Профілактика професійного вигорання
працівників соціальної сфери
Методичні рекомендації
За загальною редакцією кандидата медичних наук М.Л.Авраменка
Методичні рекомендації мають за мету ознайомити широкий загал фахівців
центрів професійної реабілітації інвалідів та фахівців які працюють в
системі Міністерства праці та соціальної політики з загальними
положеннями щодо професійного вигорання, методами діагностики,
профілактики та корекції професійного вигорання працівників соціальної
сфери.
Вступ
В наш час істотно розширилася не тільки кількість симптомів, але і
збільшився перелік професій, представники яких схильні до небезпеки
професійного вигорання. До цих професій належать соціальні працівники,
лікарі, адвокати, вчителі, політики, менеджери. В результаті, синдром
професійного вигорання перетворився на «хворобу» соціальних і
комунікативних професій.
Специфіка роботи людей даних професій відрізняється тим, що в них
присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і
когнітивною складністю міжособистісного спілкування, і це вимагає від
фахівця значного внеску до встановлення довірливих відносин і уміння
управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.
Загальною ознакою і причиною організаційного стресу виступає наявність
внутрішнього конфлікту між вимогами з боку організації, привабливістю
роботи у ній, очікуваннями і реальними можливостями працівниками.
Вигорання найбільш небезпечне на початку свого розвитку. «Вигоряючий»
співробітник, як правило, майже не усвідомлює своїх симптомів, тому
зміни у його поведінці першими помічають колеги. Дуже важливо вчасно
помітити такі прояви і правильно організувати систему підтримки для цих
співробітників.
Особливу увагу варто звернути на ідентифікацію тих чинників, які
призводять до розвитку цього синдрому, і враховувати їх при розробці
профілактичних програм.
Наслідки вигорання погано позначаються на економічному стані організації
і призводять до втрат кадрових ресурсів.
Працівники, рівень підтримки яких з боку керівників і колег високий,
менш схильні до вигорання.
Першочергове завдання у збереженні стабільності організації, і її
людських ресурсів — профілактика і подолання негативних наслідків
організаційних стресів.
Профілактика вигорання повинна охоплювати широкий спектр заходів, з
одного боку тих, що, пом’якшують дію організаційних стрес-факторів, а з
іншого тих, що дозволяють активізувати особисті ресурси персоналу, щоб
ефективно долати негативні наслідки професійних і організаційних
стресів.
Розробка профілактичних і реабілітаційних програм, що знижують ризик
вигорання, повинна спиратися на результати аналізу стрес-факторів
організаційного середовища, психодіагностику особистісних характеристик
стійкого до стресу персоналу, і здійснюватися фахівцями-психологами.
Впровадження даних програм — це турбота керівництва про кадровий
потенціал своєї організації та її стабільності.
Загальні положення
Стрес (тиск, натиск) – це стан напруження, який виникає внаслідок дії
сильного подразника, незвичайної ситуації. Залежно від подразника, що
діє на людину, розрізняють два види стресу: дистрес – за дії негативних
емоцій та евстрес – за дії позитивних емоцій.
Коли ви не отримуєте достатньої підтримки, ви приймаєте від своїх
клієнтів і пацієнтів більше неспокою, переживань і труднощів, чим можете
«переварити», та виявляєтесь переобтяжені роботою. Джерелом стресу
можуть бути не тільки клієнти, а також особливості роботи і організації,
в якій ви працюєте. Ці стресори (чинники, що викликають стрес), у свою
чергу, взаємодіють з вашою особистістю та зі стресами за межами
робочої ситуації.
Файмен (Fineman,1985) запропонував просту і корисну модель, що ілюструє
взаємозв’язки між стресом і підтримкою (мал. 1). Ця схема підкреслює
важливість не тільки особливої уваги до своєї системи підтримки і
відповідальності за неї, але і активного реагування на неї в робочому та
позаробочому житті.
Малюнок 1
Деякі види стресу неминучі, і можуть позитивно впливати на розум і
енергію працівника. Вони можуть спонукати нас до дії, направленої на
подолання кризи. Проте дуже часто у допоміжних професіях трапляються
моменти, коли стресори спонукають наш розум до дії, але ми при цьому не
маємо можливості піддатися цьому імпульсу. Ми повинні залишатися з болем
пацієнта; справлятися з фрустрацією із-за нездатності зберегти сили для
зустрічі з тими потребами клієнта, які є і у нас; або діяти в ситуації,
в якій відчуваємо себе недостатньо підготовленими або емоційно
неадекватними.
Стрес, якщо з ним не працювати, залишається в тілі і може виявитися як
симптом на фізичному, розумовому і емоційному рівні. Важливо знати про
особливості своєї реакції на стрес, щоб вчасно відмітити внутрішню
наростаючу напругу.
Дуже важливо мати на увазі наступне: будучи професіоналами, ми
відповідальні за те, щоб помічати, коли наші системи переобтяжені; ми
повинні бути упевнені, що отримуємо підтримку не тільки для того, щоб
справлятися зі стресом, але і для того, щоб працювати над його джерелом.
Чим раніше це відбувається, тим краще. Якщо ми достатньо довго ігноруємо
симптоми стресу, виникає небезпека бути переповненим і опинитися у
ситуації, коли єдиним, чому ми можемо приділити увагу усередині себе,
стануть симптоми, що вже сформувалися. Коли таке трапляється, то це
означає, що ми увійшли в стадію під назвою «вигорання».
Визначення терміну «синдром вигорання»
Згідно визначенню ВООЗ (2001) «синдром вигорання (burnout syndrome) – це
фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується
порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною
схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або
інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що
має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох
випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром, зазвичай, розцінюється
як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги,
що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з супутньою цьому
зневагою до сімейного життя або відпочинку.
На сьогоднішній день синдром вигорання розглядається як довготривала
стресова реакція, яка виникає як наслідок дії на людину хронічних
професійних стресів середньої інтенсивності. У зв’язку з цим, ми
розглядаємо синдром вигорання як «професійне вигорання», що потенціює
деформацію особистості професіонала.
Синдром професійного вигорання – найнебезпечніше захворювання тих, хто
працює з людьми: вчителів, соціальних працівників, психологів,
менеджерів, керівників, лікарів, медичних сестер, журналістів,
політиків, пожежників, рятувальників і так далі, – всіх, чия діяльність
неможлива без спілкування. Невипадково, перший дослідник цього явища
Кристина Маслач, назвала свою книгу «Емоційне згорання – плата за
співчуття».
Групи ризику
Умовно можна виділити чотири групи працівників, які найбільш схильні до
професійного вигорання:
Перша група. Особливо швидко «вигоряють» співробітники, які є
інтровертами, індивідуально-психологічні особливості яких не
узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не
мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю та
сором’язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі
професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний
дискомфорт.
Друга група. Люди, які відчувають постійний внутрішній конфлікт у
зв’язку з роботою.
Третя група. Це – жінки, що переживають внутрішню суперечність між
роботою і сім’єю, а також тиск у зв’язку з необхідністю постійно
доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з
чоловіками.
Четверта група. Працівники, професійна діяльність яких проходить в
умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця.
Також працівники, що займають на ринку праці позицію зовнішніх
консультантів, вимушених самостійно шукати собі клієнтів.
Розділ І
Синдром професійного вигорання
Складові синдрому вигорання (згідно моделі К. Маслач та С.Джексон)
Синдром вигорання включає в себе три основні складові:
емоційну виснаженість;
деперсоналізацію (цинізм);
редукцію професійних досягнень.
Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми,
викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення
до роботи та до її об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при
деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне ставлення до
людей, з якими працюють. Редукція професійних досягнень – виникнення у
працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері,
усвідомлення неуспішності в ній.
Стадії професійного вигорання
Синдром професійного вигорання розвивається поступово. Він проходить три
стадії (К. Маслач, 1982):
Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через
турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у
роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад,
невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці
першочергові симптоми мало хто звертає увагу. В залежності від характеру
діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних
характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати три – п’ять років
Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в
спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з
ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень
триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких
негативних симптомів (немає сил, енергії, особливо вкінці тижня, головні
болі по вечорах, «мертвий сон, без сновидінь», збільшення кількості
простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина «заводиться», як
кажуть, з півоберта, хоча раніше подібного вона за собою не помічала.
Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко
піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаженою після гарного
сну і навіть після вихідних. Тривалість даної стадії, в середньому, від
п’яти до п’ятнадцяти років.
Третя стадія. Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є хронічними.
Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу виразки шлунку і
депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи,
професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і
життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної
відсутності сил. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення
сну, особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії
приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна
стадія – повне згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього
на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.
Симптоми професійного вигорання
До першої групи відносять психофізичні симптоми:
відчуття постійної втоми не тільки ввечері, але і вранці, відразу після
сну (симптом хронічної втоми);
відчуття емоційного і фізичного виснаження;
зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього
середовища (відсутність реакції зацікавленості на чинник новизни або
реакції страху на небезпечну ситуацію);
загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергійності,
погіршення біохімії крові і гормональних показників);
частий безпричинний головний біль; постійні розлади шлунково-кишкового
тракту;
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння;
постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього
дня;
задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;
помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості:
погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних
відчуттів.
Друга група об’єднує соціально-психологічні симптоми:
байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус,
відчуття пригніченості);
підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;
часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від
спілкування, замкнення у собі);
постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації
немає причин (відчуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість);
відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що
«щось не так, як треба»);
відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «щось не
вдасться» або «я не впораюся»;
загальна негативна настанова на життєві і професійні перспективи (за
типом «як не намагайся, все одно нічого не вийде»).
Третя група — поведінкові симптоми:
відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її — все
важче і важче;
співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує
час роботи);
постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не
робить;
керівникові важко ухвалювати рішення;
відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму
у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних
деталях, не відповідна до службових вимог витрата більшої частини
робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання
автоматичних і елементарних дій;
дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної
критичності;
зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок,
вживання наркотичних засобів.
Симптоми професійного вигорання організацій:
неадекватно підвищується плинність кадрів (від 100% і більше на рік,
тобто, протягом року звільняються практично всі співробітники, а деякі
працюють менше року);
знижена мотивація працівників до праці, занадто часті «перекури» і
«чайні перерви» (більше 30 % від загального обсягу робочого часу;
кількість «перекурів» у «вигорілих» співробітників збільшується в 3-4
рази);
співробітники із симптомами хронічної втоми, професійного вигорання,
витрачають на звичайну роботу на 40 % більше часу ніж звичайно;
занадто висока конфліктність персоналу і важка атмосфера в організації.
Наслідки вигорання для організації:
зменшення включеності співробітників в роботу;
зниження задоволеності працею;
збільшення плинності кадрів;
погіршення соціально-психологічного клімату в колективі;
збільшення несприятливих фізичних і емоційних симптомів;
погіршення якісних і кількісних показників роботи;
збільшення компенсацій на забезпечення здоров’я співробітників.
Можна ще дуже багато розповідати про синдром емоційного вигорання. Але
хочеться звернути вашу увагу на те, що все, про що говорилось вище, –
наслідки стресу. Давно доведено, що без стресу жива істота просто гине,
однак, занадто часте перебування в стресових ситуаціях різного ступеню
«токсичне» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити
для себе і постаратися встановити той рівень напруження, який необхідний
для нашого благополучного існування.
Розділ ІІ.
Діагностика рівня емоційного вигорання
Діагностика рівня «Емоційного вигорання» (за В.Бойко) В. Бойко дає
наступне визначення емоційного вигорання. Емоційне вигорання – це
механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму
повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі
психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання є надбаним стереотипом
емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є частково
функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та
економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його
дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на
професійну діяльність та стосунки з партнерами. Бойко розглядає емоційне
вигорання як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом
низки чинників – зовнішніх та внутрішніх.
Зовнішні чинники:
Хронічно напружена психоемоційна діяльність. (Це відбувається у тих
випадках, коли професіоналу, який працює з людьми, доводиться постійно
підкріплювати емоціями різні аспекти діяльності).
Дестабілізуюча організація діяльності. (Дестабілізуючі обставини
діяльності позначаються не тільки на самому професіоналі, але і на
суб’єктові спілкування — клієнті, пацієнті, партнері).
Підвищена відповідальність при виконанні функцій та операцій. (Перш за
все, це стосується медиків, педагогів, соціальних працівників, юристів і
працівників судових установ).
Несприятлива психологічна атмосфера професійної діяльності. (Вона
визначається двома основними обставинами: конфліктністю «по вертикалі»,
тобто між начальником і підлеглими, і конфліктністю «по горизонталі» —
між колегами).
Внутрішні чинники:
Схильність до емоційної ригідності. (Емоційне вигорання частіше виникає
у тих, хто менш реактивний і виразний, та більш емоційно стриманий. У
людей імпульсивних, (у яких рухомі нервові процеси), формування синдрому
вигорання відбувається повільніше. Підвищена вразливість і чутливість
можуть повністю блокувати механізм психологічного захисту).
Інтенсивна інтеріоризація. (У людей з підвищеною відповідальністю більше
шансів піддатися синдрому, але нерідко трапляється, що в роботі
професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та
психологічного захисту).
Слабка мотивація емоційної віддачі у професійній діяльності. (В цьому
випадку вірогідні два варіанти:
професіонал не вважає для себе необхідним або з якоїсь причини не
зацікавлений виявляти співпереживання до об’єкту діяльності;
людина не звикла, не вміє заохочувати себе до співпереживання і
співучасті, що проявляються до суб’єктів діяльності).
Етичні дефекти і дезорієнтація особи.
Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного
вигорання як динамічного процесу, що виникає поетапно у повній
відповідності до механізму розвитку стресу, коли присутні три його фази.
Рівень емоційного вигорання оцінюється за 12 шкалами, які відповідають
трьом фазам:
фаза «Тривожна напруга»: передвісник і «пусковий механізм» у формуванні
емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що зумовлено
вимотуючою постійністю або посиленням дії психотравмуючих чинників;
фаза «Резистенція»: опір наростаючому стресу;
фаза «Виснаження»: характеризується більш або менш вираженим падінням
енергетичного тонусу і ослабленням нервової системи.
Фаза «Тривожна напруга». Нервова напруга — цей пусковий механізм —
проявляється чотирма симптомами.
Переживання психотравмуючих обставин: проявляється у усвідомленні
посилення психотравмуючих чинників професійної діяльності.
Незадоволеність собою: проявляється відчуттям незадоволеності собою,
обраною професією, посадою, розвивається при неможливості
конструктивного вирішення ситуації.
«Загнаність до клітки»: проявляється відчуттям безвихідності, гостро
переживається, коли психотравмуючі обставини дуже тиснуть і усунути їх
неможливо. Розвивається при марних спробах усунути натиск
психотравмуючих обставин. Це стан інтелектуально-емоційного затору,
безвиході.
Тривога і депресія: проявляються тривожно-депресивною симптоматикою, що
стосується професійної діяльності в особливо ускладнених обставинах.
Відчуття незадоволеності діяльністю і собою породжує велику напругу у
формі переживання ситуативної або особистісної тривоги.
Фаза «Резистенція» (опір). Формування захисту на даній фазі проявляється
такими симптомами вигорання:
Неадекватне вибіркове емоційне реагування: спостерігається у випадках,
коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що
принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним
вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно
«економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового
реагування на ситуації суб’єктів діяльності; емоційний контакт
встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не хочу» —
неадекватним або вибірковим чином.
Емоційно-етична дезорієнтація: виявляється в тому, що у працівника
емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття. Не
проявляючи належного емоційного ставлення до свого підопічного (учня,
клієнта, пацієнта і так далі), він захищає свою стратегію:
виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги
до суб’єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта,
замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних
ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати»,
«Таким людям не можна співчувати».
Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза професійною
діяльністю — вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На
роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на
запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.
Редукція професійних обов’язків: виявляється в спробах полегшити або
скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат.
Фаза «Виснаження». Характеризується більш або менш вираженим падінням
загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист стає
невід’ємним атрибутом особи. Дана фаза також проявляється низкою
симптомів:
Емоційний дефіцит: проявляє себе відчуттям, що емоційно професіонал
вже не може допомогти суб’єктам своєї діяльності.
Емоційна відчуженість: працівник майже повністю виключає емоції зі сфери
своєї професійної діяльності. Його майже ніщо не хвилює, не викликає
емоційного відгуку: ні позитивні, ні негативні обставини.
Особисте відсторонення, або деперсоналізація: проявляється широким
діапазоном зміни настрою та вчинків професіонала у сфері спілкування.
Перш за все, відчувається повна або часткова втрата інтересу до людини –
суб’єкта професійної діяльності.
Психосоматичні та психовегетативні порушення: виявляються на рівні
психічного і фізичного самопочуття.
Таблиця 1
Фази стресу та симптоми вигорання за В.В. Бойко
Фаза Симптом
Тривожна напруга Переживання психотравмуючих обставин
Незадоволеність собою
Відчуття «Загнаності в клітку»
Тривога і депресія
Резистенція Неадекватне (виборче) емоційне реагування
Емоційно-етична дезорієнтація
Економія емоцій
Редукція професійних обов’язків
Виснаження Емоційний дефіцит
Емоційна відчуженість
Деперсоналізація
Психосоматичні і психофізіологічні порушення
Відповідно до ключа визначається сума балів окремо для кожного з
симптомів вигорання.
Показник вираженості емоцій коливається в межах від 0 до 30 балів.
Симптом не склався Симптом, який склався Симптом, який склався
9 і менш 10 – 15 16 і більш
Подальший крок в інтерпретації результатів опитування – підрахунок суми
показників симптомів, який здійснюється для кожної з трьох фаз
формування вигорання. Для кожної фази оцінка може бути від нуля до 120
балів. За кількісними показниками можна судити тільки про те, яка фаза
сформувалася більшою чи меншою мірою.
Фаза не сформувалася Фаза у стадії формування Фаза сформувалася
36 і менш 37 – 60 61 і більш
Відповідно до ключа проводяться наступні підрахунки:
визначається сума балів для кожного з 12 симптомів вигорання;
підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз
формування вигорання;
встановлюється підсумковий показник синдрому емоційного вигорання, тобто
сума 12 симптомів.
Методика діагностики емоційного вигорання В. Бойко
Інструкція. Якщо ви професіонал у будь якій галузі спілкування з людьми,
то для вашої діяльності важливо, в якій мірі у вас сформований
психологічний захист у формі «емоційного вигорання». Прочитайте
твердження та дайте відповідь «так» або «ні». Там, де у запропонованих
твердженнях опитувальника йдеться про «партнерів», маються на увазі
суб’єкти вашої професійної діяльності – клієнти, учні та інші люди, із
якими ви щоденно співпрацюєте.
Організаційні недоліки на роботі постійно примушують нервувати,
переживати, напружуватися.
Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар’єри.
Я помилився(лася) у виборі професії або профілю діяльності.
Мене непокоїть те, що я став(ла) гірше працювати (менш продуктивно, менш
якісно, повільніше).
Теплота взаємодії з партнерами залежить від мого настрою.
Від мене як від професіонала мало залежить добробут партнерів.
Коли я приходжу з роботи додому, то деякий час (2 – 3 години) мені
хочеться побути на самоті, щоб зі мною ніхто не спілкувався.
Коли я відчуваю втому чи напруження, то намагаюся якомога швидше
вирішити проблеми партнера (згорнути взаємодію).
Мені здається, що емоційно я не можу надати партнеру те, чого вимагає
професійний обов’язок.
Моя робота не дає виражатися моїм емоціям.
Я відверто втомився(лася) від людських проблем, із якими доводиться
мати справу на роботі.
Буває, я погано засинаю (сплю) через хвилювання, пов’язані з роботою.
Взаємодія з партнерами потребує від мене великого напруження.
Робота з людьми приносить все менше задоволення.
Я б змінив(ла) місце роботи, якби була така можливість.
Мене часто засмучує те, що я не можу належними чином надати партнерові
професійну підтримку, допомогу.
Мені завжди вдається запобігти впливові поганого настрою на ділові
контакти.
Мене дуже засмучує, якщо щось негаразд у стосунках із діловими
партнерами.
Я настільки втомлююсь на роботі, що дома намагаюсь спілкуватися якомога
менше.
Через брак часу, втомленість або напруження, часто приділяю партнерові
менше уваги, ніж належить.
Інколи звичайні ситуації спілкування на роботі викликають у мене
роздратування.
Я спокійно приймаю обґрунтовані претензії партнерів.
Спілкування з партнерами спонукає мене триматися осторонь від людей.
Коли згадую деяких колег по роботі чи партнерів, у мене псується
настрій.
Конфлікти чи розбіжність поглядів із колегами забирають багато сил і
емоцій.
Мені все складніше встановлювати або підтримувати контакти з діловими
партнерами.
Обставини на роботі здаються мені дуже складними.
У мене часто виникають тривожні очікування, пов’язані з роботою: щось
повинно статися, як би не припуститися помилки, чи зможу зробити все, як
належить, чи не скоротять мене тощо.
Якщо партнер мені неприємний, я намагаюсь обмежити час спілкування з
ним або менше приділяти йому уваги.
На роботі під час спілкування я дотримуюсь принципу: «Не роби людям
добра, не отримаєш лиха».
Я охоче вдома розповідаю про свою роботу.
Бувають дні, коли мій емоційний стан негативно впливає на результати
роботи (менше виконую, знижується якість, трапляються конфлікти).
Інколи я відчуваю, що треба виявити до партнера емоційну чуйність, але
не можу.
Я дуже переживаю за свою роботу.
Партнерам по роботі віддаєш уваги та турботи більше, ніж отримуєш.
Коли думаю про роботу, мені стає не по собі: починає колоти в ділянці
серця, підвищується тиск, з’являється головний біль.
У мене добрі стосунки з керівником.
Я часто радію, коли бачу, що моя робота йде на користь людям.
Останнім часом, мене переслідують невдачі в роботі.
Деякі сторони моєї роботи викликають глибоке розчарування.
Бувають дні, коли контакти з партнерами складаються гірше, ніж
звичайно.
Я враховую особливості ділових партнерів гірше ніж раніше.
Стомленість від роботи призводить до того, що я прагну скоротити
спілкування з друзями та знайомими.
Я зазвичай виявляю інтерес до особистості партнера, окрім того, що
стосується справи.
Зазвичай я приходжу на роботу відпочивши, зі свіжими силами, у гарному
настрої.
Я інколи ловлю себе на тому, що працюю з партнерами автоматично, без
натхнення, запалу, ентузіазму.
По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, що мимоволі бажаєш їм
чогось поганого.
Після спілкування з неприємними партнерами, у мене буває погіршення
фізичного або психічного самопочуття.
На роботі я маю постійні фізичні або психологічні перевантаження.
Успіхи в роботі наповнюють мене натхненням.
Ситуація на роботі, у якій я опинився(лася), здається безвихідною.
Я втратив(ла) спокій через роботу.
Упродовж останнього року була скарга (скарги) на мою роботу з боку
партнера (партнерів).
Мені вдається берегти нерви завдяки тому, що я не сприймаю близько до
серця те, що відбувається з партнером.
Я часто приношу з роботи додому негативні емоції.
Я часто працюю понад силу.
Раніше я був(ла) більш чуйним(ною) і уважним(ною) до партнерів, ніж
зараз.
У роботі з людьми керуюся принципом: не втрачай нерви, бережи здоров’я.
Інколи я йду на роботу з важким відчуттям: як усе набридло, нікого б не
бачити і не чути.
Після напруженого робочого дня я почуваюся трохи недобре.
Контингент партнерів, із якими я працюю, дуже важкий.
Інколи мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль,
які я втрачаю.
Якби мені поталанило з роботою, я був(ла) би(б) щасливішим(ою).
Я у відчаї через те, що на роботі у мене серйозні проблеми.
Інколи я поводжуся зі своїми партнерами так, як не хотів(ла) би(б) щоб
поводилися зі мною.
Я засуджую партнерів, які розраховують на пільги, поблажливість, увагу.
Найчастіше після робочого дня у мене немає сил робити хатні справи.
Я постійно підганяю час: скоріше б робочий день закінчився.
Стан, прохання, потреби партнерів мене щиро турбують.
Працюючи з людьми, я ніби ставлю екран, який захищає мене від чужих
страждань та негативних емоцій.
Робота з людьми (партнерами) дуже розчарувала мене.
Щоб відновити сили, часто вживаю ліки.
Як правило, мій робочий день проходить спокійно і легко.
Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те, чого я досягаю в силу
обставин.
Моя кар’єра склалася вдало.
Я дуже нервую через все, що пов’язано з роботою.
Деяких із своїх постійних партнерів я не хотів(ла) би(б) бачити і чути.
Я схвалюю колег, які присвячують себе людям (партнерам), забуваючи про
власні інтереси.
Моя втомленість на роботі мало впливає або зовсім не впливає на
спілкування з домашніми та друзями.
Якщо випадає нагода, я приділяю партнерові менше уваги, але так, щоб
він цього не помітив.
Мене часто підводять нерви у спілкуванні з людьми на роботі.
До всього, що відбувається на роботі, я втратив(ла) цікавість.
Робота з людьми спричинила поганий вплив на мене, як на професіонала,
зробила злим(лою), нервовим(ою), беземоційним(ою).
Робота з людьми підриває моє здоров’я.
Ключ
«Напруження»
1.Переживання психотравмуючих обставин +1(2), +13(3), +25(2), -37(3),
+49(10), +61(5), -73(5)
2. Незадоволеність собою
-2(3), +14(2), +26(2), -38(10), -50(5), +62(5), +74(5)
3. «Загнаність у клітку»
+3(10), +15(5), +27(2), +39(2), +51(5), +63(1), -75(5)
4. Тривога і депресія
+4(2), +16(3), +28(5), +40(5), +52(10), +64(2), +76(3)
Разом по фазі «Напруження»
«Резистенція»
1. Неадекватне вибіркове емоційне реагування +5(5), -17(3), +29(10),
+41(2), +53(2), +65(3), +77(5)
2. Емоційно-моральна дезорієнтація +6(10), -18(3), +30(3), +42(5),
+54(2), +66(2), -78(5)
3. Розширення галузі економії емоцій +7(2), +19(10), -31(2), +43(5),
+55(3), +67(3), -79(5)
4. Редукція професійних обов’язків +8(5), +20(5), +32(2), -44(2),
+56(3), +68(3), +80(10)
Разом по фазі «Резистенція»
«Виснаження»
1. Емоційний дефіцит
+9(3), +21(2), +33(33), -45(5), +57(3), -69(10), +81(2)
2. Емоційна відчуженість +10(2), +22(3), -34(2), +46(3), +58(5),
+70(5), +82(10)
3. Деперсоналізація +11(5), +23(3), +35(3), +47(5), +59(5), +71(2),
+83(10)
4. Психосоматичні та психоемоційні порушення +12(3), +24(2), +36(5),
+48(3), +60(2), +72(10), +84(5)
Разом по фазі «Виснаження»
Підсумковий показник
Експрес-діагностика рівня емоційного вигорання
(за В. Бойко)
Інструкція. Дайте відповідь «так» чи «ні» на поставлені запитання.
Сьогодні я задоволений своєю професією не менше, ніж на початку кар’єри.
Я помилився у виборі професії або профілю діяльності і зараз займаю не
своє місце.
Коли я відчуваю втому або напруження, то намагаюся скоріше закінчити
справи.
Моя робота притуплює емоції.
Я відверто втомився від проблем, з якими доводиться мати справу на
роботі.
Робота приносить мені усе менше і менше задоволення.
Я б змінив місце роботи, якби видалася нагода.
Через втому або напруження, я приділяю своїм справам менше уваги, ніж
потрібно.
Я спокійно сприймаю претензії до мене з боку керівництва та колег по
роботі.
Спілкування з колегами по роботі спонукає мене триматися осторонь від
людей.
Мені усе важче встановлювати і підтримувати контакти з колегами.
Обстановка на роботі мені видається дуже важкою і складною.
Бувають дні, коли мій емоційний стан погано відображається на
результатах роботи.
Я дуже переживаю за свою роботу.
Колегам по роботі я приділяю уваги більше, ніж отримую від них.
Я часто радію, коли бачу, що моя робота приносить людям користь.
Останнім часом мене переслідують неуспіхи на роботі.
Я зазвичай виявляю інтерес до колег і окрім того, що стосується справи.
Я іноді ловлю себе на думці, що працюю автоматично, без душі.
По роботі зустрічаються настільки неприємні люди, мимоволі бажаєш їм
чогось поганого.
Успіхи у роботі надихають мене.
Ситуація на роботі, у якій я опинився, здається майже безвихідною.
Я часто працюю понад силу.
У роботі з людьми я керуюся принципом: не витрачай нерви і бережи
здоров’я.
Іноді я їду на роботу з важким почуттям: як усе набридло, нікого б не
бачити і не чути.
Іноді мені здається, що результати моєї роботи не варті тих зусиль,
яких я докладаю.
Якби мені пощастило з роботою, я був би щасливішим.
Зазвичай я підганяю час: скоріше б закінчився робочій день.
Працюючи з людьми, я зазвичай ніби ставлю екран, що захищає мене від
чужих страждань та негативних емоцій.
Моя робота мене дуже розчарувала.
Мої вимоги до виконуваної роботи вищі, ніж те чого я досягаю в силу
обставин.
Моя кар’єра склалася вдало.
Якщо видається нагода, я приділяю роботі менше уваги, але так, щоб
цього ніхто не помічав.
До всього, що відбувається на роботі, я втратив інтерес.
Моя робота погано на мене вплинула – озлобила, притупила емоції,
зробила нервовим.
Бланк
НС 1 6 11 16 21 26 31
ЗК 2 7 12 17 22 27 32
РПО 3 8 13 18 23 28 33
ЕВ 4 9 14 19 24 29 34
ОВ 5 10 15 20 25 30 35
Ключ
НС – 1(36) + 6(2) + 11(2) – 16(10) – 21(5) + 26(5) + 31(3)
ЗК + 2(10) + 7(5) + 12(2) + 17(2) + 22(5) + 27(1) – 32(5)
РПО + 3(5) + 8(5) + 13(2) – 18(2) + 23(3) + 28(3) + 33(5)
ЕВ + 4(2) + 9(3) – 14(2) + 19(3) + 24(5) + 29(5) + 34(10)
ОВ + 5(5) + 10(3) + 15(3) + 20(2) + 25(5) + 30(2) + 35(10)
Результати:
9 балів і менше – симптом не склався;
10-15 – симптом складається;
16 і більше – симптом склався.
Нс. Симптом «незадоволеності собою»: людина не задоволена рівнем
докладених зусиль та результатом власної діяльності, вважає, що здатна
на більше, але через власні лінощі або малодушність виявилася
неспроможною. Причиною НС може бути внутрішній моральний конфлікт між
загальнолюдськими цінностями та принципами особистості або між останніми
та вимогами дійсності. Відчуття НС може виникати у творчих особистостей,
людей, чий розум потребує інтелектуально складних завдань, коли вони
тривалий час опиняються у «простої». Таким чином, НС такого ґатунку
характерна для особистостей, що самоактуалізуються, вона є імпульсом для
внутрішньої роботи над собою та самовдосконалення. НС може бути фоном
негативної самоконцепції – негативних установок щодо себе, які склалися
під виливом думок, висловлювань значущих для особистості людей. В такому
випадку НС являє собою неадекватну занижену самооцінку, що спричиняє
негативне ставлення до себе, а загалом і до світу. Характерна для людей,
які знаходяться у депресивному стані.
Рекомендації: час, робота з супервізором, перегляд рейтингу цілей,
позитивна психотерапія, тренінг спілкування у групі, робота над Я –
концепцією.
ЗК. Симптом «загнаності у клітку»: людина реально оцінює обставини, що
склалися, але и вважає, що не здатна щось змінити і в результаті досягти
бажаної мети. У особи виникає почуття фатуму – нездатності на хід подій.
Характерно для станів, що передують афекту, або після шокових станів
(залежно від домінування симпатичної або парасимпатичної НС у людини).
За наявності симптому ЗК, рівень працездатності та ефективності праці
значно знижується. Можливе загострення хронічних захворювань. Більш
яскраво виявляються психосоматичні ознаки. У чоловіків ЗК частіше
виявляються за несприятливих економічних умов або/та в ситуаціях
цейтноту на робочому місці. У жінок симптоми ЗК частіше виявляються з
негативними емоційними переживаннями у зв’язку з конфліктною сімейною
ситуацією. ЗК властива для людей пенсійного та перед пенсійного віку, що
може тягнути за собою неадекватність поведінки, оцінки намірів
оточуючих, нівелювання цінностей прожитого життя, «безперспективний
трудоголізм».
Рекомендації: зміна зовнішніх обставин, тривалий (достатній) відпочинок,
переведення на посаду експерта, яка не передбачає необхідності прийняття
рішень в екстремальних ситуаціях, але має ореол загального визнання.
РПО. Симптом «редукція професійних обов’язків»: часто викликана
«паперовою тяганиною», непродуктивною організацією робочого місця та/або
робочого дня. У деяких випадках РПО може бути пов’язана з несприятливим
психологічним кліматом у колективі або мікро групі, в якій працює
людина. Спостерігаються за сімейних негараздів, що не дають
сконцентруватись на роботі. РПО можлива за асинхронності темпів
професійного росту працівника та темпів його кар’єри, за відсутності
виконання значущості особистого внеску у загальну справу.
Рекомендації: аналіз ставлення індивіда до групи, перегляд системи
стимулів та заохочень працівника, реорганізація умов праці.
ЕВ. Симптом «емоційна відчуженість»: спостерігається ефект «кам’яного
обличчя», людина справляє враженість над ділової та зібраної. Високий
рівень самоконтролю. ЕВ властива для осіб, що займають керівні посади:
необхідність приймати «об’єктивні рішення» змушує не звертати увагу на
«людський фактор». Людина з симптомами ЕВ відчуває себе ніби чаша,
наповнена негативними емоціями. Захисні механізми психіки запобігають
психічному «згоранню», тому людина закривається, замикається у собі,
відгороджуючись від будь-яких емоційних подразників. Наслідки –
психосоматичні хвороби, між особисте відчуження, відчуження дистрес,
депресія.
Рекомендації: емоційно-раціональна психотерапія, тренінг організаційних
умінь для управлінців, арттерапія.
ОВ. Симптом «особистісна відстороненість/деперсоналізація»: людина
відчуває себе спостерігачем, глядачем, а «справжнє життя » відбувається
не за її участю, а ніби на сцені чи на екрані. Відчуття власної
відсутності у житті близьких людей, зокрема, збідніння емоційної
насиченості стосунків («мене не розуміють»). За духовної кризи –
відчуття відсутності власного Я. Симптом ОВ спостерігається за деяких
акцентуацій характеру та/або хронічних психічних станів, що межують з
психопатологією. Людина не спроможна приймати рішення. «Сильні»
особистості наполегливо, іноді нав’язливо займаються самоаналізом.
«Слабкі» виявляють схильність до втечі від самого себе за допомогою
алкоголю, наркотиків, самообману.
Рекомендації: елементи психоаналізу, трудотерапія, сімейна психотерапія,
опіка супервізора.
Опитувальник «Професійне вигорання» (ПВ)
Дану методику було розроблено на основі моделі К. Маслач та С. Джексон.
Опитувальник містить 22 твердження про відчуття та переживання,
пов’язані з виконанням робочої діяльності. Складається він з трьох
субшкал (емоційне виснаження, деперсоналізація і персональні
досягнення). Відповіді оцінюються за 7-бальною шкалою вимірювань і
варіюються від «ніколи» (0 балів) до «завжди» (6 балів).
Існують варіанти опитувальника для різних професійних груп. Про
наявність високого рівня вигорання свідчать високі оцінки по субшкалах
емоційного виснаження та деперсоналізації і низькі – за шкалою
персональних досягнень. Нижче представлені варіанти опитувальника для
різних груп професій та ключ, що дозволяє визначити персональні
характеристики вигорання.
Варіанти опитувальника ПВ
Інструкція. Вам пропонується 22 твердження про відчуття і переживання,
які пов’язані з роботою. Будь ласка, прочитайте уважно кожне твердження
і вирішите, чи бувають у вас такі думки або відчуття. На бланку для
відповідей позначте, як часто ви відчуваєте ті або інші переживання.
Позиція «0» – ніколи; позиція «6» – щодня. Для цього закреслюйте або
обведіть кружком бал, відповідний частоті переживань того або іншого
відчуття.
Бланк для відповідей
ПІП______________________________ Вік ________
Професія/посада _______________________________
Стаж роботи на посаді__________________________
№
питання Ніколи Дуже
рідко Рідко Інколи Часто Дуже
часто Щодня
1 0 1 2 3 4 5 6
2 0 1 2 3 4 5 6
3 0 1 2 3 4 5 6
4 0 1 2 3 4 5 6
5 0 1 2 3 4 5 6
6 0 1 2 3 4 5 6
7 0 1 2 3 4 5 6
8 0 1 2 3 4 5 6
9 0 1 2 3 4 5 6
10 0 1 2 3 4 5 6
11 0 1 2 3 4 5 6
12 0 1 2 3 4 5 6
13 0 1 2 3 4 5 6
14 0 1 2 3 4 5 6
15 0 1 2 3 4 5 6
16 0 1 2 3 4 5 6
17 0 1 2 3 4 5 6
18 0 1 2 3 4 5 6
19 0 1 2 3 4 5 6
20 0 1 2 3 4 5 6
21 0 1 2 3 4 5 6
22 0 1 2 3 4 5 6
Опитувальник ПВ для медичних працівників
1. Я відчуваю себе емоційно спустошеним(ой).
2. Наприкінці робочого дня я відчуваю себе як вичавлений лимон.
3. Я почуваю себе втомленим(ой), коли встаю вранці і повинен(винна) йти
до роботи.
4. Я добре розумію, що відчувають мої пацієнти, і використовую це для
успішнішого лікування.
5. Я спілкуюся зі своїми пацієнтами(хворими) тільки формально, без
зайвих емоцій і прагну звести час спілкування з ними до мінімуму.
6. Я відчуваю себе енергійним(ой) та емоційно піднесеним(ой).
7. Я вмію знаходити правильне рішення у конфліктних ситуаціях з хворими
та їх родичами.
8. Я відчуваю пригніченість та апатію.
9. Я можу позитивно впливати на самопочуття і настрій хворих
(пацієнтів).
10. Останнім часом, я став(а) черствішим по відношенню до хворих.
11. Як правило, люди, що оточують мене, дуже багато вимагають від мене.
Вони швидше стомлюють, чим радують мене.
12. Я маю багато планів на майбутнє, я вірю в їх здійснення.
13. Я відчуваю все більше життєвих розчарувань.
14. Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багато чого, що радувало
мене раніше.
15. Буває, мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими моїми
хворими.
16. Мені хочеться усамітнитися і відпочити від всього і від всіх.
17. Я легко можу створити атмосферу доброзичливості і оптимізму у
відносинах з моїми колегами і у відносинах з моїми хворими.
18. Я легко спілкуюся з хворими і їх родичами незалежно від їх
соціального статусу і характеру.
19. Я багато що встигаю зробити за день.
20. Я відчуваю себе на межі можливостей.
21. Я багато ще зможу досягти в своєму житті.
22. Хворі, як правило, – невдячні люди.
Опитувальник ПВ для консультантів фонду соціального захисту
1. Наприкінці робочого тижня я відчуваю себе емоційно спустошеним (ой).
2. Наприкінці робочого дня я відчуваю себе як вичавлений лимон.
3. Я почуваю себе втомленим(ой), коли встаю вранці і повинен(винна) йти
до роботу.
4. Результати моєї роботи не коштують тих зусиль, які я витрачаю.
5. Мене дратують клієнти, які довго і багато говорять про страхи бути
обдуреним нашим фондом.
6. Я відчуваю себе енергійним(ой) і емоційно піднесеним(ой).
7. При розмові з агресивними клієнтами я вмію знаходити потрібні слова,
що знижують їх агресію або образи.
8. Я відчуваю пригніченість та апатію.
9. Мені подобається заспокоювати недовірливих клієнтів і допомагати їм.
10. Останнім часом я став(а) черствішим(ой) бездушним(ой) по відношенню
до клієнтів.
11. Клієнти, з якими мені доводиться працювати, нецікаві для мене. Вони
швидше стомлюють, чим радують мене.
12. У мене багато планів на майбутнє, і я вірю в їх здійснення.
13. У мене все більше життєвих розчарувань.
14. Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багато чого, що радувало
мене раніше.
15. Мені байдуже, що думають і відчувають клієнти. Я віддаю перевагу
формальному спілкуванню з ними, без зайвих емоцій і прагну звести
спілкування з ними до мінімуму.
16. Мені хочеться усамітнитися і відпочити від всього і всіх.
17. Я легко можу створити атмосферу доброзичливості і довіри при
зустрічі з клієнтом.
18. По телефону я розмовляю без напруги з будь-якими клієнтами
незалежно від їх амбіцій, емоційного стану і культури спілкування.
19. Я задоволений(а) своїми життєвими успіхами(досягненнями).
20. Я відчуваю себе на межі можливостей.
21. Я зможу ще багато зробити в своєму житті.
22. Я проявляю до інших людей більше уваги і турбота, чим отримую про
них у відповідь вдячності і подяці.
Ключ
Субшкала Номер твердження Максимальна сума балів
Емоційне виснаження 1, 2, 3, 6*, 8, 13, 14, 16, 20 54
Деперсоналізація 5, 10, 11, 15, 22 30
Редукція персональних
досягнень 4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21 48
* Відмічено «зворотне» питання, яке розглядається в зворотному порядку,
тобто, відповідь «щодня» відповідає нульовому значенню.
Оцінка рівнів вигорання (дані російської вибірки)
Субшкала Низький рівень Середній рівень Високий рівень
Емоційне виснаження 0 – 15 16 – 24 25 і більше
Середнє значення по вибірці (бали)
19,73
Деперсоналізація 0 – 5 6 -10 11 і більше
Середнє значення по вибірці (бали)
7,78
Редукція персональних
досягнень 37 і більше 36 – 31 30 і менше
Середнє значення по вибірці (бали)
32,93
Діагностика рівня дистресу
( для самодіагностики)
Осухова Н.Г., Кожевникова В.В. Возвращение к жизни: Методические
материалы для ведущих тренингов и семинаров по профилактике
профессионального выгорания // Помощь помощнику:
социально-психологическое сопровождение социальных работников /Под ред.
Н.Г.Осуховой. – М.: Изд-во «Амиго-пресс», 2006. – С.96 – 112.
Інструкція. Будь ласка, прочитайте кожен абзац окремо і подумайте над
питаннями. Відзначте, які думки та почуття з’являються у вас.
1. Як ви оцінюєте свій емоційний стан наприкінці кожного робочого дня та
робочого тижня?
2. Як ви покидаєте робоче місце, які думки, відчуття, тілесні відчуття
ви помічаєте у себе?
3. Як ви почуваєте себе:
по дорозі на роботу;
дорогою додому;
приходячи додому;
за годину після повернення додому;
коли лягаєте спати?
4. Чи сниться вам робота? Якщо так, то які теми і образи цих снів?
5. Чи відзначаєте ви, що якісь дні для вас важчі, а якісь неначе легше?
Чи можете виявити в цьому якусь закономірність?
6. Чи існують певні клієнти або тип клієнтів, відносини з якими для вас
найбільш стресогенні? Ви усвідомлюєте, чому саме вони такі складні для
вас? Чи завжди це так?
7. Чи існують певні робочі обов’язки або завдання, виконання яких
викликає у вас стрес? Чи усвідомлюєте ви, чому?
8. Чи впливає на вас робочий графік?
9. Як ви використовуєте вільний час?
10. Що допомагає вам розслабитися?
11. Як довго ви відновлюєтеся після закінчення робочого тижня?
12. Чи використовуєте ви ліки, алкоголь, азартні ігри, особливу їжу або
ходіння по магазинах, щоб відновити рівновагу? Чи маєте потребу ви в
алкоголі або снодійному, щоб нормально спати?
13. Чи помічаєте ви, що у вас з’явилися певні стійкі особливості – зміни
в емоційній сфері, зайва напруженість, замкнутість, пригніченість,
хронічна втома або цинізм?
14. Можливо, ваші близькі говорять вам про зміни, які відбулися з вами,
а ви не помічаєте цих змін?
15. Які зміни в своїй поведінці ви відзначаєте?
16. Чи робите ви що-небудь таке, чого не робили раніше?
17. Що ви перестали робити з того, що зазвичай робили раніше?
18. Які зміни в своєму тілі і своєму здоров’ї ви відзначаєте?
19. Чи змінилися ваші відносини зі своїм тілом – фізичні вправи, дієта,
сексуальність, тілесна напруга або постава?
20. Які зміни відбулися у ваших відносинах з тими, що оточують:
колегами, друзями, партнерами, дітьми і іншими членами сім’ї, сусідами,
сторонніми?
Проаналізуйте отримані відповіді, відзначте для себе позитивні та
негативні моменти. А як щодо ваших відносини з САМИМ СОБОЮ? Що
змінилося? Що ви хочете змінити, але не можете?
Що вам здається найбільш цінним результатом виконаної зараз роботи?
Оцінка умов роботи, що впливають на вигорання
(для самодіагностики)
Осухова Н.Г., Кожевникова В.В. Возвращение к жизни: Методические
материалы для ведущих тренингов и семинаров по профилактике
профессионального выгорания // Помощь помощнику:
социально-психологическое сопровождение социальных работников /Под ред.
Н.Г.Осуховой. – М.: Изд-во «Амиго-пресс», 2006. – С.96 – 112.
Інструкція. Опитувальник можна заповнити самостійно або разом з
колегами, а потім обговорити результати в групах професійної підтримки,
з супервізором або психологом.
1. Особливості роботи:
наскільки я вільний у виборі і можу управляти своєю ситуацією на роботі?
чи роблю я роботу яка мені подобається?
чи роблю я роботу яка мені підходить?
чи роблю я роботу у якій я відчуваю себе компетентним?
чи відповідає моя робота моїм цінностям і переконанням?
2. Особливості клієнтів:
з яким контингентом я працюю?
скільки клієнтів я приймаю:
– щодня;
– кожного тижня.
чи збалансовано моє навантаження з погляду кількості роботи і
різноманітності проблематики, що пред’являється клієнтами?
чи є клієнти, з якими мені найприємніше працювати? Чому?
інші чинники, які впливають на мене, пов’язані з клієнтами.
3. Особливості ситуації на роботі:
чи достатньо я маю організаційної підтримки?
чи підтримують мене колеги (усередині організації і поза нею)?
чи забезпечений я супервізорською підтримкою?
інші чинники, пов’язані з ситуацією на роботі.
4. Особливості того, що допомагає (самоопис):
чи достатньо у мене підготовки, відповідній моїй роботі?
які стреси я переживаю зараз у житті і що мене підтримує?
що в моїй життєвій історії привело мене до того, чим я зараз займаюся?
як я зазвичай справляюся зі стресом?
які основні особливості мого емоційного реагування?
що мене більше всього зачіпає?
я відповідаю своїй посаді?
чи мені подобається моя робота?
інші чинники.
4. Особливості соціально-культурного контексту:
як впливають на мене соціально-економічні зміни, що стосуються роботи
(такі, як скорочення фінансування певних напрямів, зміна управлінської
структури та інше)?
яке відношення у суспільстві до тієї роботи, якою займається моя
організація і я особисто?
як відноситься суспільство до тієї категорії населення, з якою я працюю?
Розділ ІІІ.
Профілактика та корекція професійного вигорання
3.1 Командний метод роботи.
Дуже важливо для уникнення професійного вигорання фахівців та
організацій правильно організувати робочий процес. Принципи командного
методу роботи суттєво відрізняються від традиційних підходів, що існують
сьогодні, і вимагають від учасників команди формування бригадного стилю
мислення та взаємодії.
Професійний склад команди залежить від типу установи, його штатного
розкладу і бюджету, домінуючої терапевтичної ідеології і категорії
клієнтів. Принципові функції кожного члена команди визначаються його
професійним статусом, формою і змістом роботи з клієнтом, з яким працює
команда.
Переваги команди.
Форма команди має велике значення в структурі служб надання допомоги.
Цінність командної роботи полягає у тому, що необхідно, щоб декілька
фахівців знали і працювали з клієнтом, оскільки взаємини з клієнтом один
на один дуже вразливі. У цієї командної моделі є багато переваг над
іншими, в ній фахівці доповнюють один одного і тісно взаємодіють при
вирішенні проблем клієнтів і реалізації його запитів. Але це може бути і
недоліком для клієнта, що він пов’язаний з великою кількістю людей. Він
повинен бути впевнений у тому, що є хтось, хто знає, як йдуть справи у
відсутності його куратора. Для фахівців ця модель має переваги в тому,
що їх поле діяльності розширюється. Відособлена індивідуальна робота
фахівців стає менш цінною. Якщо у клієнта трапляється криза або він
потребує додаткової уваги, а фахівець захворів або ж у нього вихідний,
то його колеги можуть здійснити турботу про клієнта.
Другою цінністю команди є те, що вона припускає взаємну підтримку, яка є
життєво важливою, оскільки існує небезпека вигорання. Суспільна і
емоційна підтримка колег, а також хороша взаємодія з адміністрацією дуже
важливі у запобіганні вигоранню.
Основними принципами роботи команди є:
динамічний рівномірний розподіл ролей та функцій з подальшим дотриманням
свободи кожного члена команди у виконанні його функцій;
регулярні зустрічі команди (приблизно один раз на тиждень) з
обговоренням «складних клієнтів/випадків»;
взаємне інформування з питань роботи з певним клієнтом;
обмін думками з метою досягнення згоди і взаєморозуміння;
контроль та самоконтроль на кожному етапі роботи з клієнтом;
виключення зайвої жорсткої регламентації стилю роботи членів команди;
розширення діапазонів стилю роботи за виключенням директивного;
різносторонність зусиль;
динамічне підвищення комунікативних умінь членів команди;
послідовне обговорення ефективності роботи кожного учасника команди (з
використанням принципу Балінтовських груп, групова супервізія);
використання єдиного однозначного словника понять (термінів).
Розвиток команди.
Ще одним важливим відправним моментом для сучасних команд фахівців є
організація навчання з метою розвитку. Це означає, що функціонування
команди не повинно бути статичним, воно повинно бути динамічним
навчальним процесом. Команда не є підтримкою, якщо вона заснована на
взаємному контролі. Безперервна, постійна побудова команди має велике
значення. Творчі команди підкреслюють, з одного боку, позитивні якості і
результати роботи, з іншого боку, орієнтовані у напрямі розвитку.
3.2. Використання наявних внутрішніх ресурсів.
Якості, що допомагають фахівцеві уникнути професійного вигорання:
По-перше:
добре здоров’я та свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан
(постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);
висока самооцінка та впевненість у собі, своїх здібностях та
можливостях.
По-друге:
досвід успішного подолання професійного стресу;
здатність до конструктивних змін у напружених умовах;
висока мобільність;
відвертість;
товариськість;
самостійність;
прагнення спиратися на власні сили.
По-третє:
здатність формувати і підтримувати у собі позитивні, оптимістичні
настанови і цінності — як відносно до самих себе, так і до інших людей і
життя взагалі.
У четвертих:
вміння звернутися по допомогу;
вміння не боятися ставити «дурні питання»;
вміння приймати допомогу.
Базові техніки продуктивної взаємодії.
Володіти базовими прийомами встановлення терапевтичних (допоміжних)
відносин з клієнтами під час консультування або інтервьювання, необхідно
кожному фахівцеві.
Нижче пропонуються техніки, які можуть стати практичним керівництвом
для тих, хто прагне оволодіти базовими навичками допоміжних відносин.
1. Сприйняття.. Це один з найпростіших, але сильніших парадоксів життя —
людина відчуває, що інший щиро сприймає його, і починає думати про те,
що варто змінитися. З’являється бажання рости, стати іншим. Не випадково
гуманістичні психологи вважають схвалення «умовою психологічного
зцілення людини», тим «ґрунтом, на якому зростають і міцніють людські
можливості».
Мова схвалення допомагає людині стати відкритим, розділити свої відчуття
і проблеми з вами. Секрет успішних консультантів криється в умінні
вселити людям, які приходять за допомогою, що щиро їх сприймають і
вірять, що їм під силу подолати життєві труднощі.
Допомогти людині відчути себе такою, яку сприймають можна, просто уважно
вислуховуючи її. Це запрошує людину говорити про те, що турбує,
пом’якшує її негативні емоції, підсилює проникнення у глибші почуття та
повідомляє їй: «Тебе сприймають таким, яким ти є, зі всіма
проблемами…» Можна сказати, що наріжним каменем консультаційного
процесу є вислуховування. Воно допомагає встановити довіру між його
учасниками і стимулювати активність клієнта.
6 i
o
th
2 4 6 i
?
o
th
???
??? ????$???
&
?$???
????¤?¤?$?????
??¤?¤?$??????????¤?¤?$???
&
&
&
kdX
kd¶
&
?
&
,
?.
4
8
>
D
J
P
V
\
?^
`
j
p
?
?
?
°
A
?
a
t`
j
2a
a
?a
e
o
????$???
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
r
ikd
r
r
r
r
r
r
r
??¤?¤?$??????????¤?¤?$???
??????????¤?¤?$???
#вання, які на перших порах дають можливість консультанту допомогти
людині, що має проблеми.
пасивне (нерефлексивне) вислуховування — це, по суті, тиша, мовчання,
але не просте, а таке, що «вислуховує», коли вся увага консультанта
спрямована на клієнта. Залежно від ситуації консультант може виражати
розуміння, підтримку або схвалення короткими фразами або вигуками
(«так», «звичайно» і тому подібне), кивком голови та іншими
невербальними засобами (жестами, мімікою, поглядом).
реакції визнання, підтвердження — цей прийом особливо добрий у паузах.
Консультант використовує вербальні і невербальні знаки, репліки і
натяки, які означають, що він дійсно налаштований на хвилю того, про що
говориться. Кивання головою, схиляння вперед, посмішка, нахмурення,
тобто відгук на те, про що говорить клієнт, дають йому змогу зрозуміти,
що його дійсно слухають. Вербальні репліки («О-о», «Я розумію») також
повідомляють, що консультант уважний, зацікавлений і супроводжує людину
у процесі саморозкриття, тобто можна продовжувати бесіду.
«Відкриття дверей» — так прийнято називати додаткові заохочення, які
потрібні для того, щоб допомогти людині, що прийшла на консультацію,
почати говорити або стати більш відкритим. Ось декілька прикладів: «Чи
не хочете ви детальніше розповісти про це?», «Це цікаво… ви хотіли б
продовжити?», «Схоже, це глибоко торкнулося ваших відчуттів…». Всі ці
репліки є відкритими питаннями або твердженнями. Вони не містять у собі
оцінки того, про що йдеться.
Всі ці три прийоми слухання відносно пасивні. Вони перш за все підходять
до напружених ситуацій. Люди, що переживають життєву кризу, шукають у
консультанті на початковій стадії роботи «дзеркало», «резонатора», а
зовсім не порадника, отже найпотрібніше для них у цей період — бути
почутими і відчувати, що їх зрозуміють, мати можливість висловитися.
Коли ж це завдання вирішене і клієнт вже прагне вирішити свою проблему,
необхідні інші прийоми слухання, більш активні.
активне вислуховування (рефлексія) – таке вислуховування допомагає
зрозуміти, що стоїть за тим або іншим висловом людини. Коли фахівець
слухає клієнта активно, він аналізує його турботи, труднощі, відчуття,
розшифровує сенс його повідомлень, виявляє їх реальне значення.
Основні прийоми:
Уточнення. Це звернення до того, хто говорить за уточненням: «Чи
правильно я зрозумів, що ваша головна трудність полягає саме у цьому?»,
«На жаль, я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі…», «Ви саме так
думаєте?» і тому подібне
Переповідання. Полягає у тому, що консультант висловлює думку клієнта
або його почуття іншими словами, як би уточнюючи сенс того, що сказане і
ступінь свого власного розуміння. Фраза консультанта у такому випадку
може починатися зі слів: «Таким чином…», «Кажучи іншими словами…»,
«Якщо я правильно зрозумів…», «На вашу думку…», «Ви можете поправити
мене, якщо я помиляюся, але з ваших слів я зрозумів…» — і далі своїми
словами консультант висловлює суть проблеми людини і зміст його вислову.
Якщо клієнт відповість «так», «угу» або щось подібне, значить,
припущення консультанта справедливе.
Відображення почуттів. Цей прийом деколи називають «емпатичним
вислуховуванням». Під час розмови з клієнтом консультант зосереджується
на емоціях клієнта. Він прагне уловити у вислові, що пролунав актуальне
переживання і визнає його, «називає» його співбесідникові.
Підсумування. Використовується у тривалих бесідах, щоб надати фрагменту
розмови смислову єдність і підсумувати основні ідеї і відчуття того, хто
говорить. Це можна зробити за допомогою таких фраз: «Як я розумію, вашою
основною ідеєю є…», «Якщо тепер підсумувати сказане вами…» і ін.
Яким чином ви можете уникнути зустрічі з синдромом професійного
вигорання?
1. Будьте уважні до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші
симптоми втоми.
2. Любіть себе або принаймні прагніть собі подобатися.
3. Підбирайте справу собі по душі: згідно до своїх схильностей і
можливостей. Це дозволить вам знайти себе, повірити у власні сили.
4. Припиніть шукати у роботі щастя або порятунку. Вона — не притулок, а
діяльність, яка є доброю сама по собі.
5. Припиніть жити життям інших. Живіть, будь ласка, своїм власним
життям. Не замість людей, а разом з ними.
6. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робоче, але і на
приватне життя.
7. Вчиться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити
традицією вечірній перегляд подій.
8. Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього його
роботу, поставте собі питання: чи так вже йому це потрібно? А може, він
впорається сам?
3.3. Психологічна допомога
Основні підходи в роботі з професійним вигоранням
1. Турбота про себе і зниження рівня стресу:
– прагнення до рівноваги і гармонії, здорового способу життя,
задоволення потреби в спілкуванні;
– задоволення, релаксація, гра;
– вміння відволікатися від переживань, пов’язаних з роботою.
_ – _
У 1929 році Едмунд Якобсон опублікував книгу «Прогресуюча релаксація», в
якій висунув припущення, що тіло реагує на стрес за допомогою м’язової
напруги. Ця напруга, у свою чергу, посилює тривогу і стрес, внаслідок
чого виникає порочний круг. Він припустив, що м’язова релаксація знижує
напругу і виявляється несумісною з тривогою. Джозеф Вольпе,
психолог-біхевіоріст, ввів поняття реципрокного гальмування. Реципроктне
гальмування – науковий термін, що позначає неможливість бути
розслабленим і напруженим в один і той же час. Вольпе назвав три
заняття, що є релаксуючими і тому несумісними з напругою: секс, їжа і
вправи на релаксацію.
Вправи з глибоким диханням: фундаментальний навик емоційно-орієнтованого
подолання стресу.
Вправи, орієнтовані на глибоке дихання, – важлива складова всіх видів
розслаблюючих процедур. Вони є одними з простих і найбільш ефективних
методів релаксації. Засвоївши цю техніку, та застосовуючи її в
ситуаціях стресу, ви навчитеся запускати її механізм автоматично.
Глибоке природне дихання здатне принести користь практично всім. Воно
особливо полегшує життя людям, схильним в стресових ситуаціях до паніки,
швидкої стомлюваності, гіпервентиляції, головних болів, м’язової
напруги, тривоги і апатії. Ці розлади часто є результатом недостатнього
насичення організму киснем і накопичення в нім шлаків, хоча в окремих
випадках можливе поєднання цілого ряду чинників. Незалежно від причини
або конкретної природи розладу глибоке дихання є виключно виправданою
стратегією для швидкого зниження стресу різних рівнів. Глибоке дихання є
технікою, якою ви можете скористатися у будь-який час і в будь-якому
місці, для того, щоб зняти емоційне і фізіологічне збудження, пов’язане
із стресорами.
Спробуйте прямо зараз зрозуміти, як ви зазвичай робите глибокий вдих.
Покладете одну руку на груди, а іншу на живіт. Тепер глибоко вдихніть і
відзначте, яка рука підніметься першою. Якщо першою підніметься рука, що
знаходиться зверху, то ви удаєтеся до грудного, або торакального,
дихального патерну. Якщо першою піднімається рука, лежача на животі, то
ви використовуєте абдомінальний, або діафрагмальний, дихальний патерн.
Грудне, або торакальне, дихання являє собою поверхневий дихальний
патерн, властивий більшості дорослих людей. Цей тип дихання часто буває
прискореним по темпу, неритмічним, пов’язаним з відчуттям тривоги і
емоційною лабільністю. Поверхневе дихання не сприяє подоланню стресових
ситуацій і в рівній мірі може посилювати напади паніки, тривогу, головні
болі і стомлюваність. Вправа, що рекомендується нами, з використанням
глибокого дихання дає можливість контролювати фізіологічні реакції в
стресових ситуаціях. Якщо ви навчитеся знижувати рівень свого
фізіологічного/емоційного збудження на декілька порядків, то зможете
мислити ясніше і з великим успіхом застосовувати в стресових ситуаціях
інші стратегії подолання стресу. Пам’ятаєте, що, якщо стресор не
піддається контролю, можна контролювати свою емоційну реакцію на
ситуацію, якщо оволодіти такою стратегією, як вправа з глибоким
диханням.
Вправа з глибоким диханням
Дихати, по можливості, краще носом. Виберіть зручне положення і закрийте
очі. Покладете одну руку на груди, а іншу на живіт. Спочатку спробуйте
дихати, як завжди, зосереджуючись на тому, як піднімаються і опускаються
грудна клітка і живіт. Чи добре узгоджена їх робота? Чи відчуваєте ви в
них скутість або ригідність? Чи немає напруги в горлі, грудях і животі?
Виконуючи цю вправу вперше, сфокусуйтеся на вдиху, щоб рука, лежача на
животі, змогла першою відчути його, після чого піднімуться ваші грудна
клітка і плечі. Вперше ця вправа може показатися декілька неприродною,
але з практикою вона стане більш звичайною.
Вправа
Виконується сидячи або стоячи в зручній для вас позі.
Спочатку зробіть повільний вдих через ніс.
Вдихаючи, заповните повітрям нижні відділи легенів. Ваша діафрагма
примушуватиме живіт випинатися, щоб звільнити місце для повітря, і рука,
лежача на животі буде підійматися. Продовжуйте вдихати і відчуєте, як
розширюються середні частини легенів по мірі того, як нижні ребра і
грудна клітка злегка розправляться наперед, щоб вмістити в себе
повітря. Нарешті, відчуйте розширення верхніх відділів легенів, тоді як
підніметься ваша грудна клітка, піднімаються плечі і ви відчуваєте, як
піднімається ваша рука лежача під ключицею. Злегка втягніть живіт, щоб
допомогти легеням. Цей повільний глибокий вдих можна виконати за
декілька секунд як одне плавне, безперервне дихання.
Тепер на декілька секунд затримайте дихання.
Поступово видихаючи через рот, злегка втягніть живіт і поволі
підтискайте його по мірі спустошення легенів. Видихнувши повністю,
розслабте живіт і грудну клітку. Розслабте плечі.
6. В кінці фази вдиху злегка підніміть плечі і ключиці так, щоб легені
можна було знов до самих верхівок наповнити повітрям.
Почніть прямо зараз
Продовжуйте дихати дуже глибоко і дуже повільно, заповнюючи легені знизу
доверху, як було описано вище. Дозвольте плечам піднятися і затримайте
вдих на декілька секунд, після чого поволі видихніть через рот. Дайте
животу і грудній клітці розслабитися, позбавтеся від напруги в плечах.
Не намагайтеся виконати це відразу досконало. Спробуйте один раз, щоб
познайомитися з відчуттями, знову перечитайте інструкції і спробуйте ще
раз. У ідеальному випадку, якщо одна ваша рука лежить на животі, а інша
– на верхній частині грудної клітки, ви виявите, як на вдиху першої
піднімається рука, лежача на животі, а услід та, що покоїться на грудях.
Виконайте цю вправу кілька разів, поки не навчитеся з легкістю нагнітати
повітря в нижні відділи легенів на вдиху. Пам’ятаєте, що для того, щоб
отримати користь від вправи, не обов’язково виконувати його ідеально.
Постановка цілей і подолання перешкод
Ідеальною метою для тренування буде здійснення трьох глибоких вдихів 5-6
разів на день по 45 секунд кожним способом, який ми описали вище.
Більшості людей це не складно. Їм подобаються вправи, а тому не складно
виділити час на їх виконання. Найбільшою проблемою тренування є
необхідність пам’ятати про нього. Щоб не забувати про вправи, можна
відвести для них певний час на протязі дня (наприклад, безпосередньо
перед їжею, перед сном, після пробудження) або особливі ситуації
(наприклад, при посадці в машину, перед включенням телевізора). Введення
в щоденний розпорядок декількох тимчасових проміжків для щоденного
тренування – хороший спосіб приступити до вправи. Можна також прикріпити
пам’ятку в тому місці, де її легко відмітити, або покласти записку в
ящик столу, яким ви часто користуєтеся.
Дев’ять груп м’язів
Існує дев’ять основних м’язових груп, які необхідно задіяти в даній
вправі на релаксацію: 1) кисті і передпліччя, 2) плечі, 3) лоб, 4) лоб з
надбрів’ями, ніс та щоки, 5) рот, підборіддя, передня шийна область, 6)
задня поверхня шиї, 7) верхня половина тулуба, 8) м’язи, що піднімають
ноги, коли пальці направлені донизу, 9) м’язи, що піднімають ноги, коли
пальці направлені на себе.
Прочитайте нижченаведений опис дій, напружуючи різні групи м’язів, перш
ніж ви перейдете до вправи. Коли ви читатимете про групи м’язів вперше,
спробуйте послідовно напружувати і розслабляти м’язи одну за іншою.
Після того, як ви спробуєте просто напружувати та розслабляти м’язи,
спробуйте виконати всю процедуру цілком. Коли ви будете готові здійснити
весь комплекс, не прагніть виконати вправу неодмінно, як тут описано.
Головне – досить добре познайомитися з дев’ятьма групами м’язів так, щоб
вам не потрібно було розплющувати очі і звірятися з книгою. Прагніть
дотримуватися тієї послідовності, яка рекомендована нижче, але якщо ви
порушите порядок, то нічого страшного не відбудеться. Перед початком
вправи прочитайте цей розділ цілком, щоб оцінити рівні своєї напруги до
і після вправи.
Перш ніж почати
(дещо, про що вам слід пам’ятати при виконанні релаксаційних вправ)
Ніколи не напружуйте м’яза до відчуття болю. Вам потрібно досягти явної
м’язової напруги, не переступаючи больового порогу. Якщо перед початком
вправи в тій або іншій групі м’язів відчувається біль – наприклад, в
шиї, спині, болі в області обличчя, то будьте особливо обережні.
Напружуйте ці м’язи дуже дбайливо, стежте за відчуттями і продовжуйте
лише в тому випадку, якщо послідовна напруга і розслаблення
полегшуватимуть біль. Якщо біль від напруги посилюється, зупиніться.
Перейдіть до іншої групи м’язів, Розслаблення, яке ви створите в інших
м’язах, врешті-решт розповсюдиться і на групу хронічно напружених
м’язів.
Завжди максимально підсилюйте різницю між напругою і розслабленням. Коли
ви ослабляєте напругу, робіть це цілком і відразу.
По ходу вправ звертайте увагу на контраст між відчуттями напруги і
розслаблення. Якщо ви виявили, що під час вправи ваші думки десь далеко,
сконцентруйте увагу на м’язах.
Не засипайте під час вправи. Вам потрібно навчитися розслаблятися у
будь-який момент вашій повсякденній діяльності. Не варто освоювати цю
техніку тільки для того, щоб заснути (хоча ТПР є важливою складовою
частиною багатьох методів лікування безсоння).
Процедура релаксації
Перед початком вправи зменшить або погасіть світло. Переконаєтеся, що
там, де ви знаходитеся, вас ніхто не потривожить хоч б на протязі 20
хвилин. Знайдіть зручне положення – бажане таке, щоб ваша голова мала
основу. По ходу вправи ваша єдина мета полягатиме в тому, щоб добитися
напруги і розслаблення в кожній групі м’язів і побачити різницю між
своїми відчуттями.
Спочатку влаштуйтеся якомога зручніше і закрийте очі. Почніть з
декількох вдихів. Застосуйте техніку глибокого дихання, розглянуту вище.
Сфокусуйтеся на своєму диханні. Скажіть собі, що дихання і розслаблення
– єдині речі, про які вам потрібно думати саме зараз. Очистіть свою
свідомість. Дозволите собі приділити час розслабленню і приємному
переживанню відчуття розслаблення, яке ви викличте.
Вправи на релаксацію
Перша група м’язів, над якою ви працюватимете, – це м’язи кистей та
передпліч. Стисніть кулаки, розташувавши великі пальці зверху. Одночасно
виверніть руки, щоб створити напругу в передпліччях. Відзначте напругу в
кистях і передпліччях. Тепер розслабте відразу все – і кисті, і
передпліччя. Дайте напрузі піти. Відзначте різницю між відчуттям
розслаблення і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома секундами
раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності. Глибоко зітхніть. Якщо ви
виявите, що починаєте відчувати неспокій, просто поверніться до
релаксуючої вправи, зосередившись на диханні.
Потім слідують плечові м’язи, розташовані у верхній частині рук.
Втисніть лікті в спинку стільця так, щоб відчути напругу в цих м’язах.
Не вдавлюйте їх до болю, прагніть викликати тільки напругу. Сфокусуйтеся
на напрузі у верхніх м’язах рук. Тепер різко розслабте їх, позбавившись
від напруги. Відзначте різницю між відчуттям розслаблення і відчуттям
напруги, яку ви викликали декількома секундами раніше. Сфокусуйтеся на
цій відмінності. Глибоко зітхніть. Відчуєте, наскільки розслабленими
стали зараз ваші руки і кисті.
Наступною групою будуть м’язи обличчя. Це область, в якій накопичується
величезна напруга, викликана стресом. М’язи обличчя можна розділити на
три групи.
Краще почати з області лоба. Тримаючи очі закритими, якомога вище
підніміть брови. Відчуйте смугу напруги, що охоплює лобову область.
Зосередьтесь на цій напрузі – напрузі, яка може бути викликана стресом.
Тепер швидко розслабте брови. Відзначте різницю між відчуттям
розслаблення і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома секундами
раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності.
Зараз займемося областю очей і носа. Не уникайте цієї вправи, Ніхто вас
не побачить. Міцно заплющить очі, одночасно зморщивши і підтягаючи до
них ніс. Сфокусуйтеся на напрузі навколо очей, носа і щоках. Відчуйте цю
напругу. Тепер разом розслабте обличчя. Відзначте різницю між відчуттям
розслаблення і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома секундами
раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності.
Давайте звернемося до третьої області, рота. Стиснувши щелепи,
постарайтеся опустити куточки рота, щоб отримати перевернуту клоунську
усмішку. Сфокусуйтеся на цьому відчутті. Тепер разом розслабте обличчя.
Відзначте різницю між відчуттям розслаблення і відчуттям напруги, яку ви
викликали декількома секундами раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності.
Кілька разів глибоко зітхніть, відчуваючи, як з кожним видихом уходить
напруга в області рота, до тих пір, поки м’язи не розслабляться
повністю.
Тепер вам доведеться попрацювати над областю шиї і плечей. У цій зоні
концентрується надлишок напруги, обумовленої стресом. Опустите
підборіддя на рівень адамова яблука так, щоб він майже торкався грудей.
Відчуйте напругу, яку ви викликаєте в шиї. Сфокусуйтеся на цій напрузі.
Тепер різко розслабте шию. Відзначте різницю між відчуттям розслаблення
і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома секундами раніше.
Сфокусуйтеся на цій відмінності. Вдихніть дуже глибоко і дуже поволі і з
кожним видихом позбавляйтеся від напруги в плечах. Коли вся напруга
піде, дайте плечам опуститися.
Наступною зоною є серединна частина тулуба. Глибоко зітхнувши, відведіть
плечі назад, намагаючись звести лопатки, і одночасно прогніться. Ви
відчуєте напругу в області живота і грудей, викликане затримкою дихання,
а також напруга у верхній і нижній частинах спини, яке викликане
зведенням лопаток і прогином спини. Залишаючись в цьому положенні,
відзначте, якою відчувається напруга. Потім поволі видихніть, даючи
напрузі витекти з вас по мірі релаксації. Відзначте різницю між
відчуттям розслаблення і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома
секундами раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності.
Дві останні групи відносяться до м’язів ніг. Спочатку підніміть ноги
перед собою, неначе хочете прибрати їх із стільця (якщо ви вправляєтеся
лежачи, підніміть ноги під кутом 45”). Тепер не міняючи положення ніг,
витягніть пальці у напрямку до підлоги. Відчуйте напругу, яка виникла в
ногах від пальців до стегон. Сфокусуйтеся на цій напрузі. Тепер
розслабтеся і дайте їм м’яко впасти на підлогу. Відчуєте розслаблення в
ногах. Відзначте і запам’ятайте на що схоже це відчуття.
Нарешті, підніміть ноги знову і утримуйте їх перед собою. Цього
разу тягніть стопу на себе так, щоб пальці дивилися в стелю. Відчуєте
напругу, яка з’явилася в ногах від пальців до стегон. Тепер розслабтеся
і дайте їм м’яко впасти на підлогу. Відзначте різницю між відчуттям
розслаблення і відчуттям напруги, яку ви викликали декількома секундами
раніше. Сфокусуйтеся на цій відмінності. Дихаєте дуже глибоко і дуже
повільно, дайте відчуттю релаксації просочити м’язи ваших ніг і
розповсюдитися на м’язи всього тіла.
Таким є повний комплекс напруги/розслаблення дев’яти м’язових груп. На
протязі декількох секунд продовжуйте тримати очі закритими і
сфокусуйтеся на відчуттях в м’язах. У думках обмацайте свої м’язи і
перевірте, чи не залишилися якісь з них напруженими. Якщо ви відмітили
яку-небудь напругу, зосередьтесь на цій зоні, напружуючи і розслабляючи
м’язи, і дайте напрузі піти. Не прагніть до того, щоб м’язи всі
розслабилися однаково. М’язи, які особливо важко розслабити,
врешті-решт, будуть задіяні, коли релаксація інших м’язів набуде
тотального характеру. Коли ви окинете свої м’язи внутрішнім поглядом і
сфокусуєте увагу на відчутті розслаблення у всьому тілі, розплющить очі
та продовжуйте відзначати тілесні відчуття по мірі того, як знов
освоюватиметеся у приміщенні.
Зведений перелік груп м’язів
Кисті і передпліччя – стиснути кулаки, поклавши великі пальці зверху.
Верхні м’язи рук – втиснути лікті в спинку стільця або ліжко.
Лоб – підняти брови.
Очі, ніс, щоки – зажмурити очі, наморщити ніс.
Рот, підборіддя, шия – обережно стиснути зуби, в задній частині ротової
порожнини, зробити перевернуту клоунську усмішку, опустите донизу
куточки губ.
Шия і плечі – втиснути підборіддя в область адамова яблука.
Серединна частина тулуба – поволі, глибоко вдихнути, наповнюючи легені
знизу доверху, відвести лопатки назад і прогнути спину.
Ноги – підняти ноги, пальці дивляться в підлогу.
Ноги – підняти ноги, пальці дивляться в стелю.
2. Трансформація негативних переконань, почуття відчаю, втрати сенсу і
безнадійності:
— прагнення знаходити сенс у всьому — як у значних подіях життя, так і у
звичних, повсякденних турботах;
— прагнення боротися зі своїми негативними переконаннями;
— створення співтовариства.
За оцінками фахівців, наймогутнішу руйнуючу дію на людину надають
(оказівают по русски) його негативні переконання, тому в першу чергу,
освоїмо техніку боротьби зі своїми негативними думками.
Техніка 1. «Відрізати, відкинути». Ця техніка придатна для роботи з
будь-якими негативними думками («у мене знову нічого не вийде…», «все
це без толку» та ін.). Як тільки відчуєте, що у вас з’явилась подібна
думка, – негайно «відріжте її і відкиньте», зробивши для цього різкий,
такий, що «відрізує» жест лівою рукою і зорово уявивши, як ви відрізуєте
і відкидаєте цю думку.
Після цього відкидаючого жесту, продовжуйте далі займатися
візуалізацією: помістіть на місце видаленої негативної думки іншу
(звичайно ж, позитивну).
Техніка 2. «Лейбл, або Ярлик». Якщо в голову прийшла негативна думка,
треба в думках відсторонитися від неї і спостерігати за нею з боку, але
не дозволяти цій думці оволодіти собою. Деякі вважають, що дія цієї
техніки посилюється, коли ви уявите, що не просто «витягнули» негативну
думку зовні, але провели в уяві деякі дії над нею. Наприклад,
представили, неначе бризнули на неї фарбою з балончика, помітили її
(отруйно-зелена, канарково-жовта…) і вже тепер спостерігаєте з боку.
Негативні думки мають силу тільки над вами і лише в тому випадку, якщо
ви реагуєте на них страхом, тривогою. Вони отримують цю силу від вас. Як
тільки ви перестаєте на них реагувати, вони втрачають владу. Скажіть:
«Це всього лише негативна думка!».
Техніка 3. «Перебільшення». Як тільки виявиться негативна думка,
перебільште її до абсурду, зробіть її смішний.
Техніка 4. «Визнання своїх достоїнств». Допомагає при зайвій
самокритичності. Одна з протиотрут – усвідомити, що ви, так само як і
інші люди, не можете і не повинні бути досконалістю. Але ви достатньо
хороші для того, щоб жити, радіти і, звичайно, бути успішним.
Щодня, коли ви стоїте перед дзеркалом та збираєтеся на роботу, упевнено
дивиться у дзеркало, прямо в очі самому собі і говорить не менше трьох
разів: «Я, звичайно, не досконалість, але достатньо хороший (хороша)!».
При цьому непогано, якщо ви посміхнетеся собі!
Другою проблемою професійного вигорання є невміння регулювати свій
емоційний стан. Цьому теж можна навчитися, використовуючи деякі вправи.
Вправа 1. «Мавпа». Уявіть собі ситуацію неприємної розмови, наприклад, з
колегою. Останній дозволив собі досить нечемний тон в розмові з вами і
несправедливі зауваження. Дорогою додому ви знову, і знову згадуєте
неприємну бесіду, і відчуття образи захльостує вас. Як ви не намагаєтеся
забути людину, яка вас образила, вам це не вдається.
Спробуйте піти від осоружного. Замість того щоб насильницьки
викреслювати цю людину з пам’яті, постарайтеся максимально наблизити її.
Спробуйте по дорозі зіграти роль людини, яка вас образив. Наслідуйте її
ході, манері поводитися, програйте її роздуми, її сімейну ситуацію,
нарешті, її відношення до розмови з вами. Через декілька хвилин такої
гри ви зможете відчути зниження внутрішньої напруги і зміну свого
відношення до конфлікту, до колеги, побачите в ній багато позитивного,
того, що ви не помічали раніше, і зможете її зрозуміти. Наслідки такої
гри виявляться вже на інший день, коли ви прийдете на роботу. Людина,
яка вас образила, із здивуванням відчує, що ви не несете в собі
негативного внутрішнього стану, ви доброзичливі і спокійні, і сама, у
свою чергу, почне прагнути до залагоджування конфлікту.
Вправа 2. «Прес». Ця вправа нейтралізує негативні емоції гніву,
роздратування, підвищеної тривожності, агресії. Її рекомендується
практикувати перед роботою з важкою аудиторією, готуючись до розмови з
важким клієнтом, або його родичами, перед будь-якою психологічно
напруженою ситуацією, що вимагає внутрішнього самовладання і упевненості
в собі.
Уявіть в середині себе, на рівні грудей, могутній прес, який рухається
зверху вниз, пригнічуючи виникаючу негативну енергію і пов’язану з нею
внутрішню напругу. При виконанні вправи важливо добитися виразного
відчуття фізичної тяжкості внутрішнього преса, що пригнічує і як би
виштовхує вниз небажану негативну енергію.
Вправа 3. «Внутрішній промінь». Цю вправу спрямовано на зняття
стомленості, отримання внутрішнього спокою.
Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий
промінь, який поволі і послідовно рухається зверху вниз і освітлює
зсередини всі деталі обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним,
розслаблюючим світлом. По мірі руху променя, розгладжуються зморшки,
зникає напруга в області потилиці, розгладжується складка на лобі,
«охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия і груди.
Внутрішній промінь як би формує нову зовнішність людини, спокійної і
задоволеної собою, своїм життям, професією і клієнтами.
Ще одна причина розвитку професійного вигорання – стресові ситуації, з
якими ви стикаєтесь на роботі. Але стрес – нормальний фізіологічний стан
організму і можна навчитися легко виходити із стресу. Нижче наведено ще
декілька способів зняття стресу. Вони прості, легко засвоюються, але
дуже ефективні.
Спосіб 1. Вивільнення дихання – один із способів, який допоможе
викинути з голови проблеми та одночасно розслабитись. .
Забудьте про всі неприємності, просто дозвольте собі це. Ви зможете до
них повернутися, коли побажаєте, але немає біди в тому, щоб дати собі
передих. Протягом трьох хвилин дихаєте поволі, спокійно і глибоко,
можете навіть закрити очі, якщо вам так більше подобається. Якщо хочете,
порахуйте до п’яти, поки робите вдих, і до семи, коли видихаєте. Уявіть,
що коли ви насолоджуєтеся цим глибоким, неквапливим диханням, всі ваші
неприємності і неспокій випаровуються.
Спосіб 2. Повторення коротких, простих тверджень дозволяє впоратись з
емоційною напругою, знімає неспокій. Ось декілька прикладів:
зараз я відчуваю себе краще;
я можу повністю розслабитися, а потім швидко зібратися;
я можу управляти своїми внутрішніми відчуттями;
я справлюся з напругою у будь-який момент, коли побажаю;
життя дуже коротке, щоб витрачати його на всякий неспокій;
що б не трапилося, постараюся зробити все, від мене залежне, щоб
уникнути стресу;
внутрішньо я відчуваю, що все буде в порядку.
Можете придумати свої твердження. Головне – повторювати їх декілька
разів в день (вголос або записувати).
Спосіб 3. Якщо ви не знаєте, як підступитися до вирішення якоїсь
проблеми, можна зробити наступне: запишіть всі свої думки, що стосуються
даної проблеми. Це повинен бути список позитивних дій, тобто що треба
зробити, щоб її вирішити, або, чого не треба робити. Виберіть з них 2 –
3 найбільш ефективних, на вашу думку. Постарайтеся пристосуватися до
ситуації, переконавши себе сприймати все так, як є. Почніть з найбільш
термінової проблеми. Попросить ради у кого-небудь, хто здатний оцінити
ситуацію об’єктивно.
Спосіб 4. Даний спосіб допомагає вгамувати сум’яття. Сум’яття – це
безліч проблем плюс прагнення вирішити кожну з них саме в цю хвилину.
Воно також призводить до напруги. Цей спосіб є ефективним як на роботі,
так і при виконанні щоденних домашніх справ.
Коли ви відчуваєте, що стаєте розсіяними, що вас щось бентежить,
подивіться на годинник та постарайтесь повністю зосередитися на тому, що
ви робитимете в подальші 10 хвилин. Не дозволяйте собі відволікатися або
ухилятися від основної справи. Зосередьтесь на майбутній діяльності,
незалежно від того, що це (урок, домашнє прибирання, розмова). Після
концентрації уваги на чомусь одному протягом 10 хвилин ви, швидше за
все, відчуєте себе спокійно, а попрактикував, зможете досягати доброго
результату за 2 – 3 хвилини.
Спосіб 5. За допомогою заспокійливих слів або фраз потік негативних
думок можна перервати. Виберіть прості слова, наприклад, «мир»,
«відпочинок», «спокій», «заспокоїтися», «врівноважений», або фрази типу:
«глибоке і ще глибше розслаблення». Закрийте очі і зосередьтесь.
Повторюйте слово, фразу або вважайте про себе протягом 60 секунд. Хай
думки проносяться у вашій голові, не давайте їм оволодіти вами. Дихайте
поволі і глибоко.
Спосіб 6. Даний спосіб допомагає протидіяти очікуванням, негнучкості і
пред’явленню до себе дуже високих вимог. Коли ви відчуєте себе
незадоволеним, сформулюйте вимоги, які лежать в основі цього відчуття.
Вам допоможе відповідь на запитання, звернене до себе: «Що я повинен
мати, щоб відчувати себе щасливим?» Чудово мати те, що вам подобається,
але при цьому враховуйте, що дана вимога може призвести до напруги.
Дозвольте своїй вимозі лагідніти до рівня переваги, а потім робіть з нею
все, що захочете. Пам’ятаєте, що в глибокій старовині люди на Сході
говорили: «Господи, дай мені сили, щоб змиритися з тим, що я не можу
змінити, дай мені мужність, щоб боротися з тим, що я повинен змінити, і
дай мені мудрість, щоб відрізнити одне від іншого».
Спосіб 7. Коли ви відчуваєте, що перебільшуєте значення якоїсь проблеми,
поставте собі наступні запитання:
це насправді така Велика справа?
чи піддається в даний момент ризику що-небудь по-справжньому важливе для
мене?
чи дійсно це гірше, ніж те, що було раніше?
чи здасться мені це таким же важливим за два тижні?
чи коштує це того, щоб так переживати?
чи варто за це померти?
що може трапитися і чи зможу я справитися з цим?
3. Підвищення рівня професійної майстерності. Робота з супервізором.
Фахівець може отримати супервізію від одного фахівця або запросити групу
фахівців (членів бригади, команди). За визначенням Хесса (Hess, 1980),
супервізія це – «насичена міжособистісна взаємодія, основна мета якої
полягає в тому, щоб одна людина, супервізор, зустрілася з іншою,
супервізованою, і спробувала зробити останню ефективнішою в допомозі
людям».
Супервізія вельми корисна для налагодження робочих відносин і для
кращого розуміння проблем клієнтів. Особливо корисно організовувати
роботу супервізії для співробітників мультидисциплінарних команд
(бригад), в яких беруть участь фахівці різних професій. Участь в
супервізійних групах дозволяє пом’якшити або налагодити робочі
відносини, зрозуміти групову динаміку в даній бригаді фахівців,
поліпшити своє психологічне розуміння проблем при складанні планів
(реабілітаційних програм, договорів) і в щоденному спілкуванні з
колегами. Під час проведення супервізій, на обговорення можуть
виноситися як проблеми фахівців, так і проблеми клієнтів.
Обговорюючи випадки одного – двох клієнтів, фахівці виявляють ряд
проблем, загальних для багатьох клієнтів, що дозволяє узагальнити досвід
і екстраполювати його на роботу з іншими клієнтами.
Обговорення проблем фахівців, які виникають при роботі з клієнтами або
колегами, дозволяє виявити механізми психологічного захисту, реакції
перенесення або контрперенесення та їх динаміку. Пізнання персоналом
проблем клієнтів а також своїх власних психологічних захистів може
привести до застосування альтернативних планів ведення клієнтів та до
зменшення вигорання.
Самосупервізія
Ця форма супервізії, яка доречна завжди, – навіть тоді, коли ви і так
отримуєте хорошу супервізію. Одна з цілей будь-якого виду супервізії –
допомогти практикуючому фахівцеві розвинути в собі внутрішнього
супервізора, з яким можна консультуватися прямо під час роботи. Важливим
аспектом самосупервізії є здатність аналізувати свою роботу. Бордерс і
Леддик (Borders and Leddick, 1987) запропонували декілька корисних
питань для цього аналізу:
Аналіз власної роботи
Самоспостереження (зв’язок думок, відчуттів і дій консультанта з
поведінкою клієнта):
Я чую, що мій клієнт говорить/бачу, що він робить.
Що я думаю і відчуваю, спостерігаючи це?
Що я можу сказати або зробити у зв’язку з цим?
Яким чином я вибрав з можливих альтернатив?
Чого я мав намір досягти за допомогою цього варіанту (варіантів)?
Чого я насправді досяг?
Самооцінка (підвищення ефективності консультанта за допомогою
спостереження реакції клієнта):
Яку дію призвела на клієнта моя реакція?
Як, виходячи з цього, я можу підвищити ефективність мого реагування?
(Borders and Leddick, 1987)
)
Процес такого аналізу може бути поглиблений за рахунок розвитку навику
конспектування роботи з клієнтом. Це не просто записування фактів,
необхідне в практиці, але і аналіз процесу роботи і відстеження своїх
тілесних проявів: дихання, відчуттів, думок і дій в роботі з клієнтом.
Процес письмового аналізу надалі може бути доповнений аудіо- і
відеозаписом роботи з клієнтами і пацієнтами, матеріали яких можуть
потім використовуватися для проведення самосупервізії.
При всіх формах супервізії важливо уявляти собі достатньо часу і бути в
змозі досліджувати власні форми роботи.
Групова супервізія
Організація супервізії. Існує багато причин, для того, щоб прагнути до
отримання хорошої групової супервізії.
По-перше, супервізія – це центральна форма підтримки, в ході якої ми
можемо як сфокусуватися на своїх труднощах в роботі з клієнтом, так і
розділити з супервізором частину відповідальності за цю роботу.
По-друге, супервізія є частиною продовження навчання і професійного
розвитку. Хороший супервізор здатний допомогти нам краще використовувати
власний ресурс, планувати об’єм роботи і змінювати наші незадовільні
патерни поведінки. Ми вважаємо, що оскільки ми допомагаємо клієнтам
приймати відповідальність за власне життя, необхідно самим теж робити
це.
Нарешті, існують дані досліджень, які свідчать про те, що отримання
хорошої супервізії корелює із задоволеністю роботою.
Етапи проведення супервізії. Член команди запрошує на супервізію інших
фахівців з метою вирішення робочої проблеми, використовуючи знання і
досвід інших людей для вирішення цієї проблеми. Це може бути як проблема
клієнта, так і проблема фахівця.
Перший етап. Фахівець обов’язково висловлює гіпотезу щодо клієнта,
формулює свою версію того, що відбувається. Проблема може бути
поведінковою, психологічною, може бути пов’язана з діагнозом. Необхідно
ознайомити членів бригади з пунктами, які включені до плану роботи з
клієнтом.
На цьому етапі роль ведучого полягає в уточненні передбачуваної
проблеми, необхідно переконатися, чи всі члени команди зрозуміли
проблему фахівця.
Другий етап. Йдуть уточнюючі питання. Питання не повинні містити критики
і коментарів з приводу не зробленого так то і так то.
Роль ведучого стежити за їх коректністю.
Третій етап. Далі вислуховуються ідеї членів команди (без критики) від
свого імені. Наприклад: «Якби я був консультантом, я зробив би так то і
так то». На цьому етапі кожен використовує свій особистий, професійний і
життєвий досвід, незалежно від того, ким він є за фахом – психолог,
соціальний працівник і тому подібне Заохочується творчий підхід,
асоціації, фантазії.
Роль ведучого – прослідкувати, щоб висловилися всі учасники супервізії і
відзначити почуті ідеї.
Четвертий етап. Коли всі висловилися, ведучий коротко резюмує почуте, і
цікавиться у фахівця що заявив проблему чи задоволений він отриманими
відповідями. Відповідь може бути як позитивною, так і негативною.
Фахівець самостійно вирішує, яку ідею застосувати йому на практиці.
Існує ще декілька типів груп для проведення супервізій і розвитку
команд.
Балінтовські групи
У Лондоні, в середині 50-х років Міхаель Балінт організував тренінгові
семінари для лікарів загальної практики. На відміну від класичних
клінічних розборів, в цих групах акцент робиться не на клінічному
аналізі статусу пацієнта, а на особливостях взаємин між лікарем і
пацієнтом (реакції, складнощі, невдачі), які лікарі самі виносять на
обговорення групи.
Група лікарів з 8-12 чоловік зустрічається кілька разів на місяць
впродовж декількох років. Такі зустрічі займають як правило 1,5 – 2
години. Проводять групи досвідчені лікарі або психологи (1 – 2 людини)
що мають авторитет у членів групи. Стиль ведення групи – не директивний.
У групу не рекомендується включати учасників, що знаходяться на роботі в
прямому підпорядкуванні.
Балінтовські групи є видом супервізії, під час якої ведучий групи,
використовуючи групові процеси, виявляє навики і досвід всіх її членів.
Під час зустрічей можуть використовуватися ролеві ігри, елементи
психодрами, тренінг сенситивності, прийоми емпатійного слухання і
невербальної комунікації і ін.
Учасники балінтовських груп прояснюють власні почуття по відношенню до
клієнта, стереотипи своєї професійної поведінки, що перешкоджають
вирішенню проблем, і «білі плями», що заважають ефективній комунікації з
пацієнтами і колегами. Участь в балінтовських групах сприяє позитивній
трансформації професійного «Я», дає її учасникам позитивну оцінку своєї
професійної діяльності, дозволяє розширити здатність групи фахівців
краще розуміти проблеми пацієнтів і ухвалювати рішення (Б.В. Михайлів,
С.И. Табачников, И.С. Вітенко, В.В. Чугунов, 2002).
Групи підтримки
Участь персоналу в підтримуючих групах сприяє розумінню свідомих і
несвідомих механізмів, що впливають на здатність ефективно працювати з
клієнтами, перешкоджають особистісному зростанню і позитивній груповій
динаміці. Участь в таких групах пов’язана з підвищеною тривогою,
оскільки робота в ній має на увазі відверту розмову про відчуття, які
викликають у учасників клієнти, колеги. Ведучі, провідні подібні групи,
і персонал, що бере участь в них, говорять про те, як важко вести
подібні групи, мета яких – розвиток чутливості персоналу і підвищення
особистого відчуття відповідальності, що є ключовим моментом для
розвитку персоналу.
Т – групи (Групи тренінгу)
Участь в Т – групах сприяє розвитку комунікативних навичок у персоналу,
а також покращує пізнання суті спілкування. Це дозволяє учасникам Т –
груп розширити і змінити свої стратегії поведінки, чуйніше відноситься
до своїх та чужих проблем, допомагає досягти самоідентичності та
підвищити самооцінку.
Крім того, робота в цих групах, дозволяє фахівцеві навчитися
ідентифікувати і виражати свої почуття, особливо відчуття страху, яке,
частіше не усвідомлюється.
Результатом участі співробітників в цих групах стає особистісне
зростання і розвиток відчуття власної гідності, можливість зрозуміти, як
групова динаміка впливає на учасників групи, зрозуміти вплив
співробітників на клієнтів і на колег. Крім того, заняття допоможуть
розвитку здатності фахівців стати більш емпатійними з клієнтами.
Дебрифінг
Даний метод набув широкого поширення за кордоном в правоохоронних
органах. Після травматичної події (гонитва, стрілянина, смерть)
проводиться обговорення кожного випадку. Основна мета дебрифінгу –
знизити відчуття провини, неадекватні реакції на те, що трапилося у
учасників подій, що дозволяє їм адекватно продовжувати роботу.
Для профілактики професійного вигорання працівників соціальної сфери
також доцільне проведення дебрифінгу після кожної травматичної події
(смерть, суїцид). Під час дебрифінгу всі учасники можуть виразити свої
думки, відчуття і асоціації.
Крім того, необхідне навчання фахівців особливим технікам спілкування з
«важкими клієнтами» та їх родичами.
Висновки
(або практичні поради)
Що робити, якщо ви помітили перші ознаки вигорання?
Перш за все, визнати, що вони є.
Ті, хто допомагає іншим людям, як правило, прагнуть заперечувати власні
психологічні проблеми. Важко признатися самому собі: «я страждаю на
професійне вигорання». Тим більше, що у важких життєвих ситуаціях
включаються внутрішні неусвідомлювані механізми захисту. Серед них –
раціоналізація, витіснення травматичних подій, «окаменіння» відчуттів і
тіла.
Люди часто оцінюють ці прояви невірно – як ознаку власної «сили». Деякі
захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою уходу
в активність, вони прагнуть не думати про них і повністю віддають себе
роботі, допомозі іншим людям. Допомога іншим дійсно на деякий час може
принести полегшення. Проте тільки на деякий час. Адже надмірна
активність шкідлива, якщо вона відволікає увагу від допомоги, якої
потребуєте ви самі.
Пам’ятаєте: блокування своїх почуттів і активність, виражена понад міру,
можуть уповільнити процес вашого відновлення.
По-перше, ваш стан може полегшити фізична та емоційна підтримка від
інших людей. Не відмовляйтеся від неї. Обговоріть свою ситуацію з тими,
хто, маючи подібний досвід, відчуває себе добре.
Для професіонала при цьому доречна і корисна робота з супервізором –
професійно досвідченішою людиною, яка при необхідності допомагає менш
досвідченому колезі в професійно-особистісному вдосконаленні. У
запланований період часу професіонал і супервізор регулярно спільно
обговорюють виконану роботу. В ході такого обговорення здійснюється
навчання і розвиток, які допомагають вийти з вигорання.
По-друге, в неробочий час вам потрібна самота. Для того, щоб справитися
зі своїми відчуттями, вам необхідно знайти можливість побути одному, без
сім’ї або близьких друзів.
Що потрібно та чого не потрібно робити при вигоранні?
НЕ приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте
можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.
НЕ уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну
можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.
НЕ дозволяйте вашому відчуттю утруднення зупиняти вас, коли інші надають
вам шанс говорити або пропонують допомогу.
НЕ чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, пройдуть самі по
собі.
Виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.
Висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говорить про них сім’ї,
друзям і на роботі.
Намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це
можливо.
Що робити, якщо ви розумієте, що вигорання вже відбулося та досягло
глибоких стадій?
Пам’ятаєте: необхідна спеціальна робота по відреагуванню травматичного
досвіду і відродженню почуттів. Не намагайтесь провести цю роботу самі
з собою – таку складну (та хворобливу) роботу можна виконати тільки
разом з професійним психологом-консультантом.
Справжня мужність полягає в тому, щоб визнати що вам необхідна
професійна допомога.
Спочатку йде важка робота, мета якої – «зняти панцир бездушності» та
дозволити своїм відчуттям вийти назовні. Це не веде до втрати
самоконтролю, але подавление цих відчуттів може призвести до неврозів та
фізичних проблем. При цьому важлива спеціальна робота з руйнівними
«отруйними» відчуттями (зокрема, гнів, образа). Результатом цієї
підготовчої роботи стає «розчищення» внутрішнього простору, що вивільняє
місце для приходу нових, відроджених почуттів.
Наступний етап професійної роботи – перегляд ваших життєвих міфів, цілей
і цінностей, своїх уявлень та відношення до себе самого, іншим людям і
до своєї роботи. Тут важливо прийняти і укріпити своє «Я», усвідомити
цінність свого життя; прийняти відповідальність за своє життя і здоров’я
і зайняти професійну позицію в роботі.
І лише після цього крок за кроком змінюються відносини з навколишніми
людьми і способи взаємодії з ними. Відбувається освоєння по-новому своєї
професійної ролі і інших своїх життєвих ролей та моделей поведінки.
Чоловік знаходить упевненість в своїх силах. А значить – він вийшов
з-під дії синдрому емоційного вигорання і готовий успішно жити і
працювати.
Глосарій
Деперсоналізація – передбачає цинічне ставлення до роботи та до її
об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає
байдуже, негуманне, цинічне ставлення до людей, з якими працюють.
Емоційна виснаженість – відчуття спустошеності і втоми, викликане
власною роботою.
Інтеріоризація (від лат. interior – внутрішній) – процес перетворення
зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні. При цьому
вони підлягають специфічній трансформації – узагальнюються,
вербалізуються, скорочуються і, головне, стають здатними до дальшого
розвитку, який переходе межі можливостей зовнішньої діяльності.
Інтраверсія – (від лат. intra – всередині і versio – видозмінювати) –
переважна скерованість психічних процесів людини (уваги, сприймання,
мислення тощо) на свій власний внутрішній світ на відміну від
екстраверсії, при якій переживання особистості скеровані на зовнішній
світ. Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.
Саморегуляція (від лат. regulare — приводити в порядок, налогоджувати) –
здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення
актів своєї поведінки та власних психічних процесів. Саморегуляція існує
як процес регулювання окремих видів людської активності або діяльності в
цілому: побудова рухів та дій відповідно до виконавчих і тренувальних
задач, свідоме чи довільне підпорядкування власних вчинків і поведінки
моральним вимогам, велінням обов’язку, сумління; володіння собою –
виявлення реакцій, ставлень, почуттів належним чином і гальмування
неприйнятних за даних обставин чи для даного суспільства проявів;
здійснення завдань самовдосконалення.
Синдром вигорання (від англ. burnout – сгорание, выгорание ) – це
фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується
порушенням продуктивності в роботі і втомою, безсонням, підвищеною
схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або
інших психоактивних речовин з метою отримати тимчасове полегшення, що
має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох
випадках) суїцідальної поведінки. Цей синдром, зазвичай, розцінюється
як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі і емоційні вимоги,
що походять від зайвої відданості людини своїй роботі з супутньою цьому
зневагою до сімейного життя або відпочинку». (Згідно визначенню ВООЗ
(2001)
Синдром професійного вигорання – сукупність стійких симптомів, що
проявляються в негативних емоційних переживаннях та установках відносно
своєї роботи(професії) та суб’єктів ділового спілкування.
Симптом – характерний вияв, ознака певного захворювання, явища.
Синдром – сукупність симптомів, що характеризують певне явище, хворобу
або можливі вчинки, поведінку людини.
Стрес (від англ. stress – тиск, натиск) – це стан напруження, який
виникає внаслідок дії сильного подразника, незвичайної ситуації. Залежно
від подразника, що діє на людину, розрізняють два види стресу: дистрес –
за дії негативних емоцій та евстрес – за дії позитивних емоцій.
Стресор – будь-яка сукупність несприятливих стимулів, яка викликає
стресову реакцію, а саме цілий ряд неспецифічних фізіологічних реакцій,
що приводять до виснаження біологічної системи.
Резистентність (від англ. resist – чинити опір) – способность к
сопротивлению и устойчивость к воздействию экстремальных условий или
стресс – факторам окружающей среды.
Редукція професійних досягнень – виникнення у працівників почуття
некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в
ній.
Список літератури
А. Айві. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування. – Навчальний
посібник. – К.: Сфера, 1998.
Бачков, И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники:
Учебное пособие [текст] / И.В. Бачков. — М., 2000.
Водопьянова, Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания.— СПб.: Питер,
2008.
Гремлинг С., Ауэрбах С. Практикум по управлению стрессом. – СПб.: Питер,
2002.
Емоційне вигорання. – Упоряд.: В.Дудяк – К.: Главник, 2007.
Качюнас Р. Психологическое консультирование и групповая психотерапия. —
3-е изд., стереотип. / Р. Качюнас. — М.: Академический проект; Трикста,
2004.
Осухова Н.Г., Кожевникова В.В. Возвращение к жизни: Методические
материалы для ведущих тренингов и семинаров по профилактике
профессионального выгорания // Помощь помощнику:
социально-психологическое сопровождение социальных работников /Под ред.
Н.Г.Осуховой. – М.: Изд-во «Амиго-пресс», 2006.
Осухова, Н.Г. Сгоревшие на работе / Н.Г. Осухова // Здоровье, 2003, № 9.
Пайнс, Э. Практикум по социальной психологии /Э. Пайнс, К. Маслач. . —
СПб.: Питер, 2000.
Ховкинс П., Шохет Р. Супервизия. – СПб.: «Речь», 2002.
Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников. –
Издательство «Сфера», – К. 2004.
ЗМІСТ
ВСТУП, АБО КЕРІВНИКАМ ПРО ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ 3
Загальні положення 4
Розділ І Синдром професійного вигорання
7
Розділ ІІ Діагностика рівня емоційного вигорання
10
Розділ ІІІ Профілактика та корекція професійного вигорання
26
Висновки, або практичні поради 45
ГЛОСАРІЙ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК 47
49
Додаток 1
Міфи тих, хто вже згорів*
Психологи вважають: щоб не стати жертвою синдрому, потрібно, перш за
все, правильно відноситися до себе, до інших людей та до своєї роботи.
Найчастіше емоційно згорають люди, що випробовують чотири поширені міфи.
Перевірте: чи не ваша це позиція?
Міф перший: “Жити треба для людей”
Основна ідея цього міфу – “людина повинна жертвувати собою заради
інших”. У таких людей відмова від власних інтересів поєднується із
запереченням самої можливості бути слабким, просити про допомогу. Вони
забороняють собі звичайні відчуття: у них не може бути просто любові і
просто роботи – лише велика пристрасть і великі досягнення. Від такої
напруги нехитро перегоріти.
Носії цього міфу в глибині душі вважають себе краще за всіх і нікому не
довіряють. Їх душа стогне від браку ніжності, турботи, любові, але
признатися в цьому – вище за їх сили.
Поради для “світочів”:
Пам’ятаєте: ви не монумент, а жива людина, а значить, маєте право
поклопотатися про себе. Почніть з того, що розділіть час для роботи і
для особистого життя і більше ніколи не плутайте їх.
На роботі чітко розподілите, за що відповідаєте ви, а за що – колеги.
Пишайтесь тим, як здорово ви виконуєте своє коло обов’язків, хай і
невелике.
Більше за все ви потребуєте підтримки близьких. Впустіть до свого життя
декілька “довірених людей”, які не пов’язані з вами робочими стосунками.
Скажіть собі: з цими людьми я буду ділитися почуттями, жартувати, а якщо
потрібно, попрошу їх допомоги.
Міф другої: “Якщо не я, то хто ж?”
Така людина відчуває себе в своїй тарілці, лише, коли когось рятує. Одні
роблять це професійно, вибираючи спеціальність педагога, медсестри,
соціального працівника. Інші рятують “на громадських засадах”: у них
обов’язково є купа знайомих-невдах – друг з проблемами, нещасна подруга,
чоловік-алкоголік… Подібні люди здатні довести кого завгодно до
«сказу» своєю турботою і порадами з будь-якого приводу. Але якщо
заглянути глибше, опиниться, що “порятунок потопаючих” для них – єдино
доступний спосіб відчути себе потрібним і знайти деяку владу над іншими.
Поради для “рятівників”:
З’ясуйте раз і назавжди: якщо ви живете тільки життям інших, то
ризикуєте ніколи не прожити своє власне.
Якщо ви “професійний рятівник “, візьміть за правило давати поради і
опікати людей тільки на роботі.
Кращий спосіб поклопотатися про людину – допомогти їй зрозуміти, що вона
може вирішувати проблеми самостійно. Спробуйте діяти саме так, а не
звалюйте на себе вантаж чужих турбот.
Кожного разу, коли вам хочеться кого-небудь врятувати, ставте собі два
питання: “Чи так вже їй це потрібно?” і “Може, людина справиться сама?”.
Міф третій: “Я повинен бути для всіх хорошим”
Про таких людей говорять: “Хоче бути червонцем”. Вони м’які і податливі,
підстроюються до кожного аж до повного розчинення в інших. Для них
важко, майже неможливо відмовити кому-небудь в проханні, сказати “ні”:
адже люди можуть образитися! Оточуючі цим із радістю користуються, і
поступово під усмішкою “червонця” розгораються образа і гнів, що
випалюють людину зсередини.
Втілення цього міфу – герой фільму “Осінній марафон”. Він боїться
образити стару знайому і редагує її бездарний текст, коли “горить”
власний переклад; боїться образити і дружину, і коханку… Підсумок –
все горить синім полум’ям.
Поради для “червонців”:
Є чудовий афоризм: “Заспокойся: ти не можеш бути лицем до всіх, комусь
дістаються і інші сторони!” Крупними буквами напишіть його на листі і
повісьте на тій стіні, куди найчастіше звертається ваш погляд.
Добре вивчите не тільки свої обов’язки, але і права. Пам’ятаєте: у вас є
право бути собою і діяти в своїх інтересах, право говорити і бути
почутим і ще безліч інших прав.
Навчитеся говорити “немає!”, не відчуваючи при цьому ні роздратування,
ні провини. Якщо зробити це самостійно не виходить, зверніться до
психолога.
Не бійтеся, що на вас образяться: ображається той, кому вигідно, – таким
чином, людина маніпулює вами.
Міф четвертий: “Робота над усе!”
Прихильники цього міфу будують життя по відомій пісні: “Все вище, і
вище, і вище…”. Завершивши одну справу, не дають собі можливості
зупинитися, озирнутися, порадіти, а без передиху відшукують і штурмують
ще вищу гору. Справа ускладнюється тим, що трудоголіки дуже серйозно
ставляться до роботи і переконані, що краще ніхто її не зробить.
Особлива прикмета: довго затримуються в офісі і бояться піти у
відпустку, якщо ж йдуть, то не знають, чим зайнятися.
Поради для трудоголіків:
Пам’ятаєте: “Бессердечье до себе – це теж каліцтво”. Ви маєте право на
вільний час!
Йдучи з роботи, не тільки гасіть світло, але і залишайте в офісі всі
ділові папери і думки.
Прийшовши додому, відразу прийміть душ і переодягніться. Так ви
психологічно розмежуєте дві різні сфери життя: роботу і відпочинок.
Знайдіть собі захоплення і жорстко забийте час на нього в органайзер.
Наприклад: “Субота, 19.00 – театр (або фитнес-клуб, або піша
прогулянка)”. Строго контролюйте виконання.
Якщо ви жінка, перед виходом з офісу користуйтеся іншими,
легковажнішими, ніж зазвичай, духами: вони додадуть відповідний
внутрішній настрій.
* Типологію особистісних міфів вперше було опубліковано в журналі
«Здоровье». См.: Осухова Н.Г. , Баринова А.Е. Сгоревшие на работе //
Здоровье, 2003, №9
PAGE
PAGE 2
Підтримка
– всередині організації
– поза межами організації
Елементи роботи
-офіційні ролі та відносини
– клієнт
– відсутність успіху
– вплив організації
– вплив суспільства
– навчання
Реакция на стресс
– тревога
– захворювання
– вигорання
Соціальний працівник
– образ себе
– особистість
– навички самообладання
Елементи поза межами роботи
– дім
– особисті відносини
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
