Ефективність управління (реферат)

Реферат на тему:

Ефективність управління

План

Зміст категорії “ефективність управління”

Концепції визначення ефективності управління.

Підходи до оцінки ефективності управління.

Напрямки підвищення ефективності управлінської праці.

1. Зміст категорії “ефективність управління”

Управління, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає своєї
конкретної оцінки, визначення його ефективності. Авторитетні
дослідження, які були проведені західними фахівцями, надавали розбіжні
висновки стосовно впливу управлінського персоналу на ефективність
організацій. Лише недавно провідні компанії визнали, що менеджери здатні
зробити вирішальний внесок у досягнення організаціями успіху.

В зв’язку з цим виникає питання: чи є праця менеджерів продуктивною чи
ні. На визначеному етапі розвитку виробництва реальним виконавцем
сукупного процесу стає не окремий робітник, а соціально-машинна система
організації в цілому. В такому процесі робітник більше працює фізично,
менеджер — інтелектуально. Отже, праця кожного з них представляє частину
сукупної продуктивної праці.

Визнання управлінської праці продуктивною є підставою для розгляду
питання про визначення ефективності управлінської праці і управління в
цілому.

Поняття «ефективність управління» не одержало поки чіткого визначення і
тлумачення ні в науковій літературі, ні в практиці управління. У
вітчизняній і закордонній науковій літературі з менеджменту
відзначаються спроби поділу понять «результативність управління» і
«ефективність управління». Результативність управління розуміється як
його цільова спрямованість на створення потрібних, корисних речей,
здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих
результатів, адекватних поставленим цілям управління. У подібному
трактуванні поняття «результативність управління» характеризується
результатом, ефектом, що досягається суб’єктом управління завдяки його
впливу на об’єкт управління.

Трохи інший зміст вкладається в поняття «ефективність управління», що
пов’язано, насамперед, з неадекватністю термінів «ефект» і
«ефективність». Ефект — це підсумок, результат діяльності, тоді як
ефективність характеризується відношенням ефекту до витрат ресурсів, що
забезпечили одержання ефекту. Якщо ототожнити ефект управління з його
результативністю, а витрати — з витратами на управління, то ми дійдемо
до наступної логічної формули ефективності управління:

.

Застосуванню цієї якісної залежності для кількісної оцінки ефективності
управління перешкоджає низка обставин, пов’язаних з поняттям
«ефективність»:

виникає проблема оцінки величезної розмаїтості соціальних і
виробничо-економічних результатів, що не зводяться до єдиного вимірника;

складно віднести отримані результати на рахунок визначеного суб’єкта чи
виду управління, практично неможливо розділити їх за окремими суб’єктами
управління і керуючим впливам;

необхідно враховувати фактор часу — багато управлінських заходів дають
ефект через деякий час (підбор кадрів, їхнє навчання тощо). Управління
пов’язане з психологією людей, зі змінами в їх поведінці, а це
досягається теж поступово;

неправомірно вважати результати керованих процесів підсумком тільки
управлінської діяльності. Основна частина продукту створюється
виробниками, а не управлінцями. Тому некоректно порівнювати результат
усього господарювання з витратами тільки на управління. Виникає
обґрунтоване бажання поставити в знаменник попередньої формули
ефективності витрати на здійснення всієї діяльності, а не тільки
управління.

У підсумку ми одержимо формулу ефективності, але вже не управління, а
всього керованого об’єкта чи процесу:

.

Ефективність управління можна вимірювати за результатами керованих
об’єктів і процесів. І все ж встановлення ефективності власне управління
можливе, але за допомогою іншого використання вихідної логічної формули.
Наприклад, способи управління, що дозволяють досягти заданого
фіксованого результату за найменших витрат на управління відповідають
вищому рівню ефективності. Чи досягнення максимального результату в
умовах обмеження витрат на управління свідчить про найвищий показник
ефективності управління.

2. Концепції визначення ефективності управління

На будь-якому рівні організації менеджери намагаються досягати високих
результатів. Однак загальна згода щодо змісту категорії “ефективність”
відсутня. Відмінності у визначенні управлінської ефективності відбивають
прихильність різних авторів до однієї з наступних концепцій та підходів
до оцінки організаційної ефективності (див. рис. 16.1).

У практичній діяльності доцільно використовувати будь-яку з наведених
нижче концепцій в залежності від ситуації.

Рис. 16.1. Концепції та підходи до визначення та оцінки

ефективності управління

Цільова концепція ефективності управління — це концепція, згідно якої
діяльність організації спрямована на досягнення певних цілей, а
ефективність управління характеризує ступінь досягнення поставлених
цілей.

У відповідності до цільової концепції організація існує для досягнення
певних цілей. Один із перших фахівців у сфері менеджменту Ч. Бернард
стверджував: “Те, що ми розуміємо під ефективністю … полягає у виконанні
поставлених задач спільними зусиллями. Ступінь їх виконання відбиває
ступінь ефективності”.

Таким чином, цільова концепція відбиває цілеспрямованість та
раціональність – фундаментальні принципи існування сучасного західного
суспільства.

У відповідності до цільової концепції організаційної ефективності
розроблена цільова концепція ефективності управління. Визначена за цією
концепцією ефективність управління має специфічну назву: широка
ефективність управління або результативність управління.

В якості показників, що відображають результат діяльності,
використовуються:

обсяг реалізації продукції (надання послуг);

частка продукту організації на ринку;

обсяг прибутку;

асортимент продукції або послуг;

темпи зростання обсягів продаж;

показники якості продукції (послуг) організації тощо.

Численні управлінські методи ґрунтуються на цільовій концепції. Проте,
не зважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування
цільової концепції пов’язане із низкою проблем, найбільш поширеними з
яких є наступні:

Досягнення цілі не є легко вимірюваним, якщо організація не виробляє
матеріальних продуктів (цілі освітніх закладів, державних установ тощо);

Організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з
яких суперечлива за змістом (досягнення максимального прибутку –
забезпечення максимально безпечних умов роботи);

Спірним є саме існування загального набору “офіційних” цілей організації
(складність досягнення згоди серед менеджерів).

Системна концепція ефективності управління – це концепція, згідно якої
на результати діяльності організації впливають як внутрішні чинники, так
і фактори зовнішнього середовища, а ефективність управління характеризує
ступінь адаптації організації до свого зовнішнього середовища.

Організація з точки зору теорії систем – це сукупність декількох
елементів, що взаємодіють між собою. Рух вхідних факторів та випуск
продукції являють собою відправну точку для опису організації. В
спрощеній формі організація отримує ресурси (входи) з системи більш
високого рівня (зовнішнього середовища), трансформує ці ресурси і
повертає їх у зміненій формі (товари та послуги). На рис. 16.2 наведені
фундаментальні елементи організації як системи.

Рис. 16.2. Базові елементи організації як системи

Будь-яка організація – це частина галузі (більш великої системи),
суспільства (ще більш великої системи) і все частіше – глобальної
економіки (можливо, найбільшої з усіх систем). Усі ці системи висувають
вимоги до своїх частин не лише щодо прийнятної якості продуктів та їх
кількості, але й щодо чистоти довкілля, забезпечення внутрішньої
стабільності та глобальної політичної стабільності. Саме тому
організація не може обмежитись виробництвом товарів та послуг, що
задовольняють її покупців; вона повинна діяти таким чином, щоб були
задоволені інші важливі елементи більш великих систем.

Системна концепція пояснює, чому ресурси повинні використовуватись для
діяльності, яка безпосередньо не пов’язана із досягненням мети
організації. Іншими словами, пристосування до середовища й підтримка
циклу “входи – процес – виходи” вимагають, щоб ресурси розподілялись і в
тих сферах діяльності, які лише опосередковано пов’язані з основною
метою організації.

Тобто, організація має прилаштовуватись (адаптуватись) до вимог
зовнішнього оточення.

Системна концепція організації акцентує увагу на двох важливих
міркуваннях:

виживання організації залежить від її здатності адаптуватися до вимог
середовища;

для задоволення цих вимог повний цикл “входи – процес – виходи” повинен
знаходитись в центрі уваги керівництва.

Концепція ефективності управління на основі досягнення «балансу
інтересів» — це концепція, згідно якої діяльність організації спрямована
на задоволення очікувань, сподівань і потреб (інтересів) усіх
індивідуумів і груп, які взаємодіють в організації та з організацією, а
ефективність управління характеризує ступінь досягнення балансу
інтересів усіх зацікавлених у діяльності організації індивідуумів і
груп.

Ця концепція акцентує увагу на відносній важливості різних групових та
індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільова
концепція підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню
загальноорганізаційних цілей).

Люди та їх групи, що беруть участь в організації, включають її
службовців (менеджерів та виконавців), акціонерів, директорів,
постачальників, кредиторів, офіційних осіб на всіх державних рівнях,
менеджерів конкуруючих організацій та організацій, що співпрацюють,
громадськість. Кожна з цих груп передбачає, що організація буде
керуватись їх інтересами.

