Сучасний ринок, його структура і функції (реферат)

Реферат на тему:

Сучасний ринок, його структура і функції

План

1. Ринок як полісистемне утворення

2. Ринкова інфраструктура

3. Функції ринку

1. Ринок як полісистемне утворення

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм —
це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же
ринок — це один з феноменів, який зумовлює склад-ну систему
господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за-кономірності,
численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих краї-нах
визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо-дарською
практикою законодавчих і моральних норм, багатопла-новою і компетентною
політикою держави щодо розвитку еконо-міки та соціальної інфраструктури,
інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх
рівнях, правовою свобо-дою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно ба-гату
структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу,
фі-нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так
званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе-релічених
елементів здатний функціонувати в так званому авто-номному режимі і тому
має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної
системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні та
розвитку. Порушення цього взаємозв’яз-ку стає серйозною перешкодою
існування повноцінного ринкового середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політикоадміністративними ознаками:
ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій,
континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового
середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та
господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм
конкурентоспроможності функціонуючих суб’єктів господарювання як
монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника,
продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може
продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто
монополію недостатньо трактувати як антипод ринковоконкурентного
середовища. Крім монополії ворогом останнього є також тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні
складові його це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і
капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг один з найважливіших компонентів
товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його
стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним
проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку
споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів
світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. В
економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції,
споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних
підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна
система відвернула виробництво від потреб люди-ни, підпорядкувала його
інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового
національного продукту приблизно 45 відсот-ків припадало на капітальні
вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду
споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах
світового ринку це співвід-ношення має вигляд 74 : 26. В той же час у
країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30
: 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в
систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть
нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення
капіталовкладень, зростання вартості споруджува-них об’єктів,
невідповідності встановлених на них машин, облад-нання, приладів
світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза
функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви-робничих відносин,
країни командно-адміністративної системи при-гнобили виробництво, його
рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню-ється через
капітал. Інакше неможливо перебороти численні лис-баланси, неприйняття
підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати
отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив-ного
господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль-ної культури
господарюючих суб’єктів, не сприяє співробітництву з іноземним
капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму-лювати передусім не
позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції,
портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового
капіталу мають переваги. Вони ство-рюють матеріальну заінтересованість у
найбільшій віддачі капіта-лу, у впровадженні передової технології й
організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти
тощо.

Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це
форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в
нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі
державної політики, чинного зако-нодавства та саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути
екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис-тання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні
працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на
підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї
групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою
власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні
ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо-во не
працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два «чистих» варіанти ринку робочої сили і
зайнятості. Перший — ринок робочої сили з обмеженим попитом;

другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок
відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має
великий резерв робочої сили. Дійовим інстру-ментом ринку робочої сили є
біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди
за сегментами ринку, і вони набувають певної структу-рованості.

2. Ринкова інфраструктура

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням рин-кової
економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі еле-менти:
аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг,
біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдин-гові компанії та
ін.

Аукціони — форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів,
попередньо виставлених для ознайомлення. На аук-ціонах реалізують певні
види товарів, які, як правило, користують-ся підвищеним попитом.
Наприклад, головними центрами аукціон-ної торгівлі хутром є Нью-Йорк,
Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва.
Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість
пропонованих то-варів.

Отже, аукціон — це продаж реальних товарів на основі конкур-су покупців.
Міжнародні аукціони — переважно комерційні орга-нізації, які мають
приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони
організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують
товари своїх клієнтів за комісійну вина-городу.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації, голов-ним
завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговель-них зв’язків
з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на
принципах повного комерційного розрахун-ку та самофінансування.
Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників
або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують
товари за кордоном і перепродують місцевим оп-товим та роздрібним
торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте мо-жуть
виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і
зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окре-мих осіб.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфра-структури. Вони
бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, націо-нальні та місцеві.
Ярмарки — це торги, ринки товарів, які періодич-но організовують в
установленому місці. Свого часу вони відігра-вали важливу роль в
економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного
виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням
конкуренції з центрів привозу ве-ликих партій наявного товару ярмарки
перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг (від англ. marketing — ринок, збут) — це динамічна система
ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною
філософією виробництва, в основу якої покладе-но принципи та закони
товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знан-ня потреб
споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного
виробництва; найбільш повне задоволення потреб по-купця з використанням
методів цінової та нецінової конкуренції;

ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі
всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових
можливостей постачальників; забезпечення довготрива-лої дієздатності
виробничо-комерційних підприємств, фірм та ор-ганізацій на основі
оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в
галузі виробництва товарів.

У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють
служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяль-ності залежить
від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв’язків
відповідних господарських і комерційно-торго-вельних формувань. Основні
завдання маркетингової служби;

комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів;
ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і
проект-но-конструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто
диференціація покупців залежно від їх потреб та особливос-тей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин при-таманні
багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного
обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До
останніх належать біржі.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оп-тимальними
наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів,
реалізується єдина стратегія комерційної пове-дінки агентів цієї
структури. Біржа є організаційною формою рин-ку, на якому відбуваються
вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою,
наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних
активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж:

перший — як доступне для всіх зібрання; другий — як замкнене, всебічно
регламентоване державою зібрання; третій — як всебічно регламентована
державою корпорація; четвертий — як вільна кор-порація чи приватний
заклад останньої. Всі вони мають свої особ-ливості. Однак їх об’єднує
те, що вони вдосконалюють і полегшу-ють ринкові взаємовідносини,
регламентують і впорядковують (че-рез писані й неписані правила)
найактивніших агентів ринкової економіки, зв’язують їх між собою,
полегшують переливання капі-талів, виступають індикаторами ринкової
орієнтації. З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі. Біржа
праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює
посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє
здійсненню узгодженої державної HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyIl*z*WCaZgx7N73M5vC9bIP5*Krq
E8O3Kedyin-lz*l5aXmy7p*Dm-vMIkhci-gX*W6Q72L3BOGRXUm1erz8TXXCxdrNYgBU8cmo
S1IpQosU0CZiAh3jQLOoI25lhBXlPPajGf4mmKF-tRFI22XvCw14NxgIymSzsjB88iEBsnHc
iVgdyNhIzHyBt1YkaBISSWX3kzHAZ пол ітики в галузі зайня-тості населення.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує
попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за
працевлаштуванням; сприяє працевлаштуван-ню працездатних; здійснює
професійну орієнтацію молоді; випла-чує допомогу по безробіттю тощо.
Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як
державна організа-ція. Поряд з державними біржами праці існують і платні
приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а
також:

посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях
та ін. В Україні розвивається безплатна державна систе-ма центрів і
служб зайнятості.

Товарна біржа — комерційне підприємство, регулярно функціо-нуючий ринок
однорідних товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємств
торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод,
виявлення товарних цін, попиту й про-позиції товарів, вивчення,
впорядкування і полегшення товаро-обороту та обмінних операцій,
представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо
операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо
зерном, цукром, займа-ла, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі
бувають публічні й приватні.

На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці,
що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та
урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих
корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени
біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх
прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто
біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари,
грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають
клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів,
інформації про кон’юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма — це посередник між продавцями й покупця-ми цінних
паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон’юнктуру ринку, можливості
закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здій-снюваних брокерами, така:
заява інвестора про готовність придба-ти акції — оцінка брокером
кон’юнктури ринку — завершення операції. Процес пошуку інвестора
називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів примі-щенням,
зв’язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування),
сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне
розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж полягає передусім в тому, що вони сприяють
встановленню ринкової рівноваги, відтворюваль-ним процесам, ефективності
економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж. вироблялися й
апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб’єктів
ринкових відносин, викристалізовувались біржове зако-нодавство, правове
забезпечення їх діяльності. Одними з перших сформувалися поняття так
званих біржових товарів та біржового контракту. Останній є юридичним
зобов’язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього
належать угоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні та засоби
поставки товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних
чинники: ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так
звані ф’ючерсні угоди (домовленості про реаліза-цію товарів, які будуть
вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю
наступного року). Вони передбачають не кількість товарів, а число
контрактів. При укладанні ф’ючерсної угоди узгоджують лише дві позиції:
ціну і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватись лише з одного
стандартного виду то-варів (так званого базового сорту), встановленого
цією товарною біржею. Строк поставок за ф’ючерсним контрактом
визначається тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт
Лондонської та інших бірж на поставку каучуку можна укладати на кожний
наступний місяць, тобто на місячну позицію; цукру, какао, міді, цинку,
олова, свинцю — на кожну наступну тримісячну позицію.

????????H?H?????????????H?H??????????H?H???Все часті-ше події на
товарних біржах визначають кон’юнктуру всіх інших ринків. Ф’ючерсні
операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають
місце, коли покупець і продавець певно-го виду товару укладають угоду не
для реалізації купівлі та прода-жу, а для отримання різниці в ціні на
цей товар на час його постав-ки порівняно із зазначеною в контракті.

Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати,
купувати або обмінювати товар; користуватися інфор-мацією про
кон’юнктуру ринку, яка перманентне змінюється, про стан попиту й
пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про платоспроможність
і надійність контрагента угоди. Співзасновни-ки біржі застраховані від
небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для
здійснення вже укладених угод.

Під впливом часу та економічної конкуренції серед товарних бірж
виробилася чітка спеціалізація: щодо кольорових металів — Лондонська,
Нью-Йоркська; натурального каучуку — Нью-Йорксь-ка, Лондонська,
Амстердамська, Сінгапурська, Куала-Лампурська;

зерна — Вінніпезька, Чиказька, Лондонська, Ліверпульська,
Рот-тердамська, Антверпенська, Міланська; цукру — Лондонська,
Гам-бурзька.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на
якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та
купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних
позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку
капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових
ресурсів, їх спрямування на довго-строкові інвестиції, фінансування
перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних
товариств (у США, Великобританії, Японії) або дер-жавних інститутів (у
Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській,
Лондонській, Токійській, Паризькій, Франк-фуртській, Базельській,
Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та
принципи, які зумовлюють певні га-рантії страховим компаніям, окремим
акціонерам.

Розпродаж акцій — це вільний маневр бірж, диверсифікація фі-нансових
надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Акція — це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал
акціонерного товариства. Вона дає право на отримання частини прибутку в
формі дивіденда.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об’єднання
капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є доку-ментом «на
пред’явника», котируються і можуть вільно переходити від однієї особи до
іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розроб-леного її
засновниками й узаконеного державними правовими ак-тами. Статутом
передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть
випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні товариства — біржі виконують роль барометра еко-номічного
життя. Біржові операції мають на меті не тільки індиві-дуальне
збагачення власників акцій (йдеться про власників контроль-ного пакета),
а й утвердження цього як структурного різновиду рин-ку. При жорсткій
конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються
«приреченими» на спільність економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три суб’єк-ти: той,
хто випускає цінні папери; хто їх купує; хто об’єднує про-давця і
покупця акцій (брокерська фірма).

Щоб бути членом біржі, треба засвідчити свою дієздатність. Так, вартість
місця на Нью-Йоркській біржі у різні роки була такою, тис. дол.: у 1827
р. — 0,1; 1901 р. — 80; 1929 р. — 625; 1942 р. — 17; 1987 р. — 1100;
1988 р. — 665.

Незважаючи на те, що нині в США діють 16 фондових бірж, Нью-Йоркська
тримає першість не тільки в Сполучених Штатах (3/4 операцій з акціями),
а й у світі. Саме на цій біржі котируються цінні папери 1600
найавторитетніших компаній.

Компанії, які бажають продавати свої цінні папери через біржу, повинні:
отримувати річний доход не менше 2,5 млн дол. (у тому числі не менше 2
млн за кожний з двох останніх років) або сумарний доход за три останні
роки більше 6,5 млн дол. (при прибутковості за всі роки); володіти
реальними активами щонайменше на 18 млн дол.; мати не менше 2000
акціонерів (як мінімум по 100 акцій у кож-ного).

У дореволюційній Росії, в тому числі й на території України, щоб
вступити у біржове товариство (корпорацію членів біржі), необхід-но було
пройти через процедуру виборів. Члени товариства спла-чували вступний
внесок (на Калашниковській біржі, наприклад, він становив 300 крб. для
купців, 1100 крб. для промисловців) і щорічно вносили в касу біржі певну
суму. Центром торгівлі закордонними векселями, валютою, цінними паперами
була Санкт-Петербурзька біржа; а лідером у сфері обігу з державними
позиками — Мос-ковська біржа.

За своїми статутами російські біржі були закладами відкритого типу.
Відвідати біржу з метою укладення угоди не заборонялося нікому, проте
категорично заборонялося навіть входити до біржі особам, колись
засудженим за економічні та інші проступки, бор-жникам, банкрутам і тим,
чиї справи були передані в кредиторське управління. Ті, хто бажав взяти
участь у біржовій торгівлі, повинні були мати право вести торгівлю та
дотримуватися Положення про державний промисловий податок.

У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі біржі, як
фондові, аграрні, міжбанківська валютна. Має місце тенден-ція розвитку
від універсальних товарних бірж до спеціалізованих.

Купівля-продаж цінних паперів, облігацій, акцій на фондовій бір-жі
здійснюється через відпрацьований тривалою практикою меха-нізм. Залежно
від попиту й пропозиції на них встановлюється бір-жовий курс. Бюлетені
зареєстрованих біржових курсів (котирувань) публікуються в пресі.
Наприклад, газета «Уолл-стріт джорнел» міс-тить спеціальний розділ «С»
під назвою «Гроші та інвестиції».

Біржовий курс цінних паперів визначається: прибутковістю фірми та
доходами, що передбачаються; розмірами банківського відсотка (позикового
відсотка), а також ціною на золото, окремі товари й нерухомість, які є
альтернативою залучення тимчасово вільних кош-тів; варіантами
ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в гроші;
політичним становищем у найважливіших регіонах світу; тіньовими
операціями, таємними домовленостями, які іноді укладаються з метою
отримання спекулятивного прибут-ку від різниці між біржовими курсами.

Незважаючи на те, що іноді має місце суттєвий відрив біржових курсів
цінних паперів від представленої ними реальної вартості, в кінцевому
рахунку вони відображають реальну ситуацію в еко-номіці країни чи
регіону.

Найбільш узагальнюючим показником динаміки курсу цінних паперів є індекс
Доу-Джонса. У 1884 р. Ч. Доу за допомогою винай-деного ним індексу
розрахував серію курсів акцій двох промисло-вих фірм та дев’яти
залізничних компаній США. Пізніше разом із своїм партнером Е. Джонсом
він почав регулярно публікувати цей індекс у газеті «Уолл-стріт
джорнел». В 1928 р. індекс був модерні-зований.

Нині індекс Доу-Джонса враховується по 30 великих промисло-вих
компаніях, 20 транспортних компаніях і 15 фірмах паливно-енергетичної та
комунальної інфраструктури.

Індекс Доу-Джонса є показником «здоров’я» економіки не тіль-ки США, а й
значної частини світу у зв’язку з діяльністю числен-них
транснаціональних корпорацій.

До середини 20-х років індекс Доу-Джонса перевищував (нечасто) 100.
Потім він пішов угору. В середині 1929 р. він уже позначався цифрою
469,5. Однак велика депресія призвела до біржового краху:

в жовтні 1929 р. індекс знизився до 230,1. Ще на початку 50-х років він
дорівнював 200. Проте потім почалося його стабільне зростан-ня. 80-ті
роки знаменувалися біржовим бумом. У середині жовтня 1987 р. індекс
досяг позначки 2722. Під час біржового потрясіння у жовтні 1987 р. курс
акцій за один день знизився на 22,6 відсотка, індекс становив усього
1733. Знецінення акцій на біржах усього світу в сумі склало 2 трлн дол.

Страхова компанія — комерційна, фінансово-кредитна органі-зація, що
ставить за мету отримання прибутку від здійснення стра-хових операцій.
Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або
часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала
за непередбачених обставин:

внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов’язань
збан-крутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше
клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподі-ляють суми
відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та зменшують подібні
труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клієнтів.
Страхові компанії нейтралізують економіч-ний ризик фізичних та юридичних
осіб, покривають непередба-чені збитки.

Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована орга-нізація, яка
на замовлення контролює й аналізує фінансову діяль-ність підприємств і
організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та
баланси.

Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотриман-ня
підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері
фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою
державних органів або на замовлення підприємств та організацій.
Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні
документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони
виявилися позитивними, господарським суб’єктам видається свідоцтво про
достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при
укладанні відповідних фінансових угод з даними суб’єк-тами або при
підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто
таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних
законів, на так званому «чорному ринку».

Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої
ви-користовується переважно для придбання контрольних пакетів ак-цій
інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою ді-яльністю й
отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності
холдингова компанія виконує, як правило, лише фінан-сові операції. Вона
тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.
Найпоширеніші так звані чисті холдингові ком-панії, проте є й змішані,
які поєднують контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням
підприємствами.

Холдингова діяльність — це різновид підприємництва, що пот-ребує значних
інвестицій і здійснюється, як правило, на основі об’єднання капіталів
кількох фізичних чи юридичних осіб.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфра-структури є
важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки
України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного
законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й
матеріально-фінансового забезпечення.

3. Функції ринку

В економічно розвинутих системах основними функціями рин-ку є:
відтворення матеріальних передумов для дії об’єктивних еко-номічних
законів загального характеру; забезпечення еквівалент-ності економічних
відносин, пріоритету економічних інтересів гос-подарюючих суб’єктів;
блокування господарської і регіональної автаркії, інтернаціоналізація
суспільного виробництва, розвиток інте-граційних процесів у міждержавних
відносинах; утворення еконо-мічних передумов для демократизації
господарського життя; утверд-ження ефективного господарювання; вимір
людської праці, визнання першочергового значення професійності та
компетентності; сти-мулювання структурних змін в економіці,
диверсифікація вироб-ництва; встановлення об’єктивно необхідної
рівноваги, пропорцій-ності в економіці; розвиток конкурентних засад.

Якщо йдеться про роль ринку в загальному плані, то мається на увазі його
функція забезпечення відповідності виробничих відно-син характеру й
рівню розвитку продуктивних сил. Іманентно влас-тиві ринку методи впливу
на економіку, форми організації господа-рювання зумовлюють орієнтацію
суспільного виробництва на відтво-рення передумов і можливостей для дії
об’єктивних економічних законів суспільного розвитку.

Ринок генерує еквівалентні, тобто економічно рівноправні, від-носини в
усіх галузях виробництва, на всіх рівнях господарського життя, культивує
знання, професійність, компетентність, творче ставлення до роботи.
Принцип «від кожного — за здібностями, кожному — за працею» здійснюється
лише в середовищі, де пану-ють закони товарного виробництва.

Нормальна економіка, закономірності поділу праці, ринково-конкурентне
середовище в цілому не сприймають політику тери-торіальної та
господарської автаркії. Ринкова економіка та зако-ни її функціонування в
кінцевому підсумку об’єднують території і народи, інтенсифікують
суспільний і міжнародний поділ праці, вертикальні та горизонтальні
зв’язки між рівноправними партне-рами. Іншими словами, закони та
принципи, за якими діє ринко-ва економіка, виконують інтеграційну роль,
сприяють формуван-ню єдиного економічного простору.

Ринок є економічною складовою демократизації господарського життя;
робить непотрібною вагому частину адміністративної вла-ди, відторгає
командно-розподільчі її засади; культивує гуманіза-цію господарського
життя.

Ринок, який грунтується на правових засадах, є економічною
«технологією», за допомогою якої створюються умови для ефек-тивного
господарювання, динамізму виробництва. Такі конкретні прояви
ефективності, як продуктивність праці, якість роботи, еко-номічність
виробництва, науково-технічний прогрес, значною мі-рою зумовлюються
ринково-конкурентним середовищем.

Ринок є «вимірювальним пристроєм» людської праці. Вся гама якостей, які
несе в собі енергія людської праці, врешті-решт, знахо-дить своє
вираження у формі числа (вартість товару, ціна товару) в ринковому
середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і
послуги, а й результати інтелектуальної праці — ідеї, управлінські
рішення, винаходи, результати мистецької діяль-ності тощо.
Невідтворювана унікальність «подарунків природи» (землі, повітря,
води.та ін.) також є констатуючим елементом то-варності й тому також має
свою цінову оцінку.

Крім того, ринок стабілізує грошовий обіг, підтримує авторитет
національних грошових одиниць; створює дійовий механізм моти-вації
праці; підтримує «здоров’я» сфери споживання; стимулює різні форми
бізнесу; стверджує повагу до писаних і неписаних правил людського
співіснування.

Цивілізований ринок генерує таке середовище, в якому особа реалізує
інтереси інших через себе. Центральна фігура ринку — споживач — виступає
і як індивідуум, і як член трудового колекти-ву, і як член певної
соціальної групи, і разом з тим як член єдиного суспільства.

Водночас у сучасному ринковому середовищі існують і так звані тіньові
відносини і зв’язки. Вони знаходять своє вираження у тих організаційних
формах і структурах, які діють в обхід законодавства, що регулює ринкові
відносини. Їх стале існування і розповсюдже-ність в усіх країнах
ринкової економіки грунтуються на об’єктив-них суперечностях самого
товарного виробництва і обміну. Особ-ливого розмаху тіньові відносини і
зв’язки набувають в умовах і сферах екстремального стану (кризові
ситуації в економіці, полі-тиці й самій державності, кредитні та інші
дефіцити, значна різни-ця в цінах, у тому числі на робочу силу, в різних
частинах світового господарства тощо). Все це дає змогу отримати
величезні прибут-ки, а тіньовим структурам — сховати їх від
оподаткування та ін.

Тіньові відносини і зв’язки є немовби тінню офіційного ринку, ринкового
законодавства тощо, які, отримуючи певну самостійність руху, паразитують
на суперечностях товарного виробництва і обі-гу. Проте самостійність
існування тіньової економіки надто обме-жена. Якщо підрив нею
об’єктивних законів товарного виробницт-ва і обігу сягає певної межі, то
починає пробуксовувати ринкове господарство, тінню якого вона є, і це
впливає на неї саму, різко скорочуючи її можливості. Звідси об’єктивною
межею тіньової еко-номіки є нормальне функціонування ринку.

Конкретні організації та прояви тіньової економіки, існуючи як загальні
форми, не є стабільними і довговічними щодо певних її учас-ників.
Розвиток соціальне орієнтованого ринкового господарства, в якому
поєднуються ринкова система і державне регулювання при зростанні ролі
колективів власників та їх організаційних структур, інфраструктури
ринку, суспільних організацій тощо, долає супереч-ності ринкової
економіки, а разом з тим і саморух його тіні. Супереч-ність сучасного
ринку розв’язується не через його відкидання, а шля-хом використання для
всебічного розвитку продуктивних сил і багат-ства суспільства.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *