Роль середнього медичного персоналу в процесі діагностики, обліку, диспансеризації та лікування онкологічних хворих (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Роль середнього медичного персоналу в процесі діагностики, обліку,
диспансеризації та лікування онкологічних хворих”

ПЛАН

Вступ

1. Онкологічна допомога в Україні та місце середнього медичного
персоналу в ній

2. Вторинна медична допомога – як важлива складова діагностики,
диспансеризації та лікування онкологічних хворих

Використана література

Вступ

Середній медичний персонал повинен називатися центральною ланкою системи
лікування хворих. До обов`язків медичної сестри, крім виконання різних
медичних маніпуляцій, належить така важлива сфера, як догляд за хворими.
Тут як ніколи, крім професійних знань та навичок, важливу роль відіграє
особистість медичної сестри, її вміння знайти підхід до пацієнта,
підтримати його у важкий момент життя, взяти на себе спілкування з
родичами хворого. Особливо важливе місце належить середньому медичному
персоналу з онкологічними хворими.

Боротьба зі злоякісними новоутвореннями — одна з найважливіших проблем
охорони здоров’я України, актуальність якої визначається постійним
зростанням ураження населення раком, трудністю своєчасної діагностики,
високими вартістю і складністю лікування, рівнем iнвалiдизацiї та
летальностi хворих. Злоякісні новоутворення разом із хворобами системи
кровообігу визначають рівень здоров’я популяцiї України, оскільки
зумовлюють 15% усіх випадків смерті та 25% iнвалiдизацiї населення. Про
масштаб явища свідчить те, що в Україні щороку реєструється понад 150
тис. нових випадків раку (314, 4 на 100 000 населення в 1997р.), на
обліку онкологічних закладів перебуває понад 740 тис. онкологічних
хворих (табл., рис. 1). Щороку від раку помирає близько 100 тис. осіб
(193, 5 на 100 000 населення в 1996 р.). Значення проблеми раку в
Україні зростає у зв’язку з можливим впливом на рівень захворюваностi та
смертності наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

За прогнозними оцінками в Україні до 2010 року щороку буде реєструватися
близько 200 тис. нових випадків злоякісних новоутворень, а контингент
онкологічних хворих досягне 1 млн осіб. Провідні місця в структурі
онкологічної патологiї чоловіків буде посідати рак легені, шлунка,
шкiри, передміхурової залози, ободової кишки, лiмфатичної тканини і
кровотворних органів, у жінок — рак молочної залози, шкiри, шлунка, тіла
матки, шийки матки, ободової кишки.

1. Онкологічна допомога в Україні

та місце середнього медичного персоналу в ній

Особлива медико-соціальна значущiсть злоякісних новоутворень зумовила
створення державної системи онкологічної допомоги населенню України.

Онкологічна допомога — це система заходів з організації діагностики,
лікування та реабілітації онкологічних хворих, обліку ураження населення
злоякісними новоутвореннями. В основі організації онкологічної допомоги
хворим лежить принцип диспансерного обслуговування, що передбачає
активне динамічне спостереження за станом здоров’я хворих, надання їм
необхідної лікувально-діагностичної допомоги. Створення державної
онкологічної служби було визначене Постановою ради Народних Комiсарів
СРСР № 335 від 30.04.45 “О мероприятиях по улучшению онкологической
помощи населению”, якою передбачалося створення мережі онкологічних
закладів, підготовка кваліфікованих кадрів лікарів-онкологів,
організація діагностики, лікування і реєстрації хворих на злоякіснi
новоутворення. Тепер онкологічна допомога населенню в Україні
регламентується наказом МОЗ України № 208 від 30.12.92 “Про заходи
подальшого покращання і розвитку онкологічної допомоги населенню”.

Медична сестра має право працювати в найрізноманітніших установах
системи охорони здоров’я. Для кращої орієнтації та визначення ролі
медичної сестри. Сьогодні ми зупинимося на типах
лікувально-профілактичних закладів, які існують в Україні. Організацію
медичної допомоги можна розглядати як медико-са-нітарну допомогу.
Медико-санітарна допомога сьогодні надається на трох рівнях: первинному,
вторинному (спеціалізована) і третинному (висококваліфікована).

Первинна медико-санітарна допомога є основною найважливішою ланкою в
організації охорони здоров’я людини. Вона надається переважно за
територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну
кількість людей, що проживають на території, яка за ним закріплена.

В «Основах законодавства України про охорону здоров’я», прийнятих
Верховною Радою у 1992 p., первинна медико-санітар-на допомога
трактується як основна частина медико-санітарної допомоги громадянам,
яка передбачає: консультацію лікаря, просту діагностику та лікування
основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; профілактичні
заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої і
висококваліфікованої допомоги.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) дає таке визначення
первинної медико-санітарної допомоги, в яке входить основна лікувальна
допомога — проста діагностика та лікування, направлення у складних
випадках на консультацію на більш високий рівень, профілактична допомога
та основні санітарно-освітні заходи.

Своїми коренями сімейна медицина сягає громадської (земської) медицини.
Вперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях
породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх розповсюдженості.

За визначенням ВООЗ, цей рівень медичної допомоги потребує
обслуговування особливого характеру, вторинна медична допомога більш
витончена і складна ніж допомога, яку надає лікар загальної практики;
вона включає допомогу, яка надається спеціалізованими службами за
направленням первинних ланок медичної служби,

Якщо говорити про середній медичний персонал, який має справу з
онкологічними хворими, то потрібно розглядати вторинну медичну допомогу.

2. Вторинна медична допомога – як важлива складова діагностики,
диспансеризації та лікування онкологічних хворих

Вторинну медичну допомогу забезпечують у містах головним чином
багатопрофільні міські об’єднані лікарні та медико-санітарні частини, у
селах — центральні районні та районні лікарні, інколи на цьому рівні
трапляються деякі спеціалізовані диспансери — протитуберкульозний,
онкологічний тощо.

Первинна та вторинна медичні допомоги у нас, на відміну від більшості
розвинутих країн, не мають чіткого адміністративнего розмежування;
вторинна медична допомога включає первинну як свій компонент.

Місткість міських та районних лікарень коливається у великих межах, що
залежить від кількості мешканців, яких обслуговують ці лікарні, та
потужності стаціонарів. Однак усі вони мають спільні структурні та
функціональні характеристики.

У багатопрофільній міській об’єднаній лікарні виділяються такі
структурні підрозділи: амбулаторно-поліклінічний, стаціонар,
лікувально-допоміжний підрозділ та господарська служба.

Амбулаторно-поліклінічний підрозділ вважається провідним у системі
вторинної медичної допомоги. Сюди щорічно звертається більшість
мешканців тієї території, яку обслуговує певний заклад. До 75 %
відвідувачів цього підрозділу проходять тут повністю діагностику,
лікування та реабілітацію; четверта частина відвідувачів направляється
для дообстеження та лікування в стаціонар.

У поліклініках міських та центральних районних лікарень проводиться
прийом за 15-20 спеціальностями Є два шляхи прийому пацієнтів: через
звернення жителів в амбулаторії і поліклініки та шляхом профілактичних
оглядів.

У роботі амбулаторій та поліклінік перевага надається диспансеризації
або активному обслуговуванню пацієнтів. Суть її полягає в тому, що
пацієнта обстежують не лише за його скаргами, а й згідно з певною
програмою, яка включає скринінгові обстеження, огляди лікарями певних
фахів, а надалі — активне спостереження і оздоровлення виявлених хворих.

Основними функціональними обов’язками старшої медсестри є:

— Раціональна організація праці середнього медперсоналу шляхом його
правильної постановки і ефективного використання малої механізації;

— складання щомісячних графіків чергувань медперсоналу і табелів,
своєчасної заміни медсестер і санітарок на період їх тимчасової
відсутності;

— контроль за правильністю обліку, зберігання і використання дефіцитних,
сильнодіючих, отруйних і наркотичних медикаментів;

— керівництво складанням палатними медсестрами вимог на медикаменти,
медичний інструментарій, перев’язувальний матеріал, інструменти та
засоби догляду за хворими, підписує їх;

— ведення документації відділення (журнал поступлення і виписки хворих
із відділення);

— складання порційних листків на харчування хворих, спостереження за
якістю і своєчасною роздачею їжі хворим;

— своєчасна доставка медичної документації в оперативний центр (історія
хвороби, епікризи, вимоги на медикаменти, заявки на консультації), а
також заявок на дрібний ремонт;

— здійснення щоденних обходів відділення і присутність під час
приймання і здачі медичними сестрами змін;

— проведення заходів з підвищення кваліфікації медичних сестер та
молодших медпрацівників;

— проведення інструктажу медичного персоналу з питань дотримання
санітарно-епідемічного режиму;

— при потребі надавати допомогу палатній медсестрі. Безпосереднім
помічником головного лікаря і його заступника з лікувальної роботи є
головна медична сестра лікарні.

У зв’язку з реформою сестринської освіти України на ці посади бажано
призначати осіб з бакалаврською медсестринсь-кою освітою, яка має
організаторські здібності. Головна медична сестра лікарні
підпорядковується головному лікарю і є головою ради медичних сестер.

Основні напрямки роботи палатної медичної сестри, такі:

І. Створення сприятливих умов для хворих.

Ці умови для стаціонарних хворих визначаються в основному
матеріально-технічною базою лікарні. Однак від палатної сестри багато в
чому залежить, якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати
раціональне використання палат, розміщення лікарняного інструментарію та
меблів, передбачити створення затишку у відділеннях, безумовно, з
дотриманням необхідних санітарно-гігієнічних вимог.

II Догляд та спостереження за хворими:

— створення і підтримання належного санітарне-гігієнічного середовища в
палаті;

— догляд за важкохворими і надання їм необхідної допомоги при зміні
положення тіла, протирання шкіри камфорним спиртом для запобігання
пролежнів, проведення систематичних підмивань, вологих обтирань тіла,
чищення зубів, полоскання рота, стрижки нігтів, миття рук, годування;

— вимірювання температури тіла вранці й ввечері та занесення показників
температури до температурного листка;

— підрахунок частоти серцевих скорочень та частоти дихання за 1 хв;

— вимірювання діурезу;

— збирання матеріалів для аналізів згідно з призначеннями лікаря та
доставка їх в лабораторію;

— долучення результатів аналізів до історії хвороб;

— складання порційних вимог;

— контроль за отриманням хворими призначеної дієти;

— підготовка до відвідання ними діагностичних та лікувальних кабінетів;

— прийом хворих, які поступають на лікування;

— перевірка проведеної в приймальному відділенні санітарної обробки
хворих;

— ознайомлення пацієнтів з правилами внутрішнього розпорядку і особистої
гігієни;

— ретельне виконання призначень лікаря.

Певні особливості має робота операційної медичної сестри:

— готує до кожної операції перев’язувальний матеріал та хірургічні
інструменти, лікарські засоби-, білизну і забезпечує стерильність усіх
матеріалів, інструментів, розчинів, якими користуються під час операції;

— вживає заходів щодо систематичного бактеріологічного контролю за
приміщенням операційних і їх повітрям, недопускає порушення антисептики;

— своєчасно одержує перев’язувальний матеріал, інструменти, лікарські
засоби;

— веде облік всього операційного обладнання в операційній;

— своєчасно здає в ремонт інструменти та апарати;

— бере участь у хірургічних операціях (подає інструменти та матеріали);

— перевіряє підготовку хворого до наркозу та операції;

— супроводжує хворого в післяопераційну палату і передає його черговій
палатній сестрі;

— виконує перев’язки під наглядом лікаря;

— підготовляє хворих до накладання гіпсових пов’язок.

Провідною ланкою онкологічної служби є онкологічний диспансер (обласний,
міський, що може виконувати функції міжрайонного). Основними завданнями
онкологічного диспансеру є:

забезпечення в повному обсязі кваліфікованої консультативної та
лікувальної допомоги онкологічним хворим, які живуть на території
обслуговування диспансеру відповідно до стандартних схем;

контроль за якістю лікування в тих лікувально-профілактичних закладах
регіону, яким дозволено лікування онкологічних хворих;

здійснення диспансерного спостереження за онкологічними хворими;

Багато теоретичних і практичних питань онкологічної допомоги
досліджуються інститутами АМН України (нейрохiрургiї, урологiї,
отоларингологiї, гематології). Важливу роль в організації протиракової
боротьби відіграють кафедри і курси онкологiї вищих медичних закладів
освіти України – всього 18. Вони проводять роботу з первинної підготовки
лікарів-онкологiв, підвищення кваліфікації лікарів, а також виконують
наукові дослідження з теоретичної і практичної онкологiї.

Надання медичної допомоги онкологічним хворим на місцях і
диспансеризацію хворих здійснює розгалужена мережа онкологічних закладів
— 46 онкологічних диспансерів в областях України. Крім того,
діагностичні, лікувальні та диспансерні функції виконують оглядові
кабінети (жіночі та чоловічі), онкологічнi відділення
загальнолікувальних закладів і онкологічнi кабінети.

Провідною ланкою онкологічної служби є онкологічний диспансер (обласний,
міський), що може виконувати функції міжрайонного). Основними завданнями
онкологічного диспансеру є:

забезпечення в повному обсязі кваліфікованої консультативної та
лікувальної допомоги онкологічним хворим, які живуть на території
обслуговування диспансеру відповідно до стандартних схем;

контроль за якістю лікування в тих лікувально-профілактичних закладах
регіону, яким дозволено лікування онкологічних хворих;

здійснення диспансерного спостереження за онкологічними хворими;

організаційно-методичне керівництво і контроль за станом своєчасної
діагностики злоякісних новоутворень лікувально-профілактичними
закладами, а також вивчення причин пізньої діагностики; впровадження в
практику сучасних засобів діагностики і лікування онкологічних хворих,
аналіз ефективності лікування;

проведення заходів щодо підвищення рівня онкологічної грамотності і
настороженості лікарів, середнього медичного персоналу онкологічних і
загальнолікувальних закладів, особливо з питань ранньої діагностики
раку;

здійснення і забезпечення повного обліку онкологічних хворих у регіонах
на базі обласних (міських) канцер-реєстрів, контролю за своєчасністю та
якістю надходження до реєстру первинних інформаційно-оперативних
облікових документів на онкологічних хворих від усіх ланок
лікувально-профілактичних закладів згідно з наказом МОЗ України № 10 від
21.01.96 “Про створення національного канцер-реєстру України”;

постійне спостереження за станом захворюваностi та смертності населення
від злоякісних новоутворень на підставі даних канцер-реєстрів,
інформування органів охорони здоров’я, визначення потреб населення в
онкологічнiй допомозі, а також пріоритетів в організації протиракової
боротьби в регіоні;

проведення широкої санітарно-освітньої роботи серед усіх верств
населення, роз’яснення переваг лікування раку на ранніх стадіях.

Первинною ланкою онкологічної служби є районні онкологічні кабінети, що
організуються в складі поліклінік (поліклінічних відділень) міських чи
центральних районних лікарень. Адміністративно онкологічний кабінет
підпорядкований головному лікареві поліклініки, на базі якої він
розміщений, методично-онкологічному диспансеру.

Найважливішою функцією онкологічних диспансерів і кабінетів поряд із
лікувально-профілактичною роботою є організаційно-методичне керівництво
закладами загальнолікувальної мережі щодо діагностики і лікування хворих
на передпухлинну патологiю, а також своєчасної діагностики, адекватного
лікування та обліку хворих на злоякіснi новоутворення.

Оскільки онкологічний хворий спочатку звертається до лікаря
загальнолікувальної мережі, то рівень його кваліфікації та онкологічної
грамотності істотно впливає на долю хворого. Підвищення онкологічної
грамотності та настороженості лікарів і середніх медичних працівників
загальнолікувальної мережі здійснюється на короткострокових курсах з
онкологiї на базі онкологічних диспансерів, а також на семінарах і
конференціях. За спеціальною програмою проводиться підготовка акушерок
оглядових кабінетів, медичних сестер онкологічних кабінетів. Істотне
значення в поліпшенні онкологічної допомоги населенню має підвищення
кваліфікації лікарів-онкологів (раз на 5 років ) на базі
науково-дослідних інститутів онкологічного профілю, інститутів
післядипломної підготовки лікарів.

Особливу увагу треба приділяти питанням протиракової пропаганди, що
здійснюється головним чином лікарями-онкологами. Її завданнями є
популяризація знань про засоби профілактики передпухлинних захворювань і
злоякісних новоутворень, роз’яснення значення своєчасного виявлення
онкологічних захворювань, необхідності термінового звертання до лікаря
за першими симптомами з метою своєчасної діагностики і лікування
новоутворень, пропагування успішності лікування раку на ранніх стадіях.
Координацію роботи всіх служб охорони здоров’я та інших відомств з
питань протиракової боротьби здійснюють протиракові експертні комісії
області. Важливим розділом в організації онкологічної допомоги та оцінці
діяльності онкологічних закладів є систематичний аналіз даних
онкологічної статистики про поширеність пухлин серед населення,
статево-вікову структуру захворілих, медико-географічні особливості
захворюваностi та смертності, ефективність протиракових заходів.

Для підвищення якості своєчасного виявлення злоякісної пухлини і
вивчення причин, що призвели до запущення хвороби, складається “Протокол
на виявлення у хворого занедбаної форми злоякісного новоутворення” (ф.
№027-2/о) на візуальні (ІІІ стадія) та вiсцеральні (IV стадія) пухлини.
При цьому візуальними вважаються пухлини губи, порожнини рота, шкiри,
молочної залози, зовнішніх жіночих статевих органів і шийки матки,
чоловічих статевих органів і передміхурової залози, щитовидної залози,
відхідника, ампули прямої кишки, ока. Протокол складають лікарі тих
лікувальних закладів, у яких було виявлено хворого із занедбаною формою
новоутворення. Розгляд протоколів про випадки занедбаностi проводять на
засіданнях протиракових комісій, лікарняних конференціях за участю
лікарів і середніх медичний працівників, які допустили помилки в
діагностиці та лікуванні, що призвели до занедбаних випадків.

Основним первинним реєстраційним документом онкологічного хворого в
онкологічному диспансері є “Реєстраційна карта диспансерного
спостереження хворого на злоякісне новоутворення” (ф. №030-6/о), яку
заповнюють на кожного хворого, зареєстрованого на території
онкологічного диспансеру (в тому числі й на відомчих хворих). Усі
онкологічнi хворі перебувають під диспансерним наглядом онкологічного
закладу впродовж усього життя.

Первинні обліково-звітні документи про онкологічних хворих дозволяють
поповнювати базу даних територіальних канцер-реєстрів.

Для оцінки якості та ефективності протиракових заходів боротьби у
регіоні використовують кількісні показники, найважливими з яких є:
захворюваність і смертність, їх динаміка та прогноз; летальність хворих
до року з моменту встановлення діагнозу; питома вага морфологічно
верифікованих діагнозів; охопленість хворих спеціальним лікуванням;
виживання онкологічних хворих.

Зазначені показники iнтегрують різні аспекти протиракової боротьби, в
тому числі ефективність профілактики, діагностики, лікування та
реабілітації онкологічних хворих. Вони повинні використовуватися для
оперативного керівництва охороною здоров’я та планування перспектив її
розвитку.

Отже, основними завданнями онкологічної допомоги населенню є:

Впровадження сучасних організаційних форм обстеження населення для
своєчасного виявлення злоякісних новоутворень і передпухлинних
захворювань.

Використання скринiнгових програм для виявлення найпоширеніших
локалізацій злоякісних пухлин (порожнини рота, молочної залози, легень,
шкiри, прямої кишки, шийки матки, передміхурової залози).

Постійна підготовка з онкологiї лікарів первинного прийому для
підвищення їх онкологічної грамотності та настороженості.

Підвищення рівня діагностики злоякісних новоутворень, від якого залежить
своєчасність виявлення раку і занедбаних форм.

Проведення лікування онкологічних хворих в онкологічних лікувальних
закладах з використанням сучасних схем і засобів лікування відповідно до
міжнародних стандартів; диспансерне спостереження за онкологічними
хворими впродовж усього життя.

Постійний моніторинг за рівнем ураження населення злоякісними
новоутвореннями на базі даних регіональних і центрального
канцер-реєстрів, забезпечення максимально повної і вірогідної інформації
про онкологічних хворих, подальше використання її для оперативного
керівництва службою і визначення пріоритетів її розвитку.

Широка протиракова пропаганда з використанням засобів масової інформації
(газети, радіо, телебачення, кіно), шкільних навчальних програм.

Використана література:

Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи. – Тернопіль, 1999.

Сестринское дело / Под ред. А.Ф.Краснова. – Самра, 1998.

Сестринський процес. – К., 1996.

PAGE

PAGE 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *