Особливості раннього дитячого віку та догляд за грудною дитиною. Народні методи лікування (реферат)

Реферат на тему:

Особливості раннього дитячого віку та догляд за грудною дитиною. Народні
методи лікування

Тривалість грудного періоду умовно визначається терміном годування
дитини грудним молоком. У більшості дітей він закінчується до кінця 1-го
року життя.

Характерною особливістю цього періоду є інтенсивний ріст тіла дитини. Це
зумовлює у дітей 1-го року життя підвищену потребу в їжі. Проте органи
травлення у них у функціональному відношенні ще недостатньо розвинені, а
тому найменші огріхи у дієті здатні призвести до гострих чи хронічних
розладів травлення.

У дитини раннього грудного віку енотері гається виразна функціональна
недостатність шлункової секреції.

Слизова оболонка травного каналу дуже ніжна, характеризується значним
кровопостачанням і легко піддається запальним процесам.

М’язовий шар органів травного каналу розвинений відносно слабко. Через
це перемішування харчової кашки з травними соками та її пересування по
травному каналу відбувається не досить енергійно.

Стравохід у дитини відносно короткий, широкий і лійкоподібно
розширюється в напрямку до ротової порожнини. Ця особливість чітко
простежується у грудному віці. Ось чому діти легко та часто зригують у
разі як переїдання, так і вживання недостатньо подрібненої їжі.

Шлунок у дитини розташований вертикальніше, ніж у дорослого, він має
відносно невелику місткість (у новонародженого — приблизно 35 мл, у віці
3 міс — 100 мл, у дитини 1 року — 300 мл, 2 років — 640 мл, 3 років —
735 мл, 5 років — 880 мл, 6 років — 930 мл, 10 — 12 років — 1200 мл, у
віці 18 років — 3600 мл).

У разі вигодовування грудним молоком шлунок спорожняється через 2 — 3
год, коров’ячим молоком — через 3 — 4 год. Вода затримується у шлунку
близько 1 — 1,5 год. Тому у разі грудного вигодовування оптимальні
проміжки між прийманням їжі становлять 3 — 3,5 год.

Знижена кількість соляної кислоти у шлунку дитини у віці до 12 років (а
також її повна відсутність до 6 міс) сприяє частішому та легшому
виникненню шлунково-кишкових захворювань у дітей, особливо 1-го року
життя. Адже соляна кислота виявляє значну бактерицидну активність
стосовно більшості патогенних мікроорганізмів, що можуть потрапити до
організму дитини з їжею, напоями, через брудні руки.

Погане пережовування їжі та недостатній розвиток м’язової стінки шлунка
сприяють зниженню механічної обробки їжі.

Усмоктування харчових речовин у кишках є найважливішою функцією травного
каналу. Відносно тонкий шар слизової оболонки кишок сприяє швидшому
всмоктуванню у кровоносне русло продуктів травлення. Тому діти швидко
наїдаються, можуть «перебити» апетит цукеркою, проте так само швидко
знову стають голодними. Разом із тим тонка та ніжна слизова оболонка
кишок створює незначний опір проникненню у кров з порожнини кишок
токсичних речовин.

Відносно слабкий розвиток м’язів кишок у дитини не забезпечує достатню
перистальтику, що нерідко призводить до запору, особливо за умов
недостатньої рухливості дитини, зменшення у харчовому раціоні частки
овочів та фруктів за рахунок великого вмісту макаронних, хлібо-булочних
виробів. Призводить до запору і одноманітний раціон з переважно м’ясною
їжею.

У дитини до 7 років пряма кишка відносно довга. Слабкий розвиток
м’язового шару, запор, що часто повторюється, можуть стати причиною
випадіння прямої кишки.

Печінка у новонароджених велика, вона становить 4,3 % маси тіла (у
дорослих тільки 2,8 %). Маса печінки (130 г під час народження)
збільшується до кінця 1-го року життя до 320 г, до 3 років — до 450 г,
до 10 років — до 800 г, а в 16 років становить 1200 г. Печінка бере
участь у процесах травлення, кровотворення, кровообігу та в обміні
речовин. Чутливо реагує на різноманітні шкідливі речовини, що
всмоктуються у кров з кишок, на порушення обміну речовин, інфекції.
Характерним симптомом ураження печінкової тканини є жовтяниця. У період
но-вонародженості добре проявляється функція глікогеноутворення і
недостатньо — дезінтоксикації.

Нирки у новонароджених також відносно великі порівняно з дорослими. Вони
швидко збільшуються на 1-му році життя та у період статевого дозрівання.
Сечоводи у грудному віці ширші, звивисті, що може призвести до їх
перегинання та сприяє інфікуванню. Місткість сечового міхура до кінця
1-го року життя збільшується з 50 мл до 200 мл, а в 10 років становить
600 мл.

У перші дні після народження добова кількість сечі коливається від
кількох мілілітрів до 100 — 200 мл. У однорічних дітей вона дорівнює 750
мл. У перші дні життя сеча має темне забарвлення, потім стає
солом’яно-жовтою і прозорою.

Що молодша дитина, то частіше спостерігаються у неї захворювання органів
дихання. Це зумовлено особливостями їх будови, легкою ранливістю
епітелію, недосконалістю захисної реакції проти інфекцій.

Повітроносні шляхи (ніс, носоглотка, трахея, бронхи) у дітей молодшого
віку відносно вузькі. Слизова оболонка дихальних шляхів ніжна, здатна
легко запалюватися.

Мал. 40. Контроль пульсу

Дихання через ніс забезпечує краще зігрівання, зволожування, очищення
повітря, що надходить до легень, і тому запобігає простудним
захворюванням у дітей у прохолодну пору року.

Завдяки діяльності фагоцитів слизової оболонки, миготливого епітелію
відбувається очищення повітря від сторонніх частинок та мікроорганізмів,
в тому числі й хвороботворних.

Крім того, дихання через ніс забезпечує збереження тонкої та ніжної
зубної емалі дитини. Якщо носове дихання порушується, то під час дихання
через рот емаль зубів та слизова оболонка ротової порожнини підсихають,
що призводить до псування зубів, виникнення карієсу, патології ясен.

Оскільки дихальна ємність у дітей відносно невелика, а потреба в кисні
значна, дитині доводиться дихати частіше, ніж дорослому. Частота дихання
у новонародженого становить 40 — 45 за 1 хв, у дитини 1 —2 років — 30, 6
років — 20, 10 років — 20—18, а у дітей віком понад 10 років — 16—15 за
1 хв.

Унаслідок недостатньої рухомості грудної клітки новонароджених, високого
стояння діафрагми обмежується можливість розширення легень,тому у
немовлят переважає діафрагмальне дихання. Ось чому грудних дітей не
можна туго сповивати. Крім того, час від часу їх необхідно брати на
руки.

Коли дитина починає сидіти та ходити, рухомість грудної клітки значно
збільшується. Відповідно збільшується і можливість розширення легень.

Остаточне формування грудної клітки завершується до 12 — 13 років.

Серцево-судинна система забезпечує постачання всіх органів та тканин
киснем і поживними речовинами, вкрай потрібними для інтенсивного
розвитку дитини. Вона сприяє обміну речовин та відіграє суттєву роль у
теплорегуляції організму.

Кровообіг у новонароджених здійснюється вдвічі швидше, ніж у дорослих, і
триває 11 — 12 с. Маса серця новонародженого становить 23,5 г, до 1,5
років — подвоюється, до 3 —4 — потроюється, до 8 років збільшується у 4
рази, а до 15 років збільшується у 8 разів. Одночасно зі збільшенням
маси серця зростає і його об’єм (з 19 мл у новонароджених до 230 мл у
дітей 13— 15 років).

На ступінь розвитку серцевого м’яза винятково сильний вплив справляють
рухова активність дитини та ступінь розвитку скелетних м’язів.

Скоротлива функція міокарда у дітей розвинена досить добре. Збудливість
серцевого м’яза дитини підвищена, тому частота серцевих скорочень у неї
порівняно висока.

Одним з показників діяльності серця є частота серцевих скорочень або
частота пульсу, яка у новонародженої дитини висока, а з віком
зменшується. Частота серцевих скорочень за 1 хв у новонародженого
становить 140—130, у дітей віком 6 — 12 міс — 130-120, 1-2 роки —
120-110, 3-4 роки — 110-100, 5-6 років -100-90, 7-Ю років — 90-80, 11-15
років — 80-70, понад 15 років — 80-60 за 1 хв.

Частота серцевих скорочень у дитини зазнає значних змін, особливо у
ранньому віці. Неспокій, хвилювання, плач, фізичне навантаження,
підвищення температури тіла — всі ці моменти призводять до збільшення
частоти серцевих скорочень та зміни ритму серцебиття. На частоту
серцевих скорочень впливають також і фази дихання.

b

??????$?ть на периферичному кінці променевої артерії біля основи
великого пальця, підраховуючи удари протягом 1 хв. Пульс досліджують,
накладаючи на передню поверхню передпліччя дитини пальці, окрім великого
та мізинця. Легко притискують пульсуючу артерію і підраховують удари
(мал.40).

Пульс можна також досліджувати на скроневій, сонній або стегновій
артеріях. Скроневу артерію знаходять вказівним та середнім пальцями
спереду вушної раковини на рівні зовнішнього кута ока дитини. Щоб знайти
пульс на сонній артерії, треба притиснути двома або трьома пальцями між
трахеєю та переднім краєм груднії но-ключично-соскоподібного м’яза.

Якщо між пульсовими поштовхами однакові проміжки, пульс ритмічний. У
іншому разі він неправильний, аритмічний.

У маленьких дітей може бути фізіологічна дихальна аритмія. Для її
виявлення треба попросити дитину затримати дихання після вдиху на 5—10
с. Якщо пульс став ритмічним, то виявлена аритмія — фізіологічна і не
потребує лікування.

З ростом дитини частота серцевих скорочень знижується, а пульсовий
об’єм, хвилинний об’єм кровообігу та потреба в кисні значно зростають,
збільшуючись до 15 років у 10 разів.

Тиск крові на стінки артерій під час роботи серця називається
артеріальним. Систолічний тиск реєструється, коли серцевий м’яз
скорочується і кров викидається у велике коло кровообігу. Діастолічний
тиск формується, коли кров частково повертається та закриває клапани,
перешкоджаючи її поверненню до серця, а воно, розширюючись, наповнюється
новою порцією крові.

Що молодша дитина, то нижчий у неї кров’яний тиск. У новонародженого
систолічний тиск становить 70 — 80 мм рт.ст., діастолічний — 35 — 50 мм
рт. ст. У 5 —6-річної дитини артеріальний тиск становить відповідно 100
та 60 мм рт. ст., у 9— 12-річної — 105 та 70 мм рт. ст., у підлітковому
віці — 120 та 80 мм рт. ст.

Артеріальний тиск у дітей знижується у горизонтальному положенні,
особливо під час сну. Підвищення артеріального тиску спостерігається під
час фізичного та психічного навантаження (страх, хвилювання), проте таке
підвищення має тимчасовий характер. Постійне підвищення артеріального
тиску спричинюють захворювання нирок, порушення обміну речовин,
наприклад, у разі підвищеної функції щитовидної залози, природжених вад
серця або судин, гіпертонічної хвороби, за умови отруєння, прийому
деяких медикаментів тощо. До підвищення тиску може призвести надмірна
маса тіла дитини.

Шкіра дитини — складний орган, що відіграє важливу роль у процесі росту.
Вона значно тонша та ніжніша, ніж у дорослого. Що молодша дитина, то
тонший роговий шар шкіри, а відносна поверхня її більша. Завдяки цьому
шкіра дитини легше віддає тепло, що може призвести до переохолодження
організму та виникнення простудних захворювань. У шкірі дитини є велика
кількість нервових закінчень. Через шкіру дитина відчуває тепло і холод,
дотик і біль. Проте внаслідок недостатньої диференціації периферичних
аналізаторів нервове збудження не перетворюється на чітко локалізоване
відчуття.

Сальні залози інтенсивно функціонують до народження, густо вкриваючи всю
шкіру масним мастилом. Після народження інтенсивність секреції сальних
залоз зменшується.

У дітей перших місяців життя потовиділення виражене недостатньо.

У ранньому віці шкіра має велику проникність для газів та рідин,
особливо у складках, ділянці волосяної частини голови. У зв’язку з
недостатнім імунітетом у дітей перших років життя часто виникають
алергічні захворювання та піодерміт.

Нервова система дає можливість пізнавати навколишній світ. У той же час
вона упорядковує, об’єднує та спрямовує (інтегрує) всю діяльність
організму, роботу внутрішніх органів.

У процесі росту дитини відбувається значний розвиток головного мозку.
Маса його у новонародженого становить приблизно 400 г. До 9 міс вона
подвоюється, до періоду статевого дозрівання збільшується в 3,5 — 4
рази, а далі зростає незначно.

Одночасно із збільшенням маси головного мозку відбуваються формування
борозен (особливо дрібних), зміна хімічного складу нервової тканини,
змінюються пропорції черепа.

Порівняно з головним мозком спинний мозок новонародженого має завершену
будову. У зв’язку з цим він виявляється досконалішим і у функціональному
відношенні. Збільшення маси спинного мозку триває приблизно до 20 років.
За цей час він збільшується у 8 разів.

Вегетативна нервова система активно функціонує з моменту народження
дитини. Вона регулює «все внутрішнє господарство», виливаючи на
мимовільні скорочення м’язів, роботу залоз внутрішньої секреції, процеси
обміну речовин.

У новонародженого виявляється дуже тонка координація різних
регулювальних впливів нервової системи. Наприклад, можливе одночасне
ковтання та дихання — ця здатність згодом втрачається. її наявність
обумовлює легкість потрапляння їжі, напоїв у дихальні шляхи. Дитина
добре розрізняє смак. Від солодкого вона заспокоюється і робить
ковтальні рухи. Від гіркого, солоного і кислого стає неспокійною.

Водночас з цим простежується недосконалість зорових, слухових та рухових
реакцій. Наприклад, у дитини до тримісячного віку смоктальний рефлекс
викликається досить легко будь-яким доторкуванням до щоки, підборіддя. В
той же час досить часто спостерігаються иохлинання, заковтування
повітря.

У перші місяці життя будь-яке подразнення долоні зумовлює стискування
кисті у кулачок.

Пізніше схоплювання стає вибірковим, виникає опір великого пальця решті.

Новонароджений не здатний стежити за пересуванням іграшки, відшукувати
її очима. Тільки в кінці 2-го місяця життя дитина здатна знаходити
предмети, спроможна фіксувати на них погляд.

Через кілька днів після народження у відповідь на різкі звуки дитина
моргає, здригається. У грудної дитини швидкість реакцій на звук мало
відрізняється від реакцій дорослого. Проте остаточний розвиток органів
слуху настає лише до 12 років. Слух нерідко знижується внаслідок
перенесених інфекційних захворювань, прийому деяких антибіотиків.

Між розумовим та фізичним розвитком дитини існує тісний зв’язок. Треба
пам’ятати, що дитина не розвивається спочатку, а потім виховується і
навчається. Вона розвивається, навчаючись, та навчається, розвиваючись.

Можна сказати, що малюк від народження не має жодної здатності, крім
здатності всьому навчитися. Навчання зводиться насамперед до формування
та розвитку пам’яті.

ЛІТЕРАТУРА

Абу Али Ибн Сина (Авиценна). Канон врачебной науки: В 5 т. — Ташкент:
«Фан», 1979. Болтарович З.Є. Українська народна медицина. — К.: Абрис,
1994. — 319 с. Губерфиц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. — К.:
Вищ. шк. 1977. — 238 с. Губергриц А.Я., Соломченко Н.И. Лекарственные
растения Донбасса. — Донецк: Донбасе, 1990. — 245 с.

Джарвис Д.С. Мед и другие естественные продукты. — Апимондия, 1988. —
126с. Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пищевые растения— целители. — К.:
Наук, думка, 1988.

Землинский СЕ. Лекарственные растения СССР. — М.: Медгиз, 1958. — 611 с.

Кархут В.В. Ліки навколо нас. — К.: Здоров’я, 1975. — 446 с.

Киейп С. Моє водолечение. — К.: 1904. — 275 с.

Ковалева Н.Г. Лечение растениями. — М.: Медицина, 1971. — 350с.

Кузнецов С.М. Легенды о целебных растениях. — Краснодар: Краснодар. кп.
изд-во, 1971. — 103 с.

Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник за ред. акад. АН УРСР А.М.
Гродзинського.- К.: Голов. ред. радян. енцикл. ім. М.П.Бажана, 1991. —
543 с.

Довідник з фітотерапії /Мамчур Ф.І., Макарчук Н.М., Лещинская Я.С. та
ін. — К.:

Здоров’я, 1986. — 274 с.

Минаева В.Г. Лекарственные растения Сибири. — Новосибирск:

Наука, 1991. — 432 с.

Младенов С. Мед и медолечение. — М.:Медицина, 1969. — 180 с.

Носаль І.М. Від рослини до людини. — К.: Веселка, 1992. — 606 с.

Осетров В.Д. Альтернативная фитотерапия. — К.: 1993. — 170 с.

Платеи М. Новый способ лечеиия /Иод ред. доктора медицины А.П.Зеленкова:
В 3 т. — С.ГІб: Просвещение, 1904.

Попов О.ГІ. Лікарські рослини в народній медицині. — К.: Здоров’я, 1965.
— 345 с.

Рыльков М.И. Практическая фитотерапия. — Пермь, 1993.— 420 с.

Смик Г.К. Зелена аптека. — К.: Урожай, 1970. — 237 с.

Соколов С.Я., Замотаев В.П. Справочник по лекарственным растениям. — М.:
Металлургия, 1989. — 425 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапевтичні засоби проти радіації. — К.: Здоров’я,
Медекол, 1992. — 180 с.

Товстуха Є.С. Фітотерапія. — К.: Здоров’я, 1991. — 192 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *