Внесок професора Олексія Iвановського в українську географію (реферат)

Внесок професора Олексія Iвановського в українську географію

Останнiм часом в Українi багато робиться для того, щоб повернути в
науковий обiг iмена видатних вчених, якi з рiзних причин були вилученi
за радянських часiв з iсторичного процесу нашої пам’ятi i лише з
набуттям державної незалежностi повертаються народовi.

У цьому ряду знаходиться i забуте iм’я засновника географiчного
факультету Харкiвського унiверситету, людини багатогранного таланту,
професора О.А.Iвановського /1866-1934/.

Олексiй Арсентiйович Iвановський народився 23 лютого 1866 року у
мiстечку Муюта на Алтаї. Середню освiту отримав у Томськiй гiмназiї,
вищу – на iсторико-фiлологiчному i фiзико-математичному факультетах
Московського унiверситету. Протягом 1894-1895 рокiв проходив стажування
при Лейпцiгському унiверситетi у вiдомих нiмецьких географiв Ратцеля i
Геттнера та антрополога Шмiдта, де отримав диплом доктора фiлософiї.

Пiсля повернення з-за кордону О.А.Iвановський склав у Московському
унiверситетi магiстерськi iспити (з географiї, метеорологiї i
антропологiї) i пiсля захисту дисертацiї «Об антропологическом составе
населения России» отримав ступiнь магiстра географiї.

У 90-х роках ХIХ ст. молодий вчений багато подорожує. Вiн здiйснює
цiлий ряд наукових експе-дицiй у важкодоступнi вiддаленi райони
Киргизiї, Монголiї, Пiвденного Алтаю, де зiбрав унiкальнi антропологiчнi
матерiали, значно поповнивши колекцiї Антропологiчного та Зоологiчного
музеїв Московського унiверситету. У 1891 р. О.А.Iвановський проводить
гiпсеометричнi дослiдження у Московськiй губернiї i спiльно з професором
Д.М.Анучиним здiйснює поїздку на Кавказ, де дослiджував Цейський
льодовик. Згодом були новi подорожi до Персiї, Туреччини, знову
Закавказзя, в яких поєднувалися дослiдницькi iнтереси географа i
антрополога. Молодий вчений багато друкується у популярних часописах
«Русские ведомости», «Русская мысль», «Землеведение». Окремими книжками
виходять працi вченого, присвяченi Монголiї, зокрема «Монголы-Торгуты
/М., 1893/, «Die Mongolei» /Лейпцiг, 1895/. О.А.Iвановському разом з
його вчителем, а згодом i колегою, вiдомим географом Д.М.Анучиним
належить велика заслуга у становленнi вiтчизняної науки про людину.
Цьому у великiй мiрi сприяло заснування за iнiцiативи О.А. Iвановського
у 1900 р. «Русского антропологического журнала», беззмінним редактором
якого вiн був до 1911 р. Редакторську роботу вчений плiдно поєднував з
педагогiчною. У 1903 р. його обрали приват-доцентом Московського
унiверситету, де вiн читав лекцiї з антропогеографiї, антропологiї та
географiї Росiї. Паралельно О.А.Iвановський читав також лекцiї на
Московських педагогiчних та комерцiйних курсах.

У 1913 р. сталася визначна подiя у життi О.А.Iвановського. Пiсля
захисту дисертацiї «Население земного шара. Опыт антропологической
классификации» йому присвоїли звання доктора географiї. А невдовзi його
запрошують до Харкiвського унiверситету. Якщо у московський перiод життя
i дiяльностi науковi iнтереси вченого навпiл роздiлялися мiж географiєю
i антропологією, то пiсля переїзду у 1914 р. до Харкова, де його було
обрано ординарним професором по кафедрi географiї та етнографiї
унiверситету, О.А.Iвановський повнiстю присвячує себе географії.
Починається 20-рiчний, надзвичайно плiдний перiод наукової дiяльностi
вченого в царинi географiї в Українi.

O

U

U

Насамперед це стосується видавничої дiяльностi О.А.Iвановського. До
книжок, що побачили свiт ще за життя вченого у Москвi, зокрема «Об
антропологическом составе населения России» /1904/, «Население земного
шара» /1911/, «Географические имена» /1914/, поспiль виходять його
книжки «География Российской империи» /1915/, «Отечествоведение» /1915/,
обидвi у спiвавторствi з К.М.Курдовим, а також «О преподавании
географии» /1915/. Примiрник останньої книжки знаходиться у приватному
зiбраннi доцента Харкiвського державного унiверситету О.О.Жемерова.
Навiть побiжне ознайомлення з нею переконливо наводить на два вiдомi
мiркування: що нове, це добре забуте старе, а також про наше байдуже
ставлення до здобуткiв i надбань попередникiв. Цi мiркування, безумовно,
не новi, але резюме є очевидним. Книжка «О преподавании географии», що
побачила свiт у 1915 р., не втратила своєї актуальностi i по сьогоднi.
Ось, як автор вбачав роль краєзнавства (тодi воно називалося
батькiвщинознавством) у навчально-виховному процесi: «Батьківщина –
перше джерело знань кожної дитини, вона – найважливіший наочний об’єкт
на перших кроках її життя, і, природно, з боку школи на неї має бути
звернуто особливу увагу. Завдання школи – через безпосереднє вивчення
батьківщини зробити уявлення дітей більш чіткими, впорядкувати їх,
посилити і тільки таким чином поглибити».

На жаль, у данiй публiкацiї немає можливостi оприлюднити хоча б головнi
положення книжки, але навiть з наведенного уривку можна скласти уявлення
проте, що й через 86 рокiв пiсля виходу її в свiт, висловлені
О.А.Iвановським думки напрочуд спiвзвучнi з методичними проблемами
шкiльної географiї сьогодення i могли б слугувати передмовою до
пiдручника з географiї рiдного краю.

Пiсля революцiї О.А.Iвановський очолив роботу із створення нових
навчальних програм з географiї, якi отримали назву краєзнавчих, i
використовувалися у 20-х роках в школах України.

Пiсля реорганiзацiї унiверситету в Iнститут народної освiти вчений
працював професором географiї в Академiї теоретичних знань /1920-1922
р./, в Iнститутi народної освiти /1922-1930 р./, а також до 1929 р.
завiдувачем науково-дослiдної кафедри антропологiї i географiї.

Незважаючи на тяжкий недуг /О.А.Iвановський страждав деформуючим
артритом/, вчений не забував про проблеми школи. У 1925 р. вiн видав
посiбник «География в школе». На замовлення Всеукраїнського iнституту
пiдвищення квалiфiкацiї вчителiв пiдготував пiдручник «Фiзична
географія», багато працював над виданням науково-популярної лiтератури.
Пiд його керiвництвом студенти наукового гуртка кафедри географiї склали
i видрукували у п’яти випусках посiбник для учнiв шкiл України «Земля та
її життя» /1928/.

I ще про одну корисну справу вченого варто згадати. Йому належить
заслуга у заснуваннi 1928 р. географiчного факультету вiдновленого
Харкiвського унiверситету.

Помер О.А. Iвановський 4 травня 1934 р., залишивши пiсля себе велику
наукову спадщину, яка вимагає творчого осмислення i повернення в
науковий обiг.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *