.

Рекреаційні ресурси та курортологія

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 60574
Скачать документ

Рекреаційні ресурси та курортологія

Фоменко Н.В.

В підручнику викладені основні визначення, зміст та завдання рекреації.
Дано класифікацію рекреаційних ресурсів та визначення природного
рекреаційного потенціалу території, величини рекреаційних навантажень та
ландшафтні комплекси факторів та умов, які мають лікувальне значення;
охарактеризовано рекреаційні ресурси України.

Підручник з рекреаційних ресурсів та курортології розрахований на
студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також
на коло читачів, які бажають розширити знання в галузях відпочинку,
туризму, охорони природи і здоров’я.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічні проблеми рекреаційного
природокористування

Розділ 2. Рекреаційна географія

Розділ 3. Рекреаційні ресурси та їх оцінка

Розділ 4. Туризм як галузь рекреації. Туризм і економіка

Розділ 5. Курортологія

Розділ 6. Рекреаційні ресурси України

Висновки ВСТУП

За останні роки розвитку екологічних наук свого поширення набуває нова
дисципліна – рекреаційна географія. її виникнення пов’язане перш за все
із все зростаючою потребою суспільства у повноцінному відновленні своїх
сил. Галопуючий розвиток технологій, науково-технічний прогрес вимагають
від людей великих затрат енергії, причому дедалі більше відчувається не
тільки фізична втома, але і моральний тиск.

Психологічний стан людини повноцінно можна відновити тільки на лоні
природи. Ніщо так не заспокоює, як ніжне забарвлення трави і листя,
приємне дзюрчання струмка чи споглядання за неповторними створіннями
природи. Але важливою умовою для відпочинку є виділення так званих
природних рекреаційних систем, тобто таких, що за рядом своїх
властивостей придатні для використання з метою відпочинку. Тому,
по-перше, постає необхідність виділення територій, придатних для
організації дозвілля населення.

Друга проблема, яка вирішується рекреаційною географією, збереження
цілісності і чистоти цієї території. Якщо поряд з будинком відпочинку
будуть розміщені промислові об’єкти, то певний рекреаційний комплекс
втратить свою привабливість.

По-третє, як і будь-яке використання території, рекреаційна діяльність
людей також має свої позитивні інегативні сторони.

З одного боку, відпочинок людей на лоні природи сприяє підтриманню і
зміцненню їх здоров’я. Фітонциди, які виділяються багатьма видами дерев,
сприяють покращенню здоров’я хворих людей. Прогулянки лісом, спілкування
з природою викликають у людини позитивні емоції.

З іншого боку, при рекреаційному використанні природного середовища
виникають деякі несприятливі для неї зміни, які при великій кількості
рекреантів на певній території можуть бути небезпечними для продовження
природного розвитку природних компонентів даної території.

Отже, використання природних рекреаційних ресурсів повинно бути
помірним, раціональним, плановим. Завданням дослідників стає визначення
величини допустимих навантажень на той чи інший комплекс з метою
збереження природи.

Нікого не здивуєш також фактом, що ресурси природи мають здатність
лікувати. Тому з цією метою особливо важливого значення набуває
раціональне використання і збереження природних ресурсів з метою
профілактики і лікування деяких захворювань.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

1.1. Соціально-економічні фактори формування рекреаційних потреб

Формування системи рекреаційного природокористування є об’єктивним
наслідком зростаючих потреб суспільства в рекреації. При розгляді
рекреаційного природокористування необхідно перш за все визначити
соціально-економічну суть рекреації, її місце і роль у розвитку
суспільства.

Для сучасного етапу суспільного розвитку характерне зростання ролі
рекреації в процесі відновлення сил людини. Термін “рекреація” є
сукупністю етимологічних значень: recreatio (лат.) – відновлення;
recreation (франц.) – розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає
трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний з цими діями.
Отже, поняття “рекреація” характеризує не тільки процес і заходи щодо
відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається. Це
той випадок, коли сукупність етимологічних значень терміна досить повно
визначає суть явища і процесу.

Таким чином, рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і
нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів і
здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.
Таке визначення підкреслює відновлювальну функцію рекреації.

Зміни як в матеріально-технічній базі і організації виробництва, так і в
соціальній сфері сучасного суспільства, безумовно, вплинули на
соціально-економічну роль рекреації в процесі суспільного відновлення.
Сьогодні вона впливає не тільки на відновлення робочої сили, але і на
людину в цілому. Відновлення робочої сили охоплює комплекс суспільних
відносин, пов’язаних з головною відновлювальною силою -людиною. Тому
кожна суспільно-економічна формація характеризується своїми, тільки їй
властивими закономірностями і особливостями відновлення робочої сили.

На початку становлення і розвитку капіталізму надлишок і дешевизна
робочої сили, нескладність виробничих процесів і низький рівень
соціальних потреб позбавляли працедавців від необхідності займатися
проблемами рекреації. Умови виробництва були такі, що економічна
“цінність” життя працівника була мізерною. Цінністю для власника були
машини, які масово заміщували живу робочу силу.

Основним фактором, який визначає підвищення ролі рекреації, перетворює
її в сучасних умовах в один з найважливіших компонентів відновлення
робочої сили, є науково-технічна революція. Вона веде до ускладнення
виробництва в цілому і його окремих технологічних процесів, до різкого
зростання в ньому значення робочої сили. Одночасно із зміною елементів
виробництва зростають вимоги до робітника: рівня його загальної освіти і
професійної підготовки, кваліфікації, фізичного стану і здатності швидко
адаптуватися до мінливих умов виробництва.

Кожна конкретна стадія суспільного розвитку характеризується певним
рівнем потреб працівників, без задоволення яких неможливе нормальне
відновлення їх робочої сили. Чим вищий рівень розвитку виробничих сил,
тим вищий культурний рівень суспільства, рівень потреб його членів і
складніша їх структура.

Науково-технічний прогрес змінює характер життєдіяльності людини.
Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові і
нервово-психічні затрати праці в міру зростання її складності і
напруженості. Поділ праці і її спеціалізація, конвеєризація, поділ
операцій і їх монотонність викликають нервову втому, яку зняти набагато
важче, ніж втому від фізичних навантажень. В міру зростання цін на
новітні машини, обладнання зростає вартість виробленої продукції. Отже,
підвищується можливий збиток у випадку прорахунків і помилок, що
визначає високу відповідальність кожного працівника і накладає на нього
додаткові нервово-психічні навантаження. Тому значно підвищуються вимоги
не тільки до фізичної форми робочої сили і її стійкості до
нервово-психічних навантажень, але і до

І своєчасного відновлення здатності до праці для забезпечення
безперебійного і ефективного виробничого процесу. В умовах сучасного
виробництва збільшуються затрати людських сил і змінюється їх структура.
Водночас процеси відновлення життєвих сил носять традиційний
екстенсивний характер і пов’язані з уявленням про спокій як найкращу
форму відпочинку. Різне співвідношення цих тісно пов’язаних процесів
життєдіяльності людини – затрат сил і їх відновлення – приводить до
негативних наслідків: росту захворювань, особливо хронічних, погіршення
параметрів здоров’я у дітей і підлітків, зниження темпів росту середньої
тривалості життя. ; Оскільки все це відбувається на фоні значних
досягнень медичної науки і техніки, багато дослідників помилково і
стверджують, що єдина причина погіршення здоров’я – погіршення стану
природного середовища. Не виключаючи і впливу цього фактора, причина
погіршення здоров’я і населення, а відповідно, і великих втрат праці
вбачається у зміні характеру його життєдіяльності, в створеному
дисбалансі між характером затрат сил людини і їх І відновленням. В цих
умовах процес відновлення робочої сили І може бути забезпечений тільки в
результаті росту споживання І неречових благ – послуг сфери відпочинку і
оздоровлення. І Відпочинок стає найважливішим елементом вартості
життєвих засобів, які споживаються робітником.

Відновлення нервово-психічної енергії, на відміну від фізичної, – процес
складніший і вимагає специфічних форм і способів. Сучасні умови праці
визначають необхідність не тільки тривалішого відпочинку, але і переходу
до активних його форм з Використанням природних умов і ресурсів. Такий
вид відновлюваної діяльності відповідає рекреаційному.

Підвищення ролі рекреації в значній мірі визначається зростанням
урбанізації, яка нерозривно пов’язана з концентрацією виробництва і
розвитком виробничих сил. Урбанізація – це перш за все зростання
міського населення, виникнення міст-гігантів і міських агломерацій.

Складні умови проживання в сучасному місті з високою концентрацією
підприємств, забрудненою атмосферою, шумом, інтенсивним пересуванням
транспортних засобів підвищують фактор ризику захворюваності і
сповільнюють процес відновлення сил людини. Наприклад, гіпертонічна
хвороба частіше зустрічається в містах зі швидким темпом життя, шумом та
іншими негативними моментами, яких немає в сільській місцевості.

Активний відпочинок (туризм) може знижувати рівень захворювань на
найнебезпечніші серцево-судинні хвороби майже наполовину. Не набагато
менша його дія в попередженні психічних розладів. Захворювання органів
дихання зменшуються майже на 40%, нервів і кістково-мязової системи –
майже на 30%, органів травлення – більше як на 20%. Багаторічні
дослідження показують, що в перший місяць після активного відпочинку
відновлюваність праці зростає на 15-25%, в подальшому вона знижується і
через 4-8 місяців досягає попереднього (до відпочинку) рівня. Це
означає, що Середньорічний приріст продуктивності праці в результаті
активного відпочинку, який базується на широкому використанні Природних
та історико-культурних рекреаційних ресурсів, знаходиться на рівні 3%.
Наведені дані наочно характеризують роль рекреації як інтенсивного
фактора відновлення робочої сили. Якщо ж врахувати вплив рекреації на
зростання культурного рівня працівників і всебічний розвиток
особистості, то її значення незмінно зростає.

Узагальнюючи все вищесказане, можна поділити функції рекреації на 3
основні групи:

1) медико-біологічну,

2) соціально-культурну,

3) економічну.

Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й
оздоровленні. Оздоровлення з допомогою туризму – один з шляхів вирішення
проблеми зняття виробничої і невиробничої психологічної втоми людини.

Соціально-культурна функція – це провідна функція рекреації. Культурні,
або духовні потреби – це потреби пізнання в найширшому розумінні,
пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому.

Економічна функція рекреації полягає у відновленні робочої сили
працівників.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

1.2. Рекреаційне природокористування як об’єкт дослідження

Природокористування – це основна форма взаємодії суспільства і
природного середовища, яка реалізується через систему заходів,
спрямованих на освоєння, використання, перетворення, відновлення і
охорону природних ресурсів, і відображає зв’язки між виробництвом,
населенням і оточуючим середовищем. В процесі рекреації природа виступає
одним з провідних факторів відпочинку і оздоровлення, відновлення
фізичних і нервово-психічних сил людини. Історична закономірність
взаємодії суспільства і природи проявляється в розширенні впливу людини
на природу при зростанні темпів економічного розвитку і усвідомленні
необхідності збереження природного середовища при зростаючому значенні
його рекреаційної функції.

В умовах екстенсивної та інтенсивної взаємодії суспільства і природи,
зростання потреб суспільства в рекреації виникає об’єктивна необхідність
в планомірному використанні природних багатств для задоволення потреб,
тобто в організації особливого виду природокористування – рекреаційного.

Рекреаційне природокористування має три основні функції: соціальну,
економічну і природоохоронну. Соціальна функція рекреаційного
природокористування – це задоволення специфічних потреб населення у
відпочинку, оздоровленні, спілкуванні з природою, що сприяє зміцненню
фізичного і розумового здоров’я суспільства. Економічна функція полягає,
головним чином, у відновленні робочої сили. Завдяки рекреації
підвищується працездатність, збільшується фонд робочого часу, що сприяє
зростанню продуктивності праці. До економічної функції належать також
розширення сфери застосування праці і прискорений розвиток соціальної і
виробничої інфраструктури на територіях інтенсивного рекреаційного
природокористування. Природоохоронна функція полягає в попередженні
деградації природних рекреаційних комплексів під впливом антропогенної
діяльності, в тому числі і рекреаційної.

Методично рекреаційне природокористування слід розглядати як єдність
таких процесів, як організація рекреації населення з використанням
природних ресурсів і умов, передбачення змін стану оточуючого середовища
під впливом рекреаційної діяльності, задоволення потреб населення в
природних рекреаційних ресурсах і відновлення робочої сили.

Як правило, в територіально-виробничому комплексі визначальним і
первинним його елементом є виробнича структура. Невиробнича сфера
забезпечує умови існування і функціонування виробничої і є ніби
вторинною. Лише в тих випадках, коли регіон має рекреаційну
спеціалізацію, невиробнича сфера стає первинним фактором, який визначає
умови розвитку виробничої сфери. В такому випадку виникає необхідність у
створенні нових форм кооперування підприємств і організацій в рамках
єдиного територіального комплексу з метою максимального і ефективного
надання рекреаційних послуг. Однією з них є територіально-рекреаційний
комплекс (ТРК). Він характеризується єдиною територією, яка має значний
рекреаційний потенціал, сукупність рекреаційних установ, з тісними
виробничими зв’язками, єдністю організаційних форм правління, які
забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і
соціально-економічних умов, що склалися на даній території.

Хоча зовні проблема рекреаційного природокористування поширюється лише
на об’єкти природи, які можуть використовуватись з метою рекреації, в
дійсності вона охоплює також широке коло об’єктів антропогенного
походження, які впливають на ефективність освоєння, використання,
відновлення і охорони цих ресурсів. Сукупність таких об’єктів в регіоні
утворює територіально-рекреаційний комплекс. Таким чином, рекреаційне
природокористування має регіональну локалізацію і може розглядатися як
елемент регіональної економічної і соціальної політики. Тому в якості
об’єкта рекреаційного природокористування в умовах його інтенсифікації
слід розглядати ТРК.

ТРК має складну внутрішню структуру і значні зовнішні зв’язки. Внутрішня
структура комплексу визначається рівнем розвитку матеріально-технічної
бази галузей рекреаційної спеціалізації, виробничої і соціальної
інфраструктур, станом навколишнього середовища, наявністю трудових
ресурсів, характером розселення населення в рекреаційних районах.
Зовнішні зв’язки комплексу визначаються соціально-економічними умовами
комплексоутворення, такими як транспортно-географічне положення
комплексу, зв’язок з внутрішніми пунктами матеріально-технічного і
продовольчого постачання, розташуванням відносно зон, з яких в пікові
сезони може бути залучена додаткова робоча сила.

Природні рекреаційні ресурси – незамінна умова розвитку рекреації. Тому
раціональне їх використання, відновлення та охорона є одним з важливих
завдань. Основні підсистеми і напрями удосконаленню природно-ресурсної
бази рекреації наведені на рис.1.1.

Рис. 1.1. Основні підсистеми і напрями удосконалення природно-ресурсної
бази рекреації

Слід підкреслити, що рекреаційне природокористуванню, викликає
необхідність охорони і відновлення не тільки природних ресурсів, але і
природних умов, які становлять середовище існування людей.

Всі галузі, підгалузі, види виробництв, які є джерелами можливих
забруднень і порушень, рівноваги навколишнього середовища, несумісні з
рекреаційною діяльністю, їх не можна розміщувати в районах з інтенсивною
рекреацією. Досить типова проблема розвитку рекреаційної галузі в
регіоні, де рекреаційні ресурси межують з корисними копалинами і
добування останніх без нанесеїння шкоди рекреаційним ресурсам неможливе.
Таке становщще склалось, наприклад, в одному з районів Прикарпаття.
Унікальні родовища мінеральних вод розміщені поряд з покладами нафти. За
оцінками вчених, місця залягання лікувальних мінеральних вод у цьому
районі не мають аналогів в країні, однак нафтові джерела, не такі
унікальні, уже заплановані в експлуатацію. Це свідчить про те, що
відсутній підхід при вирішенні проблеми розвитку галузей в регіоні і не
враховується порівняльна соціально-економічна ефективність використання
тих чи інших ресурсів.

Проблема раціонального прирсюдокористування полягає в забезпеченні
всебічного й елективного використання, відновлення і збереження
природний умов і ресурсів рекреації з врахуванням об’єктивно існуючих
потреб. Для її вирішення потрібно глибоко і всебічно обґрунтувати
наукові і практичні заходи, які б планомірно забезпечили і
цілеспрямовано управляли розвитком рекреаційнц0го природокористування.
Теоретичною основою комплексного вивчення і вирішення цієї проблеми
служить системний підхід, який дозволяє аналізувати і впорядкувати цілі
функціонування тих чи інших систем, встановлювати відповідність між
метою, можливостями вирішення проблеми і необхідними для цього
ресурсами.

1.5. Вдосконалення охорони природи на рекреаційних територіях

Історично взаємовідносини суспільства і природи розвивались по мірі
накопичення знань і досвіду від пасивної охорони природних об’єктів до
раціонального природокористування, яке включає охорону та відновлення
природних ресурсів та інші заходи. Природні рекреаційні ресурси є
незамінною умовою і матеріальною базою розвитку рекреаційного
природокористування, а їх охорона від забруднення і руйнування –
найважливіше завдання суспільства. Охорона природи важлива не тільки в
економічному відношенні, але і як засіб захисту здоров’я людини. Ступінь
задоволення рекреаційних потреб залежить від якості оточуючого
середовища в тому чи іншому регіоні.

Основні екологічні цілі рекреаційного природокористування включають:

– попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх
компонентів під впливом антропогенної діяльності, в тому числі і
рекреаційної;

– збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного
комплексу. Підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної
лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із
зонами господарського освоєння та регуляція антропогенних навантажень
можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації;

– збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих
умов стійкості біотопів в межах природних рекреаційних комплексів.

Вказані цілі носять яскраво виражений природоохоронний характер. Можна
виділити чотири групи впливів на природні рекреаційні комплекси, кожна з
яких має різне походження і вимагає різних заходів для нейтралізації їх
негативних наслідків.

Найсуттєвіше впливають на оточуюче середовище виробничі системи,
особливо гірськодобувні, пов’язані з вилученням з природного комплексу
крупної маси речовини; освоєнням біологічних ресурсів, а також
пов’язаних з виділенням значних мас речовин (енергетичні, переробні
підприємства) – перша група впливу. Відкрита розробка корисних копалин у
глибоких кар’єрах призводить до порушення рослинного покриву, ґрунтів,
гідрологічного режиму підземних вод. Розробка родовищ корисних копалин в
більшості випадків приводить до зниження рекреаційного потенціалу
території, яка втрачає свою привабливість, не говорячи про якісний стан
природних компонентів.

Щоб оптимізувати процес гірськопромислового рекреаційного використання
таких територій, необхідно освоювати родовища корисних копалин, розробка
яких завдає найменшої шкоди рекреаційному потенціалу; розробку родовищ
вести із застосуванням найпрогресивнішої переробки сировини; втілювати
повну комплексну переробку основної і супутньої сировини, використання
порід покришки; проводити рекультивацію всіх вироблених площ з метою
відновлення їх природного, в тому числі природно-рекреаційного
потенціалу; виявляти і використовувати з господарською і рекреаційною
метою деякі гірські виробки. Наприклад, в Карпатському регіоні (смт.
Солотвино Закарпатської області) створений санаторій для хворих на астму
у підземному просторі вироблених соляних шахт.

Дуже важлива охорона повітряного басейну. Основними забруднювачами
повітря звичайно є ТЕС, підприємства хімічної промисловості, транспорт.
Забруднене повітря не тільки негативно впливає на здоров’я людини, але і
порушує функціональну діяльність рослин, погіршує санітарний стан води і
ґрунту. Становище ускладнюється і тим, що повітря мобільне, в результаті
чого шкідливі речовини можуть переноситись на значні відстані. Локальні
забруднення переростають у регіональні. Тому необхідною умовою
забезпечення чистоти повітря та цілісності рекреаційних ресурсів в
цілому є передбачення та ліквідація шкідливих викидів не тільки в районі
локалізації даних ресурсів, але і на сусідніх територіях.

Для запобігання забрудненню повітря шкідливими речовинами необхідно
встановлювати новітні і ефективніші очисні споруди, впроваджувати
безвідходні технології виробництва, озеленювати території, виносити
забруднюючі виробництва за межі житлових зон. Цими заходами в першу
чергу повинні бути охоплені підприємства, розміщені поблизу курортів,
туристичних центрів.

Серйозну небезпеку для рекреаційного потенціалу територій становить
забруднення вод, особливо рік і озер. Головними джерелами забруднення
рік є промислові підприємства, комунальне господарство, тваринницькі
ферми. Ця проблема повинна вирішуватись шляхом вдосконалення
технологічних способів очистки води, впровадження *у виробництво
маловодних і безводних технологій.

Поліфункціональне значення лісів обумовлює необхідність науково
обґрунтованого, диференційованого підходу до лісокористування.
Підсилення природоохоронних функцій лісів залежить від їх господарського
використання. Розвиток ерозійних процесів, погіршення водного режиму
рік, виникнення селевих процесів і вітровалів – результат антропогенної
дії на ліси. Стихійні процеси і явища завдають великих збитків народному
господарству, приводять до деградації особливо цінних природних
ландшафтів, ускладнюючи їх використання для відпочинку і туризму.

Водоохоронну і водорегулювальну функції лісів неможливо відокремити від
ґрунтозахисної. Водний режим і річковий стік в значній мірі залежать від
лісистості території, особливо велике гідрологічне значення мають
гірські ліси.

Велике значення в рекреації має виділення лісовими масивами в оточуюче
середовище фітонцидів і кисню. Із загальної фітомаси рослинності, яка
забезпечує нормальний баланс кисню на земній кулі, на ліси припадає
більше 50%. Один гектар двадцятилітніх соснових насаджень щорічно
поглинає 9,35 т вуглекислого газу і продукує 7,25 т кисню.

На природні рекреаційні комплекси сильно діють технологічні процеси
рекреаційної діяльності: вилучення мінеральних вод, забруднення морських
вод, атмосфери і т.д. – друга група впливу. Основні напрями охорони
рекреаційних ресурсів – створення раціональної технологічної схеми їх
споживання, контроль за нормами витрати (на багатьох курортах
встановлені автоматичні дозатори бальнеологічних ресурсів), поповнення
запасів за рахунок додаткової розвідки ресурсів, прийняття раціональних
планувальних рішень і функціональне зонування рекреаційних територій.

Третя група – це впливи, пов’язані із забезпеченням побутових потреб
обслуговуючого персоналу. Ведення рекреаційного господарства є досить
трудомістким. В ньому задіяний значний контингент обслуговуючого
персоналу, що створює додаткове навантаження на природні рекреаційні
комплекси. Основні напрями охорони від таких впливів
-законодавчо-нормативні і планувальні.

Крім того, на природу діють і самі рекреанти (четверта група), особливо
неорганізовані відпочиваючі (автотуристи). Для зменшення такого впливу
слід перш за все створювати розгалужену мережу кемпінгів і обладнаних
стоянок.

Природні рекреаційні комплекси – це системи, властивості яких формуються
в результаті взаємодії перетворених, а іноді територіальне розкиданих,
компонентів природи. Тому до сфери їх охорони слід включити не тільки
місця знаходження природних рекреаційних ресурсів, але і компоненти
природи, які беруть участь у їх формуванні. Визначення границь зон
охорони є важливим теоретичним і практичним завданням.

Природні комплекси і об’єкти природи, які є цінними в науковому,
культурному, оздоровчому відношеннях, з урахуванням їх значення
охороняють шляхом організації заповідників, заказників, природних
(національних) парків і пам’яток природи. Державні заповідники – це
ділянки земель і водного простору, які мають наукове чи
культурно-просвітницьке значення як типові і рідкісні ландшафтні
утворення, місця збереження і розвитку рідкісних і цінних представників
тваринного і рослинного світу. В державних заповідниках охороняється
весь природний комплекс, вони закриті для доступу. На їх території
повністю забороняється господарське використання природних ресурсів.
Навколо державних заповідників створюються певні охоронні зони,
господарська діяльність в яких обмежена.

В заказниках тимчасово або постійно охороняються окремі елементи
природного комплексу: ботанічні, зоологічні, ландшафтні, рекреаційні та
інші. Господарська діяльність в заказниках забороняється
диференційовано.

Пам’ятки природи – рідкісні, невідновлювані, цінні в науковому,
культурному, естетичному відношеннях об’єкти природи (реліктові зарослі,
витвори садово-паркового мистецтва, дерева-старожили, геологічні
відслонення корінних порід і ін.). Оголошення природного об’єкта
пам’яткою природи не супроводжується вилученням ділянки землі із
землекористування.

Державні природні національні парки призначені для охорони природних
комплексів, пам’яток природи, організації туризму та відпочинку. їх
функції різноманітні, тому тут важливе функціональне зонування
національних парків, тобто виділення територіальних зон, які мають різні
режими охорони і природокористування. Звичайно в таких парках виділяють
чотири функціональні зони: заповідну, охоронно-ландшафтну, рекреаційну і
рекреаційно-господарську.

Заповідна зона призначена для охорони унікальних і особливо цінних
природних систем. Вона має науково-природоохоронне значення, всі види
господарської діяльності тут заборонені.

В охоронно-ландшафній зоні проводяться необхідні природоохоронні заходи,
дозволяється обмежене господарське використання лісів та інших об’єктів
природи, допускається малоінтенсивна рекреаційна діяльність, наприклад,
проходження організованих туристичних груп за спеціальними маршрутами.

Найсприятливіші умови для відпочинку, лікування і туризму в рекреаційній
зоні. Тут допускається проведення певних господарських заходів, які не
завдають шкоди природному середовищу. В рекреаційно-господарській зоні
розміщуються виробничі підприємства.

В умовах інтенсифікації рекреаційної діяльності охорона природи на
рекреаційних територіях є складовою частиною раціонального
природокористування, яке включає комплекс заходів з вилучення,
використання і відновлення природних ресурсів, у тому числі і
рекреаційних. Тому за рахунок створення різноманітних природоохоронних
територій при, безумовно, позитивному їх значенні не у всіх випадках
можливо комплексно вирішити проблему збереження природного середовища.

Для практичної реалізації раціонального природокористування в
рекреаційному районі необхідні нові форми взаємодії суспільства і
природи, наприклад, створення регіонів особливого природокористування.
Основна мета режиму особливого природокористування – комплексний
розвиток виробничих сил регіону і повне збереження існуючих особливо
цінних об’єктів, якщо з ряду причин їх не можна оголосити заповідником
або іншою територією, що охороняється.

Контрольні запитання

1. Які основні фактори соціально-економічного розвитку суспільства лягли
в основу виділення нової наукової дисципліни?

2. З якими галузями господарства рекреація має зв’язки? Охарактеризуйте
їх.

3. В чому полягають основні функції рекреації?

4. Що є об’єктом вивчення рекреаційного природокористування?

5. Що лежить в основі виділення територіально-рекреаційного комплексу як
окремої одиниці?

6. Які обмеження мають місце при рекреаційному або господарському
освоєнні території?

7. Чи існують взаємозв’язки між визначеннями “забруднення” і
“рекреація”?

8. Які фактори лежать в основі рекреаційної оцінки території?

9. Яких негативних змін зазнають ландшафти в результаті рекреаційного
освоєння і використання? Чому?

10. Назвіть шляхи запобігання деградації природних комплексів при
рекреаційному використанні території.

Список рекомендованої літератури

1. Нудельман М.С. Социально-экономические проблемы рекреационного
природопользования. – Киев: Наукова думка, 1987.- 128 с.

2. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч.
посібник. -К.: Заповіт, 1996. – 352 с.

3. Туризм – отдых, спорт, познание / Сост. П.П.Кувик. – К.: Реклама,
1983.-88 с.

4. Булгаков А.А., Рыжавский Г.Я. Два дня в конце недели. – М.:
Физкультура и спорт,1984. – 127 с.

5. Карпатский рекреационный комплекс. / М.И.Долишний, М.С.Нудельман,
К.К.Ткаченко. – К.: Наукова думка, 1984. -146 с.

6. Лемешев, Щербина. Оптимизация рекреационной деятельности. – М.:
Экономика, 1985. – 160 с.

РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ

2.1. Предмет, методи і завдання рекреаційної географії

Дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах прискорили процес
виявлення специфічного об’єкта наукового пізнання і формування на його
основі предметної сутності нової географічної дисципліни – рекреаційної
географії.

Рекреаційна географія – галузь географічної науки, яка вивчає
закономірності формування, функціонування і поширення територіальних
рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів,
інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із
обслуговуючого персоналу, органу управління та рекреантів.

Рекреаційна географія займається дослідженням територій рекреаційних
систем, розробкою принципів організації рекреаційного господарства та
основ рекреаційного природокористування. Територіальна рекреаційна
система – це географічна система, яка складається із взаємопов’язаних
підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд,
обслуговуючого персоналу, органу управління і, нарешті, відпочиваючих
(рекреантів), характеризується функціональною і територіальною
цілісністю.

Підсистема “природні і культурні комплекси” виступає в якості ресурсів і
умов задоволення рекреаційних потреб. Природні і культурні комплекси
володіють певною ємністю, стійкістю, комфортністю, різноманіттям,
привабливістю.

Підсистема “інженерні споруди” забезпечує, з одного боку, звичайну
життєдіяльність відпочиваючих і обслуговуючого персоналу, а з іншої –
задоволення специфічних рекреаційних потреб рекреантів. Вони
характеризуються з допомогою показників ємності, комфортності,
надійності, інженерно-будівельних і експлуатаційних характеристик (норм,
що відображають технологію їх створення та експлуатації).

Функція підсистеми “обслуговуючий персонал” спрямована переважно на
обслуговування рекреантів.

Орган управління слідкує за оптимальним співвідношенням між всіма
підсистемами, для чого він повинен отримувати інформацію про властивості
та ємність підсистем, наявність матеріальних і фінансових резервів.

Підсистема “відпочиваючі” визначає вимоги до інших підсистем в
залежності від соціальних, вікових, національних, регіональних та
індивідуальних особливостей рекреантів.

Рекреаційна географія виявляє закономірності: формування, динаміки,
розвитку, різноманіття, поширення територіально-рекреаційних систем
(ТРС); їх морфологічної структури; територіальної диференціації та
інтеграції; внутрішніх взаємозв’язків (структур), що обумовлюють
цілісність ТРС; зв’язки між ТРС; взаємодії ТРС з іншими географічними
системами; прогнозує: спонтанні (самовільні) і цілеспрямовані дії;
розробляє: систему методів пізнання.

Рекреаційна географія широко використовує такі наукові методи, як
історичний, порівняльний, картографічний, аналітично-статистичний,
експедиційних досліджень, математичного моделювання. Соціальний характер
предмета дослідження обумовлює застосування в рекреаційній географії
способів і прийомів, які склалися в інших суспільних (балансовий,
соціологічних досліджень і т.д.) і медико-біологічних науках.

2.2. Основні поняття рекреаційної географії

До основних понять рекреаційної географії належать перш за все такі, як
вільний час, відпочинок, рекреація і туризм. Вільний час – необхідна
умова розвитку рекреаційного процесу і є частиною неробочого (вільного
від виробничої діяльності) часу. Неробочий час складається з чотирьох
груп:

1) час для поїздки на місце роботи;

2) час для задоволення природних потреб (сон, харчування, особиста
гігієна);

3) час для домашньої праці і побутових потреб;

4) час для фізичного, інтелектуального розвитку і відпочинку, який і є,
по суті, вільним часом.

Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а
в людей фізичної праці – і фізичну втому. Відпочинок в широкому
розумінні слова – це будь-яка людська діяльність, не спрямована на
задоволення повсякденних потреб. Діяльність людини під час відпочинку
може бути класифікована наступним чином:

1. діяльність, пов’язана з певним фізичним навантаженням (заняття
спортом, прогулянки);

2. любительські заняття – мисливство, рибальство, збирання ягід і
грибів, колекціонування та ін.;

3. зацікавлення світом мистецтва (відвідування театрів, концертних
залів, художніх галерей та ін., а також творчість у сфері мистецтва –
художня самодіяльність, заняття живописом тощо);

4. інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет,
журналів);

5. спілкування за інтересами і вільним вибором;

6. розваги, що носять або активний (танці), або пасивний (відвідування
видовищ) характер;

7. подорожі заради задоволення.

Багато з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно та
взаємопов’язане. Для рекреаційної географії важливо розкрити характер і
зміст діяльності людини під час відпочинку.

Таким чином рекреація – це система заходів, пов’язана з використанням
вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної
діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх
постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з
поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.

Необхідною умовою розвитку рекреації є наявність рекреаційного
потенціалу, який може оцінюватися в різних масштабах: на рівні світу,
країни, району і т.д. Рекреаційний потенціал – сукупність природних,
культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації
рекреаційної діяльності на певній території.

Важливою складовою частиною рекреаційного потенціалу є рекреаційні
ресурси, під якими розуміють об’єкти і явища природного і антропогенного
походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму.
Розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні
комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні
(наприклад, пам’ятки історії, архітектури, археології, мистецтва,
пам’ятки природи і інші).

Рекреаційна територія – територія, що використовується для оздоровлення
людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від
призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для
короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об’єкти і
ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і
курортні райони, туристичні комплекси) рекреації.

Рекреаційний об’єкт – місце з обмеженою площею, яке використовується для
відпочинку: озеро, лісова поляна, пам’ятка природи і т.д. Наявність
достатньої кількості рекреаційних об’єктів визначає рекреаційну ємність
території або акваторії.

Рекреаційна ємність – здатність території, призначеної для відпочинку,
забезпечити деякій кількості відпочиваючих психофізіологічний комфорт і
можливість спортивно-зміцнюючої діяльності без деградації природного
середовища або антропокультурних комплексів (сільськогосподарських,
історичних) і швидкого зношення спеціального обладнання.

Рекреаційне навантаження – ступінь безпосередньої дії людини на
рослинний покрив. Рекреаційне навантаження відбувається в результаті
масового відвідування населенням місць відпочинку і розвитку туризму. До
основних рекреаційних впливів належать витоптування, ущільнення ґрунту і
його забруднення, нищення фітомаси, її видалення. Рекреаційне
навантаження виражається в кількості людей або людиноднів на одиницю
площі або рекреаційний об’єкт за певний проміжок часу (звичайно день або
рік).

Рекреаційна охорона ландшафтів – охорона ландшафтів від негативних
наслідків різних форм рекреації для створення кращих умов їх розвитку.

Ландшафт (як екосистема) – крупний підрозділ земної поверхні, її
територіальна система, яка складається із взаємодіючих природних або
природних і антропогенних компонентів, а також комплексів нижчого
таксономічного рангу.

РОЗДІЛ 2. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ

2.3. Класифікація рекреаційної діяльності

Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в
основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі,
характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування
в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта,
його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу,
спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність (табл.2.1.).

Таблиця 2.1.

Класифікація рекреаційної діяльності

За характером використовуваних транспортних засобів Автомобільна
(індивідуальна), автобусна, авіаційна (рейсова і чартерна), залізнична,
теплохідна (морська, річкова, круїзна)

За ступенем рухливості – Стаціонарна

– Кочова

За кількістю учасників – Індивідуальна

– Групова

За віковою ознакою – Дитяча

– Доросла

– Змішана

За характером організації – Регламентована (планова)

– Самодіяльна: організована, неорганізована

За сезонністю – Цілорічна

– Сезонна: літня, зимова

За територіальною ознакою – Приміська (місцева)

– Внутрірайонна (загальнодержавна)

– Міжнародна

За тривалістю – Короткочасна

– Тривала

За правовим статусом – Національна (внутрішня)

– Міжнародна (іноземна)

За характером використання рекреаційних ресурсів – Кліматолікувальна,
бальнеологічна, грязелікувальна

– Маршрутна, прогулянкова і спортивна, промислово-прогулянкова,
купально-пляжна, водно-спортивна, водно прогулянкова, підводне плавання,
риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм

– Натуралістична, культурно-історична

За головним мотивом рекреації – Лікувальна

– Оздоровча і спортивна

– Пізнавальна

Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними
факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності
з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування,
бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть
бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування,
клімато-бальнео-грязелікування.

Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати
медико-біологічним нормам.

Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою
популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок.
Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання,
сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м’яч на пляжі, водні лижі.
Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі
заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання
грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи.
Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути
спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на
рівнинний і гірський.

Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і
спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт,
греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму
сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.

До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм,
археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм,
гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості
і поширення в різних регіонах.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині
рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні
заняття, пов’язані з інформаційним “споживанням” культурних цінностей,
т.б. оглядом культурно-історичних пам’яток, архітектурних ансамблів, а
також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією,
фольклором, природними явищами і господарськими об’єктами.

Конгресовий туризм пов’язаний з розширенням міжнародних
науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими.

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на
щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні,
оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і
використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким
чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за
періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного
часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов’язані з житлом і міським
середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить
від розміщення приміських рекреаційних об’єктів. Використання щорічного
вільного часу пов’язане з розміщенням рекреаційних об’єктів курортного
типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють
рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні -приміську
(місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути
внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною, рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Умовна відповідність між періодами вільного часу і вибором
рекреаційних просторів

1 – щоденний відпочинок; 2 – щотижневий відпочинок; 3 – щорічний
відпочинок.

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або
сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто
називається, планова, рекреація – це подорож і перебування за точним,
раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом
послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під
самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож
рекреанта, не пов’язаного будь-якими взаємними обов’язками з
рекреаційними закладами.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під
індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім’ї.

За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це
досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов’язково пов’язаний
з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге,
туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою
рухливістю.

При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку
подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До
стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види
оздоровчо-спортивного туризму.

Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування.
Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму,
особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного
різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для
пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.

Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так
і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує
рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює “піки”
і “провали” в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери
обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних
районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з
липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в
сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об’єктивним
фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється
тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації
пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий
ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і
службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти.

Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний
характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного
потоку.

За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на
автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або
чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).

2.4. Наукові основи вивчення територіальної рекреаційної системи

2.4.1. Поняття територіальної рекреаційної системи і задачі її вивчення
рекреаційною географією

Сукупність явищ, пов’язаних з рекреаційною діяльністю, слід розглядати
як систему, тому об’єктом вивчення рекреаційної географії є
територіальні рекреаційні системи (ТРС). ТРС – це категорія, в якій
знаходять відображення та інтенсивно формуються територіальні
курортно-туристичні комплекси. Важливою особливістю ТРС є те, що вони
органічно включають в себе об’єктивно існуючі територіальні утворення.

Головною суспільною функцією ТРС є максимальне задоволення потреб
населення у відпочинку, оздоровленні, лікуванні та підвищенні фізичного
та духовного потенціалу. Центральним об’єктом функціонуючої ТРС є
людина, рекреант.

В рекреаційній географії при дослідженні ТРС можна виділити наступні
головні завдання:

1) виявлення і обґрунтування ТРС як просторової системи (закономірності,
фактори і умови цієї системності, її прогноз);

2) дослідження функціональної структури ТРС та її прив’язка до інших
господарських підсистем даної території (в тому числі визначення місця і
значення ТРС у комплексному розвитку господарства території, тобто
співвідношення з регіональною господарською системою, яка її охоплює);

3) прив’язка ТРС до природно-географічної ситуації.

ТРС – система велика і складна. Складність її полягає не тільки в тому,
що вона включає різнобічні галузі і види діяльності, але, перш за все, в
тому, що ця система впливає на різні сторони суспільного життя. Тому ТРС
є об’єктом вивчення різних наук (соціології, фізичної та економічної
географії, районного планування, економіки та ін.).

Оскільки ТРС є відкритою системою, то із зовнішнього середовища в неї
надходять інформація, речовина, енергія, самі, рекреанти. ТРС передає у
зовнішнє середовище в основному інформацію (для органів управління
суперсистеми і так звану рекреаційну інформацію для населення
-потенційного сукупного рекреанта), а головне, повертає самих рекреантів
– людей після відпочинку, оздоровлених, збагачених духовно.

ТРС як функціональна система включає в себе наступні блоки, які є
системами нижчого порядку:

1) група рекреантів;

2) природні і культурні комплекси;

3) технічна система;

4) група обслуговуючого персоналу;

5) система органів управління ТРС.

ТРС нормально функціонує при тісній взаємодії декількох галузей на
певній території. Ці галузі виконують є ТРС різні функції. Для
сформованої ТРС як міжгалузевого утворення необхідно мінімум п’ять
функціональних галузей та їх груп.

1. Група галузей, які виконують основну функцію системи. Сюди
відносяться курортні, туристичні господарства, сфера відпочинку (у
вузькому розумінні слова). Ці галузі складають центральне ядро системи.
Єдність на деякій території вже тільки цих галузей (єдність їх цілей,
функцій, загальне використання певних природних ресурсів і ін.) дає
можливість трактувати ТРС як вид міжгалузевих систем. Кожна зі складових
галузевих частин ТРС є системою досить різних галузей, підгалузей і
видів діяльності. Склад ядра ТРС свідчить про те, що вона є переважно
міжгалузевою системою невиробничої сфери.

2. Група галузей переважно виробничого обслуговування ядра ТРС. Вона
представлена будівництвом (в тому числі і капітальним, оскільки будь-яка
ТРС є системою швидкозростаючою, як правило, вона збільшує свою ємність
зведенням нових об’єктів); транспортом (в першу чергу пасажирським,
оскільки для ТРС характерні потоки рекреантів). В ТРС можна включити
культурне обслуговування, торгівлю, виробництво спеціального
туристичного спорядження, сувенірів тощо. Ланцюжкові міжгалузеві зв’язки
ядра ТРС прямо і безпосередньо впливають на сільське господарство,
харчову, а також легку промисловість, викликаючи якісні і кількісні
зрушення у розвитку і територіальній організації останніх. Таким чином,
ТРС як міжгалузеве явище тісно пов’язана з іншими системами території і
частково перекликається з ними.

3. Галузі, які включають систему навчальних закладів, що готують
спеціалістів вищої і середньої кваліфікації для курортно-туристичного
господарства і сфери відпочинку. Тут ведеться підготовка не тільки
лікарів, інструкторів фізичної культури, культмасовиків, але і
інструкторів по туризму і альпінізму, екскурсоводів, економістів,
плановиків для курортно-туристичних галузей і ін.

4. Галузі, які включають систему спеціалізованих
проектно-конструкторських інститутів, бюро, а також науково-дослідних
закладів, які орієнтуються на забезпечення потреб санаторно-курортного і
туристичного господарства. Сюди входить і діяльність з планування
рекреаційних зон, районів, вузлів, центрів і пунктів.

5. Спеціалізовані органи управління, які отримують інформацію про стан
інших підсистем ТРС, дають вказівки, які стосуються питань оптимального
функціонування і подальшого розвитку ТРС.

Таким чином, всі названі галузі (функціональні підсистеми ТРС)
взаємодіють між собою в просторовому і часовому плані.

2.4.2. Науково-методичні основи вивчення територіальної рекреаційної
системи

Щодо методичних основ дослідження ТРС можна виділити наступні положення:

1) вивчення ТРС повинно бути системним;

2) ТРС є в основному системою невиробничої сфери;

3) в залежності від мети вивчення, кількості учасників, які досліджують
ТРС, їх складу система може вивчатися як велика і складна або як мала і
проста.

Можливі два шляхи системного підходу до дослідження ТРС:

1)ТРС вивчається на міждисциплінарній основі колективом вчених різних
спеціальностей, перед якими стоїть завдання не тільки власне вивчення, а
й у першу чергу моделювання і проектування ТРС як великої і складної
системи.

2) На початковому етапі формування ТРС доцільне вивчення її одним
вченим, перед яким стоїть завдання дослідити загальні тенденції і
структуру (в тому числі просторову) ТРС, особливості її формування і
територіальної організації із застосуванням традиційних методів
економічної географії.

У цьому випадку ТРС розглядається як мала і нескладна система. Прикладом
такого вивчення ТРС економіко-географічне дослідження. В даному випадку
елі, використовувати як методи загальнонаукові (аналіз і синтез індукцію
і дедукцію, ідеалізацію і ін.), так і модернізовані стосовно до сучасних
вимог традиційні методи економіко географічного дослідження:
літературний, польовий балансовий, математичний, картографічний.

Одним з головних завдань географа є картографічне моделювання. При цьому
моделлю ТРС служить сукупність карт, представляючи систему з різних
сторін. В цій сукупності (системі) карт необхідно мати карти наступних
тематичний напрямів: оціночні рекреаційні карти території і її окремих
компонентів; комплексні аналітичні карти окремих галузевих рекреаційних
систем; комплексні синтетичні карти ТРС в цілому; прогнозні карти ТРС в
цілому і її окремих галузевих систем.

2.4.3. Типізація ТРС та їх спеціалізація

Типізація ТРС – це процес виділення їх типів і створення логічно
обґрунтованої типології. Тип ТРС може виділятися в залежності вщ тих чи
інших суттєвих особливостей систем. Найчастіше типізація проводиться за:

а) функціями рекреаційної діяльності;

б) ступенем співвідношення при організації цієї діяльності незмінної
природи та технічних систем;

в) територіальною орієнтацією ТРС.

Типізація ТРС за функціями рекреаційної діяльності. Ця типізація
виходить з типології функцій рекреаційної діяльності. Оскільки
розрізняють чотири головні функції рекреаційної діяльності, то і
виділяють чотири головні функціональні типи ТРС: І – лікувальний, II –
оздоровчий, III – спортивний, IV -пізнавальний.

Типізація ТРС за просторовою орієнтацією. В залежності від відстані ТРС
від місця постійного проживання рекреантів, тобто з точки зору
просторової орієнтації, розрізняють два типи ТРС: далекого і ближнього
відпочинку, або системи далекої (тривалої) і короткочасної рекреації.
Короткочасний ближній і масовий відпочинок в останні дні тижня
найяскравіше виражений у найближчих місцевостях міст. Тому першим і
найбільш поширеним типом ТРС за їх просторовою орієнтацією є так звані
приміські ТРС. ТРС дальньої (тривалої) рекреації відбувається на
віддалених спеціалізованих територіях.

2.4.4. Картографічне моделювання територіальних рекреаційних систем

Вивчення закономірностей розвитку і функціонування територіальних
рекреаційних систем (ТРС) нерозривно пов’язане з проблемою виявлення
взаємовідносин як між окремими елементами цієї системи (рекреантами,
природним комплексом, технічними будовами, системою обслуговування), так
і між рекреаційними і нерекреаційними системами (розселенням,
транспортом та ін.). Зараз вже можна назвати немало місць відпочинку, де
ці відносини склались несприятливо і потребують втручання органів
управління. Для покращення відносин, що склалися, їхнього управління,
прогнозування і подальшого розвитку необхідні знання про характер
існуючих між ними зв’язків, характер причин, які викликають те чи інше
явище, а також про наслідки.

У зв’язку з необхідністю вирішення цієї проблеми в територіальному
аспекті природно виникає питання про ефективність використання одного із
засобів вивчення географічних об’єктів – карти, про те, які умови і
можливості її використання для отримання нової інформації.

Одним з найефективніших методів дослідження може виступати картографічне
моделювання – сукупність операцій з картами, спрямованих на отримання
нових знань про рекреаційні системи. Картографічне моделювання включає і
створення карт, але на перший план висувається розробка методів
використання вже створених карт, їх спільний аналіз. Виходячи з цього,
основну увагу слід приділяти складній картографічній моделі, яка являє
собою набір карт або картографічних характеристик і дозволяє отримати
таку додаткову інформацію про досліджуваний об’єкт, яку кожна карта
зокрема дати не може.

Витоки рекреаційної географії знаходяться в інших розділах географічної
науки – географії населення, транспорту, архітектурних об’єктів та ін.
Тривалість існування цих розділів і стан розробки пов’язаних з ними
напрямів рекреаційної картографії різні, тому забезпеченість їх
картографічним матеріалом нерівномірна. Наприклад, дуже мало карт, що
висвітлювали б такі проблеми, як стійкість природного комплексу до
рекреаційних навантажень, соціальна ефективність відпочинку і
рекреаційний попит тощо. Існуючі карти за функціональним призначенням
можна поділити на три групи. Перша група – карти, які створюються для
туристів, мисливців, рибалок – так звані туристичні. Вони містять
специфічну рекреаційну інформацію про регіон, його привабливість. Друга
група карт призначена для дослідників рекреаційної діяльності та
організаторів відпочинку і містить інформацію про форми організації і
обслуговування ТРС, про рекреаційні міграції (потоки рекреантів), об’єм
і якість рекреаційних ресурсів, про відпочинок як соціально-економічне
явище. Ці карти служать джерелом інформації, яка використовується для
виконання проектно-планових робіт і для виявлення закономірностей
територіальної організації відпочинку. Ця група карт найбільше
відповідає поняттю рекреаційних.

Третю групу складають карти, які хоча і не призначені для дослідників і
організаторів відпочинку, але можуть містити корисну для них інформацію.
Це різноманітні економіко- і

фізико-географічні карти, з допомогою яких можна отримати уявлення про
зв’язки рекреаційного використання території з нерекреаційним.

В рекреаційному картуванні потрібно ставити наголос не стільки на
вивченні елементів ТРС, як на виявленні зв’язків між ними. Оскільки
різноманітність аспектів зв’язків ускладнює класифікацію карт, виникла
необхідність формування уявлення про сюжет карти, через який стає
можливим розкрити її головний зміст. Сюжет – це сукупність
характеристик. Він ніби відображає взаємовідносини об’єктів. Якщо один
об’єкт представлений по відношенню до інших об’єктів і подій, то тут
маємо справу з декількома сюжетами. Оскільки одна карта може містити
відразу кілька сюжетів, тобто відображати декілька зв’язків, виникла
необхідність виділення і аналізу кожного сюжету.

Комфортність ТРС звичайно представляється характеристикою окремих
рекреаційних об’єктів, наприклад, класом готелів, кількістю
обслуговуючого персоналу. До цього ж сюжету можна долучити комфортність
природних умов і кількість теплих днів у році, річну кількість опадів,
коливання температури тощо.

Ємність ТРС може розглядатися в двох аспектах: ємність закладів і
ємність території. Карти першого типу досить поширені і ця властивість
ТРС, як правило, відображається кількістю спальних місць.

Для відображення динамічності ТРС необхідна наявність спостережень, які
б характеризували ТРС, її ємність і структуру у часовому розрізі.
Цікавим є відображення добової, тижневої, річної і багаторічної динаміки
рекреантів. Для деяких районів актуальне відображення і сезонних змін.
На картах вона може бути представлена непрямими показниками, наприклад,
різницею товарообігу між зимою і літом.

Надійність ТРС – властивість, яка визначає безвідмовність її
функціонування. Вона проявляється в стабільній діяльності окремих
підсистем, незалежно від зовнішніх впливів або у зв’язку з ними і може
виражатися такими, наприклад, показниками, як різниця в чисельності
рекреантів в залежності від стану погоди.

Ефективність ТРС представлена найчастіше у вигляді доходів від туризму.
Цей сюжет може мати також відображення у соціальному і
медико-біологічному аспектах.

З точки зору впливу рекреантів на стан природного комплексу виділяють
так звану стійкість природного комплексу, тобто здатність протистояти до
різних навантажень до певної межі, після якої починається його
незворотне руйнування. В рекреаційних дослідженнях інтерес до стійкості
природного комплексу пов’язаний з необхідністю розробки природоохоронних
заходів і нормування навантаження.

Таким чином, виробляється напрямок досліджень на пошук моделі ТРС, яка б
найкраще відображала системний характер явища і дозволила отримати нову
інформацію. Системна картографічна модель ТРС – це набір з двох або
більше карт, які об’єднуються з допомогою загальнонаукової базової
моделі рекреаційної системи. В залежності від призначення моделі
змінюється її вигляд.

Якщо потрібно показати результат дослідження і представити його у
лаконічній формі, то найзручніше використовувати синтетичну карту. Вона
дозволяє передати узагальнені висновки, не вимагаючи складного і
трудомісткого зіставлення та всебічного аналізу карт. Цій вимозі
відповідає і набір комплексних карт.

Якщо ж основним завданням є пошук взаємовідношень елементів, виявлення
того, що і з чим пов’язано, то з цією метою найперспективнішим є
використання картографічної моделі, в якій набір карт виступає як
наслідок розчленування системи на окремі елементи, а базова модель
служить для аналізу зв’язків, інтеграції, відновлення цілісності
системи.

Метою досліджень є виявлення нових знань про ТРС, тому з метою вивчення
зв’язків складну картографічну модель доцільно представити у вигляді
набору карт, в якому кожна карта відображає тільки одну характеристику
елемента ТРС. Цей вид моделі розглядається як початковий, який дозволяє
побудувати гіпотези про зв’язки, виявити основні відносини і властивості
компонентів.

Така модель відображає об’єктивну реальність повніше, ніж окремі карти.
Використання системної картографічної моделі для пізнання територіальної
рекреаційної системи – це перший принцип картографічного моделювання
ТРС.

Територіальна рекреаційна система – внутрішнє складне утворення. Кожен
елемент – природний комплекс, система обслуговування, інженерні споруди
– може розглядатися як самостійна система, яка включає декілька
компонентів. Наприклад, компонентами природного комплексу є кліматичні
умови, водні об’єкти, рослинність і ряд інших. В свою чергу, кожен з них
може характеризуватись кількома показниками; наприклад, ліс – віком
деревостою, видовим різноманіттям, характером підліску і підросту та ін.
Можна назвати багато конкретних характеристик, які є важливими для
відображення даної ТРС. Крім того, функціонування ТРС нерозривно
пов’язане з діяльністю інших нерекреаційних систем (впливає на них і
само відчуває їхній вплив), в результаті чого до можливої кількості
характеристик ТРС додаються ще характеристики тих систем, з якими вона
пов’язана, а їх також багато. Для наочності різноманіття характеристик
рекреаційної системи можна зобразити у вигляді схеми (рис.2.2).

Рис. 2.2. Можлива кількість характеристик ТРС

І – елементи ТРС; II – компоненти елементів; III – характеристика
компонентів.

Зрозуміло, що використання всіх можливи> характеристик в тексті і, тим
більше, відображення їх на карт не тільки трудомістке і технічно
складне, але і не відповідає основній вимозі, що ставиться до будь-якого
моделювання, -відображення головного.

Чисельність можливих характеристик ставить питання про шляхи мінімізації
кількості карт і про створення набору, який би дозволив у лаконічній
формі передати максимум інформації. В основу мінімізації ставиться
уявлення про антропоцентричність ТРС.

Головний елемент ТРС – група рекреантів, будь-які інші елементи, які не
мають безпосереднього з ним зв’язку, не можуть розглядатися як
рекреаційні. Саме тому карти, які відображають розміщення груп
відпочиваючих, і повинні бути центральною частиною складних системних
картографічних моделей. Щоб встановити характер зв’язків, виявити
закономірності функціонування ТРС, необхідно зіставляти всі карти з цією
центральною картою, перевіряючи на зв’язок їх інформацію.

Ступінь зв’язку з групою рекреантів визначає доцільність включення у
створювану модель тієї чи іншої характеристики. В цьому полягає другий
принцип картографічного моделювання рекреаційних систем.

ТРС – ієрархічні системи. Будь-яка з них складається з систем нижчого
рангу і одночасно є частиною системи вищого рангу. В межах будь-якої
території, яку розглядають як ТРС, завжди можна виділити місця, які є
системами нижчого рангу. Ці дрібні територіальні утворення, в свою
чергу, можна розділити на ще дрібніші ТРС. Як приклад відображення такої
ієрархічності можна привести три різномасштабні карти розміщення
спеціалізованих рекреаційних закладів: у Карпатах в цілому; в
Карпатських мінеральних водах та у Гуті. Ієрархічний характер ТРС
передбачає необхідність вивчення одних і тих же властивостей, тобто
зв’язків між одними і тими ж елементами на різних ієрархічних рівнях в
різних масштабах.

Необхідність “пошарового” вивчення системи будь-якого рангу з допомогою
наборів карт різного масштабу – третій принцип картографічного
моделювання ТРС.

* * *

Розглянуті принципи картографічного моделювання показують, що
картографічна модель ТРС повинна бути представлена набором карт, які б
відображали взаємовідносини її основних елементів, серед яких основне
місце відводиться карті розміщення рекреантів. Найефективніше з метою
побудови гіпотез про зв’язки використовувати такий набір, в якому кожна
характеристика представлена на окремій карті. Для глибокого вивчення
систем будь-якого рангу доцільно користуватися кількома наборами
різномасштабних карт.

Головним методом вивчення рекреаційних систем є їх спільний аналіз, який
дозволяє виявити основні властивості і зв’язки між елементами ТРС.
Візуальне або навіть уявне зіставлення карт дає можливість побудувати
гіпотези про зв’язки, а формалізоване – уточнює їх, при цьому вибір
одиниць зіставлення (картографування) впливає на висновки про зв’язки.

Контрольні запитання

1. Що входить у поняття рекреаційної географії?

2. Яка необхідна умова розвитку рекреаційного процесу?

3. Чи існують взаємозв’язки між поняттями “рекреаційна ємність” і
“рекреаційне навантаження”?

4. Який вид рекреаційної діяльності, на Вашу думку, є наймасовішим у наш
час?

5. Який вид рекреаційної діяльності завдає найбільшої шкоди
навколишньому середовищу: регламентований чи самодіяльний? Чому?

6. Яким чином рекреація впливає на розвиток особистості?

7. Які особливості картографічного моделювання Ви можете назвати?

8. Яким чином можна характеризувати ТРС?

9. Назвіть основні принципи картографічного моделювання ТРС.

10. Для яких видів рекреаційної діяльності необхідна наявність карт?

Список рекомендованої літератури

1. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. Рекреационная география. – М.,
Изд-во Моск. ун-та, 1981г., ил., 207 с.

2. Словарь-справочник по экологии (К.М.Сытник, А.В.Брайон,
А.В.Гордецкий, А.П.Брайон). – Киев.: «Наукова думка», 1994. – 668 с.

3. Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем. М.:
«Наука», 1982. – 188 с.

4. Рекреационная система Советских Карпат. Недашковская Н.Ю. – Киев:
Вища школа. Головное изд-во, 1983. – 117 с.

5. Филиппович Л.С. Картографическое моделирование территориальных
рекреационных систем. М.: Наука, 1983.

РОЗДІЛ 3. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ОЦІНКА

3.1. Класифікація природних ресурсів

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації
ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та
належності їх до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до
свого призначення щодо використання людиною природні ресурси у
структурному плані поділяються на наступні види: енергетичні, сировинні
й допоміжні промислові, їстівні (харчові, кормові, питні), оздоровчі,
культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім
того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають
територію (територіальні ресурси).

Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть
класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи.
За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні,
земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів
та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація
за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною
класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на
наступні групи:

– невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація,
енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

– вичерпні відновлювані: фунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні
грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

– вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. В
основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на
засоби виробництва і предмети споживання.

Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого,
промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно-
та багатоцільового призначення.

Використання у виробничій системі природних чинників вимагає адекватної
цій системі оцінки. Визначення якості ресурсів та умов називають
оцінюванням. Є два основні види оцінки: технологічна (або виробнича) та
економічна. Під час технологічної оцінки виявляється ступінь придатності
тіл або явищ природи для того чи іншого виду людської діяльності з
урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання.

Економічна оцінка природних умов і природних ресурсів – це їх вартісний
вираз. Вона виникла з потреб господарства, якому необхідні не лише
знання про кількості та якості природних ресурсів, їхні особливості, а й
вираження їх у вартісних показниках, які можна використовувати в
проектуванні та управлінні господарством. Труднощі економічної оцінки
пов’язані з тим, що природні ресурси, як і природні умови, – це «дар
природи» (поки в них не вкладено’ працю).

Визначилися дві групи економічних оцінок природних чинників: перша
(відносно оцінки ресурсів) характеризує економічні результати
використання природних ресурсів, друга (відносно оцінки середовища)
відображає економічні наслідки впливу на навколишнє природне середовище.
Найчастіше останніми виступають показники економічних втрат від
забруднення, порушення природного середовища.

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної
галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують
бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це
пов’язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення
придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі
народного господарства.

Виділяють три типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні
та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні
галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під
природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і
властивості компонентів природного середовища, які володіють
сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними
параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку,
туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та
оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні
кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні
води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і
передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Історико-культурні рекреаційні ресурси – це пам’ятки культури, створені
людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і
можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну
базу рекреаційних об’єктів, частину матеріального виробництва, яка
безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією
об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному
господарстві.

Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського
значення базуються в Україні на системі природноресурсних кадастрів –
сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів,
їх економічну оцінку. Кадастр рекреаційних ресурсів повинен включати
державний облік, якісну і кількісну оцінки, визначення придатності до
того чи іншого виду рекреаційного та іншого використання, шляхи
економного використання, охорони і примноження ресурсів. Таким чином,
кадастр допоможе не тільки зберегти і цілеспрямовано, економно
використати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і покращити,
примножити їх, резервувати для майбутнього використання. Діючим
законодавством передбачається ведення земельного, водного, лісового і
надрового кадастрів.

Земельні ресурси – це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату,
рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен
базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей
місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного
рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись
визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону
природних ландшафтів.

В залежності від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три
основних типи рекреаційного землекористування: території з високою
інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають
другорядне значення (курорти, парки, пляжі та інші зони масового
відпочинку); території із середньою інтенсивністю рекреації, які
виконують одночасно деякі екологічні і виробничі функції (приміські
зелені насадження, протиерозійні ліси і т.п.); території з незначною
питомою вагою рекреації.

Дані рекреаційного кадастру про природні мінеральні джерела повинні
включати місцезнаходження джерел, їх дебіт, глибину водоносного
горизонту, статистичний рівень води від поверхні землі, хімічний склад
вод і специфічних лікувальних компонентів, кислотність, температуру,
сучасне використання, вартісну оцінку. Характеризуються джерела
мінеральних вод в порядку їх значення (загальнодержавного,
регіонального, місцевого) і за лікувальними властивостями. До цінних
природних лікувальних ресурсів відносять також лікувальні грязі і
озокерит.

Облік грязьових родовищ в рекреаційному кадастрі ведеться за основними
групами грязей, які підпорядковуються певним групам захворювань. При
цьому враховуються місцезнаходження і назва родовища, тип грязі, площа
грязьових родовищ, глибина залягання грязі, запаси грязі (геологічні та
експлуатаційні), основні фізико-хімічні властивості грязі (в тому числі
хімічний склад грязьового розчину, а для сапропелевих та намулових
грязей і склад озерних вод), рівень їх сучасного використання і вартісну
оцінку.

Велике значення в рекреаційній оцінці території має клімат. Клімат, як і
рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні
аспекти рекреаційного використання території. Система показників, які
враховуються в рекреаційному кадастрі, повинна відображати залежність
стану людини від метеорологічних факторів. Одним з об’єктивних
показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень
комфортності кліматичних умов.

Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість
кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни
погоди, яка властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем
моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості
горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети.

Лісові масиви з точки зору рекреації можна віднести як до природних
ресурсів туризму і відпочинку, так і до природних лікувальних ресурсів.
Облік лісового фонду в рекреаційному кадастрі необхідний для комплексної
оцінки території з точки зору сприятливості даного району для масового
відпочинку і лікування. Найзагальнішими показниками, які характеризують
ліси як об’єкти рекреації, є такі показники, як група лісів, лісистість
території, показник якості лісу – породний склад, який визначає ступінь
фітонцидності насаджень, вартісна оцінка рекреаційної цінності лісу.

Оскільки рекреація має перш за все велике соціальне значення і на
ефективність суспільного виробництва впливає шляхом розширеного
відновлення трудових ресурсів, економічна оцінка природних рекреаційних
ресурсів застосовується тільки для тих лікувальних речовин, факторів,
властивостей, народногосподарський ефект використання яких можна
виміряти. Така оцінка можлива для мінеральних вод, лікувальних грязей,
озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків. Бальна
оцінка дається тим ресурсам, факторам, властивостям,
народногосподарський ефект використання яких важко оцінити кількісно.
Шляхом бальної оцінки оцінюються кліматичні території, естетичні і
рекреаційні властивості ландшафтів, комфортність клімату, придатність
рік і озер для купання і водних видів туризму та ін.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною.
Диференційна оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості
або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка
дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і
набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів.
Диференційна оцінка сприяє визначенню об’єму розвитку того чи іншого
виду рекреації, який базується на даному ресурсі, інтегральна оцінка
дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на
певній території, з’ясувати обмеження і допустимі навантаження
рекреантів на ландшафт.

При оцінюванні території для стаціонарного відпочинку послідовно
оцінюються такі показники, як клімат, рослинність, водойми, рельєф, а
також культурні об’єкти.

Клімат. Найкращий – сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5
місяця: тепле літо і помірно холодна зима з стійким сніговим покривом
або спекотне тривале літо і коротка тепла зима без стійкого снігового
покриву. Добрий – сприятливі кліматичні умови протягом 7-9 місяців:
спекотне і сухе літо і м’яка зима зі стійким сніговим покривом.
Задовільний – сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяця:
прохолодне дощове літо і м’яка зима з нестійким сніговим покривом або
спекотне засушливе літо і сувора зима. Поганий – сприятливі кліматичні
умови менше 3 місяців: спекотне засушливе літо і нестійка зима з
незначним сніговим покривом або без нього. Дуже поганий – сприятливі
кліматичні умови протягом 1-2 місяців: коротке прохолодне літо і тривала
зима або спекотне літо і безсніжна зима.

Лісова рослинність. Найкраща сухі соснові, широколистяні,
хвойно-широколистяні ліси, а також змішані з домішками субтропічних
видів. Добра – сухі темнохвойні листяні, кедрові, дрібнолисті ліси.
Задовільна – частково заболочені темнохвойні, листяні і змішані ліси.
Погана -притундрові березові рідколісся, далекосхідні листяні ліси в
поєднані з болотними угрупованнями. Дуже погана -заболочені ліси,
арктичні і гірські лісотундри, ліси по болотах і невеликі лісові масиви
серед лісогосподарських угідь.

Водойми. Найкращі – теплі моря з температурою води вище +І7°С протягом
3-4 місяців. Добрі – теплі озера, водосховища, крупні ріки і прохолодні
моря з температурою води близько 16°С протягом 2-3 місяців. Задовільні
-прохолодні озера, водосховища, річки і холодні моря. Погані -теплі малі
ріки, прохолодні великі ріки, холодні озера і водосховища. Вельми погані
– холодні водойми і прохолодні малі ріки з температурою води нижче
+12°С.

Рельєф. Найкращий – гірський (до висоти 2000 м над рівнем моря),
передгірський, пересічний: пагорбово-грядовий, ерозійно-розчленований.
Добрий – сходинково пересічний, ерозійно-розчленований. Задовільний –
пагорбовий, слабо пересічний. Поганий – площинно-пагорбовий. Вельми
поганий – площинний і гірський (важкодоступні місцевості).

3.2. Кліматоутворюючі рекреаційні ресурси. Медико-кліматична
характеристика основних природних зон

Клімат є одним з провідних ресурсів, що зумовлює просторову організацію
відпочинку. Сприятлива дія клімату на здоров’я людини важлива для
організації всіх видів рекреаційної діяльності, тому потрібно визначити,
поряд з біокліматичними показниками, класифікацію сприятливих типів
погод та періодів для організації різних видів рекреаційних занять.

Найбільший вплив клімату виявляється через реакцію людини на погоду,
тобто на комплекс геофізичних (освітленість, тривалість світлової
частини доби, сумарна сонячна та ультрафіолетова радіація, прозорість
повітря) і метеорологічних елементів (температура повітря, його
вологість, швидкість вітру, хмарність і т.п.).

Звичайно, при різних видах сезонної рекреаційної діяльності, а також при
кліматотерапії оцінка ступеня сприятливості однієї і тієї ж погоди для
організму людини неоднакова.

Для подальшого розширення і уточнення знань про кліматичні ресурси дуже
важливо визначити вплив метеорологічних і геофізичних факторів на
організм людини. Класифікації погод за рекреаційною придатністю
присвячено досить багато праць, де використано різні підходи та чинники
впливу.

Так, П.Царфіс розробив класифікацію погод за 8 класами комфортності,
І.Кондор провів фізіологічно-кліматичну типізацію погод холодної та
теплої пори року залежно від швидкості вітру, температури повітря при
певній теплоізоляції одягу та вивчив взаємозв’язок між температурою
шкіри людини, її фізіологічним станом та типом погоди. Б.Айзенштат
описав радіаційний вплив різноманітних об’єктів на тепловий стан людини.
Здійснювались дослідження щодо виявлення впливу на стан людини добових
змін атмосферного тиску, коливань температури. Таким чином було
визначено показники сприятливих кліматичних умов для рекреаційних цілей,
основні параметри яких відображено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Параметри оптимальних кліматичних умов для рекреаційних цілей

 

Показники При використанні в період

літній зимовий

Середньодобова температура повітря, °С    

при V = 0 – 1 м/сек. +15 – +20 0 – -25

при V = 2 – 3 м/сек. +15 – +23 0 – -15

при V = 4 – 5 м/сек. +20 – +26 0 – -10

Швидкість вітру, м/сек. До 5 До 5

Час отримання оптимальної дози УФР, хв. 20-40 –

Період геліотерапії, днів 105-120 –

Тривалість купально-пляжного періоду, днів 60-90 –

Товщина снігового покриву, см – 10-40

Тривалість періоду для занять зимовими видами спорту, днів – 45-60

Значне різноманіття кліматичних умов, що формуються в різноманітних
природних зонах (тайга, степ, пустеля, примор’я), слід розглядати як
природні курортно-рекреаційні фактори і використовувати їх для
загартовування і тренування організму людини, для профілактики і
лікування. В межах крупних природних зон за специфікою клімату виділяють
приморські і континентальні, гірські і рівнинні райони.

Гірські райони характеризуються вертикальним розміщенням кліматичних
поясів і рослинності. Це обумовлює суттєву різноманітність відпочинку і
великі можливості терапії різних захворювань. В горах поряд із зниженням
абсолютних величин основних метеорологічних елементів зменшується їх
міждобова мінливість. Повітря вирізняється великою чистотою і
прозорістю, а також насиченістю негативними іонами. Кількість годин
сонячного сяйва, активність сонячної радіації збільшуються, біологічна
активність ультрафіолетової частини спектра зростає.

Зона тундри характеризується збитковим зволоженням при недостатньому
забезпеченні сонячним теплом. Відсутність ультрафіолетових променів
сонця протягом 7 місяців холодного періоду може призводити до розвитку в
організмі людини ультрафіолетової недостатності. Типовими для даної зони
є наявність вічної мерзлоти і відсутність деревної рослинності.
Переважаючий тип рельєфу – плоскі приморські низини з болотами. За
своїми природними умовами ця заболочена зона мало придатна для розвитку
курортів.

Зима продовжується 5-6 місяців, холодна, хмарна. Починається в кінці
жовтня – на початку листопада, закінчується на початку квітня. На заході
зони, яка відчуває вплив Атлантики, переважає помірно і дуже морозна
погода, з вітром. Далі на схід зима стає суворою, без відлиг.
Переважають сильно і суворо морозні погоди. На побережжі Тихого океану
зима знову стає теплішою, залишаючись, однак, холодною (середня
температура січня – 20°С).

Літом велика тривалість світлої частини доби забезпечує достатнє
надходження сонячного тепла, але літні температури невисокі (7-13°С в
липні), оскільки більша частина тепла йде на танення мерзлого ґрунту і
випаровування з поверхні ґрунту. Починаючись в середині червня, літо
триває 1,5-2 місяці. На більшій частині зони воно прохолодне, помірно
хмарне, з переважанням хмарних і дощових погод. Проникнення холодного
повітря може викликати зниження температури до 0°С. Суворі кліматичні
умови зони тундри вимагають систематичного загартовування організму
людини, що, крім тренування апарату терморегуляції, підвищує стійкість
організму до контрастних змін погоди, підвищує імовірність формування
метеопатичних реакцій. Необхідно також проводити профілактику і
компенсовувати ультрафіолетову недостатність.

В зоні тайги достатня кількість тепла і вологи, триваліший, ніж в
тундрі, вегетаційний період сприяє розвитку деревної рослинності, в
основному хвойної. В рельєфі підвищення чергуються з низинами, поширені
болота. Період ультрафіолетової недостатності скорочується до 5-6
місяців, а літом протягом 1,5-2 місяців можлива сильна біологічна
активність сонячної радіації. Річна кількість опадів складає 500-600 мм.

Зима, починаючись в кінці жовтня – на початку листопада, триває 5-5,5
місяця. На заході зони зима помірно холодна, хмарна, завдяки частому
проникненню теплих повітряних мас з Атлантики і активній циклонічній
діяльності. На сході зима холодна, сонячна. Інтенсивне охолодження
нижніх шарів повітря в умовах малохмарної погоди приводить до утворення
відомого Якутського полюсу холоду. Найбільшу повторюваність мають погоди
підвищеної морозності, переважно сонячні і маловітряні. Це помітно
знижує їх суворість в плані впливу на організм людини. Континентальність
клімату проявляється у стійкому режимі зимових погод. На побережжі
Тихого океану зима характеризується значною хмарністю і снігопадами,
північними вітрами, що приносять арктичне повітря.

Для зони змішаних лісів помірного поясу характерні помірна сонячна
радіація, нестійка циркуляція атмосфери, переважання рівнинної поверхні
і наявність великих лісових масивів.

Зима помірно холодна, переважно хмарна, з вітром, триває з середини
листопада до початку березня. В лісових масивах на відстані 60 м від їх
початку швидкість вітру зменшується на 20-50%, в глибині лісу – на
60-90%. Режим погоди мінливий, що неоднозначне впливає на різні групи
хворих. Для ослаблених людей з підвищеною чутливістю до змін погоди і
людей похилого віку це негативний фактор, який приводить до розвитку
різного роду метеопатичних реакцій. Для деяких хворих, а тим більше
здорових людей контрастність погоди може служити тренуючим кліматичним
елементом, який підвищує стійкість організму до несприятливого впливу
зовнішнього середовища. При проведенні геліотерапії в літній період слід
враховувати, що інтенсивність сонячної радіації в сосновому лісі складає
45% від радіації відкритого простору, в листяному – 30%, в ялинковому-
25%.

В умовах лісових масивів суттєво змінюється хімічний склад повітря, який
залежить також від часу доби, метеорологічних умов і структури порід
дерев. Найактивнішим постачальником кисню є тополя, 1 га її виділяє
кисню в 49 разів більше, ніж 1 га ялинкових насаджень. Концентрація
вуглекислого газу у вільховому лісі складає 0,031%, у сосновому –
0,036%, в буковому – 0,04%. Вона суттєво змінюється протягом доби. О 7й
годині вміст вуглекислого газу складає 100%, о 12й – 68%, о 18й – 59%, а
о 24й годині -200%. Біологічна активність різних порід дерев неоднакова,
що необхідно враховувати при підборі зелених насаджень для території
курортів і зон відпочинку.

З початку вересня до середини листопада активізується циклонічна
діяльність, спостерігається загальне погіршення погоди і підсилюється її
мінливість. Звичайним явищем у вересні стають нічні заморозки. До кінця
осені переважають вже морозні погоди, однак стійкий сніговий покрив
рідко закріплюється відразу, його утворенню передують кілька тимчасових.

Таким чином, територія лісової зони може бути широко використана для
кліматолікування протягом усього року. Літом можливе проведення аеро- і
геліотерапії із застосуванням корегуючих вітрозахисних засобів, купання
у водоймах. Зимою погода сприятлива для піших і лижних прогулянок, сну
на верандах у спальних мішках.

Зона лісів мусонного клімату помірних широт характеризується різким
контрастом між холодною сухою зимою і теплим вологим літом. У зв’язку з
південним положенням тут відмічається малий період УФ-недостатності
(менше 2,5 місяця) і сильна біологічна активність сонячних променів у
теплий період (5-6 місяців). Річна кількість опадів у межах 400-800 мм.
У формуванні мусонної циркуляції помірних широт велику роль відіграє
термічний контраст -суша-море. Наявність останнього обумовлює утворення
сезонних центрів дії атмосфери.

Сонячна, стійка і морозна зима триває з середини листопада до початку
березня. Середньомісячна температура січня – 15°С. Кількість годин
сонячного сяйва найбільша в році в порівнянні з іншими зонами (180-190
на місяць). Весна в зоні мусонів порівняно холодна і затяжна через
охолоджуючий вплив моря. Помітне підсилення циклонічної діяльності над
континентом викликає зростання кількості осадів і хмарності.

Тепле літо, іноді спекотне, але хмарне, сире і дощове, триває з початку
травня до кінця вересня. Часта повторюваність циклонів, розвиток
хмарності і туману знижують кількість годин сонячного сяйва до 30-40%
від можливого. Термічний режим першої половини літа порівняно низький,
що пов’язано з впливом океану (танення льоду, холодні течії).
Найтеплішим місяцем є серпень (середньомісячна температура 20°С).
Відносна вологість літом досягає річного максимуму, залишаючись навіть в
середині дня 85-90%. Значна повторюваність літом дощової і хмарної
погоди ускладнює умови кл їм атол і кування на курортах даної зони.
Виникає необхідність у створенні корегуючих засобів, які б дозволяли не
переривати проведення кліматолікувальних процедур. У приморських районах
з липня по вересень можливий купальний сезон. Температура води становить
18-25°С.

Осінь в зоні мусонів суха і сонячна. У вересні – жовтні кількість годин
сонячного сяйва збільшується до 200 на місяць. Середньомісячна
температура тримається вище 15°С. Тільки в листопаді можливий перехід
температури через 0°С, Дощових днів восени всього 2-3. Мінливість
погодного режиму зменшується, але міждобова мінливість метеорологічних
елементів зростає. Осінній сезон сприятливий для відпочинку і лікування.

Зона степів – рівнини з висотою над рівнем моря 150-250 м, добре
розвинутими ярами, річковими долинами. Значна кількість годин сонячного
сяйва (2200 на рік) і переважання антициклонального режиму погод
забезпечують тут можливість цілодобового проведення кліматолікування в
найоптимальніших умовах. За біологічною активністю сонячної радіації
степ належить до зони з малим періодом УФ-недостатності і сильною
біологічною активністю сонячної радіації в теплий період року. Річна
кількість опадів невелика (400 мм). Нестача зволоження служить причиною
формування посух, в результаті чого в степових районах майже відсутня
деревна рослинність.

Зима помірно хмарна, помірно морозна, з періодом стійких морозів до 70
днів за сезон, з частими і сильними вітрами, малопотужним сніговим
покривом. У степових районах південного заходу Європи переважають погоди
з відлигами і безморозні. До сходу збільшується повторюваність помірно і
значно морозних погод, переважно хмарних і вітряних. На азіатській
території зони переважають погоди підвищеної морозності, сонячні і
маловітряні. При сильних вітрах нерідкі заметілі, а в малосніжні зими
виникають чорні бурі, коли в повітря разом із снігом піднімаються
частинки ґрунту.

Весною (березень-квітень) морозні погоди майже не спостерігаються. У
травні повторюваність безморозних сонячних погод вже досягає 20 днів із
стійкістю 10 і більше днів підряд. Поширеним явищем стають посухи, які
нерідко супроводжуються пиловими бурями.

Літо сонячне, тепле і сухе, триває з середини травня до середини
вересня. Опади складають річний максимум, але випадають переважно у
вигляді короткочасної грози, яка мало зволожує фунт, але одночасно не
заважає кліматолікувальному процесу. Кожне друге-трете літо посушливе, з
наявністю спекотних сухих вітрів (10-20 днів за сезон) з максимальними
температурами вище 35°С і відносною вологістю 10-25%. Вся степова зона
характеризується літом стійкістю і великою повторюваністю сонячних погод
з переважанням спекотних і сухих. В цих умовах, особливо при відсутності
вітру, виникає імовірність перегрівання організму. Сприятливі умови для
проведення аеро-, а тим більше геліотерапії, – ранкові години.

Великою лікувально-профілактичною цінністю є приморські райони степової
зони, де оптимально поєднані риси степового і приморського кліматів. З
червня по жовтень тут можлива таласотерапія. Для розвитку курортного
будівництва важливо, що кількість сонячних днів у літній період в
степовій зоні досить стійка.

Осінь за режимом погоди близька до літа і також сприятлива для
відпочинку і лікування. Лише в кінці жовтня починається період затяжних
дощів, з’являються погоди з переходом температури повітря через 0°С.
Варіації погодного режиму окремих років в осінній період більш виражені,
ніж літом.

Зона середземноморського клімату характерна, наприклад, для Південного
Берегу Криму і Чорноморського побережжя Кавказу.

Південне положення зони, багата субтропічна рослинність, незамерзаюче
море, захищеність горами від холодних потоків повітря створюють
можливість широкого використання цих районів для курортного лікування.
Значний приплив сонячного тепла, обумовлений високим полуденним стоянням
сонця і великою кількістю годин сонячного сяйва (до 2400 на рік),
тривалий період сильної біологічної активності сонячних променів (6-6,5
місяця) дозволяють проводити геліотерапію майже цілодобово.
Антициклональні форми циркуляції переважають над циклональними (230 і
135 днів).

Зима м’яка, помірно хмарна, із середніми температурами найхолоднішого
місяця 1-4°С, починається в середині грудня. Найчастіше погода
безморозна та із заморозками (25 днів у січні). Підсилення циклональної
діяльності і загострення фронтів під впливом рельєфу місцевості сприяє
збільшенню опадів. Переважаючий напрям вітру північний, північно-східний
і східний.

Погодний режим зими сильно мінливий. М’яка зима дозволяє широко
проводити кліматолікування, переважно аеротерапію у вигляді прогулянок і
верандного лікування. У зв’язку з великою мінливістю погоди і сильними
вітрами необхідне суворе дозування процедур, а також прогнозування і
профілактика метеопатичних реакцій.

Безморозний період починається в кінці березня і продовжується 250-300
днів. У квітні формується стійкий погодний режим з переважанням сонячних
помірно вологих погод і стає можливим проведення активних видів
кліматолікування – сонячних і повітряних ванн. Літо дуже тепле, сонячне,
помірно сухе (середньомісячна температура липня 23°С), починається в
середині квітня або в березні. Сприятливим фактором для тепловідчуття
людини в теплий період року є бризи. Мінливість погодного режиму і
метеорологічних елементів літом найменша в році, навіть у порівнянні з
іншими регіонами. Подібний режим погоди з дещо нижчим рівнем температур
зберігається до початку листопада. Велика кількість сонячного тепла,
стійкість погоди, помірні температури і вологість повітря дозволяють
широко здійснювати всі види кліматолікування. Купальний сезон триває
110-120 днів.

При направленні на курорти цієї зони в осінній період необхідно мати на
увазі можливість різкого контрасту погодних умов при поверненні хворих і
рекреантів в райони помірних і північних широт. Це ускладнює процеси
реакліматизації і приводять до різкого прояву негативних клімате- і
метеопатичних реакцій, а також простудних захворювань.

Зона субтропіків. Завдяки географічному положенню зона відчуває вплив
циркуляційних процесів помірних і тропічних широт.

М’яка і волога зима із середньомісячними температурами січня 4-6°С
триває з початку грудня до кінця лютого. На формування погоди, в
основному, впливають антициклони різного походження, чому сприяє
положення району на північній периферії субтропічної зони підвищеного
тиску. Суттєво також впливають середземноморські циклони. Вказані
синоптичні процеси зумовлюють переважання різних типів безморозної
погоди: 60% днів хмарної і дощової, решта днів – сонячної. Кількість
годин сонячного сяйва в січні досягає 100-120, тобто 35-45% від
можливого. Зима є найбільш дощовим сезоном року (120-250 мм на місяць).
Стійкий сніговий покрив не утворюється. Велике різноманіття погод
свідчить про мінливість погодного режиму. Максимальною в році є і
мінливість метеорологічних елементів, однак завдяки вираженим рисам
приморського клімату різкі зміни трапляються рідко. М’яка зима дозволяє
використовувати цей період для кліматолікування, особливо прогулянки і
верандні форми. При наявності спеціальних павільйонів можна проводити
сонячні і повітряні ванни. Контраст погодного режиму в порівнянні з
іншими кліматичними зонами ускладнює реакліматизацію хворих при
поверненні їх після кліматолікування.

Весна триває з початку березня до кінця квітня і проходить в умовах
сильної біологічної активності сонячної радіації. Розвивається
антициклональна малохмарна погода, в окремі дні спекотна і суха. Рідко
можливі хмарні і дощові погоди, а також заморозки. Безморозний період
встановлюється в середині березня і триває 260-280 днів. Однак зростання
температур навесні сповільнене через охолоджуючий вплив моря, у зв’язку
з чим весна холодніша, ніж осінь. Погодний режим стійкий. Переважають
прохолодні умови тепловідчуття людини. Для організації кліматолікування
необхідна наявність корегуючих засобів.

Літо характеризується великою кількістю тепла, середньомісячна
температура липня 22-24°С. Починається воно в першій половині травня.
Основна відмінність літнього періоду вологих субтропіків – велика
кількість та інтенсивність опадів (600-1200 мм за весь період при 200 мм
за окремі дні). Протягом 6-8 днів на місяць можливі грози. В
липні-серпні відносна вологість досягає 80%, абсолютна – 23 мбар, що в
поєднанні з високими температурами повітря сприяє формуванню дуже
спекотної і дуже вологої погоди – 10-20 днів за місяць. Для помірно
вологих субтропіків також характерне дуже тепле, але засушливе літо.
Опадів випадає близько 120 мм. Відносна вологість біля 40%. Літо
характеризується стійким погодним режимом і незначною мінливістю
метеорологічних елементів. Швидкості вітру мінімальні (1-3 м/с), що
служить негативним фактором при проведенні кліматотерапії в спекотні,
сонячні дні. Літо можна вважати відносно сприятливим періодом для
перебування в цій зоні мешканців інших кліматичних регіонів. Необхідно
враховувати, що у вологих субтропіках досить часто виникають умови
задухи, які можуть значно знижувати ефективність лікування і відпочинку.
Фактором ризику тут є також значна біологічна активність сонячної
радіації, тому можливе перегрівання організму. їх слід корегувати,
переносячи сонячні ванни на ранкові години і в надводні аеросолярії із
згладженим термічним режимом.

Осінь в даній зоні, так як і в районах із середньоморським типом
клімату, за всіма медико-кліматичними показниками сприятлива для
лікування і відпочинку. Однак тут ще в більшій мірі зберігається
імовірність ускладнення реакліматизації при поверненні в райони
північних і помірних широт.

Пустелі – зони з вкрай засушливим кліматом, характеризуються великою
кількістю сонячного тепла (2800-3000 годин сонячного сяйва на рік), що
визначає їх особливу роль для курортного лікування хворих на нирки. На
більшій території відмічається сильна біологічна активність УФ-радіації
і теплий період року. Річна кількість опадів – 75-150 мм.

Зима в північних районах зони досить холодна для даних широт, 100 днів у
році лежить стійкий сніговий покрив висотою до 20 см. В південних
районах переважають погоди безморозні і з переходом температур через
0°С. Опади бувають переважно у вигляді дощу, сніговий покрив не
утворюється. Погодний режим всюди мінливий.

Весна характеризується активізацією циклонічної діяльності і розвитком
фронтальних процесів, що обумовлює постійне чергування коротких періодів
холоду і тепла з температурами повітря від 30 до -10°С. Кількість опадів
максимальна за рік, часто проходять грози.

Літо дуже спекотне, сонячне і сухе, починається на початку квітня – в
середині травня, закінчується в кінці вересня – середині жовтня. Денні
температури повітря досягають 45°С з невеликою відносною вологістю.
Погодний режим дуже стійкий. Для осені також характерні стійкі періоди
сонячної теплої погоди.

3.3. Водні рекреаційні ресурси

В реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров’я
населення, не можна обмежуватись діяльністю тільки медичних закладів.
Необхідний широкий комплекс заходів, які б охоплювали практично всі
сторони діяльності сучасної людини. В цьому зв’язку великого значення
набуває організація повноцінного і ефективного відпочинку населення,
який розглядається як активна діяльність з профілактики, відновлення і
підтримки необхідного рівня фізичного і психічного здоров’я.

В організації відпочинку особлива роль належить водним об’єктам.
Можливість займатися різноманітними видами спорту, мікрокліматичний
комфорт, естетична дія берегових мальовничих ландшафтів, зміна вражень –
все це, діючи в комплексі, сприяє тому, що водойми цілком можна вважати
природними лікувальницями. Ось чому більша частина рекреаційних закладів
і майже всі заклади короткочасного відпочинку населення розміщуються або
безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.

Для правильної оцінки ситуацій, що виникли в районах масового
рекреаційного водокористування, розробки і обґрунтування рішень з його
оптимізації дуже важливо враховувати, що водні рекреації – неоднозначне
поняття. Воно включає в себе різні види відпочинку і спорту, які суттєво
відрізняються сезонами максимального розвитку, вимогами до природних і
антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище. Про це наочно
свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних занять на
водоймах: купання, рибальство (з судна, з берега, з льоду), відпочинок
на парусних і веслових суднах, відпочинок з використанням моторного
малолітражного флоту, воднолижний спорт, туризм, підводне полювання,
полювання на водоплавну здобич. Різноманітність водних видів відпочинку
і спорту вимагає диференційованого підходу до вирішення питань
рекреаційного водовикористання як для різноманітних типів водних
об’єктів (річка, озеро, водосховище, море), так і в межах кожного досить
великого водного об’єкта.

Річки, озера і озерця не можуть повністю задовольнити попит на
відпочинок біля води, оскільки багато з них, особливо невеликі, сильно
забруднені і маловодні. Озера часто віддалені від великих міст і
промислових центрів або розміщенні в місцях, важкодоступних для масового
відвідування рекреантів. Багаточисельні озерця мають, в основному,
місцеве рекреаційне значення.

В цих умовах особливо велике значення для розвитку рекреації мають
водосховища, які є істотним, а в деяких місцях і єдиним водним
рекреаційним ресурсом.

Найпопулярніші у населення водні рекреації, пов’язані з морськими
купаннями. Однак, як показує досвід багаторічних комплексних
фізіотерапевтичних спостережень, відпочинок біля моря в спекотні літні
місяці корисний далеко не всім, а в основному практично здоровим людям
молодого і середнього віку.

Людям з порушеним здоров’ям, особливо літнім, краще відпочивати в умовах
звичного для них клімату. Це, звичайно, зрозуміло, однак попит на
відпочинок біля моря поки що перевищує пропозицію.

3.3.1. Водосховища як особливий вид водних об’єктів для відпочинку і
спорту

Все більшого значення набуває рекреаційне використання водосховищ. їх
створення набуває великих масштабів. Загальна кількість водосховищ на
земній кулі більше 30 тисяч. Сумарна площа акваторії водосховищ
наближається до 400 тисяч квадратних кілометрів. Створення водосховищ
привело до перетворення природних умов на території, яка перевищує 700
тисяч квадратних кілометрів, і зміни інфраструктури на території 1,5
мільйона квадратних кілометрів. Рекреаційне використання водосховищ
представляє великий інтерес в силу багатьох причин.

Більшість водосховищ комплексного призначення створено і буде створено
поблизу міст, невеликі водосховища рекреаційного призначення можуть
створюватись і в межах міських територій. В багатьох районах, особливо
бідних на природні водойми, водосховища підвищують рекреаційну цінність
і ємність ландшафтів, а в деяких випадках служать ядром, яке створює
такі ландшафти.

При плануванні, проектуванні, підготовці та експлуатації водосховищ
можуть враховуватись певні вимоги рекреації. Спеціальні водосховища для
рекреаційної мети можуть створюватись у найбільш сприятливих в даному
районі мікрокліматичних умовах.

Водосховища комплексного і цільового призначення, які створюються в
гірських, пустельних і північних районах, мають добрі під’їзні шляхи, що
відповідає одній з найважливіших вимог рекреації- транспортної
доступності.

Завдяки наявності при будівництві гідровузлів бази індустрії і
кваліфікованих кадрів спорудження на берегах водосховищ готелів, турбаз
та інших рекреаційних об’єктів може здійснюватись в короткі терміни.

Таким чином, водосховища створюють сприятливі умови для широкого їх
використання з метою відпочинку, але одночасно не можна забувати, що
створення водосховищ в ряді випадків ускладнює рекреаційне використання
території. Це відбувається через підтоплення і затоплення існуючих
мінеральних джерел, санаторіїв, будинків відпочинку, пам’яток
архітектури та інших об’єктів, цінних для організації відпочинку, а
також через погіршення умов відпочинку на ділянках річок в нижній
частині гідровузлів з різкими добовими і тижневими коливаннями рівня і
зниженням температури води. До негативних умов відпочинку також слід
віднести і “цвітіння” води в деяких водосховищах, інтенсивну переробку
берегів на крупних водосховищах, відсутність на тих чи інших ділянках
берега пляжів і лісових масивів, значне відступання зрізу води,
заростання мілководних ділянок.

Вказані негативні наслідки створення водосховищ і умов їх експлуатації
можуть бути пом’якшені або повністю уникнені при врахуванні інтересів
рекреації ще на стадії проектування, а також за рахунок проведення
інженерних, водогосподарських та інших заходів.

Створюючи можливості для організації відпочинку населення, водосховища
необхідно охороняти, як і інші природні об’єкти. Для цього необхідно
розробляти норми навантаження на акваторію і природно-територіальні
комплекси в прибережній зоні водосховищ. Ці норми, без сумніву, будуть
змінюватись в залежності від природно-кліматичної зони,
грунтово-рослинного покриву, гідрологічного режиму водосховища та інших
факторів.

Оптимальне використання з рекреаційною метою акваторій і прибережної
зони водосховищ можливе лише при задоволенні вимог рекреації до режиму
рівнів, які полягають, в основному, в необхідності підтримки в літній
період постійного або близького до нього рівня водосховища. Американські
дослідники вважають, що в період найбільшого напливу людей коливання
рівня не повинні перевищувати 30-60 сантиметрів. Однак на багатьох
водосховищах комплексного призначення ці вимоги рекреації не завжди
можуть бути задоволені.

Таким чином, в умовах кількісного і якісного дефіциту водних
рекреаційних ресурсів роль водосховищ в організації відпочинку населення
невпинно зростає. За своїм значенням рекреаційний потенціал водосховищ,
особливо для короткочасного відпочинку, переважає рекреаційні ресурси
внутрішніх морів.

3.3.2. Водні рекреації і навколишнє середовище

Вимоги рекреації до стану навколишнього середовища різноманітні,
оскільки на характер рекреаційного використання акваторій і берегових
зон особливо впливає сукупність природних і антропогенних факторів.
Географічне положення, параметри водних об’єктів, їх гідрологічний,
гідрофізикохімічний і гідробіологічний режими, економічна і транспортна
освоєність території, склад учасників водогосподарського комплексу на
крупних і середніх водних об’єктах, об’єм скиду стічних вод, характер і
масштаби забруднення оточуючого середовища, а також інші фактори
визначають рекреаційну придатність і цінність акваторій в цілому або
окремих ділянок.

Одним з основних природних факторів, який визначає рекреаційну
придатність і цінність водних об’єктів, є розміщення їх в тій чи іншій
природно-кліматичній зоні. Географічне положення, обумовлюючи
природно-кліматичні умови, в значній мірі визначає набір рекреаційних
занять на даному водному об’єкті і разом з тим обмежує у часі ті чи інші
види відпочинку і спорту. Масштаби розвитку більшості літніх видів
спорту на водоймах в значній мірі залежать від температури води і
повітря. Нижньою межею температури води рекреаційних водойм прийнято
вважати +17°С, в основному це стосується купання, водних лиж і деяких
інших видів відпочинку. Тому період, придатний для рекреаційного
водокористування, визначається датами переходу температури води через цю
критичну точку.

Врахування кліматичних факторів (температури і вологості повітря,
атмосферного тиску, кількості сонячних днів) має дуже важливе значення
при розміщенні лікувально-оздоровчих закладів кліматотерапевтичного
профілю.

Типи ландшафтів у берегових зонах належать до числа найважливіших
природних факторів, які визначають рекреаційну цінність акваторій.
Значно підвищує рекреаційну цінність водних об’єктів наявність на їх
берегах лісів, оскільки вони створюють комфортніші умови для відпочинку,
захисту від вітру та інтенсивної сонячної радіації, а також сприятливо
впливають на психофізіологічний стан людини. Так, наприклад, в помірних
широтах сухі соснові бори і березово-соснові ліси на побережжі є
найкомфортнішими і привабливими для відпочинку.

Рибогосподарський потенціал водних об’єктів суттєво впливає на масштаби
їх рекреаційного використання, оскільки любительська риболовля є одним з
наймасовіших видів водних рекреацій. Тому важливо, щоб гідрологічний і
гідрохімічний режими водойм були оптимальними для відновлення рибних
ресурсів.

Значний вплив на масштаби рекреаційного використання водних об’єктів
мають такі фактори, як транспортне освоєння і доступність водойм. Для
короткочасного відпочинку без ночівлі межею транспортної доступності
вважається 60-70 кілометрів (тобто не більше 2 годин їзди на
транспорті). Для короткочасного відпочинку з ночівлею ця межа може бути
збільшена до 3-4 годин, а для тривалого відпочинку – до 1-2 доби.
Рекреаційна цінність водних об’єктів особливо зростає тоді, коли їх
берегова зона обладнана відповідним чином, тобто створена рекреаційна
інфраструктура – пляжі, суднові станції, причали, пункти харчування,
лікування, прокату, розваг, санітарно-технічне облаштування.

Якщо вести мову про масштаби розвитку рекреації, слід пам’ятати і
враховувати, що різні види рекреаційної діяльності вимагають специфічних
вимог до параметрів водойм і берегової зони, а також до якості
оточуючого середовища. Ці фактори можуть відігравати основну, а іноді і
вирішальну роль при визначенні рекреаційної цінності
акваторіально-територіальних комплексів. Наявні параметри акваторії і
берегової зони, які рекомендуються для оптимальних умов відпочинку,
коливаються в дуже широких межах.

Наприклад, у США за різними нормами вважається, що на одне веслове судно
необхідно мати від 0,4 до 2 гектарів водної поверхні, на моторне і
вітрильне судно – від 1,2 до 8, на водні лижі – від 4 до 16 гектарів
акваторії. В різних країнах на одну людину, що купається, рекомендується
від 5 до 23 квадратних метрів водної поверхні, від 20 до 46 квадратних
метрів пляжу і близько 300 квадратних метрів прибережної території.

На території пляжу повинні виділятися наступні функціональні зони:
відпочинку – 40-60% загальної площі, обслуговування – 5-8%, спортивні –
10%, озеленення – 20-40%, дитячого сектора – 5-7% і піших доріжок –
3-5%. Повніше уявлення про оптимальні параметри акваторій, придатних для
різних видів рекреаційних занять, можна отримати з даних таблиці 3.2. Ці
дані показують, що параметри акваторій для тих чи інших видів змінюються
в досить широкому діапазоні.

Таблиця 3.2.

Параметри акваторій для рекреаційного використання

Параметри акваторій Купання Підводне плавання Веслові судна Байдарки і
каное Академічна гребля Стрибки з трампліна Водні лижі Моторний спорт
Парусний спорт

Площа (га), бажана 5 – 100-500 500 – – 100-500 100-500 300-900

Площа мінімальна – – 1 30 – – – 30-50 50-100

Довжина (м), бажана 50 – 2200 2200-5000 2500-3000 – 1500 1600-15000
1850-

2500

Довжина мінімальна 25 – 1100-1200 1000-1100 – – – 750-1000 500

Ширина (м), бажана 25 – 90-100 900-2000 140-200 – 200 200-2000 200-2000

Ширина мінімальна 5-11 – 30-100 30-200 120 – – 50-200 200

Глибина (м), бажана 1,4-1,8 – 2-3 2-5 3 5,8 – 3-5 1,2-2,0

Глибина мінімальна 0,5-0,6 – 0,75 0,75-1,50 2,5-3,0 5 – 1,5-2,0 1,0-1,2

Для організації повноцінного та ефективного відпочинку населення велике
значення має якість природного середовища як в цілому, так і в окремих
його елементів. Оскільки переважна більшість літніх видів спорту
пов’язана з використанням акваторій, особливу увагу потрібно приділяти
забезпеченню належної якості води.

Гігієнічні нормативи регламентують якість води в зонах рекреації з
органолептичних, хімічних і бактеріологічних показників. Зокрема,
нормами вимагається відсутність на поверхні води плаваючих плівок, плям
мінеральних масел і накопичень інших домішок; сторонні запахи і присмаки
води не повинні перевищувати двох балів; забарвлення води не повинно
вбачатися в стовпчику 10 сантиметрів. Нормуються у воді також
концентрація водневих іонів, розчинений кисень, біохімічне споживання
кисню, токсичні хімічні речовини і бактеріальне забруднення.

Директивою Європейської економічної ради встановлена тільки одна межа
забруднення води кишковими паличками в зоні пляжу – 5000 мікробних
клітин в одному кубічному дециметрі.

Особливо небезпечне для здоров’я відпочиваючих бактеріальне забруднення
води в районі пляжу. Так, вивчення інфекційної захворюваності,
пов’язаної з мікробним насіванням води на морських пляжах, показало, що
при купанні діти протягом дня можуть поглинати близько 120 мл води, з
якою в організм потрапляє до декількох десятків ентеропатогенних
бактерій – сальмонел.

Якість природного середовища, а відповідно і масштаби рекреаційного
використання водних об’єктів в значній мірі залежать від дії на природні
комплекси різноманітних несприятливих антропогенних факторів. До них
належать перш за все випускання неочищених і недостатньо очищених
стічних вод, забруднення водних об’єктів стоками з невлаштованих
територій промислового і сільськогосподарського використання,
забруднення атмосфери і шумове забруднення оточуючого середовища.
Частина територій берегових зон і акваторій втрачає своє рекреаційне
значення в зв’язку з відчуженням їх під санітарно-захисні і охоронні
зони, в яких природокористування різко обмежується або забороняється
зовсім. Вказані антропогенні дії обмежують рекреаційні можливості
акваторіальних природних комплексів і є небезпечними для здоров’я
відпочиваючих.

У зв’язку з цим для більшості водних об’єктів рекреаційною цінністю є
тільки частина їх акваторій і побереж. Співвідношення придатних і
непридатних для масового рекреаційного освоєння прибережних акваторій і
берегових зон різне для різних типів водних об’єктів (річок, озер,
водосховищ, морів) і становить в середньому 40-70% загальної протяжності
берегової лінії. В районах крупних міських агломерацій це співвідношення
менше і становить звичайно 10-20%.

Тому оцінка придатності їх природних комплексів для повноцінного і
ефективного відпочинку населення є важливим питанням рекреаційного
використання водойм. У науковому плані оцінка рекреаційного потенціалу
водних об’єктів в основному пов’язана з розробкою комплексних методів
районування, класифікації та інвентаризації умов, факторів і ресурсів.

В переважній більшості наукових і проектних робіт, присвячених
перспективному розвитку рекреації, основну увагу звичайно приділяють
достатності природних умов і ресурсів для прогнозного рекреаційного
попиту. Очевидно, не меншу увагу, враховуючи масштаби сучасних
рекреацій, слід приділяти і тому, як рекреаційна діяльність в цілому та
її різні види впливають на природне середовище. Для водної рекреації
врахування цього положення набуває принципового значення. Якщо одні
автори вважають, що зони відпочинку є тільки фактором ризику щодо
забруднення водних об’єктів, то інші відносять рекреацію до групи
основних антропогенних факторів, які негативно впливають на санітарний
стан водойм.

Суперечливість уявлень і суджень про масштаби негативної дії на якість
оточуючого середовища пояснюється рядом причин. З позицій раціонального
природокористування і охорони водних ресурсів слід розуміти діяльність
населення, пов’язану з відпочинком, спортом і туризмом на акваторії і
побережжі водойм, яка суттєво (прямо чи побічно) не впливає на якість
води і водні екосистеми.

Пряма дія – це безпосереднє забруднення води в результаті надходження
мікрофлори з тіла людини, витоки нафтопродуктів і вихлопні викиди від
суднових моторів, внесення корму для риби, накопичення відходів на
льоді. Побічний вплив – погіршення якості природних вод внаслідок
кількісних і якісних змін поверхневого і підземного стоку з територій
рекреаційного водокористування. Слід зауважити, що міра негативної дії
масового відпочинку населення на оточуюче середовище в значній мірі
залежить від культури природокористування.

Особливо негативно впливає на природні компоненти водойм масовий
неорганізований відпочинок. Це обумовлено:

– масштабністю розвитку неорганізованого відпочинку. Так, за наявними
оцінками, потік коротко-часновідпочиваючих у 10 разів перевищує
чисельність триваловідпочиваючих;

– значною концентрацією рекреантів на обмежених мальовничих ділянках
побережжя з надзвичайною перевантаженістю природних комплексів;

– підвищеною епідемічною небезпекою для рекреантів через відсутність
медичного обслуговування і умов для організації водопостачання,
харчування, дотримання правил особистої гігієни, збору і знешкодження
відходів;

– безконтрольним і некерованим використанням
акваторіально-територіальних комплексів для різних видів відпочинку з
більш вираженими забрудненням і порушенням прибережного ландшафту в
порівнянні із зонами організованої рекреації;

– підвищеною небезпекою забруднення водойм в місцях неорганізованого
відпочинку патогенною мікрофлорою та яйцями гельмінтів.

Окремі види рекреації суттєво впливають на акваторіально-територіальні
комплекси.

При купанні з тіла людини змивається значна кількість різних мікробів –
стафілококів, стрептококів, сарцин, кишкових паличок і інших бактерій.
За даними бактеріологічних досліджень, протягом десятихвилинного купання
людина привносить у воду більше 3 мільярдів сапрофітних бактерій* та від
100 тисяч до 20 мільйонів кишкових паличок. Дослідження, проведені на
ряді водойм, показують, що в зонах пляжів бактерій у воді в 10-100 разів
більше, ніж на інших ділянках акваторій. Встановлена певна залежність
рівня бактеріального забруднення води від кількості людей, що купаються.

Крім мікробного забруднення, кожна людина привносить у водойму в
середньому 75 міліграмів загального фосфору і до 700 міліграмів
загального азоту.

Наведені цифри можуть здатися не дуже значними, однак необхідно мати на
увазі, що азот і фосфор є найважливішими біогенними елементами, невеликі
концентрації яких, порядку декількох десятків мільйонних часток грама на
літр, визначають основні умови (поряд з підігріванням води і швидкістю
руху менше 0,2 метра на секунду) масового розвитку синьо-зелених
водоростей, тобто “цвітіння” води.

Одним з поширених видів рекреації є відпочинок з використанням моторних
суден. Від одного судна за навігацію у воду поступає до 10 кілограмів
нафтопродуктів важких фракцій і значна кількість канцерогенних речовин.
Кількість забруднюючих речовин, які поступають у воду від судна в
результаті так званого підводного вихлопу, не постійна і залежить від
потужності мотору, типу всмоктуючого і вихлопного пристрою, оборотів
двигуна і, звичайно ж, його технічного стану.

Велику небезпеку становлять канцерогенні викиди суднових моторів, перш
за все бенз(а)пірену. Експериментальне встановлено, що за одну годину
роботи моторів різних типів у воду поступає до 600 мікрограмів
бенз(а)пірену, а за навігаційний період – близько 80 міліграмів.
Дослідження на ділянці водойми, де розміщена база малолітражного флоту
на 1500 суден, показали, що вміст бенз(а)пірену в донних відкладах
приблизно в 10 разів більший, ніж на контрольній ділянці акваторії,
віддаленій від бази. В пробах води відмічено збільшення концентрації
бенз(а)пірену в 4,5 раза.

Забруднення водойм відбувається також і іншими речовинами, які
поступають з вихлопними газами від ПЛМ. За даними американських
дослідників, при роботі двигунів внутрішнього згорання в оточуюче
середовище виділяється більше 100 різних сполук. Експериментальне в США
встановлено, що для збереження задовільної кількості природних вод
потрібно розведення продуктів вихлопу від ПЛМ, які утворюються при
згоранні 1 літру бензина, у співвідношенні 1:2 000 000.

Досить популярним видом відпочинку на водоймах є любительська риболовля.
За даними анкетного опитування, протягом доби кожним рибалкою вноситься
у воду в середньому 300 грамів так званої приманки (різні каші), за рік
це склало більше 80 тонн різних органічних речовин. Крім того, водойма
забруднюється продуктами життєдіяльності людського організму, що в сумі
становить ще близько 8 тонн на рік речовин, хлоридів, фосфатів, азоту
амонійних солей.

Також існує ряд досліджень оцінки змін грунтово-рослинного покриву в
зонах інтенсивного рекреаційного природокористування, де відбувається
ущільнення ґрунту з погіршенням його структури, зменшенням водо-,
повітропроникності і корисної життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів,
що приводить до зменшення мікробіологічної активності ґрунту в 2-3 рази,
а відповідно, і до порушення процесів його самоочищення, які і так
відбуваються досить повільно.

Особливо негативно впливають на прибережний ландшафт автомобілі та
мотоцикли. В місцях відпочинку з використанням мототранспорту значно
погіршуються деякі властивості ґрунту: збільшується більш ніж на 10%
його щільність, зменшується приблизно на 80% здатність до інфільтрації і
на 16% – вологість. Використання автомототранспорту в берегових зонах
приводить також до забруднення повітря, ґрунтів і води нафтопродуктами,
свинцем і канцерогенними речовинами.

Необхідно особливо підкреслити, що при існуючому рівні вкрай
незадовільного облаштування зон неорганізованого відпочинку склад
поверхневого стоку з рекреаційних територій і масштаби забруднення
природних вод аналогічні складу і масштабам впливу на якість води стоку
з невлаштованих селітебних територій. Як відомо, поверхневий стік з
територій населених пунктів за своїм складом наближається до
господарсько-побутових стічних вод. Він має різкі коливання хімічного
складу, високу бактеріальну забрудненість і містить яйця гельмінтів, а
масштаби бактеріального забруднення природних вод поверхневими стоками з
невлаштованих селітебних територій співрозмірні з масштабами впливу на
санітарний стан водних об’єктів скидів неочищених господарсько-побутових
стічних вод.

Вищесказане показує всю різноманітність проблем взаємодії рекреації з
оточуючим середовищем і особливу складність регулювання цих
взаємовідносин стосовно водних об’єктів і перш за все якості водного
середовища і стану екосистем.

3.3.3. Підвищення ефективності рекреаційного використання водних
об’єктів

Науково-методичне обґрунтування раціонального водокористування – один з
важливих аспектів проблеми задоволення зростаючого попиту населення на
рекреаційні ресурси і послуги. Підвищення ефективності рекреаційного
використання водних об’єктів потребує досліджень широкого кола
взаємопов’язаних питань – економічних, технічних, екологічних,
організаційних і проведення практичних заходів на основі наукових
рекомендацій.

В науковому плані першочерговими є кілька наступних завдань. Перш за все
необхідно розробити генеральну схему рекреаційного використання водних
об’єктів на перспективу. При розробці цієї схеми необхідно визначити
фонд рекреаційних водойм, охарактеризувати принципові особливості
рекреаційного водокористування для морів, озер, річкових систем,
водосховищ, а також науково обґрунтувати потребу у створенні спеціальних
рекреаційних водойм у районах міських агломерацій. По окремих крупних
водних об’єктах, які є особливо цінними в міжнародному чи регіональному
масштабах, повинні бути розроблені свої регіональні схеми рекреаційного
освоєння.

Другим актуальним завданням є розробка наукових основ оптимізації
рекреаційного водокористування з метою максимального обмеження
негативного впливу водних рекреацій на оточуюче середовище, наукового
обґрунтування рекреаційних навантажень на різні типи
акваторіально-територіальних комплексів.

І, нарешті, ціла низка взаємопов’язаних завдань вимагає свого науково
обґрунтованого рішення при розробці системи практичних заходів,
спрямованих на регулювання розвитку рекреаційного водокористування,
забезпечення оптимальних умов для масового відпочинку населення біля
води. Сюди входять питання поточного і перспективного розвитку мережі
рекреаційних закладів різного типу, об’єктів інфраструктури відпочинку,
визначення режимів використання рекреаційних зон, регулювання потоків
рекреантів і багато іншого. Особливого значення при цьому набуває
правильна оцінка місцевих конкретних умов і реальних можливостей
регіонального розвитку водних рекреацій.

Звичайно, здійснення теоретичних основ рекреаційного природокористування
вимагає ряду соціальних, економічних, екологічних, географічних,
гідрологічних, фізико-хімічних і медико-біологічних досліджень. При
цьому найскладнішим в науково-методичному відношенні моментом є те, що
масове рекреаційне використання більшості водних об’єктів (за винятком
створених спеціально з метою рекреації) відбувається в умовах
інтенсивного господарського використання ресурсів водойм і річкових
екосистем. Інакше кажучи, рекреація повинна “вписуватись” у вже
сформовану структуру взаємовідносин між галузями господарства, які
використовують водні ресурси, акваторії і берегові зони. Необхідно також
підкреслити і принципову важливість диференційованого підходу до
рекреаційного освоєння ділянок побереж і акваторій стосовно різних видів
водних рекреацій і особливостей водних об’єктів.

Існує деякий загальний науково-методичний підхід, який враховує
різноманітність аспектів розвитку водних рекреацій і дозволяє розробляти
для конкретних акваторіально-територіальних комплексів шляхи
інтенсифікації їх рекреаційного використання.

Основна ідея цього підходу полягає в науковому обґрунтуванні і
організації цілеспрямованого та інтенсивного використання окремих
ділянок акваторій і берегових зон водойм у відповідності з їх природними
особливостями, характером і перспективами господарського освоєння,
напрямками та інтенсивністю антропогенних впливів.

Акваторіальне районування, планування і облаштування водойм спрямовані
на практичне здійснення конструктивного підходу до оточуючого середовища
і його окремих компонентів у сфері впливу водойм, що відповідає
системній стратегії використання природних об’єктів людиною: пізнанню
структурної організації об’єкта (районування), уявленню про найбільш
оптимальну просторову і функціональну структуру (планування),
спрямованій дії на об’єкт (облаштування).

Пояснимо неоднорідність будови водойм на прикладі водосховищ. Дані їх
комплексних досліджень вказують на суттєву неоднорідність просторового
розподілу наступних основних характеристик: морфолого-морфометричних
(глибина, ширина, будова берегової лінії), гідрологічних (режим рівнів і
проточності водних мас, структури транзитно-циркуляційних течій,
параметрів вітрових хвиль, розподіл донних відкладів), фізико-хімічних
(розподіл температури, прозорості і забарвлення води, полів концентрації
основних іонів, розчинених газів і біогенних елементів), біологічних
(різноманітність видового складу, біомаси і продуктивності бактерій,
планктону, бентосу, риб, водної рослинності). Це дає можливість вважати
водосховища внутрішньо неоднорідними гетерогенними об’єктами за
комплексом основних характеристик, з суттєвою просторовою неоднорідною
по довжині, ширині і глибині структурою гідрофізико-хімічних умов,
чисельністю біомаси і продуктивністю основних біологічних компонентів.

Крім комплексу природних факторів, які обумовлюють неоднорідність
гідрологічних, гідрохімічних і гідробіологічних режимів ділянок
водосховищ, все більшого значення починають набувати фактори
антропогенної дії на водойми. Перш за все це забруднення акваторій
стічними водами, скиди підігрітих вод ТЕЦ, а також господарська
діяльність на водозборі -торфорозробки, тваринницькі комплекси,
вирубування лісів, змивання отрутохімікатів і добрив. В результаті
антропогенного впливу неоднорідність режимів окремих ділянок акваторій
набуває ще більшого характеру, а особливо за комплексом гідрохімічних і
гідробіологічних показників.

У зв’язку з істотними неоднорідностями розподілу по акваторії основних
показників і характеристик кожне водосховище необхідно розглядати як
систему взаємодіючих природних комплексів меншого рангу по відношенню до
всієї водойми в цілому, просторову структуру (розміщення) і
функціонування яких доцільно виявляти з допомогою районування.

Розробку конкретних рекомендацій для водосховищ з метою покращення
просторової і функціональної структури комплексних складових можна
проводити на основі детального вивчення структури, яке проводиться
шляхом комплексного районування. Тому для розробки основних принципів
планувального та інженерного поліпшення водосховищ результати, отримані
при їх районуванні, є важливим вихідним матеріалом.

Метою планування є визначення найдоцільніших видів господарської,
рекреаційної і природоохоронної діяльності на ділянках акваторій та у
береговій зоні.

Результатом планування водосховища є конкретна схема розміщення,
організації, режиму функціонування і взаємодії промислових,
транспортних, селітебних, сільськогосподарських, рекреаційних,
біопродуктивних, природоохоронних, заповідних, буферних, водоохоронних
зон, а також зон особливо несприятливої дії.

Заключним етапом підходу є облаштування водойм, тобто сукупність різних
заходів, які здійснюються з метою управління водоймами і спрямованих на
раціональне і комплексне використання їх ресурсів.

При комплексному облаштуванні водойм необхідне використання даних
районування і планування, які створюють необхідну основу для вибору,
облаштування і проектування заходів, визначення їх складу, об’єму,
послідовності, місця і часу проведення.

* Сапрофіти – головним чином гриби та бактерії, які живляться
органічними речовинами відмерлих організмів і виділеннями тварин.

3.4. Ліс в системі природних рекреаційних ресурсів

3.4.1. Лісові ресурси

Ліс як продукт природи безперервно виробляє різноманітні сировинні
ресурси. В наші дні ліс розглядається не тільки як біологічна,
біофізична, природна і кібернетична система, але і як система
економічна. Сировинне значення лісів як екологоеко-номічної системи може
бути поділене на чотири взаємопов’язані між собою і зовнішнім
середовищем обов’язкові компоненти:

– ресурси деревини, до яких належить стовбурна деревина та інші
потенційні продукти деревного походження (гілки, деревна зелень, кора та
ін.);

– ресурси недеревного рослинного походження, що включають в себе гриби,
ягоди, плоди, лікарську і технічну сировину, кормові ресурси та ін.;

– ресурси тваринного походження – птахи, звірі, комахи;

– специфічні матеріальні ресурси неречовинного походження, під якими
розуміють рекреаційну (оздоровчу) цінність лісів, їх ґрунтозахисну,
водоохоронну, полезахисну роль тощо.

Розрізняють три періоди господарського освоєння деревини людиною:

– енергетичний, в якому дерево служило для безпосереднього задоволення
найпростіших потреб людини, переважно як паливо;

– енерго-механічний, в якому зростає застосування деревини в
будівництві, виготовленні знарядь праці, використання її як
конструктивного матеріалу;

– механіко-хімічний, в якому деревина стає головним чином промисловою
сировиною для виробництва найрізноманітніших продуктів і виробів на базі
механічної і хімічної технології. В цьому періоді розрізняють два етапи:
а) переважаючого розвитку механічної обробки, головним чином,
лісопиляння; б) швидкого підйому фізико-хімічної переробки деревини,
удосконалення целюлозно-паперового виробництва, гідролізу деревини,
виробництва волокнистих матеріалів, плит та ін.

Оскільки рекреаційні функції можуть частково виконувати ліси інших
категорій, то передбачається така класифікація лісів:

– ліси рекреаційного призначення – власне рекреаційні ліси, рекреаційні
ліси в національних природних парках і ландшафтних заказниках;

– ліси, які частково виконують рекреаційні функції -водоохоронні,
грунтоохоронні, захисні, експлуатаційні.

Власне рекреаційні ліси – це особлива категорія земель лісового фонду,
на якій функція рекреаційного лісокористування є основною: парки,
лісопарки, зелені зони міст. Важливою якісною ознакою паркових
рекреаційних лісів є їх готовність до масового відпочинку, що
досягається відповідним пристосуванням території, досить густою та
витривалою стежково-дорожньою мережею, використанням малих форм
архітектури. Якісною ознакою лісопаркових територій є переважання
індивідуального відпочинку і максимальний комфорт. Особливе місце
займають природно-заповідні території та об’єкти. Це заповідники і
заказники різних форм та напрямів заповідання, національні природні
парки, дендропарки, цінні природні об’єкти, пам’ятки природи місцевого
значення, пам’ятки садово-паркової культури. Рекреаційна діяльність тут
допускається тільки в тих місцях і в тому обсязі, який гарантує
збереження цінних природних комплексів.

3.4.2. Екологічне значення лісів

Під екологічною функцією лісів, як еколого-економічної системи,
розуміють рекреаційну (оздоровчу) цінність лісових масивів, захист
ґрунтів від ерозії, підвищення урожайності сільськогосподарських
культур, регулювання водостоку, продукування кисню та ін. Лісові
біогеоценози впливають на оточуюче середовище як біологічна система,
виділяючи в зовнішнє середовище речовину та енергію в процесі
фотосинтезу, дихання, транспірації та ін. Крім того, лісові фітоценози –
це фізичні тіла, які займають певне місце і мають масу із специфічними
для неї властивостями. Вони відбивають і поглинають сонячну радіацію,
затримують частину атмосферних опадів, конденсують водяну пару,
затримують пил, переводять поверхневий стік у внутрігрунтовий та ін.

Ліси згідно з їх корисною дією поділяють на функціональні групи.
Рекреаційна роль лісів тісно пов’язана з їх абіотичними і біотичними
факторами (рис. 3.1.)

Рис. 3.1. Схема поділу корисних функцій лісу на групи

Вплив лісу на абіотичні фактори середовища проявляється в наступних
властивостях лісів:

а) клімато-покращувальних (вплив на вітровий і температурний режими,
сонячну радіацію, виділення кисню, поглинання вуглекислого газу,
іонізацію повітря та ін.);

б) водоохоронних (вплив на вологість повітря, регулювання режиму
водозбору, водостоку, покращення якості води);

в) захисних (полезахисних, ґрунтозахисних, шумозахисних, пиле- і
газозахисних).

Кліматопокращуючі функції лісу. Вплив на вітровий режим. Суттєвий
трансформуючий вплив лісу на вітер залежить від просторового розміщення
насаджень, їх будови, віку, повноти та інших показників. Встановлено, що
під прикриттям деревостоїв середньомісячна швидкість вітру зменшується в
3-8, а річна – в 5 разів у порівнянні з відкритою місцевістю. Найменша
швидкість вітру в порівнянні з відкритою місцевістю спостерігається в
ялинкових, кедрових, соснових і листяних деревостанах.

В міських умовах на вітровий режим суттєво впливають зелені насадження,
знижуючи швидкість вітру в 2-3 рази.

Вплив лісу на сонячну радіацію. Сонячна радіація – джерело енергії для
фотосинтезу, в процесі якого вона “консервується” зеленими рослинами.
Приблизно тільки 0,1% енергії, яку отримує Земля від Сонця, зв’язується
в процесі фотосинтезу, причому лісові біогеоценози в цьому процесі
найбільш продуктивні.

Ліси і зелені насадження суттєво трансформують сонячну радіацію (пряму і
розсіяну). Встановлено, що кількість і якість променевої енергії, яка
проникла під покрівлю, залежить від складу і віку насаджень, їх
зімкнутості, ажурності крон, умов проростання, фенологічного стану дерев
та інших факторів.

Зниження сонячної радіації в залежності від біометричних показників
деревостану коливається у великих межах. Наприклад, пряма і розсіяна
радіація в сосновому насадженні складає 45%, в листяному – 30%, в
ялинковому -25%. Штучні насадження в міських посадках також значно
знижують сонячну радіацію.

Пом’якшення радіаційного режиму лісами і зеленими насадженнями в
спекотні дні літа сприяють підвищенню комфортності відпочинку.

Вплив лісу на температурний режим повітря і ґрунтів. Лісові біогеоценози
суттєво впливають на температурний режим повітря і ґрунтів. Різні за
складом і структурою насадження по-різному трансформують кліматичні
ресурси тепла, створюють під покрівлею лісу свої мікрокліматичні умови.
В зимовий період різниця між температурою повітря в лісі і на полі
невелика. Вона зростає весною і досягає максимуму в спекотні дні літа.
Наприклад, в окремі роки в лісі мінімальна температура повітря була на
3-4° вища, а максимальна на 4-6 нижча, ніж на відкритій ділянці.

Говорячи про вплив лісових фітоценозів на температурний режим ґрунтів,
слід відмітити їх термоізоляційний вплив. Між температурою ґрунтів і
лісистістю є велика залежність, яка проявляється також і в промерзанні
ґрунтів. В степовій зоні (лісистість 5-6%) глибина промерзання ґрунтів
досягає 180см, в лісостеповій (лісистість 18%) – 120см, а в лісовій –
50-70 см. Глибоке промерзання ґрунтів негативно впливає на
вологонакопичення.

Зелені насадження активно впливають на температурний режим міст.
Встановлено, що температура повітря літом серед внутріквартальних
зелених насаджень на 7-10°С, а в однорядних вуличних посадках на 2°С
нижча, ніж на вулицях і площах, а також у дворах будинків. Температура
ґрунту у внутріквартальних насадженнях на 17-24°С, а в однорядних
вуличних посадках на 6-10°С нижча, ніж на неозеленених територіях міста.

Виділення лісом кисню і поглинання вуглекислого газу. Ця функція лісу
розглядається як санітарно-гігієнічне явище.

Більше 60% кисню постачається рослинністю суші, де ліс є головним її
компонентом. В теплі сонячні дні літа 1 га лісу, поглинаючи 220-280 кг
вуглекислого газу, виділяє 150-220 кг кисню, достатнього для дихання
40-50 людей. При утворенні 1 т органічної маси виділяється в середньому
1,3-1,5 т кисню.

Найбільшу кількість кисню виділяють середньовікові насадження (від ЗО до
60-80 років). Соснові насадження І класу бонітету з повнотою 0,8
виділяють в рік 10,9т/га кисню, березові -10,8, осикові – 9,7 т/га.

На основі даних потреб людини в кисні при диханні розроблені норми
зелених зон міст. З врахуванням споживання кисню 165кг/люд. (за 150
днів) і 400 кг/люд. (за 365 днів) встановлені мінімальна і оптимальна
норми насаджень на людину, що дорівнюють при II класі бонітету
відповідно 0,05-0,06 і 0,12-0,15га.

Вплив лісу на іонний режим повітря. Ступінь іонізації характеризується
кількістю позитивних і негативних, легких і важких іонів в 1 см3
повітря. В природних умовах спостерігається невелика перевага позитивних
іонів над негативними, а важких – над легкими. їх відношення (коефіцієнт
уніполярності) для нижніх шарів атмосфери складає 1,1-1,2.

Для визначення гігієнічного ефекту іонізації особливого значення набуває
концентрація легких позитивних і негативних іонів у повітрі. Чим менший
коефіцієнт уніполярності, тим чистішим і сприятливішим у гігієнічному
відношенні вважається повітря.

Середня кількість легких іонів в міському повітрі значно нижча, ніж у
заміському. У промислових містах, в багатолюдних приміщеннях їх
концентрація коливається в межах 100-500, а іноді сягає десятка іонів у
1 см3. За містом вона вища в 2-3 рази і більше. Вважається, що 25 легких
негативних іонів в 1 см3 повітря -мінімальна межа.

Дуже характерним для іонізації атмосфери в містах є переважання важких
іонів над легкими. Концентрація легких іонів в соснових лісах в два рази
вища, ніж в листяних, а коефіцієнт уніполярності завжди менший одиниці
(0,7-1,0), а в листяних лісах – більший одиниці. На безлісих полянах
концентрація легких іонів в середньому в 2-2,5 рази менша, ніж у лісі, а
коефіцієнт уніполярності значно більший за одиницю.

На іонізацію повітря в лісі впливають смолисті та ароматичні речовини,
які виділяються деревними рослинами в процесі їх життєдіяльності.
Іонізація повітря – одна з причин сприятливого впливу лісів на
самопочуття людини. Лікувальні властивості іонізованого повітря
використовують при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, бронхіальній
астмі, легеневому туберкульозі, безсонні, перевтомі та ін.

Водоохоронні функції лісу різноманітні. Вони впливають на випадання і
переміщення рідких і твердих атмосферних опадів, на вологість,
покращують водорегулюючу роль, якість води та ін.

Вплив лісу на атмосферні опади і вологість повітря може відбуватися в
кількох напрямах:

а) збільшення кількості вертикальних опадів, що випадають над лісом і
суміжних ділянках;

б) утворення конденсаційних осадів;

в) затримка кронами і деяке перехоплення рідких опадів;

г) перехоплення і перерозподіл твердих опадів.

На основі даних багатьох метеорологічних станцій встановлено, що із
збільшенням лісистості території кількість вертикальних опадів, що
випадають, збільшується як по сезонах, так і протягом року. Із
збільшенням лісистості на 10% кількість опадів зростає в середньому на
2%.

Вологість повітря як екологічний фактор має велике значення для всього
живого. Вона сильно змінюється в добовому, сезонному і річному циклах
погоди. Ліс має суттєвий вплив на вологість повітря в теплий період
року. В зимовий час і в літні холодні хмарні дні різниця у вологості
повітря на відкритих ділянках і в лісі невелика.

Внаслідок ослабленого турбулентного обміну повітря, знижених температур
під покрівлею лісу, а також за рахунок постійного надходження вологи від
випаровування і транспірації вологість повітря в лісі звичайно вища, ніж
на відкритих ділянках, на 2-10%. Різниця температур залежить від будови
насаджень, їх повноти, складу, стану природи, радіаційної ситуації. В
спекотні дні літа пом’якшена під покрівлею лісу сонячна радіація і
підвищена вологість повітря сприяють комфортності відпочинку.

Вплив лісу на вологість ґрунтів. Найважливішим фактором біологічної
продуктивності ґрунтів є їх вологість. Ліс серед всіх фітоценозів
відіграє важливу роль у водному балансі ґрунтів і як накопичувач, і як
найбільший споживач вологи. Загальновідомо, що лісові насадження
витрачають набагато більше води, ніж трав’яні ценози. Ступінь сухості
ґрунтів в лісі залежить від багатьох кліматичних факторів, від сезону
року, а також від будови, складу, повноти і віку деревостоїв. Поверхня
ґрунту найбільше висушується там, де вона зовсім відкрита і менше
захищена лісом.

Вплив лісу на гідрологічний режим річок. Ліс має водоохоронне .значення
як акумулятор вологи і розподільник водного балансу ґрунтів. Він суттєво
впливає на інфільтрацію води в ґрунт, на поверхневий стік, що сприяє
поступовому поступленню вологи в річки, підвищує їх водність в меженний
період.

Встановлено багатогранний вплив лісів на гідрологічні умови території,
виявлено особливості цієї дії різними за складом, структурою і віком
насадженнями. Наприклад, зменшення лісистості на 1 % у водозбірному
басейні викликає скорочення постійного стоку в річках на 2-2,5%. Це дає
змогу з допомогою лісистості регулювати гідрологічний режим річок і
всієї місцевості.

Водоохоронна роль лісів залежить від кліматичних умов, рельєфу, ґрунтів
та інших природних факторів, тому кожній природній зоні повинна бути
властива своя оптимальна лісистість.

Захисні функції лісу. Ґрунтозахисна роль лісів. У процесі господарської
діяльності людини відбувається ерозія ґрунтів, що приводить до втрат на
тривалий час цінних для сільського і лісового господарств земель.
Розрізняють два типи ерозії ґрунтів – водну і вітрову. В свою чергу,
водну поділяють на поверхневу, або площинну, і лінійну, при якій
відбувається глибоке розмивання ґрунту і порід підстилки з утворенням
ярів. Водна ерозія викликає замулення озер і річок, знижує рівень
ґрунтових вод, порушує нормальну роботу гідротехнічних споруд. Тому в
системі заходів по боротьбі з ерозією значна роль відводиться системі
полезахисних насаджень.

Пило- і газозахисна роль лісів і зелених насаджень. Від чистоти повітря
залежить фізичний і духовний стан людини, її здоров’я. Ліси і зелені
насадження відіграють велику роль в поглинанні пилу, очищенні повітря
від шкідливих газів. Затримуючи тверді і газоподібні домішки, вони є
своєрідним фільтром, особливо для атмосфери міст і селищ. В 1м3 повітря
деяких індустріальних міст може міститися від 100 до 500 тис. частинок
пилу і сажі, в лісі їх майже в 1000 разів менше. Гектар лісу здатен
затримати від 32 до 68 т пилу.

Запиленість повітря серед міських зелених насаджень в 2-3 рази менша,
ніж на міських вулицях і площах. Навіть невеликі ділянки насаджень
здатні знизити запиленість міського повітря в літній період на 30-40%.

Фільтруюча роль зелених насаджень по відношенню до шкідливих газів
пояснюється тим, що частина їх поглинається листям рослин у процесі
фотосинтезу. Деяка кількість газів розсіюється кронами дерев у верхні
шари атмосфери завдяки вертикальним і горизонтальним повітряним потокам,
які виникають у зв’язку з перепадом температур повітря на відкритих
ділянках і під покривом насаджень. Ці потоки сприяють відведенню
забрудненого повітря з територій, які примикають до промислових
підприємств і житлових кварталів.

Ліс проявляє захисну функцію і в радіобіологічному відношенні. Завдяки
здатності зелених насаджень відділяти і частково поглинати продукти
радіоактивного розпаду, повітря в лісі, в порівнянні з навколишньою
місцевістю, має меншу радіоактивність.

Шумозахисна роль лісів і зелених насаджень. Однією з важливих функцій
лісів і зелених насаджень є їх здатність знижувати рівень шуму. Крупні
лісові масиви знижують шумовий фон на 19-20 дБ.

Добре розвинуті деревні захисні насадження шириною до 40-45м знижують
рівень шуму від міського транспорту на 17-23дБ, смуга шириною 30 м. при
рідкій посадці дерев – на 8-11 дБ, невеликі сквери і рідкі
внутріквартальні зелені насадження – на 4-7 дБ. При наявності трав’яного
покриву в кварталі шум на 6-11 дБ нижчий, ніж при його відсутності.

Вплив лісу на біотичні фактори середовища. Ресурсоохоронні функції лісу.
Говорячи про вплив лісу на біотичні фактори середовища, слід перш за все
виділити їх ресурсоохоронні функції, оскільки лісові ландшафти є
незамінимим зосередженням життя багатьох рослин і тварин. Широке
господарське використання лісів як джерела деревини, використання
недеревних рослинних ресурсів приводить до глибоких змін лісового
середовища, збіднення природної флори і фауни, руйнування місць мешкання
тварин і проростання рослин. Запобігти руйнуванню лісових екосистем
можна шляхом бережного їх використання, створення науково обґрунтованої
мережі заповідних територій.

Заповідними територіями вважають природні об’єкти, вилучені із сфери
господарського впливу, в межах яких досліджуються різнобічні
взаємовідносини між компонентами екосистем, стійкість і продуктивність
біогеоценозів, розробляються наукові основи оптимізації ландшафтів,
визначається система заходів з охорони природи. Вони є природною базою,
природною лабораторією для тривалих комплексних системних досліджень
виробничих сил природи. Разом з тим вони служать зосередженням генофонду
живих істот.

Лікувально-оздоровчі властивості лісу. Важливим фактором, що обумовлює
лікувально-оздоровчі функції лісів, є їх фітонцидність. Фітонциди –
речовини, які продукуються рослинами і мають бактерицидну, фунгіцидну і
протистоцидну дію. Це комплекс органічних сполук (твердих, рідких і
газоподібних), які належать до біологічно активних речовин. Фітонцидні
властивості мають всі рослини. Ступінь фітонцидності досягає максимуму у
весняно-літні місяці, особливо в період цвітіння і активного росту
рослин, і знижується до осені, причому фітонцидна активність молодих
листків і хвої, як правило, вища, ніж старих. Серед деревних рослин за
своїми фітонцидними властивостями особливо виділяються хвойні дерева.

Другим важливим проявом сприятливого санітарно-гігієнічного впливу лісу
є стерилізуючи дія фітонцидів на мікрофлору повітря. В лісовому повітрі
міститься значно менше мікроорганізмів, ніж у місті, житлових і
промислових приміщеннях. В 1м3 міського повітря нараховують в середньому
30-40 тис. бактерій та інших мікроорганізмів, лісового повітря – від ЗО
до 400, тобто в сотні разів менше. Навіть в повітрі міських парків
міститься в 200 разів менше бактерій, ніж у повітрі вулиць.

Естетичні функції лісів. Ліс є невичерпним джерелом краси і разом з тим
позитивно впливає на естетику інших ландшафтів – природних,
окультурених, урбанізованих.

Основу красоти лісу становлять оптимальне співвідношення його
різноманіття в просторі і в часі, а також гармонія. Відносно монолітними
первинними одиницями лісового ландшафту є групи дерев, пейзажні групи
можуть об’єднуватись в крупніші одиниці -ділянки лісу. Естетичність лісу
може оцінюватись за такими критеріями, як склад і вік насаджень,
вологість умов зростання, а для гірських умов -експозиція і крутизна
схилів.

3.4.3. Рекреаційні функції лісів

Короткий аналіз корисного впливу лісових біогеоценозів на абіотичні і
біотичні фактори середовища дає загальне уявлення про їх велику роль у
формуванні в лісах комфортних умов для рекреаційної діяльності
населення. Рекреаційну діяльність в лісах можна поділити на
організовану, що базується переважно на стаціонарних об’єктах, і
неорганізовану.

З врахуванням періодичності вільного часу рекреацію поділяють на
щоденну, щотижневу і щорічну. Відповідно формуються і лісові рекреаційні
системи: внутріміські (маленькі ліси, парки, сади, сквери) і ближні
приміські (парки і лісопарки, дендросади і ботанічні сади), які
забезпечують щоденне використання вільного часу після роботи; заміські
-для реалізації потреб в заміському відпочинку у вихідні дні (ліси
зелених зон); автономні стаціонарні системи, що використовуються в
період відпусток і канікул. В процесі лісоустрою приміських лісів
використовується функціональне зонування їх територій: паркова,
лісопаркова, лісова. Основна відмінність зон – різна інтенсивність
відвідування.

За функціональними особливостями рекреаційну діяльність в лісах можна
поділити на наступні види: лікувальну, оздоровчу, спортивну, туристичну,
утилітарну, пізнавальну. В залежності від виду вона може проходити
організовано з використанням стаціонарних закладів -санаторіїв,
профілакторіїв, будинків відпочинку, дачних та садових ділянок,
спортивних і туристичних баз і неорганізоване.

Дуже розповсюдженою є рекреаційно-оздоровча діяльність. Вона охоплює всі
вікові групи населення. Сприяє зниженню нервових і фізичних втом,
профілактиці захворювань, відновленню фізичного і духовного потенціалу
людини. Відбувається в парках, лісопарках, лісах зелених зон, а також в
приміських і інших лісах, що використовуються для відпочинку. Базується
на стаціонарних об’єктах відпочинку, а також може здійснюватись
неорганізоване. Рекреаційно-оздоровча діяльність тісно переплітається з
іншими видами відпочинку.

Рекреаційно-спортивна діяльність об’єднує заняття спортом, включаючи
спортивно-утилітарні види -мисливство, риболовлю, і здійснюється в лісах
(водоохоронних і експлуатаційних), в основному закріплених за
мисливськими, риболовними і лижно-спортивними базами.

Рекреаційно-туристична діяльність пов’язана з подорожами і походами з
метою активного відпочинку і пізнання природи.

Рекреаційно-утилітарна діяльність – це поєднання відпочинку із збиранням
грибів, ягід, заняття садівництвом і городництвом на садово-дачних
ділянках. Це наймасовіший вид відпочинку. Організовано він відбувається
на стаціонарних об’єктах – ділянках колективних садів, неорганізоване –
в приміських і інших лісах в сезон збору ягід і грибів.

Рекреаційно-пізнавальна діяльність здійснюється в дендраріях, ботанічних
садах, інших цінних природних об’єктах, де людина може підвищити свій
рівень знань у сфері природничих наук і охорони природи.

З точки зору рекреаційного лісовикористання найбільш важливими
характеристиками є лісистість, породний склад, бонітет, різноманітність
ландшафтів, рослинного покриву, його ярусність, фітонцидність,
естетичність пейзажів, частота їх змінюваності, заболоченість територій,
рельєф, наявність грибних і ягідних місць, водойм, транспортна та
пішохідна доступність, наявність елементів рекреаційного благоустрою,
медико-географічні особливості району.

Лісові ресурси використовуються для наступних основних занять:

– туризм і спорт – масовий пішохідний і лижний туризм, види лижного
спорту, автотуризм, кінний спорт, спортивне та ліцензійне мисливство,
спортивне орієнтування, радіо орієнтування;

– загальнооздоровчий відпочинок пішохідні прогулянки, спортивні ігри,
пікнік, лижні прогулянки;

– любительські промисли – збір грибів, ягід, лікарських рослин, колекцій
лісових порід;

– лікування кліматичне, фітолікування, відтворення фізичних і моральних
сил шляхом споглядання естетичних пейзажів (відеорекреація).

3.4.4. Економічна оцінка лісів рекреаційного призначення

Реформування лісового господарства унеможливлюється без створення ринку
лісових ресурсів. Тому виникає необхідність пошуку нових науково
обґрунтованих методів оцінки земель лісового фонду, лісових насаджень,
продуктів життєвого і побічного користування, соціальних та захисних
функцій лісу. В умовах реструктуризації економіки це дасть змогу
залучати різні компоненти лісу в ринкові відносини, науково обґрунтувати
стартові ціни на лісові землі, лісові насадження різного призначення,
які можуть вилучатися для передачі у власність, користування, оренду,
заставу, а також для визначення розміру втрат, що завдаються лісовим
ресурсам стихійними явищами та нераціональними методами
лісоексплуатації’.

До лісів рекреаційного призначення відносяться зелені зони, міські ліси,
курортні та інші, які використовуються для масового відпочинку і
оздоровлення населення.

Споживча цінність рекреаційного лісу, як і іншого товару, визначається
кількістю суспільно необхідної праці на його утримання та поліпшення.
Тому закономірно вимірювати рекреаційні функції лісу через співставлення
величини приросту продукції в промисловості (соціальний ефект) за
рахунок підвищення продуктивності праці, з витратами, пов’язаними з
впорядкуванням лісів рекреаційного призначення.

В загальному вигляді економічна оцінка рекреаційного лісокористування
(RP), яке щорічно приносить народногосподарський ефект з урахуванням
періоду ротації лісових насаджень, визначається формулою:

  (3.1)

де r – рента від рекреаційного лісокористування, грн.,

q – коефіцієнт ефективності рекреаційного лісокористування;

t – середньозважений вік насаджень, років;

Т – вік лісового насадження у віці природної стиглості, років;

Епр – норматив дисконтування (0,03).

Рента від рекреаційного лісокористування визначається різницею між
цінністю лісу як рекреаційного ресурсу, яка встановлюється величиною
допустимих витрат на приріст ефекту (замикаючих оцінок) і індивідуальних
зведених витрат на відновлення і вирощування лісових насаджень. Рента
розраховується за формулою:

r = ZpKp – З   (3.2)

де Zp – замикаючі витрати на вирощування 1 га рекреаційного лісу, грн.;

Кр – коефіцієнт якості лісових насаджень (Kр=0,95);

З – індивідуальні зведені витрати на відновлення, вирощування лісових
насаджень рекреаційного призначення, грн.

Замикаючі витрати відбивають ефект, який досягається в результаті
поліпшення лісу як засобу праці в сфері рекреації. Останні представлені
витратами на відновлення і вирощування рекреаційних насаджень,
впорядкування території, формування ландшафтів тощо. Рівень їх залежить
від умов розташування ділянок лісу, структури насаджень, придатності їх
для рекреації. Аналогічно розраховуються індивідуальні зведені витрати
на вирощування конкретних насаджень рекреаційного призначення.

Коефіцієнт якості лісових насаджень характеризує рівень їх придатності
для рекреації. Він визначається на підставі співвідношення існуючих
показників ландшафту, до нормативних параметрів, що відображають потребу
в необхідних елементах рекреації (впорядкування території, формування
ландшафтів тощо).

Коефіцієнт ефективності (q) рекреаційного лісокористування вираховується
на основі співвідношення фактичного відвідування лісу рекреантами
(чол./га) до гранично допустимих навантажень (чол./га), які визначають
рекреаційну місткість лісових насаджень як просторово-територіального
об’єкта.

Норми рекреаційних навантажень встановлюються для кожної ділянки окремо.
Вони залежать від породного складу лісових насаджень, типів умов їх
зростання, ґрунту, експозиції тощо.

На основі рекреаційних навантажень визначається характер заходів щодо
впорядкування території, приведення її до необхідного рівня, регулювання
відвідування лісових насаджень.

Результати економічної оцінки, що одержані за HYPERLINK
“http://tourlib.net/books_ukr/images/fomenko31f.gif” \t “_blank”
формулою 3.1. , застосовуються для встановлення нормативів плати за
користування лісами в цілях рекреації.

Економічна оцінка лісових ресурсів зараз не здійснюється, що є причиною
зниження заінтересованості їх охорони і раціонального використання. Ціни
на продукти і корисні природні властивості лісу значно занижені, в
результаті чого лісове господарство, яке їх відтворює, опинилося не в
дохідній, а у витратній частині державного бюджету. Відсутність реальної
економічної оцінки лісових ресурсів стримує темпи розвитку
лісогосподарського виробництва та переходу галузі на нові форми
господарювання.

3.5. Історико-архітектурне середовище людини і рекреація

Діяльність, пов’язана з відновленням фізичних і духовних сил людини, –
рекреація включає в себе не тільки оздоровлюючий, лікувальний
(курортологічний) і спортивний (рибальсько-полювальний, туристичний),
але і пізнавальний відпочинок – щодо об’єктів природного і культурного
середовища.

Це закономірно, адже, як і праця, відпочинок людини у його щоденності
або приурочений до якогось терміну має перш за все культурний зміст, а в
наш час пізнавальний тип рекреаційної діяльності стає масовим явищем,
набуває все ширшого розмаху. І створення кращих умов рекреації стає
суттєвою проблемою. Більше того, проблеми рекреаційного використання
природного і культурного середовища (особливо історико-архітектурного)
людини безпосередньо пов’язані з проблемами охорони унікальних природних
комплексів, пам’яток історії і культури.

Охорона і використання історико-архітектурного спадку цілком стосується
проблеми збереження культурного середовища людини, осмислення якої стає
важливою умовою соціально-культурного розвитку. Рядова житлова забудова
історичних центрів міст є культурною цінністю, а її збереження –
необхідна умова органічного розвитку, яка забезпечує потребу людей у
повсякденній праці і відпочинку так само, як і в масовому пізнавальному
туризмі.

Особливо гостро постає питання про історико-культурну цінність центрів
сучасних крупних міст, яка полягає в історично складеному містобудівному
плануванні, в пам’ятках архітектури, історії і культури, в історичному
характері житлового середовища. Адже території, які займали великі міста
більше як півстоліття тому, стали тепер їхніми крупними центрами і
відображають основні етапи та особливості їх історичного розвитку.

Саме забудова центральних районів, яка склалася у великих містах,
відображає основні етапи в історії їх розвитку, концентруючи в собі
інформативну, історико-культурну і архітектурно-історичну цінність
міського середовища. В сукупності з ландшафтними і містобудівними
характеристиками створюється своєрідність кожного міста.

В історичному формуванні планувальної структури міст можна виділити такі
послідовні етапи:

– становлення основних композиційно-ландшафтних якостей міста, стихійний
розвиток планувальної структури з часів заснування міста до першої
половини XVIII століття;

– регулятивне впорядкування планувальної структури (середина XVIII –
середина XIX століття);

– екстенсивний територіальний розвиток епохи капіталізму (середина XIX
століття – 1917 рік);

– післяреволюційний період розвитку, протягом якого населення крупних
міст збільшилось в 10-15 разів.

Таким чином, найцінніший історико-культурний спадок концентрується, як
правило, в історичних центрах міст.

Культурно-історичні ресурси. В комплексі рекреаційних ресурсів особливе
місце займають розміщені в містах та селах культурно-історичні ресурси,
що є залишками минулих епох суспільного розвитку. Вони служать
передумовою для організації культурно-пізнавальних видів рекреаційних
занять і на цій основі оптимізують рекреаційну діяльність в цілому,
виконуючи досить серйозні виховні функції.

Утворені культурно-історичними об’єктами простори в певній мірі
визначають локалізацію рекреаційних потоків і напрями екскурсійних
маршрутів.

Культурно-історичні об’єкти поділяються на матеріальні і духовні.
Матеріальні охоплюють сукупність засобів виробництва та інших
матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії його
розвитку, а духовні – сукупність досягнень суспільства в освіті, науці,
мистецтві, літературі, в організації державного і суспільного життя, в
праці і побуті. Фактично не всі надбання минулого належать до
культурно-історичних рекреаційних ресурсів. До них прийнято відносити
тільки ті культурно-історичні об’єкти, які досліджені науковими методами
і оцінені як такі, що мають суспільне значення і можуть бути використані
при існуючих технічних і матеріальних можливостях для задоволення
рекреаційних потреб деякої спільності людей протягом певного часу.

Серед культурно-історичних об’єктів провідна роль належить пам’яткам
історії і культури, які відрізняються найбільшою привабливістю і на цій
основі служать головним засобом задоволення потреб
пізнавально-культурної рекреації. В залежності від основних ознак
пам’ятки історії і культури поділяються на п’ять основних видів:
історії, археології, містобудування та архітектури, мистецтва,
документальні пам’ятки. Так, до пам’яток історії можна віднести споруди,
пам’ятні місця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними
подіями в житті народу, його культурою і побутом, розвитком суспільства,
держави, науки і техніки.

Пам’ятки археології – це кургани, залишки давніх поселень, укріплень,
виробництв, каналів, доріг, древні місця захоронень, наскельні
зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару
давніх населених пунктів.

Найхарактерніші для пам’яток містобудування і архітектури наступні
об’єкти: архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали,
площі, вулиці, залишки давнього планування і забудови міст та інших
населених пунктів; споруди промислової, воєнної, культової архітектури,
а також пов’язані з ними витвори монументального, образотворчого,
декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

До культурно-історичних передумов рекреаційної галузі можна віднести й
інші об’єкти, пов’язані з історією, культурою і сучасною діяльністю
людей: оригінальні підприємства промисловості, сільського господарства,
транспорту, наукові і вищі навчальні заклади, театри, спортивні споруди,
ботанічні сади, зоопарки, океанарії, HYPERLINK
“http://www.dzerelce.org.ua” \t “_blank” етнографічні і фольклорні
ансамблі , а також збережені народні звичаї, святкові обряди і т.д. Всі
об’єкти, які використовуються в пізнавально-культурній рекреації,
поділяються на дві групи – нерухомі і рухомі.

Першу групу становлять пам’ятки історії, містобудування та архітектури,
археології і монументального мистецтва та інші споруди. З позицій
пізнавально-культурної рекреації важливим є те, що об’єкти цієї групи є
самостійними поодинокими або груповими утвореннями.

До другої групи належать пам’ятки мистецтва, археологічні знахідки,
мінералогічні, ботанічні і зоологічні колекції, документальні пам’ятки
та інші речі, предмети і документи, які можна легко переміщати.
Використання рекреаційних ресурсів цієї групи пов’язане з відвідуванням
музеїв, бібліотек і архівів, де вони звичайно концентруються.

Аналіз великої кількості різноманітних об’єктів, які складають
культурно-історичні рекреаційні ресурси, з позицій рекреаційної галузі
господарювання повинен включати їх облік, характеристику і типологію.
При обліку і характеристиці культурно-історичних об’єктів потрібно
вказувати назву об’єкта, його місцезнаходження, маркування, власника,
літературні та інші джерела по об’єкту, схему місцезнаходження і дати
короткий опис об’єкта.

3.6. Природний рекреаційний потенціал і його визначення на прикладі
Карпатського регіону

Економічна оцінка рекреаційних ресурсів з народногосподарської точки
зору необхідна для вибору послідовності освоєння тих чи інших об’єктів
рекреаційного природокористування. Така оцінка відображає максимально
можливий рівень розвитку різних субгалузей рекреації при формуванні
програм рекреаційного природокористування.

Природний рекреаційний потенціал (ПРП) є частиною природного потенціалу,
який можна розглядати як здатність природних систем (геосистем,
екосистем і т.д) виробляти якусь продукцію або роботу, що
використовується в господарській діяльності людей, яка виражається
групою еколого-економічних показників. Географи і екологи розглядають
рекреаційний потенціал як здатність природного середовища сприяти
відпочинку і відновленню сили людини.

Під потенціалом рекреаційної галузі (виходячи з етимології поняття
“потенціал” – сила, можливість) слід розуміти розвідані і ті, що
знаходяться в експлуатації природні рекреаційні ресурси. Об’єктом
економічної оцінки ПРП є природні рекреаційні ресурси, характер
використання яких визначається відповідними природними умовами
рекреаційної діяльності. Отже, до завдання економічної оцінки ПРП
регіону входить визначення (в кількісному аспекті) сукупної можливості
наявних природних рекреаційних ресурсів задовольняти рекреаційні
потреби; виявлення, таким чином, максимальних можливостей їх
використання рекреаційною галуззю і розрахунок народногосподарської
цінності рекреаційних ресурсів.

Відповідно до поставлених завдань слід визначати критерії економічної
оцінки ПРП.

В першому випадку – продуктивність рекреаційних ресурсів, в другому –
народногосподарський ефект від їх використання.

Продуктивність рекреаційних ресурсів виражається за допомогою науково
обґрунтованих норм споживання природних ресурсів рекреантами, для
лікування і відпочинку яких в певний період часу достатньо їх запасів.
Норми споживання того чи іншого ресурсу різні і залежать від специфіки
ресурсів, тривалості лікування або відпочинку. Норми являють собою
знаменник, який дозволяє кількісно порівняти якісно різні види природних
ресурсів.

Показником продуктивності ПРП виступає кількість людей, яким можна
надати лікування, відпочинок і туристичні послуги виходячи з запасів
природних рекреаційних ресурсів регіону за один рік. Цей показник
дозволяє не тільки кількісно порівняти рекреаційні ресурси, але і
виразити можливості рекреаційного використання різних видів ресурсів і
їх суми. Отримавши, таким чином, кількісний вираз можливостей
рекреаційного використання природних ресурсів регіону, можна
охарактеризувати величину його природного рекреаційного потенціалу.

Виділяють наступну ієрархію ПРП: сукупний ПРП регіону – потенціал
субгалузей рекреації 1 рангу (санаторно-курортне лікування, туризм і
відпочинок) – потенціали субгалузей рекреації II рангу (бальнеопитне-,
грязе-, озокерито- і кліматолікування, тривалий відпочинок і туризм,
короткочасний відпочинок) – потенціали окремо взятих родовищ
рекреаційних ресурсів, рекреаційних місцевостей.

Методика оцінки ПРП в натуральних показниках включає кілька етапів. На
першому оцінюються потенціали родовищ рекреаційних ресурсів, зон туризму
і відпочинку. Сума отриманих результатів дає потенціали субгалузей
рекреації різних рангів і сукупний ПРП регіону. Оцінка потенціалів
окремих родовищ одноякісних ресурсів (мінеральних вод одного
бальнеологічного типу, однотипних лікувальних грязей і т.д.)
обчислюється за формулою:

Пk? = Vk / nk?   (3.3),

де Пk? – природний потенціал родовища або групи родовищ кого виду,
чол./рік;

Vk – сумарні запаси ресурсу, од./рік;

nk – норма споживання ресурсу на один курс споживання, од.;

? – часовий коефіцієнт (для оцінки ПРП субгалузей, які використовують
невідновлювані природні ресурси).

Як вихідні дані для оцінки потенціалів родовищ лікувальних рекреаційних
ресурсів використовують показники об’єму балансових експлуатаційних
запасів родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей. Потенціал
озокеритолікування визначається кількістю отриманого з рудної маси
медичного озокериту. Вихідними даними для визначення потенціалів
кліматолікування, туризму і відпочинку служать показники площі
територій, придатних для відповідних видів рекреаційного використання.

Природний рекреаційний потенціал субгалузей, які використовують
рекреаційні ресурси з площинним характером поширення, розраховується за
допомогою наступних формул. Так, природний рекреаційний потенціал
кліматолікувальної місцевості визначається за формулою:

Пkn = SkNT / t   (3.4),

де Пkn – потенціальна рекреаційна ємність кліматолікувальних місцевостей
– ПРП кліматолікування, чол./рік;

Sk – площа курортних лісів в кліматолікувальних місцевостях, га;

N – норматив гранично допустимих рекреаційних навантажень на ландшафти,
чол./рік;

Т – тривалість сприятливого для кліматолікування періоду, дн./рік;

t – тривалість курсу кліматолікування, дн.

Природний потенціал короткочасного відпочинку визна