Доцільність формування конкурентного середовища на регіональному ринку житлово-комунальних послуг (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

Доцільність формування конкурентного середовища на регіональному ринку
житлово-комунальних послуг

Сьогодні, незважаючи на адаптацію економіки до ринкових умов
господарювання, досі є галузі, де розвиток приватного сектора, а
відповідно, й конкуренції практично не розпочався. Саме до таких галузей
належить житлово-комунальне господарство, де споживач, незважаючи на
свій “гаманець”, не має змоги отримати високоякісні та в повному обсязі
житлово-комунальні послуги.

У Програмі реформування житлово-комунального господарства України на
2004-2006 роки та на період до 2010 року визначені основні напрями
реформування галузі, серед яких і формування конкурентного середовища.
Про необхідність розвитку конкуренції на ринку житлово-комунальних
послуг говорять також і науковці – Б. Базидевич [1], А. Рибалка [2], В.
Семоненко [3], І. Ступін [4], Г. Філюк [5] та ін. Проте, незважаючи на
проведені дослідження, проблема формування конкурентного середовища на
такому монополізованому ринку України, як ринок житлово-комунальних
послуг, не є вирішеною і потребує подальших досліджень.

Зважаючи на вищевказане, метою статті є визначення сегментів ринку
житлово-комунальних послуг, на яких у перспективі доцільним є розвиток
приватного сектора як основи формування конкурентного середовища на
регіональному ринку житлово-комунальних послуг.

Перехід української економіки до ринкових відносин господарювання,
приватизація житлового фонду, передача об’єктів житлово-комунального
господарства (ЖКГ) з державної в комунальну власність призвели до змін у
системі економічних взаємовідносин у галузі. Проте, незважаючи на вжиті
заходи, бажаного результату – якісного надання житлово-комунальних
послуг та ефективного функціонування галузі — не сталося. Як і раніше,
рівень функціонування ЖКГ далеко не відповідає європейському. Так, за
підсумками роботи у 2003 році, збитки житлово-комунальних підприємств в
Україні перевищили 1,1 млрд. грн, що у 2,2 раза більше, ніж у 2002 році,
спостерігається високий рівень зносу основних фондів та обладнання
підприємств (кількість та обсяги повністю амортизованих основних фондів
і обладнання теплоенергетики, водопостачання, водовідведення, міського
електротранспорту, системи сміттєпереробки в 1,5–2 більші, ніж у
будь-якій іншій галузі), моральне та фізичне зношення житлового-фонду
(близько 40 тис. будинків, що становить 4 відсотки житлового фонду
України, належать до категорії застарілих та аварійних, кожен третій
жилий будинок потребує капітального ремонту) [6].

Намагання уряду реформувати ЖКГ негативно вплинуло і на споживачів
житлово-комунальних послуг. Для населення негативним наслідком
реформування ЖКГ є високі тарифи послуг та їх низька якість. Так, з
грудня 1991 року в Україні було прийнято ряд законодавчих та нормативних
документів, що стосувалися встановлення та регулювання тарифів на
житлово-комунальні послуги: постанови Кабінету Міністрів України “Про
ціноутворення в умовах реформування економіки “ № 733 від 21 жовтня 1994
року, “Про зміну розмірів відшкодування населенням вартості
житлово-комунальних послуг” № 838 від 26 липня 1996 року та інші,
прийняття яких передбачало збільшення рівня відшкодування населенням
фактичних витрат житлово-комунальних підприємств спочатку до 60
відсотків, а потім 80 і 100 відсотків (у 1989 році показник
співвідношення витрат на житло і величини сімейних доходів в середньому
склав 2,5%, з них 1% – квартплата, 1,5% – оплата комунальних послуг).
Такий підхід уряду до ціноутворення в житлово-комунальній галузі не
врахував соціальні фактори регіонального розвитку. Лібералізація цін
відбувалася без врахування регіональних відмінностей у рівнях доходів
населення, ріст яких не був пропорційним до росту цін на послуги.
Фактично реального зростання доходів населення як такого за період
прийняття цих документів не відбулося. Це призвело відразу ж до
збільшення заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки плата
за них становила у більшості випадків більше половини реального доходу.

Як результат, власник житлово-комунального господарства – держава, не
вникаючи в особливості розвитку галузі, своїм неефективним управлінням
знову ж збільшила рівень заборгованості населення за житлово-комунальні
послуги та необхідність дотацій на покриття збитків комунальних
підприємств.

Водночас усі спроби реформувати економічний механізм функціонування ЖКГ
полягали лише в удосконаленні механізму управління державною власністю.
А можливостей для розвитку інших форм власності у житлово-комунальному
господарстві як основи ринкової економіки та конкурентного середовища,
зміцнення фінансового стану підприємств взагалі не існувало, хоча
суспільство уже не в змозі утримувати систему житлово-комунального
господарства з такими високими витратами матеріальних та енергетичних
ресурсів, втратами та нераціональними витратами питної води і теплової
енергії, безгосподарним ставленням до утримання та експлуатації об’єктів
житлово-комунального господарства як власників, так і споживачів.
Україна, ставши незалежною державою, отримала у спадок від Радянського
Союзу житлово-комунальне господарство, підприємства якого перебували у
кризовому стані.

Лише в кінці 1999 року були затверджені Указ Президента України “Про
прискорення реформування житлово-комунального господарства” та Постанова
Кабінету Міністрів України “Про затвердження програми проведення
житлово-комунальної реформи на 1999-2001 роки”, результатом якої стало
передавання підприємств ЖКГ з державної власності у комунальну. Однак,
фактично ця спроба реформувати ЖКГ закінчилася лише передаванням
підприємств у комунальну власність, а проблеми підвищення ефективності
функціонування підприємств галузі та надання населенню якісних
житлово-комунальних послуг так і залишились невирішеними.

14 лютого 2002 року постановою Кабінету Міністрів №139 схвалено Програму
реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005
роки та на період до 2010 року, в якій уже передбачена демонополізація
та створення конкурентного середовища надання житлово-комунальних
послуг. Позитивним також результатом є відтворення Указом Президента
України від 16.03.02 №259/2002 діяльності Державного комітету України з
питань житлово-комунального господарства з метою забезпечення проведення
цієї реформи, реалізації державної політики у сфері житлово-комунального
господарства та міського електротранспорту, здійснення управління у
зазначеній сфері, а також міжгалузевої координації роботи галузі.

Наведені та інші нормативні документи визначили юридичну базу та етапи
реформування житлово-комунального господарства на макро- та мікрорівнях.
Проте сьогодні механізм регулювання житлово-комунального господарства на
мезорівні так і не відпрацьовано та законодавчо не затверджено. А Закон
України “Про місцеве самоврядування в Україні”, де розглянуте
регіональне регулювання ЖКГ, потребує доопрацювання, оскільки в ньому
прослідковується нечітке наявне законодавче розмежування повноважень
органів виконавчої влади різного рівня щодо комунального господарства і,
як наслідок, відсутність фактичної відповідальності за ефективне
управління майном територіальної громади та за рівень забезпечення
громадян якісними комунальними послугами.

Тому одним з основних напрямків реформування галузі є створення умов для
появи нових власників, які зможуть забезпечити ефективне функціонування
житлово-комунальних підприємств, підвищити якість послуг та збільшити їх
обсяг для забезпечення необхідного рівня якості життя в кожному регіоні
країни. Для цього насамперед потрібно надавати сприяння створенню
ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального
господарства, тобто необхідно забезпечити умови для створення та
розвитку підприємств державного та недержавного сектора ЖКГ в регіоні,
що надають житлово-комунальні послуги та формують конкурентне середовище
на регіональному ринку житлово-комунальних послуг. Тому вважаємо за
доцільне провести виділення ринків житлово-комунальних послуг, на яких у
перспективі формування конкурентного середовища є доцільним, а на яких
ні.

Розуміючи під регіональним ринком житлово-комунальних послуг (РРЖКП)
просторову сукупність різних ринків житлово-комунальних послуг, кожен з
яких являє собою сукупність соціально-економічних відносин між
суб’єктами й державою з приводу купівлі-продажу цих послуг на території
регіону відповідно до специфічних форм дії ринкових законів, вважаємо,
що даний ринок можна поділити: за територіальною ознакою – на ринок
житлово-комунальних послуг села, селища та міста, за технологічною
ознакою – на ринки послуг житлового та комунального господарства,
останній у свою чергу поділяється на ринки послуг мережного
господарства, господарства упорядкування та міського пасажирського
електротранспорту. Саме в розрізі окремих ринків, а не в цілому на
РРЖКП, потрібно проводити дослідження доцільності розвитку конкурентних
відносин між підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги
населенню.

Тому розглянемо визначені ринки з позиції розвитку конкурентного
середовища на них у перспективі. При цьому будемо користуватися підходом
до класифікації конкурентних структур ринків на основі ринкових ситуацій
[7-10], за яким типовими ознаками конкурентних структур ринків є
кількість учасників ринку, частка ринку одного продавця, тип послуги,
умови входу на ринок та виходу з нього, вплив одного продавця ринку на
встановлення ціни на послуги.

У таблиці 1 подано основні характеристики ринків житлово-комунальних
послуг та визначено тип конкуренції на них у перспективі.

Таблиця 1. — Тип конкурентної структури на регіональному ринку
житлово-комунальних послуг України в перспективі

Сегмент РРЖКП Ідентифікаційні ознаки типу конкурентної структури Тип
конкурентних структур на РРЖКП у перспективі

Кількість учасників на ринку Частка ринку одного продавця Тип послуги
Умови входу-виходу Вплив продавця на формування ціни на послуги

Ринок послуг житлового господарства багато продавців та покупців мала
однорідна вільні адаптуються до цін село – монополія;

селище – поліполія;

місто – поліполія

Ринок послуг упорядкування мало продавців — багато покупців велика
неоднорідна та однорідна значні бар’єри узгодженість цін, не впливають
на формування ціни село – монополія;

селище – монополія;

місто – олігополія

Ринок послуг міського пасажирського електротранспорту мало продавців

багато — покупців велика Однорідна значні бар’єри не впливає село –
монополія;

селище – монополія;

місто – олігополія

Ринок послуг мережного господарства один продавець

багато покупців монополіст на ринку неоднорідна утруднений фіксує ціни
село – природна монополія;

селище – природна монополія;

місто – природна монополія

Щодо регіонального ринку житлово-комунальних послуг, то, враховуючи його
складність, для формування конкурентного середовища на ньому потрібно
виділити однорідні або взаємозамінні послуги на кожному з його
сегментів. Водночас потрібно звернути увагу на те, що, будучи
невзаємозамінними з точки зору процесу надання послуги в цілому,
взаємозамінними можуть бути окремі технологічні операції або етапи.

На рисунку 1 здійснено поділ ринків послуг житлового господарства,
ринків послуг мережного господарства, ринків послуг міського
пасажирського транспорту та ринків послуг господарства упорядкування за
основними видами діяльності, де можливий розвиток конкурентних відносин.

Рисунок 1 – Класифікація ринку житлово-комунальних послуг за основними
видами діяльності

Охарактеризуємо таблицю 1 та рисунок 1 у поєднанні.

Як бачимо, на ринку послуг житлового господарства в перспективі доцільно
сформувати конкурентне середовище, оскільки конкуренція, яка потенційно
найбільш йому буде адекватною, є такою, що максимально наближається до
досконалої – поліполія: ситуація на ринку, як показав нам аналіз
зарубіжного досвіду формування недержавного сектора в ЖКГ, може
характеризуватися великою кількістю продавців та покупців, однорідністю
продукції, вільним входом на ринок та виходом з нього для підприємств
різних форм власності. Водночас потрібно зауважити, що відповідно до
існуючого територіального поділу регіону формування конкурентного
середовища на ринку житлових послуг доцільним буде лише на рівні селища
та міста, де попит на такі послуги буде достатньо великим. На рівні
ринку села конкуренція є недоцільною, оскільки там або відсутній попит
на такі послуги, або ж занадто малий.

Ринок житлових послуг за основними видами діяльності можна розділити на
два види, всередині яких можливим є розвиток конкурентного середовища:
управління житловим фондом (конкуренція між підприємствами щодо
загального керівництва житловим фондом, керівництва технічною
експлуатацією житлового фонду або керівництва аварійно-ремонтним
обслуговуванням житлового фонду) та безпосередньо технічна експлуатація
житлового фонду (конкуренція між підприємствами щодо експлуатації,
технічного обслуговування, поточного ремонту житлового фонду та
аварійно-ремонтного обслуговування житлового фонду).

На ринках послуг та міського пасажирського електротранспорту
перспективним є розвиток олігополістичної конкуренції, за якої можливе
функціонування на ринку декількох невеликих монополій. Кожний монополіст
повинен враховувати поведінку як споживачів своєї продукції, так і
конкурентів, зворотна реакція яких на його дії може бути неоднозначною.
Прикладом господарської ситуації, яку можна описати за допомогою моделі
олігополії, є обслуговування міських жителів кількома транспортними
компаніями. При цьому кожна з них буде монополістом на одному-двох
маршрутах. Ситуація, при якій маршрути різних фірм будуть частково
перекриватися, буде прикладом чистої олігополії, тобто ситуації, за якої
конкуруючі фірми надають однорідну (майже однорідну) послугу, а саме
транспортну. На таких олігополістичних ринках формування конкурентного
середовища є доцільним, а тому потрібно створювати умови для вільного
входу на ринок житлово-комунальних послуг приватного власника.

Ринок послуг міського пасажирського електротранспорту можна поділити на
ринки управління підприємствами міського пасажирського електротранспорту
та безпосередньо технічної експлуатації даного транспорту, на яких
доцільним є формування конкурентного середовища.

Ринок послуг упорядкування можна поділити на ринки, де розвиток
конкуренції є можливим: надання суспільних послуг з прибирання, надання
ритуальних послуг, послуг санітарного очищення та прибирання вулиць,
послуг зеленого господарства, послуг з переробки відходів тощо.

Доцільність залучення приватного сектора для надання усіх
житлово-комунальних послуг, проведення приватизації житлово-комунальних
підприємств підтверджується також оглядом досліджень з проблем
приватизації, який показав, що із 24 випадків аналізу порівняльної
ефективності функціонування державних (комунальних) та приватних
підприємств інфраструктурної сфери половина приватних або приватизованих
підприємств характеризувалася більшим рівнем ефективності функціонування
та якості надаваних послуг, в семи випадках розбіжності були незначними,
і лише в п’яти випадках дослідники вирішили, що державні (комунальні)
підприємства відрізняються вищим рівнем ефективності функціонування,
аніж приватні [11; с. 152].

Ринок послуг мережного господарства складається з ринку послуг
водопостачання та водовідведення (або каналізації), ринку послуг
теплопостачання та ринку послуг газопостачання. Однак ринок послуг
газопостачання не є предметом нашого розгляду, оскільки система
управління підгалуззю комунального газопостачання традиційно є
самостійною (наприклад, ще за часів Радянського Союзу управління газовим
господарством було відокремлене від системи Міністерства
житлово-комунального господарства).

Щодо ринків водопостачання та водовідведення, то, на нашу думку,
найбільш прийнятним з точки зору можливості антимонопольного регулювання
та демонополізації галузі є виконання окремих технологічних операцій:
конкуренція у сфері управління об’єктами водопостачання та
водовідведення (наприклад, контроль за реалізацією послуг водопостачання
та водовідведення для населення, управління експлуатацією об’єктів
водопостачання та водовідведення, стічних споруд, об’єктів каналізації,
диспетчерське обслуговування, транспортне обслуговування тощо), у сфері
технічного обслуговування об’єктів водогону (обслуговування очисних
споруд, водогінних мереж, споруд зберігання води, водозаборів підземних
вод, водонапірних споруд, контроль та облік використання води) та у
сфері технічного обслуговування об’єктів каналізації (обслуговування
насосних станцій, каналізаційних мереж, очисних споруд, експлуатація
відстійників, хлораторних приладів, полів фільтрації).

Основним завданням підприємств ринку теплопостачання є забезпечення
виробництва та доведення у вигляді теплоносія до споживачів кількості
теплової енергії, необхідної для опалення та гарячого водопостачання
житлового фонду на рівні забезпечення нормального температурного режиму
приміщень всередині житлових будівель та санітарно-гігієнічних потреб
населення.

Певні труднощі, які виникають при класифікації даного ринку, пов’язані
насамперед з тим, що традиційно прийнятий поділ послуг з теплопостачання
на послуги гарячого водопостачання та опалення через їх тісний
технологічний взаємозв’язок не може бути використаний, оскільки в цих
сферах є технологічно недоцільним розвиток конкурентних відносин. Тому з
урахуванням мети формування конкурентного середовища класифікуємо ринок
послуг з теплопостачання на послуги з управління об’єктами
теплопостачання (диспетчерське обслуговування, управління процесами
ремонту обладнання та споруд, приладів, хімічний нагляд, управління
реалізацією теплоенергії, транспортне обслуговування) та технічне
обслуговування об’єктів теплопостачання (експлуатація котелень, насосних
станцій, теплових мереж, обслуговування котелень, роботи з ремонту
об’єктів теплопостачання), при виконанні яких можливий розвиток
конкуренції.

Щодо регіонального ринку послуг мережного господарства різних
територіальних рівнів, то, окрім технологічних особливостей, які
обумовлюють розвиток монополізму на ринках, існують і соціальні
властивості комунальних послуг, які роблять недоцільним розвиток
конкуренції на ньому, а відповідно і формування конкурентного
середовища:

унікальний характер споживання комунальних послуг (властивість
незамінності), який не дозволяє споживачам відмовитися від споживання
послуг при підвищенні ціни на неї або, навпаки, поводитися при зниженні
ціни;

доступність послуг споживачам у будь-який час, коли у них виникає
потреба (властивість безперебійності та надійності надання комунальних
послуг);

необхідність повного задоволення потреби в послузі, що є одним з
важливих показників якості комунального обслуговування та рівня
комфортності життя населення.

Тому, говорячи про формування конкурентного середовища, потрібно
зауважити, що цей процес має регулюватися спеціальним органом влади.
Проте сьогодні, з одного боку, держава, як головний регулятор процесу
формування конкурентного середовища на регіональному ринку
житлово-комунальних послуг і суб’єкт антимонопольної політики, своєю
нормотворчою діяльністю найбільшою мірою охоплює ЖКГ, при цьому фактично
майже нічого не роблячи для реального перетворення цього господарства. З
іншого боку, зарегульованість конкурентного сектора економіки – як
формальна, так і реальна – на сьогодні перевищила всі допустимі межі. І
на центральному, і на регіональному, і на місцевому рівнях масштаби
невиправданого втручання в господарську діяльність ринкових суб’єктів
починають перевищувати адаптивні властивості бізнесу перемагати таке
втручання та виживати в умовах зростаючої фінансової напруги з боку
держави. Тому виникає необхідність проведення державними органами влади
перегляду процесу регулювання ринкових відносин в житлово-комунальному
господарстві. Завдання державної політики в житлово-комунальному
господарстві полягає не лише у зміні правової форми власності
підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, а у зміні
економічного змісту власності шляхом максимального формування
конкурентного середовища. Надання монопольного становища приватним
підприємствам на ринках мережних послуг (тобто заміна інституційного
монополізму на підприємницький [11, с.192]) не завжди завершується
ефективно. Приватизацію житлово-комунальних підприємств потрібно
проводити там, де вона сприяє розвитку конкурентних відносин (житлове
господарство, господарство благоустрою). У разі існування природного
монополіста на ринку не обов’язково повністю змінювати форму власності
природного об’єкта з державної на приватну, а варто шукати шляхи
ефективної співпраці державної та приватної форм власності – здійснювати
приватизацію та демонополізацію суб’єктів регіонального ринку
житлово-комунальних послуг. Тут можливий інший різновид конкуренції –
конкуренція за ринок, за право надання комунальних послуг на певній
території, тобто права на монопольне становище на ринку. Таке право
можуть отримати як комунальні, державні підприємства, так і приватні
підприємства.

Висновок

Отже, доцільність формування конкурентного середовища на регіональному
ринку житлово-комунальних послуг обґрунтовується насамперед
неефективністю функціонування державних (комунальних) підприємств на
ньому та відсутністю підприємств, заснованих на приватній формі
власності, що призводить до відсутності конкуренції між ними.
Особливість формування конкурентного середовища на регіональному ринку
житлово-комунальних послуг полягає в тому, що насамперед державні,
регіональні та місцеві органи влади повинні створювати умови для
формування такого середовища, розглядаючи при цьому РРЖКП не як
сукупність монопольних ринків, а як сукупність ринкових сегментів, які
відрізняються доцільністю формування конкурентного середовища на них.
Серед шляхів формування конкурентного середовища потрібно насамперед
виділити проведення ефективної приватизації й демонополізації на ринках
житлово-комунальних послуг та удосконалення державного, регіонального й
місцевого регулювання ринків житлово-комунальних послуг. Результатом
формування конкурентного середовища на регіональному ринку
житлово-комунальних послуг за допомогою названих шляхів має бути
підвищення ефективності функціонування підприємств галузі та покращання
якості й надійності надання споживачам житлово-комунальних послуг.

Література:

Базилевич В. Формирование конкурентной среды в транзитивной экономике:
проблемы, тенденции, противоречия // Конкуренция. Вестник
Антимонопольного комитета Украины. – 2003.– №2(5). – С.24-28.

Рыбалка А. Особенности развития конкурентной среды в
жилищно-коммунальной сфере и проблемы повышения ее эффективности //
Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 9 (27). – С. 141-148.

Семоненко В.В. Принципы формирования конкурентного механизма в сфере
жилищно-коммунального хозяйства // Вісник Харківського національного
університету ім.В.Н.Каразіна. Економічна серія .– Вип. 630.– Харків:
ХНУ, 2004. – С. 51-54.

Ступин И. Что останется после ДЕЗа? // Эксперт.– 2002.–№30.–С.23-24.

Филюк Г., Базилевич В. Разгосударствление естественно- монопольных
структур в Украине // Экономика Украины. — 2002. — № 3. — С. 35-42.

Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на
2002-2005 роки та на період до 2010 року від 14 лютого 2002 р. № 139. //
Міське господарство України. – 2002. – №1.

Самуельсон П. Экономика. – М.: НПО “Алгон” ВНИИСИ “Машиностроение”,
1994. – С. 504.

Долан Э., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель. – СПб:
Санкт-Петербург оркестр, 1992. – С.156.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики. – М: Прогресс, 1995.
– С.75.

Серебряков Б.Т. Теория экономического равновесия. – М.: Экономика, 1973.
– С.140.

Доклад о мировом развитии 2002 года. Создание институциональных основ
рыночной экономики: Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2002. – 250 с.

Ринок житлово-комунальних послуг

Ринок послуг житлового господарства

Ринок послуг мережного господарства

Ринок послуг міського пасажирського електротранспорту

Ринок послуг

господарства благоустрою

Управління житловим фондом

Технічна експлуатація житлового фонду

Водопостачання та водовідведення

Управління об’єктами водопостачання та водовідведення

Технічне обслуговування об’єктів водопроводу

Технічне обслуговування об’єктів каналізації

Теплопостачання

Управління об’єктами теплопостачання

Технічне обслуговування об’єктів теплопостачання

Управління підприємствами міського пасажирського електротранспорту

Технічна експлуатація міського пасажирського електротранспорту

Надання суспільних послуг з прибирання

Надання ритуальних послуг

Послуги санітарного очищення та прибирання вулиць

Послуги зеленого господарства

Послуги по переробці відходів

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *