Реферат на тему:
Виконання бюджетної політики
ПЛАН
Виконання бюджетної політики
Аналіз діючого порядку контролю за виконанням місцевого бюджету
Список використаної літератури
1. Виконання бюджетної політики
Бюджетна політика — складова фінансової політики, що відображає
сукупність державних заходів у сфері бюджету з метою регулювання
економічних і соціальних процесів. Підпорядкована певній фінансовій
доктрині — системі домінуючих теоретичних положень, політичних
переконань, етичних ідеалів.
Виконання бюджетної політики означає забезпечення повного і своєчасного
надходження запланованих доходів, податків і платежів до всіх ланок
бюджетної системи та безперервне фінансування заходів, затверджених у
бюджеті (рис. 1). Ця частина бюджетного процесу включає заходи щодо
виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять
до складу бюджетної системи України.
До принципів організації виконання бюджетної політики і, власне, бюджету
належать:
— забезпечення повного і своєчасного надходження доходів у цілому і за
кожним джерелом окремо;
— фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом
бюджетного року;
— пропорційність при фінансуванні з бюджету;
— фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;
— дотримання режиму економії у витрачанні трудових і природних ресурсів,
матеріальних коштів;
— забезпечення ефективного контролю за правильним використанням
бюджетних коштів;
— дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери
фінансової дисципліни.
Завдання щодо виконання бюджету покладаються на фінансові та фіскальні
органи, установи банків, міністерства, відомства, місцеві органи влади,
підприємства, організації й установи.
Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис. Розпис
Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України на
підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після
прийняття закону про Державний бюджет України. Розпис бюджету Автономної
Республіки Крим (АРК) складає Міністерство фінансів АРК; обласних і
міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — головні фінансові
управління обласних і міських державних адміністрацій; районних (у
сільській місцевості і в містах), міських (міст республіканського
(Автономна Республіка Крим) і обласного значення) — фінансові управління
відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення),
сільських і селищних — виконавчі органи міських, сільських і селищних
Рад. Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає:
розпис доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного
бюджету. Ці розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів,
розпис фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування
загального фонду. Помісячний розпис спеціального фонду, як правило, не
складається (окрім 2004 р.).
Неспроможність збалансування бюджету в окремому місяці є підставою для
отримання бюджетних позичок. Забезпечення збалансування бюджету в межах
кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та
встановленням відповідних термінів надходження доходів.
Рис. 1. Загальна схема виконання Державного бюджету:
—> – рух коштів інформація про рух/для руху коштів
—>- річні, місячні планові показники щотижневі планові показники
зобов’язання
1, 1.1 — сплата податків до бюджету;
— інформація про надходження податків до бюджету;
— щоденна акумуляція надходжень на центральний рівень;
1.2.1 — звіт про надходження до бюджету;
2, 2.1, 2.2 — доведення річних та місячних планових показників до
розпорядників бюджетних коштів та затвердження ними кошторисів
(доводяться на початку бюджетного року);
3 — облік зобов’язань та складання на їх підставі оперативних касових
планів (пропозицій);
4, 4.1, 4.2 — щотижневе доведення до розпорядників бюджетних коштів
оперативних касових планів;
5 — надання розпорядниками бюджетних коштів розрахункових документів на
оплату рахунків та здійснення розрахунків управліннями Державного
казначейства за рахунок оборотно-касових залишків на їх
кореспондентських рахунках у НБУ;
5.1 — виписка банку (підтвердження проплати);
6 — надання управліннями Державного казначейства заявки на підкріплення
коррахунків за рахунок ЄКР;
6.1 — підкріплення коррахунків УДК за рахунок ЄКР.
Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої
відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складено
розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету. Розпис бюджету
складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків
бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків
бюджету зазначені в бюджетній класифікації.
Основою успішного виконання бюджетів усіх рівнів є своєчасне і повне
надходження доходів, яке забезпечується раціонально організованою
системою їх стягнення. Система мобілізації доходів повинна забезпечити
рівномірне, регулярне і стійке надходження коштів на рахунки бюджету, а
також таке їх документальне оформлення, яке дало б змогу фінансовим
органам мати своєчасну інформацію про виконання плану за доходами.
Зарахування коштів на рахунки бюджету повинно здійснюватися в короткі
терміни. Одночасно мають забезпечуватися відповідні зручності платникам.
Установленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що для
переважної частини доходів обчислення сум платежів та їх перерахування у
бюджет здійснюють самі платники. Це значно прискорює процес мобілізації
доходів. Безпосередню роботу з обліку і контролю за правильним
обчисленням, своєчасним і повним внесенням платежів у бюджет покладено
на податкові органи.
Юридичні та фізичні особи вносять податки і збори до бюджету у
безготівковій або готівковій формах через установи банків (у яких вони
обслуговуються), установи Державного комітету зв’язку України, установи
Державного ощадного банку України. Доходи зараховуються на рахунки
бюджетів, відкриті в органах Державного казначейства України.
З 2001 р. в Україні встановлено такий порядок зарахування доходів до
Державного бюджету, який передбачає відкриття рахунків у розрахунковій
палаті органів Державного казначейства середньої ланки (Управління
Державного казначейства України в АРК, областях, містах Києві і
Севастополі). З 2002 р. такий самий порядок використовується і при
зарахуванні доходів до місцевих бюджетів України. Тобто банк платника
(юридичної і фізичної особи) перераховує грошові кошти через СЕП
Національного банку України на рахунки для зарахування доходів,
відкритих в органах Державного казначейства в розрізі відповідних
територій та кодів бюджетної класифікації.
У процесі виконання бюджету як державного, так і місцевого рівнів у
самостійну сферу виділяється касове його виконання.
Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення
розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання і видання бюджетних
коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Це одна з
найскладніших сфер виконання бюджету в цілому.
Відомо три системи касового виконання бюджету:
банківська,
казначейська,
змішана.
За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в
установах банківської системи. Казначейська система касового виконання
бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету
через спеціалізовану структуру — Державне казначейство. Змішана система
передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання
бюджету як в установах банківської системи, так і в Державному
казначействі.
Ефективність бюджетної політики слід, на нашу думку, оцінювати за
ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність
бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з точки зору
виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге – з
точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна
ефективність). Слід зауважити, що, якщо аналіз фіскальної ефективності
бюджетної політики здійснюється в Україні останнім часом досить активно,
проблеми стратегічної ефективності бюджетної політики поки що не здобули
належної уваги.
Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є
збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління
бюджетним дефіцитом і державним боргом . З урахуванням результативності
діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути
дана кількісна оцінка ефективності бюджетної політики. Критеріями
ефективності бюджетної політики за цим напрямом можуть бути:
– рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;
– рівень виконання бюджетних зобов’язань;
– величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання
державного боргу;
– обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування
державного боргу;
– рівень монетизації бюджетних потоків;
– величина валютних резервів, що використовуються для фінансування
бюджетного дефіциту;
– ступінь виконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;
– величина простроченої заборгованості з грошових виплат внаслідок
відсутності бюджетного фінансування;
– величина простроченої заборгованості бюджетних установ через їхнє
недофінансування тощо.
Фіскальна ефективність бюджетної політики, незважаючи на позитивні
зрушення минулого року, залишається, як було показано вище, невисокою. В
умовах значної напруженості з виконанням бюджетів, гострого дефіциту
коштів на соціальні виплати, мали місце численні факти надання
відстрочок по податках та обов’язкових платежах до бюджету. Збільшення
бюджетних надходжень стало можливим завдяки прискоренню темпів зростання
виробництва (бюджетними розрахунками 2000 р. передбачалося зростання ВВП
не на 6 %, як це фактично мало місце, а на рівні 1 %), та суттєвому
збільшенню “інфляційного податку”. Кожна четверта гривня бюджетних
надходжень минулого року мала інфляційну природу. Водночас фінансування
значної частки бюджетних видатків, у т. ч. на соціальну сферу, у
реальних цінах порівняно з попереднім роком зменшилося. Значним є
недофінансування видатків бюджету. Низькою залишалася ефективність
діяльності установ освіти та охорони здоров’я. Перевірки контрольних
органів свідчать як про постійні значні порушення підприємствами та
громадянами бюджетного законодавства, так і про численні зловживання
службовим становищем представників фіскальної влади різного рівня.
Загальна незбалансованість зобов’язань і ресурсів держави визначає
низьку ефективність існуючої бюджетної системи. Незважаючи на значний
прогрес у створенні ефективної системи управління державними фінансами,
її елементи функціонують із недостатньо високим ступенем ефективності.
Це стосується міжбюджетних відносин та бюджетного процесу взагалі,
включаючи стадії формування бюджетної політики, виконання бюджету,
обліку і контролю, прозорості бюджетів і процедур прийняття бюджетних
рішень, управління боргом і активами.
Критеріями стратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка
основних макроекономічних показників у співставленні з наміченими
структурними пріоритетами:
– динаміка ВВП та обсягів виробництва;
– рівень інфляції;
– динаміка валютного курсу;
– рівень зайнятості та реальних доходів населення тощо.
На жаль, поліпшення більшості зазначених показників сталося минулого
року без, а почасти – і всупереч заходам бюджетної політики.
Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів
перешкоджає виробленню збалансованої бюджетної політики і, власне, є
одним з найголовніших чинників її фіскалізації.
Стратегічна ефективність бюджетної політики залежить від того, яким
чином вона пов’язана з іншими складовими економічної політики, і
насамперед – з грошово-кредитною політикою.
Грошово-кредитна політика, спрямована на реальне подолання кризи і
досягнення динамічних темпів економічного зростання, повинна була
виходити з необхідності забезпечення такого обсягу бюджетних витрат, що
дозволяв би, з одного боку, здійснювати соціальні виплати в повному
обсязі, з іншого – забезпечити товарну експансію, у тому числі шляхом
контрольованого короткострокового кредитування виробників товарів
народного споживання. У цьому випадку деяке збільшення інфляції було б
передбачуваним і безпечним. Такі дії принесли б суттєву користь і в
1996, і в 1997 роках. В сучасних же умовах ефективність таких заходів
різко знижується через загрозу ажіотажного зростання інфляційних
очікувань. Неефективними виявляються і будь-які форми курсової політики:
штучне збільшення курсу гривні викликає скорочення валютних резервів,
погіршення умов зовнішньої торгівлі і нарощування зовнішнього боргу, її
девальвація призведе до погіршення умов обслуговування зовнішнього боргу
і значного зростання споживчих цін.
2. Аналіз діючого порядку контролю
за виконанням місцевого бюджету
Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законодавчих і
виконавчих органів державної влади і недержавних організацій на
забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в
процесі формування, розподілу, використання коштів централізованого і
децентралізованого грошових фондів з метою найефективнішого
соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.
Поряд з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і нагромадженню
коштів, зростанню рентабельності виробництва, ефективному використанню
матеріальних і фінансових ресурсів.
Важливими напрямами фінансового контролю є своєчасне і повне виконання
фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом,
дотримання податкового законодавства.
Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:
1. За часом проведення контролю:
-попередній;
-поточний;
-наступний.
2. За суб’єктами контролю:
-фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого
самоврядування;
-фінансовий контроль Адміністрації Президента України;
-фінансовий контроль органів виконавчої влади;
-фінансовий контроль фінансово-кредитних органів;
-відомчий фінансовий контроль;
-внутрішньогосподарський фінансовий контроль;
-громадський фінансовий контроль;
-аудиторський фінансовий контроль.
3. За формою проведення:
-обов’язковий або зовнішній;
-внутрішній або ініціативний.
4. За сферою фінансової діяльності:
-бюджетний;
-податковий;
-валютний;
-кредитний;
-страховий;
-інвестиційний;
-контроль за грошовою масою.
5. За методами проведення:
-перевірки;
-обстеження;
-нагляд;
-аналіз фінансової діяльності;
-спостереження або моніторинг;
-ревізії.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і
прийняття рішень з фінансових та інших питань. Поточний — це контроль за
безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю. Наступний фінансовий
контроль – за фінансовими результатами.
Фінансовий контроль за часом проведення здійснюється безпосередньо
працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та
фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів.
Основними методами фінансового контролю є ревізії і перевірки. Перевірка
– це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської
діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів.
Результати перевірки оформляються доповідною запискою. Ревізія — це
метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю
підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з
фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб
документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок
коштів та матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.
За результатами ревізії складається акт. Ревізії бувають:
– вибіркові (часткові);
– фронтальні (повні);
– планові і позапланові;
– документальні і фактичні,
– комплексні і тематичні.
Відомчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами
міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного
управління за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих їм
підприємств, установ та організацій.
До недержавних видів фінансового контролю належить:
1) внутрішньогосподарський фінансовий контроль;
2) громадський фінансовий контроль;
3) аудиторський фінансовий контроль.
Організація контролю та аудиту в Україні здійснюється:
• Міністерством фінансів України;
• Головним контрольно-ревізійним управлінням;
• Головним управлінням Державного казначейства;
• Державною податковою адміністрацією України;
• місцевими державними адміністраціями;
• іншими органами.
Загальний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України та
Рахункова палата Верховної Ради України. Діють також ревізійні комісії,
що створюються безпосередньо представницькими органами місцевого
самоврядування для контролю використання коштів бюджету, позабюджетних,
валютних та цільових фондів. Окремі контрольні функції в цій сфері
виконують самі представницькі органи місцевого самоврядування та їхні
комісії.
В Україні здійснюється загальний контроль за використанням бюджетних
коштів і обов’язковий аудит підприємств та організацій, включаючи й
комунальний сектор.
У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і
зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади.
Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими
органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами.
Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади
здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і
законодавчої та судової влади. У Франції створено спеціальні органи
фінансового контролю за діяльністю місцевої влади – регіональні
рахункові палати. Це органи судового характеру. Певні повноваження в цій
сфері надано префекту – представнику уряду в регіонах і департаментах.
Саме він подає до регіональної рахункової палати матеріали про фінансову
діяльність комун та інших органів місцевої влади. Регіональна рахункова
палата може зобов’язати місцевий орган влади скасувати рішення, що
суперечить закону.
Контроль за виконанням місцевих бюджетів та використанням органами
державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих Рад здійснює
відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради, які
самостійно визначають організаційні форми здійснення такого контролю.
Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом
з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом
надходження доходів відповідного бюджету та правильністю використання
підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного
бюджету асигнувань.
Для контролю за використанням державних бюджетних коштів органи
Державного казначейства наділяються такими правами: вони можуть
здійснювати перевірки грошових документів на підприємствах, в установах
і організаціях будь-якої форми власності, включаючи спільні
підприємства; застосовувати до порушників штрафні санкції, припиняти
операції по рахунках, примусово стягувати використовувані не за
призначенням кошти.
Основним контролюючим органом фінансової діяльності є Головна державна
податкова адміністрація, до складу якої входять державні податкові
інспекції в областях, районах, містах. Завдання та функції її визначені
Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Основним завданням Державної податкової адміністрації є забезпечення
додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників
податків та інших обов’язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і
забезпечення правильності обчислення та сплати цих податків.
Державні податкові інспекції в районах і містах виконують такі функції:
– контролюють додержання законодавства про податки та інші платежі до
бюджету;
– забезпечують своєчасний і повний облік платників податків та інших
платежів до бюджету;
– контролюють своєчасність подання платниками бухгалтерських звітів і
балансів, податкових розрахунків, декларацій та інших документів,
пов’язаних з обчислюванням платежів до бюджету, а також перевіряють
достовірність їх. правильність визначення прибутку, доходу об’єктів
оподаткування й обчислення податків, інших платежів до бюджету;
– контролюють додержання громадянами законодавства про індивідуальну
трудову діяльність;
– забезпечують застосування фінансових санкцій за порушення зобов’язань
перед бюджетом;
– передають правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які
передбачено кримінальну відповідальність, а також подають в арбітражні
та судові органи позови до підприємств, організацій і громадян про
стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за незаконними угодами,
та в інших випадках отримання коштів без установлених законом підстав.
Державні податкові інспекції мають широкі права щодо фінансового
контролю, їм надано право перевіряти і в разі потреби вилучати в
суб’єктів підприємницької діяльності грошові документи, перевіряти
бухгалтерський облік і звітність, плани, кошториси, декларації та інші
документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, одержувати
необхідні пояснення, довідки з цих питань. Вони мають право фактичного
контролю виробничих, складських, торгових приміщень підприємств і
громадян, що використовуються для одержання доходів.
Забезпечення в Україні контролю за ефективним цільовим використанням
бюджетних коштів покладено на органи Державної контрольно-ревізійної
служби. Статтею 2 Закону «Про Державну контрольно-ревізійну службу в
Україні» визначено, що головним завданням Державної
контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за
витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх зосередженням, станом і
достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах,
відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах,
а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з
бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Отже, надзвичайно
актуальним залишається на сьогодні питання контролю за ефективним та
цільовим використанням бюджетних коштів. На перший план серед таких
перевірок виходять комплексні перевірки економічної й контрольної роботи
фінансових, економічних та контрольних органів, органів державної
виконавчої влади й місцевого самоврядування щодо виконання бюджету.
Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансовий контроль
організацій, що фінансуються з бюджету, проведенням ревізій і тематичних
перевірок витрачання коштів відповідно до затверджених кошторисів, а
також збереження публічної власності, додержання законодавства та
нормативних актів у їхній діяльності.
Законодавче закріплення Верховною Радою України статусу Державної
контрольно-ревізійної служби в Україні поліпшило стан фінансового
контролю, адже на нього покладається:
– перевірка виконання закону про бюджетні права як державними, так і
місцевими органами влади й управління;
– контроль за додержанням фінансової дисципліни підприємствами,
установами та організаціями і контроль за ефективним використанням ними
бюджетних і власних коштів;
– контроль за виконанням Державного бюджету органами державного
управління всіх рівнів, бюджетними установами, господарськими
підприємствами й організаціями в частині виконання зобов’язань перед
бюджетом;
– перевірка роботи фінорганів з виконання бюджетів усіх рівнів;
– перевірка роботи системи банків з питань взаємовідносин з бюджетом.
У частині контролю за використанням коштів Державного бюджету завдання
Державної контрольно-ревізійної служби перетинаються із завданнями
Рахункової палати України. При цьому Рахункова палата веде
парламентський контроль переважно на рівні центральних органів
управління державою, а Державна контрольно-ревізійна служба — починаючи
з бюджетних установ у селах, аж до міністерств і відомств. Для цього
Державна контрольно-ревізійна служба має розгалужену структуру у всіх
містах, районах і областях, а Рахункова палата складається тільки з
центрального апарату.
Аудиторська перевірка проводиться з використанням аудиторських
стандартів, розроблених практикою в країнах з розвинутою вільною
економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи виконання
аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, у
яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають пояснення і
норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських процедур,
застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки аудиторських
звітів. Норми для аудиторів не є директивними, але в практиці аудиту їх
здебільшого дотримуються.
Список використаної літератури
Вишняков С.В. Місцеві бюджети. // Фінанси України.-2001.-№10.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. – К.: Наукова думка, 1997.
Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика).- К.:
НІОС, 2000.
Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 1999.
Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.
Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. – Черкаси:
Відлуння. – 1999.
Тріпак М.М. Формування доходів бюджетів місцевого самоврядування. //
Фінанси України.-2001.-№10.
Юрій С.І. Бюджетна система України.: навчальний посібник. – К.: НІОС,
2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
