Книжка лексика в ліриці Є. Маланюка.(реферат)

Книжна лексика в ліриці Є.Маланюка

Поезія Є. Маланюка, видатного майстра слова, який працював на
еміграції, ще недостатньо вивчена з мовозначного погляду: праці вчених
[1,2, 7, 8] в основному стосувалися літературознавчих аспектів аналізу.
Серед лінгвістичних розвідок варто назвати статтю Л.В.Бублейник [3,
343-349], працю С.Я.Єрмоленко “Біль слова Євгена Маланюка”, присвячену
Євгену Маланюку [ 4 ] та ін.

У статті робиться спроба з’ясувати естетичні функції тих прошарків
книжної лексики в ліриці поета, які належать за своїм походженням до
запозичених.

Запозичення, вжиті Є.Маланюком, свідчать про його широку освіченість,
знання культур і літератур інших народів. Завдяки цьому його поезія
піднялася до світового рівня, збагативши і світову літературу, і
літературу рідного народу, любов до якого стала сенсом його життя. Про
патріотичне чуття Є.Маланюка гарно сказав Т.Салига: «Є.Маланюкові, хоч
і довелося перетерпіти сорок вісім літ вимушеної еміграції, все ж
випала не найгірша доля, а головне –– він не був переслідуваний творчими
кон’юнктурами. Змушений жити поза Україною, він усе життя присвятив
служінню рідному народу» [8, 3].

За своїми джерелами це лексика, запозичена з грецької мови (термидор,
пігмеї, артеміда, ямб, дифірамб, епопея); з латинської (термін, арена,
конкурент, хорал); з французької (грим, рампа, партер). Зустрічаються
також запозичення з фінської (руна, волинка) та з німецької мови
(піетет, петит, валькірія).

Є.Маланюк, як правило, робить таку лексику складовою частиною метафор.
Рідше ці слова вживаються в прямому значенні, як, наприклад, гетера
“легковажна жінка” [10, т. ІІ]:

Під зойк скрипок, під тоскний

гомін танго,

Під дзвін чарок і реготи гетер

Ви сяйвом крил, кохання чорний янгол, –

Опечете.

Треба зауважити, що значне художнє навантаження у Є.Маланюка несе на
собі термінологія, що відображає сферу музики, літератури, загалом
культури. Це такі слова, як хорал, ямб, епопея, дифірамб та багато
інших.

Вся ця лексика переживає в тексті семантичні ускладнення. Так, слово
хорал “церковний багатоголосовий хоровий спів; хвалебна духовна пісня”
[СУМ, т. ХІ ] утворює метафору, в якій не стільки реалізується
подібність звучання, скільки виникають вторинні емоційно-експресивні
нашарування, пов’язані з піднесеністю, урочистістю, святковістю настрою:

І враз все зайве позникало –

Обслуга, авто, літники,

І гори гримнули хоралом,

І був короткий стиск руки,

І серце чимось захлинулось,

І вмерло, й полетіло в синь.

Літературознавчий термін епопея “монументальний твір епічного характеру,
повідомлюючий про значні історичні події” [СУМ, т.ІІ] у метафоричному
контексті теж ускладнюється. Метонімічно розширюючи межі його значення,
спираючись на семи “важливість”, “вага”, автор застосовує слово для
змалювання величавих та трагічних подій історії рідного народу: Бог не
пожалував віка!

Вже сім століть ця епопея.

По кам’янистих ташниках

Та по рибальських балаклеях

Рвучкий мутиться Кагарлик

І сонно котиться Синюха, –

Та той же зойк, та той же

крик…

Слово ямб “в старогрецькій поезії – поетичний твір, за характером
близький до сатири [9] – включається в розгорнуту метафору. Винесене в
ударну позицію рими, воно утворює єдине ціле з іншим культурологічним
терміном дифірамб і виражає один із домінантних мотивів лірики Є.
Маланюка – волелюбний заклик до змагань, пафос непримиренності. Образ
ускладнюється парадоксальними змістами: дифірамб, виголошений потужною
зброєю, втілює нехарактериний для слова зміст погрози, виклику і тому
звучить насмішкувато, іронічно:

І коли доба метальним словом

Збудить в серці переможний ямб,

Присуд Божий в даль Твою громово

Ознаймить гарматний дифіра

До рідковживаних у загальному мовленні слів належить фуга “одна з
основних фізичних форм багатоголосного співу” [СІС]. Воно якнайкраще
пасує у Є.Маланюка до образу космосу, символізуючи вічність буття:

Крізь чорних днів крижану хугу,

Крізь свист степів, крізь порох трун –

Виконуєш космічну фугу

На струнах зореметних рун.

У цій же строфі – ще один музичний термін, руни ” народні карельські та
фінські епічні пісні” [СУМ, т. VІІІ]. Воно вживається у складі метафори,
яка базується на ознаках не слухових чи зорових, а більш віддалених:
пісня ніби сама стає інструментом.

¦ ?

x

z

TH

a

4

^„`„A

;<;u

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *