1. Будова і склад біосфери. 2. Джерела і види забруднень водних ресурсів. 3. Заказник і заповідник та їх роль у збереженні фауни (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу «Основи екології»

ПЛАН

Будова і склад біосфери

Джерела і види забруднень водних ресурсів

Заказник і заповідник та їх роль у збереженні фауни

1. Будова і склад біосфери

Термін «біосфера» з’явився у науковій літературі у 1875 році. Його
автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто),
де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин –
оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

Біосфера утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як
прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування
життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.

Біосфера Землі являє собою складну термодинамічно відкриту систему, яка
включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної
кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з
організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на
більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю
кругообігу речовин.

  Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в
гарячих гейзерних джерелах з температурою води 980С, а також в тріщинах
антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°.
Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем,
деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії
було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три
роки перебувала на поверхні Місяця — вона потрапила туди з Землі й
зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного
вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації.

Межі біосфери. Межі атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних
для життя різних організмів.

Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських
порід, яка поступово зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська
порода) вже перевищує 100°С. Найбільша глибина, на якій в шарах земної
кори знайдені бактерії становить 4 км. У нафтових родовищах на глибині
2-2.5 км бактерії реєструються в значній кількості. У океані — життя
розповсюджується до більш значних глибин і зустрічається навіть на дні
океанських западин (10-11 км від поверхні), де температура близько 0 °С.

Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією 
ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є
озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину
ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот
концентрується на висоті 1-1.5 км.

На висоті 20-22 км, де ще спостерігається наявність живих організмів:
бактерій, спор грибів, найпростіших. Під час запусків геофізичних ракет
у стратосферу на висоті 85 км у пробах повітря було виявлено спори
мікроорганізмів у латентному (сплячому) стані. У горах
межарозповсюдження наземного життя сягає біля 6 км над рівнем моря.

Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела,
температура у яких сягає до 100°С, вікові сніги Гімалаїв, де на висоті
8300 м існують дев’ять видів бактерій, безводні пустелі та надсолоні
озера, де вирують ціанобактерії та один із видів креветок.

На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях
значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів.

Функції живої речовини в біосфері

У колообігу речовин жива речовина біосфери виконує ряд біогенних
функцій:

Газова функція здійснюється зеленими рослинами у процесі фотосинтезу —
при цьому атмосфера поповнюється киснем, а також рослинами і тваринами,
які виділяють вуглекислий газ у процесі дихання. Відбувається також
колообіг азоту, який тісно пов’язаний з життєдіяльністю мікроорганізмів.

Концентраційна функція проявляється у здатності живих організмів
акумулювати різноманітні хімічні елементи, у тому числі мікроелементи,
із зовнішнього середовища (грунт, вода, атмосфера). Так, морські
водорості концентрують йод, діатомові водорості і злаки — кремній,
молюски та ракоподібні — мідь тощо.

Окислювально-відновна функція виражається у хімічних перетворення
речовин у процесі життєдіяльності організмів У ґрунті, водному та
повітряному середовищах утворюються солі, оксиди, різноманітні нові
речовини як результат окислювально-відновних реакцій. З діяльністю
мікроорганізмів пов’язане формування залізних та марганцевих руд.
вапняків і т.п.

Геохімічна функція здійснюється у процесі обміну речовин у живих
організмах (живлення, дихання, виділення), розкладу відмерлих організмів
і продуктів їх життєдіяльності до простих вихідних речовин.

Колообіг речовин

Для постійного існування біосфери, для запобігання припинення розвитку
життя на Землі у природі повинні постійно відбуватись безперервні
процеси перетворення її живої речовини.

Біологічний колообіг — це багаторазова участь хімічних елементів у
процесах, які протікають у біосфері.

Причина колообігу — обмеженість елементів, з яких будується тіло
організмів.

У біосфері відбувається постійний колообіг активних елементів, які
переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до
організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами при гнитті,
надходять у грунт і атмосферу, знову включаються в колообіг речовин
біосфери, поглинаючись живими організмами. Весь цей процес і буде
біогенною міграцією атомів. Для біогенної міграції характерним є
накопичення хімічних елементів у живих організмах, а також їх
вивільнення у результаті розкладу мертвих організмів. Біогенна міграція
викликається трьома процесами:

?        обміном речовин в організмах;

?        ростом;

?        розмноженням.

Визначення біогенної міграції хімічних елементів, яка викликана силами
життя, дав B.I. Вернадський (Закон біогенної міграції атомів). Біогенна
міграція є частиною загальної міграції хімічних елементів біосфери.
Головною геохімічною особливістю живої речовини є те, що вона
пропускаючи через себе атоми хімічних елементів земної кори, гідросфери
та атмосфери, здійснює у процесі життєдіяльності їх закономірну
диференціацію. Завершуючи свій життєвий цикл, організми повертають
природі все, що взяли у неї протягом життя.

В.І.Вернадський підрахував, що за час існування на Землі біосфери було
створено 3,5.1019 т біомаси, що майже в 2 рази перевищує масу всієї
земної кори, яка становить 2.1019 т. Робота, що виконується живою
речовиною, за Вернадським може бути оцінена за формулою Е = PV2 / 2, де

Р — маса організмів,

V — швидкість розтікання біомаси (розмноження організмів).

Жива речовина значно прискорила й змінила колообіги різних речовин —
води, кисню, азоту, вуглекислого газу тощо. Сучасний склад
атмосфери створений завдяки діяльності живої речовини. Обмін повітря між
всіма широтами й півкулями Землі відбувається в середньому за 2 роки.
Активно переміщується течіями океанічна вода. Вся прісна вода стікає в
океан за 14 діб, у льодовиках вода оновлюється за 15 000 років.

Жива речовина активно регулює геохімічну міграцію атомів. Завдяки йому
зберігається стабільність біосфери і здійснюється еволюція як живих
організмів, так і всієї біосфери в цілому. Цей особливий вид стану
рівноваги, що постійно змінюється, В.І Вернадський називав динамічною
рівновагою. Динамічна рівновага характерна не лише для біосфери. В
такому стані знаходяться атмосфера, земна кора та мантія.

Для геосфер, не охоплених життям, характерна стійка динамічна рівновага.
В біосфері динамічна рівновага не стійка. Це означає, що біосфера
розвивається в процесі діяльності, самовдосконалюється, все більш повно,
активно і в більшому масштабі накопичує, трансформує енергію, ускладнює
свою організацію, збагачується інформацією.

Розрізняють два типи біогенної міграції, перший з них здійснюється
мікроорганізмами, а другий — багатоклітинними організмами. Величина
міграції першого типу переважає над другим. Людство оволоділо міграцією
третього типу, яка іде під впливом його діяльності.

Крім того, розрізняють великий (геологічний) та малий (біологічний)
колообіги і колообіги різних природних ресурсів (ресурсні цикли).

Великий (геологічний) колообіг. Вивержені глибинні породи мантійного
походження (базальти) тектонічними процесами виводяться з надр Землі в
біосферу. Під впливом сонячної енергії й живої речовини вони
вивітрюються, переносяться, відкладаються, перетворюючись різноманітні
осадові породи, де запасається сонячна енергія (з вивержених мінералів
утворюються глини, а вулканічні гази -СО, NH3 — переходять у вугілля та
нафту).

Потім за рахунок тектонічних рухів осадові породи потрапляють у зони
високих тисків та температур (а також радіоактивного розпаду й
гравітаційної диференціації) і перетворюються в гранітні породи з більш
високим рівнем енергії, ніж у осадових порід. Кристалізовані вивержені
породи знову за рахунок висхідних тектонічних рухів потрапляють у
біосферу. Таким чином цикл завершується, але вже на новому рівні, бо з
вихідних базальтів утворилися вивержені породи гранітного складу.

Малий біологічний колообіг (трансформація) речовин в біосфері. В кожній
екосистемі колообіг речовин відбувається в результаті взаємодії
автотрофів та гетеротрофів.

Вуглець, водень, кисень, азот, сірка і фосфор та біля 30 простих
речовин, що необхідні для утворення живої речовини, безперервно
перетворюються в органічні речовини або поглинаються в вигляді
неорганічних компонентів автотрофами, а автотрофи використовуються
гетеротрофами (спочатку консументами, а потім деструкторами). Таким
чином, біогенні елементи безперервно циркулюють: розчиняються в
континентальних водах, виносяться в моря або потрапляють в атмосферу, а
між цими середовищами відбувається постійний газообмін, тобто
відбувається біологічний колообіг атомів. Суть колообігу в тому, що
утворення живої речовини і розклад органічної речовини — два боки
єдиного процесу. В процесі біологічного колообігу атоми поглинаються
живою речовиною і заряджаються енергією, а потім залишають живу
речовину, віддаючи енергію в оточуюче середовище. За рахунок біогенної
енергії відбувається більшість хімічних реакцій. Біологічні колообіги
можуть бути різних масштабів і різної тривалості — від швидкого
колообігу в ґрунті, річці, озері до тривалого, який обіймає всю
біосферу.

Біологічний колообіг зворотний не повністю, частина речовин постійно
виходить з колообігу і осідає в товщині осадових порід у вигляді
органогенних вапняків, гумусу, торфу і т.п. В результаті колообігу
біосфера (чи інша екосистема) не повертається в початковий стан: для
біосфери характерний поступальний рух, тому символом біологічного циклу
є не коло, а циклоїд (спіраль) .

Отже, колообіг речовин у природі спрямовується спільною дією як
біологічних, так і геохімічних та геофізичних сил.

2. Джерела і види забруднень водних ресурсів

 

Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й
природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія
тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів
збільшується від витоку в горах до місця з’єднання з морем чи океаном.

Типи забруднення поверхневих і підземних вод

Типи забруднення Забруднюючі речовини

Фізичне Нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо.

Хімічне Важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і
нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні
засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди

Біологічне Різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів,
спори грибів

Радіоактивне Радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 та ін.)

Теплове Підігріті води ТЕС та АЕС

Суттєвою є та обставина, що у водібіологічне забруднення набирає
особливого значення, подекуди за небезпекою навіть випереджаючи хімічні.
Це трапляється найчастіше тоді, коли вода стає життєвим середовищем для
патогенних мікроорганізмів, кількість яких у ній весь час зростає. Якщо
перед використанням для пиття така вода не дезінфікується, то й
мінімальна її кількість може спричинити вибух тих хвороб, що легко
передаються саме через воду (див. біологічне забруднення).

Джерел забруднення води багато, основними з них є:

?        стічні води промислових підприємств;

?        побутових стоках комунального господарства;

?        стічні води сільського господарства;

?        води шахт, нафтопромислів, рудників;

?        відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин;

?        відходи деревини в деревообробній промисловості;

?        скиди водного і залізничного транспорту тощо.

З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні
води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є:

?        хімічна промисловість,

?        чорна металургія;

?        кольорова металургія;

?        коксохімія;

?        важке, енергетичне і транспортне машинобудування;

?        комунальне і сільське господарство.

 

 

Основними джерелами забруднення природних вод є:

?     Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів
(забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове
походження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково
захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з
міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість
нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

?     Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які
містять фекалії, детергенти (поверхнево-активні речовини),
мікроорганізми, у тому числі патогенні.

?     Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних
галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна
металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При
технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а
саме:

?         реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням
води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

?         води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна
або зв’язана вода),

?         промивні води після миття сировини, продуктів, тари,
обладнання, маточні водні розчини,

?         водні екстрагени та адсорбенти,

?         охолоджені води, що не контактують з технологічними
продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,

?         побутові води — води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

?         атмосферні опади, що стікають з території промислових
підприємств.

 

За останні декілька десятків років ґрунтові води стали одним із
найважливіших ресурсів. Вони є джерелом значної кількості питної води,
яка використовується у побуті, а також іде на зрошення. Звичайно,
ґрунтові води раніше володіли достатньо високими якостями і без очищення
задовольняли вимоги до питної води, але випадки забруднення
високоякісних ґрунтових вод отруйними речовинами стають все більш
частими. Ґрунтові води вимивають із ґрунтів значну кількість
забруднювачів, які грунт не може затримати,

 

Головними джерелами забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод
вважають:

?          неправильно розташовані звалища та інші сховища отруйних
речовин;

?          підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку
становлять втрати бензину на АЗС);

?          пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах
тощо;

?          сіль, якою посипають тротуари і вулиці під час ожеледі;

?          мазут на дорогах для зв’язування пилу;

?          надлишки стічних вод та каналізаційного мулу.

 

Таким чином, забруднення водних екосистем є більшою небезпекою, ніж
забруднення атмосфери з наступних причин:

?     процеси регенерації або самоочищення протікають у водному
середовищі набагато повільніше, ніж у повітряному;

?     джерела забруднення водойм більш різноманітні;

?     природні процеси, які відбуваються у водному середовищі і
піддаються впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше
значення для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні.

Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у
водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води — це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та
бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для
використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Це виявляється у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху,
присмаку) та хімічного складу (кислотності, кількості органічних та
мінеральних домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у
воді кисню, зміні кількості і видового складу мікроорганізмів, появі
хвороботворних бактерій. Отже, забруднення природних вод може призвести
до того, що вони стають непридатними для пиття, купання, а інколи і для
технічних потреб. Як правило, забруднена вода непридатна і для
використання у промисловості, оскільки порушує нормальний хід
технологічного процесу, знижує якість вироблюваної продукції.

Природна вода, забруднена побутовими стоками, непридатна для
водопостачання населення, бо шкідливі речовини та збудники хвороб, що
містяться в ній, завдають великої шкоди здоров’ю людей, можуть викликати
різні інфекційні захворювання (дизентерія, інфекційний гепатит, холера
та ін.).

Кінцевим результатом збільшення антропогенного тиску на екологічну
систему океану є поступова деградація морських біоценозів з наступними
несприятливими наслідками для здоров’я людини.

Дуже небезпечними для природних водних екосистем є стоки, що утворюються
на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. Останні скидають у
водойми як целюлозні волокна, так і значну кількість органічних і
неорганічних отруйних речовин. У стоках цих підприємств розчинені
вуглеводи, жири та смоли, які легко окиснюються за участю аеробних
мікроорганізмів, що спричиняє активне поглинання розчиненого у воді
кисню та пересичення водойм органікою.

Значну небезпеку для морських та океанічних акваторій становить
перевезення нафти та нафтопродуктів танкерами. У результаті аварій
суден, промивання резервуарів, неминучих втрат нафти при видобутку у
шельфовій зоні, при завантаженні і розвантаженні суден щорічно у води
Світового океану потрапляє 12-15 млн. т нафти.

Кожна тонна нафти вкриває тонкою плівкою приблизно 12 км2 водної
поверхні і забруднює близько мільйона тонн морської води. Нафтова плівка
викликає загибель заплідненої ікри, порушує процеси фотосинтезу і
виділення кисню, тобто порушує газообмін між атмосферою і гідросферою.
Ліквідація нафти диспергаторами, здебільшого ПАР (поверхнево-активними
речовинами), екологічно не має сенсу, оскільки вони отруйніші за нафту.

Тривалість перебування решток нафти на берегах залежить від прибою
хвиль. На скелястих та піщаних берегах вона невелика (2—3 міс), на ватах
і солончаках дуже довга (понад 5 років). Деякі двостулкові мушльові
молюски у випадку покриття моря нафтою можуть закрити свої стулки і
порівняно з незахищеними організмами здобути селекційну перевагу. Для
птахів, котрі сідають на воду, як більшість мартинів, це особливо
небезпечно. Птахи, що пірнають (гагарка, топірець), плутають нафтові
плями з їжею і отруюються. Нафта склеює пір’я, теплоізоляція
порушується. Для підтримки температури тіла стає інтенсивнішим обмін
речовин, через що витрачаються жирові резерви. Птах гине від виснаження.
В процесі очищення нафта поширюється на пір’я і потрапляє до травної
системи.

Моря та океани забруднюються не тільки нафтопродуктами. До них
потрапляють промислові і побутові відходи, які містять солі різних
металів, отрути, значну кількість пестицидів, добрив, миючих засобів,
радіоактивних речовин. Вважають, що у водойми надходить більше 500 тис.
різноманітних речовин. Важкі метали стоків (свинець, ртуть, цинк, мідь,
кадмій) активно накопичуються у харчових ланцюгах, кінцеву ланку в яких
займає людина. Тому відомі випадки масового отруєння людей ртуттю, що
містилась у рибі, а також кадмієм при використанні недоброякісної води.

Стічні води, які містять органічні речовини, мають значну кількість
біогенів. Вони здатні утримуватись часточками глини та гумусу і
підвищувати родючість ґрунту. Після надходження біогенів до водних
екосистем відбувається масове розмноження організмів фітопланктону.
Внаслідок їх бурхливого росту та розмноження збільшується і кількість
органічних решток (відмерлі особини), що веде до збільшення загальної
маси органічної речовини у водоймі. Інтенсивний розвиток фітопланктону
зумовлює помутніння води, а, отже, і погіршення умов для росту бентосних
рослин. Зменшується також насичення води киснем, особливо у бентосній
частині. Усі ці процеси погіршують умови для проживання водних тварин.
Вода стає непридатною для життя, у ній починають переважати анаеробні
процеси, накопичення отруйних для багатьох тваринних організмів речовин.
Відбувається евтрофікація — підвищення біологічної продуктивності водних
екосистем внаслідок накопичення у воді біогенних елементів, які надійшли
до водойми природним шляхом або у результаті діяльності людини
(антропогенне). Евтрофікація призводить до заростання водоймища,
обміління, зниження рибної продуктивності і утворення на місці водойми
болота.

3. Заказник і заповідник та їх роль у збереженні фауни

Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових
природних комплексів є заповідання.

Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Законом
України «Про природно-заповідний фонд України» та актами законодавства,
прийнятими відповідно до нього.

Природно-заповідний фонд України розглядається як складова частина
світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під
особливою охороною, і включає 6721 територію та об’єкти загальною площею
2504,5 тис. га, що становить 4,07% площі України (дані 2003 року).

  У відповідності до Закону «Про природно-заповідний фонд України» до
природно-заповідного фонду належать:

?        природні території та об’єкти — природні заповідники, біосферні
запові-дники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки,
заказни-ки, пам’ятки природи, заповідні урочища;

?        штучно створені об’єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

 Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і
наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

  Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та
об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи мети і
необхідного режиму охорони:

?        заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні,
гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні;

?        пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні,
зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її
суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення
системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду з метою
забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних
ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її
території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього
природного середовища, наукових досліджень, екологічного та
патріотичного виховання громадян.

Асканійський державний заповідник, селище Асканія-Нова Чаплинського
району Херсонської області. До складу заповідника входить всесвітньо
відомий Асканійський цілинний степ, зоопарк і дендропарк, або як його
звуть, ботанічний парк (сад). Заповідником оголошений у 1919 р. Всі три
об’єкти підпорядковані нині Українському науково-дослідному інституту
тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова, який створено на базі
заповідника у 1932 р.

Карпатський державний заповідник. Загальна площа 12 й 2 га заснований на
базі чотирьох лісництв: Говерлянського (3927 га) і Чорногорського (1911
га) Івано-Франківської області та Богданського (905 га), Говерлянського
(1195 га) і Угольського (4734 га) Закарпатської області. Підпорядкований
Міністерству лісової, целюлозно-паперової і деревообробної промисловості
УРСР. Заповідник створено у 1968 р. Із метою збереження типових
природних комплексів високогірного ландшафту Карпат та охороні й
відновлення в них цінних, рідких і зникаючих видів рослин і тварин.

Луганський державний заповідник загальною площею 988 га, створений у
1968р. Розташований в Луганській обласні. Підпорядкований Академії наук
УРСР. Складається з двох філіалів — Стрілецького стену (494 га),
вилученого з Українського «тонового заповідника, та Кондрашівського
лісництва (494 га) Станично-Луганського лісгоспзагу. Дирекція
заповідника знаходиться у селищі Станично-Луганське му. Створенням
заповідника переслідуються такі основні цілі: збереження, охорона і
збільшення поголів’я цінного зникаючого виду вихухолі звичайного, який з
межах УРСР залишився лише в деяких урочищах Кондрашівського і суміжних
лісництв; збереження природного комплексу степової рослинності і дикої
степової фауни (насамперед байбака) у Стрілецькому цілинному степу.

Поліський державний заповідник. Загальна площа становить 20097 гектарів.
Розташований в Житомирській області. Створений у 1968 р. на базі трьох
лісництв: Копищанського (6935 га) і Перганського {5665 га) Олевського
лісгоспзагу та, Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу.
Підпорядкований Міністерству лісового господарства УРСР. Заповідник
засновано з метою збереження типових природних комплексів Полісся,
охорони реліктових і ендемічних рослин і тварин та відтворення і
збагачення природних лісів Полісся. Тут поширені в основному ліси
борового і суборового комплексів з характерним для цих лісів підліском і
трав’янистим покривом. Переважну частішу лісів складають молоді сосняки;
достигаючі і стиглі дерев о стан її займають незначні площі.

Чорноморський державний заповідник засновано у І927 р. Розташований на
території Херсонської»! частково Миколаївської областей. Дирекція
знаходиться у м. Голій Пристані поблизу Херсона. Загальна площа суші
заповідника становить 9421 га і складається з окремих ділянок, які різко
відрізняються особливостями ландшафту і .рослинного покриву. До
заповідника відноситься також 366 км2 водних просторів в Тендрївській,
Джарилгачській і Ягоролицькій затоках на північному узбережжі Чорного
моря. Заповідник створено в першу чергу з метою охорони (гніздових та
агар елітних птахів, яких збирається тут сила-силенна повесні та восени.

Використана література:

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. //
Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. —
Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків:
ХДАМГ, 1999. – 416 с.

5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./
Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А.
— К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с.

6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238
с.

8. Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

9. Одум Ю. — Экология. — М.: Мир, 1986. — Т. 2.

10. Основи екології та соціоеколотії. // Навч. посібн. під. ред.
Назарука М.М. — Львів: «За вільну Україну», 1997, — 210 с.

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *