.

Соціологія (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 47240
Скачать документ

СОЦІОЛОГІЯ

 ТЕМА 1. СОЦІАЛЬНА ДУМКА, СОЦІАЛЬНІ НАУКИ ТА СОЦIОЛОГIЯ

 1. Соцiальна думка та соцiальнi науки.

Як кажуть суспiльствознавцi, люди за своєю природою – iстоти
соцiальнi. Що позначається термiном “соцiальні?”. Перш за все те, що
люди вiд народження i до смертi живуть i дiють не поодинцi, а
взаємодiючи мiж собою та утворюючи різні спільноти. (В цьому розумінні
біологи-етологи говорять про “соціальних тварин” та “соціальних комах”)
Для людей такою спільнотою є, наприклад, й окрема родина, що живе i
працює на вiдокремленому сiмейному хуторi, й населення великого мiста,
мешканцi якого хоча по бiльшостi опосередковано, але теж взаємодiють
мiж собою. Крiм того кожна родина та кожна людина – незалежно від того,
чи усвідомлює вона це, чи ні – належить, як правило, до певного
суспiльства, тобто мешкає у певнiй країнi, знаходиться пiд владою певної
держави.

I наскiльки вiдома людська iсторiя, стiльки нашi предки намагалися
збагнути своє соцiальне життя. Вони задавалися, наприклад, такими
питаннями:

– Що поєднує людей в спільноти?

– Що роз’єднує людей та спільноти?

– Як і чому утворюються саме такі чи такі об’єднання?

– Чому однi люди багатi, а iншi – бiднi?

– Чому одні люди керують іншими, визначають умови їх життя?

– Що спонукає одних людей порушувати соцiальнi норми i правила

поведiнки, а iнших – дотримуватись цих норм i правил?

– Чому і як саме суспiльства з часом змiнюються?

– Що в цих змінах можна передбачати? Яким чином?

– Що можна зробити, щоб покращити життя людей?

Безумовно, різних людей, різних дослідників можуть цікавити
досить різні питання. Мене, наприклад, особливо цікавлять такі:

– Які характеристики суспільства і як саме впливають на формування
особистісних якостей людей?

– Що сприяє і що заважає розвитку гуманності людей, формуванню
людя-ності особистостей?

А з іншого боку:

– Яким чином змінюються з часом ті характеристики суспільства,
котрі впливають на ступінь людяності, гуманності поколінь, що
змінюються?

– Завдяки чому змінюються ці характеристики суспільства?

Сукупність таких та подібних запитань, відповідей на них або
міркувань стосовно запитань чи відповідей – це і є  соціальна думка.

До нещодавна вiдповiдi на цi та подiбнi питання люди мали тiльки
на рiвнi iнтуiцiї, розмiрковувань, припущень, а також iз міфів та
забобонiв, що склалися у минулому.

Тільки протягом приблизно одного останнього сторiччя для вивчення
людської поведiнки та людського суспiльства люди почали застосовувати
науковi методи, що забезпечують виведення вiдповiдей з фактiв, якi
збирають шляхом систематичних дослiджень.

З розвитком наукових методiв пiзнання соцiальна думка почала
ставати, так би мовити, стереоскопiчною. З часом вона почала все
бiльше складатися не тiльки зі синтетичного, образного знання, яке є
здобутком мистецького пiзнання свiту, але й з аналiтичного,
дискурсивного знання, яке є здобутком власне наукового пiзнання свiту.

Мистецтво та Наука, як кажуть англiйською – Art and Science – це
два способи опанування свiту, мовби два ока людства, що пов’язанi з
рiзним функцiонуванням двох пiвкуль людського мозку та з домiнуванням
тої чи іншої з них.

Але стосовно рiзних сферах дiйсностi рiзнi способи їх опанування
розвиваються неодночасно. Так, у сферi соцiального пiзнання науковий
метод почав застосовуватися набагато пiзнiше, нiж у сферi пiзнання
природи. Можливо, це пов’язано з тим, що соцiальнi системи набагато
складнiше, нiж iншi живi системи, подiбно до того, як живi системи
набагато складнiше неживих.

Всi науки (якщо казати про Sciences), подiляються на двi основнi
галузi: природничi науки та соцiальнi науки (те, що у слов’янських мовах
ми називаємо гуманiтарними науками, у романських мовах називають Аrt).
Мiж природничими та соцiальними науками є принциповi
вiдмiнностi. Але спiльне в них те, що обидвi галузi причетнi до
наукового методу. Саме тому обидвi галузi належать до науки (Science).

В якому розумiннi ?

 По-перше, наука – природнича чи соцiальна –  припускає, що в основi
 всесвiту лежить певний порядок. Подiї, які вiдбуваються чи то з
молекулами, чи то людськими iстотами,  з точки зору науки не є
випадковими.

Вони пiдпорядковуються певним закономiрностям, якi є настiльки
регулярними, що дають нам можливiсть робити  узагальнення. Зробити
узагальнення – це значить сформулювати такi судження, що адекватнi не
тiльки окремому випадку, але бiльшостi випадкам того ж типу.

Так, можна узагальнити, наприклад, що кисень та водень завжди
перетворюються на воду, якщо вони з’єднуються при вiдповiднiй
температурi. З iншого боку, можна узагальнити, що усi людськi
суспiльства завжди створюють яку-небудь систему шлюбу та сiм’ї.

Узагальнення є вирiшальними для науки, тому що вони ставлять
iзольованi подiї, кожна з яких окремо може не мати сенсу, у такий
зв’язок мiж собою, який ми можемо зрозумiти. Тодi стає можливим
аналiзувати взаємовiдношення причин та наслiдкiв, i таким чином
з’ясовувати

чому дещо вiдбулося та передбачати що за тих самих умов це знову
вiдбудеться у майбутньому. Наука створює свої узагальнення та
передбачення на основi ретельного, систематичного аналiзу пiдстав, що
можуть бути пiдданi перевiрцi – тобто таких пiдстав, перевiрка яких
iншими дослiдниками дає тiж самi результати.

З iншого боку, ненауковi пояснення подiй, що виходять тiльки з
так званого “здорового глузду”, базуються найчастiше на гадках та
уявленнях. Наприклад, стародавнi римляни гадали, що кожен день бог
провозить сонце по небу у своїй колiсницi, хоча нiхто з них цього дiйсно
не бачив. Пiзнiше спостереження вчених привели їх до висновку, що рух
сонця по небу, який ми бачимо, спричиняється щодобовим обертанням
Землi навколо своєї вісi. Цей висновок може перевiрити кожна людина,
яка опанувала вiдповiднi методи спостерiгання небесних тiл та аналiзу
їх рухiв. Коротше кажучи, науковий пiдхiд дає бiльш надiйну
iнтерпретацiю дiйсностi, нiж та, що базується на припущеннях “здорового
глузду”.

Коли люди посилаються на здоровий глузд, вони, фактично, приймають
на вiру тi чи iншi поширеннi iдеї та використовують зручнi стереотипи,
якi допомагають бачити свiт  мов би зрозумiлим. У нашi часи уявлення, що
базуються на здоровому глузді найчастiше формуються пiд впливом того,
що люди чують по телебаченню та радiо або вiд своїх друзiв чи знайомих,
що вони читають у газетах, або просто пiд впливом того, що їм
здається правдивим. А такi уявлення досить часто формуються на основi
невiрної або неточної iнформацiї.

Це не означає, що здоровий глузд не може давати вiрних пояснень
та передбачень. Вiн може це робити i часто робить. Проблема в тому, що
 без використання методiв науки немає можливостi визначити, чи дав
здоровий глузд правильнi висновки.

У соцiальнiй сферi i сьогоднi багато уявлень здорового глузду
насправдi є мiфами. У захiдних пiдручниках соцiологiї наводяться багато
прикладів розбiжностей мiж пануючими у суспільстві соцiальними
уявленнями та реальними фактами.

Наприклад, данi американських соцiологiв спростовують поширене у
7-х роках у Сполучених Штатах уявлення про те, що  бiльшiсть . бiдних
людей завжди була бiдною та завжди буде бiдними. Дослідження ж показали,
що тільки невелика категорiя населення є постiйно бiдною, але
бiльшiсть сiмей, якi опиняються у тому чи iншому роцi за рискою
бiдностi (за американськими мiрками, зрозумiло) – це рiзнi сiм’ї. Так у
7-тих роках у Сполучених Штатах кожного року близько 1 мiльйонiв людей
пiднiмалися над рискою бiдностi, а iншi 1 мiльйонiв опускалися за цю
риску.

Iнший приклад. У Сполучених Штатах та країнах Захiдної Європи
найбiльш поширеною є думка, що представники нижчих соцiальних прошарків
частiше чинять злочини, нiж представники вищого прошарку. Але надійна
перевiрка фактiв у Сполучених Штатах та в Захiднiй Європi
свiдчить, що вiдсоток тих, хто чинить злочини у вищому прошарку такий
самий, як i у нижчих прошарках. Але бiднi частiше нiж багатi чинять
певнi види злочинiв (наприклад, дрiбнi крадiжки набагато частiше), а
крiм того їх частiше заарештовують та засуджують. Про такi проблеми
будемо говорити докладнiше, коли мова йтиме про девiантну поведiнку та

механiзми соцiального контролю.

Iнший приклад соцiального мiфу. У Сполучених Штатах 6-7-тих років
була поширена думка, що серед американських чорношкiрих знедоленi
частiше бувають войовничими нiж тi, що живуть краще. Але в дійсності
на протязi 6-х та на початку 7-х рокiв залежнiсть була протилежною: чим
вище була освiта чорношкiрих американцiв, престиж їх професiї та їх
доходи, тим частiше серед них зустрiчалися войовничi особистостi. Про
такi проблеми ми будемо говорити докладнiше, коли мова йтиме про
соцiальну стратифiкацiю, мiжрасовi вiдносини, колективну поведiнку та
соцiальнi рухи.

Приклад iз сiмейного життя.

Громадська думка вважає, що чоловiки частiше вбивають своїх
дружин, нiж дружини своїх чоловiкiв. Фактично ж дружини вбивають
своїх чоловiкiв так само часто, як i чоловiки дружин. Хоча чоловiки
звичайно сильнiше, але дружини частiше вдаються до такої небезпечної
зброї як кухоннi ножi. Про вiдносини чоловiкiв та дружин ми будемо
говорити докладнiше у роздiлi, що стосується шлюбу та сiм’ї.

Ще один приклад. У Сполучених Штатах поширене уявлення, що з
релiгiйних причин бiльшiсть американських католикiв проти контролю за
народжуванiстю i розлучуються менш часто нiж протестанти. Фактично ж
бiльш нiж 8 вiдсоткiв американських католикiв висловлюються за контроль
за народжуванiстю. А частота розлучень серед американських католикiв
вища нiж серед протестантiв.

Останнiй приклад. Американцi в більшості вважають, що лiкарi
можуть поставити вiрний дiагноз бiльшостi пацiєнтiв, якi до них
звертаються. Опитування ж лiкарiв показують, що бiльш нiж у
половини пацiєнтiв лiкарi не можуть визначити хворобу, але своїм
пацiєнтам вони

не можуть цього сказати.

Це тiльки деякі приклади розходжень мiж уявленнями, що складаються
на грунтi “здорового глузду” або повсякденної свiдомостi та наукових
дослiджень соцiального життя.

Здобуваючи та поширюючи такi данi, соцiологiя може сприяти тому,
щоб соцiальнi оцiнки у суспiльствi були бiльш адекватними.
Соцiологiя також може допомогти людям зрозумiти, чому їх деякi уявлення
та оцiннi судження про соцiальне життя були неточними або помилковими.

 . Соцiальнi науки та соцiологiя.

Соцiальне життя, як вiдомо, вивчають рiзнi науки. Так, економiчна
наука (Economics) вивчає виробництво, обмiн, розподiл та споживання
товарiв, послуг. Але ця наука вивчає взаємозв’язки мiж такими
параметрами виробництва, облiку, розподілу та споживання як цiни,
вартісні пропорції, податки, процентні ставки, темпи їх змін i такими
iншими. Власне ж соцiальнi аспекти того ж економiчного життя – такі
як поведiнка людей в економіці, поведінка органiзацiй, якi вони тут
створюють, їх чекання (експектацiї) в сферi економiчного життя,
мотиви вiдповiдної дiяльностi та багато iнших моментiв є
 предметом   економiчної соціології.

Дещо іншим є спiввiдношення полiтологiї та полiтичної соцiологiї.
 Полiтична соцiологiя  вивчає політичні організації та полiтичну
поведiнку людей, соцiальнi взаємодiї полiтичних діячів. Вона вивчає,
наприклад, як люди набувають рiзних полiтичних поглядiв, як
спiввiдносяться полiтичнi уподобання батькiв та їх дiтей, або який вплив
справляє на полiтичнi ставлення людей шкiльна та унiверситетська освiта,
i таке iнше. Iнтереси полiтичних соцiологiв та політологів багато в
чому збiгаються. Але полiтична соцiологiя, на вiдмiннiсть вiд
полiтологiї, не вивчає, наприклад, стилi дiяльностi конкретних
(пойменованих) полiтичних дiячiв, не вивчає вона i форми
дiяльностi конкретних полiтичних органiзацiй.

Досить помiтнi також вiдмiнностi мiж соцiологiєю та психологiєю,
яка вивчає психiчнi процеси (такi як почуття, сприйняття, мислення,
пам’ять, здiбностi, мотивацiю та iншi). Психологiя набагато бiльш нiж
соцiологiя концентрує увагу на iндивiдi, на особистостi. Хоча
соцiологiя та психологiя мають спiльну сферу iнтересiв, яка отримала
назву соцiальної психологiї – вивчення процесiв безпосередньої
взаємодiї iндивiдiв у малих групах, вивчення того, як соцiальнi
фактори впливають на особу, її особистісні якостi та поведiнку.

У захiднiй науцi найближча до соцiологiї дисципліна – це
культуральна антропологiя (cultural anthropology) у тiй її галузi, яку
у нас називають етнографiєю. Вона вiдрiзняється вiд соцiологiї головним
чином тим, що звичайно фокусує свою увагу на невеликих, так званих
“примiтивних суспiльствах”.

Узагальнюючи можна сказати, що  соцiологiя – це соціальна наука,
 яка   вивчає  людське суспiльство та інші людськi угруповання
(групи,  спільноти, органiзацiї) – їх властивостi, складовi частини та 
 вiдносини мiж ними, а   також тi змiни, що   вiдбуваються зі
структурами людських  угруповань, їх   властивостями та вiдносинами. 

 3.   Мiкросоцiологiя та макросоцiологiя.

У сучаснiй соціології склалося досить певне розгалуження двох
основних рiвнiв соцiологiчних дослiджень. Якщо у дослiдженнi вивчається
мiжособова взаємодiя iндивiдiв (як кажуть англiйською – face-to-face
interaction), якщо вивчається, що окремi iндивiди говорять i роблять,
як вони утворюють невеликi, так званi, контактнi групи, то такi
дослiдження вiдносять до  мiкросоцiологiї.  У цьому термiнi грецьке
слово “мiкро” означає “малий”. Наприклад, як у термiнах
“мiкробiологiя”, “мiкроструктура” або “мiкрокосм”. Мiкросоцiологiя   має
справу з повсякденним життям, наприклад з тим, як знайомляться майбутнi
подружжя, як створюються iгровi групи дiтей або спортивнi команди, як
утворюються, функцiонують та змiнюються родиннi кола або кола друзiв,
яким чином i якi вiдносини складаються у шкiльному класi чи у
студентськiй групi й з таким iншим.

Протилежний пiдхiд у соцiологiї – це вивчення побудови суспiльства
у цiлому, як певної соцiальної системи, i його найбiльших складових чи
пiдсистем – економiки, полiтики, культури, їх взаємозв’язкiв, а також
великих соцiальних угрупувань – таких як нацiї або соцiальнi класи. Коли
соцiальне життя розглядається на такому рiвнi узагальнення, тодi дiї
окремих людей не розрізнюються. Як не розрізнюються, наприклад,
поведiнка окремих атомiв та молекул, коли вивчаються морськi течiї,
вiтри або рух планет. Цей рiвень дослiджень дiстав назву
 макросоцiологiї.  У цьому термiнi грецьке слово “макро” означає
“великий”, як, наприклад, у термiнах “макроструктура” або “макрокосм”.

Макросоцiологiя дослiджує як великомасштабнi соцiальнi об’єкти,
так i довгочаснi соцiальнi процеси. На цьому рiвнi аналiзу вивчаються,
наприклад, взаємовплив економiчних i полiтичних процесiв у певному
суспiльстві, змiни у структурi його релiгiйних конфесiй, вивчається
вплив змiн у технологiях суспiльного виробництва на соцiальнi структури
суспiльства або фактори змiн його етнiчних структур i таке iнше.

Безумовно, слiд пам’ятати, що мiкросоцiологiя i макросоцiологiя –
це взаємопов’язанi галузi соцiологiчного знання, тому що пов’язанi мiж
собою тi соцiальнi явища, що вiдбуваються на макро- i мiкрорiвнях. З
одного боку, макроструктури створюються завдяки масової повторностi
певних форм взаємодiй на мiкрорiвнi. З iншого боку, те, що переважна
кiлькiсть людей думає, говорить чи робить, формується пiд впливом певних
макроструктур суспiльства. Вивчення відносно сталих та упорядкованих
структур суспільства і поведінки індивідів, які діють у суспільстві, з
необхідністю доповнюють одне.

Розуміння взаємозв’язку макро- та мiкросоцiальних явищ та
розумiння суспiльства, в якому ми живемо, дає можливiсть бiльш повно
зрозумiти самих себе. Американський соцiолог Райт Мiллз назвав цей
компонент знання “соцiологiчною уявою” (the sociological imagination),
маючи на увазi здатнiсть людини побачити своє життя, клопоти, проблеми,
сподiвання у зв’язках з широким соцiальним та iсторичним контекстом, у
якому людина живе.

Вивчаючи соцiологiю ми краще розумiємо як органiзовано суспiльство,
хто має владу, якi переконання спрямовують нашу поведiнку та як наше
суспiльство прийшло до того, чим воно є. Бiльш того, можна сказати, що
соцiологiя забезпечує нас особливою формою свiдомостi. Ця
свiдомiсть дозволяє нам краще зрозумiти соцiальнi сили з якими ми
зустрiчаємося, i не тiльки тi, якi обмежують нас, але й тi, що
допомагають нашому звiльненню. I тому соцiологiя, за крилатим висловом
Пiтера Бергера, є визвiльною наукою (liberting science).

 ТЕМА   . ТЕОРЕТИЧНI ЗАСАДИ   СОЦIОЛОГI°

 1. Практичний досвiд та теорiя,

 або чому науковий   пiдхiд потребу є  теорiї? 

У соцiологiї, як й в усiх iнших науках вирiшальним елементом є
теорiя.

Але деякi студенти, якi слухають вступний курс соцiологiї в
унiверситетах та коледжах рiзних країн часто запитують: “Навiщо нам
мати клопiт з усiма цими теорiями? Чому не дозволити фактам говорити
самим за себе?”. Теорiя таким студентам здається недоречною навiть
бiльш, нiж башта iз слонової кiстки.

Але, нажаль, факти не говорять самi за себе. Факти безмовнi. Для
того, щоб факти могли говорити, ми маємо знати вiдношення мiж ними.
Наприклад, якщо вам доведеться мати справу з дiтьми, а вони будуть
поводити себе не так, як треба, то що ви робитиме ? Чи будете їм
дорiкати, чи загрожувати, чи вiдшльопаєте їх, чи забороните займатися
якоюсь улюбленою справою, чи обговорюватиме з ними те, що трапилось, чи
iгноруватиме їх ?

Те, що ви бутите робити, залежить вiд того, яку саме теорiю
виховання дiтей ви подiляєте – свiдомо чи несвiдомо.

Можливо, ця теорiя буде укладатися лише в один вислiв типу:
“Шкодувати рiзок – псувати дитину” або “Дiтей треба ростити стiйкими,
бо шляхи життя можуть бути жорсткими ” або “Дiти просто потребують
захисту та любовi ” або ” Биття дiтей лише породжує емоцiйнi проблеми ”
i таке iнше.

Теорiя це є спроба зрозумiти значення нашого досвiду. Ми мусимо
якось ухопити швидкоплиннi подiї та знайти спосiб, щоб їх описати та
пояснити. Тiльки тодi ми можемо передбачати новi подiї та впливати на
свiт навiть навколо нас у бажаному напрямку. Теорiя – це “сiтка” , яка
нам необхiдна, щоб досягти цих цiлей, щоб “упiймати” факти у їх
взаємовiдношеннях. Саме теорiя дає можливiсть побачити взаємозв’язок
подiй, що не є очевидним з одних лише даних про факти.

Бiльш того можна сказати, що теорiя – це низка взаємопов’язаних
форму-лювань, яка забезпечує пояснення певного класу подiй, тобто –
дозволяє так зв’язати ту чи iншу множину фактiв, що дає можливiсть їх
зрозумiти.

Крiм того, теорiя дозволяє нам органiзувати пошуки нових знань
про багато рiзних, часто загадкових сторiн нашого досвiду. За роки
розвитку соцiологiї соцiологи розробили досить багато теоретичних
пiдходiв (Perspectives).

Що таке теоретичний пiдхiд? Коротко на це питання можна
вiдповiсти таким чином:

теоретичний пiдхiд є способом бачення ряду особливостей свiту, це
орiєнтацiя, яка передбачає певнi методи вивчення соцiального досвiду
та пошуки його пояснення.

Прихильники рiзних пiдходiв ставлять стосовно суспiльства дещо
рiзнi питання, й завдяки тому дають нам рiзнi образи соцiального життя.

Вам не пропонують сприйняти одну модель соцiального свiту та
вiдкинути всi iншi. Скорiше теоретичнi пiдходи є засобами – розумовими
конструктами – що дозволяють вам чiтко уявити собi той чи iнший
об’єкт.

Будь яка певна теоретична модель завжди обмежує досвiд i дає, так
би мовити, ” тунельний ” образ дiйсностi. Але добра модель одночасно
розширює горизонт бачення дiйсностi.

У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних
пiдходи: функцiоналiстський, конфлiкцiонiстський та
iнтеракцiонiстський. Хоча, останнiм часом, видiляють ще й
еволюцiонiстський пiдхiд.

Ми будемо звертатися до трьох основних пiдходiв на протязi усього
курсу. Зараз же ми дамо кожному з них коротку характеристику.

  Основнi теоретичнi напрямки у сучаснiй соцiологiї . 

 Функцiоналiзм. 

Структурно-функцiональний – або просто функцiоналiстський пiдхiд
сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на iдеї
двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та
француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного – тобто
макросоцiального – погляду на соцiальне життя.

На протязi 5-х та на початку 6-х рокiв центром уваги захiдної
соцiологiї заволодiли функцiоналiстськi концепцiї американського
соцiолога Толкота Парсонса (19 – 1979) та його учнiв.

Пiзнiше, особливо у 7-х роках, функцiоналiзм втратив
прихiльнiсть багатьох соцiологiв. Але у 8-х роках iнтерес до робiт
Парсонса та iнших функцiоналiстiв вiдродився ( у роботах Хабермаса
(1981), Алекзандера (1984), Сцiулi та Герстейна (1985) та iнших).

Розглянемо основнi iдеї функцiоналiстського пiдходу. Основну iдею
цього пiдходу коротко можна сформулювати так; Суспiльство як
соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з
погляду на суспiльство як певну систему, поєднання таких частин,
що складають єдине цiле.

Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi:

— встановити зв’язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому,

— та встановити зв’язки кожної окремої частини суспiльства з iншими
його частинами. Такi iнститути як сiм’я, релiгiя, економiка, держава,
освiта належать до найважливiших складових частин кожного суспiльства.

Функцiоналiсти розглядають структурну побудову соцiальних
iнститутiв подiбно до того, як бiологи розглядають структурну побудову
органiв тiла.

Далi вони визнають соцiальнi функцiї, що здiйснюються iнститутами.
Наприклад, говориться, що головними функцiями сiм’ї є вiдтворення,
соцiалiзацiя, пiдтримка дiтей, самореалiзацiя її членiв.

Одна з найважливiших особливостей будь-якої системи, що
пiдкреслюється функцiоналiстами, є взаємозалежнiсть її частин. Змiни в
одному iнститутi суспiльства створюють вплив на iншi iнститути та
на суспiльство в цiлому.

Наприклад, коли у Сполучених Штатах жiнки почали залучатися до
роботи в економiцi, вони стали пiзнiше виходити замiж та мати менше
дiтей. У свою чергу це вело до скорочення кількості дiтей шкiльного
вiку i школи у деяких мiсцевостях зачинялись. Тепер у Сполучених Штатах
вiйськовi вiдмiчають нестачу молодих хлопцiв для служби в армiї у 9-х
роках.

Другий важливий принцип функцiоналiзму – це принцип рiвноваги.

Функцiоналiсти вважають, що всi суспiльства мають тенденцiю до
рiвноваги – тобто здатнi до самопiдтримки iснуючого порядку.
Соцiальна система, з точки зору цього пiдходу, досягає певної
стабільності через врівноваження рiзних сил. Такi компенсуючi
механiзми дають можливiсть суспiльству вiдновлюватися пiсля вiйни або
лихолiття.

Цi ж сили спрацьовують у тому випадку, коли члени суспiльства
намагаються повернути людей з девiантною поведiнкою до загального
порядку.

Але кожна система змiнюється, й динамiчна або рухома рiвновага
скла-дається в мiру того як всi частини системи постiйно змiнюються
самi та змiнюють свої взаємозв’язки.

З точки зору функціоналізму соцiальнi змiни вiдбуваються без
принципових порушень системи та без переворотiв.

Два ключових поняття функцiоналiзму, про якi необхiдно сказати
особливо, це –

 Функцiї  та дисфункцiї

Функцiоналiсти звертають особливу увагу на те, якi функцiї
виконуються складовими соцiальної системи, перш за все її цiнностями,
нормами, iнститу-тами та групами.

Функцiї – це процеси у системi, якi мають те чи iнше позитивне
значення для її iснування, служать збереженню її цілісності, її
адаптацiї або упорядку-ванню.

Якщо такi процеси не здiйснюються – система руйнується та гине.

Наприклад, щоб забезпечити людей засобами до iснування, цi засоби
та засоби їх виробництва мають вироблятися та розподiлятися. Для того,
щоб люди були захищеними у повсякденному життi, вони мають органiзувати
соцiальний контроль.

Для пiдтримання життя суспiльства необхiдно народжувати дiтей,
виховува-ти їх, захищати, надавати їм певної соцiальної позицiї.

Мають забезпечуватись також соцiальна згода та солiдарнiсть,
здоров’я та добробут, багато iнших потреб.

Головнi структури, що органiзують, спрямовують виконання та
спрямовують цi завдання – це соцiальнi iнститути. Кожен iнститут
потрiбен для нормативного вирiшення ряду проблем.

Але iнститути та iншi складовi суспiльства можуть не тiльки
пiдтримувати цілісність соцiальної системи, але й, навпаки, порушувати
її.

Таким процесам, що зменшують адаптивнiсть системи або її
упорядкованість вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон дав назву
дисфункцiй.

Наприклад, процеси вiдтворення населення можуть бути
дисфункцiональними, коли економiка не може забезпечити засобами
доiснування швидко зростаючу кiлькiсть населення, як це вiдбувається у
найменш розвинутих країнах свiту.

Iнодi певний компонент соцiальної системи може бути функцiональним
в одному вiдношеннi та дисфункцiональним в iншому. Американськi
соцiологи вважають, наприклад, що їх промисловiсть функцiональна з
точки зору забезпечення людей товарами, вiд яких залежить життя
суспiльства, але також дисфункцiональна з точки зору забруднення
навколишнього середовища.

Iнший приклад – це значення для суспiльства такого явища, як
бiднiсть.

Деякi американськi соцiологи (наприклад, Герберт Ганс), аналiзуючи
роль бiдностi у американському життi, прийшов до висновку, що
бiднiсть забезпечує виконання деяких життєвих функцiй. Перш за все,
виконання того, що у суспiльствi розцiнюється як “чорна робота” –
мається на увазi робота, яка фiзично є брудною, або тимчасовою,
тупiковою, малооплачуваною або лакейською. Дослiдження показали також,
що армiя мирного часу може iснувати як професiйна саме завдяки тому,
що бiднi люди виявляють бажання нести вiйськову службу.

Але значна кiлькiсть бiдних людей для суспiльства є
дисфункцiнальним фактором. Бiднiсть загострює багато соцiальних проблем
тих, що пов’язанi iз здоров’ям, освiтою, злочиннiстю та схильнiстю до
наркотикiв. Бiльш того, бiднi часто вiдчувають вiдчуженiсть вiд
суспiльства та вiдмовляються вiд вiдданостi iснуючiй соцiальнiй
системi.

 Явнi та латентнi функцiї . 

Роберт Мертон запропонував також розрiзняти явнi функцiї та
латентнi функцiї.

Явнi функцiї – це функцiї, виконавцi яких здiйснюють їх свiдомо
та цiлеспрямовано (з намiром).

Латентнi – це функцiї, що часто не усвiдомлюються й можуть
виконуватись без намiру.

Це пов’язано з тим, що усвiдомленi мотиви поведiнки людей не
обов’язково збiгаються з об’єктивними наслiдками цiєї поведiнки.

Наприклад, школи у суспiльствi мають явну функцiю забезпечення
освіченості населення, що є суттєвим для сучасного iндустрiального
суспiльства. В той же час, школи виконують деякi латентнi функцiї, якi
вони не мали намiру виконувати i навiть не завжди усвiдомлюються.
Наприклад, вони завантажують дiтей навчальною роботою й тим самим
в значнiй мiрi вилучають їх з вулиць та займають аж до того, поки вони
стануть досить дорослими, щоб працювати.

Подiбним чином система соцiального забезпечення має явну функцiю
захисту бiдних вiд голодування, але вона має також i латентну функцiю
запобiгання соцiального безпорядку та заворушень, що можуть статися в
разi, якщо мiльйони людей не будуть мати джерел забезпечення свого
iснування.

Важливим поняттям функцiоналiзму є також

 соцiальна згода 

Функцiоналiсти вважають, що для суспiльства суттєвою є згода
бiльшостi його членiв, вiдносно того, що є бажаним (вартим) та
моральним, та є небажаним, невартим та аморальним (злим), тобто,
необхiдно, щоб люди мали згоду щодо суттєвих цiнностей та вiрувань.

Бiльшiсть американцiв, наприклад, подiляють цiнностi та вiрування, що
притаманнi демократичним переконанням, вiру у рiвнi можливостi та у
значення особистих досягнень.

Функцiоналiсти вважають, що високий ступiнь згоди з’єднує
суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що
забезпечує основу для соцiальної iнтеграцiї та стабiльностi. А у
стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей шляхом процесу соцiалiзацiї
приходить до прийняття правил свого суспiльства, й переважна частина
членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами.

 Оцiнка функцiонального пiдходу 

У сучаснiй захiднiй соцiологiї функцiональний пiдхiд найчастiше
оцiнюється як, корисний засiб опису суспiльства, iдентифiкацiї його
складових частин та їх функцiй. Але також пiдкреслюється що
функцiоналiзм дає переважно статичну картину суспiльства – картину
соцiального життя у певний iсторичний час. Тобто, звертається увага на
те, що функцiоналiзм не дає картину розвитку суспiльства.

З точки зору цього напрямку важко дослiджувати соцiальнi змiни, а
тому – i iсторичнi процеси в цiлому. Цей пiдхiд не дає можливостi
з’ясувати, як складалися тi соцiальнi форми, що iснують зараз.

Тому функцiоналiстiв нерiдко звинувачують у консерватизмi, як таких
iдеологiв, що укрiплюють iснуючий соцiальний устрiй.

В цьому вiдношеннi протилежним є конфлiкцiонистський пiдхiд, який
дає зовсiм iншу картину соцiального життя.

 3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй   соцiологiї . 

Головною альтернативою функцiоналiзму у аналiзi основних структур
суспiльства – є конфлiкцiонiзм.

В той час, коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо
ненормальне, як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки,
розглядають конфлiкт як цiлком нормальний i невiд’ємний елемент
соцiального життя, а саме – як головне джерело суспiльного розвитку.

З точки зору конфлiкцiонiзму, суспiльство завжди знаходиться у
станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт.

Там, де функцiоналiсти знаходять у суспiльствi взаємозалежність i
єднiсть, конфлiкцiоналiсти знаходять боротьбу рiзних соцiальних груп
за владу, багатство або престиж. А те, що функцiоналiсти називають
“контролюванням” конфлiктiв, конфлiкцiоналiсти розглядають як здатнiсть
однiєї соцiальної групи пiдкорити на якийсь час своїх суперникiв.

Наприклад, функцiоналiсти вважають цивiльне право засобом
зміцнення соцiальної iнтеграцiї у суспiльствi.

Конфлiкцiонiсти ж розглядають цивiльне право, як засiб
встановлення та пiдтримання такого порядку, при якому однi соцiальнi
групи мають можливiсть здобувати для себе вигоду за рахунок iнших груп.

Наочний приклад протилежностi функцiоналiстського i
конфлiкцiоналiстсь-кого пiдходiв – це та рiзниця мiж картинами
соцiального життя аеропорту, якi дають цi два пiдходи.

Функцiоналiстський пiдхiд показує, яким чином рiзнi служби
аеропорту забезпечують його роботу.

Конфлiкцiонiстський же пiдхiд виявляє суперництво мiж рiзними
групами працiвникiв та адмiнiстрацiєю, а також намагання кожної з груп
покращити своє становище.

Конфлiкцiонiсти, наприклад, показують, що диспетчери повiтряного
руху домагаються збiльшення штату диспетчерiв та додаткового дорогого
обладнання; що пiлоти, з iншого боку, постiйно намагаються ускладнити
входження до їх професiйної групи, для того, щоб зберегти свою високу
зарплату; що вантажники, мийники, iнший допомiжний персонал, належать
до войовничих профспiлок; i що всi цi групи конфлiктують з
адмiнiстрацiєю авiалiнiй та термiналiв аеропорту, яка намагається
знизити витрати та збiльшити прибутки.

Таким чином, основну увагу конфлiкцiонiсти придiляють змiнам у
балансi сил суперницьких груп, а не їх взаєможалежностi та
спiвробiтництву.

 Б.1  Ця загальна конфлiкцiонiстська орiєнтаццiя базується в
основному на трьох взаємопов’язаних припущеннях.

 Перше  полягає в тому, що люди мають сукупнiсть основних
“iнтересiв”, i що предмети цих iнтересiв завжди є дефiцитними, такими,
попит не якi перевищує пропозицiю. До предметiв цих iнтересiв найчастiше
вiдносять владу, богатство i престиж.

 Друге  – i центральне – з основних припущень конфлiкцiонiзму – це
припущення про особливе значення влади, як стрижня суспiльних
вiдносин.

Конфлiкцiонiсти розглядають владу як те, що доступне тiльки для
небагатьох членiв суспiльства i що подiляється мiж ними дуже нерiвно. I
тому, – з точки зору конфлiкцiонiстiв, – влада, по-перше, – є джерелом
конфлiкту, i по-друге, – вона базується на насильствi.

Ций висновок орiєнтує конфлiкцiонiстiв на аналiз розподiлу у
суспiльствi тих ресурсiв, якi дають тим, хто їми володiє, ту чи iншу
владу.

Наприклад, конфлiкцiонiсти вважають те, що вiдбулося з
американськими аборигенами, було невiдворотним, тому що бiлi поселенцi
були чисельнiшими, багатшими i мали набагато бiльш досконалу зброю. При
такому спiввiдношеннi ресурсiв, бiлi поселенцi – з точки зору

конфлiкцiонiстiв – були просто приреченi на те, щоб захопити землi i
надра iндiанцiв i мало що дати їм натомiсть.

З позицiй конфлiкцiонiзму дивно не те, що релiгiйнi та моральнi
переконання бiлих поселенцiв їх не зупинили, а дивно те, що iндiанцi
не були знищенi повнiстю.

 Трет є   з основних припущень конфлiкцiонiзму полягає втому,
що цiнностi та iдеї розглядаються не як засоби солiдарiзацiї
усього суспiльства, а як знаряддя певних соцiальних груп, що
використовують їх для досягнення своїх власних, групових цiлей.

З точки зору конфлiкцiонiстiв консенсус стосовно цiнностей
суспiльства є функцiєю. Вони вважають, що ожновладцi примушують тешту
населення до поступливостi i згоди.

У бiльшостi випадкiв конфлiкцiонiсти характеризують iдеї як
вiдображення групових iнтересiв. Особливо це стасується iдей
економiчних, полiтичних та правових.

 Двi течi ї  у конфлiкцiонiзму: “критична” та “аналiтична”. 

Окресленi вище основнi елементи конфлiкцiонiстських теорiй є
загальними практично для усiх їх прибiчникiв.

В той же час серед конфлiкцiонiстських концепцiй вирiзняються двi
досить рiзнi традицiї.

Найбiльш суттєвi вiдмiнностi цих традицiй полягають у двох
аспектах.

 По-перше,  у їх уявленнях про суспiльнi науки.  По-друге,  у їх
поглядах, що до можливостi або неможливостi викорення соцiальних
конфлiктiв. Детальнiше це можна охарактеризувати таким чином.
Представники однiєї з цих течiй у конфлiкцiонiзмi
вважають, що у кожного спецiалiста у галузi суспiльних наук є
моральний обов’язок займатися критикою суспiльства. Одночасно вони
вважаєть, що у суспiльних науках неможливо вiдокремити аналiтичнi
судження вiд оцiнних суджень або факти вiд цiнностей.

Крiм того, теоретики цього напрямку у бiльшостi подiляють ту точку
зору, що може скластися суспiльство, у якому вже не буде iснувати
пiдгрунтя для соцiальних конфлiктiв. У цьому вiдношеннi цих теоретикiв
нерiдко називають утопiстами.

Представники другої течiї у конфлiкціонiзмi, навпаки, вважають
конфлiкт невiд’ємною та постiйною властивостю суспiльного життя.

Вони також вiдкидають iдею про те, що висновки суспiльних наук
завжди цiнностно навантаженi. Прибiчники цiєї течiї у конфлiкцiонiзмi
спрямовують свої зусилля на побудову суспiльних наук за тими самими
канонами об’єктивностi, за якими функцiонують природничi науки.

Цю течiю у конфлiкцiонiзмi найчастiше називають аналiтичною.

Спецiалiсти з iсторiї соцiологiї, що дослiджують походження
сучасних теоретичних концепцiй, вiдзначають, що перша – критична – течiя
у конфлiкцiонiзмi має своїм джерелом працi Карла Маркса. До цiєї течiї
найчастiше вiдносять сучасний захiдний марксизм, теорiї франкфуртської
школи та працi американського соцiолога Райта Мiлса.

До другої течiї у конфлiкцiонiзмi – аналiтичної – найчастiше
зараховують таких вiдомих соцiологiв як нiмець Ральф Дарендорф, та
американцi Л’юiс Козер i Рендел Колiнз.Iсторики соцiологiї вважають,
що вплив Маркса на цю течiю також безсумнiвний, але найглибша
наступнiсть тут виявляється до праць Макса Вебера.

 Оцiнка конфлiкцiонiстського пiдходу 

З сучасної точки зору конфлiкцiонiстський пiдхiд збалансовує
функцiоналiстськi теорiї. Тобто функцiоналiзм i конфлiкцiонiзм
розглядаються як  додатковi  пiдходи, в тому розумiннi, в якому
додатковим є процеси функцiонування та розвитку.

Як вiдомо, – функцiонування це таке здiйснення процесiв у
системi, яке забеспечує  збереження  її iстотних якостей.

I навпаки, розвиток – це таке здiйснення процесiв у системi, яке
забезпечує  змiну  її iстотних якостей.

З погляду таких соцiологiв, як Ральф Дарендорф та Герхард Ленскi
функцiоналiстська та конфлiкцiоналiстська теорiї – це два “обличчя”
однiєї й тiєї ж реальностi, iї двi сторони. Одна – це стабiльнiсть,
гармонiя та згода, а iнша – це змiна, конфлiкт та примус.

Соцiологи прикладають немало зусиль для поєднання цих двох
пiдходiв, тому що обидва вони є  макросоцiологiчними. 

Суттєвим доповненням цих макросоцiологiчних пiдхдiв є пiдходи
мiкро-соцiологiчнi.

Основний з них –  iнтеракцiонiстський. 

 4.   IНТЕРАКЦIОНIЗМ. 

Крiм тих питань, що розглядаються у макросоцiологiчних
концепцiях, соцiологiв турбує й зовсiм iншi питання.

Наприклад, ” Як iндивiд та суспiльство зв’язанi один з одним ? Як
люди можуть створювати, зберiгати та змiнювати суспiльство, й в той же
час формуватися цим суспiльством ? I яким чином люди впливають один на
одного, безпосередньо об’єднуються та роз’єднуються один з одним ?”

Такi питання знаходяться у центрi уваги iнтеракцiонiстського
пiдходу, який ще називають знаковим, символiчним (Symbolic)
iнтеракцiонiзмом.

Його головний архiтектор – вiдомий американський соцiолог Джордж
Герберт Мiд. Лекцiї, якi вiн читав у Чикагському унiверситетi мiж 1893
та 1931 роком були зiбранi iз студентських записiв у книгу “Розум, Я
(самiсть) та Суспiльство” (“Mind, Self and Society”) в 1934 роцi.

 Основнi поняття iнтеракцiонiзму 

 Знаки 

Знаки – Людськi iстоти здатнi створювати та використовувати знаки
(символи (Symbols))

Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: Знаки –
це що-небудь, що суто соцiально стає чимось iншим. Знаки можуть мати
рiзнi форми – слова, жести, медальйони, предмети одягу,татуювання та
iнше. Наша можливiсть користуватися символами має принципове значення.
За допомогою символiв ми можемо уявляти свiт у думцi, чисто розумово, й
тому ми не обмеженi умовами “тут” i “тепер”, як обмеженi звiрi.

Ми можемо упорядковувати свою поведiнку на основi того, що було у
минулому або передбачається у майбутньому.

Символи (знаки) дають можливiсть нам спiлкуватися один з одним.

 Суспiльство як взаємодiя. 

Iнтеракцiонiсти звертають особливу увагу на те, що суспiльство не
iснує “десь там”, воно постiйно створюється та вiдтворюється вiд
моменту у процесах наших дiй та взаємодiй один з одним.

Вони вважають, що реально iснують взаємодiючи iндивiди. I що деяким
своїм – певним чином взаємодiючим сукупностям – ми даємо iмена типу:
“Україна”, “Росiя”, “Сполученi Штати”. I поводимось з ними як з
об’єктами.

З точки зору iнтеракцiонiзму – суспiльства виникають саме завдяки
цьому (що ми з чимось поводимось як iз таким об’єктом). Ми робимо їх
реальними.

Це стосується також усiх груп,усiх органiзацiй, громад. Ми з ними
поводимось як з об’єктами повсякденно.

Вiдночас повсякденна дiя кожної особи з iншими – перетворює її у
соцiальну iстоту з певною особистiстю.

Люди вiдносяться один до одного та поєднують свою активнiсть тому,
що вони є членами суспiльства й як такi набувають здiбностi це робити.
В той же час iнтеракцiонiсти усвiдомлюють, що суспiльство передує
iндивiдуальним членам: дiти народжуються у родинах, йдуть до школи,
потiм до коледжей, потiм працюють у органiзацiях, бiльшiсть яких
створена до того, як вони в них прийшли.

Суспiльство та iндивiд фундаментально пов’язанi один з одним. Кожен
передбачає iншого, потребує його, й не iснує без iншого. Це двi
сторони однiєї медалi.

 Значення. Конструювання реальностi. 

Саме ми, люди придаємо людям, об’єктам, подiям певного  значення.
I оскiльки ми iнтерпретуємо реальнiсть й те, що вiдбувається в нiй,
iнтеракцiо-нiсти вважають, що реальнiсть виробляється нами.

Iнтеракцiонiсти зауважують, що наш досвiд не має сенсу, поки наш
розум його не знаходить.

Вiдомий нiмецький фiлософ i соцiолог Альфред Шютц писав так: “Усi
факти – як факти – ми створюємо шляхом iнтерпретацiї подiй”.

З точки зору iнтеракцiонiстiв ми реiфiкуємо (уречовляємо)
соцiальне життя. I тому вони стверджують, що наш соцiальний свiт є
 сконструйованою  реальнiстю.

” Кар’єра, що вимагає на нас”. ” Кар’єра ” не є реальнiстю, але,
дiючи, людина перетво-

рює її у реальнiсть (мотивацiя). Iнший приклад – ставлення клеркiв до
встановлених процу-

дур дiї (“плюси (+)” та “мiнуси (-)” бюрократiї – адекватнiсть або
неадекватнiсть процедур).

Уречевленi процедури стають на шляху постепу, коли вони перестають
бути функцiональними.

 Оцiнка iнтеракцiонiстського пiдходу. 

Найбiльш поширеною позитивною оцiнкою iнтеракцiонiзму є визнання
його заслуги, як кажуть, у поверненнi до соцiологiї людини.

Саме iнтеракцiонiсти фокусують увагу на тому, що люди – це дещо
бiльше, нiж роботоподiбнi iстоти, якi проходять через життя просто
виконуючи правила та соцiальнi ролi.

Iнтеракцiонiсти розглядають людей як таких соцiальних iстот, що
надiленi здатнiстю до мислення. Через взаємодiї один з одним люди
опановують знаки та значення, що дозволяє їм втручатися з подiї
соцiального життя i впливати на свої долi.

Саме з iнтеракцiонiстської точки зору люди здатнi не тiльки
iнтерпре-тувати ситуацiї, оцiнювати їх переваги та вади, але й робити
серед них свiй вибiр.

Якщо казати коротко, то саме iнтеракцiонiсти дали поштовх до
створення у соцiологiї образу людей, як активних iстот, що конструюють
соцiальну реальнiсть, а не як пасивних iстот, що просто реагуть на
вимоги соцiальних реалiй.

Водночас, iнтеракцiонiзм має свої обмеження. Люди не є абсолютно
вiльними у формуваннi своїх дiй у повсякденному життi.

Бiльшiсть наших дiй спрямовуються системами значень, вироблених
ранiше культурою та соцiальними iнститутами. Але деякi iнтеракцiонiсти
переменшують ту роль, яку культура i соцiальнi iнститути вiдiграють у
нашому життi.

Вiдповiдно, критики iнтеракцiонiзму пiдкреслюють, що
iнтеракцiонiзм може сприяти перебiльшенню значення безпосередньої
соцiальної ситуацiї.

Фокусуючи увагу на подробицях мiжособових взаємодiї,
iнтеракцiонiсти часто не помiчають тих зв’язкiв, що мають мiсце мiж
рiзними епiзодами взаємодiй.

Якщо казати коротко, то можно вiдмiтити, що для iнтеракцiонiзму
важно вiдобразити адекватно великомасштабнi аспекти органiзацiї
суспiльства та вiдносини мiж рiзними суспiльствами.

Головна увага фокусується на суб’єктивних аспектах людської
поведiнки i на тому ситуативному контекстi, у якому вона відбувається.

Що ж стосується об’єктивних реалiй соцiального життя – таких,
наприклад, як нерiвний розподiл у суспiльствi богатства, влади i
престижу, – iнтеракцiонiсти їми або нехтують, або приймають як такi, що
не викликають питань.

За останнi десятирiччя деякi iнтеракцiонiсти робили спроби
включити до цього пiдходу структурнi та великомасштабнi
компоненти суспiльного життя, але цi спроби ми будемо розглядати
пiзнiше, коли будемо вивчати вiдповiднi соцiальнi об’єкти.

 ТЕМА 3. ДОСЛІДНИЦЬКІ МЕТОДИ СОЦIОЛОГI°

(розгорнутий план В.Паніотто)

 а  . Три основні припущення науки ..

1) зовнішній світ існує незалежно від нашого сприйняття його;

2) кожна подія має свої причини, і за тих самих умов, така ж сама
причина завжди дає такі самі наслідки (принцип  детермінізму) .;

3) знання, що стосується зовнішнього світу, може бути одержано
через об’єктивне спостереження; істинність цього знання може бути
емпірично перевірено.

 б .    Наука є  процес , форма соці .а льної  поведінки . Проблема
суб’єк тивності і впливу цінностей.

 в  . Логіка науки. . Поняття змінної. Незалежна (причинна) і
залежна змінні. Гіпотизи, їх перевірка. Кореляція змінних та
передбачення змін. Фальшива кореляція. Контролювання (spirious)
кореляція. Контролюванняумов спостереження взаємозв’язків змінних.

 г .  Етапи застосування наукового методу.

1)  Вибір визначення дослідницької проблеми.

2)  Оглядання літератури з проблеми. . Знайомств з існуючими
теоріями та результатами досліджень проблеми.

3)  Формулювання гіпотез. . Викладення проблеми у вигляді
гіпотез, які можуть бути перевірені емпірично. Конструювання операційних
визначень змінних.

4)  Розробка дослідницького проекту. . Вибир дослідницького
методу або методів: експерімент, обслідування, спостереженн,
використання існуючих даних.

5)  Збір даних.

6)  Аналіз даних. . Переробка інформації у форму, необхідну для
інформацї та підтвердженн, відхиення або модифікування гіпотез.

7)  Формулювання висновків. . Обговорення значення знайденого
його відношення до існуючих теорій і інших ….

5.  Основні методи збору даних в соціології. .

а)  Експеримент. . Складність знаходження причин подій в реальних –
дуже багатофакторних – умовах. Спосіб досліджувати різні компоненти
ситуацій окремо – це організація  експериментальної ситуації. .

Це ситуація, в якій виключається   .вплив одних чинників.
Основна форма експерименту в соціології (та психології) – це робота з
 двома  групами ., що є ідентичними у всіх релевантних (тобто тих, що
стосуються справи) аспектах.

 Експериментальна група  .- яка піддається впливу певних змін,
а  контрольна група  .- ні.

Контрольна група необхідна, щоб знати, що буде відбуватися, якщо
дослідник не втручатиметься.

Лабораторний експеримент (псіхологія, соціальна психологія) і
польовий експеримент.

Вивчення впливу на ставлення Американських студентів до Радянського
Союзу їх спілкування з радянськими студентами:

а) вимір ставлень до спілкування

б) вимір ставлень після організованої зустрічі, але обов язково:

 не  .тільки в експериментальній, але й в контрольній групі (щоб
врахувати вплив інших факторів – ЗМІ, новини).

Поділ первинної групи на дві подібні частини.

Проблеми  експериментального  .методу: – штучність лабораторного
експерименту  – обмеженість  .можливостей контролювання польового
експерименту –  етичні проблеми  .експерименту не повідомляючи їм про
зміст експерименту (захисти від шкоди, від труднощів та страждань)

б)  Обстеження  .( найчастіше –  опитування .; контент-аналіз –
обстеження текстів.

Основні поняття:

– генеральна сукупність

– вибірка, проблема репрезентативності, способи побудови
репрезентативних виборок (рівноімовірна випадкова вибірка (random),
стратифікована вибірка, квотна вибірка)

Специфіка побудови вибірки в країнах без надійних джерел
статистичних даних.

Способи опитувань:

– анкетування (особисте, поштове)

– інтерв’ювання (особисте, телефонне)

в)  Спостереження . (  невтручальне . – unobtrusive,  учасницьке .
– participant).

Якісни методи (без вимірів)

Кількісни методи

Інтракціоністи наполягають на тому, що для розуміння певної форми
життя дослідник має статі її  учасником ..

2)  Архівні дослідження ..

 ТЕМА 4.    КУЛЬТУРА

 1. Поняття культури i значення   культури.

Слово культура – багатозначне. У повсякденному життi цим словом
найчастiше позначають:

а) Освiченнiсть, начитаннiсть, розумнiсть. В цьому розумiннi вживають
такi вирази, як “особиста культура” або “культурна людина”. Цiм словом
позначається також витончений смак до мистецтва, лiтератури, музики.

б) В iнших значеннях слово “культура” вживається у спецiальних
науках.Наприклад, аграрiї говорять “культура рису”, ” культура
картоплi” або “зерновi культури”, а також “культура грунту”, маючи
на увазi культування тiєї чi iншої рослини або видiв рослин, а також
оброблення грунту.

Бiологи кажуть,наприклад, про “культуру стрептококку” або
“культуру холерного вiбрiону”, маючi на увазi мiкроорганiзми, що
вирощеннi у лабораторних умовах у якому-небудь пожiвному середовищi.

У загальнонауковiй мовi культурою називають також рiвень або
ступiнь розвитку якої-небудь галузi господарської або розумової
дiяльностi. Говорять, наприклад, “культура землеробства”, “культура
працi” або “культура мови”.

Археологи називають культурою спiльнiсть археологiчних пам’яток
певної епохи, коли говорять, наприклад, про “трипiльську культуру” або
“черняхiвську культуру”.

Найближчим до соцiологiчного є розумiння культури, яке притаманне
iсторикам. Найчастiше вони називають культурою сукупнiсть досягнень
певного народу у певну епоху у його духовнiй та матерiальнiй
дiяльностi. Так iсторикi кажуть, наприклад, про культуру
стародавньої Грецiї, про вiзантiйську культуру, про кульуту
iспанського середньовiччя або iталiйського Ренесансу.

У соцiологiчному вжитку термiн має найширше значення – вiн позначає
 усi продукти творчої  дiяльностi людей. 

У соцiологiчному розумiннi культура складається з двох основних
видiв продуктiв людської дiяльностi – матерiальних та нематерiальних.

 Матерiальна культура  складається з усiх штучних предметiв, тобто
з усiх фiзичних об’єктiв, якi люди створюють або яким вони надають
значення – колесо, одяг, будинки, мiста, книги, космiчнi кораблi, але
також не створенi людьм, але поставленi їми у штучнi (неприроднi)
зв’язки iз собою – тотемнi рослини, тотемнi тварини або сузiр’я зiрок.

 Нематерiальна культура  складається з усiх абстрактних творiнь
людей – таких як цiнностi, вiрування, норми, звички, мiфи, вмiння,
устрої сiм’ї, полiтичних органiзацiй, iнших соцiальних iнститутiв.

Тобто, якщо брати спiввiдношення культури та суспiльства, то можна
сказати, що культура це невiд’ємна складова частина суспiльства.
Характеризуючи суспiльство у цьому аспектi, можно сказати, що воно
складається iз людей, їх культури та усiх зв’язкiв,що з’єднують людей
та усi елементи культури у цiлiсну систему.

Для соцiолога не iснує людини без культури, саме слово “людина”
позначає культурну iстоту (на вiдмiну вiд тварини).

Культура дає людинi напрямки дiяльностi та способи дiяльностi.
Вона вказує що робити i як робити .

Приклад глибокого впливу культури на людське життя наводить
американський антрополог Клайд Клакхан (Clyde Kluckhone). Син
американських мiсiонерiв, що посиротiв у ранньому дитинствi у
вiддаленому китайському селi, був вихований у китайськiй родинi.

Генетика бiологiчна та соцiальна (тобто культура) – дiяли всупереч
одна однiй, i переважила культура.

“Його синi очi та бiла шкiра мало що визначала, тому що його
поведiнка, вираз обличчя, рухи рук та спосiб мислення були китайськiми”
– свiдчив Клайд Клахкон, який зустрiв йього китайського американська у
Нью-Йорку.

Справа в тому, що на вiдмiну вiд бджiл, мурашок та iнших соцiальних
комах люди не можуть реагувати генетично, запрограмованими дiями на
зовнiшнi подiї.

Здiбнiсть людей створювати та пiдтримувати культуру – вивчати та
використовувати знаки – дають засоби, що замiнюють бiологiчну еволюцiю
як процес адаптацiї до природного довкiлля. Замiсть цього люди змiнюють
це довкiлля, пристосовуючи його до своїх потреб.

Саме тому люди здатнi жити у будь-яких регiонах Землi, у
будь-яких її клiматичних умовах i таке iнше.

В той час, як бiологiчна еволюцiя вiдбувається повiльно,
культурна еволюцiя вiдбувається дуже швидко та порiвняно легко
поширюються з однiєї громади на iншу.

Чому саме? В чому секрет культурної еволюцiї? Щоб вiдповiсти на це
питання, розглянемо процес.

2  .   Виникнення культури. 

По-перше вiдзначим, що проблему спiввiдношення бiологiчної та
культурної еволюцiї можна поставити таким чином.

Якщо порiвняти пiдстави вiдмiнностей соцiальних вiдносин у рiзних
угрупованнях людей – з одного боку, i пiдстави вiдмiнностей вiдносин у
рiзних угрупованнях тварин – з iншого боку, то можна чiтко зафiксувати
ту якiсну межу, яка їх роздiляє.

Як випливає з даних бiологiї та етнологiї суттєвi вiдмiнностi
вiдносин у рiзних угрупованнях тварин пов’язанi з вiдмiнностями у
природних властивостях, у бiологiчнiй органiзацiї цих тварин, або
з вiдмiнностями у природних умовах їх життя.

В той же час, – як випливає з даних етнологiї i соцiологiї, –
суттєвi вiдмiнностi вiдносин у рiзних угрупованнях людей можуть
iснувати навiть тодi, коли цi угруповання не вiдрiзняються одже вiд
одного анi природними умовами свого життя, анi бiологiчними
властивостями тих iндивiдiв, з яких вони складаються.

Бiльш того, вiдносини у людських угрупованнях змiнюються навiть
без усяких змiн у бiологiчних якостях членiв цих угруповань, тобто –
поза зв’язком з бiологiчною еволюцiєю.

Цей факт, який говорить про  надбiологiчну iсторичнiсть суспiльних
вiдносин, примушує замислитися над тим, що  саме  зумовлює можливостi
розвитку цих вiдносин.

Пошук вiдповiдi на це питання призвiв свого часу до розглядання
вiдносин мiж людьми у взаємозв’язку з вiдношеннями людей до природи.
Тобто – до розглядання соцiальних суспiльних вiдносин як сторони
цiлiсної системи вiдношень людей з навколишнiм свiтом.

Яким же чином вiдношення людей до природи зумовлюють розвиток
їхнiх вiдносин мiж собою?

Основна iдея полягає в тому, що джерелом цього розвитку є  праця .,
– та практична дiяльнiсть людей, якою вони забезпечують себе
 засобами життя ..

Механiзм впливу вiдношень з природою на вiдносини мiж людьми у
загальному виглядi може бути окреслений таким чином.

На певному станi розвитку взаємодiй з природою стародавнiх
пращурiв людей, вони прийшли до виготовлення  знарядь . своєї
дiяльностi, а втiм i до зберігання цих знарядь для багаторазового
використання.

Мiж iндивiдами й їхнiми знаряддями складався тривкий зв’язок:
зовнiшнiй, щодо iндивида, предмет ставав органом його дiяльностi, свого
роду додатковою частиною природних органiв його тiла.

З розвитком первісної виробничої дiяльностi наших пращурiв, вони
створювали навколо себе дедалi складнiшi штучнi неорганiчнi елементи
свого безпосереднього оточення – знаряддя, одяг, житло та iн.

Через це, залежнiсть способiв взаємодiй мiж iндивидами вiд їхньої
бiологiчної, тілесної структури зменшувалася, а – вiд небiологiчних,
створених самими iндивiдами структур – зростала.

Розвиток цих штучних, по сутi надбiологiчних структур iндивiдiв
та їхнiх угруповань в кiнцевому пiдсумку вiв до змiни  способiв
 .їхньої взаємодiї, а тим самим – й до розвитку їхнiх вiдносин мiж
собою.

Найстародавнiшнi небiологiчнi органи нашого пращура – це знаряддя
полювання. А такi знаряддя є засобами дiї не тiльки на природу, але й
на iнших iндивiдiв, тобто – є одночасно i зброєю.

Створюючi в процесах працi новi види зброї, iндивиди змiнювали
тим самим способи силової взаємодiї одним з одним, змiнювали свої
вiдповiднi вiдносини. Тому – в часи, пiсля появи перших знарядь –
розвиток форм цих вiдносин безперечно залежав уже не тiльки
вiд бiологiчної еволюцiї iндивiдiв, але й вiд первисної культурної
еволюцiї – вiд розвитку створених не природою, а працею предметiв,
що опосердковували цi вiдносини.

Необхiдно зауважити, що мова йде про дуже давнi часи, коли ще не
iснувало не тiльки неоантропiв (людей сучасного фiзичного типу), але й
навiть i пiтекантропiв. Справа в тому, що первиснi знаряддя вироблялися
гомiнiдами (найстарiшими нашими пращурами), не менш нiж ,6  мiльйонiв
 .рокiв тому, а неоантропи сформувалися тiльки приблизно 4-5  тисяч
 .рокiв тому. Тобто, пiсля появи перших знарядь бiологiчна еволюцiя
гомiнiдiв тривала, принаймi, ще близько ,5 мiльйона рокiв, але в цi
часи вже разом та у взаємодiї з  культурною еволюцiєю, яка на цьому
етапi була в основному еволюцiєю  матерiальної культури.

Не виключено, що виникнення та поступовий розвиток первісної
культурної еволюцiї вiдiграв певну роль у прискореннi темпiв
бiологiчної еволюцiї гомiнiдiв. Найважливiшим, однак, є те, що
створення знарядь працi зрештою привело до перетворення i тих вiдносин,
в яких iндивiди не руйнують, а виробляють, вiдтворюють особистiснi i
речовi складовi своїх суспiльств – самих себе, своє потомство, предметнi
умови свого iснування.

На певному етапi укладнення знарядь працi їх ефективне
використання почало вимагати розширення рамок первiсного, ще
природного, подiлу працi, який виникає внаслiдок вiдмiнностей статi й
вiку, тобто в основному – на фiзiологiчному грунтi. На якомусь етапi
подальше ускладнення знарядь дiяльностi стало неможливим без переходу до
такої диференцiацiї соцiальних функцiй, розвиток якої не обмежувався б
рамками бiологiчних вiдмiнностей iндивiдiв.

Але доки розподiл функцiй грунтується лише на природних
вiдмiнностях iндивiдiв, вiн може мати застиглий характер незмiнно
вiдтворюваних форм сумiсної поведiнки, якi упадковуються молодшими
поколiннями шляхом iмiтацiї, простого повторювання того, що роблять
старшi.

При такому вiдтворюваннi поведiнкових форм всякий вихiд за рамки
тих форм, що усталились, всякий новий елемент в розподiлi функцiй
неминуче порушують стабiльний плин сукупнього процесу працi.

I тому, накопичення нових елементiв у системi наявного подiлу
працi, її прогресуючий розвиток можливi лише тодi, коли здiйснюється
ще й додаткова, окрема дiяльнiсть, а саме –  координацiя . дiй
окремих iндивiдiв.

Але для здiйснення координацiї необхiднi засоби зовсiм iншого типу
– якiсно вiдмiннi вiд знарядь первiсної працi. Це знаряддя, як
вiдомо, були засобами  силової  (механiчної ) взаємодiї   .засоби
 комунiкацiї, тобто засоби їх  iнформацiйної взаємодiї.

Засоби iнформацiї взаємодiї iснують, звiстно, й у свiтi тварин,
однак там вони розвиваються тiльки у процєсi еволюцiї видiв. Якi не
складнi, наприклад, засоби стадної комунiкацiї приматiв, вони по-перше,
не здатнi позначати тих речей, властивостей i вiдносин, яких немає у
наявнiй ситуацiї спiлкування iстот. А, по-друге, цi засоби
успадковуються лише бiологiчно. Такi засоби спiлкування можуть
забезпечити координацiю спiльних дiй  лише в рамках наявного
аудiовiзуального контакту. Вони непридатнi для передавання i
набування досвiду  минулих взаємодiй за межами наявних ситуацiй. А
тому, вони непридатнi i для  попереднього  узгодження дiй рiзних
iндивiдiв.

Зрозумiло, що без цього  розвиток  .подiлу працi неможливий. Для
переходу до прогресуючої диференцiацiї функцiй потрiбнi були такi
iнформацiйнi засоби, якi могли б розвиватися так само необмежено i
незалежно вiд бiологiчної еволюцiї, як i засоби речовинно-енергетичнi.
Тобто, такi засоби, якi були б  продуктами творчої  дiяльностi самих
iндивiдiв ..

Певна рiч, вiдповiднi засоби спiлкування виникли не вiдразу. їх
становлення було, очевидно, складнним i тривалим процесом i вiдбувалося
у взаємозв’язку з розвитком засобiв працi i з бiологiчною еволюцiєю
гомiнiд. Сучаснi реконструкцiї цього процесу свiдчать, що на певному
етапi розвитку гомiнiди набули здатностi створювати i застосовувати
для впливу на психiку одне одного специфiчнi засоби –  мовнi ознаки. А
коли вони набули здатностi до  членороздiльної  мови, тодi, фактично,
склалися  достатнi умови для становлення власне соцiального подiлу
 працi.

Це пов’язано з тим, що здатнiсть до членороздiльної мови означає
здатнiсть створювати не тiльки окремi знаки, але й їх сполучення
(синтагми, як кажуть лiнгвiсти), мовнi знаковi  системи, тобто такi
засоби iнформацiйної взаємодiї, що можуть ускладнюватися  в принципи
необмежено.

Зi створенням мовних засобiв спiлкування наступнi поколiння
дiстали можливiсть успадковувати досвiд дiяльностi попереднiх поколiнь
не тiльки з допомогою наслiдувальної поведiнки, як це вiдбувається в
угрупованнях вищих тварин, але й з допомогою у знакових системах.

Таким чином, в угрупованнях гомiнiд крiм бiологiчних каналiв
спадковостi – хромосомного i поведiннового – сформувався другий (пiсля
речового) канал  культурної, тобто  соцiальної, спадковостi –
 знаковий (соцiально-iнформацiйний).

Оскiльки знаковi системи є продуктом дiяльностi самих людей i
пiддаються практично необмеженим модифiкацiям i ускладненням, то кожне
наступне поколiння могло не тiльки успадковувати знаковi системи своїх
предкiв, а й перетворювати їх i творити новi, вiдповiднi до потреб
розвитку їхньої дiяльностi. А це означає, що з появою мовного
спiлкування з’явився необмежений (бiологiчно) засiб узгодження дiй
окремих iндивiдiв, i тим самим було забезпечено другу  необхiдну
 .умову прогресуючого розвитку подiлу працi та диференцiацiї перших
соцiальних функцiй незалежно вiд бiологiчної еволюцiї iндивiдiв.

Бiльш того, є пiдстави припускати, що ця умова була вже не тiльки
необхiдною, але й достатньою.

По-перше, через те, що штучних засобiв iнших дiй одної на одну, –
крiм дiй речовино-енергетичних й iнформацiйних, люди, як вiдомо, не
створили.

По-друге, через те, що видова еволюцiя гомiнiд фактично
припинилася саме з появою виду Homo sapiens, здатного до зв’язаного
(синтагмiчного) мовлення, тобто до членороздiльної мови.

Збiг процесiв завершення становлення членороздiльної мови i
завершення видової еволюцiї гомiнiд дає пiдстави припускати, що
створення мовних знакових систем завершило процесс формування достатнiх
передумов  надбiологiчно .ї  iсторичностi суспiльства ..

Це означає, що виникнення мовних знакових систем  довершило
 .той  процес соцiогенезу, початок якому – за кiлька мiльонiв рокiв до
того – було покладено створенням перших знарядь працi. Таким чином,
якщо початок соцiогенезу був покладений появою штучних засобiв
творення  матерiальної  культури ., то завершення процесу соцiогенезу
пов’язано з появою штучних засобiв творення також i  нематерiальної 
культури, а отже – з появою достатнiх передумов розвитку  культури як
такої.Тобто – з появою не тiльки необхiдних, але й достатнiх елементiв
механiзму власне  культурної  еволюцiї.

 3.Елементи культури.

Як випливає зi сказаного, ключовi компоненти культури – це знаки
(symbols). Можна сказати,що знак це що-небудь, що суто соцiально стає
чимось iншим, тобто, що може значуще репрезентувати що-небудь iнше.
Один з пiдходiв до розумiннi культури розглядає її як систему знакiв,
що мають певне значення. Саме знаки дають нам можливiсть репрезентувати
об’єкти, подiї та людей iншим людям та нам самим.

Знаки дають можливiсть розглядати та обговорювати правила
поведiнки, хоча правила самi по собi не мають фiзичного iснування.

Як би iнакше ми могли повiдомити один одного про “регулювання
дорожного руху” або про “моднi одяги”.

Як би ми могли навiть думати про них, якщо не мати знакiв для їх
означення?

Знаки мають багато форм. Вiзьмiть жести – пози тiла або рухи, що
мають соцiальне значення. ” Нi ” (” No “) — хитають головою
(американцi, ук-раїнцi;болгари хитають головою, коли “Так”
(“Yes”)). На Адмiралтейських островах швидко гладять нiс пальцем.

Знаки – це й прапори, герби, iкони, унiформа й таке iнше. Люди –
це iстоти, що живуть у знаковому оточеннi. Нiякi iншi iстоти на Землi
не мають наших здiбностей створювати, манiпулювати та використовувати
знаки, щоб формувати свою власну поведiнку та впливати на iнших осiб.

 а .  Мова.

Найбiльш важливою системою знакiв є мова: соцiально структурована
система звукових зразкiв.

Мова є, можливо найбiльш характерним та найскладнiшим досягненням
людей.

Що дає мова ? — можливостi:

1) виразити все вiд фiзичних потреб до духовних запитiв;

2) створювати культуру, накопичувати досвiд та передавати його
наступним поколiнням (культури не iснує без мови);

3) виконувати складну соцiальну дiяльнiсть;

4) вводити речi, що знаходяться поза безпосереднiм контекстом, у
бiльш широку соцiальну картину, для пошуку їх взаємозв’язкiв.

Залежнiсть наших можливостей пiзнання свiту, реальностi вiд

розвинутостi мови 

Приклади великої диференцiйованостi вiдбиття деяких речей та
явищ:

“Верблюд” – 6 варiацiй цього слова у арабiв для позначення
верблюдiв рiзних якостей.

“Рис” – 9 назви у мовi Хануну, що живуть на Фiлiпiнах.

“Снiг” – бiльш назв снiгу у ескiмосiв, для позначення щонайменших
вiдмiнностей снiгу та снiгопаду (але немає “снiгу” взагалi).

Це вiдкриття поставило питання: чи визначає мова форму нашого
мислення та нашого сприйняття свiту ?

Benjamin Lee Worf ( Уорф ) у 1956р. вiдповiв – “ТАК”. Гiпотеза
лiнгвiстичної вiдносностi (релятивностi) Уорфа стверджує, що носiї
певної мови з необхiднiстю вимушенi тлумачити свiт крiзь унiкальну
лексiку i граматику, якi дає їм їх мова. Вiдповiдно до цiєї гiпотези,
кожна мова дає рiзнi зрiзи свiту, звертаючи увагу на рiзнi гранi
людського досвiду. [6 та 13 слiв росiйської мови,що позначають людськi
якостi]

За Уорфом ми селективно просiюєм сенсорну iнформацiю за тим
способом, що визначається нашою мовою: однi речi ми сприймаємо,
iншi вiдфiльтровуються мовою.

Так, якщо мовi бракує певного вислову, то думка, якiй вiдповiдає
цей вислiв, навряд чи прiйде на думку тим, хто розмовляє лише такою
мовою.

З тiєї точки зору англiйська мова, що використовує слова
чоловiчого роду стосовно обох статей ( “manking” – людство,
“political man” – полiтик) та що визначає за статтю назви професiй (
“foreman” – “майстер”, “fireman” – “пожежник”, “statesman” – “державний
дiяч”, але “maid” – “покоївна” (“дiвчинка”),”cleaning woman” –
“прибиральниця” (“прибиральник”)) заохочує до стереотипного бачення
людей та, до статевої дискримiнацiї.

Гiпотеза лiнгвiстичної вiдносностi не стверджує, що носiї рiзних
мов нездатнi висловитi однаковi iдеї або дивитися на свiт однаковим
чином. Гiпотеза стверджує тiльки що мова, якою ми розмовляємо,
привертає (predispose) нас до особливого (спецiфiчного) тлумачення
реальностi.

Приклади: мiжрасовi ставлення дiтей, що з раннього дитинства
привчаються називати чорних “нiгерами” або бiлих “хонками” (призирливi
вислови).

Такi слова, поєднанi з певними iнтонацiями, що викликають
пiдсвiдомо вiдповiднi вiдчуття – є психологiчним регулятором людської
поведiнки.

Мова, таким чином, не є нейтральним чинником нашого спiлкування.
Вона впливає як на нашу свiдомiсть, так й на пiдсвiдомi чинники нашої
поведiнки.

Тому, якщо ми збираємося жити у певному соцiальному оточеннi, нам
необхiдно виробляти спiльне розумiння стосовно того, на що можна
сподiватися вiд кожного з нас. Саме мова дозволяє нам зробити це.

Але що собою являють такi очікування (соцiологи їх називають
експектацiями)?

 б. Норми.

Приклади соцiальних очікувань:

— очікування в черзi у магазинi, бiля квiткової каси (“приде
черга й тодi нас обслугують”, “перший прийшов – першим обслугують”);

— очікування стосовно паперових грошей, якi ми отримуємо за нашу
роботу – що їх можна обмiняти на потрiбнi нам товари та послуги (ми
керуємось правилом, що надрукованi урядом грошi є законним платiжним
засобом, громадським та приватним).

Тисячi таких подiляємих людiми розумiнь є у соцiальному життi.
Звичайно, вони приймають форму очікувань, втiлених у норми.

 Норми  – це соцiальнi правила або директиви, що встановлюють, яка
саме поведiнка вiдповiдає i яка не вiдповiдає певнiй ситуацiї.

Бiльш загальне визначення:

 Норми  – це сукупнiсть фiксованих очікувань та вимог соцiального
угруповання до своїх членiв стосовно їх поведiнки у певних ситуацiях.

Найчастiше норми фiксуються та презентуються iндивiдам вербально
(засобами мови).

Частина норм презентується у предметно-знаковiй формi (зразки
одягу, унiформи, дорожнi знаки), а також у формi символiв (гiмни,
прапори, ордена).

Випадок у жаркий день – арешт полiцiєю. Дiалог у лiкарнi: “не
знимав черевикiв та шкарпеток”. Рацiональнiсть, що суперечить
соцiальнним нормам. Дiагноз – шизофренiя, покладений у лiкарню.

Порушення норм має соцiальнi наслiдки – суспiльство застосовує тi чи
iншi санкцiї.

 Норми  – це перш за все засоби нашої дiяльностi, за допомогою яких
ми орiєнтуємося у свiтi людей. Вони дають нам вказiвки, як поводитись,
щоб мати успiх у спiльнiй дiяльностi.

Але норми є також й цiлями. Люди надають нормам самостiйну
цiннiсть й поводяться з ними як з речами сконструйованої реальностi.
Норми стають стандартами, за якимi люди оцiнюють дiї один одного,
та винагороджують або карають за вiдповiдну або невiдповiдну
поведiнку.

Сила соцiального тиску, що примушує притримуватись тих чи iнших
норм, дуже рiзна i залежить вiд значення вiдповiдних норм для
суспiльства або його певних груп.

Стосовно тих норм, що називають звичаями (або правилами поведiнки
(folkways)) реакцiя суспiльства на їх порушення може бути досить
толерантною.

Але стосовно iнших норм, дозволяються лише дуже невеликi
вiдхилення.

В англiйськiй мовi це “MORES”, в росiйськiй – ” нрави” (в
українських словниках це позначається словом “звичаї” й лише як
“застарiле” – “норови”).

Звичаями соцiологи називають форми повсякденного побутового життя,
якi вважаються нормальними або доцiльними.

Наприклад, дослiдженнями американських соцiологiв показано, що у
американському побутi є звичаєм тримати зуби чистими, часто приймати
душ або ванну, не запiзнюватись на зустрiчi та побачення, пропонувати
друзям або сусiдам їх пiдвезти, якщо хтось їде у тому самому напрямку,
добре одягатися для офiцiйних зустрiчей.

Є люди, якi досить часто порушують такi норми. Але, звичайно,
американцi не вважають їх аморальними або злочинними.

Наприклад, людей, що ходять у брудному одягу, американцi
найчастiше вважають грубими, але не грiховними. А тих, хто
запiзнюється

на зустрiчi – вважають недбалими, але не злими.

Основнi механiзми, якими пiдтримуються звичаї – це пересуди та
осмiювання.

Бiльш жорсткими нормами є “норови” (норми моралi). Цi норми суворо
засуджують та забороняють вбивство, крадiжки, насильство, зрадництво.

Норови вважаються людьми за такi норми, якi необхiднi для виживання
суспiльства та його спокiйного iснування. Тих, хто порушує такi норми,
вважають аморальними або злочинними. Вони можуть бути оштрафованi,
ув’язненi, висiченi або страченi.

Деякi норови можуть мати якостi табу, тобто вести до самопокарання.
У американському життi – це iнцест (кровозмiшення тобто статевi
вiдносини мiж найближчими родичами) та канiбалiзм.

Приклад рiзницi мiж звичаєм i моральною нормою:

— без одягу на верхнiй та нижнiй частинах тiла.

 Закони  – моральнi норми суспiльства є найважливiшим джеролом
законiв.

 Закони  це такi норми, що установлюються державною владою й
пiдтримуються її органами, якi мають право застосовувати силу.

Можливiсть легального застосування фiзичного примусу – це
спецiфiчна вiдзнака норм закону.

Закони змiнюються легше нiж звичаї та норми моралi.

 в цiнностi  – це iдеї стосовно того, що є добрим, правильним,
справедливим чи бажаним, якi подiляються бiльшiстю членiв
суспiльства або якогось соцiального угруповання.

 Рiзниця мiж нормами та цiнностями  – цiнностi це абстрактнi,
загальнi поняття в той час, як норми – це конкретнi правила дiї у
конкретних ситуацiях.

Цiнностi – це критерiї оцiнювання.

 ТЕМА 5 .  СОЦIАЛЬНА СТРУКТУРА

 1. Природа соцiальної структури, її компоненти.

В узагальненому планi можна сказати, що    соцiальна структура –
 це певна сукупнiсть вiдносно повторювальних та упорядкованих вiдносин
мiж елементами соцiальної системи.

Саме завдяки соцiальнiй структурi людське життя справляє враження
органiзованого та регулярного.

Поняття структури дуже поширене у рiзних науках.

Ви чули, я думаю, про атомну структуру, молекулярну структуру,
клiтинну структуру, анатомiчну структуру, структуру особистостi.

Значна частина того, що соцiологи називають  соцiальною .
структурою складається з  мережi тих неявних правил та
iнституцiональних  установлень, що спрямовують поведiнку людей.

Значна частина iнституцiональних установлень нiколи не викликає
протидiї i не створює нiяких проблем, тому що люди вважають цi
установлення само собою зрозумiлими, а їх виконання – звичайною справою.

До того ж для життєвої практики немає необхiдностi, щоб люди
формулювали вiдповiднi правила та установлення, – навiть щоб вони
мали уяву про всю соцiальну структуру. Типовою є потреба керуватися
дуже обмеженим колом запроваджених порядкiв у певних обставинах :
перш за все дома, по дорозі на роботу та на робочому мiсцi.

Один з шляхiв структурування повсякденного життя – З ТОЧКИ ЗОРУ
 МIКРОСОЦIОЛОГІЇ – це поєднання певних випадкiв та їх ярликування
(labeling). Маються на увазi такi слова, як “сiм’я”, “церква”,
“уряд”, “оточення”, “Україна” i таке iнше.

Vander Zаnden, наприклад, пише, що “точно кажучи, таких речей
немає, є тiльки зiбрання певних дiй iндивiдiв, якi ми сприймаємо як
упорядкованi та позначаємо певною назвою”.

Для того, щоб повнiше збагнути цю точку зору, уявiть себе iстотами,
які мають розмiри невеликого атома, та споглядають зсередини усi
об’єкти – людину, стіл, склянку з водою на столi та таке iнше.

Для такої мiкроскопiчної iстоти усi цi об’єкти мов би “не iснують”.
Вони є “тiльки зiбраннями певних дiй атомiв…”

З цiєї точки зору – ми розумово спiввiдносимо один випадок з
iншими, щоб створити в уяві бiльш велике цiле, що охоплює бiльш широке
коло випадкiв (або подiй). Це –  мiкро соцiологiчне бачення
макросоцiальних структур.

У такому баченнi  соцiальна структура  виявляється в угрупуваннях
 соцiальних позицiй  та розподiлi людей по цих позицiях.

У соцiологiї 1   соцiальнi позицiї  .-  це вiдносно стабiльнi
(тобто  відносно iнваріантнi щодо часу) ознаки тих суб’єктiв, які
приходять  до соцiальної системи та виходять з неї.

Наприклад, люди, що складають Унiверситет, приходять, вчать,
вчаться, потiм виходять з нього, але Унiверситет залишається.

Так само – сiм’ї, оркестри, армiї, корпорацiї, церкви.

Усi такi поєднання  соцiальних позицiй . складають певнi  елементи
 соцiальної структури .. Ми сприймаємо їх як незалежну вiд нас
реальнiсть, що формує частину нашого об’єктивного середовища. Вони
iснують як дещо, що ми  не  можемо iгнорувати, та з чим ми повиннi
постiйно мати справу.

Як наслiдок – соцiальна структура обмежує нашу поведiнку та
каналiзує нашi дiї у певних напрямках.

Але й люди змінюють соціальні структури. (Показати на прикладі
Університету або системи освіти.)

З  мiкро соцiологiчної точки зору соцiальні структури мають два
основнi компоненти –  статуси . та  ролi ..

2  . Соцiальнi статуси.

 Статус  –  це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi
 суспiльства з певними правами та обов’язками.

Наприклад – студент, професор, декан, завiдувач кафедрою, ректор
– це певнi позицiї у соцiальнiй структурi Унiверситету – певнi статуси.

 Статуси вiдрiзняються  . 1правами та обов’язками ,  які
визначаються  1соцiальними нормами.

Кожна доросла людина у сучасному суспiльствi має кiлька статусiв
(наприклад, студент, син, приятель, громадський дiяч i т.iн. – в однiй
особi).

Статус визначає, по-перше, де саме – в якiй соцiальнiй позицiї –
людина,”включена” до суспiльства, “з’єднана” з ним. По-друге, статус
визначає, як саме людина має поводитися з iншими людьми – представниками
iнших статусiв.

Наприклад, статус дочки визначає основнi взаємовiдносини тiєї
особи, що займає цей статус, з iншими членами родини.

Статус президента фiрми визначає його основнi вiдносини iз
службовцями, з акцiонерами, з президентами iнших фiрм.

З усiх статусiв кожної людини  соцiологи . видiляють  той
статус .,  який справляє найбiльший вплив на взаємодiї та
взаємовiдносини людини iз соцiальним середовищем, i тому має
найбiльше значення для  встановлення соцiальної iдентичностi .. Це –
 головний  статус ( master status).

Але iдентифiкацiя  тiльки . за головним статусом є певним
 спрощенням . реальної соцiальної позицiї, яка є  багатовимiрним .
утворенням.

Вирiшення протирiч мiж вимогами рiзних статусiв, приорiтети, якi
носiй статуса має надавати рiзним вимогам своїх рiзних статусiв – це
дуже мало вивчене поле проблем. Тут поки що  не  дослiдженнi
спiввiдношення рiзних компонентiв статусiв (особливо – рiзних
обов’язкiв, якi вони покладають на носiя кожного статусу)  у
конкретних соцiальних ситуацiях .. Це потребує збору та аналізу такого
великого обсягу деталiзованої iнформацiї, до якого соцiологи ще не
дiйшли.

У багатьох випадках рiзнi статуси людини не протирiчать один
одному. Але бувають ситуацiї  статусної несумiсностi 
( inconsistensy .),  коли рiзнi аспекти одного або кiлькох статусiв
однiєї людини суперечать один одному.

I мова йде не тiльки про суперечливiсть обов’язкiв, якi пов’язанi
iз статусом. Можуть суперечити один одному і вiдповiднi ставлення iнших
людей до рiзних статусiв однiєї й тiєї ж людини.

Наприклад, за даними американських соцiологiв, у ставленнi до
чорного професора унiверситету iнодi переважає сприйняття його
 професiйного статусу ., а iнодi – коли спрацьовують расовi упередження
– сприйняття його  етнiчного статусу ..

Iнший приклад, що наводять американськi соцiологи.

Kоли тi чорнi американцi, що досягли високого становища у своїх
професiйних справах переїздять до багатого житлового району, вони
iнодi зустрiчаються з тим, що комiвояжери, якi приходять в їх дома, щоб
щось продати, звертаються до них, не як до хозяїв, а як до прислуги.

Найбiльш суттєвi вiдмiнностi iснують мiж тими статусами, якi
 суспiльство встановлює людинi незалежно вiд її дiй ., i тими
статусами, якi  людина може набути (або втратити) завдяки своїй
дiяльностi.

Першi статуси людина отримує найчастiше вiд народження. Це статуси
зумовленi статтю. Наприклад, статус (дiвчини), мiсцем у родинних
зв’язках (дочка, онучка, сестра), етнiчною належнiстю (українець,
росiянин, білорус, єврей), расовою належнiстю (бiлий, чорний, жовтий),
мiсцем народження (громадянин такої-то країни), прiзвищем сiм’ї.

У феодальному суспiльствi таким же чином встановлювався ще I
соцiальний стан (пан, холоп, дворянин, мiщанин).

У сучасному суспiльствi дитина отримує вiд народження
найчастiше тiльки соцiально-економiчний статус (вищий, середнiй,
нижчий; або – з богатої родини, заможньої, бiдної).

 Соцiальна позицiя, що надається людинi суспiльством або   групою
 на пiдставах,якi вiд неї не залежать ,  1називається у   1соцiолгiї
 приписним статусом (ascribed status  – статусом, що приписується).

Крiм статусiв, якi людина отримує вiд народження, приписними є
статуси, якi вона отримує, наприклад, за вiком, а також у зв’язку iз
змiною статусiв родичей (наприклад, дружина студента стає дружиною
президента, а дружина лейтенанта – генеральшою, чи удовицею і таке
iнше).

З iншого боку, у суспiльствi є  статуси, якi людина отримує через
власний вибiр та зусилля, якi вона для цього покладає. Такий  статус
називають  досяжним статусом  (achieved status – статусом, що
 досягається).

Так людина завдяки своїм зусиллям стає студентом, фахiвцем певного
профiлю, чоловiком (або дружиною), водiєм автомобiля, спортсменом,
членом певної полiтичної партiї, парафiянином певної церкви або
атеїстом.

У деяких випадках приписний статус може заважати людинi набути
конкретний досяжний статус. Наприклад, стати президентом Сполучених
Штатiв, як показують данi американських соцiологiв, набагато важче
жiнцi, що є за нацiональнiстю iспанкою, нiж чоловiку англiйського
походження. В Українi вiдповiдних дослiджень ми поки що не маємо, але
можна припустити, що сьогоднi стати президентом України значно важче,
наприклад, жiнцi, що не є за нацiональнiстю українською, нiж чоловiку
українського походження.

У бiльшостi суспiльств мiж  рiзними статусами є значна
 нерiвнiсть .. Людина, що має статус члена Верховного Суду Сполучених
Штатiв, має бiльшi  кошти .,  владу . та  престиж ., нiж, наприклад,
швейцар готелю. Складнiше навести такий ж беззаперечний приклад рiзницi
статусiв у нашому суспiльствi. Наприклад, я не взяв би на себе
вiдповiдальнiсть стверджувати, що член Верховного Суду України
сьогоднi має бiльше коштiв, нiж швейцар готелю, де “на чай” дають
долари.

 Сукупнiсть членiв суспiльства, якi мають приблизно однаковий
 статус  (за ознаками  1багатства, влади, та престижу ) деякi
захiднi соцiологи називають  соцiальним класом ., iншi –  соцiальною
 верствою  (стратою).

Члени соцiальної верстви, що не є у суспiльствi найнижчою або
найвищою,  мають бiльший доступ до суспiльного багатства та iнших
ресурсiв суспiльства . нiж люди з нижчими статусами, але менший доступ,
нiж люди з вищими статусами. Тобто у суспiльствi iснує iєрархiзованiсть
статусiв ., але –  не одновимiрна ., тому що iєрархiя за багатством,
ієрархія за владою i ієрархія за престижем  можуть не спiвпадати .. Цей
факт має глибокi соцiальнi наслiдки, про якi ми будемо говорити пiзнiше.

 3. Соцiальнi ролi.

 Статус  завжди пов’язаний з деякою очiкуваною поведiнкою, яка
визначається культурою суспiльства. Саме  цю очiкувану поведiнку,
 пов’язану iз статусом . називають  cоцiальною роллю ..

Але частіше соціальною роллю називають не саму очікувану
поведінку, а  форми  ( або сукупнiсть зразкiв) очiкуваної поведiнки ..

 Iнодi соціальною роллю називають сукупнiсть прав чи обов’язкiв,
якi очикуються щодо певного статусу у певнiй культурi.

Головна рiзниця мiж статусом i роллю полягає в тому, що  людина
 статус займає (або має), а роль – виконує.

У відповідності з цім, іноді кажуть, що  соціальна роль  – це
 сукупнiсть очiкувань щодо поведiнки людей стосовно певного соцiального
 статусу ., або сукупність  норм . такої поведінки. Тобто, у найбільш
поширеному розумінні  роль – це не сама поведiнка ., а тiльки, так би
мовити, безавторський ” проект .” поведiнки, соціально очікувана
” схема ” поведiнки.

Очікування щодо рольової поведінки називають  рольовими
експектацiями ..

Рольові експектації як раз і визначають ту чи iншу повединку, як
 вiдповiдну або невiдповiдну . певному статусу.

Соцiальнi ролi – це один з поширених об’єктiв
соцiологiчнихдослiджень. Завдяки тому, що ролi мають нормативну природу,
вони дають можливiсть людинi спочатку, так би мовити, “проектувати”
свою поведiнку, а потiм її здiйснювати у вiдповiдний спосiб.

Люди запам’ятовують щонайменше шість сторін поведінки: (1) ХТО
робить () ЩО, (3) КОЛИ, (4) ДЕ, (5) ЯК і (6) ЯК на це реагують оточуючi.
Таким чином люди отримують знання рольових норм та експектацiй.

За допомогою ролей людей упорядковуємо наш соцiальний свiт за
 типами або категорiями . людей. І по різному реагуємо на ті самі дії
людей, які вони виконують в різних ролях. Коли дехто виконує роль
лікаря і пропонує вам роздягнутися, ви роздягаєтесь. Але коли та сама
людина пропонує вам роздягнутися, коли виконує роль хозяїна дома, що дає
званий обід, ви, мабуть, будете роздягатися дещо інакше.

 Виконання ролi  (role perfomance) –  це реальна (актуальна)
 поведiнка особи, що займає той чи iнший статус.

У життi завжди є розбiжнiсть мiж тим, що люди мають робити у
певнiй ролi і що вони дiйсно роблять. Завжди є iндивiдуальнi
вiдмiнностi, якi роблять будь-яке виконання ролi унiкальним.

З кожною роллю пов’язазана щонайменше одна  взаємна роль . (лiкар
– хворий пацiєнт). Поняття взаємної ролi є важливим, тому що один з
чинникiв, який поєднує людей у групи, – це  мережi взаємних ролей ..

Ролевi взаємовiдносини зв’язують нас один з одним, тому що права з
одного боку вiдносин є обов’язками на iншому їх боцi та навпаки. У
той же час виконання ролей може вести до  рольової напруги (role
strain) .. Вона виникає тоді, коли в  однiй  ролi є  3суперечливi
експектацiї.

Наприклад, вiд бригадира очикується, що вiн буде мати добрi
стосунки з робiтниками бригади, але вiд нього очикується також, що вiн
буде вимагати виконання роботи, що iнодi може викликати незадоволення
робiтникiв. Чим краще бригадир вiдповiдає одним експектацiям, тим
гiрше може відповідати іншим.

Від рольової напруги треба відрізняти –  рольовий конфлiкт .
Соцiологи кажуть про рольовий конфлiкт, тоді коли  двi чи бiльше ролей
однiєї особи мають суперечливi вимоги. Класичний приклад –
полiцейський, що повинен заарештувати власного сина. Це експектації 
різних . ролей – професійної та родинної.

Але головним чином ролi виконуються без перешкод, що врештi решт
дозволяє передбачати  поведiнку . людей.

 Функцiоналiсти . взагалi вважають, що  основнi ролi  у
суспiльствi не суперечать одні одним, а поєднуються  гармонiйно ..
 Конфлiкцiонiсти, навпаки, вважають, що  основнi ролi  у iснуючих
суспiльствах  принципово конфлiктнi.

 4. Соцiальнi групи.

Соціальні ролі, їх виконання зв’язують людей певним соцiальними
вiдносинами. У даному випадку маються на увазi такi  форми   соцiальної
взаємодiї, що продовжуються досить довго для того ., щоб серед
учасникiв цiєї взаємодiї склалася  вiдносно стала сукупнiсть очiкувань
щодо поведiнки стосовно один одного.

Коли цi вiдносини пiдтримуються у часi, вони перетворюють їх
учасникiв – з певного боку цих вiдносин – на  соцiальну групу.

Найчастiше  соцiальною групою . у соцiологiї  називають двоє чи
бiльше людей, що взаємодiють мiж собою упорядкованим шляхом на
основi  таких експектацiй щодо поведiнки один одного, які ними
поділяються.

Але деякi соцiологи вважають таке визначення недостатнiм, I
 соцiальною групою . вони називають двоє чи бiльше людей, якi не
тiльки взаємодiють мiж собою упорядкованим шляхом на основi подiляємих
експектацiй щодо поведiнки один одного, але  якi ще й подiляють
почуття єдностi.

Iнше визначення, яке теж є досить поширеним у захiднiй
соцiологiї:  соцiальна група – це кiлька осiб, що мають взаємовiдноснi
 статуси та ролi.

Соцiальнi групи мають дуже важливе значення у нашому життi.
Найперший та найближчий досвiд – це той,що людина отримує у
 невеликих  групах  – у родинi, у дитячiй групi товаришування, у
сусiдському колi. У дорослому вiцi свiй досвiд людина найчастіше набуває
також у спiлкуваннi з відносно невеликою кількістю людей, – навiть коли
вона працює у великих органiзацiях – фабриках, заводах, iнститутах.

Соцiальнi групи мають вiдносно стабiльнi форми взаємодiї мiж її
членами і завдяки цьому декілька важливих характеристик.

1. По-перше, вони мають  певнi  межi : ми вiдрiзняємо людей, якi є
“усерединi” та “зовнi” групи.

2. Ми надаємо групi об’єктивного iснування, коли ставимося до неї й
поводимося з нею як з iснуючим предметом. В цьому розумiннi
соцiальнi групи – це соцiально створюванi реальностi.

3. Група завжди має певну  сукупнiсть унiкальних норм та
цiнностей ., тобто  певну субкультуру .; або контркультуру (тобто
таку субкультуру, що є для бiльшостi суспiльства чудної або химерною)

4. У членiв групи формується  почуття вiдданостi або вiрностi
групi ., завдяки якому її члени вiдчувають, що разом вони становлять
 одиницю  з певною iдентичнiстю.

 5.   Соцiальнi iнституції.

Один з основних процесiв, що забезпечують задоволення суспiльних
потреб – це формування  соцiальних iнститутцій . (institutions,
not institute), хоча українською їх нерідко називають “інститутами”.

Що таке соцiальна iнституція?

Ми вже говорили про те, що соцiальнi групи складаються з людей. У
взаємодiях один з одним люди керуються певними елементами культури –
нормами і цiнностями, які вони передають один одному за допомогою знаків
(symbols), і якими вони визначають ту поведiнку, що очікується вiд людей
у певних соцiальних статусах. Коли ми дослiджуємо багато таких
вiдносин, ми можемо виявити те сполучення елементiв культури, що
лежить в основi цих вiдносин i яке спрямоване на досягнення досить
узагальнених та важливих соцiальних цiлей. Через те, що деякi
соцiальнi вiдносини є критичними для вiдтворення суспiльства i його
груп, вони зберiгаються у вiдносно тривалих соцiальних утвореннях,
які отримали назву  iнституцій ..

 Соцiальна iнституція  – це стале сполучення цiнностей, норм,
статусiв, ролей i груп, що складається та відтворюється у зв’язку з
вирішенням певної соцiальної потреби.

Iнститутції забезпечують людей встановленими методами розв’язання
тих проблем життя, що перiодично повторюються. І вони визначають, як
саме відповідна дiяльнiсть має бути органiзована, спрямована i виконана.

Зв’язок інституцій суспільства з особистим життям його членів, з
їх поведінкою, здійснюють ті соціальні ролі, що формуються певною
інституцією. Соціальні ролі, таким чином, здійснюють зв’язок
макросоціального і мікросоціального рівнів життя.

Завдяки iнституціям, люди можуть вiдчувати, що їх повсякденна
дiяльнiсть має певну регулярнiсть, ефективнiсть i визначенiсть. Якщо
ми хочемо з’ясувати, як “працює” те чи iнше суспiльство, одним з перших
об’єктiв відповідного дослiдження мають бути соціальні  iнституції
цього суспiльства.

Якi соцiальнi iнституції розглядаються як основнi?

Традицiйно видiляють  п’ять  головних сфер соцiетального
функцiонування. I як головнi, розглядаються iнститути, сформованi для
стандартизованого розв’язання основних проблем, що зустрiчаються в
кожнiй з цих сфер. Це – сiм’я, економiка, полiтика, релiгiя, освiта.

1) Головними функцiями  iнституції сiм’ї  є народження дiтей, а
також задоволення особистих потреб членiв сiм’ї.

2 )  Iнституція економiки  забезпечує виробництво, обмін i розподiл
товарiв i послуг.

3)  Iнституція полiтики  виконує функцiю захисту громадян один вiд
одного i вiд iноземних ворогiв.

4)  Iнституція релiгiї  забезпечує сукупнiсть подiляємих цiнностей та
виконання ритуалiв, якi у традиційному, одноконфесійному суспiльствi
підтримують солiдарнiсть та згоду.

5)  Iнституція освiти  забезпечує передавання молодi набуткiв
культури, знання, здобутого предками .

Ця класифiкацiя безумовно спрощує реальну ситуацiю. Бiльш повнi
класифiкацiї, крiм названих п’яти, додають ще чотири iнституції – це:

6)  Медична система , головна функцiя якої – лiкування хворих та
охорона здоров’я.

7)  Наука  – функцiя якої – здобуття знання про природу i
соцiальний свiт.

8)  Правова система , головна функцiя якої – встановлення
соцiального контролю.

9)  Вiйськова система , функцiя якої – напад або захист вiд нападу
зовнiшнiх ворогiв суспiльства.

Деякi додають ще 1)  Спорт , як iнституцію, що забезпечує
вiдпочинок і фізичне тренування.

Треба також зауважити, що в дiйсностi кожна iнституція може
виконувати бiльш, нiж одну функцiю. А з iншого боку, декiлька iнституцій
можуть брати участь у виконаннi однiєї функцiї.

Основнi соцiальнi iнституції виробляють у своєму складi більші
спеціалізовані пiдсистеми, певні пiдроздiли. Наприклад: система
дошкiльного виховання, середної освiти, вищої освiти у сфері освіти.

У рiзних культурах соцiальнi iнституції можуть виконувати свої
функцiї зовсiм по-рiзному (наприклад: сім’я буває моногамною і
полiгамою, i, вiдповiдно, можуть по рiзному будуватися. Але соціальні
інституції, що існують у різних культурах та суспільствах, мають певні
загальні властивості.

По-перше, інституції мають тенденцiю чинити опiр змiнам. Цю їх
властивість називають iнерцiйнiстю. Вона пов’язана з тим, що соцiальна
поведiнка стає “iнституалiзованою”, тiльки тоді, коли вона
закрiплюється у звичаях i традицiях. А люди схильнi протидiяти
намаганням змiнювати їх звичаї i традицiї.

По-друге інституції мають тенденцiю бути  взаємозалежними .. З
часом рiзнi iнституції подiляють спiльнi цiнностi та норми – наприклад:
вільна капiталiстична економiка створила полiтичну систему, що пiдтримує
капiталiзм, і релiгiю (або систему переконань), що пiдтримує вiльне
пiдприємництво, а також вiдповiдну освiтню систему.

По-третє, інституції мають тенденцiю змiнюватись, так би мовити,
поралельно,  у зв’язку один з одним .. Це особливо стосується тих змiн,
що ідуть від економiки. Наприклад, пiд час iндустрiальної революцiї
переважно сiльське суспiльство змiнилося на урбанiзоване, сiм’ї стали
меншими, уряди – бiльшими, дiти стали вчитися бiльше, впливовiсть
релiгiй зменшилась, а наука – збільшилась, і наука дістала значного

розвитку.

 ТЕМА 6 .  СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО ТИПИ

 1. Поняття суспільства

 Суспiльство  – це об’єднання людей, яке має такі чотири ознаки:
(1) воно самовiдтворюється, (2) має певну територiю, (3) має спiльнi
 елементи, культури та (4) має систему полiтичної влади, яка не є
пiдпорядкованою людським об’єднанням, зовнiшним до даного об’єднання.

Що це означає?

Коли говориться, що суспільство є  самовiдтворюваним об’єднанням,
мається на увазі та обставина, що воно поповнюється, головним чином,
за рахунок народження дiтей, й вiдтворює свою будову діяльністю власних
членів.

Коли говориться, що суспільство має спiльнi  елементи  культури,
мається на увазі та обставина, що спiльна  культура – це ознака не
стiльки суспiльства, скiльки етносу (пригадайте, наприклад, Iндiю).

Суспiльство ж має мати: 1) або спiльну мову, 2) або спiльну релiгiю,
3) або спiльну iдеологiю (що виконує iнтегруючi функцiї релiгiї як
система цiнностей та моральних норм). Але мова може бути не спiльною
(Швейцарiя, Бельгія), релiгiя може бути не спiльною (Iндiя), норми
можуть бути рiзними (за виключенням законiв), цiнностi можуть бути
рiзними для рiзних груп.

Коли говориться, що суспільство має систему полiтичної влади, яка
не є пiдпорядкованою людським об’єднанням, зовнiшним до даного
об’єднання, то мається на увазі та обставина, що воно має полiтичну
незалежнiсть, тобто – не є частиною iншої системи. Але при цьому не
маються на увазі випадки часткового включення. Наприклад, колонiальна
країна не є окремим суспiльством, але члени Органiзацiї Об’єднаних
Нацiй або члени Європейського Союзу – це окремі суспільства.

Людські суспільства є дуже різними. Людина, раптом перенесена з
Канади в плем’я, яке живе в джунглях Бразилії (чи навпаки), була б
спантеличина новим соціальним оточенням і не змогла б поводитися
адекватно. Тому кожне людське суспільство – це непересічний й
специфічний виклик соціологічному розумінню.

В той же час, соціологічне розуміння потребує порівняння різних
суспільств у деяких певних аспектах, а такі порівняння дають
можливість знайти дещо спільне між різними суспільствами. І в цій лекції
ми розглянемо дві головні теми. По-перше, ми познайомимося зі
соціальними структурами, що лежать в основі усіх людських суспільств.
По-друге, ми поговоримо про деякі основні типи суспільств, розглядаючи
як і чому вони відрізняються один від одного.

2 .   Типи суспiльств.

Якщо ми умовно стиснемо iсторiю життя на нашiй планетi що налічує
приблизно 3,5 мільярді років в один рiк, то виявиться , що перший
представник Homo sapiens з”явився не ранiше нiж 31 грудня за сiм хвилин
до кінця року, а перша цивiлiзацiя – за одну хвилину до кiнця року. I
тим не менш, культурнi досягення людей за такий короткий строковизначнi.
Лише близько 11 рокiв тому деякi групи людей почали одомашнювати тварин
i рослини, таким чином визволивши себе вiд повної залежностi вiд того,
що пощастить вполювати, або зiбрати.

Розвиток сільськогосподарської технологiї пiдвищив врожайнiсть I,
завдяки цьому, збiльшилась кiлькiсть населення i виникли великi
суспільства. Лише рокiв тому почалась промислова революцiя, що
затягнула людство у свiт фабрик i заводів, залізниць і літаків,
автомобілів, миттєвого зв’язку на величезнi вiдстанi та жахливої
вiйськової технологiї.

Iсторичний розвиток є частиною загальної соцiокультуральної
еволюцiї, а саме –  тенденцiї соцiальних структур i культур
суспiльства  ускладнюватись з часом. Цей процес має дещо спiльне з
бiологiчною еволюцiєю. Як i живий органiзм, суспiльство щоб iснувати
повинно пристосовуватись до навколишнього середовища, щоб одержувата їжу
та iншi ресурси. Рiзнi суспiльства застосовують рiзну стратегiю
виживання i тi суспiльства, яким вдалося винайти кращу, тобто бiльш
продуктивну стратегiю, стають бiльшими i складнiшими, часто досягаючи
успiху за розрахунок суспiльств з менш розвинутою технологiєю. Цей
процес соцiокультуральної еволюцiї не є “законом” який є справедливим по
вiдношенню до кожного суспiльства. Деякi суспiльства еволюціонували
швидше i далi нiж iншi; деякi – застигли на якомусь рiвнi; деякi
дезiнтегрували I зникли; кожне суспільство змiнювалось шляхом,
притаманним тiльки йому.

Концепція соцiокультуральної еволюцiї – це свого роду екологiчний
пiдхiд, що аналiзує соцiальнi та культуральнi елементи в контекстi того
природнього і соціального середовища, в якому iснує суспiльство.
Застосовуючи цей пiдхiд до рiзних суспiльств, що iснували в процесi
соцiокультуральної еволюцiї, ми можемо нарахувати багато варiантiв їх
соцiальної структури i культури. Але, не дивлячись на тисячi часто
неоднорiдних суспiльств, що iснували з початку людської iсторiї, їх
можна роздiлити на декілька основних типiв – відповідно до технологiї
прожиття (subsistence), тобто – до технології, якою вони  в основному
забезпечували своє існування. Герхард Ленські, який запропонував цей
підхід, виділив (як основні типи) суспільство полювання та збирання
(hunting and gathering), городницьке (horticultural) суспільство,
аграрне (agrarian) та iндустрiальне (industrial).

Іноді “horticultural” перекладають як “садівниче”, тому що
англійський термін у звичайному вжитку частіше позначає те, що
українською називають садівництвом. Але цей термін позначає також й
городництво, а в поясненнях до терміну Ленського мова йде саме про
городництво. (В економічній літературі цей період розвитку землеробства
називають первісним городництвом.)

Деякі соціологи виділяють як окремий тип пастуше (pastoral)
суспільство. Ленські в останній за часом класифікації суспільств,
виділяє за основним способом існування (primary mode of subsistence) –
взагалі 10 типів:

1) полюючі та збираючі; 2) прості (simple) городницькі;

3) розвинуті (advanced) городницькі; 4) прості аграрні;

5) розвинуті аграрні; 6) рибальські; 7) морські або

приморські (maritime); 8) прості пастуші (herding);

9) розвинуті пастуші; 10) індустріальні.

Але чотири з цих типів суспільств Ленські відрізняє від інших як
довкільно (середовищно, environmentally) спеціалізовані – а саме як
такі, які непропорційно багато (у порівнянні з іншими суспільствами)
покладаються на такі елементи своїх технологій, що особливо підходять
до характерних особливостей їх специфічного природнього довкілля
(середовища). Це: рибальські,  морські і  пастуші (прості і
розвинуті) (останні мають коней або верблюдів як засіб транстпорту).

А основними вважає  ШІСТЬ типів суспільств:

1)  полюючі та збираючі – що живуть за рахунок диких тварин і рос-

лин;

2)  городницьк і  прості  – живуть за рахунок рослинництва, але не
ма-

ють плугів, а знарряддя і зброю мають тільки з дерева і каміння;

3)  городницькі розвинуті  – знаряддя і  зброя  бронзові;

4)  аграрні порості  – теж саме, але мають  плуги  і
використовують

енергію тварин (биків);

5)  аграрні розвинуті  – знаряддя і зброя  залізні  (сталеві);
ще

шірше використовується енергія тварин;

6)  індустріальні  – використовуються неживі джерела енергії.

 Крітерії класифікації основних 6 типів суспільств:

¦Тип суспільства ¦Культивуван-¦ Мета-¦ Плуг ¦ Залізо ¦
Неживі дже-¦

¦ ня рослин ¦лургія¦
¦ ¦ рела енергії ¦

¦Полююче та збираюче ¦ – ¦ – ¦ –
¦ – ¦ – ¦

¦Просте городницьке ¦ + ¦ – ¦ –
¦ – ¦ – ¦

¦Розвинуте городницьке ¦ + ¦ + ¦ –
¦ – ¦ – ¦

¦Просте аграрне ¦ + ¦ + ¦ +
¦ – ¦ – ¦

¦Розвинуте аграрне ¦ + ¦ + ¦ +
¦ + ¦ – ¦

¦Індустріальне ¦ + ¦ + ¦ +
¦ + ¦ + ¦

Деякі соціологі додають ще постiндустрiальне (postindustrial)
суспільство, але про це ми будемо говорити окремо.

На кожному ступенi цього еволюцiйного процесу соцiальна структура i
культура суспільства ставали складнiшими. Причина в тому, що
ефективнiша технологія виживання дозволяє суспiльству виробляти бiльший
обсяг  додаткового продукту, а саме – бiльше їжi та iнших товарiв, нiж
це потрiбно, щоб забезпечити виживання їх виробникiв. В результатi
збiльшується та частка населення, що звільнюється вiд виробництва
їжi і замiсть цього виконує в суспiльствi iншi ролi. В результатi
значно поглиблюється розподiл працi, спецiалiзацiя окремих осiб та
груп на певних видах економiчної дiяльностi. В технологiчно
найпростiших суспiльствах фактично все працездатне населення було
зайняте у здобутті їжi. У технологiчно найразвинутіших суспiльствах
прогодувати все населення може менш нiж 5% робочої сили. Це дає
змогу суспільству розвивати свою соцiальну структуру i культуру.

 3.   Полюючі та збираючі   суспільства

Як бачимо з назви, це суспiльство, чиє iснування залежить вiд
тварин i рослин, якi його члени в змозi вполювати та зiбрати. Усi
суспiльства використовували цю технологию виживання на початку свого
шляху i ще кiлька тисячолiть тому; навiть сьогоднi iснує купка
iзольованих народiв, таких як Аранда в Центральнiй
австралiйськiй пустелi, якi залишаються на цьому рівні розвитку.

Суспiльства мисливцiв та збирачiв звичайно були дуже маленькими I
розкиданими. Причина дуже проста: навколишнє середовище не може
забезпечувати велику кiлькість, людей зконцентровану на однiй площинi,
день за днем їжою, яку вони зможуть вполювати чи зiбрати. Тому такi
народи жили і живуть маленькими групами, якi рiдко налiчують 4 членiв
(найчастіше -3) . Навiть така нечисленна група повинна мати в своєму
розпорядженнi площу не менш кiлькох сотень квадратних кілометрів, щоб
прогодуватись: і тому спiлкування мiж такими групами вiдбувалося рiдко i
недовго. Бiльшiсть членiв цих груп були родичами за одруженням.
Дiйсно, сiм’я – майже єдина визначена соціальна iнституція в таких
суспiльствах. Сім’я там виконує багато функцiй, якi в iнших суспiльствах
звичайно виконують інші спецiалiзованi iнституції, такі наприклад як
виробництво засобів до життя, освiта, захист. Полiтичнi iнституції
вiдсутнi: статуси в таких суспiльствах майже рiвні i, не дивлячись на
те, що iнколи iснує тимчасовий лiдер з обмеженою владою, бiльшiсть
рiшень в групах приймаються спільно.

Фактично iснує лише кiлька статусiв в таких суспiльствах. Вони
основанi на статi, вiцi та родинних зв”язках (kinship) ..Ролi, що їх
виконують чоловiки i жiнки, старi i молодi дещо вiдрiзняються, але немає
нiякої iншої спецiалiзацiї . Бiльшiсть членiв групи бiльшу частину часу
займаються одними й тими ж справами. Результатом їх спiльного життєвого
досвiду є їх однакова соцiальна цiннiсть. Їхня релiгiя майже нiколи
не включає вiру в могутнього бога чи богiв, якi брали б участь в
справах людей, натомiсть, вони вважають, що свiт населений невидимими
духами, яких треба приймати до уваги, але поклонятись їм не
обов”язково.

Народи мисливцiв i збирачiв весь час пересуваються по своїй
територiї, адже якщо вони будуть затримуватись надовго в одному мiсцi
можуть виснажити його. В результатi володiння речами їм тiльки заважає i
вони мають лише дуже незначну кiлькiсть речей. Нiхто з них не може
накопичувати, бо просто нема чого. Особи, якi знаходять їжу – єдине,
що цiнять в цих суспiльствах – повиннi роздiлити її з усiєю групою.

Бiйки чи ворожнеча всерединi груп зовсiм незвичнi серед
мисливцiв i збирачiв, частково тому, що в матерiальному планi їм
нема за що ворогувати мiж собою. I все ж, не дивлячись на роз
повсюджену думку, життя цих людей не є постiйною боротьбою за
виживання на гранi голоду. Їхнi потреби простi i їх легко задовольнити,
у багатьох (але не у всіх) довкіллях, і тому вони, в середньому,
витрачають менше часу на забезпечення себе необхідним, нiж люди, що
належать до iнших типiв суспiльства.

Використання полювання i збирання як технології виживання мало
великий вплив на соцiальну структуру i культуру суспільства. Соцiальна
структура і культура таких суспiльств з необхiдністю були дуже простими.

 4.Городницькі суспільства

Можна припустити, що раніше, ніж полювання та збиральництво
перестали бути основними способами здобуття засобів до життя у певних
суспільствах. Ці суспільства  десятки тисяч років. накопичували
інформацію стосовно процесів репродукування важливих для них рослин та
тварин. Близько 1 тисяч років тому деякі групи навчилися культивувати
деякі рослини та тварини, важливі для їх харчування.

Найраніше це почалося на Близькому Сході та у Південно-Східній
Азії. Першими рослинами, які почали культивувати люди стали пшениця і
ячмінь, а основними свійськими тваринами стали спочатку вівці, кози і
свині (на території України – це відбувалося 5-7 тис. років тому).

Перехід людських суспільств від полювання і збирання до сільського
господарювання одержав назву  неолітичної революції. (так назвав цій
процес відомий англійській археолог ХХ століття Гордон Чайлд). Перший
етап неолітичної революциї – перехід до городництва.

 Основні  знаряддя  городництва – палка-копалка (digging
stick), пізніше – мотика (hoe [hou]). Основна технологія використання
землі, так званий  вирубно-вогнений спосіб, який давав можливість
збирати достатній врожай тільки або 3 роки. Зола спалених дерев
слугувала за добриво недовго. Потім знищувалася інша ділянка лісу.

У городничих суспільствах чоловіки найчастіше були відповідальними
за очищення нових ділянок землі від лісу, а жінки – за вирощування
врожаю. Чоловіки продовжували полювати на тварин, але мисливство на
той час вже стало менш продуктивною діяльністю, ніж раніш. (Причини –
зниження чисельності дичини частково внаслідок значного зростання
людського населення, частково – внаслідок міграції дичини подалі від
 постійних  людських помешкань, які почали тоді складатися).

Період розвинутих городничих суспільств, за Ленськім, починається
з  виготовленням металевих знарядь та зброї. Наявність металургії він
застововує як крітерій, що диференцює два ступені розвитку городничих

суспільств (найдавніша така межа належить до 4-го тисячоліття до н.е. –
на Ближньому Сході).

Будуються міста захищені стінами – як захищені помешкання
правлячого класу, а також як політичні та релігійні центри. Там
створювалися також і різні майстерні – для виготовлення зброї, а також
особистого одягу для знаті, ювелірних виробів і та ін.

 5.   Аграрні   суспільства

Аграрнi суспiльства – це суспільства, чиї виживання, головним
чином, залежить вiд вирощуваання врожаю iз застосуванням плуга i робочої
скотини. Використання плуга значно пiдвищило продуктивнiсть землi; з
його допомогою стало можливим вносити в землю глибше, нiж сягають
коренi рослин, добрива; а також переорювати бур’яни, що при цьому також
стають добривом. Одна й та ж сама дiлянка землi за цією технологією
може оброблятись майже постiйно, тому стають можливими постiйнi
поселення. Застосування робочої скотини, що тягне плуг, робить одного
робітника набагато бiльш продуктивним, нiж кiлька городників. В
результатi великi поля замiняють на маленькi дiлянки, загальний вихiд
продукцiї значно збiльшується i з`являється можливiсть для більшого
додаткового продукту .

Розмiри аграрних суспiльств набагато бiльшi, нiж садiвничих: вони
сягають кiлькох мiльйонiв людей. Певна частина населення може не
працювати на землi, а натомiсть, виконувати інші виробничі ролі, які
потребують значної квалiфiкацiї, як наприклад, коваль чи перукар. Але
така квалификована праця має достатній попит за великои концентрацiи
людей. Аграрні суспiльства зробили можливим і доцільним зростання мiст,
в яких жили люди, якi прямо чи опосередковано продавали свои вмiння за
с/г продукцiю тих, хто залишав працювати на землi. Саме суспiльство
часто складалося з кiлькох таких мiст i примiських зон, з`зднаних
докупи за допомогою  перiодичних демонстрацiй сили центральною владою. .

Полiтичнi iнститути ставали бiльш складними і влада
зосереджувалася в руках однiєї особи. В аграрних суспільствах типовою
стає монархічна влада. Влада монарха, звичайно, абсолютна: вiн буквально
володiв життям своих пiдданих. В бiльш розвинутих аграрних суспiльствах
держава розгалужувалася на окремi соцiальнi iнституції iз складними
механiзмами судової та урядової бюрократiї. Що було пов`язано з майновим
розшаруванням цих суспільств. Багатства в цих суспiльствах завжди
розподiлялися дуже нерiвною мірою і фактично привласнювалося
меншістю знатних землевласникiв, що користувалися додатковим продуктом,
виробленим бiльшiстю селян. Зразком такої моделi з старий феодальний
лад в Європi.

У цих суспільствах розвивалися економiчнi iнститути; торгiвля
поширилась завдяки появі грошей. Необхiднiсть облiку врожаю для збору
податкiв та ведення державного господарства дала поштовх розвитку
писемності (яка з`явилась у всiх, без виключення, розвинених аграрних
суспiльствах (хоча не тільки в аграрних – ще у городничих суспільствах
Китаю і Мексики). Потреба ефективного транспорту i комунiкацiй у великих
аграрних суспiльствах вела до розвитку шляхів i флоту. Завдяки цьому
ранiше iзольованi суспiльства починають спiлкуватися мiж собою.

Релiгiя теж стала окремою соцiальною iнституцією, з постiйними
офiцiйними особами, храмами i певним полiтичним впливом.

Багатство аграрних суспiльств та їх осiлий спосiб життя дозволяє
вкладати додатковий прибуток в нові культурні сфери – живопис i
скульптуру, громадськi будинки i пам`ятники, палаци i стадiони.

Таким чином, суспiльства, чия технологія прожиття базувалася на
сiльському господарстві, мали набагато складнiшу соцiальну структуру
та культуру, нiж будь-яке з менш розвинених типiв суспiльства. В аг

рарних суспільствах збiльшузться кiлькiсть статусiв i соцiальних
ролей, зросла чисельність населення, розбудувалися мiста, з`являються
новi соціальні iнституції, вiдбувалося розмежування на соцiальнi класи,
надбання культури стали бiльш рiзноманітними.

 6.   Індустріальні   суспільства

Iндустрiальнi суспiльства почали виникати з розвитком механiзацiї
виробництва. Першою була Англiя, де близько 5 років тому розпочалася
промислова революція: зростаюче використання у виробництві енергії
неживої природи. З того часу цей спосiб виробництва зарекомендував себе
настiльки успiшно, що поширився у всьому свiтi, трансформуючи, або
руйнуючи iншi типи суспiльств. Iндустрiалiзацiя базується на
застосуваннi наукових знань до технологiї виробництва, що дало
можливість застосувати нові джерела енергiї, а також  перекласти на
машини . частину тієї роботи, яку ранiше робили люди чи тварини. Такі
технологiї, як паровий двигун, двигун внутрiшнього згорання,
електричний двигун – стимулювали змiни в економiцi та iнших
соціальних iнституціях.

Iндустрiалiзацiя – це ефективна стратегiя виживання, бо вона
дозволяє незначній меншостi суспільства годувати усе iнше його
населення. Тому iндустрiальнi суспiльства можуть сягати величезних
розмiрiв, налічуючи десятки i, навiть, сотні мiльйонiв людей.
Чисельність населення особливо швидко зростає на раннiх стадiях
iндустрiалiзацiї, коли люди починають жити довше за рахунок полiпшення
охорони здоров`я та санітарно-гігієничних умов.

Iндустрiальнi суспiльства швидко урбанiзуються бiльшiстю населення,
починає жити в мiстах та навколо них, де є бiльше можливостей
працевлаштування i де цi можливостi весь час збiльшуються. Великі
органiзацiї, такi як корпорацiї та урядовi бюрократичнi установи
перетворюють значну частку соцiальної дiяльностi на анонiмну та
безособову. В процесі індустіалізації економіка стає фактично
безмежною, охоплює своїм впливом усі ланки суспільства.

Сім”я втрачає багато своїх первинних функцій. Вона перестає бути
одиницєю економічного виробництва і освіти молоді.

Вплив релiгiї, як беззаперечного джерела морального авторитету
зменьшується. Виникають світські ідеології, різні люди приходять до
різних, іноді взаємовиключаючих, цiнностей i вiруваннь. Значною мірою
це відбувається під впливом науки як нова важлива соцiальна
iнституція, оскiлькi технологiчнi нововведення залежать вiд
розширення та вдосконалення наукових знань. Одночасно, і освiта стає
окремою iнституцією. Розвиваються i iншi соціальні iнституції, такi як
правова, медична, вiйськова, спортивна.

Сучасні тенденції змін у розвинутих індустріальних суспільствах
ми розглянемо пізніше, колі будемо розглядати соціальні зміни та їх
причини.

Т Е МА   7 . СОЦIАЛЬНІ ГРУПИ

 1. Первиннi та вториннi групи.

Соцiологи подiляють соцiальнi групи на  первиннi . та  вториннi.

 Первинна група  –   це  невелика кiлькiсть людей, що
безпосередньо  взаємодiють один з одним на протязi вiдносно довгого часу
на особистiй  основi ..

Родина, коло друзiв – це первинні групи. Вiдносини в такiй групi
мають, як правило,  емоцiйне пiдгрунтя, й саме iснування групи є для її
 членiв безумовною цiннiстю. .

Поняття “первинна група” вперше застосував у 1909 році стосовно
до сім’ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі (Charles Cooley) у
своїй монографії “Соціальна організація”. Пізніше соціологи стали
застосовувати термін “первинна група” для зазначення будь-якої групи, в
якій існують  особисті стосунки .. З цієї точки зору,  пара друзів .
або  невелика робоча бригада, члени якої  не тільки  працюють, але й
відпочивають разом ., ходять один до одного у гості . – все це первинні
групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному
суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистостю і різними
організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за
останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень
про “зникнення” первинних груп у процесах індустріалізаці, урбанізації
та бюрократизації суспільства. В той же час було з’ясовано, що у
сучасному суспільстві  домінують вторинні групи. .

 Вторинна група  –  це сукупнiсть людей, що об’єднанi практичною
ме тою та взаємодiють на безособовiй основi, у бiльшостi випадкiв –
опосередковано (тобто-через iнших членiв групи, через дiловi
матеріали або технiчнi засоби).

Приклади вторинних груп: університет, велике пiдприємство,
профспілка, полiтична партiя, урядова органiзацiя, війскова частина.

Безпосереднi контакти у вторинних групах обмеженi. Члени такої
групи взаємодiють один з одним переважно у вiдповiдностi до їх
статусiв та соцiальних ролей.

Соцiальну групу соцiологи вiдрiзняють вiд  скупчення та соціальної
 категорiї.

 Скупчення  – це  одночасне зiбрання в одному мiсцi невiдомих
один одному iндивiдiв. . Пасажири у тролейбусi, натовп на вулицi,
покупцi у магазинi, черга за квитками на залiзницi, аудиторiя на
концертi – це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять i
легко виходять. Форми соцiального упорядкування тут короткочаснi. Але
це не означає, що у соцiальному життi скупчення маловажливi. Пiзнiше,
коли ви вивчатиме закономiрностi колектив-ної поведiнки, то побачите,
що для деяких її форм соцiальнi скупчення становлять  вихiдну основу.

 Соцiальна категорiя   (category) – сукупність  людей, що
мають  спiльнi ознаки, якi вважаються соцiально важливими. Найчастiше,
це такi, наприклад, ознаки, як стать, вiк, раса, нацiональнiсть,
громадянство, соцiальний статус.

Категорiями є, наприклад, робоча сила, учнi, студенти, пенсiонери,
ветерани, але також й дiабетики, божевiльнi, худорлявi i т.iн.

Iнформацiя про соцiальнi категорiї може мати важливе практичне
значення. Наприклад, iнформацiя про розподiл населення за вiком дозволяє
прогнозувати необхiдну кiлькiсть учнiвських мiсць у школах, майбутню
частку пенсiонерiв, ймовiрний обсяг медичного обслуговування та багато
iншого.

Крiм того, усвiдомлення людьми своїх спiльних рис, може мотивувати
їх до взаємодiї. А деякi спiльнi ознаки самi є умовами взаємодiї.

Особливо – спiльна мова та спiльне громадянство.

2. Групи належностi та сторонні групи.

Крiм подiлу на первиннi та вториннi групи, що здiйснюється  за
критерiєм типу вiдносин мiж їх членами,  корисним  для
соцiологiчного аналiзу виявилося також розрiзнення груп  за крiтерiєм
належностi (або  неналежностi)  людини до вiдповiдної групи.

За цим критерiєм соцiальнi групи подiляються на  групи належностi
(ingroups, буквально – у-групи) та  стороннi групи . (outgroups –
позагрупи).

 Група належностi  – група, iз якою людина себе iдентифiкує і до
якої належить.

 Стороння група  – це група, з якою людина себе не iдентифiкує і
до якої не належить.

У повсякденному спiлкуваннi рiзницю мiж цими групами позначають,
використовуючи займенники “ми” чи “вони”. Тому нерiдко групу
належностi називають також “ми-групою” (we-group), а стороннi групи –
“вони-групами” (they-group).

Чим повнiше ми усвiдомлюємо, хто є “вони”, тим точнiше
усвiдомлюємо, хто є “ми” (до кого ми належимо, з ким ми об’єднуємося).

Поняття груп належностi та стороннiх груп висвiтлює важливiсть
 соцiальних меж   (boundaries) –  соцiальних демаркацiйних лiнiй,
що  повiдомлюють нам, де саме взаємодiї певного типу починаються i де
вони  скiнчуються.

Безумовно, груповi межi позначаються не фiзично. Вони позначаються
 перервами у течiї соцiальної взаємодiї певного типу .. У тий чi
iншiй мiрi груповi межи мовби “капсулюють” людей у соцiальну мембрану,
так що центр та потiк їх взаємодiй мiститься усерединi.

Деякi соцiальнi межi пов’язанi з територiальними. Наприклад, межi
сусiдськi, общиннi, державнi.

Iншi соцiальнi межi пов’язанi iз  соцiальними вiдмiнностями . –
межі мiж етнiчними групами, релiгiйними, полiтичними, професiйними,
мовними, статусними.

За будь яких джерел,  соцiальнi межi мають  двi  функцiї ..
По-перше, вони запобiгають вiд проникнення усередину групи людей iз
зовнi,  по-друге ., вони утримують членiв групи усерединi неї (iнодi
так щильно,

що члени групи навiть не думають про iншi можливостi соцiальної
взаємодiї).

Експеримент Музефера Шерiфа (Мuzafer Sherif) та його помiчникiв у
1966 роцi показав, як  ситуацiя конкуренцiї поглиблює усвiдомлення меж
 групи належностi та посилює антагонiзм до стороннiх груп. .

11-1 рiчнi хлопчики iз здорових, соцiально забезпечених та
стабiльних родин середнього класу у лiтньому таборi вiдпочинку були
подiленi на двi групи. Експеримент проходив у чотири фази.

 Перша фаза  (1-й тиждень) – це органiзацiя життя кожної групи
окремо (вироблення подiлу функцiй, лiдерства, групових норм, власних
прапорів).

 Друга фаза  (-й тиждень) – це конкурентнi контакти груп (бейсбол,
футбол, перетягування канату й таке подiбне). Почалася ця фаза з
проявiв спортивниого духу, але це швидко змiнилося посиленням
негативних ставлень, “вiйною покiдкiв” у їдальнi, спалюванням чужих
прапорiв й таким iншим. У цiй фазi обидвi групи хлопчикiв мали вигляд
хулiганських компанiй.

 Третя фаза  планувалася як iнтеграцiйна – були органiзованi умови
для спiлкування – їжа за спiльними столами членiв рiзних груп, спiльне
вiдвiдування кiнозалу й таке iнше. Але це привело тiльки до загострен-

ня конфлiкту.

 Четверта фаза  складалася iз створення таких особливих ситуацiй,
якi вимогали вiд обох груп взаємодiї. Наприклад, була органiзована така
аварiя водопроводу, що викликала необхiднiсть спiльної роботи, щоб
вiдновити постачання у табор води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливi. Якщо
конкуренцiя посилювала вiдмежування груп, спiльна мета та спiльна
робота навчали їх взаємної доброзичливостi та спiвробiтництву.

Блейк та Маутон у 1979 роцi отримали аналогiчнi результати на групах
дорослих.

 3. Референтна група.

Дуже важливим є розрiзнення груп належностi та референтної групи.

 Референтна група  для людини   – це група, чиї ставлення, почуття
та дiї людина подiляє. Референтна група може бути, а може й не бути
групою належностi.

Досить вiдомi приклади психологiчної iдентифiкацiї не з групою
належностi – це революцiонери з вищого свiту; прихiльники релiгiї,
носiїв якої немає поблизу; колаборанти, що спiвпрацюють з ворогом;
асiмiльованi емiгранти.

 Референтна . група виконує декiлька  функцiй.

 По-перше , вона може виконувати  нормативну функцiю, тобто –
 вплива ти на стандарти людини. Той, хто бажає належити до певної
групи, той приймає цiнностi i норми групи, той культивує її стиль
життя, її

полiтичнi уподобання, музичнi смаки, сексуальну практику, ставлення до
алкоголю, наркотикiв i таке iнше.

 По-друге , референтна група може виконувати  порiвняльну функцiю.
Це вiдбувається тодi, коли людина використовує стандарти своєї
референтної групи як “систему координат” для оцiнки своєї поведiнки,
для виправдання або засудження своєї зовнiшностi, своїх здiбностей,
свого здоров’я, рiвня життя i такого iншого.

 По-третє, референтна група може виконувати  асоцiативну функцiю.
Мається на увазi та ситуацiя, коли через iдентифiкацiю себе з групою
людина може мов би “запозичати” статус групи й грiтися у вiддзеркаленнi
її слави. Добре вiдомий приклад цього явища – “фани” спортивних
команд).

Коли група належностi людини не спiвпадає з її референтною групою,
вона може вiдчувати те, що отримало назву  вiдносної депривацiї
(deprivation).  Вiдносна депривацiя  – це незадоволеннiсть, пов’язана з
розривом мiж тим, що людина має (тобто обставини групи належностi) I
тим, що, як людина вважає, вона мали би мати (тобто – обставини
референтної групи).

Вiдчуття вiдносної депрiвацiї часто сприяє соцiальному вiдчуженню
(alienation) i створює передумови колективних дiй та революцiйних
соцiальних рухiв. Тому поняття референтної групи дає один з ключiв до
розумiння багатьох процесiв соцiальних змiн.

Треба також зауважити, що для людини можуть iснувати не тiльки
позитивнi референтнi групи. Часто люди мають також негативнi референтнi
групи. Це тi соцiальнi групи, вiд яких людина себе вiдокремлює, по
вiдношенню до яких вона пiдкреслює вiдмiннiсть своєї групи.

Наприклад, для полiтичних емiгрантiв негативною референтною групою
найчастiше є правлячи кола їх країн. Американськi соцiологи показали
це у дослiдженнях кубiнської полiтичної емiграцiї. Вони показали
також, що для такої спiльноти негативна референтна група стає фактором
соцiальної солiдарностi, iнструментом, за допомогою якого ця спiльнота
пiдтримує свою єднiсть, зв’язки мiж її членами.

 4. Вплив первинних груп.

Пiзнання груп дає можливiсть краще зрозумiти людську поведiнку.

Це пов’язано з тим, що групи є джерелом наших людських якостей. °х
динамiчнi властивості роблять групи тою впливою соцiальною силою, якою
вони є у людському співжитті. Тому доцiльно познайомитися з тим,
чиниться всерединi груп, з тими процесами в групах, що впливають на
соцiальне життя.

Вперше фундаментальна роль первинних груп була виявлена емпірично у
широко відомих у світі Хоторнських дослідженнях. Це дослідження під
керівництвом Елтона Мейо (Elton Meyo) проводилися між 194 та 197 роками
на Хоторнському заводі (Hawtorn Works) електричних приладів у Чикаго.
На цьому заводі працювали близько 3 тисяч працівників і керівництво
компанії було стурбовано високим рівнем незадоволенності працівників.
Справа в тому, що за усіх матеріальних соціальних умов це була одна з
прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги
хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального
забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за
все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали зміняти
години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв,
рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів
виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників.

Що ж трапилось?

Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку –
продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли
трива лість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше
зросла.

Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до
початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще
більше. І це, з точки зору уявлень кінця -х років, було абсолютно
незрозумілим. Тим більше, шо такі самі результати були отримані при
змінах рівня освітлення, способу оплати праці й іншими чинниками та
стимулами.

Подальші досдідження показали, що жінки, обрані для експерименту
відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це
їх об’єднало у тіснопов’язану погоджено діячу групу. Вони стали вважати,
що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду
“еліти”. В той же час, вони знали, для чого організовано експеримент, і
відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще – у
відповідності (як їм здавалося) з чеканнями досліднииків.

У світовій соціології та соціальній психології це явище отримало
назву “хоторнський ефект” (Hawtorne effect). Цей ефект полягає в тому,
що  факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більш, аніж
 інші фактори, якими маніпулюють дослідники. .

З цього дослідження було зроблено висновок, що “людський фактор”
видіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Мають
на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками.

Дослідники виявили також важливість для організації виробництва
 створення невеликих чітко організованих груп робітників.

Пізніше американські соціологи Ротлисбергер (Roethlisberger) і
Діксон (Dickson) показали, що первинні групи здатні справляти вплив на
рівень продуктивності цілого заводу. Такі групи, так би мовити,
неофіційно регулюють темп роботи. На того, хто працює набагато швидше
інших, його група справляє тиск – його називають “вискочкою”, дражнють,
висміюють або, навіть, бойкотують.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також
дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних
промислових вибухів. Досдідники виявили, що у таких екстремальних
ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім’ї.  А
лю ди, що належать до якої-небудь первинної групи . (наприклад,
внаслідок недавньої міграції),  після стихійного лиха дуже довго
зазнають глибо кого відчаю та безвихіддя. .

Політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і
використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального
контролю та управління народом. Насьогодні особливо розгалуженою
китайська система “бзяо-теу” , що організовується не тільки на всіх
підприємствах, установах, військових підрозділах, але й  за місцем
проживання. . Групи “бзяо-теу” і зараз проводять регулярні збори
“взаємної

критики”. На цих зборах кожен член групи зобов’язаний критикувати свої
недоліки та вислуховувати критику з боку інших членів групи. Таким чином
первинна група здійснює величезний і тривалий тиск на кожного її
члена. Правляча група використовує такі первинні групи, щоб
організовувати так звану “загальнонародну” підтримку офіційної державної
політики. (Роль яку відігравали первинні групи в системі радянського
тоталітаризму ще не досліджено.)

Дослідження американських та японських соціологів показують, що
велику роль первинні групи мають у японських концернах – вони
забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та
корпоративних цінностей.

 5. Розмір групи

Розмір групи має важливе значення тому що він впліває на характер
 взаємодії . у ній. Чім менша група – тим більше можливостей у кожного з
її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи – діади (dyads) – забезпечують здійснення багатьох
з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між
матір’ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків
людського спілкування, як показують данні досліджень – це спілкування
віч на віч. Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із
своїми студентами дослідили 7,45 випадків неформального спілкування:
між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах,
покупцями у магазинах, а також 1,458 випадків спілкування у
різноманітних ситуаціях на роботі. Віявилося, що  71 відсоток випадків,
– як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях –  взаємодіяли тільки
двоє; у  1 відсотку – троє; у  6 відсотках . – четверо; і тільки у
відсотках взаємодіяли п’ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах – відіграють емоції
та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний
взаємозв’язок: якщо один з них розчаровувається – взаємовідносини
руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Крім того,
відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженними і меньш явно
агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta; 1955; O`Dell,
1968).

Приєднання до групи третього учасника – утворення  тріади  –
докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме – стають можливими 
коаліції  –  об’єднання двох проти третього  (Hare, 1976). За таких
умов одна особа може набути роль “третього зайвого” або “аутсайдера”.
Однак, за іншихобставин, третій може набути роль “посередника” і
виконувати функцію між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути
оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію,
щоб отримати рекомендації з якихось питань, – скільки осіб вона має
включати в ідеалі?

Дослідити, проведені з малими групами дають підстави вважати, що
найкращій розмір –  п’ять осіб  (Yare, 1976). За такої кількості осіб в
групі  повне взаємне блокування малоімовірне  – тут  непарне  число
членів.

Далі, через те що група може розколюватіся на більшість з трьох
осіб і меншість з двох, існування меншості  не означає  обов’язково 
ізоляції однієї особи  – як це відбувається у  тріадах. До того ж
розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить  легко
зміню вати  свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції
без неохідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті,
розмір групи з п’ять осіб достатній для того, щоб люди могли вільно
висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але
водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити
повагу для почуттів і потреб один одного.

 6. Лiдерство.

Ви знаєте, що не iснує футбольних команд без капiтанiв, армiй без
офiцерiв, корпорацiй без керiвного персоналу, унiверситетiв без
ректорiв, оркестрiв без диригентiв, або банд без главарiв. Без
загального керiвництва людям звичайно важко координувати свою
дiяльнiсть. Внаслiдок цього, деякi члени груп мають в них бiльший вплив,
нiж iншi. Таких членiв груп соцiологи називають  лiдерами . Невеликi
групи можуть iснувати без лiдерiв, але у великих групах вiдсутнiсть
лiдера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера
(1981) здебiльшого буває два типи лiдерів. Один тип лідера – це
“спецiалiст по задачах” (task specialist). Лідер цього типу спрямований
перш за все  на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на
організацію їх розв’язання. Інший тип лідера – це, так би мовити,
“спеціаліст по стосунках” (social-emotional specialist). Лiдер цього
типу спрямований перш за все на вирiшення  мiжособових . проблем в
групi, на розрядження напруги в групі та на сприяння солiдарностi її
членів. Перший тип лiдерства спрямований на досягнення групових цiлей
називають  iнструментальним  (instrumental). Другий тип,
орiєнтований на пiдтримування злагоди та єдностi в групi,
називають  експресивним (expressive). У  деяких . випадках одна й та ж
людина виконує обидвi цi ролi. Але частiше кожну з цих ролей виконує
окрема особа. I жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за iншу.
Яка саме з них важливiша – це залежить вiд ситуацiї.

Лiдери також вiдрiзняються тим,  як саме . вони впливають на
групу. Цей аспект лiдерства вперше був висвiтлений у класичних
експериментах Курта Левiна та його групи ще у 3-их роках (Lewin,
Lippitt, and White, 1939). У ціх дослiдженнях дорослi лiдери,
працюючи з групами 11-рiчних хлопцiв свiдомо притримувались одного з
трьох стилiв лiдерства: авторитарного, демократичного та потурального.

 При авторитарному  стилi лiдер визначав полiтику групи, давав
детальнi вказiвки всiм її членам так, щоб вони знали,  що . мусять
робити, призначав партнерiв по роботi, суб’єктивно схвалював та
критикував їх дiї, i за власним розсудом усував вiд участi у груповiй
дiяльностi.

 При демократичному  стилi керiвництва лiдер дозволяв хлопчикам
брати участь у прийняттi рiшень, окреслював лише загальнi цiлi,
пропонував на вибiр рiзнi способи дiї, дозволяв членам групи
працювати з тими, з ким вони бажають, оцiнював хлопчикiв об’єктивно
i приймав участь у дiяльностi групи.

 При потуральному  стилi керiвництва лiдер займав пасивну позицiю
невтручання, надавав матерiали, пропозицiї i допомогу  тiльки . тодi,
коли їх просили, i унiкав коментувати будь-яким чином роботу хлопчикiв.

Якщо характеризувати цi стилi лiдерства узагальнено, то слід
відмітити наступне.

 При авторитарному лiдерствi:  (1) лiдер  утримує владу i несе
вiдповiда-льнiсть, (2) лiдер  дає членам групи вичерпнi
вказiвки ., (3) спiлкування у групi йде головним чином “згори вниз”.

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лiдерствi група
дiє швидко, органiзовано та прогнозовано, але при цьому придушується
особиста iнiцiатива.

 При демократичному лiдерствi:  (1) лiдер подiляє досить багато
влади з групою, проводячи полiтику групового обговорення та прийняття
рiшень; () члени групи через участь у прийняттi рiшень подiляють як
завдання, так i вiдповiдальнiсть; (3) активне спiлкування у групi iде
як згори вниз, так i навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лiдерствi
особиста вiдповiдальнiсть за справи групи є вищою; недолiк його в тому,
що групова дiяльнiсть забирає надто багато часу та iнодi група не
приходить до однiєї думки.

 При потуральному лiдерствi:  (1) лiдер дозволяє членам групи
робити що завгодно: вiн фактично зрiкається влади у групi, () члени
групи самi роблять те, що вважають за потрiбне, (3) спiлкування йде в
основному “у горизонтальнiй площинi”: мiж рiвними членами групи.

Перевага потурального лiдерства в тому, воно дозволяє
висококвалi-фiкованим i компетентним членам працювати без стороннього
втручання в їх роботу. Недолiк його в тому, що група часто безцiльно
живе за течiєю подiй, бо їй бракує керування.

Дослiдники виявили, що авторитарне лiдерство спричиняє високий
рiвень фрустрацiї i ворожих почутiв до лiдера. Продуктивнiсть
залишається високою  тiльки у присутностi . лiдера та вiдразу ж повзе
вниз у його вiдсутностi. При демократичному лiдерствi члени групи
почуваються щасливiшими, дружнiшими, пiлкуються про групу, виявляють
бiльше самостiйностi (особливо у вiдсутностi лiдера), i мають низький
рiвень мiжособової агресивностi. Потуральне лiдерство веде до низької
продуктивностi групи та до високого рiвня мiжособової агресивностi.

Коментуючи цi висновки, американськi соцiологи зауважують, що
дослiдження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до
демократичного способу дiй. I американськi соцiологи вважають, що за
iнших обставин, в iншому культурному середовищi перевага могла бути на
боцi авторитарного лiдерства. Той факт, що авторитарнi лiдери часто
зустрiчаються у країнах, якi розвиваються, примушує деяких соцiологiв
припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному
стилю лiдерства. (Bass,196). Хоча це можна пояснити i тим, що  за таких
обставин авторитарному лiдеру легше захопити та утримати владу ..
Практичний досвiд також свiдчить, що демократичне лiдерство не завжди
стимулює краще виконання роботи або вищий рiвень продуктивностi. Деяким
людям ( як показують данi дослiджень) бiльш подобається, щоб їм
казали що треба робити, нiж брати участь у прийняттi рiшень.

 7. Соцiальне ледарство  (social loafing).

Звичайно вважається, що три особи спiльно можуть тягнути канат
втричi сильнiше, нiж одна особа, i що вiсiм можуть тягнути у вiсiм
разiв сильнiше. Але дослiдження показали iнше. Якщо канат тягне одна
особа і її зусилля, у середньому, дорiвнює 59 кiлограмiв, то група з
трьох таких осiб тягне канат у середньому iз зусиллям 16 кiлограмiв,
тобто у ,7 разiв бiльше, нiж одна особа. А група iз восьми осiб тягне
канат iз зусиллям близько 48 кiлограмiв, – тобто тiльки у 4, рази
бiльше, нiж одна особа.

Було запропоновано кiлька пояснень такого явища. Ранiше це
пояснювали недосконалiстю координацiї зусиль членiв групи. Але ця
гипотиза була спростована на початку 7-х рокiв в експериментах
Iнгхема.  Вiн  вимiрював зусилля, якi прикладали слiпi люди, що тягли
канат самi, але  були переконанi, що тягнуть разом з iншими.
Виявилось, що за таких  обставин люди теж послаблювали свої зусилля.
 .Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі,
вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву  соцiального
ледарства. 

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною
гіпотезою, люди звичайно відчувають,що вони не досягають
справедливого подiлу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні
зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподiваються, що у гуртi
можна непомiтно уникнути частини роботи, і тому послаблюють
індивідуальні зусилля. Крiм того, коли люди працюють в групi, вони
часто очикують, що iншi члени групи теж ледарюють (це показали
дослiдження Джексона i Харкiнса на початку 8-х рокiв).

Американськi соцiологи прийшли до висновку, що у схiдних обставинах
працювали радянськi селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних
дiлянках вони працювали набагато ефективнiше. Такi дiлянки складали менш
нiж 1 вiдсоток сiльскогосподарської землi колишнього Радянського Союзу,
в той же час на них вирощувалося близько 7 вiдсоткiв валової
сiльскогосподарської продукцiї.

Але зi сказаного не треба робити висновок, що груповiй роботi
треба покласти край. Групи необхiднi тому що вони можуть зробити багато
такого, що поодинцi зробити взагалі неможливо. I коли люди викону-

ють  складнi . завдання, робота часто iде краще, коли кожен працює
разом з iншими людьми. Це також показали емпiрiчнi дослiдження
(Джексон I Вiл’ямс, 1985). I коли  соцiальна солiдарнiсть висока ., а
групова мета сприймається як захоплююча, –  люди дiйсно можуть
подвоювати свої зу силля . працюючи у групі. Такi приклади дають деякi
спортивнi команди, I такi приклади дають iзраiльськi колективнi
господарства (своєрiднi колгоспи). На жаль не було ще вiдповiдних
дослiджень у нас.

Соцiальне явище, дещо схоже iз соцiальним ледарством – це
 ситу ацiя, у якiй члени групи зустрiчаються з протирiччям мiж
задоволенням  своїх особистих iнтересiв i сприянням добробуту групи. .
Цей феномен отримало назву  соцiально ї  дилеми .

Яскравий приклад соцiальної дилеми наводив Гарет Хардiн. Вiн
дослiджував ситуацiю, у якiй деяка кiлькiсть пастухiв користувалася
спiльним пасовиськом. Кожен з пастухiв мiг вважати, що якщо вiн
додасть ще одну корову до стада, вiн одержить вiд цього додатковий
прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде
винищено i всi пастухи матимуть збитки.

Подiбна ситуацiя виникає при використаннi будь-яких обмежених
ресурсiв – чистого повiтря, води, електрики, газу i такого iншого. Кожна
особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у
використаннi бiльшої кiлькостi ресурсiв та у забрудненi середовища на
бiльшу суму, нiж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення
середовища розкладаються на усе населення равномiрно.

Соцiальнi дилеми зустрiчаються у двох основних формах:

–  дилема спiльного користування , коли людина має вирiшувати,
брати чи не брати зi спiльних ресурсiв;

– та  дилема спiльного нагромадження , коли людина має вирiшувати
додавати чи не додавати свого до спiльних ресурсiв.

Перша дилема отримала також назву  “дилема рацiона”  (сommons
dilemma), другу називають “дилемою громадського добра” (public goods
dilemma). Остання дилема часто виникає у ситуацiях, коли спiльне
благополуччя групи можуть забезпечити кiлька її членiв. Пiдхiд у
такий ситуацiї з позицiї “Нехай це робить ктось інший отримав
назву “free-rider mechanism”, що можна перекласти украiнською як
“механiзм дурняка” (дарiвщини) , або як “механiзм “зайця”
(безбiлетника). /Устолого українського термiну немає/.

Проблема полягає в тому, що залишаючись насамотi зi своїми
особистими iнтересами, люди часто спонукаються тим, щоб скористуватися
внесками iнших у добробут громади в цiлому.

Ситуацiя дармового користування плодами чужих зусиль виникає не
тiльки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також
тодi, коли людина побоюється що хтось iнший “на дурняка” скористується
плодами її зусиль. Це явище отримало назву “ефекту сисуна” (sucker
effect). Люди звичайно не схiльні грати роль “сисуна”, але вони
зменшують свiй внесок у спiльну групову справу, коли вважають, що
хтось таку роль грає.

 8. Групове мислення .

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути – це групове
мислення   (Groupthink). Цим термiном соцiальний психолог Iрвiнг
Дженiс (Irving Janis) запропонував позначати той процес прийняття
рiшень, що вiдбувається у таких мiцно згуртованих групах, у яких
їх члени настiльки сконцентровані на змiцненi групового консенсусу, що
придушують критичне мислення. Це явище Iрвiнг Дженіс iллюстрував
прикладом

прийняття рiшення адмiнiстрацiєй Кенедi про вторгнення на Кубу у
Затоцi Свiней (Bay of Pigs) у 1961 роцi. Пiзнiше, аналiзуючи негативнi
наслiдки цiєї акцiї ( посилення влади Кастро, консолiдування вiдносин
мiж Гаваною Москвою, розмiщення на Кубi радянських ядерних ракет та
iнше), Джон Кенедi запитував: “Як ми могли бути такими дурними?”. Тому,
що не тiльки президент та його радники недооцiнили армiї Кастро, але
вони виявилися навiть не спроможнiми розшукати у багатьох
iнстанцiях вiдповiдну iнформацiю, яка реально була у США (Афганістан,
1979).

 В умовах групового мислення члени групи подiляють iлюзiю
невраз ливостi своєї логiки ., що веде до надупевненостi i готовностi
ризикувати без достатнiх пiдстав. Спiвучасники групового мислення
беззастережно вiрять у внутрiшню правоту своєї справи – у випадку з
адмiнiстрацiєю Кенедi – у необхiднiсть скинути силою режим Кастро.

У ситуацiї групового мислення члени групи вимагають згоди, i
застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнiв щодо
запропонованого напрямку дiй. Вони вiдвертають розходження у думках i
практикують самоцензуру (self-censorship). Пiзнiше з’ясувалося, що
Державний секретар (Dean Rusk) i мiнiстр оборони (Robert McNamara)
зовсiм по-рiзному розумiли план вторгнення, хоча брали участь у тих
самих засiданнях.

Проаналiзувавши 19 головних мiжнародних криз за 35 рокiв пiсля
другої свiтової вiйни Iрвiнг Дженiс прийшов до висновку, що у  37
 вiдсотках ситуацiй . адмiнiстрацiя США демонструвала у значнiй мiрi
прояви  групового мислення ..

Групове мислення зустрiчається також у iнших галузях соцiального
життя – особливо у корпорацiях та iншiх великих органiзацiях.

 9. Груповий конформiзм .

Дослiдження групового мислення засвiдчили наявнiсть у групах
потужнього соцiального тиску, що породжує  конформiзм (conformity),
(conformity дослiвно – “відповідність”). Хоча цей тиск якiсно впливає
на поведiнку людей, вони часто навiть не пiдозрюють про це.

У дослiдженнях Музафера Шерiфа 3-х рокiв вплив групи на особисте
сприйняття був показаний на прикладi оптичної iлюзiї. Суть цiх
дослiджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму свiтла у
темнiй кiмнатi, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у
рiзних напрямках. При цьому, уявлення рiзних людей про те, наскiльки
далеко пляма відхиляється, – рiзнi. Шерiф протестував рiзних людей
поодинцi i зафiксував їх уявлення. Потiм вiн зiбрав в одну групу тих
людей, чиї бачення найбiльше вiдрiзнялися один вiд одного. Вiн попросив
їх знову подивитися на свiтлову пляму i голосно розповiсти, що вони
бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового
уусередненного. Пiзнiше, знову на самотi, вони вже не поверталися до
свого попереднього бачення i продовжували притримуватися стандарту
групи. Цiкаво, що бiльшiсть з них стверджували, що прийшли до такого
висновку самостiйно, i група не мала на них нiякого впливу.

З iншого боку явище конформiзму дослiджував Соломон Аш (Solomon
Asch). Вiн пропонував студентам, що брали участь у експериментах,
визначати лiнiї однакової довжини на двох зображеннях.  Вiн просив
членiв  групи з дев’яти осiб говорити вголос ., якi лiнiї вони вважають
однаковими. Однак, всi члени експериментальної групи – крiм одного –
були помiчниками Аша, i свiдомо давали домовлену невiрну вiдповiдь. I
хоча вiрна вiдповiдь була очевидною,  1майже третина вiдповiдей 
 пiддослiдних  повторювала ту невiрну вiдповiдь, яку давала бiльшiсть
групи .. У цих випадках пiддослiднi всупереч тому, що бачили,
погоджувалися з твердженнями бiльшостi членiв групи. Таке погодження i
отримало назву  кон формiзму,  а вiдповiдна схильнiсть iндивiда – назву
 конформностi. 

Пiзнiше iнтерв’ю з пiддослiдними показали, що тiльки деякi з них
сприймали вибiр бiльшостi як правильний. Бiльшiсть не вважали цей
вибiр правильним, але не хотiли вiдрiзнятися. Такi експерименти наочно
довели здатнiсть групи викликати конформну поведiнку.

 ТЕМА 8. СОЦIАЛЬНІ   ОРГАНІЗАЦІ°

 1. Поняття цiльової органiзацiї

Ще кiлька столiть тому  майже .  все  соцiальне життя
вiдбувалося у

межах невеликих соцiальних груп – сiм’ї, сусiдської групи, сiльської

общини. Сьогоднi у соцiальних структурах переважають великi вториннi

групи, що впливають на життя людей з моменту їх народження. Зростання

ролi вторинних соцiальних груп було пов’язано iз формуванням великих

суспiльств, що охоплюють мiльйони людей, та з вiдповiдним ускладненням

подiлу працi, без якого неможливо було задовольняти потреби соцiально-

го життя великих суспiльств.

Для того,  щоб просто пiдтримувати життя . значного за
кiлькостю

мiського населення, необхiдно було не тiльки збiльшити виробництво

їжи, але й ще забезпечити i зберiгання її у вiдповiдних кiлькостях, i

транспортування на досить значнi вiдстанi. У великих мiстах для

будь-кого ставало неможливим  запроваджувати норми i стандарти групово-

 го життя . приймаючи до уваги тiльки членiв родини та сусiдiв. З
укла-

дення подiлу працi, а тому i її змiсту,  освiта дiтей . вже не
могла

вiдбуватися тiльки таким, так званим “природним шляхом”, яким батьки

навчали їх ходити та розмовляти.

Для задоволення цих та багатьох iнших потреб люди створювали гру-

пи, призначенi для виконання певних завдань, для досягнення певних

цiлей. Такi групи у англомовнiй соцiологiї одержали назву  formal

 organizations.  В українськiй мовi (як i у росiйськiй) цей термiн часто

калькують словосполученням  формальнi органiзацi .ї. Але українське
слово

“формальний” не має деяких тих значень, що має англiйське слово

“formal”, i якi саме i “спрацьовують” у термiнi “formal organization”.

Наприклад, “formal”, за Вебстером, це, крiм iншого, ще й “highly

organized”, тобто – “високо органiзований”. Це значення Вебстер пояс-

нює словосполученням “a formal garden”, що українською перекладається

не як “формальний сад”, а як “регулярний парк”.

Беручи до уваги, що термiном “formal organization” у соцiологiї

позначають  такi великi вториннi групи, якi свiдомо створюються саме

 для досягнення певних цiлей,  .я схиляюсься до того, щоб називати
їх

 цiльовими органiзацiями. 

Як вiдмiчають американськi соцiологи у останнi десятирiччя Сполу-

ченнi Штати все бiльше ставали суспiльством великих, напiв-автономних

i тiсно зв’язаних цiльових органiзацiй. I це не тiльки система держав-

ної адмiнiстрацiї – вiд мiсцевих мунiципальних органiзацiй аж до феде-

рального уряду. До цих органiзацiй вiдносять також “великi”

мiжнацiональнi корпорацiї, “великi” лiкарнi, де працюють тисячi

лiкарiв, “великi” профспiлки i “великi” сiльскогосподарськi ор-

ганiзацiї. Навiть органiзована злочиннiсть досягла таких розмiрiв i

такої розгалуженностi, що  потребує адмiнiстративного . персоналу.
(Як

виглядає офіс у Нью-Йорку).

Взагалi, сучасне суспiльство виглядає як з’єднання цiльових ор-

ганiзацiй, що з’являються, зникають, змiнюються, з’єднуються i вступа-

ють у незлiченнi взаємовiдносини одна з одною. I хоча цiльовi ор-

ганiзацiї iснують тисячи рокiв, з часiв стародавньої Месопотамiї,

єгипту та Китаю, тiльки у новiтнi часи їх поширення стало фактично

повсюдним.

  Типи цiльових органiзацiй.

Люди входять до цiльових органiзацiй за рiзних причин. Проана –

лiзувавши цi причини Amitai Etzioni видiлив три типи цiльових ор-

ганiзацiй.

Перший тип – це  добровiльнi органiзацi ї, об’єднання, до яких люди

можуть вiльно приєднуватися i вiльно їх залишати. Прикладами доб-

ровiльних органiзацiй є релiгiйнi i професiйнi об’єднання, полiтичнi

партiї ( у демократичних держава), рiзнi клуби за iнтересами, са-

модiяльнi колективи. Члени таких органiзацiй не отримують платнi за

своє членство. Навпаки, вони часто самi сплачують за своє членство,

тому що найчастiше у добровiльних органiзацiях люди приєднуються для

того, щоб заповнити свiй вiльний час, мати задоволення вiд спiлкування

з однодумцями, щоб надати тим, хто цього потребує, ту чi iншу допомо-

гу, надати тi чи iншi соцiальнi послуги.

Коли добровiльнi органiзацiї досягають своїх цiлей, їх члени час-

то їх реорганiзують, знаходячи для них новi завдання, щоб виправдати

їх дiяльнiсть. Наприклад, коли вакцини поклали край дитячому паралiчу,

американська органiзацiя, що займалася допомогою паралiзованим дiтям,

змiнила формулювання своїх цiлей так, щоб взяти на себе новi обов’язки

по наданню допомоги хворим.

Для багатьох добровiльних органiзацiй суттєвою умовою є 
 нездiйс –

неннiсть їх програм, тому що повне вирiшення проблем, якими вони зай-

маються, усунуло б пiдстави для їх iснування.

Другий тип цiльових органiзацiй  – це примусовi органiзацi ї  – 
такi

об’єднання, до яких людей примущують входити, навiть коли вони цього

не бажають. Прикладом таких органiзацiй є обов’язкова школа, обов’яз-

кова (не добровiльна) армiя, психiатрична клiнiка, тюрма, рiзнi ор-

ганiзацiї примусових робiт i т.iн.

I третiй тип цiльових органiзацiй –  це органiзацi ї  утiлiтарнi ,
тi

об’єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких ор-

ганiзацiй належать, наприклад, пiдприємства, унiверситети, профспiлки,

урядовi органiзацiї та iншi, якi люди створюють для задоволення життє-

вих потреб. Можна помiтити, що членство у таких органiзацiях не є анi

повнiстю добровiльним, анi повнiстю примусовим. Наприклад, у нето-

талiтарному суспiльствi людину не можуть примушувати найматися на ро-

боту, але якщо людина не має iнших джерел дохду, вона вимушена це ро-

бити, щоб забезпечити себе засобами iснування.

 3. Поняття бюрократії

Чим бiльше i складнiше цiльова органiзацiя будь-якого типу, тим
бiльше потреба не тiльки у координацiї дiяльностi її членiв, але й в
упорядкуваннi самої координуючої дiяльностi .. Ця потреба
задовольняється тим, що соцiологи називають  бюрократiєю,  – а саме –
 специфiчною соцiальною структурою, що створюється iєрархiєю статусiв
i ролей, яка базується на розподiлi функцiй i влади, і що функцiонує
за певними правилами та процедурами .

Поняття бюрократiї соцiологи вживають у нейтральному значеннi,

без того негативного навантаження, яке це слово має у повсякденному

вжитку, коли ми використовуємо його для позначення, наприклад,
органiзацiйної неефективностi.

Бюрократ, в американському варiантi повсякденної свідомості,
найчастiше уявляється як офiцiозний, зосереджений на правилах,
заплутаний у концелярських формалiзмах клерк, що ухиляється вiд
вiдповiдальностi

i займається малопродуктивною роботою.

У захiдному свiтi, за оцiнками американських соцiологiв,
бюрократiя у двадцятому сторiччi набула розгалуженостi через те, що
зростання та ускладнення соцiальних органiзацiй зробили необхiдним
створення в них великої кiлькостi структурних одиниць i пiдроздiлiв. А
щоб контролювати їх рiзноманiтну дiяльнiсть i регулювати її, став
необхiдним вiдповiдний соцiальний механiзм.

Забезпечуючи виконання завдань на регулярних i упорядкованих

пiдставах, бюрократiя у великiй органiзацiї робить можливими ефективне

планування i ефективну координацiю дiй .

Крiм того, бюрократiї прагнуть усунути усякий стороннiй вплив на

поведiнку своїх членiв, щоб вони дiяли перш за все на користь
органiзацiї. У наш час найбiльшi i найскладнiшi органiзацiї будуються
саме як бюрократiї – у соцiологiчному значеннi цього слова.

Вперше аналiз бюрократiї як специфiчної системи соцiальної
регуляцiї здiйснив видатний нiмецький соцiолог Макс Вебер (1864-19).
Вебер вважав головною тенденцiєю нової i новiтньої iсторiї – процеси
рацiоналiзацiї  (rationalization), а саме – процеси замiщення
традицiйних, виключно досвiдних методiв соцiальної органiзацiї
методами теоретично обгрунтованими, із явно сформульованими, старано
розрахованими правилами i процедурамми.

Вебер аналiзував не конкретнi існуючі бюрократичнi органiзацiї, а

як вiн це назвав,  iдеальний тип  (ideal type) бюрократiї.

Що таке ідеальний тип?

У соцiологiї  iдеальний тип  – це  абстрагований опис певного
явища,

 сконструйований з даних аналiзу багатьох реальних випадкiв цього явища

 так, щоб зафiксувати його головнi характеристики та суттєвi особли-

 востi .. Наприклад, соцiологи вiдшукують спiльнi елементи у
структурах

державних мiнiстерств i комiтетiв, церков, профспiлок, унiверситетiв,

концернiв i конструюють модель цiльової органiзацiї взагалi. Але треба

пом’ятати, що така модель не є реалiстичним зображенням жодної конк-

ретної бюрократичної структури, яка дiйсно дiє у певних умовах. Така

 модель має зовсiм iнше призначення. Вона використовується, щоб з’ясу-

вати механiзми функцiонування вiдповiдних органiзацiй i пояснити вже

з’ясоване тим, хто тiльки починає дослiдження таких органiзацiй, або

лише готується для того, щоб такi дослiдження проводити.

Це треба мати на увазi при ознайомленнi з iдеальним типом бюрок-

ратiї, розробленим Максом Вебером – як  повнiстю рацiоналiзовано .ї 
 .ор-

ганiзацiї, зусилля якої сконцентрованi на вiдборi найбiльш вiдповiдних

– із приступних – засобiв для досягнення певної цiлi.

 4. Особливості бюрократії (за М.Вебером).

За Вебером, ідеальньній бюрократiї властивi такi сім особливостей:

1.  Функцiональна спецiалiзацiя. Серед посадових осiб iснує чiткий

подiл функцiй. Кожний член органiзацiї спецiалiзується на виконаннi

певної роботи i зосереджується на певних завданнях.

 I.є рархiя влади. Усi посади з’єднуються у iєрархiчну систему

влади у виглядi пiрамiди. Посадовi особи вiдповiдають перед начальни-

ком не тiльки за свої дiї i рiшення, але й за дiї i рiшення своїх

пiдлеглих. Обсяг влади окремої посадової особи чiтко визначається:

кожна така особа має виконувати розпорядження безпосередньо вищої по-

садової особи i має право вiддавати розпорядження тільки своїм безпо-

середньо пiдлеглим.

3.  Регуляцiя дiй. Вся дiяльнiсть бюрократiї  спрямовується систе-

 мою взаємопогоджених правил i iнструкцiй (по бiльшостi у письмовiй

формi). Цi правила визначають також вiдповiдальнiсть посадових осiб та

вiдносини мiж ними. Вони забезпечують координацiю виконання суттєвих

завдань i одноманiтнiсть цього виконання незалежно вiд змiн у складi

персоналу.

4.  Квалiфiкованiсть персоналу. Усi посади потребують певної

квалiфiкацiї i заповнюються на пiдставах компетенцiї кандидатiв, а не

будь-чиїх особистих суджень. Компетенцiя визначається сертифiкацiєю

(наприклад, ступенем, отриманим у коледжi) або через iспити, чи тесту-

вання у самiй органiзацiї.

5.  Забезпечення. Призначених на посади органiзацiя забезпечує

усiм, що необхiдно для виконання їх службових обов’язкiв.

6.  Карьера. Створюються умови, щоб найманнi працiвники розгляда-

ли свою роботу в органiзацiї як особисту кар’єру. Для цього пiдвищення

у iєрархiї здійснюються або за старшiнством або за заслугами, або з

урахуванням того й iншого.  Пiсля випробувального перiоду . призначенi
на

посади особи набувають гарантiї зайнятостi i захисту проти довiльного

звiльнення з роботи.

7.  Архiвацiя документiв .. Адмiнiстративнi рiшення, правила,
проце-

дури i дiї органiзацiї занотовуються документально i зберiгаються

постiйно в архiвi.

Вебер був переконаний, що бюрократiя – це невiд’ємна складова су-

часного капiталiзму. Але, вiн також стверджував, що соцiалiзм збiль-

шить, а не зменшить бюрократичнi структури. Визначаючи обмеженнiсть

капiталiзму, Вебер тим не менш вважав, що саме капiталiзм надає кращi

можливостi для захисту особистої свободи i творчого лiдерства у свiтi,

де домiнують цiльовi органiзацiї.

 5. Недоліки бюрократії

Треба зауважити, що не усi соцiологи оцiнюють бюрократiю так оп-

тимiстично, як Макс Вебер. Багато з них схвильованi тим, що бюрократiї

можуть обмежити людську свободу, перетворюючи вiльних людей на “гвин-

тики” органiзацiйних машин.

Найчастiше соцiологи вiдзначають, як основнi, такi  шість  не-

 долiків бюрократiї:

1) По-перше, – це  неефективнiсть у незвичайних ситуацiях, яка,

фактично, є наслiдком пiдвищеної ефективностi у звичайних, типових си-

туацiях. Це по’вязано з тим, що часто бюрократiя нерiдко страждає

 слiпою прихильнiстю до iснуючих правил i процедур, яку Торстейн Веблен

назвав  “натренованою нездатнiстю”, маючи на увазi, що таке ставлення

до цих правил i процедур, по-перше, формується саме у процесi набуття

досвiду роботи у бюрократичних органiзацiях, а по-друге, має своїм

наслiдком їх нездатнiсть адекватно реагувати на незвичайнi ситуацiї.

Досвiд, що набувається у бюрократичних органiзацiях формує у їх членiв

так зване “тунельне бачення”, яке обмежує їх здатнiсть бачити повний

контекст справи i реагувати по-новому, коли змiна ситуацiї робить

старi засоби її вирiшення непридатними.

2) Другий недолік бюрократії – так звана  перекручена

 рацiональнiсть. Тут мається на увазi та обставина, що функцiональна

рацiональнiсть бюрократiї – це рацiональнiсть тiльки стосовно  засобiв

отримання конкретного результату, але  не  стосовно самого
 результату.

Наприклад, програми, розробленi для скорочення бiзробiття можуть

здійснюватися ефективно, але викликати нестримну iнфляцiю. Заходи, за-

подiянi щоб посилити безпеку, можуть сприяти стримкому зростанню цiн i

зниженню продуктивностi промисловостi. Тобто, через те, що кожен бю-

рократ концентрується на своїх власних функцiях, вплив їх виконання на

бiльш загальнi результати дiяльностi органiзацiї можуть залишатися не-

передбаченими.

3) Третій з поширених недолiкiв бюрократiї – це так зване
 замiщення цiлi. Завжди є ризик, що з часом посадовi особи почнуть
забувати цiлi своєї органiзацiї i спрямовувати свою енергiю на
що-небудь iнше. Часто потреби функцiонування великої органiзацiї
спричиняє появу власних бюджетних, кадрових та iнших адмiнiстративних
проблем, i день за днем увага бюрократiї може все бiльше
концентруватися на цих внутрiшнiх проблемах, змiщуючись на них з
тих цiлей, заради яких ця організація була створена. Навiть добродiйнi
органiзацiї iнодi витрачають непропорцiйно велику частину їх фондiв
на адмiнiстрування, i тiльки чверть чи меншу частину витрачають на тi
цiлi, заради яких цi органiзацiї створенi.

4) Четвертий широковизнаний недолiк бюрократiї – це  тенденцiя до

 зростання, до збiльшення своєї чисельностi. Сiрiл Норткот Паркiнсон у

1957 роцi сформулював, – лиш частково сатирично, – закон, який тепер

так i називають “законом Паркiнсона”. Цей закон стверджує ” робота роз-

 ширюється так, щоб заповнити увесь той час, який може бути витрачений

 на її виконання”.

Паркiнсон навiв досить переконливi приклади того, як кiлькiсть

чиновникiв зростає навiть тодi, коли обсяг роботи зменшується. Класич-

ний приклад, – мiнiстерство колонiй Великобританiї, де за тi 15 рокiв,

з 1939 до 1954, коли колонiй ставало все менше i менше, чисельнiсть

службовцiв ставала все бiльше i бiльше, i зросла майже у чотири рази –

з 45 до 166 осiб. Це явище пояснюється постiйними пошуками бюрок-

ратiв можливостей збiльшити кiлькiсть пiдлеглих. Цi пiдлеглі, у свою

чергу, знаходять роботу один одному, а координацiя їх роботи потребує

подальшого збiльшення кiлькостi керiвникiв.

5) П’ятий недолiк бюрократiї – це  авторитарнiсть  її 
структури.

Справа в тому, що iєрархiчна побудова бюрократичних органiзацiй пород-

жує серйознi проблеми. Через авторитарнiсть владних вiдносин, служ-

бовцi на нижчих рiвнях iєрархiї зацiкавленi приховувати вiд началь-

никiв свої вади, помилки, недолiки у роботi. Реально, комунiкацiї у

бюрократичнiй органiзацiї переважно одностороннi, йдуть майже повнiстю

тiльки згори донизу, i на середнiх рiвнях часто викривляються. Тi, хто

займає верхiвку органiзацiї рiдко добре обiзнанi з проблемами та по-

чуттями тих, хто знаходиться на самих нижчих рiвнях iєрархiї.

6) I, нарештi, шостий, один з найнебезпечнiших недолiкiв
бюрократiї – це її тенденцiя вироджуватися в  олiгархiю.

 Олiгархi є ю  соцiологи називають  таку систему влади, за якою
вона

 концентрується в руках декiлькох осiб, що використовують свої посади

 для власного збагачення та задоволення своїх егоiстичних iнтересiв. На

цю ваду бюрократiї вказував ще Роберт Майклс, друг Макса Вебера, теж

соцiолог. I деякi сучаснi соцiологи, досліджуючи процеси, що вiдбува-

ються у великих бюрократичних органiзацiях, висловлюють стурбованiсть

за майбутнє демократичних iнститутiв. Майклс вказував на низку причин,

що викликають олiгархiчнi тенденцiї всерединi цiльових органiзацiй.

 По-перше, це структури влади, в яких влада спускається згори

вниз. Навiть коли в кiнцевому рахунку влада надається членами ор-

ганiзацiї, (як у профспiлках або полiтичних партiях), вплив керiвницт-

ва i адмiнiстрацiї роблять загальне голосування i пов’язанi з ним про-

цедури просто ритуалами.

 По-друге, посадовi особи таких організацій мають велику силу пе-

реваг перед просто її членами. Вони мають доступ до iнформацiї, що є

недосяжною для iнших, i звичайно вони мають бiльше полiтичної майстер-

ностi i досвiду. Крiм того, вони контролюють такi адмiнiстративнi ре-

сурси, як комунiкацiйнi мережi, офiси i кошти, якi можуть бути вико-

ристанi для того, щоб виконувати їх офiцiйнi завдання, але й для того,

щоб вiдбивати можливих претендентiв.

I,  по-трет є, у таких органiзацiях рядовi члени мають нахiл до по-

літичної апатiї.

В цiлому можна сказати, що хоча складнiсть сучасного життя вима-

гає великомасштабних цiльових органiзацiй, бюрократичнi структури по-

роджують серйознi проблеми. I деякi соцiологи вважають, що немало

проблем сучасного життя взагалi не може бути вирiшено, а деякi ор-

ганiзацiйнi i урядовi функцiї не можуть виконуватись добре.

 ТЕМА 9. СОЦIАЛIЗАЦIЯ.

З цієї теми ми починаємо знайомитись з мiкросоцiологiчними за-

садами мiкросоцiальних теорiй. Перше питання:

 1.   Поняття та значення   соцiалiзацiї.

Вiд народження людське немовля є, так би мовити, незакiнченою

iстотою i тому – безпорадним, безпомiчним органiзмом. Новонародженний

нiчого не знає, майже нiчого не вмiє, i не може прожити бiльш нiж

кiлька годин без допомоги iнших людей. На вiдмiну вiд iнших живих

iстот, людське немовля має навчатися фактично усiм формам його наступ-

ної поведiнки. Тим чи iншим шляхом ця первiсно бiологiчна iстота по-

винна трансформуватися у людську iстоту, у особу, що може ефективно

брати участь у суспiльному життi.

Iнакше кажучи, ми не народжуємось людьми, ми стаємо людьми тiльки

у ходi взаємодiї з тими, хто вже став людьми раніше. Сукупність проце-

сів, через які вiдбувається ця трансформацiя,- тобто наше олюднюван-

ня,- дiстала назву ” соцiалiзацiя “.

За Вандер Занденом,  соцiалiзацiя – це процеси, через якi людина

набуває знання, ставлення, цiнностi та форми поведiнки, суттєвi для

ефективної участi у суспiльному життi.

Але виникає запитання: чи вiдносяться до соцiалiзацiї процеси,

через якi людина набуває знання, ставлення, цiнностi, форми поведiнки,

що  не є суттєвими . для ефективної участi у суспiльному життi? Або
є

суттєвим для  неефективної . участi у суспiльному життi? Хiба це не
ре-

 зультат соцiалiзацiї .? Безумовно, це те ж результат соцiалiзацiї, i
то-

му точнiшим видається визначення Робертсона:

 Соцiалiзацiя . – це тi процеси соцiальної взаємодiї, через якi
лю-

дина набуває особистiсть та опановує спосiб життя у своєму

суспiльствi.

Соцiалiзацiя є поєднуючою ланкою мiж iндивiдом та суспiльством.

Ця ланка настiльки суттєва,що анi iндивiд, анi суспiльство не можуть

вижити без неї.  Iндивiду . соцiалiзацiя дає володiння соцiальними
норма-

ми, цiнностями, мовами, вміннями, навичками, вiруваннями та iншими

формами мислення, вiдчування та дiї, що необхiднi для соцiального жит-

тя. Для  суспiльства . соцiалiзацiя – це не тільки процес
транслювання

своєї культури вiд поколiння до поколiння, це невід’ємна складова про-

цесу свого вiдтворення, а саме – процес “виробництва” основних елемен-

тів суспільства – людей як соціальних істот, людських  особистостей ..

Особистість – утворення дуже багатогранне. Для соціолога головне

значення має те, що особистість – це система внутрішньої регуляції (і

в цьому розумінні – саморегуляції) соцільної активності людини, зі

становленням якої людина стає суб’єктом цієї активності, а через це –

і суб’єктом тих соціальних відносин, в які вона вступає.

Особистість людини виявляється для інших людей в її діяльнісних

проявах, і тому виявляється як певна сукупність соціально значущих рис

особи. В цьому аспекті особистість – це відносно стала сукупність

людських якостей, відповідно до формування яких в процесі дорослішання

індивід стає соціально визнаним суб’єктом поведінки.

В правовому аспекті це виявляється в тому, що індивід стає соці-

ально відповідальним суб’єктом своєї поведінки.

В соціально-психологічному аспекті це виявляється в тому, що ін-

дивід набуває вiдносно сталих форм мислення, вiдчування та дiй, які

стають для нього типовими. В цьому аспекті особистiсть розглядається

як утворення яке складається з трьох основних видiв компонентiв:

1 –  когнитивних  (розумових) (cognitiv) компонентiв: думок, пере-

конань, сприйняття, пам’ятi;

–  емоцiйних компонентiв: любовi, ненавистi, заздрощiв, сим-

патiй, гнiву, гордостi та iнших почуттiв,

3 –  поведiнницьких . (behavioral) компонентiв: вмiнь,
навичок,

здiбностей, здатностей та iнших спроможностей.

Жодна людина не народжується видатним математиком, полiтичним

дiячем чи вмiлим теслярем. Люди можуть народжуватись з потенцiалом, що

дозволяє стати ким-небудь з цих, але ким вони дiйсно стають залежить

вiд їх унiкального життєвого шляху.

Соцiальна взаємодiя завжди має мiсце вiдповiдно до норм i цiннос-

тей культури кожного суспiльства. Тому змiст соцiалiзацiї та типи осо-

бистостей, що є найбiльш поширеними у рiзних суспiльствах, помiтно

вiдрiзняються. В той же час спроби достеменно визначити “нацiональнi

характери” мали тiльки вiдносний успiх.

Одна з труднощiв полягає в тому, що досить важко виробити науково

обгрунтованi способи вимiру характеристик особистостi, особливо –

такi, що дозволяють проводити адекватнi мiжкультурнi порiвняння.

Iнша з труднощiв пов’язана з тим, що сам наш пiдхiд до людей

iнших суспiльств, напрямок пошуку їх типових рис часто знаходиться пiд

впливом етноцентризму або навiть домiнуючого клiмату у мiжнародних

вiдносинах.

Зробимо маленький експеримент. Будь ласка, приготуйте ручки i на

рахунок “три” напишить слова, якi першими спадають на думку, коли за-

питується про те, якими є нiмцi. На це дається 1 секунд.

Тепер подивимось, якi риси ви записали ви. [ Один називає – всi

iншi, хто написав те саме, пiднiмають руку. Дивимось – якi риси німців

типовi, з точки зору нашої аудиторiї].

А пiд час другої світової війни для мешканців України слово

“нiмець” було синонiмом таких слiв, як “фашист”, “вбивця”, “бузувiр”,

“недолюдок”.

І це не випадково. Наприклад, за даними досліджень американських

соціологів пiд час другої свiтової вiйни американцi найчастіше вважали

японцiв жорстокими та вiроломними, а зараз американцi найчастiше вва-

жають японцiв винахiдливими та працьовитими.

Тим не менш очевидно, що в кожному суспiльствi є характеристичнi

особистi риси – що є результатом спiльного досвiду соцiалiзацiї в

особливiй культурi вiдповiдного суспiльства.

Але в кожному суспiльствi кожна особа є вiдмiнною вiд iнших, i цi

вiдмiнностi також є продуктом процесiв соцiалiзацiї. Адже ми народжує-

мось та живемо не тiльки у певному суспiльствi, але й у його спе-

цифiчнiй частинi, i тому кожен з нас з народження знаходиться пiд

впливом особливих субкультур того чи iншого класу, раси, релiгiї,

регiону, також як й таких особливих груп як родина, сусiди, друзi.

Особливий новий досвiд у цих контекстах завжди поєднується з особливим

старим досвiдом, так що бiографiя кожної особи та її особистiсть завж-

ди унiкальнi. І дослiдження процесу соцiалiзацiї допомагає з’ясувати

як загальнi подiбнiстi, схожостi особистостей та соцiальної поведiнки

у певному суспiльствi, так й багатство вiдмiнностей, що iснують мiж

рiзними особами.

Соцiализацiя вiдбувається  упродовж усього життєвого шляху .
(life

course) – бiологiчної та соцiальної послiдовностi народження, дитинс-

тва, зрiлостi, старостi та смертi. На кожнiй стадiї життєвого процесу

ми постiйно зустрiчаємо новi або змiненi обставини, як персональнi так

й соцiальнi, й мусимо навчатися, пристосовуватися до них.

Найважливiша фаза соцiалiзацiї вiдбувається у дитинствi, починаю-

чи з народження, коли закладаються емоцiйнi основи майбутньої особис-

тостi. Хоча вже отриманi даннi про вплив на формування психiки також й

пренатального перiоду, коли ще до народження дитини поведiнка матерi

та її оточення впливають на розвиток психiки ембрiону. Але дослiдження

цiєї фази знаходиться поки що на самому початку.

Основну увагу соцiологи придiляють перiоду так званої   первiсної

 соцiалiзацiї – вiд народження до того перiоду, коли складається осо-

 бистiсть, як вiдносно самостiйна система внутрiшньої регуляцiї

 соцiальної поведiнки людини .. Тобто,- до того часу, коли її визнають

соцiально вiдповiдальною, а тому й дiєздатною у правовому вiдно-

шеннi.

 . Природа та виховання  (“Nature” and “Nurture”).

З середини минулого сторiччя вченi дискутують з приводу того, чим

визначається людська особистiсть – спадковiстю (“природою”) чи вихо-

ванням (суспiльством).

Формулювання проблеми у формi “або…або…” подiбно до дискусiї

про те, кисень або водень важливiший для утворення води. Або – довжина

чи ширина важливiша у визначеннi площини прямокутника. Сьогоднi

бiльшiсть вчених схиляється до того, що обидва фактори – природний та

соцiальний – визначають особистiсть людини, що цi два фактори тiсно

пов’язанi й  не можуть бути вiдокремленi один вiд одного. . Людина
є

спiльним продуктом  природи . і  суспiльства ., продуктом їх взаємодії.

Загалом, складається уява, що  спадковiсть . робить людину
 1прихiль-

 1ною до певної поведiнки i встановлює межi   1цієї поведінки , а
 оточення . –

 1формує вияв   1спадкових можливостей . Наприклад, iнтелект частково
визна-

чається генами, успадкованими вiд батькiв. Але сiм’я, в якiй iндивiд

виховується, і де його iнтелектуальна активнiсть може стимулюватися

різною мірою, кiлькiсть та якiсть шкiльної освiти, вплив кола друзів,

та особистий вибiр, що саме робити, – все це впливає на розвиток iнте-

лекту.

Переконливим аргументом на користь великого значення соціального

оточення для формування людської особистості дають численні описи по-

ведінки дітей, яких знаходили після довготривалої ізоляції від інших

людей (знайдений в лісі на півдні Франції у 18 році хлопчик 11-1

років; діти різного віку знайдені у різні часи в лісах Індії; знайдені

у Сполучених Штатах дві дівчини, які утримувалися в ізольованих примі-

щеннях на протязі всього або майже всього життя – Анна віком 6 років

та Джіні (Genie) віком 13 років; та ін.). Усі ці діти не володіли на-

віть елементарними навичками, необхідними в соціальному житті.

Що ж стосується формування особистоті у звичайному соціальному ото-

ченні, то ліше у деяких крайнiх випадках генетичнi фактори, так би мо-

вити, “гарантують” певнi наслiдки. Наприклад, незалежно вiд соцiально-

го впливу, усi iндивiди, що отримали при зачаттi залишкову 47-му хро-

мосому (три замiсть двох хромосом 1-iй пари) мають хворобу Дауна –

одну з форм уродженого недоумства, олiгофренiї. Хвороба виявляється у

розумовiй недостатностi, нейромоторних неспроможностях та iнших

фiзiологiчних аномалiях. Пiдтримка соцiального оточення поки ще не мо-

же змiнити обставини такої спадковостi, але це оточення може забезпе-

чити компенсуючу iнституалiзацiю хворого, допомогти йому в певнiй мiрi

брати участь у соцiальному життi.

Найкращi докази певного  1генетичного  впливу на формування
особис-

тостi дають дослiдження однояйцевих близнюкiв, що мають вiд народження

точно однакову генетичну спадковiсть. Якщоб гени були єдиним фактором,

що визначає особистiснi риси, то однояйцевi близнюки мали б абсолютно

iдентичнi особистостi.  Однак цього нiколи не буває, . хоча
однояйцевi

близнюки завжди з бiльшою вирогiднiстю подiляють особистiснi риси, нiж

двояйцевi близнюки або iншi брати чи сестри. Навiть тодi, коли однояй-

цевi близнюки ростуть окремо, у рiзних сiм’ях, вони найчастiше мають

бiльш подiбнi особистостi, нiж двояйцевi близнюки, що виховуються ра-

зом, в однiй сiм’ї. В той же час однояйцевi близнюки, що виховувалися

у різних сім’ях набагато менше подiбнi нiж тi, що виховувались разом.

Здебільшого, проте, генетичні фактори забезпечують тільки вихідні

потенції. Людина навчається розвивати та задовольняти свої потенції у

соціальному оточенні. І головним чином саме її соціальний досвід виз-

начає, чи реалізує вона свої потенції, чи занедбають їх. Тобто, можли-

во саме соціальне оточення – за нормальних генетичних передумов – ві-

діграє вирішальну роль в тому, чи стає людина з деякого ступеню свого

розвитку продуктом не тільки природи та суспільства, але й  також i са-

 мої себе ., тобто ще й продуктом самовиховання, продуктом дiї тiєї
осо-

бистостi,  тільки перші підвалини . якої формуються у взаємодiї одних
ли-

ше спадковостi та соцiального оточення.

Здатнiсть створювати, використовувати та змінювати культуру є спе-

цифiчною особливостю людських iстот. У людський природі немає, наприк-

лад, крил або органів для вiдчуття електричних полiв, як у деяких риб.

Тільки завдяки створенню культури люди набули здiбностей для того, щоб

лiтати та виробляти чутливе обладнання для виявлення електричних

полiв. Справа в тому, що у людський природi є  здатнiсть видозмiнювати

 своє середовище . так, щоб неможливе вiд природи ставало можливим на
ос-

новi культури. Людина здатна до творчості – створення того, що раніше

не існувало. Тобто, люди не є такими пасивними iстотами, що запрогра-

мованi внутрiшними генетичними програмами та сформованi зовнiшним се-

редовищем. Люди створюють, руйнують, змiнюють та перетворюють

зовнiшний свiт своєю власною дiяльнiстю. З цiєї причини люди не замк-

нутi у незмiнному тiлi або у незмiннiй соцiальнiй системi. Люди є ак-

тивними суб’єктами, що формують i самих себе, й своє отчення.

Але люди змiнюють не тільки свiт, у якому живуть. Внаслiдок своїх

власних дiй вони також і самі формуються i трансформуються. Саме взає-

модiя мiж людьми та їх оточенням є основою людського iнтелекту, знань

та всiєї культури. Адекватним прикладом того, як це вiдбувається є

процес навчання.

 3.   Теорiї навчання.

Коли дiти ростуть, їх поведiнка з часом стає все менш залежною

вiд  визрiвання  (maturation) – тобто  вiд змiн в органiзмi, що
вiдбува-

 ються бiльш або менш автоматично внаслiдок певних фiзiологiчних про-

 цесiв .. Вiдповiдно до цього поведiнка дiтей стає все бiльш
залежнною

вiд  навчання . (learning).

 Навчанням . соцiологи називають  бiльш або менш постiйну
модифiкацiю

 поведiнки, що спричиняється набуттям досвiду дiй у тому чи iншому се-

 редовищi. . Саме у  навчаннi . людська iстота, реагуючи на своє
середовище,

у значнiй мiрi  1видозмiнюється .

Навчання вiдбувається протягом усього життя у сiм’ї, серед од-

нолiток, у школi, на роботi, а також у багатьох iнших сферах життя.

Навчання дозволяє людинi пристосовувати свою поведiнку до обставин, що

змiнюються. Це може робити поведiнку людини достатньо гнучкою для до-

сягнення певних результатiв. Крiм того, це означає, що набуте навчання

може бути замiнено шляхом нового навчання – це припущення є пiдгрунтям

психотерапiї, порад-рекомендацiй та процедур соцiальної реабiлiтацiї.

Навчання вiдбувається  двома   основними шляхами:

1) – шляхом вправляння, тренування (conditioning), що можна назвати

 поведiнковим . навчанням; та

) – шляхом  спостерiгання  .поведiнки iнших осiб, так званого
 спостереж-

 ницького навчання ..

а) Теоретики поведiнки, біхевіористи, як їх часто називають, ос-

новну увагу придiляють тому, що люди роблять та говорять. Вони стверд-

жують, що людина навчається  безпосередньо через переживання окремих

 подiй та через дiяння та бачення наслiдкiв своїх дiй .. Що у таких
про-

цесах людина встановлює зв’язок мiж двома або кiлькома подiями.

Наприклад, дуже ймовiрно, що у людинi сформується асоцiацiя мiж

горячою плитою та болючим вiдчуттям опiку, або мiж грубими словами, що

сказанi своєму товаришу та його образою, або мiж пiдготовчою роботою

до семiнару та вiдчуттям готовностi виступати на семiнарi й таке iнше.

Процеси, у яких встановлюються такi зв’язки, в англiйськiй мовi дiста-

ли назву conditioning (ми будемо називати цi процеси  тренуванням). .
Пе-

реважною формою такого навчання у людей є  дiєве тренування .
(operant

conditioning) –  навчання, у якому поведiнка змiнюється через вплив на

 неї її наслiдкiв. . Цей вид навчання дiстав назву дiєвого тренування
то-

му, що при цьому людина вдається до дiєвого впливу на середовище, щоб

отримати бажане або уникнути неприємного.

Процес, у якому одна подiя збiльшує ймовiрнiсть здiйснення iншої

подiї, називають  пiдкрiпленням .. Взагалi пiдкрiплення пов’язано iз
за-

доволенiстю, комфортом, винагородою або iз зняттям якоїсь неприєм-

ностi, незручностi або неспокою.

Значна частина людського життя, як показують дослiдження, струк-

турується пiдкрiпленнями. Так, пiдприємцi винагороджують вiдповiдну

трудову поведiнку своїх робiтникiв пiдвищенням заробiтної плати. При-

ватний лiкар намагається зробити для пацiєнта таке, щоб той вiдчув ко-

риснiсть вiзиту до нього, щоб спонукати пацiєнта звертатися до нього й

надалi. Водiй автомобiля знижує швидкiсть, коли помiчає iнспекцiю, щоб

не бути оштрафованим.I таке iнше.

б) Інший, також поширений серед людей шлях набуття досвiду – це

 спостережницьке навчання ., процеси під час яких людина  навчається
через

 взаємодiю з iншими людьми у конкретному соцiальному контекстi. .

Якщо б дитина навчалася тiльки шляхом особистого досвiду – через

винагороджуючи або караючи наслiдки своєї поведiнки – то можливо, що

вона б не доживала до дорослостi. Наприклад, якщо б дiти вчилися тiль-

ки через безпосереднiй особистий досвiд, як перетинати вулицi iз жва-

вим транспортним рухом, немала частина їх просто гинула б.

Не менш небезпечним було б навчання лiкуванню хвороб тiльки через

власний особистий досвiд. Можете собi це уявити.

Але спостерiгаючи за iншими людьми, а також спiлкуючись з ними,

людина навчається новим способам дiй без того, щоб спочатку випробува-

ти цi способи дiї самостiйно. Саме такий процес здобуття досвiду отри-

мав назву  спостережницького . навчання. Це навчання новим способам
дій

без попереднього випробування цих способів.

Люди уникають стомливих, коштовних, кримiнальних або просто по-

милкових випробувань через застосування соцiально перевiрених зразкiв

поведiннки. Саме таким чином людина навчається вставляти електричну

лампу у патрон, грати у волейбол або користуватися телевізором.

Такимо ж чином люди навчаються виказувати кохання, турботу або

повагу, а також – і ненавiсть або агресивнiсть.

Пiдгрунтям спостережницького навчання є  здатнiсть людини використо-

 вувати знаки для розумiння свого середовища та для поводження в ньому.

Вербальнi та ментальнi (тобто словеснi та розумовi) знаки дозволяють

нам уявляти подiї, аналiзувати усвiдомлений досвiд, спiлкуватися з

iншими людьми, проектувати, конструювати, уявляти будь-якi дiї та ви-

конувати заплановане.

Безумовно, стимули та пiдкрiплення справляють значний вплив на

поведiнку людини, але  спочатку . вона уявляє собi їз розумово за
допомо-

гою знакiв, саме з їх допомогою має можливість зрозумiти зв’зок мiж

двома або кiлькома подiями. Наприклад, як правило сама людина не пов’-

язує перші алергiчнi реакцiї свого органiзму з впливом певного подраж-

ника. Це допомагає зробити лiкар або iншi, вже досвiдченнi, люди.

Пiсля цього людина намагається уникнути контактiв зі своїм алергеном.

Тобто у цьому аспектi навчання вiдбулося.

 4. Теорiї розвитку особистоті.

Процеси, що лежать в основi тренування та спостережницького нав-

чання, є однаковими для дитини й для дорослого. Але це не можна сказа-

ти про всi аспекти поведiнки. Досить чiтки змiни у поведiнцi, що

вiдбуваються зi змiною певних фаз життя, примушує припускати, що у

рiзному вiцi вступають до дiї суттєво рiзнi процеси. Спираючись на

такi споглядання деякi вченi запропонували стадiйний пiдхiд до розвит-

ку особистостi.

 Стадiйна концепцiя . припускає, що  хiд розвитку може бути
подiлений

 на якiсно рiзнi фази ..

Найбiльш поширеними теорiями стадiйного розвитку є  теорiя розумо-

 вого розвитку  .вiдомого швейцарського психолога  Жана Пiаже .
(Jean

Piaget) та теорiя морального розвитку американського психолога  Лоурен-

 са Кольберга . (Lawrence Kohlberg).

Згiдно з теорiєю  Жана Пiаже . нормальна дитина проходить через
 чоти-

 ри стадiї когнiтивного розвитку ., тобто розвитку  мислення. .

Кожна стадiя когнiтивного розвитку визначається iснуванням  меж

 тих навичок, яким на цiй стадiї можливо навчити дитину .. Дiти
проходять

цi стадiї у певнiй послiдовностi, хоча й з рiзною швидкiстю та неодна-

ковими результатами.

 Перша стадiя . – вiд народження до приблизно двох рокiв
називається

 сенсорно-моторною .. На цiй стадiї у дитинi розвивається  здiбнiсть
коор-

 динувати свою моторну активнiсть iз своїми сприйняттями, . а
також

здiбнiсть  на протязi тривалого часу утримувати у пам’ятi образи об’-

 єктiв оточуючого свiту. . Наприклад, немовля спочатку звичайно
кричить,

коли мати або нянечка йдуть вiд нього так, що воно їх не бачить. Але

вже приблизно через пiвроку немовля без страху залишається, коли всi

виходять з примiщення.

 Друга стадiя  .- вiд двох до шости або сьоми рокiв –
називається

 передоперацiйною .. На цiй стадiї дiти навчаються  розрiзнювати знаки
та

 їх значення .,  з’являється мова, дiти починають робити малюнки, що
реп-

 резентують певнi речi .. Але на цiй стадiї дiти ще не можуть
вiдтворюва-

ти в головi таку послiдовннiсть дiй, яка необхiдна для вирiшення проб-

лем.

 Третя стадiя  .- вiд 6-7 рокiв до 11-1 рокiв – дiстала назву

 стадi .ї  конкретних операцiй .. На цiй стадiї дiти навчаються
 виконувати

 певнi завдання суто розумово,”у думцi” ., або , як кажуть психологи

 ментально .. Вони  усвiдомлюють . тут також iдеї збереження маси,
кiлькостi

речовини, вимiру довжини, площини та об’єму.

Остання,  четверта стадiя . – приблизно вiд 1 до 15 рокiв або до

дорослостi – це  стадiя формальних операцiй .. На цiй стадiї стає
 можли-

 вим абстрактне мислення та створення гiпотез .. Iндивiд навчається
обду-

мувати кiлька альтернативних рiшень проблеми, робити дедуктивнi вис-

новки, думати про майбутнє, формулювати особистi цiнностi та iдеали.

Подальший розумовий розвиток удосконалює здiбностi та навички, що

сформованi на цiй стадiї.

б)  Теорія морального розвитку Кольберга.

Iдеї стадiйного розвитку Гарвардський психолог Лоуренс Кольберг

застосував для аналiзу морального розвитку дитини – її здiбностей

розрiзняти, що є добре i що зле. Вивчення моральних суджень дiтей,

підлітків та дорослих привело Кольберга до видiлення   трьох  рiвнiв
роз-

 витку їх розумiння правил суспiльства та соцiальних експектацiй. .

 Перший рiвень  .-  передконвенцiйний ., притаманний для
бiльшостi

дiтей вiком до 9 рокiв, деяким пiдлiткам та багатьом кримiнальним зло-

чинцям. На цьому рiвнi моралі правила та очикування (експектацiї) є

для особи зовнiшними й вона їх виконує,  щоб запобiгти покарання або

 отримати винагороду. .

 Другий рiвень  .-  конвенцiйний  .- є типовим для бiльшостi
пiдлiткiв

та дорослих. На цьому рiвнi правила та очiкування навколишнього

¬

®

:EEVX02223/4Auiuiuiuiuaeuaeuaeuiuiuiuaeuiuiuiuiuiuiuaeuaeuiuiuiuaeuaeuaeuiuiuaeuaeuiu iuiuiuiuiuaeuaeuiuaeuaeuaeuaeuYu/n/n/n/n/n/n/n/n/n/n/naenaenaenaenaenaenaenaen/n/n/n/n/n/n/n/n/naenaen/n /n/naenYnaenYn/n/naen/n/n/n/ c.0VXaeaeEauiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuaeuaeuaeuae uaeuaeuOeIuiuaeuIuooaoooUeoooOoIoUeoUeoUeoOoIoOoIoaoaoaoOoIoooOoIoOoIoooOoIoAoIoaoIoaoIooo aoooAoooOo¶n"®Raсуспiльства стають компонентами особистостi людини. Вона пiдпорядкову-ється соцiальним правилам, щоб отримати схвалення iнших людей, тому щовона вважає своїм "обов'язком" пiдпорядковува