.

2006 – Релігієзнавство. Конспект лекцій (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
2 17748
Скачать документ

ЗМIСТ

Тема 1. Введення в релігієзнавство

  • 1.1. Актуальність, предмет, завдання курсу. Місце релігієзнавства в системі гуманітарних наук.
  • 1.2. Поняття, історичні форми, типи, структура релігії
  • 1.3. Релігія і культура функції релігії

Тема 2. Етнічні релігії

  • 2.1. Структура етнічних релігій
  • 2.2. Ранні етнічні релігії. Релігії давніх народів Передньої Азії та Ірану
  • 2.3. Пізні етнічні релігії

Тема 3. Світові релігії

  • 3.1. Буддизм
  • 3.1.1. Виникнення буддизму. Віровчення і культ
  • 3.1.2. Напрями буддизму
  • 3.2. Виникнення та розвиток християнства
  • 3.2.1. Виникнення християнства
  • 3.2.2. Формування віровчення і культу християнства
  • 3.3. Основні гілки християнства та їх еволюція
  • 3.3.1. Поділ християнства на православ’я і католицизм
  • 3.3.2. Протестантизм та його напрями
  • 3.4. Християнство в Україні
  • 3.4.1. Утвердження і розвиток християнства на Русі
  • 3.4.2. Українське православ’я в умовах іноземного панування
  • 3.4.3. Релігійна політика українських урядів 1917-1920 рр.
  • 3.4.4. Релігія і церква в умовах радянської влади
  • 3.4.5. Релігійне відродження в Україні
  • 3.5. Іслам
  • 3.5.1. Виникнення та поширення ісламу
  • 3.5.2. Віровчення і культ в ісламі
  • 3.5.3. Основні напрями ісламу

Тема 4. Релігійний аспект проблеми свободи совісті: історія і сучасність

  • 4.1. Зародження та розвиток релігійного вільнодумства
  • 4.2. Атеїзм та його марксистське і більшовицьке прочитання
  • 4.3. Забезпечення реалізації релігійного аспекту свободи совісті в сучасному світі

Тема 1. Введення в релігієзнавство

1.1. Актуальність, предмет, завдання курсу. Місце релігієзнавства в системі гуманітарних наук

Місце релігієзнавства в системі гуманітарних наук. Актуальність вивчення релігієзнавства обумовлена передусім не штучними чинниками. 1. без елементарних, синтезованих знань про релігію не можлива повноцінна гуманітарна підготовка в вищій школі, бо релігія пронизує всю культурну спадщину людства; 2. навернення українців до своїх релігійних основ після насаджуваного атеїзму повинно мати орієнтувальне спрямування, щоб не породжувати протистояння на релігійному ґрунті; 3. піднесення духовності, що є начальною потребою часу можливе лише в середовищі людей релігійно розвинутих.

Предметом релігієзнавства є з’ясування суті, змісту та історії, становлення як релігії в загалом, та її окремих віросповідних форм, ролі релігії та церкви в житті людини і суспільства. Основні завдання вивчення дисципліни такі: – Дати певний обсяг знань стосовно релігії взагалі та загально охарактеризувати ті окремі релігії, як особливо впливами на цивілізаційну еволюцію людства; – Показати місце та роль релігії в системі культурних цінностей, в становленні державності та суспільних форм; – Простежити релігійну ситуацію в минулому та сучасному з означенням тенденцій і перспектив її розвитку; – Розкрити проблему свободи совісті та віросповідання в теоретичному і практичному вирішенні; – Окреслити зв’язок релігії з економікою та підприємництвом; – Сприяти формуванню релігійно розвинених людей, виробленню у молоді високих духовних запитів. Релігієзнавство зароджується ще в глибоку давнину. Вже в античні часи робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію як таку.

До перших релігієзнавств можна умовно віднести: грецького філософа Ксенофана Колофоннського (570 – 478 р.р. до н.е.), римського історика Флавія (37 – після 100 р.р. Н.Е.), індійського імператора Акбара (1542 – 1605), ісламського філософа Аверроеса (1126 – 1198) та ін. Одним із родоначальників релігієзнавства як окремої галузі знань був англійський дослідник Едвард Тейлор (1832 – 1917), який у своїй праці „Первісна культура” описав природу релігії та її еволюцію. Плідно працювали в цій царині також Герберт Спенсер (1820 – 1903), Джон Леббок (1834 – 1913), Джеймс Фрезер (1845 – 1941), та ін. Хоч релігієзнавство разом із теологією (богослов’ям) є двома формами осягнення феномену релігії, плутати їх не треба. Теологія як наука про Бога теж відповідає критеріям наукового знання, але вона переважно займається розробкою певного релігійного вчення, пристосуванням його до нових умов. Релігієзнавство не розробляє, а лише вивчає та аналізує релігію; воно не має такого суб’єктивного спрямування як теологія. Ставити питання „що краще: теологія чи релігієзнавство?” недоцільно. Релігієзнавство, і як наука, і як навчальна дисципліна вивчає лише релігію, але ті чи інші сторони релігії вивчаються цілою системою наук: філософією, історією, культурологією, історією культури. І результати досліджень цих наук використовуються в релігієзнавстві.

Ядром теоретичного релігієзнавства виступає „філософія релігії”. До теоретичного напрямку в релігієзнавстві також відноситься „Соціологія релігії” та „психологія релігії”. Крім того, є історичний напрям в релігієзнавстві, або „історія релігії”. В певному сенсі релігієзнавство є своєрідним комплексом взаємопов’язаних наукових, передусім гуманітарних дисциплін. Тому ця наука і дисципліна дозволяє скласти цілісне уявлення про таке складне явище як релігія. А синтезовані знання краще інтегруються та використовуються в інших близьких дисциплінах. Можна сказати, що релігієзнавство допомагає вивченню інших гуманітарних дисциплін.

1.2. Поняття, історичні форми, типи, структура релігії

Термін „релігія” латинського походження й означає „благочестя”, „набожність”, „святиня”. Деякі дослідники виводять його етимологію від слова „зв’язок”, означуючи тим самим зв’язок людини з Богом, земного з небесним. Американський вчений Іерхарт зазначав, що релігія уподібнюється часу – всі відчувають що це таке, але не так легко вловити його суть та дати точне визначення.

Серед безлічі визначень пропонуємо те, яке зроблене на основі пояснень Івана Франка. Воно комплексне, визначає релігію на її вищому цивілізаційному рівні розвитку і може одночасно служити своєрідним мірилом сучасної релігії та релігійності. Франко виділяв три складові поняття релігії:

  1. Віра в якісь надземні, вищі істоти, що обдаровані вищою силою, ніж люди, віра в те, що і в людях є частина тієї найвищої істоти – душа;
  2. Чуття, любов до тієї вищої істоти і до інших людей; любов до добра і справедливості;
  3. Добра воля людини і її рішення жити і самому так, щоб наближувати та інших своїм життям і своїми вчинками до тієї істоти.

Основним складником виступає „віра”, бо без неї не можливі два інших і вона є фундаментальною рисою людини взагалі. „Якщо людина живе, то вона в щось та вірить” – наголошував Лев Толстой.

В’ячеслав Липинський давав і таке визначення: „Релігія – це виразно догмою окреслена, непевним ритуалом виявлена і окремою духовною організацією репрезентована громадська віра у Вищі Сили, послух яким і виконування їх законів єсть потребою і обов’язком людей, що до даної релігії належать”.

Релігія безумовно пов’язана зі світоглядом людини. Але деякі філософи, особливо марксистського спрямування спрощено трактують цей зв’язок. Вони не просто подають релігію як форму або тип світогляду, але і рішуче протиставляють її т.зв. „науковому світогляду”. Але питання виникають лише тоді, коли пригадаємо, що людьми глибокої релігійності було багато великих вчених: Блез Паскаль, Ер він Шредінгер, Іван Павлов, Альберт Ейнштейн, Еммануїл Кант, Чарльз Дарвін та безліч інших. Причини виникнення та функціонування релігії слід шукати не тільки в матеріальній (страх перед силами природи, залежить від неї , важкі умови життя), скільки в духовній сфері життя людини. Адже із усього живого світу людина вирізняється саме своїми духовними запитами. Зокрема, радимо звернути увагу на такі фактори існування релігії: прагнення до гармонії людини з навколишнім світом; бажання вирішити проблему життя і смерті, та виробити справедливі основи співжиття; філософські пошуки людей „сенс життя”; усвідомлення громадської, політичної і особливо, моральної значимості релігії (формула: „Якщо Бога немає, то все дозволено”).

За даними науки відомо що релігія виникла близько 25-40 тис. років тому, в епоху палеоліту. Тобто, на відносно вже високому щаблі розвитку людського суспільства. В міру розвитку людини розвивалася релігія, мінялися її форми. Схематично цей шлях можна окреслити як перехід від політеїзму (багатобожжя, язичництва) до абстрактного монотеїзму (єдинобожжя).

Розвиток релігії в її історичних формах можна зобразити досить умовно так:
Серед ранніх або первісних форм релігії та пов’язаної з ними обрядовості виділяють наступне:

  • Тотемізм (від індіанськ. „то-отем” – його рід ) – віра в спільне походження та кровну спорідненість між родом і видом тварин, рослин, явищем природи.
  • Фетишизм (від португ. Fetico – зачарована річ) – поклоніння не живим предметам природи.
  • Магія (із грецьк. – чаклунство) – віра в існування надприродних засобу впливу на довколишній світ.
  • Анімізм (від лат. Anima – душа) – віра про існування в тілі людини її двійника – душі, що уявлялася в матеріальному вираженні.

Історичні форми релігії мають відносний характер і в чистому вигляді не існують. Вони не відокремлені між собою глухою стіною, вищі форми включають видозмінені елементи попередніх. Разом з тим, вони дозволяють скласти уявлення про еволюцію релігії з одночасним збереженням її сутнісних ознак.

В релігієзнавстві релігію також класифікують (поділяють на групи) за типами. Є різні типологізаційні схеми. Зокрема. З урахуванням часу та умов формування, етнічною ознакою, географією поширення, ставленням держави до релігії тощо, найчастіше виділяють наступні типи: родоплемінні, національні (юдаїзм, синтоізм). світові (християнство, іслам, буддизм), традиційні і привнесені, Західні і Східні, державні і не державні, нерелігійні та ін. Одна і та сама конкретна релігія може відноситись відразу до кількох типів. Так, буддизм, крім того, що належить до світових релігій в Японії стосовно синтоїзму є привнесеною релігією і має також державний статус.

Релігія нагадує дерево що розвинулося із одного кореня. Всі розвинені релігії мають спільні ознаки: починалися із віровчень та проповідницької діяльності, виникнень релігійних громад і набирали остаточного оформлення із виникненням Церкви.

Слово „церква” (із грецьк. – божий дім) у нас має значення, храму, місця богослужіння і релігійної спільноти. Як релігійна спільнота, Церква – це структурована організація прихильників певного віровчення з метою його культивування та поширення. Основні ознаки Церкви: 1) наявність добре розробленої та культової системи; 2) ієрархічний характер побудови та централізація управління; 3) поділ приналежних на духовенство і простих віруючих.

Церква відіграє дуже важливу роль в збереженні та відтворенні релігійних традицій, в задоволенні духовних потреб віруючих. Але цілком ототожнювати Церкву і релігію не можна, бо трактування її представниками віровчення викладеного в священних книгах, іноді досить далеко відходить від первісного змісту. Церкви постійно втягуються в політичну орбіту. Часто можна почути: „Я віруюча людина, тому дуже рідко ходжу до церкви”.
Отже, сучасні Церкви повинні відповідати своєму призначенню: задовольняти духовні потреби віруючої людини.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019