Перехід до інформаційного суспільства (реферат)

Реферат на тему:

Перехід до інформаційного суспільства План

1 Інформаційна культура

2. Роль держави у формуванні інформаційного суспільства

1 Інформаційна культура

За переходу до інформаційного суспільства, крім розв’язання описаних
вище проблем, необхідно підготувати людину до швидкого сприйняття та
оброблення великих обсягів інформації, оволодіння сучасними засобами,
методами і технологією роботи. Крім того, нові умови роботи породжують
залежність інформованості однієї людини від інформації, придбаної іншими
людьми. Тому вже недостатньо вміти самостійно освоювати і нагромаджувати
інформацію, треба навчитися такій технології роботи з інформацією, коли
підготовлюються і приймаються рішення на основі колективного знання. Це
говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури
поводження з інформацією. Для відображення цього факту було введено
термін «інформаційна культура».

Інформаційна культура — це вміння цілеспрямовано працювати з
інформацією, використовуючи для отримання, оброблення та передавання її
комп’ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи.
Іншими словами, «інформаційна культура у вузькому значенні слова — це
рівень інформаційного спілкування людей, досягнутий у процесі його
розвитку, а також характеристика інформаційної сфери життєдіяльності
людей, в якій ми можемо відмітити ступінь досягнутого, кількість і
якість створеного, тенденції розвитку, ступінь прогнозування
майбутнього» .

Для вільної орієнтації в інформаційному потоці людина повинна мати
інформаційну культуру як одну із складових загальної культури.
Інформаційна культура пов’язана із соціальною природою людини. Вона є
продуктом її різноманітних творчих здібностей і виявляється в таких
аспектах :

у конкретних навичках з використання технічних пристроїв (від телефону
до персонального комп’ютера і комп’ютерних мереж);

у здатності використати в своїй діяльності комп’ютерну інформаційну
технологію, базовою складовою якої є численні програмні продукти;

у вмінні витягувати інформацію з різних джерел — як з періодичної преси,
так і з електронних комунікацій, подавати її в зрозумілому вигляді та
вміти ефективно використовувати її;

у володінні основами аналітичного опрацювання інформації;

у вмінні працювати з різною інформацією;

у знанні особливостей інформаційних потоків у своїй сфері діяльності.

Інформаційна культура вбирає в себе знання з тих наук, які сприяють її
розвитку і пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика,
інформатика, теорія інформації, логіка, математика, програмування,
теорія проектування баз даних тощо). Невід’ємною частиною інформаційної
культури є знання нової інформаційної технології та вміння застосовувати
її як для автоматизації рутинних операцій, так і в неординарних
ситуаціях, що вимагають нетрадиційного творчого підходу.

Отже, особливої уваги потребує інформатизація освіти як напряму,
пов’язаного з набуттям і розвитком інформаційної культури людини. Це, в
свою чергу, ставить освіту в положення «об’єкта» інформатизації, де
потрібно так змінити зміст підготовки, щоб забезпечити майбутньому
фахівцеві не тільки загальноосвітні та професійні знання в сфері
інформатики, а й необхідний рівень інформаційної культури. Повсюдне
впровадження персонального комп’ютера в усі сфери економічної
діяльності, нові його можливості з організації «дружнього» програмного
середовища, орієнтованого на користувача, використання
телекомунікаційного зв’язку, що забезпечує нові умови для спільної
роботи фахівців, застосування інформаційних технологій для різноманітної
діяльності, постійно зростаюча потреба у фахівцях, здатних здійснювати
її, ставлять перед державою проблему перегляду всієї системи підготовки
їх на сучасних технологічних принципах.

У нашій країні розв’язання цієї проблеми знаходиться на початковій
стадії, тому доцільно врахувати досвід найбільш розвинених країн, де цей
процес вже набув значного розвитку.

Європейська комісія в лютому 1995 р. заснувала Форум для обговорення
загальних проблем становлення інформаційного суспільства. Одне з
першочергових питань для обговорення Форумом — освіта, перекваліфікація,
навчання в інформаційному суспільстві.

У Зеленій книзі «Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку
люди» зазначено, що в інформаційному суспільстві характер роботи
практично змінюється у будь-якій професії, основним джерелом зайнятості
стають інформація та сфера послуг. Те, як працюють люди, теж змінюється
через суттєве зростання перерозподілу робіт. Зміни відбуваються й у
системі навичок, моделей робочих місць, моделей компаній, зразків
товарів і послуг. Це потребує створення принципово нового типу
індустріального підприємства з новою культурою, яка характеризується
гнучкістю, довірою, здатністю сприймати та використовувати зміни. У свою
чергу це спричинює виникнення принципово нового і різноманітного попиту
на нетрадиційні управлінські моделі та методи, на працівників і
підприємців, що мають нові знання та навички, яких вимагає нова
інформаційно-комунікаційна технологія.

У розвинених країнах уже стала очевидною невідповідність між пропозицією
навичок, отриманих насамперед через систему закладів освіти, та попитом
на нові навички, що їх висувають роботодавці під впливом нових ІКТ. Така
проблема постає не менш гостро і в Україні.

Найдоцільнішими, на думку Форуму, є попереджувальні заходи, серед яких
мають бути такі:

суттєвий перегляд освіти та навчання, які мають відповідати революції
ІКТ і в майбутньому розвиватися відповідно до подальшого технологічного
розвитку останніх; закладення найкращих основ знань і вмінь уже на етапі
дошкільної та шкільної освіти;

система освіти має перейти від навчання до вивчення, тобто основні
принципи освіти мають базуватися більше на понятті «вивчення», ніж на
формальному понятті «навчання», аби навчання в закладах було чутливішим
до змін у потребах знань бізнесу та економіки загалом;

вивчення на власному досвіді, тобто навчання під час роботи, з
використанням електронного доступу до знань та інформації, для того щоб
модифікувати свої знання. У зв’язку із цим підприємствам необхідно
збільшувати інвестування в навчання своїх працівників;

створення умов для перепідготовки і працюючих, і безробітних замість
довготривалого безробіття та спрощення роботи. Доцільніше вкладати кошти
в перепідготовку та перенавчання персоналу, який втратив свою роботу,
ніж виплачувати грошову допомогу по безробіттю. Це поліпшить динаміку
ринку робочої сили та соціальне і фінансове становище в цілому.

Більшість країн Європейського співтовариства активно розвивають
концепцію переходу до навчання протягом усього життя. Над цим напрямом
працює ініціатива «Навчання в інформаційному суспільстві» (Learning in
the Information Society. Action Plan for European education initiative)
(1996—1998). Мета цієї програми: прискорити входження шкіл в
інформаційне суспільство через надання їм нових засобів спілкування;
заохочення до поширення мультимедіа в педагогічній практиці; формування
критичної маси користувачів і розробників мультимедійних продуктів і
послуг; посилення європейської освіти засобами, притаманними
інформаційному суспільству, розширюючи культурну і лінгвістичну
різноманітність. Задача — не допустити ситуації, коли діти тільки
привілейованих шарів суспільства можуть розраховувати на мультимедійну
освіту.

Для досягнення таких цілей пропонується: заохочувати до взаємозв’язку
регіональні та національні мережі шкіл на рівні Співтовариства,
стимулювати розвиток і поширення освітнього європейського матеріалу,
забезпечувати навчання і перепідготовку вчителів, інформувати про
освітні можливості, які надають аудіовізуальне обладнання та
мультимедійні продукти.

Більшість європейських країн прийняли відповідні ініціативи. Наприклад,
з 1995 р. вводяться такі проекти: у Великобританії — «Супермагістралі в
освіті — шлях уперед», у Німеччині — «Школи в мережі».

Задача України сьогодні — приєднатися до розвинених країн світу в цьому
питанні. В Національну програму інформатизації необхідно включити
проекти, спрямовані на вирішення проблем інформатизації як вищої, так і
шкільної та довузівської освіти. Це стане фундаментом і прискорить
формування фахівців (як розробників, так і користувачів інформаційних
технологій), рівень кваліфікації яких відповідає потребам інформаційного
суспільства.

Вкладання коштів у підвищення рівня інформаційної та, зокрема,
комп’ютерної грамотності є надзвичайно ефективним для розвитку економіки
і суспільства в цілому. Комп’ютерна грамотність, як і грамотність
взагалі, не має тісного зв’язку з конкретною сферою діяльності. Людина,
змінюючи сферу діяльності чи предметну область, залишається здатною до
використання своєї комп’ютерної грамотності. Отже, рівень і темпи
інформатизації залежать від рівня компетентності особи, а навчання її
має бути обов’язковим елементом політики інформатизації держави, якщо
вона прагне досягти успіху.

2. Роль держави у формуванні інформаційного суспільства

Ідея формування інформаційного суспільства, яка вперше виникла в Японії
наприкінці 60-х—на початку 70-х років ХХ ст., поступово опановується
світом. Термін «інформаційне суспільство» посів чільне місце в лексиконі
не тільки науковців, а й політичних діячів різного рівня. Саме з
інформаційним суспільством пов’язують майбутнє своїх країн більшість
керівників розвинених країн світу. Найвиразніше це виявилось у
діяльності адміністрації Президента США (національна інформаційна
інфраструктура), Ради Європи (інформаційне суспільство), Канади,
Великобританії (інформаційна магістраль). Не відстають у розробленні
відповідних програм і концепцій розвитку інформаційних і комунікаційних
технологій інші держави Європейського Співтовариства, азійські країни.

Інформаційне суспільство характеризується тим, що інформація, знання,
інформаційні послуги і всі галузі, пов’язані з їх виробництвом,
зростають швидкішими темпами, стають джерелом нових робочих місць,
домінують в економічному розвитку. Багато розвинених країн, насамперед
США, Японія, Німеччина, Франція, досягли значних успіхів у формуванні
інформаційного суспільства. Інформаційний сектор в економіці цих країн є
досить вагомим. Наприклад, у США, за деякими оцінками, його частка сягає
16% ВНП, а за найоптимістичнішими оцінками — 46%. Частка зайнятих в
інформаційному секторі економіки розвинених країн світу в середньому
становить 50%, а у США — близько 80%. Тенденція до зростання цієї частки
прослідковується досить чітко. Виробництво та використання інформації є
однією з найприбутковіших галузей. У більшості розвинених країн світу
інформаційний ринок за масштабами (оборотом) і темпами зростання
набагато випередив ринок матеріальних продуктів і послуг. На Заході
інформація та інформаційні продукти перетворилися на один з головних
товарних продуктів.

Нині багато країн світу ухвалюють нові закони, перебудовують діяльність
державних органів, відповідальних за формування і проведення
інформаційної та телекомунікаційної політики. Тому з упевненістю можна
стверджувати, що така тенденція буде характерною і для України. В нашій
країні також поширюється розуміння того, що інформація є одним з:

нетрадиційних ресурсів, які потребують широкого промислового
(індустріального) освоєння;

найважливіших продуктів суспільного виробництва;

цінних і ходових товарів у національній та міжнародній торгівлі.

Великомасштабні перетворення, пов’язані з упровадженням інформаційних і
телекомунікаційних технологій, які практично виникають у всіх сферах
життя, мають контролюватися й спрямуватися в інтересах усього
суспільства. Зробити це може держава в союзі з усіма зацікавленими
сторонами, передусім приватним сектором. Україна в цьому процесі значно
відстала, тому важливим є, на прикладі інших країн, зрозуміти роль
державного впливу для цілеспрямованого формування основ інформаційного
суспільства.

Під державною інформаційною політикою розумітимемо регулювальну
діяльність державних органів, яка спрямована на розвиток інформаційної
сфери суспільства, охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні
системи або засоби масової інформації, а всю сукупність виробництв і
відносин, пов’язаних зі створенням, зберіганням, обробленням,
демонструванням, передаванням інформації будь-якого виду — ділової,
розважальної, науково-освітньої, новин тощо. Таке розширене трактування
інформаційної політики вбачається сьогодні обґрунтованим, оскільки
оцифровування інформації та новітні телекомунікаційні і комп’ютерні
технології інтенсивно розмивають бар’єри між різними секторами
інформаційної індустрії. Бурхливий розвиток ІКТ, конвергенція
комп’ютерних систем, комунікацій різних видів, індустрії розваг,
виробництва побутової електроніки спричинюють необхідність перегляду
уявлення про інформаційну індустрію, її роль і місце в суспільстві.

Технологічні зміни, що відбуваються в інформаційній сфері, породжують
цілу низку питань. Перше з них пов’язане з проблемою зайнятості: чи
зможуть люди пристосуватися до таких змін, чи породжують ІКТ нові робочі
місця або чи руйнують ті, що вже є?

Друге питання стосується демократії та рівності: чи збільшить складність
і висока вартість сучасних технологій розрив між індустріальними і менш
розвиненими країнами, молодим і старшим поколіннями, тими, хто вміє з
ними поводитися, і хто їх не знає?

Третє питання полягає у розробленні заходів зі зменшення загрози
існуючому механізму функціонування суспільства через те, що в перехідний
до інформаційного суспільства період відбувається розподіл людей на тих,
що мають інформацію і вміють поводитися з ІКТ, і тих, що не мають таких
навичок. Поки ІКТ залишатимуться у розпорядженні невеликої соціальної
групи, така загроза зберігатиметься.

Нові ІКТ:

розширюють права громадян через надання практично моментального доступу
до різноманітної інформації;

збільшують можливості людей щодо участі в процесі прийняття політичних
рішень і спостереження за діями урядів;

дають можливість активно продукувати інформацію, а не тільки споживати
її;

забезпечують засоби захисту приватного життя та анонімність особистих
повідомлень і комунікацій.

Четвертою проблемою є втрата анонімності. Всі кроки по інформаційній
мережі можна відслідкувати й зафіксувати. Моніторинг онлайнової
активності дає можливість створити детальні портрети споживчої
поведінки. Компіляція комерційними або фінансовими організаціями
відомостей про те, як і коли люди купують, становить серйозну потенційну
загрозу недоторканності особистого життя громадян.

Наступна проблема зумовлена втручанням держави у сферу шифрування, що
також обмежує особисте життя громадян. Право людей на шифрування своїх
повідомлень не повинне обмежуватися державним контролем за ключами
шифрування.

Зважаючи на всепроникливий характер і швидкість упровадження ІКТ у
повсякденне життя людей і всі сектори економіки — у промисловість, сферу
послуг, державне управління, освіту та ін., можна було б очікувати
високих темпів економічного зростання. Проте вплив ІКТ на суспільство
залежить від соціального сприйняття їх, від тих структурних та
інституціональних змін, які необхідні для повної реалізації потенціалу
ІКТ: реорганізації бізнесу, переусвідомлення взаємовідносин держави і
приватного сектору, нових механізмів регулювання, нових видів
організації роботи. Однак ці та інші інституціональні перетворення
значно відстають від темпів технологічного прогресу.

Держава повинна розробити механізм урегулювання всіх проблем, що
виникають.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *