Культура Стародавнього Китаю (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Культура Стародавнього Китаю”

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними
досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до
н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.),
порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст).
У галузі математики був відкритий метод розв’язання рівнянь першого
ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола
до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як
вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів
зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до
н.е. її своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості,
яка вже давно отримала назву «китайські церемонії» — етико-ритуальні
принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були
позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та
священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися
етико-ритуальним нормам. Цей процес знайшов своє найповніше відображення
і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н.
е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології
феодального Китаю.

Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Зародження
китайської належить до часів царств Шан (середина ІІ ст. до н.е. – ХІІ
ст. до н.е.) та Чжоу (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.). Тоді були накопичені
первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік
на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли
сузір’я. У ІУ ст. до н.е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі
зоряний каталог. Починаючи з 240 р. до н.е. китайські вчені точно
фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139-78 рр. до н.е.)
створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов
перший сейсмограф.

До визначних успіхів матеріальної культури Китаю належить лакове
виробництво та розведення шовкопряду. Китайський шовк цінувався у всьому
стародавньому світі.

У 15 ст. до н.е. була досить розвинена ієрогліфічна писемність. У 1 ст.
китайці винайшли папір.

У тісному зв’язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією
з найдавніших літературних пам’яток є “Книга пісень”, в якій міститься
понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та
художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь
(бл.145-86 рр. до н.е.). він став фундатором китайської історіографії.

Непересічне значення у культурному житті Китаю мала
релігійно-філософська система Конфуція.

Основний принцип конфуціанства – традиція. Конфуцій неодноразово
підкреслював, що він противник усяких новацій. Особливого значення
надавав вихованню у дусі покори старшим та начальникам. Конфуціанська
філософія вважала необхідним та цілком можливим зміну характеру людини.
Кожна людина має бути задоволена своїм соціальним становищем і не
прагнути кращого.

Взагалі вчення Конфуція відстоювало утвердження патріархальних традицій
та непорушність соціальних підвалин.

Конфуціанству суперечив інший філософській напрям – даосизм. В цій
філософській системі простежуються елементи матеріалізму та діалектики.
На думку даосистів, усе, що існує, виникло з матеріальних часток і
розвивається згідно з визначеним законом. У даосизмі відбилися думки та
інтереси різних верств суспільства. Цим пояснюється його популярність.
Пізніше в даосизм проникли містичні мотиви.

Буддизм до Китаю прийшов з Індії у У ст. до н.е. Етика буддизму мала
багато спільного з даосизмом.

Найдавніші пам’ятки мистецтва Китаю датуються Ш тис. до н.е. – часом
неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на
гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.

У період Шан з’явилися перші укріплені поселення. Найчисленнішими
витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового
посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях.
Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо
полюбляли китайці нефрит.

Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу – писемність,
архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло
сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з’являються зображення
людей та реальних тварин. Цей період характеризується появою живопису,
про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна»
(IV – ІІІ ст. до н.е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю
для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила
750 км, а після численних добудов упродовж століть – більш як 4000 км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво Китаю досягли
(ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) в період династії Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам’яток, а про
ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.

Період Хань – час блискучого розквіту культури Китаю. В цей період
особливо розвивається монументальне мистецтво – скульптура та живопис. У
центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові
споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд
досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та
примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто
відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед
зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та філософського
змісту.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток
культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між
особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому,
традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм,
філософсько-релігійний напрям, з яким пов’язаний розвиток науки і
техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які
спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до
н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) —
ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III
ст. до н. е. — III ст. н. е.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені
залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку.
Первіснообщинний лад існував тут довго — коли в XIV ст. до н. е.
сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху
зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її
специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний
календар та винайдене письмо — праобраз сучасної ієрогліфічної
каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших
централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та
династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).

Китайські будівничі здобули собі світову славу двома своєрідними
пам’ятками. Протягом двох тисяч років, починаючи з VI ст. до н. е., в
Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст.
з’єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними
пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга
видатна споруда в період династії Цінь — Великий китайський мур (IV —
III ст. до н. е.) довжиною 4 тис. км для захисту кордонів. У III—VI ст.
до н. е. під впливом буддизму зводилися ярусні культові башти—пагоди,
печерні храми. Надзвичайною витонченістю форм й легкістю пропорцій
вирізняється «Залізна» пагода доби династії Сун (960—1279).

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен
буденної свідомості, відомий в історії як «китайські церемонії». Це
суворо фіксовані стереотипи ети-ко-ритуальних норм поведінки і мислення,
які складалися на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов
зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела
до того, що вони замінили релігійно-міфо-логічне сприйняття світу. А
деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу
спричинили формування унікальності китайця як представника культури.
Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних
предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися
найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними
божествами-символами, як-от Небо, Піднебесна, Дао тощо. Ці поняття не
мають аналогій в інших стародавніх культурах, бо, скажімо, китайське
Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно
байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплюючий, всезагальний Закон і
Абсолют, безформний і безіменний, небачений і не-чуваний, недоступний
органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао,
зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові
принципи та кінцева мета стародавнього китайця. Найяскравіше ця
концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфуціанства
та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія та
особливо живопис — гохуа — розпис водяними фарбами на шовку чи паперових
сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види
мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі,
найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з
мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник
«Книга пісень» датується XI — VI ст. до н. е.).

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до
н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) —
ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III
ст. до н. е. — III ст. н. е.

У китайському мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія та
особливо живопис — гохуа — розпис водяними фарбами на шовку чи паперових
сувоях. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види
мистецтва відображати життя людини в найпотаємніших порухах її душі,
найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з
мистецтвом життя. Музика Китаю — одна з найдавніших у світі (збірник
«Книга пісень» датується XI — VI ст. до н. е.).

Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації,
чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки
у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це
свідчить зміст старокитайських трактатів: «Іцзін» («Книга перемін»),
«Шіцзін» (Книга пісень»), «Шуцзін» («Книга історії») та ін.

У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і
різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції; про
природну закономірність; про природність людської душі і свідомості.

Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філософії посідає
вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.).

Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання «дао». «Дао», за
Лао-цзи, — це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі
явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією «дао» у вченні Лао-цзи чільне місце посідає
категорія «де». Якщо «дао» — це всезагальний шлях, якому підкорені всі
речі, то «де» — це конкретний шлях окремої речі або групи речей.

Розробляючи категорії «дао» і «де», Лао-цзи вперше в історії філософії
висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання
пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної
єдності, що прихована в «дао».

Філософські погляди Лао-цзи містять у собі зразки наївної діалектики.
Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню
суперечливість.

Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, що
також жив у VI ст. до н.е., точніше з 551 по 479 pp. до н.е.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та
розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської
системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях
етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес.
Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про
навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська
релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність
(жень); 2) справедливість і обов’язок (і); 3) ритуальність (лі); 4)
знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить
основу доброчесності. Бути «гуманнним» — означає любити не стільки себе,
скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро
платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми
інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тендеції до
стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за
рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного
плину законів неба.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку
китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу –
Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків
використовували досягнення Стародавнього Китаю.

Етапи розвитку культури Стародавнього Китаю

Періодизація. З більшою підставою, ніж про будь–яку культуру, можна
говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка
сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до
ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю
традиційно носять назви династій і царств:

Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е.

Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е.

Цінь – 221 – 207 рр. до н.е.

Хань – 206 – 220 рр. до н.е.

Період Шан (Інь). Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в
інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких
була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому
ім’я Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити
першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи
Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну
справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування.

Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними
жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали
небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага
приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і
сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року.
Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з
29.

Іньська писемність з’являється в досить розвиненому вигляді, що дає
можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду.
Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5
тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма
використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а
також довгі тонкі дерев’яні або бамбукові планки, які з’єднувалися потім
шнурком або ременем.

Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до
н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному
крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше
зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею
і зображеннями тварин.

Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх
явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали
з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків.
Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю
зображали у вигляді квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину.
Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством.

Період Чжоу і Чжанго. У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена
Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами –
епохою Чжанго – “Ворогуючих царств” (V – III ст. до н.е.).

Безперервні війни сприяють нагромадженню військового досвіду. Фундатором
військової теорії вважається Сунь Цзи. Його “Трактат про військове
мистецтво” став каноном військової науки свого часу і досі вважається
класикою військово–стратегічної думки.

В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З’явилися нові
прилади для визначення координат небесних світил – армілярні сфери. За
600 років до н.е. було введено сонячно–місячний календар. На 350 р. до
н.е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року – 365,25 доби, а
місячного – 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення “земних
гілок” циклу в 600 років. У IV ст. до н.е. вченим Ші Шенєм було складено
перший у світовій історії зоряний каталог, що включав 800 світил.
Починаючи з 240 р. до н.е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої
зараз під назвою Галея.

Значними були досягнення давньокитайських медиків. Частина їх методів
лікування не втратила своєї актуальності за наших часів: голкотерапія,
пульсова діагностика, припікання тощо.

У періоди Чжоу і Чжанго формується китайська філософія. Виникають
матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п’ять
першоелементів (“стихій”) природи: води, вогню, металу, дерева, землі.
Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про
протилежні і взаємопов’язані сили Інь і Ян, дія яких розглядалася як
причина руху і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в
стародавньому літературному пам’ятнику Китаю – “Книзі перемін” (XII – VI
ст. до н.е.).

У VI – V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Засновником
даосизму вважається мудрець Лао–цзи. У центрі його вчення – поняття Дао
(“Шлях”), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього
сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в
постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини
також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися
у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи
багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля,
насильства і воєн, Лао–цзи, проте, проповідував відмову від боротьби,
висував теорію “недіяння”, ненасильницького споглядання.

Конфуціанство виникло як етико–політичне вчення і надалі набуло значного
поширення. Основоположник вчення Кун Фу–цзи (551 – 479 рр. до н.е.)
вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в
сім’ї і державі, ставлячи понад усе виховання людини. Він розробив цілу
систему правил і норм поведінки людини – Ритуал, згідно з яким треба
шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього
самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям
вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни
засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової
знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь
досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії
конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до
початку ХХ ст.!).

До літератури чжоуського періоду належать названа вище “Книга перемін”,
а також “Книга пісень” – пам’ятник найдавнішої народної поезії, до якої
входить 305 поетичних творів, і “Книга історії” – збірник офіційних
документів та описів історичних подій. Всі вони визначили подальший
розвиток літератури і поезії.

Це стосується і творчості Цюй Юаня (340 – 278 рр. до н.е.). Він походив
зі знатного аристократичного роду, але конфліктував з придворними
сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато його творів мають
сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії
і по праву називається першим видатним поетом Китаю.

У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, з’являється безліч
предметів декоративно–прикладного мистецтва, створених
висококваліфікованими майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту,
лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме
тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд
заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за
допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м.

Музичне мистецтво спочатку виконувало ритуальні функції. В чжоуський
період пісні і танці відокремлюються, удосконалюються техніка музичної
гри і музичні інструменти. Китайці казали: “Слова можуть обманювати,
люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна на це”.

Період Цінь. У недовгий період правління династії Цінь припинилися
міжусобні війни, Китай об’єднався. Імператор Цінь Ші–Хуанді розпочав
грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали,
столиця імперії Сяньян обнесена могутніми мурами. Але головне
будівництво розгорнулося на півночі, де Китай постійно діймали кочові
племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Ціньської імперії,
почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися
протягом 10 років безперервно – і вдень, і вночі. В цілому на
спорудженні стіни працювало близько 2 млн. людей. Загальна довжина її
становила майже 4 тис. км, кожні 60–100 метрів над стіною здіймаються
вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній
вільно могли проїхати 5–6 вершників.

З розмахом будувалася і гробниця Цінь Ші–Хуанді. Вона оточена двома
рядами високих стін, які створюють в плані квадрат (символ землі). На
відстані півтора кілометра від гробниці прориті одинадцять підземних
тунелів, де розташовувалося “військо”, виліплене з глини. Кожний воїн
був виконаний у натуральну величину і наділений індивідуальними рисами.

Династія Хань. Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається з
утвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво
палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст.
н.е. було створено трактат “Математика в десяти розділах”, який
узагальнив знання в цій галузі за декілька віків. Тут уперше
зустрічаються від’ємні числа і даються правила операцій над ними.

Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н.е. було зроблено
перший запис про спостереження сонячних плям. Найвидатніший астроном
старовини Чжан Хен (78 – 139 рр. н.е.) зумів нарахувати 2,5 тис. зірок,
розташованих в 124 сузір’ях. Він створив перший у світі небесний глобус,
що відтворював рух небесних тіл, винайшов перший сейсмограф.

Тоді ж з’явився компас, що мав вигляд ложки, яка лежить на металевій
пластині і вказує ручкою на північ. Набули поширення зубчате колесо і
водяний млин.

Китайці цього періоду були чудовими будівельниками і архітекторами.
Зведення будівель на 2–3 і більше поверхів з багатоярусним дахом, критим
кольоровою черепицею, було звичайною справою. Подібний тип будівель
увійшов в архітектурну традицію і зберігся в Китаї на довгий час.

Ханьське образотворче мистецтво різко відрізнялося від символічного
мистецтва минулих періодів. Для нього характерне більш реалістичне
трактування сюжету й образів. Винятковий інтерес являють скульптурні
рельєфи з Шаньдуна і Сичуані, знайдені в могильних склепах. Тут, крім
релігійних і міфологічних сюжетів, зображені побутові сцени.

Триває прогрес писемності. Замість загостреної палички, яка служила для
письма лаком на бамбукових і дерев’яних планках, почали використовувати
волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а
потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. н.е. китайці
винайшли папір. Традиція приписує честь його винаходу євнуху
імператорського палацу Цай Луню. З II ст. н.е. папір набуває великого
поширення, остаточно витісняючи бамбукові планки і шовк. До Європи він
потрапить лише у Середньовіччі.

Імператори протегували літературі і мистецтву. При імператорському дворі
була створена багата бібліотека, організована Музична палата, де
збиралися і оброблялися народні мелодії та пісні. Діяльність Музичної
палати заклала основи нової традиції ліричної поезії.

Сима Цянь (145 – 86 рр. до н.е.) вважається батьком китайської
історичної науки і одночасно класиком китайської прози. Його “Історичні
записки” складаються з 130 розділів і викладають історію Китаю з
найдавніших часів. Досить сказати, що всі подальші китайські історичні
праці будувалися за їх зразком, у тому числі і праця іншого ханьського
історика – Бань Гу. Його твір “Історія Старшої династії Хань” охоплює
230 років, починаючи від першого ханьського імператора.

Картина культурного життя Ханьської імперії буде не повною, якщо не
сказати про проникнення до Китаю буддизму. Він вніс новий струмінь у
розвиток китайської філософії і сильно вплинув на китайську культуру.
З’явилися буддійські монастирі, скельні ансамблі. Але буддизм набирає
тут нової форми – чань–буддизму (пізніше в Японії він став називатися
дзен–буддизмом). Однак особливого розвитку все це набуде вже в рамках
Середньовіччя.

Таким чином, культуру Китаю відрізняло не тільки різноманіття, але й
велика життєстійкість. Вона змогла увібрати і перетворити всі зовнішні
культурні впливи. Китайська писемність стала основою для писемності
Кореї, Японії, В’єтнаму. Шовк, компас, папір, туш, порох вперше були
винайдені в Китаї. Але слід зазначити, що досягнення китайської культури
стали відомими на Заході значно пізніше.

* * *

Загальна характеристика найдавніших на Землі цивілізацій Сходу –
Месопотамії, Єгипту, Індії і Китаю – показує, що вони мали як спільні
риси, так і значну своєрідність. До спільних рис можна віднести
надзвичайну роль держави (насамперед в особі верховного правителя) в
усіх сферах життя, відокремлення розумової праці від фізичної,
накопичення чималих наукових знань – поки без виділення науки в
самостійну сферу, провідне місце монументальної архітектури в мистецтві,
а в ній – схильність до гігантських форм. Відмінності культури
Стародавньої Месопотамії в тому, що тут основні елементи цивілізації
(міста, писемність, держава) виникають раніше. У Єгипті ж внаслідок
більшої захищеності країни, а звідси – більшої стабільності і тривалості
існування її культури – всі ці елементи набувають повнішого і
закінченого вигляду. До особливостей давньоіндійської культури можна
віднести значний розвиток та складність релігійно–філософської думки,
етико–політичних та естетичних вчень. У Китаї давня культурна традиція,
не перериваючись, була продовжена в середні віки.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Авдиев В.И. История Древнего Востока. — М.: Госполитиздат, 1953.-758с.

Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. — М.: Мысль, 1987. -348
с.

Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. — М.: Юрайт,
1998.- 669с.

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. — М.: Искусство, 1990.-319 с.

История Древнего мира. В 3-х тт. — М.: Наука, 1983.

Історія світової культури. — Либідь, 1994.-320 с.

Энциклопедия для детей.- Т.6. — Религии мира. 4.2. — 3-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. — М.: Аванта, 1999.- 688с.

Энциклопедия для детей.- Т. 7. — Искусство. 4.1 — 2-е изд., испр. и
перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. – М.: Аванта, 1999.- 688с.

Древние цивилизации. – М., 1989.

Ильина Т.В. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.

История Древнего Востока. – М., 1988.

Історія світової та української культури. – К., 2000.

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *