Повоєнне влаштування світу (пошукова робота)

Пошукова робота з

всесвітньої історії на тему

«Повоєнне влаштування світу»

ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО СВІТУ

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

Наміри головних держав-переможниць на конференції

Перша світова війна скінчилася 11 листопада 1918 p., коли було підписано
Комп’єнський мирний договір. За його умовами Німеччина повинна була
залишити всі загарбані нею території на Заході та вивести війська за
Ргйн. Зі Східної Європи німецька армія повинна була піти в разі прибуття
туди військ Антанти Всі військовополонені та військове майно підлягали
передачі союзникам.

Після підписання Комп’єнського договору гармати замовкли. Боротьба за
переділ світу переміщувалася до тиші дипломатичних канцелярій, за столи
переговорів. Представники держав-переможниць з’їхалися до столиці
Франції — Парижа — для остаточного підбиття підсумків війни.

Президент В. Вільсон вважав, що США здатні стати рятівником і гарантом
миру. Своє бачення нових принципів міжнародних відносин він втілив у «14
пунктах», оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони містили відмову від таємної
дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплавства, визнання
прав народів на самовизначення, стверджували необхідність роззброєння.
Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на
створення вільного демократичного ладу і були новим словом у міжнародних
відносинах. «14 пунктів» великою мірою визначили хід Паризької
конференції.

Велика Британія ще до початку конференції домоглася однієї з головних
цілей своєї участі в війні: німецький флот припинив існування і стояв на
приколі в англійській гавані Скапа-Флоу. Британія вже встигла захопити
німецькі колонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, але водночас
вона була зацікавлена у збереженні німецької держави для забезпечення
рівноваги сил в Європі.

Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку
дрібних держав, що полегшувало здійснення її головних намірів:
загарбання значної частини турецьких і німецьких колоній, розширення
своїх кордонів у Європі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та
Лотарингії. Франція мала намір отримати понад 50% загальної суми
репарацій від Німеччини. Не відмовлялася вона й від своєї провідної ролі
в Європі.

Італійські представники домагалися низки територій на Балканах, що
входили до складу Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун
та німецькі колонії в Тихому океані. Японію підтримувала Велика
Британія, вбачаючи в союзі з нею противагу США.

Версальський мирний договір, що офіційно завершив Першу світову війну,
було підписано у Версалі (18 км від Парижа) 28 липня 1919 р, Німеччиною,
що зазнала поразки у цій війні, з одного боку, та переможцями,
«союзниками та державами, що об’єдналися» — США, Великою

Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Болівією, Бразилією,
Кубою, Еквадором, Грецією, Гватемалою, Таїті, Хіджазом, Гондурасом,
Ліберією, Нікарагуа, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією,
Сербо-хорвато-словенською державою, Сіамом, Чехословаччиною та Уругваєм,
з іншого.

Американський сенат відмовився від ратифікації Версальського договору,
оскільки СІЛА не бажали зв’язувати себе участю в Лізі Націй. Замість
Версальського договору США в серпні 1921 р. уклали з Німеччиною окремий
договір, майже ідентичний з Версальським, але такий, що не містив статей
про Лігу Націй.

Версальський договір набув сили закону 10 січня 1920 р. після
ратифікації його Німеччиною й чотирма головними союзними державами:
Великою Британією, Францією, Італією, Японією

За Версальським договором, винуватцями війни було оголошено Німеччину та
її союзників. На них було покладено виплату репарацій. Сума репарацій
була узгоджена лише 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132
млрд. золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%,
Італія — 10% загальної суми.

Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової
війни

На конференції було вироблено також мирні договори з союзниками
Німеччини — Австрією, Болгарією, Угорщиною та Туреччиною. В договорах
було зафіксовано державні кордони, що з’явилися з утворенням нових
національних держав у Центральній та Південно-Східній Європі: Австрії,
Угорщини, Польщі, Чехословаччини, І Югославії та ін.

За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня 1919 р. колишня
Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю
переходила до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави —
Чехословаччини; Буковина передавалася Румунії, (незважаючи на рішення
Народного віча від 3 листопада 1918 р. про возз’єднання з Україною).
Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот переходив до
союзників. Заборонялося об’єднання Австрії та Німеччини.

За мирним договором з Болгарією, складеним 27 листопада 1919 р. У Нейї,
частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії
обмежувалася 20 тис. чол.

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці у Версалі було складено
мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія, Бачка та західна частина
Баната передавалися Югославії; Трансільванія та східна частина Баната —
Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині. Угорщині
дозволялося мати армію не більше ніж 33 тис. чол., до того ж вона
повинна була сплачувати репарації переможцям.

Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10
серпня 1920 p., оформлював розподіл Турецької імперії, яка втрачала
близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Іран, Сирію, Ливан
та інші території). За чорноморськими протоками було встановлена
міжнародний контроль країнами Анханти (головним чином, Великою
Британією)

9 лютого 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзниками було складено
мирний договір, за яким Україна, якщо повністю відокремиться від Росії,
визнавалася державами Четвертного союзу. За цим договором, стан війни
між Україною та країнами Четвертного союзу було припинено, Німеччина та
Австро-Угорщина зобов’язувалися подати допомогу Україні. З іншого боку,
уряд УНР брав на себе зобов’язання постачати до Німеччини та
Австро-Угорщини продукти харчування. Брестський договір був великим
успіхом молодої української держави і поклав початок
міжнародно-правовому визнанню України.

Не вирішила їх і Паризька мирна конференція, на яку в1 січні 1919 р.
прибула об’єднана делегація УНР та ЗУНР. Причому посли обох українських
держав діяли самостійно.

25 липня 1919 р. представники Антанти Паризькій конференції визнали
права Польщі на окупацію Східної Галичини. Причому передбачалося, що
поляки у цьому регіоні урядуватимуть тимчасово й нададуть краю
автономії. Остаточно доля Галичини мала визначитися в майбутньому.

Після неодноразових вимог польського уряду конференція послів Антанти 14
березня 1923 р. прийняла остаточне рішення про приєднання Східної
Галичини до Польщі за умови надання українському населенню автономії.
Однак ця умова практично ніколи не виконувалася польським, урядом.

Інші західноукраїнські землі було поділено між сусідніми державами:
Північна Буковина, за Сен-Жерменським мирним договором від 10. 09. 1919
p., передавалася Румунії, а Закарпаття, за Тріанонським мирним договором
від 4.06.1920 p., входило до складу Чехословаччини.

Проблема досконалості Версальської системи договорів

По-перше, Версальська система договорів не усунула повністю тих протиріч
між провідними державами світу, які призвели до розв’язання Першої
світової війни. Вона лише тимчасово їх послабила.

Розстановка сил у світі після закінчення Першої світової війни відбивала
суперечності тієї системи міжнародних відносин, що склалася наприкінці
війни. Підсумки її призвели до таких значних економічних, політичних,
соціальних, дипломатичних наслідків, що повернення до довоєнного
співвідношення сил було вже неможливе. Скінчили своє існування чотири
найбільші імперії: Австро-угорська, Османська, Російська та Германська

Німеччина і Росія втратили свій довоєнний статус великих держав. На
міжнародну арену в ролі головного претендента на світове панування
виходять США, що здобули нечувані багатства за час війни. США не тільки
сплатили свої зовнішньоекономічні борщ, а й перетворилися на найбільшого
кредитора в світі.

Незабаром поміж засновниками Антанти — Францією та Великою Британією, з
одного боку, і США — з Іншого, виникли гострі суперечності. Європейські
держави пов’язували сплату боргів з отриманням репарацій від Німеччини
та врегулюванням міжнародних боргів. Однак США відхилили ці наміри.
Велика Британія, Франція та Японія з неприхованим побоюванням стежили за
розбудовою американського військово-морського флоту та робили спроби
згорнути цю програму.

Посилились протиріччя між метрополіями та колоніями, які перейшли з
одних рук до інших. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали
мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої
Британії стали Ірак, Палестина, німецька Східна Африка, частина Того і
Камеруну. Франція отримала мандат на. Сирію та Ліван. Це спричинило
різке піднесення національно-визвольного руху народів Азії та Африки.

Існували також протиріччя між новоутвореними державами Європи, кордони
яких складалися без урахування інтересів деяких народів.

Таким чином, Версальські договори великою мірою наблизили розв’язування
Другої світової війни, що розпочалася через двадцять років після
завершення мирної конференції в Парижі.

ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 pp.

Найважливішим об’єктом повоєнного мирного врегулювання був далекосхідний
вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у
війні, скористалася з того, що головні її суперники — США та Велика
Британія — були зайняті на європейському театрі воєнних дій, змінила
свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За
Версальським договором Японія отримала низку островів у Тихому океані —
колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому
регіоні.

Атмосфера відносин між США, Великою Британією та Японією була настільки
складною, що у Вашингтоні й Токіо не виключали навіть можливості
військового конфлікту.

Значно посилилися британо-американські протиріччя. США наполегливо
вимагали сплати боргів, атакували британські сфери впливу в Китаї,
висували ідею створення так званої «Асоціації націй», щоб забезпечити
собі переважаючий вплив у світі. У цих складних політичних і
дипломатичних протиборствах розпочала свою діяльність конференція у
Вашингтоні.

Конференція, що зафіксувала нове співвідношення сил між великими
державами на Далекому Сході, тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р.
по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай,
Франція,

Угода «дев’яти держав» (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії,
Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню
принципу відчинених дверей у Китаї та скерована проти домагань Японії на
монопольне панування на морі, її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода
констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї.
Напередодні Вашингтонської конференції та в період її діяльності
японське керівництво зробило спробу зміцнити своє становище в Китаї;
його агентура у Пекіні в грудні 1921 р. змусила піти у відставку
китайський уряд, що перебував під англо-американським впливом. Новий
уряд Китаю зайняв на конференції прояпонську позицію. Натомість
китайська делегація відмовилася коритися інструкціям свого уряду. Японія
була змушена евакуювати війська з кількох територій Китаю, однак у Токіо
і далі наполягали на «спеціальних інтересах» у Китаї та відхилили вимоги
Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії. «Угода
дев’яти», крім того, проголошувала суверенітет та цілісність Китаю.
Великі держави взяли на себе зобов’язання не домагатися поділу Китаю на
сфери впливу й дотримуватись принципів «відчинених дверей» та «рівності
можливостей».

Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США у
міжнародних відносинах та у Тихоокеанському регіоні зокрема. Водночас
рівновага,, що склалася внаслідок зустрічі у столиці США, була
нестійкою. Вже в ході самої конференції СІЛА зробили заяву про
недостатність японських поступок у Китаї. Японія відразу ж після
закінчення конференції стала на шлях перегляду рішень, що створювало
новий, небезпечний осередок майбутньої конфронтації на Далекому Сході.

Великі держави виявили зневагу до можливих економічних наслідків
договорів, що обтяжували світове господарство непомірними репараційними
сплатами та штучним припиненням міжнародних зв’язків, які складалися
впродовж століть. Версальсько-Вашингтонська система заклала основи
повоєнних міжнародних відносин. Її створення забезпечило вихід з війни,
дало змогу зменшити повоєнну напруженість та закласти основу для
відносно стабільних міжнародних відносин у 20-ті роки. Рішення Паризької
та Вашингтонської конференцій містили принципово нові положення в
міждержавних відносинах — визнання права на самовизначення народів та
відмову від війни як засобу вирішення конфліктів. Важливою подією стало
створення Ліги Націй першої міжнародної організації для координації
відносин між державами. Було прийнято позитивні рішення про Китай, що
дозволили зберегти цілісність цієї країни. Деякі європейські країни
отримали незалежність і суверенітет.

Разом з тим Версальсько-Вашингтонська система повоєнних відносин
виявилася нестійкою та суперечливою.

СПРОБИ ПЕРЕГЛЯДУ

ДОГОВОРІВ У 20-х РОКАХ

1. Невдоволеність переможешся країн повоєнним розподілом територій і
сфер впливу

Деякі держави (Німеччина, Японія, Італія, Чехословаччина, Югославія,
Румунія та ін.) були поставлені у такі умови, що змушені були боротися
проти цієї системи. Країни Антанти уклали мирні угоди і висунули жорсткі
вимоги вже фактично іншим державам, які повалили режими, винні у
розв’язуванні світової бойні. А новим, молодим демократіям дописувалася
провина їхніх тоталітарно-монархічних попередників. Умови миру виявилися
кабальними, не зовсім справедливими, тим більше, що ці країни не
капітулювали перед державами Антанти. На час закінчення війни на
території Німеччини не було жодного ворожого солдата. Розміри репарацій
перевищували можливості переможених країн. Вони зазнали глибокого
національного приниження, що створювало сприятливий грунт для
агресивного націоналізму та реваншизму.

Осібно поставало питання про Радянську Росію, її представників не було
запрошено ані до Парижа, ані до Вашингтона. Між тим, більшовики отримали
перемогу і як найбільша держава у світі примусили рахуватися з Росією, а
потім і з СРСР усі держави. Прибічники світової революції, російські
комуністи дуже негативно поставилися до нової системи міжнародних
відносин.

Велася гостра боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між
учорашніми союзниками. Створена країнами-переможницями нова система
міжнародних відносин, поява в Європі цілої низки нових держав, що мали
взаємні претензії одна до одної, створювали обстановку нестабільності та
напруженості.

До Версальсько-Вашингтонської системи було закладено багато передумов,
які призвели до розв’язування нової світової війни.

Генуезька конференція 1922 р.

Для вирішення економічних та фінансових питань у повоєнному світі було
скликано міжнародну конференцію у Генуї (Італія), яка тривала з 10
квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь представники 29
держав. Офіційною метою конференції був пошук засобів «економічного
відродження Центральної та Східної Європи». Однак на її засіданнях
переважало «російське питання».

Західні країни домагалися, щоб Радянська Росія визнала всі борги
царського і Тимчасового урядів, повернула підприємства, що були
націоналізовані, або відшкодувала їх вартість, ліквідувала монополію
зовнішньої торгівлі.

3. Радянсько-німецький договір у Рапалло й початок зближення між двома
країнами

Відчувши себе в Генуї у становищі ізгоїв, РРФСР та Німеччина в містечку
Рапалло 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір між Радянською
Росією та Німеччиною про відновлення дипломатичних відносин, взаємну
відмову від претензій, встановлення торговельно-економічних зв’язків.
Свої підписи під угодою поставили комісар закордонних справ Росії Г.
Чичерін та його німецький колега В. Ратенау (24 червня 1922 р. був
убитий терористами за участь у німецько-радянському зближенні).

Радянсько-німецькі економічні відносини почали розвиватися у напрямі
створення змішаних компаній та надання німецьким фірмам концесій у
Радянській Росії. Особливістю радянсько-німецьких відносин того періоду
було військове співробітництво, яке старанно замовчувалося довгі роки.
Версальська угода забороняла Німеччині

Незважаючи на таємне та поспіхом здійснене підписання Рапалльської угоди
в квітні 1922 p., і Росія, і Німеччина забезпечили собі вигідні умови
подальшого співробітництва.

Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій

Гаагську конференцію було скликано за рішенням Генуезької конференції
1922 р. Це була фінансово-економічна конференція, в роботі якої брали
участь представники ділових кіл, «зацікавлених у російських справах». На
конференції обговорювалися питання про націоналізацію іноземної
власності, яку здійснили більшовики в Росії, а також про борги царського
та Тимчасового урядів і про можливе надання кредитів Радянській Росії.
Представники західних держав наполягали на відшкодуванні збитків, яких
зазнали власники-іноземці ,в Росії.

Інша важлива міжнародна конференція того часу відкрилася у швейцарському
місті Лозанна 20 листопада 1922 р. і тривала з перервою аж до 24 липня
1923 р. У роботі конференції брали участь Велика Британія, Франція,
Італія, Японія, Греція, Румунія, Югославія, Туреччина і США Крім того,
при розгляді питання про режим чорноморських проток на конференцію
запрошувалась російсько-українсько-грузинська делегація та делегація
Болгарії, Ще одним важливим питанням, що розглядалося на конференції,
було підписання мирного договору з Туреччиною.

Між тим політична й дипломатична боротьба в Європі не вщухала. У 1925 р.
загострилися німецько-французькі протиріччя. Для вирішення цих та інших
проблем було скликано Локарнську конференцію (5-16 жовтня 1925 р.), у
якій брали участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини,
Італії, Бельгії, Польщі та Чехословаччини,

Локарнська конференція склала Рейнський гарантійний пакт, що
забезпечував недоторканість кордонів між Францією, Бельгією та
Німеччиною

Німеччину вперше після війни було визнано рівноправним партнером. 1926
р. її було прийнято до Ліги Націй постійним членом Ради. На конференції
було схвалено план Дауеса.

Тим часом радянське керівництво продовжувало розширювати контакти з
Німеччиною. 13 жовтня 1925 р. між двома державами було укладено торговий
договір. Далі, 24 квітня 1926 p., обидві сторони уклали договір про
нейтралітет і ненапад. Таким чином, Німеччина за активної допомоги
західних країн і у потрібному для себе напрямку виходила з міжнародної
ізоляції.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *