Перебудова господарства найважливіших країн світу напередодні Другої світової війни на військовий лад. Загальна характеристика господарства воюючих кр

Реферат на тему:

Перебудова господарства найважливіших країн світу напередодні Другої
світової війни на військовий лад. Загальна характеристика господарства
воюючих країн

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в 30—40-х роках —
мілітаристський. 30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він
та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами
нацисти 204 обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи.

У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних
ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних
матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія
«була готова до дій». Американо-німецькі заводи з виготовлення
синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За
кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали. Лозунг
«гармати замість масла» став наріжним каменем внутрішньої політики
фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і
службовці мали працювати по 10—14 годин на день, переважно без
відпусток.

Вони оголошувалися «солдатами праці» на чолі з керівниками (фюрерами),
що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак,
непослух працівників суворо карали, в тому. числі вивозили до
концтаборів. Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли
Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в
аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками
(юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ
дорівнював 7, 5 га, найбільший — 125 га.

Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим
правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство
накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної
кількості сільськогосподарської продукції. Нацистська держава не
шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову
техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам’яновугільній.

Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче
приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 p. її борги іноземним
кредиторам становили 15 млрд марок. Відбулася повна картелізація
промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської
партії. Heкоронованим королем німецького фінансово-промислового
комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера. 205 Підготовлюючи
пресловутий «дранг нах обтен», завоювання світу, Німеччина в 1939 p.
стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938—1941 pp. вона
окупувала майже всю Європу.

Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило
тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході
жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином,
фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—1933 pp.
шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії
вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 p. їй вдалося
захопити деякі провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах
Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад
80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових
грошей. Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден,
інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931—1938 pp. його
виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що
працювали на війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної — у 3,
виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала
армію вантажівками.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і
службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий
день подовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму.
Налагоджене в 30-х роках виробництво високоякісних годинників,
радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало
на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала
необхідну сировину, стратегічні матеріали, ліцензії. З великим
напруженням працював в умовах війни аграрний сектор.

Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності
безпосередніх виробників — селян, які мали низький рівень життя. За
оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте зав206 дяки
надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і
недостатньо, продуктами харчування. У 30-х роках посилився вивіз.
японського капіталу в країни Південно-Східної Азії насамперед у Таїланд,
Філіппіни, Індонезію, Британську Малазію. Його обсяг лише в 1939—1941
pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фінансова
експансія Японії суперечила інтересам США га Великобританії. Між цими
країнами та Японією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945
p. повною поразкою японських мілітаристів.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше
з’явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес
реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок —
на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко
знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у
Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи
інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p.
промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p.,
виплавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію
знизилися на 34%.

Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.
Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію
наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації
виробництва, встановлення га197 лузевих єдиних цін на товари.
Послідовно проводячи курс на об’єднання підприємців, держава намагалася
контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових
санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 p. в
країні діяли монопольні об’єднання у вугільній промисловості, бавовняній
(Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні
субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли
тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них
«Англо-голландський нафтовий трест», «Англоіранська нафтова компанія».

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої
політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 p. ліквідував
золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної
валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід
автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на
світових, так і на місцевих ринках.

Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на 10, 331100%. У 1931 p.
змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв’язку з
створенням «стерлінгового блоку» 25 держав, до якого входили англійські
колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія,
Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії
прискорити вихід з економічної кризи. Країни «стерлінгового блоку»
зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися
ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і
харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну
продукцію.

Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж
на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої
економічної кризи. Британська колоніальна імперія в роки кризи надала
метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона 198 змушена
була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці.
На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати
Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 p. на конференції
в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз.

Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на
експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду,
Південно-Африканський Союз, Індію.

Отже, Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією,
прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі
свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн «Співдружності націй»
продукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим
заходам наприкінці 1933 — на початку 1934 p. з економічною кризою у
Великобританії було покінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув
довоєнного рівня.

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи.
Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої
депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що
витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів.

Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження «лінії Мажіно».
Інтенсивні роботи провадилися в 1929—1934 pp. на 750 км прикордонної
лінії між Францією та Німеччиною. (Відомо, що мільярдні
капіталовкладення було викинуто на вітер. Гітлерівські війська,
обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили її без бою.)

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині,
не перевищувало 1 млн безробітних. У багатьох галузях криза затягнулася
до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3,
сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис.
підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень
життя народу знизився втроє. 3 великими труднощами уряд Франції
ліквідував наслідки затяжної депресії. Йому довелося встановити конт
199 роль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей
промисловості, в тому числі воєнну. Під тиском «голодних походів»
страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну
плату робітникам і службовцям, ввела 40-годинний робочий тиждень,
двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з
економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву
сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалізовані промислові
товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання
економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до
рівня 1929 p.

Список використаної літератури

Всесвітня історія. Посібник / За ред. Коваленка Р.В. – К., 2000.

Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика.
— К.: Вікар, 1999.

Мякушева З.С. Західна Європа перед Другою світовою війною. – М., 1994.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *