Нервово-психічний розвиток дитини. Органи дихання (реферат)

Реферат на тему:

Нервово-психічний розвиток дитини. Органи дихання

Нервово-психічний розвиток дитини відбувається під впливом
навколишнього середовища. Моторний і психічний розвиток тісно
взаємозв’язані. Розумовий розвиток дитини, її здатність пізнавати
навколишній світ значною мірою залежать від уміння пересуватися в
просторі і активно взаємодіяти з оточенням. Тому статокінетичний
розвиток доцільно розглядати разом з психічним, об’єднавши їх поняттям
нервово-психічного розвитку.

У новонароджених переважає талашшалідарний рівень керування рухами,
рефлекторної діяльності. Рухи мають некоординований,
рефлекторно-стереотипний і атетозоподібний характер, їх можна порівняти
з плавальними рухами. Новонароджена дитина здається зовсім безпорадною,
її існування дуже залежить від догляду матері. Проте відразу після
народження функціонують безумовні рефлекси, вони й забезпечують
існування дитини. Добре виражені ссальний, ковтальний і захисний
рефлекси. Якщо новонародженого покласти обличчям на підстилку або
подушку, він повертає голову набік, забезпечуючи собі вільне дихання.
При ураженні центральної нервової системи (ЦНС) під час вагітності або
пологів ці рефлекси можуть бути відсутні або пригнічені, такі діти
потребують дуже уважного спостереження. З інших безумовних рефлексів
найбільше практичне значення мають:

а) долонно-ротовий рефлекс — відкривання рота при натискуванні на
підвищення великого пальця;

б) хватальний рефлекс — схоплення і міцне утримання предмета при
доторканні ним до поверхні долоні;

в) охоплювальний рефлекс (Моро) — охоплювальні рухи руками (від
розведення плечей при раптовому закиданні голови, поплескуванні по
сідницях або підстилці, на якій лежить дитина, при розгинанні стегон;

г) автоматична хода: якщо дитину підтримувати під руки, поставити на
столик і нахилити вперед, то вона «крокує»;

д) рефлекс повзання: якщо доторкнутися долонею до підошови поверхні стоп
новонародженої дитини, що лежить на животі, вона відштовхується ніжками
від долоні, тобто «повзе».

Здоровій новонародженій дитині властивий симптом Бабінського, який
протягом перших двох років змінюється підошовним рефлексом. У
новонародженого можна викликати сухожильні рефлекси, які пригнічуються
уві сні.

Для новонародженої дитини характерна фізіологічна м’язова гіпертонія.
Переважає тонус згиначів, кінцівки перебувають у зігнутому положенні,
кисті стиснуті в кулаки, які час від часу повинні розкриватися.
Новонародженій дитині властиві відчуття дотику, нюху і смаку. Вона
розрізняє яскраве світло і темряву, реагує на голосні звуки. Перші три
відчуття, як більш давні, розвинені краще до моменту народження.
Новонароджена дитина майже весь час спить, прокидаючись в основному в
періоди годування.

Між першим і другим місяцями життя дитина починає фіксувати погляд на
яскравих предметах, піднімати голову, лежачи на животі, видає
невизначені звуки (агукає), починає посміхатися, спить близько 20 год на
добу.

У 3 міс дитина звичайно стежить очима і головою за рухомим яскравим
предметом, повертає її в напрямі звуку, добре утримує голову у
вертикальному положенні, піднімає її разом з грудьми, лежачи на животі.
У цей час формуються умовні рефлекси. Дитина відкриває рота, коли бачить
материнські груди або пляшечку замість безладного шукання грудей ротом.
Зникають примітивні безумовні рефлекси новонародженого: долонно-ротовий,
хватальний, охоплювальний рефлекс Моро, рефлекс повзання. На зміну
хватальному рефлексу приходить вольове охоплювання предмета кистю.

У 4—5 міс дитина дедалі впевненіше захоплює предмети і тягне їх до рота.
У 6 міс вона добре впізнає матір, уміє непогано сидіти без підтримки,
намагається самостійно сідати. З початку другого півріччя вона починає
вимовляти окремі склади: «ма», «ба», потім повторювати їх: «ма-ма-ма»,
«ба-ба-ба», «та-та-та» і т. ін., а також прості, часто вживані слова, не
розуміючи їхнього значення.

У 8 міс дитина встає, чіпляючись за бар’єр, у 10—12 міс починає спочатку
з підтримкою, а потім самостійно ходити, після 10 міс— розуміти значення
простих слів. У річному віці вона має запас приблизно з 7 слів, деякі
предмети називає спрощеними словами (наприклад, корова — «му»).
Однорічна дитина спить 15—16 год на добу.

На другому році життя дитина починає ходити більш упевнено, поступово
розширює свій запас слів. Вона вчиться малювати, виконувати прості
практичні маніпуляції, привчається до охайності, починає гратися м’ячем,
підкоряється вимогам дорослих. З’являється потреба в спілкуванні з
іншими дітьми.

На третьому році життя дитина розмовляє простими фразами, починає
ставити запитання «що це?». З 3 до 5 років вона ставить також інші
запитання, що допомагають орієнтуватися в часі та просторі: «де?»,
«куди?», «звідки?», «коли»?. Майже одночасно, іноді пізніше, діти
починають задавати запитання «чому?», знаходити причинно-наслідкові
зв’язки між окремими явищами, часто наївні «вітер дме тому, що
гойдаються дерева»). У 2—3 роки дитина знає свої ім’я та прізвище. З 3
років у неї з’являється свідомість власного «я», проявляється впертість,
яку не можна «переламувати» силою. Треба послідовно, ласкаво
переконувати дитину, не втрачаючи при цьому витримки і терпіння. В
дошкільному віці діти люблять гратися в різні ігри, в процесі яких у них
проявляється жива, багата фантазія. Наприкінці дошкільного віку
більшість дітей уміють читати і рахувати до 10. У 6 років діти починають
свій внутрішній світ пристосовувати до реальної дійсності. До 6—7 років
вони ще не можуть тривалий час концентрувати свою увагу на певному
завданні, погано засвоюють абстрактні поняття. Ці можливості
розвиваються у 6—7 років, тому саме тоді доцільно починати заняття в
школі. В молодшому шкільному віці рухи дітей координовані, точні,
економні, руховий розвиток досягає високого ступеня. В середньому і
старшому шкільному віці проявляється висока здатність до засвоєння
знань, оволодіння практичними навичками. У дошкільному віці діти сплять
12—14 год на добу, у шкільному залежно од віку, 11—8 год на добу.

Певним чином на процесі розвитку позначається період статевого
дозрівання. З’являється сексуальний потяг до осіб протилежної статі,
підлітки виявляють схильність палко закохуватися. Вони починають
критично ставитися до авторитетів, зокрема батьків і своїх учителів. У
них виникає прагнення до самоутвердження, у частини — невпевненість у
своїх силах, яка може іноді компенсуватися зовнішньою самовпевненістю,
зухвалою, викличною поведінкою. Підлітки люблять збиратися компаніями, у
них визначаються свої лідери. Зростає зацікавленість літературою,
мистецтвом. Виразніше проявляються певні схильності і здібності. У цьому
віці дорослі, що займаються вихованням підлітків, повинні розумними
порадами, особистим прикладом спрямовувати їхню енергію, прагнення до
самостійності в потрібне русло.

Слід зазначити, що темпи і строки нервово-психічного розвитку у дітей
мають індивідуальні відхилення. Вони багато в чому залежать від умов
виховання дитини, догляду за нею, спілкування з дорослими та іншими
дітьми. Проте істотна затримка строків нервово-психічного розвитку
повинна завжди насторожувати і викликати підозру відносно ушкодження
ЦНС. Слід пам’ятати, що через запізнення нервово-психічного розвитку
можуть виникати не тільки захворювання нервової системи, а й інші
хвороби (рахіт, гіпотрофія, інфекційні захворювання), перебіг яких
тяжкий і тривалий.

Органи дихання

До верхніх відділів органів дихання належать ніс, порожнина носа з
навколоносовими пазухами, носова частина глотки, гортань, до нижніх —
трахея, бронхи, легені.

Зовнішній ніс відносно невеликий, з вузькими носовими ходами. У
новонароджених і дітей перших місяців життя нижнього носового ходу
немає, він формується тільки до 4 років, а ходи досягають повного
розвитку десь до 3 років. Слизова оболонка порожнини носа вкрита
миготливим епітелієм, ніжна, багата на кровоносні судини. Навіть
невелика гіперемія спричинює у маленької дитини звуження носових ходів,
утруднюючи носове дихання і ссання грудей. Приносові пазухи (решітчаста
і верхньощелепна) у немовлят розвинені слабко, а лобової і клиновидної
немає. З другого року життя ці пазухи поступово збільшуються і починають
розвиватися. До функцій приносових пазух належить зігрівання повітря,
яке вдихається, і захист від шкідливих впливів. Оскільки у ранньому віці
вони недостатньо розвинені, запальний процес з носа і носової частини
глотки рідко переходить в лобову, клиновидну і верховощелепну пазухи.

Глотка у дитини раннього віку відносно вузька і мала. Слухова труба, яка
з’єднує носову частину з барабанною порожниною, коротка і широка, має
більш горизонтальний напрям, ніж у дорослого, що сприяє занесенню
інфекції з носової частини глотки до порожнини середнього вуха. Цим
пояснюється частота його ураження при захворюваннях верхніх дихальних
шляхів у дітей.

У глотці є глоткове лімфатичне кільце, яке у новонародженого виражене
слабко: піднебінні мигдалики лежать глибоко між дужками і помітні при
огляді зіва тільки наприкінці першого року життя, вони мають малу
кількість судин. За будовою мигдалики подібні до лімфатичних вузлів, з
віком вони збільшуються. Найбільшого розвитку лімфоїдна тканина досягає
у 4—10 років, а до 14—15 років відбувається зворотний розвиток
мигдаликів, які виконують захисну функцію. При попаданні мікроорганізмів
лімфоїдна тканина розростається. Частина мікроорганізмів гине, а частина
залишається, знаходячи поживне середовище в глибоких затоках (лакунах),
і зумовлює у деяких дітей хронічне запалення мигдаликів (хронічний
тонзиліт). Із збільшенням піднебінних мигдаликів спостерігаються часті
ангіни, катари носової частини глотки. В ранньому віці розростання
горлового (аденоїдного) мигдалика може призвести до закриття задніх
носових отворів (хоан) і утруднення носового дихання.

Гортань у дітей раннього віку має лійкоподібну форму і відносно довша,
ніж у дітей старшого віку. Просвіт її вузький, хрящі піддатливі, слизова
оболонка ніжна, багата на кровоносні судини. Голосова щілина вузька і
коротка, через що звуження її (стеноз) спостерігається навіть при
незначному запаленні слизової оболонки гортані.

Трахея протягом перших місяців життя має лійкоподібну форму, вузький
просвіт. Хрящі її м’які і піддатливі. Трахея фіксована слабко, слизова
оболонка ніжна, багата на кровоносні судини. Вона має невелику кількість
слизових залоз, що пояснює її сухість. Це сприяє розвитку в ній
запальних процесів і виникненню стенозу. Бронхи вузькі, хрящі їх м’які.
М’язові та еластичні волокна розвинуті слабко, слизова оболонка багата
на судини, суха. Правий бронх займає майже вертикальне положення, є ніби
продовженням трахеї, лівий відходить під кутом.

Легені. Закладення легень починається з 4-го тижня ембріонального
розвитку у вигляді стінки кишки з поступовим поділом її на дві частини і
появою зачатків бронхів. Три частки правої легені і дві лівої
з’являються на 2-му місяці внутрішньоутробного розвитку. З термінальних
бронхіол утворюються дихальні бронхіоли І порядку, а ці, в свою чергу,
поділяються на дихальні бронхіоли II і III порядку. Основною структурною
одиницею у дитини є ацинус, який складається з групи альвеол (20—25),
дихальних бронхіол І, II і III порядку.

Кровоносні і лімфатичні судини, капіляри, нервові сплетення знаходяться
в проміжній тканині, яка щільно прилягає безпосередньо до альвеол. В
утробному і ранньому дитячому віці в ній переважає пухка сполучна
тканина, еластичний каркас розвинений слабко. Цим можна пояснити
схильність дітей раннього віку до ателектазів (спадання альвеол),
особливо в задньонижніх відділах легень, які погано вентилюються. Після
народження відбувається дозрівання і формування дихальних альвеол і
еластичної тканини. Легені мають часткову та сегментарну будову. В
правій легені е 10 бронхолегеневих сегментів, у лівій — 9. Між частками
легені є щілини. В правій легені велика, або головна, коса щілина
відділяє верхню і середню частки від нижньої, а мала горизонтальна—
верхню частку від середньої. В лівій легені є тільки одна щілина.

Корінь легені —це великі бронхи і судини, багато лімфатичних вузлів, які
зв’язані з іншими лімфатичними вузлами легені і легко збільшуються при
запальних процесах.

Плевра. Один з листків замкненого серозного мішка покриває безпосередньо
легені (його називають легеневою плеврою), другий вистилає стінки
грудної порожнини (це пристінкова плевра). У плевральній порожнині є
невелика кількість серозної рідини. Плевра у новонароджених і грудних
дітей дуже тонка і тому зміщується при глибоких дихальних рухах і
накопиченні рідини. Плевральний мішок більший, ніж легеня, і має запасні
простори—закутки (синуси). Накопичення рідини в плеврі у дитини раннього
віку спричинює зміщення органів середостіння, насамперед серця.

Середостіння включає судини, нервові стовбури, лімфатичні вузли,
з’єднані між собою ніжною пухкою клітковиною. Спереду середостіння
обмежене грудиною, ззаду — тілами хребців (І— XI грудних), знизу —
діафрагмою. Середостіння умовно поділяють на переднє (верхнє і нижнє) і
заднє. У верхньому середостінні знаходяться загрудинна залоза, висхідна
дуга аорти і нерви, в нижньому — серце, осердя (перикард), судини,
нерви, в задньому середостінні — нерви і частина стравоходу.

Грудна клітка у новонародженої дитини та до 2 років має бочкоподібну
форму (поперечний розмір майже дорівнює передньозадньому). Ребра
відходять від хребта під прямим кутом, як при вдиху і дихання
здійснюється внаслідок опускання діафрагми вниз. Діафрагма у немовляти
знаходиться відносно вище, ніж у дорослого, скорочення її слабкі, тому у
новонароджених дихання поверхневе. Метеоризм, заковтування повітря,
збільшення печінки погіршують вентиляцію легень.

Фізіологічні особливості дихання у дітей

Анатомічні особливості органів дихання і грудної клітки зумовлюють у
немовлят поверхневий характер дихання, його більшу частоту, аритмію,
неправильне чергування пауз між вдихом і видихом. Глибина дихання
(абсолютна ємність), тобто кількість повітря що вдихається, у
новонародженого значно менша, ніж у наступні періоди дитячого віку та у
дорослих. З віком ємність дихального акту збільшується. Частота дихань у
дитини тим вища, чим вона менша.

У дітей раннього віку потреба в кисні велика (підвищений обмін), тому
поверхневий характер дихання компенсується його частотою. Новонароджена
дитина перебуває ніби в стані постійної задишки (фізіологічна задишка
новонароджених)?

Прискорення дихання у дитини нерідко виникає, коли вона кричить, плаче,
при фізичному напруженні, нежиті, бронхіті, запаленні легень. Хвилинна
ємність дихання — це ємність дихального акту, помножена на частоту
дихання. Вона свідчить про ступінь насичення киснем легень. Абсолютна
величина її у дитини менша, ніж у дорослого.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) — це кількість повітря, що максимально
видихається після максимального вдиху. У хлопчиків ЖЄЛ більша, ніж у
дівчаток, особливо в препубертатному віці.

Визначення ЖЄЛ можливе у дітей з 5—6 років за допомогою спірометра.
Визначають максимальну кількість повітря, що видихається в трубку
спірометра після максимального вдиху. З віком ЖЄЛ збільшується,
зростаючи також в результаті тренувань.

Відносна хвилинна ємність дихання (на 1 кг маси тіла) внаслідок
прискореного дихання у дітей значно більша, ніж у дорослого; від
народження до 3 років — 200 мл, в 11 років — 180 мл, у дорослого — 100
мл.

Тип дихання у новонародженого і дитини на першому році життя
діафрагмальний, або черевний, з 2 років дихання змішане —
діафрагмально-грудне, а з 8—10 років у хлопчиків черевне, у дівчаток
грудне. Ритм дихання у дітей раннього віку нестійкий, паузи між вдихом і
видихом нерівномірні. Це пов’язане з незавершеним розвитком дихального
центру ї підвищеною збудливістю вагусних рецепторів. Дихання регулюється
дихальним центром, до якого надходять рефлекторні подразнення від гілок
блукаючого нерва. Збудливість дихального центру регулюється корою
великого мозку і ступенем насичення крові вуглекислотою. З віком коркова
регуляція дихання вдосконалюється.

Газообмін у легенях немовляти енергійніший, ніж у дітей старшого віку та
у дорослих. Він складається з трьох фаз:1) зовнішнього дихання — обміну
через альвеоли легень між атмосферним повітрям (повітрям зовнішнього
середовища) і легеневим повітрям; 2) легеневого дихання — обміну між
повітрям легень і кров’ю (пов’язане з дифузією газів); 3) тканинного
(внутрішнього) дихання — газообміну між кров’ю і тканинами.

Правильний розвиток грудної клітки, легень, дихальних м’язів дитини
залежить від умов, у яких вона росте. Для зміцнення її здоров’я і
нормального розвитку органів дихання, запобігання захворюванням органів
дихання необхідно, щоб дитина протягом тривалого часу перебувала взимку
і влітку на свіжому повітрі. Особливо корисні рухливі ігри на повітрі,
спорт, фізичні вправи, сонна повітрі, регулярне провітрювання приміщень,
де перебувають діти. Слід старанно провітрювати приміщення під час
прибирання, роз’яснювати батькам важливість цього заходу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *