ВСТУП
Розділ 1. Як народжуються і чому помирають імперії?
- Що таке імперія?
- Народження імперії
- Засади життєдіяльності імперії
- Чому розпадаються (гинуть) імперії?
- Римська імперія (30 або 27р. до н.е. – 476р.)
- Австро-Угорська імперія (1867 – 1918)
- Російська імперія (1721 – 1918)
- Чи був СРСР імперією?
Розділ 2. На перехресті тисячоліть, на руїнах імперії
- Витоки, історичний простір і час буття українства
- Геополітична характеристика
- Земля і люди
- Демографічний фактор
- Національний характер
- Історична доля
Розділ 3. Від якої спадщини ми відмовляємось, або чому не можна повертатись в минуле
Глава перша
- Остання четверть…
- Реванш, який не відбувся
- “Військова повинність ” нації
- Земля і люди
- Криза “керівної і спрямовуючої…”
- Імперський характер
- Останній герой
Глава друга
- “Кирдик” соціалізму
- Герантократія
- Гігантоманія
- Велика апатія
- Ідеологія і соціальна практика мас
- Національне приниження
- Українська еліта
Розділ 4. Навчатись у історії
- Співрозмірність буття з природою
- Порядок “від Бога”
- Людина порядку:
– божественна, природна і розумна (Еразм Роттердамський)
– Порядок як реалізація жорстокості (Макіавеллі)
– Порядок як пріоритет держави (Т.Гоббс)
– Етика порядку (Іммануїл Кант)
- Абсолютність порядку:
– “усе дійсне – розумне ” (Гегель)
– “Антропологія порядку “(Людвіг Фейєрбах)
– “Ідеологія (диктатура) порядку” (КарлМаркс)
Розділ 5. Немає пророка у своїй Вітчизні
- Чому ми забули наймудріших
- І все ж таки були…
- Долаючи імперську логіку
- Розділ 6. Ризики зростання
- Загроза охлократії
- Маргінальне суспільство
- Фактор опозиції
- Облуда “відкритого суспільства”
Розділ 7. Організація і суспільна самоорганізація
- Організоване суспільство як модель переходу від тоталітаризму до демократії
- Політико-правові і моральні підвалини демократичної організації та самоорганізації
Розділ 8. Перспективи для України
- Модель стійкого людського розвитку
- Європейська політика
- Стратегічні партнери
Розділ 9. Піднятися на Говерлу
- Національні інтереси
- Нова українська еліта
- Синдром парламентаризму
- Президентські повноваження
Розділ 10. Параметри модернізації
- Утвердження ринкових відносин
- Зміцнення соціальної, демократичної, правової держави
- Формування громадянського суспільства
- Становлення політичної нації
Розділ 11. Стратегічний ресурс цивілізаційного поступу
- Інтелектуальний потенціал нації
- Освітня політика
- Пріоритет культури
- Моральний розвиток суспільства і особистості
- Висновки
- Література
Переднє слово
Загально відомою є теза про те, що Україна належить до суспільств перехідного типу. Це означає, що розвиток у ній відбувається одночасно з пошуком та формуванням загальної ідеології (парадигми, моделі) суспільно-економічного, політичного та соціокультурного розвитку, узгодженням відповідного зразка, ідеалу, на який можна було б зорієнтуватись і який би сприйняла переважна більшість населення. Актуальним є також відпрацювання механізмів забезпечення соціального ідеалу, переосмислення спадщини, можливостей, обумовлених історичними реаліями, з яких воно вийшло, майбутніх переваг і можливих загроз, які завжди з’являються перед суспільством, яке спрямоване в майбутнє.
Пропозицій – теоретичних і популістських – щодо цього існує досить багато. Майже кожен політик, народний депутат чи претендент на “президентське крісло” обґрунтовує “свій варіант” розвитку держави, народу і культури. Оригінальні програми пропонують також Уряд і Верховна Рада, партії та фракції, чисельні наукові і псевдонаукові інститути та окремі вчені. Десятиріччя незалежного розвитку України побачило “керівну і спрямовуючу” роль 2-х Президентів, 10-ти керівників Уряду, 5-ти Голів Верховної Ради, декількох “команд реформаторів”, кожна з яких мала свої амбіції, формувала свою філософію розвитку, оприлюднювала й намагалась реалізувати стратегічні і тактичні плани.
Сьогодні (2005 р.) до влади прийшла нова генерація політиків, сповнених амбіцій і налаштованих на успіх.
За великим рахунком, всі сходяться на ринкових і демократичних перетвореннях, які мають бути (мали б бути) здійснені в Україні. Багато що із цього дійсно вдалось реалізувати, впровадити в соціальну практику. Теза про те, що українське суспільство стало іншим, ніж 10-15 років тому, не підлягає будь-якому сумніву. Однак, чи стало воно кращим, більш забезпеченим і комфортним, чи відбулось зростання якості життя пересічного громадянина? Однозначну відповідь дати важко. У цьому вимірі треба розмірковувати, порівнювати факти і аргументи, знаходити виважені й компромісні оцінки.
Основним здобутком першого десятиліття незалежного розвитку є відмова від тоталітарного типу та обвальної ідеологізації суспільного життя, перехід до демократичної суспільної організації, що поступово але неухильно утверджується як в суспільній свідомості громадян, так і в реальній політичній практиці.
Головним недоліком минулого десятиріччя і сьогоденної України є втрата тих безсумнівних надбань, які делегувала світові так звана “соціалістична цивілізація”, а також невизначеність щодо єдиної, цілісної, розгалуженої, а головне – реалістичної ідеології (програми) розвитку України на перехідний період і в перспективі.
Чисельні варіанти потопають у дискусіях, прямих і дотичних обвинуваченнях, гучних скандалах. Опозиційні сили звинувачують Президента, Президент киває на Парламент, Парламент “перекидає” критику на Уряд, ЗМІ, Судову гілку влади і т.д. і т.п. Характерно, що в ці обвинувачення втягуються близькі і далекі сусіди і стратегічні партнери України, які не лише пропонують свою інтерпретацію подій й виписують швидко сконструйовані рецепти, але й владно диктують їх виконання як єдино правильних і незмінних.
Не відкидаючи пропозицій зарубіжних вчених, якими вони щедро діляться, “власну правду у власній хаті” треба шукати власними силами. Завдання опрацювання цієї проблеми є актуальним і практично значимим. Саме під цим кутом зору я розглядаю актуальність дослідження, яке пропонується читачеві.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
