Суб\’єкт малого бізнесу як складова фінансової системи держави (реферат)

Суб’єкт малого бізнесу як складова фінансової системи держави

Еволюція розвитку вільної ринкової економіки та внесок працівників
малого бізнесу у розвиток суспільства створили чимало можливостей для
всіх видів підприємницької діяльності. Разом з тим малий бізнес не має
особливих переваг, але політичні сили, усвідомлюючи сприятливість
ринкових перетворень підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних
суб’єктів господарювання, з метою ґрунтовного випливу на всю економіку,
водночас висловлюють побоювання щодо закриття державних підприємств і
втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підприємств.

Проте, запроваджуючи реформи по створенню вільної ринкової економіки,
країни колишнього соціалістичного табору поступово змінили ставлення до
лібералізації з боку консервативних політиків і населення, а їх
економічний прогрес та поява позитивних результатів лібералізації дає
підстави для висновку, що зазначені цілі значною мірою були забезпечені
створенням малого бізнесу.

Питання місця малого бізнесу в сучасній економіці розглядаються в
наукових роботах як українських, так і зарубіжних вчених, а саме:
Блінова О., Варналій З.С., Герасимчук В.Г., Гладкової Л., Єрмошенко
М.М., Жука О., Кузьміна О.Є., Колота А.М., Реверчука С.К. та інших,
проте іх думки часто неоднозначні та потребують додаткового
вдосконалення.

Значення системи функціонування малого бізнесу в національній економіці
України проявляється через виконувані ним функції, а саме: надання
ринковій економіці більшої гнучкості та пом’якшення соціальної напруги,
демократизацію ринкових відносин, створення середнього класу через
формування конкурентного середовища, оперативність реагування на потреби
ринку, мобільність, а також прискорення реалізації новітніх технічних та
комерційних ідей, наукоємної продукції; створення нових робочих місць і
вирішення проблеми зайнятості.

Малий бізнес є безумовним важелем структурної складової
фінансово-економічної системи держави, що відіграє визначну роль в
справі впровадження ринкових перетворень.

Специфіка та призначення малого бізнесу висуває нові вимоги та завдання
за умов перспективи інтеграції України до європейського та світового
економічного простору.

Сучасне законодавство не дає чіткої відповіді, які саме об’ єкти мають
бути віднесені до суб’єктів малого бізнесу.

У свою чергу, відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)» [1] об’єктами малої
приватизації є:

— цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених
Державною програмою приватизації до групи А;

— окреме індивідуально визначене майно;

— об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти.

Окремо до сфери застосування зазначеного закону належать: переробна і
місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і
харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і
громадське харчування, побутове обслуговування населення,
житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство. Проте за окремих умов
під дію класифікації малих підприємств можуть бути віднесені і об’єкти
інших галузей, що підпадають під дію Закону України «Про приватизацію
майна державних підприємств».

Більш чітку класифікацію суб’єктів малого бізнесу дає Господарський
Кодекс України, в якому зазначається, що підприємства можуть бути
віднесені до малих залежно від кількості працюючих та обсягу валового
доходу, де середньооблікова чисельність працюючих за звітний
(фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу
від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує
суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом
Національного Банку України щодо гривні [2].

Відповідно і Закон України «Про державну підтримку малого
підприємництва» визначає, що суб’єктами малого підприємництва, незалежно
від форми власності, є: зареєстровані у встановленому законом порядку
фізичні особи, а також юридичні особи — суб’єкти підприємницької
діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в
яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період
(календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу
не перевищує 500000 євро [3].

Разом з тим законодавець обчислює середньооблікову кількість працівників
з урахуванням всіх осіб, що працюють як на самому підприємстві, так і в
його структурних підрозділах. Окремо зазначається можливість
застосування спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та
звітності за рахунок сплати єдиного податку та застосування спрощеної
форми бухгалтерського обліку та звітності.

Проте дія Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові
компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські
фінансові установи, суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють
діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти,
які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб’єктів
підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що
належить юридичним особам — засновникам та учасникам цих суб’єктів, які
не є суб’єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

У свою чергу Слав’юк Р. А. визначає малий бізнес як самостійну,
систематичну господарську діяльність малих підприємств будь-якої форми
власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), здійснюваної на
власний ризик з метою отримання прибутку [4].

Таким чином надається визначання не малого бізнесу як такого, а
будь-якої комерційної діяльності в цілому.

Також в сучасній економічній літературі використовуються наступні
визначення малого бізнесу:

— це суб’єкт, яким керує власник і який не має складної організації
управління;

— це суб’єкт, у якого доступ до ринку капіталу обмежений і який має
незначну частку свого товару на ринку;

— це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі
домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю
зайнятих і щорічних критеріях продажів;

— це невелике виробництво;

— це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.

Слід зазначити, що між великим (середнім) та малим бізнесом є суттєва
різниця.

По-перше, обмеженість доступу до ринків фінансових та грошових ресурсів
як через можливість збільшення ризику втрати прийнятного показника
фінансового стану підприємства, так і через відсутність (в більшості
випадків) визначеної ефективної кредитної політики.

По-друге, ефективність діяльності суб’єкта малого бізнесу прямо
пов’язана з добробутом власника, а можливість диверсифікації
інвестиційного портфеля обмежена межами капіталу підприємства через
специфічні склад, рівень та ієрархію ризиків.

По-третє, основною метою діяльності є збільшення ринкової вартості
підприємства. Проте визначення саме еквівалента справедливої ціни
суб’єкта найчастіше є необґрунтованим у зв’язку із оцінюванням не
фінансового ринку, а використанням методів експертних оцінок із
застосуванням суб’єктивних факторів.

Разом з тим суб’єктам малого бізнесу притаманний низький рівень
ліквідності, що пов’язано із наявністю високого рівня поточних
зобов’язань.

На нашу думку, суб’єкт малого бізнесу має визначатись як іманентний
елемент системи економічних відносин, забезпечуючи інноваційну
активність і підтримуючи конкурентне середовище.

Додатково суб’єкт малого бізнесу повинен мати підґрунтя як кількісних,
так і якісних критеріїв визначення (табл. 1.).

Таблиця 1.

Кількісні та якісні критерії визначення малого бізнесу

Висновки. З метою подолання диспропорцій та створення умов для
позитивних структурних змін в економіці України, сприяння формуванню і
розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як
провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та
забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства слід скоріше
прийняти рішення по Постанові Верховної Ради України «Про направлення на
повторне перше читання проектів законів України про внесення змін до
деяких законів України (щодо критеріїв визначення малих підприємств)»
від 18 січня 2005 року N 2358-IV.

Окремо необхідно активізувати роботу щодо державної підтримки суб’єктів
малого бізнесу за рахунок:

1) підтримки вітчизняних виробників та формування умов для забезпечення
зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових
робочих місць;

2) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва,
організаціи державної підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації кадрів;

3) встановлення дієвої системи пільг;

4) фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва.

Література:

1) Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств
(малу приватизацію)» // Відомості Верховної Ради. — 1992. — №24. — ст.
350.

2) Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 2003.
№18. — ст.. 64.

3) Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» //
Відомості Верховної Ради. — 2000. — №51,52. — ст. 447.

4) Слав’юк Р. А.Фінанси підприємств : навч. посібн. — / Р. А. Слав’юк. —
К: Центр навчальної літератури, 2004, ст.456.

5. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна №
851, 2009 — стр. 181 — 185

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *