Реферат на тему:
Валютна операція «своп»
ПЛАН
Сутність операцій своп.
Класифікація свопів.
Практика здійснення коротких своп-угод.
Процентний і валютний свопи.
Історія розвитку свопів.
1. Сутність операцій «своп».
Операції своп – комбінація двох протилежних конверсійних операцій на
однакову суму з однією датою укладання та різними датами валютування.
При цьому одна із вказаних операцій і дій – термінова, а інша є угодою з
негайною поставкою.
На міжнародному ринку капіталів своп має наступні значення:
– здійснення одночасних купівлі та продажу валюти;
– одночасне надання кредитів у різних валютах;
– обмін зобов’язаннями.
Своп – сукупність операцій спот і форвард – обмін номіналу (який також
називається основним капіталом) і процентних платежів в одній валюті на
номінал і процентні платежі в іншій валюті, тобто обидва грошові потоки
представлені різними валютами. Процентна ставка може бути фіксованою або
плаваючою для обох валют, або фіксованою – для однієї і плаваючою – для
другої валюти.
Свопи – операції купівлі валюти на умовах спот в обмін на національну з
наступним викупом – укладаються з метою здійснення комерційних угод,
кредитування клієнта, придбання банками валюти без валютних ризиків для
забезпечення міжнародних розрахунків.
Таким чином, своп, це одночасна купівля з гарантією наступного продажу.
Укладаються два окремі контракти по обміну валют в один і той самий час,
але дати розрахунків є різними. Часто ці операції здійснюють банки.
Перевага валютних операцій своп у тому, що вони майже повністю
ліквідують валютний ризик. Валюти, куплені і продані у різні дати,
можуть бути продані і куплені, утворюючи обернений своп. Тому, якщо
непокрита позиція виникає лише через різницю розрахункових дат, вона
може бути легко зменшена, або покрита повністю, тобто може бути створена
обернена позиція.
Отже, основна перевага операцій своп як засобу створення термінових
позицій полягає у тому, що їх учасникам не треба переживати про
короткострокові коливання курсів, оскільки останні не чинять сильного
впливу на форвардний курс.
Оскільки операція своп – це комбінація купівлі та продажу однієї і тієї
ж валюти, але з різними строками платежів, визначена сума валюти
одночасно виступає об’єктом як касової, так і термінової угоди. Отже,
вона була продана як готівка і одночасно викуплена через певний час, або
навпаки, закуплена як готівка і одночасно продана на термін. Перша
частина операції здійснюється за курсом кеш (спот), друга – термінова
угода – за курсом форвард. Сума, яку взамін одержуємо або продаємо,
збільшена або зменшена на своповий процент, який виражає різницю між
курсами спот і форвард.
Тому на практиці часто такі угоди називають подвійними угодами. Вони
зручні для банків, оскільки не створюють відкритих позицій –
купівля/продаж валюти покривається зустрічним продажем/купівлею.
Напр., французький комерційний банк володіє 1 млн. англ. фунтів, які
йому не потрібні в найближчі 20 днів, і в той же час зараз йому потрібні
долари. Швейцарський банк має лишні долари, і в той же час потребує
англ. фунтів. Обидва банки зустрічаються на валютному ринку та укладають
угоду купівлі-продажу доларів за фунти по курсу даного дня. Однак
оскільки французькому банку знову будуть потрібні продані долари через
20 днів, а швейцарський банк хоче одержати назад фунти (як сильнішу
валюту), вони домовляються повернути кошти назад, укладаючи термінову
угоду своп з відповідною премією чи дисконтом.
Свопові операції використовуються і для зменшення та уникнення валютних
ризиків, пов’язаних з коливаннями валютних курсів. Однак найчастіше вони
пов’язані з поточними операціями банків і укладаються для підтримання їх
позицій, для надання короткострокових кредитів іншим фірмам та банкам.
У періоди великого поширення клірингових розрахунків свопові операції
використовувалися і для придбання клірингової валюти, коли плафон
технічного кредиту за даною кліринговою угодою було вичерпано і не було
іншої можливості придбати авуари для розрахунків за необхідний країні
імпорт. У таких випадках держави, що потребували імпортних товарів,
закладали вільно конвертовану валюту на визначений термін. Напр., за
клірингом між Іраном і Фінляндією технічний кредит повністю засвоєно.
Іран потребує імпорту важливих для країни товарів, але не має
клірингових коштів, щоб оплатити імпорт. Тоді він домовляється з
Фінляндією і переводить їй 1 млн. вільноконвертованих доларів, за що
Фінляндія надає Ірану 1 млн. клірингових доларів. Якщо своп укладено на
1 місяць, після його закінчення Фінляндія повертає Ірану 1 млн.
вільноконвертованих доларів, а Іран Фінляндії – 1 млн. клірингових
доларів. В даному випадку маємо своп – комбінацію з двох операцій: угода
готівкою – обмін конвертованої валюти на клірингову – і термінова угода
– зворотний обмін клірингової валюти на конвертовану.
2. Класифікація свопів.
Залежно від кількості контрагентів у своп-угоді виділяються такі види
своп-операцій:
А) чистий своп (pure swap) – коли обидві частини операції здійснюються
одними і тими самими контрагентами.
Б) складовий своп (engineered swap) – коли угоди здійснюються між
різними партнерами (за участю третіх осіб).
Оскільки своп – комбінація двох протилежних конверсійних операцій на
однакову суму з різними датами валютування, то дата виконання ближчої
операції називається датою валютування свопа, а дата віддаленої угоди –
датою закінчення свопу.
Залежно від черговості угод свопи поділяються на:
1) звичайний своп (b+s, buy/sell, buy and sell swap) –
коли перша конверсійна угода є купівлею, а друга – продажем валюти;
2) обернений своп (s+b, sell/buy, sell and buy swap) –
коли спочатку здійснюється угода продажу, а потім – купівлі валюти.
Своп – взаємодія брокерів (дилерів), що дотримуються різних суджень
стосовно того, який вплив чинитиме змінний форвардний спред однієї
валюти на форвардний спред іншої валюти під впливом діючих процентних
ставок. Можливості маневрування терміном і сумою залежать від періоду
угоди. Чим більший період за угодою своп, тим більше можливостей і часу,
щоб скоригувати термін і суму. Як правило, свопи укладаються на термін
до 1 року, але можливі й варіації.
За термінами свопи поділяються на:
1) стандартний своп (зі споту, спот-уїк, s/w swap,
spot-week swap), коли перша угода здійснюється на споті, а інша – на
умовах однотижневого форварда;
2) короткий (одноденний) своп (до споту, том/некст,
tom/next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування
завтра, а друга – на споті.
3) Форвардний своп (після споту) – поєднання двох
форвардних угод; ближча операція здійснюється на умовах форвард з датою
валютування пізніше, ніж спот, а обернена – на умовах пізнішого
форварда.
Котирування своп – різниця між форвардною ціною та ціною спот (можна
сказати, що своп – це різниця процентних ставок за даними валютами за
визначений період часу). Котирування своп можна одержати різними
способами:
Відповідно, різниця процентних ставок дорівнює:
Для кожного з видів свопів (залежно від терміну) існують власні
особливості виставлення котирувань
Стандартна угода складається з двох операцій – спот і форвард (в першій
угоді береться курс спот, в другій – курс форвард), які засновані на
загальному курсі спот. Відповідно, відмінність цих курсів складає
форвардну маржу (спред) на визначений період. Тому при котируванні
такого свопу, як правило, вказуються лише форвардні пункти
двостороннього котирування для відповідного періоду. Напр.:
EURO/USD 3 month swap = 123 141
Bid offer
Відповідно до котирування котируючий банк купує (або продає) базову
валюту на умовах форвард (на дату закінчення свопу).
3. Практика здійснення коротких своп-угод.
Короткі свопи також котируються у вигляді форвардної маржі (спреду) для
визначеного періоду, а розрахунок курсу здійснюється з використанням
наступних правил:
1. якщо базова валюта котирується з премією, валютний
курс для першої угоди (до споту) має бути нижчий, ніж для другої (на
споті);
2. якщо базова валюта котирується з дисконтом, курс
виконання першої угоди має бути вищий, ніж для другої.
Таким чином, в розрахунках дат валютування (до споту) і терміном
закінчення свопу (спот) використовується поточний форвардний курс. При
цьому необхідно, щоб різниця курсів складала величину форвардного спреду
для відповідного періоду. Тоді дата спот завжди буде представляти
віддалену дату.
4. Процентний і валютний свопи.
Інструментами свопів як правило, є валюта або процентні платежі. Тому
основні різновиди свопу – процентний і валютний свопи. Такі операції, як
процентний і валютний свопи, мають на меті запобігання несприятливій
зміні процентних ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а
також зниження вартості залучення та надання валютних коштів.
Процентний своп являє собою середньострокову чи довгострокову угоду між
двома банками чи фінансовими організаціями, згідно з якою одна сторона
бере на себе зобов’язання сплачувати за конкретну суму кредиту проценти
за фіксованою ставкою, а інша зобов’язується сплачувати проценти за ту ж
саму суму кредиту, виражену в тій самій валюті, але за плаваючою
ставкою. При цьому учасники угоди процентного свопу не вступають в
кредитні відносини між собою, і реального руху коштів за кредитом не
відбувається. Процентні свопи, які передбачають змінну процентну ставку
на актив, називаються активними, а ті, що змінюють процентну ставку на
пасив, — пасивними.
За угодою валютного свопу сторони узгоджують суму основного боргу в
одній валюті та її еквівалент у іншій валюті, і, на відміну від
процентного свопу, де реального руху основної суми не відбувається і
сторони обмінюються тільки процентними платежами (на практиці розмір
платежів установлюється, як правило, в інтервалі між більшою та меншою
сумами нарахованих процентів), за угодою валютного свопу сплаті
підлягають як суми процентів, так і основні суми. При цьому, оскільки
зобов’язання сторін виражені в різних валютах, взаємні платежі
здійснюються в повних сумах.
Нині створений і функціонує повноцінний ринок валютних та процентних
свопів. Ці операції проводяться в усіх основних євровалютах, однак
найбільше їх припадає на долар США. Угоди “своп” укладаються, як
правило, на термін від 2 до 10 років.
При проведенні операцій валютного та процентного свопів слід зважати на
низку пов’язаних з ними ризиків, і передусім на ризик неплатежу та ризик
дострокового розірвання угоди.
Ризик неплатежу за угодою процентного свопу порівняно невеликий,
оскільки, як уже зазначалося, реального руху коштів за основною сумою не
відбувається. Що ж до угод валютного свопу, то вони є ризикованими,
оскільки взаємні платежі здійснюються в повній сумі. Як захист від
указаного ризику більшість угод передбачає, що сума платежу за угодою
“своп” переходить у повну власність її бенефіціару тільки за умови, що
сам бенефіціар, своєю чергою, виконає повною мірою власні платіжні
зобов’язання.
Угоди “своп” передбачають також право будь-якої із сторін достроково
розірвати угоду в деяких випадках: по-перше, у разі невиконання
будь-якою із сторін своїх зобов’язань за угодою (default), по-друге, при
виникненні для будь-якої із сторін додаткових витрат (increased costs).
Операції “своп” інколи використовуються центральними банками промислово
розвинутих країн для тимчасового підкріплення своїх резервів у інвалюті
при проведенні валютної інтервенції. Угоди “своп” здійснюються за
телефоном у межах установленого міжбанківською угодою ліміту взаємних
кредитів у національних валютах на термін 3—6 місяців, який часто
продовжується.
5. Історія розвитку свопів.
У 60-і роки ХХ ст. у часи функціонування Бреттон-Вудської валютної
системи валютні курси розвинутих країн засновувалися на твердих
фіксованих паритетах, а ринкові, поточні коливання були обмежені в
рамках інтервенційних точок. Операції своп широко використовувалися як
засіб підтримання курсів ключових валют, особливо долара США. З цією
метою з 1962 р. між Федеральною резервною системою США і центральними
банками більшості розвинутих західноєвропейських країн існувала
домовленість надання європейськими країнами американським банкам певних
сум своїх національних валют за долари на певний термін. Одержаними
коштами американські валютні органи здійснювали інтервенцію на валютному
ринку, тим самим насичували попит на західноєвропейські валюти і
забезпечували, таким чином, курс долара. Після закінчення терміну
своп-операції Федеральна резервна система повинна була відновити
одержану суму, викуповуючи долари назад. Однак на практиці термін
операції продовжувався, оскільки короткострокові інтервенції не були в
стані припинити процес знецінення і сильний натиск на американський
долар. Подібні свопові угоди періодично укладалися і з Банком
міжнародних розрахунків (Базель). Після переходу до системи плаваючих
валютних курсів роль своп-угод для інтервенцій на валютних ринках
знизилася, оскільки країни тепер не зобов’язані робити інтервенцію, коли
валютний курс досягає певного рівня. Їх значення зберігалося у
Європейській валютній системі, де продовжувала функціонувати система
фіксованих валютних курсів з допустимими максимальними відхиленнями
±2,25% відносно центральних курсів валют країн-членів Європейської
валютної системи.
Розвиток ринку приватних свопів почався у 70-і роки ХХ ст. в рамках
компенсаційних угод, коли в більшості промислово розвинутих країн
застосовувався жорсткий валютний контроль і був відсутній вільний обмін
валюти. Все це обмежувало можливості компаній одержувати іноземні кошти
(як у вигляді фінансування, так і у вигляді кредитів). Значною мірою від
обмежень страждали багатонаціональні корпорації, що відчували труднощі
при кредитуванні закордонних дочірніх відділень. Для подолання перешкод
стали укладатися паралельні та компенсаційні позики.
Напр., кожна з двох багатонаціональних корпорацій (одна – в США, друга –
у Великобританії) має в іншій країні дочірню структуру, що потребує
додаткового фінансування. У зв’язку з введенням валютних обмежень кожна
компанія не може профінансувати своє відділення прямо (або це надто
складно зробити). Вони виходять з такої ситуації, кредитуючи у своїй
країні дочірню компанію іншої корпорації.
По мірі відміни валютних обмежень дана процедура спрощувалася, однак
зберігався ризик, пов’язаний з валютним курсом при обміні коштів. Цю
проблему дозволяє врегулювати своп.
Напр., ринковий курс 1 англ. фунт = 2 амер. долари , процентна ставка
для фунта дорівнює 8%, для долара – 5%, і американській філії
англійської фірми потрібен кредит в розмірі 200 млн. доларів терміном на
5 років; валютні обмеження не дозволяють здійснити пряме фінансування.
Сторони укладають операцію своп. При виконанні угоди англійська компанія
відраховує 100 млн. фунтів в своп. Відповідно до договору філія одержує
200 млн. доларів (за даним курсом). Потім філія виплачує у відповідний
своп фіксовану в доларах ставку в розмірі 10 млн. доларів, а материнська
компанія одержує з свопу фіксовану фунтову ставку в розмірі 8 млн.
фунтів. При завершенні операції (погашенні свопу) здійснюється
завершальний обмін початковими сумами. Для англійської материнської
компанії виникаючі при свопі потоки грошової готівки ідентичні сумі 100
млн. фунтів з фіксованими 8% річних. Валютний ризик відсутній. З точки
зору філії, рух грошової готівки еквівалентний позиці у 200 млн. доларів
під фіксовані 5% річних. Подібна ситуація характерна і для американської
материнської компанії та її філії.
В період утворення і на ранньому етапі розвитку ринку свопів була
необхідною наявність двох контрагентів з протилежними запитами. В той
час банки діяли в ролі посередників-брокерів, добираючи пари
контрагентів. Після укладення успішної угоди банк одержував комісійні за
свої послуги і в майбутньому розвитку подій участі не брав. Поступово по
мірі розвитку ринку ідеальна ситуація спів падання інтересів ставала все
рідшою – все важче було знайти відповідного контрагента, і банки почали
брати участь і в другій половині угоди (закінченні свопу). Банки зводили
партнерів, інтереси яких співпадали не повністю, і намагалися хеджувати
різницю. Це привело до створення дилерського ринку свопів. Тому на даний
час банки виступають не брокерами, а власниками основного капіталу.
З’явилося поняття «складу свопів» – свопів, що не знайшли собі пари.
Замість стягнення плати з учасників свопу банки одержують доходи за
рахунок різниці між пропонованими ними цінами купівлі та продажу
(Bid-Offer Spread). Реструктуризація значно збільшила ліквідність, тому
що більше не було необхідності чекати появи відповідних контрагентів.
Все це призвело до буму ринку свопів у 90-і роки і до появи багатьох
різновидів цієї операції.
На даний час основними цілями операції своп є:
– придбання банком готівки в одній валюті за рахунок надлишку
іншої валюти;
– зменшення/нейтралізація валютних ризиків при проведенні
форвардних угод;
– пролонгування (продовження) відкритої валютної позиції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
