Основні макроекономічні показники економіки (реферат)

Реферат на тему:

Основні макроекономічні показники економіки

План

1. Макроекономічні показники.

2. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП.

3. Система національних рахунків.

1. Макроекономічні показники

Головним макроекономічним показником у статистиці розвинених країн та
міжнародних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ЄБРР) вважають валовий
внутрішній продукт (ВВП). Він закономірно займає центральне місце і в
системі національних рахунків. Проте передбачається також використання
валового національного продукту (ВНП), оскільки ВВП не призначений для
вимірювання виробництва, яке здійснюється за межами економічної
території країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сумарний обсяг продукції,
виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та
підприємницького хисту), що належать представникам певної країни,
наприклад, українцям, незалежно від того, де ці фактори розміщені
(ресурси) – в Україні чи за кордоном. Наприклад, частку продукції
(заробітна плата), яку створив українець, котрий проживає в Росії, США,
Великобританії враховують у нашому ВНП, тобто у ВНП України. Навпаки, ту
частку продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів
виробництва, які належать іноземцям, вираховують із ВНП України.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – враховує вартість усіх кінцевих
товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів
виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – громадянам
даної країни чи іноземцям. Наприклад, вартість товарів, вироблених за
допомогою іноземного капіталу, є частиною українського ВВП. Навпаки,
доходи, що їх отримали українці за кордоном не враховують у ВВП України.

Спільними ознаками ВВП і ВНП є:

— відображають кінцеві результати діяльності людей матеріального і
нематеріального виробництва;

— визначаються у вартісному (грошовому) вимірі;

— період обрахування – квартал, рік.

Відмінними ознаками ВВП і ВНП є величина чистих іноземних факторних
доходів (Ід).

Чисті іноземні факторні доходи (Ід) визначають за формулою

Ід = Р – С,

де Р – плата України за використання іноземних факторів виробництва що
належать іншим країнам світу,

С – доходи, які Україна отримала від продажу власних факторів
виробництва іншим країнам світу.

Якщо Ід додатній, то ВВП > ВНП, якщо Ід від’ємний – ВВП< ВНП. Більшість країн світу, включаючи Україну, використовують як показник обсягу національного виробництва саме ВВП. ВВП розраховують двома методами – за сумою витрат і за сумою доходів. 1. Обрахування за сумою витрат. Валовий внутрішній продукт визначають як витрати домогосподарств (споживачів), держави, інвестиції, чистий експорт. ВВП= СВ+ДВ+ІВ+ЧЕ, де витрати споживачів СВ – на товари першої необхідності, тривалого користування та на послуги; державні витрати ДВ – на культуру, освіту, охорону здоров’я, органи влади; інвестиційні витрат ІВ – враховують кошти, які підприємці вкладають у придбання устаткування, будівництво нових споруд і формування виробничих запасів (сировини); чистий експорт ЧЕ – різниця між витратами іноземців на придбання вітчизняних товарів та послуг і витрати громадян даної країни на придбання закордонної продукції. 2. Обрахування за сумою доходів. До ВВП входить заробітна плата (ЗП), рентні платежі (РП), проценти за вкладами та цінними паперами (ПЦ), підприємницький прибуток (ПП) й амортизаційні відрахування (А), непрямі податки (НП). ВВП = ЗП+РП+ПЦ+ПП+А+НП. Підприємницький прибуток (ПП) – це дохід власника фірми від виробничої діяльності. Амортизація не є доходом, оскільки ці кошти йдуть на придбання машин, обладнання і т. д. проте їх все ж таки витрачають на відновлення виробництва, тому відносять до прибутків. Важливий економічний показник поряд із ВНП – чистий національний продукт. Він відрізняється від ВНП на величину амортизаційних відрахувань. ЧНП= ВНП – А= СВ+ ДВ + ЧЕ + (ІВ – А), де СВ – споживчі витрати; ДВ – державні витрати; ЧЕ – чистий експорт; ІВ – інвестиційні витрати; А – амортизація. 2. Номінальний та реальний ВВП. Дефлятор ВВП Номінальний ВВП – це ринкова вартість товарів і послуг, виражена у поточних цінах, або ВВП, обчислений у цінах того самого періоду, за який її визначають, тобто у поточних цінах. У багатьох країнах значна частина приросту ВВП припадає на зростання цін, або інфляцію. Реальний ВВП вимірюється вартістю виробленого продукту за різні роки з використанням цін загального базового року. Це незмінні ціни в тому розумінні, що вимірюється ВВП рік за роком з постійною купівельною спроможністю. Реальний ВВП вимірює економічне зростання, тобто зростання, в якому не враховують ефект інфляції. Отже, реальний ВВП відображає вартість створених товарів і послуг, яку обчислюють у незмінних цінах певного часового періоду, що називається базовим. Використання цін базового року дає змогу проводити кількісне порівняння обсягів продукції та послуг різних років. Чинники зростання реального ВВП. Головними чинниками зростання реального ВВП є зростання використовуваних ресурсів і технологічне зростання. Зростання використовуваних ресурсів означає зростання робочої сили і капіталу. Кількість робочої сили збільшується із зростанням населення. Проте для ВВП важливе значення має не тільки і не стільки збільшення робочої сили, скільки її використання. Технологічне зростання означає збільшення виробництва, а отже, і величини ВВП завдяки застосуванню нових наукових знань, впровадженню нових технологій і нових методів економічної діяльності. Потенційний (природний) ВВП означає довготермінові виробничі можливості національної економіки за максимального використання наявних ресурсів в умовах стабільних цін. Недоотриманий ВВП (або розрив ВВП) – це різниця між поточним виробництвом товарів і послуг та рівнем виробництва, який міг би бути за наявності повного використання існуючих у суспільстві ресурсів. Дефлятор ВВП. Показник ВВП у базових цінах може за рік зростати менше або більше, ніж ВВП у поточних цінах у країні. Це відбувається через зміну загального рівня цін. Отже, дефлятор ВВП – це відношення номінального ВВП до реального ВВП, помножене на 100 відсотків. Дввп = (Нввп : Рввп) · 100%. Дефлятор ВВП вимірює інтенсивність інфляції (або дефляції), коли є зниження загального рівня цін в країні. Якщо індекс цін виявився більшим за одиницю, це свідчить про дефлювання ВВП (елімінування інфляції). Якщо ж індекс цін менший за одиницю, то провели інфлювання ВВП (очищення номінального ВВП від впливу дефляції). Для України, наприклад, дефлятор ВВП у 1999 р. порівняно з 1990 р. становив 235 765, а у 2000 р. – 3 015 556. Дефлятор ВВП є загальним індексом цін, бо він ґрунтується на вирахуваннях, що враховують усі товари і послуги. Щоправда, вони повністю не збігаються, мають деякі розбіжності. 3. Система національних рахунків Мета системи національних рахунків (СНР) – дати наочне цифрове відображення стану національної економіки в цілому за певний період. СНР характеризує економічні процеси, а також основні узагальнені показники. Вона пов’язує воєдино найважливіші макроекономічні показники, що розраховані на основі ВВП. Йдеться насамперед про обсяг випуску товарів і послуг, сукупні доходи і сукупні витрати суспільства. СНР – це сучасна система збирання та опрацювання бази даних, яку використовують сьогодні практично в усіх країнах світу для макроекономічного аналізу ринкової економіки. Вона дає змогу подати ВВП на всіх стадіях його руху – виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве споживання. Показники цієї системи відбивають структуру ринкової економіки, інституції й механізми функціонування тощо. Система національних рахунків виникла в розвинених західних країнах наприкінці 30 – у першій половині 40-х років. Її виникнення було зумовлене насамперед потребами органів державного управління в інформації для розробки економічної політики, прийняття рішень щодо регулювання ринкової економіки. Необхідність такого регулювання була особливо очевидною після економічної кризи кінця 20 – початку 30-х років. Практичні потреби зумовили необхідність створення системи макроекономічних показників, що відбивають усі головні параметри функціонування ринкової національної економіки. Вперше національний доход був розрахований у 1932 р. в США, Німеччині, Японії. Згодом його почали розраховувати у Великій Британії, Франції. Удосконаленню системи національних рахунків особливу увагу приділяли і приділяють міжнародні організації. Йдеться насамперед про ООН. Стандартну систему національних рахунків, яку розробляла Статистична комісія ООН у 1951 – 1953 рр., застосовували з 1953 р. У 1968 р. було введено нову версію міжнародного стандарту системи національних рахунків (діяла до 1993 р.), яка включала такі рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва, споживання і використання капіталу; рахунки доходів і витрат та рахунки фінансування капітальних витрат. Із 1993 р. діє нова, третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на досвіді окремих країн. Ця система визначила сфери виробництва ВВП, що охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком послуг у домашньому господарстві. В економічне виробництво за цією системою рахунків включено також діяльність, пов’язану з захистом довкілля. Застосування системи національних рахунків необхідне для ефективної макроекономічної політики держави, економічного прогнозування, а також для міжнародного порівнювання. Діюча система національних рахунків як міжнародний стандарт складається з двох рівнів: зведені рахунки, що характеризують рух ВВП, національного доходу НД, фінансування капіталовкладень, операції з іншими країнами; конкретизовані рахунки, що показують міжгалузеві зв’язки, рух доходів, розподіл і кінцеве їх споживання. Література: 1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с. 2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .– 2-ге вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000. 3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998. 4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О. Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352 с.: іл. 5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999. 6. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с. 7. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред. В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 630 с.: ил. 8. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. 13-е видання. Пер. з анг. – Л.,: Просвіта, 1999.– 650 с. 9. Козырев В. М. Основы современной экономики: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 368 стор: ил. 10. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний. Учебное пособие.– М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с. 11. Моя економіка: Підруч. для уч. 8 – 9 загальноосвіт. навч. заклад. з поглибл. вивч. економіки та для уч. 10 кл. загальноосвіт. і гуманіст. профілів/ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є. Тимченко. – К.: А.П.Н., 2002. – 320 с. 12. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К.: Вища шк., 2002 – 543 с.: іл. 13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А Григорука, М. С. Палюха. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – Тернопіль. 2002.– 304 с. 14. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.– 606 с.: іл. 15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ.–1993.– 496 с. 16. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: власть. Право. Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торговля. Реклама. Преступность: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 1999. – 544 с. (Экономика. Финансы. Право.) 17. Современная экономика: 100 экзаменационных ответов (экспресс-справочник для студентов вузов). Ростов н\Д: Издательский центр “МарТ”, 2000. 18. Чухно А. А., Єщенко П. С., Климко Н. Г. та ін. Основи економічної теорії: Підручник. За ред. А.А. Чухна – К.: Вища шк., 2001, С. – 145-150.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *