Грошово-кредитна політика держави (реферат)

ТЕМА. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ТА ГРОШОВА ПОЛІТИКА

ДЕРЖАВИ.

План:

1.Поняття та типи грошових систем.

2.Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової

політики.

3.Пропозиція грошей та фактори, що її визначають.

4.Пропозиція грошей та бюджетне обмеження.

5.Грошово-кредитна політика держави.

1. Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення

загального рівня виробництва , що характеризується повною

зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова пол-

ітика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації

сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час

економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у

збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під

час інфляції, навпаки,- в обмеженні пропозиції грошей для

обмеження витрат.

Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне

спрямування і є виразом монетарної політики.

Посилення контролю держави над грошовою і кредитною сис-

темами визначається тим, що їй належить центральний банк

країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регу-

лювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви-

користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські

операції як підприємців, так і всього населення.

Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є
регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше
забезпечується так званими операціями на відкритому

ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге — обліковою
процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту
регулюється грошова маса.

Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати гро-

шову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном хо-

ваються купівля і продаж державних облігцій на відкритому ринку.

Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання

підприємницької діяльності центральний банк починає скупову-

вати облігації державної позики у комерційних банків і насе-

лення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим са-

мим стримати ділову активність, центральний банк починає активно
продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий ринок
цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу.

Грошова система — це форма організації грошового обігу,

яка історично і законодавчо утворилася в кожній країні.

Грошовий обіг — це безперервний рух грошей, які виконують функції
засобу обігу і платежу, а також обслу- говують кругообіг товарів та
послуг.

Закон грошового обігу визначає кількість грошей не-

обхідних для обігу:

М = Р + Кр + П — ВП / V

М — кількість грошей, необхідних для обігу;

Р — сума цін товарів, що підлягають реалізації;

Кр — сума цін товарів, що продані в кредит;

П — платежі, термін виплати яких настав;

ВП — взаємовиплатні платежі;

V — швидкість обігу однієї грошової одиниці.

ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

Грошова одиниця — міра грошей, прийнята в країні за оди-

ницю (в ній виражаються ціни товарів та послуг).

Масштаб цін — вагова кількість грошового металу, прийня-

того в країні за гршову одиницю.

Емісійна система — установи, що здійснюють випуск грошей

і цінних паперів та визначають порядок емісії.

Форми грошей — матеріалізована в певному типі загального

еквіваленту мінова вартість, яка забезпечує стабільність

обігу товарів і стабільним платіжним засобом у готівковому

обігу.

Інститути грошової системи — державні і недержавні уста-

нови, які регулюють грошовий обіг.

Валютний паритет — співвідношення з іншими валютами.

ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМ ГРОШЕЙ

Товарні догрошові еквіваленти — товар, з натуральною

формою якого пов’язана його суспільна функція загального

еквівалента.

Золоті та срібні монети — повноцінні монети із золота

або срібла, які виконують всі функції грошей (кредитні гроші

можуть вільно обмінюватись на грошовий метал).

Білонні монети — неповноцінна розмінна монета, ном-

інальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї ме-

талу та витрат на її чеканку.

Паперові гроші — грошові знаки, що випускаються дер-

жавним казначейством для покриття фінансових потреб держави,

що провляються в дефіциті державного бюджету і забезпечені

певною купівельною спроможністю.

Кредитні гроші — знаки вартості, які виникли на основі

заміщення майнових зобов’зань приватних осіб і держави.

У процесі розвитку ринкового господарства на основі

ускладнення зв’язків між його суб’єктами і збільшення тим-

часових кордонів між виробництвом і реалізацією товарів і

послуг розповсюдженою формою стають кредитні гроші.

ВИДИ КРЕДИТНИХ ГРОШЕЙ

Вексель — боргове зобов’язання позичальника кредитору

про виплату боргу в призначений строк.

Депозитні гроші — система спеціальних розрахунків між

банками на основі банківських переказів з одного рахунку на

інший.

Банкнота (банківський білет) — грошові знаки, які випу-

щені емісійними банками. В сучасних банкнотах відсутня власна

внутрішня вартість.

Чек — наказ власника рахунку (чекодавця) кредитній уста-

нові, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей чеко-

держателеві.

Електронні гроші — система банківських розрахунків за

допомогою ЕОМ.

Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових

засобів, які виступають в двох формах: готівковій і без-

готівковій. За обсягом готівкові гроші значно поступаються

грошовим засобам, що знаходяться на рахунках (банкноти і

розмінна монета в сучасних умовах складають приблизно 10%

всіх грошових засобів).

Різноманіття грошових засобів, які функціонують в су-

часній економіці, порджує проблему виміру грошової маси.

СТРУКТУРА ГРОШОВОЇ МАСИ

Грошова маса — сукупність всіх грошових засобів, які

знаходяться в народному господарстві в готівковій і без-

готівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу

і накопичення.

Залежно від ступеня ліквідності різних форм грошей виді-

ляють такі показники грошової маси:

Гроші для операцій (М1) = банкноти білонні монети, що

перебувають в обігу поза банками + поточні (чекові) рахунки:

безстрокові та інші чекові депозити.

Гроші в широкому розумінні (М2) = М1 + заощаджувальні і

строкові депозити (внески) у комерційних банках.

М3 = М2 + внески в спеціалізованих установах, особливі

види нагромаджень.

L = М3 + інші ліквідні активи (короткострокові) до трьох

місяців державні цінні папери та інші).

D = L + закладні, облігації та інші аналогічні кредитні

інструменти.

Депозити — внески грошових коштів юридичних і фізичних

осіб у банки.

Під ліквідністю активів розуміють можливість їхнього пе-

ретворення в грошову форму без суттєвої втрати вартості і в

короткий строк.

Основу всієї грошової маси країни складають гроші висо-

кої ефективності — банкноти. монети та депозити комерційних

банків у Центральному банку, тому їх називають грошовою базою

(Н). Загальний розмір грошової бази країни в кожний даний мо-

мент можна визначити за балансом Центрального банку:

А К Т И В П А С И В

Валютні резерви (ВР) Готівкові гроші в обігу (ГГО)

(золото та іноземна валюта)

Цінні папери (ЦП) Депозити комерційних

банків (ДКБ)

Кредити комерційних Депозити уряду (ДУ)

банків (ККБ)

Кредити уряду (КУ) Інші пасиви (ІП)

Інші активи (ІА)

ВР + ЦП + ККБ + КУ + ІА = ГГО + ДКБ + ДУ + ІП

Як засоби платежу можуть викорстовуватися тільки го-

тівкові гроші в обігу (ГГО).

Депозити комерційних банків (ДКБ) не є грошима, але слу-

жать резервами грошової системи.

Грошова = Готівкові + Депозити

маса гроші

Грошова Готівкові Мінімальні Гроші ви-

база = гроші + банківські = сокої ефе

резерви ктивності

З метою запобігання банкрутств комерційні банки повинні

мати резерви готівкових грошей.

У сучасній дворівневій банківській системі (Центральний

банк — комерційні банки) для комерційних банків встановлю-

ються нормативи мінімальних резервів (r) у вигляді обов-

‘язкових безпроцентних внесків до Центрального банку. Їхній

розмір визначається в процентах від депозитів у комерційних

банків.

ГРОШОВИЙ ТА ДЕПОЗИТНИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОРИ.

Сума обов’язкових Кредитні ре-

Депозити — банківських = сурси комер-

резервів ційного банку

Усі разом комерційні банкив умовах дворівневої бан-

ківської системи «створюють» гроші, коли надають позики в

обсязісвоїх кредитних ресурсів.

Можливість «створення» грошей всією банківською системою

визначається депозитним мультиплікатором.

Депозитний мультиплікатор (m) обернено ропорційний нормі

мінімальних банківських резервів (r):

m = l / r

Він показує, у скільки разів комерційні банки збільшують

розмір грошової маси в обігу.

Грошова пропозиція (Мs) по’вязана з грошовою базою (Н)

таким чином:

s

М = m H

s

Де М — приріст пропозиції грошей;

m — депозитний мультиплікатор;

Н — приріст грошової бази.

Грошовий мультиплікатор (m*) — це ускладнений варіант

депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і

населення:

m* = l + d / r + d

де m* — грошовий мультиплікатор;

d — відношення готівкових грошей до депозитів у населен-

ня;

r — норма обов’язкових банківських резервів (відношення

резервів до депозитів).

Грошовий мультиплікатор — визначається як відношення

грошової маси (Ms) до грошової бази (Н) (гроші Центрального

банку).

Грошовий мультиплікатор (m*) показує, у скільки разів

зміниться обсяг грошової маси (МS) в разі зміни грошової бази

(Н).

Готівкові гроші Резерви банків

Грошова база (Н)

(гроші на балансі

Центрального банку

Готівкові гроші Кошти на рахунках Грошова маса (М1)

(депозити)

Таким чином грошову масу можна представити як добуток

грошової бази і мультиплікатора:

s

М = H * m

Грошовий мультиплікатор використовується інститутами

грошової системи для макроекономічного прогнозування пропо-

зиції грошей і регулювання грошової маси.

Важливу роль у цьому процесі відіграє Центральний банк,

який контролює грошову базу (Н).

Крім мінімального резервного покриття комерційні банки

часто відраховують певний процент від отриманих внесків у

свій депозитний резерв — тримають власну касу. Формування

надлишкових резервів (В) обмежує можливості комерційних

банків у наданні кредитів.

Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є

основним питанням «здоров’я» грошової системи і визначає

купівельну спроможність грошей.

Купівельна спроможність грошей — визначає кількість то-

варів і послуг, які можна купити на грошову одиницю.

Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спро-

можність грошей знижується.

Грошовий агрегат (М1) (сума готівки та депозитів до за-

питання) залежить як від маси грошей високої ефективності

(Mh), так і від співвідношення резервів і депозитів комер-

ційних банків (r) та співвідношення готівкових коштів та де-

позитів населення (d):

М1 = m*Mh

2. Якщо проаналізувати конкретну грошову політику у певних

країнах і в певні періоди, то можна побачити, що дії різних

урядів вносять до неї безліч різноманітностей. У теорії ж

розрізняють два принципово відмінних підходи до грошової

політики: кейнсіанський та монетаристський. Для того, щоб

відобразити відмінності між ними, скористаємось логічною таб-

лицею. Слід попередньо зазаначити, що і кейнсіанці, і монета-

ристи визнають, що центральна проблема грошової політики — це

маніпулювання грошовою пропозицією з метою впливу на анйваж-

ливіші макроекономічні параметри. Розбіжності у підходах по-

чинаються з відповіді, як і на які параметри може впливати

грошова пропозиція. Саме це і відображено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Макроекономічні Характер впливу

показники, на

які впливають

зміни грошової За кейнсіанцями За монетаристами

пропозиції

Може впливати опосе- Впливає безпосередньо:

Сукупні редковано через змі- оскільки швидкість

витрати ну ставки процента. обертання грошей V є

стабільною величиною,

то за формулою M*V=P*Y

зміни М тягнуть зміни

у P*Y(сукупних витрат)

Може впливати, оскі- Не впливає, оскільки

Реальний випуск льки випуск залежить рівень виробництва ви-

(продукт) від попиту, а попит- значається його струк-

від витрат. турою і наявними ресу-

рсами.

Може впливати, при Впливає обов’язково,

цьому і швидкість оскільки швидкість

обертання V, і обсяг обертання V є відносно

виробництва Y можуть стабільною, а обсяг

Ціни змінюватись. виробництва визнача-

ється структурою виро-

бництва. Звідси: зміна

V, за формулою M*V=P*Y

спричиняє зміну Р.

Кейнсіанська модель грошової політики. Загалом кейн-

сіанці ставляться до грошової політики як до менш впливової

(результативної) порівняно з бюджетно-податковою.

Визначаючи певні можливості впливу на економіку через

зміну грошової пропозиції, кейнсіанці виходять з такої логіки

зв’язків: зміна грошової пропозиції змінює ставку процента,

яка визначає рівень інвестування; інвестиції ж, як елемент

сукупних витрат, впливають на загальний обсяг останніх і змі-

нюють рівноважний обсяг виробництва.

s s

i M1 M2 i

D D

i1

i2

M1 M2 I1 I2 I

Графік 1 Графік 2

I AD

C+I2+G

C+I1+G

45

I Yk Yf

Графік 3 Графік 4

Пояснення до системи графіків:

1. Три взаємопов’язаних графіки (графік 3 викорис-

товується лише для переходу від другого до четвертого) де-

монструють логіку кейнсіанського погляду на грошову політику.

2. Графік 1 відображає зв’язок між грошовою пропозицією

та рівноважною ставкою процента: при збільшенні пропозиції

(за умови незмінного попиту) ставка зменшується.

3. Графік 2 відображає зв’язок між ставкою процента та

попитом на інвестиції: коли ставка зменшується, інвестиції

збільшуються.

4. Графік 4 демонструє зв’язок між інвестиційними вит-

ратами та обсягами випуску. При збільшенні інвестиційних вит-

рат можна забезпечити виробництво на рівні Yf, що гарантує

повну зайнятість.

Розглянемо тепер кожен етап «кейнсіанської логіки». Все

в ній, як зазаначалось, розпочинається з рівноваги на грошо-

вому ринку і формування ставки процента. Остання роз-

глядається як особлива ціна грошей. Ставка процента визначає

поведінку не лише тих людей, що беруть у борг, але й тих, які

не позичають коштів. Адже й пред останніми постає проблема:

тримати гроші як такі чи надати їм іншої форми ( покласти на

ощадні рахунки, купити акції чи облігації). Оскільки є

альтернатива використання грошей у такий спосіб, що вони

дають доход (процент), то останній є альтернативною вартістю

утримання грошей у готівковій формі. Якщо ставка процента

зменшується, то люди готові тримати більше грошей, попит на

них збільшується; і, навпаки, коли ставка збільшується, попит

на гроші зменшується.

Оскільки ставка процента — це ціна грошей, а ринкова

ціна формується взаємодією попиту та пропозиції, то важливо

визначити зміст цих чинників. Попит визначається потребою в

грошах для здійснення угод, для забезпечення себе на «чорний

день», придбання акцій, облігацій з метою отримання доходів

на певну суму. Пропозиція визначається політикою центрального

банку, активністю комерційних банківських установ та бажанням

споживачів та підприємців брати гроші в кредит.

Якщо ставка процента встановлюється на рівні, що переви-

щує рівноважний, то власники грошей перерозподіляють їх на

користь тих форм, які приносять вищий процент. З часом саме

це зменшує попит і, відповідно, ставку процента.

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уяв-

ленням, — це зміна пропозиції грошей з метою вплива на ставку

процента. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми

банківських резервів та залікової ставки процента або через

операцію на відкритому ринку (купівлю-продаж облігацій дер-

жавного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни мак-

роекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення

ставки процента спричиняє збільшення інвестицій і це може

сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості.

Прихильники кейнсіанського підходу, як уже зазначалось,

розглядають грошову політику як другорядну порівняно з

фіскальною. Вони тлумачать причини недосконалості грошової

(монетарної) політики тим, що існують певні обмеження впливу

грошової пропозиції на ставку процента — нарівень інвестицій.

Обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента

пояснюють явищем, що дістало назву «пастка ліквідності». Гра-

фічно це явище може бути проілюстроване у такий спосіб (гра-

фік 1):

s s

i M1 M2

D

ie E D

пастка ліквідності

M1 M2 M

Графік 1

Поясненя до графіка 1:

1. На графіку показано, що крива попиту на гроші має два

відрізки: «нормальний» DE, на якому ставка процента виявляє

залежність від попиту, і «особливий» ED, на якому рівень про-

цента не залежить від попиту.

2. На другому відрізку, як би незмінювалась пропозиція

грошей, ставка процента лишається незмінною.

«Пастка ліквідності» виникає тоді, коли ставка процента,

досягнувши критично-мінімального рівня, надалі перестає зни-

жуватись. І зміна пропозиції грошей тоді вже не має на неї

жодного впливу. Це трапляється тому, що люди виявляють бажан-

ня тримати всі додаткові гроші у готівці, не звертаючи уваги

на рівень процента. Коли ставка проценту занадто мала,

альтернативна вартість утримання грошей на руках низька, і

власники тримають гроші, очікуючи збільшення процента. По-

дальше зростання грошової пропозиції поглинається ринком без

зменшення ставки процента. Отже, грошова пропозиція лише до

певної межі може впливати на ставку процента.

Кейнсіанці також вважають, що навіть тоді, коли ми ще не

потрапили до «пастки ліквідності», обмеження грошового попиту

можуть бути пов’язані з певними передбаченнями підприємців і

домогосподарств.

Якщо підприємці з причини загального скорочення вироб-

ництва не сподіваються збільшення прибутковості капіталовкла-

день, то і «дешеві» гроші (за умови невисокої ставки про-

цента) не спонукають їх до інвестицій. Домогосподарства (спо-

живачі) також скорочують свої потреби у кредитах, коли існує

невизначеність майбутніх доходів. Отже, з певних умов зни-

кають гарантії того, що низька ставка процента стимулюватиме

попит на кредити, більші інвестиції і сукупні витрати. Тобто

у певних межах інвестиційний попит стає нееластичним. Зоб-

разимо це графічно (графік 2):

i D

відрізок нееластичного

E попиту на інвестиції

i2

I1 I

Графік 2

Пояснення до графіка 2:

1. На графіку показано, що не завжди нижчий процент (пе-

рехід від і1 до і2) стимулює збільшення інвестицій.

2. паралельний до вертикальної осі відрізок кривої попи-

ту на інвестиції DE називається відрізком нееластичного попи-

ту.

Характеристика монетаристської моделі.

Монетаристські висновки щодо грошової політики грун-

туються на відомому вже нам рівнянні M * V = P * Y. З рівнян-

ня випливає, що коли грошова пропозиція М зростає, то ціни Р

чи випуск Y повинні також зростати, або ж швидкість обертання

грошей V має зменшуватись.

Монетаристи виходять з того, що при збільшенні М існує

невелика імовірність зростання V. Адже, за їхньою аргумен-

тацією, швидкість обертання грошей V залежить перед усім від

звичок людей у користуванні грошима та структури грошового

ринку (використовуваних грошових засобів). Якщо це так, то

при збільшенні М мають зростати саме сукупні витрати (P*V).

У поглядах монетаристів на динаміку Y існують певні

розбіжності. Якщо частина прихильників цієї теорії виходить з

можливості зміни Y під впливом М, то інші, навпаки, вважають,

що не лише V, а й Y є стабільним. Якщо це так, то із монета-

ристської формули випливає, що зростання М втілюється лише у

збільшенні загального рівня цін Р, тобто існує безпосередній

зв’язок між кількістю грошей та інфляцією.

На чому грунтуються погляди тих, що вважають Y відносно

стабільною величиною? Вони виходять з того, що випуск зале-

жить від виробничих можливостей, зайнятості населення (з ура-

хуванням природного рівня безробіття). Отже, збільшення М, не

впливаючи на Y, лише збільшує Р. Графічно це має такий вигляд

(графік 3):

P S

D2

D1

P2 E2

D2

E1

P1 D1

Yn Y

Графік 3

Пояснення до графіка:

1. На графіку показано дві рівноваги: при меншому Е1 та

більшому Е2 сукупному попиті.

2. Лінія пропозиції піднімається перпендикулярно вгору

на рівні обсягу виробництва Yn, відображаючи ті обставини,

що, по-перше, виробничі можливості обмежені, по-друге, зрос-

тання цін не може спонукати до збільшення обсягів вироб-

ництва.

3. Зсув лінії сукупного попиту відбувається при зага-

льному зростанні витрат за умови збільшення грошової маси.

У поясненні суті грошової політики з монетаристських по-

зицій, як бачимо, відсутня ставка процента. Монетаристи вихо-

дять з того, що, маніпулюючи грошовою масою, не можна вплину-

ти на ставку процента. За їх уявленням, номінальна ставка

процента має тенденцію до зростання. Коли ж застосовується

ефективна антиінфляційна політика, то ставка процента зни-

жується. Щоб зрозуміти це твердження, треба розрізняти ном-

інальну та реальну ставку процента. Реальна ставка процента є

різницею між номінальною ставкою та передбачуваним рівнем

інфляції:

Ir = In — e, де Іr — реальна ставка процента;

Іn — номінальна ставка процента;

e — передбачуваний рівень інфляції.

Монетаристи стверджують, що реальна ставка процента є

низькою і стабільною. Якщо ж високою є номінальна ставка, то

наслідок інфляційних передбачень. Щоб такі передбачення не

виникали, необхідно здійснювати жорстку політику щодо грошо-

вої пропозиції, тобто обмежувати її. Тому головним засобом

пожвавлення економіки має бути не стимулювання через грошову

пропозицію, а структурні зміни економіки, зростання вироб-

ничих можливостей.

Реалізуючи грошову політику, необхідно дотримуватись

певних правил, що допоможуть уникнути негативних ефектів. До

таких монетаристських правил належать:

1) дотримання контрольованого стабільного і низького тем-

пу зростання грошової маси;

2) відмова від здійснення активної грошової політики че-

рез операції на відкритому ринку, змінювані залікові ставки

та банківські резерви.

3. Пропозиція грошей та фактори, що її визначають.

Пропозиція грошей.

s

Кількість грошей у країні (М ) зростає, якщо:

— зростає грошова база (Н);

— знижується норма обов»язкових мінімальних банківських

резервів (r);

— зменшуються надлишкові резерви комерційних банків (В);

— знижується частка готівкових грошей у загальній сумі

платіжних засобів населення (d).

Величина (H) та (r) визначаються політикою Центрального

банку (НБУ) і виступають екзогенними параметрами моделі про-

позиції грошей (Мs ).

Параметри (В) та (d) є спадними функціями ставки процен-

та (і): В=В(і); d=d(i), оскільки із зростаням (і) у комер-

ційних банків посилюється зацікавленість у зниженні залиш-

кових резервів, а у домогосподарств — готівкових грошей.

Функція пропозиції грошей (М ) визначається таким чином:

М = m (r, B(i), d(i), H)

де m — грошовий мультиплікатор.

Завдання Центрального банку:

1. Забезпечення стабільності національної валюти.

2. Забезпечення платіжного обігу.

3. Сприяння державному контролю за приватними банками.

4. Забезпечення ліквідності комерційних банків.

5. Забезпечення стабільності банківської системи в ціло-

му.

Інструменти Центрального банку:

1. Операції на відкритому ринку:

— Гнучкий валютно-політичний інструмент, який ви-

являється в продажу чи купівлі Центральним банком цінних па-

перів на «відкритому ринку» у комерційних банків.

— Застосовується для проведення експансивної (купівля)

чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

2. Політика облікової ставки:

— Інструмент прямого регулювання грошово-кредитного

обігу.

— Виявляється у змінах облікової ставки відповідно до

кон»юнктурних коливань економіки.

Застосовується для управління кредитною активністю.

Йдуть суперечки про те, в якій мірі повинен бути незалежним Центральний
банк країни. Суспільство часто не розуміє багато проблем, пов”язаних зі
стабілізацією економіки, зокрема, неусвідомлює того, що вплив
грошово-кредитної і фіскальної політики в більшості є невизначеним, що
існують різноманітні часові лаг в процесі її проведення. Центральний
банк часто критикують. Наприклад, якщо зростає безробіття або
з»являється нестача засобів для соціальних програм в результаті жорсткої
монетарної політики, то підсилюються вимоги більшого контроля зі сторони
уряду за діяльністю Центрального банку. Критики ФРС (Федеральної
резервної системи) в США вважають, що Велика депресія 30-х рр. не була б
такою глибокою, якщо б в 1929-1933 рр. не було б так скорочено
пропозицію грошей, що спад 1966 р. був би меншим, якщо б темпи зростання
грошової маси не були б скорочені так різко, що високі темпи інфляції в
70-ті роки були викликані надзвичайно високими темпамии росту пропозиції
грошей. Вони виступають за те щоб в повноваження по створенню і
регулюванню грошової маси були передані Конгресу і уряду, а не ФРС.

Основний аргумент на користь незалежності Центрального банку полягає в
тому, що його незалежність забезпечує захист від різного роду
політичного тиску. Наводяться приклади Центральних банків, що володіють
найбільшою незалежністю, таких як німецький і швейцарський банки,
діяльність яких асоціюється з високою макроекономічною стабільністю і
високими темпами росту. У той же час в країнах, де уряд володіє правом
контролювати пропозицію грошей, наприклад, в деяких Латиноамериканських
країнах, мали місце і гіперінфляція, і повільний економічний ріст.

Існує ще одна точка зору на степінь контролю за діяльністю Центрального
банку. Її прихильники виступають за те, щоб було встановлене так зване
“монетарне правило”, по якому пропозиція грошей щорічно повинна
збільшуватися темпами, які залежать від темпів економічного росту. Це
правило, на їх думку, обмежить абсолютну владу Центрального банку при
проведенні стимулюючоїї або стримуючо

3. Політика мінімальних резервів:

— Найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регу-

лювання.

— Виявляється в маніпуляції нормою обов»язкових ре-

зервів, які комерційні банки зобов»язані зберігати на рахун-

ках у Центральному банку.

— застосовується як засіб для швидкого стиснення чи роз-

ширення кредитної маси в системі.

Схожість кейнсіанських і монетаристських поглядів поля-

гає у визнанні того факту, що грошова пропозиція становить

зміст грошової політики. Пропозиція грошей включає два еле-

менти — готівку та депозити:

M = Cur + Dep,

де Cur — готівка (операції Центрального банку на відкри-

тому ринку);

Dep — депозити на поточних рахунках.

Ця формула містить інформацію про те, що пропозиція гро-

шей залежить не лише від роботи друкарського верстата, і на-

віть не тільки від операцій центрального банку на відкритому

ринку (ці чинники визначають обсяг Cur), а й від діяльності

банків, які приймають депозити та надають кредити. Розглянемо

той бік економічної діяльності держави та банків, що має

відношення до складових формули грошової пропозиції. Це —

емісія, операції на відкритому ринку та створення банківських

депозитів.

До емісії, або друкування нових грошей, уряд вдається

тоді, коли він виявляється неспроможним організувати ефек-

тивне оподаткування і забезпечує державні витрати за рахунок

«карбування монет». «Карбуючи монети», тобто випускаючи в

обіг додаткові гроші, уряд, «знімає» інфляційний податок.

Операції центрального банку на відкритому ринку охоп-

люють пов»язану із скуповуванням у населення попередньо про-

даних йому облігацій. При скуповування здійснюється збільшен-

ня грошової пропозиції за рахунок тих резервів, що збер-

ігаються у центральному банку. У разі продажу державних

облігацій грошова пропозиція зменшується, оскільки з обігу

вилучається певна кількість готівки.

За мірою ліквідності розрізняють два крайні види дер-

жавних цінних паперів: консолі та казначейські векселі.

Консоль — це державний цінний папір з низькою

ліквідністю, щодо якого держава не гарантує викупу. Однак

власникові консолі гарантується щорічна фіксована сума до-

ходу. Консоль може бути у будь-який час продана на ринку, але

ніхто напевне не знає, якою буде її продажна ціна у конкретний

час.

Казначейський вексель — це цінний папір, що є корот-

котерміновим (на 3, 6, іноді 12 місяців) зобов»язанням дер-

жави викупати вексель за ціною, вищою, ніж ціна продажу.

Регулювання грошової пропозиції в операціях на відкрито-

му ринку здійснюється шляхом визначення обсягу продажу цінних

паперів, термінів обов»язкового викупу, розмірів доходу, що

його має отримати власник цінного паперу.

Банківські депозити. Завдяки існуванню системи час-

ткового резервування, банки, збираючи гроші на поточних ра-

хунках, стають творцями грошей.

У розвиненій ринковій системі потоки надходжень коштів

до банку, з одного боку, і обсяг наданих ним кредитів — здру-

гого приблизно балансуються. Але для запобігання ситуаціям,

коли банк не може повернути гроші вкладникам на їхню вимогу,

здійснюється резервування частини надходжень. Розглянемо мо-

дель, яка пояснює роль банків у створенні грошей.

Припустимо, що є два банки, котрі приймають поточні де-

позити та надають кредити. До першого банку надійшло від

вкладника 200 грошових од. Ці гроші, за виключенням резерву,

було надано у кредит. Нехай обо»язкова норма резервів для

всіх банків країни становить 20%. Баланс першого банку матиме

такий вигляд:

Актив Пасив

R 40 Dep 200

K 160

Активи — це всі кошти, якими володіє банк. У нашій

(спрошеній) схемі активи банку зведено до обов»язкових ре-

зервів R та наданні кредитів К. Крім них до активів банку мо-

жуть належати гроші в касі, на кореспондентських рахунках у

центральному банку, на рахунках у інших банках, гроші, вкла-

дені в акції та іншу господарську діяльність, основні кошти.

Пасиви — це все те, що є джерелом активів. У наведеній

схемі пасиви банку зведено до поточних депозитів. Крім того,

до пасивів належать: статутний фонд банку, кореспондентські

рахунки інших банків, строкові депозити, отримані кредити та

власний прибуток.

Нехай перший банк надав кредит клієнтові, який відніс

отримані гроші до другого банку. Баланс другого банку матиме

вигляд:

Актив Пасив

R 32 Dep 160

K 128

Отже, діяльність першого банку збільшила пропозицію гро-

шей до 200 + 160 = 360, а другого — до 360 + 128 = 488. Якщо

клієнт, що отримав кредит у другому банку, не поклав його до

третього, а скористався ним у готівкових розрахунках, то має-

мо таку структуру грошової пропозиції:

М = 128 Cur + (200 + 160) Dep

Розглянувши спрощену модель створення банками грошей, ми

фактично включили до аналізу такий важливий засіб грошової

політики, як норма банківських резервів.

Аналіз процесу створення грошей банками, зокрема зас-

відчує, що грошова база В, тобто гроші на руках у населення

та у резервах банків, і грошова пропозиція М — це різні речі.

Випустивши в обіг певну кількість грошей, можна отримати в

кілька разів більшу пропозицію.

Розглянемо модель, у якій зміст грошової зміна грошової

пропозиції — пов»язана з трьома змінними: грошовою базою В,

обов»язковою нормою резервів NR = R / Dep та поділом доходів

населення на гтівку і банківські депозити ND = Cur / Dep.

Перша та друга змінні є засобами грошової політики держави.

Третя змінна, що показує, наскільки населення надає перевагу

триманню грошей у готівковій формі порівняно з депозитною, не

є інструментом державного регулювання, оскільки складається

під впливом безлічі ринкових чинників.

Грошова пропозиція залежить від грошової бази (В) та

коефіцієнта ND+1 / NR+ND, який є грошовим мультиплікатором.

Який характер має ця залежність?

Зв»язок між грошовою пропозицією і грошовою базою прямо

пропорційний, між грошовою пропозицією і нормою банківських

резервів — обернено пропорційний: чим нижча норма резервів,

тим більшою є здатнсть банків до кредитуваня, тим відповідно,

більша грошова пропозиція. Зв»язок між коефіцієнтом розподілу

доходів на готівку та депозити і грошовою пропозицією обер-

нений: чим нижчим є коефіцієнт, тим більше населення робить

поточних вкладів, отже, тим більшими можливостями щодо ство-

рення грошей володіють банки, і відповідно, тим більшою є їх

пропозиція:

C

D M

D

Ми розглянули три елементи грошової політики: емісію,

операції центрального банку на відкритому ринку та норми

банківських резервів. Існує і четвертий інструмент — залікова

ставка процента. Заліковою називають ставку, під яку цен-

тральний банк надає кредити комерційним банкам. Останні

вдаються до кредитів центрального банку, якщо їм не вистачає

коштів до втконання вимог стосовно формування резервів або

коли вони мають обмежені можливості кредитування клієнтів.

Кредит комерційного банку в центрального з метою приведення у

відповідність резервів з визначеною центральним банком нормою

називається адапційним. Найчастіше він буває корот-

котерміновим. Зі зменшенням залікової ставки зростає зац-

ікавленість банків у придбанні кредитів, зі збільшенням — па-

дає.

4. Коли державний бюджет зводиться з дефіцитом, Каз-

начейство випускає облігації, щоб отримати гроші для сплати

державних боргів.

Покупцями облігацій Казначейства можуть бути:

— Центральний банк;

— комерційні банки;

— домашні господарства;

— іноземці (як приватний, так і суспільний сектор).

Купівля Центральним банком державних боргових зобов-

«язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монети-

зація бюджетного дефіциту призводить до інфляції.

Існує три способи фінансування бюджетного дефіциту

(Dg — D ):

— шляхом збільшення кількості грошей високої ефек-

тивності ((Mh — Mh ) > 0, тобто емісія);

— шляхом збільшення облігацій казначейства у населення

((Dp — Dp ) > 0);

— шляхом скорочення валютних резервів Центрального банку

((E(Bc — Bc )) < 0); Dg - D = (Mh - Mh ) + (Dp - Dp ) + (E(Bc - Bc )) Таким чином для покриття бюджетного дефіциту держава мо- же друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні резерви. У країнах з високою інфляцією населення, як правило, не купує нових державних боргових зобов"язань, валютні резерви Центрального банку вичерпані, тому держава фінансує дефіцит бюджету шляхом емісії. 5. Основною метою грошово-кредитного регулювання є досяг- ненн загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукуп- ного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час еко- номічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки, - в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат. Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики. Виділяючи країни по степені і типу державного втручання в економіку перш за все цікаво які економічні наслідки при різних формах державного втручання. Наприклад, в одних випадках такого втручання може сприяти підвищенню економічної ефективності (японська і німецька моделі), в інших випадках (модель третього світу) – зниження ефективності і збільшення нерівності в доходах. В останньому випадку регулювання суттєво обмежує внутрішню конкуренцію, а протекціоністські міри закривають економіку від міжнародної конкуренції, підтримуючи тим самим утворення монопольної влади. Разом з тим державне втручання, яке спостерігається в скандінавській моделі, може знизити безробіття, забезпечити основні потреби всіх громадян, зменшити забруднення навколишнього середовища,сприяти утворенню достатньо егалітарного (зрівняльного) суспільства. Але в той же час в цій моделі також буде виникати проблема вибору між ростом видатків в державному секторі і економічною ефективністю. Це буде відбуватися недивлячись на те, що в цілому функціонування економіки може бути задовільним при дотриманні основних умов макроекономічної стабільності. Степінь розуміння студентаи наслідків державного втручання буде залежити від їх знань макроекономічних і мікроекономічних принципів принципів, включаючи розуміння недоліків ринку, вплив зовнішніх ефектів і раціональний розподіл товарів і послуг. Посилення контролю держави над грошовою і кредитною сис- темами визначається тим, що їй належить центральний банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регу- лювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість ви- користання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення. Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге - обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту регулюється грошова маса. Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати гро- шову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном хо- ваються купівля і продаж державних облігацій на відкритому ринку. Для збільшення кількості грошей в обігу і стимулювання підприємницької діяльності центральний банк починає скупову- вати облігації державної позики у комерційних банків і насе- лення. Коли виникає потреба зменшити грошову масу і тим самим стримати ділову активність, центральний банк починає активно продавати державні цінні папери. Таким чином, через відкритий ринок цінних паперів регулюється кількість грошей в обігу. Облігації державної позики випускаються в обіг і для вирівнювання дефіцитного державного бюджету. Продаючи облігації, держава стає боржником, виплачуючи по них відповідний процентний доход. Що змушує комерційні банки і населення йти на купівлю державних цінних паперів або продавати їх? Справа у тому, що ціна (курс) облігації і процентні виплати на неї визначаються попитом і пропозицією на ринку облігацій і знаходяться в оберненій залежності: коли зростає пропозиція облігацій (центральний банк випускає їх на ринок), їх курс падає, а процентний доходж на них зростає (держава підвищує рівень процентної ставки), що спонукає банки і населення купувати облігації; коли ж зростає попит на них (держава скуповує свої облігації), ситуація змінюється - курс облігації зростає, а процентний доход на них зменшується, що й спонукає тримачів облігацій їх продавати. Через продаж і купівлю своїх облігацій держава частково регулює й безготівкову грошову масу, але все ж основним мето- дом регулювання останньої є зміна обов"язкової резервної нор- ми покриття, яку центральний банк встановлює для комерційних банків. Основна маса безготівкових грошових засобів зосеред- жується на поточних (чекових) банківських рахунках. Щоб вида- ти засоби, які зберігаються на поточних рахунках, в чековий кредит (здійснити чекову емісію), банк повинен мати відпов- ідний резерв для покриття даного кредиту. Визначену частку зобов"язань по вкладах, які комерційний банк повинен тримати в резерві, називають обов'язковою резервною нормою покриття. Вона визначається за формулою: Обов'язкові резерви комерційного банку Резервна норма = -------------------------------------- * 100 Сума поточних вкладів Тобто, якщо комерційний банк має поточних вкладів на су- му 2 млн. дол., а центральний банк встановив резервну норму на рівні 20%, то комерційний банк зобов'язаний тримати в ре- зерві 400 тис. дол. (20% від 2 млн. дол.). Обов'язкові резер- ви комерційних банків розміщуються в центральному банку; вони завжди часткові, адже резервна норма, як правило, складає 10-20% від суми поточних вкладів. Уся сума поточних вкладів комерційних банків утворює фактичні резерви, а різниця між фактичними і обов'язковими резервами - надлишкові резерви, які і застосовуються для кре- дитної емісії (випуску в обіг безготівкових чекових грошей). Кожен комерційний банк визначає обсяг кредитної емісії, вихо- дячи із суми надлишкових резервів. Проте центральний банк регулює й суму надлишкових ре- зервів через випуск державних цінних паперів (облігацій). Якщо комерційний банк скуповує державні облігації, він вико- ристовує для цього свої надлишкові резерви, зменшуючи, таким чином, можливості кредитної емісії. В цілому по країні кредитна емісія має чітко окреслені межі, які визначаються нормою резервних вимог центрального банку. Кожен банк може видати у вигляді кредитів лише суму, що дорівнює наявним надлишковим резервам, але уся банківська система можне значно збільшити кредитну емісію завдяки вико- ристанню часткових банківських резервів. Величина такого пе- ревищення прямо пов'язана з рівнем резервних вимог через співвідношення, яке назвали мультиплікатором депозитів. 100 100 Мультиплікатор депозитів = --------------------- = ----- Резервна норма Rn Отже, якщо норма обов'язкових резервних вимог цен- трального банку дорівнює 20%, то мультиплікатор депозитів дорівнює 5. Він показує, у скільки разів банки завдяки сис- темі резервів зможуть збільшити безготівкову грошову масу в порівнянні з величиною надлишкових резервів, які є у їх роз- порядженні. Тобто, якщо останні складають, наприклад 50 млрд. дол., то межа кредитної емісії знаходиться на рівні 250 млрд. дол. (якщо мультиплікатор дорівнює 5). Яку ж норму обов'язкових резервних вимого повинен вста- новити центральний банк? Це залежить від суми чекових вкладів, фактичних і надлишкових банківських резервів (останні регулюються через операції на вільному ринку дер- жавних цінних паперів), а також від економічної ситуації в країні, яка визначає напрям грошово-кредитної політики (сти- мулюючої чи стримуючої). Це можна показати на цифровому прик- ладі, який відображено в таблиці. Таблиця Норма обов'язкових резервних вимог і кредитна емісія (гіпотетичні дані) Резер- Чекові Факти- Обо- Надли- Можлива Мульти- Можлива вна вклади чні в'яз- шкові кредит- пліка- кредитна норма, тис. резер- кові резер- на емі- тор де- емісія % дол. ви, резер- ви, сія од- позитів усіх ба- тис. ви, тис. ного нків, дол. тис. дол. банку, тис.дол. дол. тис.дол 10 800 200 80 120 120 10 1200 20 800 200 160 40 40 5 200 25 800 200 200 0 0 4 0 30 800 200 240 -40 -40 3.33 -133.2 У даній ситуації встановлення норми обов'язкових резер- вних вимог на рівні 25% взагалі припинить будь-яку кредитну емісію, адже усі надлишкові банківські резерви перетворились в обов'язкові. Центральний банк взагалі може зруйнувати всю систему кредитування, якщо за даних обставин встановить ре- зервну норму на рівні 30%. Щоб вийти із даної ситуації, ко- мерційні банки повинні скоротити поточні рахунки і водночас збільшити резерви, для чого слід припинити кредитування, про- дати частину державних облігацій, додавши одержану виручку до своїх обов'язкових резервів. Результатом стане зменшення про- позиції грошей. При зменшені норми обов'язкових резервних вимог кредитна емісія зростає, адже обов'язкові резерви комерційних банків перетворюються в надлишкові. Чим менша буде резервна норма, тим більші можливості банківської системи створювати без- готівкові гроші шляхом кредитування. Більш широко, ніж зміну норми обов'язкових резервних ви- мог, центральний державний банк використовує регулюючу роль облікових процентних ставок. Центральний банк країни, що є "банком банків", надає по- зику комерційним банкам під певну ставку проценту, яка нази- вається "обліковою". При цьому комерційний банк передає цен- тральному боргове зобов'язання, яке підкріплюється додатковим забезпеченням - як правило, державними цінними паперами. Дана позика збільшує надлишкові резерви комерційних банків, вона не потребує обов'язкових резервів, адже забезпечується дер- жавними облігаціями. Це розширює можливості кредитування і зростання маси безготівкових грошей. З точки зору комерційних банків, облікова ставка - вит- рати, викликані придбанням резервів. Тому падіння облікової ставки викличе попит на нові резерви і збільшить позику цнтральних банків, а її зростання - зменшить попит і мож- ливості кредитування. тому через підвищення облікової про- центної ставки можна зменшити пропозицію грошей в країні, а через її зниження - підвищити пропозицію грошей. Серед трьох видів грошового контролю найважливішим регу- лятором є операції на відкритому ринку. Облікова ставка менш важлива тому, що кількість резервів комерційних банків, які утворюються через позики центрального банку, порівняно неве- лика (лише 2-3% резерів), з одного боку, а з іншого - саме активна кредитно-грошова політика центрального банку, пов- 'язана з операціями на відкритому ринку, змушує комерційні банки вдаватись до кредитів центрального банку. Постійна зміна обов'язкових резервних вимог центрального банку нега- тивно позначається на діяльності комерційних банків, тому цей метод слід застосовувати обережно. Операції на відкритому ринку мають перевагу більшої гнучкості, адже державні цінні папери можна продавати чи купувати у великих кількостях, що дає можливість достатньо швидко впливати на обсяг резервів комерційних банків. Політика "дешевих" і "дорогих" грошей. Держава, маніпулюючи через свій центральний банк важеля- ми кредитного регулювання - операціями на відкритому ринку цінних паперів, зміною норми обов'язкових резервних вимог і зміної облікової процентної ставки, може здійснювати політику "дешевих" і "дорогих грошей". Політика "дешевих" грошей має на меті зробити кредит де- шевим і легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості в умовах економічного спаду чи депресії. Політика "дорогих" грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. У першому ви- падку відображається кейнсіанські уявлення про грошово-- кредитне регулювання, а у другому - неокласичні (монета- ристські). Коли центральний банк проводить політику "дешевих" гро- шей, він намагається збільшити їх пропозицію такими діями: 1) купівля державних облігацій в комерційних банків і насе- лення; 2) зниження резервної норми або 3) зниження облікової ставки проценту. Це зовсім не означає, що усі ці дії повинні відбуватись обов'язково і одночасно,- центральний банк може застосовувати лише один із цих важелів регулювання пропозиції грошей (як правило, це купівля державних цінних паперів). Якщо проводиться політика "дорогих" грошей, він здійснює такі заходи: 1) продає державні облігації; 2) підвищує резервну норму або 30 підвищує облікову процентну ставку. Таблиця Механізм грошово-кредитної політики. Політика "дешевих" грошей - Політика "дорогих" грошей - спрямована проти економічного спрямована проти інфляції спаду і безробіття Центральний банк купує держа- Центральний банк продає об- вні облігації, знижує резер- лігації, підвищує резервну вну норму або знижує облікову норму або підвищує облікову ставку ставку Пропозиція грошей зростає Пропозиція грошей зменшується Процентна ставка падає Процентна ставка зростає Інвестиції зростають Інвестиції скорочуються Зростає чистий експорт Чистмй експорт зменшується Рівноважний ЧНП збільшується Інфляція зменшується на величину, кратній зростан- ню інвестицій Даний механізм діє таким чином. В результаті політики "дешевих" грошей збільшуються над- лишкові резерви системи комерційних банків, які є основою збільшення грошової пропозиції, через кредитування; тому слід очікувати зростання пропозиції грошей. Це знизить процентну ставку, викликаючи зростання інвестицій, сукупного попиту, сукупних витрат і рівноважного ЧНП залежить від ступеня зрос- тання інвестицій і величини мультиплікатора доходів. В умовах політики "дорогих" грошей банки виявляють, що їх резерви надто малі, щоб задовільнити передбачену законом норму обов'язкового резервного покриття, тобто їх поточні ра- хунки надто великі в порівнянні з їх резервами. Тому вони скорочують свої поточні рахунки, утримуючись від видачі нової позики після оплати старої. Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, що викличе підвищення процентної ставки, а це, у свою чергу, скоротить інвестиції, зменшуючи сукупні витрати і обмежуючи інфляцію попиту. Але грошово-кредитне регулювання не діє однозначно, по- роджуючи певні суперечності. Зокрема, зростання ЧНП, вик- ликане політикою "дешевих" грошей, у свою чергу, збільшує по- пит на гроші, частково гальмуючи зусилля політики по зниженню процентної ставки. Навпаки, політика "дорогих" грошей зменшує ЧНП, а це веде до зменшення попиту на гроші і послаблює ре- зультат даної політики, що полягає у зростанні процентної ставки. Крім того, грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для зміни пропозиції грошей, але вона не мо- же гарантувати, що банки належним чином відреагують на неї змінами у кредитуванні, особливо в період циклічного спаду. Певні ускладнення виникають і в регулюванні чистого експорту (торгового балансу). Якщо політика "дешевих" грошей сумісна з завданням коректування дефіциту торгового балансу - вона збільшує активне сальдо, то політика "дорогих" грошей, протидіючи інфляції, веде до зменшення активного сальдо, тор- гового балансу, збільшуючи його дефіцит. Цілком зрозуміло, що в умовах хронічної інфляції Наці- ональний банк України має діяти таким чином, щоб забез- печувати антиінфляційні запходи. Але періодично НБУ здійснює так звану "емісію на вимогу" у зв'язку з потребою поповнити дефіцитний держбюджет. У такий спосіб неминуче досягається не антиінфляційний, а проінфляційний ефект. За моделлю запропонованою Олегом Гаврилишиним, Маркусом Міллером та Вільямом Перродіним для пояснення ситуації, що складається на грошовому ринку України, визначено зв'язок між емісією, сеньйоражем та інфляцією. Вихідна теза для побудови моделі: коли в країні існує неефективне оподаткування і надходження не відповідають вит- ратам, держава вдається до емісії. Емісія переворюється на своєрідний податок з "карбування монет", або сеньйораж (це якраз той податок, який покриваєнестачу від звичайних подат- кових надходжень). Оскільки емісія викликає інфляцію, то сеньйораж за суттю своєю є інфляційним податком, величина якого визначається так: * (М / Р), де * - коефіцієнт інфляції; М/Р - реальна грошова пропозиція, або ре- альні грошові баланси. Якщо в економіці не відбувається змін у реальних грошо- вих балансах, тобто М зростає пропорційно Р(М/Р=const), то інфляційний податок і сейньораж дорівнюють один одному. Якщо ж у реальних грошових балансах відбуваються зміни, тобто Р зростає швидше, ніж М, то інфляційний податок перевищує сей- ньораж, і формула податку має такий вигляд: * (М/Р) = S + M/P, де S - сеньйораж; М/P - зміна грошових балансів. Саме таке перевищення інфляції над сеньйоражем було властиве для України в 1992-1993 рр. Таблиця Середньорічні показ- ники, % до ВВП 1992 1993 (три квартали) Сеньйораж 28 10 Інфляція 55 17 Важливою характеристикою стану грошової сфери і політики є грошовий мультиплікатор. Грошовий мультиплікатор тут розраховується як відношення М2 (суми готівки в обігу та депозитів до запитання і строко- вих депозитів у комерційних банках) до грошової бази (готівка в обігу та у резервах). Графік засвідчує, що грошовий му- льтиплікатор в цілому за два роки був невисоким (не вище 2.0), особливо низькі показники мав у 1994 р. - на рівні 1.3. Це пояснюється невисокою активністю комерційних банків зага- лом і високим резервуванням зокрема. У 1994 р. фактична норма резервів становила понад 50% депозитів, хоч офіційно резерви становили 15%. Це пояснюється тим, що в умовах нестабільності банки банки воліють тримати грошові резерви в НБУ, не отри- муючи процентів, що більш вигідно, ніж ризикувати, даючи кре- дити під процент. Ще однією характеристикою грошової політики держави та її грошової системи є ступінь доларизації останьої. Оскільки курс українського карбованця спочатку був надзвичайно ни- зьким, то карбованець не виконував всіх функцій грошей, особ- ливо - міри вартості та засобу нагромадження. Тому значна частина угод здійснюється у стійкій валюті. Остання також ви- користовується як засіб для визначення цін товарів та послуг у недержавному секторі. Точний масштаб доларизації украї- нської економіки визначити важко. Застосовується приблизний показник, що розраховується як відношення депозитів у іно- земній валюті до суми всіх депозитів. Основні положення і висновки. 1. Закон грошового обігу визначає кількість грошей,необхідних для обігу. 2. Головним змістом грошової політики є вплив на деякі макро- економічні параметри через зміну грошової пропозиції.До таких параметрів належать: сукупні витрати,реальний випуск,рівень цін. 3. У теорії грошової політики розрізняють два підходи:- кейнсіанський та монетаристський.Кейнсіанці стверджують,що при збільшенні пропозиції грошей зменшується ставка процента, зростають інвестиції та сукупні витрати.Обмежені можливості впливу грошової пропозиції на макроекономічні показники вони пояснюють явищами "пастки ліквідності" та нееластичностю інвестиційного попиту.Монетаристи вважають,що наслідком активної грошової політики може стати загальне підвищення цін. Тому вони рекоменгдують дотримуватись стабільного і низького темпу зростання грошової маси. 4. Чинниками,що визначають пропозицію грошей, є: емісія, опе- рації центрального банку на відкритомуринку,діяльність ко- мерційних банків (банківські депозити), норми банківських резервів, побудова банківської системи країни. 5. Існує показник(грошовий мультиплікатор), що відображає зв'я- зок між грошовою пропозицією,з одного боку, та грошовою базою нормою банківських резервів і коефіцієнтом поділу доходів на- селення на готівку та депозити - з другого.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *