Реферат
Михайло Семенко
(31 грудня 1892 — 23 жовтня 1937)
Творець і незмінний лідер українського футуризму від його початку (1913)
до поліційного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в
селі Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині. Вчився в реальній
школі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Перша
світова війна перебила освіту; 1914 він виїхав до Америки, але застряг
у Владивостоці, проживши в ньому і його околицях три роки. 1916 — 1922
був членом комуністичної партії; вийшов із партії, оставшись
безпартійним. Як тільки почалась революція, Семенко одразу вертається
до Києва, де стає впертим, енергійним ватажком «футуристичної
революції» в українській літературі. Писати почав рано; перший
друкований твір його появився в журналі Українська хата. В 1913 вже
вийшла перша збірка його поезій Прелюд, а 1914 — дві наступні його
книжки Дерзання та Кверофутуризм. В цих збірках він раз і назавше
родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати
дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи
замість традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість замріяної
особистої лірики — голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє
себе голосно і публічно в шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та
розмірений такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину
поетичного всю прозу щоденности. Становище «білої ворони» не пригноблює
його, навпаки, надає йому більше зухвалости і бажання епатувати всіх і
вся. В умовах революційного Києва Семенко з шумом і реклямою організує
футуристичний рух в літературі і мистецтві. Виявами його є: два числа
Універсального журналу (Київ, 1918); Флямінго за участю першорядного
модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); Альманах трьох за
підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920);
одно-єдине число Катафалк искусства. Ежедневный журнал
панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одно число Семафор у майбутнє.
Апарат панфутуристів (Київ, 1922); Жовтневий збірник панфутуристів
(Київ, в-во «Гольфштром», 1923); Гольфштром. Збірник І. Літсектор АСКК
(Харків, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової організації «Асоціяція
Комуністичної Культури»; Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох
(Київ, в-во «Бумеранг», 1927). Проте найбільшим організаційним і
періодичним витвором Семенка була група і місячний журнал Нова
генерація (Харків, 1927 — 1931) — добре редагований і мистецьки
оформлюваний в західньомодерністичному стилі, з цікавими формальними
шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною дозою
поверхового прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і
претенсією на гегемонію в літературі як творця «ленінізму в культурі».
Перехід до претенсій політичних в дусі офіційної ідеології знаменував
мистецьку невдачу Семенкового футуризму, який при більшій незалежності
від Москви української культури і швидших темпах позитивного модерного
розвитку України міг би був відограти куди більшу і справді
модернізаторську роль. Роздратований тим, що ця історична роль припала
фактично таким групам, як ВАПЛІТЕ, неоклясики чи група «Ланка», —
Семенко скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в
очах Москви. Од Семенка відходять такі видатні письменники, як
Слісаренко, Бажан, а фактично і Олекса Влизько — всі вони переходять до
ВАПЛІТЕ чи, як Влизько, друкуються в її органах. Сам Семенко падає
жертвою (одної із найцікавіших в історії літератури) містифікації
Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками друкувати в
Семенковій Новій Генерації зухвалі і вбивчі пародії на Семенка й
футуризм. Семенко як поет був не в міру плодовитий. З 1918 по 1931 рік
він випустив одна за одною коло двадцяти книг, в тому числі й два
підсумкові видання їх: Кобзар (повний збірник поетичних творів в одному
томі, 1910 — 1922), Київ, в-во «Гольфштром», 1924, 654 с. і Повна
збірка творів ( у трьох томах), Харків, 1930 — 1931. Плуг Семенкової
поетичної творчости, не взявши солідно відповідної своїм силам глибини,
пішов скакати у всіх напрямах літературного поля, доконуючи раз
потрібне зривання віками злежалої цілини, а іншим разом переорюючи
найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога зібрати всю
його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої
думки і почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових
звукових асоціювань, строфічних новобудов, оновленої метафори. За
європеїзацію української поезії, за вплив на талановиту молодь, за
незнищимий в ньому дух вільної богеми, нарешті, за намагання дати свою
власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» — Семенко при всій своїй
вірності режимові на всіх його заворотах був знищений тим режимом.
Після розстрілу Олекси Влизька московським виїзним судом в грудні 1934
року незабаром був арештований і Семенко. Всі зв’язані з його іменем
видання були вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського
футуризму ще в зеніті свого життя зник назавжди на Соловецькому
«острові смерти». Юрій ЛАВРІНЕНКО Українське слово. — Т. 2. — К.,
1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
