Основи санітарії (реферат)

Реферат

на тему:

«Основи санітарії

та гігієни»

До основних вимог особистої гігієни відноситься насамперед дотримання
чистоти тіла.

Відомо, що клітини зовнішнього шару шкіри (епідермісу) постійно
роговіють, а потім відмирають і злущуються. Сальні залози шкіри,
виробляючи жир, виділяють його на поверхню тіла. Сюди ж потрапляє піт, у
якому міститься близько 1 % мінеральних солей, летких жирних кислот,
сечовина, молочна кислота та інші органічні речовини. Шкіра виділяє до 2
% вуглекислого газу (СО2), а під час фізичної праці — до 5%.

Підраховано, що упродовж тижня з усієї поверхні шкіри виділяється від 1
00 до 300 г шкірного сала, від 3,5 до 7 л поту (в жаркому кліматі — до 4
л) і від 40 до 90, злущеного епітелію.

Шкіра людини постійно забруднюється секретом сальних і потових залоз,
омертвілими лусками епідермісу, а під час зіткнення з предметами
навколишнього середовища — мікроорганізмами, пилом, гельмінтами. Тому
для підтримки чистоти тіла необхідно 1 — 2 рази на день митися у ванні
гарячою водою з милом, мочалкою з наступною зміною натільної і
постільної білизни.

Частіше забруднюється шкіра верхніх кінцівок. Звідси бруд потрапляє на
інші ділянки тіла і в їжу. Щоб цього не трапилося, руки слід мити перед
кожним прийомом їжі, після відвідування убиральні, а також після кожного
забруднення. Треба коротко підстригати нігті, щоб не допустити
накопичення бруду під ними. Під час бактеріологічного дослідження бруду
з-під нігтів знаходили збудників кишкових інфекцій, яйця гельмінтів,
гноєрідні мікроорганізми, різноманітні гриби, коростяного кліща тощо.

Вибираючи сорт мила, слід ураховувати вміст у ньому вільного лугу, який
знезаражує шкіру і сушить її. Туалетне мило може містити не більше ніж
0-05 % вільного лугу (господарче мило містить до 2 % лугу). Для миття
тіла застосовують й інші миючі засоби: різні сорти рідкого мила, шампуні
тощо.

Догляд за порожниною рота має велике значення, проводиться для
запобігання захворюванню зубів і зниженню бактеріального обсіменіння
порожнини рота. У порожнині рота містяться різні види мікроорганізмів,
які потрапляють туди з навколишнього середовища під час вдихання
повітря, з водою та їжею. Серед цих мікроорганізмів зустрічаються і
патогенні, які можуть бути причиною не тільки захворювань зубів і
порожнини рота, але Й Інших органів і організму в цілому. У разі
поганого догляду за порожниною рота спостерігається збільшення кількості
мікроорганізм. Залишки їжі у проміжках між зубами розкладаються,
утворюючи ринг органічні кислоти, що призводять до руйнування зубів,
з’яви неприємного запаху з рота.

Догляд за порожниною рота складається насамперед з полоскання рота після
кожного прийому їжі з метою вилучення залишків її і в чистці зубів
щіткою з зубною пастою або порошком. Для чистки зубів доцільно
застосовувати пасту, оскільки тривале використання порошку сприяє
стонченню зубної емалі. Зуби треба чистити із зовнішнього і внутрішнього
боку, посуваючи щічку вгору і униз, а також поперек зубів. Пропонується
чистити зуби вечері перед сном і вранці. Щітка для чистки зубів має бути
індивідуальною.

Поганий догляд за шкірою сприяє забрудненню натільної білизни і одягу,
внаслідок чого різко змінюються їх властивості. Білизна покриває 80 %
усієї шкіри. Звідси видно, яке велике значення має білизна для її
нормального функціонування.

Білизна повинна сприяти звільненню шкіри від твердих і рідких виділень,
а також захищати від забруднення верхній одяг цими виділеннями. Вона не
повинна подразнювати шкіру і утруднювати рухи. Тому її треба шити з
еластичної, гнучкої, м якої тканини. Цими властивостями володіє льняна
білизна. Льняні тканини рекомендуються для натільної і постільної
білизни. Вони добре вбирають вологу. Можна використовувати білизну з
м’якого вовняного трикотажу.

Вночі рекомендується спати в білизні, що не використовується в денний
час, оскільки у порах білизні:, яку носили вдень, накопичуються
виділення із шкіри. У разі забруднення білизни підвищується її
теплопровідність і зменшується повітропроникність, що, в свою
чергу, погіршує теплообмін і призводить до підвищення втрат тепла.
Затримується також випаровування поту з поверхні шкіри, що призводить до
погіршена Ія самопочуття людини. Крім того, у забрудненій білизні
тривалий час зберігають життєздатність патогенні мікроорганізми.

Тому натільну і постільну білизну слід міняти не менше ніж 1 раз на
тиждень. Установлено, що натільна білизна через 6 днів використання
містить А—5 % бруду, а на 10-й день—до 11 % від її маси.

Велика кількість уроків упродовж навчального дня не дозволяє дітям і
підліткам достатньо часу перебувати на свіжому повітрі, займатися іграми
і спортом, що так необхідно для їх здоров’я і розвитку. У зв’язку з цим
кількість уроків кожного дня має бути обмежена для школярів різного
віку.

Складаючи розклад занять, треба ураховувати умови у даній школі
(можливість праці в кабінетах, розклад учителів тощо), насамперед
гігієнічні моменти. По-перше, це чергування важких уроків з легкими.
Розподіл предметів за важкістю дуже відносний і залежить від змісту
уроку, методики викладання, ступеня зацікавленості і активності учнів,
особистості вчителя, його підходу до учнів і до навчального матеріалу,
що він викладає.

Під час складання розкладу уроків слід ураховувати зміну працездатності
учнів упродовж навчального дня і навчального тижня.

На першому уроці школярі втягуються в роботу і працездатність їх
незначна; на другому і третьому уроках вона підвищується, а на
четвертому з’являються перші ознаки стомлення. Тому важкі предмети, що
потребують найбільшого напруження діяльності кори великого мозку, слід
ставити на другі і треті уроки, а в останні часи занять проводити легкі
уроки. Змінюється працездатність і впродовж тижня. Починаючи з четверга
працездатність школярів знижується. Тому доцільно призначати на четвер
уроки, що потребують меншого напруження і мають характер переключення.

Плануючи навчальні заняття, необхідно тим предметам або видам занять, що
потребують певного напруження зору, відводити час найкращого денного
освітлення класів з урахуванням напрямку сонячних променів.

Взимку, коли природне освітлення класів знижене, не слід призначати
заняття, що потребують великого напруження зору, на перший і останній
уроки. Також треба стежити за тим, щоб не було підряд кілька уроків, на
яких в основному пишуть або записують, оскільки в такому разі можуть
стомитися очі і м’язи рук, а також увесь зоровий аналізатор, включаючи і
відповідні ділянки кори великого мозку.

Щоб забезпечити нормальну діяльність нервової системи і відпочинок її
вищого відділу — кори великого мозку, треба правильно планувати перерви
упродовж усього навчального дня після кожного уроку.

Вплив перерв на стан організму і на нервову систему учня установлено
багатьма дослідженнями. Під час перерв учні мають можливість дати м’язам
розслабитися і нейтралізувати наслідки тривалого сидіння на одному
місці, глибоко і вільно дихати свіжим повітрям. Головне ж значення
перерв полягає у тому, що вони забезпечують відпочинок кори великого
мозку.

Тривалість перерв упродовж навчального дня різна. Тривалість першої,
третьої і четвертої перерв становить 10 хв., а другої (великої) перерви
— ЗО хв. У даному разі враховані насамперед Інтереси учнів перших
чотирьох класів, оскільки велика перерва розділяє навчальний день у цих
класах на ,г ^і половини.

Необхідно дбати про гігієнічну організацію перерв з тим, щоб учні могли
подихати свіжим повітрям, побігати і по-справжньому відпочити.

Головним змістом перерв між окремим і уроками для учнів молодших класів
мають бути рухливі ігри, п погулянки на шкільній ділянці і вільні рухи.
Під час перерв слід заборонити дітям готуватися до наступного уроку, а
також повторювати пройдений матеріал, оскільки у такому разі перерва
перетвориться на додатковий урок і тим самим учні залишаться без
необхідного відпочинку.

Треба турбуватися про те, щоб і режим учнів у сім’ї відповідав вимогам
шкільної гігієни.

ГІГІЄНА ХАРЧУВАННЯ

Основою всіх життєвих процесів організму людини є постійний обмін
речовин між організмом І навколишнім середовищем. Із довкілля людина
споживає кисень, воду і харчові продукти. Роль їжі полягає в поповненні
енергії і тканинних елементів, необхідних для росту, розвитку і
функціонування організму, забезпечення обмінних процесів, нормального
стану здоров’я і працездатності. Саме завдяки харчуванню забезпечується
безперервність перебігу двох протилежних і взаємопов’язаних процесів
асиміляції і дисиміляції.

У різні історичні часи склад їжі й характер харчування змінювались
залежно від розвитку виробничих сил суспільства, клімато-географічних
умов, напрямку господарської діяльності тощо. Характер харчування
населення формувався поступово залежно від економічного і культурного
рівня розвитку країни з урахуванням національних звичаїв і особливостей.

Продукти харчування є рослинного і тваринного походження. Найбільш
розповсюджені продукти рослинного походження: злакові й продукти їх
переробки, овочі, фрукти, ягоди, гриби. До продуктів тваринного
походження відносять м’ясо, рибу, яйця, молоко і молочні продукти.
Харчовий раціон людини складається Із харчових продуктів, які містять
білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі І в достатній
кількості воду. Поєднання харчових продуктів у раціоні повинно бути в
такій кількості, щоб воно забезпечувало всі фізіологічні потреби
організму.

Харчування є основною біологічною потребою людини. Узагальнюючи свої
уявлення про роль харчування, видатний російський фізіолог І.П. Павлов
зробив висновок, що їжа уособлює собою життєвий процес в усьому його
об’ємі — від найелементарніших фізіологічних властивостей організму…
аж до найвищих проявів людської натури».

Неправильне харчування впливає на розвиток організму, знижує його
захисні сили, може бути причиною багатьох хвороб. В.І. Смоляр вважає, що
більше ніж половина випадків передчасної смерті (до 65 років) чоловіків
і жінок в Україні зумовлена хворобами, у виникненні яких харчування
відіграє важливу роль.

Порушення харчування вважають факторами ризику в розвитку захворювань
серцево-судинної системи, в тому числі й атеросклеротичного процесу.
Наукові дані засвідчують зв’язок між неправильним харчуванням,
захворюваністю і смертністю від найбільш поширених хвороб, насамперед
серцево-судинних, багатьох форм раку, жовчно-кам’яної хвороби, ожиріння,
подагри, цукрового діабету. Доведено, що поширення багатьох
дегенеративних захворювань пов’язана з надмірним споживанням калорій за
рахунок простих вуглеводів, жирів тваринного походження та недостатнім
надходженням вітамінів, поліненасичених жирних кислот, харчових волокон,
їжа може бути також причиною і фактором передачі різних захворювань
інфекційної і неінфекційної природи.

Можна виділити п’ять груп захворювань, які прямо чи опосередковано
пов’язані з харчуванням:

1. Аліментарні захворювання, зумовлені дефіцитом або надлишком
компонентів їжі.

2. Хвороби недостатнього або надмірного харчування, що розвиваються як
ускладнення на фоні виснажливих хвороб (хірургічних, інфекційних,
онкологічних тощо).

3. Захворювання багатофакторної природи, які часто розвиваються на фоні
генетичної схильності, наприклад атеросклероз, подагра, гіпертонічна
хвороба, онкозахворювання тощо.

4. Захворювання, які передаються аліментарним шляхом (деякі інфекції і
гельмінтози, харчові отруєння).

5. Харчова непереносимість — атипові реакції на їжу, наприклад харчова
алергія, ідіосинкразія.

Функції їжі. їжа як перша життєва потреба людини виконує ряд функцій,
найголовнішими з яких можна назвати три:

1. Енергетична — забезпечення організму енергією.

2. Пластична — відновлення і синтез клітинних компонентів замість
зруйнованих внаслідок процесів дисиміляції.

3. Біорегуляторна забезпечення і регуляція обмінних процесів в
організмі. Ця функція здійснюється завдяки білкам, вітамінам,
мікроелементам.

Раціональне харчування ~ це харчування, яке забезпечує постійність
внутрішнього середовища організму і всі його життєві прояви при різних
умовах праці й побуту. Воно має свої науково обгрунтовані принципи:

1. Відповідність надходження енергії до енерговитрат. У нормі повинен
бути певний баланс, або рівновага.

2. Відповідність хімічного складу харчових речовин фізіологічним
потребам організму.

3. Максимальна різноманітність раціону.

4. Дотримання оптимального режиму харчування. Негативні наслідки
нераціонального харчування найбільше

даються взнаки в дитячому і похилому віці, а також в усіх вікових групах
при малорухливому способі життя.

Режим харчування — це насамперед режим, тривалість і кратність прийомів
їжі, інтервали між ними, розподіл об’єму й енергетичної цінності їжі по
окремих її прийомах. Дослідженнями фізіологів доведено, що при чітко
встановлених прийомах їжі в людини виробляється умовний рефлекс, який
регулює секрецію травних соків.

Відносно режиму харчування дуже добре сказав Бірхер-Бен-нер — видатний
швейцарський лікар, натуропат, який працював у кінці XIX і на початку XX
століття в Цюриху: «Потреба їсти часто — хворобливе явище, яке щезає при
скороченні кількості прийомів їжі. Одночасно зникають і нездужання.
Багато спостережень свідчать про зцілюючий ефект великих проміжків між
прийомами їжі». Він сформулював 3 основні правила харчування: 1. їсти
повільно, ретельно пережовуючи їжу. 2. їсти тільки тричі на день. 3.
Переставати їсти до появи відчуття насичення. Ці правила харчування
знаходять своє відображення як у працях сучасних лікарів-натуропатів (Г.
Шелтон, П. Брег, А. Чейз та ін.), так і в рекомендаціях українських
вчених (В, Смоляр, В. Войтенко, Н. Верхратський та ін.)

Тривалість приймання їжі повинна бути не меншою 15-20 хвилин і не
більшою 30-40 хвилин. Адже центр насичення або голоду після того, як
минуло понад 20 хвилин з моменту початку трапези, перестає сигналізувати
про голод і апетит зникає. Тому так важливо ретельно пережовувати їжу і
надмірно не затягувати процес її приймання.

Відносно кратності прийомів їжі, переважна більшість вчених вважає
оптимальним 3-4-разове харчування, хоча деякі науковці,

oe

o

B D ?

D ¶

то їсть тричі на день досита і легко переносить щедру їжу, тому що до
неї звикли». Відомо, що ще в середні віки в Англії й інших європейських
країнах їли двічі на день.

Інтервали між прийомами їжі теж мають значення в режимі харчування.
Недоцільними є занадто короткі й задовгі інтервали. Оптимальними
вважають проміжки 4-5 годин між прийомами. Доцільним є розподіл
калорійності їжі за прийом: при триразовому харчуванні — 30-35 % (від
добової калорійності) — сніданок, 45-50 % -обід, 15-20 % — вечеря; а при
чотириразовому — відповідно 20-30 %, 10-25 %, 30-40 % і 15-20 %.

Енергетичну цінність харчування прийнято оцінювати в умовних одиницях —
кілоджоулях (кДж) або кілокалоріях (ккал), звідси і походять вирази —
«калорійність раціону», «калорійність продуктів». Одна термохімічна
кілокалорія дорівнює 4,184 кДж. Калорійність їжі повинна відповідати
енергетичним потребам організму. Складовими частинами енерговитрат
організму є: а) затрати енергії на перебіг обмінних процесів в організмі
у спокої, це так званий основний обмін; б) енергетичні затрати на роботу
(розумову, фізичну; в) затрати на засвоєння змішаної їжі, тобто
специфічно-динамічна дія їжі.

На підставі досліджень затрат енергії осіб різних професій у нашій
країні розроблено фізіологічні норми харчування (Тимчасові норми
харчування населення України. — Київ., 1993). Згідно з ними, доросле
населення залежно від професійної діяльності поділяється на чотири групи
(табл. 8.1).

БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює його
взаємозв’язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву
дорослої людини — 1,6-2,3 м2, маса шкіри досягає 5 кг, а з підшкірною
жировою клітковиною — 20 кг, що відповідно становить 4-6% і 16-17% від
загальної маси тіла. За кількістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2)
шкіра є найбільшим органом людини.

Шкіра — надзвичайно складний за будовою багатофункціональний орган. її
зовнішній вигляд і стан — малюнок, колір, пружність, еластичність —
непостійні і перебувають у прямій залежності від загального стану
організму, віку, статі, раси, кліматичних умов, спадкових особливостей і
від того, наскільки ретельним є догляд за шкірою.

Функції шкіри:

захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і
біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна — регулює температуру тіла;

сенсорна — численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув
вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;

обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і
навколишнім середовищем;

дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від
фізичного навантаження;

імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що
знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис.):

— епідермісу (зовнішня частина);

— дерми, або власне шкіри (серединна частина);

— гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове),
залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс — це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має
судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною
мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і дермою є звивистою:
епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри
— в епідерміс. У людського ембріона ця розмежувальна лінія майже пряма;
звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Рис. 1.1. Будова шкіри:

І — епідерміс 1 — роговий шар; 2 — блискучий шар; 3 — зернистий шар; 4
— шипуватий шар; 5 — базальний шар. II — дерма, або власне
шкіра: 6 — сосочковий шар; 7 — сітчастий шар. IV — підшкірна клітковина;
IV — потова залоза; V — волосяний фолікул; VI — сальна залоза

Рис. 1.2. Будова епідермісу:

І — базальна мембрана; II — базальний шар; III — шипуватий шар; IV —
зернистий шар- V — роговий шар; 1 — корнеоцит; 2 — меланоцит; 3 —
клітина Лангерганса,

4 — кератиноцит

Епідерміс складається з п’яти шарів: базального, шипуватого, зернистого,
блискучого і рогового.

Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений
з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить
фільтром, що не пропускає в дерму великі заряджені молекули, і через
який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

На базальній мембрані знаходиться один шар клітин циліндричної форми. У
верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате
хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин
зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина
базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до
поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетипрюєть на рогову лусочку.
Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням
кератину, що заповнює поверхневі клітини епідермісу, щоб утворити
роговий шар.

В епідермісі серед кератиноцитів розмішуються галузисті, або відросткові
клітини, які залежно від їх меланогенної активності та способу
забарвлення отримали різні назви мелатоцити, або дендритичні клітини;
світлі клітини Масона та клітиниЛангерганса, або відростки.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імунної системи,
належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи
шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за
допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову
називають ще дендритичними, або відростковими. Відростки клітин
Лангерганса пронизують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового
шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважається,
що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмноження кератиноцитів. За
стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні
травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини
епідермісу до посиленого поділу.

Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається
з декількох (4-5) рядів багатогранних клітин з пухирцевоподібним ядром.
Клітини з’єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є
щілиноподібний простір, пов’язаний з лімфатичною системою дерми. При
ушкодженні епідермісу починається лімфотеча.

Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що складається з кількох
рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки:
звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий
і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.

Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з
плоских без’ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється
барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку
кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий
шар товстий, наприклад, на підошвах.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без’ядерних
ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів
і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина
епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на
обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної
мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру
просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє
всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і
перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими
гранулами, які надають їй твердості й міцності. Цей процес завершується
у верхньому роговому шарі, що є основою епідермального бар’єру шкіри
людини.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні
властивості шкіри — її міцність, пружність, еластичність. Дерма
розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього
базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки.
Завдяки такій будові забезпечується міцне з’єднання дерми та епідермісу.
Між дермою і гіподермою (підшкірно-жировою клітковиною) чіткої межі
немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а
також клітинних елементів — фібробластів, тучних клітин, макрофагів,
лейкоцитів, простір між якими заповнює основна аморфна речовина. Образно
кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців,
де роль пружин відіграють волокна колагену (білкові нитки в них скручені
на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що
складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв’язаних з
водою.

Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між
якими немає чіткої межі.

Поряд з волокнами, клітинними елементами і міжклітинною речовиною, до
складу дерми входять кровоносні та лімфатичні судини, нерви, потові і
сальні залози, а також волосяні цибулини.

Кров, що циркулює по кровоносних судинах, забезпечує клітини поживними
речовинами і киснем, а також виводить із клітин продукти клітинного
метаболізму. Кровоносні судини утворюють у дермі два сплетення:
поверхневе і глибоке. Поверхневе судинне сплетення розміщується в
сосочковому шарі дерми під базальною мембраною; його утворюють
найдрібніші судини, артеріоли й венули. Воно виконує функцію живлення
епідермісу й функцію газообміну. Глибоке судинне сплетення залягає на
межі дерми і гіподерми, складається з більших артеріальних і венозних
судин, а основна його функція — теплообмінна.

Лімфатичні судини розміщуються паралельно кровоносним і також утворюють
поверхневе і глибоке сплетення. Лімфа очищає клітини шкіри від шлаків,
виводить з організму токсини — виконує дренажну та імунну функції.

Поверхневе лімфатичне сплетення починається із сосочкових синусів
лімфатичними капілярами, які сліпо відкриваються. Далі лімфа відпливає в
глибоке лімфатичне сплетення.

Слід зазначити, що стінки лімфатичних судин тонші за стінки кровоносних
судин такого ж діаметра і не містять м’язових волокон, отже, не можуть
скорочуватися. Це варто враховувати при виборі техніки масажу.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова
клітковина (рис. 1.3). На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна
мережа, або сплетення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці
волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально
вниз спускаються пучки, з’єднуючись із глибокою фасцією шкіри.
Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться
жирові клітини. Волокнисті субстанції гіподерми пронизані великою
кількістю кровоносних і лімфатичних судин, уздовж яких проходять
відгалуження глибоких Шкірних нервів.

У гіподермі, крім жирових клітин і нервів, залягають тіла потових і
сальних залоз, частково — волосяні сумки, тільця Фатер-Паччіні і
Руффіні. Крім того, тут розсіяна невелика кількість клітинних елементів:
фібробластів, макрофагів, лейкоцитів, неди-ференційованих клітин. При
проблемах з ожирінням і целюлітом саме в цьому шарі і відбуваються
основні зміни. Тонкі волокнисті перетинки між жировими клітинами
товщають, перетискаючи кровоносні і, головне, лімфатичні судини,
перетворюються на щільні фіброзні капсули, які й є морфологічною основою
мікро-і макровузликів.

Накопичення і виділення жирів в адипоцитах регулюється через альфа- і
бетаадренорецептори, розташовані на клітинній мембрані адипоцита.
Розростання жирової тканини прямо залежить від балансу альфа- і
бетаадренорецепторів у клітинах. При целюліті переважає ліпогенез
(накопичення жиру), руйнування жирової тканини сповільнюється, а через
порушення проникності мембран адипоцитів жир не може виводитися з
клітин. При цьому синтез ліпідів триває, а розщеплення їх на жирні
кислоти і гліцерин блокується. Тому целюліт ще називають ліподистрофією,
тобто порушенням обміну ліпідів.

Гіподерма виконує і захисні функції шкіри, захищаючи внутрішні органи
від механічних і термічних ушкоджень.

За даними досліджень останніх років, гіподерма є дуже складною і майже
не вивченою структурою. Так, доведено, що в гіподермі виробляються
жіночі статеві гормони — у дуже невеликій кількості, але виробляються.
Встановлено, що товстушки, як правило, енергійніші й сексуальніші за
худих жінок. Крім того, період менопаузи у більшості жінок, коли згасає
функція яєчників, супроводжується появою зайвих кілограмів.

Догляд за шкірою

а) Догляд за нормальною шкірою.

Очищають гелем і водою кімнатної температури;

Після умивання сполоснути прохолодною водою.

Після тонізації наносять легкий тональний крем. Засоби декоративної
косметики.

Увечері після тонізації наносять зволожуючий крем;

Один раз на тиждень можна застосовувати крем, що містить живильні
компонент.

Один-два рази на місяць легке розпарювання, а потім креми спроби
видалення ороговілих лусочок.

Після крему спроби тоніком нанести сироватку, чи активний лосьйон, а
зверху зволожуючу маску.

б) Догляд за сухою шкірою:

Очищення шкіри спеціальними емульсіями або молочком різних видів;

Після очищення наносять тонік і денний крем;

Спеціальні засоби – для зон навколо очей, шиї;

Вечірній догляд – застосовують сироватки і концентрати;

Один-два рази на тиждень маски;

Один раз на місяць розпарювання шкіри відварами лікарських трав
(ромашка, липовий цвіт);

Застосування делікатний Скрябін;

Живильні зволожувальні маски.

в) Догляд за жирною шкірою:

Для вмивання рН-нейтральні сорти мила, гелі, пінки, вода кімнатної
температури;

Після вмивання сполоснути прохолодною водою;

Змивання відварами лікарських трав (ромашка, календула, шавлія,
деревій). Обробляти тоніком;

Нанести емульсію чи крем, що знижують жиро виділення, дезінфікуючі
компоненти;

Увечері після очищення і тонізації можна наносити маски з легкою
підсушувальною і дезінфікуючою дією;

Перед сном на шкіру можна нанести активну сироватку чи концентрат із
слабо регулюючою дією;

Маски – глини рідких видів ароматичних олій з ромашки, шавлії,
календули, чайного дерева, морських водоростей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *