Юридична деонтологія. Акторська культура юриста (реферат)

Реферат на тему:

Юридична деонтологія. Акторська культура юриста

Професіоналізм юриста, як і інших фахівців, котрі працюють з людьми,
об’єктивно передбачає віртуозне виконання службових обов’язків, тобто
своєрідну акторську культуру.

Професійну діяльність юриста поєднують з акторським фахом такі елементи,
як вироблення певної процесуальної думки, творча уява, прогнозування
наслідків юридичного впливу. Тому є підстава говорити про ефективність
професійно-юридичної гри. Важливою є і внутрішня рівновага між
особистістю юриста та його професійною грою.

У чому ж виявляється сутність професійної юридичної гри? Треба визнати,
що юристові, як і педагогові, психологові, часто доводиться виконувати
роль актора, щоб знайти правову істину. Звичайно, гра актора і гра
юриста мають як спільні, так і відмінні риси.

Так, актор, відтворюючи професійну діяльність персонажа, передає
глядачам особливості побуту, звичаїв, традицій, службового етикету,
манер і професійних рухів сценічного героя, тобто стиль поведінки, яка
йому (акторові) особисто не належить. Юрист же Відтворює чи пропагує
думки, уявлення, дії через власний стиль поведінки. Безумовно, юристові
іноді варто повчитися в актора.

На сцені актор часто робить вигляд, що зображає, наприклад,
зосередженість, відтворюючи її зовнішні ознаки, насправді зовсім не
будучи зосередженим [68, с. 89]. Юрист же, навпаки, може вдавати, що не
бачить і не чує, але насправді все помічає, фіксує. Його професійні дії
зосереджуються на реальному правовому явищі, на учасниках юридичного
процесу.

Для актора присутність інших осіб не є перешкодою. Виконуючи роль, актор
не звертає на них уваги. А в юридичній практиці присутність сторонніх,
особливо при встановленні правової істини, може негативно позначитися на
результаті юридичної справи. Так, присутність третіх осіб (навіть
причетних до конкретного правового явища) під час співбесіди чи допиту
стає перешкодою. У такій ситуації присутність сторонніх виправдовується
вимогами Закону. Скажімо, присутність очевидців, свідків вчинення
злочину є бажаною й необхідною умовою правового процесу.

Професійна гра актора і юриста різниться тим, що останньому не потрібні
репетиції, сцена (часто і глядачі) і, головне — відсутні образи героїв.
Інакше кажучи, юрист позбавлений тієї штучності, яка властива
театральному акторові. Сценою для юриста є його робоче місце або місце
події правового явища.

Якщо юристові доводиться грати своєрідну акторську роль при виконанні
професійних обов’язків, то це має бути непомітним для правового процесу.
Службові дії юриста в основному сприймаються як належні, не спричинюючи
підозри застосування професійних прийомів.

Глядачі у театрі розуміють, що на сцені відтворюються події, які можуть
бути історично віддалені від сучасності на декілька століть тощо. Вони
отримують насолоду як від змісту вистави, так і від майстерно виконаної
ролі. А в юридичній практиці моральне задоволення дають торжество
справедливості, культура професійних дій.

Відомо, що професійні дії актора суттєво залежать від професіоналізму
режисера [68, с. 203]. У діяльності юриста режисера немає, проте можуть
існувати своєрідний режисерський задум, режисерське розв’язання,
режисерський показ, які юрист здійснює особисто. Роль юриста як режисера
особливо виявляється в оперативно-слідчій групі, на місці вчинення
злочину, у процесі допиту осіб та ін.

У професійній грі юриста й актора є спільні риси. Так, юрист, як і
актор, насамперед повинен чітко усвідомити своє надзавдання: пізнати
правове явище, а також навколишній світ. Тобто професійна діяльність
юриста-актора підпорядкована людині, її духовному збагаченню.

Актор прагне наповнити реальним життям сценічні дії, зробити їх
яскравими. Юристові треба уникати надмірної офіційності, сухості,
суворості в контактах з громадянами. Його професійні дії мають
відображати реалії життя. Не варто згущувати барви навколо одиничного
факту, важливо зрозуміти динаміку правового явища, його місце в
суспільстві і уже після цього вдаватися до юридичних дій.

Спільним для юриста й актора є уміння відтворювати той характер, який
імпонував би співбесідникові чи глядачеві. На діях юриста не повинен
позначатися його негативний внутрішній стан.

Необхідним в акторській діяльності є «домашня робота» актора над роллю.
Вона передбачає, зокрема, проникнення у ті життєві процеси, які
необхідно відтворити, розуміння явищ, фактів, подій, вчинків, думок
героїв тощо [68, с. 184]. «Домашня робота» юриста полягає у вивченні
особи правопорушника, оточення, середовища, в якому він перебував. Юрист
повинен враховувати найменші деталі, пов’язані з конкретними правовими
явищами. І актор і юрист виконують свою «домашню роботу» не під впливом
дії зовнішнього імперативу службового обов’язку, а за покликом сумління.

Отже, професійно-юридична гра — це шлях пізнання правової істини. Але
відтворення (фактично імітація форм) правового явища відбувається у
конкретній ситуації. Щоправда, на відміну від театру йдеться про реальні
ролі учасників правового процесу. Для юриста важливим є вміння
перевтілюватися, набувати риси тієї людини, яка б імпонувала
співбесідникові, у тому числі злочинцеві, його рідним, знайомим,
свідкам. Акторська гра юриста вимагає відповідних специфічних засобів.
До них можна віднести своєрідну мову (в тому числі жаргонну),
відповідний спосіб мислення, певний емоційний стан, службовий дизайн.

Важливим для професійно-юридичної гри юриста є уміння вийти з ролі, не
потрапити під вплив професійної деформації. Хоча юристи вільні у виборі
своєї поведінки, проте існують межі загальної професійної культури та
законності, яких треба дотримуватися.

Отже, юридичній діяльності властива своєрідна акторська культура. Однак,
вводячи цей термін, потрібно застерегти від сприйняття юриста як актора
у прямому розумінні. Можливе й протилежне сприйняття, мовляв, професійна
діяльність юриста є власне акторською грою, штучним виконанням ролі з
метою покарання людини.

Тим часом глибоке проникнення у суть проблеми дає змогу стверджувати, що
певні елементи акторської творчості, мистецтва, і почуття притаманні
юридичній діяльності.

Розглянувши в рамках правового поля мету, завдання, спільні риси
акторської майстерності, сформулюємо дефініцію акторської культури
юриста: це уміння в процесі розв’язання юридичної справи так зіграти
роль, щоб це дало можливість залучити до співпраці осіб, причетних до
неї, з метою встановлення фактичних обставин справи та прийняття
справедливого юридичного рішення.

Розглядаючи компоненти акторської культури, зазначимо, що для юриста
важливим є уміння володіти увагою — внутрішньою, зовнішньою, формальною,
творчою, акторською.

Внутрішня увага дає змогу зосередитися на тих думках і почуттях, які
усно чи письмово висловлює співрозмовник, виявити приховані факти, які
мають особливе значення для конкретного правового явища. При цьому
виявляється специфічна юридична зосередженість, яка вимагає значної
концентрації духовної і фізичної енергії.

Зовнішня увага юриста, як правило, найбільш розвинена. Культура
зовнішньої уваги полягає в умінні бачити, слухати, сприймати
висловлювання тощо. Без цього навряд чи можливе встановлення правової
істини.

Формальна увага — це удавана зосередженість. Вона недопустима в
юридичній практиці, оскільки вирішення долі людини вимагає пильності
навіть до незначних, на перший погляд, повідомлень чи фактів.

Творча увага — важливий елемент професійної діяльності юриста. Саме вона
є джерелом нових версій. З допомогою творчої уяви можна відтворити
правове явище зі слів співбесідника, уявити ситуацію, ступінь
причетності особи до неї тощо. Навіть вивчення правових документів
вимагає творчої уваги.

Акторська увага юриста виявляється в активній внутрішній зосередженості,
яка обов’язково потребує творчості, розвитку думки тощо.

Доцільно вести мову і про такий елемент акторської культури юриста, як
культура професійних рухів. У спеціальній літературі розглядаються такі
типи рухів: локомоторні (побутові), робочі (допоміжні), семантичні
(стверджувальні), ілюстративні, пантомімічні (емоційні) [111, с. 9].
Відомо також, що рухи здатні відображати стан психіки чи результати дій.
Для здійснення однієї і тієї ж дії юрист може використовувати різні
рухи, які впливатимуть на оточуючих як позитивно, так і негативно.
Важливо, щоб вони відбувалися під контролем свідомості, посилювали
позитивне враження, привертали (або не привертали) увагу до особи
юриста. Взагалі координація рухів надає професійній поведінці юриста
яскравого характеру, емоційно підсилює ділові стосунки. Зазвичай
культура професійних рухів ґрунтується на ритмічності та пластичності
[111, с. 21]. Але професійні рухи юриста мають цілеспрямовану дію, тому
етикетно-правові зовнішні дії мають бути спрямовані на їх вдосконалення
та гармонізацію.

Професійні рухи юриста великою мірою впливають на психіку співбесідника
і визначають його наступні фізичні дії. Це стосується, наприклад,
працівників міліції, які повинні зупинити протиправні дії. Вдаючись до
пантомімічних рухів, юрист може створити таку ситуацію, в якій злочинець
відчує, що говорить неправду, або зрозуміє, що поводиться непристойно.
Іноді професійні рухи сприймаються людиною імпульсивне. Це є наслідком
деонтологічної дії юриста, що для правового мистецтва має велике
значення.

Нема потреби доводити важливість для актора володіти мовною технікою,
яка допомагає втілити і донести переживання героя до глядача у
досконалій художній формі [137, с. 9]. Що стосується юридичної
діяльності, то тут мовна техніка характеризується такими елементами, як
дикція, правильне дихання, належно поставлений голос, літературна
вимова, логіко-інтонаційні закономірності, гострота слуху. Добре
володіти мовною технікою юристові вкрай необхідно. Залежно від ситуації,
кола співбесідників, мети, юрист обирає відповідний стиль мови, але
культура мовної техніки попри все повинна зберігатися.

Важливим компонентом акторської культури юриста є створення уявного
образу. Йдеться про специфічне, юридичне, уявлення юристом власної ролі.
Він має передусім визначити послідовність, якість та оптимальність своїх
дій у конкретному правовому явищі. Зробити це допомагає уявний образ
юриста, досвід якого вартий наслідування.

Реалізація правових норм вимагає всебічної виваженості, обережності,
врахування позитивного, раціонального досвіду професіоналів. Для цього,
звичайно, потрібна надійна емоційна пам’ять. Такий компонент акторської
культури, як емоційна пам’ять, безперечно, посідає важливе місце в
юридичній діяльності. Саме в критичних ситуаціях, коли бракує навіть
часу для роздумів, щоб не показати розгубленості, юрист вдається до
емоційної пам’яті. Відомо, що будь-які емоційні переживання, пов’язані з
діяльністю, певною мірою залишаються у психіці, тобто зберігається
емоційно-юридичний слід. У випадку службової потреби або при появі
певного подразника (думки, нагадування знайомого образу людини,
знайомого правового явища) відбувається відтворення пережитого. При
цьому набуває значення відповідний емоційний досвід юриста. Ситуація
дещо ускладнюється, коли юристові бракує досвіду. Тоді він змушений
відтворити у пам’яті вже пережиті аналогічні ситуації, згадати емоції,
пов’язані з колишніми правовими діями.

Зміст акторської культури юриста визначають дії, які так чи інакше,
свідомо чи підсвідоме активізують його професійну майстерність.
Вважаємо, що акторські риси повинні сприяти формуванню певної моделі
юридичного мислення. Ця модель має видозмінюватися залежно від кожної
правової ситуації.

Формування акторської культури юриста відбувається на основі відповідних
принципів, які наближають акторське мистецтво до правової діяльності,
сприяють ефективному правовому регулюванню суспільних відносин.
Основними принципами акторської культури юриста є життєва правда, творча
свобода, віра у справедливу юридичну ухвалу, правова імпровізація,
використання потенціалу юридичних дій.

Акторські дії правника спрямовані на висвітлення життєвої правди в усіх
її аспектах і в кожному окремому випадку, підпорядкування акторської
культури юриста вимогам правди, що виключає будь-яку штучність. Юридична
дійсність спонукає пізнавати людину, її душу, глибоко вникати у правові
явища.

Акторська культура ґрунтується і на принципі творчої свободи. Безумовно,
творчу (професійну) свободу юриста зумовлює глибоке знання правових
норм. Але цього не досить, потрібні ще духовна (внутрішня) та фізична
(зовнішня) свобода. Духовна свобода юриста відображає його внутрішній,
психічний стан, спроможність розв’язувати правові проблеми. Це, так би
мовити, налаштованість на глибину і якість професійної діяльності, певна
духовна програма дій. Із духовної свободи випливає фізична, яка
відображає зовнішній бік юридичної діяльності, реальну правомірну
поведінку юриста. Культура духовної та фізичної свободи -це акторське
уміння правника раціонально розподіляти відповідну енергію, яка дасть
найбільшу користь.

Цінність для акторської культури становить віра у справедливу юридичну
ухвалу. Йдеться не про те, що юрист іноді може лише демонструвати перед
громадянами позитивне вирішення справи, хоча наперед знає, що проблема
не буде розв’язана. Реально оцінивши ситуацію, юрист повинен непохитно
вірити не лише в успіх однієї чи іншої сторони, а й у те, що він прийме
тільки справедливе рішення. Така ж віра має бути й у громадян. Іншими
словами, громадяни повинні повірити в те, у що вірить юрист. Досягнення
такої віри засвідчує справжню професійну майстерність юриста. Інколи,
щоб переконати, схилити співбесідника до правдивих показів, потрібно у
цілком серйозній справі імпровізувати (усміхнутися чи заплакати). Проте
це повинні бути дії, які б сприймалися як щирі, а не фальшиві.

Імпровізація як принцип акторської культури юриста свідчить про глибоке
усвідомлення ним свого суспільного призначення. За допомогою цікавих і
виразних професійних дій, правомірної поведінки, справедливо оцінюючи
кожен факт, юрист здійснює спеціальний правовий аналіз явища, яке
відбулося. При цьому важливо не розширювати діапазон імпровізації, а
сприймати правове явище в його цілісності. Тобто юрист суттєво впливає
на якість професійної діяльності.

Щодо використання потенціалу юридичних дій, то йдеться про максимальне
„використання природних акторських здібностей правника. їх треба
розвивати і постійно застосовувати у правовій діяльності. Дієвість
природних акторських нахилів юриста найбільшою мірою виявляється у
здатності духовно і фізично наблизитися до уявної моделі поведінки.
Тобто створення уявної моделі в кожній правовій ситуації вимагає вияву
всіх здібностей. Щоправда, тут часто на перешкоді юридичним діям стають
правові почуття. Оскільки для того, щоб сформувалося правове почуття,
потрібен певний час, а ситуація іноді вимагає негайного прийняття
рішення, природні задатки юриста дають змогу в окремих, екстрених
випадках віддати перевагу діям, а не почуттям. Фактично дія стає гальмом
для почуття [68, с. 39], коли юрист, не чекаючи на появу останнього,
приймає рішення відразу, сподіваючись, що почуття з’явиться згодом. Цей
ризик залежить не тільки від природних здібностей, а й від акторської
техніки.

Відомо, що в діяльності юриста можуть об’єктивно виникати нові
професійні дії, які потребують значної витривалості, гнучкості, запасу
правових знань. Це вимагає від юриста виваженого добору форм і методів
професійних дій, що дає змогу керувати юридичними почуттями (для
переконливого і наочного розміщення необхідних явищ у правовому полі).
Акторській культурі юриста властиві саме функції:

творчого висунення й розвитку продуктивних правових версій;

виявлення юридичного підтексту;

створення необхідних емоційно-юридичних ситуацій;

виховання навичок адекватної поведінки у правовому просторі;

запобігання юридичній монотонності;

забезпечення динамічності службових відносин з громадянами.

Кожна юридична справа передбачає розробку декількох варіантів її
розв’язання. Спочатку такі варіанти необхідно сформулювати подумки.
Цьому допоможе уміння творчо розвинути продуктивні правові версії, що
межує з акторською фантазією. Така здатність допомагає юристові
створювати версії, які могли б мати місце в конкретній ситуації. Це
особливий спосіб мислення, який полягає у моделюванні уявних причин у
реальній правовій ситуації. Таким чином юридична фантазія спрямовується
на перевірку можливих життєвих фактів.

Основним джерелом правових версій слугує запас інформації про кожну із
складових правопорушення: суб’єкт, суб’єктивний бік, об’єкт, об’єктивний
бік. Вдаючись до юридичної фантазії, правник мультиплікує власні вчинки
в аналогічній ситуації щодо минулого суб’єкта правопорушення, фактів з
його біографії, діяльності. Корисним у висуненні правових версій є
аналіз фотографії невідомої (чи відомої) особи, її почерку, ознайомлення
з життєвими поглядами, звичками, відносинами з людьми, вивчення рис
характеру тощо. Такий же процес інформаційного наповнення характерний і
для інших складових правопорушення. Отже, йдеться про творче, а не
довільне висунення версій.

Відомо, що висуненням версій юридичний процес не завершується, оскільки
їх потрібно розробляти, доповнювати, замінювати, в результаті чого
залишаються лише продуктивні версії, які можуть мати реальне підґрунтя.
Дієвість акторської культури юриста полягає в умінні творчо фантазувати,
досягати того, щоб версії буквально пронизували його свідомість,
примушували емоційно переживати, сприймались, як власні дії в ролі
суб’єкта у певній ситуації. Тобто юрист в думках входить в образ
суб’єкта, фіксує всі його можливі неправомірні дії.

Акторські здібності допомагають юристові виявити підтекст сказаного,
написаного чи навіть поведінки і відповідно до цього побудувати наступні
професійні дії. Так, вдаючись до внутрішнього монологу, юрист має змогу
виділити в думках або діях правопорушника юридичний підтекст і ввести
його у правову ситуацію. Ще одним важливим прийомом, який дає змогу
розгадати психологію правопорушника, є вміння вловити підтекст у
поведінці на підставі інтонацій, рухів, міміки. Так, слухаючи людину,
можна відчути, яка основна думка її хвилює, про що вона думає. Навіть у
тих випадках, коли людина не має наміру приховувати свої думки чи дії,
все ж інколи вона змушена це зробити. А розмовна чи писемна мова і
поведінка можуть мати смисл, який в прямому його значенні безпосередньо
в них не міститься [68, с. 174]. Головне для юриста у такому випадку
по-акторськи зреагувати на виявлений підтекст І розмістити його у
правовому полі, тобто надати йому юридичного значення, здійснити
юридичну оцінку.

Необхідним у правовій діяльності є створення певних емоційно-юридичних
ситуацій, оскільки сухість або занадто глибока серйозність (офіційність)
успіху не принесуть. Важливо, щоб юрист, переживаючи сам, зумів
викликати переживання у співбесідника. Такий акторський прийом допомагає
в критичній ситуації прийняти правильне рішення.

Акторська культура вимагає від юриста певних навичок розумної поведінки
у правовому просторі. Йдеться про «пересування» думки в просторі. Воно
може бути повільним, але безперервним; може зупинятися різко або
поступово, зменшуючи швидкість, розпочинати рухи повільно, змінювати
швидкість пересування [111, с. 18]. Звичайно, маневрування думки у
просторі має свої незручності, вимагає поєднання теперішніх фактів із
минулими правовими явищами, подіями. Проте, юрист повинен вміти
перевтілюватися, подібно до актора входити у роль, відтворювати
ситуацію, а в потрібний момент повертатися до відповідних фактів з метою
встановлення правової істини, а також своєчасно виходити з ролі.
Режисером таких навичок поведінки, безперечно, є сам юрист, що свідчить
про його професійну майстерність.

Юридична праця, будучи деякою мірою одноманітною, навіть монотонною
(велика кількість правових норм, статей інших нормативно-правових
актів), може втомлювати. Свідченням акторської культури юриста у такому
випадку є вміння перетворити нецікаве у цікаве, незнайоме у знайоме,
психічний стан — в активні фізичні дії тощо.

Професійна діяльність багата на несподіванки, випадковості. Уникнути
цього можна завдяки акторській культурі, здатності долати випадковості,
виходити зі складної ситуації, керуючись вимогами Закону. Тут важливо
правильно оцінювати появу нових несподіваних контраргументів, очевидців.
При цьому, звичайно, варто пам’ятати про динамічність службових відносин
з громадянами, необхідність піклуватися про честь та гідність будь-якої
особи.

Суть динамічності відносин юриста з громадянами полягає у повазі
співбесідника, в умінні вловлювати найменші зміни у його почуттях.
Однак, зауважимо, що такий акторський прийом не кожному юристові
вдається, оскільки співбесідник може добре маскувати свій стан, вести
себе у повній відповідності до висловлювань. У такому випадку юрист має
змінити тактику бесіди, щоб виявити справжні мотиви поведінки
співбесідника. У випадку невдачі юрист повинен шукати причини не в
умінні співрозмовника приховати внутрішні процеси, а у власних
професійних та акторських здібностях.

Отже, акторська культура має велике значення для юриста при виконанні
службових обов’язків. Насамперед вона сприяє виробленню таких
етикето-стильових правових дій, які дають змогу сконструювати саме місце
дії, виробити схему власної поведінки. При цьому стає можливим
компенсувати внутрішню енергію, уміло розподілити запас нервових сил на
увесь процес юридичної справи, зберігаючи їх для кульмінаційних
моментів.

Акторські здібності сприяють формуванню у юриста необхідної реакції на
несподівані явища, вміння легко і непомітно переключатися з одного
правового об’єкта на інший (із збереженням уваги і контролю за
основним), помічати ті правові чи неправові явища, які відволікають
увагу, зосереджувати зусилля на потрібних юридичних діях. Акторська
розкутість сприяє подоланню нерішучості чи навіть страху.

Завдяки акторській культурі юрист може глибше проникнути у внутрішнє
життя людини, збагнути її фізичні І психічні дії, вгадати наміри.
Власний життєвий досвід, внутрішні дії, осмислення, вивчення, аналіз
спостереження правових ситуацій, акторські здібності сприяють
самореалізації юриста як творчого фахівця.

Список використаної літератури

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до ідеології права.-
Чернівці: Рута, 1999.- 295 с.

Крымский С. Б., Парахонский Б. А., Мейзерский В. М. Эпистемология
культуры: Введение в обобщенную теорию познания.- К.: Наук, думка,
1993.- 216 с.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права.-М.:
Юрист, 1995.- 304 с.

Культурология. История мировой культуры: Учебн. пособие для вузов / А.
Н. Маркова, Л. А. Никитич, Н. С. Кривцова и др.; Под ред. проф. А. Н.
Марковой.- М.: Культура и спорт, 1995 .-224 с.

Нариси з сучасної західної філософії права: Навч. посібник.-Харків,
1997.- 148 с.

Невважай И. Д. Философия права: проблема рациональности права
//Правоведение.- 1995.- № 3.- С. 67-75.

Петрова Л. В. Методологія правознавства: філософський дискурс //
Правознавство: Доповіді та повідомлення ПІ Міжнародного конгресу
україністів.-Харків: Око, 1996.-С. 23-29.

Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навч. по-сібн. / За ред. проф.
В. О. Чефранова.- Харків, 1995.- 260 с.

Рабінович П. М. Філософія права: деякі науковоз-навчі аспекти // Вісник
Академії правових наук України.-1997.-№1 (8).-С. 36-46.

Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция: Философия права.-М.: Академия, 1996.-
120 с.

Сливка С. С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний
аспект).-Львів: Світ, 2000.- 336 с.

Сливка С. С. Самозахист населення: Моральний аспект.-Львів: Каменяр,
1996.- 144 с.

Сливка С. С. Українська національна філософія права: антологічний
ракурс.-Львів: Воля, 2001.- 168 с.

Сюкшйнен. Шариат: религия, нравственность, право //Государство и право-
1996-№ 8.-С. 120-129.

Тадевосян Э. В. Социология права и ее место в системе наук о праве //
Государство и право.- 1998.- № 1.-С. 46-53.

Тихонравов Ю. В. Основы философии права: Учебн. пособ. для вузов.- М.:
Вестник, 1997.- 608 с.

Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции.- М., 1991.-160 с.

Фромм Э. Душа человека- М.: Республика, 1992.-430 с.— (Серия «Мыслители
XX века»).

ЦиппеліусР. Філософія права: Підручник: Пер. з нім-К.: Тандем, 2000- 300
с.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії.- Харків: Фоліо, 1997-223 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *