Домогосподарства (реферат)

Реферат на тему

Домогосподарства

План

1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин

2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

Література

1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин

Сутність домогосподарства. У сучасних цивілізованих країнах світу
найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона
передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних
секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку
практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині
спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги
продукції особистих підсобних господарств у сукупному
сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і
плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному
розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної
проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до
ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти
чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з’ясування суті поняття
«домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення
цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних
культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін
«домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання,
власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного
з’ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до
трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями
домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з
метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об’єднаних спільним
веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не
слід ототожнювати з поняттям «сім’я».

Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та
спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств
відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних
колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці
строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В
Україні налічується 13,2 млн домогосподарств, які є дуже важливою
складовою приватного сектору країни.

Термін «домогосподарство» більш чітко прив’язаний до територіальних меж
окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є
родичами, і передбачає існування економічних відносин власності
всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують).
Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і
біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною
макроструктурою.

Функції домогосподарств. З’ясувавши основний зміст категорії
домогосподарства, можна перейти до розгляду функцій домогосподарств,
тієї ролі, яку вони виконують в економічному розвитку суспільства. Перш
за все в будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками
ресурсів. Виникає питання, які саме ресурси домогосподарства можуть
давати країні? У першу чергу — це робоча сила людини, її особиста праця.
Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також
виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь
державі, забезпечуючи її ресурсом праці.

Працею не обмежується внесок домогосподарників у ресурсний потенціал
суспільства. Згідно із Законом України «Про власність» кожен громадянин
України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі
підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського
харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини,
обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи
майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів,
домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий
економічний ресурс, як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові
ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони
купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на
ощадні рахунки, придбавають облігації.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не
тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи
та розподіл.

2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

Доходи домогосподарств та їх джерела. Щоб домогосподарства успішно
виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за
рахунок певних джерел. Звідки домогосподарства можуть отримувати грошові
кошти у своє розпорядження? Частково в даній темі відповідь на
поставлене запитання вже дана. Головне джерело доходів — це доходи від
ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або
ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що
отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.

Трансфертні платежі — це всі виплати, які відповідають

його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим
витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

оплата праці членів сім’ї;

пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до
санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у
дошкільних закладах;

надходження від особистого підсобного господарства;

дохід з інших джерел.

Структура доходів населення за джерелами досить різноманітна і залежить
від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних
сил.

Отже, сукупний дохід домогосподарства — це вся сума доходів, які воно
отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий
мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована
за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення
першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується
для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних
розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат
і пільг.

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має
враховуватись і оптимальний споживчий бюджет — вартість набору життєвих
засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які
задовольняють розумні раціональні потреби людей. Цей показник
використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору
найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Розподіл доходів між домогосподарствами. Даючи економічну оцінку
домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки джерела їхніх
доходів, а й розподіл їх між собою. Розподіл доходів дає змогу отримати
уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб
існування пануючої соціально-економічної системи. Кожному типу
суспільства відповідають певні принципи розподілу доходів. Історія знає
розподіл за працею, капіталом, власністю, факторами виробництва. У
змішаній економіці всі ці форми співіснують, переплітаються, взаємодіють
між собою. Їх удосконалення сприяє підвищенню суспільного добробуту. У
вивченні проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука виділяє
два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий
розподіл доходів. Перше означає, що грошовий дохід країни поділяється на
заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід
суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують
отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за роботу; рента і
процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності; прибуток
надходить до власників підприємств.

Особистий розподіл доходів пов’язаний зі способом, за допомогою якого
сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Розуміння як функціонального, так і особистого розподілу доходів є
ключовим моментом в оцінці ролі домогосподарств у економіці. Статистичні
дані свідчать про значну нерівність розподілу особистих доходів
населення. Подібна тенденція спостерігається і в Україні. Питання
нерівномірності розподілу доходів становить одну з фундаментальних
проблем зарубіжної економічної науки. Дане явище пояснюється різними
причинами: здібності кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види
діяльності. Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють:
володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими
угіддями тощо; становище на ринку; інші фактори, а саме — щасливий
випадок, наявність особистих контактів із членами уряду, сила
політичного впливу, дискримінація і т. ін. Вітчизняні економісти все
більше переконуються в тому, що надто високу диференціацію в доходах
населення України обумовлюють не тільки перелічені причини, а й труднощі
економічного характеру, з якими доводиться стикатися Україні сьогодні,
загальним низьким рівнем життя основної частини населення.

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

Oe

O

u

ue

E?MueMjc4e‚fagiooooocoooooooooooooooooooo

& рисах, то постає досить ясна картина. Частина доходу надходить державі
у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на
витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства — це придбання товарів особистого
користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів,
предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні
та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад,
поділені на товари та послуги. Так, міністерство торгівлі США ділить
споживчі витрати на такі групи:

1) витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які
служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп’ютери,
магнітофони, телевізори, холодильники тощо;

2) витрати на товари короткострокового користування — такі, що служать
менше ніж один рік: продукти харчування та більшість предметів одягу;

3) витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури та ін.

Витрати на споживання і поведінка споживачів. Розглядаючи споживання,
корисно ознайомитися з деякими закономірностями, що йому притаманні в
ринковій економіці. Витрати домогосподарства на споживання пов’язані з
попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий
надлишок, максимізація корисності.

Ефект доходу. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то
збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу
або купівельної спроможності. Точніше, ефект доходу означає вплив зміни
ціни на реальний дохід споживачів. Якщо ціна зростає, а грошові доходи
залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і
вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні
доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.

Ефект заміни. Перший фактор, що пояснює зменшення споживання
домогосподарств із підвищенням цін, є цілком очевидним. Але одну і ту
саму потребу можна задовольняти не одним, а декількома продуктами, кожен
з яких відіграє роль замінника. Поняття граничної корисності допомогло
пояснити фундаментальний закон поступового спадання попиту. Однак
протягом останніх десятиліть економісти розвинули альтернативний підхід
до аналізу попиту — підхід, за яким навіть немає згадки про граничну
корисність.

Аналіз споживання вимагає знань про ефект заміни (заміщення). Отже, якщо
лосось став дорожчим продуктом харчування, то домогосподарства будуть
менше купувати лосося і більше коропа чи ляща. Так само і зі зменшенням
ціни на відеокасети відносно квитків у кіно — споживачі шукатимуть
більше розваг за нижчу ціну. Загалом ефект заміни полягає в тому, що
коли ціна на товар зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар
іншим, аби отримати бажане за найнижчу ціну.

Домогосподарства чинять так, як і підприємства, коли зростання ціни на
певний фактор виробництва змушує їх замінювати дорогі фактори
виробництва більш дешевими. Домогосподарства, заміщуючи дорогі товари
дешевими, купують задоволення за менші витрати.

Споживчий надлишок. Аналіз закону спадної корисності, який був
розглянутий у темі 2, показує, що існує розрив між загальною корисністю
блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для
домогосподарства, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає, бо
споживач отримує більше ніж платить унаслідок дії закону спадної
граничної корисності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю
продукту. Отже, вони платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує
остання одиниця.

На рис. 11.1 зображено графік граничної корисності води «Оболонь».
Спадно-ступінчастий попит на воду відображає спадну граничну корисність
води. Бачимо, наскільки великим є надлишкове, або додаткове, задоволення
від попередніх одиниць для господарства, оскільки ціна пляшки води
коштує лише 1 грн. Підсумувавши всі затемнені на графіку додаткові
вигоди від першої до восьмої одиниці отримуємо загальну додаткову вигоду
в 3 гривні під час покупки, води. Отже, домогосподарство отримує
додаткову вигоду від усіх перших одиниць товару.

Рис. 11.1. Додаткова вигода

(споживчий надлишок для домогосподарства)

Максимізація граничної корисності. Домогосподарство як споживач
намагається максимізувати свою корисність або величину задоволення, які
є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець
повинне так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар
приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню. У
такій ситуації члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення
або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі
сталим доходом за таких ринкових цін досягне максимального задоволення
або корисності, якщо гранична корисність останньої гривні, витраченої на
певний товар, є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні,
витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на
гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається
граничною корисністю доходу.

Цю фундаментальну умову стану рівноваги для споживача (домогосподарства)
П. Самуельсон запропонував визначати у вигляді формули:

.

(Див.: Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс: Пер. с англ. — М., 1964. —
С. 431.)

Цим правилом максимізації корисності керується на ринку кожен споживач,
купуючи товари.

Заощадження. Тепер доцільно з’ясувати суть терміна «заощадження». Дохід,
що залишається у розпорядженні споживача після внесення податків та
інших виплат, може використовуватись лише двома способами — або на
заощадження, або на споживання.

Заощадження — це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у
вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого
споживання.

Причини для збереження доходу можуть бути найрізноманітнішими. Якщо
зробити спробу ці причини класифікувати, то їх можна розділити на дві
групи. Одна група — захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити
себе на «чорний день» у разі виникнення непередбачуваних обставин,
бажання покращити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім’ї та ін.
Друга група причин — спекуляція на біржі, тобто зберігання частини
доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у
майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості.

У сучасній неокласичній теорії існує постулат про рівність заощаджень та
інвестування. Це означає, що заощадження, які робить населення, повинні
дорівнювати інвестиціям, що здійснюються фірмами. Тільки за даної умови
попит на ринку дорівнюватиме пропонуванню, ситуація стане стабільною.
Порушення ж наведеної рівності призводить до виникнення негативних явищ
в економіці, до деформації ринкових структур.

Зважаючи на це звертаємо увагу ще на одну умову ринкової рівноваги:
сукупні витрати повинні дорівнювати вартості виробленого продукту.
Невиконання цієї умови у свою чергу призводить до негативних наслідків —
до дефіциту або перевиробництва продукції на ринку.

Вивчення сукупного попиту, який формують витрати домогосподарств, дає
орієнтир підприємцям у тому, яка продукція користується попитом на
ринку, а яка — ні, які товари слід випускати, а які — ні. Існує окрема
наука про вивчення попиту — маркетинг. Без знання її методики в
сучасному світі не може обійтись жодне підприємство цивілізованої
країни.

Вивченням сукупного попиту займаються не тільки великі корпорації,
фірми, а й держава, для того щоб здійснювати ефективне регулювання
економікою. Використовуючи різні інструменти, держава може впливати на
сукупний попит, стимулюючи або звужуючи його, і за допомогою цього
вирішувати проблеми безробіття, інфляції, стабілізації економічного
зростання, забезпечення ефективної зайнятості.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Р

Р = 1 грн.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

q

E

Крива попиту споживача

на воду

Ціна води

Ціна і гранична корисність води, грн.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *