Реферат на тему:
Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства
Проблема пошуку шляхів розвитку економіки, забезпечення її сталого
зростання вимагає пошуку нових підходів до управління господарськими
процесами. Останнім часом домінуючою серед науковців стала думка про
необхідність пошуку протизатратних методів господарювання, акцентується
увага на реалізації можливостей засобами інтенсифікації діючих
виробництв. Саме тому проблема оцінки виробничого потенціалу є
актуальною, адже результативність діяльності підприємства залежить від
ефективності використання його виробничого потенціалу.
Проблемам потенціалу підприємства було присвячено багато публікацій,
особливо в кінці 70-х та на початку 80-х років. Більшість піднятих
проблем стосувалися визначення потенціалу підприємства, його складових,
видових проявів. У більшості робіт відзначається важливість визначення
проблем оцінки потенціалу та вказується на існування значних розходжень
у методичних підходах до його оцінювання. Тому метою нашої статті є
аналіз існуючих методик оцінки виробничого потенціалу та пошук
оптимальної методики на сучасному етапі розвитку економіки України.
Перш ніж перейти до власне методик оцінки виробничого потенціалу,
спробуємо уточнити сутність самого поняття „виробничий потенціал”, адже
виходячи із сутності виробничого потенціалу повинна будуватися методика
його оцінки.
Тривалий час поняття „виробничий потенціал” ототожнювалося з виробничою
потужністю, розмірами підприємства, обсягами його активів, чисельністю
персоналу. Але перераховані показники дають лише уявне поняття про
можливості підприємства.
Потужність зазвичай вимірюється кількістю виготовленої продукції, хоча
поза увагою залишаються саме потенційні можливості підприємства,
особливо стосовно випуску непрофільної, суміжної продукції та продукції,
випуск якої перебуває на стадії задуму. Наявність колективу працівників,
матеріальних ресурсів та інших активів сама по собі також не дає
уявлення про виробничий потенціал підприємства, оскільки не завжди
ресурси використовуються ефективно.
Проаналізувавши наявні підходи до визначення виробничого потенціалу
підприємства, ми дійшли висновку, що позиції науковців схиляються або до
ресурсної концепції, або до результатної [1, 2, 3]. Дещо нестандартний
підхід запропоновано Должанським І.З., Загорною Т.О., Удалих О.О. Вони
запропонували визначати виробничий потенціал як технічно, організаційно,
економічно й соціально обґрунтовану норму ефективного робочого часу
основного виробничого персоналу підприємства за певний період
календарного часу [1, с. 147]. Тобто сутність виробничого потенціалу
вони зводять до обсягу робіт у наведених одиницях виміру праці, що може
бути виконана протягом деякого періоду часу на базі наявних виробничих
фондів.
Виходячи із зробленого припущення, вони розглядають виробничий потенціал
як функцію виду (1):
Р=f(Фt , R, ф), (1)
де Р – виробничий потенціал в нормо-годинах за рік;
Фt – нормативний річний фонд робочого часу, години;
R – чисельність основних робітників, чол.;
ф – рівень ефективності їхньої праці і її фондоозброєності, частки
одиниці.
Далі авторами деталізується сутність сукупного виробничого потенціалу
підприємства як сукупності потенціалів робочих місць і потенціал
окремого робочого місця, який пропонують визначати так (2) [1, с. 150]:
Р= Фt(L–Kr )Кэ (ф), (2)
де Фt – нормативний річний фонд часу роботи розглянутого структурного
робочого місця при двозмінному режимі його використання, год/рік;
– середнє значення нормативних коефіцієнтів ефективного використання
робочого часу структурного робочого місця даного типу;
L – середнє значення нормативного або раціонального числа просторового
робочого місця та структурного робочого місця даного типу;
Kr – коефіцієнт резервування виробничого потенціалу даного структурного
робочого місця;
Кэ (ф) – функція, що залежить від фондоозброєності структурного
робочого місця даного типу, рівня його досконалості та ефективності.
На нашу думку, така методика не враховує ефективності використання
робочого часу, тому отриманий результат не може бути точною
характеристикою, адже саме від ефектив-ності використання робочого часу
залежить результативність роботи підприємства. До того ж такий підхід є
недостатньо зручним у використанні за потреби прогнозування змін у
виробничому потенціалі, його залежності від зовнішнього середовища тощо.
Тому, на нашу думку, оцінку виробничого потенціалу підприємства
необхідно прив’язувати все-таки до результатів його діяльності.
Цікавим у цьому ракурсі є підхід Архіпова В.М. до визначення фізичного
обсягу використаних ресурсів (3):
Wo = LKl + ПІFKw, (3)
де Wo – сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;
L – чисельність промислово-виробничого персоналу;
Kl – коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;
П – коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів
чисельністю промислово-виробничого персоналу;
І – частка активної частини основних виробничих фондів;
F – вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;
Kw – коефіцієнт оцінки складу і якості основних фондів.
??Т?одить на питання про правомірність та об’єктивність використання
того або іншого ресурсу як еквівалента для вимірювання виробничого
потенціалу.
Лапін Є.В. під виробничим потенціалом підприємства розуміє кількісний і
якісний склад матеріальних і нематеріальних ресурсів, що забезпечують
отримання максимальної економічної вигоди при найбільш повному їхньому
використанні за часом і продуктивністю [3, с. 176].
Відповідно до такого трактування сутності виробничого потенціалу під
його оцінкою він розуміє визначення кількості виробничих ресурсів, які є
в розпорядженні підприємства, та економічного результату їхнього повного
використання. Під економічною оцінкою виробничого потенціалу він
пропонує розглядати визначення сумарних економічних вигод, що отримує
підприємство від повного використання необоротних і матеріальних
оборотних активів протягом терміну їхнього корисного використання. Для
визначення величини економічного потенціалу ним була запропонована
формула (4):
, (4)
де Пактt , Ппасt , Побt , Пнмt – прибуток від реалізації продукції,
отриманий від використання в t-ому році відповідно активної, пасивної
частин основних фондів, оборотних фондів і нематеріальних активів, що
беруть участь у виробництві продукції;
Аакt, Апасt, Анмt – амортизаційні відрахування від залишкової вартості
відповідно активної, пасивної частини основних фондів і нематеріальних
активів, здійснені в t-ому році розрахункового періоду;
Тпр – період оцінки економічного потенціалу даної групи активів
підприємства, що приймається за період, який дорівнює періоду їхнього
корисного використання.
Необхідно зауважити, що оцінюватися за такою методикою має
диференційовано кожна група активів підприємства. На нашу думку, таке
поєднання ресурсної і результатної концеп-ції є вдалим, оскільки
дозволяє адекватно оцінити виробничий потенціал підприємства,
користуючись доступними даними фінансової звітності підприємства. Хоча
ця методика оцінки виробничого потенціалу передбачає оперування таким
поняттям, як, „термін корисного використання”, під яким розуміється
період часу, протягом якого необоротні активи підприємства будуть
використовуватися підприємством або з їхнім використанням очікується
отримання певного обсягу продукції, робіт, послуг. Термін такого
корисного використання може бути значним, тому вимагає врахування
фактора ризику. У зв’язку з цим запропоновану методику можна доповнити
прогнозною моделлю виробничого потенціалу підприємства.
На нашу думку, для побудови адекватної моделі оцінки виробничого
потенціалу, з можливостями прогнозування його поведінки, недостатньо
враховувати тільки наявні ресур-си підприємства. Обов’язково необхідно
враховувати ринкові фактори – попит на продукцію, рівень конкуренції,
методи державного регулювання тощо. Перераховані фактори в
довгостро-ковому періоді самі по собі несуть елемент невизначеності,
тому при проведенні оцінки, а особливо при прогнозуванні, доцільно
опрацьовувати сценарій як песиміста, так і оптиміста. Погоджуємося з
думкою, наведеною в монографії Клебанової Т.С., Гур’янова Л.С., що серед
можливих залежностей найбільш адекватною є експотенціальна модель [4, с.
83] (5):
, (5)
де Yt – обсяг продукції, що випускається за період t;
а1, а2 – параметри моделі;
t – змінна, яка відображає часовий фактор.
Для дослідження виробничого потенціалу середньостатистичного
підприємства пропонуємо використовувати такі показники:
х1 – кількість встановленого обладнання, одиниць;
х2 – кількість працівників, чол.;
х3 – ефективний фонд робочого часу, год.;
х4 – темпи зміни попиту на продукцію підприємства;
х5 – рівень конкуренції на ринку;
y – обсяг виробленої та реалізованої продукції.
Як залежність, пропонуємо розглянути багатофакторну функцію типу
Кобба-Дугласа. Вихідну модель можна подати у такому вигляді (6):
, (6)
де b0 , a1, a2, a3, a4, a5 – параметри моделі.
Припущенням у даній моделі є гіпотеза про те, що ступінь впливу факторів
є незмінним протягом ряду років. Запропонований підхід до оцінки
потенціалу підприємства є достатньо гнучким, оскільки дозволяє вводити
додаткові змінні відповідно до потреб підприємства. Обрахування моделі
не викликає ускладнень під час використання програмних засобів Stata та
Statistica.
Таким чином, підводячи підсумок, хочемо зазначити, що розглянуті наявні
підходи до оцінки виробничого потенціалу можуть бути адаптованими до
потреб того чи іншого підприємства, з урахуванням вказаних обмежень.
Найадекватнішою на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки є
методика, запропонована Лапіним Є.В. З метою можливості адаптування її
до визначення прогнозних значень виробничого потенціалу підприємства в
умовах невизначеності пропонуємо доповнити її економетричною моделлю.
Література:
1. Должанський І.З., Загорна Т.О., Удалих О.О. Управління потенціалом
підприємства: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 362 с.
2. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка:
Навч. посібник. – Київ: ЦНЛ., 2005. – 352 с.
3. Лапин Е.В. Оценка экономического потенциала предприятия: Монография.
– Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2004. – 360 с.
4. Моделирование финансовых потоков предприятия в условиях
неопределенности: Монография / Клебанова Т.С., Гурьянова Л.С.,
Богониколос Н., Кононов О.Ю., Берсуцкий А.Я. – Х.: ИД „ИНЖЕК”, 2006. –
312 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