З точки зору концепції “балансу інтересів” організація є ефективною в
тому ступені, в якому вона задовольняє інтереси групи, що контролює
найбільш важливий на даний момент ресурс.

Цю концепцію можна використовувати для комбінування двох попередніх із
метою більш достовірного визначення організаційної ефективності.

Визначення ефективності управління за концепцією досягнення “балансу
інтересів” ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення потреб всіх
груп, зацікавлених у результатах діяльності організації. Головним
критерієм оцінки ефективності управління за цією концепцією є досягнення
балансу інтересів усіх зацікавлених у результатах діяльності організації
груп.

Велика увага в процесі оцінки ефективності управління надається якості
життя, під яким розуміється ступінь задоволення важливих особистих
потреб працівників організації шляхом виконання роботи у ній.

Для визначення показників, що характеризують ступінь досягнення
організацією головного критерію використовуються як методи прямих
розрахунків, так і методи опосередкованого оцінювання (експертні методи,
анкетне опитування тощо).

Окрім зазначених концепцій, що відбивають сутність двох категорій
(“ефективність організації” та “ефективність управління організацією”),
існують системи поглядів, що стосуються виключно ефективності
управління.

Функціональна концепція ефективності управління — це концепція, згідно
якої управління розглядається з точки зору організації праці та
функціонування управлінського персоналу, а ефективність управління
характеризує співставлення результатів та витрат самої системи
управління.

Результат (ефект) управлінської праці в межах функціональної концепції
вимірюють, зокрема, наступними показниками:

зменшення трудомісткості управлінських робіт;

скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації;

скорочення втрат робочого часу управлінців;

зменшення плинності управлінських кадрів тощо.

До складу витрат на управління входять:

основна і додаткова заробітна плата апарата управління організації з
нарахуваннями;

амортизація основних фондів управління (будівель і приміщень, технічних
засобів управління);

витрати усіх видів енергії на освітлення, опалення і вентиляцію
приміщень управління;

витрати на різні допоміжні матеріали (канцелярські товари, папір тощо);

витрати на поточний ремонт адміністративних приміщень (офісів) тощо.

Першочерговим завданням у визначенні продуктивності управлінської праці
в будь-яких одиницях є встановлення за кожною функцією управління
загального обсягу роботи, який залежить від великої кількості різних
факторів (розмір і структура виробництва, асортимент продукції,
чисельність працюючих тощо) і міняється зі зміною кожного з них.
Сьогодні ця задача в методичному відношенні ще не вирішена.

Композиційна концепція ефективності управління — це концепція, згідно
якої ефективність управління визначається ступенем впливу управлінської
праці на результати діяльності організації в цілому.

Композиційна концепція ґрунтується на визначенні ступеню впливу
управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.

Управлінський персонал своєю діяльністю впливає на скорочення
трудомісткості виробництва продукту, підвищення ритмічності роботи,
покращення матеріально-технічного постачання і обслуговування основного
виробництва, оптимізацію техніко-економічного та оперативного
планування. Зрештою це позитивно відображається на продуктивності праці
в організації.

Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності
організації, найбільш широко використовуються наступні:

продуктивність праці;

розмір зниження собівартості продукту;

обсяги приросту прибутку;

обсяги реалізації продукту тощо.

В межах композиційної концепції до визначення ефективності управління
досить широко використовуються показники економічності апарату
управління:

питома вага управлінців в загальній чисельності працюючих;

питома вага персоналу управління в загальному фонді оплаті праці;

питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо.

3. Підходи до оцінки ефективності управління

Поряд із наведеними концепціями в теорії і практиці менеджменту склались
три найбільш поширені підходи до оцінки ефективності управління:
інтегральний, рівневий та часовий.

Інтегральний підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на
побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька
часткових (безпосередньо не співставних) показників ефективності
управління.

Інтегральний підхід з’явився як один із варіантів подолання головного
недоліку переважної більшості показників ефективності управління –
неспроможності відобразити багатогранну ефективність управління в
цілому. Він є спробою оцінити ефективність управління за допомогою
синтетичних (узагальнюючих) показників, що охоплюють декілька
найважливіших аспектів управлінської діяльності конкретної організації

*

v

x

@

B

b

&

&

b

&

&

gdF3/

&

&

$ ¤xa$

Принципова формула розрахунку синтетичного показника ефективності
управління (W) має наступний вигляд:

,

де Р1, Р2, … Рi; … Рn – часткові показники ефективності управління.

Необхідно зауважити, що в умовах ринкових відносин та конкуренції
важливим узагальнюючим критерієм оцінки ефективності управління
організацією є її конкурентноздатність.

Конкурентноздатність організації може визначатись рейтингом, тобто
оцінкою, що характеризує її місце серед інших організацій, які
постачають аналогічні продукти на ринок. Високий рейтинг (його
зростання) відбиває високий рівень (зростання) ефективності управління
організацією.

На сьогоднішній день опрацьовані та реалізуються численні методики
визначення рейтингу конкурентноздатності організацій, результати яких
використовуються в якості однієї із характеристик ефективності
управління. Зокрема, великі західні компанії активно використовують в
процесі оцінки ефективності власного менеджменту періодично поновлювані
рейтинги, що оприлюднюються журналом “Forbs”. З недавнього часу
провадиться аналогічна робота і в Україні – публікуються списки 100
найкращих компаній країни, оголошуються конкурси і визначаються
претенденти та переможці в тому числі і серед організацій у значній
кількості номінацій.

Рівневий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі
оцінки три рівні ефективності: 1) індивідуальний; 2) груповий; 3)
організаційний та відповідні фактори, що на них впливають. Ефективність
управління при цьому формується як інтегрований результат
індивідуальної, групової та організаційної ефективності з урахуванням
синергічного ефекту.

В залежності від рівня управління менеджери керують роботою окремих
виконавців (індивідів), груп виконавців або підрозділів, а також
організацією в цілому. Відповідно до наведених рівнів управлінської
відповідальності розрізняють три види ефективності.

На базовому рівні знаходиться індивідуальна ефективність, яка відбиває
рівень виконання завдань конкретними працівниками. Менеджери традиційно
визначають індивідуальну ефективність за допомогою оціночних показників,
що є підставою для збільшення заробітної плати, просування службою та
інших стимулів, чинних в організації.

Як правило, співробітники організації працюють у групах, що викликає
необхідність врахування ще одного поняття – групова ефективність. В
деяких випадках групова ефективність являє собою просту суму внесків
усіх членів групи (наприклад, група фахівців, що працює над
непов’язаними проектами). В інших випадках внаслідок синергічного ефекту
групова ефективність є дещо більше за суму окремих внесків (наприклад,
складальна лінія, на якій виробляються готові вироби).

Третій вид – організаційна ефективність. Організації складаються із
співробітників і груп; отже організаційна ефективність включає
індивідуальну й групову ефективність. Однак за рахунок синергічного
ефекту організаційна ефективність перевищує суму індивідуальної й
групової ефективності. Фактично підґрунтям існування організацій є їх
здатність виконувати більший обсяг робіт, ніж це можливо за рахунок
індивідуальних зусиль.

Задача менеджменту полягає у виявленні можливостей підвищення
організаційної, групової та індивідуальної ефективності. Кожний рівень
(вид) ефективності, як свідчить рис. 16.3, знаходиться під впливом
певних факторів.

Відповідно до цього, сутність управління полягає у координації
діяльності індивідів, груп та організацій шляхом виконання чотирьох
функцій: планування, організації, мотивації та контролю.

Наведений перелік функцій відрізняється від точок зору інших авторів,
однак цей набір достатньо точно відбиває сутність управлінської
діяльності – на всіх рівнях управління організації менеджери виконують
ці функції.

Рис. 16.3. Модель взаємозв’язку видів ефективності

та факторів, що впливають на їх рівень

Часовий підхід до оцінки ефективності управління виокремлює в процесі
оцінки коротко-, середньо- та довгострокові періоди, для кожного з яких
можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності управління.

Часовий підхід до оцінки ефективності управління ґрунтується на
системній концепції та додатковому факторі (параметрі часу). З неї
випливає, що:

організаційна ефективність – це узагальнююча категорія, що містить у
собі низку часткових категорій у якості компонентів;

завдання управління полягає у збереженні оптимального балансу між цими
компонентами.

Серед дослідників не існує єдиної думки щодо складу цих компонентів та
їх взаємозв’язку, однак введення параметру часу до моделі функціонування
організації не викликає сумнівів.

Кінцевим критерієм організаційної ефективності є здатність організації
зберігати своє становище в межах середовища. Отже, виживання організації
являє собою довготермінове мірило організаційної ефективності.

Існує п’ять критеріїв короткотермінової ефективності:

продуктивність;

якість;

ефективність;

гнучкість;

задоволеність.

Критерії конкурентноздатності та розвитку відображають середньотермінову
ефективність. Взаємозв’язок критеріїв часової моделі ефективності з
параметром часу наведена на рис. 16.4.

Рис. 16.4. Часова модель ефективності

Продуктивність – це здатність організації забезпечувати кількість та
якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища.
Показниками продуктивності можуть бути: прибуток, обсяг продаж, частка
ринку тощо. Вони визначають результати діяльності організації, якими
користуються споживачі.

Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів
чи надання послуг. Фахівці, що досліджують питання якості, вважають її
кінцевим критерієм індивідуальної, групової та організаційної
ефективності, необхідною умовою виживання.

Ефективність організації – це співвідношення “виходів” до введених
факторів. Цей критерій ґрунтується на повному циклі “вхід – процес –
вихід”, проте здебільшого фокусується на перших двох елементах (введені
фактори та процес). До показників ефективності відносять: вартість
одиниці продукції, втрати та збитки, час простоїв тощо. Показники
ефективності обов’язково обчислюються у вигляді співвідношень
(співвідношення прибутку до витрат, обсягу виробництва або часу –
найбільш типові приклади таких показників).

Гнучкість означає здатність організації перерозподіляти ресурси з одного
виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту на запити
споживачів. На організаційну ефективність впливають три аспекти
гнучкості:

здатність реагувати на зміни зовнішнього середовища (споживачів,
конкурентів, урядових настанов);

здатність індивідів та груп організації реагувати на зміни індивідів та
груп у самій організації;

здатність організації адаптувати свої методи управління у відповідності
до таких змін.

Задоволеність — рівень задоволення організацією потреб своїх
працівників. Досягнення цього критерію означає, що працівники відчувають
себе комфортно на роботі і задоволені своєю роллю в організації.
Показниками задоволеності можуть бути: ставлення працівників до
доручень, плинність кадрів, запізнення та скарги.

Середньострокові критерії ефективності охоплюють більш тривалий часовий
горизонт у порівнянні із короткотерміновими критеріями. Організація
здатна функціонувати певний час, ігноруючи середньострокові критерії,
тоді як невідповідність короткотерміновим критеріям відразу може
створити проблеми.

Конкурентноздатність характеризує становище організації в галузі, її
здатність конкурувати у боротьбі за споживача. Конкурентноздатність
організації знижується, коли погіршуються показники виробництва, якості
та гнучкості, і вона не спроможна виробляти продукт, якого вимагає
споживач.

Розвиток – спосіб забезпечення ефективності, що полягає в інвестуванні
коштів у задоволення майбутнього попиту зовнішнього середовища. Не
зважаючи на те, що таке використання ресурсів зменшує продуктивність та
ефективність у короткостроковому періоді, розвиток, що управляється
належним чином, є запорукою виживання. Більшість організацій активно
інвестують ресурси в розширення власних виробничих можливостей як засіб
захисту від конкурентних невдач, пов’язаних із випуском лише одного
продукту. Стосовно людських ресурсів зусилля із розвитку часто набувають
форми програм навчання персоналу.

Конкурентноздатність і розвиток віддзеркалюють здатність організації
реагувати на зміни зовнішнього середовища. Якщо конкурентноздатність
означає уміння організації зберегти свої позиції на обраних ринках, то
розвиток означає реалізацію випереджаючих стратегій, що дозволяють
реагувати на зміни у випадку їх виникнення.

У довготерміновому плані організація прагне до виживання за умов
забезпечення короткострокової та середньострокової ефективності.
Організації спроможні підвищити свою ефективність у довготерміновому
аспекті шляхом опрацювання ситуаційних планів та обґрунтованого вибору
найкращого з них, коли зовнішні зміни диктують необхідність адаптації.
Тобто, організація виживає настільки, наскільки вона визнає небезпеку,
що їй загрожує, і приймає необхідні заходи.

Підхід з урахуванням фактору часу дозволяє оцінити ефективність у
коротко-, середньо- і довготерміновому плані. Наприклад, можна визнати
ефективною організацію на підставі критеріїв виробництва, якості,
гнучкості, задоволеності і продуктивності, але вважати її неефективною з
позицій конкурентноздатності і розвитку. Така організація, можливо
оптимально ефективна у короткотерміновому плані, однак у неї обмаль
шансів вижити. Підтримка оптимального балансу почасти означає
необхідність врівноважувати результати у часі.

Часовий підхід до оцінки ефективності дозволяє краще усвідомити
обов’язки менеджерів в організації – виявляти фактори індивідуальної,
групової та організаційної ефективності і впливати на них у коротко-
,середньо- і довготерміновому плані.

4. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці

На ефективність трудової діяльності управлінських працівників, як і
працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна впливати. Оскільки
ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від
ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є
визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:

просування за службою;

забезпечення прийнятного рівня освіти;

набуття практичного досвіду;

підвищення кваліфікації працівників управління;

провадження періодичної атестації.

Важливим стимулом кваліфікаційного зростання управлінського працівника і
розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак
менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він
підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.

Просування менеджера, фахівця може здійснюватися у формі:

переміщення в межах тієї ж посадової категорії і розмірів зарплати, але
з розширенням виконуваних функцій;

підвищення заробітної плати без підвищення в посаді;

просування його щаблями посадових сходів.

Перша форма просування доцільна в роботі з молодими менеджерами —
розширення функцій і повноважень є стимулом для розвитку їх активності й
ініціативи.

Друга і третя форми прийнятні для працівників з досвідом у роботі,
здатних самостійно вирішувати серйозні проблеми.

При оцінці значення просування менеджера службою потрібно враховувати,
що занадто тривале перебування його на одній, особливо низовій, посаді
знижує його інтерес до роботи.

Одним з факторів, що визначають ефективність праці в управлінні, є
освіта. Висока освіта управлінських працівників позитивно відбивається
на їх участі у винахідництві і раціоналізації — працівник з більш
високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства
більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко
використовує його результати у виробництві.

Варто враховувати деякі обставини у розвитку творчої активності:

новаторство припускає певний ступінь ризику і пов’язані з ним витрати;

новаторство повинне морально і матеріально заохочуватись;

надмірна опіка впливає на ініціативу менеджера, особливо, коли вказівки
і розпорядження викладені в письмовій формі.

Керівникам необхідний і достатній практичний досвід. Дотримання цієї
умови, як і попередньої, досягається кропіткою діяльністю служб із
підбору персоналу і слугує вихідним пунктом у підвищенні ефективності
управлінської праці.

Щоб підтримувати освіту і досвід на прийнятному рівні і перетворити в
постійно діючий фактор підвищення ефективності праці, необхідно їх
систематично удосконалювати. Мова йде про систему підвищення
кваліфікації працівників. Підвищення кваліфікації спрямоване на
удосконалювання і поглиблення знань, умінь і навичок працівника в
конкретному виді діяльності.

Стимулюючу роль у підвищенні ефективності праці менеджерів виконує їх
періодична атестація. Основна мета атестації — виявити здібності того чи
іншого працівника, визначити міру його винагороди. При цьому
активізується почуття відповідальності і спонукає його до більш повного
використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці.
Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування
працівників службою. Атестацію доцільно проводити не рідше 1 разу у 3-5
років.

На підставі характеристики, атестаційного листа і бесіди із працівником
атестаційна комісія дає одну з наступних оцінок його діяльності:

відповідає займаній посаді,

відповідає займаній посаді за умови поліпшення роботи і виконання
рекомендацій комісії з повторною атестацією через рік,

не відповідає займаній посаді.

Зрозуміло, підвищення ефективності управлінської праці не обмежується
тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори:

удосконалення виробничої структури організації;

раціональна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського
персоналу;

оптимізація організаційної структури, форм і методів керування;

удосконалення комунікаційних процесів тощо.

PAGE

PAGE

PAGE 220

PAGE 1

Фактори

Зовнішні умови

Технологія

Вибір стратегії

Структура

Процеси

Культура

Організаційна ефективність

Фактори

Взаємозв’язок

Лідерство

Структура

Статус

Ролі

Норми

Фактори

Здібності

Вміння

Знання

Стосунки

Мотивація

Стрес

Час

Довго-

терміновий

Середньо-

терміновий

Організаційна

ефективність

Організація

Зовнішнє середовище

Групова

ефективність

Індивідуальна

ефективність

Часовий підхід

Рівневий підхід

Інтегральний підхід

Композиційна концепція

Функціональна концепція

Концепція балансу інтересів

Системна концепція

Виходи

Коротко-

терміновий

Критерії

Виживання

Конкурентноздатність

Розвиток

Продуктивність

Якість

Ефективність

Гнучкість

Задоволеність

Процес

Входи

Цільова концепція

Ефективність управління

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *