Економічна безпека: макроекономічний аспект (реферат)

Реферат на тему:

Економічна безпека: макроекономічний аспект

Останні десять-п’ятнадцять років другого тисячоліття “обличчя людської
спільноти” зазнало кардинальних змін – процес глобалізації за
інтенсивністю протікання подібно до лавини охопив світ, надаючи йому все
більше спільних рис.

Наслідки послідовного добровільно-примусового нівелювання національних
характеристик, що не всі, не завжди і не для всіх країн прийнятні,
обумовили активізацію зусиль щодо забезпечення економічної безпеки і
розробки теоретичного підґрунтя практичних дій.

На нашу думку, за часом свого виникнення феномен макроекономічної
безпеки є сучасником держави відповідно до цілей її творення, але довгий
час залишається непоміченим і недослідженим, що об’єктивно характерно
початковому періоду розвитку суспільного організму і підтверджує
відносність наукового знання.

Лише у ХХ столітті під впливом монополізації ринкових економік провідних
держав світу й інтернаціоналізації господарських зв’язків явище
економічної безпеки як сукупності певних кількісно-якісних характеристик
окремих країн, а потім і їх об’єднань привернуло увагу науковців, стало
предметом масового дослідження.

Власний категоріально-понятійний апарат теорії економічної безпеки
формується значно пізніше і у зворотному напрямі: спочатку на рівні
міжнародних економічних відносин – поняття міжнародна економічна безпека
з’являється у лексиконі політиків у 70-і роки, дещо пізніше (у
розвинених країнах Заходу – з 80-х років, а в Україні – з 90-х років),
але набагато інтенсивніше починає експлуатуватись науковцями комплекс
відповідних понять для макро- і мікрорівнів.

До позитивних надбань розробки теорії макроекономічної безпеки
українськими фахівцями відносяться перші спроби визначення вихідних
понять; виокремлення основних складових; класифікації загроз економічній
безпеці взагалі і України зокрема; структурно-функціонального аналізу
системи забезпечення економічної безпеки України як у базових
дослідженнях вітчизняних авторів, так і в окремих наукових публікаціях.

Численність статей і монографій з надпопулярної нині теми (наукових
досліджень протягом десяти років в Україні з’явилися сотні публікацій,
присвячених економічній безпеці) дозволяє високо оцінити інтенсивність
зусиль як окремих науковців, так і відповідних інституцій і, водночас,
визначити перспективні напрями концентрації зусиль щодо розробки теорії
економічної безпеки, зокрема:

1. Удосконалення методологічної бази дослідження економічної безпеки
держави, оскільки наявне нині певне зловживання казуальним методом не
сприяє виявленню її сутнісних характеристик.

2. Узгодження вихідних теоретичних позицій і уніфікацію
категоріально-понятійного апарату, що особливо актуально у зв’язку з
міждисциплінарним характером дослідження економічної безпеки. Тенденція
до посилення інтеграції різних областей знання обумовлює необхідність
створення спільної мови для розробки суміжних проблем, а результатом
міждисциплінарного синтезу може стати нова парадигма.

3. Обґрунтування моделі економічної політики для України з урахуванням
особливостей конкретно-історичного етапу розвитку, оскільки
паралельність процесів формування теорії економічної безпеки та
інституційної підсистеми її забезпечення ще не є гарантією їх
адекватності, а відповідно – позитивних результатів.

Більшість об’єктів, які вивчають економічні науки, підпадають під
поняття складна система. Для економіки держави наявні всі ознаки дуже
складних систем, оскільки вона об’єднує величезну кількість елементів,
відрізняється різноманітністю внутрішніх зв’язків і зв’язків з іншими
системами (довкілля, економіка інших країн світу тощо). Вивчення
економіки як системи ускладнює емерджентність – наявність властивостей,
відсутніх у окремих елементів системи, а тому вивчати їх окремо
недостатньо. Складність системи не заперечує можливість її моделювання
(така позиція існує), але ускладнює і процес дослідження, і реалізацію
результатів. Неможливо визначити абсолютні межі формалізації економічних
явищ, неформалізовані проблеми завжди залишаються як і ситуації
неефективності математичного моделювання.

Однією з важливих особливостей математичних моделей є потенційна
можливість їх використання для вирішення різноякісних проблем, оскільки
нові економічні умови не обов’язково потребують побудови нових моделей,
тому доцільно спробувати використати “старі”, вже відомі моделі, для
вирішення нових завдань, тим паче, що історично короткий десятирічний
період незалежності України і водночас становлення нової економічної
школи об’єктивно обмежує можливість розробки власних макроекономічних
моделей і обумовлює рух думки в напрямі модифікації уже існуючих,
відповідно до особливостей національного ринкотворення.

Основний тип моделей, що можуть бути застосовані на макрорівні, –
теоретичний; прикладні моделі дозволяють вирішувати практичні завдання
управління господарством.

Процес моделювання включає три елементи: суб’єкт дослідження
(дослідник), об’єкт дослідження, модель (опосередковує відносини
суб’єкта і об’єкта) від трьох до шести етапів: визначення і якісний
аналіз проблеми (об’єкта), формалізація проблеми (побудова моделі),
з’ясування загальних властивостей моделі (аналіз моделі), а у випадку
недостатності аналітичного дослідження моделі використовують емпіричне:
відбір інформації, числове рішення, аналіз і використання результатів.

Визначення як вихідного параметра економічної безпеки стану рівноваги
економічної системи обумовлює відповідно до методу дослідження
необхідність її (рівноваги) моделювання, оскільки конкуренція як спосіб
зв’язків ринкової системи через постійне балансування попиту і
пропозиції є не лише витратним, але й недостатньо ефективним механізмом
забезпечення економічної безпеки в сучасних умовах двічі
монополізованого ринку національними і транснаціональними корпораціями.

Конкурентна рівновага (основне поняття в економічній науці) – це
відповідність попиту і пропозиції за умови певних параметрів економічної
кон’юнктури. Розрізняють рівновагу часткову (на окремому ринку), сумісну
(на ринках економічних благ, грошей і цінних паперів) і загальну (на
всіх ринках водночас).

Рівновагу на ринку благ визначають як рівність сукупного попиту і
сукупної пропозиції при кожному з можливих рівнів цін. Лише за класичною
теорією економіка є саморегульованою, тобто стійка рівновага на ринку
благ досягається автоматично за допомогою внутрішніх стабілізаторів.

Згідно з кейнсіанською теорією ринкова економіка внутрішньо нестабільна.
Рівновага, якщо вона і досягається, є нестійкою, а тому активна політика
держави – важливий чинник рівноваги.

Умови рівноваги ринку економічних благ випливають з основного
макроекономічного рівняння, яке визначає відповідність реального обсягу
національного виробництва і суми витрат:

Побіжно зазначимо, що балансова модель дозволяє знаходити допустимі
варіанти рішення, яке не містить механізму порівняння варіантів за їх
перевагами, тобто проблема пошуку кращих варіантів залишається за межами
моделі.

Рівновага на грошовому ринку досягається у випадку, коли попит на
реальні касові залишки (середня величина грошового запасу за період між
моментами отримання доходу) поглинає всю створену банківською системою
кількість грошей.

За класичною теорією рівновага грошового ринку визначається умовами
кількісного рівняння обміну, у модифікованих версіях якого загальний
номінальний попит на гроші є зростаючою функцією від номінального
національного доходу і спадною функцією від ставки відсотка на державні
облігації (кейнсіанська концепція), або ж визначається величиною і
структурою всього портфеля активів, що його формують економічні суб’єкти
(монетаристська концепція).

Концептуальні відмінності в трактуванні попиту обумовлені різноманітними
інтерпретаціями поведінки економічних суб’єктів, у той час як грошова
пропорція визначається переважно інституційними факторами і тому є
позаконцептуальною.

Умови рівноваги двох ринків (благ і грошей) – сумісної рівноваги –
визначаються в моделі IS-LM. Існує безліч комбінацій парних значень
національного доходу і ставки відсотка, за яких на ринках благ і грошей
встановлюється рівновага і єдина пара значень, а рівновага
встановлюється водночас на двох ринках.

Логічним завершенням дослідження рівноваги є аналіз функціонування
економічної системи, тобто визначення умов рівноваги на всіх ринках
одночасно. За умови заданих екзогенно параметрів ціни пропозиції праці,
грошової пропозиції, державних витрат і експорту послідовно визначаються
рівноважні значення ставки відсотка, ефективного попиту і відповідних
рівнів цін, зайнятості та оплати праці (кейнсіанський варіант). Загальна
рівновага в моделі неокласичного синтезу, що долає як класичну
дихотомію, так і кейнсіанську недосконалість ринку праці, встановлюється
через визначення рівня повної зайнятості, ставки реальної заробітної
плати, обсягу пропозиції, сукупного попиту, рівня цін, номінальної
заробітної плати.

Нестабільність економічного розвитку (інфляція, безробіття, циклічність)
ускладнюють механізми узгодження інтересів економічних суб’єктів, у
зв’язку з цим відновлення рівноваги неможливе без державної участі в
економічному процесі.

=///////eeeeeeeeeeeeeeeeeee

^„`„Agd?lE

реалізації.

Економічна наука минулого століття виявила ситуації, коли ринкова
координація є не достатньою – т. з. “фіаско ринку” – ситуації, пов’язані
з зовнішніми ефектами, суспільними благами і монополізацією ринку.
Розвиток “практичного монетаризму” з другої половини ХХ століття є
спробою заперечення абсолютної цінності кейнсіанських постулатів і
модифікації економічної політики в напрямі посилення непрямого впливу
держави на основі грошово-кредитного регулювання. Тенденції розширення
масштабів діяльності держави, посилення її впливу на економічну сферу
чітко проявилися у розвинених країнах світу.

Введення категорії “ресурсу економічної безпеки” дозволяє сформулювати
основний принцип її забезпечення: рівновага економічної системи
досягається за умови відповідності потреби в ресурсах економічної
безпеки їх наявності.

Рис. 1. Графік потреби і наявності ресурсів економічної безпеки

На основі викладеного можна зробити висновок, що економічна безпека – це
стан економічної системи, що не забезпечується автоматично, а може бути
досягнутий внаслідок розробки і реалізації певної моделі економічної
політики відповідно до умов конкретно-історичного етапу розвитку.

Економічна політика об’єднує об’єкт та інституції державного регулювання
в систему забезпечення макроекономічної безпеки.

Рис. 2. Модель системи забезпечення економічної безпеки

Світовий досвід формування соціального ринкового господарства в окремих
країнах у другій половині ХХ століття свідчить про можливість
ефективного співіснування прямих і непрямих регуляторів. Визнання
необхідності обмеження стихії ринку проявляється як при
макроекономічному плануванні (Франція, Японія), так і при використанні
комплексу планових важелів: визначення цілей розвитку, розробка цільових
програм і бюджетів (США). Координацію економічної і фінансової політики
на наднаціональному рівні здійснює Європейський Союз.

З огляду на реальні процеси модифікації ринкових економік розвинених
країн вже не здається дивним визнання одним із творців японського дива
хибності тверджень про переваги ринкової економіки над централізованою
або доцільності поєднання ринкового механізму з державним плануванням і
регулюванням.

Спроба формування соціального ринкового господарства на базі перехідної
економіки заперечує, як визначальні, цілі, що характерні або (і лише)
ринку, або (і лише) плановому суспільству, тобто або вибір, або
споживання заради розвитку. За мету ринкового суспільства пізнього типу
може бути обрано вибір, але за межами чітко встановленого рівня
достатнього споживання гарантованого перманентним доходом держави.
Величина доходу повинна визначатися кількістю населення і мінімальним
прожитковим рівнем (з розрахунку на рік) і, в свою чергу, визначає
мінімально необхідний розмір державного сектора, якісні параметри якого
обумовлені стратегічно важливим виробництвом.

Арсенал засобів і методів держави у ринковому просторі досить обмежений.
Якщо пряме директивне втручання в економіку не практикується,
залишається використовувати інструментарій фіскальної і
кредитно-грошової політики.

Вибір регулятивного набору здійснюється інституціональними структурами,
які відповідно є концептуальними позиціями щодо дієвості та ефективності
фіскальних і монетарних методів, а також їх комбінацій.

Широке застосування методів фіскальної політики відбувалося у другій
половині ХХ століття. За кейнсіанським рецептом держава стимулює
сукупний попит, збільшуючи витрати і (або) знижуючи податки  в періоди
погіршення економічної кон’юнктури і стримує сукупний попит у періоди
піднесення економіки, що пом’якшує коливання економічного циклу.

Особливе місце серед інших форм державного регулювання економіки
відводиться податковій політиці не лише в країнах, що функціонують на
ринкових засадах і є соціально-орієнтованими, а й у нових ринкових
країнах, що випробовують якість усталених податкових систем на
національному ґрунті.

Фіскальна функція податків спрямована на формування дохідної частини
державного бюджету і забезпечує зростання сукупного попиту через доходи
кінцевого споживання і державні закупки товарів і послуг.

Обґрунтування переваг фіскальної політики з позицій забезпечення
економічної безпеки України потребує відповіді на питання щодо:

– ролі держбюджету у перерозподілі національного доходу;

– оптимізації податкового навантаження на економічних суб’єктів;

– впливу оподаткування на економічну кон’юнктуру;

– збалансованості бюджету.

Реалізація, насамперед, фіскальної функції дозволяє отримати
короткостроковий позитивний ефект, у той час як орієнтація на
довгострокові цілі економічного зростання базується на перевагах саме
регулюючої функції оподаткування.

Десятилітній період становлення оподаткування в Україні виявив
неефективність застосування в перехідних умовах податкової системи
європейського зразка, недоцільність подолання бюджетної
розбалансованості без урахування джерел скорочення бюджетного дефіциту,
необхідність урахування взаємозв’язків окремих елементів системи
оподаткування як умови прийняття рішень, адекватних уявленням про їх
наслідки.

З альтернативної позиції монетарних переваг заходи фіскальної політики
оцінюються не лише як безрезультативні, але й шкідливі для економіки,
оскільки зростання дефіциту супроводжується неефективністю державних
витрат і не сприяє стабілізації економіки. Переваги надаються
грошово-кредитній політиці: регулювання грошової маси, облікової ставки,
норм обов’язкового резервування, ринку державних цінних паперів.

Відмовившись від прямого директивного управління грошовим обігом
методами касового планування, НБУ протягом 1992–2001 р. широко
використовував комплекс засобів грошово-кредитного регулювання.

Для НБУ характерним є досить часте і рішуче використання обов’язкового
резервування, оскільки для застосування інших більш м’яких інструментів
недостатньо передумов.

З 1 серпня 1993 року розміри обов’язкових резервів встановлювалися
Національним банком у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежно
від джерела формування. За затвердженим 1 березня 1994 року порядком
формування обов’язкових резервів для всіх видів зобов’язань була
встановлена однакова норма резервування у розмірі 15 %. Протягом
1992–2001 років норматив обов’язкового резервування коштів комерційних
банків у НБУ змінювався у межах 13–17 % (винятком є 1993 рік, коли
показник досягнув значення 25 %).

В Україні залишаються резерви використання НБУ облікової політики
внаслідок як обмеженості його кредитних ресурсів, так і недостатності
розвитку вексельного обігу. Тому рефінансування комерційних банків
здійснюється переважно через аукціонні торги, навіть у порядку прямого
цільового кредитування, а не через переоблік векселів чи ломбардне
кредитування. У цих умовах НБУ здійснює регулювання ставки облікового
процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики,
скільки для приведення її у відповідність з динамікою інфляції.

Діапазон коливання процентної ставки рефінансування комерційних банків
Національним банком України протягом 1992–2001 років 20 % – 225 %, а
стійка тенденція до зниження проявляється з 1998 року.

Помірний успіх мали спроби “розігріти” фондовий ринок і забезпечити
солідні фінансові запозичення через випуск ОВДП, незважаючи на високий
рівень дохідності в 1995–1997 роках.

На сьогодні перевірено практикою, що постійний відтік ресурсів на
фінансування бюджетного дефіциту через ринок ОВДП обмежує й так незначні
внутрішні джерела інвестування національного виробництва, а також те, що
банки ніколи не будуть кредитувати господарські суб’єкти за ставками
відсотків нижче, ніж дохідність ОВДП.

Внаслідок послаблення жорсткої монетарної політики і розпочатої
реалізації комплексу заходів, визначених стратегією розвитку
національної економіки з позицій забезпечення макроекономічної безпеки,
економіка України останні роки почала проявляти перші ознаки
пожвавлення. За даними Держкомстату, опублікованими 17.01.02, у 2001
році ВВП зріс на 9 %, обсяг промислового виробництва – на 14,2 %, валова
продукція сільського господарства збільшилася на 9,9 %; з урахуванням
макроекономічних досягнень 2000 року сумарні значення відповідних
показників за 2 роки становили 15,3 %; 33,5 %; 20,7 %.

Закріплення позитивних зрушень обумовлює необхідність відмови від
практики хаотичного розвитку і системного дослідження проблеми
забезпечення економічної безпеки України для упередження кризових явищ в
економіці, утвердження основ довіри суспільства і влади.

Література:

1. Про концепцію національної безпеки України: Постанова ВРУ від
16.01.97 // ВВР. – 1997. – № 10. – С. 85.

2. Білоус В.Т. Координація боротьби з економічною злочинністю:
Монографія. – Ірпінь, Академія державної податкової служби України,
2002. – С. 51.

3. Гордієнко. С.Г. Забезпечення економічної безпеки України Службою
безпеки // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. – К.,
2001. – С. 121.

4. Шеришев Л.І. Безопасность: государственные и общественные устои //
Безопасность: Информационный сборник. – 1994. – № 4(20). – С. 12–13.

5. Казаков Н.Д. Безопасность и синергетика (опыт философского
осмысления) // Безопасность: Информационный сборник. – 1994. – № 4(20).
– С. 62–63.

6. Лесков М.А. Гомеостатические процессы и теория безопасности //
Безопасность: Информационный сборник. – 1994. – № 4(20). – С. 66.

7. Бельков. О.А. Понятийно-категориальный аппарат концепции национальной
безопасности // Безопасность: Информационный сборник. – 1994. – № 3(19).
– С. 91.

8. О безопасности: Закон Российской Федерации от 5 марта 1992 года с
дополнениями от 25 декабря 1992 года // Ведомости Съезда депутатов
Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. –
№ 15. – С.767; 1992. – № 52. – С. 3083.

9. United States Code. 1988. Ed.Vol.19. Title 48 to 50. – Washington,
DC. 1989. – P. 1045.

10. Косолапов Н. Национальная безопасность в меняющемся мире // Мировая
экономика и международные отношения. – 1994. – № 10. – С. 13.

11. Абалкин Л. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение
// Вопросы экономики. – 1994. – № 12. – С. 5.

12. Экономическая безопасность: Производство – Финансы – Банки / Под
ред. В.К. Сенчагова. – М., 1998.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *