Організація і планування експортно-імпортної діяльності (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Організація і планування

експортно-імпортної діяльності” ПЛАН

Вступ

1. Загальні принципи організації та управління виробничо-збутовою
діяльністю промислових фірм

2. Організація експортних операцій

3. Організація імпортних операцій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах встановлення ринкових відносин в Україні значно розширилося
коло суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності – фізичних і юридичних
осіб усіх форм власності, — що здійснюють експортно-імпортні операції з
купівлі-продажу товарів.

Українське законодавство досить докладно регламентує порядок діяльності
суб’єктів господарсько-правових відносин у галузі експорту та імпорту з
урахуванням норм міжнародно-правових документів та положень міжнародних
угод. У числі законодавчих актів, що визначають загальні засади
здійснення експортно-імпортних операцій, перш за все слід назвати Закон
України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року. №
959-ХІІ (з наступними змінами).

Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій
формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в
іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без
ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів,
призначених для власного споживання установами та організаціями України,
розташованими за її межами.

Експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської
діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або
без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи
реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів)
означає продаж іноземними суб’єктами господарської діяльності та
вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на
території України.

1. Загальні принципи організації та управління

виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм

Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна
розділити на три групи:

виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском
продукції;

функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків,
реклами, постачання, транспорту, страхувааня, юридичний, економічний і
планування;

адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів,
відділ відносин із службовцями й урядом.

Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою
чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією
виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін.

Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами:
централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління
господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку
регламентацію і координацію їх діяльністі, повну відсутність
господарської самостійності. Децентралізована форма управління
передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що
користуються повною господарською самостійністю. До структури управління
децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі
відділення; центральні служби, контрольна і фінансова служби.

Центральний апарат. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори
акціонерів. Практично фірмою керує наглядова рада і правління. Наглядова
рада обирається на загальних зборах акціонерів. Очолює раду голова.
Кількість членів визначається Статутом. Члени правління одержують високу
зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку. Сьогодні
президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється
колективно з участю різних комітетів, які створюються при наглядовій
раді і формуються з її членів.

Виробничі відділення. Сучасна велика компанія складається зі значної
кількості виробничих відділень. Їх очолюють управляючі. Виробничі
відділення об’єднюють дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють
свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Розрахунки
здійснюють на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових
платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього
відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів.

Центральні служби децентралізованої фірми представлені
науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями
обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва,
транспорту, збуту, постачання, маркетингу, реклами, юридичного відділу і
віділлу планування.

Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника,
головного ревізора і бухгалтера.

2. Організація експортних операцій

Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна
частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення
зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат,
призначений для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний
експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового
опарату. Він, як правило складається з таких підрозділів: функціональні
сектори; територіальні сектори; галузеві сектори.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в
закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. Їм
підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном.

Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко
створюють центральний офіс у вигляді юридичного самостійного
акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому
комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої.

Створення таких офісів зі збуту продукціцї вигідно великим
підприємствам. Формальо фірма-мати не відповідає за діяльність цих
офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у
формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих
фірм є складальні заводи.

У країнах, що розвиваються, монополістичні обєднання створюють змішані
збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності,
зменшуються податки, використовуються місцева збутова мережа.

Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном.
До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За
кордоном експортер може організовувати оптові фірми зі збуту продукції.
Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам,
стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції
замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу.
Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції
розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.

За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й
роздрібленою торгівлею. Організація роздрібленої торгівлі за кордоном
характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття,
парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через
комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони
приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують
фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від
покупців.

Експорт – це продаж товарів або послуг іноземному покупцю з
відправленням товару в країну покупця. Існують такі основні види
експортних операцій: а) поставки експортного товару; б) експорт товару
на умовах комерційного кредиту; в) експорт товару в рахунок державного
кредиту (України), наданого країні іноземного покупця; г) експорт товару
при компенсаційній угоді; д) експорт товару в рахунок надання допомоги.
Крім товарів, можливий експорт робіт і експорт послуг.

Експорт товару оформляється контрактом, один примірник якого
зберігається в головного бухгалтера, котрий контролює стан розрахунків.
У контракті обов’язково вказується порядок розрахунків готівкою або в
кредит, тобто з розстрочкою платежу. Розрахунки готівкою здійснюються
через банки, форми розрахунків готівкою такі: банківський переказ;
документарне інкасо; документарний акредитив; розрахунки за відкритим
рахунком; розрахунки чеками.

Таким чином, розрахунки готівкою – це здебільшого розрахунки в
безготівковій формі. Для проведення таких розрахунків в уповноважений
банк, де відкрито рахунок резидента, подаються:

( контракт або договір із нерезидентом, що передбачає повну або часткову
оплату готівкою у ВКВ на суму до 10 тис. дол. США.

( оригінали митних декларацій про вивіз із країни нерезидента і ввезення
в Україну вільно конвертованої валюти;

( копія паспорта уповноваженої особи для внесення в касу суми готівки;

( повноваження фізичної особи-нерезидента відповідно до умов контракту
або договору.

За наявності зазначених документів нерезидент безпосередньо здає в касу
банку готівку для зарахування її на розподільний рахунок резидента.

Форма розрахунків вказується в контракті. Розрахунок у кредит або
розрахунок із розстрочкою платежу має дві форми:

1) комерційний кредит (кредит експортера імпортеру);

2) видача авансу імпортером експортеру.

Експортним операціям вигідніші розрахунки готівкою, оскільки вони дають
змогу швидко втягнути в обіг валютну виручку. В імпортних операціях
доцільніше користуватися комерційним кредитом з урахуванням умов його
надання.

3. Організація імпортних операцій

Можливі такі варіанти придбання імпортного товару (або послуг):

придбання товару за готівку;

на умовах комерційного кредиту, наданого іноземним постачальником;

у рахунок погашення кредиту, наданого Україною країні іноземного
постачальника, що погашається поставками імпортних товарів
підприємствами країни іноземного постачальника;

у порядку компенсаційної операції;

у порядку бартерної угоди.

Рахунки з іноземними постачальниками за імпортні товари відображаються
на рахунку 632 “Розрахунки з іноземними постачальниками”.

Основними документами для відображення в бухгалтерському обліку
придбання імпортних товарів і розрахунків за них іноземними
постачальниками є акцептований рахунок іноземного постачальника з
прикладеними до нього товаросупровідними документами, передбаченими
умовами контракту.

Товари які імпортуються, обліковуються підприємством як імпортні товари
з моменту надходження відповідних розрахункових і комерційних
документів, що оформляють придбання товарів, до моменту їхньої оплати
підприємством.

Імпортні товари враховуються за фактурною імпортною вартістю, під яким
розуміють вартість самого товару і вартість тоари й упакування,
оплачуваних іноземному постачальнику за його рахунком відповідно до
контракту.

Покупцеві при імпорті товару важливо знати умови поставки товару, тому
що вони впливають на імпортну (фактурну) вартість товару (СІФ, ФОБ,
франко-кордон тощо). Так, у ціну товару на умовах ФОБ включаються
транспортні й інші витрати постачальника до моменту навантаження товару
на борт корабля.

Облік імпортних товарів, як і експортних, ведеться за обліковими
партіями, при визначенні ознак яких беруться до уваги вид товару,
можливість збереження партій у процесі перевезення, перевалювання і
зберігання вантажів та інші умови.

Обліковуючи імпортні операції, потрібно чітко визначити, хто є покупцем
товару на зовнішньому ринку – підприємство-споживач чи його посередник,
бо це впливає на організацію обліку імпортних операцій.

Розглянемооблік закупівлі імпортних товарів за готівку при прямому
виході підприємства на зовнішній ринок.

Облік руху імпортних товарів починається з акцепту рахунку-фактури
постачальника за відвантажений товар.

Розрахунки з іноземною фірмою-постачальником можуть відображатися в
бухгалтерському обліку до початку обліку товароруху чи після залежно від
форми розрахунків. В Україні сьогодні найпоширенішими формами
розрахунків за імпортні товари є: документальне інкасо, документарний
акредитив і банківський переказ.

Оприбутковування імпортних товарів на склад покупцю здійснюється на
підставі приймального акта або акта експертизи торговельно-промислової
палати. У разі виявлення недостачі або дефекту товарів їх приймання
неприпиняється, а складається рекламаційний акт, у якому, крім
відповідних реквізитів, указується на невідповідність якості,
комплектності тощо даним супровідних документів. Рекламаційні акти
складаються упродовж 10-ти днів із дня прибуття товару на кожну партію,
що надійшла за одним транспортним документом окремо за кожним
постачальником. Якщо постачальник надає гарантії, то такий акт
складається протягом 5-ти днів. Оформлений відповідним чином
рекламаційний акт та інші документи надсилаються іноземному
постачальникові. Недостача обліковується на рахунку 374 “Розрахунки за
притензіями”.

Відповідно до чинного законодавства на імпортні товари (крім критичного
імпортує) нараховується податок на додану вартість, що включається
зовнішньо торговельну собівартість імпортного товару. Критичний імпорт –
це перелік товарів установлених Кабінетом Міністрів України тільки для
резидентів і тільки для вітчизняного виробнитцтва.

Для товарів що ввозятся на митну територію України платниками податку,
базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але
не нижча митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з
урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження,
перевантаження і страхування до пункту перетинання митного кордону
України, сплата брокерських, агентських, комісійних та інших видів
винагород, пов’язаних із ввезенням таких товарів, плата за використання
об’єктів інтелектуальної власності що належить до таких товарів,
акцизних зборів, а також інших податків, зборів, за винятком податку на
додану вартість, включених у ціну товарів, відповідно до законів
України з питань оподаткування. Визначена в такий спосіб вартість
перераховується в українскі гривні за валютним (обмінним) курсом
Націонольного банку України, що діяв на момент виникнення податкових
зобов’язань. Ставка податку на додану вартість – 20%.

Висновок

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи
здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт
та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами
безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних
товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і
купівлю товарів через торговельних посередників.

Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій
формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в
іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без
ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів,
призначених для власного споживання установами та організаціями України,
розташованими за її межами.

Експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської
діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або
без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи
реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів)
означає продаж іноземними суб’єктами господарської діяльності та
вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на
території України.

Важливою умовою здійснення експорту та імпорту товарів як виду
зовнішньоекономічної діяльності є обов’язковість укладення
зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Обов’язковим для будь-якого
зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності України, є і передбачений йією ж нормою
порядок підписання такого договору , за яким від імені суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності такий договір підписують дві особи, крім
випадків, коли таким суб’єктом є фізична особа. Від імені суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами,
зовнішньоекономічний договір підписує одна особа, яка має таке право
згідно з посадою відповідно до установчих документів даного суб’єкта
зовнішньоекономічної діяльності, та особа, яку уповноважено на це
довіреністю , видано за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими
документами, або особа, яку уповноважено на це установчими документами
безпосередньо.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, є Верховна Рада України.

Список використаної літератури

Вершигора Е. Е. Менеджмент. Учеб. Пособие. –2-е изд., перераб. и доп. –
М.: ИМПЭ, 1999. – 480 с.

Котлер Ф. Маркетинг, Менеджмент (аналіз, планирование, внедрение,
контроль): Пер. с англ. – С-Пб.: Питер, 1999.

Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ,1998.

Дудчак В. І., Мартинюк О. В. Митна справа: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ,
2002. – 310 с.

Фомичев В. И. Международная торговля: Учебник. – М.: Инф-ра-М, 1998.

Кредісова А. І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навч.
посібник: 2-ге вид., випр. і доп. – К.: ВІРА-Р, 2002. – 552с.

PAGE

PAGE 8

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *