Хронічний коліт (реферат)

Реферат на тему:

Хронічний коліт

Визначення. Хронічний коліт (ХК) — морфологічно підтверджений запальний
або запально-дистрофічний процес слизової, що захоплює всю товсту кишку
(панколіт) чи її окремі відрізки (сегментарний коліт).

Етіологія. Однією з найбільш частих причин ХК є перенесені гострі
кишкові інфекції, в першу чергу, дизентерія і сальмонельоз. Захворювання
також виникає при інфікуванні кампілобактеріями, ієрсиніями,
клостридіями. ХК можуть викликати гельмінти, найпростіші (амеби,
трихомонади, лямблії, балантидії),а також умовно-патогенна і сапрофітна
флора.

Досить часто до розвитку захворювання призводять порушення режиму
харчування, одноманітна їжа з переважним вмістом вуглеводів чи білків,
клітковини, що важко перетравлюється, бідна вітамінами, зловживання
алкоголем.

ХК може виникати внаслідок екзогенних (отруєння сполуками ртуті, свинцю,
фосфору, миш’яку) та ендогенних (при уремії, печінковій недостатності,
гіпертиреозі, Аддісоновій хворобі, подагрі), інтоксикаціях. Розвитку ХК
сприяють харчова алергія, ферментопатії вродженого та набутого
характеру.

Його також викликають окремі медикаментозні препарати (антибіотики,
саліцилати, препарати наперстянки, послаблюючі середники, що містять
антраглікозиди).

Постійне подразнення слизової оболонки товстої кишки продуктами
неповного перетравлення їжі, поряд з вісцеро-вісцаральними рефлексами,
лежить в основі вторинних колітів, що розвиваються при хронічному
атрофічному фундальному гастриті, хронічному панкреатиті з порушенням
зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, хронічному ентериті.

ХК спостерігається при радіаційному опроміненні (променевій терапії,
значному рентгенологічному опроміненні). Причиною ХК можуть бути
спайковий процес в черевній порожнині, доліхосигма,дивертикули товстої
кишки,колаптоз,зловживання очисними клізмами і ректальними свічками.

Нерідко ХК розвиваються внаслідок порушення кровообігу в товстій кишці,
судинах брижі, синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання.

Патогенез. В результаті довготривалої дії токсичних,
алергічних,механічних факторів пошкоджується слизова оболонка товстої
кишки. Одночасно в патологічний процес втягується її нервовий апарат, що
в свою чергу веде до порушення моторної і секреторної функцій і підсилює
трофічні зміни в кишковій стінці. Паралельно під впливом
мікроорганізмів, найпростіших, антибіотиків, токсичних середників
розвивається дизбактеріоз, що характеризується зменшенням
біфідобактерій, кишкової палички, лактобактерій, порушенням
співвідношень бактерій в різних відділах товстої кишки,підсиленням
розмноження умовно-патогенної і/або появою патогенної флори.

Поряд з дизбактеріозом, розвивається гіповітаміноз, порушення імунного
статусу,репаративних процесів,з’являються антитіла до слизової оболонки
товстої кишки. Внаслідок пошкодження слизової розвивається вторинна
ферментопатія. Все це призводить до розвитку бродильної і гнилісної
диспепсії, підвищеної секреції води і електролітів в просвіті кишки, її
моторних порушень, як по гіпер- так і по гіподинамічному типу, причому
вони можуть чергуватися. Всі ці явища обумовлені впливом на кишкову
секрецію бактеріальних токсинів і біологічно активних речовин
(серотоніну, вазоінтестінального поліпептиду).

Класифікація. Згідно МКХ Х він класифікується під рубрикою К 52.9.

Найбільш зручною і привабливою є класифікація ХК за А. М. Ногаллером
(1992). Згідно з цією класифікацією ХК розділяють:

І. За етіологією:

Первинні :

а) інфекційні;

б) паразитарні;

в) аліментарні;

г) алергічні;

д) медикаментозні;

е) токсичні.

Вторинні:

а) при інших захворюваннях органів травлення;

б) при гіпоксії, гіпоксемії різного генезу.

ІІ. за локалізацією:

1.Тотальний хронічний коліт (панколіт).

2.Сегментарні коліти:

а) правосторонній коліт (тифліт);

б) лівосторонній коліт (сигмоїдит, проктит, проктосигмоїдит).

ІІІ. За морфологічними ознаками:

Поверхневий ХК.

Атрофічний ХК:

а) поверхневий кистозний;

б) глибокий кистозний коліт.

3. Колагеновий коліт.

ІV. за клінічними ознаками:

1. Фаза перебігу захворювання:

а) фаза загострення;

б) фаза ремісії.

2. за характером порушень моторної функції:

а) гіпомоторна;

б) гіпермоторна;

в) змішана дискінезія.

3. По важкості перебігу:

а) ХК легкого перебігу (1 ст.);

б) середньої важкості (2 ст.);

в) важкого перебігу (3ст.).

V. За наявністюі ускладнень:

1. солярит;

2. мезаденіт;

3. копростаз;

4.дизбактеріоз кишківника.

Ускладнення.

1. Гангліоніт — втягнення в патологічний процес гангліїв черевної
порожнини.

2. Мезаденіт — поширення патологічного процесу на мезентеріальні
лімфатичні вузли.

3. Кишкова непрохідність.

4. Пухлини товстої кишки.

Приклад формулювання діагнозу.

І. Хронічний інфекційний (постдизентерійний) коліт (переважно
проктосигмоїдит) з атрофічними змінами слизової оболонки товстої кишки з
вираженою гіпермоторною дискінезією у фазі загострення.

ІІ. Хронічний вторинний (внаслідок вираженого фундального атрофічного
гастриту) коліт з вираженою атрофією слизової оболонки товстої кишки у
фазі загострення.

ІІІ. Хронічний вторинний колагеновий коліт з переважним ураженням
кінцевого відділу (проктосигмоїдит) при хворобі Хашімото,переважно
больова форма у фазі загострення.

Клінічна картина. Клінічні прояви при ХК залежать від етіології,
переважної локалізації процесу, ступеня анатомічних змін і характеру
функціональних порушень, а також від ступеня вираженості розладів зі
сторони інших систем і органів, стану вегетативної і центральної
нервової системи.

В клінічній картині ХК ведучими є:

1. больовий синдром

2. кишкової диспепсії

3. синдром дизбактеріозу

Особливостями больового синдрому при ХК є болі ниючого або спастичного
характеру по всьому животу, але частіше в лівій здухвинній ділянці.

Нерідко болі в животі мають ниючо-тиснучий характер, з’являються чи
підсилюються через 7-8 годин після їди, всередині ночі або під ранок
(«симптом будильника») і зменушються після дефекації, відходження газів,
прикладення теплої грілки, чи прийому спазмолітичних і антихолінергічних
засобів. Болі віддають в спину, в задній прохід.

При розповсюдженні патологічного процесу на серозну оболонку товстої
кишки та регіональні лімфатичні вузли біль набуває постійного
монотонного характеру і в цій ситуації не залежить від прийому їжі, але
підсилюється при рухах, стрибках, після акту дефекації і очисних клізм.

Синдром кишкової диспепсії проявляється різними варіантами порушення
стільця. Зокрема, вранці нерідко бувають проноси. Вони також можуть бути
після їди. При цьому стілець переважно невеликими порціями, частий,
водянистий зі слизом. Характерні несправжні позови, а також відчуття
неповного звільнення кишківника. Нерідко проноси чергуються із
закрепами. При останніх фекальні маси є фрагментованими, бобовидними,
шнуркоподібними. Часто при закрепах випорожнення можуть бути рідкими,
оскільки фекальні маси розводяться слизом, ексудатом, які утворюються
при запальному процесі в товстій кишці. Поява проносів при ХК може бути
спровокована вживанням масних або надмірно холодних страв, молока,
гострих приправ, підлив, продуктів із значним вмістом клітковини. Досить
характерними для ХНК є періоди так званого «закрепного проносу», при
якому після перших щільних порцій калу з’являється рідкий стілець, що
має дуже поганий запах.

Основою закрепів при хронічному дифузному невиразковому коліті і
проктосигмоїдиті є порушення нормального спектру аутофлори і атрофічні
процеси в слизовій оболонці товстої кишки з порушенням її рецепторного
апарату.

Для синдрому кишкової диспепсії також характерні здуття живота,
підсилене відходження газів, нудоти, відрижки, сухість та неприємний
смак в роті.

Синдром дизбактеріозу при ХНК проявляється пригніченням нормальної
сапрофітної флори, зокрема біфідо- і лактобактерій, кишкової палички і
надмірним ростом різних патогенних мікроорганізмів. Зокрема, в фекаліях
нерідко виявляється кишкова паличка з гемолітичними властивостями,
протей, дріжджові та дріжджеподібні грибки, цитобактер, клебсієла,
синьогнійна паличка, клостридії. Одночасно відмічаються кількісні зміни
нормальної мікрофлори — поява лактозонегативних, ентеропатогенних,
гемолізуючих і інших штамів, збільшення кількості бактероїдів. Як
результат порушення мікробіоценозу в товстій кишці з розвитком гнильних
і бродильних процесів є метеоризм і здуття живота, діарея.

Для синдрому товстокишкової діареї характерні часті акти дефекації і
виділення малої кількості фекалій, відчуття неповного звільнення,
тенезми. Нерідко має місце помірна тахікардія, підвищення в крові рівня
кальцію, гіпокаліемія, зниження маси тіла, гіповітамінози, анемія. При
цьому втрата маси тіла, як правило, не перевищує 3-5 кг, а анемія —
слабовиражена. Виникненню гіпохромної анемії нерідко сприяють хронічні
гемороїдальні крововтрати. Прояви авітамінозу зустрічаються приблизно у
половини хворих на ХК.

Для ХК характерним є астеноневротичний синдром, що проявляється
вживанням у хворобу, слабкістю, швидкою втомлюваністю, головними болями,
погіршенням сну, зниженням працездатності.

В залежності від переважної локалізації патологічного процесу
розрізняють тотальний (панколіт) і сегментарний коліт, який поділяється
на тифліт, трансверзит, сигмоїдит, проктосигмоїдит, проктит, що мають
певні особливості клінічної картини.

При тифліті болі переважно локалізуються в правій половині живота,
правій здухвинній ділянці,нерідко віддають в правий пах, ногу, поперек.
При такій локалізації патологічного процесу частіше спостерігається
пронос, нерідко до 15 разів на добу, а також чергування проносів і
закрепів.

При тифліті частіше є прояви синдрому товстокишкової діареї, зокрема,
гіперкальціємія, гіпокаліємія, анемія. Нерідко тифліт поєднується з
хронічним дуоденітом, тонзилітом. При пальпації живота для тифліту
характерні спазм або розширення сліпої кишки, її болючість, обмеження
рухливості. У випадках, коли болючість при пальпації сліпої кишки
поєднується з болючістю у лівому верхньому квадранті живота, навколо
пупка можна думати про втягнення в процес мезентеріальних лімфатичних
вузлів.

Дещо рідше, як самостійний сегментарний коліт, спостерігається
трансверзит. Для нього характерні болі, розпирання в середній частині
живота, які з’являються відразу після їди, вурчання.

При трансверзиті має місце чергування закрепів і проносів, часті позови
до акту дефекації після прийому їжі, внаслідок гастротрансверзального
рефлексу. Для нього характерні дисфагії, нудота, відрижки. При
глибокій пальпації про трансверзит свідчить болючість у верхньому
квадранті живота, розширена і роздута газами чи спазмована
попереково-ободова кишка. Нерідко скорочені, внаслідок спазму, ділянки
кишківника чергуються з розширеними, в яких виявляють щільний або рідкий
вміст.

Часто зустрічається ізольоване ураження патологічним процесом
селезінкового згину товстої кишки, яке отримало назву ангуліт. Нерідко
воно описується як «синдром лівого підребір’я».Для даної форми
сегментарного невиразкового коліту характерні сильні болі в лівому
підребір’ї, що часто віддають в спину, ліву половину грудної клітки.
Болі нерідко значної інтенсивності, що призводять до помилкового
діагнозу хронічного панкреатиту. Біль при ангуліті супроводжується
відчуттям розпирання і тиску в лівому верхньому квадранті живота.
Одночасно з’являються болі в ділянці серця, серцебиття, що мають
рефлекторний характер. Для ангуліту типовим є нестійкий стілець з
чергуванням закрепів і проносів,дещо рідше відзначається голосне
вурчання в лівому підребір’ї, перед появою рідкого стільця . При
пальпації відрізків товстої кишки визначається болючість у лівому
верхньому квадранті живота, а при перкусії у лівому згині поперекової
кишки- тимпаніт. Болі у лівому реберному куті нерідко посилюються при
ході, бізі, тряскій їзді, високих очисних клізмах, зменшуються після
акту дефекації, відходження газів, зміні положення тіла, особливо при
поширенні патологічного процесу на серозну оболонку кишки.

Найбільш частою формою сегментарного коліту є сигмоїдит і
проктосигмоїдит. Для них характерні болі в лівій половині живота та у
лівій здухвинній ділянці з відчуттям тиску і розпирання. Часто
відзначаються болі в прямій кишці. Болі підсилюються або зменшуються
після акту дефекації, очисної клізми. При проктосигмоїдиті нерідко
відзначаються несправжні позиви з відходженням газів, а при ерозивному
сфінктериті, тріщині заднього проходу, геморої -,з відходженням слизу і
крові. Для проктосигмоїдиту також характерний гетерогенний, малими
порціями, декілька разів зранку стілець,що нерідко не приносить відчуття
повного звільнення. В окремих випадках стілець при проктосигмоїдиті
рідкий і з’являється після кожного прийому їжі. Дещо частіше при
проктосигмоїдиті переважають закрепи з тенезмами, або «закрепний
пронос», може бути кал типу «овечого» з домішками слизу та крові. При
пальпації сигмовидна кишка спазмована, болюча.. У хворих на
проктосигмоїдит нерідко відзначається подразливість, поганий сон, біль
голови, швидка втомлюваність і пітливість, як результат інтоксикації і
вегето-судинної дистонії.

Нерідко при проктосигмоідиті мають місце явища дизбактеріозу.

Діагностика. Оскільки клінічна картина ХНК має багато спільних симптомів
з Функціональними розладами товстої кишки діагноз захворювання в ряді
випадків дещо затруднений:

1. Запідозрити хронічний невиразковий коліт дозволяє добре зібраний
анамнез, зокрема, вказівка на перенесені гострі кишкові інфекції
(дизентерія, сальмонельоз), порушення режиму харчування, тривалий прийом
антибіотиків, отруєння грибами, тривалий контакт з хімічними речовинами.

2. Копрологічне дослідження дозволяє виявити в калі слиз, лейкоцити,
інколи — еритроцити, і таким чином запідозрити запальний процес в
товстій кишці. На користь ХНК свідчить поява в фекаліях в великій
кількості йодофільної флори, внутрішньоклітинного крохмалу,
неперетравленої клітковини. Ці патологічні компоненти в фекаліях
свідчать про уражання сліпої кишки і отримали назву «цекального
синдрому».

3. Посів калу дозволяє виявити кількісні і якісні зміни мікрофлори
товстої кишки. Зокрема, при ХНК спостерігається збільшення загальної
кількості мікроорганізмів за рахунок умовно-патогенних ентеробактарії
(протея, цитобактер, клебсієл, синьогнійної палички і патогенних
(стафілококів). Одночасно відзначається відсутність або зменшення
біфідобактерій, зниження кількості молочної палички.

4. Значно допомагають виставити діагноз ХК ендоскопічні методи
дослідження товстої кишки (ректороманоскопія, колоноскопія). За
допомогою цих методів виявляють ознаки запалення, дистрофії і атрофія
слизової кишки, для ХК характерні гіперемії стінок кишки, їх набряк із
скупченнями слизу. Нерідко слизова є рихлою, легко вразливою,виявляються
петехії,поодинокі ерозії. При атрофії слизова оболонка бліда, з сіткою
добра видних через неї дрібних судин. Стінка кишки при атрофії виглядає
сухою, тонус її знижений, Значно рідше на слизовій виявляються ознаки
фібринозного чи гнійного запалення.

5. Ендоскопічне обстеження товстої кишки нерідко завершується біопсією
її слизової. При морфологічному вивченні бюоптатів розрізняють хронічний
коліт баз атрофії слизової і атрофічний. Для першого характерні високі
ворсинки, сплющення епітелію, власна пластинка слизової аж до м’язевого
шару інфільтрована лімфоплазмо-цитарними елементами з домішкою
еозинофілів. Крім того, відзначається збільшення кількості бокаловидних
клітин в ділянці крипт. Останні помірно вкорочені, розтягнені слизом.
Про загострення патологічного процесу в товстій кишці свідчить поява
поліморфно-ядерних лейкоцитів і наростання ступеня запальної клітинної
інфільтрації, формування криптабсцесів, поява на поверхні ерозій і
гострих виразок.

Діагноз хронічного атрофічного коліту виставляється при сплющенні
ворсинок, значному зменшенні кількості крипт. В них мало, або зовсім
відсутні бокаловидні клітини. Секрет останніх слабо ШіК-позитивний. У
власній пластинці слизової оболонки відзначається дифузна чи вогнищева
лімфоплазмоцитарна інфільтрація з домішкою макрофагів, розростання
сполучної тканини. При загостренні хронічного атрофічного коліту —
крипти кистозно розтягнуті за рахунок скупчення в них великої кількості
слизу, а епітелій, що вистилає крипти, сплющений, тобто розвивається
поверхневий кистозний коліт. Дещо рідше, як варіант загострення
хронічного атрофічного коліту, розвивається глибокий кистозний коліт.
Для нього характерні поодинокі кишкові залози та тубулярні структури, в
розширеному просвіті яких багато ексудату.

Ще одним морфологічним варіантом ХНК є колагеновий коліт. Такий діагноз
дозволяє виставити потовщення субепітеліального шару за рахунок
колагену. Колаген виявляється також в базальній мембрані, одночасно в
ній є аморфний білок, міофібрини. Вважається, що це аутоімунний процес,
він нерідко поєднується з іншими аутоімунними захворюваннями
(аутоімунний, тіреоїдит, ревматоїдний артрит).

6. Не втратила своєї діагностичної цінності при даному захворюванні
іригоскопія. За допомогою іригоскопії можна виявити локалізацію
патологічного процесу, характер змін рельєфу слизової, дискінетичні
зміни товстої кишки. Для ХНК характерні слідуючі рентгенологічні
ознаки:звуження просвіту товстої кишки і наявність множинних гаустрацій,
які виступають за кишковий контур.

Диференціальний діагноз.

1. Хронічним ентеритом, проти останнього свідчить відсутність порушень
всмоктування і спадання маси тіла. Для ентериту характерна крезато- і
стеаторея. Кінцево провести диференціальний діагноз дозволяють
гістологічне дослідження постбульбарного відділу дванаццятипалої кишки,
призначення функціональних абсорбційних тестів.

2. Виразковим колітом. Для нього характерна «кров’яниста» діарея, типові
ендоскопічні ознаки, системні прояви (анорексія, лихоманка, слабкість,
похудіння, лейкоцитоз, гіпоальбумінемія, диспротеїнемія, електролітні
порушення), позакишкові прояви (первинний склерозуючий лолангіт,
ураження шкіри, артрити великих суглобів, анкілозуючий спондиліт).

3. Хворобою Крона товстої кишки. Для неї характерні поступове
прогресування процесу, постійні болі в животі, підвищення температури,
частий стілець. Стілець при хворобі Крона рідкий, а
частіше-кашкоподібний. Часто при цій недузі розвивається залізодефіцитна
анемія. В клінічній картині домінують анальні і парзанальні синдроми
(анальні тріщини, проктит, парапроктит, свищі). В діагностиці також
допомагає рентгенологічне дослідження, до основних рентгенологічних
ознак хвороби Крона належать виразки, поява коротких щілиноподібних
синусів, звуження ділянок товстої кишки, а також поєднання повздовжніх і
поперечних виразок з ділянками незміненої слизової, що створює картину
«бруківки». При ендоскопічному обстеженні для хвороби Крона характерні
виразки на фоні незміненої слизової.

4. Дивертикульозом товстої кишки. Захворювання частіше розвивається в
похилому віці, проявляється регулярними болями, що зникають після акту
дефекації. Для авертикульозу також характерний стілець у вигляді кульок
з лемішками слизу, здуття живота з надмірним виділенням газів, нерідко у
таких хворих виявляються кила стравохідного отвору діафрагми і
калькульозний холецистит (тріада Сента). В діагностиці допомагають
ректороманоскопія і іригоскопія. При наявності супутньої анемії показана
колоноскопія.

5. Ендометріозом. Останній може проявлятися вираженими абдомінальними
болями, кровотечами з прямої кишки під час місячних. В діагностиці
допомагає рентгенографія з барієвою клізмою, яка підтверджує стиснення
прямої, сигмовидної та нисхідної петель товстої кишки. Діагноз
ендометріозу підтверджується після огляду гінеколога і ендоскопічного
дослідження матки.

6. З пухлинами товстої кишки. Через відсутність специфічних симптомів
раку товстої кишки, особливо на ранніх стадіях хвороби,з метою його
диференціальної діагностики з ХНК-всім хворим показане дослідження калу
на скриту кров, ректороманоскопія. При наявності симптомів ХНК у людей
віком старше 40 років показана обов’язкова іригоскопія і колоноскопія з
морфологічним дослідженням ділянок, підозрілих на вогнищеве ураження
слизової.

7. З туберкульозом товстої кишки (особливо при ілеоцекальній
локалізації). Для туберкульозу товстої кишки характерні малоспецифічні
клінічні прояви як субфібрильне підвищення температури, пітливість,
нелокалізовані, непостійні, тупі болі в животі, нудота, зниження
апетиту. Допомагає дослідження крові, коли виявляються гіпохромна
анемія, лейкопенія з відносним лімфоцитозом,прискорена ШОЕ. В
діагностиці важливими є позитивні туберкулінова проби, туберкульозне
уражання легенів, гортані, глотки з одночасними болями в животі,
нестійким стільцем (проноси, закрепи, їх чергування), диспепсичними
розладами. Цінним є рентгенологічне дослідження товстої кишки
(іригоскопія), при якій виявляється звиразкування слизової оболонки,
дискінезії, рубцеві стенози, дефекти наповнення сліпої .кишки.
Ендоскопічно для туберкульозу товстої кишки характерними є виразки
овальної форми, псевдополіпи, розсіяні по всій поверхні ураженої ділянки
та їх поєднання.

Також допомагає ультразвукове дослідження черевної порожнини. Зокрема
виявляється симптом ураженого порожнинного органу-ультразвукове
зображення овальної або округлої форми з ехогенною периферією і
ехогенним центром, тобто змінену стінку кишки і центр-вміст і складки
слизової.

8. З хронічним апендицитом. Болі при хронічному апендициті локалізуються
в правій здухвинній ділянці, носять нерідко переймоподібний характер,
супроводжуються короткочасним підвищенням температури тіла, незначними
змінами в периферичній крові (незначне підвищення ШОЕ, помірний
лейкоцитоз).

Лікування. Повинне включати дієтотерапію, препарати, що корегують
стілець; середники, які нормалізують кишкову мікрофлору; етіотропну
терапію; симптоматичне лікування.

1. Госпіталізації підлягають тільки хворі у фазі загострення з
ускладненнями (солярітом, мезоаденітом, кишковою непрохідністю).

2. Дієтотерапія: В період загострення показана дієта 46-4 на три-п’ять
днів. Вона повинна вміщувати 100-120 г білка,10 г жиру, 300-450 г
вуглеводів, 8 г кухонної солі. При переважанні проносів виключається
молоко, сметана, кефір, сирі овочі і фрукти, жирні і гострі страви,
приправи, житній хліб, бобові. У випадках супутнього метеоризму
протипоказані овочі, страви з великою кількістю вуглеводів, вуглекислі
напої, м’який хліб. В цей період повинні призначатися слизисті супи,
протерті каші на воді, киселі, відвари чорниці, черемхи, компот з айви,
міцний чай. Через 3-5 днів дозволяють сухий бісквіт, супи з розвареними
крупами, вермишеллю, запіканку з варених овочів, негострий сир, печені
яблука, вершкове масло.

Хворим на ХНК з переважанням закрепів показані продукти, що містять
багато харчових волокон і мають послаблюючу дію. Зокрема їм необхідно
рекомендувати хліб з висівками, овочеві салати та вінегрети, кефір,
простоквашу, соки з ягід та овочів, буряк, моркву, молочні каші, мюслі.
Нерідко їм показані додатковий прийом 20-40г пшеничних висівок, запивши
їх водою чи молоком. Необхідно збільшити кількість рідини до 2 л на
добу.

Окрім дієти хворим на ХНК у випадках проносів необхідно призначати білу
глину по 1г, смекту — по 1 г, карбонат кальцію та дерматол, відповідно
по 0,5 і 0,3 г у вигляді суспензій,таннальбін, імодіум — по 0,002 г два
рази на день.

В’яжучими і адсорбуючими властивостями володіють відвари плодів чорниці,
черемшини, бруньок вільхи, кореневища змійовика, лапчатки, кори дуба,
шкірки граната, які можна призначати як самостійно, так і в поєднанні з
вище рекомендованими препаратами.

У випадках вираженого метеоризму при ХНК показані відвари ромашки,
кропу, м’яти перцевої. З цією ж метою призначається активоване вугілля
(карболен) по 0,25-0,5 г до 4 разів на день.

Добрий ефект при закрепах дає препарат мукофальк, що містить
геміцелюлозу подорожника. Його призначають по 5-10 г два-три рази на
день.

При резистентній до класичної терапії ХНК з проносами традиційними
в’яжучими засобами та адсорбентами показано призначення поліпефан,
ентеродезу.

Лікування дизбактеріозу визначається результатами бактеріологічного
дослідження фекалій. Але спочатку нерідко проводиться терапія без
врахування етіологічної ролі збудника захворювання. Причому
антибактеріальні засоби призначаються короткими курсами.

Спочатку може бути призначений сульфосалазін — по 2 г на день, 5-7 днів,
дещо рідше сульгін, фталазол, левоміцетин.

Нерідко ефективні препарати нітроксолінового ряду, зокрема інтетрикс —
по 1 капсулі,чотири рази на день, 5-7 днів. П. Я. Григор’єв, А.В.
Яковенко (1998) з цією ж метою рекомендують призначати по 400 мг три
рази на день метронідазол, 5-7 днів.

У випадках виявлення високих титрів умовно патогенної чи патогенної
мікрофлори показана етіотропна терапія. При дизбактеріозі, обумовленому
патологічними штамами ешеріхій (гемолізуючі, з ослабленими
ферментативними властивостями) показано призначення стрептоміцину по
500000 ОД два рази на день, чи сульфаніламідів (сульгін, фталазол по 1,0
г три-чотири рази на день), нітрофуранів (фуразолідон по 0,05 г чотири
рази на день), ерсефурил (ніфуроксазид по 200 мг 4 рази на день).
Призначення цих препаратів рекомендується проводити у вигляді двох
курсів по 5-7 днів, з послідуючим використанням інтетриксу на протязі
такого ж терміну. У випадках протейного дизбактеріозу показано
застосування фуразолідону по 0.05 чотири рази на день, неграму по 0,5
чотири рази на день,бісептолу 480 по два рази на день на протязі
одного-двох тижнів.

При розвитку ентерококового дизбактеріозу показана терапія ерітроміцином
по 0,25 г чотири рази на день, сульфаніламідами (сульпін або фталазол по
1 г чотири рази на день, левоміцетин по 0,25-0,5 г чотири рази на день
на протязі 7 днів).Ністатін по 500 тис.од. чотири рази на день, чи
леворин в аналогічній дозі показані при кандидомікозному дизбакторіозі.
З цією ж метою при даній формі дизбактеріозу показано призначення
нітроксоліну по 0,1 г чотири рази на день,5-7 днів. При асоційованому
дизбактеріозі показано призначення антибіотиків, які володіють широким
антибактеріальним, антипаразитарним протигрибковим спектром і не
впливають на нормальну кишкову мікрофлору.До них належать інтетрикс,
інтестопан, ентероседів по 1-2 таблетки три-чотири рази на день, 5-7
днів.

Показані бактеріальні пробіотики — біфідобактарин, лактобактерин,
біфіцид, аципол, біфі-форм по 9-12 доз на добу, хілак-форте, по 40-60
крапель три рази на день з помірним зниженням дози.

З метою пригнічення умовно-патогенних і патогенних мікроорганізмів
показаний ентерол в складі якого є лікувальні дріжджі. У випадках, коли
виявляються зміни в складі аеробної і анаеробної кишкової флори
необхідно призначати біфікол по 4-5 доз, розвівши його у воді.

Хворим на ХНК похилого віку показано призначення лактобактерину, а при
переважанні у них закрепів — лактульози (нормазе, дуфалаку), оскільки
вони є біфідогенними пробіотиками, а також мають легку осмотичну
послаблюючу дію.

Для ліквідації больового синдрому при ХНК використовують міотропні
спазмолітики (но-шпу, папаверин, галідор, мебеверин), антихолінергічних
середників (бускопан по 10-20 мг чотири рази на день). Ефективним є
призначення діцетелу по 50 мг три рази на день, що селективно впливає на
гладку мускулатуру шлунково-кишкового тракту,володіє власти-вістю
зменшувати болі і нормалізувати моторику товстої кишки.Аналогічною
властивістю володіє дебрідат, який необхідно призначати в таблетках по
100-200 мг три рази на добу до зменшення болю. З метою нормалізації
моторики товстої кишки також показано призначення церукалу (реглану),
догматілу, відповідно, в таблетках і капсулах по 7-10 днів.

Хворим на ХНК з переважанням проносів, а також при появі синдрому
дизбактеріозу, який нерідко супроводжується недостатком ферментів в
комплексній терапії, бажано призначати препарати, що містять ферменти.
Серед них рекомендують креон, панцитрат, панкреатин,мезім-форте,
трифермент, холензим в драже чи капсулах (по 2-4) три рази на день, з
поступовим зменшенням дози по мірі покращення стану хворих.

При ХНК, асоційованому з дизбактеріозом може призначатися есенціале по 2
капсули два-три рази на день на протязі двох-трьох тижнів.

В комплексному лікуванні хворих на ХНК може використовуватись і
фітотерапія з метою протизапальної дії показаний прийом відвару таких
трав, як звіробій, тисячолисник, пустирник, спориш, кропива. Ці трави
змішують, беруть 5 столових ложок і заливають 1 л кип’ятка і приймають
по 1/3 склянки три рази на день. Для зменшення явищ метеоризму необхідно
рекомендувати відвари кореня аїру, трави звіробою, квіток календули,
трави польового хвоща, трави чебрецю, насіння кропу, тміну.

Для боротьби із закрепами показано призначення настоїв листя алое, кори
і ягід крушини, кори ревеня, олександрійського листа,морської капусти.

Хворим на ХНК показані мінеральні води. При переважанні в клінічній
картині закрепів необхідно призначати високо- і середньомінералізовані
води з переважним вмістом іонів магнію, сульфатів (Моршинська,
Феодосійська, Верховинська і інші).

Маломінералізовані, багаті кальцієм, іонами гідрокарбонату мінеральні
води можуть призначатися при проносах. При цьому необхідно, щоб вода
була високої температури і приймалась невеликими порціями. Серед
мінеральних вод України таким хворим показані Поляна квасова, Лужанська,
Березовська.

Хворим ХНК можна призначати фізіотерапевтичні методи лікування. Зокрема,
в період загострення ефективні компреси, електрофорез новокаїну,
платифіліну, хлориду кальцію, сульфату цинку. В період загострення —
індуктотермія по 10-15 хвилин, 10-12 процедур, електрофорез болота на
ділянку відповідного відділу товстої кишки, аплікації торфу, озокериту.
З методів апаратної фізіотерапії в період загострення показані
індуктотермія, УВЧ-терапія, сантиметрові хвилі, ультразвукова терапія.

В період ремісії ХНК і переважанні закрепів можуть призначатися
синусоїдальні модульовані струми, використовуючи 1 рід роботи, частотою
модуляції 30 Гц, глибиною модуляції -100%, тривалістю — 15 хв;
стимуляція м’язів живота діодинамічними струмами ритму синкопа, теплі
перлинні і мінеральні ванни, кишкові зрошення мінеральними водами.

При сигментарному дистальному коліті також може проводитися лікування за
допомогою ректальних свічок з екстрактом беладонни, анестезином,
новокаїном, метилурацилом, обліпиховою олією, а також комбінованими
ліками типу «Анузол», «Неоанузол», «Бетюл».

При проктиті і проктосигмоїдиті показані мікроклізми з лікарськими
препаратами.

З метою протизапальної дії використовують розчини фурациліну, ріванолу,
емульсії синтоміцину, 0,25% розчину протарголу, екстракт прополісу. Як
в’яжучі і адсорбуючі використовують мікроклізми з крохмалу, ромашки,
таніну, відварів звіробою, дубової кори, а для зняття спазму гладкої
мускулатури товстої кишки — з 1,5-2% антипірином.

Відновленню епітелію слизової товстої кишки, зменшенню запального
процесу сприяють мікроклізмочки з олією обліпихи, риб’ячого жиру,
шипшини, фітосуміші «Елікасол». Вони вводяться по 30-50 мл у теплому
вигляді, бажано на ніч. Епітелізації слизової прямої і сигмовидної кишки
сприяють мікроклізмочки з желе солкосеріла. Вміст тюбика розчиняють в 3
мл кип’яченої води і вводять в пряму кишку один раз на день на протязі
10 днів. Аналогічною дією володіють і мікроклізмочки з бальзамом
Шостаковського.

Хворим ХК показано санаторно-курортне лікування на питних і
бальнеологічних курортах.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *