.

Карташов І.М., Ковжога С.О.,Писарев А.В. 2003 – Безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях (книга)

Язык: русский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 13125
Скачать документ

Карташов І.М., Ковжога С.О.,Писарев А.В. 2003 – Безпека життєдіяльності
у надзвичайних ситуаціях

ПЕРЕДМОВА

Процес формування навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» (БЖД)
був початий в Україні наприкінці минулого сторіччя, з введенням у 1995
році навчальної програми «БЖД і Цивільна оборона (ЦО)».

В основу навчальної програми «БЖД і ЦО» були покладені знання, що раніше
викладалися в окремих курсах: «Цивільна оборона», «Охорона праці»,
«Охорона навколишнього середовища» і інших навчальних дисциплінах, які
мають яскраво виражену практичну спрямованість.

Однак, відсутність кваліфікованих фахівців з корінних питань
забезпечення БЖД широких верств населення в умовах постійно наростаючої
небезпеки техногенного, природного, соціально-політичного і військового
характеру не дозволили повною мірою інтегрувати на єдиній методологічній
основі знання, необхідні для вирішення цієї проблеми в системі «родина –
загальноосвітня школа – вища школа».

Процеси диференційованого підходу до вивчення БЖД у вищій школі
продовжують переважати в більшості навчальних програм вузів України.

У Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого до
вивчення дисципліни «БЖД у надзвичайних ситуаціях» приступили в 1992
році, використовуючи навчальну програму, розроблену фахівцями з
організації радіаційного, хімічного і біологічного (РХБ) захисту курсу
ЦО.

При розробці програми, навчальних матеріалів і навчального посібника з
БЖД у НС були використані сучасні знання з фізики, хімії, екології,
радіобіології, дозиметрії та інших областей знань, які мають
безпосереднє відношення до підвищення якості навчання населення з
цивільного захисту і удосконаленню підготовки фахівців з рішення цієї
проблеми в Україні.

При розробці програми і навчального посібника авторами були реалізовані
основні дидактичні принципи, що лежать в основі навчання у вищих
навчальних закладах.

Значна увага в навчальному посібнику приділена вивченню основних законів
природи, умов існування життя в біосфері, механізмів впливу фізичних,
хімічних, біологічних і психологічних факторів на організм людини,
принципів радіаційної безпеки і терапії отруєнь, та інших наукових
знань, які забезпечують формування в тих, яких навчають, творчого
підходу до рішення проблем БЖД людини.

Викладений у навчальному посібнику матеріал сприяє розвитку пізнавальної
активності тих, яких навчають, і прийняттю науково обґрунтованих рішень
з питань забезпечення індивідуальної і колективної безпеки в
надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Навчальний посібник призначений для студентів Національної юридичної
академії України і може бути використане в системі підготовки керівного
складу і співробітників академії до рішення завдань Цивільної оборони.

Навчальний посібник написали:

кандидат військових наук, доцент ІМ.Карташов (передмова, вступ, розділ
1);

кандидат хімічних наук, доцент С.О.Ковжога (розділ 2.1, 2.2);

кандидат військових наук, доцент А.В.Писарев (розділ 2.3, 2.4, 2.5).

Автори виражають щиру вдячність викладачам кафедри Основ БЖД доцентам
О.Д.Малько, В.А.Молодцову, А.А.Юнусову, ст.викладачам І.Т.Чудновскому і
В.В.Яценко, які дали цінні поради з написання навчального посібника.

ВСТУП

Видатні відкриття кінця ХІХ сторіччя (періодичного закону хімічних
елементів, рентгенівських променів, явища радіоактивності та інші)
обумовили небувалий прогрес у розвитку багатьох областей науки і
практики.

Широкий розвиток одержала хімічна промисловість у більшості розвинутих
держав. Були синтезовані десятки тисяч хімічних сполук для потреб
промисловості і сільського господарства. Деякі хімічні речовини, що
володіють отруйними властивостями, знайшли застосування у військових
цілях. В роки першої світової війни (1914…1918 р.р.) з’явився новий
вид зброї – хімічна зброя.

З відкриттям нейтрона в деяких країнах почалася напружена робота з
вивчення ядерних перетворень і одержання ядерної енергії.

У 1939 р. німецькі радіохіміки О.Ган і Ф.Штрассман у своїх працях
повідомили про можливість розпаду ядер урану при опроміненні їх
нейтронами і виділенні при цьому ядерній енергії.

Відкриття ланцюгової реакції розподілу ядер урану надало небачені
можливості практичного використання ядерних реакцій у багатьох областях
науки і практики. Виповнилося пророкування академіка В.І.Вернадського,
який у 1922 р. писав: «Ми підходимо до великого перевороту в житті
людства, з яким не може зрівнятися всі їм раніше пережите. Недалеко той
час, коли людин одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили,
що дасть йому можливість будувати своє життя, як він захоче. Це може
трапитися в найближчі роки, може відбутися через сторіччя. Але ясно, що
це повинно бути».

Відкриття атомної енергії здійснилося менш чим через 20 років після
висловлення В.І.Вернадського. З цього моменту почався новий етап у
розвитку атомної енергетики і її використання в мирних і військових
цілях. До цього спонукувала і друга світова війна, яка почалася.
Необмежені кошти, які були виділені урядом США, дозволили емігрувавшому
з Італії Е.Фермі побудувати в грудні 1942 р. у Чикаго перший атомний
реактор і забезпечити тим самим створення і застосування в серпні 1945
р. двох ядерних бомб по японським містам Хіросіма і Нагасакі. Потужність
кожної бомби дорівнювала 20000 т тринітротолуолу (тротилу).

Аналогічні успіхи в освоєнні атомної енергії мали місце в наступні роки
в колишньому СРСР, Англії, Франції та інших державах.

Таким чином, наукові відкриття, що відбулися наприкінці ХІХ сторіччя і
наступні десятиріччя ХХ століріччя, істотно вплинули на безпеку
життєдіяльності населення нашої планети і багато в чому обумовили
необхідність вживання заходів з захисту людини від можливого
використання цих наукових відкрить у військових цілях.

На початку 50-х років ХХ сторіччя в більшості європейських держав
створюються державні системи, які одержали назву «Цивільної оборони».

Після цілого ряду аварій на хімічних підприємствах рызних держав і
Чорнобильської трагедії питання безпеки населення придбали державну
значимість у більшості розвинутих країн Європи, Азії й Америки.

Неодмінною умовою рішення цієї складної багатопланової проблеми є
об’єднання зусиль вчених з створення наукових напрямків і навчальних
дисциплін, які б забезпечувалиь підготовку кваліфікованих фахівців для
рішення питань безпеки життєдіяльності широких верств населення.

Наукою встановлено також, що багато хто, якщо не усі без винятку,
сучасні глобальні проблеми по своїй суті є екологічними. І вони не
можуть бути успішно вирішені без розуміння суті процесів, які
відбуваються в біосфері, і використання знань біології, фізики, хімії й
інших наук та використання відповідної методології в існуючих системах
навчання людини.

Загальновизнано, що сучасна екологія – це вже не чисто біологічна наука,
а комплексна область знання, в яку залучені практично всі сторони життя
і діяльності людини. Людина, з одного боку, є складовою частиною
екосистеми нашої планети. Тобто він, як і всі живі співтовариства,
включений у процеси, що відбуваються в біосфері. З іншого боку, людина,
на відміну від інших живих істот, має не тільки біологічні, але і
небіологічні потреби (розвиває техніку, будує різні об’єкти, спорудження
і т.д.), черпаючи при цьому з навколишнього середовища природні ресурси
і повертаючи туди масу різних відходів – будматеріали, пластик, метал і
інші. Так виникають «бомби уповільненої дії» – забруднювачі біосфери
(повітря, води, ґрунту).

Предметом дисципліни «Безпека життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях»
є вивчення причин і джерел руйнування біосфери Землі і факторів, що
роблять негативний вплив на середовище мешкання людини і його
життєдіяльність, а також засобів і способів захисту від їхнього впливу.

В інтересах глибокого розуміння багатьох питань безпеки життєдіяльності
людини в навчальному посібнику розглянуті механізми впливу фізичних,
хімічних, біологічних і психологічних факторів середовища мешкання, а
також принципи радіаційної безпеки і терапії отруєнь і інші аспекти, що
лежать в основі попередження уражень і вживання відповідних заходів
захисту.

Викладені в навчальному посібнику відомості забезпечують формування в
тих, яких навчають, екологічного мислення і науковий підхід до
організації і проведення заходів, що забезпечують безпеку і захист
людини в умовах повсякденної його життєдіяльності і надзвичайних
ситуацій техногенного, природного і військового характеру.

Розділ 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності людини.

Біосфера Землі та життєдіяльність людини

1.1.Етапи розвитку біосфери

Біосфера Землі, як відомо, є природним середовищем мешкання живих
організмів і активної життєдіяльності людини.

Термін «біосфера» (сфера життя) уперше (1875р.) застосував у своїх
наукових працях австрійський геолог Е.Зюсс (1831-1914рр.).

Біосфера нашої планети охоплює верхню частину земної поверхні
(літосферу), нижню частину атмосфери і гідросферу.

Біосфера знаходиться в постійному розвитку і забезпечує існування усіх
відомих видів і форм руху матерії: фізичної, хімічної і біологічної.

Першим етапом розвитку біосфери прийнято вважати період від виникнення
життя на Землі до появи (початок ХІХ сторіччя) небезпечних для
навколишньої природного середовища створених людиною промислових
технологій,.

На цьому етапі існування усіх видів і форм життя в біосфері Землі
забезпечувалося завдяки трьом найголовнішим умовам:

наявності в біосфері біологічних форм (продуцентів), здатних під дією
сонячної енергії з простих речовин (азот, вуглець, водень, кисень і ін.)
створювати складні органічні речовини;

наявності споживачів органічних речовин (консументів), здатних у процесі
своєї життєдіяльності перетворювати органічні речовини в різні види
білків і виділяти в навколишнє середовище відходи. Основними споживачами
органічних речовин є травоїдні, хижаки, всеїдні і людина;

наявності перетворювачів відходів (редуцентів), здатних перетворювати
відходи та органічні речовини у прості неорганічні речовини і повертати
їх в біосферу. Роль редуцентів виконують бактерії, грибки, хробаки й
інші дрібні живі організми.

Таким чином, завдяки цим найголовнішим умовам у біосфері Землі
здійснювався природний екологічний круговорот і виконувалися основні
закони природи, суть яких зводиться до наступного:

у природі усе зв’язано з усім;

у природі все повинно кудись подітися;

у природі ніщо не дається даром;

природа знає і робить краще.

Наочним прикладом цього круговороту і виконання законів природи є світ
тварин і рослин, рис.1

Рис.1. Екологічний круговорот у біосфері (варіант):

1 – органічні речовини; 2 – відходи від органічних речовин; 3 – прості
речовини

Основними джерелами і причинами порушення найголовніших умов
екологічного круговороту і законів природи на цьому етапі розвитку
біосфери були фактори, обумовлені природними явищами (клімат, епідемії,
повені й ін.), а також діяльність людини, яка ще не була пов’язана з
використанням шкідливих виробництв.

Другий етап розвитку біосфери охоплює період від початку ХІХ до середини
ХХ сторіччя. Характерною рисою цього етапу був початок широкого
використання людиною у процесі своєї життєдіяльності надр Землі
(кам’яного вугілля, руди і т.д.) та створення різних промислових
технологій. В цей час і з”явилось вчення про біосферу.

Широке використання надр Землі і створення різних промислових технологій
обумовило появу техногенних джерел небезпеки для навколишнього
природного середовища, а також наукових праць про середовище мешкання
людини.

Початком вивчення середовища мешкання людини стали дослідження
німецького біолога Е.Геккеля, який у своїх наукових працях (1866р.)
уперше ввів термін «екологія». У перекладі з грецького «екос» означає
житло (місце мешкання), «логос» – навчання. Буквальний переклад цього
терміна – вивчення власного будинку. Будинком сучасної людини, як
відомо, є навколишнє природне середовище, житло, робоче місце й інші
сфери його життєдіяльності.

Основоположником навчання про біосферу є академік В.І.Вернадський
(1863-1945рр.), який стверджував і неодноразово підкреслював, що
життєдіяльність сучасної людини багаторазово прискорює всі еволюційні
процеси, що відбуваються в біосфері Землі, і, що в результаті цієї
діяльності людство неминуче прийде до такого періоду, коли біосфера
стане непридатною для більшості живих організмів.

Третім етапом розвитку біосфери, як вважають багато вчених, може стати
ХХІ століття. На цьому етапі людство, керуючись знаннями про біосферу
Землі, зобов’язане в інтересах самозбереження знайти ефективні способи
подальшого розвитку цивілізації.

Володіючи найвищим науково-технічним потенціалом і великим розумом
людина є єдиною реальною силою в рішенні цієї проблеми.

1.2.Причини і джерела руйнування біосфери

Порушення екологічної рівноваги в біосфері багато в чому обумовлено, як
відомо, діяльністю людини.

Фахівці відзначають, що за минуле сторіччя промислове виробництво
збільшилося більш, ніж у 50 разів.

Поряд з концентрацією виробництва і збільшенням міського населення в
багатьох регіонах, виникли проблеми соціальної екології та інші аспекти
санітарно-гігієнічного регулювання навколишнього середовища.

Елементи навколишнього середовища, які роблять істотний вплив на живі
організми, прийнято називати екологічними факторами. Ці фактори
підрозділяють на абіотичні, біотичні та антропогенні.

Абіотичні (фізико-хімічні) фактори – атмосферний тиск, температура,
сонячна енергія, вологість і газовий склад повітря та інші гідрологічні
зміни, що не відносяться до живої природи, прямо або побічно впливають
на живі організми, обумовлюючи проблеми їхнього існування в біосфері.

Біотичні фактори (форми взаємодії живих організмів) і абіотичні елементи
навколишнього середовища є основними регуляторами теплового балансу
біосфери, що роблять постійний вплив на клімат, флору і фауну регіонів
планети.

Антропогенні фактори обумовлені діяльністю людини і відносяться до
найбільш відчутних джерел руйнування фізико-хімічних компонентів
біосфери Землі (гідросфери, атмосфери і літосфери). Ці джерела
обумовлені забруднювачами навколишнього середовища газоподібними
речовинами та аерозолями, які викидаються в атмосферу промисловими
підприємствами, комунальними і побутовими відходами, наслідками аварій і
катастроф, і іншими причинами.

До числа найбільш масштабних і небезпечних для навколишнього середовища
і життєдіяльності людини відносяться забруднювачи повітря, води і
ґрунту. Найбільш розповсюдженими забруднювачами в більшості промислових
регіонів України є окисли вуглецю, сірки, азоту (С, СО2, SO2, NOx) та
вуглеводні (пари незгорілого палива-бензину). Встановлено, що основними
забрудниками міст є автотранспорт і теплоенергетика.

В умовах воєнного часу основними джерелами руйнування біосфери є: зброя
масового ураження і зруйновані потенційно небезпечні об’єкти атомної
енергетики, хімічної і нафтопереробної промисловості і т.д.

Засобами розв”язання проблеми в системі людина-природа можуть стати
сукупність зусиль правових, моральних і інших інститутів держави і
сучасної цивілізації.

2. ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА МЕШКАННЯ ЛЮДИНИ

Життєдіяльність сучасної людини, на відміну від більшості інших живих
організмів, протікає в різних умовах біосфери Землі і навіть за її
межами.

Знаходячись у тих чи інших умовах біосфери, на організм людини роблять
постійний вплив різні її показники, обумовлюючи комфортність чи
дискомфортність його життєдіяльності.

Основні показники біосфери, які роблять вплив на життєдіяльність
сучасної людини прийнято характеризувати факторами середовища мешкання.

За характером і наслідкам впливу на організм і життєдіяльність людини ці
фактори прийнято поділяти на чотири основні групи: фізичні, хімічні,
біологічні і психологічні.

2.1. Фізичні фактори середовища мешкання людини

До фізичних факторів середовища мешкання людини відносяться: механічні,
термічні, радіаційні та електромагнітні показники біосфери людини.

Фізичні фактори обумовлені, як правило, географічними, кліматичними й
іншими причинами природного походження, а також діяльністю людини.

Механічні фактори характеризуються показниками атмосферного тиску, шуму,
вібрацій і інших явищ природного й антропогенного походження.

Тиск є найважливішим показником стану атмосфери, який робить істотний
вплив на стан погоди й організм людини.

Так, наприклад, у районах зниженого атмосферного тиску формуються
повітряні вихри (циклони), які супроводжуються опадами і сильними
вітрами. При значному зменшенні атмосферного тиску в організмі людини
знижується парціальний тиск кисню і з’являються ознаки гіпоксії
(кисневого голодування). В областях підвищеного атмосферного тиску
утворяться антициклони, у межах яких установлюється стійка малохмарна
погода, що також впливає на життєдіяльність людини.

Найбільший вплив на організм людини роблять різкі перепади тиску,
обумовлені як атмосферними явищами, так і фізико-хімічними процесами, що
носять вибуховий характер. Ці процеси, як відомо, широко
використовуються в гірничорудній промисловості і військовій справі. Вони
можуть виникати також і при різних видах аварій і катастроф на об’єктах,
які використовують енергоносії, калорійність яких може перевершувати
звичайні вибухові речовини, які застосовуються у військовій справі.

Порівняльні показники деяких видів енергоносіїв приведені в табл.1.

Т а б л и ц я 1

Кількість теплової енергії, яка виділяється при

згорянні деяких видів енергоносіїв

Вид енергоносія Калорійність, ккал/кг (*ккал/м3)

Порох (димний) 720……750

Динаміт (75%) 1290

Вугілля марки АП (антрацит) 7240

Природний газ 8500*

Бензин 10600*

Виходячи з даних наведених у табл.1 про калорійність енергоносіїв,
випливає, що за певних умов деякі енергоносії (вугільний пил, природний
газ) можуть стати джерелами вибухів на об’єктах вуглевидобувної,
гірничорудної промисловості і т.п.

Шуми являють собою низькочастотні коливання повітряного середовища,
обумовлені рухливістю повітря (води), а також роботою різних механізмів
(вентиляторів, двигунів і т.д.) і іншими причинами. Інтенсивність шуму
виміряється в децибелах (дБ).

Дія шумів на людину залежить від їхньої інтенсивності, тривалості впливу
і може привести до зниження гостроти слуху й інших професійних
захворювань.

Гігієнічні рівні шуму для різних умов життєдіяльності людини
установлюються відповідними державними стандартами. Так, наприклад,
припустимий рівень шуму для умов праці не повинний перевищувати 45…85
дБ, а короткочасно припустимий – 110…125 дБ.

Вібрації являють собою механічні коливання твердих тіл (деталі машин),
що характеризуються частотою, амплітудою і швидкістю. За способом
передачі коливань на людину вони можуть бути загальними (передаються на
все тіло) і локальними (передаються через окремі органи). Вібрації
уражають опорно-руховий апарат і внутрішні органи, викликаючи вібраційну
хворобу.

Захист від шумів і вібрацій забезпечується організаційно-технічними
способами зменшення їхнього утворення і поширення, а також використанням
засобів індивідуального і колективного захисту.

Термічні фактори характеризуються показниками температури, вологості і
рухливості повітря. Ці показники повітряного середовища обумовлені
кліматичними умовами, техногенними й іншими причинами.

Температура, вологість і рухливість повітря і повітряного середовища
населених пунктів забезпечують протікання багатьох життєве важливих
процесів в організмі людини, а при певних (дискомфортних) умовах можуть
істотно знижувати працездатність людини й обумовлювати небезпечні для
життя і здоров’я наслідки (теплові удари, опіки, обмороження і т.д.).

Практикою встановлено, що продуктивність праці людини істотно знижується
(на 50…60%) при температурі повітря +360С, а при впливі на відкриті
ділянки тіла сонячної енергії і високих температур можливі опіки різного
ступеня тяжкості й інші небезпечні для здоров’я наслідки. Низькі
температури здійснюють охолоджувальну дію і приводять до переохолодження
організму й обмороженню окремих ділянок тіла.

Вологість і рухливість є важливими показниками атмосферного повітря і
повітряного середовища населених людиною об’єктів, що за певних умов
здійснюють охолоджувальну дію на організм людини, викликаючи негативні
наслідки.

Охолоджувальна дія вологого повітря обумовлена, головним чином, високою
теплопровідністю води, що майже в 27 разів вище теплоповодності повітря.
Тому, при високій відносній вологості (понад 60%) настають дискомфортні
мікрокліматичні умови, які приводять до переохолодження чи перегріву
організму.

Високою теплопровідністю води обумовлена також безпека мешкання людини у
воді. Так, наприклад, тривалість безпечного мешкання людини у воді з
температурою +100С (весна, осінь) складає 20…40 хвилин, а при
температурі +2..30С (зима) переохолодження настає через 10…15 хвилин.

На зниження тепловтрат організмом істотний вплив роблять наявність
одягу, фізичний стан людини та інші фактори.

Охолоджувальна дія рухливості повітря (вітру) для деяких значень
температури і швидкості вітру наведені в табл.2.

Т а б л и ц я 2

Середні показники охолоджувальної дії вітру

Швидкість вітру,

м/с Температура повітря, 0С

10 5 0 -5 -10 -20

4…5 4 -2 -8 -14 -21 -34

6…7 2 -5 -12 -19 -25 -39

8…9 0 -7 -14 -22 -29 -43

10 -1 -8 -15 -23 -30 -44

З наведених у табл.2 даних видно, що навіть при позитивних значеннях
температури повітря і великих швидкостях вітру можливі випадки (для
легко одягнених людей) переохолодження організму і відповідні наслідки
цього впливу.

Комфортними метеорологічними (мікрокліматичними) умовами мешкання людини
і її життєдіяльності прийнято вважати показники, приведені в табл.3.

Т а б л и ц я 3

Показники комфорту середовища мешкання людини

Фактори Умови мешкання

природне середовище Житло

Температура повітря, 0С 20 18…20

Відносна вологість, % 50 30…60

Рухливість повітря, м/с штиль не більш 0,1

Таким чином, термічні фактори середовища мешкання багато в чому
обумовлюють не тільки комфортні умови життєдіяльності людини, але і
негативні наслідки при екстремальних (дискомфортних) ситуаціях.

Радіаційний фактор обумовлений ядерними й іншими видами випромінювань як
природного , так і антропогенного походження.

Про існування цього фактора на Землі науці стало відомо з відкриттям у
1896 р. явища радіоактивності.

Джерелами природного радіаційного фактора (радіаційного фону) є
радіоактивні речовини (РР), які містяться в літосфері, гідросфері й
атмосфері, а також різні види космічного випромінювання.

Значна частина космічних видів випромінювань поглинається (екранується)
атмосферою Землі і лише незначна їхня частина (з енергією понад 1012
електрон-вольт) досягають літосфери і гідросфери.

Наукою встановлено, що природний радіаційний фон (РФ) на 85% формується
на рахунок РР (урану, торія і їхніх дочірніх продуктів), які находяться
в земній корі.

Інтенсивність РФ оцінюється активністю РР і радіонуклідів, що утворяться
в атмосфері під впливом космічних видів випромінювань. Основні
показники, які використовуються для оцінки інтенсивності радіаційного
фактора приведені в табл.4.

Т а б л и ц я 4

Фізичні величини радіаційного фактора

Фізична величина Одиниця виміру Співвідношення між одиницями виміру

система СІ позасистемна

Активність Бекерель (Бк) 1 розпад за сек. Кюрі (Ки)

3,7. 1010розп/с 1 Ки= 3,7.1010Бк

Потужність дози випромінювання Грей за сек. (Гр/с) Рад/год 1 Гр/с= 1.102
рад/с

Доза випромінювання:

-поглинена

-еквівалентна

Грей (Гр) Зіверт (Зв)

Рад

Бер

1 Гр=100 рад

1 Зв= 100 бер

Вплив природного РФ на організм людини оцінюється дозою зовнішнього
опромінення, що за даними Міжнародної комісії з радіаційного захисту
(МКРЗ) у середньому складає 1,3 мЗв у рік.

Відомі регіони в Італії, Китаї, Нігерії, Франції й інших державах, де
показники природного РФ у десятки разів перевищують середні значення і
використовуються в оздоровчих цілях.

Штучний РФ обумовлений, як правило, розсіяними в біосфері Землі
радіоактивними речовинами антропогенного походження. Учені вважають, що
показники цього фона не перевищують 1…3% від природного РФ. Основними
джерелами штучного РФ є об’єкти атомної енергетики, випробування
ядерної зброї та інші причини.

Електромагнітний фактор обумовлений фізичними процесами і явищами
природного й антропогенного походження. Основними джерелами цього
фактора є: магнітне поле Землі, високовольтні лінії електропередач,
радіотехнічні пристрої та об’єкти, ядерні перетворення й ін.

Особливе місце серед природних джерел, що формують електромагнітний
фактор, займають явища, обумовлені магнітним полем Землі і сонячною
активністю.

Наукою встановлено, що наявність гігантського енергетичного каркаса
Землі, геологічних розламів у земній корі та інших геофізичних явищ, які
протікають у надрах Землі, формують геопатогені та геомантійні зони,
здатні впливати на живу природу та організм людини.

Геопатогені зони являють собою геофізичні аномалії складного походження,
у яких є локальні місця розмірами 10х10 (10х20) см, здатні впливати на
біоенергетику людини й інші живі організми.

Зовнішніми ознаками цих місць є мурашники, дерева, які підпали під дію
блискавичних розрядів та ін. К геопатогеним місцям воліють кішки
(собаки – уникають) і інші організми. У цих місцях добре ростуть дуб,
ясен, горіх і інші види рослинності.

Геомантійні зони мають орієнтовану за сторонами світу складну структуру
і є джерелом енергетичного підживлення багатьох живих організмів і
людини. Розміри цих зон можуть досягати десятки (сотні) квадратних
метрів. У місцях геомантійних зон будуються, як правило, культові й інші
об’єкти.

Антропогенними джерелами електромагнітного фактора є радіотехнічні
об’єкти (станції виявлення повітряних цілей і т.п.), високовольтні лінії
електропередач, термічні процеси, ядерні вибухи і т.д.

Електромагнітний фактор небезпечний для здоров’я людей при тривалому
їхньому перебуванні (проживанні) у зонах його впливу.

Безпека населення та осіб, які експлуатують антропогенні джерела,
забезпечується виконанням вимог відповідних державних стандартів,
санітарних норм і правил.

2.2. Хімічні фактори середовища мешкання людини

Основними показниками хімічних факторів середовища мешкання людини є
газовий склад атмосфери (повітряного середовища населених об’єктів) і
наявність у повітрі, воді і ґрунті шкідливих для організму людини
речовин.

Газовий склад повітря в приземних шарах атмосфери, як відомо, містить
азот (79% за обсягом), кисень (20,93%), вуглекислий газ (0,03%) і інші
гази (аргон, неон, метан, радон і т.д.)

Особливу значимість для життєдіяльності людини та інших живих організмів
має кисень. Кисень споживається в процесах дихання, окислювання і
горіння. У стані спокою людина робить 16…20 подихів за 1 хвилину,
споживаючи при цьому в 1 годину близько 25 літрів кисню.

Середні показники споживання людиною кисню і виділення вуглекислого газу
і води при різних фізичних навантаженнях приведені в табл.5.

Таким чином, у процесі життєдіяльності організм людини постійно споживає
кисень і виділяє в навколишнє середовище

Т а б л и ц я 5

Середні показники споживання кисню

і виділення вуглекислого газу і води

Інтенсивність фізичного навантаження Споживання кисню, л/г Виділення

вуглекислого газу, л/г воды, грам/г

Стан спокою 20…25 15…20 40…50

Легке навантаження 25…30 20…25 60…70

Середнє навантаження до 35 до 30 до 75

Важке навантаження 60…120 50…100 до 130

вуглекислий газ і воду, створюючи при цьому дискомфортні мікрокліматичні
умови в населених об’єктах (житло, робоче місце і т.д.).

У природних умовах природний газовий склад атмосферного повітря й інші
показники атмосфери відновлюються і підтримуються, як відомо, завдяки
рослинності і світовому океану, а в населених об’єктах – шляхом
провітрювання, вентилювання і використання різних засобів і способів
регенерації повітря.

Кількість атмосферного повітря (V), яке необхідне для забезпечення
життєдіяльності людини, що знаходиться в ізольованому об’єкті, може
визначатися за формулами:

у який: ? (m) – кількість кисню (вуглекислого газу), який
споживається (виділяється) людиною за 1 годину;

C п.д. – гранично допустима концентрація кисню

(вуглекислого газу) у об’єкті мешкання, %.

Для гранично допустимих концентрацій О2 та СО2 (C п.д. = 19% і 1%
відповідно) обсяг атмосферного повітря, необхідного для забезпечення
життєдіяльності людини протягом 1 години (при дотриманні спокою),
повинний складати не менш 1…1,5 м3.

де: W – об”єм приміщення, м3;

V – кількість повітря, необхідна людині на 1 годину, м3/год;

N – кількість людей, осіб.

Так, наприклад, при внутрішньому об”ємі населеного ізольованого об’єкта
W = 10 м3, N = 5 осіб і V = 1 м3 , тривалість безпечного перебування (у
стані спокою) складає не більш 2 годин.

Наявність у повітрі, воді і ґрунті шкідливих речовин є найважливішим
показником сучасного стану біосфери Землі, що багато в чому обумовлює
стурбованість вчених і світової громадськості за долю живої природи і
людини.

Німецький дослідник Г.Хефлинг у своїй книзі “Тривога в 2000 році” назвав
бомбами уповільненої дії на нашій планеті повітря, воду, сміття,
хімікати й атомну енергетику.

Основними забрудниками повітря, води і ґрунту є пари, гази та аерозолі
шкідливих речовин, що надходять у навколишнє середовище, як правило, у
результаті виробничої діяльності людини..

За ступенем небезпеки для організму людини ці речовини прийнята поділяти
на 5 груп: надзвичайно токсичні, високотоксичні, сильнотоксичні, помірно
токсичні і малотоксичні (табл.6).

Надзвичайно токсичні, високотоксичні і сильнотоксичні хімічні сполуки
(речовини) відносяться до групи небезпечних хімічних речовин (НХР).

Т а б л и ц я 6

Показники токсичності шкідливих речовин

Група токсичності Концентрація LC50, мг/л Токсодоза LD50, мг/кг

Надзвичайно токсичні нижче 1 нижче 1

Високотоксичні 1…5 1…50

Сильнотоксичні 6…20 51…500

Помірнотоксичні 21…80 501…5000

Малотоксичні 81…160 5001…15000

Найбільш розповсюдженими НХР є: ціаністий водень (синильна кислота),
фосген, аміак, окис вуглецю, етилен, сірковуглець, сірчаний цинк, окисли
азоту і багато інших хімічних сполук не біологічного походження.

Особливу небезпеку для людини і живої природи викликають хімічні
сполуки, створені для військових цілей.

2.3. Біологічні фактори середовища мешкання людини

Під біологічними факторами середовища мешкання людини прийнято розуміти
сукупність санітарно-гігієнічних і епідеміологічних показників
навколишнього середовища, робочого місця, житла й інших об’єктів, які
здатні впливати на стан здоров’я людини і його працездатність.

Основними показниками біологічних факторів середовища мешкання людини є
наявність і кількісний зміст у повітрі, воді і ґрунті, продуктах
харчування і об’єктах мешкання хвороботворних мікроорганізмів (бактерії,
віруси, грибки і т.д.) і інших джерел захворювань..

Біологічні фактори, як і багато фізико-хімічних показників середовища
мешкання людини, обумовлені біотичними (природними) і антропогенними
причинами.

Існуючі в природі форми взаємодії між живими організмами (рослинність –
тваринний світ – мікроорганізми) забезпечують процеси саморегуляції і
стабільність їхнього функціонування, у тому числі і багато аспектів
життєдіяльності людини.

Природними причинами порушення процесів стабільності та саморегуляції
живих організмів є кліматичні показники біосфери, при яких створюються
сприятливі умови для багатьох патогенних для організму людини
мікроорганізмів.

Найбільш сприятливими кліматичними умовами для розвитку більшості
мікроорганізмів є : відсутність сонячної радіації, висока вологість,
температура повітря й інші фактори. В Україні і більшості країн Європи
такі умови створюються, як правило, в осінньо-зимовий період.
Характерними для цього періоду джерелами небезпеки є вірусні
захворювання (епідемії грипу і т.п.).

До антропогенних причин і джерел порушення саморегуляції між живими
організмами можуть бути віднесені шкідливі для навколишнього середовища
виробництва, санітарно-гігієнічні показники житла, робочого місця і т.д.

Найбільшу небезпеку для живої природи і людини представляють спеціально
відібрані для знищення рослинності, поразки людей і тварин патогенні
мікроорганізми, які використовуються як біологічні рецептури для
терористичних актів і ведення воєн.

Психологічні фактори середовища мешкання людини

Взаємодія організму людини з навколишнім середовищем здійснюється за
допомогою органів почуттів (рецепторів) і нервової системи.

Фізіологічною основою цієї взаємодії є відчуття і сприйняття, що
виникають при тих чи інших впливах подразників на відповідні органи
почуттів людини.

Особливе місце серед великої різноманітності подразників займають
фактори і явища, які роблять вплив на психіку людини і його поведінку в
екстремальних ситуаціях.

За характером і ступенем впливу на психіку людини і її поведінку ці
подразники можуть бути умовно розділені на дві групи:

фактори і явища, що роблять сприятливий вплив на психіку і
працездатність;

фактори, що роблять вплив, який травмує психіку і приводить до зниження
або втрати працездатності людини.

Встановлено, що сприятливий вплив на психіку і працездатність людини
можуть робити природні показники біосфери (ландшафт), естетичні та
мікрокліматичні показники житла і робочого місця й інші фактори.

Вплив, що травмує психіку і зменшує працездатність людини роблять, як
правило, абіотичні фактори середовища мешкання, які різко змінюються, і
раптово виникаючі явища (землетруси, аварії і катастрофи), а також
епідемії, війни й інші ситуації.

Основними формами прояву впливу факторів, які травмують психіку людини є
стресові стани й інші порушення вищої нервової діяльності (депресії,
неврози, психози і т.д.)

Більшість факторів, які роблять вплив на психіку людини і його
працездатність, вивчені досить добре й успішно реалізуються на практиці.

Характер і ступінь впливу надсильного подразника (зовнішня картина
ядерного вибуху, наслідку землетрусу і т.п.) на працездатність
(боєздатність) багато в чому залежать від підготовленості людини до
сприйняття тих чи інших впливів.

Фахівцями встановлено, що в людей, які мають високі
морально-психологічні якості, вплив стресових ситуацій на показники
працездатності значно менший, чим у людей, які мають низькі
морально-психологічні якості. Втрачені здібності в людей, які мають
високі морально-психологічні якості, відновлюються в більш короткий
термін.

Рис.2. Тривалість і ступінь впливу надсильного подразника на
працездатність (боєздатність) людини: 1(2) – високі (низькі)
морально-психологічні якості

З даних, приведених на рис.2 випливає, що найбільшому психологічному
впливу піддаються люди, які мають низькі морально-психологічні якості.
Це, як правило, люди, що не мають достатніх знань про характер і можливі
наслідки впливу того чи іншого фактора.

Таким чином, негативні наслідки впливу багатьох подразників можуть бути
значною мірою знижені завдяки придбанню людиною відповідних знань, умінь
і навичок.

Установлено також, що багато показників навколишнього середовища (форма
предмета, забарвлення й ін.) роблять відповідний емоційний вплив на
життєдіяльність і показники працездатності людини.

Відомим французьким ученим Ле Корбюз”є (1887-1965 рр.) встановлено, що
кольорові тони можуть за певних умов обумовлювати емоційний відбиток на
діяльність людини, викликаючи стан задоволеності і збудження,
заспокоєння і байдужності і т.д.

Найбільш характерні емоційні стани, які викликані кольоровими тонами (за
Ле Корбюз”є) приведені в табл.7.

Т а б л и ц я 7

Кольорові тони Емоційний вплив на психіку

Червоний Спонукає до дій, привертає увагу

Жовтий Заспокоює і веселить

Зелений Заспокоює й умиротворяє

Блакитний Створює враження простору і відпочинку

Сірий Насторожує і пригнічує

Чорний Гнітить, наводить на похмурі думки

Білий Розслаблює

Коричневий Діє присипляюче

Фіолетовий Викликає байдужність, принижує гідність

Розглянуті основні фактори середовища мешкання сучасної людини
обумовлюють необхідність глибокого вивчення і розуміння характеру і
наслідків їхнього впливу на навколишнє середовище і живу природу, а так
само відповідного реагування на виникаючі екстремальні ситуації.

МЕХАНІЗМИ І НАСЛІДКИ ВПЛИВУ

ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

3.1. Взаємодія іонізуючих випромінювань

з речовиною

Відкриття рентгенівських променів і явища радіоактивності дозволило
англійському фізику Е.Резерфорду (1871-1937рр.) установити фізичну
природу ядерних перетворень і механізми їхньої взаємодії з атомами
речовини.

У 1899 р. і в наступні роки Е.Резерфордом були відкриті альфа- і
бета-випромінювання і створена теорія розпаду радіоактивних речовин.
Було встановлено також, що обидва види цих випромінювань мають здатність
збуджувати та іонізувати атоми (молекули) речовини й утворювати при
цьому раніше не властиві їм сполуки, а отже, і впливати на живі
організми. З відкриттям гама-квантів і інших елементарних часток,
питання забезпечення радіаційної безпеки осіб, що працюють із джерелами
іонізуючих випромінювань, і населення, яке проживає в районах з
підвищеним вмістом радіоактивних речовин, придбали міжнародну
значимість.

Механізми взаємодії радіоактивних випромінювань (альфа-, бета-,
гама-) з речовиною обумовлені, як правило, процесами передачі енергії
орбітальним електронам атомів. За певних умов, деякі види випромінювань
(альфа-, нейтрони) можуть проникати в ядра атомів, викликаючи ядерні
реакції.

Процеси передачі енергії атомам (молекулам) речовини протікають у дуже
короткий час і завершуються іонізацією середовища – утворенням
позитивних і негативних зарядів (іонів).

Прикладом передачі гамма-квантами енергії атомам речовини та утворенням
позитивних і негативних зарядів може служити процес, що одержав назву
“фотоелектричного ефекту”, мал.3. При цьому процесі гамма-квант передає
свою енергію одному з електронів, розташованих на внутрішніх орбітах
електронної оболонки атома, обумовлюючи тим самим відрив електрона від
атома та утворення пари іонів. Електрон, що відірвався, володіє великою
кінетичною енергією й обумовлює наступні процеси взаємодії з
біологічними об’єктами (тканинами).

Рис.3. Процес взаємодії гамма-випромінювання з атомом речовини
(фотоелектричний ефект)

Механізми взаємодії іонізуючих випромінювань (ІВ) з речовиною залежать
від виду й енергії випромінювання, а також від щільності середовища. Ці
властивості ІВ визначають глибину їхнього проходження крізь середовище і
можливості по іонізації атомів (молекул) речовини.

Для альфа-випромінювань (ядра атомів гелію) глибина проходження в
повітрі виміряється сантиметрами, а в рідких і твердих тілах – тисячними
частками сантиметра. Для бета-випромінювань (потік електронів) ця
величина може досягати декількох десятків метрів.

Найбільшою проникаючою здатністю володіють гамма-кванти і нейтрони.
Глибина проходження гамма-квантів і нейтронів у повітрі може досягати
декількох сотень метрів.

Установлено, що процеси взаємодії ІВ з речовиною приводять до зміни
фізико-хімічних властивостей різних матеріалів і інших наслідків.

Ці властивості ІВ знаходять широке застосування в багатьох сучасних
технологіях і медицині.

Широке використання джерел ІВ в життєдіяльності сучасної людини
обумовили актуальність проблеми забезпечення радіаційної безпеки
населення, що може бути успішно вирішена при глибокому вивченні і
розумінні механізмів, що лежать в основі взаємодії радіоактивних речовин
з атомами і молекулами тканин живих організмів.

3.2. Вплив іонізуючих випромінювань

на організм людини

Перші відомості про вплив іонізуючих випромінювань, що ушкоджує, зокрема
рентгенівського, були отримані в 1896 р.

Характерними ознаками впливу, що ушкоджує, і наступних захворювань були
почервоніння і набряки шкіри, утворення виразок, випадання волосся й
інші поразки.

Аналогічні поразки шкіри рук були виявлені в багатьох вчених і лікарів,
що займалися вивченням властивостей радію.

Ці й інші спостереження стали першими сигналами про радіаційну небезпеку
рентгенівських променів і радію. Людство високо оцінило подвиг
лікарів-ентузіастів, які стали жертвами пошуку шляхів і методів захисту
від них, спорудивши їм меморіал перед лікарнею, що носить ім’я
Г.Е.Альберса-Шенберга в Німеччині. На обеліску були висічені імена 186
лікарів і вчених, потерпілих від променевої хвороби.

Установлено також, що взаємодія іонізуючих випромінювань з біологічними
об’єктами (речовиною клітки), що містять воду, протікають у три етапи.

На першому етапі випромінювання впливає на складні макромолекулярні
утворення, іонізуючи і збуджуючи їх. При поглиненій дозі 10 Гр (1000
рад) у клітці утвориться до 3.106 іонізованих і збуджених молекул. На ці
процеси прямого впливу витрачається до 80% поглиненої енергії.

Фізична суть цього етапу впливу складається у вибиванні електронів з
молекул води й утворенні, так званих молекулярних іонів, що несуть
позитивний і негативний заряд:

Н2О ? Н2О+ + е–

Н2О + е– ? Н2О–

Молекулярні іони води нестійкі і розпадаються з утворенням радикалів Н+,
ОН, Н, ОН–. Вважається, що основний ефект променевого впливу обумовлений
радикалами Н, ОН, і НО2. Радикал НО2, що володіє високою окислювальною
спроможністю, утворюється при опроміненні води в присутності кисню:
Н+О2?НО2. Цим пояснюється кисневий ефект, що спостерігається при
зниженні концентрації кисню в період опромінення і зменшенню ефекту
впливу іонізуючих випромінювань на живий організм.

Цей етап взаємодії іонізуючих випромінювань з біологічним об’єктом
прийнято називати фізичною стадією променевого впливу.

Другий етап взаємодії іонізуючих випромінювань з біологічними об’єктами
включає процеси хімічної взаємодії радикалів білків, нуклеінових кислот
і ліпідів з водою, киснем, радикалами води і біомолекулами, які
приводять до виникнення органічних перекисів, швидкопротікаючих реакцій
окислення і появі безлічі змінених молекул. Це етап фізіко-хімічної
взаємодії.

Третій етап взаємодії обумовлений вивільненням ферментів із клітинних
органел і зміною їхньої активності. Під впливом цих ферментів
відбувається розпад високомолекулярних компонентів клітин, у тому числі
нуклеінових кислот (ДНК, РНК) і білків. Цей етап взаємодії прийнятий
вважати біохімічним.

Наступні етапи розвитку променевої поразки виявляються в зміні
спадкоємних структур (мутацій) життєво важливих органів.

Чутливість клітин різних органів значною мірою залежить від швидкості
обмінних процесів, які протікають у них. Критичним моментом у житті
клітин є процес їхнього самоподвоєння, що протікає в кілька етапів
(фаз). Найбільш важливими фазами клітинного циклу є процеси синтезу
ферментів для подвоєння ДНК (дезоксирибонуклеінова кислота) і формування
інших елементів клітини (цитоплазми, органоідів і ін.) Знаходячись у
цьому стані клітина найбільш чуттєва до впливу радіації й інших агентів
навколишнього середовища, що її ушкоджують.

Тому, найбільш чутливі до впливу іонізуючих випромінювань є клітини, які
мають нетривалий клітинний цикл (10…30 годин) і швидко зростаючі
органи й організми. Чутливість ссавців і людини до іонізуючого
випромінювання багато в чому залежить від їхнього фізіологічного стану,
віку й умов життєдіяльності. Найбільш чутливі до опромінення організми,
які швидко зростають (ембріони і немовлята) або старіють (літні люди):
перші – за рахунок підвищеної міотичної активності; другі – за рахунок
погіршення здатності клітин і тканин до самовідновлення.

За ступенем чутливості організму людини до іонізуючого випромінювання
всі органи прийнято поділяти на три групи, табл.8. Викладені
механізми та етапи взаємодії іонізуючих випромінювань з клітинами живих
організмів далеко не вичерпують усі відомості, накопичені наукою до
теперешнього часу. Разом з тим, ці наукові уявлення, які мають описовий
якісний характер, широко використовуються в наші дні при рішенні проблем
радіаційної безпеки людини.

Т а б л и ц я 8

Критичні до впливу опромінення органи людини

Група критичних органів Критичні органи

І Червоний кістковий мозок, гонади (полові залози), усе тіло

ІІ М’язова і жирова тканини, щитовидна залоза, кришталик ока, внутрішні
органи (шлунково-кишковий тракт, легені, нирки, печінка й ін.)

ІІІ Хрящова і кісткова тканина, передпліччя, щиколотки, стопи, шкіра

3.3. Основні реакції організму людини

на вплив іонізуючих випромінювань

Сучасною наукою і міжнародною практикою накопичений великий обсяг знань
про біологічну дію іонізуючих випромінювань. Найбільше повно вивчене
однократна дія великих доз випромінювання (порядку сотень бер), а також
наслідки тривалого (хронічного) впливу.

Найменш вивчені наслідки впливу іонізуючих випромінювань при надходженні
їх усередину організму, що одержали назву «внутрішнього опромінення».

Установлено, що ефекти впливу і тяжкість поразки при усіх видах впливу
іонізуючих випромінювань багато в чому залежать від дози радіації і
тривалості опромінення.

Можливі наслідки впливу іонізуючих випромінювань на організм людини при
однократному опроміненні (до 4 діб) приведені в табл.9.

Т а б л и ц я 9

Наслідки впливу однократних доз опромінення

Доза радіації, рад

Наслідки поразки Утрата працездатності найближчим часом, %

50 Відсутні –

100 У 5% нудота і блювота 2…5

200 У 30…50 % нудота і блювота через кілька годин 30…50

250 Майже у всіх опромінених нудота і блювота 100

300 Смертність складає до 10% 100

500 Те ж, близько 50% 100

Більш 600 Те ж, 100% (при відсутності лікування) 100

Первинною реакцією організму людини до опромінення, як видно з табл.9, є
нудота і блювота, які багато в чому зумовлюють його працездатність.

Наслідки впливу при хронічному опроміненні великими дозами радіації
(більш 1000 бер) дуже різноманітні. Основними проявами цього опромінення
є локальні поразки шкіри, кришталика ока, кісткового мозку й інші ознаки
променевої хвороби.

Крім перерахованих ефектів впливу, можливі віддалені стохастичні
(ймовірні) наслідки: соматичні (тілесні) і генетичні. Особливе місце між
цими видами впливу займають ембріотоксичні ефекти (наслідки опромінення
ембріона). Ембріони дуже чутливі до опромінення в період утворення
основних органів (1…3 місяці вагітності).

Установлено також, що при дозах опромінення до 1 Гр працездатність
людини практично зберігається. Можливі незначні зміни в крові, не
потребуючі вживання заходів медичної профілактики. У випадках
опромінення дозами радіації понад 1 Гр може наступити променева хвороба
різного ступеня тяжкості.

Клінічні форми і ступінь тяжкості променевої хвороби приведені в
табл.10.

Т а б л и ц я 10

Клінічні форми променевої хвороби

Доза, Гр Клінічна форма Ступінь тяжкості і

Результат променевої хвороби

1…2 Кістково-мозкова Легка (1 ступінь), результат – сприятливий

2…4 Те ж Середня (2 ступінь), результат – відносно сприятливий

4…6 Те ж Важка (3 ступінь), результат – сумнівний

6…10 Те ж Украй важка (4 ступінь), результат- несприятливий

10…20 Кишкова Летальний результат на 8…16 добу

20…80 Судинна Летальний результат на 4…7 добу

Більш 80 Церебральна Летальний результат на 1…3 добу

З приведених у табл.10 даних видно, що при дозах опромінення 1…10 Гр
найбільшому впливу піддається кров і кровотворні органи (кістковий
мозок).

Наслідки впливу джерел іонізуючих випромінювань (радіонуклідів), що
надійшли усередину організму через органи дихання і шлунково-кишковий
тракт, залежать від фізико-хімічних властивостей радіонуклідів, таких як
радіотоксичність і хімічна токсичність, а також від тривалості
надходження і характеру розподілу в організмі.

Токсичність радіонуклідів значною мірою обумовлена видами радіоактивних
перетворень і їхньої енергії. Сучасною наукою і практикою встановлено,
що найбільш ймовірними результатом внутрішнього опромінення серед
гірників є рак легень (гірська хвороба) і органів травлення.

Дослідження з оцінки умов праці в шахтах з видобутку свинцевих руд
(Чехія) показали, що від високих концентрацій радону і його дочірніх
продуктів за 15…17 років (термін розвитку рака) тканини легких
гірників одержували дозу не менш 1000 берів. Установлені були також
причини загибелі більш 40 робітниць підприємств (США. 1926р.), зв’язаних
з використанням радію як добавки для одержання сполук, які світяться.

Сумарна доза, що приводила до поразки опромінених тканин і загибелі цих
людей, також складала не менш 1000 бер.

Поряд з радіотоксичністю багатьох радіонуклідів, які обумовлюють
злоякісні пухлини й інші генетичні наслідки, деякі радіоактивні речовини
(рубідій – 87, індій-115, неодим –144, самарій – 147, реній – 187 і ін.)
мають яскраво виражену хімічну токсичність.

За характером розподілу в організмі людини радіоактивні речовини умовно
поділяють на три групи:

що відкладаються переважно в кістах (кальцій, стронцій, барій, радій,
ітрій, цирконій і ін.);

які концентруються в печінці (церій, лантан, нітрат плутонію, прометій);

які рівномірно розподіляються по всіх органах (водень, вуглець, інертні
гази, залізо, полоній і ін.)

Надходження і розподіл хімічних елементів в організмі людини обумовлено,
як відомо, біологічною потребою клітин, тканин і органів усіх живих
організмів.

Основні хімічні елементи, що входять до складу найбільш важливих органів
організму людини, приведені в табл.11.

Т а б л и ц я 11

Хімічні елементи, що входять до складу організму людини

Орган людини Хімічні елементи

М’язи Калій, рубідій, стронцій

Жирова тканина Вуглець

Кісткова тканина Берилій, фтор, кадмій, ітрій, цинк, стронцій, свинець,
молібден, ніобій і ін.

Печінка Скандій, кобальт, марганець, мідь, нікель, тантал, срібло,
золото – 196

Нирки Германій, марганець, іридій, платина, телур, золото – 196

Селезінка Індій, кобальт, полоній

Щитовидна залоза Йод, астат, реній

Усі необхідні організму людини мікроелементи надходять в організм, як
правило, через органи дихання, з водою і їжею. Тому, в умовах
забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами в
організм людини і тварини можуть надходити радіонукліди багатьох
хімічних елементів і обумовлювати, тим самим, процеси, що приводять до
викладених вище наслідків.

Поряд з наслідками негативного впливу іонізуючих випромінювань на живі
організми, радіаційний фактор може за певних умов стимулювати процеси
їхньої життєдіяльності: прискорювати ріст, підвищувати стійкість до
несприятливих умов мешкання і т.д.

У рослинному світі діапазон «стимулюючих доз» більш широкий, чим у
ссавців. Так, наприклад, передпосівне опромінення насіння деяких
сільськогосподарських культур дозами 5…50 Гр прискорює проростання
насіння на 1…2 тижня і збільшує врожайність на 10…20% і більш.

Однак, вплив іонізуючих випромінювань стимулює далеко не всі біологічні
процеси, що протікають у живих організмах. Тому, необхідність пошуку і
наукового обґрунтування безпечних показників радіаційного впливу є
найважливішою задачею сучасної науки і практики.

3.4.Принципи і норми радіаційної безпеки

До рішення проблеми про припустимі показники радіаційного фактора і
безпечних доз опромінення людини вчені підійшли на основі наукових знань
про фізичну природу іонізуючих випромінювань і даних спостережень за
різними біологічними об’єктами, що піддавалися впливу радіації.

Перші кроки в рішенні проблеми радіаційної безпеки людини були зроблені
з початком створення (1921р.) у багатьох розвинутих країнах світу
національних комітетів із захисту від іонізуючих випромінювань.

Однак, тільки в 1934р. Міжнародна комісія з захисту від рентгенівського
випромінювання і радію (МКРЗ, створена в 1928р.) уперше рекомендувала
національним комітетам і урядам прийняти в якості гранично допустимої
дози (ГДД) 200 мР/добу (1200 мР у тиждень) для осіб, що працюють із
джерелами випромінювань.

Другий етап обґрунтування доз припустимого опромінення був обумовлений
нагромадженням наукових даних про віддалені наслідки впливу іонізуючих
випромінювань і появою високовольтних рентгенівських установок. Ці
обставини послужили підставою для МКРЗ про зниження в 1948р. ГДД у 4
рази (50 мР/добу). У цьому ж році в рекомендаціях МКРЗ по радіаційній
безпеці вперше було введене поняття про «критичні органи» – органи,
опромінення яких може заподіяти найбільшу шкоду живому організму. До
таких органів були віднесені шкіра, кровотворні тканини, гонади і
кришталик ока.

Виходячи з генетичної небезпеки іонізуючих випромінювань, наприкінці
1958р. МКРЗ, а в 1959р. Міжнародний конгрес радіологів прийняли рішення
про затвердження нових ГДД опромінення, які одержали загальне визнання і
знайшли своє відображення в рішеннях національних комітетів з
радіаційного захисту.

Таким чином, за період з 1934 по 1959 р.р. ГДД були тричі переглянуті і
знижені в 12 разів.

У наступні десятиліття продовжувалося уточнення окремих нормативних
положень з радіаційної безпеки, які знайшли своє відображення в
публікаціях МКРЗ 1966, 1969, 1971 і 1977 р.р.

На підставі цих матеріалів і результатів досліджень вітчизняних вчених у
колишньому СРСР у 1969 р. були розроблені «Норми радіаційної безпеки»
(НРБ-69), що потім переглядалися в 1976 р. і після аварії на
Чорнобильської АЕС (1987р.)

Важливим етапом у рішенні проблеми національної радіаційної безпеки в
Україні було прийняття закону «Про використання ядерної енергії і
радіаційну безпеку України» і норм радіаційної безпеки України
(НРБУ-97).

Закон «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» і НРБУ-97
є основними нормативними актами, які встановлюють пріоритет радіаційної
безпеки населення і навколишнього природного середовища в Україні. У цих
нормативних актах реалізовані рекомендації МКРЗ і основні принципи
радіаційної безпеки, суть яких зводиться до наступного:

не перевищення встановленої основної дозової межі опромінення;

виключення всякого необґрунтованого опромінення;

зниження дози опромінення до можливо низької межі.

Нормативними актами з радіаційної безпеки визначені також основні
принципи державної політики в сфері використання ядерної енергії і
радіаційного захисту, права громадян і компетенції органів влади та інші
важливі заходи, які забезпечують правову відповідальність за радіаційну
безпеку в Україні.

Відповідальність за виконання НРБУ-97 покладена на фізичних і юридичних
осіб, незалежно від форм власності і підпорядкованості, що
використовують, зберігають, транспортують і здійснюють поховання джерел
іонізуючого випромінювання, а також на керівників і посадових осіб
органів виконавчої влади.

Нормами радіаційної безпеки України визначені також категорії осіб, що
опромінюються, і межі річних доз їхнього опромінення. Відповідно до
НРБУ-97 усе населення прийнято поділяти на три категорії (А, Б, В).

До категорії А віднесені особи (персонал), які постійно або тимчасово
працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

До категорії Б – особи (персонал), які безпосередньо не зайняті роботою
з джерелами іонізуючих випромінювань, але за умовами розташування
робочих місць можуть піддатися додатковому опроміненню від розташованих
поблизу радіаційно небезпечних об’єктів.

До категорії В – усе населення (держави).

Межі доз опромінення для категорій осіб, які опромінюються,
установлюються, як правило, показниками доз зовнішнього опромінення й
окремих органів і тканин (критичних органів). НРБУ-97 заборонено
допускати до роботи з джерелами іонізуючих випромінювань осіб молодше 18
років. Регламентовано інші важливі аспекти радіаційної безпеки в
Україні.

ЗАГАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ

ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН І ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ОТРУЄНЬ

4.1. Поняття про отруйні речовини і їхня класифікація

Під терміном «отруйні речовини» прийнято розуміти будь-яку речовину
небіологічного (біологічного) походження, здатну при попаданні в живий
організм порушувати рівновагу між індивідуумом і навколишнім
середовищем, викликаючи при цьому різні за формою і ступенем тяжкості
синдроми (болючі, судорожні і т.д.).

Багато отруйних речовин володіють як вибірковим, так і широким спектром
дії на живі організми. Ця обставина утрудняє встановленню єдиного
підхіду до їх класифікації.

Найбільш прийнятним підходом до класифікації отруйних речовин прийнято
вважати їхні фізико-хімічні і біологічні властивості.

За фізико-хімічними і біологічними властивостями отруйні речовини
поділяються на 2 групи:

отрути небіологічного походження (неорганічні й органічні речовини);

отрути біологічного походження (отрути бактерій, рослин і тварин).

В еволюційному плані такий підхід до класифікації отруйних речовин
дозволяє розглядати отрути не тільки як небезпечні для середовища
мешкання живих організмів компонента, але і як фактори, що сприяють
виробленню в них відповідних захисних механізмів.

4.2. Механізми токсичної дії отруйних речовин

Вивчення механізмів і наслідків впливу отруйних речовин на організм
людини є найважливішою задачею токсикології – науки, що розвивається в
даний час винятково високими темпами.

Стосовно до сучасної токсикології, вивчення механізмів дії токсичних
речовин і клініки викликуваних ними отруєнь, представляється складною
проблемою, яка розв’язується відповідними фахівцями медичного профілю.

Для студентів вузів гуманітарного профілю і населення багато аспектів
цієї проблеми, у силу їхньої актуальності, є також предметом вивчення в
інтересах вживання невідкладних заходів, які забезпечують особисту
безпеку.

Тому що основний принцип токсичної дії отруйних речовин на живий
організм зводиться до порушення рівноваги між організмом і середовищем
мешкання, то найбільш доступними для сприйняття населенням можуть бути
загальні механізми токсичної дії, що прийнято поділяти на біохімічні і
структурно-функціональні.

Біохімічні механізми токсичної дії протікають на молекулярному і
клітинному рівнях і зводяться до взаємодії отруйних речовин з «мішенями»
(рецепторами, ферментами і т.д.).

Ці механізми, на думку фахівців, є «пусковими» для наступних процесів
порушення функцій життєво важливих систем організму, що приводять до
отруєнь різного ступеня тяжкості, хронічним захворюванням і іншим
наслідкам.

Характер і ступінь дезорганізації життєдіяльності організму значною
мірою визначається вибірковістю дії і токсичністю отруйних речовин.

Загальний характер впливу деяких найбільш розповсюджених НХР на організм
людини приведений у табл.12.

Ступінь порушення сталості внутрішнього середовища організму
(гомеостазу) при впливі тих чи інших отруйних речовин багато в чому
залежить від того, які механізми виявилися залученими в патологічний
процес.

Найбільш серйозні наслідки токсичного впливу настають при порушеннях
систем забезпечення організму киснем, що приводять до гіпоксії життєво
важливих органів.

Таким чином, найважливішою особливістю токсичного впливу більшості
отруйних речовин є безпосередня пошкоджувальна дія на різні механізми
регулювання гомеостазу, починаючи від нижчих рівнів патологічних змін
(молекулярних і клітинних) до дезорганізації на рівні організму.

4.3. Загальні принципи терапії отруєнь

Різноманіття біохімічних процесів, що лежать в основі механізмів впливу
отруйних речовин на організм людини, значною мірою затруднює вживання
цілеспрямованих заходів з їхнього припинення чи зниження.

Основні методи терапії отруєнь, через їхню специфічність, викладені у
відповідній літературі і широко використовуються на практиці
токсикологами. Разом з тим, деякі аспекти терапії отруєнь можуть бути
затребувані людиною в інтересах своєчасного

(долікарняного) вживання заходів, які виключають важкі наслідки
отруєння.

Т а б л и ц я 12

Характер впливу НХР на організм людини

Найменування НХР Агрегатний

стан Характер впливу

Хлор Зеленувато-жовтий газ Дратує дихальні шляхи, викликає набряк легень

Аміак Безбарвний газ із запахом нашатирю Дратує органи дихання, викликає
опіки шкіри, збуджує центральну нервову систему

Фосген Рідина з запахом гнилих фруктів Порушує проникність стінок
альвеол і кровоносних судин, викликає набряк легень

Синильна кислота Легколетуча рідина з запахом гіркого мигдалю Порушує
окисні процеси в клітинах і тканинах організму шляхом придушення
активності залізомістких ферментів (цитохромо-ксидази і каталази)

Окис вуглецю Безбарвний газ, без запаху Порушує тканевий подих, робить
загальноотрутну дію

Окис етилена Безбарвна рідина з ефірним запахом Метаболічна отрута, має
наркотичну дію

Окисли азоту Газоподібні речовини Мають загальноотрутну дію, викликають
кисневу недостатність і набряк легень

До найбільш радикальних способів терапії більшості отруєнь прийнято
відносити цілий комплекс медичних заходів, які спрямовані на припинення
або ослаблення токсичної дії отруйних речовин на організм людини. Такими
заходами є методи посилення природної детоксикації (промивання шлунка,
очищення кишечнику і т.д.) і штучної детоксикації (заміщення крові,
гемосорбція й ін.).

Загальна стратегія терапії отруєнь, за даними токсикологів, заснована на
чотирьох основних принципах:

прискорення виведення отруйних речовин з організму;

антидотна терапія;

усунення патогенично значимих зрушень у функціонуванні важливих систем
організму (патогенична терапія);

усунення або ослаблення окремих симптомів отруєння (симптоматична
терапія) і попередження ускладнень.

Принцип прискореного виведення отруйних речовин з організму заснований
на методах природної і штучної детоксикації. Ці методи є доступними
людині в умовах її повсякденної життєдіяльності і прийнятними при
надходженні отруйних речовин в організм через шлунково-кишковий тракт.

Антидотна терапія заснована на використанні специфічних протиотрут
(антидотів), здатних взаємодіяти з отруйною речовиною (чи її
метаболітами) та утворювати малотоксичні чи нетоксичні продукти.

Ці речовини здавна привертали увагу людини і фармакологів та широко
використовувалися для терапії отруєнь людини і тварин.

Важливими властивостями антидотів є сувора вибірковість і ліміт часу
ефективної дії (антидоти найбільш діючі в початкових фазах отруєння).

За хіміко-біологічними властивостями антидоти прийнято поділяти на
кілька груп. Найбільш розповсюдженими і широко використовуваними в
побуті є антидоти, здатні перетворювати отруйні речовини в нетоксичні
продукти. До таких протиотрут відносяться лужні і хлормісткі речовини,
а також розчини манганцевокислого калію.

Широке поширення одержали антидоти, які сприяють виведенню отруйних
речовин з організму. Це, як правило, речовини утримуючі атоми кальцію,
що легко заміщаються іонами отруйних речовин (свинцю, миш’яку й інших
важких металів) з утворенням легко розчинних у воді комплексних сполук,
які швидко виволяться з організму.

Особливе місце в терапії отруєнь займають антидоти фізіологічної дії. До
антидотів цієї групи відносяться протиотрути, що викликають ефект,
протилежний дії отрути. Наприклад, бронхоспазм, викликаний мускарином,
може бути ослаблений адреналіном чи атропіном, які самі не реагують з
отрутою, а усувають симптоми отруєння шляхом непрямої протидії через
різні рецептори (клітинні елементи). Це напрямок антидотної терапії
знайшов найбільш широке практичне застосування в сучасній фармакології,
що має у своєму розпорядженні практично необмежені можливості в підборі
ефективних функціональних антагоністів токсичних речовин.

Важливим досягненням у створенні антидотів такого типу було відкриття
антагоніста ацетилхоліну, який приймає участь у процесах передачі
нервового імпульсу. Основою цих антидотів є атропін і рецептури
атропіноподібної дії.

Принципи патогеничної і симптоматичної терапії реалізуються на різних
етапах фармакологічного впливу і можуть бути спрямовані на усунення й
ослаблення тих чи інших порушень як у місцях прикладання дії отрут, так
і на інших рівнях.

Засобами патогеничної і симптоматичної терапії є, як правило, речовини,
які відновлюють захисні функції організму в умовах їхньої перенапруги
під впливом безприпинного стресуючого впливу.

Як симптоматичні засоби терапії використовуються триметин, тиопентал
натрію, серцеві й інші препарати, у тому числі й атропін.

Найважливішим способом усякого лікування, у тому числі й отруєнь,
прийнято вважати каузальну (причинно-наслідкову) терапію, засновану на
встановленні причин захворювання й усуненні загрозливих життю проявів.

Поряд з розглянутими принципами і способами терапії отруєнь, важливими
заходами першої допомоги і взаємодопомоги є: припинення надходження
отруйних речовин в організм; забезпечення постраждалого теплом;
створення спокою; доставка в найближчу медичну установу й інші доступні
в сформованій ситуації заходи.

Розглянуті загальні механізми токсичної дії отруйних речовин на організм
людини і принципи терапії отруєнь є основними знаннями, що забезпечують
безпеку сучасної людини в повсякденній його життєдіяльності й у хімічно
небезпечних ситуаціях.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ І ХАРАКТЕР ЇХНЬОГО ВПЛИВУ НА НАВКОЛИШНЄ
СЕРЕДОВИЩЕ І ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

5.1. Поняття про надзвичайні ситуації і їх класифікація

Під терміном «надзвичайна ситуація» прийнято розуміти сукупність
факторів і умов, що склалися в результаті аварій, катастроф, стихійних
лих, застосування засобів збройної боротьби й інших причин, що роблять
негативний вплив на навколишнє середовище і життєдіяльність людини.

Відповідно до прийнятої в 1998р. в Україні класифікації, надзвичайні
ситуації (НС) оцінюються за двома показниками: характеру походження і
масштабам їхніх наслідків.

За походженням НС можуть бути: техногенного, природного,
соціально-політичного і військового характеру.

До НС техногенного характеру відносяться наслідки аварій і катастроф,
вибухів і пожеж на хімічно і радіаційно небезпечних і інших об’єктах, на
транспорті усіх видів, гідротехнічних спорудах і т.д.

Надзвичайні ситуації природного характеру обумовлені, як правило,
геологічними, метеорологічними, інфекційними й іншими причинами
природного походження.

Ситуації, обумовлені терористичними, антиконституційними й іншими
актами, спрямованими на зруйнування чи захоплення важливих державних
об’єктів (систем управління і зв’язку, телебачення, АЕС і т.д.),
прийнято відносити до НС соціально-політичного характеру.

Надзвичайні ситуації, обумовлені наслідками застосування зброї масової
поразки та інших сучасних засобів збройної боротьби, відносяться до НС
військового характеру.

За масштабами наслідків НС оцінюються чотирма рівнями:
загальнодержавного масштабу (наслідки поширюються на території 2-х і
більш областей, Автономної республіки Крим, міст Київ і Севастополь);
регіонального (наслідки поширюються на території 2-х і більш
адміністративних районів); місцевого (наслідки поширюються за межі
потенційно небезпечного об’єкта на території менш 2-х адміністративних
районів); об’єктового (наслідки не поширюються за межі
санітарно-захисної зони потенційно небезпечного об’єкта).

Основними причинами, що обумовлюють масштаби і характер наслідків НС, є,
як правило, фізико-хімічні й інші фактори, які виникають при аваріях,
катастрофах, стихійних лихах і застосуванні засобів збройної боротьби.

5.2. Наслідки аварій і катастроф

на радіаційно небезпечних об’єктах

До радіаційно небезпечних прийнято відносити об’єкти, сфера діяльності
яких пов’язана з видобутком, переробкою, збереженням і використанням
джерел іонізуючого випромінювання. Особливу небезпеку для навколишнього
середовища і людини представляють аварії і катастрофи на об’єктах
атомної енергетики (атомних електростанціях). За станом на кінець ХХ
сторіччя у світі нараховувалося більш 430 атомних електростанцій (АЕС).
В Україні мається 5 АЕС, на яких розміщено 16 ядерних реакторів
(Чорнобильська АЕС зупинена), 3 реактори наукового призначення (м.м.
Київ, Севастополь, Харків), 6 спецкомбінатів з поховання відходів і
більш 8 тисяч підприємств і організацій, які використовують у своїх
технологіях радіоактивні джерела. Усього на території України накопичене
понад 1 млрд. м3 радіоактивних відходів.

Основними джерелами небезпеки при аваріях на АЕС є ядерні реактори, у
яких зосереджене ядерне пальне (окис урану) і продукти його розпаду. У
реакторах типу РБМК-1000 (реактор великої потужності канальний), що був
установлений на Чорнобильської АЕС, міститься близько 290 т окису урану.
Реактори типу ВВЭР-1000 (водоводяний енергетичний реактор), установлені
на інших АЕС України, не зважачи на те, що мають підвищений ступінь
захисту, також працюють на урановому джерелі ядерної енергії і
становлять небезпеку для навколишнього середовища при їхньому
руйнуванні.

Аварії на АЕС прийнято оцінювати по 7-бальній Міжнародній шкалі. За
типом аварійні ситуації на АЕС поділяють на загальні, місцеві і
локальні.

Наслідки місцевих і локальних аварійних ситуацій обмежені
проммайданчиком чи спорудами АЕС і можуть становити небезпеку для
обслуговуючого персоналу.

Аварійні ситуації загального типу обумовлені, як правило, викидом
(витоком) радіоактивних речовин з реактора і за певних умов можуть
обумовлювати НС загальнодержавного масштабу. Площа території, що може
бути піддана забрудненню і виявитися непридатною для мешкання людини
протягом багатьох літ, може досягати понад 2-х тисяч квадратних
кілометрів, табл.13.

Т а б л и ц я 13

Площа території, непридатної для мешкання

при руйнуванні ядерного реактора РБМК-1000, км2

Доза,

Рад/рік Період часу

1 рік 5 років 10 років 100 років

2 2300 800 360 50

10 500 200 100 20

50 100 40 20 5

100 50 20 10 2

Масштаби і ступінь забруднення місцевості прийнято характеризувати
потужністю дози радіації (Р, рад/год) на 1 годину після аварії й умовно
називати зонами радіаційної небезпеки (забруднення). Найменування зон
забруднення і показники потужностей доз радіації на їхніх границях
приведені в табл.14.

Т а б л и ц я 14

Найменування і характеристика зон забруднення

Найменування зони (умовне позначення) Позначення

на карті,

колір Потужність дози радіації на межі зони на 1 годину після аварії,
рад/год

Зовнішня Внутрішня

Радіаційної небезпеки (М) Червоний 0,014 0,14

Помірного забруднення (А) Синій 0,14 1,4

Сильного забруднення (Б) Зелений 1,4 4,2

Небезпечного забруднення (В) Коричневий 4,2 14

Надзвичайно небезпечного (Г) Чорний 14 –

Іноді на практиці райони (території), які підпали під забруднення
радіонуклідами, характеризують щільністю розподілу радіоактивних речовин
на місцевості в кюрі на 1 км2 (Ки/км2).

Тривалість забруднення місцевості радіонуклідами, які утворилися в
ядерних реакторах АЕС обумовлена, головним чином, радіоактивним
цезієм-137 і стронцієм-90, період напіврозпаду яких складає близько 30
років. За оцінками фахівців, кількість довгоживучих радіонуклідів
(цезій-137, стронцій-90 і ін.), які утворяться в реакторах типу
РБМК-1000, може скласти до 2.109 Ки. Більшість радіонуклідів, що
утворилися, бета-активні і становлять найбільшу небезпеку для здоров’я
людини при залученні їх усередину організму.

5.3. Наслідки аварій і катастроф

на хімічно небезпечних об’єктах

Під хімічно небезпечними прийнято розуміти об’єкти (ХНО), на яких
виробляються, зберігаються (транспортуються) і використовуються
небезпечні хімічні речовини, що при аварійних ситуаціях можуть уплинути
на навколишнє середовище і життєдіяльність людини.

За ступенем небезпеки ХНО характеризуються показниками зараження
місцевості (приземного шару атмосфери), людських жертв і матеріального
збитку.

За цими показниками ХНО прийнято поділяти на чотири категорії (ступеня)
небезпеки. Основним показником ступеня хімічної небезпеки є кількість
отруйної речовини, що може бути викинута в атмосферу при аварійних
ситуаціях.

Бурхливий розвиток хімічної промисловості в другій половині ХХ сторіччя
і широка хімізація всіх сфер життєдіяльності сучасної людини обумовили
потенційну небезпеку виникнення хімічно небезпечних ситуацій, зв’язаних
з викидами (витоком) НХР у навколишнє середовище.

Досить відзначити, що тільки за 1985 рік у США було зареєстровано 6000
аварій з витоком НХР. При цьому більшість великих аварій зв’язано зі
збереженням НХР і їхнім транспортуванням. Подібні ситуації постійно
виникають і в інших промислово розвинутих державах.

За даними відкритих джерел, аварії на ХНО часто приводять до трагічних
наслідків серед населення, що проживає як у безпосередній близькості від
районів аварій, так і на значному віддаленні від них.

Прикладом трагічних наслідків є аварія на хімічному підприємстві фірми
«Юнион Карбайд» (США) у м.Бхопал (Індія), на якому в грудні 1984р.
відбувся викид близько 43 т метілізоцианата і продуктів його
розкладання. Зона зараження продуктами викиду склала більш 10 км2 (5 км
у глибину і більш 2 км у ширину). У результаті аварії загинуло 3150
чоловік, стали повними інвалідами близько 20 тис. чоловік і одержали
отруєння різного ступеня тяжкості більш 200 тис. чоловік.

В Україні, за станом на 2000 р., функціонувало більш 1800 ХНО, серед
яких близько 80 хімічно небезпечних І ступеня. За оцінками фахівців у
районах можливого хімічного зараження при аваріях на цих об’єктах можуть
виявитися близько 20 млн.чоловік (38% населення України).

Прогнозування наслідків аварій на ХНО є дуже складною задачею, тому що
масштаби наслідків багато в чому залежать не тільки від виду і кількості
НХР, викинутого в атмосферу, але і від метеорологічних умов, характеру
місцевості й інших факторів. Разом з тим практикою встановлено, що всі
люди, які опинилися в зонах зараження, можуть одержати отруєння різного
ступеня тяжкості при відсутності в них відповідних засобів захисту.

Орієнтований відсоток уражених при відсутності засобів захисту при
поширенні (первинної) хмари НХР приведений у табл.15.

Т а б л и ц а 15

Орієнтований відсоток уражених при відсутності засобів захисту

Вид НХР Кількість уражених, %

Хлор, аміак, сірчистий ангідрид 20…30

Фосген, ціаністий водень (синильна кислота) 30…40

Окис етилена 50…60

Примітка: 1. Первинна хмара формується в момент руйнування ємності за
рахунок температури піддона (обвалування) і навколишнього повітря.

2. Відсоток уражених у будинках з виключеною вентиляцією в 1,5-2
рази менше зазначених у таблиці.

При наявності засобів захисту відсоток уражених (за рахунок технічних
несправностей) може скласти 1…3%.

Найбільш значимими показниками наслідків аварій на ХНО є масштаби
хімічного зараження, що характеризуються площею (радіусом) району аварії
і глибиною поширення первинної (вторинної) хмари НХР.

Радіус району аварії залежить від кількості і виду НХР, умов збереження
і може досягати 0,5…1,0 км.

Глибина поширення хмар зараженого повітря з вражаючими концентраціями
залежить від виду і кількості НХР, умов збереження, метеоумов і інших
факторів. Найбільш сприятливими метеоумовами для поширення хмар
зараженого повітря є інверсія. При цих умовах глибина поширення хмари
може досягати кілька десятків кілометрів.

Таким чином, аварії з витоком НХР здатні привести до важких наслідків
для живої природи і людини. Фахівці з усією визначеністю заявляють, що в
особі сучасної хімічної промисловості людство має небезпечного “хижака”,
для утримання якого потрібні надійні грати.

5.4.Ядерна зброя і можливі наслідки її застосування

Ядерна зброя відноситься до найбільш руйнівних засобів ведення воєн, які
перебувають на озброєнні багатьох армій з кінця 40-х років ХХ сторіччя.

На відміну від звичайних засобів збройної боротьби, заснованих на
звичайних вибухових речовинах (тротил і ін.), бойові властивості ядерної
зброї засновані на використанні ядерної енергії і характеризуються
декількома (п’ятьма) вражаючими факторами: повітряною ударною
(вибуховою) хвилею, світловим випромінюванням, що проникаючою радіацією,
радіоактивним зараженням і електромагнітним імпульсом.

Наявність у ядерних боєприпасів п’яти вражаючих факторів обумовлює
різноманіття механізмів і наслідків впливу цієї зброї на навколишнє
середовище і людину.

Характер і масштаби впливу ядерної зброї на навколишнє середовище і
людину багато в чому залежать від виду і потужності ядерного вибуху.

По видах ядерні вибухи можуть бути: наземні (надводні), підземні
(підводні), повітряні і висотні.

Потужність ядерних боєприпасів прийнято оцінювати тротиловим
еквівалентом – кількістю тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна
енергії вибуху даних ядерних боєприпасів. Одиницею виміру потужності
ядерного вибуху є тонна, кілотонна, мегатонна (т, кт, Мт).

Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища і людини представляють
низькі повітряні і наземні ядерні вибухи, при яких створюються найбільш
сприятливі умови для утворення усіх (п’яти) вражаючих факторів.

Повітряна ударна хвиля є одним з основних вражаючих факторів ядерного
вибуху, на утворення якої витрачається близько 50% енергії вибуху.
Ударна хвиля являє собою область різко стиснутого повітря, що
поширюється з надзвуковою швидкістю.

Основними параметрами повітряної ударної хвилі, які обумовлюють її
вражаючу дію на людину й об’єкти, є: надлишковий тиск у фронті (? РФ),
швидкісний напір (? РСК) і тривалість дії. Одиницею виміру ? РФ
(? РСК) у системі СИ є паскаль (Па) , а позасистемною – кгс/см2 (1 кПа
= 0,01 кгс/см2).

Величини основних параметрів повітряної ударної хвилі (надлишковий тиск
? РФ , швидкість поширення й ін.) залежать від відстані R, потужності
вибуху q і підкоряються закону подібності, відповідно до якого
відстань від місця вибуху до точки з заданими параметрами у фронті
повітряної ударної хвилі пропорційна кореню кубічному з тротилового
еквівалента. Відповідно до цього закону, якщо R1 – відстань від центра
вибуху потужністю q1, то при вибуху потужністю q2 однакові значення
надлишкового тиску ? РФ (чи іншого параметра) будуть мати місце на
відстані R2,, тобто:

Закон подібності дає можливість визначати параметри повітряної ударної
хвилі на різних відстанях від епіцентру вибуху будь-якої потужності,
якщо ці параметри відомі для вибуху якої-небудь визначеної потужності.

Приклад. Визначити відстань від епіцентру повітряного ядерного вибуху
потужністю q2 = 10 кт, якщо відомо, що при вибуху q1 = 1 кт,
величина ? РФ = 10 кПа створюється на відстані R1 = 1,4 км.

Рішення. За законом подібності визначається :

? 2,8 км

Повітряна ударна хвиля робить на людину механічну (ударну) і метальну
дію, викликаючи травми і контузії різного ступеня тяжкості. Ступінь
тяжкості впливу залежить від величини надлишкового тиску у фронті
ударної хвилі.

Можливі наслідки впливу ударної хвилі при різних значеннях величини
надлишкового тиску приведені в табл.16.

Поразки людей можуть бути обумовлені як безпосередньою дією
надлишкового тиску і швидкісного напору, так і осколками від зруйнованих
будинків, дерев і т.д.

Впливаючи на незахищену людину ударна хвиля ядерного вибуху

Т а б л и ц я 16

Наслідки впливу ударної хвилі на організм людини

Величина надмірного тиску, кПа

Ступінь тяжкості

Наслідки впливу

20…40 Легка Тимчасове порушення слуху, легкі контузії

40…60 Середня Значне порушення слуху, кровотечі з носа та вух,
переломи ніг, рук

60…00 Важка Сильні кровотечі з носа та вух, важкі переломи ніг, рук

Більш 100 Украй важка Дуже важкі травми, які приводять до летального
результату

наносить йому травми в основному такого ж характеру, як і при вибуху
звичайних фугасних боєприпасів (авіабомб, снарядів).

Надійним захистом від поразки ударною хвилею є високоміцні підземні та
заглиблені фортифікаційні споруди.

Характер і ступінь впливу надлишкового тиску повітряної ударної хвилі на
наземні об’єкти багато в чому залежить від їхніх розмірів і конфігурації
(площі).

Світлове випромінювання ядерного вибуху являє собою електромагнітне
випромінювання ультрафіолетового, видимого й інфрачервоного областей
спектра.

Джерелом світлового випромінювання є область вибуху, яка світиться, що
складається з високо нагрітої (до 100000С) пари матеріалів боєприпасів і
повітря. На світлове випромінювання витрачається до 30…40 % енергії
вибуху.

Основною характеристикою світлового випромінювання є світловий імпульс
Ісв, кал/см2, – кількість теплової енергії, яка падає за увесь час
випромінювання на одиницю поверхні об’єкта, що розташована
перпендикулярно до напрямку прямого випромінювання.

Тривалість впливу світлового випромінювання tс залежить від потужності і
виду вибуху, стану атмосфери і визначається за формулою:

c,

де q – потужність вибуху, кт

Величина світлового імпульсу виміряється в джоулях (Дж/м2) чи калоріях
(кал/см2).

Вражаюча дія світлового випромінювання обумовлена термічним впливом на
об’єкти і навколишнє середовище, що приводить до їхнього нагрівання і
загоряння, опікам різного ступеня тяжкості, масовим пожежам, а в нічний
час – до осліплення й опіків очного дна.

Опіки різного ступеня тяжкості відкритих ділянок тіла людини виникають
при величині світлового імпульсу понад 4…6 кал/см2, табл.17.

Захистом від світлового випромінювання можуть служити будь-які непрозорі
перешкоди й об’єкти.

Проникаюча радіація ядерного вибуху відноситься до специфічних
вражаючих факторів ядерної (нейтроної) зброї і являє собою потік
нейтронів і гамма-випромінювання, які утворються в процесі ядерних
реакцій ділення і синтезу. Механізм утворення нейтронів і
гамма-випромінювання при ядерних реакціях ділення показаний на мал.4.

При діленні одного важкого ядра урану (плутонію) виділяється близько 200
МеВ енергії.

При ядерних реакціях синтезу, що протікають у нейтронних і термоядерних
боєприпасах, основним параметром проникаючої радіації є

Рис.4. Процес ділення ядра урану – 235:

nт – тепловий нейтрон; х1, х2 – осколки ділення ядра; n – вторинні
нейтрони; ? – гамма-кванти.

Т а б л и ц я 17

Величини світлових імпульсів, при яких

можливі опіки різного ступеня тяжкості

Величина Ісв, кал/см2 Ступінь опіку Наслідки впливу

2…4 Перша Почервоніння й опухлість шкіри. Працездатність не
знижується

4…10 Друга Утворення пухирів. Втачається працездатність.

10…15 Третя Утворення виразок та омертвління шкіри. Потрібно
лікування.

Більш 15 Четверта Обвуглюється шкіра та глибші тканини. Потрібно
тривале лікування.

нейтрони високої енергії, що утворюються при злитті легких ядер дейтерію
і тритію (ізотопів водню):

D + T ? 2H4 + n + 17,6 МеВ

Володіючи високою енергією, нейтрони, що утворилися, здатні поширюватися
в повітряному середовищі на значні відстані, викликаючи іонізацію атомів
середовища, обумовлюючи тим самим їхній вплив на живі організми.

На проникаючу радіацію витрачається до 5% енергії ядерного вибуху і до
10% – термоядерного.

Вражаюча дія проникаючої радіації обумовлено двома параметрами:
потужністю дози гамма-випромінювання Р? (рад у секунду) і щільністю
потоку швидких нейтронів Fнб (кількість нейтронів на одиницю поверхні).

Тривалість дії проникаючої радіації на навколишнє середовище залежить
від потужності і виду вибуху і може складати кілька секунд.

Можливі наслідки впливу проникаючої радіації на навколишнє середовище й
организм людини залежать від потужності дози гамма-випромінювання,
енергії потоку швидких нейтронів і тривалості опромінення.

Вплив гамма-випромінювання на живі організми обумовлений процесами
іонізації середовища. Наслідки опромінення аналогічні механізмам,
викладеним у розділах 3.1.-3.3. навчального посібника.

Механізми і наслідки впливу нейтронів на навколишнє середовище і живі
організми, на відміну від гамма-випромінювання, обумовлені відсутністю в
них електричного заряду.

Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища мають швидкі нейтрони
(0,5…15 МеВ), що можуть захоплюватися ядрами атомів речовини,
приводячи до утворення радіоактивних ізотопів. Так, захоплення нейтронів
ядрами кремнію Si-30 приводить до утворення радіоактивного кремнію Si-31
з періодом напіврозпаду Т1/2 =2,6 год, а ядрами алюмінію Al-27 –
радіоактивного Al-28 (Т1/2=2,3 хв).

При ядерних (термоядерних) вибухах ці процеси обумовлюють появу в
ґрунті, будівельних і інших матеріалах, а також у живих організмах
штучних радіоактивних речовин (наведеної активності). Тому нейтронне
випромінювання відноситься до найбільш небезпечних видів іонізуючого
випромінювання.

Своєрідність процесів взаємодії нейтронів з речовиною (пружне і непружне
розсіювання, захоплення) вимагають спеціальних (комбінованих) захисних
матеріалів, що забезпечують уповільнення швидких нейтронів (парафін,
вода, графит) і наступне їхнє поглинання (бор, кадмій, індій і ін.) Для
захисту від джерел гамма-нейтронного випромінювання використовуються, як
правило, багатошарові матеріали і різні наповнювачи, що вводяться в
основний конструкційний матеріал.

Основним показником захисних властивостей матеріалів є щільність, кг/м3.
Шари половинного ослаблення нейтронів і гамма-випромінювання різними
матеріалами приведені в табл.18.

Т а б л и ц я 18

Шари половинного ослаблення матеріалів

Матеріал Щільність, г/см3 Шар половинного ослаблення, см

Нейтрони гамма-випромінювання

Дерево 0,7 10…15 15…20

Поліетилен 0,9 3…6 15…25

Вода 1,0 3…6 14…20

Грунт 1,6 11…14 10…14

Бетон 2,3 9…12 6…12

Свинець 11,3 9…20 1,4…2,0

З приведених у табл.18 даних зрозуміло, що кращими захисними
властивостями від нейтронів володіють легкі матеріали (поліетилен,
вода), а від гамма-випромінювання – матеріали, які мають найбільшу
щільність (свинець, бетон і ін.).

Специфічним вражаючим фактором ядерних вибухів є радіоактивне зараження
навколишнього середовища і місцевості, на яке витрачається до 10%
енергії вибуху.

Радіоактивне зараження місцевості обумовлене трьома джерелами:
продуктами ділення ядер урану (осколками ділення); радіонуклідами, що
утворилися під дією нейтронів (наведена активність); частиною ядерного
пального (урану, плутонію), що не розділилася.

Масштаби і характер зараження залежать від виду і потужності ядерного
вибуху й оцінюється кількістю і щільністю розподілу радіоактивних
речовин на місцевості.

На практиці масштаби і характер зараження місцевості оцінюють зонами
радіоактивного зараження (А, Б, В, Г), границі яких характеризуються
показниками потужності доз радіації на 1 годину після вибуху або дозами
випромінювання до повного розпаду радіонуклідів, табл.19.

Т а б л и ц я 19

Характеристика зон зараження

Зона зараження Умовне позначення Потужність дози радіації, рад/год Доза
радіації, рад

Помірного А 8 40

Сильного Б 80 400

Небезпечного В 240 1200

Надзвичайно небезпечного

Г

800

4000

Т а б л и ц я 20

Розміри зон зараження на сліді

радіоактивної хмари наземного вибуху

Потужність вибуху,

кт Швидкість середнього вітру, км/год Розмір зони, км

А Б В Г

L b L b L b L b

1 10

25

50 11 2,1 4,6 1,0 2,8 0,6 1,4 0,3

15 2,8 5,3 1,0 2,7 0,6 1,2 0,2

19 2,6 5,2 0,9 2,4 0,5 1,1 0,2

10 10

25

50 30 4,6 13 2,3 8,5 1,5 5,0 0,8

43 5,7 17 2,5 9,9 1,5 4,9 0,8

54 6,4 19 2,5 9,7 1,4 4,3 0,7

20 10

25

50 42 5,8 18 2,9 12 2,0 6,8 1,1

58 7,2 24 3,3 14 1,9 6,6 1,1

74 8,3 27 3,3 14 1,9 6,5 1,0

50 10

25

50 62 7,8 27 4,0 18 2,8 11 1,7

87 9,9 36 4,7 23 3,0 12 1,7

111 11 43 4,7 23 3,0 12 1,5

100 10

25

50 83 10 36 5,1 24 3,6 15 2,2

116 12 49 6,1 31 4,0 18 2,2

150 14 60 6,4 35 3,9 17 2,0

1000 25

50 309 26 135 13 89 9,5 55 5,7

402 31 170 15 109 10 61 5,6

Зменшення потужностей доз радіації на границях зон зараження залежить
від активності радіонуклідів і часу, що пройшов після вибуху, і
описується формулою:

,

де: Рt – потужність дози радіації на будь-який заданий час t;

P1 – потужність дози радіації на 1 годину після вибуху;

t – час, що пройшов після вибуху, год.

Так, наприклад, через 10 годин після вибуху потужності доз радіації на
зовнішніх границях зон зараження (А, Б, В, Г) можуть складати відповідно
0,5; 5; 15 і 50 рад/год.

Розміри зон радіоактивного зараження місцевості залежать від виду
ядерного вибуху і метеоумов (швидкості середнього вітру, наявності
опадів і т.д.), табл.20.

Ядерні вибухи в атмосфері й у більш високих шарах приводять до утворення
могутнього електромагнітного поля з довжинами хвиль від 1 до 1000 м і
більш.

Ці поля, через їхнє короткочасне існування прийнято називати
електромагнітним імпульсом (ЕМІ).

Основною причиною утворення ЕМІ тривалістю менш 1с вважається взаємодія
гамма-квантів і нейтронів з газами у фронті ударної хвилі і довкола
нього.

При висотних ядерних вибухах (Н>10 км) поля ЕМІ можуть виникати на
висотах 20…40 км від поверхні землі (рис.5).

Вражаюча дія ЕМІ обумовлена виникненням напруг і струму у провідниках,
розташованих у повітрі, на землі й в інших об’єктах (радіоелектронних
пристроїв, лініях електропередач і т.д.).

Найбільш піддані впливу ЕМІ системи управління і зв’язку, а також погано
екрановані електричні ланцюги і пристрої. На людей ЕМІ не робить
безпосереднього впливу, за винятком випадків, коли людина має контакт із
цими пристроями.

Рис.5. Схема утворення ЕМІ при висотному вибуху

Захист від ЕМІ досягається екрануванням ліній енергопостачання і
зв’язку. Для захисту чуттєвого електронного устаткування
використовуються розрядники з невеликим порогом запалювання й інші
способи.

5.5. Хімічна зброя і

можливі наслідки її застосування

Хімічною прийнято вважати зброю (боєприпаси), чия уражаюча дія
заснована на використанні отруйних речовин (ОР) і токсинів, здатних
впливати на організм людини, тварин і рослинність.

Використання ОР для поразки людей відомо з глибокої давнини, коли отрути
природного походження використовувалися у військовій і іншій цілях. З
розвитком хімічної промисловості можливості з виробництва і використання
ОР у військових цілях значно зросли. Початком широкого застосування
хімічної зброї стала Перша світова війна 1914…1918 р.р. За роки цієї
війни воюючими державами було виготовлено близько 180000 т ОР, з яких
більш 120000 т використано на полях боїв, що призвело до поразки більш 1
млн.чоловік.

Після прийняття Міжнародної угоди про заборону виробництва хімічної
зброї (Женева, 1925 р.) цей вид зброї потай удосконалювався в багатьох
державах, що підписали цей протокол (Німеччина, Англія, США й ін.).

В роки Другої світової війни були синтезовані більш токсичні хімічні
сполуки (зарин, табун і ін.), які могли бути використані у великих
кількостях і на великих територіях.

За фізико-хімічними і токсичними властивостями сучасні ОР, що
перебувають на озброєнні армій закордонних держав, прийнято поділяти на
три групи: смертельної дії, що дратують і такі, які тимчасово виводять з
ладу.

Токсини і хімічні сполуки, призначені для знищення рослинності
виділяються в окрему групу.

Найбільшу небезпеку для людини представляють ОР смертельної дії. До цієї
групи відносяться ОР нервово-паралітичної, шкіронаривної,
загальноотруйної і подразливої дії, що за тривалостю вражаючої дії
підрозділяють на стійкі і нестійкі.

Засобами застосування ОР смертельної дії є авіація, артилерія, ракети,
фугаси й інші боєприпаси. В організм людини ОР смертельної дії

можуть потрапити через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і шкіру.

Механізми токсичної дії ОР, як і більшості інших отрут, обумовлені
взаємодією їх з ферментами, що забезпечують життєдіяльність організму
людини. Ефект впливу ОР залежить від токсичності і кількості речовини,
що попали в організм. Розрізняють абсолютно смертельну концентрацію
(дозу), яка призводить до 100%-го летального результату (LCt100, LD100),
і концентрацію (дозу), яка викликає 50%-ву летальність (LCt50, LD50).

Показники токсичності, які призводять до 50%-го летального результату
для деяких ОР приведені в табл.21.

Т а б л и ц я 21

Токсичність ОР смертельної дії

Найменовання ОР Показники токсичності

LCt50, г. хв/м3 LD50, г/люд

Ві-ікс 0,03 0,007

Зоман 0,05 0,1

Зарин 0,1 1,48

Іприт 1,3 5,0

Синильна кислота 2,0 –

ДО ОР подразливої дії прийнято відносити хлорацетофенон (СN), адамсит
(DM), Сі-ес (CS), Сі-ар (CR) та ін.. ОР цієї групи впливають на чуттєві
нервові закінчення слизуватих оболонок верхніх дихальних шляхів і очей,
викликаючи рясну сльозотечу, кашель, а іноді і подразнення шкіри. ОР
подразливої дії являють собою тверді кристалічні речовини і можуть
широко використовуватися в поліцейських і інших цілях (газова зброя).

ОР, які тимчасово виводять з ладу, мають порівняно невелику історію.
Перші відомості про ці речовини з’явилися на початку 60-х років. Це були
психотропні хімічні сполуки, здатні впливати на психіку людини і
виводити його з ладу. Було встановлено, що при влученні в організм
людини деяких психотропних речовин виникає стан, аналогічний ознакам
хворих шизофренією: агресивність, протидія будь-якому здоровому глузду,
вибухи гніву, утрата пам’яті, світлобоязнь та ін.

Подальше вивчення психотропних властивостей цих речовин привело до
використання їх як хімічної зброї.

Основним представником цієї групи ОР є речовина Бі-зет (BZ), прийнята на
озброєння армії США в 1961 р. Досить відзначити, що в якості речовин,
які тимчасово виводять з ладу, можуть використовуватися десятки тисяч
психотропних сполук. Бі-зет – біла кристалічна речовина без смаку і
запаху, із щільністю 1,33 г/см3.

В якості основних засобів застосування BZ можуть використовуватися
авіабомби касетного типу, шашки й інші пристрої, які забезпечують
перехід цієї речовини в аерозольний стан (дим). Тривалість токсичної дії
BZ може складати від декількох годин до 1 доби.

Не виключено також, що BZ може застосовуватися в суміші з ОР подразливої
дії, такими як Сі-эс (CS), Сі-ар (CR) та іншими.

Розглянуті системи хімічної зброї, у яких використовувалися готові
рецептури ОР, складали основу цього виду зброї в арміях США і НАТО до
кінця 50-х років. На початку 60-х років у США була почата розробка
бінарних хімічних боєприпасів. Термін “бінарний” означає “складається з
двох частин”, тобто двох компонентів хімічних сполук, розміщених у
боєприпасах (ракеті, бомбі) роздільно. Змішання компонентів і одержання
ОР відбувається під час пуску і польоту ракети (бомби, касети) у район
цілі.

Бінарні види ОР мають шифр унітарного ОР з добавкою цифри 2 (VX-2, GB-2
і т.д.).

Рішення про великомасштабне виробництво бінарних ОР було прийнято в США
в 1980 р.. Компонентами бінарних ОР є, як правило, нетоксичні чи
малотоксичные хімічні сполуки, вироблені на звичайних хімічних заводах і
які використовуються в мирних цілях.

Першими представниками бінарних видів хімічної зброї стали ОР
нервово-паралітичної дії: Ві-ікс (VX-2), зарин (GB-2) і зоман (GD-2).

За оцінками закордонних військових фахівців, перехід на бінарні системи
хімічної зброї дозволяє, у разі потреби, у короткий термін розгортати
масове виробництво ОР і обходити тим самим міжнародні угоди, що
забороняють їхнє виробництво і накопичення.

Різновидом хімічної зброї прийнято вважати токсинну зброю, вражаюча
дія якої заснована на використанні токсичних властивостей токсинів.
Донедавна токсини відносили до біологічної зброї. Уперше до вивчення
властивостей токсинів приступив французький учений Л.Пастер (1822-1895
р.р.) У 1888 р. учні Л.Пастера уперше виділили токсин дифтерійної
палички і довели, що саме він викликає паралічі і розлади серцевої
діяльності й інші симптоми при захворюванні дифтерією.

У середині ХХ сторіччя були створені умови для одержання токсинів та їх
наукової класифікації.

Найбільш широке поширення одержала класифікація токсинів за походженням
і токсичною дією на живий організм.

У залежності від джерела походження, усі токсини підрозділяють на три
групи:

фітотоксини – отрути рослинного походження;

зоотоксини – отрути тваринного походження;

мікробні токсини – отрути, які виробляються деякими видами
мікроорганізмів (бактеріями).

Сучасна наука не виключає можливість одержання токсинів синтетичним
шляхом.

За дією на живий організм токсини умовно класифікуються на нейротоксини,
цитотоксини, токсини-ферменти і токсини-інгібітори.

Основними формами токсичного впливу на організм людини є: порушення
передачі нервових імпульсів і клітинної (мембранної) проникності;
руйнування структурних компонентів клітин (білків, нуклеінових кислот,
ліпідів і т.д.) і інші антигенні процеси.

Більшість токсинів являють собою тверді (порошкоподібні) речовини
білого чи жовто-коричневого кольору. Усі токсини термічно нестійкі і
мають властивість флюоресценції в ультрафіолетовому світлі, яка може
бути використана для їхньої неспецифічної індикації.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) токсини
можуть широко використовуватися як у воєнний час, так і у мирний час в
терористичних цілях.

У бойових умовах токсини можуть широко застосовуватися для зараження
приземного шару атмосфери шляхом розпилення порошкоподібних чи рідких
рецептур. Джерелами небезпеки в мирний час можуть бути заражені
диверсійним шляхом джерела водопостачання, продукти харчування, фураж і
т.д.

5.6. Біологічна зброя

і можливі наслідки її застосування

Біологічні (бактеріологічні) засобу впливу на організм людини відомі з
глибокої стародавності.

c

?\?????‡?

c

c

c

c

Py

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

O

„7]„6^„7

„]„^„`„

&

)

Oe0”yJ

Oe0”yJ

Oe0”yJ

Oe0”yJ

hcm

’‰?????‰u????

Oe0”y



&

4

4

4

4

4

„ry]„ry

hcm

!

?

©

„qy]„qy

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

Z

?????(БЗ). Основу цієї зброї складають спеціально відібрані патогенні
(хвороботворні) мікроорганізми, здатні викликати масові важкі інфекційні
захворювання в людей і тварин і знищувати рослинність.

У якості БЗ відібрані патогенні представники різних класів
мікроорганізмів: бактерій, вірусів, рикетсій і грибків.

За призначенням біологічні засоби прийнято поділяти на три групи:

I група. Біологічні засоби поразки людей:

збудники бактеріальних захворювань (чуму, туляремія, бруцельоз,
сибірська виразка, холера й ін.);

збудники вірусних захворювань (натуральна віспа, жовта лихоманка,
пситакоз і ін.);

збудники рикетсіозів (сипний тиф, лихоманка Ку, плямиста лихоманка
Скелястих гір і ін.);

збудники грибкових захворювань (гістоплазмоз, нокардіоз і ін.)

ІІ група. Біологічні засоби поразки тварин: збудники ящура, чуми великої
рогатої худоби і свиней, сибірської виразки, сапу та ін.

ІІІ група. Біологічні засоби знищення рослин: збудники іржі хлібних
злаків, перикуляріозу рису, фітофтороза картоплі, пізнього зів’янення
кукурудзи, а також комахи-шкідники сільськогосподарських рослин
(гербіциди, дефоліанти і т.д.)

Більшість відібраних хвороботворних мікроорганізмів здатні в невеликих
дозах, що інфікують, викликати масові захворювання серед людей –
епідемії чи навіть пандемії.

Це властивість патогенних мікроорганізмів називають контагіозністю.
Високою контагіозністю володіють особливо небезпечні інфекції: чума,
холера, віспа. Контактна передача захворювань виникає при сибірській
виразці, сапі та інших інфекціях.

Коротка характеристика деяких особливо небезпечних інфекційних
захворювань приведена в табл.22.

Ефективність використання БЗ як у військових, так і в терористичних
цілях багато в чому залежить від метеорологічних умов і показників
захищеності населення (військ).

Т а б л и ц я 22

Характеристика інфекційних захворювань людини

Захворювання

Збудники Способи розповсюдження Контагіоз-ність Летальність без
лікування, %

Чума Бактерії Повітряно-крапельний Дуже висока До 100

Холера Бактерії Вода, про-дукти харчування Дуже висока 10…80

Натуральна віспа Віруси Повітряно-крапельний та контактний Дуже висока
До 10

Сипний тиф Рикетсії Укус воші Висока 40

Геморагі-чна лихо-манка (Эбола, Ласса и др.) Віруси
Повітряно-крапельний, контактний Висока 40…80

Сибирска виразка Бактерії Контакт с хворими тваринами, розпилення,
заражені предмети Відсутня До 100

Основні показники метеорологічних умов, що визначають можливість
застосування БЗ приведені в табл.23.

Виходячи з даних, приведених у табл.23, найбільш сприятливими умовами
застосування БЗ для більшості регіонів Європи й України є

Т а б л и ц я 23

Метеорологічні умови, які визначають

можливість застосування БЗ

Метеоумови Показники ефективності

Сприятливі Малосприйнятливі

Температура повітря Нище 100С Вище 200С

Відносна вологість, %

50…85 Менш 30

і больш 95

Сонячне випромінювання Відсутність сонячного випромінювання Пряме
сонячне випромінювання

Наявність опадів Відсутність Сильний дощ, снігопад

Вертикальна стійкість повітря Інверсія Конвекція

осінньо-зимовий період.

Захищеність людей від БЗ забезпечується, як правило, проведенням
санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, імунізацією населення,
загальною і специфічною екстреною профілактикою інфекційних захворювань,
а також організацією карантину й обсервації.

За своїм змістом ці заходи не є принципово новими. Однак, в умовах
воєнного часу проведення цих заходів може стати складною державною
проблемою.

Порівняльна оцінка ефективності розглянутих видів зброї масового
ураження, проведена в 60-і роки ХХ сторіччя закордонними військовими
фахівцями показує, що за багатьма критеріями (площа зони вражаючої дії,
вартість, скритність застосування й ін.) БЗ може стати пріоритетним
видом ЗМУ і використовуватися для рішення задач стратегічного масштабу:
дезорганізації систем державного і військового керування, придушення
економічного і морального потенціалу, порушення роботи народного
господарства і т.д.

Усі ці і багато інших фактів сучасності (атипічна пневмонія, тероризм)
свідчать про реальну можливість застосування БЗ й у ХХІ сторіччі.

5.7. Звичайні засоби поразки

і можливі наслідки їх застосування

До звичайних засобів поразки прийнято відносити авіаційні бомби, ракети
й інші види боєприпасів, вражаюча дія яких заснована на використанні
хімічних сполук, здатних під впливом зовнішнього імпульсу (удару,
нагрівання, тертя) виділяти велику кількість теплової енергії в
обмеженому об”ємі.

Ці хімічні сполуки (суміші) одержали назву звичайних вибухових речовин
(ВР). Основними представниками цих ВР є тротил та ін.

За призначенням і характером впливу на навколишнє середовище та об’єкти
звичайні засоби поразки підрозділяються на кілька видів.

Найбільш ефективними сучасними видами звичайних засобів поразки є:
фугасні боєприпаси; боєприпаси об’ємного вибуху, запальні засоби поразки
та інші.

Фугасні боєприпаси, як правило, використовуються для руйнування важливих
високоміцних об’єктів. Основним вражаючим фактором цих боєприпасів є
вибухова хвиля.

Фугасні боєприпаси мають високий коефіцієнт наповнення ВР (відношення
маси ВР до загальної ваги боєприпасів більш 50%) і здатні впливати на
об’єкти і навколишнє середовище, обумовлюючи тим самим надзвичайні
ситуації військового, соціально-політичного і природного характеру.

Фугасні боєприпаси, як і багато інших звичайних засобів поразки,
засновані на використанні традиційних видів ВР, складають основу
озброєнь більшості сучасних армій і широко використовуються в локальних
військових конфліктах.

Важливим етапом у розвитку звичайних озброєнь є створення в 60-і роки ХХ
сторіччя боєприпасів об’ємного вибуху.

Боєприпаси об’ємного вибуху (БОВ) являють собою авіаційні бомби (ракети
і т.д.), у яких як джерело енергії використовуються не звичайні ВР, а
вуглеводневі рідкі рецептури, які володіють високою теплотворною
здатністю: окис етилену, пропілнітрат і ін.

Основним вражаючим фактором БОВ є вибухова хвиля. Надлишковий тиск у
фронті вибухової хвилі може досягати до 3000 кПа і більш.

Уперше БОВ були застосовані США у в’єтнамській війні, як засіб поразки
слабозахищеного населення, наземних об’єктів (техніки) і знищення
рослинності.

Перші зразки БОВ являли собою авіаційні касети типу СВ-55/У калібру 500
фунтів, що складаються з трьох боєприпасів (циліндричних ємкостей
довжиною 53 см), які містять по 32,6 кг рідкого окису етилену.

На думку військових фахівців БОВ третього покоління можуть за
ефективностю в десятки разів перевершувати боєприпаси зі звичайними ВР
і бути еквівалентними ядерним боєприпасам сверхмалої потужності (до 1
кг).

Особливе місце серед звичайних засобів поразки продовжує займати зброя,
вражаюча дія якої заснована на використанні запалювальних речовин.

У світових і локальних війнах ХХ сторіччя запалювальні речовини широко
використовувалися для рішення найбільш складних задач: захоплення
фортифікаційних споруджень, знищення населених пунктів, техніки,
посівів, рослинності і т.д. До початку першої світової війни в багатьох
арміях були прийняті на озброєння вогнемети і створені вогнеметні
підрозділи. В наступні роки запалювальні засоби поразки стали являти
собою комплекс запальних речовин (ЗР) і засобів їхнього застосування.

Усі сучасні ЗР підрозділяються на три основних групи:

запалювальні суміші на основі нафтопродуктів;

металізовані запалювальні суміші на основі нафтопродуктів;

запалювальні суміші на основі терміту.

Терміт – це суміш порошку одного металу й окисла іншого, а також різних
добавок, багатих киснем (нітрат барію, перекис свинцю і т.д.).
Температура горіння термітних сумішей досягає 30000С.

Важливими показниками ефективного застосування ЗР є умови, що
забезпечують їхнє горіння, а отже, і способи гасіння. За цими
показниками ЗР поділяються на суміші, для горіння яких не потрібен
кисень повітря. До цієї групи відносяться терміт і термітні суміші.
Боєприпаси на основі термітних запалювальних речовин володіють, як
правило, локальною запалювальною дією. Горіння запалювальних сумішей на
основі нафтопродуктів, як відомо, забезпечується завдяки наявності
атмосферного кисню, тому гасіння вогнищ загоряння здійснюється
способами, що виключають доступ повітря у вогнище горіння.

Надійним захистом об’єктів і людей від запалювальних засобів поразки є
завчасно проведені протипожежні заходи, а також умілі дії населення в
умовах застосування запалювальної зброї і виникнення пожеж.

6. ОЦІНКА РАДІАЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ

Під радіаційно небезпечними прийнято розуміти ситуації, обумовлені
забрудненням (зараженням) навколишнього середовища (місцевості,
атмосфери, води і т.д.) радіоактивними речовинами, здатними впливати на
життєдіяльність людини й інших живих організмів.

Основними джерелами радіаційно небезпечних ситуацій є аварії на об’єктах
атомної енергетики (АЕС), наслідки випробуваньв і застосування ядерної
зброї та інші причини.

Під оцінкою радіаційно небезпечних ситуацій розуміється процес
всебічного вивчення й аналізу факторів і умов, які склалися в результаті
забруднення (зараження) навколишнього середовища радіоактивними
речовинами й іншими джерелами ІВ.

Оцінка радіаційно небезпечних ситуацій включає:

виявлення масштабів і характеру забруднення (зараження) навколишнього
середовища радіоактивними речовинами;

визначення ступеня впливу радіоактивного забруднення (зараження) на
життєдіяльність населення і роботу підприємств, організацій і установ.

Оцінка радіаційно небезпечних ситуацій є важливим елементом (етапом)
роботи керівників підприємств, організацій і установ при прийнятті ними
рішень по забезпеченню радіаційної безпеки і захисту населення,
робітників та службовців в умовах забруднення місцевості й об’єктів
радіоактивними речовинами.

Цей процес може здійснюватися як за даними засобів радіаційної розвідки,
так і за даними прогнозування.

6.1. Виявлення масштабів і характеру

забруднення місцевості при аваріях на АЕС

Масштаби і характер забруднення місцевості при аваріях на АЕС
обумовлений, в основному, кількістю викинутих з активної зони реактора в
атмосферу радіонуклідів, а також процесами їхнього випадання і розподілу
на місцевості.

Істотний вплив на масштаби і характер забруднення місцевості й об’єктів
роблять швидкість вітру, віддалення від АЕС, наявність опадів і інші
фактори, що виключають можливість достовірного виявлення масштабів і
характеру забруднення за даними прогнозування.

Тому, масштаби і характер забруднення місцевості при аваріях на АЕС
можуть виявлятися винятково за даними засобів радіаційної розвідки. Для
цих цілей створюється відповідна державна система контролю, що включає в
себе сили і засоби гідрометеостанцій, пости радіаційного спостереження
об’єктів господарської діяльності й інших формувань.

Так як основними показниками масштабів і характеру забруднення
місцевості й об’єктів є потужність дози випромінювання в різних місцях
земної поверхні й активність радіонуклідів, тому першочерговою задачею
сил радіаційної розвідки є одержання інформації про ці дані.

Отримана інформація про потужності доз випромінювання й активності
радіонуклідів у районах зараження місцевості приводиться до єдиного часу
після аварії (на 1 годину після аварії) за формулою:

, рад/год,

де Рt – потужність дози радіації на час t, що пройшов після аварії;

К – коефіцієнт перерахування потужностей доз випромінювання на
час t, що пройшов після аварії (ядерного вибуху), табл.24.

Т а б л и ц а 24

Коефіцієнти перерахування потужностей доз радіації на час t, що пройшов
після аварії на АЕС (ядерного вибуху)

t, год К перерахунку t, год К перерахунку

АЕС ЯВ

АЕС ЯВ

1,0 1,0 1,0 8,0 2,7 12,1

1,5 1,2 1,6 10,0 3,1 15,8

2,0 1,4 2,3 12,0 3,5 19,7

3,0 1,7 3,7 24,0 4,9 45,3

4,0 2,0 5,3 48,0 6,9 104,1

5,0 2,2 6,9 72,0 8,5 169,3

Приведені до єдиного часу після аварії потужності доз випромінювання
наносяться на топографічну карту. Після чого крапки з однаковими
(близькими) значеннями потужностей доз випромінювання, що відповідають
характеристикам зон забруднення (табл.14) з’єднуються ізолініями
встановленого кольору, рис.7.

Виявлення масштабів і характеру забруднення місцевості, об’єктів і
матеріальних засобів здійснюється з використанням усіх наявних видів
транспорту, постів радіаційного спостереження, інших видів розвідки і є
найбільш трудомістким і відповідальним етапом інформаційного
забезпечення органів виконавчої влади, керівників підприємств, установ і
організацій з вживання заходів цивільної оборони і забезпеченню безпеки
життєдіяльності населення в сформованій ситуації.

Рис.7. Схема нанесення зон забруднення місцевості при аваріях на АЕС:
14; 4.2; 1.4; 0,14; 0,14 – потужності доз випромінювання (рад/ч), що
відповідають зонам: надзвичайно небезпечного (Г), небезпечного (В),
сильного (Б), помірного забруднення (А) та радіаційної небезпеки (М).

6.2. Виявлення масштабів і характеру

зараження місцевості при ядерних вибухах

Масштаби і характер зараження навколишнього середовища при ядерних
вибухах залежать, головним чином, від виду і потужності вибуху.

При висотних (Н > 10 км) і високих повітряних ядерних вибухах зараженню
піддаються, як правило, верхні шари атмосфери за рахунок осколків
ділення ядер і частини ядерного заряду, яка не прореагувала. Це
зараження може становити небезпеку для екіпажів і пасажирів літальних
апаратів при прольоті через ці райони.

Найбільшому зараженню радіоактивними речовинами піддається місцевість,
відкриті джерела води й атмосфера при підземних і наземних ядерних
вибухах.

Масштаби і характер зараження при таких вибухах можуть виявлятися
методом прогнозування і за даними розвідки.

Вихідними даними для прогнозування масштабів і характеру зараження є:
місце, час, вид і потужність вибуху, напрямок і швидкість середнього
вітру на висотах від поверхні землі до максимального підйому хмари
вибуху.

Формування сліду радіоактивного зараження на місцевості багато в чому
залежить від метеоумов і може продовжуватися протягом декількох годин
(до 20 год.) після ядерного вибуху.

Форма сліду на відкритій місцевості і незмінному напрямку вітру на
висотах підйому хмари має форму витягнутого еліпса, рис.8.

Рис.8. Схема нанесення на карту прогнозованих зон зараження.

Вихідними даними для визначення розмірів зон зараження і нанесення їх на
карту (схему) є: вид і потужність ядерного вибуху, напрямок і швидкість
середнього (висотного) вітру. Розміри зон зараження для деяких
потужностей наземних ядерних вибухів і швидкостей середнього вітру
приведені в табл.20.

Нанесення на карту прогнозованих зон зараження здійснюється в наступній
послідовності: відзначається центр вибуху й у напрямку середнього вітру
прямою лінією проводиться вісь прогнозованих зон зараження; на осі сліду
відзначається довжина і максимальна ширина зон зараження (еліпсів);
крапки, що характеризують довжину і ширину кожної зони, з’єднуються
лінією у виді еліпса відповідним кольором (синім, зеленим, коричневим,
чорним).

Для прискорення процесу нанесення прогнозованих зон зараження можуть
використовуватися шаблони (пластмасові еліпси),
електронно-обчислювальні, аналогові машини й інші сучасні пристрої і
машини.

Після нанесення на карту прогнозованих зон зараження виявляються
населені пункти й інші об’єкти, що можуть виявитися в районах зараження,
і приймаються заходи, що виключають чи забезпечують найменший вплив
радіаційного фактора на життєдіяльність населення й об’єктів.

При виявленні масштабів і характеру прогнозованого радіоактивного
зараження місцевості необхідно пам’ятати, що через можливі помилки у
визначенні епіцентру і потужності вибуху, напрямки і швидкості вітру, не
виключені відхилення від фактичних результатів зараження. Тому, виявлена
інформація про можливі масштаби і характер зараження місцевості й
об’єктів використовується, як правило, для визначення обсягу задач і
планування заходів, що забезпечують безпеку життєдіяльності і захист
населення в радіаційно небезпечних ситуаціях.

6.3. Визначення ступеня впливу

радіоактивного забруднення (зараження)

на життєдіяльність населення і роботу об’єктів

Наслідки і ступінь впливу радіоактивного забруднення (зараження)
середовища мешкання на життєдіяльність людини обумовлені, як відомо,
загальним зовнішнім і внутрішнім опроміненням організму.

Тому що внутрішнє опромінення обумовлене надходженням радіоактивних
речовин усередину організму і наслідки його впливу можуть виявлятися
протягом тривалого часу, а отже, і оцінюватися фахівцями медичних
установ, тому при визначенні ступеня впливу радіоактивного зараження на
населення, робітників та службовців використовується доза зовнішнього
опромінення.

Таким чином, визначення ступеня впливу радіоактивного забруднення
(зараження) включає:

розрахунок можливих доз радіації (опромінення), що можуть бути отримані
при діях в умовах забруднення (зараження);

визначення очікуваних радіаційних утрат;

визначення найбільш доцільних дій в умовах радіоактивного забруднення
(зараження);

визначення ступеня забруднення (зараження) матеріальних засобів,
продуктів харчування, води і т.д.

Розрахунок можливих доз радіації за час мешкання людей в умовах
радіоактивного зараження може здійснюватися за формулами, графікам і
іншим довідковим матеріалам.

Вихідними даними для розрахунку можливих доз радіації є:

потужність дози радіації на момент початку (кінця) опромінення Рп (Рк);

тривалість опромінення (роботи), tр;

коефіцієнт ослаблення дози радіації укриттям (захисним спорудженням).

а) Розрахунок можливих доз радіації за формулами:

де: Рср – середнє значення потужності дози радіації за час
мешкання в районі зараження, рад/год;

tр – тривалість роботи (перебування) у районі зараження, год;

L – довжина зараженого маршруту руху, км;

V – швидкість руху, км/год;

Косл- коефіцієнт ослаблення доз радіації укриттям (захисною спорудою).

,

де Рп і Рк – потужності доз радіації на початку і кінці перебування в
районі зараження (маршруті руху).

Показники захищеності людини від іонізуючих випромінювань
характеризуються коефіцієнтом ослаблення дози радіації Косл. Середні
значення Косл для деяких укриттів, що можуть використовуватися як
захисні спорудження приведені в табл.25.

Очікувані радіаційні втрати, як правило, визначаються по таблицях
довідників і інших методичних матеріалів (табл.10,11 навчального
посібника).

Приклад 1. Співробітники правоохоронної установи будуть працювати в
районі аварії на АЕС протягом 3 годин на відкритій місцевості.
Потужність дози радіації на місцевості на 1 годину після аварії Р1= 200
рад/год. Початок роботи – через 4 години посля аварії. Визначити дозу
радіації і можливі наслідки опромінення співробітників.

Рішення.

Визначається потужність дози радіації на початок і кінець роботи
(перераховується Р1 на Р4 і Р8 за табл. 28.)

Рп= Р1/К4 = 200/2,0 =100 рад/год.

Рк = Р1/К8 = 200/2,7? 74 рад/год.

За табл. 9, 10 утрати можуть скласти 100% (променева хвороба середнього
ступеня важкості).

Т а б л и ц я 25

Коефіцієнти ослаблення доз радіації укриттями

Найменування укриття Косл.

Житлові дерев’яні будинки

Одноповерхові

Підвал

Двоповерхові

Підвал

Житлові кам’яні будинки

Одноповерхові

Підвал

Двоповерхові

Підвал

Триповерхові

Підвал

Промислові й адміністративні будинки

Виробничі одноповерхові будинки (цеха)

Виробничі й адміністративні триповерхові будинки

Транспортні засоби

Автомобілі й автобуси

Пасажирські залізничні вагони

Захисні спорудження

Відкриті окопи, щілини

Перекриті щілини

Протирадіаційні укриття (ПРУ)

Сховища

2

7

8

12

10

40

15

100

20

400

7

6

2

3

3

50

100 і більш

1000 і більш

Висновок : Працювати в районі аварії при заданих умовах украй
ризиковано. Майже всі опромінені втратять працездатність найближчим
часом після опромінення.

здійснюється при русі по заданому маршруті L з відомими потужностями
доз радіації і середньою швидкістю руху v.

б) Розрахунок можливих доз радіації за графіками (номограмами)

Графіки (номограми) відносяться до найбільш розповсюдженим і більш
точних методів визначення доз радіації, у яких враховуються
закономірності зменшення потужностей доз радіації за часом.

На об’єктах ЦО й у навчальному процесі вищих навчальних закладів широко
використовуються графіки, додаток 1,2.

( у який Р1 – потужність дози радіації на 1 годину після аварії на АЕС
чи ядерного вибуху, Дуст – установлена доза опромінення і коефіцієнт
ослаблення радіації Косл), час початку tп і тривалість перебування
(роботи) в умовах зараження tр.

Схема графіків і порядок користування ними приведені на рис. 9.

Приклад 2. Визначити дозу радіації і можливі наслідки опромінення
співробітників установи для умов приклада №1.

Рішення.

За графіком (для заданих tп = 4 год, tр = 3 год) визначається відносна
величина ? = 0,65.

По відносній величині ? , знаходимо

Рис. 9. Схема графіків розрахунку доз
радіації.

Визначення найбільш доцільних дій населення і роботи об’єктів в умовах
зараження включає: визначення припустимої тривалості і часу початку
роботи (tр, tп), розрахунок коефіцієнтів ослаблення радіації захисними
спорудженнями Косл, що забезпечують радіаційну безпеку, підготовку інших
даних для ухвалення рішення керівником об’єкта ЦО.

) і графікам, додаток 1,2.

Приклад 3. Співробітники правоохоронної установи будуть виконувати
службове завдання на території об’єкта, зараженого РР через 30 годин
послу аварії на АЕС. Потужність дози радіації на 1 годину після аварії
Р1=60 рад/год. Доза радіації не повинна перевищити 10 рад. Коефіцієнт
ослаблення радіації захисного спорудження Косл = 6. Визначити припустиму
тривалість роботи співробітників (за графіком).

Рішення.

Розраховується відносна величина:

За графіком (додаток 2) tр = 4 години.

Час початку роботи tп на зараженій місцевості розраховується за
графіками або завчасно розробленим таблицям.

Приклад 4. Співробітники установи будуть виконувати роботу протягом 4
годин у районі об’єкта зараженого РР ядерного вибуху. Потужність дози
радіації на 1 годину після вибуху складала Р1 = 600 рад/год. Доза
опромінення не повинна перевищувати 10 рад. Коефіцієнт ослаблення
радіації Косл = 6. Визначити час початку роботи співробітників (за
графіком).

Рішення.

Розраховується відносна величина

За графіком (додаток 1) tп = 12 годин (через 12 год посля ядерного
вибуху).

Визначення ступеня забруднення (зараження) матеріальних засобів,
продуктів харчування, води й інших об’єктів здійснюється, як правило, за
допомогою дозиметричних приладів.

Орієнтовані дані про ступінь забруднення (зараження) об’єктів
радіоактивними речовинами можуть визначатися за допомогою таблиць чи
довідників за формулою:

,

де Qм – щільність забруднення (зараження) місцевості, расп./хв?см2;

Р – потужність дози радіації на висоті 1 м від поверхні землі,
рад/год.

Розрахунки для визначення ступеня забруднення (зараження) об’єктів
радіоактивними речовинами проводяться з метою визначення обсягу задач по
спеціальній обробці (дезактивації) і мають другорядне значення в
порівнянні з вражаючим дією зовнішнього і внутрішнього опромінення
організму людини.

Таким чином, оцінка радиаційно небезпечних ситуацій, здійснювана
посадовими особами і штабами ЦО об’єктів в інтересах забезпечення
радіаційної безпеки і захисту населення, робітників та службовців, є
багатоплановим процесом, що вимагає відповідних знань, умінь і навичок і
постійного їхнього удосконалювання.

ОЦІНКА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ

Під оцінкою хімічно небезпечних ситуацій розуміється процес всебічного
вивчення й аналізу факторів і умов, що склалися в результаті зараження
навколишнього середовища сильнодіючими отрутними (отруйними) речовинами
і які оказують негативний вплив на життєдіяльність людини.

Джерелами хімічно небезпечних ситуацій є: аварії (катастрофи) на хімічно
небезпечних об’єктах, наслідки застосування хімічної зброї й інші
причини.

Оцінка хімічно небезпечних ситуацій включає: виявлення масштабів
зараження навколишнього середовища (місцевості, приземного шару
атмосфери, води і т.д.) і визначення можливих наслідків зараження.

Виявлення масштабів і визначення можливих наслідків зараження
навколишнього середовища здійснюються при наявності інформації про
джерело хімічного зараження, метеоумови, дані про рельєф місцевості,
наявності в населення (робітників та службовців) засобів захисту, а
також інших даних, які стосуються сформованої ситуації.

Основними вихідними даними для оцінки хімічно небезпечних ситуацій є:
тип і кількість НХР (ОР); район і час витоку НХР (застосування ОР);
метеоумови; дані про рельєф місцевості і ступені захищеності людей.

7.1. Виявлення масштабів зараження

навколишнього середовища

Масштаби зараження навколишнього середовища прийнято характеризувати
зонами хімічного зараження, границі яких виявляються за даними засобів
хімічної розвідки, а при їхній відсутності – методом прогнозування.

Вихідними даними для прогнозування зон хімічного зараження НХР є: район
розташування хімічно небезпечного об’єкта; кількість, вид і умови
збереження НХР; метеоумови (температура, напрямок і швидкість вітру,
стан вертикальної стійкості приземного шару повітря) і дані про рельєф
місцевості.

Площа зони хімічного зараження включає ділянку розливу НХР у районі
аварії і територію, над якою поширилися пари отруйних речовин у
уражаючих концентраціях.

Радіус ділянки зараження в районі розливу (аварії) залежить від
кількості й умов збереження НХР і досягає не більш 1 км.

Територія, над якою поширюються пари отруйних речовин у уражаючих
концентраціях, може складати кілька десятків квадратних кілометрів.

Основним показником площі території, що піддається зараженню, є глибина
поширення хмари зараженого повітря.

Дані про глибину поширення зараженого повітря визначаються за таблицями
відповідних довідників, табл.26.

Т а б л и ц я 26

Глибина поширення зараженого повітря з уражаючими концентраціями НХР

на відкритій місцевості, км(швидкість вітру 1 м/с, ємності не
обваловані)

Найменування НХР Кількість НХР на об’єкті, т

1 5 10 25 50 100 500 1000

І н в е р с і я

Хлор, фосген 9 23 49 80 Більш 80

Цианістий водень 6 16 24 53 80 Більш 80

Аміак 2 3,5 4,5 6,5 9,5 15 35 80

Сірчаний ангідрид 2,5 4 4,5 7 10 17,5 53 80

Сірководень 3 5,5 7,5 12,5 20 61 Більш 80

І з о т е р м і я

Хлор, фосген 1,8 4,6 7 11,5 16 21 36 54

Ціаністий водень 1,2 3,2 4,8 7,9 12 16,5 38 52

Аміак 0,4 0,7 0,9 1,3 1,9 3 6,7 11,5

Сірчаний ангідрид 0,5 0,8 0,9 1,4 2 3,5 7,9 12

Сірководень 0,6 11 1,5 2,5 4 8,8 14,5 20

К о н в е к ц і я

Хлор, фосген 0,4 1,0 1,4 1,9 2,4 3,1 3,6 4,3

Ціаністий водень 0,3 0,7 1,1 1,6 1,8 2,5 3,8 4,2

Аміак 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,7 1,2 2,0

Сірчаний ангідрид 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5 0,8 1,3 2,0

Сірководень 0,2 0,3 0,4 0,6 0,9 1,5 2,2 2,4

На глибину поширення хмари зараженого повітря, як видно з табл.26,
істотно впливає швидкість вітру, стан вертикальної стійкості повітря і
рельєф місцевості.

Поправочні коефіцієнти для обліку впливу швидкості вітру на глибину
поширення зараженого повітря приведені в табл.27.

Т а б л и ц а 27

Стан повітря Швидкість вітру, м/с

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Інверсія 1 0,6 0,45 0,38 – – – – – –

Ізотермія 1 0,71 0,55 0,5 0,45 0,41 0,38 0,36 0,34 0,32

Конвекція 1 0,7 0,62 0,55 – – – – – –

Ступінь вертикальної стійкості приземного шару повітря визначається за
даними (графікам) метеорологічних спостережень і даним прогнозу погоди.
Для оперативних розрахунків найбільш прийнятним є графік визначення
стану вертикальної стійкості повітря за даними прогнозу погоди, рис.10.

Швидкість вітру, м/с Ніч День

Ясно Напів-ясно Хмарно Ясно Напів-ясно Хмарно

0,5 І н в е р с і я

К о н в е к ц і я

0,6 – 2,0

2,1 – 4,0

Ізотермія

Ізотермія

Більш 4,0

Рис.10. Графік для визначення вертикальної стійкості повітря.

Примітка:

Інверсія виникає при ясній погоді і швидкостях вітру до 4 м/с, приблизно
за годину до заходу сонця і руйнується протягом години після сходу
сонця.

Ізотермія спостерігається частіше в похмуру погоду.

Конвекція виникає при ясній погоді і швидкостях вітру до 4 м/с, через 2
години посля сходу сонця і руйнується за 2…2,5 години до заходу сонця.

При наявності снігового покрову встановлюється ізотермія і рідше
інверсія.

Рельєф місцевості, наявність лісових масивів, житлових і промислових
будівель, як правило, зменшує глибину поширення зараженого повітря в 2
рази.

Площа зони хімічного зараження (S3) визначається по формулі:

км2,

де Г(Ш) – глибина (ширина) зони зараження.

Ширина зони хімічного зараження залежить від глибини поширення
зараженого повітря і вертикальної стійкості повітря:

при інверсії Ш = 0,03 М;

при ізотермії Ш = 0,15 М;

при конвенкції Ш = 0,8 М.

Так, наприклад, при витоку 10 т хлору (швидкість вітру 1 м/с, відкрита
місцевість, ємкість необвалована, інверсія) глибина поширення зараженого
повітря може досягти 49 км, ширина скласти (Ш = 49?0,03) близько 1,5 км,
а площа зони хімічного зараження S3 ? 1/2 49?1,5 = 73,5 км2.

7.2. Визначення можливих наслідків

хімічного зараження

При визначенні наслідків хімічного зараження об’єктів (населених
пунктів) НХР (ОР) розраховуються: можливі втрати співробітників
(населення), час підходу зараженого повітря до об’єкта (населеному
пункту) і тривалість вражаючого дії.

Можливі втрати співробітників (населення) залежать від виду НХР (ОР),
ступеня захищеності людей і своєчасності використання ними засобів
індивідуального і колективного захисту.

Можливі утрати від НХР визначаються, як правило, з використанням таблиць
довідників (табл.15 навчального посібника), табл.28.

Т а б л и ц я 28

Умови знахождення людей Забезпеченість людей протигазами, %

без проти

газів

20

30

40

50

60

70

80

90

100

На відкритій місцевості

90…100

75

65

58

50

40

35

25

18

10

В найпростішій сховищах (будинках)

50

40

35

30

27

22

18

14

9

4

Примітка: Орієнтована структура отруєнь може скласти: легкого ступеня –
25%, середнього і важкого ступеня – 40%, зі смертельним результатом –
35%.

Своєчасність використання засобів індивідуальної (протигазів) і
колективного захисту (сховищ, службових приміщень і т.д.) обумовлюється
часом підходу зараженого повітря до об’єкта й оперативністю роботи
пунктів видачі засобів захисту співробітникам (населенню).

хв (год),

де L – відстань від місця розливу НХР (застосування ОР) до об’єкта, км;

v – швидкість приземного вітру (переносу хмари, табл.33), м/с.

Т а б л и ц а 29

Середня швидкість переносу хмари НХР повітряним потоком, м/с

Видалення від місця аварії (ХНО), км

до 10 більш10 до10 більш10 до 10 більш10

Інверсія Ізотермія Конвекція

1 2 2,2 1,5 2 1,5 1,8

2 4 4,5 3 4 3 3,5

3 6 7 4,5 6 4,5 5

4 – – 6 8 – –

5 – – 7,5 10 – –

6 – – 9 12 – –

7 – – 10,5 14 – –

8 – – 12 16 – –

9 – – 13 18 – –

10 – – 15 20 – –

Примітка:

Тому що хмара зараженого повітря може підніматися на значні висоти, де
швидкість вітру більше, ніж у поверхні землі, тому середня швидкість
переносу зараженого повітря буде більше, ніж швидкість вітру на висоті 1
м.

Інверсія і конвекція при швидкостях вітру більш 3 м/с спостерігається в
рідких випадках.

Приклад. У результаті виробничої аварії на ХНО, розташованому на
відстані 7 км від об’єкта, відбувся витік зрідженого аміаку.
Метеоумови на момент витоку: ізотермія, швидкість середнього вітру

4 м/с. Визначити час підходу зараженого повітря до об’єкта.

Рішення.

По табл.33 і швидкості вітру 4 м/с визначається середня швидкість
переносу хмари зараженого повітря – v = 6 м/с.

Т а б л и ц я 30

Час випару НХР, год

(при швидкості вітру 1 м/с)

Найменування НХР Умови зберігання НХР

ємкість необвалована Ємкість обвалована

Хлор 1,3 22

Фосген 1,4 23

Ціанистий водень 3,4 57

Аміак 1,2 20

Сірчаний ангідрид 1,3 20

Сірководень 1 19

Примітка: Для швидкостей вітру більших, ніх навадених у табл., уводяться
поправочні коефіцієнти:

Швидкість вітру, м/с 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Поправочні коефіцієнти 1 0,7 0,55 0,43 0,37 0,32 0,28 0,25 0,22 0,2

Т а б л и ц а 31

Припустимий час перебування в засобах захисту шкіри

Температура повітря, 0С Припустимий час перебування, годин

+30 і вище 0,3

25…29 0,5

20…24 0,8

15…19 2

+15 і нижче 3

хв.

При відсутності даних про швидкість переносу хмари зараженого повітря
припустимо використовувати швидкість середнього (приземного) вітру.

Обмежені можливості існуючих засобів індивідуальної (протигазів) і
колективного захисту обумовлюють необхідність визначати в процесі оцінки
хімічно небезпечних ситуацій тривалість (час) вражаючого дії НХР (ОР), а
також припустимий час перебування в засобах захисту шкіри.

Тривалість вражаючого дії НХР (ОР) багато в чому залежить від фізичних
властивостей отруйної речовини, умов їхнього збереження (застосування) і
швидкості вітру, тобто від часу випару. Час випару деяких НХР приведені
в табл.30.

Припустимий час перебування людей у засобах захисту шкіри (ізолюючого
типу) визначається з метою попередження перегріву організму людини
(теплового удару) при роботі в теплий час року, табл.31.

Результати оцінки хімічно небезпечних ситуацій зводяться у відповідні
журнали (таблиці) для їхнього наступного аналізу і практичного
використання при організації заходів, що забезпечують безпеку і захист
населення (співробітників об’єктів), які проживають в районах розміщення
ХНО.

РОЗДІЛ 2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ І

ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.

1.МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИЯВЛЕННЯ

І ВИМІРУ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

Необхідність виявлення і виміру іонізуючих випромінювань (ІВ) виникла з
відкриттям рентгенівських променів і явища радіоактивності.

В роки бурхливого розвитку атомної енергетики і широкого використання
рентгенівських променів у медицині й інших сферах діяльності сучасної
людини проблема виміру ІВ придбала особливу значимість.

Пошук ефективних методів виявлення і створення високоточних засобів
виміру ІВ обумовили появу наукового напрямку (дозиметрії) в Україні і
більшості розвитих держав.

1.1. Методи виявлення і виміру іонізуючих випромінювань

У залежності від виду ІВ і фізико-хімічних процесів, що протікають у
речовині при ядерних перетвореннях, у світовій практиці знайшли широке
застосування десятки методів виявлення і виміри ІВ. Найбільш
розповсюдженими з них є: іонізаційний, хімічний, фотографічний,
сцинтиляційний і метод індукованого випромінювання.

Іонізаційний метод заснований на використанні явища іонізації атомів
речовини й утворенні при цьому позитивних і негативних електричних
зарядів.

Пристрої, що працюють на цьому методі, прийнято називати іонізаційними
камерами (ІК) чи газорозрядними лічильниками (ГЛ). ІК і ГЛ являють собою
тонкостінні сталеві чи скляні вироби циліндричної форми, які складаються
з двох ізольованих друг від друга електродів, рис.11.

Рис.11. Іонізаційна камера (ІК): 1- корпус; 2- електрод, що збирає; 3-
ізолятор.

При додаванні до ІК (ГЛ) джерела постійного електричного струму і
наявності джерела ІВ, у ланцюзі вимірювального пристрою утвориться
іонізаційний електричний струм, за розміром якого визначається
інтенсивність випромінювання.

Іонізаційний метод виявлення і виміру ІВ явялется найбільше технічно
доступним і розповсюдженим в сучасній дозиметрії.

Хімічні методи засновані на використанні кольорових хімічних реакцій, що
відбуваються в деяких речовинах при впливі на них ІВ. Виявлення і вимір
ІВ здійснюється за інтенсивностю забарвлення хімічного реактиву, який
виконує роль сприймаючого пристрою (ІК чи ГЛ). Ці методи прийнятий
вважати найбільш прийнятними для виміру доз радіації, тому що
використовувані хімічні сполуки (речовини) близькі за будовою до тканин
живих організмів (наявність води й інших хімічних елементів).

Основними недоліками хімічних методів є обмежений термін збереження
хімічних речовин, які використовуються (до 3-х років), вплив температури
на швидкість протікання хімічних реакцій і т.д.

Фотографічний метод заснований на властивостях фотоматеріалів
(фотоплівок) змінювати оптичну щільність при впливі на них ІВ.

Суть процесів, що відбуваються при цьому, полягає в тому, що при впливі
ІВ на фотоплівку в її структурі виникають електрони, тобто відбувається
процес іонізації середовища, під дією яких відбувається відновлення
галоідного срібла ( що входить до складу желатину) і зміна оптичної
щільності (затемнення) фотоплівки.

Щільність затемнення фотоплівки є показником кількості поглиненої
енергії ІВ, а отже, і інтенсивності випромінювання (дози радіації).

Ці властивості фотоматеріалів, як відомо, послужили інструментом
відкриття А.Беккерелем у 1896 р. явища радіоактивності і наступних
досліджень в області атомної енергетики.

Основними перевагами фотографічного методу є: широкий діапазон вимірів
енергії ІВ; низька вартість фотодозиметрів; можливість широкого
використання на практиці й ін.

Сцинтиляційний метод заснований на властивостях деяких хімічних
елементів (йодистий натрій, сірчистий цинк і ін.) випускати кванти
видимого світла під впливом ІВ. Кванти світла, що випускаються, за
допомогою спеціальних пристроїв (сцинтиляційного лічильника і
фотоелектронного множника) перетворяться в електричну енергію і
реєструються вимірювальними приладами. За величиною цієї енергії
визначаються показники джерела ІВ.

Сцинтиляційний метод відноситься до числа найбільш чуттєвих і
використовується для виявлення і виміру альфа-бета активних джерел ІВ,
розвідки родовищ уранових руд і інших цілей.

Метод індукування (змушеного) випромінювання заснований на властивостях
лазерних джерел енергії. У залежності від типу «робочої речовини»
розрізняють газові, рідинні, напівпровідникові й інші види лазерних
пристроїв, які широко використовуються в різних областях науки і
практики, у тому числі і для виявлення і виміру джерел ІВ.

Важливою особливістю цього методу є можливість дистанційного виявлення
джерел ІВ, що забезпечує безпеку осіб, які здійснюють ці види робіт.

1.2. Класифікація і загальна будова засобів

виявлення і виміру іонізуючих випромінювань

Технічні засоби, призначені для виявлення і виміру ІВ, загальноприйнято
називати дозиметричними приладами (ДП).

У залежності від розв’язуваних задач ДП підрозділяються на чотири групи:
індикатори, рентгенметри, радіометри і дозиметри. Вони можуть бути
загального, спеціального, наукового та іншого призначення.

Індикатори – це найпростіші ДП, що працюють на іонізаційному методі,
призначені для виявлення й орієнтованого визначення потужностей доз ІВ.

Типова блок-схема цих приладів складається зі сприймаючого пристрою
(детектора), світлового (звукового) индикатора-специализатора і джерела
живлення, рис.12.

Рис.12. Блок-схема індикатора ІВ: 1-детектор;

2-індикатор-сигналізатор; 3-джерело живлення.

Як детектори в індикаторах використовуються різні типи газорозрядних
лічильників (СТС-5, МСТ-17, СБТ і ін.). Лічильники маркіруються в
залежності від використованого для їхнього виготовлення матеріалу і
конструктивних особливостей (СТС-стальной, тонкостінний, що
самогаситься; МСТ – мідний, що самогаситься, торцевий і т.д.).

У 60-і роки промисловістю випускалися індикатори загального призначення
типу ДП-62 і ДП-63. В даний час широко використовується індикатор
загального призначення типу ДП-64.

Індикатор ДП-64 установлюється, як правило, на пунктах управління різних
об’єктів.

Рентгенметри призначені для виміру потужностей доз ІВ і визначення
ступеня забруднення (зараження) різних об’єктів радіоактивними
речовинами. Рентгенметри працюють на іонізаційному методі. На відміну
від індикаторів, в електричних схемах цих приладів установлюються
вимірники іонізаційного струму (мікроамперметри), що дозволяють із
припустимою погрішністю визначати потужність дози ІВ і ступінь
забруднення об’єкта радіоактивними речовинами.

Діапазон виміру потужностей доз ІВ різними зразками рентгенметрів може
складати від 0,1 до 500 рад/год і більш, табл.32.

Т а б л и ц я 32

Технічні характеристики рентгенметров, які

широко використовуються на об’єктах

Тип прилада Діапазон виміру Погрішність виміру,% Маса, кг

ДП-5А(Б) 0,05 мР/ч –

200 Р/ч ±30 2,8

ДП-5В 0,05 мР/ч –

200 Р/ч ±30 3,2

ДП-5Б 0,1-500 Р/ч ±10 4,4

Радіометри – відносяться до вимірників джерел ІВ спеціального
призначення і використовуються, як правило, для виявлення і більш
точного виміру ступеня забруднення ґрунту, води, продуктів харчування й
інших об’єктів альфа- і бета-активними радіонуклідами.

Основні типи радіометрів, використовуваних у радіологічних лабораторіях,
санепідемстанціях і інших установах, і їхні технічні характеристики
приведені в табл.33.

Т а б л и ц я 33

Технічні характеристики радіометрів

Тип прилада Вид ІВ, що вимірюється Погрішність виміру,% Маса, кг

КРБ-1 Бета 1.10…1.107

расп/мин.см2 Близько 15

РКБ 4-1еМ Бета 5.10-5…0,5

мКи/л Близько 15

КРВП-3АБ Альфа

Бета 3.10-9…5.10-6

Ки/л Більш 100

КРК-1 Альфа

Бета 1.10-9…1.10-6

Ки/л Близько 120

Для виявлення і виміру джерел ІВ в польових умовах широко
використовується переносної сцинтиляційний радіометр пошуковий
СРП-68-01. Прилад дозволяє вимірювати альфа-активні ізотопи в діапазоні
0…10000 імп/с з погрішністю ±10%.

Дозиметри призначені для контролю опромінення співробітників установ, що
працюють із джерелами ІВ й інших категорій населення, що знаходяться в
радіаційно небезпечних районах.

Існує кілька типів дозиметрів, що працюють на іонізаційному (ДК-02,
ДП-24, ДП-22В, ИД-1), хімічному (ДП-70) і фотографічному методах. Вони
можуть бути як прямопоказуючими, так і «сліпими».

Прямопоказуючи дозиметри типу ДК-02, ДП-24, ДП-22В и ИД-1 уявляють собою
малогабаритні іонізаційні камери з підключеними до них конденсаторами й
електроскопом (кварцова нитка з петлею), рис.13.

Рис.13. Прямопоказуючий дозиметр типу ИД-1:

1-іонізаційна камера; 2-конденсатор; 3-електроскоп; 4-шкала вимірів;

5-мікроскоп.

Принцип роботи прямопоказуючих дозиметрів полягає в утворенні, під
впливом ІВ на іонізаційну камеру, іонізаційного струму і наступному
розряді конденсатора. За ступенем розряду конденсатора визначається доза
випромінювання.

Комплекти дозиметрів типу ДП-24 і ДП-22В мають обмежений діапазон
вимірів (50 рад) і сучасною промисловістю не виробляються.

До числа найбільш сучасних дозиметрів відносяться вимірники доз
випромінювання типу ИД-1, ИД-11, комплект індивідуальних дозиметрів
КИД-6А, комплект дозиметрів термолюмінісцентних КДТ-02 та інші.

Т а б л и ц я 34

Технічні характеристики дозиметрів

Тип прилада Діапазон виміру, рад Погрішність виміру,% Маса, г

ИД-1 20…500 20 40

ИД-11 10…1500 15 25

КИД-6А 0,005…500 10-20 50(65)

Основні технічні характеристики деяких типів цих дозиметрів приведені в
табл.34.

Існуючі типи дозиметрів дозволяють здійснювати дозиметричний контроль
опромінення широких шарів населення, співробітників правоохоронних
органів і вчасно вживати відповідних заходів радіаційної безпеки.

2. МЕТОДИ І ЗАСОБИ ІНДИКАЦІЇ

небезпечних хімічних І ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН

Наявність великої розмаїтості хімічних речовин, які використовуються у
сучасних виробництвах та представляють небезпеку для біосфери і
життєдіяльності людини, обумовили необхідність створення в Україні і
більшості закордонних держав відповідної законодавчої бази і засобів
контролю за станом навколишнього середовища.

Для рішення цих задач розроблені ефективні методи, засоби і способи
визначення наявності небезпечних хімічних і отруйних речовин у різних
середовищах (повітрі, воді, ґрунті і т.д.).

2.1. Методи індикації небезпечних хімічних і отруйних речовин

Під терміном ІНДИКАЦІЯ прийнято розуміти теорію і практику визначення
наявності отруйних речовин у повітрі, воді, ґрунті й інших середовищах.

До числа найбільш розповсюджених і доступних відносяться наступні методи
індикації: хімічний, фізичний, фізико-хімічний, біохімічний,
іонізаційний і ін.

Хімічний метод заснований на властивостях хімічних реактивів змінювати
забарвлення при наявності в навколишнім середовищі НХР (ОР).

В якості хімічних реактивів можуть використовуватися як рідкі рецептури,
так і порошкоподібні (тверді) речовини.

Наявність, вид і кількісний зміст НХР (ОР) у досліджуваному середовищі
визначається за інтенсивністю забарвлення реактиву.

Фізичні методи засновані на реєстрації змін складу і фізичних
властивостей повітряного середовища (прозорості, електропровідності й
ін.) при наявності в ній пару, газів і аерозолів шкідливих речовин.

Фізичні методи індикації широко використовуються в технічних засобах
контролю повітряного середовища, у місцях розміщення шкідливих
виробництв і виробничих приміщень.

Фізико-хімічні методи відносяться до числа найбільш ефективних і широко
використовуваних у науково-дослідних цілях, медицині і промисловості. Ці
методи засновані на використанні фізико-хімічних процесів, що
відбуваються в навколишньому середовищі при наявності в ньому НХР (ОР)
та реєструються за допомогою відповідних технічних пристроїв.

В даний час у різних областях науки і практики використовується більш 10
фізико-хімічних методів і їхніх різновидів: газової і тонкошарової
хроматографії, спектроскопічні та ін.

Біохімічні методи засновані на визначенні ступеня придушення активності
ферментів (каталази, холінестерази та ін.) деякими видами НХР (ОР) при
влученні їх в організм людини.

Біохімічні методи використовуються, як правило, у дослідницьких і
медичних цілях.

Іонізаційний метод відноситься до числа перспективних сучасних способів
індикації шкідливих речовин у повітряному середовищі. Сутність методу
заснована на особливостях процесів іонізації молекул азоту і кисню при
наявності в повітрі молекул НХР (ОР), що є причиною зміни величини
іонізаційного струму і показником наявності шкідливих речовин.

У пристроях, що працюють на цьому методі, як хімічний реактив
(детектора) використовується іонізаційна камера з альфа- чи
бета-активним джерелом випромінювання. Метод не вимагає використання
хімічних реактивів і періодичного їхнього поповнення.

Основними критеріями оцінки існуючих методів індикації, що визначають
можливість їхнього використання на практиці, є: чутливість,
специфічність, швидкість визначення шкідливих речовин і інші показники.

Найбільш значимим критерієм оцінки існуючих методів індикації є їхня
чутливість до фізико-хімічних властивостей шкідливих речовин, що повинна
складати від 5.10-3 до 1.10-6 мг/л.

До числа важливих показників методів індикації відносяться також
доступність і можливість використання в експрес-методах.

2.2. Способи й основні засоби індикації

небезпечних хімічних і отруйних

речовин

Для індикації НХР (ОР), як правило, широко використовуються суб’єктивні
(органолептичні) і об’єктивні способи.

Суб’єктивні способи індикації засновані на показаннях органів почуттів
людини (нюху й ін.), що забезпечують людини інформацією про стан
навколишнього середовища при повсякденній його життєдіяльності.

Однак, висока токсичність більшості сучасних НХР (ОР) обумовлює
необхідність використання об’єктивних способів індикації, заснованих на
показаннях технічних засобів індикації.

Технічні засоби індикації НХР (ОР) являють собою пристрої, основними
елементами яких є детектори (аналізатори) і повітрянозаборні механізми
(насоси). Ці засоби можуть працювати в режимах безупинного або
періодичного (короткочасного) контролю.

В якості аналізаторів широке застосування знайшли індикаторні трубки
(ІТ).

Індикаторна трубка являє собою герметичну тонкостінну скляну ампулу,
заповнену порошкоподібним хімічним реактивом. У деяких видах ІТ
використовуються порошкоподібні і рідкі реактиви.

Усі види ІТ мають відповідне маркірування, рис. 14.

Рис.14. Індикаторна трубка:

1- корпус; 2- реактив порошкоподібний; 3- реактив рідинний; 4-
маркірування.

Вітчизняною промисловістю випускається кілька десятків видів ІТ для
індикації найбільш розповсюджених видів НХР (ОР). За кордоном широке
застосування знайшли ІТ фірми «Drager» (Німеччина), що випускає більш
200 видів індикаторних трубок, за допомогою яких можна визначити
наявність у навколишнім середовищі більш 300 видів шкідливих речовин
(НХР, ОР).

Основними перевагами ІТ є: можливість проведення експрес-контролю в
польових умовах, простота і доступність у використанні, низька вартість,
відносно висока чутливість і ін.

Похибка у визначенні концентрації шкідливих речовин ІТ у повітрі складає
±20…40%, що відповідає міжнародним стандартам для цих засобів
індикації.

До числа недоліків ІТ відносяться: вплив низьких температур на швидкість
прояву аналітичного ефекту, обмежена специфічність для деяких видів
шкідливих речовин і ін.

У якості повітрянозаборних пристроїв широко використовуються ручні
поршневі насоси, а також насоси з електричними приводами.

У засобах індикації, призначених для безупинного тривалого добору проб
повітря, використовуються насоси типу «Полімер», що працюють від
акумуляторів чи електричної мережі.

Широке застосування в різних установах України знайшли військові
прилади, що випускаються воєнною промисловістю, хімічної розвідки типу
ВПХР, що, крім ІТ і ручного поршневого насоса, укомплектовані пристроями
для взяття проб, підігріву ІТ і виконання інших операцій.

Для здійснення безупинного контролю стану повітряного середовища
виробничих приміщень хімічно небезпечних виробництв використовуються, як
правило, різні типи газоаналізаторів і сигналізаторів.

Газоаналізатори являють собою технічні пристрої, у яких добір проб
повітря, визначення концентрації контрольованої шкідливої речовини, а
також видача інформації і запис результатів аналізу здійснюється по
заданій програмі автоматично.

Вітчизняною промисловістю випускається велика розмаїтість типів
газоаналізаторів для потенційно небезпечних технологій і виробництв.
Основні технічні характеристики деяких типів газоаналізаторів приведені
в табл.35.

Т а б л и ц я 35

Технічні характеристики газоаналізаторів

Найменування і тип прилада Речовина, яка визначається Погрішність
виміру, % Запізнювання пока-зання, хв

Маса, кг

Газоаналізатор ГАИ-2 Оксид вуглецю ±0,08 – 13

Газоаналізатор кулонометричний Хлор ±20 1 10

«Атмосфера –1М» Діоксид сірки ±20 1 20

«Атмосфера–11М» Озон ±20 1 105

Газоаналізатор лазерний ЛГА Метан ±50 1/6 Більш 100

Таким чином, існуючі засоби індикації здебільшого відповідають вимогам
до них і дозволяють забезпечити рішення задач з своєчасного виявлення
джерел хімічної небезпеки за умови кваліфікованого їхнього технічного
обслуговування.

Історія розвитку і класифікація засобів захисту

Безпека життєдіяльності і захист сучасної людини від багатьох факторів
навколишнього зовнішнього середовища забезпечується, як відомо, великою
розмаїтістю створених для цих цілей засобів. Це, насамперед, одяг і
житло, що забезпечували безпеку і захист наших пращурів від
несприятливих факторів природного походження.

У процесі трудової діяльності і військових конфліктів людиною
створювалися відповідні засоби захисту, багато з яких використовуються й
у наші дні.

З розвитком науково-технічного прогресу і створенням засобів масової
поразки з’явилася необхідність у забезпеченні захисту широких верств
населення.

Перші кроки в створенні засобів, що забезпечують безпеку і захист людини
в умовах зараження навколишнього середовища отруйними речовинами, були
зроблені в роки першої світової війни, з початком застосування на полях
боїв отруйних речовин (хлор, фосген, хлорпікрин і ін.).

Як захист органів дихання від цих ОР використовувалися марлеві пов’язки
й інші тканеві вироби, просочені водяними розчинами соди і гіпосульфату,
але які не давали бажаного результату.

Пошуки надійних засобів захисту від цих джерел небезпеки дозволили
російському вченому Н.Д.Зелінському в 1915 році створити надійний засіб
захисту органів дихання людини (протигаза), заснованому на використанні
як поглинача парів ОР активованого вугілля.

В наступні роки цієї війни в перших зразках протигазів, поряд з
використанням активованого вугілля, стали застосовувати і протидимні
фільтри, виготовлені з пористих матеріалів (вата, фільтрувальний папір і
т.д.)

У ці ж роки з’явилася необхідність у захисті людей, не спроможних
користатися протигазом (поранені, хворі, діти і т.д.). Для забезпечення
безпеки і захисту цієї категорії людей, у захисних спорудах (бліндажі й
інші укриття) стали встановлювати найпростіші пристрої (завіси), що
виключали проникнення парів і газів ОР усередину цих укриттів.

Таким чином, до кінця першої світової війни наукою і практикою було, у
принципі, вирішене питання про напрямки створення надійних засобів
захисту людини від факторів, обумовлених надзвичайними ситуаціями
техногенного і військового характеру.

В даний час усі сучасні засоби, що забезпечують безпеку і захист
населення в надзвичайних ситуаціях техногенного і військового характеру,
прийнято класифікувати за призначенням і захисними властивостями і
підрозділяти на засоби індивідуального і колективного захисту.

Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту населення призначені для захисту від
попадання усередину організму людини, на шкіру й одяг НХР (ОР),
радіоактивних речовин і біологічних засобів, а також для надання само- і
взаємодопомоги при пораненнях і інших впливах зброї масового ураження.

До засобів індивідуального захисту відносяться: засоби захисту органів
дихання, засоби захисту шкіри і медичні засоби захисту.

Засоби захисту органів дихання за принципом захисної дії поділяються на
фільтруючі й ізолюючі.

До фільтруючих засобів захисту органів дихання відносяться протигази,
респіратори, протипилові тканеві маски і ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази є основним засобом захисту органів дихання людини.
Принцип захисної дії фільтруючих протигазів заснований на очищенні
(фільтрації) вдихуваного людиною повітря від пар, газів і аерозолів НХР
(ОР) і інших шкідливих домішок.

Фільтруючі протигази складаються з фільтруючо-поглинаючої коробки,
лицевої частини і протигазової сумки. У комплект протигаза входять
плівки, що незапотівають, або спеціальний «олівець» для запобігання від
запотівання скла окулярів .

В даний час для захисту населення України використовуються фільтруючі
протигази (цивільні) типу ГП-5 (ГП-5М) і ГП-7 (ГП-7В), а також дитячі
протигази ДП-6 (ДП-6М) і ін. У Збройних Силах і деяких інших установах
(МВС, МНС) використовуються фільтруючі протигази військового
призначення.

хв,

де М – сорбційна ємкість за даним видом НХР (ОР), мг;

С – концентрація НХР (ОР), мг/л;

V – обсяг легеневої вентиляції (кількість вдихуваного повітря в 1 хв),
л/хв.

Найбільш сучасні протигази типу ГП-7 і ГП-7В доукомплектовуються
додатковими патронами (ДПГ-1, ДПГ-3) для збільшення захисних
властивостей від деяких видів НХР (хлору, окису вуглецю і т.д.)

Час захисної дії ГП-7 за деякими видами НХР приведен в табл.36.

На показник захисної дії протигаза можуть впливати також умови і терміни
збереження, технічний стан і інші фактори.

Для збільшення часу захисної дії фільтруючих протигазів, які
використовуються на хімічно небезпечних об’єктах, промисловістю
випускаються фільтруючо-поглинаючої коробки спеціального призначення,
які мають відповідне фарбування і маркірування, табл.37.

Т а б л и ц я 36

Час захисної дії ГП-7

Найменування НХР Концентра-ція, мг/л Час захисної дії, хв

без

ДПГ-1(3) з

ДПГ-1(3) з

ДПГ-3

Хлор 5,0 40 80 100

Аміак 5,0 – 30 60

Окис вуглецю 3,0 – 40 –

Двуокис азоту

1,0

30

Фенол 0,2 200 800 800

Сірководень 10 25 50 50

Диметіламін 5,0 – 30 60

Т а б л и ц а 37

Фільтруючо-поглинаючої коробки промислового призначення

Марка коробки Колір коробки Вид НХР

А Коричневий Хлор, пари органічних речовин

В Жовтий Хлор, фосген, окисли азоту, сірководень

Г Чорний і жовтий Пари ртуті

Е Чорний Арсенистий і фосфористий водень

М Червоний Окис вуглецю, кислотні пари і гази

СО Білий Окис вуглецю

КД Сірий Аміак, сірководень

БКФ Зелений Кислотні пари і гази, Арсенистий і фосфористий водень

Респіратори, протипилові тканеві маски, ватно-марлеві пов’язки
відносяться до найпростіших і доступних для широких верств населення
засобів захисту органів дихання від пилу різного походження. Ці засоби
прості за устроєм і можуть бути виготовлені в домашніх умовах.

Засоби захисту органів дихання ізолюючого типу (ИП-46, ИП-46М, ИП-4,
ИП-5 і т.д.) є спеціальними засобами і використовуються в ситуаціях, при
яких фільтруючі засоби захисту (протигази, респіратори й ін.) не
забезпечують надійний захист від НХР (ОР), а також в умовах зниженого
вмісту або відсутності кисню в навколишнім середовищі.

Ізолюючі протигази (ІП) складаються з лицевої частини (1),
регенеративного патрона (2), дихального мішка (3), алюмінієвого каркасу
(4) і сумки (5), рис.15.

Рис.15. Ізолюючий протигаз ИП-4

Принцип роботи ІП заснований на регенерації (відновленні) газового
складу видихуваного людиною повітря для наступного його використання в
процесі дихання.

Для регенерації видихуваного повітря використовується надперекис натрію
чи калію, яким споряджаються регенеративні патрони.

Процес регенерації видихуваного повітря (поглинання СО2 і Н2О) протікає
при температурі понад 1000С з виділенням кисню і тепла за схемою:

2 NaO2+CO2 ? Na2CO3+1,5 O2+Q

NaO2+H2O ? NaOH+O2+Q

Для приведення регенеративного патрона в робочий стан використовується
«пусковий брикет», що розігріває регенеративний патрон і протягом 2-х
хвилин виділяє близько 20 літрів кисню.

Час захисної дії ІП залежить від фізичного навантаження і може складати
до 3-х годин (під водою – до 45 хв.).

До роботи в ІП допускаються особи, які вивчили пристрій і правила
користування ними (які склали залік) і що мають відповідний допуск за
станом здоров’я. Допуск до роботи в ІП оформляється наказом керівника
установи.

Засоби захисту шкіри людини являють собою спеціальний одяг (комбінезони,
костюми, фартухи, взуття, рукавички і т.д.), виготовлений з прогумованих
(гумових) тканин, що не володіють фільтруючими властивостями, а також із
бавовняних матеріалів, просочених спеціальними хімічними складами
(рецептурами).

Виходячи з цих особливостей, засоби захисту шкіри мають ізолюючи і
фільтруючи властивості.

Захисні властивості засобів захисту шкіри, виготовлених із прогумованих
тканин, визначаються промокаємістю – часом від моменту попадання
(впливу) краплинно-рідких НХР (ОР) на лицеву сторону до появи їх на
зворотній стороні в рідкому стані.

Показники промокаємості залежать від виду НХР (ОР), типу тканини
(плівки), температури навколишнього середовища і можуть складати від 1
години і більш.

Засоби захисту шкіри, виготовлені з прогумованих тканин у виді костюмів
(комбінезонів), мають ізолюючі властивості і при високій температурі
(понад 300С) можуть істотно порушувати тепловий обмін організму з
навколишнім повітряним середовищем. Тому, при роботі в цих засобах
захисту, повинні дотримуватися відповідні міри безпеки, що виключають
перегрів організму. Час безпечного перебування людини в засобах захисту
ізолюючого типу приведен в табл.31 навчального посібника.

Засоби захисту шкіри, виготовлені з фільтруючих матеріалів, а це, як
правило, натільна білизна і літні види одягу, просочуються спеціальними
рецептурами, що підвищують їхні захисні властивості від пар НХР (ОР). Як
рецептури використовуються 25%-ві розчини миючих засобів з добавками
речовин (сорбентів), здатних поглинати пари НХР (ОР) чи перетворювати їх
у нетоксичні речовини. Ці види засобів захисту шкіри одержали назву
імпрегнірованого одягу (обмундирування).

Короткочасними захисними властивостями від НХР (ОР), а в зимовий час –
більш тривалими, володіють також усі види одягу, виготовлені з щільних
матеріалів (сукно, шкіра й ін.) і які використовуються людиною в її
повсякденному житті.

Медичні засоби захисту призначені для надання само- і взаємодопомоги, а
також для попередження (ослаблення) впливу НХР (ОР), іонізуючих
випромінювань і бактеріальних засобів.

До медичних засобів захисту прийнято відносити лікарські препарати,
антидоти, радіопротектори, перев’язні й інші засоби.

Медичні засоби захисту відносяться до перспективних сучасних засобів
захисту і знаходять широке застосування на практиці.

Найбільш розповсюдженими медичними засобами захисту є: аптечка
індивідуальна (АІ-2), індивідуальні протихімічні пакети, перев’язні
пакети й інші медичні матеріали.

Аптечка індивідуальна (АІ-2) у своєму складі має: засіб проти поразки ОР
(ФОР), протибактеріальний засіб №1 (№2), радіозахистний засіб №1 (№2),
протиблювотний і протибольовий засіб. Порядок користування АІ описаний у
пам’ятці, яка знаходиться в аптечці.

Основним недоліком АІ-2, як і більшості інших фармацевтичних препаратів,
є обмежений термін їхнього збереження (до 3-х років), що утрудняє
створення довгострокових запасів.

Індивідуальні протихімічні пакети (ІПП) призначені для знезаражування
краплинно-рідких НХР (ОР), що потрапили на одяг і відкриті ділянки
шкіри. Комплект ІПП складається з флакона з речовиною, що дегазує,
ватно-марлевих тампонів і пам’ятки.

До складу речовини, що дегазує, яка використовується в ІПП, можуть
входити реагенти, що володіють лужними властивостями (2%-вий розчин
їдкого натру або 5…10%-вий розчин вуглекислого натрію й ін.) чи
хлорутримуючі речовини.

Перев’язні пакети, як правило, складаються з 2-х ватно-марлевих тампонів
і бинта довжиною до 7 метрів. У пакеті також мається шпилька та
інструкція з користування.

Засоби колективного захисту

Необхідність у засобах колективного захисту від хімічної зброї, як
згадувалося вище, з’явилася в роки першої світової війни. У період між
першою і другою світовими війнами засоби колективного захисту від ОР
розвивалися й удосконалювалися. Промисловістю стали виготовлятися більш
досконалі засоби очищення повітря від шкідливих речовин і вентиляції
захисних споруджень. З’явилися фільтро-вентиляційні установки для
устаткування рухливих об’єктів (штабних і санітарних машин і т.п.)
засобами захисту від ОР.

З появою ядерної зброї вимоги до засобів колективного захисту значно
зросли. Споруди, призначені для колективного захисту повинні
забезпечувати надійний захист людей, що вкриваються, не тільки від ОР і
осколково-фугасних засобів, а також і від впливу вражаючих факторів
ядерного вибуху, бактеріальних засобів і запалювальної зброї.

Тому що споруди, що забезпечують комплексний захист від сучасних засобів
поразки, відносяться до дорогих об’єктів, й тому як засоби колективного
захисту використовуються укриття з обмеженими показниками захисних
властивостей, що за призначенням прийнято поділяти на три види: сховища,
протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття.

Сховища являють собою підземні (напівпідземні) інженерні споруди, що
забезпечують надійний захист від усіх видів ЗМУ і інших сучасних засобів
поразки.

За призначенням і показниками захисних властивостей сховища поділяються
на декілька (п’ять) класів. До основних показників захисних властивостей
сховищ прийнято відносити: стійкість до впливу надлишкового тиску
повітряної ударної хвилі ядерного вибуху (? Рф), кратність ослаблення
проникаючої радіації (Косл) і автономність роботи в різних ситуаціях.

Автономність роботи сховища забезпечується створенням запасів води,
продовольства й інших засобів побутового призначення, а також підтримкою
в населених приміщеннях комфортних мікрокліматичних умов.

Основними показниками повітряного середовища сховищ є:

вміст кисню повинен бути не менш 18…19%(короткочасно 17%);

вміст вуглекислого газу не більш 1…2%(короткочасно 3…4%);

температура повітря не вище 23…270С (короткочасно 300С);

вологість повітря 60…75%

Сховища можуть експлуатуватися в трьох режимах: чистої вентиляції,
фільтровентиляції і повної ізоляції.

Режим «чистої вентиляції» використовується для забезпечення вимог з
повітряного середовища усередині сховищ (шляхом подання атмосферного
повітря до 10 м3/год на 1 особу) при відсутності в атмосферному повітрі
ОР, БЗ і інших шкідливих речовин.

Режим «фільтровентиляції» використовується при наявності в атмосферному
повітрі ОР, БЗ і РР. При цьому подання в сховище очищеного повітря
здійснюється за допомогою фільтро-вентиляційної установки (ФВУ) у
кількості не менш 2 м3/год на 1 особу, рис.16.

При наявності в атмосфері високих концентрацій ОР, випаданні РР і
пожежах використовується режим «повної ізоляції» (виключаються системи
подачі повітря в сховище).

год,

у який Сп.д. – гранично припустима концентрація О2 (18…19%);

а – кількість кисню, що споживає одна людина протягом години.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захисту людей від зовнішніх
джерел гамма-випромінювання і безпосереднього попадання радіоактивних
речовин в органи дихання, на одяг і тіло людини, а також від світлового
випромінювання ядерного вибуху. ПРУ можуть бути використані для захисту
від впливу повітряної ударної хвилі (при ? Рф ? 0,2 кгс/см2) і інших
факторів, обумовлених руйнуванням наземних споруд і застосуванням
звичайних засобів поразки.

Основним показником захисних властивостей ПРУ є коефіцієнт ослаблення
доз радіації (потужності доз радіації), що залежить від типу

Рис.16. Схема сховища: 1 – захисні двері; 2 – тамбури; 3 – герметичні
двері; 4 – приміщення для людей; 5 – ФВУ; 6 – пристрій для відбору
повітря.споруд і використовуваного будівельного матеріалу і може
досягати до 1000.

Під ПРУ використовуються, як правило, підвальні (напівпідвальні)
приміщення будинків різного призначення, житлових будинків, складські
приміщення і природні підземні укриття.

У якості ПРУ можуть використовуватися також житлові будинки, робочі і
службові приміщення й інші укриття, попередньо підготовлені для цих
цілей. ПРУ місткістю більш 300 чоловік можуть забезпечуватися
вентиляційним устаткуванням і іншими засобами життєзабезпечення.

Найпростіші укриття відносяться до найбільш розповсюджених засобів
захисту людей, які опинилися в надзвичайних ситуаціях природного і
військового характеру. Такими укриттями можуть бути рельєф місцевості і
рослинний покрив, що послабляють дію уражаючих факторів ядерного вибуху,
зменшують глибину поширення НХР (ОР) і біологічних засобів, а також
охолоджувальної дії вітру на організм людини і т.д. Як найпростіші
укриття можуть використовуватися швидкозбудовані інженерні споруди
(перекриті щілини) і інші наземні об’єкти.

Найпростіші укриття можуть зводитися як у сільських районах, так і на
територіях промислових об’єктів, на безпечних віддаленнях від спорудь,
які можуть стати джерелом небезпеки при їхньому руйнуванні.

Наявність засобів колективного захисту, як і індивідуальних, і
забезпеченість ними населення є важливим показником готовності об’єктів
до рішення задач Цивільної оборони. Однак, проблеми з їхнім своєчасним
використанням у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу
продовжують залишатися дуже актуальними.

3.3. Способи забезпечення безпеки і захисту

населення в надзвичайних ситуаціях

Забезпечення безпеки життєдіяльності і захисти населення (робітників та
службовців) у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу є однієї з
головних задач, які розв’язуються органами виконавчої влади і
керівниками підприємств, установ і організацій України.

Відповідно до Закону України «Про Цивільну оборону України» (1993/99)
основними задачами, які вирішуються в інтересах захисту населення, є:

попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження і
вживання заходів з зменшення їхніх наслідків;

оповіщення населення (об’єктів) про погрозу і виникнення надзвичайних
ситуацій у мирний і воєнний час і постійне інформування про обстановку,
яка складається;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і
застосування засобів збройної боротьби;

організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях мирного
і воєнного часу;

організація і проведення рятувальних і інших невідкладних робіт у
районах лиха і осередках ураження;

створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і
зв’язку, спостереження і контролю за наслідками надзвичайних ситуацій, а
також підтримка їх у готовності для стійкого функціонування;

підготовка (перепідготовка) посадових осіб органів виконавчої влади,
керівників підприємств, установ і організацій, сил і засобів до
вирішення покладених на них задач, навчання населення умінню діяти в
надзвичайних ситуаціях.

Способи рішення цих задач багато в чому обумовлені особливостями
регіонів і специфікою об’єктів, а також конкретними умовами обстановки,
які можуть скластися в результаті аварій, катастроф, стихійних лих і
застосування засобів збройної боротьби.

Виходячи з цих особливостей, до числа найбільш ефективних способів
забезпечення безпеки і захисту можуть бути віднесені: своєчасне і уміле
використання засобів індивідуального і колективного захисту, захисних
властивостей місцевості й інших укрить; розосередження робітників та
службовців підприємств, установ і організацій у заміській зоні, а також
евакуація (відселення) населення в безпечні райони; вибір найбільш
доцільних способів дій (виконання службових обов’язків, поведінки і
т.д.) у сформованій обстановці; ліквідація наслідків і джерел небезпеки,
обумовлених надзвичайними ситуаціями.

Перелік і зміст заходів, які проводяться при здійсненні названих
способів забезпечення безпеки і захисту населення (робітників та
службовців), визначаються конкретними умовами обстановки.

Порядок організації і проведення основних способів і заходів захисту
визначається відповідними керівними документами (положеннями,
наставленнями, посібниками і т.п.).

Державна система забезпечення безпеки і

захисту населення України і закордонних держав

Державна система забезпечення безпеки і

захисту населення України

Історія створення і розвитку державної системи забезпечення безпеки
життєдіяльності і захисти населення України, як і більшості закордонних
держав, обумовлена початком бурхливого розвитку авіації
(ракетобудування) і можливістю її використання у військових цілях, а
також появою ядерної зброї й інших засобів масової поразки.

У зв’язку з цими й іншими (військово-політичними) обставинами, у системі
загальнодержавних оборонних заходів колишнього СРСР, у жовтні 1932 р.
була створена Місцева протиповітряна оборона (МППО) і відповідна
управлінська структура. Основна задача МППО зводилася до підготовки
об’єктів народного господарства і населення до роботи (діям) в умовах
воєнного часу.

З початком другої світової війни (у 1940 р.) органи МППО були включені
до складу НКВС (народного комісаріату внутрішніх справ), а в 1961 р.
перетворені в державну систему, що одержала назву «Цивільна оборона
СРСР».

Загальне керівництво ЦО було покладено на Раду Міністрів СРСР і ради
міністрів союзних республік, а безпосереднє – на Міністерство оборони
СРСР. Повсякденне керівництво здійснювалося начальником ЦО – заступником
Міністра оборони СРСР.

В основу організаційної структури ЦО був покладений
територіально-виробничий принцип, що використовується й в існуючій
системі ЦО України. Територіально-виробничий принцип передбачає, що всі
об’єкти ЦО, незалежно від їхньої відомчої приналежності, входять до
складу відповідних територіальних (обласних, міських, районних) структур
ЦО, на яких вони розташовані, і ці ж об’єкти є одночасно складовими
елементами ЦО відповідних міністерств і відомств, керівники яких несуть
відповідальність за стан ЦО в цих установах.

Важливим етапом у розвитку ЦО України є прийняття 3.02.93р. (24.03.99р.)
закону «Про Цивільну оборону України». Законом про Цивільну оборону
України була визначена система її побудови, що включає:

органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені
функції, зв’язані з безпекою і захистом населення, попередженням,
реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях;

органи повсякденного управління процесами захисту населення в складі
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих
державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності і підпорядкованості;

сили і засоби, призначені для виконання задач цивільної оборони;

фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, які
передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

системи зв’язку, оповіщення інформаційного забезпечення;

центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і в
справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

курси і навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців і
населення з питань цивільної оборони.

Керівництво ЦО України покладено на Кабінет Міністрів, міністерства,
інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації
і керівників підприємств, установ і організацій, що є начальниками ЦО.

Начальником ЦО України є Прем’єр-Міністр України, а його заступником –
керівник центрального органа виконавчої влади з питань надзвичайних
ситуацій і по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи (Міністерство з надзвичайних ситуацій, створене 28.10.96р.)

Задачі, функції і повноваження органів управління з справ ЦО
визначаються Законом про Цивільну оборону України і Положенням про
органи управління в справах ЦО, які затверджується Кабінетом міністрів
України.

Органи управління в справах ЦО, які входять до складу місцевих державних
адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Система забезпечення безпеки і захисту

населення закордонних держав

Цивільна оборона в більшості закордонних держав створювалася в 50-60-і
роки ХХ сторіччя в зв’язку з погрозою світової війни з застосуванням
ЗМУ.

Основними задачами створених державних систем ЦО були забезпечення
безпеки і захисту населення, і підвищення живучості систем управління та
економіки (стійкості роботи об’єктів) у надзвичайних ситуаціях мирного і
воєнного часу.

Цивільна оборона США, як державна система, склалася в 50-і роки. Для
координації роботи органів створеної державної системи в 1979 р. було
утворено Федеральне управління з дій у надзвичайних умовах (ФЕМА).
Керівництво ФЕМА було покладено на його директора, що безпосередньо
підлеглий президенту США. У 1987 р. у складі ФЕМА був створений Відділ
цивільної оборони.

Свої функції ФЕМА здійснює через штаби округів (територія США розділена
на 10 округів). Для рішення задач ЦО на місцевому рівні залучаються
спеціальні формування даного штату, поліція, пожежні, національна
гвардія й інші сили і засоби.

Цивільна оборона Великобританії створена для рішення задач по захисту
населення і живучості державних систем керування й економіки. Загальне
керівництво справами ЦО покладено на міністерство внутрішніх справ, а
рішення окремих питань – на відповідні міністерства і відомства.

Безпосереднє керівництво справами ЦО здійснює управління ЦО, яке входить
до складу міністерства внутрішніх справ. Для координації діяльності
міністерств і відомств створений Плановий комітет з ЦО при уряді країни,
очолюваний одним із заступників міністра внутрішніх справ.

Цивільна безпека (оборона) Франції створювалася й удосконалювалася на
законодавчій основі з метою попередження надзвичайних ситуацій, захисту
населення, навколишнього середовища і матеріальних цінностей і порятунку
людей у надзвичайних ситуаціях.

Керівництво цивільною безпекою здійснюється відповідним управлінням, яке
входить до складу міністерства внутрішніх справ.

Цивільна оборона Швейцарії заснована на федеральному законі про ЦО в
1963р., а також розробленої урядом «Концепції про ЦО 1971 р.»

Швейцарія займає лідируюче місце в Європі з фінансування витрат на ЦО.
Так, наприклад, Концепцією про ЦО 1971р. було передбачене забезпечення
до 2000 року всіх громадян засобами колективного захисту (місцем у
сховищі).

Важливою особливістю удосконалювання ЦО багатьох закордонних держав
Західної Європи є зосередження зусиль, у рамках ЄЕС і НАТО, для
вирішення задач ЦО, а також створення (1959р.) Міжнародної Організації
Цивільної оборони, що поєднує у своєму складі більш 40 держав
Центральної, Східної і Південно-Східної Європи.

5. Організаційні основи підготовки підприємств, організацій і установ до
виконання задач Цивільної оборони

5.1. Планування підготовки об’єктів до дій

у надзвичайних ситуаціях

Підготовка населення, робітників та службовців підприємств, організацій
і установ України (далі об’єкти ЦО) здійснюється з метою своєчасного
вживання заходів, що забезпечують готовність до дій у надзвичайних
ситуаціях мирного і воєнного часу. Вона включає комплекс заходів,
проведених керівником, штабом і посадовими особами об’єкта з організації
виконання основних задач Цивільної оборони.

Організація заходів, що забезпечують виконання основних задач ЦО, є
складовою частиною підготовки об’єкта до дій у надзвичайних ситуаціях
мирного і воєнного часу, і включає: ухвалення рішення, визначення і
постановку задач виконавцям (підлеглим), планування, керування і
всебічне їхнє забезпечення.

Рішення на організацію заходів, направленых на виконання задач ЦО, є
основою керування об’єктом ЦО.

На етапі повсякденної діяльності об’єкта ЦО воно приймається на підставі
керівних документів вищих інстанцій і інформації про потенційно
небезпечні джерела надзвичайних ситуацій.

В умовах виникнення надзвичайних ситуацій рішення приймається за даними
оцінки сформованої обстановки.

Визначення задач з організації заходів, які проводяться в інтересах ЦО
об’єкта, здійснюється на підставі оцінки очікуваної (сформованої)
обстановки і вимог керівних документів.

При визначенні задач і заходів, які проводитимуться для їхнього
виконання, керівник об’єкта ЦО керується висновками з оцінки обстановки,
пропозиціями начальника штабу й інших посадових осіб. Задачі виконавцям
доводяться, як правило, відповідними розпорядженнями і вказівками.

Планування заходів, які будуть проводитися в інтересах виконання
основних задач ЦО, здійснюється штабом під керівництвом керівника
об’єкта ЦО на основі прийнятого їм рішення і керівних документів з
планування.

Основним плануючим документом з підготовки об’єкта до виконання задач ЦО
і діям в умовах надзвичайних ситуаціях є План дій органів управління
об’єкта ЦО в режимах повсякденної діяльності, підвищеної готовності і
надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу (План ЦО об’єкта) і інші
плануючі документи.

У Плані дій органів управління об’єкта ЦО (План ЦО об’єкта)
зазначаються: результати аналізу можливих наслідків надзвичайних
ситуацій техногенного і природного характеру в районі розміщення об’єкта
ЦО і його можливостей (якісних і кількісних) по виконанню задач ЦО;
рішення керівника об’єкта ЦО на організацію і виконання заходів ЦО при
режимах повсякденної діяльності, підвищеній готовності і надзвичайних
ситуаціях мирного часу; а також питання організації управління, зв’язку,
оповіщення і взаємодії із сусідніми об’єктами ЦО.

До Плану дій органів управління об’єкта ЦО додаються довідкові
матеріали, схеми, графіки й інші зведення, що доповнюють зміст плану
дій.

Найважливішим показником якості планів і плануючих документів, які
розробляються, є реальність їхнього здійснення на практиці. Тому для
розробки Плану дій органів управління об’єкта й інших плануючих
документів залучаються, як правило, найбільш підготовлені фахівці штабу
об’єкта ЦО.

Розроблений План дій органів управління об’єкта (План ЦО) узгоджується з
місцевим органом виконавчої влади і затверджується керівником об’єкта
(Начальником ЦО).

На потенційно небезпечних об’єктах (хімічно небезпечних і ін.)
розробляються плани захисту співробітників і населення, що проживає в
зонах (районах) можливого зараження (поразки). Форма і зміст планів
визначаються відповідними керівними документами.

5.2. Навчання населення, співробітників об’єктів

діям у надзвичайних ситуаціях

Питання і пов’язані з ними проблеми навчання і виховання людини на всіх
етапах її життєдіяльності, як відомо, вивчає педагогіка (загальна і
приватна дидактика), яка розробляє теорію і практику передачі тим, якого
навчають, відповідних знань, умінь і навичок.

Навчання з корінних питань безпеки життєдіяльності сучасної людини і
цивільної оборони розглядається в Україні і більшості закордонних держав
як система загальнодержавних заходів, проведених в інтересах захисту
населення і підвищення живучості економіки в надзвичайних ситуаціях
мирного і воєнного часу.

Принципові основи створення системи навчання всіх категорій населення
України з питань ЦО були розроблені в 60-і роки ХХ сторіччя й успішно
функціонують у наші дні. Практикою встановлено, що навчання всіх
категорій населення є процесом, у якому беруть активну участь родина і
школа, вищі навчальні заклади, керівники об’єктів ЦО й інші органи
управління.

Обумовлено це тим, що знання з питань забезпечення безпеки
життєдіяльності людини можуть бути життєвими, донауковими і науковими.

Життєві і донаукові знання, уміння і навички здобуваються людиною в
родині і школі. Це, як правило, перевірені практикою (історією людства)
результати пізнання людиною навколишньої дійсності, не потребуючі
наукового обґрунтування.

Початок вивчення учнями загальноосвітніх середніх шкіл України (1999р.)
предмета «Основи безпеки життєдіяльності» є важливим внеском у систему
підготовки населення по життєво важливих питаннях безпеки сучасної
людини.

Наукові знання з корінних питань безпеки життєдіяльності обумовлюють
державну систему захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій
мирного і воєнного часу і прийняття науково-обгрунтованих рішень з
їхньої реалізації.

Джерелом наукових знань є вища школа і заснована на цих знаннях наступна
практична діяльність керівників органів виконавчої влади й об’єктів ЦО.

Вивчення навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» було почато на
державному рівні в колишньому СРСР у 1990р. (наказ Держкомосвіти від
09.07.90р. № 473).

В Україні вивчення дисципліни БЖД і ЦО було почато в 1995р. (наказ
Міністра освіти і Начальника штабу ЦО від 20.06.95р. № 182/200). У
Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого до вивчення
навчальної дисципліни «Основи безпеки життєдіяльності в надзвичайних
ситуаціях» (Основи БЖД у НС) приступили в 1992р.

Навчальна програма дисципліни Основи БЖД у НС була розроблена колективом
викладачів Курсу ЦО з урахуванням комплексного підходу до рішення
проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності населення і задач
цивільної оборони.

Найважливішими особливостями навчання у вищій школі є принципи, методи
й організаційні форми, що використовуються, для передачі тим, кого
навчають, знань, умінь і навичок.

Основними дидактичними принципами навчання, якими керуються вищі
навчальні заклади, є: науковість; учити тому, що необхідно фахівцю в
його професійній діяльності; системність і послідовність; доступність і
наочність і ін.

Реалізація цих принципів у навчальному процесі вищих навчальних закладів
забезпечує формування в тих, яких навчають, наукових знань, що
дозволяють з високою вірогідністю осмислювати навколишню дійсність у
минулому, сьогоденні і майбутньому. Наукові знання обумовлюють прийняття
обґрунтованих рішень у професійній діяльності й організації безпеки
життєдіяльності і захисту населення в надзвичайних ситуаціях мирного і
воєнного часу.

Процес передачі тим, кого навчають, знань має двосторонній характер, у
якому беруть участь той, хто навчає (керівник заняття, викладач) і ті,
яких навчають, (співробітники установи, студенти) і між якими
установлюється прямий і зворотний зв’язок, рис.17.

Рис. 17. Процес передачі тим, кого навчають, знань (умінь і навичок)

Процес передачі (прямий зв’язок) тим, якого навчають, знань здійснюється
різними методами. До числа основних методів навчання відносяться:
лекційний; метод самостійної роботи; методи показу, обговорення і
тренувань; дослідницький метод і ін.

Основні методи навчання реалізуються в процесі навчальних занять:
лекцій, семінарів, лабораторних і практичних занять, самостійної роботи
й інших видів занять. При вивченні дисципліни БЖД і ЦО широко
використовується лекційно-практичний метод, що сполучує у собі
розповідь-показ-тренування.

Якість передачі тим, кого навчають, знань багато в чому залежить від
педагогічної майстерності викладача (того, хто навчає), що формується в
процесі навчання у вищому навчальному закладі (аспірантурі) і
удосконалюється на етапах становлення в посаді викладача в наступні роки
роботи.

Педагогічна майстерність викладача припускає: високу відповідальність за
якість навчально-виховної роботи; покликання до навчання і виховання
тих, яких навчають; прагнення до постійного удосконалювання своїх
наукових (теоретичних) знань; глибоке знання навчальної дисципліни;
добрі методичні навички; уміння цікаво і дохідливо викладати навчальний
матеріал і інші якості, обумовлені специфікою навчальної дисципліни.

Навчальна дисципліна Безпека життєдіяльності (і ЦО), як відомо,
заснована на знаннях фізики, хімії, біології, екології й інших областей
знань, що обумовлюють складність підготовки багатьох категорій населення
в Україні й інших закордонних державах.

Зворотний зв’язок процесу навчання припускає усі види контролю за якістю
засвоєння навчального матеріалу (знань, умінь і навичок). Такими видами
контролю є семінарські заняття, контрольні роботи, заліки, іспити й ін.

Методика підготовки і структура навчальних занять з Безпеки
життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях багато в чому визначається
методами навчання і видами занять, які використовуються.

Виходячи з цих особливостей, підготовка керівника до заняття включає:
з’ясування теми заняття, її ролі і місця у вивченні навчальної
дисципліни; визначення навчальних (виховних) цілей і виду заняття;
підбір і вивчення літератури з досліджуваної теми; складання плану
проведення заняття і написання плану-конспекту (тексту); підготовка
наочних навчальних матеріалів (плакатів, схем, засобів захисту і т.п.),
місця проведення заняття і т.д.

Структура побудови плану проведення заняття (плану-конспекту)
визначається відповідними методичними вказівками і повинна містити
вступну частину, назву навчальних питань і їхній зміст (коротке) і
заключну частину.

План проведення заняття підписується особою, яка розробила (написала)
конспект і затверджується керівником установи (об’єкта ЦО).

Знання, отримані у вищій школі з забезпечення безпеки життєдіяльності
людини в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, є важливою
умовою підвищення ролі родини в рішенні проблеми підготовки дітей
дошкільного віку.

Навчання співробітників об’єктів господарської діяльності організується
їхніми керівниками за планами і програмами відповідних органів
управління.

Підготовка і перепідготовка керівного складу об’єктів ЦО здійснюється на
курсах шляхом зборів з відривом від виробництва тривалістю до 5 діб з
періодичністю 3-5 років.

Таким чином, підготовка підприємств, організацій і установ до виконання
комплексу заходів, що забезпечують безпеку і захист населення в
надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, нерозривно зв’язана з
процесом навчання всіх категорій населення і є найважливішою задачею
держави.

Додаток 1

Графік для визначення вихідних даних для оцінки радіаційно небезпечних
ситуацій при аваріях на АЕС

tп – час початку опромінення після аварії

Додаток 2

Графік для визначення вихідних даних для оцінки радіаційно небезпечних
ситуацій при ядерних вибухах

tп – час початку опромінення після аварії

ЛІТЕРАТУРА :

Александров В.Н. и др. Отравляющие вещества. – М.: Воениздат, 1990.

Антонов В.П. Радиационная обстановка и её социально-психологические
аспекты. – К.: «Знание», 1987.

Барабой В.А. Популярная радиобиология. – К.: Наукова думка, 1988.

Голиков С.Н. Общие механизмы токсического действия. – Л.:Медицина, 1986.

Гординская В.С., Иванов В.Ф. Природа. Человек. Закон.- М.: Юридическая
литература, 1990.

Горелов Л.И., Дубровин В.И. Медицинская помощь населению в очагах
поражения.- М.: Воениздат, 1982.

Грабовой И.Д., Кадюк В.К. Зажигательное оружие и защита от него. – М.:
Воениздат, 1983.

Гуськова А.К. и др. Массовые радиационные поражения и вопросы
организации медицинской помощи. – М.: «Медицина», 1987.

Демиденко Г.П. и др. Защита объектов народного хозяйтсва от ОМП.- К.:
Высшая школа, 1989.

Защита от оружия массового поражения. – М.: Библиотека офицеров.
Воениздат, 1989.

Закон Украины «Про Цивільну оборону України». – К., ПВРУ 297/1993;
555/1999.

Закон Украины «Об использовании ядерной энергии и радиационной
безопасности».- К.: ПВРУ № 69 (1069), 1995.

Закон Украины «Про захист населення і територій від надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру”.- К.: ПВРУ № 1809, 2000.

Кириллов В.Ф. и др. Радиационная гигиена.- М.: “Медицина”, 1988.

Кузнецов В.Ф. Основы войсковой дозиметрии,- М.: ВКАХЗ, 1968.

Лаптев А.А. и др. Охрана и оптимизация окружающей среды.- К.: «Лыбидь»,
1990.

Максименко Г.Т., Покровский В.М. Техника безопасности при применении
пожароопасных, взрывоопасных и токсичных материалов.-К.: «Будівельник»,
1982.

Максимов М.Т., Оджагов Г.О. Радиоактивные загрязнения и их измерение. –
М.: Энергоатомиздат, 1989.

Моисеев Н.Н., Экология человека глазами математика.- М.: «Молодая
гвардия», 1988.

Муравьева С.И. и др. Руководство по контролю вредных веществ в воздухе
рабочей зоны.- М., «Химия», 1991.

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97).- К.: ДГН 6.6.1 – 6.5.001,
1998.

Ожегов Ю.П., Никонорова Е.В. Экологический импульс.- М.: «Молодая
гвардия», 1990.

Одинец М.С. Чернобыль: дни испытаний.- М.: Юридическая литература, 1988.

Передерий В.Г. Ткач С.М. Источники и биологические эффекты ионизирующего
излучения.- К.: «Здоров’я», 1988.

Рудик П.А. Психология.- М.: «Физкультура и спорт», 1976.

Стеблюк М.І. Цивільна оборона.- К.: “Знання-Прогрес”, 2003.

Хорват Л. Кислотный дождь.- М.: Стройиздат, 1990.

Цивилев М.П. и др. Инженерно-спасательные работы.- М.: Воениздат, 1975.

Челпанов А.С. Основы психологии и педагогики высшей военной академии. –
Х.: ВИРТА, 1982.

Экологическая альтернатива. Истоки беды.- М.: Прогресс, 1990.

З М І С Т

Передмова…………………………………………………………………….2 Вступ
…………………………………………………………………………4 Розділ 1. Теоретичні основи безпеки
життєдіяльності людини ……..7

1. Біосфера Землі і життєдіяльність людини …………………..7
1.1.Етапи розвитку біосфери …………………………………………7

1.2.Причини і джерела руйнування біосфери ..………………..10
2. Фактори середовища мешкання людини………………………….11

2.1.Фізичні фактори середовища мешкання…………………………12
2.2. Хімічні фактори середовища мешкання ………………………19
2.3. Біологічні фактори середовища мешкання ………………….. 22
2.4. Психологічні фактори середовища мешкання ……………….24
3. Механізми і наслідки впливу іонізуючих випромінювань на

організм людини
………………………………..…27 3.1.Взаємодія іонізуючих випромінювань з
речовиною ……..27 3.2. Вплив іонізуючих випромінювань
на організм людини ……29

3.3. Основні реакції організму людини на вплив іонізуючих

випромінювань ………………………………………. 32

3.4. Принципи і норми радіаційної безпеки
……………… 37 4. Загальні механізми токсичної дії отруйних
речовин

і принципи терапії отруєнь ………………………………….. 40

4.1. Поняття про отруйні речовини і їх класификация ……………
40 4.2. Механізми токсичної дії отруйних речовин
……..… 41 4.3. Загальні принципи терапії отруєнь
………………………..… 42

5. Надзвичайні ситуації і характер їхнього впливу на

навколишнє середовище і життєдіяльність людини …………….. 46
5.1. Поняття про надзвичайні ситуації і їхня класифікація
……..46 5.2. Наслідки аварій і катастроф на радиационно
небезпечних

об’єктах …………………………………………………48
5.3. Наслідку аварій і катастроф на хімічно небезпечних об’єктах..51

5.4. Ядерна зброя і можливі наслідки її застосування
………..…53 5.5. Хімічна зброя і можливі наслідки її застосування
…………64 5.6. Біологічна зброя і можливі наслідки її
застосування………..…69

5.7. Звичайні засоби поразки і можливі наслідки їх
застосування 73 6. Оцінка радиационно
небезпечних ситуацій ………………….76 6.1. Виявлення
масштабів і характеру забруднення місцевості

при аваріях на АЕС . ..………………………………………………77

6.2. Виявлення масштабів і характеру зараження місцевості

при ядерних вибухах ………………………………………..……79
6.3. Визначення ступеня впливу радіоактивного забруднення

(зараження) на життєдіяльність людини і роботу об’єктів…………81
7. Оцінка хімічно небезпечних ситуацій…………………………….88
7.1. Виявлення масштабів зараження навколишнього

середовища
………89 7.2. Визначення можливих
наслідків хімічного зараження……….92

Розділ 2. Забезпечення безпеки життєдіяльності і захисту

населення в надзвичайних ситуаціях…………………………97 1.
Методи і засоби виявлення і виміру іонізуючих

випромінювань ………………………………………………………97 1.1. Методи
виявлення і виміру іонізуючихвипромінювань……… 97 1.2.
Класифікація і загальний пристрій засобів виявлення

і виміру іонізуючих випромінювань ……………………..…..100
2. Методи і засоби індикації небезпечних хімічних і отруйних

речовин ……………………………………………104

2.1. Методи індикації небезпечних хімічних і отруйних

речовин ……………………………………………………………104

2.2. Способи й основні засоби індикації небезпечних

хімічних і отруйних речовин …………………………106
3. Історія розвитку і класифікація засобів захисту ……………
109 3.1. Засоби індивідуального захисту …………………………… 111
3.2. Засоби колективного захисту …………………………………117 3.3.
Способи забезпечення безпеки і захисту населення

в надзвичайних ситуаціях ………………………………………121

4. Державна система забезпечення безпеки і захисту

населення України і закордонних держав …………………123

4.1. Державна система забезпечення безпеки і

захисту населення України ………………………………… 123
4.2. Система забезпечення безпеки і захисту населення

закордонних держав ………………………………………. 125
5. Організаційні основи підготовки підприємств, організацій і

установ до виконання задач Цивільної оборони
………………….127

5.1. Планування підготовки об’єктів до дій

у надзвичайних ситуаціях ……………………………………127

5.2. Навчання населення, співробітників об’єктів діям

у надзвичайних ситуаціях ……………………………………129

Додаток 1………………………………………………………………… 135

Додаток 2………………………………………………………………… 136

Список літератури………………………………………………………..…137

PAGE 1

PAGE 47

Сонячна енергія

Продуценти

Консументи

Редуценти

Грибки, бактерії

?

t, год

Електрон

Ядро

Атом

ЕМІ в районі вибуху

?-кванти

tп

3 год

tp

Той, хто навчає

Той, кого навчають

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019