Курсова робота
на тему:
Джерела формування та склад доходу державного бюджету
ПЛАН TOC \o “1-3” \h \z \u
HYPERLINK \l “_Toc28868198” Вступ PAGEREF _Toc28868198 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc28868199” 1. Суть і значення доходів бюджету
PAGEREF _Toc28868199 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc28868200” 2. Склад і структура доходів державного
бюджету PAGEREF _Toc28868200 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc28868201” 3. Методи регулювання доходів бюджету
PAGEREF _Toc28868201 \h 9
HYPERLINK \l “_Toc28868202” 4. Державний бюджет України на 2003 р.
PAGEREF _Toc28868202 \h 16
HYPERLINK \l “_Toc28868203” Висновок PAGEREF _Toc28868203 \h 27
HYPERLINK \l “_Toc28868204” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc28868204 \h 28
Вступ
Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості
валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового
продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій.
Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм
власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові
ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.
Бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи, через яку
провадиться перерозподіл більшої частини національного доходу.
Бюджет об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави,
розвитку економіки і культури. Утворення централізованого державного
фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових
потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами.
1. Суть і значення доходів бюджету
Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у
державному бюджеті, є податки.
Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою
частини знову утвореної вартості.
Перехід до нової економічної системи пов’язаний з тим, що держава має
прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої
податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави
з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході
до ринкової економіки повинні змінюватись як податкова система, так і
методи обрахування й сплати податків. При цьому податкове законодавство
розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в
економіці [19].
Світова практика свідчить, а наука доводить, що кризи виникають на
основі перевиробництва товарів. Наша економічна криза виникла, проте,
від голоду:
— на товари народного споживання;
— на найновіші технології та устаткування;
— на нестачу продуктів сільськогосподарського виробництва. Все це
супроводилося дедалі зростаючим потоком грошових знаків.
Вийти із створеного положення можна тільки з допомогою залучення
наукових знань і досвіду, чіткого додержання у господарській діяльності
рекомендацій науки. Вже набутий досвід показує, що проблема переходу до
ринкової економіки вимагає комплексності, нерозривності та взаємозв’язки
при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики, а це
висуває на передній план зміну структури управління. Реформа управління
повинна йти шляхом поступової заміни адміністративно-командної системи
на ринкову. Очевидно, просування до ринку забезпечує більше прав в
управлінні місцевим органам влади і управління. Чим активніше йтиме
процес приватизації, тим менше управлінських функцій залишиться у
держави, вертикальні зв’язки заміняться горизонтальними. У цих умовах,
не обмежуючи місцеві органи управління щодо управління фінансами,
адміністративна система управління державними доходами і податковою
політикою залишається необхідною аж до повного переходу на ринкову
економіку, і це основна умова виходу із економічної кризи [13].
Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази
бюджетів усіх ланок бюджетної системи.
Лібералізація цін вплинула як на доходи, так і на витрати бюджету.
Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки
без виділення субвенцій, субсидій і дотацій.
Розглядаючи податкову реформу в Україні, зведену до заміни традиційного
податку з обігу на податок на добавлену вартість і акцизний збір, ми
бачимо спробу створити цілком нову систему податків, яка відповідала б
соціально-економічним умовам перехідного періоду.
Усі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна
базуватися на досвіді науки і практики нашої суворої дійсності. Податки
не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси
підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж
податки зробити засобом швидкого втручання, то це призведе до ще більшої
дестабілізації економіки.
Західні методи податкової політики відпрацьовувалися десятками й сотнями
років, перше ніж стати системою податкового регулювання економіки. Ми ж
маємо введення податку на доходи, заміну його на податок на прибуток, а
потім введення податку на доходи і знову заміну на податок на прибуток,
що не поліпшує економічного становища, а веде до його погіршення. Так,
зміна податкового законодавства необхідна, але вона повинна спиратися на
наукові й практичні дослідження і відповідати стратегічним цілям
економічної політики.
В цілому удосконалення податкової політики повинно йти по трьох
напрямах:
— фінансовому, через формування доходу бюджету;
— економічному, через вплив податкової політики на виробництво;
— соціальному, через вплив податкової системи на доходи населення.
Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим
більше соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а
це є однією з причин напруженості в суспільстві.
При введенні нової податкової системи необхідно враховувати й складні
взаємовідносини України з іншими державами. Україна фактично перебуває в
замкнутому економічному просторі держав СНД. Не просто складаються
відносини із західними державами. Це потребує: по-перше, хоча б
погодження податкової політики; по-друге, уникнення подвійного або й
потрійного оподаткування однойменних товарів; по-третє, потрібне
погодження податкових ставок по конкретних податках. Недодержання цих
положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД, або
треба буде вирішувати питання про надання пільг по податках на товари,
які будуть надходити до цих країн.
Вступ України у світову ринкову систему вимагає переходу на нормативну
економіку. Вихідним теоретичним принципом такої економіки є оптимум
Парета. Аналізуючи його, англійський учений А. Пігу вивів нормативне
положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує
справедливий розподіл благ: податки з одних, виплати з бюджету — іншим
[18].
Нормативна теорія державних фінансів мас відгалуження — оптимальне
оподаткування.
Пріоритет нормативного методу — в постійному критичному вивченні
фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів,
насамперед через реформування системи оподаткування.
Держава в особі органів управління зобов’язана гостро реагувати на зміну
економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти
бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової
політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання
розвитку виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків
починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення
надходжень у бюджет.
Україна в період переходу до ринку повинна мати свою податкову систему,
яка б враховувала кризовий стан економіки.
Виникає питання: що повинно бути об’єктом оподаткування: прибуток чи
дохід? Верховна Рада приймає протилежні рішення з цього питання, все
звелось до зростання доходів державного бюджету і обмеження доходів
населення. Ясно, що оподаткування доходів — це оподаткування прибутку і
фонду оплати праці, і якщо підприємство рентабельне, то воно зможе
розрахуватись, а збиткове підприємство стане банкрутом.
Позитивним в податку на доходи є гарантія його надходження в державний і
місцеві бюджети.
Є позитивні моменти і в податку на прибуток.
Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку і доходів, можна
зробити чіткий висновок, що при всіх їх позитивних і негативних якостях
для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Крім того,
прийняття декретів, постанов і законів не забезпечує надходження коштів
до бюджету, необхідно забезпечити чітке їх виконання. Цю функцію і
виконує Державна податкова інспекція, але у її роботі бракує
цілеспрямованості. Про це говорить той факт, що падає платіжна
дисципліна, зростають недоїмки за звітні періоди.
2. Склад і структура доходів державного бюджету
Доходи бюджетів утворюються, як вже було сказано, за рахунок сплати
фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових
платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством
України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України,
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих
бюджетів.
Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податку на
додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств усіх
форм власності і підпорядкування (крім комунальних) у розмірах,
визначених Законом про Державний бюджет України на наступний рік;
надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації
державного майна та від його реалізації, кредитної плати за оренду майна
цільових майнових комплексів загальнодержавної власності; внесків до
Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
та соціального захисту населення; внесків до Державного фонду сприяння
зайнятості населення та інших фондів, передбачених законодавством
України; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над
видатками Національного банку України; повернутих державних коштів
(відсотків по державних позиках і кредитах та повернутих позик); плати
за спеціальне використання природних ресурсів та інших доходів,
встановлених законодавством України [6].
Структуру доходів бюджету можна й необхідно визначати і за джерелами
доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами
інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через
структурну перебудову доходів держави, тільки на основі такої перебудови
можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного
балансу, так і бюджету держави.
В цьому напрямі передбачають два шляхи.
По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш
важливих для функціонування економіки галузей і виробництв державними
коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.
По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок
власних коштів підприємств, кредитів і позичок.
Розв’язання цих проблем буде якісним лише при правильному виборі
програм, без яких неможливий прорив в економіці за рахунок одержання
добрих наслідків у короткі строки і без державної підтримки бюджетними
коштами.
3. Методи регулювання доходів бюджету
Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі
бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.
Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але
бюджет завжди є об’єктивною необхідністю.
Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до
неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку,
витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє
бачити головного — економічних відносин, які зумовлюють створення й
використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет.
Необхідно пам’ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя.
Джерела надходжень коштів до бюджету, їх спрямування і використання у
процесі розширеного відтворення визначаються системою економічних
відносин, характером суспільних відносин, які становлять матеріальну
основу фінансів.
Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу і
фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток,
керує цими процесами, контролює додержання строгої економії коштів і
зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту
бюджету.
Структура доходів і видатків бюджету кожної держави визначається
економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Наприклад,
у державах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються
без безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, через систему
податків. Розмір доходів бюджету в них на наступний рік утверджується на
основі приросту чи зменшення доходів на наступний рік порівняно з
минулим періодом, що пов’язано із введенням поправочного коефіцієнта,
вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв’язку з цим
не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових
держав з бюджетом нашої держави, яка перебуває на порозі ринкової
економіки, тому що у нас довгий час була пряма залежність між
матеріальним виробництвом, де створювався національний доход, і ростом
державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова Від
практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде
до тяжких наслідків — незбалансованості й різкого дефіциту бюджету [14].
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки,
зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних
безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету,
якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки й
вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму
економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські
структури.
Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів
та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою
політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням усіх бюджетів — від
державного до сільського.
У бюджетній системі України наявні різноманітні бюджети, а тому їх
регулювання в умовах ринкової економіки — дуже складна справа. При цьому
дається в знаки й те, що в літературі регулювання бюджетів освітлене
недостатньо.
Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів [3]:
1. Централізована, здійснювана Мінфіном з метою вирівнювання можливостей
одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами
держави.
2. Децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих
рад.
3. Забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи.
4. Забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного
господарства.
У Верховній Раді і на місцях йдуть суперечки щодо централізованої і
децентралізованої форм регулювання доходів місцевих бюджетів.
Розширивши права і водночас підвищивши відповідальність місцевих рад за
економічні результати діяльності (особливо у вирішенні соціальних і
економічних питань), держава не підкріпила ради реальними джерелами
доходів або ж фінансовою базою. Проте добре відомо, що без фінансів
жодна влада не діятиме.
Фінансові кошти, як і раніше, нагромаджуються у державному бюджеті як
загальнодержавні податки і обов’язкові платежі, господарем яких є
Верховна Рада України, що розподіляє ці кошти між державою і місцевими
органами влади у вигляді відрахувань.
Не можна забувати, що самостійність місцевих органів влади формується в
умовах жорстокої фінансової кризи — дедалі більше зростаючого державного
боргу України, бюджетного дефіциту та інфляції, яка є найбільш жорстокою
формою фінансової кризи.
Таке положення з фінансами не дає змоги встановити стабільні нормативи
відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і
обов’язкових платежів [4].
Для самостійного затвердження бюджетів необхідно, аби кожна рада
народних депутатів мала на перспективу не тільки свої, закріплені за нею
доходи, а й розміри відрахувань від загальнодержавних доходів і
податків. До чого веде відсутність установлених таких нормативів, ми
добре обізнані на прикладі затвердження бюджетів у зовсім недалекому
минулому. Теоретично самостійні бюджети місцевих рад народних депутатів
цілком і повністю залежать від загальнодержавних доходів, які будуть
передані їм на черговий рік. Сама ж частка відрахувань визначається
тільки після того, як Верховна Рада України схвалить Закон про Державний
бюджет.
Відсутність механізму регулювання грошових надходжень населення і
гіпертрофія частини економіки, зайнятої виробництвом товарів і послуг
для населення. призвели до зменшення їх випуску, що збільшило
незадоволений попит населення на товари і веде до ще більшого зростання
цін.
Необхідно забезпечити регулювання витрат і формування прибутку залежно
від галузі виробництва. При цьому не можна забувати про економічний
розвиток районів, а саме про те, що в них домінує — промислова чи
сільськогосподарська галузь, бо дохідні бази їхні дуже різні [7].
Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на
розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі.
В умовах сьогодення при формуванні місцевих бюджетів не може бути й мови
про однаковий підхід до всіх областей, необхідно враховувати наявний
економічний розвиток областей, міст, районів.
Планування доходів бюджету всіх рівнів (загальнодержавного, обласного,
міського, районного, селищного, сільського) відбувається при складанні
проекту бюджету. Планування бюджету покликане визначити суму коштів, яка
повинна бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного
господарства, соціально-культурної сфери, утримання армії, органів влади
і управління.
У процесі планування доходів усіх рівнів повинно бути забезпечено повне
виявлення доходів по всіх джерелах їх створення.
При плануванні бюджету необхідно виходити з реалій сьогодення:
— підвищення цін;
— економічної кризи й інфляції;
— кризи неплатежів.
Виявлення джерел доходів та видатків бюджету, я розподіл по галузях
характеризують завершення першого етапу планування проекту бюджету, який
потім виноситься на розгляд відповідних рад, при його прийнятті він
набуває сили Закону.
Необхідно мати на увазі, що такі області, як Волинська, Сумська,
Чернігівська та ін., — сільськогосподарські, належать до нечорнозем’я,
мають недостатньо розвинуту промисловість, у зв’язку з чим цим областям
десятки років щорічно в порядку перерозподілу з республіканського
бюджету встановлювали підвищені відрахування від загальнодержавних
дохідних джерел, вони отримували як дотацію, так і субвенцію.
Бюджетне регулювання застосовується при формуванні бюджетів шляхом
виділення коштів по нормативах загальнодержавних податків нижче стоячим
бюджетам для збалансування видатків, в яких відображається реальна
потреба в коштах господарств і соціально-культурної сфери областей,
міст, районів, селищ і сіл.
Якщо закріплені доходи від загальнодержавних податків, обчислені по
нормативах, не покривають видатки, при затвердженні державного бюджету
передбачається для областей дотація, субвенція чи субсидія. Причому
нормативи передбачаються у відсотках, а дотації, субвенції — в грошових
одиницях [9].
Формування і регулювання бюджетів потребують збалансованості, а отже,
мають опиратися на балансовий метод регулювання бюджетів. Поряд з даним
методом регулювання бюджетів є ще такі методи: податковий,
перерозподілу, дотації, субвенції, коефіцієнтів, нормативний.
Застосування того чи іншого методу бюджетного регулювання залежить від
підстав складання бюджетів, тобто від того, які є кошти по доходах.
У час, що передував переходу до ринкової економіки, процес складання, як
правило, починався з видаткової бази, а потім порівнювали видатки і
доходи, не допускаючи перевищення доходів над видатками. Нині бюджет
складають на основі прогнозних розрахунків доходів, і це правильно, але
тут потрібні чіткі нормативи відрахувань від загальнодержавних джерел
доходів у доходи бюджетів місцевих рад, що в умовах економічної кризи
неможливо. Тому при регулюванні доходів необхідно поєднувати такі
методи: податковий метод дає змогу мати платежі по встановлених
нормативах і ставках; метод перерозподілу дає змогу через нормативи
відрахувань регулювати бюджети і при незбалансованості дохідної і
видаткової частин бюджету провести збалансування через метод дотацій та
субвенцій [10].
Нормативний метод застосовується в усіх випадках, коли доходи в бюджет
від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.
Метод коефіцієнтів використовується широко. Зростання цін (причому
неодноразове) на товари першої необхідності та іншу продукцію, а також
ріст заробітної плати в бюджетних установах регулюються через
коефіцієнти, а тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням
коефіцієнтів.
Завершальним етапом бюджетного регулювання є збалансованість бюджетів по
доходах і видатках, тобто застосовується балансовий метод.
17 січня 2002 року в Україні відбулася історична подія – до Конституції
України за 5 років її існування парламентом внесено першу поправку. Це –
поправка до ст. 98 Конституції України. [1].
Віднині «Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного
бюджету України та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень
місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню
повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках від імені
Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України.
Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України
визначаються законом».
ae
¶J
–
T
V
X
Z
¤
¦
?
U
???????J?J???-??????U
Ue
TH
a
a
ae
ae
e
e
@
D
F
H
J
L
N
„
†
?
?
AE
E
E
ue
:тиме змогу здійснювати контроль не тільки за видатками, а й за доходами
згідно повноважень, які передбачені Конституцією України.
Прийнята поправка дає право Рахунковій палаті здійснювати контроль за
доходами в бюджет, що відповідає міжнародним нормам, де Вищі органи
фінансового контролю здійснюють прозорий контроль і за доходами, і за
видатками.
Нова редакція статті 98 Конституції України розширює правове поле, в
якому працює Рахункова палата, підсилює прийнятий у 2001 році Верховною
Радою України Бюджетний кодекс, який закріпив статус Рахункової палати
як суб’єкта бюджетного процесу з особливими повноваженнями.
Завдяки прийнятій поправці Рахункова палата вперше за п’ятирічну
діяльність матиме змогу здійснювати цілісний контроль за Державним
бюджетом України.
З оприлюднених Рахунковою палатою матеріалів платники податків України
тепер знатимуть про справжні надходження до Державного бюджету України.
4. Державний бюджет України на 2003 р.
Кабінет Міністрів 5 грудня зареєстрував у Верховній Раді чотири
законопроекти, “прийняття та реалізація яких сприятиме збільшенню
доходів Державного бюджету України у 2003 році”, – говориться у
відповідному поданні.
Це проекти законів “Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”; “Про внесення змін до Закону
України “Про податок на додану вартість”; “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України з питань справляння акцизного збору” та “Про
внесення змін до Митного кодексу України”.
У змінах до закону про ПДВ Кабмін пропонує обмежити пільги по звільненню
від ПДВ ліків, провести добровільну реструктуризацію бюджетного боргу по
ПДВ на 35 місяців, вдосконалити механізм вексельних розрахунків по цьому
податку. Реалізація цього закону “дозволить додатково мобілізувати до
Бюджету у 2003 році близько 1,25 млрд. грн., зокрема 750 млн. грн. за
рахунок покращення адміністрування податку; 500 млн. грн. за рахунок
обмеження пільги по лікарських засобах та виробах медичного
призначення”, – стверджується у пояснювальній записці до законопроекту
[12].
Щодо змін до закону про оподаткування прибутку підприємств, Кабмін
пропонує, зокрема, скоротити можливості перенесення збитків на наступні
періоди зі 100% їхньої суми до 40%, що, за розрахунками Кабміну,
збільшить надходження до бюджету на 700 млн. грн.; ввести нову редакцію
терміну “звичайна ціна” (додаткових 500 млн. грн.); застосувати новий
порядок обчислення амортизаційних внесків (додаткових 150 млн. грн.). “В
цілому прийняття цього проекту дозволяє збільшити надходження в бюджет
вже в 2003 році, на суму понад 2 мрд. гривень”, – стверджується у
пояснювальній записці до законопроекту. Восени Кабінет Міністрів уже
вносив аналогічний проект закону, однак він був відхилений Верховною
Радою. Натомість депутатами був розроблений альтернативний законопроект,
який передбачав щоквартальну сплату податку з прибутку і скасування
авансових платежів, однак Президент України наклав на нього вето.
Поправки Кабміну до законів про акцизи передбачають збільшення всіх
ставок акцизів на бензини до EUR60 за тону (для запобігання зменшенню
надходжень від акцизу через перехід на виробництво сумішевих бензинів,
які оподатковуються за ставкою EUR30); відміну пільг по акцизному збору
на автомобілі і мотоцикли, що виробляються в Україні, в обсягах не менше
1000 штук на рік (в 2002 році пільга оцінюється в розмірі 90 млн. грн.);
а також скорочення строків сплати акцизу по податкових векселях
виробниками лікеро-горілчаної продукції с 90 до 30 днів (що, за
розрахунками Кабміну, принесе додаткових 60 млн. грн.).
Також Кабмін пропонує перенести введення в дію Митного кодексу України з
1 січня 2003 року на 1 липня 2003 року.
Представлений Кабінетом Міністрів України на пленарному засіданні
Верховної Ради України 24 вересня 2002 року проект закону про Державний
бюджет України на 2003 рік був розглянутий та опрацьований у Комітеті
Верховної Ради України з питань бюджету на предмет його відповідності
вимогам Конституції України, Основним напрямам бюджетної політики на
2003 рік, положенням та нормам Бюджетного кодексу України, діючому
законодавству України [2].
Розгляд та опрацювання проекту закону про Державний бюджет України на
2003 рік відбувався за участю представників Кабінету Міністрів України,
Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації,
Національного банку України, державних адміністрацій, інших органів
виконавчої влади.
Планується:
Установити доходи Державного бюджету України на 2003 рік у сумі –
55.165.250,5 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду
Державного бюджету України – у сумі 43.849.436,8 тис. гривень та доходи
спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі
11.315.813,7 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону.
Затвердити видатки Державного бюджету України на 2003 рік у сумі
53.265.865,6 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду
Державного бюджету України – у сумі 41.061.248,1 тис. гривень та видатки
спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі
12.204.617,5 тис. гривень.
Установити граничний розмір профіциту Державного бюджету України на
2003 рік у сумі 1.899.384,9 тис. гривень, у тому числі профіцит по
загальному фонду у розмірі 2.788.188,7 тис. гривень і дефіцит по
спеціальному фонду у розмірі 888.803,8 тис. гривень, згідно з додатком
№ 2 до цього Закону.”
Установити, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на
2003 рік належать [2]:
податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств
комунальної власності);
збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного
значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і
водного транспорту;
збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;
платежі за користування надрами загальнодержавного значення;
акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з
вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за
місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, акцизного збору з
вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);
акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім акцизного
збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних
засобів);
плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім тих, що
видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими
органами місцевих рад та місцевими органами виконавчої влади, та плати
за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та
тютюновими виробами;
кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, та
90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами
України, в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
ввізне мито (крім ввізного мита з нафтопродуктів і транспортних засобів
та шин до них);
рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні;
надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних
бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства
України;
державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до
державного бюджету;
надходження від санкцій (штрафів, пені тощо), що застосовуються за
рішеннями та розпорядженнями уповноважених посадових осіб
Антимонопольного комітету України, інших органів виконавчої влади (крім
адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами
відповідних рад та утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями), а також за рішеннями судових органів,
прийнятими за зверненнями Державної автомобільної інспекції;
кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів,
майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування,
безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних
поштових відправленнях із порушенням норм актів Всесвітнього поштового
союзу, не вручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна
з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення
сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету
платежів, із наступним відшкодуванням із державного бюджету витрат,
пов’язаних із зберіганням, транспортуванням, експертною оцінкою,
сертифікацією, розпорядженням зазначеним майном за рахунок надходження
зазначених коштів, знахідок, а також валютні цінності і грошові кошти,
власники яких невідомі;
80 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за
здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової
групи, дорогоцінне каміння, та 50 відсотків коштів – за здане у вигляді
брухту і відходів срібло;
20 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь
України у міжнародних авіаційних організаціях;
10 відсотків портового (адміністративного) збору;
відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати
праці на підприємствах-монополістах;
надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву в обсягах, визначених у додатку № 1 до цього
Закону;
до розмежування земель державної та комунальної власності 10 відсотків
надходжень від продажу земельних ділянок несільськогосподарського
призначення, що перебувають у державній власності;
рентна плата за транзитне транспортування природного газу;
рентна плата за транспортування нафти;
рентна плата за транзитне транспортування аміаку;
суми виконавчого збору, стягнутого державною виконавчою службою;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;
30 відсотків збору за забруднення навколишнього природного середовища;
надходження від зборів за підготовку до державної реєстрації авторського
права і договорів, які стосуються права автора на твір, та коштів,
одержаних від продажу контрольних марок;
кошти, що надійдуть від рекламодавців алкогольних напоїв і тютюнових
виробів;
надходження від Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в
рахунок погашення заборгованості поточного року перед Міністерством
оборони України за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом
Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації
важких бомбардувальників ТУ-160 та ТУ-95 МС, крилатих ракет повітряного
базування великої дальності та обладнання;
97 відсотків коштів, одержаних від приватизації державного майна та
інших надходжень, безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації та
кредитуванням підприємств, з урахуванням норм пунктів 22 і 23 статті 9
цього Закону;
дивіденди (доход), нараховані на акції (частки, паї) господарських
товариств, які є у державній власності;
аеронавігаційний збір;
50 відсотків орендної плати при передачі в оренду державного майна, яке
знаходиться в розпорядженні бюджетних установ;
інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України
згідно із статтею 29 Бюджетного кодексу України.
Установити, що нафтогазодобувні підприємства вносять до Державного
бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України,
ренту плату за природний газ у розмірі 28,9 гривні за 1.000 куб. метрів
(або 14,45 гривні за 1.000 куб. метрів при умові покриття втрат бюджету
за рахунок інших джерел доходів) та за нафту – у розмірі 52,02 гривні за
1 тонну.
Установити, що до 1 січня 2004 року [2]:
в разі вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної
території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума
податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у зв’язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), не відноситься на збільшення податкового
кредиту, а включається до складу валових витрат виробництва (обігу)
платника податку;
зберігається існуючий порядок сплати податку на додану вартість
(продовжується дія пункту 11.15 статті 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” до 1 січня 2004 року) за операціями з надання послуг,
пов’язаних із перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів
транзитом через територію і порти України;
для цілей оподаткування амортизація на основні фонди ІІ та ІІІ груп, які
виведені з експлуатації, не нараховується.
оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою:
операції з ввезення газу на митну територію України; операції з продажу
газу, імпортованого в Україну, та газу, видобутого в Україні
безпосередньо споживачам (крім населення та бюджетних організацій).
Застосовується в 2003 році порядок сплати податку на додану вартість,
встановлений пунктом 11.6. статті 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” в частині продажу безпосередньо споживачам (крім
населення та бюджетних організацій) газу, імпортованого в Україну, та
газу, видобутого в Україні.
Збір за використання радіочастотного ресурсу України сплачується з
використання радіочастотного ресурсу України. Сума збору за використання
радіочастотного ресурсу України розраховується платниками самостійно,
виходячи із розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот,
визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України,
по кожному реґіону окремо. За несвоєчасне внесення до бюджету належної
до сплати суми збору за використання радіочастотного ресурсу України
нараховується пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки
Національного банку України, діючої на день виникнення заборгованості
або на день її (її частини) погашення, залежно від того, яка з величин
таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його
сплаті.
Користувачі радіочастотного ресурсу України щомісяця протягом
20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового місяця) подають до органів податкової служби податкові
декларації. Форма податкової декларації визначається центральним
податковим органом.
Установити, що джерелами формування спеціального фонду Державного
бюджету України на 2003 рік у частині доходів є [2]:
акцизний збір з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних
засобів;
акцизний збір з ввезених на територію України нафтопродуктів і
транспортних засобів;
10 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами
України;
ввізне мито з нафтопродуктів і транспортних засобів та шин до них;
надходження коштів від збору на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства;
6) платежі, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської
Федерації на території України, відповідно до укладеної 28 травня
1997 року Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про
взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та
перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території
України;
надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та
спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших
утворених відповідно до законів України військових формувань;
надходження від погашення простроченої заборгованості Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” за Угодою між Кабінетом
Міністрів України та Урядом Російської Федерації про передачу з України
до Російської Федерації важких бомбардувальників ТУ-160 та ТУ-95 МС,
крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання ,
яка утворилася станом на 01 січня 2003 року перед Міністерством оборони
України;
збори на обов’язкове пенсійне страхування, що відповідно до закону
сплачуються при здійсненні операцій з купівлі-продажу безготівкових
валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і
дорогоцінного каміння та при відчуженні легкових автомобілів, з
виробництва та імпорту тютюнових виробів, з операцій купівлі-продажу
нерухомого майна, з надання послуг стільникового рухомого зв’язку
(додаткові збори на виплату пенсій) у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України;
80 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь
України у міжнародних авіаційних організаціях;
90 відсотків портового (адміністративного) збору;
надходження до страхового фонду безпеки авіації;
відсотки за користування державним пільговим кредитом, наданим
індивідуальним сільським забудовникам;
відсотки за користування пільговим довгостроковим державним кредитом,
наданим молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво
(реконструкцію) житла;
50 відсотків орендної плати при передачі в оренду державного майна, яке
знаходиться в розпорядженні бюджетних установ;
власних надходжень бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів
державного бюджету;
надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;
надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей
мобілізаційного резерву понад обсяги, визначені додатком № 1 до цього
Закону;
надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в
миротворчих операціях;
надходження до Фонду України соціального захисту інвалідів;
3 відсотки коштів від приватизації державного майна та інших надходжень,
безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації та кредитуванням
підприємств, з урахуванням норм пунктів 22 і 23 статті 9 цього Закону;
кошти, що надійдуть від приватизації об’єктів незавершеного будівництва,
що споруджувались відповідно до Чорнобильської будівельної програми;
кошти, що надійдуть внаслідок продажу акцій відкритих акціонерних
товариств Харківської області за переліком, визначеним Кабінетом
Міністрів України, для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах
міста Харкова;
надходження від збору за проїзд автомобільними дорогами транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні
параметри яких перевищують нормативні, якщо маршрут їх руху пролягає
територією двох і більше областей.
Висновок
Розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і
вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних
відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні
фінанси. При цьому не можна забувати, що бюджет не тільки виконує
розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових
ресурсів держави.
Нині бюджет України перебуває в тяжкому стані, відображаючи економічне і
соціальне становище суспільства. Деформовано структуру народного
господарства, падають якісні показники виробництва, знижується
виробництво продукції, зростає матеріальна і вартісна незбалансованість,
а збільшення доходів населення значною мірою перевищує зростання
виробництва товарів, посилюється утриманство, невміння жити на основі
наявних коштів. Постійно зростаючі видатки бюджетів усіх рівнів по
вирішенню соціальних проблем та інших невідкладних завдань при зниженні
виробництва товарів призвели до дедалі зростаючого дефіциту доходів рад
усіх рівнів.
Це ще раз підкреслює необхідність централізації бюджету в одному органі
— Міністерстві фінансів України, централізованого регулювання усіх
бюджетів за рахунок загальнодержавних доходів і рівного фінансування
усіх галузей.
Список використаної літератури
Валентин Симоненко, Голова Рахункової палати України. Доходи державного
бюджету – контролюватиме рахункова палата. – Вісник Верховної Ради
України. – 17.01.2002.
Проект закону ” Про Державний бюджет України на 2003 рік”. – Вісник
Верховної Ради України. – 16.10.2002.
Україна. Верховна Рада. Про заходи щодо поліпшення бюджетного процесу в
Україні: Постанова… 16 лют. 1996 р. // Голос України. – 1996. – 29
лют. – С. 12.
Вавринюк Г. Бюджет – один, аргументи різні. // Хрещатик. – 1996. – 5
січня
Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління економікою //
Фінанси України. – 1997. – №6. – С. 25-32.
Вахненко Т.П. До питання про бюджетну класифікацію // Фінанси України.-
1996.- №8.- С. 33 – 35.
Кейди Н. Бюджетний розвиток в Україні. [10 – 15 жовтня 1995 р.] //
Програма сприяння Парламентові України. – № 46.
Коломойцев В. Взаємозв’язок стратегії формування Державного бюджету і
структурної трансформації економіки України: /Ст. нар. деп. України/ //
Урядовий кур’єр. – 1996. – 1 жовт. – С. 6-7.
Сало І. Методи формування і регулювання бюджету і позабюджетних фондів
// Економіка України. – 1995. – №10. – С. 24 – 32.
Фінансові компроміси держави: /Про бюджетну політику України розмова з
президентом Спілки адвокатів України В.Медвечуком/ // Урядовий кур’єр.-
1996. – 28 трав. – С. 12.
Отрощенко П. Державний бюджет: політика і бізнес // Голос України. –
1999. – 30листоп.-(N222).
Біттнер О. Державний бюджет 2003 року прийнято. // Урядовий кур’єр. –
2002. – 27 груд. – №2.
Семчик О. Правові аспекти формування Державного бюджету України. //
Право України. – 2002. – №8.-С.50-53.
Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету. //
Фінанси України. – 2002. – №4.-С.39-43.
Сухорукова Т. Парадокси бюджету 2002 року. // Вісник законодавства
України. – 2002. – №11.
Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. – К.,
1997. – 302 с.
Василик О.Д. Державні фінанси України. – К., 1997. – 382 с.
PAGE
PAGE 28
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
