Холера азіатська
Холера азіатська (Холера — гостре кишкове захворювання з групи особливо
небезпечних інфекцій, спричинюване вібріонами класичного типу або
Ель-Тор. Епідеміологічно характеризується розвитком окремих захворювань
або епідемічних спалахів. У типових випадках характеризується своєрідною
інтоксикацією, втратою організмом великої кількості електролітів і води,
частими водянистими випорожненнями («рисовий відвар»), зневодненням,
м’язовими судорогами, розладами серцево-судинних функцій з можливим
розвитком колапсу.
Етіологія. Збудника хвороби (класичний холерний вібріон — відкрив у 1883
р. Р. Кох. Трохи пізніше від хворого на холеру було виділено вібріон
Ель-Тор (V. Еl-Тоr), який також є збудником холерних захворювань. У
чистій культурі ці вібріони мають на забарвлених препаратах вигляд
коротко зігнутої палички, яка трохи нагадує кому. На одному кінці
вібріона джгутик, внаслідок чого вібріон дуже рухливий.
Як класичні холерні вібріони (V. соmmа), так і вібріони Ель-Тор,
поділяються на серотипи Огава й Інаба; крім того, у деяких азіатських
вогнищах холери було виділено від хворих вібріони, що належать до
серотипу Гікошима, який трапляється досить рідко.
Епідеміологія. З найдавніших часів холера була поширена на території
сучасної Індії і Пакистану, які й тепер є найбільшими вогнищами
світового поширення цієї хвороби.
Джерелами інфекції є хворі в гострій фазі захворювання, особи, що
видужують, і вібріононосії. З випорожненнями і блювотними масами хворі
на холеру виділяють величезну кількість холерних вібріонів.
На Україні тепер немає захворювань на холеру, проте для того, щоб
запобігти небезпеці занесення цієї інфекції з інших країн, треба суворо
дотримуватись карантинних заходів.
Патогенез. Холерні вібріони проникають в організм людини через рот —
разом із сирою водою, їжею, овочами і фруктами, забрудненими
випорожненнями хворих або носіїв. У шлунку зараженої вібріонами людини
під дією його кислого вмісту частина холерних вібріонів гине. Потім
вібріони потрапляють у тонкі кишки, де зберігаються протягом усього
періоду хвороби. Наслідком цього є часті водянисті випорожнення і
повторне блювання, з якими з організму хворого виводиться велика
кількість електролітів (особливо натрію) і води. Тканини зневоднюються,
виникає кисневе голодування їх, метаболічний ацидоз, у різних групах
м’язів розвиваються судороги, а шкіра втрачає свій тургор. Внаслідок
втрати великої кількості солей і води настає загусання крові, про що
свідчать підвищена в’язкість її, збільшений вміст гемоглобіну й
еритроцитів.
Клінічна картина. Тривалість інкубаційного періоду холери становить від
1 до 6 днів, частіш — 2—3 дні. Розрізняють такі клінічні форми холери:
1) гастроентеритичну, 2) ентеритичну, 3) алгідну.
Гастроентеритична форма холери починається, як правило, гостро і тільки
в окремих хворих може спостерігатися протягом 4—6 годин продрому;
характеризується значною слабістю, втратою апетиту, запамороченням.
Однак частіш ця клінічна форма хвороби починається гостро, раптово.
Найбільш ранніми симптомами є повторні позиви до випорожнень з
виділенням рідких калових мас. Через 2—3 години випорожнення стають
дедалі більш водянистими, а потім набувають вигляду «рисового відвару».
Температура тіла нормальна, трохи знижена або, рідше, може підвищуватися
до субфебрильної. Кінцівки холодні на дотик, можливий розвиток ціанозу
губів, щік, кінчиків пальців.
Ентеритична форма холери характеризується помірною інтоксикацією,
блювання немає. Перебіг цієї форми холери стертий, атиповий, а тому може
й не розпізнаватися. Частість цієї форми становить близько 15% загальної
кількості клінічне виражених випадків холери.
Алгідна форма хвороби характеризується різким зневодненням організму,
зниженням температури до субфебрильного рівня, вираженими порушеннями
діяльності серцево-судинної системи і нирок. У цих випадках може
розвинутись гостра серцево-судинна недостатність (колапс). Хворий, у
якого розвинулась алгідна форма (стадія) хвороби, перебуває в стані
повної апатії, нерідко приголомшений, погано орієнтується в навколишній
обстановці; внаслідок цього нерідко важко зібрати анамнез і з’ясувати
скарги хворого. Температура тіла різко знижується.
Лікування. Всі хворі з діагнозом холери, а також особи з підозрою на цю
хворобу обов’язково підлягають госпіталізації. Для цього в разі спалаху
хвороби створюють інфекційні госпіталі. Всю систему приймання й
розміщення хворих на холеру слід будувати так, щоб забезпечити по
можливості індивідуальну госпіталізацію хворих, а якщо доводиться
розміщувати їх у загальних палатах, слід добирати в кожну палату хворих,
враховуючи тяжкість перебігу і конкретну клінічну форму захворювання.
Передбачається створення в холерному госпіталі ізоляторів, куди кладуть
хворих з виявленими у них іншими кишковими інфекціями або в разі
поєднання цих захворювань з холерою.
Весь медичний і допоміжний персонал повинен залишати свій одяг і взуття
у спеціальних приміщеннях (гардеробних кімнатах), надівати піжами,
спеціально виділені для цього туфлі чи тапочки, халати, шапочки,
косинки, а також добре продезинфіковані рукавички. Після огляду хворого,
після різних лікувальних маніпуляцій тощо рукавички треба зняти і
занурити їх у 1 % розчин хлораміну.
Визначаючи об’єм розчину для введення хворому, враховують втрати рідини
з випорожненнями, контролюють молекулярну масу плазми в лабораторії.
Крім того, внаслідок небезпеки передозування солей калію, що призводить
до ознобу, підвищення температури, слід контролювати вміст калію у крові
(на плазменому фотометрі), повторно записувати електрокардіограму, на
якій у таких випадках виявляють подовження інтервалу Р—Q і дуже високий
зубець Т. В разі появи ознак гіперкаліємії рідину вводять у вену
повільніше або переходять на краплинне вливання розчину «6—4», у якому
немає солей калію (він складається з 6 г хлориду натрію й 4 г
гідрокарбонату натрію на 1 л розчину).
Введення у вену зазначених вище сольових розчинів сприяє досить швидкому
відновленню водно-сольової рівноваги, усуває інтоксикацію, відновлює
нормальну діяльність серцево-судинної системи і нирок, сприяє припиненню
поносу й блювання. Проте ці розчини слід вливати тривало, щоб за весь
курс лікування було введено до ЗО—35 л інфузійного розчину, а в
Профілактика. Щоб запобігти занесенню холерної інфекції з Інших країн,
слід здійснювати систему спеціальних карантинних заходів на кордоні, у
морських і повітряних портах. Про виявлених на холеру хворих медичні
працівники повинні в установленому порядку негайно повідомляти
вищестоящі органи охорони здоров’я.
В разі появи у тій чи іншій місцевості випадків захворювання на холеру
всіх хворих, а окремо від них і осіб, що були з ними у тісному контакті,
негайно ізолюють у холерний госпіталь й ізолятор, у вогнищі роблять
дезинфекцію, проводять подвірні обходи для виявлення хворих, посилюють
санітарний контроль за водопостачанням і харчовими продуктами,
обов’язково хлорують воду для пиття. Осіб, які мали контакт з хворими на
холеру, ізолюють на 6 днів і за цей час у них три рази беруть
випорожнення для бактеріологічного дослідження на холерні вібріони. Якщо
серед них виявляють хвороби на холеру, то строк карантину продовжують ще
на 6 днів, роблять дезинфекцію, хворого госпіталізують в інфекційний
госпіталь, а у решти два-три рази досліджують випорожнення на холерні
вібріони.
Для осіб, що видужують після хвороби, умовою виписування є повне
клінічне видужання, а також три негативні результати досліджень
випорожнень на холерні вібріони, які роблять на 6 7 і 8-й дні після
припинення поносу. Якщо немає змоги провести бактеріологічні
дослідження, виписувати з стаціонару можна лише через 14 днів після
зникнення клінічних симптомів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
