Морфологічні засоби ділової мови (реферат)

Мова – найголовніший організатор

духовного життя, єдності й розвитку

народу. Там, де їй загрожує смерть,

настає хворобливий розклад нації;

де мова гине, помирає народ.

Дмитро Павличко

Морфологічні засоби ділової мови

Для офіційно-ділового стилю найхарактернішими морфологічними засобами є:
домінування іменників над дієсловами; широке використання віддієслівних
іменників, зумовлене прагненням до об’єктивності та узагальнення;
перевага певних форм дієслова (зокрема інфінітива, безособових та
описових лексичних одиниць) над іншими дієслівними формами та
віддієслівними іменниками у певних жанрах ділової мови з метою вираження
категоричності, імперативності; широке використання відіменникових
прийменників з метою стандартизації ділового мовлення; мінімальне
використання прислівників, особових займенників, часток.

Іменник

Абстрактні іменники у діловій мові переважають над конкретними,
наприклад: «Цінову політику спрямувати на забезпечення еквівалентного
товарообміну між сільським господарством та іншими галузями суспільного
виробництва, дотримання принципів вільного підприємництва і
самофінансування» (з 10 іменників, наявних у реченні, лише один –
виробництво можна умовно віднести до конкретних найменувань).

Інформативність офіційного стилю вимагає дієслівних сполучень «дієслово
+ іменник» на зразок робити ремонт, здійснювати організацію і не
потребує заміни їх дієслівними формами ремонтувати, організовувати. Тому
в офіційно-діловому тексті замість форми зобов’язався вживають узяв
зобов’язання, вирішив – прийняв рішення, допоміг – надав допомогу та ін.

Використання стандартизованих віддієслівних та віддієприкметникових
іменників в офіційно-діловому мовленні (іменники на -анн-я, -янн-я,
-енн-я, -єнн-я, -інн-я, -ість) в узагальнено-абстрактному значенні
сприяє процесові термінологізації цих лексем уведенням їх у сталі
словосполучення, наприклад: доукомплектування установки, безплатність
освіти, введення в дію, гласність документа.

Як відомо, назви осіб за професією, посадою, званням часто утворюють
паралельні форми чоловічого й жіночого роду (лаборант – лаборантка,
учитель – учителька). Деякі форми жіночого роду мають яскраве розмовне
забарвлення (бухгалтерка, директриса, продавщиця).

Паралельні форми чоловічого й жіночого роду вживаються за такими
правилами:

1. Офіційними назвами посад, професій і звань слугують іменники у формі
чоловічого роду: професор, академік, тракторист, лаборант, співробітник,
секретар, бухгалтер, директор, начальник тощо, незалежно від авторства
заяви (чоловік чи жінка), наприклад: Зарахувати (Є. Привалову) на посаду
лаборанта (з тексту наказу); Прошу звільнити мене (С. Бережну) від
виконання обов’язків диспетчера (заява).

2. Слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з ним у
чоловічому роді (Директор школи наказав, Головний бухгалтер
розпорядився). Якщо зазначено прізвище посадової особи, тоді залежні
слова узгоджуються з прізвищем (Головний інженер управління В. С.
Соколовська дала вказівку).

3. Вживання лексем жіночого роду виправдано там, де вказівка на стать не
може бути виражена іншими засобами або є бажаною: виступ відомої
співачки (актриси, балерини), успіх українських баскетболісток (лижниць,
гімнасток, гандболісток).

У професійному мовленні переважають форми однини на позначення багатьох
предметів (зібрано врожай цукрового буряку, а не цукрових буряків;
побудовано житла понад 30 тис. кв. м., а не жител).

У разі якщо йдеться про множинність конкретних предметів, використовують
форми множини (партія дитячих курток, трикотажних костюмів). Деякі
речовинні іменники також можуть мати форму множини, яка загалом їм не
властива. У ділових документах частовживаною є множинна форма на
позначення сортів, видів, типів речовин (мінеральні води, солі; сухі
вина; машинні мастила; партія твердих сирів, свіжих йогуртів).

У дипломатичних документах характерним є вживання окремих іменників у
множині з певним експресивним відтінком: свободи (політичні,
громадянські), сили (миру, війни, об’єднані, збройні), сторони (держави,
уряди цих держав), потреби (народу), кола (політичні, військові,
ділові), позиції (політичні, сторін, держав) тощо.

Відмінюючи іменники чоловічого роду II відміни, часто вживані у діловому
мовленні, слід розмежовувати закінчення -у (-ю), -а (-я). Закінчення
родового відмінка -у (-ю) мають іменники на означення речовини, маси,
матеріалу (асфальту, граніту, піску, сиру), збірних понять (капіталу,
каталогу, товару, лісу), будівель, споруд, приміщень та їх частин
(заводу, каналу, магазину, поверху), установ, закладів, організацій
(інституту, комітету), процесів, станів, властивостей, ознак, загальних
і абстрактних понять (винятку, іспиту, експорту, імпорту, інтересу,
прогресу, сорту, концепту).

Слід розмежовувати відмінкові закінчення уживаних у діловій мові
географічних назв чоловічого роду. Назви населених пунктів (Тернополя,
Лондона, Алжира, Овруча, Коростишева, Харкова) та географічні назви з
наголосом на останньому складі (Дінця, Іртиша, Дністра) у родовому
відмінку мають закінчення -а (-я); назви річок, озер, гір, островів,
півостровів, країн – -у(-ю): Бугу, Дунаю, Рейну, Байкалу, Криму, Кіпру,
Китаю, Алжиру, Кавказу, Сибіру і под. З метою уникнення помилок потрібно
перевіряти відмінкові закінчення іменників чоловічого роду II відміни за
словниками.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні
закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю). Оскільки для збірних,
абстрактних іменників характерні однакові закінчення в родовому і
давальному відмінках, для уникнення двозначності (допомога заводу –
кого? чи кому?) слід уживати паралельні закінчення (допомога заводові).
Закінчення -ові (-еві, -єві) характерне також для чоловічих імен і
прізвищ (як у давальному, так і в місцевому відмінках), наприклад:
Андрієві Миколайовичу, Коваленкові Івану Петровичу, Грицукові Степану
Сергійовичу, завідувачеві відділу Слюсаренкові Григорію Семеновичу.
Варто зазначити, що у законодавчих і міжнародних документах у подібних
випадках переважають закінчення -у (-ю): Президенту України Віктору
Андрійовичу Ющенку, Президенту США Джорджу Бушу, Президенту Російської
Федерації Путіну Володимиру Володимировичу та ін.

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей
(доповідей, галузей, статей, сімей, ролей, відповідей, вістей, областей,
ночей тощо, але матерів). Іменники чоловічого роду II відміни мають
закінчення -ів (підписів, метрів, омів, вольтів, країв, паперів,
документів, грузинів, солдатів, але вірмен, ватів (ват), кіловатів
(кіловат), днів (день), разів (раз), чоловіків (осіб чоловічої статі) і
чоловік (фізичних осіб).

Прикметник

В українській мові прикметники мають дві форми ступенів порівняння —
синтетичну (низький – нижчий – найнижчий; великий – більший –
найбільший) та аналітичну (більш, менш низький; найбільш, найменш
високий). У діловому мовленні ступінь більшого чи меншого вияву ознаки
передається переважно аналітичною формою. В
адміністративно-канцелярському різновиді ділового мовлення
частовживаними є лексеми, похідні від географічних назв, наприклад:
тернопільський, севастопольський, заліщицький, великоселецький,
рівненський. Особливу увагу потрібно звернути на правопис цих
прикметникових форм. Якщо в основі іменника є суфікси -ин-, -ін-,
-инськ-, -інськ-, то в прикметниковій основі відповідно зберігаються
голосні и або і (Ніжин – ніжинський, Філіппіни – філіппінський). В
аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають
зазначених суфіксів, завжди пишеться и: (Аляска – аляскинський, Алушта –
алуштинський, Ялта – ялтинський, Баку – бакинський, Уфа – уфимський,
Ворожба – ворожбинський) тощо.

Слід звернути увагу на фонетичні зміни, які відбуваються при творенні
окремих прикметників від географічних назв: Кагарлик – кагарлицький,
Воронеж – воронезький, Овруч – овруцький, Золотоноша – золотоніський,
Лозова – лозівський, Сватове – сватівський, Хмелеве – хмелівський, Лубни
– лубенський, Ромни – роменський.

Багато топонімічних назв, що складаються з прикметника та іменника,
пишуться окремо і з великої літери (обидві частини): Гола Пристань,
Західна Європа, Південний Буг, Вишній Волочок. Номенклатурні терміни, що
творяться аналогічним способом, також пишуться окремо, а з великої
літери пишемо лише прикметникову частину: Скандинавський півострів,
Фінська затока, Чорне море, Онезьке озеро, Кримські гори.

Досить продуктивними у діловому мовленні є субстантивовані прикметники
та дієприкметники (наприклад, віруючі, працюючі, страйкуючі,
зустрічаючі, відстаючі, проводжаючі, уповноважений, черговий,
завідуючий, командуючий, головуючий, керуючий, підозрюваний,
обвинувачений, ординаторська, учительська, нижчепідписане, вищезгадане,
зазначене, сказане, викладене), а також явище термінологізації
прикметникових сполук (наприклад, відпускні, договірні, вільні,
закупівельні ціни; балансова, додана вартість; підзвітна, матеріально
відповідальна, юридична особа; штатний розпис; вакантна, штатна посада;
підзвітна сума; доповідна, пояснювальна, службова записка; контрольна,
телефонна, платіжна картка; особова, судова справа).

Числівник

Передусім потрібно звернути увагу на нормативність записів цифрової
інформації. Простий кількісний числівник (без вказівки на одиниці
виміру) в запису відтворюється літерним способом (не більше двох
одиниць, комісія з трьох осіб, до п’яти годин, не більше семи сторінок).
Аналогічно записують числівники на позначення часових меж (план дев’яти
місяців, за три-п’ять днів, за п’ятнадцять хвилин, протягом двох тижнів,
упродовж одного року). Якщо однозначне число супроводжується
найменуванням одиниць виміру, воно відтворюється цифровим способом (7
кілограмів цукру, 5 тонн зерна, 8 літрів бензину). Складні і складені
числівники записують цифрами, крім тих випадків, коли вони починають
речення (у залі присутні 125 осіб; подано голосів – 30; роздано
бюлетенів – 68). Варто зазначити, що запис порядкових числівників
відрізняється від запису кількісних. Порядковий числівник уводиться в
текст із відмінковим закінченням (нарощення), наприклад: телевізори 1-го
покоління, вироби 1, 2 і 3-го ґатунків. Не ставиться відмінкове
закінчення при римських цифрових позначеннях порядкового числівника
(кінець XX століття). Складні слова з першою числівниковою частиною у
документації можуть записуватися варіативно: 100-кілометровий,
42-міліметровий, 10-денний, 30-метровий, 20-річний. Окремі числівники
відтворюються літерно-цифровим способом, наприклад, 595 тис. гривень
(грн.). У діловому мовленні числівники на позначення приблизної
кількості супроводжуються словами понад, більше, менше, близько, а
дробові числівники та датування передаються цифрами.

Щодо датування, то інколи його передають літерним способом (переважно у
дипломатичному мовленні).

З числівниками два, три, чотири (а також тоді, коли вони є компонентами
складених цифрових найменувань) часто сполучуються іменники із залежними
від них прикметником, дієприкметником, займенником, порядковим
числівником. Якщо іменник уживається в називному відмінку множини, то
залежні компоненти – як у називному, так і в родовому: три механізовані
(механізованих) токи; двадцять чотири штатні (штатних) посади; два
перших (перші) місця; чотири власні (власних) приміщення.

З числівниками п’ять – сто, двісті – дев’ятсот, а також зі складеними
числівниками, останньою частиною яких є ці компоненти, іменник
уживається у формі родового відмінка: дванадцять співробітників, сорок
підприємств, двісті сорок дев’ять депутатів, двадцять областей України.

Відмінювання кількісних числівників потрібно перевіряти за словниками і
довідниками.

yyyy]„

7 – на сімох), на відмінювання складних числівникових форм двісті –
дев’ятсот (відмінюються обидві частини), на відмінювання складених
числівників (відмінюються всі частини). Числівники сорок, дев’яносто,
сто в родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках мають
закінчення -а.

Займенник

В офіційно-діловому спілкуванні, де більшість документів пишуть від
імені установи, організації, підприємства (отже, від першої особи
множини), займенник ми, як правило, випускається. Тому ділові листи
починаються дієсловом у третій особі множини, наприклад: Пропонуємо…,
Надсилаємо…, Звертаємо увагу на…, Повідомляємо… . Займенник при
цьому також опускається (замість Просимо Вас повідомити – Просимо
повідомити…). Для пом’якшення категоричності висловлювання, особливо
коли звертаються від першої особи, вживається займенник Ви (Прошу Вас
уточнити…, Пропоную Вам з’явитися…). Займенник я також опускається,
наприклад: Наказую…, Звертаю Вашу увагу, Прошу зарахувати на посаду…
. Займенник я уживається (але не обов’язково) лише при написанні
автобіографії, доручення, розписки. Для пом’якшення категоричності
висловлювання іноді вживається займенник ми, наприклад: Перевіривши хід
виконання теми, ми констатуємо …).

Дієслово

Найхарактернішими дієслівними формами ділової мови є інфінітив та форма
теперішнього часу зі значенням позачасовості. Неозначена форма дієслова
в адміністративно-канцелярському та законодавчому різновидах ділового
мовлення найчастіше виступає на означення неминучості, обов’язковості
дії (наприклад: Організувати…, Забезпечити…, Розробити…, Поважати
національну гідність…, Зміцнювати добросусідські відносини…). Форми
теперішнього часу характерні для різних видів документів. Вони або
констатують факт (Звільняється з посади у зв’язку з переведенням…),
або повідомляють певну інформацію (Сесії скликають двічі на рік), або
вносять елемент імперативності (Вимагаємо…, Дирекція нагадує про…,
Зобов’язую завідувачів відділів…). Теперішній час може вживатися і на
позначення майбутнього, коли потрібно підкреслити обов’язковість (Збори
розпочинаються о 17 годині, Виставка працює до…, Засідання
переноситься на …).

Форма дієслів доконаного виду у ділових текстах твориться способом
префіксації (адресувати – заадресувати, ангажувати – заангажувати,
анкетувати – проанкетувати, актувати – заактувати, візувати –
завізувати, балансувати – збалансувати і под.).

Форми наказового способу у діловій сфері вживають лише в усному
спілкуванні (працюй – працюйте, слухай – слухайте, заходь – заходьте,
сідай – сідайте). У писемному діловому мовленні наказовість передається
інфінітивом та описовими лексичними засобами. Інфінітив уживають для
передачі імперативності (посилює наказ, розпорядження тощо),
необхідності дії, її неминучості, особливої категоричності та ін.,
наприклад: У тижневий термін підготувати…, 25 грудня скликати
з’їзд…, Довести до відома міністерств… . Директивність виражається
такими лексико-граматичними засобами: прислівниками (треба, слід, варто,
потрібно, необхідно, негайно), прикметниками і дієприслівниками
(повинен, зобов’язаний), допоміжними дієсловами (мати, мусити, могти,
належати, бажати) і под.

Для текстів офіційно-ділового стилю характерна безособовість переданої
думки – відсутність авторського «я» й узагальнення дієслівної форми
першої особи однини або множини. Саме ця дієслівна форма в
адміністративно-канцелярському мовленні передає імперативність,
наприклад: Наказую…, Зобов’язую…, Нагадуємо…, Звертаємо Вашу увагу
на… .

Констатацію факту зі значенням неминучості виконання чого-небудь
передають деякі пасивні дієслівні форми, найуживаніші в різного роду
інструкціях, статутах, приписах (забороняється, заборонено, не
дозволяється, рекомендується, рекомендовано тощо).

Характерними для ділового мовлення є предикативні форми на -но, -то,
оскільки вони передають узагальнено-особове значення, наприклад: Цю
довідку подано…, Статутний фонд визначено…, Комітет реорганізовано в
міністерство…, Роботу виконано…, Роботу прийнято…, а також
уживання дієприкметників та дієприслівників. Зокрема, спостерігається
тенденція (не завжди виправдана) до вживання активних дієприкметників на
зразок: існуючий порядок, назріваючий конфлікт, прибуваючі пасажири,
вражаючі факти, переважаючі докази, незамерзаюча водойма, проникаюча
радіація, думаючі, знаючі люди; відступаючі, протидіючі, атакуючі,
наступаючі сили (військ.; але перен.: наступальна сила); довгограюча
платівка, процвітаюча держава, наростаючий дефіцит, галопуюча
(галопівна) інфляція, підростаюче покоління, зростаючий борг, діючі
потужності, обслуговуючий (обслуговувальний) персонал, ворогуючі сили,
деградуюче суспільство, голодуючі верстви, деморалізуюча обстановка,
стабілізуючі заходи, тонізуючі напої; дезінфікуючі, дезодоруючі засоби.
Останнім часом також спостерігається тенденція до поширення
прикметникових форм на -[ув]альний (-[юв]альний), -ійний, -івний.
Наприклад: копіювальний, передавальний, гральний, збиральний, літальний,
приймальний, змішувальний, запам’ятовувальний, льоносійний, рятівний
(рятувальний), проникальний, регулювальний, чистильний.

Службові слова

У текстах ділових документів активно функціонують сполучники та
прийменники. Сполучники виступають важливим структурним елементом
тексту, виражаючи узагальнені поняття про суб’єктно-об’єктні,
причинно-наслідкові, умовно-наслідкові та інші зв’язки між предметами та
явищами реального світу. Уживаються як сурядні сполучники (фабрики і
заводи, надати допомогу потерпілим та їхнім сім’ям), так і сполучники
підрядності (встановити, що…; населення, яке потерпіло від стихійного
лиха…; все зробити для того, щоб винних було покарано).

Мові офіційно-ділового стилю притаманні складені прийменники на зразок:
з метою, в силу, згідно з, залежно від, незважаючи на, у зв’язку з, з
огляду на, на підставі, відповідно до, по лінії, у галузі, у порядку, у
справі, з нагоди, за наявності, у разі, у випадку. Вводити прийменники у
текст потрібно уважно, зважаючи на синонімію: з метою – для (з метою
поліпшення – для поліпшення), у разі – за (у разі відсутності – за
відсутності), відповідно до – щодо (відповідно до змін у сфері економіки
– щодо змін у сфері економіки).

Морфологічні особливості ділового мовлення не вичерпуються
вищезазначеним. Не менш важливим для укладача ділового папера є,
скажімо, врахування частотності вживання тих чи тих частин мови в різних
текстах і жанрах ділового спілкування (перевага іменникових форм в одних
і числівникових — в інших, характерні дієслівні форми в окремих видах
документації, позиція модальних прислівників у діловому листуванні,
дієприслівникових форм у законодавчих актах тощо). Особливо це актуально
під час роботи з розпорядчими діловими текстами (редагування або
переклад). Добір потрібних словоформ, робота над точністю слововживання
відшліфовують мовне чуття, особливо чуття стилю, спонукають до творчого
пошуку. А досконалі знання морфологічних засобів ділової української
мови тільки підвищують загальну мовну культуру і грамотність
професійного спілкування.

Перелік рекомендованих джерел

Основна література

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.

4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.

5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.

6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.

7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.

8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.

9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.

10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.

11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.

12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.

13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.

14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.

15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.

Додаткова література

1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.

2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД » Університетська книга», 2004. – 382 с.

3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
«BeeZone», 2004. – 336 с.

4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.

5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.

6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М.  Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.

7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.

8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.

9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.

10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.

11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.

12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.

13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.

14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.

15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.

16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.

17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *