Способи фінансової підтримки ЖКГ (реферат)

Реферат на тему:

Способи фінансової підтримки ЖКГ

Серед способів фінансування потреб житлово-комунальної сфери можемо
виділити:

кошти населення;

кошти небанківських фінансових установ;

кошти кредитних установ;

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти приватних підприємств.

Залучення приватного сектору, на нашу думку, є найбільш ефективним.
Обґрунтуємо нашу точку зору.

Що стосується, виділеного нами,  першого напрямку фінансування потреб
ЖКГ, то він може бути розглянутий через призму соціально-економічного
стану в якому знаходиться наша держава, для якого нажаль характерними є
проблеми бідності, низького рівня життя та платоспроможності населення.
Кризові явища, які є характерними для життя нашої держави в останні
роки, посилили тенденції які негативно вплинули на всі сфери
функціонування суспільства. Низький рівень показників соціального
розвитку, а саме кількість зайнятих у всіх сферах економічної
діяльності, кількість безробітних, середня і мінімальна заробітна плата,
середня і мінімальна пенсія, прожитковий мінімум, доходи населення,
розміри державної соціальної допомоги найбільш незахищеним  верствам
населення, показники здоров’я і освіти, демографічна криза і те, що
більшість населення нашої держави є соціально не захищеною і, як
наслідок, досить низький  рівень життя, є передумовою можливого
соціального вибуху.

Сьогодні к найбільш важливим питанням, відносяться проблеми бідності
населення, від вирішення яких залежатиме забезпечення сталого
економічного розвитку та підвищення добробуту людей.[1,с.39]. Так,
наприклад, показник забезпеченості населення житлом, в середньому на
одного жителя становив в 2002 році 21,3 м?  і перевищував аналогічних
показник 2001 року на 1,4 %. Найнижча забезпеченість житлом була у м.
Києві, найвища в Чернігівській — 27,8 м?, Житомирській — 26,7 % м?,
Вінницькій — 29,3 м? областях. Низьким залишається і благоустрій окремих
видів житла. Житловий фонд України досяг на початок 2002 року — 1031,7
млн. м? загальної площі, але 60 % його за рівням благоустрою не
відповідає не тільки міжнародним стандартам, а й сучасним вітчизняним
вимогам. Тільки 20 % сіл мають каналізацію та природний газ. У
перспективі все житло повинно мати холодне та гаряче водопостачання,
каналізацію, центральне опалення. Оплата праці  не забезпечує
відповідних умов життя, і основна частина населення України вимушена, не
жити, а виживати. Дуже гострими є проблеми бідності сімей з дітьми.

Нагромадженні у суспільстві проблеми пов’язані з рівнем та масштабами
бідності, свідчать про неефективну політику, яка проводилася з цих
питань, в останні роки, нашою державою.  З огляду на це, можемо зробити
висновок, що на сьогодні населення України, при ситуації яка склалась з
цих питань, не може бути джерелом інвестицій, яке дозволило б вирішити
проблеми житлово-комунального сектору.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої небанківські фінансові
установи (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні
фонди та компанії, кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії,
ломбарди) не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від них
можна було б очікувати.

Їх участь у фінансовому посередництві  практично не помітна. У всьому
світі небанківські  фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в
економіку.  Проте в Україні ресурси цих  інститутів поки що значно
поступаються ресурсам комерційних банків, в наслідок чого в багатьох
випадках саме банки виступають засновниками страхових компаній та
недержавних пенсійних фондів, а також є основними кредиторами інших
фінансових установ.  Світовий досвід переконує, що за участі
небанківських фінансових установ вдається невілювати деякі з негативних
наслідків малозабезпеченості більшої частини населення. Незаможні люди
не мають великих заощаджень. Однак їх сукупні збереження можуть досягти
значних сум [2, с. 145].

Загалом, у 2005 році сумарні активи небанківських фінансових установ
становило близько 10% активів усіх українських фінансових посередників,
для порівняння — у США цей показник становить 64%.

В деяких випадках небанківські установи працюють більш ефективно ніж
банки, оскільки можуть надавати кредити швидше, за нижчими ставками і з
спрощеними процедурами.  Небанківські фінансові установи можуть
фінансувати і довгострокові інвестиційні проекти.  Тому такі установи
можуть конкурувати з банками  у сферах зі строком окупності проектів у
десятки років.

Вагомим чинником зростання довіри до небанківських фінансових установ
може бути створення суспільно позитивного іміджу навколо них.

Не дивлячись на певні позитивні моменти в використанні такого джерела
фінансування потреб житлово-комунального сектору економіки, можемо
зробити висновок, що його застосування, в умовах  які склалися, є
передчасним.

???????????Залучення ресурсів кредитних установ, в якості джерела
фінансування потреб підприємств житлово-комунального сектору, також, на
сьогодні пов’язано з деякими проблемами. Які зокрема стосуються
особливостей вітчизняного кредитного сектору. Характерними ознаками
якого є:

— його ризиковий характер та обмеженість, що зменшує можливість
отримання  підприємствами необхідних кредитних ресурсів;

— невигідні для підприємств кредитні відносини, оскільки кредитні
інститути віддають перевагу отриманню односторонньої вигоди при
реалізації кредитних відносин, що змушує позичальників здійснювати пошук
альтернативних способів залучення позикових ресурсів [3, с. 108];

— досить високий рівень дебіторської та кредиторської заборгованості
підприємств ЖКГ.

Банківські  кредити є одним із найпоширеніших способів залучення
довгострокових позикових ресурсів у розвинутих країнах. В українській
економіці можемо спостерігати зовсім протилежне. Кредитні установи
віддають перевагу стратегії задоволення короткотермінових потреб
позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні
довготермінових потреб. Кредитування ж державних підприємств взагалі
ускладнюється у зв’язку з неможливістю продати їхнє майно, якщо взяти
його в заставу. Такі перешкоди змушують банки підвищувати відсоткові
ставки як страхування від ризиків.

З огляду на обмеженість ресурсів державного бюджету можливість
фінансування  цієї сфери, за рахунок його коштів,  також  дуже
невелика.  Динаміка економіки цього року характеризується скороченням
виробництва у провідних галузях, низькими темпами зростання ВВП.
Погіршується фінансовий стан на підприємствах і організаціях. — 38
відсотків лише за січень — травень  2006 року  мали збитки на 11, 1
млрд. грн., що в 1,6 разу більше ніж у попередньому році [4, с. 11]. 
Складні бюджетні проблеми мають місцеві органи влади. Із 27 регіонів
бюджетну потребу в коштах на заробітну плату працівників бюджетної сфери
задовольнили лише 10 регіонів, а асигнування на проведення розрахунків
за енергоносії — 12 регіонів. Є небезпека, державний бюджет не отримає
запланованих доходів, а видатки таким чином, не будуть належним чином
профінансовані. Динаміка й обсяги мобілізації доходів бюджету України на
душу населення свідчать про те, що їхній рівень менший за рівень у
Республіки Білорусь майже у двічі і в Російській Федерації — відповідно
у тричі.

Наразі для України, оптимальним є варіант змішаного фінансування з
бюджетних та приватних джерел. Причому подібне співвідношення між
засобами держави та інвестиціями приватних суб’єктів, має змінюватись у
бік поступового зменшення частки державних витрат.

Конкурентні засади є необхідними оскільки, коли такі умови не будуть
створені підприємства ЖКГ можуть зловживати своїм монопольним становищем
порушуючи при цьому права всіх учасників ринку. Ми не можемо погодитися
з думкою, про те, що підприємства житлово-комунального комплексу повинні
залишатися виключно  у державній власності, оскільки з одного боку,  як
свідчить досвід минулих років, директивний тиск на них не міг вирішити
проблеми, якщо він не відбувався паралельно з іншими позитивними
перетвореннями в цій сфері, а з іншого навіть, якщо будуть залучені
приватні структури у комплекс, це ні в якому випадку не призведе до
втрати галуззю своїх об’єктивних переваг. Зокрема мова йде про явище яке
зветься «ефект від масштабу» при якому витрати в розрахунку на одиницю
продукції знижуються одночасно із зростанням обсягу пропозиції.

Цікавим уявляється той факт, що у світовій практиці традиційна державна
форма власності на об’єкти ЖКГ поступово втрачає свою пріоритетність. В
теперішній час все більшою стає кількість фірм, які діють на базі
змішаної форми власності, або експлуатуються приватними фірмами. Що до
нашої країни, то і Україна в умовах відсутності інвестицій в галузь  та
гострої обмеженості обігових коштів підприємств, повинна звернутися до
приватного капіталу з тим щоб підвищити ефективність господарювання
таких підприємств.

Таким чином можемо зробити висновок, що процес залучення приватного
сектору в сферу ЖКГ за умов які склалися є необхідним.

Література:

1.Ліанова Е. М. Складові добробуту і бідності // Соціальний захист. —
2004. — №5. — с. 39.

2. Сідельник О. Залучення заощаджень  населення небанківськими
фінансовими установами. // Регіональна економіка. — 2006. — №3. — с.
144-148.

3. Бодаковський В.Ю. Проблеми залучення кредитних ресурсів вітчизняними
підприємствами. // Фінанси України. — 2005. — №1. — с. 108.

4. Каленський М.М. Доходи державного бюджету як дзеркало економіки
держави. // Фінанси України. — 2006. — №9. — с. 11.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *