Форми організації суспільного виробництва (реферат)

Реферат на тему

Форми організації суспільного виробництва

План

Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

2.Товарна форма організації суспільного виробництва

3. Товар і його властивості

4.Проста і розвинена форми товарного виробництва.

Література 1.Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку
суспільства

Сутність і риси натурального господарства. Домашня промисловість.
Історичні межі натуральної форми організації виробництва.

Сутність і риси натурального господарства. Натуральне виробництво — це
тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на
задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних
господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі
господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного
поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє
продукти для продажу.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча
останнє може мати певний ступінь розвитку і використовується більшою чи
меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу
первіснообщинного ладу і виникнення першого великого поділу суспільної
праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в
суспільстві (общині);

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві
засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей
фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;

3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці
з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними
ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і
домашня промисловість.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві
готових продуктів для особистого і виробничого споживання.
Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому
ж господарстві. Домашні промисли є необхідною складовою натурального
господарства. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в
епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту,
коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня
промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне,
ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах
господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття,
одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними
видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока,
плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних
сільськогосподарських знарядь.

Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних
економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало
натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз’єднаних,
досить однорідних господарських одиниць, кожна з яких являла собою
відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна
сільська община, феодальний маєток.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

2) з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення
ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу
суспільної праці;

4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для
землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;

5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх
удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних
господарств.

Історичні межі натуральної форми організації виробництва. Історично
кінцевою межею натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є
перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної
форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої
промисловості. Кінцевою історичною межею натуральної форми
господарювання є феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи
натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське
господарство. Саме в селянських господарствах зберігається і домашня
промисловість.

Товарна форма організації суспільного виробництва

Виникнення товарного виробництва і його сутність. Основні риси товарного
виробництва. Суб’єкти та об’єкти товарних відносин. Товарна форма
продукту.

Виникнення товарного виробництва і його сутність. Товарне виробництво
виникло в період розкладу первіснообщинного ладу. Воно мало значне
розповсюдження в рабовласницькому суспільстві і за феодалізму, а за
капіталізму набуло всезагального характеру. Товарне виробництво, яке
виникло на базі натуральної форми виробництва, існує вже близько 7000
років. Які ж умови сприяли виникненню товарної форми організації
виробництва?

Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний
поділ праці. В міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми
виробництва праця стає вже більш спеціалізованою. Поділ праці, який
спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить
за них. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі
племена виділяються з інших племен. У зв’язку з цим одні племена
займаються переважно землеробством, а інші — тваринництвом. З
виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний
поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає
обмін продуктами між племенами і общинами. Займаючись в основному
виробництвом продуктів тваринництва (м’яса, молока, шкір), пастушеські
племена потребували продуктів землеробства (зерна, плодів, борошна),
землероби, навпаки, — продуктів тваринництва (м’яса, шкір, шерсті).
Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін
надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами.

У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом
розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і
особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче
виробництво — ковальське, гончарне, ткацьке та ін. Ремесло — це дрібне
виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному
інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все
частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці,
з’явилася об’єктивна необхідність відокремлення ремесла від землеробства
і тваринництва. Ремесло стає спеціальністю окремих осіб. Праця
ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників,
і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей.

З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий
великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма
промисловості, яка відокремилася від натуральної. Крім продуктів
землеробства і тваринництва, все частіше поступали в обмін вироби
ремісників: кам’яні і металеві сокири, серпи і коси, луки, мечі, посуд,
тканини, шкіри, одяг. Відокремлення ремесла сприяло виникненню
виробництва продуктів спеціально для обміну.

Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну,
називається товаром. Виробництво товарів мало місце ще до другого
великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в
самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким.
Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за
формулою Т—Т. Наприклад,

1 міра зерна на 1 вівцю. З часом з’явилися гроші. З появою грошей обмін
розпадається на два акти: продаж товару на гроші (Т—Г)

і купівля (придбання) інших товарів на гроші (Г—Т). З розгортанням
відносин купівлі-продажу товарів у сфері обміну сформувався ринок.

Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво — це така
організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти
виробляються не для власного споживання, а для обміну через
купівлю-продаж на ринку.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1) суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво
складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з
них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість
розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну
та ін.;

2) приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу
первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби
виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й
утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби
виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3) обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. В
умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє
не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною
формою зв’язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4) стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та
приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч
відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок
і які залежать від ринку; це об’єктивно породжує стихію виробництва;

5) наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін
товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів
товарів. Простий обмін (Т—Т) поступово замінюється товарним обігом, а
разом з грошима з’являються ціни.

Суб’єкти та об’єкти товарних відносин. З утвердженням глибокого
суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва
практично кожен вироблений продукт набуває такої суспільної форми, яка
одержала назву товар. У зв’язку з цим виникають і розвиваються товарні
економічні відносини. Вони охоплюють усі галузі виробництва матеріальних
благ і послуг.

Об’єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок:
різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо);
предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя
праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі
засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства
розширюються межі його об’єктів, про що йтиметься у наступних розділах
курсу.

Суб’єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто
виробляє товари, автоматично виступає суб’єктом товарного господарства і
товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб’єкт
пропозиції товарів на ринку.

В даному випадку він уже виступає як торговець.

З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово
перетворюється в систему регулярної торгівлі. В торгівлі з’являються
особи, які спеціалізуються на торговельних операціях, — купці. Вони не
виробляють товари, а продають їх, отже не є товаровиробниками. Проте і
вони є суб’єктами товарних відносин.

На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім
суб’єктом стає наймана робоча сила (див. тему 13).

Суб’єктом товарних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені
товари. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому
для задоволення потреб і які він купує на ринку. А взагалі покупцем —
суб’єктом товарних відносин — є будь-яка фізична чи юридична особа, що
має гроші і купує товар. Деякі економісти вважають, що на ринку саме
покупець є головною фігурою товарно-ринкових відносин.

Товарна форма продукту. В умовах глибокого суспільного поділу праці та
наявності приватної власності об’єктивно виникають і розвиваються
товарні відносини як особлива економічна форма економічних зв’язків.
Товарні відносини між економічними агентами спеціалізованого виробництва
об’єктивно матеріалізуються в продукті виробництва, надаючи їм товарної
форми. Товаром є не будь-який продукт виробництва, а той, що спеціально
виробляється для відчуження його на ринку за гроші.

3. Товар і його властивості

Властивості товару та його суперечності. Вартість і ціна: альтернативні
теорії.

Властивості товару та його суперечності. В умовах товарного виробництва
кожне благо виробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку
товарних відносин. Як клітинка є складовою всіх елементів живого
організму, так і товарні відносини пронизують усі зв’язки
спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів — складне явище
економічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці
ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом
предмета політичної економії.

Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової
економіки — грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому,
щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо
пізнати і зрозуміти сутність товару.

Американський економіст П. Самуельсон вважає, що товар — це економічне
благо, яке є відносно рідким (див.: Самуэльсон П. Экономика. Вводный
курс: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1964. — С. 35). Таке визначення
скоріше стосується однієї з властивостей товару, а не його сутності.
Товар — це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти
яку-небудь потребу і призначений для обміну. Далі ми побачимо, що
товаром можуть бути і такі блага чи ресурси, які не є результатом
виробництва (земля, корисні копалини, інші продукти природи).

Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючи за К. Марксом, у нашій
літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчу
вартість і вартість (див., наприклад: Бамнелин Г. І., Лазур П. Ю.,
Медведєв В. С. Політична економія: Підручник для студентів вузів. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000. — С. 139). Щодо цього аспекту питання у авторів
є дещо інша думка: товар, крім цих властивостей, має ще одну
властивість, а саме — відносну рідкість.

Термін «споживна вартість» є ідентичним поняттю «корисність», сутність
якого ми розглянули в темі 2. Властивість товару задовольняти будь-яку
потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару — це
його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто
рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання «який
з двох?» не можна відповідати «обидва». Ця рідкість є іншим вираженням
закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби
всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно
рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага
були б безплатними, як повітря.

Наступна властивість товару — це його вартість. Продукт, який
суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він
не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія
називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за
цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого
боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості.
Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне
співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Таким чином, товар як продукт виробництва являє собою єдність трьох
основних властивостей: корисності, відносної рідкісності і вартості. Ці
властивості є спільними для всіх товарів, що виробляються. Мінова
вартість є синтетичною формою прояву цих його властивостей. З іншого
боку, наявність трьох властивостей товару є свідченням існування
суперечностей у товарі.

Так, корисність виробленого певного продукту залежить від суб’єктивних
уподобань кожної окремої людини. Для звичайного робітника наукова
література не має будь-якого значення — вона йому непотрібна. Навпаки,
для ученого наукова література є найвищою потребою. З іншого боку,
вельми корисна річ може мати високу вартість, як, наприклад, вартість
деяких ліків. Річ корисна, але вартість її настільки висока, що вона
недоступна. Трапляються і протилежні випадки, коли дуже корисна річ має
низьку вартість. Наприклад, необхідний для нашого повсякденного життя
хліб має відносно низьку вартість.

Вартість і ціна: альтернативні теорії. Що ж являє собою вартість як
категорія товарного виробництва?

Слід сказати, що на це питання економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ
ст. не дають однозначної відповіді.

Ми викладемо зміст трьох теорій вартості, які є найбільш поширеними в
економічній науці: теорії трудової вартості, суб’єктивно-психологічної
теорії вартості і неокласичної теорії вартості.

Теорія трудової вартості серед представників вітчизняної і російської
політекономії має найбільше прихильників. Її основоположниками є такі
всесвітньо відомі вчені-теоретики, як А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс.

Розглянемо концепцію трудової теорії вартості в трактуванні К. Маркса,
викладену ним у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 //
Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: Т 23. — Р. 1. Товар).

Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони
кількісно порівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає
наявність чогось якісно загального, єдиного. Таким загальним знаменником
для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх.

У даному випадку мова йде не про конкретні види праці, наприклад,
слюсара, металурга, фермера. Вони якраз якісно відрізняються, що й
обумовлює особливості конкретних матеріальних благ і послуг.
Порівнянними товари стають тому, що всі вони — продукти праці взагалі,
тобто затрат енергії людини, його мозку, м’язів, нервів, волі і т. д.
«Всі ці речі, — пише К. Маркс, — виражають лише те, що на їх виробництво
затрачено людську робочу силу, нагромаджено людську працю. Як кристали
цієї спільної їм усім суспільної субстанції, вони — вартості, товарні
вартості» (с. 14). Вартість проявляється при обміні товарів, тому мінова
вартість (тобто пропорція обміну корисних благ) слугує формою вартості,
її зовнішнім проявом у сфері обміну.

Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним
робочим часом. Це той робочий час, який потрібен для виготовлення
якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов
виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та
інтенсивності праці.

У західній економічній літературі теорія трудової вартості має небагато
прихильників.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості. Марксова теорія вартості не
позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третини ХІХ ст.
вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школа політичної
економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером,
розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї
концепції вартості вони застосували суб’єктивно-психологічний підхід до
визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної
корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли
англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом
розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та
італійський економіст. В. Парето.

&

(

4

d

?

1/4

AE

AE

////////o/eTHOOeeOOOOOOOO

&

< 3/4 @!A!L"„#?$¦%o)\*†+Oe.:3ae6O

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *