Участь державних органів в регулюванні сільського господарства (реферат)

Участь державних органів в регулюванні сільського господарства

 

Однак стан сільського господарства залишається складним. Особливо
критичний стан із технічним забезпеченням. Продовжується диспаритет цін
на сільськогосподарську продукцію. Значна частина сільськогосподарських
підприємств і особливо фермерських господарств збиткові. Гострою є
проблема зайнятості на селі та забезпечення достатнього рівня заробітків
селян.

Новий етап аграрної політики держави повинен забезпечувати сталий
розвиток галузі в умовах відкритого конкурентного середовища,
налагодження цивілізованого аграрного ринку, надання ефективної
державної підтримки, створення умов для фінансової самодостатності
сільськогосподарських підприємств, фермерських і селянських господарств.

Основною складовою аграрної політики держави має стати адекватна
ринковим вимогам система державної підтримки сільського господарства. Це
необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності аграрної галузі
України на внутрішньому і зовнішньому ринках [2, c. 278].

Нинішній стан розвитку галузі і існуюча державна аграрна політика
потребують реформування державної підтримки. Це зумовлено, насамперед,
наступними умовами [3, c. 11]:

                — нерозмежованість державної підтримки сільського
господарства та сільської території призводить до штучного завищення її
розмірів (особливо це стосується фермерських і селянських господарств);

                — диспаритет цін на продукцію промисловості, що
споживається в сільському господарстві,  та цін на сільськогосподарську
продукцію, який сягає майже шестикратного розміру, знецінює бюджетну
підтримку сільського господарства;

                — більше двох третин бюджетної підтримки селян йде на
нецільове використання шляхом перекачування від виробника через систему
цін і тарифів до суміжників (партнерів і посередників);

                — фермерські і особисті селянські господарства, в яких
виробляється дві третини валової сільськогосподарської продукції та
зайнято дві третини працездатних селян,  державної підтримки практично
не отримують, така підтримка надається переважно сільськогосподарським
підприємствам.

З боку держави відсутня довгострокова фінансова підтримка фермерських
господарств з низькими відсотковими ставками. Кредитні ресурси в банках
надто дорогі. Крім того,  у фермерів відсутні матеріально-технічні
засоби для оформлення застави майна. Окрім Українського державного фонду
підтримки фермерських господарств практично ніяка державна установа
фінансово не підтримує фермерів.

Фінансова підтримка з боку держави вкрай необхідна, в першу чергу,
новоствореним фермерським господарствам, що знаходяться в несприятливих
природних умовах, чи то відокремлених від державних комунікацій. Вона
надається на безповоротній основі новоствореним фермерським
господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами. Ця
підтримка необхідна фермерам для:

                — відшкодувань вартості витрат, пов’язаних з розробкою
проектів відведення земельних ділянок;

                — часткової компенсації витрат на придбання першої
одиниці техніки та будівництва або реконструкції тваринницьких
приміщень;

— відшкодування частини витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків за
користування кредитами банків

Зрозуміло, що дуже важливим фактором перемоги в конкурентній боротьбі на
аграрному ринку є впровадження у виробництво сучасної техніки й новітніх
технологій, тому що за інших рівних умов (ціна, якість, асортимент)
найбільш відчутно на ринку конкурують витрати. Завжди у виграші буде
той, у кого собівартість продукції буде нижче. Це – аксіома, як і те, що
досягти мінімальної собівартості в цей час неможливо без інновацій [5,
c. 40].

Важливим напрямком поліпшення фінансового забезпечення
сільськогосподарського виробництва, що потребує відповідного державного
регулювання, є посилення антимонопольного захисту сільськогосподарських
підприємств і особливо фермерських господарств. Вони є дуже вразливими
для фінансового й іншого тиску як постачальників матеріально-технічних
засобів, так і покупців їхньої продукції. Розв’язанню цієї проблеми міг
би сприяти окремий Закон, із встановленням жорсткіших критеріїв і форм
підтвердження монопольних дій стосовно сільськогосподарських
товаровиробників й адекватної економічної відповідальності. Однак, як
показує практика, без відповідної політичної волі такі нормативні акти
малоефективні.

Посиленню антимонопольного захисту сприятиме розвиток виробничої й
обслуговуючої кооперації. В області певні заходи в цьому напрямі вже
зроблено, однак вони потребують більшої системності й динамічності.

В останні роки різко скоротилися обсяги робіт із відтворення, підвищення
родючості  та охорони ґрунтів. В Україні на третину скоротились площі,
на яких вносяться мінеральні добрива. Головним чином це землі невеликих
фермерських та індивідуальних селянських господарств.

Для поліпшення стану галузі рослинництва слід продовжувати в майбутньому
практику часткової компенсації за 1 га посіяних зернових, збільшувати
виділення з державного бюджету на державну підтримку селекції в
рослинництві. Доцільно внести зміни до Закону України “Про плату за
землю” в частині удосконалення механізму розподілу коштів з тим, щоб
збільшувати обсяги витрат, спрямованих на проведення робіт, пов’язаних з
охороною земель сільськогосподарського призначення.

Реформування відносин власності на землю створило необхідні передумови
для становлення і функціонування ринку землі в Україні. В ринковій
економіці земля, як і будь-який інший засіб виробництва, є товаром, має
ціну, купується і продається, користування нею платне, усі операції із
земельними ділянками здійснюються з урахуванням вартості землі [4, c.
83].

З огляду на наслідки функціонування земельного ринку частина функцій
цього ринку має функціональний характер. Маючи на увазі те, що в Україні
закінчується термін мораторію на купівлю і продаж землі, слід зосередити
увагу на таких позиціях:

                1) концентрація власності на землю може призвести до
зосередження великої кількості земельних ділянок в обмеженій кількості
ринкових суб’єктів, тобто до створення великих латифундій. Ринку  ж
взагалі притаманна тенденція до зміцнення монополій;

                2) ринок землі позбавлений внутрішніх чинників, які б
стимулювали оберігати природу, внаслідок чого може виникнути екологічна
криза;

                3) ринок землі стимулює нерівномірний розподіл власності
й залишає поза увагою соціальний захист окремих верств сільського
населення.

Крім того, ринок землі неспроможний вирішати й низку інших
соціально-економічних питань, наприклад, забезпечити розвиток наукових
досліджень в аграрному секторі, підготовку кадрів для господарювання на
землі або для забезпечення функціонування ринку.

J

L

a

ae

L

ae

i

??i?0% підприємств збиткові, до сих пір не розпочата іпотека.
Плато-спроможність покупця землі у сільській місцевості за таких умов
нереальна.

Узагальнення особливостей функціонування ринку землі, на нашу думку, дає
змогу обґрунтувати необхідність втручання держави у процеси, пов’язані з
відчуженням землі, й визначити напрями державного регулювання сфери
земельних відносин. Держава має здійснювати земельну політику, що
посилить позитивні функції ринку й послабить або нейтралізує частину
негативних функцій, зокрема руйнівну дію монополії власності  на землю,
забезпечить підготовку кадрів для обслуговування земельного ринку; дасть
змогу організувати та фінансувати проведення науково-дослідних робіт в
аграрній сфері. Нинішня оренда, коли в одних руках концентрується до
20-30 тисяч гектарів землі, розвалює села. Як правило, такі господарства
охоплюють 7-8 населених пунктів. А щоб обробляти такі площі за сучасними
технологіями, достатньо найняти 20-30 осіб. Решта людей – непотрібні, і
вони стають безробітними. Тому таку систему треба змінювати, зокрема
через закон про ринок землі. Для підвищення конкурентоспроможності
сільськогосподарьських господарств необхідні наступні заходи [1, c.
103]. 

1.        Розпочати іпотеку і торгівлю сільськогосподарськими землями.

2.        Узаконити права власників на землю. По-перше, потрібно
розробити систему захисту прав покупців і продавців землі, зокрема,
шляхом судової реформи. Суди повинні чітко розв’язувати земельні спори.
По-друге, слід налагодити систему реєстрації всіх ділянок, попереднього
розмежування землі комунальної, державної і приватної власності.
Необхідно оцінити, які землі є особливо цінними, які – деградованими,
тобто провести повну класифікацію земель за якістю.

3.        Запровадити прозорі схеми функціонування ринку землі,
гарантувати права покупців і продавців.

4.  Забезпечити гарантії стабільності виробництва на селі, збільшення
робочих місць, зупинку занепаду соціальної сфери села, появу нових
економіч-них можливостей у зв’язку з економічними використанням
земельного ресурсу.

В Україні сформовано сприятливу політику для сільськогосподарських 
товаровиробників завдяки дії спеціальних режимів оподаткування податком
на додану вартість і фіксованого сільськогосподарського податку. Проте
існує загроза їх скасування, внаслідок чого виробники
сільськогосподарської продукції будуть позбавлені основної реальної
підтримки (позабюджетної).

                Міністерство фінансів вносить проект Закону України “Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який передбачає
зміни в оподаткуванні, що погіршать фінансовий стан
сільськогосподарських підприємств. На наш погляд, слід забезпечити
збереження дії Закону України про єдиний земельний податок без змін
протягом найближчих 10 років.

Основним завданням держави в забезпеченні стабільної
конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств  і фермерських
господарств є розробка відповідних заходів щодо створення сприятливого
інвестиційного клімату та механізмів кредитування фермерів на всіх
рівнях управління.

Ринок інвестицій негативно реагує на всі внутрішньополітичні коливання в
державі. Особливо це помітно стосовно сільськогосподарських підприємств.
Ступінь ризику вкладень в цю галузь надто великий. Стан і привабливість
інвестиційного клімату залежить від сприятливого податкового режиму. Але
прийняті в Україні нормативні документи й подальші наміри з питань
оподаткування зробили інвестиційний клімат в сільському господарстві
країни ще менш привабливим. Відсутність гнучких систем страхування
підприємницьких ризиків інвесторів, спеціалізованих страхових компаній,
орієнтованих на захист малого бізнесу з іноземними інвестиціями при
мінімальних тарифах і податкових пільгах, достатнього страхового захисту
підприємців від різних ризиків, гарантійно-заставних фондів ще
відштовхує інвесторів.

З метою залучення інвестицій і кредитів у розвиток сільськогосподарських
підприємств і фермерських господарств і підвищення їх
конкурентоспроможності необхідно на державному рівні виконати кілька
умов.

Перше. Підготувати підприємців і банки, щоб можна було кредитувати
фермерів. Практика показує, що нині не всі фермери готові складати
відповідний бізнес-план і тому не можуть працювати з банками. Неякісний
бізнес-план банк кредитувати не буде. Але ж складання проекту розвитку
фермерських господарств вимагає великих витрат. Без  державної підтримки
не обійтися при навчанні підприємців.

Друге. Банки виявляють свою непідготовленість щодо особливостей системи
і механізму кредитування сільськогосподарських підприємств і фермерських
господарств. В даному випадку є необхідність наявності уповноважених
банків, що працювали б із малими підприємствами.

Третє. Необхідно створювати державні і регіональні
гарантійно-інвестиційні банки з кредитування малого бізнесу і в тому
числі фермерів. Першочергове завдання такого банку – залучення
інвестицій і надання гарантій кредитної лінії.

Четверте. Організація малого бізнесу на основі лізингу, який є однією з
форм інвестиційної активності. Створення лізингових компаній, механізму
передачі устаткування в лізинг допоможе одержати фермерам устаткування в
довгострокову оренду і в багатьох випадках дозволить організувати свою
справу належним чином.

Висновки

Всі запропоновані пропозиції щодо створення інвестиційного клімату для
формування й ефективного функціонування сільськогосподарських
підприємств і фермерських господарств сприятимуть у подальшому 
укрупненню їх розмірів, зміцненню матеріально-технічного забезпечення,
конкурентоспроможності, платоспроможності та розширеному відтворенню
сільськогосподарського виробництва.

 

Література

1. Аграрна реформа в Україні: Монографія /за ред. академіка П.І.
Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 432с.

2. Добрунік Т.П. Конкуренція на ринку АПК //Проблеми ефективного
функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол.
Монографія у двох томах. Т.2/ За ред. П.Т. Саблука, В.Я Амбросова, Г.Є.
Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2001. – С.277-278. 

3. Єрмаков О.Ю., Баранов О.Г., Олійник О.В. Економічний розвиток
аграрних підприємств в умовах ринкових трансформацій. //Вісник аграрної
науки Причорномор’я. – 2007. – Вип. 2 (30). – С. 10-13.

4. Збарський В.К. Земельні відносини – основа розвитку малих форм
господарювання на селі /Монографія. – К.: НАУ, 2004. – 281 с.

5. Мойса М.Я., Крюкова І.О. Ресурсний потенціал аграрних підприємств та
економічний механізм його раціонального використання //Економіка АПК. –
2008. — №2. – С. 39-43.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *