Історія та шляхи розвитку оториноларингології на Україні в (лекція)

Лекція

Історія та шляхи розвитку оториноларингології на Україні

Отоларингологія – клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію
і патологію вуха, верхніх дихальних шляхів та суміжних з ними ділянок.
Назва її походить від чотирьох грецьких слів: otos – вухо, rhinos – ніс,
laryngos – гортань і logos – вчення.

До середини минулого століття викладання та лікування небагатьох відомих
тоді вушних хвороби входило у курс хірургії, а захворювання верхніх
дихальних шляхів стосувалися предмета терапії. Виділення
оториноларингології в самостійну дисципліну почалося з середини ХІХ
століття. Підставою для об”єднання хвороб вуха, горла і носа була
анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний
взаємозв”язок, а також введення у практику ендоскопічних методів
дослідження ЛОР-органів.

Першим на Україні хто став викладати системний курс з
оториноларингології, був Микола Маркіянович Волкович (1858-1928), хірург
та оториноларинголог, заслужений професор та академік. З 1889 року по
1903 рік він веде факультативний курс оториноларингології. Він один з
перших звернув належну увагу на вивчення склероми верхніх дихальних
шляхів і взяв активну участь у розробці питань етіології, патогенезу та
лікування цієї хвороби.

Отоларингологія своїм хірургічним напрямком багато в чому завдячує М.М.
Волковичу. Ним широко проводились операції на приносових порожнинах і
сосковидному відростку, він першим у царській Росії опублікував
повідомлення про два випадки екстирпації гортані при захворюванні її
раком, розробляв хірургічне лікування хронічних стенозів гортані.

ов (1861-1918). З 1906 року цей курс із факультативного стає
обов”язковим. М.П. Трофімов організував у Києві ЛОР-секцію місцевого
лікарського товариства. Ним організована перша ЛОР-клініка в м.Києві,
яка була розгорнута при військовому госпіталі.

У 1921 році відбулася історична для нашої спеціальності подія:
оториноларингологія була введен в програму медичних факультетів
університетів та медичних інститутів як обов”язковий предмет.

Якщо характеризувати розвиток оториноларингології на Україні в цілому,
то слід відмітити появу фундаментальних робіт починаючи з 20-30 років.
С.М.Компанієць, О.М. Пучківський, О.С. Коломійченко розробляють питання
діагностики та лікування гнійних отитів і зв”язаних з ними
внутрішньочерепними ускладненнями. М.Я. Харшак створює школу
оториноларингологів-онкологів.

У 1924 році починається видаватися “Журнал вушних, носових та горлових
хвороб”.

1930 році в Харкові був організований науково-дослідний інститут
отоларингології, директором якого стає О.О. Скрипт. Тут розроблялися
проблеми тонзиліту, фізіології і патології носа, профілактики та
лікування глухоти і приглухуватості. Інститут проіснував 25 років.

У 1960 році відбулося відкриття Київського Науково-дослідного інституту
отоларингології. Ініціатором цього і директором інституту до 1974 року
був член-коресподент АН України, Лауреат Ленінської премії, професор
Олексій Сидорович Коломійченко. Його на цьому посту змінив Лауреат
Державної премії Укнаїни професор Олексій Іванович Циганов. З 1985 року
інститут очолює Заслужений діяч науки України член-коресподент АМН
України професор Дмитро Ілліч Заболотний.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *