Ринок як форма організації суспільного виробництва (реферат)

Реферат

на тему:

Ринок як форма організації суспільного виробництва

Форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво. Розвиток
суспільства свідчить, що протягом тривалих історичних періодів, які
охоплюють якісно різні суспільні способи виробництва, зберігаються
окремі спільні форми економічного життя. За час свого існування людство
використовує лише три форми суспільного виробництва: натуральну, товарну
і безпосередньо суспільну. В докапіталістичних формаціях панувала
натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первіснообщинного
ладу зароджується товарна. У сучасному світі в усіх індустріально
розвинутих країнах товарна форма виробництва домінує, витіснивши
натуральну. Водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Крім
того, у цих країнах залишилися окремі острівці натурального
господарства. Зростає роль товарного виробництва і в економічному житті
слаборозвинутих країн Азії, Африки, Латинської Америки, де ще переважає
натуральна економіка. Все це переконує, що товарне виробництво має
високу адаптивну здатність до різних форм власності та способів
виробництва. Ця форма організації суспільного виробництва теж не вічна.
На зміну їй прийде досконаліша – безпосередньо суспільна, яка
діалектично заперечить товарну та натуральну форми.

Зазначимо, що історично першим виникло натуральне виробництво, за якого
продукти праці призначаються для задоволення власних потреб. В усіх
докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. У
цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який не
виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця була відокремлена як у
виробництві, так і в споживанні від інших. Рівень споживання власників
залежав виключно від рівня виробництва.

В цей період суспільний поділ праці розвинутий ще слабо. В середині
натурального господарства праця могла бути поділена між окремими
людьми, але поділу праці між господарськими одиницями не існувало. Вони
характеризувалися однаковим набором видів праці. Феодальні маєтки чи
рабовласницькі латифундії відрізнялися кількістю зайнятої в них робочої
сили. У вільних селян структура господарства була однакова (вирощували
хліб, худобу, виробляли знаряддя праці, одяг, взуття). Звичайно, деякі
продукти обмінювалися на ринку як товари.

Натуральне виробництво було малоефективне, консервативне і забезпечувало
дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини виступали
як відносини між людьми, а не між продуктами праці.

Суспільний поділ праці. Товарне виробництво як першооснова ринку.
Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є
суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на
виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій
діяльності. Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії
робочого часу і веде до підвищення продуктивної праці, збільшує
виробництво продукції. На основі суспільного поділу праці виникають
виробничі відносини між людьми не лише у сфері виробництва, а й у сфері
обміну продуктами праці.

У докапіталістичних формаціях суспільний поділ був слаборозвинений. Так,
виділення пастуших племен з маси первісних поклало початок першому
суспільному поділу. Це зробило можливим регулярний обмін між общинами. У
рабовласницькому суспільстві відбувся другий великий поділ – ремесло
відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного
виробництва (розрахованого для обміну). Розвиток обміну зумовив
виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торгового
капіталу. Це був третій поділ праці.

З погляду суспільної форми, виникнення товарних відносин зумовлене
соціально-економічною відокремленістю виробників, яка з часу розпаду
первісного ладу є формою приватної власності. Приватна власність існує у
двох формах:

дрібнотоварна, що ґрунтується на власній праці;

капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці.

Суспільний поділ праці виявляється у трьох формах:

загальний поділ праці (землеробство, промисловість);

частковий поділ (розпад землеробства, промисловості на види і підвиди);

одиничний (поділ праці в середині майстерні) (рис. 1).

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного
виробництва є загальний та частковий поділ праці.

Товарне виробництво – це така організація суспільного господарства, коли
окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для
задоволення суспільних потреб необхідні купівля – продаж на ринку цих
продуктів, що стають товарами.

Основними рисами товарного виробництва є:

суспільний поділ праці;

приватна власність на засоби виробництва;

повна соціально – економічна відокремленість виробників;

економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками через обмін;

стихійний та анархічний характер розвитку.

Рисунок 1. Основні форми суспільного поділу праці

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Тому
розрізняють просте, підприємницьке (капіталістичне) та державне товарне
виробництво (рис. 2).

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній
власності і особистій праці виробника.

Підприємницьке товарне виробництво (капіталістичне) ґрунтується на
різних формах власності та найманій праці робітників. У країнах з
розвинутою ринковою економікою більшість продукції створюється саме
таким чином.

Державне товарне виробництво базується на державній власності та
найманій праці робітників.

Рисунок 2. Типи товарного виробництва

Додамо, що продукт праці в простому товарному виробництві належить
товаровиробникові, а у капіталістичному – власнику засобів виробництва.
Крім того, просте товарне виробництво є дрібним і розпорошеним, у ньому
відсутній одиничний поділ праці, а кінцевою метою є задоволення
особистих потреб товаровиробника. В свою чергу, підприємницьке товарне
виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих робітників,
розвинутий одиничний поділ праці. Основною метою такого способу
виробництва є одержання прибутку підприємцем. Просте товарне виробництво
має обмежений характер (тобто одна частина продукту йде на споживання,
інша – на ринок), а підприємницьке – загальний.

Суть ринку як економічної категорії, його роль та функції. У працях
А.Сміта і Д.Рікардо термін “ринок” не набув чіткого політекономічного
визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхневих явищ
ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики
ринкового попиту.

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст
О.Курно. На його думку, цей термін означає “будь-який район, на якому
взаємовідносини покупців і продавців настільки вільні, що ціни на одні і
ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися”. В свою
чергу, А. Маршал стверджував, що “чим досконаліший ринок, тим сильнішою
є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час
платили за одну і ту саму річ однакову ціну. У “Економікс” ринок
розглядається як “інститут або механізм, який зводить покупців або
продавців окремих товарів і послуг”. Всі ці визначення ринку
відображають не реалії сьогодення, а скоріше реалії двохсотрічної
давності, коли панувала вільна конкуренція.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних
відносин між різними типами фірм та індивідами з приводу купівлі —
продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Ринок – це складне і багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво
відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями
модифікації, історичними, соціальними й іншими ознаками. «Ринок» для
американця, європейця, японця виглядає по-різному і це природно. Адже
американська «ринкова економіка» тяжіє до класичної моделі
підприємництва, французька – до державного «дирижизму» (дирижизм –
управління), японська – до «корпоративного патерналізму» (складова
частина теорії соціального партнерства). Відповідно до того Україна
повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а
не американський або корейський.

Одночасно в усіх країнах ринок має цілком визначений набір загальних
ознак. Тому необхідно з’ясувати все, що розкриває ознаки ринку. У
буденному житті ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється,
як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається
купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають ринок поверхнево.
Ринок – поняття значно ширше і охарактеризувати його одним визначенням
важко.

Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес
купівлі-продажу результатів людської діяльності. Мова йде не лише про
купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей.
Предметом купівлі-продажу виступає також інформація.

По-друге, ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері
обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської
діяльності.

По-третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання
суспільством втіленої в результаті діяльності праці.

На ринку з’являються лише ті результати людської діяльності, які
задовольняють потреби суспільства в особі покупців. Ринок показує
виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку
визначається вартість результатів людської діяльності. Трактуючи так
широко ринок, все ж таки це поняття не слід ототожнювати з ринковою
економікою. Ринок – це елемент ринкової економіки, куди поруч з
виробництвом входять сфери виробництва, розподілу і споживання. В
економічній літературі поруч зі словом «ринок» ми зустрічаємо
прикметники «дикий», «тіньовий», «стихійний».

Можна виділити характерні ознаки сучасного ринку.

Сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому
пропозиція товарів перевищує попит на них при фіксованій ціні. Такий
стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В
такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише
тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними
цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного
відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто він примушує
підприємців шукати джерела своїх прибутків у сфері виробництва, а не у
сфері купівлі — продажу.

Другою ознакою є конкурентний характер ринку. Це означає, що в системі
підприємництва кожний суб’єкт виступає як конкуруюча сторона по
відношенню до всіх інших суб’єктів. Неминучість конкуренції між
підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над
продавцями. Намагаючись задовольнити запити покупців, підприємці можуть
реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне
суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина на ринку продавців.
Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює
також відносини між підприємцями і споживачами. Це конкуренція за ціни,
якість товарів.

Третя ознака – стабілізація відносин між суб’єктами на основі
інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших
суб’єктів економіки (покупців), кожному з яких повинен бути гарантований
його суверенітет і збереження його конкурентної потенції. Тобто ринок
функціонує ефективно лише тоді, коли суб’єкти ділових відносин,
зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну
зацікавленість у протидії монополізації. Це складні процеси і, як
показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж
таки перемагає. Тому функцію координації суб’єктів ринкових відносин
мусить брати на себе держава, проводячи антимонопольну політику.

Суб’єктами ринкових відносин є продавці і покупці, які протистоять один
одному в торговельних закладах або на базарі. Суб’єктами ринку є
держава, організації, установи, громадяни.

Об’єктами ринку є:

робоча сила;

матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання);

інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї);

цінні папери (акції, облігації);

валюта, позичкові капітали, золото.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну
надходять різноманітні товари і послуги, то в країні формується досить
складна ринкова структура.

Структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної
економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його
окремих регіонів і взаємодія між ними. Ці ринки можна розглядати у
різних аспектах:

з точки зору об’єктів обміну;

територіальної точки зору (рис. 3).

З точки зору об’єктів обміну ринки бувають: ринок засобів виробництва,
ринок товарів народного споживання, ринок послуг, ринок позичкових
капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок
робочої сили, ринок житла і т.д. У середині цієї структури можна
говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти і т.д.

З територіальної точки зору ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній ринок поділяється на:

національний – це весь внутрішній ринок деякої країни, обмежений рамками
її кордонів;

регіональний – ринок окремого територіального підрозділу (республіки,
краю, області);

локальний – ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність
населених пунктів. Регіональні і локальні ринки не мають чітко
окреслених кордонів.

Рисунок 3. Структура ринку

Кожен з цих ринків має свої особливості і всі вони тісно пов’язані між
собою.

Ринки бувають збалансовані і незбалансовані. Збалансований – ринок, на
якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. В
умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація (з
найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також найбільш
повне задоволення платоспроможного попиту.

Незбалансований ринок – той, на якому немає повної відповідності між
попитом і пропозицією. Кількісна незбалансованість ринку може виявитися
як у надмірному перевищенні пропозиції над попитом (що ускладнює
реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над пропозицією.

Ринок виконує ряд функцій (рис. 4).

Рисунок 4. Функції ринку

До організаційних функцій належать:

встановлення зв’язків між виробниками і споживачами продукції (послуг);

забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв’язках;

забезпечення конкуренції між суб’єктами ринку.

До економічних належать:

механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально
зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень НТП,
зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і
послуг;

сприяє вирішенню центральних проблем економіки, таких, як підвищення
рівня життя, зміна структури економіки;

механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і
послуг.

Також головними функціями, що виконує ринок є: регулююча, стимулююча,
розподільча та інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними
галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в
економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію
ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво
будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення
платоспроможного попиту населення.

Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена.
Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей
виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через
перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором
пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар
лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити
висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього
немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що
призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів,
виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати
її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також
державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть
бути також державними і недержавними.

До державних належать: економічні важелі — кредити, податки, ціни, які
встановлює держава; адміністративні важелі — державне замовлення,
державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни,
квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих,
хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання
найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,
техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти
господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності
виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж
суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть
банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи
товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших
створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других
постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне
розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і
вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі
зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Стан ринку, його основні елементи: місткість, кон’юнктура та
конкуренція. Місткість ринку – це кількість товарів і послуг, які є на
ринку в даний момент.

У ринкові відносини вступає безліч суб’єктів – виробників, споживачів,
посередників. Тому на ринку складається певна кон’юнктура. Кон’юнктура
ринку – це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний
даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон’юнктура ринку
визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це
співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку,
платоспроможні можливості споживачів і т.д.

Основним ринковим індикатором для продавця і для покупця є ціна.
Встановлення рівноважної ціни на ринку при взаємодії попиту та
пропозиції зображено на рис. 5. По осі абсцис на рисунку відкладено
кількість продукції, по осі ординат – ціна продукції.

Чим вище ціни при незмінних доходах, тим менше споживач може придбати
товарів і послуг за свої доходи і навпаки. Для підприємця зростання цін
– свідчення зростання попиту на його продукцію, а отже і прибутку.
Перспектива отримати більше прибутку спонукає його розвивати
виробництво. Зниження цін веде до зворотних процесів.

За необмеженої дії ринкових законів кон’юнктура ринку може змінюватися
досить динамічно і характеризуватися різними станами. Можна виділити три
якісних стани ринкової кон’юнктури: дефіцит товару, надлишок і ринкова
рівновага. Дефіцит характеризує певний стан кон’юнктури ринку, коли
платоспроможний попит перевищує пропозицію продукції при фіксованому
значенні ціни.

Р

Рн надлишок S

Pc C

Pд дефіцит D

Q1 Qc Q2 Q

Рисунок 5. Взаємодія попиту та пропозиції

На графіку це горизонтальна відстань між відповідними точками на кривій
пропозиції і кривій попиту.

Дефіцитна кон’юнктура ринку може бути короткочасною (випадковою), а може
мати сталий характер. Короткочасний дефіцит на ринку може виникати як у
системі переважно ринкового, так і позаринкового регулювання економіки.
Він відбиває тимчасові диспропорції у відтворенні певного продукту і
частіше пов’язаний із структурними зрушеннями в економіці, порушеннями
циклічності виробництва, ціновими факторами.

Тривалого характеру дефіцитові надають певна система економічних
відносин та принципові засади відповідної моделі господарювання.

За певних економічних умов дефіцит як стійка диспропорція попиту та
пропозиції набуває загального і тривалого характеру. Позаринкова і
позацінова природа такого роду дефіциту криється в принципових засадах
господарського механізму певної економічної системи. Янош Корнаї
(угорський економіст) вважає можливим навіть класифікувати за цією
ознакою основні сучасні типи господарювання як ресурсообмежену
(постійнодефіцитну) економіку та економіку обмеженого попиту.

Класичним прикладом ресурсообмеженої економіки довгі роки була економіка
СРСР та країн Східної Європи. Внаслідок функціонування
адміністративно-командної моделі управління економікою цих країн
виробилася специфічна господарська система з характерними ознаками.
Серед них:

відокремлення власника від виробника, а функції безпосереднього
господарювання – від функції управління і планування;

відсутність ринкового контролю співвідношення виробництва і реальної
потреби в товарах, планування «від досягнутого»;

безмежність державної бюджетної підтримки нерентабельного виробництва;

символічність економічних стимулів праці та впливу цін на поведінку
виробництва, стійка інвестиційна напруженість.

Протилежним станом ринкової кон’юнктури є надлишок товару на ринку.
Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон’юнктури, коли за певної
ціни пропозиція товару на ринку перериває платоспроможну потребу в
ньому, тобто перевищує попит.

Як у випадку із дефіцитною ринковою кон’юнктурою, надлишок товару на
ринку може бути тимчасовим чи стабільним. Ілюстрацією екстремального
прояву періодичної надлишкової кон’юнктури ринку можуть бути кризи
перевиробництва товарів.

Соціально-економічні передумови стійкого перевищення товарної пропозиції
над товарним попитом виникають при безпосередньому зв’язку
товаровиробника із ринком, із покупцем як представником завжди
конкретного платоспроможного попиту. Поєднання економічної самостійності
товаровиробника з економічною відповідальністю за результати
господарювання робить пошук покупця продукції законом економічного
виживання і розвитку. Виникає конкуренція виробників за право
реалізувати свою продукцію покупцеві, що веде до насичення ринку
товарами.

Сучасна модель змішаної економіки, спираючись на зазначені принципи,
весь час відтворює деякий надлишок матеріальних, трудових, інвестиційних
ресурсів.

Виділимо ще один істотний стан ринкової кон’юнктури, що характеризується
точкою збігу значень попиту і пропозиції, – стан ринкової рівноваги,
тобто повну відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту за умови
встановлення певного рівня ціни, що задовольняє продавців і покупців
товару. Така кон’юнктура ринку є, як правило, короткочасною, якщо мати
на увазі постійне балансування значень попиту та пропозиції навколо
точки рівноваги. Ринкову рівновагу як бажаний стан кон’юнктури неможливо
зафіксувати на тривалий термін. Це суперечило б дії раніше зазначених
рухливих факторів. Суперечність між потребою у збалансованості попиту та
пропозиції і об’єктивно обмеженими можливостями їх підтримання є
основною в системі причин неефективності централізованого директивного
планування виробництва.

Кількість товару на ринку дорівнює платоспроможному попиту на ньому при
встановленні ціни на товар, що характеризується як ціна рівноваги. Для
ситуації, зображеної на рис 5, такою ціною рівноваги буде Рс, при цьому
буде реалізовано Qc товару.

Сегментація ринку. Розбивка ринку на чіткі групи покупців, для кожної з
яких можуть бути потрібні різні товари і/або комплекси маркетингу
називається сегментуванням ринку. Фірма розробляє різні методи
сегментувався ринку, складає профілі отриманих сегментів і оцінює
степінь привабливості кожного з них.

Отже, основною передумовою ефективної товарної, цінової, збутової та
рекламної діяльності фірми є виділення більш-менш однорідних груп
споживачів — сегментація ринку.

Сегментом ринку називають групу споживачів, що зайняті пошуком
однорідних товарів та згодні їх купити.

Процес розподілення всіх потенційних споживачів ринку будь-якого товару
чи послуги на досить великі групи таким чином, щоб кожна з них мала
особливі вимоги до даного товару або послуги — називається сегментацією.

В свою чергу сегментація має такі ознаки:

Сегментація застосовується включно до споживачів (покупців) окремого
виду товарів чи послуги. Сегмент — це завжди якась група споживачів —
покупців годинників, верстатів, консультаційних послуг, учбових програм.

Сегмент виявляє вимоги до модифікації товару і цим відрізняється від
ринку, що характеризується особливим видом товарів.

Використання декількох характеристик при сегментуванні не є
обов’язковим, сегмент може базуватись і на одній ознаці (рівень доходу
на сім’ю, релігійні погляди). Практика показує доцільність багатомірної
сегментації.

Сегментація — атрибут ринку покупця, оскільки саме боротьба фірм за його
гроші примушує глибше вникати в потреби споживача.

Щоб розбити ринок на сегменти, потрібно врахувати багато різних
факторів. Головними принципами сегментації ринку можна назвати такі: 1)
географічний; 2) психографічний; 3) поведінковий; 4) демографічний.

Види та методи конкурентної боротьби. Ще одним елементом ринку є
конкуренція. У повсякденному житті ми часто зустрічаємо слова:
«конкуренція», «конкурентна боротьба», «конкурентоспроможність» і т.д.
Цим термінам надають різні значення, але всі вони можуть бути зведені до
двох понять: «конкурентна боротьба» і «конкурентний ринок». Перше
поняття стосується способів поведінки окремих фірм на ринку; друге –
ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які
впливають на поведінку і діяльність фірм (кількість фірм на ринку, типи
товарів, що продаються).

Конкурентність ринку визначається тими межами, у рамках яких окремі
фірми здатні впливати на ринок. Чим менше окремі фірми впливають на
ринок, де вони реалізують свою продукцію, тим більш конкурентним
вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається
тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише
тоді, коли на ринку діє так багато фірм, що кожна з них ніяк не може
вплинути на ціну товару і сприймає її як таку, що визначається ринковим
попитом і пропозицією. Такий ринок називають цілком конкурентним. А
фірми, що діють в умовах цілком конкурентного ринку, не ведуть між собою
конкурентної боротьби. Якщо окремі фірми мають можливість впливати на
ціну товарів, то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок,
де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається.

Отже, конкуренція – категорія явно суперечлива. З одного боку існує
твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, – цілком
конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою
конкурентної боротьби. Одні економісти стверджують, що конкуренція –
велике благо, інші наполягають на тому, що конкуренція, яка протиставляє
суб’єкти ринку і породжує монополію, – велике зло для економіки. Тому
необхідно з’ясувати, що являє собою конкуренція.

Цей термін походить від латинського слова, що означає «зіштовхнення». Як
економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за
найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення
найбільших прибутків.

Конкуренція – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного
виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою і примусовою
силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах,
розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових
форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів відбувається у формі примусових сил
конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною
силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського
механізму.

На нижній стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок
XVI — кінець XIX століття) панувала вільна конкуренція між власниками
невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі
внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція
зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу і
на певному етапі привела до виникнення монополій.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює
такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для
придбання товарів, а продавець – для їх реалізації. З іншого боку в
обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище
інтересу партнера. В результаті і покупець, і продавець при укладенні
угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше
угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.

Неодмінною умовою конкуренції є незалежність суб’єктів ринкових
відносин. Ця незалежність проявляється, по-перше, в можливості
самостійно приймати рішення про виробництво або купівлю товарів чи
послуг; по-друге, у свободі вибору ринкових партнерів. У процесі
конкуренції господарюючі суб’єкти взаємно контролюють один одного, при
чому здійснюють це краще, ніж державні органи.

Враховуючи, що конкуренція є суперечливою категорією, можна виділити
позитивні і негативні наслідки. Серед позитивних наслідків конкуренції
можна виділити такі:

сприяє розвитку НТП;

примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін;

веде до покращення якості продукції і обслуговування споживачів;

вирівнює норму прибутковості і рівень зарплати в усіх сферах економіки.

Серед негативних наслідків конкуренції можна виділити такі:

створює умови для боротьби, інфляції та банкрутства окремих підприємців;

веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх
несправедливого розподілу;

сприяє виникненню економічних криз;

виступає важливим фактором монополізації економіки.

Конкуруючі суб’єкти поводять себе на ринку по — різному, виходячи з тих
завдань, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три типи
конкурентної поведінки:

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг
суперникам шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин
(нова продукція, нові технології, нові форми організації виробництва).
Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових суб’єктів
до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка – це упередження дій конкурентів у
галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли
підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. У цьому
випадку він намагається скопіювати у стислі терміни досягнення своїх
суперників.

Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на
тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку за рахунок підвищення
якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг,
пов’язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки
застосовується тоді, коли підприємець не має можливості суттєво
змінювати виробничу і комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими
об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами різних форм
власності. ЇЇ особливістю є те, що центр боротьби все більше
переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого – на
міжгалузевий, з національного – на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і
послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, тимчасове
зниження цін, умов оплати. Водночас використовуються і такі «мирні»
методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про
єдину політику.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через
попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими
виробниками, споживачами. Так, із посилення конкуренції між виробниками
виростають пропозиція товарів і послуг, їх якість, внаслідок чого
знижуються ціни. Зворотній механізм існує за конкуренцією покупців. У
результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова
ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання
пропозицій народного господарства.

На нижній стадії капіталізму панувала вільна конкуренція, для якої
характерна велика кількість конкурентів — виробників і конкурентів —
покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.
Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживача. Ідеальною
моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію. За
вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. На
сучасному етапі таким вимогам відповідають сільськогосподарські ринки.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній
боротьбі між різними формами приватного капіталу (промислового,
торговельного, банківського) і всередині кожного з них. Така конкуренція
набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками, що
діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень
техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці
на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на
виготовлення певного виду товару, а отже і індивідуальна вартість
виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на
підприємстві, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом
внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних
витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову вартість.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які
діють в різних галузях народного господарства. Через різні умови
виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують
неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті
товаровиробники, які отримують меншу кількість прибутку, намагалися
вкладати свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це
відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки)
зменшувалась (що згодом зумовлювало зростання попиту на них ), а в
других – збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього
ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові
капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталу) –
зростають. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється,
переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал
буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом
середніх ринкових цін або цін виробництва.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на
монополістичну або недосконалу.

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує
схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні
товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють
стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної
конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація
стосується перш за все якості продукту чи послуг, завдяки чому у
споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути
диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для
товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за
інтенсивністю реклами тощо.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в
суперництво не тільки (або навіть не стільки) за допомогою цін, але й
шляхом всебічної диференціації продукції й послуг.

Олігополістична конкуренція характеризується небагатою чисельністю
учасників конкуренції — коли відносно мала (в межах десятку) кількість
фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є
«велика трійка» в США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і
диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках
сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо;
диференціація — на ринках споживчих товарів.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині
монополістичного сектора) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба
за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання
державних контрактів, кредитів. Ця конкуренція все більше ґрунтується на
впровадженні нових досягнень НТП. Тому розрізняють цінову і нецінову
конкуренцію.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом
зниження витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без
істотної зміни їх якості і асортименту. Підприємці при цьому нерідко
маніпулюють цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок
збуту, а потім підвищують).

Нецінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживачів
шляхом впровадження досягнень НТП у виробництво, що підвищує якість
продукції, її асортименту. Для завоювання ринків збуту компанії
продовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити
покупцям.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться
неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж,
укладення угод про єдину політику цін).

Інфраструктура ринку. Термін «інфраструктура» був уперше використаний ще
на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення
об’єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних
сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти
сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва
матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР
вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до
ринку інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і
економічних відношень, що зв’язує ці відношення при всьому їхньому
різноманітті в одне ціле — ринкову економіку.

Економіка припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів.
Останнє потребує організації сфери обертання товарів. Інфраструктура
ринку — це сукупність інститутів, що забезпечують обертання
різноманітних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів
і їхніх безпосередніх споживачів — основне призначення інститутів
інфраструктури.

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга — це
особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Роблячи
різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім
господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій,
серед яких можна виділити такі:

Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури
допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати
виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію.
Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на
реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів
підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.

Забезпечення зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням.
Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару),
так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого
товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких
дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Ця
функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової
продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий
курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу,
підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку
економіки.

Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу.
Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним
підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і
підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються
інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім
того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні
заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній
перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи
економічного росту.

У такий спосіб очевидно, що товарна інфраструктура робить істотний вплив
на функціонування економічної системи в цілому.

Список використаної літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. —
Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.:
НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії: Підручник. — К.: Вища шк., 1995.

4. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:
Підручник. — К.: Атіка, 2001.

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В
2т. — М.: Республика, 1992. (Пер. с англ.)

6. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України). — К.: Основи, 1996.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл.
освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг.
ред. С. Будаговської. — К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.

9. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк.
Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих
закладів освіти. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Проф. С.В. Мочерного.
— Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993.

12. Основи економічної теорії / За ред. Проф. С.В. Мочерного. — К.:
Видавничий центр «Академія», 1999.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За
ред. Г.Н. Климко, В.І. Нестеренка. — 2-ге вид. — К.: Вища школа, 1997.

14. Темчук П.П., Паламарчук В.О. Нариси з економічної теорії: Навч.
посібник. — К.: ІСДО, 1994.

Загальний

Частковий

Розпад землеробства, промисловості на види, підвиди

Поділ на землеробство, промисловість

Поділ праці в середині майстерні

Одиничний

Форми суспільного поділу праці

Просте

Базується на одноосібній приватній власності і особистій праці виробника

Базується на різних формах власності і найманій праці

Підприємницьке (капіталістичне)

Базується на державній власності і найманій праці

Державне

Типи товарного

виробництва

З точки зору об’єктів обміну

Ринок засобів виробництва, товарів народного споживання, послуг, цінних
паперів, валюти, інформації, робочої сили, золота тощо.

Локальний

Регіональний

Внутрішній

Національний

Зовнішній

З територіальної точки зору

Структура ринку

Стимулююча

Регулююча

Організаційна

Економічна

Функції ринку

Інтегруюча

Розподільча

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *