Технологія організації власної справи (реферат)

Реферат на тему:

Технологія організації власної справи

План

Вибір стратегії поведінки

Вибір засобів реалізації підприємницької ідеї

3. Ціновий вибір

4. Вибір збутової поведінки

1. Вибір стратегії поведінки

Одну й ту ж саму мету можна досягти в різні способи. На даному етапі
підприємець повинен визначити способи досягнення поставленої мети і
вибрати з них найкращий. Для цього розробляється декілька різних
варіантів стратегії, з яких підприємець вибирає найбільш прийнятний для
свого бізнесу. Варіанти стратегій та підходи до їх класифікації є
об’єктом дисципліни «Стратегічне управління», тому розглянемо лише
основні положення цієї проблеми. У цілому ефективна стратегія:

1) орієнтується на конкретних користувачів, їх потреби, запити та
інтереси;

2) відбиває всі сильні сторони фірми, які в сукупності створюють її
конкурентні переваги;

3) містить перелік конкретних задач з реалізації цих конкурентних
переваг;

4) містить методи, які дають змогу побороти слабкості фірми та загрози
із зовнішнього середовища.

Не зупиняючись на всіх можливих класифікаціях стратегій, звернемо увагу
на декілька з них, найбільш характерних для нової фірми. Причому не слід
забувати, що на різних етапах життєвого циклу підприємства стратегія
може бути різною. Задачею підприємця є: провести аналіз стратегічних
альтернатив і вибрати стратегію, яка найбільше його задовольняє.
Головний принцип такого вибору: «концентрація зусиль на тому, що
найкраще виходить, а не намагання діяти на всіх фронтах». Щодо стратегії
поведінки на ринку, то новій фірмі слід віддати перевагу атакуючій
позиції (завоюванню частки ринку).

Важливим є привертання до себе перших споживачів і гарна реклама, участь
у виставках, презентаціях. Але затягувати терміни атаки не варто,
оскільки конкуренти можуть застосувати «контрудари» і переорієнтувати
свої дії.

Для того, щоб закріпитись (утриматись) на ринку, необхідна оборонна
позиція. Запорукою успіху є захист конкурентних переваг свого товару.
Отже, під постійною увагою підприємця знаходяться:

технічне вдосконалення виробничого процесу;

поліпшення якості ІПП;

виважена політика збуту;

маркетинг;

економія на витратах.

Необхідно пам’ятати, що утримати ринок можливо лише:

1) забезпечуючи оновлення ІПП;

2) формуючи нові потреби у покупців;

3) проникаючи у нові сфери використання продукту.

При цьому не є обов’язковим знищувати конкурентів, ліпше з ними
«товаришувати» і розширювати обсяги свого ринку разом із конкурентами, а
не за рахунок конкурентів. Такої стратегії дотримуються лідери ринку,
такі як корпорації IBM і Microsoft, Sun, Cisco та ін.

Крім названих стратегій, відомі й інші (наприклад, стратегія оновлення).
У межах цієї стратегії, можна віддати перевагу або стратегії нового
продукту, або стратегії диференціації (різноманітності) продукту, коли в
центрі уваги знаходиться не принципово новий продукт, а лише його
модифікація (варіант).

Можливі й такі стратегії:

1. Розосередження ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному,
а на декількох ринках, а також виробництво широкого спектру ІПП;

2. Адаптація до умов, що змінюються (наприклад, інвестування маркетингу,
пошук можливостей випуску нових ІПП);

3. Стратегія пасивного маркетингу — відмова від наступу на позиції
конкурентів, а звідси — відсутність ризику зворотного удару;

4. Цільові відрахування від прибутку (створення відповідних резервів «на
чорний день») та ін.

Можлива також комбінація різних стратегій.

2 Вибір засобів реалізації підприємницької ідеї

Для проведення підприємницької діяльності необхідні:
матеріально-технічні засоби — ремонтно-експлуатаційні матеріали,
електроенергія; засоби виробництва — приміщення, обладнання (апаратні та
програмні засоби); робоча сила. Слід визначитися, де та в якій кількості
усе це взяти. Отже, треба мати достатні фінансові кошти (стартовий
капітал), щоб придбати необхідне.

Рівень ефективності майбутньої господарської діяльності створюваного
підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його
капіталу.

Основною метою формування капіталу створюваного підприємства є залучення
його в обсязі, достатньому для фінансування придбання необхідних
активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов
подальшого ефективного використання.

Процес формування капіталу створюваного підприємства має низку
особливостей, основними з яких є такі :

До формування капіталу створюваного підприємства не можуть бути залучені
внутрішні джерела фінансових коштів, які на цій стадії його життєвого
циклу відсутні (прибутку ще немає, внутрішня кредиторська заборгованість
ще не сформувалася).

Основу формування стартового капіталу створюваного підприємства
становить власний капітал його засновників (залучити позиковий капітал
досить складно, формування стартового капіталу створюваного підприємства
виключно за рахунок позикового капіталу може розглядатися лише як
теоретична можливість і в практиці зустрічається дуже рідко).

Стартовий капітал, що формується в процесі створення нового
підприємства, може бути залучений його засновниками в будь-якій формі
(грошові кошти; різні види основних засобів — будівлі, приміщення,
машини, обладнання тощо; різні види матеріальних оборотних активів —
запаси сировини, матеріалів, товарів, напівфабрикатів тощо; різноманітні
нематеріальні активи — патентні права на використання винаходів, права
на промислові зразки і моделі, права на використання торгової марки або
товарного знаку тощо; окремі види фінансових активів — різні види цінних
паперів, що обертаються на фондовому ринку).

Власний капітал засновників (учасників) створюваного підприємства
вкладається в нього у формі статутного фонду (статутного капіталу).

Особливості формування статутного фонду (статутного капіталу) нового
підприємства визначаються організаційно-правовими формами його
створення. Це формування здійснюється під регулювальним впливом з боку
держави. Наприклад, держава встановлює мінімальний розмір статутного
фонду (статутного капіталу) підприємств, створюваних у формі відкритого
акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Для
відкритого акціонерного товариства встановлюється порядок проведення
емісії акцій, обсяг придбання пакета акцій його засновниками,
мінімальний обсяг придбання акцій всіма акціонерами в період
передбаченого терміну відкритої підписки і деякі інші аспекти первинного
формування їх капіталу.

Можливості та коло джерел залучення позикового капіталу на стадії
створення підприємства надто обмежені. Сучасна практика показує, що
фінансування нового бізнесу кредиторами є досить складною, а іноді й
важкорозв’язуваною задачею. При цьому на початковій стадії формування
капіталу підприємства до створення його не можуть бути залучені такі
позикові джерела, як емісія облігацій, податковий кредит тощо.

Формування капіталу створюваного підприємства за рахунок позикових і
залучених джерел вимагає, як правило, підготовки спеціального документа
– бізнес-плану. Бізнес-план — це основний документ, який визначає
необхідність створення нового підприємства. В ньому наводяться основні
характеристики та прогнозовані фінансові показники, серед яких,
зазвичай, такі: загальна потреба в стартовому капіталі; схема
фінансування нового бізнесу, пропонована засновниками; очікувані терміни
повернення вкладеного капіталу інвесторам (кредиторам) і деякі інші.

Для підготовки бізнес-плану засновники створюваного підприємства повинні
здійснити певні передстартові витрати капіталу. До таких витрат
відносять оплату праці розробників бізнес-плану і фінансування
пов’язаних із цим досліджень. Як правило, в суму статутного фонду
(статутного капіталу) створюваного підприємства вони не включаються.

Ризики, пов’язані з формуванням (і подальшим використанням) капіталу
створюваного підприємства характеризуються досить високим рівнем. Це
зумовлює відповідно високий рівень вартості окремих елементів позикового
капіталу, що залучається на стадії створення підприємства.

Отже, основні принципи, якими доцільно керуватися в процесі формування
капіталу створюваного підприємства можуть бути сформульовані так (рис.
1):

Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства.
Досягається через формування певної резервної частини активів — резервні
виробничі потужності, резервні запаси матеріальних оборотних коштів,
резервна сума грошових активів тощо, яка має забезпечити розвиток
створюваного підприємства, на найближчому етапі його функціонування,
поки підприємство не зможе генерувати необхідний капітал з внутрішніх
джерел.

Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу обсягові активів,
які формуються підприємством. Загальна потреба в капіталі створюваного
підприємства базується на його сукупній потребі у формуванні обігових і
позаобігових активів. При цьому потрібно враховувати, що на стадії
створення коло активів підприємства має обмежений характер (певні активи
формуються лише на подальших стадіях функціонування підприємства).

Забезпечення мінімізації витрат з формування капіталу з різних джерел.
Така мінімізація здійснюється передусім у процесі управління залученням
різних форм позикового капіталу, що потребує відповідного оцінювання
вартості окремих альтернативних його елементів (банківського кредиту в
різних його видах, фінансового лізингу, різних видів товарного кредиту
тощо). Мінімізація витрат з формування капіталу створюваного
підприємства визначає умови подальшого ефективного його використання.

Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій фінансової
стійкості розвитку підприємства. Реалізація цього принципу досягається в
процесі обґрунтування схеми фінансування нового бізнесу шляхом розгляду
його альтернативних варіантів.

Забезпечення необхідного фінансового контролю за діяльністю підприємства
з боку його засновників. Особливо це важливо у разі формування капіталу
підприємств, створюваних у формі відкритих акціонерних товариств.
Необхідний рівень такого контролю задається засновниками заздалегідь.

Рис. 1. Основні принципи формування капіталу створюваного підприємства

Якщо власних коштів для придбання всього необхідного недостатньо, то
слід їх здобути в один (або в декілька) з таких способів:

1. Шляхом акціонування;

2. Звернутися до банку за кредитом;

3. Спробувати отримати гроші в якому-небудь фонді;

4. Домогтися державної субсидії.

Якщо жоден із способів не «пройшов», можна спробувати себе у
посередницькій діяльності (з реалізації комп’ютерів і програмних
засобів). Але це слід розглядати як тимчасове заняття з метою
накопичення капіталу. Окрім того, заняття посередництвом дасть змогу
набути досить важливого першого досвіду підприємництва.

Щодо засобів виробництва можливі декілька варіантів:

стосовно обладнання: купувати чи орендувати ?

стосовно приміщення: будувати, купувати чи орендувати?

Для придбання можна звернутися до відповідної торгово-посередницької
фірми або безпосередньо до виробників відповідного обладнання та
матеріалів (останнє є доцільним, якщо потрібне нестандартне обладнання).
Можна скористатися послугами товарних бірж, ярмарків, аукціонів.

Потреба у працівниках може бути задоволена, окрім використання особистих
контактів і ділових рекомендацій, через оголошення у пресі або звернення
із запитом у центри зайнятості. Можна організувати підготовку та
перепідготовку кадрів безпосередньо на підприємстві. Добирати трудовий
колектив слід особливо ретельно. Підприємець повинен формувати свою
команду з добре знайомих людей кожному з яких він, так би мовити, міг
довірити скласти для себе парашут, з яким завтра доведеться стрибати з
літака. Для початківця дуже важливим є залучення до справи членів своєї
сім’ї. Культивування в команді сімейних довірчих відносин вимагає
великого такту, часу, взаєморозуміння.

Вибір засобів виробництва та працівників-професіоналів значною мірою
залежить від технології виробництва. Кращою основою становлення власної
справи могли б бути власні розробки, «ноу-хау», патенти тощо. Тут
можливі два варіанти освоєння ринку:

1. Самому виробляти продукт за власною технологією (особливо це
стосується програмних продуктів, баз даних).

2. Продавати ліцензію.

Можна також придбати право (ліцензію) використовувати розробки інших
фірм. Приймаючи рішення, необхідно враховувати всі «за» і «проти».

3. Ціновий вибір

Ціноутворення — одна з найскладніших проблем (особливо, якщо продукт є
оригінальним, таким, що не має аналогу). Від вирішення цієї проблеми
часто залежать економічні результати діяльності фірми.

Стратегія ціноутворення тісно пов’язана з загальними цілями фірми.
Наприклад, збільшення збуту продукції (послуг), максимізація прибутку чи
збереження стабільного становища на ринку.

Установлюючи ціну на ІПП, слід керуватися таким: ціна має бути такою,
щоб можна було: по-перше, продати продукт; по-друге, покрити витрати;
по-третє, отримати максимальний або хоча б цільовий, очікуваний
прибуток. Процес формування фірмою ринкових цін на свої товари має, як
мінімум, сім етапів:

1. Постановка задач ціноутворення;

2. Визначення попиту;

3. Оцінювання витрат;

4. Аналіз цін і товарів конкурентів;

5. Вибір методу встановлення ціни;

6. Остаточне визначення початкової ціни, правил майбутніх її змін;

7. Урахування заходів державного регулювання цін.

Ціновий вибір означає встановлення не тільки рівня цін, а й стратегічної
лінії цінової поведінки фірми на ринку за кожним видом ІПП.

Можна вибрати одну із багатьох стратегій ціноутворення. На практиці
найчастіше використовуються такі:

1. Якщо продукт вже достатньо представлений на ринку, то ціни на нього
добре відомі — їх друкують у спеціальних прейскурантах, довідниках тощо.
У такому разі ціна встановлюється відповідно до ціни головного
конкурента.

2. Якщо пропонується вдосконалення або модифікація інформаційного
продукту, то встановлювати ціну слід з орієнтацією на ціну основного
базового товару з урахуванням різних доплат і нарахувань на модифікацію
та вдосконалення.

3. Якщо ІПП є зовсім новим, тобто немає продуктів-аналогів і відповідно
«орієнтирів» для визначення ціни, ціна може бути встановлена виходячи із
витрат, аналізу ринку і можливостей просування товару на ринок. Це самий
важкий варіант. Він потребує чималих аналітичних здібностей, залучення
фахівців.

4. Якщо підприємець обрав активну стратегію поведінки і його цікавить
збільшення обсягу продажу, завоювання репутації і захоплення як можна
більшої частки ринку, то може бути корисною політика цінового
проникнення, що базується на встановленні заниженої первісної ціни на
продукцію, тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Це дасть змогу
привернути споживачів і захопити частку ринку. Такою політикою, зокрема,
часто користується компанія з виробництва ЕОМ — IBM. Створивши нову
модель, вона викидає її на ринок за вкрай низькою ціною, ледь
покриваючою витрати виробництва. Така ціна на новітню модель породжує
великий споживчий попит, що, в свою чергу, дає змогу IBM миттєво різко
збільшити масштаби виробництва товару — «зірки попиту». За такого
великомасштабного виробництва досягається швидке зниження витрат і
модель стає рентабельною, що в поєднанні з великими обсягами її збуту
приносить IBM значні суми прибутку.

5. У разі іншої першочергової комерційної мети (наприклад, отримання
щонайшвидше найбільшого прибутку) доцільно встановити ціни з більш
високою часткою прибутку в них (ціна «знімання вершків»), якщо,
звичайно, стан ринку та якість ІПП дасть змогу сподіватися на їх збут
навіть за такою ціною.

6. Можлива ситуація, коли підприємець орієнтується на метод цільового
або очікуваного прибутку. Мова йде не про максимальний прибуток, а
скоріше про деяку оптимальну норму прибутку, яка враховує періоди спадів
і підйомів ділової активності. Головне, що ціна «підтягується» під
розрахунковий очікуваний прибуток.

7. У разі монополії на виробництво будь-якого інформаційного товару
обмеженням для ціни буде тільки «платоспроможний споживчий попит».

Цей метод називається «рух по кривій попиту». Спочатку ціна висока, а з
розвитком ринку вона знижується. Можливі й інші методи.

Відомо, що в ціноутворенні суттєву роль відіграє споживча вартість
продукції. Трудова теорія вартості створювалася в умовах ринкового
виробництва, в якому було мало нововведень, а попит автоматично робив
продукцію низької якості неконкурентоспроможною. Для інформаційних
продуктів споживча вартість має інноваційну природу, що випливає з
трактування інформаційного продукту як подання знань. Тобто в основі
створення інформаційних продуктів лежать інформаційно-когнітивні
процеси, що дають користувачеві знання, на основі яких він може отримати
потрібні йому відомості. Отже, у виробництві інформаційного продукту не
лише використовують інформацію, що є результатом
інформаційно-когнітивного процесу, сам продукт створюється як матеріал
для подальших інформаційно-когнітивних процесів. Інформаційний продукт
дає користувачеві відповідну інформацію, з якої він може вибрати
потрібне йому знання. Саме такий продукт користувач готовий оплачувати,
зіставляючи плату з тією вигодою, яку йому дає одержана інформація.

Важливий компонент споживчої вартості інформаційних продуктів –
зменшення витрат праці на наступний виробничий цикл. Тому на практиці за
визначення ціни на інформаційні продукти послуги враховують матеріальний
виграш, що буде отриманий у разі їх використання, а не тільки витрати
праці, пов’язані з їх виробництвом і наданням.

4. Вибір збутової поведінки

У межах цього етапу необхідно насамперед прийняти рішення щодо
господарської діяльності: за контрактом, тобто на наперед визначений
ринок, чи на вільний ринок.

За першим варіантом випуск продукції здійснюється відповідно до портфеля
замовлень, що має фірма, тобто за контрактами, підрядами чи попередніми
угодами. При цьому заздалегідь домовляються про терміни надання ІПП,
вимоги до їх якості та ціну. Така форма господарювання не потребує
спеціальних каналів розподілу. Проблеми збуту зводяться до дотримання
договірної дисципліни та взаємних домовленостей:

з боку замовника — своєчасно сплатити за ІПП і надати у разі потреби
необхідну інформацію;

з боку виробника — забезпечити відповідну якість ІПП (своєчасність,
достовірність тощо).

За другим варіантом (робота на вільний ринок) передусім необхідно
визначити, хто займатиметься збутом товару — сам підприємець чи
спеціальна служба, створюватиметься своя збутова мережа чи
використовуватиметься система збуту інших підприємств.

Необхідно прийняти рішення про те, як і ким буде представлена фірма на
ринку — торговою точкою, збутовим агентством, тимчасовими
представниками.

Потрібно буде кваліфіковано оцінити стан ринку, врахувати кон’юнктуру,
регіональні особливості збуту. Необхідно передбачити можливість надання
допоміжних послуг із супроводу (гарантійному та післягарантійному)
продукту (послуги з технічного обслуговування та ремонту ЕОМ, супроводу
програмного забезпечення тощо).

Важливим елементом формування попиту та просування продукту бізнесу на
ринок є реклама. Підприємець повинен визначити конкретні цілі та задачі
своєї рекламної діяльності, прийняти рішення щодо засобів розповсюдження
рекламної інформації (тобто якими вони будуть: покази по телебаченню,
рекламні оголошення у газетах, випуск рекламних щитів, спеціальної
рекламної літератури, використання рекламних агентств тощо).

PAGE 1

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *