Історія Олімпійських ігор (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Історія Олімпійських ігор”

Виконав

студент групи П-11

Кіндратський О.Д.

Перевірив викладач:

Ткачук О.І.

Коломия

2001

План.

Культ гармонії і краси.

Шана переможцям.

Почесті героям.

1. Хто з вас, юні друзі, цікавиться історією фізичної культури та
спорту, той, напевне, знає, що про досконалість свого фізичного стану
люди почали дбати ще на межі палеоліту і неоліту. Про це переконливо
свідчать написи та малюнки, виявлені на стінах печер. Пізніше кам’яні
плити, глиняні таблички, папіруси етрусків, хеттів, ассірійців, єгиптян
розповіли вже про певну систему фізичного гарту. Однак лише за часів
Стародавньої Греції, де .наука, освіта, культура, мистецтво та філософія
набули найвищого розквіту, фізичне виховання було проголошене основою
життя і доведене до рівня культу.

Саме звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гімнастика
тощо. Найбільшою образою для себе житель Еллади вважав, якщо його
зараховували до тих, хто не вміє писати або плавати. Філософ Платон
називав кульгавою кожну людину, в якої тіло і розум не були однаково
розвинені. У V столітті до нової ери, коли Олімпійські ігри стали
традиційними, спартанський цар Архідам був покараний радою старійшин за
шлюб з жінкою малого зросту.

В Афінах навчання велося одночасно в трьох школах: граматичній, музичній
і гімнастичній. В останню, так звану палестру, учень вступав у
шестирічному віці. Тут він перебував більшу частину дня — займався
фізичними вправами і брав участь у змаганнях. Причому, фізичне
навантаження збільшувалось з кожним роком, враховуючи змужніння юнака.

Грецькі діти ледь не з молоком матері всотували в себе дух суперництва
та боротьби. Вже змалку вони знали секрети бою «півників», коли,
підстрибуючи на одній нозі, треба було збити суперника, змусивши його
втратити при цьому рівновагу.

Гімнасії (від слова «гюмнос» — голий, непокритий) приймали юнаків віком
14—16 років. У цих навчальних закладах юні елліни прилучалися до
боротьби, бігу, метань списів і дисків, ігор з м’ячем, вивчення основ
військової справи.

Любов греків до змагань, що прищеплювалась з ранніх дитячих років,
залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аренах, але й
музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав
без проведення поєдинків.

Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від самих богів,
життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами. З легенд та
міфів ми знаємо про існування могутніх Зевса, Посейдона, Плутона,
Аполлона, Артеміди, Гермеса, Діоніса та інших богів. Захоплюють і
вражають героїчні вчинки їхніх дітей —Геракла, Прометея, Персея, Пелопа,
Паріса, Ахілла та інших міфічних для, нас персонажів.

2. Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпійським
іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовержець на честь
своєї перемоги над батьком Кроном, який поїдав своїх власних дітей, аби
ті не заволоділи його троном.

На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла
Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та
інші.

Серед героїв, які продовжили традиції богів, називають то Геракла
Ідейського, то Пелопа, який переміг сильного і підступного Еномая,
батька прекрасної Гіпподамії. Стверджують, що саме на честь Пелопа один
з грецьких островів дістав назву Пелопоннес.

В «Іліаді» Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені
пам’яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися
в їзді на колісницях, кулачному бої, звичайному бігу, метанні важкого
диска, списа, стрільбі з лука. Поема Гомера— перше літературне джерело,
що розповіло людству про спортивні змагання в Стародавній Греції.

А як було в самій Олімпії, в долині ріки Алфею, де жили та змагалися
прості її мешканці? Хто перший запропонував проводити змагання, які
згодом привернули до себе загальну увагу?

В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. правителі
Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми
народами, уклали угоду про перемир’я. На честь цієї події було вирішено
провести Олімпійські ігри.

Ще один документ також називає цю дату, її підтверджують й інші джерела.
Відомо, що в Греції задовго до Іфіта та Лікурга відбувалися різноманітні
свята. Вони здебільшого присвячувались богині Деметрі, покровительниці
землеробів. Ці свята та змагання, без яких греки не уявляли свого життя,
тривали між жнивами та збиранням винограду.

Людству відома ще й хроніка Малаласа із Сірії. Вона згадує царя Саула,
який жив ще в XI віці до н. е. Він теж був палким прихильником
різноманітних змагань, серед яких Олімпійські ігри займали не останнє
місце.

Та повернемося знову до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут
священного перемир’я, взявши за основу проведення ігор чотирирічний
цикл. Найголовніша умова складеної угоди — заборона усіх військових дій.
Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не
допускали до змагань. У ті часи це вважалося найбільшим приниженням.
Ізольованих від суперництва на аренах сторонилися навіть найближчі
друзі.

Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився
священний гай — Алтій. Тут відбувалися обряди посвячення та вибори
царів, здійснювались різноманітні культові ритуали. Згідно з міфологією
тут знаходились могили Пелопа і Тераксіпа. Але найголовнішими
торжествами вважалися свята на честь Зевса — наймогутнішого грецького
бога.

Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до
н. е. Переконав усіх елідський математик та філософ Пп-пій, який жив у V
віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім’я першого
олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець
змагань з бігу. До речі, через фонетичні особливості мови різних народів
та різні підходи до тлумачення знаків на камені ім’я елідського кухаря
вимовляється та пишеться по-різному. Незмінним лишається лише корінь
слова «кор».

Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олімпіад,
що відбулися за два століття до нього. Зрозуміло, що в цих списках
багато білих плям. Це підтверджує випадок з ім’ям першого чемпіону.

Тому Гіппій наполягає, що Ігри, на яких переміг Коройб, були лише 27-ми.
Так зазначено на камені. З них починається літопис Олімпіад, оскільки
відсутні відомості про переможців та програми попередніх змагань.
Погодимося з цим і ми.

Пізніше, у IV віці до н. е., списки переможців, складені Гіппієм,
перевірив та доповнив великий Арістотель.

Що ж являли собою спортивні споруди давньої Олімпії? Проведені вченими
розкопки в середині XVIII — на початку XIX століть показали, що там було
п’ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд
прямокутника або видовжену підковоподібну форму. Вздовж арен
розміщувались трибуни для глядачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.

Змагання з бігу відбувалися не на крутих доріжках, як це прийнято зараз,
а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувались місця для
поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м’ячем. Тут були
також лазні, кімнати для масажу, інші приміщення. Неподалік височіло
кілька приміщень «олімпійського селища», де розташовувались атлети —
учасники ігор.

Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами,
посвяченням у ранг олімпійців.

На перших Олімпіадах спортсмени вели боротьбу з бігу на один стадій
(звідси — стадіон). Не у всіх місцях стадії були однакові. Найбільший
дорівнював 192,27 метра і практикувався саме в Олімпії. Допускають, що
він дорівнював 600 ступеням Зевса і був відміряний самим Гераклом.

Нам нічого невідомо про секунди атлетів під час забігів. Досить було
прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право
запалити священний вогонь.

Літературні джерела розповідають про олімпійців, які бігали швидше від
зайця. Спартанець Ладас, наприклад, бігав, не залишаючи на піску слідів.
Юний Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасав на горах,
і навіть ловив зайців.

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін —
приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів
воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх
земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у
490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг
вимовити лише двоє слів: «Ми перемогли!» і впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську
дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення
полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на
полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому
й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке
навантаження!

3. Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню
честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні.
Експансивні та темпераментні греки над усе цінували благородство та
мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

Водночас не дозволялося сміятися над переможеними. Учасникам та
глядачам Олімпійських ігор показували статуї, присвячені визначним
атлетам. Як було не захоплюватись силою славнозвісного Мілона
Кротонського! Він шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять —
на істмійських, дев’ять — на німейських, шість — на піфійських. Ще
хлопчиком у 532 році до н. е. він здобув свою першу перемогу. А через 20
років, на 63-й Олімпіаді, піддавши на плечі забитого на честь його
шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по
стадіону. А ввечері, на бенкеті, він самотужки з’їв засмаженого бика.

Протягом ЗО років перемагав у кулачних двобоях атлет Феаген. На
Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Важко
зараз повірити такому досягненню спортсмена.

На 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з
острова Родосу. Чемпіонами ставали також три його сини та два онуки. Цей
рекорд «сімейності» не перевершено й досі.

Одного разу, коли сини Діагора, Дамагет та Акузілай, стали чемпіонами у
боротьбі з п’ятиборства, вони поклали свої вінки на голову батька і на
руках понесли його по стадіону.

— Що тобі ще чекати від життя, Діагоре? — запитували глядачі. Щасливий
батько помер на руках синів від радощів, що переповнили його серце.

Зрозуміла сьогоденна зацікавленість офіційними нагородами, які
одержували чемпіони Олімпійських ігор у Стародавній Греції. По-перше, як
зазначалося, на всіх чекали почесті та загальне визнання. В перший день
перемоги атлет діставав з рук суддів пальмову гілку, а в останній —
оливковий вінок, скріплений стрічкою.

До рідних місць переможців відряджали скороходів або найвитриваліших
бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч
олімпійському чемпіонові вирушали представницькі процесії. Героя вносили
в місто на кріслах-носилках, возили на розфарбованих колісницях.

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які
тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками,
грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне
забезпечення та інші блага.

Але й тоді траплялися прикрі випадки. Так борець із Сікіфона Сократе,
щоб виграти двобій

Література.

Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

Спортивна газета.

Журнал “Здоров‘я”

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *