Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Екологічні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського
економічного району.

Зміст.

Вступ.

1. Функціонально-територіальна структура та економічний потенціал
району.

2. Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів.

3. Проблеми природовикористання.

4. Охорона та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

5. Регіональні особливості антропогенного впливу на навколишнє
середовище та шляхи подолання цих негативних наслідків.

Висновки.

Вступ.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є
процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу
очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального
виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче
пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості
природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку
продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і
ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або
сповільнюючи динаміку їх.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних
наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів
набуває першорядного значення.

1. Функціонально-територіальна структура та економічний потенціал
району.

У територіальній структурі Карпатського району виділяють два
внутрішньообласних райони: Підкарпатський (нафта, газ, сірка, калійні
добрива, продукція деревообробки, санаторно-курортне господарство) і
Північний (видобуток кам’яного вугілля, харчова і легка промисловість).
Головні економічні центри Львівського Підкарпаття: Дрогобич
(машинобудування, деревообробна, легка промисловість), Стрий
(машинобудування, харчова і деревообробна промисловість), Борислав
(видобуток нафти, легка і хімічна промисловість). Новий Роздол
(виробництво сірки); центри Львівської півночі — Червоноград (видобуток
кам’яного вугілля, легка промисловість), Сокаль (хімічна промисловість),
Добротвір (електроенергетика). У цих районах формуються вузли:
Дрогобицько-Бориславський і Червоноградсько-Сокальський.

У центральній частині області сформувався великий Львівський економічний
вузол, який є провідним у її функціонально-територіальній структурі
(машинобудування, харчова і легка промисловість). Його територія — це
міста і селища міського типу Красне, Кам’янка-Бузька, Жовква,
Івано-Франкове, Городок, Руд-ки, Миколаїв.

Площа — 56,6 тис. км2.

Населення — 6460,3 тис. чол.

Склад — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області
(див. картосхему на с. 320).

Львівська область займає 21,8 тис. км2, тут проживає 2754 тис. чол., в
Івано-Франківській відповідно — 13,9 тис. км2, 1431 тис. чол., у
Закарпатській — 12,8 тис. км2, 1258 тис. чол. і Чернівецькій — 8,1 тис.
км2, 938 тис. чол.»[9, стор. 248]

Територія району включає Карпати, Передкарпаття, Закарпаття.

Карпатський економічний район розташований близько до центра Європи, на
межі її Східної і Середньої частин. З південного заходу на північний
схід район, зокрема м. Львів, перетинає Головний Європейський Вододіл.

Природно-географічне положення Карпатського району характеризується
пограничністю, перехідністю природного середовища одного типу в інший.

Для Карпатського району важливим є його еколого-географічне розташування
в зоні західного перенесення повітряних мас з Атлантики до Східної
Європи, які несуть отруйні викиди теплових електростанцій, хімічних і
металургійних підприємств з Західно- і Середньоєвропейського простору.

Район займає вигідне транспортно-географічне положення: лежить на
перехресті міжнародних залізничних, трубопровідних та електричних
артерій — залізниць Київ — Львів — Прага, Київ — Львів — Краків, Варшава
— Перемишль — Львів — Бухарест; газопроводів Уренгой — Помари — Ужгород,
Оренбург — Західний кордон; ЛЕП Вінниця — Альбертірша.

Карпатський район густонаселений: у Львівській області — 126,3,
Чернівецькій — 115,9, Івано-Франківській — 103,0 і в Закарпатській —
98,3 чол./км2. У всіх областях, крім Львівської, переважає сільське
населення. У районі більш висока, ніж загалом в Україні (86 чол./км2),
густота населення. Найвища вона в Підкар-патті та рівнинному Закарпатті
(понад 90 чол./км2), найменша — в гірській частині Карпат (менше ніж 20
чол./км2). Це пов’язано як з історією освоєння і заселення території,
так і з впливом природних умов.

У Карпатському районі розвинена субурбанізація, пов’язана з наближенням
сільських поселень до міст, добре впорядкованою транспортною мережею.
Для всіх областей району характерні інтенсивні маятникові міграції: у
них бере участь понад 25 % усього працездатного сільського населення.
Львів, посідаючи за чисельністю населення сьоме місце в Україні, вийшов
на третє місце (після Києва і Харкова) за кількістю маятникових
мігрантів (понад 100 тис. чол. щодня).

Карпатський район багатий на трудові ресурси, що полегшує
індустріалізацію території і стимулює розвиток трудомістких галузей
промисловості і сільського господарства. Тут вирощують зернові і
технічні культури (пшеницю, жито, ячмінь, гречку, цукрові буряки),
розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, у тому числі займаються
килимарством, художнім вишиванням, обробкою металу і шкіри, деревини,
художньою різьбою на дереві. У повоєнний період значного розвитку набули
машинобудування, хімічна індустрія, гірничодобувна промисловість,
індустріальне будівництво.

Територіально-господарський комплекс Карпатського району має складну
галузеву і функціонально-компонентну структури. Він складається з
вісьмох взаємопов’язаних міжгалузевих територіальних комплексів (МТК):
паливно-енергетичного, машинобудівного, хімічної індустрії,
лісовиробничого, індустріально- будівельного, агропромислового,
рекреаційного, транспортного. Більшість МТК розвиваються на основі
трудових і природних ресурсів району і повністю чи окремими галузями
характеризують його місце в територіальному поділі та інтеграції праці.

Найбільш розвинені в Карпатському економічному районі машинобудування,
харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будівельних
матеріалів. Зовсім не розвинена рибна промисловість. Дуже мало розвинена
чорна металургія та електроенергетика. [9, стор. 249]

До паливно-енергетичного комплексу належить видобуток і виробництво
палива — кам’яного і бурого вугілля, нафти і нафтопродуктів, попутного і
природного газу, електроенергії, в основному на теплових
електростанціях.

Видобуток кам’яного вугілля сконцентрований у Львівсько-Во-линському
басейні, розвиток якого почався у повоєнний період. Тепер за рік
видобувають майже 15 млн т енергетичного вугілля. Більше ніж половина
кам’яного вугілля збагачується (Червоноград). Буре вугілля видобувається
тільки в Закарпатті (с. Ільниця Іршавського району).

Традиційними галузями комплексу є нафтова і газова промисловість
Прикарпаття. Останнім часом видобуток нафти і газу помітно знизився
внаслідок вичерпання розвіданих ресурсів. Діють нафтопереробні
потужності в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку й
акумуляції природного привізного газу — Да-шава, Рудка, Угорське, Більче
(Львівська обл.).

Провідна галузь комплексу — електроенергетика, представлена великими
Бурштинською (2,4 млн кВт), Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС і рядом
малих ГЕС і ТЕЦ. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі,
яке видобувають у Львівсько-волинському районі. Електростанції об’єднані
в систему «Львівенерго». Важливою є роль західноукраїнської розподільної
підстанції у міждержавній енергосистемі «Мир» (біля м. Ходорова
Львівської обл.). На межі Чернівецької і Хмельницької областей
побудована Дністровська ГЕС.

Обслуговуючими галузями в комплексі є виробництво і ремонт
гірничовидобувного й енергетичного обладнання (у Дрогобичі,
Чер-вонограді, Львові).

Територіальна структура комплексу представлена Прикарпатським
нафтогазоенергетичним, Львівсько-волинським вугільно-енергетичним
районами і рядом енергетичних центрів.

Машинобудівний комплекс — це приладобудування, виробництво телевізійної
техніки, електроламп: радіоелектронної, медичної апаратури, верстатів з
програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він орієнтується
на кваліфіковану робочу силу й наукову інфраструктуру Львова і
зосереджений переважно в обласних центрах. Розвинене транспортне,
підйомно-транспортне машинобудування, ремонт транспортної техніки,
виробництво автобусів, автонавантажувачів, мопедів, вантажних конвеєрів
у Львові, автокранів у Дрогобичі з орієнтацією на кооперативні зв’язки з
іншими районами і зарубіжними країнами.

У тісному зв’язку з АПК району розвивається і сільськогосподарське
машинобудування (у Львові, Коломиї). [9, стор. 243]

У територіальній структурі комплексу виділяються машинобудівні центри
(всі обласні центри, а також Дрогобич, Коломия, Мукачеве).

Комплекс хімічної індустрії — це переважно галузі гірничої хімії
(виробництво природної сірки в Новому Роздолі і Новояворівську),
видобуток калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солот-вині. До
основної хімії, яка грунтується на місцевій і привізній сировині,
належить виробництво сірчаної кислоти (у Новому Роздолі), калійних (у
Калуші, Стебнику), комплексних добрив (у Новому Роздолі).

Розвивається хімія органічного синтезу — виробництво штучних волокон (у
Сокалі), технічного вуглецю (у Дашаві), тонкого хімічного синтезу (в
Івано-Франківську), поліетилену (у Калуші). Сировина для виготовлення
поліетилену надходить до Калуша ети-ленопроводом з Угорщини. Розвинені
хіміко-фармацевтична промисловість (у Львові), виробництво лаків і фарб
(у Львові, Бориславі), нетканих матеріалів (у Бориславі).

Комплекс хімічної індустрії поєднує деякі виробництва з іншими МТК:
агропромисловими (виробництво міндобрив), лісопромисловими (лісохімія),
індустріально-будівельними (виробництво лаків, фарб). У перспективі
можливий розвиток на базі ресурсів місцевої сировини гірничо-хімічної та
основної хімії: освоєння великого Марково-Розсільнянського родовища
калійних солей, Гуменецького родовища природної сірки; розширення
виробництв побутової хімії, хімі-ко-фармацевтичних та мінеральних
добрив.

У районі недостатньо розвинене хімічне машинобудування та індустріальна
інфраструктура комплексу.

Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на виробництві
меблів. З цією галуззю тісно пов’язані лісопильне виробництво,
виготовлення чорнових і чистих меблевих заготовок, фанери,
деревно-стружкових і волокнистих плит, картону, паперового пластику,
синтетичних смол, фурнітури.

Великими центрами целюлозно-паперової промисловості є Жи-дачів, Рахів;
лісохімії — Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні
підприємства (у Калуші, Тереславі). Висококваліфіковані кадри готують у
Львові (у лісотехнічному інституті). Головні райони комплексу в
Івано-Франківську, Жидачеві, Чернівцях, Ужгороді, Мукачевому, Дрогобичі,
Сваляві, Надвірній. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є
Львів (виробництво меблів, фанери, паперового пластику),
Івано-Франківськ (меблі) та ін.

В інтегральному АПК розвинені спеціалізовані комплекси: а)
рослинницького напряму — цукробуряковий, виноградно-виноробний,
спиртогорілчаний, плодоовоче-переробний та ін.; б) тваринницького
напряму — м’ясоперероб-ний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв’язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої
промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які
орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на
привізну сировину та напівфабрикати.

Найбільшу земельну площу має Львівська область (табл. 1), на яку
припадає найбільша площа ріллі і сіножатей, найменшу — Чернівецька
область, що має найменшу площу сіножатей. [9, стор. 252]

Таблиця 1.

Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь в областях (на 1
січня 1997 р.), тис. га

Область Загальна земельна площа Земельна площа у користуванні
сільськогоспо Усі угіддя сільсько госпо У тому числі

дарських підприємств і господарств дарських підпри ємств і госпо дарств
рілля сіно жаті і пасо вища

Закарпатська 1275 629 448 198 217

Івано-Франківська 1393 685 535 414 105

Львівська 2183 1384 1169 820 327

Чернівецька 810 564 468 338 102

Всього 5661 3262 2620 1770 751

Базовим в АПК є багатогалузеве сільськогосподарське виробництво з добре
сформованими зонами спеціалізації:

лісостеповою (зернове господарство, м’ясне і молочне скотарство,
свинарство, птахівництво);

карпатською з підзолами:

а) передгірською передкарпатською (льонарство, картоплярство,
молочно-м’ясне тваринництво, овочівництво);

б) передгірською закарпатською (виноградарство, садівництво,
тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство і птахівництво).

2. Запаси, розміщення та економічна оцінка ресурсів.

Район характеризується строкатістю природних умов і ресурсів. Гірська
частина Українських Карпат належить до південної і південно-західної
території району. Через зручні перевали гірських масивів прокладені
залізниці і шосейні дороги, за допомогою яких здійснюються
внутрішньорайонні транспортно-економічні зв’язки, а також з Чехією,
Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.

Північну частину Карпатського району займає рівнинне Передкарпаття,
частина Волино-Подільської височини, Розточчя, Мале Полісся,
Закарпатська область, велика частина якої зосереджена в Українських
Карпатах.

Район виділяється теплим, помірно вологим кліматом, у ньому не буває
посух. Його ґрунтовий покрив дуже різноманітний: переважають сірі й
лісові грунти та опідзолені чорноземи (на Волин-сько-Подільській
височині), дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні (у Прикарпатті), бурі
лісові (у гірських районах Карпат) тощо.

Карпатський район має значні поклади мінерально-сировинних ресурсів. У
Прикарпатті розташовані великі поклади сірки, калійної і кухонної солі,
які мають державне значення, мінеральних вод (у Карпатах), деяких
мінеральних будівельних матеріалів. Міжрайонне значення мають лісові
ресурси, кам’яне вугілля, природний газ.

У територіальній структурі корисних копалин виділяються одна зона, два
райони і ряд кущів. Основною є Прикарпатська поліком-понентна зона з
кущами: Бориславсько-Стебницьким (нафта, попутний і природний газ,
озокерит, калійні солі, розсоли), Калусько-Долинським (нафта, попутний
газ, калійні і магнієві солі, розсоли), Надвірнянським (нафта, озокерит,
кухонна сіль, менилітові сланці), Миколаєво-Роздольським (сірка,
цементний вапняк, скляні і формувальні піски, цегляна глина),
Яворівським (сірка, сировина для виробництва цегли), Скитським (вапняк,
фосфорити). На південних макросхилах Карпат і в передгір’ї виділяються
Закарпатський полікомпонентний район з кущами: Берегово-Біганським
(алуніти, барит, перліт, каолін, мінеральні фарби),
Рахівсько-Солотвинським (кухонна сіль, мармур, доломіт),
Ужгородсько-Свалявським (мармур, андезит), Вишківським (ртутна сировина,
андезит).

У районі є родовища мінеральних фарб (Іршавське), бентоніту (Горбське),
золота (Мужієвське) тощо. На заході знаходиться Львів-сько-Волинський
монокомпонентний район (кам’яне вугілля).

Лісові ресурси — це запаси деревини, лісові ягоди (чорниця, малина,
ожина), гриби, мисливська фауна. Основні запаси деревини зосереджені в
Карпатах.

Ліси високопродуктивні, про що свідчить приріст на 1 га. На хвойні ліси
припадає 54 % загального запасу деревини — сосна — 35 %, ялина — 16,
ялиця — 3 %.

Майже 40 % запасів деревини становлять твердолистяні поро-ДИ — дуб
високостовбурний — 18 %, дуб низькостовбурний — 4, бук — 13, граб — 2 %.

Хвойні породи зосереджені на Поліссі (сосна) та в Карпатах (ялина,
ялиця), дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у Західній частині
України.

Водні ресурси району — це поверхневі води річок, озер, водосховищ і
підземної води. Найбільш водоносними річками є Дністер, Тиса, Прут, які
використовуються для водопостачання населених пунктів, виробництва
електроенергії (найбільші ГЕС у Карпатах — Теребля-Ріцька, на Дністрі —
Дністровська), частково для судноплавства (Дністер) і лісосплаву
(Черемош). Підземні води району:

прісні (основне джерело водопостачання міст), у тому числі термальні (м.
Мукачеве в Закарпатті);

мінеральні (Трускавець, Східниця, Свалява, Кваси, Моршин, Олесько та
ін.). Мінеральні води, особливо унікальна «Нафтуся», є основним
рекреаційним ресурсом району. До них належать також лікувальні грязі (с.
Черче Івано-Франківської обл.).

Незважаючи на вичерпання природно-ресурсної бази внаслідок її
несистемної експлуатації у минулому, вона за різноманітністю своїх
складових частин, унікальністю (мінеральних вод, озокериту, сірки тощо)
і навіть за запасами становить важливу матеріальну основу подальшого
прогресивного розвитку соціально-екологічного комплексу Карпатського
району.

Теплий помірно-континентальний клімат сприяє вирощуванню ранніх
сільськогосподарських культур, садівництву, виноградарству. Тривалість
сонячного сяйва 2100 год на рік створює умови для дозрівання
високоякісних фруктових, виноградних і городніх плодів. Густа річкова
мережа забезпечує район водними та енергетичними ресурсами. Різноманітні
корисні копалини, горючі гази, нафта, сірка, калійні та кам’яні солі,
вугілля дали можливість розвивати обробні галузі промисловості, а грязі,
мінеральні води, озокерит створити курорти Трускавець і Моршин, Немирів,
Яремча, Свалява, Міжгір’я, Східниця, Гірська Тиса та ін. [5, стор. 48]

Великим багатством видів відзначається рослинний і тваринний світ
Карпатського регіону (близько 2О тис. видів рослин і майже 35 тис. видів
тварин). Внаслідок антропогенного впливу на природний комплекс
змінюється видовий склад як рослин, так і тварин. Для збереження усього
видового складу флори та фауни створюються заповідні території.

3. Проблеми природовикористання.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У
розрахунку на одного жителя припадає 1000 м3 води місцевого стоку на
рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у
Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3
рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай,
Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м3
на одного жителя. [7, стор. 24]

Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3 і концентруються у Західній
(2,3 км3) та Східній (2,4 км3) економічних зонах.

Забезпечення населення і промисловості прісною водою здійснюється в
основному завдяки забору води з річок, яких близько 73 тис. На території
України переважають невеликі річки, лише близько 130 з них мають довжину
понад 100 км. Із загального обсягу стоку, який становить 210 км3 води,
на річний стік басейну Дніпра припадає 53,3 км3, Дністра — 8,7,
Сіверського Дінця — 5, Південного Бугу — 3,4 км3. У межах України
протікає Дунай на 174-кілометровій ділянці, який дає в середньому 123
км3 річного стоку. На решту басейнів річок припадає трохи більше ніж 16
км3. [3, стор. 148]

Значні запаси води зосереджені в озерах і лиманах (всього 11 км3, з них
прісної води — 2,5 км3).

Разом з тим в областях Західної економічної зони споживання води було на
низькому рівні — 0,1—0,3 млн м3 на рік, або в 20— 40 разів менше, ніж у
Східній та Південній економічних зонах.

Інтенсивне ведення сільського господарства на основі методів водної та
хімічної меліорації останніми роками значно погіршило баланс гумусу,
особливо в чорноземних грунтах, підвищилась концентрація шкідливих
хімічних продуктів, збільшилася засоленість і кислотність грунтів,
порушилися водний і повітряний режими. У зв’язку з цим особливої
актуальності набули проблеми розвитку аграрної науки, особливо нових
технологій обробітку грунту і вирощування сільськогосподарських культур
з метою збільшення потужності родючості грунту. При вирішенні цієї
проблеми слід враховувати, що в Україні значна частина родючого
гумусового шару щороку втрачається через водну та вітрову ерозію.
Найбільшої шкоди водна ерозія завдає в Карпатах, на Подільській,
Придніпровській та Середньо-руській височинах, Донецькому кряжі та в
Кримських горах.

Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних
добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою
токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину.
Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме
знищення полезахисних смуг.

Північна, західна та центральна частини України зайняті грунтами з
підвищеною кислотністю, які потребують вапнування (9,8 млн га). Фактично
вапнування проведено на площі 1,2— 1,4 млн га. На 1 га необхідно вносити
до 5,8 т вапна. На цукрових заводах нагромадилося до 50 млн т відходів,
які містять вапняк (карбонат), і його можна використати для вапнування
грунтів. [10, стор. 85]

Непродумана система внесення мінеральних добрив та інших хімічних
речовин призвела до того, що у грунтах сконцентрувалися шкідливі
речовини, які переходять у сільськогосподарські продукти (залишкова
кількість гербіцидів, нітратні форми азоту), що негативно впливає на
організм людини. Відомо, що онкологічні захворювання на 80 % пов’язані
із забрудненням навколишнього середовища.

4. Охорона та відтворення природно-ресурсного потенціалу.

Потребують уваги питання охорони унікальних лісових ресурсів Карпат,
здійснення протиерозійних заходів, регулювання стоку карпатських річок,
які затоплюють у період повеней значні передгірські території. Необхідно
вжити дійових заходів щодо усунення промислових викидів у повітряний і
водний басейни, передусім у районах розміщення гірничо-хімічних
виробництв і цементної промисловості.

В зв’язку з приватизацією підприємств потрібно вирішити питання про
охорону природи в цьому районі. Проблема економіки полягає в заміні
застарілих технологій у промисловості, сільському господарстві.
Створення фермерських господарств потребує від фермера відповідальності
за деградацію земельної ділянки.

Заслуговує на увагу в Карпатському районі дослідження регіональних
особливостей продуктивних маятникових міграцій, що набуває великого
державного значення. Суспільні та особисті втрати,-пов’язані з ними, є
настільки вагомими, що дають змогу порушувати питання про потребу
державного планування цього процесу й управління ним.

Важливими є проблеми місцевого самоврядування та фінансової
самостійності регіонів.

Охорона і раціональне використання земель пов’язані із створенням
полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів,
спорудженням гідротехнічних протиерозійних, проти-селевих, протизсувних
об’єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку
грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при
розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів
України.

Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а,
навпаки, останнім часом набув особливого значення.

Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку,
охороняти і раціонально використовувати, а з другого — розширювати і
поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей
промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче,
природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн га, що
становить 14 % всієї площі України. У західній і північній частинах
країни частка площ під лісами досягає 20—40 %, у Карпатах — понад 40, на
Поліссі — понад 25 %. У Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4
%.[8, стор. 79]

Лісосмуги та лісові масиви мають важливе ґрунтозахисне,
водо-акумулятивне, противітрове значення, а також є місцем гніздування
птахів і розмноження диких тварин, тому їх необхідно постійно
відтворювати.

За післявоєнні роки заліснено близько 4,5 млн га, або майже половину
лісопокритих площ, які необхідно і надалі розширювати, довівши до 20 %
всієї території України.

Роль лісу не обмежується лише тим значенням, про яке йшлося вище. Він
очищає повітря, акумулює воду, рівномірно розподіляє поверхневий стік,
захищає круті схили ярів, балок, гір від розмивання, має рекреаційне
значення. Захист лісів полягає у раціональному використанні деревини.
Україна забезпечує себе деревиною на 25 %, тому раціональне використання
лісових масивів має виняткове значення. Необхідно не стільки нарощувати
лісозаготівлі, скільки збільшити глибину переробки. В Україні корисно
використовується деревини не більш як на ЗО %, а решта йде у відходи.
Збільшення виходу виробів з тієї самої кількості деревини рівнозначне
додатковій кількості лісозаготівель. Отже, звичайний резерв економії
деревини пов’язаний з раціональним використанням заготовленого лісу.

Велике значення має захист лісу від шкідників, пожеж, хвороб. Необхідно
активізувати лісовідновлення, що дасть змогу у перспективі збільшити
обсяг лісозаготівель.

5. Регіональні особливості антропогенного впливу на навколишнє
середовище та шляхи подолання цих негативних наслідків.

Проблема охорони навколишнього середовища зумовлена історичними та
екологічними факторами розвитку економіки. Так, займаючи 2,7 % території
колишнього СРСР, Україна мала понад 18 % усього населення, виробляла
близько 20 % промислової та 25 % сільськогосподарської продукції. Така
висока концентрація населення та промислового виробництва значно
впливала на навколишнє середовище, а, враховуючи нерівномірність
розселення та промислового виробництва на території України, в окремих
регіонах такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. [5,
стор. 216]

Екологічне напруження зумовлено розміщенням у цих регіонах потужних
хімічних та нафтохімічних виробництв.

У деяких районах Івано-Франківської області рівень забруднення
навколишнього середовища досить високий внаслідок розміщення в них
великих об’єктів електроенергетики (теплові та атомні електростанції).

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття
(Чернівецька, Івано-Франківська області).

Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств
призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин.
Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням
газопиловловних об’єктів, застосуванням маловідходних технологій,
утилізацією шкідливих речовин і тепла.

Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної,
металургійної, електроенергетичної промисловості.

Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною.
Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду,
які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується
врожайність сільськогосподарських культур.

Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте,
враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і
переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення
повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському
господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3
млн т сполук сірки.

Територію України за рівнем забруднення поділяють на: [9, стор. 320]

1. Надзвичайно забруднені території (61 тис. км2). Тут забруднення
повітря в 20—250 разів перевищує нормативи, води — у 5— 25 разів,
грунтів — у 1,5—8,5 раза. До цієї зони належать Придніпров’я, Донбас,
східна частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а
також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60
разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

2. Дуже забруднені (116,7 тис. км2) та забруднені (121,2 тис. км2) — це
території, зосереджені в районах, прилеглих до Чорнобильської АЕС,
південної частини України, Полісся.

3. Помірно забруднені території (144,8 тис. км2) є найбільш сприятливими
для життя, трудової діяльності і відпочинку (до них належать центральна
частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська,
Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області).

В Карпатах розташовані умовно чисті території (див. Картосхему на мал.2)

Висновки.

Охорона навколишнього середовища зумовлена потребою усунення негативного
антропогенного впливу на деякі компоненти природи.

Для вирішення проблем охорони навколишнього середовища слід поглибити
рівень наукових досліджень, розгорнути обгрунтування екологічних
прогнозів для окремих регіонів та України в цілому.

Необхідно удосконалити управління природоохоронною діяльністю, виробити
систему адміністративних, економічних, психологічних, освітніх заходів
та визначити відповідальність населення за порушення заборони викидання
неочищених вод у водойми і викидів у атмосферу, виробити систему
безпечних технологій внесення у грунт мінеральних добрив,
отрутохімікатів, на науковий рівень піднести процес лісозаготівель, щоб
до мінімуму звести шкідливий вплив від вирубування лісу.

Особлива проблема — створення екологічного моніторингу — дослідних
станцій, постійних постів спостереження за окремими компонентами природи
та екологічною ситуацією в регіонах, які найбільш екологічно небезпечні.
Нагромадження фактичних даних дасть змогу посилити глибину наукових
досліджень та вносити пропозиції до екологічної політики. Необхідно
обов’язково робити висновки про екологічність проектів кожного
споруджуваного об’єкта.

Слід зазначити, що оздоровлення навколишнього середовища в Україні
неможливе без координації зусиль усіх організацій, які займаються
проблемами екології. Треба виробити національну програму екологічного
оздоровлення, яка може стати базою поступового нормування всіх
компонентів природних комплексів. З цією метою територію України
поділяють на окремі частини за рівнем забруднення і розробляють
регіональні програми екологічного оздоровлення.

Для України важливим є забезпечення контролю якості
сільськогосподарської продукції у зв’язку з радіоактивним і хімічним
забрудненням, що перевищує допустимі концентрації.

Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони
природи, тому для них слід розробляти окремі програми.

Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні
кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету.
Екологічні проблеми обов’язково мають враховувати економісти різних
рівнів управління.

Список літератури.

Анучин В.А. Основы природопользования. — М.: «Мысль» 1994.

Бондар В.С. та ін. Комплексне використання і охорона лісів. — К.:
Урожай, 1985.

Дудар Т.Г. Ехономіка природокористування. — К., 1994.

Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів, 1994.

Конищева Н.И. та ін. Ресурсозбереження. — К.: Наук. думка, 1992.

Національна доповідь про стан навколишнього прродного середовища в
Україні. — К., 1993.

Мирзаев Г.П, Иванов Б. А. Экология и рациональное использование
природных ресурсов — Л.» 1983.

Руденко Д.П. Довідних з географії природно-ресурсного потенціалу
Україна. — К., Вища. шк., 1993.

Розмiщення продуктивних сил України: Пiдручник С.П. Качан,
М. О. Ковтонюк, М. О. Петрига та iн.; За ред. Є. П. Качана.- К.: Вища
шк., 1998.

Суховеркова С.М. Экономика и экология. — М.: Высш.-шк., 1903.

Экологические проблемы Украины и пути их решения: -К., 1991.

PAGE

PAGE 3

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *