.

Дворцин С., Робертсон Е. 1999 – Погляди на перспективу гуманiтарного розвитку (книга)

Язык: русский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7993
Скачать документ

Дворцин С., Робертсон Е. 1999 – Погляди на перспективу гуманiтарного розвитку

ПЕРЕДМОВА

Перед тим, як ми почнемо розглядати статтi, якi були одержанi нами на конференцiє, я б хотiла скористуватися можливiстю подiлитися своєми думками з приводу ситуацiє прав людини в Украєнi.
Як пiдсумки моєх вражень вiд цi§є конференцiє та як вплив пiсля прочитання висловлювань моєх украєнських колег, в мене виникло бажання описати власнi думки в цiй статтi. Я не репрезентуватиму єх в цiлому, але намагатимуся окреслити низку найважливiших питань, якi вважаю за болючi в цiй ситуацiє.
Пiсля того, як менi довелося працювати у недержавному секторi в Украєнi та здобути уявлення про проблеми у розвитку громадянського суспiльства в Украєнi, стало зрозумiло, що потрiбно поглибити вза§морозумiння мiж Украєною та захiдними краєнами щодо методiв єхнiх зусиль стосовно процесу реформ в Украєнi. Це § глобальна мета – намагатися поширювати свободу та демократiю скрiзь, будь-якими шляхами, незважаючи на те, чи добрими § цiлi захiдних органiзацiй та iндивiдуумiв; цi прагнення часто неправильно розумiють, невiрно скеровують, до того ж єх виконання заперечу§ться одержувачем допомоги.
Часто iсну§ невiрне розумiння з боку украєнських нацiоналiстiв того, що захiднi органiзацiє мовбито не придiляють достатньоє уваги культурному та iсторичному оточенню Украєни; мовбито захiднi органiзацiє намагаються неправдиво вiдобразити та заважають Украєнi розвиватися, прагнуть зруйнувати єє з прибутком для захiдного свiту. Слiд зауважити, що захiднi краєни, якi дiйсно намагаються допомогти Украєнi, зазнають поразки через брак розумiння менталiтету украєнського суспiльства.
У будь-якому разi, на мою думку, незалежно вiд того, якими § iсторичнi та культурнi перспективи краєни, те, що громадяни повиннi мати, § повага до єхнiх людських прав; структури, назви, органи влади, єх повiдiнка вiдрiзнятимуться у кожному культурному контекстi, але субстанцiя прав людини залишиться однаковою тому, що права людини – нашi природнi, невiд’§мнi права незалежно вiд того, в якiй краєнi ми мешка§мо. Навiть якщо дехто стверджу§, що чистоє об’§ктивноє реальнiстi не iсну§, i § завжди суб’§ктивна основа культури, релiгiє, суспiльства, часу та простору, i § чистий факт повсякденного спостереження та досвiд, як мiрка нашоє особистоє реальностi на Заходi, що протилежна нашiй суб’§ктивнiй реальностi пiд час мешкання в Украєнi.
Незважаючи на це, я вiрю, що захiднi експерти зможуть ефективно вплинути на процес реформ, особливо тi з них, якi дiйсно вивчають та розумiють Украєну. До того ж ми всi люди та на якомусь рiвнi ця людськiсть повинна долати навiть нацiональнi межi.
З метою проведення необхiдних змiн у розумiннi прав людини в Украєнi, для розкриття повного потенцiалу дуже потрiбно виявити, чому реформи не здiйснилися так ретельно i швидко, як в iнших краєнах Схiдноє ¦вропи; також для розкриття повного потенцiалу Украєни необхiдно збагнути, що лейбування захiдноє участi лише як культурний iмперiалiзм § ознакою iгнорування дiйсно природних проблем у цьому регiонi.
Iдея тут така, що дiйснi змiни надiйдуть тiльки тодi, коли украєнцi самi зацiкавляться цими змiнами. А це станеться лише тодi, коли змiниться єх “менталiтет”. Але, до якого менталiтету я апелюю? До того менталiтету, ямому украєнцєв навчили на протязi 70 рокiв до одержання статусу незалежностi, що вiдбулося вiсiм рокiв тому, до того менталiтету, який дуже мало змiнився за цей перiод.
Одне з найпопулярниших висловлювань у Радянському Союзi “вiд кожного за його можливостями, кожному за його потребами”. Що робить §дне висловлювання, яке було емблемним у радянському суспiльствi, у реальному життi?
Це висловлювання мало багато рiзноманiтного впливу на суспiльство, але найбiльш воно навчало, що не потрiбно працювати та намагатися викладиватися повнiстю, з найбiльш можливим рiвнем продуктивностi, але ж кожен робив “за можливiстю”, iншими словами працювали лише тодi, коли було дiйсно потрiбно, тодi коли людина мала бажання, коли це було зручно. А такi фактори, як iндивидуальний продукт, вживання та спрос не грали нiякоє ролi у повсягденному життi окремоє людини. Бiльш за це, цi фактори були прекритi “командною” суперструктурою, яка диктувала рiвень продуктивностi зверху без жалю до фактичного споживача стосовно спросу на товари та послуги. Ця суперструктура диктувала як багато будувати, виробляти, коли та за якою цiною продавати, iншими словами, великi шефи з вiрхушки творили плани для кожного аспекту економiчного життя, якi безоговорно виконувалися масами. Як пiдсумок цього, робiтники могли вiдсiджуватися на протязi цiлого року, приидуючись, що вони працюють, доки план на рiк виконан. А цiй план мог бути виконан за один тиждень, або за один мiсяць, залежно вiд природи плану.
На цiй хлипкiй засадi, менталiтет споруджував небезпечну власну структуру, що в свою чергу веде до захоплення влади одним або кiлькома iндивидами та вони мають привелегiю диктувати всiм навкруги, як усе повинно бути зроблено. Поваги та дiйсноi роботи команди не iсну§.
Як це премежову§ться iз ситуяцi§ю коло прав людини зараз? За роки тоталiтаризму було присутн§ iгнорування “прав людини”. Права iснували лише письмово, але тiльки не у реальному життi. Права людини неповажалися урядом, окремими людьми у єхнiх стосунках з iншими. Цей недолiк вза§мовiдносин мiж легальною структурою (правами на бумазi) та реальнiстю – це характерiзу§ попереднiй режим.
Украєнцi, якi живуть з системою корумпованого, неефективного уряду, непомiрних податкiв можуть обвiнувачувати сьогоденний уряд за цi проблеми та це буде вiрно, але вiрно й те, що цi проблеми не § наслiдком незалежностi Украєни i, навiть, не вина пререхiдного перiоду вiд соцiалiзму до ринковоє демократiє, але це § наслiдком довгого iснування “радянського” шляху мислення, яке домину§ в украєнському суспiльствi. Бiльш десяти рокiв пройшло пiсля розiрвання мицьних стосункiв у радянськiй державi, але тiнь єє можливо побачити на кожому рiвнi: уряд, бiзнес, освiта.
Це доведено, що “менталiтет” украєнського народу вiдрiзня§ться вiд захiдного, що вiн § “унiкальним” та незрозумiлим. Професор соцiологiє Емма Гансова стверджу§, що украєнцє розумiють права людини крiзь контекст економiчних прав тому, що вони не можуть отримати нiякоє допомоги з боку єхньго уряду. Невиплата заробiтноє платнi, неможливiсть знайти роботу, отримати безкоштовно освiту стають порушеннями прав людини. Причина поляга§ в тому, що украєнцi не бачать сво§є “свободи” так, як люди захiдних краєн: для украєнцiв “вiльнi вибори”, “полiтича активнiсть”, “цивiлiзоване суспiльство” вiдстають далеко на другому планi нiж “родина” та “соцiальна безпека”. У будь-якому разi, ця перспектива не екзамену§ ситуацiю з погляду того, що Украєна мала невелику iсторичну можливiсть почуяти цю реальну “свободу”, почуяти те, що вона не предполага§ залежнiсть вiд уряду, в планi одержання нагород, але предполага§ можливiсть уряда прийняти активну участь у житт§вих процесах суспiльства з метою допомогти заробити на життя та бути незалежним. Але зараз в процесi боротьби за основне виживання звичайному украєнцю трудно побачити як мало участi зараз уряд прийма§ у єхньому життi, та це § ластiвко того, що не бiльш цей уряд вознагородить єх у майбутньому.
Апелюючи до прав людини, професор Одеськоє державноє юридичноє академiє Юрiй Оборотов провiв дискусiю з приводу того, що громадяни мають “обов’язки” i права, i не можна iгнорувати цей культурний та iсторичний феномен, який § великою частиною культурного протирiччя. Вiн стверджував, що потрiбний справжнiй дiалог мiж краєнами з приводу того, що права людини значать для рiзних культур, що це не просто перенесення захiдних цiнностей в Украєну. Значення прав разом з обов’язками походить з базових упевнень про природу вза§мовiдносин мiж людьми та єхнiм урядом, iншими словами, в демократiє люди творять закони, якi єх зоб’язують, але уряд не повинен примушувати громадян робити це пiд лозунгом “заради єхнього добробуту”. Наталя Петрова, адвокат украєнських засобiв масовоє iнформацiє, всупереч поглядам професора Оборотова, стверджу§, що його висловлення § наслiдком тоталiтарноє власноє структури, ефект якоє вiдчува§ться в украєнському суспiльствi i сьогоднi..
Якщо бiльшiсть украєнцiв мають такi переконання про природу прав людини, тодi не § вражаючим факт того, що украєнцi не протестують проти корумпованостi або не борються за своє людськi права. Через глибокi традицiє служби уряду (а не уряд служить людям), вони звикли до такого становища, коли люди не цiкавляться тим, що уряд робить взагалi. Концепцiя уряду “для та через народ” § новою для украєнцiв. А поки у полiтичному i в економiчному життi влада сконцентрована у декiлькох iндивидiв з нерозвиненою вiдповiдальнiстю, можливiсть усунути єх з посади невелика, до того ж нема§ орi§нтиру на громадськiсть.
Фактично, небагато змiнилося у “менталiтетi” украєнського народу з часiв руйнацiє Радянського Союзу у 1991 роцi. У будь-якому разi iдеє демократiє, ринковоє економики та цивилiзованого сусiльства в наявностi, але вони не зробили достатньо глибоких змiн в украєнському менталiтетi.
Радянська ера закiнчилася, а пост-радянський менталiтет в Украєнi не розвинувся. В Украєнi багато iз старих сереотипiв нагадують та нагадуватимуть це, доки украєнцi не повiрять, що справжнi змiни дiйсно потрiбнi.
Це необхiдно зрозумiти, i тодi вiдбудуться змiни в менталiтетi украєнцiв, що приведе до реальних довготермiнових реформ.

Сюзанна Дворцин,
волонтер Корпусу Миру США
Одеса, Украєна

FOREWORD

Before we proceed to the articles presented at the conference, I would like to take this opportunity to share a few thoughts about the situation of human rights in Ukraine.
As a result of my participation in this conference and upon reading the thoughts of my Ukrainian colleagues, I was stimulated to write down my own thoughts in an article. I will not reproduce the entire contents of that article here, but I will highlight a few important points, which I feel are poignant in this situation.
After working in the field in Ukraine in the NGO sector and becoming aware, first hand, of the problems in the development of civil society in Ukraine, I believe that there needs to be a greater understanding on the part of Ukrainians and western countries as to the purpose and methods of their efforts in assisting with the reform process in Ukraine. It is a noble goal to try to promote freedom and democracy everywhere, however, no matter how good the intentions are of western organizations and individuals, these efforts are often misunderstood, misdirected, and thwarted by the recipients of the aid.
Often there is a misperception on the part of Ukrainian nationals that western organizations are insensitive to the cultural and historical environment of Ukraine; consequently, western organizations try to unfairly monitor and interfere in the affairs of Ukraine to the detriment of this country and to the benefit of the western world. The idea proceeds to state that westerners will inexplicably fail in their assistance efforts because of the lack of understanding of the mentality of Ukrainian society.
However, it is my belief that no matter what the historical or cultural perspective of the country, its citizens deserve to have their human rights respected; structures, names, and organs of power will be different and behave in their own cultural context, but the substance of human rights will remain the same. Human rights are our natural, inalienable, and unalterable rights no matter what country we live in. Even if one supposes that a purely objective reality does not exist, and is always subjective based on culture, religion, society, time, and space, the pure fact of daily observation and experience serves as a measure of our own subjective reality in the west against that of our subjective reality of living in Ukraine.
Therefore, I believe that the West can effectively assist in the reform process, especially those who are committed to studying and understanding Ukraine. After all, we are all human and on some level this humanity must transcend even national boundaries.
In order to make the necessary changes to realize human rights in Ukraine to their full potential, it is absolutely necessary to examine why reforms have not taken place as thoroughly and quickly as they have in other countries in Eastern Europe, as well as to realize that labeling western assistance or influence as just cultural imperialism, is evidence of ignorance as to the true nature of the problems in this region.
The idea is that true change will occur only when Ukrainians themselves proceed to demand these changes. And they will demand these changes when their “mentality” changes. But, what mentality am I referring to? It is the mentality that had been taught to Ukrainians for seventy years before Ukraine became an independent country eight years ago and that mentality has changed very little within that period of time.
The emblem phrase of the former Soviet Union, “from each according to his labor to each according to his need.” What does one phrase, that was once the emblem of Soviet society, really mean in practical terms?
This phrase had many different effects on society, but foremost it taught that one does not need to work to his or her highest possible level of productivity or creativity, but one worked according to “his or her ability”, i.e. he or she worked when it was absolutely necessary and when he or she wanted to work, that is, when it is convenient. Therefore, factors such as individual output, productivity, supply and demand, played absolutely no role in the daily working life of the individual.
Moreover, these factors were superimposed upon by a “command” superstructure, which dictated the productivity level from the top with no regard for actual consumer demand for good and services. This superstructure dictated how much to build, sell, produce, when, and at what cost, i.e. the big bosses at the top invented and created plans for every aspect of economic life to be handed down to the masses. As a result, workers could sit idle all year, i.e. pretending to work, as long as the yearly plan was fulfilled at the end. This, in effect, could take one week or one month, depending on the nature of the plan.
On the flip side, this mentality creates a dangerous power structure, whereby one or several individuals have extreme concentrated authority and are privileged to dictate to everyone else on how things should be done. Mutual respect and team work does not exist.
How does this relate to the human rights situation today? It relates in many ways in that years of totalitarianism has justified ignorance of “human rights.” Rights exist on paper, but not in reality. Human rights are not respected by the government, by businesses, or by individuals in their relations to others. It is the lack of relation between the legal structure (rights on paper) and reality that stems to the previous regime.
Ukrainians, who live with the system of corruption, ineffective and inefficient government, and stifling taxes can blame the current government for these problems and rightfully so, however, these problems are not the result of Ukrainian independence or even the transition process from communism to market democracy, but are the result of a long legacy of Soviet-style thinking that permeates Ukrainian society. Almost ten years after the breakup of the Soviet state, the vestiges of its shadow remain at every level of government, business, and education.
Nonetheless, it is a frequent argument among Ukrainians that the “mentality” of Ukrainian people is different from that of the West, that it is “unique” and misunderstood. Professor of Sociology, Emma Gansova stated that Ukrainians understand a violation of their human rights in the context of economic rights, that is, Ukrainians see their rights being violated because they cannot receive any assistance from the government. E.g. the non-payment of salaries, inability to become employed, receive a free education, are violations of human rights. The reason is because Ukrainians do not view “freedom” in the same way as westerners; that to Ukrainians “free elections, political activism, and civil society” are not as important as “family and economic security.” However, this perspective does not examine the issue from the view that Ukrainians have little historical precedent to feel that “freedom” does not entail dependency on the government, i.e. receiving benefits, but entails being able to engage in business in order to earn a living and to be independent. Moreover, when struggling for basic survival, it is difficult for the average Ukrainian to see how less government interference in their lives, not more, will benefit them in the future.
Pertaining to human rights, Professor Yuri Oborotov of the Odesa State Law Academy, made the argument that citizens have “responsibilities” as well as rights, and that to ignore this cultural and historical phenomena is also a callous form of cultural interference. He stated that there needs to be a true dialogue between states on the issues of what human rights mean to different cultures, not simply the imposition of Western values on Ukraine. The issue of rights versus responsibilities stems from basic beliefs about the nature of the relationship between people and their government, i.e. in a democracy people create laws which obligate them, but government does not obligate citizens for its own benefit disguised as a “for their own good” arrangement. Natalya Petrova, a Ukrainian media attorney, responds that Professor Oborotov’s argument is a vestige of the totalitarian power structure, whose side-effects are still present in Ukrainian society today.
Given some of these popular beliefs about the nature of human rights, it is not surprising that Ukrainians do not protest against corruption or fight for their human rights. Long accustomed to serving the government (not being served by their government), they are not in the habit of challenging what government does in general. The concept of government “for and by the people” is a new concept to Ukrainians. Therefore, in political life, just as in economic life, power is concentrated in a few individuals with little responsibility, transparency, or accountability to the general public.
In fact, little has changed in the “mentality” of the Ukrainian people since the fall of the Soviet Union in 1991. Although the ideas of democracy, market economy, and civil society are present they have not permeated the mentality of the Ukrainian people enough to cause meaningful change.
Although, the Soviet-era has ended, a truly post-Soviet mentality in Ukraine has not developed. In Ukraine, many of the old stereotypes remain and will continue to do so, until Ukrainians start to believe that real change is absolutely necessary.
Therefore, it is an understanding of and change in the mentality of Ukrainians that will lead to true reform in the long- run.

Susanna Dvortsin
United States Peace Corp. Volunteer
Odesa, Ukraine

ВIТАЛЬНИЙ ЛИСТИ
***
LETTERS OF GREETING

Дорогi друзi!

Я щиро вiтаю вiдкриття вашоє почесноє зустрiчi, метою якоє § обговорення статусу прав людини в Украєнi. Права людини зафiксовано у мандатi та програмi Органiзацiє Об’§днаних Нацiй. Повага до прав людини § найпрiоритетнiшим напрямком дiяльностi ООН. У приамбулi Статуту ООН, зокрема, йдеться про те, що ООН була сформована для реанiмацiє вiри у фундаментальнi права людини, в унiкальнiсть та цiннiсть кожноє окремоє людини, в однаковi права чоловiкiв та жiнок, i для запропонування потрiбних умов, справедливостi та поваги до обов’язкiв, якi мiстяться у мiжнародних договорах та iнших джерелах мiжнародного права, якi можна навести, i сприяти соцiальному прогресу та полiпшенню стандартiв життя у ширших свободах. Зi Статутом ООН i Всесвiтньою Декларацi§ю Прав Людини права людини було кодiфiковано й одержано легальне iснування.
Ще я хочу наголосити на реальностi сьогодення. Близько десяти рокiв минуло з часу завершення холодноє вiйни, але контури новоє ери залишаються недостатньо зрозумiлими. Краєни, великi та малi, зустрiчаються з новими проблемами i реалiями. Внаслiдок цього процесу, непередбаченiсть та необов’язковiсть дають серйознi питання та примушують нас переосмислювати роль багатоструктурних органiзацiй. Система ООН поста§ як втiлення багатостороннього значення прав людини у найглибшому змiсту, крiзь контекст пiдтримуваного розвитку людини.
Що це означа§, “пiдтримуваний розвиток людини”? Це поширення можливого для людей вибору, для всiх: чоловiкiв i жiнок, сьогоденних та наступних поколiнь. Права людини мiстять концепцiю пiдтримуваного розвитку людини. Декларацiя ООН 1986 року про право на розвиток проголошу§ розвиток як одне з прав людини. Декларацiя 1993 року, яка була прийнята на мiжнароднiй конференцiє з прав людини проголошу§: “Право на розвиток § невiд’§мним правом людини та § змiстовною частиною фундаментальних свобод людини”. Такi самi проголошення було зроблено на мiжнароднiй конференцiє про населення та розвиток у Каєрi та на мiжнароднiй зустрiчi щодо соцiального розвитку у Копенгагенi. Розумiння права на розвиток поклада§ вiдповiдальнiсть на всiх акторiв розвитку у межах мiжнародного суспiльства та держави на мiжнародному рiвнi, у межах агенств системи ООН.
Iдучи лише цим рiзноманiтним шляхом, можна переконатися, що всi права та свободи людини – громадськi, полiтичнi, культурнi, соцiальнi та економiчнi – використовуються скрiзь та можуть бути досягненi всiма в однаковiй мiрi. Таким чином, подолання цi§є штучноє щiлини мiж двома, так званими двома типами прав, § ключем до пiдтримуваного розвитку людини.
Я щиро сподiваюсь на те, що у вас буде багато цiкавих дискусiй, що проллють свiтло на проблему прав людини в контекстi розвитку людини. Я бажаю вашiй конференцiє великого успiху.

Педро Пабло Вiллануева
Уповноважений координатор ООН
та уповноважений представник
Програми Розвитку ООН

Dear Friends!

I sincerely greet the opening of your honorable meeting, which is aimed to discuss the current status of human rights in Ukraine. Human rights are the focus of the mandate and programme of the United Nations. Respect for human rights is one of the priorities of the UN Charter. The Preamble of the UN Charter, in particular, says that the UN was formed to reaffirm faith in fundamental human rights, in the dignity and worth of the human person, in the equal rights of men and women, and to establish conditions and justice and respect for the obligations arising from treaties and other sources of international law can be maintained, and to promote social progress and better standards of life in larger freedom. With the UN Charter and the Universal Declaration of Human Rights, human rights were codified and acquired a legal existence.
Still I have to refer to the grueling realities of today. Nearly a decade has passed since the end of the cold war, but the contours of the new era remain poorly understood. Countries, large and small are grappling with newer problems and realities. As a result of this process, the unpredictability and uncertainty poses serious questions and forces us to rethink about the role of the multilateral organizations. The UN system, as an embodiment of multilateralism emphasis on Human Rights in the most comprehensive manner, in the context of Sustainable Human Development.
What is Sustainable Human Development? It is to expand peoples choices – for all – men and women, present and future generations. Human Rights are integral to the concept of SHD. The 1986 UN Declaration on the Right to Development proclaims development itself to be a human right. The Declaration of the 1993 UN World Conference on Human Rights proclaims that, “the right to development is an inalienable human right and an integral part of fundamental human freedoms.” Same proclamations were made at the World Conference on Population and Development in Cairo, on Women in Beijing and the World Summit on Social Development in Copenhagen. Realization of the right to development is the responsibility of all the actors in development, within the international community, within states both at international levels, within the agencies of the United Nations system.
It is only through this comprehensive approach that the on-going effort to ensure that all human rights and freedoms -civil, political, cultural, social and economic are enjoyed universally and equally be achieved. Thus, overcoming this artificial split between the so-called two kinds of rights is the key to Sustainable Human Development.
I sincerely hope that you will have many interesting discussions and throw light on broader issues of human rights in the context of human development. I wish the conference every success.

Pedro Pablo Villanueva,
UN Resident Coordinator,
UNDP Resident Representative

Я вiтаю вас з вiдкриттям цi§є важливоє конференцiє, та, на превеликий жаль, я не можу бути разом з вами сьогоднi. Захист прав людини § важливою метою всiх нацiй, це § дуже важливим питанням i в Украєнi. Я вiрю, що у вас § великi можливостi для проведення продуктивноє конференцiє. Права молодi та дiтей, жiнок, етнiчних меншин i у’вязнених, та особливо свобода слова засобiв масовоє iнформацiє § критичними темами для Украєни, як вхiдними до нового тисячолiччя.
Украєна найширше включила з усiх краєн СНД до сво§є Конституцiє сiльнiшi демократичнi критерiє. Це допомага§ Украєнi здобути бiльше поваги з боку захiдних краєн та США. Дуже важливо i те, що Украєна продовжу§ демократичну традицiю у наступних виборах, що означа§ не тiльки те, що потрiбне честне пiдраховування голосiв, але й також i те, що проведення предвиборноє кампанiє да§ рiвнi шанси почути погляди та позицiє всiх кандидатiв. Свобода друку § яскравою частиною будь-якоє демократiє – вона допомага§ громадянам забезпечити захист єхнiх базових людських та полiтичних прав.
Електоральний вибiр перед украєнцями § дуже важливим, бо це вибiр, який матиме найважливiший вплив на майбутне вашоє краєни. Моя краєна сподiва§ться, що пiсля виборiв, Украєна продовжуватиме iнтегруватися до ¦вропи, та продовжуватиме будувати iнститути ринковоє економики i справжньоє демократiє. Ми вважа§мо, що такий тип Украєни буде сильним партнером США i забезпечить найлiпше та найяскравiше майбутне для народу Украєни.
Конференцiє, як ваша, § прекрасною можливiстю для поглиблення знань в галузi положень про права людини; i я бажаю вам всiляких успiхiв.

Посол Пайфер
Посольство США в Украєнi

I would like to congratulate you on the opening ceremony of this important conference, and I am sorry I cannot be with you today. The protection of human rights is an important goal for all nations and a very timely subject in Ukraine. I understand you have an excellent agenda for a very productive conference. The rights of youth and children, women, ethnic minorities, and prisoners, and especially freedom of speech and the media are all crucial topics for Ukraine as it enters the new millenium.
Ukraine has established some of the strongest democratic credentials in the Newly Independent States. That gains Ukraine a great deal of credit in the West and elsewhere overseas. It is important that Ukraine continue this tradition in the upcoming election. This means not only that there is a fair count of the ballots, but that the campaign allows the electorate an equal chance to hear the views and positions of all candidates. Freedom of the press is a crucial element in any democracy – it helps citizens safeguard and protect their most basic human and political rights.
The electoral choice before Ukrainians is an important one, one that will have a major impact on the future of your country. My country hopes that, following the election, Ukraine will continue to integrate into Europe, and will continue to build the institutions of a market economy and a mature democracy. We think that that kind of Ukraine will be a strong partner of the United States -and will offer the best and brightest future for the people of Ukraine.
Conferences such as this one are an excellent forum for increasing awareness of human rights issues, I wish you all possible success.

Ambassador Steven Pifer,
U.S. Embassy, Ukraine

СВОБОДА СЛОВА ТА ДРУКУ

***

FREEDOM OF
SPEECH AND THE MEDIA

СВОБОДА СЛОВА I СВОБОДА ПРЕСИ

Бiленко, Ж.,
журналiст газети “Слово”

Чого нам недоста§?

Що таке свобода преси? Цитую Етичний кодекс, опублiкований товариством професiйних журналiстiв (Сiгма Дельта Ко, 1973 р.): “Це невiд’§мне право людини. Вона повинна захищатись, як у вiльному суспiльствi, оскiльки несе свободу i вiдповiдальнiсть стосовно обговорення, висловлення i розповсюдження сумнiвiв i виступiв щодо дiй та заяв уряду, громадських та приватних органiзацiй i установ. Журналiсти мають право висловлювати непопулярнi думки i право погоджуватись з точкою зору бiльшостi”.
Якщо проаналiзувати ситуацiю, яка склада§ться в Украєнi, то можна дiйти висновку: ми руха§мося до створення незалежноє, демократичноє преси. Про це говорить такий факт: iз 5600 газет та журналiв, заре§строваних в Украєнi в 1997 р., лише кожне сьоме видання мало серед своєх засновникiв органи державноє влади. Бiльшiсть украєнських видань ма§ кiлькох засновникiв: як приватнi, так i державнi структури, – та трудовий колектив. Таке розмаєття компонування да§ можливiсть органам влади контролювати ситуацiю на iнформацiйному ринку. Тому Союз журналiстiв Украєни та iншi професiйнi органiзацiє все частiше виступають перед парламентом з пропозицiями: доповнити “Закон о печати” ст., в якiй би йшлося: редакцiя ма§ право вiдмовитися вiд засновника, який не викону§ своєх зобов’язань щодо матерiальноє пiдтримки видання.
Але ж приборкати “незручних журналiстiв” чи видання можна не лише таким простим шляхом, як виступити в ролi засновника. Дуже популярними стали судовi позови. Кожного дня в п’яти-шести судах Украєни розглядаються судовi позови до органiв масовоє iнформацiє вiдносно захисту честi та гiдностi. Суми позовiв в кiлька разiв перевищують не тiльки рiчний бюджет видань, але й мiський бюджет. Можна зрозумiти позивачiв, якi дiйсно постраждали вiд наклепницького матерiалу. Але ж трапляються i такi, в основному представники виконавчоє, законодавчоє влади та судових установ, що сприйняли справедливу, об’§ктивну критику за паплюження честi. Саме з таких причин i було закрито чимало газет в Украєнi, наприклад, “Правда Украєни”. До речi, “Законом о прессе” не визначенi такi поняття, як критика i приниження чести та гiдностi. Не лiмiтованi законом i суми штрафiв, що i призводило до фiнансовоє кризи в виданнях та єх закриття.
До речi, в усiх демократичних краєнах сатиричнi газети, теле- i радiопередачi – невiд’§мна частина мас-медiа. Вважа§ться, що, якщо про полiтика перестають писати чи говорити, вiн став нецiкавим для суспiльства. Досить згадати публiкацiє Монiки Левiнськi щодо приватного життя Бiлла Клiнтона, щоденнi переглядання колишнiм президентом США Р. Рейганом вирiзок з газет з карикатурами на свою особу, сатиричнi телепрограми з життя своєх правителiв на §вропейських телеканалах. Нiхто не переслiду§ авторiв програм i статей, сатира на вищих посадових осiб вважа§ться цiлком нормальним явищем в краєнах Заходу, США, в Канадi.
На жаль, i в журналiстському середовищi порушу§ться свобода слова. Пов’язано це з жорстокими законами економiчного виживання в Украєнi. Так, за даними Мiнiстерства iнформацiє, в серединi 1997 р., на пiдступах до виборiв-98, у станi вiйни мiж собою в Украєнi iснували щонайменше 600 газет. Всi вони працювали “за дорученнями” ворожих мiж собою фiнансово-промислових або полiтичних кланiв. Мало того, що читачу чи глядачу було важко розiбратися в передвиборнiй вiйнi компроматiв, бруду, що йшли з телеекранiв та сторiнок газет. Деякi телерадiоканали чи газети опускалися до того, що зачiпали гiднiсть своєх колег з “ворожого стану”, нагороджуючи останнiх навiть нецензурними словами. Скасовувались норми професiйноє етики, свобода слова зазнала поразки. В деяких випадках потрiбне було втручання мiжнародноє незалежноє органiзацiє захисту свободи слова “Репортери без кордонiв”, що виразила протест проти збезчещення кiлькох украєнських журналiстiв.
Аналiзуючи успiхи iнших краєн в розвитку iнформацiйного простору, доцiльно зробити висновок: украєнське законодавство могло б теж сприяти створюванню таких умов роботи для мас-медiа, щоб не порушувалась свобода преси i слова.

FREEDOM OF SPEECH AND FREEDOM OF THE PRESS

Zhanna Bilenko,
Journalist, “Word” Newspaper, Odesa

What is freedom of speech?

I cite the Ethics Code, published by the Professional Journalists Society (Sigma Delta K, 1973): “This is an inalienable human right. In a free society, a person must be able to defend him/herself, because he/she is responsible for discussions, viewpoints, publicizing of doubts about public acts and speeches, and declarations of public/private organizations, and institutions. Journalists have the right to express unpopular opinions and the right to agree with the opinion of majority.”
If we analyze the situation in Ukraine, we can arrive at the conclusion that our country is moving toward the creation of an independent, democratic, mass media. The following facts confirm this: every seventh newspaper or magazine from among 5,600, that had been registered during 1997, were supported by the state. The majority of Ukrainian newspapers have some supporters; private, state structures, and editorial staff are among them. State control of the information market appears in this case also. That is the reason the Ukrainian Journalists Union and other professional organizations propose additions to the ‘Law on Mass Media’, meaning that mass media will have the right to decline a supporter who does not take care of its financial affairs.
However, it is possible to stifle “independent media” by other means. For example, by means of court action. There are 5-6 courts in Ukraine, which hand down these actions pertaining to the defense of honor and dignity. Plaintiffs who are representatives of executive and legislative power want to fine the media. The sizes of the fines are several times larger than the yearly budget of the newspapers and even larger than the city budget. One can understand the claims of Plaintiffs who actually suffered libel, but there are also “Plaintiffs”, mainly representatives of legislative and executive branches, who perceive objective and just criticism as the humiliation of their honor. The results are as follows: some newspapers, among them ‘Pravda of Ukraine,’ were closed. The “Law on the Media” does not define the term “criticism” or “humiliation of honor,” and courts do not limit the size of fines. That is the reason why many newspapers and TV-radio channels become bankrupt after undergoing legal action.
All democratic countries have satirical programs, newspapers, and magazines. Politicians in Europe and the United States state: “When the media forget about me, it means that I am not interesting to society.” For example, the publication of a book by Monica Lewinsky about the private life of U.S. President Bill Clinton, the interest of former U.S. President Ronald Reagan in his caricatures in the newspapers, satirical TV-programs about governors, are seen as a normal phenomena in the countries of the West, USA, and Canada. In these countries, nobody persecutes the authors of satirical articles or others materials published about the government. Criticism is a normal phenomenon there.
It is a pity that freedom of speech is infringed upon among journalists as well. This is connected with strict rules of economic survival in Ukraine. As the Ministry of Information noticed, approximately 600 newspapers were at war before the elections in 1998. They worked within different hostile, financial-industrial, or political groups. Some journalists fought against journalists from other camps, using libel, swear words in articles, or programs about their colleagues. The international organization “Reporters Without Borders” protested against such infringements of journalistic ethics.
After analyzing the situation of the mass media in other countries, and comparing it with the Ukrainian situation, we can arrive at the conclusion that Ukrainian legislation should promote development of conditions, so that the media can have real freedom of speech.

МАС-МЕДIА ТА IНТЕРНЕТ

Снiжко I.,
студент Одеськоє державноє юридичноє академiє

Украєна – демократична держава.
Украєна – правова держава.
Украєна – незалежна держава.

I це природно, що на одному з етапiв свого розвитку нашоє молодоє держави з’являються цiлком новi фактори, якi здатнi, не застосовуючи силових методiв, впливати на суспiльну думку. Одним iз таких факторiв § ЗМI, або четверта влада. Адже саме так називають засоби масовоє iнформацiє не тiльки пересiчнi громадяни, але й виднi полiтичнi дiячi.
Готуючись до цi§є доповiдi, я знайшов цитату в працях Сталiна, в якiй вiн говорить, що засоби масовоє iнформацiє § найсильнiшою збро§ю в полiтицi держави. А також цитату в творах Ленiна, у якiй йдеться про те, що засоби масовоє iнформацiє – це iнструмент соцiалiстичного будiвництва. Але я практично впевнений, що у всiх цивiлiзованих краєнах декотрi люди думають про те, щоб будувати що-небудь соцiалiстичне, тому я вирiшив зупинитися на чудовiй фразi, яка сказана Ломоносовим: “Засоби iнформацiє – це те, що з’§дну§ науки”.
I сьогоднi я хотiв би торкнутися достатньо цiкавоє теми: “Засоби масовоє iнформацiє i сучаснi iнформацiйнi технологiє. Iнтернет – права та обов’язки”.
Усi ви зна§те, що це глобальне полемiчне питання, яке зараз обговорю§ться в усьому свiтi. Але проблема регулювання телекомунiкацiй стоєть достатньо гостро. Напевно, в деяких iз вас уже назрiва§ питання: яке вiдношення мають ЗМI безпосередньо до сучасних iнформацiйних технологiй? Я з великим задоволенням вiдповiм на нього, спираючись на нормативну базу не тiльки нашоє держави, але i на нормативнi бази iнших цивiлiзованих краєн.
Новi засоби масовоє iнформацiє завжди змiнюють старi, прогрес iнформацiйних систем збiльшу§ своє оберти з кожним роком. З’являються новi засоби зв’язку, що охоплюють не тiльки ринковi вiдносини, але й державнi i вiдомчi органiзацiє. Найпростiший приклад: Iнтернет, бiльш складним прикладом § конвергенцiя. I тi кроки, що починають робити деякi незалежнi краєни, говорять про те, що це не просто передбачення вчених. Що таке Iнтернет, я думаю, знають усi присутнi тут. Що таке конвергенцiя?
До останнього часу усi засоби зв’язку традицiйно дiяли окремо один вiд одного. Вони виконували чiтко встановлену функцiю: вiщання, телефонний зв’язок, комп’ютернi послуги в системному (on-line) режимi. Зараз усi вони працюють в рiзних мережах i використовують рiзноманiтнi “технологiчнi платформи”: телевiзiйнi приймачi, телефоннi апарати, комп’ютери. Єхн§ регулювання здiйсню§ться вiдповiдно до рiзних законодавчих положень i цiлком рiзноманiтними регулятивними органами – як правило, на загальнонацiональному рiвнi. У теперiшнiй час, завдяки цифровiй технологiє, можна значно збiльшити потужнiсть, переданих по тих самих мережах, традицiйних i нових послуг. Крiм того, використовуючи цифрову технологiю, можна застосовувати iнтегрованi пристроє, що будуть працювати одночасно як телефон, телевiзор i персональний комп’ютер. Гнучкiсть цифрових технологiй дозволя§ телекомунiкацiйним, вiщальним i iнформацiйним компанiям виходити за межi своєх традицiйних галузей i все бiльше пропонувати своє послуги в мiжнародному або глобальному масштабi. Як приклад нових, конвергованих послуг можна навести наступне: передача послуг Iнтернет на телевiзiйнi приймачi через такi системи, як Web TV; передача електронноє пошти i доступ до Всесвiтньоє мережi (WWW) через цифровi телевiзiйнi декодери i мобiльнi телефони; передача радiо- i телевiзiйних програм через Iнтернет; використання Iнтернет для телефонних розмов.
Прикладом того, що цi§ю проблемою займаються в усьому свiтi може служити Велика §вропейська конференцiя з цього питання, що вiдбулася у квiтнi 1998 р. у Бiрмiнгемi за загальною пiдтримкою Британського представництва i ¦вропейськоє Комiсiє.
Тепер я з чистим серцем можу перейти до теми сво§є доповiдi.
Сьогоднi я буду торкатися проблем, якi властивi не тiльки безпосередньо Украєнському сегменту Iнтернет (в принципi цi проблеми § достатньо актуальними i для засобiв масовоє iнформацiє в цiлому). У першу чергу хотiлося б намалювати ситуацiю розвитку мережi за останнi роки, а пiсля цього безпосередньо перейти до проблеми порушення iнтелектуальноє власностi, свободи слова в мережi i у державi в цiлому i, звiсно ж, до тих законопроектiв, що так довго обговорюються в нашiй державi.
Отже, аналiз ситуацiє показу§, що наступили часи технiчного прогресу, це спричинило появу нових суспiльних вiдносин, якi на даний момент практично нiчим i нiким не регулюються. Найпростiшими прикладами представництв засобiв масовоє iнформацiє в мережi Iнтернет § свiтове вiдоме агентство новин “CNN”, в Украєнi – Агенцiя “K.I. S. S.”, в Одесi повноправними представниками засобiв масовоє iнформацiє в Iнтернет можуть вважатися такi вiдомi у нашому мiстi iнформацiйнi видання, як, наприклад, “Теленеделя” i газета “Слово”, якi зробили достатньо цiкавi iнформацiйнi сайти в Iнтернет. Здавалось би, що усе вже вiдрегульовано i даний прогрес йде тiльки на користь державi, але iсну§ не передбачувана ранiше проблема – обмеження прав украєнських громадян, хоча, в принципi, не тiльки украєнських.
Виникають цi проблеми не тiльки тому, що Украєнська держава не була пiдготовлена до наступу прогресу, основна причина – вiдсутнiсть законодавства, яке регулювало б цi новi суспiльнi вiдносини, незважаючи на те, що законодавчий процес в Украєнi багато в чому йде пройденими шляхами iнших краєн. Важке економiчне становище держави теж гра§ свою роль.
Розглядаючи проблеми правового регулювання телекомунiкацiй, ми ма§мо вiдштовхуватися безпосередньо вiд положень Конституцiє Украєни i мiжнародних правових актiв.
У теперiшнiй момент доля об’§ктiв iнтелектуальноє власностi в украєнському сегментi мережi Iнтернет достатньо жалюгiдна. Головною причиною цього § те, що правоносiє помиляються щодо своєх прав i можливостей. На даний момент Iнтернет в Украєнi вже перетнув ту мережу, коли його розглядають як засiб реклами. Якщо вiдкинути зайвi висловлювання, то можна говорити про те, що регулювання об’§ктiв iнтелектуальноє власностi в мережi Iнтернет знаходить свiй вiдбиток у нормативнiй базi Украєни. Насамперед хотiв би вам навести текст ст. 54 Конституцiє Украєни: “Громадянам гаранту§ться свобода лiтературноє, художньоє, науковоє i технiчноє творчостi, захист iнтелектуальноє власностi, єх авторських прав, моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв’язку рiзноманiтними видами iнтелектуальноє дiяльностi. Кожний громадянин ма§ право на результати сво§є iнтелектуальноє, творчоє дiяльностi; нiхто не може використовувати або поширювати єх без його згоди, за винятком, установленим законом.” До того ж iсну§ закон, який регулю§ авторськi i сумiжнi права, i, крiм того, це питання природно регулю§ться мiжнародним правом. Це – Паризька конвенцiя, Бернська конвенцiя, Установча конвенцiя 1969 р. Всесвiтньоє Органiзацiє iнтелектуальноє власностi i всi численнi документи даноє органiзацiє, з котрими можна безпосередньо ознайомитися в мережi Iнтернет. У принципi цього ма§ бути достатньо для обмеження злочинiв проти iнтелектуальноє власностi, але мережа – це не звичайне життя, вона практично не регулю§ться державою щиро, не створюються жоднi архiви, а якщо створюються, то нашi украєнськi журналiсти про них практично нiчого не знають. Ми дуже багата краєна, але ми дуже марнотратна краєна. Ми не розумi§мо, що об’§кт iнтелектуальноє власностi – це колосальна цiннiсть, вiн ма§ досить чiтко виражену вартiсну величину. I не звертати на це увагу, залишаючи своє iдеє на волю добродiєв, – це просто нерозумно.
Як ви розумi§те, одиницею iнформацiє в мережi § сторiнка. Може бути сайт, зокрема, у залежностi вiд того, як уявляв собi творець. Я не буду торкатися проблеми розташування сайта i вдаватися в технiчнi подробицi. Отже сторiнка – це, природно, творчiсть людей, якi над нею працювали. Вона створю§ться творчою працею людини, яка використову§ закладений у неє потенцiал – свiй талант. Талант письменника або журналiста, художника або навiть талант програмiста. З юридичноє точки зору, сторiнка в Iнтернетi – це дуже складний об’§кт. Це величезна кiлькiсть рiзноманiтноє iнформацiє, в першу чергу, гiпертекст, крiм цього, це рiзноманiтнi малюнки i публiкацiє, аудiо i вiдеозапис, нарештi, дизайн сайта. Крiм цього, це можуть бути бази даних, якась двоєста iнформацiя, двоєстий код. Тобто, з юридичноє точки зору, ми ма§мо елементи iз рiзноманiтними режимами правовоє охорони i, вiдповiдно, обмеження i захист у нашому реальному життi в них рiзна. Звичайному користувачу мережi Iнтернет не склада§ особливоє працi узяти ту або iншу публiкацiю, скажiмо, газети “Слово”, i помiстити єє в себе на сайтi або опублiкувати цю статтю у себе в газетi. I тут поста§ достатньо важливе питання: як забезпечити докази на пiдтвердження прав сво§є iнтелектуальноє власностi, дотримуючись нашого законодавства? Питання достатньо риторичне, але iснують i виходи з цього становища – треба звернутися до iноземного законодавства. Iснують спецiальнi водянi знаки – певний код, що ставиться на графiчних об’§ктах того або iншого автора: фотографiях, малюнках, картинах. Цi водянi знаки недоступнi для неозбро§ного ока, i тiльки за допомогою спецiального програмного забезпечення можна визначити належнiсть того або iншого графiчного об’§кта. Друга проблема: збереження друкарськоє iнформацiє як сво§є iнформацiйноє власностi. Для цього варто створити спецiальнi архiви, у яких би мiстилися незмiненi публiкацiє даного автора, i при виникненнi конфлiктних ситуацiй можна було б легко дiстати компакт-диск i переглянути належнiсть тi§є або iншоє ст. тому або iншому автору.
Данi методи могли б вирiшити проблему порушення авторських прав, що упорядкувало б вiдносини в украєнськiй мережi.
Тепер торкнемося iншоє не менш важливоє проблеми: свободи слова як безпосередньо в Iнтернет так i в засобах масовоє iнформацiє в цiлому.
Знову ж при розглядi цi§є проблеми варто звернутися до Конституцiє Украєни. Ст. 34 Конституцiє Украєни i законодавство Украєни в цiлому гарантують свободу слова засобiв масовоє iнформацiє. Але, на жаль, iнодi трапля§ться так, що не завжди реалiзу§ться дана гарантiя.
Сьогодення у нас ще не сформувалося чiтке визначення такому поняттю, як свобода слова, не iсну§ встановленого законом чiткого визначення. Як вiдомо, багато законодавчих актiв починаються з перелiку термiнiв, використовуваних у даному законi. А от термiн “свобода слова” у жодному законi не мiститься, просто не поясню§ться, що це таке. У зв’язку з цим у державi виникають несприятливi процеси, якi дехто помилково назива§ саме термiном “свобода слова”. Цi процеси на даний момент ми можемо спостерiгати на наших каналах, читати в пресi, i, звiсно ж, це не обминуло й Iнтернет. Дана тенденцiя набула дуже серйозноє спрямованостi: зараз можна побачити i почути непристойнiсть, побачити демонстрацiю насильства i жорстокостi; по телебаченню транслюються фiльми, якi можна вiднести до порнографiчних. Iнтернет § тим мiсцем, де все це консолiду§ться i набира§ ще бiльшу силу, тобто в мережi можна побачити, почути i прочитати усе, що душi завгодно, без жодних обмежень. У той самий час не забезпечу§ться законодавчий захист вiд використання засобiв масовоє iнформацiє для пропаганди, дезiнформацiє, введення в оману з метою одержання економiчноє i полiтичноє вигоди, манiпулювання суспiльною думкою i т. iн.
Ця проблема стоєть безпосередньо не тiльки перед засобами масовоє iнформацiє або iнформацiйними технологiями – ця проблема стоєть перед суспiльством у цiлому.
В Украєнi була ратифiкована Конвенцiя про захист прав людини i основних свобод вiд 4 листопада 1950 р., у якiй § достатньо цiкавi положення.
Ст. 10 цi§є Конвенцiє установлю§ допустимiсть державного лiцензування телерадiомовних i кiнематографiчних пiдпри§мств, а також деяке обмеження державного регулювання. Тобто визна§ться, що свобода слова i висловлення думок не § абсолютними. Пункт 2 зазначеноє ст. Конвенцiє говорить, що здiйснення прав i свобод, пов’язаних iз поширенням думок i одержанням iнформацiє, наклада§ обов’язок i вiдповiдальнiсть i може бути сполучене з формальностями, обмеженнями або санкцiями, якi встановленi законом i якi необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах державноє безпеки, територiальноє цiлiсностi або суспiльного спокою, iз метою запобiгання безладдям i злочинам, для охорони здоров’я i моральностi, захисту репутацiє i прав особи, запобiгання розголошенню iнформацiє, отриманоє конфiденцiйно, i забезпечення авторитету безсторонностi правосуддя.
От цей перелiк § вичерпним, як менi уявля§ться, для обмежень, що можуть установлюватися законодавством у сферi поширення iнформацiє.

Iснують деякi пояснюючi документи, що розкривають суть ст. 10 цi§є Конвенцiє. Зокрема, у березнi 1998 р. Секретарiат вiддiлу засобiв iнформацiє Департаменту з проблем людини Ради ¦вропи опублiкував документ – прецедентний закон, що мiстить огляд прецедентiв рiшень ¦вропейського Суду з прав людини й основних рiшень ¦вропейськоє комiсiє з прав людини, пов’язаних як iз загальним змiстом ст. 10 Конвенцiє про захист прав людини й основних свобод, так i конкретно з свободою засобiв iнформацiє. Документ також мiстить коментар, що стосу§ться справ, головним чином безпосередньо пов’язаних з ст. 10 Конвенцiє. Цей документ визнача§, що вiдповiдно до Конвенцiє свобода вираження думок i iнформацiє не § абсолютною.
Держава може, маючи вагомi пiдстави, втручатися в здiйснення цього права незалежно вiд засобу iнформацiє, за допомогою якого висловлю§ться думка, iнформацiя та iдеє, але винятково вiдповiдно до умов, викладених у ч. 2 ст. 10. Можливi обмеження здiйснення права на свободу висловлення думок i iнформацiє, що допустимi в зв’язку з цими умовами, на думку ¦вропейського Суду, подiляються на три категорiє:

обмеження, спрямованi на захист суспiльних iнтересiв, захист державноє та§мницi, територiальноє цiлiсностi, суспiльноє безпеки, запобiгання безладдям i злочинам, захист здоров’я i моральностi;
захист iндивiдуальних прав, захист репутацiє iнших осiб, попередження розкриття iнформацiє, отриманоє конфiденцiйно;
необхiднiсть пiдтримки авторитету i безсторонностi правосуддя.

Далi пiдкреслю§ться, що хоча список може виявитися занадто великим, слiд зазначити, що для того, щоб цi обмеження були припустимi, вони мають бути встановленi законом i бути необхiдними в демократичному суспiльствi.
Дуже важливо торкнутися в законодавчому регулюваннi надання права на вiдповiдь. На жаль, у даний час право на вiдповiдь розгляда§ться законодавством Украєни тiльки в аспектi образи, що нанесена якiйсь фiзичнiй особi, згаданоє в засобах масовоє iнформацiє. Менi зда§ться, що § такi моменти, коли безумовно повинно даватися право на вiдповiдь.
Наприклад, у законодавствi Великобританiє передбача§ться випадок, вiдповiдно до якого якщо здiйсню§ться урядове вiщання, то обов’язково да§ться право на вiдповiдь опозицiйнiй полiтичнiй партiє для висвiтлювання цього самого питання.
У цьому смислi французьке законодавство теж бiльш м’яке, нiж украєнське. Воно нада§ право на вiдповiдь не тiльки у разi образи, але й у тому разi, якщо якiсь вiдомостi, висловленi в засобах масовоє iнформацiє, просто не вiдповiдають дiйсностi. При цьому не обов’язково, щоб вони носили образливий характер.
Iснують також проблеми регулювання, що пов’язанi з захистом здоров’я i моральностi населення. Наприклад, зараз мiжнародна проблема (за усiма показниками лiдируюча в Росiє й Украєнi) – це поширення порнографiє через Iнтернет, тому що дiти одержали зараз доступ в Iнтернет, а вони, як правило, працюють iз комп’ютером без контролю батькiв i, звичайно, можуть вийти на подiбну iнформацiю, що знаходиться у вiльному доступi. Менi зда§ться, що тут також можливо введення законодавчих обмежень, зокрема, встановлення штрафiв за розмiщення подiбноє iнформацiє для вiдкритого доступу на серверi в Iнтернет. Тому що iнформацiя, що поширю§ться через Iнтернет, ма§ адресний характер, за єє виробництво ми не можемо встановлювати якихось штрафiв, а за поширення такоє iнформацiє через мережу Iнтернет ми можемо ввести певнi санкцiє шляхом внесення єх у законодавство про регулювання Iнтернет. Адже Iнтернет консолiду§ в собi усе: засоби масовоє iнформацiє, науковi публiкацiє i багато iншоє рiзноманiтноє, не завжди законноє iнформацiє.
Ще хотiлося б сказати декiлька слiв про законопроекти, що iснують в Украєнi i будуть розглядатися найближчим часом.
На даний момент вже iснують деякi постанови Верховноє Ради Украєни i акти Президента Украєни. Але залиша§ться одна з найбiльш важливих проблем порушення прав громадян. Справа в тому, що пiсля створення Комiсiє з iнформацiйноє безпеки з’явилися серйознi побоювання за збереження одного з прав, закрiплених у Конституцiє Украєни, як то: позбавлення права та§мницi листування i не втручання в особисте життя (ст. 31, 32). Справа в тому, що дана комiсiя офiцiйно в засобах масовоє iнформацiє заявила, що постара§ться зробити особливi системи, якi не тiльки б контролювали мережу, але i переглядали всю особисту документацiю користувача в мережi, контролювали його листування i багато iншого. До чого це приведе?.. Подивимося…

MASS MEDIA AND THE INTERNET

Ihor S. Snizhko,
Student, Odesa State Law Academy

It is a great honor for me to speak to such a representative audience on an occasion as remarkable as this one.
Ukraine is a democratic state, a lawful state, and an independent state. It is natural that in the development of our young country there are new factors which are capable, without the application of power, of influencing public opinion. One of these factors is the mass media (or the fourth branch of power. This is a term used not only by citizens, but also by outstanding political figures who have called mass media by this name.
Today, I will touch on the problems which are major, not only for the Ukrainian segment of the Internet, but are basically major enough for the mass media as a whole. First, I would like describe the situation of development of the network for the last years few years in Ukraine and after that directly proceed to violations of intellectual property rights, and freedom of speech in the network and in the country as a whole and to highlight those bills, which are being discussed in Ukraine.
While preparing for this report, I came across a citation by Stalin in which he wrote that mass media is the strongest weapon of state policy. I also discovered a citation from Lenin who called mass media a tool of socialist building. I’m practically sure that in civilized countries few people are currently think of building socialism as Lenin would have it, and, therefore, I’ve decided to stop on a remarkable phrase by Lomonosov: “the pathways of information are connecting the sciences.”
I would like to discuss the topic of mass media and modern information technologies; the Internet – rights and responsibilities.
This is a globally disputed issue being discussed in every country in the world. The problem of the regulation of telecommunications is a real one. Probably, some of you already want to ask me a question, what relation does this have to mass media and directly to modern information technologies. I will answer it with a great pleasure, relying on the normative, legal base our state, but also on the normative bases of other developed countries.
New mass media always replaces the old mass media and the progress of information systems increases with each year. New communication pathways encompass not only market relationships, but also the government sector. An elementary example is that of the Internet. Today, we are facing new, more problematic inventions, such as convergence. And those processes, which are incorporating a lot of independent countries, show that this phenomenon is not simply a prediction of scientists but a coming reality. I think that all present here know what the Internet is. But what is convergence?
Until the present time, all communication pathways traditionally worked separately from each other. They executed neatly established functions, such as broadcasting, telephone communications, and on-line, computer services. They all work on different networks and use different “technological systems,” such as television receivers, telephone sets, and computers. They are regulated by different legislative acts and different regulatory bodies, as a rule, at the national level.
These days, due to digital technology, it is possible to considerably advance the power of traditional transmitting and to provide new services. The flexibility of digital technologies allows telecommunication, broadcasting and information companies to fall outside the boundaries of conventional areas and to tender new services on an international level. An example of new converged services would be the following: transfer of Internet services to television receivers through such systems as web TV; transfer of electronic mail, access to the world wide web (WWW) through digital television decoders and mobile telephones; transfer of wireless television programs through the Internet and using the Internet for a telephone calls.
Given that people all over the world are working on this issue, a large European conference was held in April 1998, in Birmingham with the general support of the British representation and the European Commission.
I can proceed to the subject of my report.
As you probably know, the analysis of the situation demonstrates that our time is a time of technological advance, it has entailed new societal relations, which are practically not regulated by anybody. A simple example of representative mass media on the Internet, is the well-known, world-wide news agency “CNN,” in Ukraine there is an informational agency, “K.I.S.S.,” in Odesa there are representatives of the mass media on the Internet, such as the well- known newspaper, “TVWEEK” or newspaper “Word,” which have rather interesting sites on the Internet. It seems, that everything is already regulated and that this process benefits the state, but a problem exists which has been overlooked earlier, i.e. infringement of the rights of Ukrainian citizens, although, not only of Ukrainian citizens.
These problems exist not only because the Ukrainian state was not prepared for this progress, but the basic cause is absence of legislation which could regulate these new societal relations. In spite of the fact that the legislative process in Ukraine, in many aspects, follows the paths of other developed countries, the difficult economic situation greatly affects the process. Upon examination of the problems of regulation of the telecommunications industry, we should examine directly the positions of the constitution of Ukraine and international legal acts.
We are a very rich country, but also very wasteful. We do not understand, that objects of intellectual property have enormous value, and they have a rather precise cost value. To not to pay attention to this fact and leave these ideas to the will of chance is very unreasonable.
At the present moment, the destiny of intellectual property in the Ukrainian segment of the Internet is pitiful enough, the basic cause being that the legal owners are not informed about their rights and capabilities. Currently, the Internet in Ukraine has crossed the line of being used only as a means of advertising. If, to discard superfluous expressions, it is possible to speak of the regulation of objects of intellectual property on the Internet, this finds reflection in the normative, legal base of Ukraine. First, I would like to refer to the text of item 54 of the Constitution of Ukraine: “citizens are guaranteed freedom of literary, art, scientific and technical creativity, protection of intellectual property, copyright, intellectual, and material interests, arising in connection with different kinds of intellectual activity. Every citizen has the right to the products of his intellectual and creative activities; nobody can use or disseminate them without his consent, other than by exception of the law. In addition, there is a law which regulates the authorship and adjacent rights, besides, this problem is regulated by international law, meaning the Paris Convention, and the Bern convention, and the constituent convention of 1969 of the World Organization of Intellectual Property – and all of the numerous documents of with which it is possible to become acquainted on the Internet. Actually, that should be adequate for violations against intellectual property, but this network is not customary, and is practically not regulated by the state. There are no archives, and if they exist, our Ukrainian journalists know absolutely nothing about them.
An item of information in a network is a page. This can be a site, depending on the creator’s imagination. The page, naturally, is a creative product, of the people who worked on it. It is formed by the creative activity of the person, who is using his potential or talent. The talent of a writer or journalist, the talent of an artist or even of a programmer. From a legal standpoint, an Internet page is a very complicated object. There is a huge amount of diverse information, hypertext, figures, publications, audio and video involved in the site design. There can be a database or binary information with a binary code. Therefore, for the protection of rights, from a legal standpoint, limitations and protection exist for them in real life. To an ordinary Internet user, it does not require special skills, any publication, for example a publication of the newspaper “Word,” and to place it on a news site or to publish an article in Nikolaev, for example in a newspaper where she or he works as a leading journalist. At this point, there arises a rather serious problem: How to ensure one’s rights to intellectual property under our legislation? A rhetorical question, but there is a way out of this situation by turning to foreign legislation.
There are special water signs – definite codes, which relate to graphic objects of a particular writer: photos, figures, and pictures. These water signs are unreadable to an unaided eye and it is possible only through special software to define a particular graphic object. The second problem has to do with preservation of printed information as information property. For this, it is necessary to create special archives, which would contain permanent publications of the given writer and when conflict situations arise, it would be possible to obtain a compact disc and to view the authorship of an article as related to that writer.
The given methods, could solve problems of infringement of copyright. And could help in stabilizing the situation in Ukraine in this sphere.
Now, I would like to touch on another very interesting question: freedom of speech as related to the Internet and to mass media as a whole.
Again, in order to consider this problem it is necessary to look to the constitution of Ukraine, Article 34 in particular. According to this article, Ukrainian legislation guarantees freedom of speech for the mass media. But, unfortunately, it often happens that the given guarantees are not always realized.
Unfortunately, I could not find a definition of the concept of freedom of speech in the law because it is not clearly outlined. Practically all laws have a list of a terms which are used within the given law. However, the term, “freedom of speech” is not described in any law. This situation causes some unfavorable processes in our state, which some people consider “freedom of speech.” For example, it is now possible to see and hear obscenities on the TV and Internet and to watch violence and cruelties. TV-channels are programming films which can be labeled as pornography. The Internet is the place where all of this information is consolidated and it is possible to see, to hear, and to read, everything you want without any limits. Currently, legislation does not protect against mass information of propaganda, misinformation, and misrepresentation for the purposes of obtaining economic and political benefit of manipulating public opinion. This is a problem not only with mass media or information technologies, it is a problem that faces society as a whole.
In Ukraine, in the “Convention on Protection of Human Rights,” ratified on November 4, 1950, there is an interesting position pertaining to mass media. Article 10 of this convention establishes the admissibility of state licensing of TV, broadcasting, and cinematography, as well as provides for the establishment of limited state regulation. As we can see, this article shows that the freedom of speech and expression is not absolute. Point 2 of the indicated article states that the implementation of rights and freedoms connected with the dissemination of opinions and receipt of information imposes responsibilities and can be combined with formalities, limitations, or sanctions. This is as it should be in every democratic legislative system. The basic goal of these limitations is: the protection of the reputation and rights of other persons, the avoidance of divulging information obtained confidentially, the protection of national security, territorial integrity or public peace, with purposes of avoidance of disorders and crimes, and for the preservation of health and morals. This list is exhausting with regard to restrictions which can be established by legislation in the sphere of distribution of information.
There are some explanatory documents, which uncover the essence of Article 10 of this Ukrainian convention. In March 1998, the Secretariat of the Department of Mass Media of the Department on Problems of the Person of the Council of Europe, published a document containing reviews of precedents of cases of the European Court on Human Rights and the Main Solutions of the European Commission of Human Rights. This document is related to the general contents of Article 10 on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, and in particular freedom of mass media. The document also contains comments of tangential matters, which are directly related to Article 10 of this convention. It states that pursuant to the convention, the freedom of expression and information is not absolute.
The state has a right, having sufficient reasons, to interfere with the implementation of this right irrespective of the means of mass media, if it expresses, information or ideas, but must coincide with conditions set up in point 2 of Article 10. The possible limitations of the implementation of the right to freedom of expression and information, which are permissible in connection with an Article 10, point 2, in the opinion of European Court are divided into three categories:

1) Limitations, which are directed at protection of public interest, protection of the state secrets, territorial integrity, public security, avoidance of disorders and crimes, and protection of health and morals;
2) Protection of individual rights, protection of the reputation of other persons, notice about information obtained confidentially;
3) Necessity of maintenance of authority and impartiality of justice.

It is emphasized that this list can appear too extensive and it must be noted that these restrictions can be prescribed when they are established by law and when necessary in a democratic society.
It is very important to be able to rely on legislation to receive an answer to questions posed in the media. Unfortunately, the right to answer is regarded by the legislation of Ukraine only in the form when a natural person is mentioned in the mass media. In my opinion, there are moments when the right to answer should be granted unconditionally. For example, in Great Britain’s legislation, in the case of government broadcasting , the right to answer the opposing political party on the same issue is granted automatically. In this sense, French legislation is more mild than Ukrainian. It grants the right to an answer not only in case of a natural person, but also in the event that any items of information pronounced in the mass media do not correspond to a reality.
There are also problems in the area of regulation, related to protection of health and morals of the population. For example, a new international problem (in which Russia and Ukraine are leading) is the distribution of pornography through the Internet. As children receive more access to the Internet, they obtain access to information which they should not read or see. In my opinion, it is possible to set some legislative limits, in particular, fines for putting such information for open access on a server on the Internet. It would not be effective to fine the user, but it is possible to fine for the distribution of this information through the Internet by definite sanctions. Such sanctions could be introduced into legislation on the regulation of the Internet. The Internet consolidates mass media, scientific publications, and other, miscellaneous, not always legal information
Further, it would be desirable to say something about bills, which exist in Ukraine and will be examined. Currently, there are some directives from the Verkhovna Rada of Ukraine and from the President of Ukraine. But there are more directives related to problems of the violation of rights of citizens. The main problem is that after the creation of the Commission on Information Safety, there are fears about the preservation of rights fixed in the constitution. Precisely, violation of the right to secrecy of correspondence and the right to non- intervention in the personal life of the citizen (Articles 31 and 32). The commission for mass media has declared that it will try to create a special system, which will not only supervise the network, but also will check personal documentation of the user in the network, i.e. examine his e-mail. The commission states that these means are directed toward protection of the citizens from illegal information. What will be the result? We’ll see.

References

1. The Constitution of Ukraine, (April 27, 1996).
2. Act of the President of Ukraine, (November 22, 1998).
3. V. Naumov. “The Internet: Rights and Liabilities,” MediaLaw -C, (Moscow, 1997).
4. Convention on Protection of Human Rights, (November 4, 1950).
5. Convention on Problems of the Person, (March, 1998).
6. “Golden Phrases of Outstanding Politics,” (Moscow, 1999).

ПРАВА УВ’ЯЗНЕНИХ

***

RIGHTS OF PRISONERS

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ I ВIДМIНИ
СМЕРТНОЄ КАРИ В УКРАЄНI

Дiденко Л.,
аспiрантка кафедри соцiальних теорiй,
Одеськоє державноє юридичноє академiє

При вступi Украєни в Раду ¦вропи (це сталося 11 листопада 1995 р.) єй було рекомендовано, враховуючи гуманнi мiжнароднi норми, вiдмiнити застосування в державi смертноє кари. На сесiє парламентськоє асамблеє Ради ¦вропи, що вiдбулася в сiчнi 1997 р., Украєнi було зроблено суворе попередження за вiдтягування з вирiшенням цього питання. Адже Украєна не виконала прийнятi при вступi до Ради ¦вропи зобов’язання вiдносно введення мораторiю на виконання смертних вирокiв.

Украєна неодноразово попереджувалась про необхiднiсть виконання прийнятих на себе зобов’язань. Найбiльш вiдомою з них була резолюцiя 1112, в якiй мiстилась така вимога: якщо смертнi вироки в Украєнi будуть виконуватись i далi, то постiйна делегацiя Верховноє Ради Украєни в ПАР¦ може бути позбавлена повноважень [1]. Незважаючи на попередження ПАР¦, тiльки у першому пiврiччi 1997 р. судами Украєни було винесено бiльш нiж 60 смертних вирокiв, однак нi один з них не був виконаний.

Таким чином, напередоднi чергового засiдання ПАР¦ iснувала сутт§ва небезпека як з приводу можливостi участi Украєни у майбутньому засiданнi, так i з питання подальшого членства нашоє держави у Радi ¦вропи.

Обговорення цi§є проблеми тяглося давно, i точки зору депутатiв ПАР¦ дуже часто були найрiзноманiтнiшими. I врештi-решт на засiданнi процедурного комiтету ПАР¦ було винесено рiшення: повноваження украєнськоє делегацiє – пiдтвердити.
Тим часом вiд нас очiкують негайного здiйснення двох крокiв. По-перше, розсекретити iнформацiю про утримання та мiсце поховання страчених.

По-друге, введення мораторiю на виконання смертних вирокiв де-юре. Але, на мiй погляд, Украєна на сьогоднiшнiй день не готова до негайного скасування смертноє кари.

Для вирiшення питання про скасування винятковоє мiри покарання необхiдний певний перехiдний перiод, пiд час якого ма§ бути стабiлiзована економiчна i кримiногенна обстановка, сформована громадська думка з цього питання, створенi матерiально-технiчнi умови для виконання виправно-трудовими закладами нового виду покарання – довiчного ув’язнення.

Першим кроком у вирiшеннi цi§є проблеми ма§ стати звуження кола осiб, до яких може застосовуватись смертна кара, за рахунок виключення з нього усiх жiнок, чоловiкiв старше 65 рокiв, а також iнвалiдiв I-II групи.

По-друге, слiд скоротити кiлькiсть передбачених ст. 93 КК обтяжуючих обставин, за наявностi яких за умисне вбивство може бути призначена смертна кара.

I по-трет§, варто уже тепер передбачити бiльш тривалi строки позбавлення волi (до 25-30 рокiв), як альтернативу смертнiй карi, що дало б судам можливiсть значно зменшити кiлькiсть вирокiв про засудження до винятковоє мiри покарання.

На сьогоднi очевидно те, що пошук i наукове обгрунтування принципово нових пiдходiв до реформування судовоє та пенiтенцiарноє системи, якi б вiдповiдали мiжнародним нормам про права людини, зiткнулися з опором суспiльства, багатьох теоретикiв кримiнального права, практичних працiвникiв правоохоронних i правозахисних органiв – слiдчих, прокурорiв, суддiв. На перший погляд, цей опiр зда§ться виправданим – побоюючись за власну безпеку внаслiдок росту злочинностi, суспiльство втрача§ вiру в правосуддя, переконуючись у тому, що ця система не функцiону§ так, як потрiбно. Вiдчуття небезпеки,
прагнення до самозахисту примушу§ людей вимагати “сильних” i “жорстких” мiр. Опитування суспiльноє думки свiдчать: бiльше 60 % опитуваних юристiв i 79 % громадян без юридичноє освiти – за те, щоб ширше використовувати бiльш жорсткi покарання i тюремне ув’язнення. При цьому 94 % опитуваних вважають, що суди не назначають достатньо суворi покарання.

Не дивлячись на проголошення людини найвищою соцiальною цiннiстю в Конституцiє Украєни, наша краєна разом з Росi§ю та Бiлорусi§ю ввiйшла в трiйку §вропейських лiдерiв з застосування кримiнальних санкцiй. Сьогоднi у всiх видах виправних установ i слiдчих iзоляторiв Украєни знаходиться бiльше 210 тис. осiб. Частка засуджених на 100000 населення у чотири рази перевищу§ найвищi показники у краєнах розвиненоє демократiє i в два-три рази – в краєнах Схiдноє ¦вропи. Вiдсоток ув’язнених iз числа притягнених до кримiнальноє вiдповiдальностi в Украєнi становить 36 %. Для порiвняння: в Японiє вiн становить 3 %, у Великобританiє – 9 %, Швецiє – 8 %, а у республiцi Молдова – за кiлька рокiв знизився до 20 % [2].

Взагалi суспiльство не замислю§ться, що ув’язненi залишаються частиною нашого народу, що вони продовжують мати права i обов’язки i що у держави також § обов’язки щодо них. Перш за все держава не ма§ права єх знищувати. Осмислення того, що застосування подiбних санкцiй негативно вплива§ на суспiльство, бумерангом поверта§ться до нього, важко да§ться нашому суспiльству, яке, з одного боку, прагне жити в безпечнiй краєнi, а з другого – вимага§ суворих санкцiй за здiйсненi злочини. Поясненням такоє тенденцiє може бути погана iнформованiсть про негативнi сторони ув’язнення, якi довгий час замовчувались. У той же час трагiчнi моральнi, психологiчнi, медичнi, економiчнi та iншi наслiдки ув’язнення дуже наглядно доводять, що ця мiра – далеко не найкращий спосiб боротьби зi злочиннiстю.

I ще одною складною проблемою на протязi останнiх рокiв залиша§ться соцiальна адаптацiя звiльнених з мiсць позбавлення волi, вирiшення побутових проблем, працевлаштування. При вiдсутностi спецiальноє соцiальноє допомоги багато в’язнiв, дисквалiфiкованих за час, проведений в ув’язненi, поповнюють ряди безробiтних i скоюють повторнi злочини. Так, з 76 тис. звiльнених в 1997 р. лише 69 % було прописано i тiльки 36 % працевлаштованi.
I тому, на мiй погляд, всiм нам сьогоднi необхiдно серйозно замислитися над проблемами смертноє кари i системи покарань в Украєнi взагалi.

Лiтература:

1. Див.: Марциновский А. Доказнились?.. //Голос Украєни. – 1998. – № 11.

2. Див.: Радов Г. Наше суспiльство орi§нтовано на бiльш “жорстке вiдношення до злочинцiв…” //Вiнниця кримiнальна. – 1999. – 15 лип.

PROBLEMS ASSOCIATED WITH THE APPLICATION AND THE ABOLITION OF CAPITAL PUNISHMENT IN UKRAINE

L.V. Didenko
Post Graduate Student, Social Theory Department,
Odesa State Law Academy

Upon entering European Council on the 11th of November, 1995, it was recommended to Ukraine, taking into consideration international human rights standards, to abolish the use of capital punishment. At a Parliamentary Assembly of the European Council (PAEC) session which took place in January 1997, Ukraine was given a warning for postponing the resolution of this issue. The reason is that Ukraine has not fulfilled the commitments concerning the introduction of the moratorium on the use of the death penalty it accepted upon having entered the European Council.
Ukraine has been repeatedly warned about the necessity of fulfilling the accepted commitments. The most notorious was Resolution 1112, containing a demand: if the death penalty is used in the future, the permanent delegation of the Supreme Council of Ukraine may be deprived of its authority.[1] Despite the PAEC warning, within the first six months of 1997, Ukrainian courts handed down more than 60 death penalty sentences. However, not one of them has been fulfilled.
Thus, the day before a session of the PAEC, there was a question concerning both whether Ukraine should be allowed to participate in future sessions and whether Ukraine would be able to maintain its membership in the European Council.
The discussion lasted a long time and opinions of the various PAEC deputies varied greatly. At last, a decision was made during a session of the procedure committee of the PAEC that the participation of the Ukrainian delegation should be confirmed.
Meanwhile, Ukraine is expected to take two immediate steps. First, to give information about the place of detainment of the condemned and the place of burial of the executed. Second, to introduce a moratorium on the utilization of the death penalty. However, in my opinion, Ukraine is at present not ready for the immediate abolition of capital punishment.
In order to resolve the problem of abolishing the Extreme Verdict, a certain transitional period is needed, during which the economic and criminal situation must be improved, public opinion concerning this problem should be formulated, and technical and material conditions should be arranged for penitentiary institutions to execute a new type of punishment ( the life sentence.
The first step in solving this problem is to constrict the circle of those persons to whom the death penalty may be applied by excluding all women, men older than 65 years, as well as invalids from groups I-II.
Second, the quantity of aggravating circumstances, provided by article 93 criminal code, under which a person may be condemned to death for premeditated murder, should be reduced.
Third, it is necessary to implement longer terms of imprisonment (up to 25(30 years), as an alternative to capital punishment. This would give courts the possibility to considerably reduce the quantity of sentences resulting in the death penalty.
At present, it is obvious that the research and scientific grounding for new approaches to reforming the judicial and penitentiary system, which would correspond to international standards on human rights, would be resisted by many theorists of criminal law, employees of the judicial law-enforcing organs such as investigators, attorneys, judges.
At first sight, this resistance seems justified because certain people fear for their own security. As a consequence of the growth of delinquency, society looses its faith in justice and becomes convinced that the system does not function in a proper way. The feeling of insecurity, i.e. striving for self-defense, makes people demand “strong” and “severe” measures. A public opinion poll shows that more than 60% of lawyers questioned and 79% of citizens (without juridical education) wish that more severe punishment and imprisonment would be used more widely. Meanwhile, 94% of the people questioned consider that courts do not give punishments that are strict enough.
Despite the declaration in the Constitution of Ukraine that people have supreme social value, Ukraine, along with Russia and Belorussia, has become a trio with European leaders in using criminal sanctions. There are more than 210,000 people in all the types of penitentiary institutions and investigation wards at the present moment. The share of imprisoned per 100,000 people of the population is four times larger than the highest indexes in countries with developed democracies, and 2 times larger than those in Eastern Europe countries. The percent of imprisoned who are on trial for criminal responsibility in Ukraine is 36%. In comparison it is 3% in Japan, 9% in Great Britain, 8% in Sweden, and in Moldova it has dropped to 20% in the last several years.[2]
In general, society does not believe that the imprisoned must still be a part of our society, entitled to their own rights and duties, and that the state has no right to execute them. To comprehend the application of capital punishment has negative influences on society and the effect is like a boomerang: on one hand people strive to live in a safe country, and on the other hand, they demand severe sanctions for crimes committed. The explanation of such a tendency maybe the lack of information about the negative sides of imprisonment, which were hushed up for a long time. In the meantime, the tragic moral, psychological, medical, economic, and other consequences prove very vividly that this measure is far from a perfect way of fighting delinquency.
The social adaptation of the released from penitentiary institutions, the solutions to social problems, and employment remain complicated problems during the last few years. With the absence of special, social help, a lot of prisoners, who lost their qualifications during imprisonment, replenish the number of the unemployed and commit recidivist crimes. Thus, from the 76 thousand released in 1997, just 69% were granted a residence permit, and just 36% were employed.
And that is why, in my opinion, nowadays, we all need to think seriously about the problem of the death penalty and the system of punishment in general in Ukraine.

References

1. Martsinovsky, A. “Over-executed”, No. 11, Voice of Ukraine, 1998.
2. Radov, G. “Our Society is Oriented Toward More Harsh Measures of Treatment of Prisoners,” Criminal Vinnitsa, July, 1999.

ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛI В УКРАЄНI

Ягунов, Д.,
студент судово-прокурорського факультету
Одеськоє державноє юридичноє академiє

Позбавлення волi залиша§ться основним видом кримiнального покарання в Украєнi. Майже 90 % статей Особливоє частини Кримiнального кодексу Украєни передбачають його як санкцiю за ско§ний злочин. Рiвень злочинностi i комплекс заходiв, якi використовуються для його зниження, не дають пiдстав гадати, що найближчим часом в законодавствi з’являться бiльш ефективнi мiри кримiнального покарання, альтернативнi позбавленню волi.

Украєна займа§ одне з перших мiсць у ¦вропi та свiтi за кiлькiстю засуджених до позбавлення волi на 100 тис. населення – 449, поступаючись лише Росiє (695) та Бiлорусiє (505) [1]. У 1994 р. в Украєнi було лише 310 засуджених до позбавлення волi на 100 тис. населення. Для порiвняння: Iндiя (23), Туреччина (80), Японiя (36), Фiнляндiя (60), Францiя (91), Бельгiя (75) [2].

За останнi 8 рокiв кiлькiсть засуджених до позбавлення волi збiльшилася вдвiчi i за станом на 1 липня 1999 р. досягла 227 тис. Тiльки за першi шiсть мiсяцiв 1999 р. кiлькiсть засуджених зросла на 20,7 тис. чоловiк.

Кiлькiсть засуджених до позбавлення волi зроста§ в середньому на 12 % кожний р. Але ж держава не спроможна збiльшити кiлькiсть пенiтенцiарних установ (яких налiчу§ться 183), виходячи з умов економiчноє ситуацiє, що склалася на даний час [3].

Тiльки виходячи з цих даних, одразу ж виника§ питання: можливо взагалi говорити про ефективнiсть функцiонування вiтчизняноє пенiтенцiарноє системи, коли iсну§ подiбне переповнення пенiтенцiарних установ засудженими, яке створю§ умови для порушень єх прав?

Мiнiмальнi стандартнi правила тримання ув’язнених рекомендують не допускати випадкiв, коли б в однiй кiмнатi або камерi знаходились два або бiльше ув’язнених. “Там, де § загальнi камери, ув’язнених потрiбно пiддавати досконалому вiдбору, щоб бути впевненим, що вони здатнi жити в таких умовах” [4].

Положення вiдносно розмiщення ув’язнених вiдбито i в Виправно-трудовому Кодексi Украєни. Ст. 21 ВТК Украєни передбача§ окреме тримання чоловiкiв та жiнок, дорослих та дiтей, громадян Украєни та iноземцiв, осiб, якi вперше скоєли злочин, та рецидивiстiв. Бiльш того, 8 липня 1991 р. МВС Украєни видало наказ № 283 “Про затвердження положення про психологiчну службу в системi пенiтенцiарних установ УВС областей Украєни”. Вiдповiдно до п. 6.1.1. цього наказу психолог пенiтенцiарноє установи повинен вивчити прибулих ув’язнених, використовуючи сучаснi методики, розробити рекомендацiє начальникам загонiв з органiзацiє iндивiдуально-виховноє роботи з конкретними ув’язненими. Але ж поки iсну§ подiбне переповнення пенiтенцiарних установ, навiть цi мiри не будуть достатньо ефективними.

З проблемою переповненостi пенiтенцiарних установ пов’язана й iнша проблема. За словами директора Державного департаменту з питань виконання покарань I. Штанька, витрати на тримання кожного засудженого складають приблизно 100 гривень на мiсяць. I подiбне зростання кiлькостi ув’язнених вимага§ зменшувати цю суму. Як наслiдок – ув’язнений не отриму§ в достатнiй мiрi i продукти харчування, i медикаменти, i багато iнших необхiдних йому речей.

“Вiдвiдувачi украєнських в’язниць вказують на те, що умови там набагато гiрше, нiж цього вимагають вiдповiднi закони. В’язницi переповненi, в деяких мiсцях в однiй камерi трима§ться в чотири рази бiльше ув’язнених, нiж це передбачено вiдповiдними правилами. З причини поганих гiгi§нiчних умов всюди виникають бунти. Органи в’язничноє влади та МВС нiчого не роблять для полiпшення умов тримання ув’язнених, а також вiдмовляються обговорювати це з правозахисними та громадськими органiзацiями” [5].

Як показу§ практика виконання покарань у виглядi позбавлення волi, бiльшiсть обмежень прав ув’язнених не пов’язано з вироком суду та характером кримiнально-виконавчих вiдносин. Застосування фiзичного насильства, необгрунтоване збiльшення робочого часу, використання працi ув’язнених на шкiдливих та небезпечних для здоров’я виробництвах без медичного контролю, вiдсутнiсть елементарноє медичноє допомоги, тримання спiльно здорових та хворих iнфекцiйними захворюваннями (СНIД, венеричнi, туберкульоз), – ось далеко не повний перелiк порушень прав ув’язнених [6].

Дуже гостро в украєнських пенiтенцiарних установах стоєть проблема розповсюдженостi такого iнфекцiйного захворювання, як туберкульоз. За рiзними оцiнками, рiвень розповсюдженостi цi§є хвороби у в’язницях бiльше рiвня розповсюдженостi серед населення у цiлому приблизно в 40 разiв. Для порiвняння: самий високий рiвень цього захворювання в Захiднiй ¦вропi “трим৔ Португалiя – 2,8 на 100 тис. населення. В Росiє цей рiвень з 1991 по 1998 рр. вирiс в два рази i зараз склада§ 74 на 100 тис. населення. В украєнських пенiтенцiарних установах цей рiвень в деяких мiсцях вирiс в 11 разiв [7].

Установа з виконання покарань ЯЯ-310/55 (м. Вольнянськ, Запорiзька область) – це i колонiя, i лiкарня одночасно. В лiкарнi 400 мiсць, зараз же там знаходиться бiльш, нiж 600 пацi§нтiв. За першi 6 мiсяцiв 1999 р. вiд туберкульозу там померло 54 особи, якi вiдбували покарання у виглядi позбавлення волi.

За рекомендацi§ю Всесвiтньоє органiзацiє охорони здоров’я ефективнiше всього туберкульоз лiку§ться набором з чотирьох рiзних антибiотикiв. I приймати єх потрiбно на протязi 6 мiсяцiв. Якщо ж цю схему лiкування проводити не до кiнця або медикаменти використовувати не в повному обсязi – туберкульозна iнфекцiя розмножу§ться, вже не звертаючи уваги на сильнi дози антибiотикiв. Така форма туберкульозу в Росiє приблизно вже у 20 % засуджених до позбавлення волi.

Виходить, краще не лiкувати взагалi, нiж не долiковувати. А вiтчизнянi пенiтенцiарнi установи мають лише 20-30 % необхiдних медикаментiв.

Безперечно, переповнення пенiтенцiарних установ засудженими призводить до погiршення умов єх тримання, до зростання рiвня захворювань. В цiй ситуацiє вихiд один – ширше використовувати мiри покарання, не пов’язанi з позбавленням волi.

Навiть на думку багатьох працiвникiв установ з виконання покарань, бiльш нiж 30 % засуджених до позбавлення волi потрiбно було б засудити до iнших, альтернативних видiв покарань. За словами першого заступника начальника Головного управлiння виконання покарань (ГУВП) МВС Украєни А. Пташинського бiльш нiж 50 % осiб засуджуються до вiдбування покарання на незначний строк, тобто можливостi зменшення кiлькостi засуджених до позбавлення волi достатньо великi за рахунок використання альтернативних санкцiй [8].

Ще як один приклад порушень прав засуджених до позбавлення волi можна навести i затримку зi звiльненням в результатi амнiстiє. Харкiвська правозахисна група знайшла випадок, коли засуджений “пересидiв” майже два роки, та затримку зi звiльненням засуджених, якi повиннi бути звiльненi вiдповiдно з наказом МВС Украєни вiд 13 травня 1992 р. № 256 “Про порядок надання до суду матерiалiв про звiльнення вiд подальшого вiдбування покарання засуджених, якi захворiли тяжким захворюванням” [9].

Вивчення iсторiй хвороб померлих в УВП – 3 (Донецька область). Харкiвською правозахисною групою в 1996 р. показано, що були усi пiдстави направити єх на комiсiю для подальшого звiльнення судом вiд вiдбування покарання. I, можливо, люди б залишилися живими. Той самий висновок можна зробити i вiдносно померлого в Лук’янiвському СIЗО м. Ки§ва С. Iванова, який страждав на iшемiчну хворобу серця. На протязi 2,5 рокiв родина засудженого В.В. Ковальчука на могла добитися проведення медичноє експертизи. Коли ж Iнститут серцево-судинноє хiрургiє АМН Украєни пiдтвердив дiагноз i дав висновок, що Ковальчук потребу§ подальшого обслiдування i операцiє, рiшення направити Ковальчука на комiсiю для звiльнення вiд подальшого вiдбування покарання не було прийнято [10].

Продовжуючи обговорювати проблеми порушень прав засуджених до позбавлення волi, необхiдно вказати i на випадки застосування насильства з боку працiвникiв установ з виконання покарань.

Якихось чiтких статистичних даних з цього приводу нема§, головним чином iз-за того, що подiбнi випадки адмiнiстрацiя установ з виконання покарань прихову§. Однак про численнiсть цих випадкiв говорять багато даних. В 1995 р. за рiзнi правопорушення були засудженi 419 працiвникiв МВС, серед яких значна доля i працiвникiв пенiтенцiарних закладiв [11].

Як повiдомив Голова Верховного Суду Украєни В. Бойко, нещодавно ¦вропейський Суд прийняв до розгляду першу “украєнську” справу, пов’язану з катуванням. Всього ж в ¦вросуд надiйшло приблизно 300 справ з Украєни, пов’язаних з катуванням. Верховний Суд Украєни запросив деякi рiшення ¦вросуду, щоб представники наших судових органiв єх вивчили i знали, яких стандартiв дотриму§ться ¦вросуд i самi слiдували єм [12].
Прийнята 28 червня 1996 р. Конституцiя Украєни забороня§ катування та жорстокi покарання. Але ж в украєнському законодавствi не визначений термiн “катування”. Конвенцiя ООН проти катувань не опублiкована в офiцiйних виданнях. Працiвники правоохоронних органiв не знайомi зi змiстом мiжнародних угод про права людини. Порушення Конвенцiє ООН проти катувань стають все бiльш розповсюдженими.

Загальна тенденцiя посилення жорстокостi кримiнальноє полiтики як реакцiя на рiст злочинностi створю§ замкнуте коло: щоб приборкати злочиннiсть, влада використову§ жорстокi методи покарання, внаслiдок чого зроста§ кiлькiсть засуджених до позбавлення волi та погiршуються умови єх тримання в установах з виконання покарань. Це, в свою чергу, призводить до подальшого росту злочинностi.

Для полiпшення ситуацiє необхiдно:

1. Прийняти новий Кримiнальний кодекс Украєни, який би передбачав вiдповiдальнiсть за катування та створив умови для бiльш широкого застосування альтернативних позбавленню волi покарань.

2. Привести у вiдповiднiсть до мiжнародних стандартiв нормативнi акти, якi регулюють процес вiдбування покарання.

3. Створити умови для ознайомлення працiвникiв правоохоронних органiв з мiжнародними угодами про права людини.

4. Змiнити судову практику, ширше застосовувати нев’язничнi мiри покарання.

Лiтература:

1. Див.: Тюремная реформа: поиски и достижения. Приложение 1.
– Х.: Изд-во “ФОЛИО”, 1996. – С. 156.

2. Див.: Захаров Е. Реформирование пенитенциарной системы Украины и проект Уголовного кодекса. – Х.: Изд-во “ФОЛИО”, 1996. – С. 68.

3. Див.: Московский комсомолец. – 1999. – № 30.

4. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными: Международные акты о правах человека. – М., 1998.

5. Права людини в Украєнi: Документи Держдепартаменту США // Украєнський часопис прав людини. – 1995. – № 1.

6. Див.: Дремин В. Права заключенных: международные стандарты и реальность // Юридический вестник. – 1998. – № 4.

7. Див.: Московский комсомолец. – 1998. – № 36.

8. Див.: Пташинский А. Проблемы реформирования пенитенциарной системы Украины. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Х.: Изд-во “ФОЛИО”, 1996. – С. 42.

9. Див.: Проти катувань – Коментар правозахисних органiзацiй. – Х.: Вид-во “ФОЛIО”, 1997. – С. 148.

10. Див.: Там же.

11. Див.: Всеукраинские ведомости. – 1995. – 28 дек.

12. Див.: Сегодня. – 1999. – 7 авг.

THE RIGHTS OF PRISONERS IN CONTEMPORARY UKRAINE

Dmitri Yagunov,
Student, Odesa State Law Academy

Ukraine takes one of the leading places in Europe for imprisonment, according to the quantity of prisoners (410 per 100,000 of the population, lagging behind Russia, which has 695 and Belorus, which has 505 prisoners per 100,000 people). [1] For the last eight years the quantity of persons in reformatory institutions has doubled, and, as affairs stand, on June, 1 1999 it reached 227 thousand persons. Just in the first six months of this year, it grew by 20,7 thousand persons.
The number of prisoners is increasing by 12 percent on a yearly average. It is natural that the number of penitentiary institutions (there are 183 of them in Ukraine currently) will not increase in the near future considering the economic situation, in spite of the increase in the number of prisoners. [2]
After viewing these statistics, one immediately formulates a question: Is it even possible to carry on a dialogue about an effective, functional, and responsible penal system, when there is a problem with over-crowding in penitentiaries, which carry out criminal sentences?
Minimal standard rules for treating prisoners recommend not to keep two or more prisoners in the same cell. Those prisoners, who are being kept in common cells must be subjected to the careful scrutiny, in order to be sure that they are capable of living in such conditions. [3]
The given situation, of housing prisoners, is reflected in the Corrective-Work Code of Ukraine. Partially, statute 21 CWC of Ukraine, calls for separate living quarters for men and women, adults and youth, citizens of Ukraine and foreigners, first time offenders and repeat offenders. Moreover, on July 8, 1991 MVD of Ukraine issued a directive, No. 283, which confirmed that prisoners should receive psychological care within the penitentiary system YVD in regions of Ukraine. According to paragraph 6.I.I. of the given directive, a psychologist must evaluate each prisoner, using modern methods, and give recommendations for the directors of the prison, concerning an individual behavior modification program with each concrete prisoner. However, as long as, the current situation of over-crowding exists, these measures will not be effectively implemented.
There is a second problem associated with the issue of over-crowding of penitentiaries. According to the words of the director of the government department of Ukraine concerned with the issue of executing sentences, the cost, for keeping each prisoner, amount to 100 hryvnia per month. [4] Of course, when the amount of prisoners increases, the sum spent on each prisoner is diminished in terms of food, medicine and other necessary items.
Visitors to Ukrainian prisons remark that conditions there are much worse, then the standard required by law. Prisons are over-crowded and in some places, there are four times more people in a cell, then allowed by law. Due to the uncomfortable hygiene situation, there are constant riots. The departments dealing with prisons, as well as the MVD, to not take any measures to better the conditions of prisoners, while refusing to discuss this issue with advocacy organizations and NGO’s. (Human rights in Ukraine . US State department Report. “The Ukrainian Chasopis of Human Rights,” 1995, 1) [5]
The practice of handing down verdicts, by restricting freedom, shows that the majority of rights violations of prisoners do not come from the handing down of the verdict and are not connected to the character of behavior modification-work practice in prisons. The prevalence of physical violence, forced labor, use of prisoners in unsafe and unhealthy work without medical care, withholding of medical care, holding healthy with HIV infected prisoners, venereal diseased, and TB prisoners in the same cell, are by far not the only abuses of prisoner’s rights. [6]
Especially problematic, in the current situation of penitentiaries, is the issue of the spread of tuberculosis. According to various measurements the rate of infection in penitentiaries is 20-60 times higher, than among the entire population. For example: the highest level of infection in the west, is in Portugal – 2,8% for every 100 thousand population.[7] In Russian penitentiaries, between 1991 and 1998, the rate of infection has increased two-fold and equals to 74 out of 100 thousand population. In Ukrainian penitentiaries, the rate of infection, in various places, has grown 11 fold.
The prison in the Zhaporozhe region, the city of Volyansk, serves as both a penitentiary, hospital, and a colony. The hospital only has 400 spaces, but currently there are more than 600 patients. Within the first six months of this year, 54 people have already died.
According the recommendations of the World Health Organization, in order to treat tuberculosis it is necessary to take a combination of at least 4 different medicines. Moreover, it is necessary to consume them every day for a period of six months. If this scheme of treatment is interrupted or the medicine is not used in its full combination, then the disease spreads regardless of the dose of medication. This becomes medicine resistant tuberculosis. In Russia, it already exists among 20% of prisoners.
As it turns out, it is better not to treat prisoners at all, than to treat them partially. However, penitentiaries can usually only offer a prisoner one or two doses of medication.
The situation of persons remaining in SIZO also leaves something to be desired. According the statistics of MVD, on 01-30-94, in 30 Ukrainian CIZO, there were 38,900 persons in spaces for 11,300, i.e. that is 3,44 times more. The death rate in the Donetsk region CIZO in 1996, was 270%, and in CIZO No. 2 it was 500%. In 1995, eight people and in 1996, 42 people.[8]
Of course, over-crowding in penitentiaries leads to worsening of conditions and in higher infection. In this case, there is only one alternative, to expand the scope of punishment which does not include incarceration.
Even penitentiary employees agree that in carrying out verdicts, more than 30% of prisoners can be subject to some other form of punishment as opposed to incarceration. According to the first deputy director of the main department of penitentiaries, GYIN/MVD of Ukraine, A. Ptashinski, more than 50% of persons are convicted for an insignificant amount of time, i.e. it is possible to significantly reduce the number of prisoners by providing alternative punishment.[8]
Concerning CIZO, the directors of GYIN state that it would be possible to implement a system of trade-offs in punishment to 58% of prisoners in CIZO.
To bring another example to light concerning violations of prisoner’s rights, one can examine the failure of timely release upon amnesty. A Kharkiv advocacy group became aware of a case where a prisoner remained imprisoned almost two extra years. As well as cases of over-staying when a prisoner is to be released based on contracting a serious disease in accordance with the directive of the MVD of Ukraine on 05-13-92, No. 25, “Concerning the filing of documents for the release of prisoners who have contracted a serious disease.”
Upon learning the history of those who die from diseases in YIN-3, in the Donetsk region, the Kharkiv advocacy group showed in 1996, that there was cause to direct their cases to a commission for further investigation into possible release. And, it is entirely possible, that these persons could have remained alive. The same conclusion can be reached in the case of the deceased Sergei Ivanov, former head accountant of the Kiev bus line, who died in the Lykyanovsky CIZO. He died from a diseased heart before his release date which was scheduled according to directive No. 256, para.7.I.7. The relatives of V.V. Kovalchyk could not obtain the necessary medical examination for 2,5 years, although he had a diagnosis of “heart failure.” When, finally, the Institute of Heart-Pulmonary Surgery AMN of Ukraine confirmed the diagnosis and gave a certification that Kovalchyk is in need of further treatment and an operation, the decision to send Kovalchyk to a commission for release from his prison sentence was not made.[8]
When speaking about prisoner’s rights, it is necessary to show the numerous cases of physical violence, which prisoners experience from penitentiary employees.
There are no clear statistics on this issues; due to the fact that penitentiary employees hide the facts of such cases. However, there are statistics on the frequency of rape. In 1995, 419 penitentiary employees were prosecuted for various violations. Recently, the European Court of Human Rights began to study the situation in Ukraine, related to “torture”, stated a Supreme Court justice of Ukraine, V. Boiko.[9] There are about 300 cases from Ukraine in the European Court. The Supreme Court of Ukraine asked that several Ukrainian justices be sent to learn the legal standards of the European Court in order to implement them in Ukraine.[10]
The Constitution of Ukraine, which was adopted on June, 28 1996, forbids using torture, cruel or inhuman punishment. However, the definition of “torture” is absent in Ukrainian jurisprudence. The “Convention Against Torture” is not published in official publications. Employees of the justice system are not familiar with the content of international documents on human rights.
The general tendency toward harsher treatment within the sphere of criminal punishment, as a reaction to the growth in crime, creates a closed circle: in order to lessen crime, the government takes harsher measures against crime, whereby the number of prisoners increases and prison conditions worsen. As a result, leading to the increase in the number of recidivists, which leads to a greater growth in crime.
Thus, in order to correct the situation within the framework of current legislation it is necessary to:
1. Apply, more widely, such measures as: alternative punishments and agreement not to jump bail as opposed to the punishment of incarceration.
2. Provide modern medical care for persons, who have been tortured.
3. Hold persons, who commit torture against prisoners, responsible for their actions.
For radical change in the situation, it is also necessary to:
1. Adopt a new criminal code in Ukraine, which will make provisions against torture and hold those responsible for torture accountable, and to provide, through courts, for wider measures of alternatives to incarceration;
2. Adopt a new Punishment-Work code in Ukraine, which will coincide with international standards toward treatment of prisoners;
3. Conduct an independent, legal analysis of current normative acts by implementing initial research of and implementation of punishment;
4. Limit, by law, periods of incarceration for all types of cases and in court processes;
5. Change court practice, to include wider possibilities for punishment not involving incarceration.

References
1. “Prison Reform: Quest and Achievements,”. Folio, Excerpt I, (Kharkiv, 1996), p. 156.
2. Ptashinsky A., “Problems in Reforming the Penitentiary System of Ukraine: Prison Reform: Quest and Achievements,” Folio, (Kharkiv, 1996), p. 42.
3. “Minimal Standards in Treatment of Prisoners,” International Acts on Human Rights, M. (1998), p. 190.
4. Moscow Komsomol, No. 30, (1999).
5. Ukrainian Documents on Human Rights, No. 1, (1995).
6. Dremin, V., “Prisoner’s Rights: International Standards and Reality”, Legal Journal, (1998).
7. Moscow Komsomol, No. 36, (1998).
8. Proti Katyvan, “Comments of Advocacy Organizations,” Folio, (Kharkiv 1997), p. 148.
9. All-Ukrainian Register, (December 28, 1995).
10. Today, (August 7, 1999).

ДЕЯКI АСПЕКТИ ПРАВОВОГО СТАНУ
ЗАСУДЖЕНИХ В УКРАЄНI

Стефанов С.О.,
ст. викладач кафедри кримiнологiє i кримiнально-виконавчого права Одеськоє державноє юридичноє академiє

Процес формування демократичноє i правовоє Украєнськоє держави, першi кроки Украєни як повноправного члена мiжнародного спiвтовариства вимагають негайноє переробки державноє полiтики в сферi кримiнальних покарань, рiшення в комплексi як проблем боротьби зi злочиннiстю, так i проблем, що торкаються права громадян Украєни, а зокрема засуджених, що вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi.

Особи, яких засуджено до кримiнального покарання, мають визначене правове становище. Закрiплення правового становища засуджених означа§ одночасно встановлення меж i форм дiяльностi адмiнiстрацiє установ i органiв, виконуючих покарання, тобто гарантiю забезпечення законностi в єє дiяльностi при виконаннi кримiнальних покарань.

Значення iнституту правового становища осiб, що вiдбувають покарання, останнiм часом не охоплю§ться рiшенням тiльки задач, якi iснують у сферi правоохоронноє дiяльностi. Украєна § учасником численних мiжнародних договорiв, вона визна§ ряд резолюцiй i рiшень мiжнародних органiзацiй, у першу чергу ООН, iз питань дотримання прав засуджених. Обговорення такого питання, як правове становище засуджених, особливо у галузi мiжнародних актiв, служить показником бажання i можливостi Украєни дотримуватися прийнятих на себе зобов’язань, вплива§ на єє мiжнародний авторитет.

Говорячи про правове положення засудженого, гадаю, справедливо сказати, що воно § складовим загального, спецiального та iндивiдуального правового становища громадянина Украєни. Це свого роду рiзновид спецiального правового становища.

Давайте згада§мо слова Джона Говарда: “Якщо товариство захоче побачити свою дiйсну особу, воно ма§ заглянути в мiсця позбавлення волi, ознайомитися з правилами, що панують там, i його серце стиснеться вiд жаху. Гримаса, яку воно побачить у цьому дзеркалi, мало чим нагаду§ подобу людську. Але це саме воно саме…”. Це цiлком стосу§ться проблеми, яку я спробую дослiдити.

У перiод затяжноє економiчноє кризи i соцiальноє напруги, що пережива§ наша краєна, вiдбува§ться рiзке збiльшення усiх видiв злочинiв i, внаслiдок цього, неухильно зроста§ кiлькiсть осiб, якi притягуються до кримiнальноє вiдповiдальностi, якi позбавленi свободи i вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi. Про цю тенденцiю свiдчать вiдповiднi цифри: якщо в 1996 р. в Украєнi на 100 тис. населення засуджених, присуджених до карних покарань, припада§ 410 чоловiк [1], то в даний час – вже 450 чоловiк. У краєнах ¦вропи цей показник значно нижчий – 60-80 чоловiк.

Змiст правового становища даноє категорiє засуджених вiдповiдно мiстить у собi права, законнi iнтереси й обов’язки.

Засудженi залишаються суб’§ктами як загальних, так i спецiальних цивiльних, властивих тiльки умовам вiдбування покарання, вiдносин. Обмеження в правах засуджених випливають як iз правовоє природи покарання, так i з сутностi вироку у конкретнiй справi.

Ступiнь регламентацiє правового положення засудженого, обсяг правообмежень, що поширюються на нього, розрiзняються в залежностi вiд виду карного покарання. Суворим серед усiх покарань § позбавлення волi вiдповiдно, в утримання якого входять обмеження права громадян на особисту свободу, свободу пересування, вибiр мiсця проживання, на працю i вiдпочинок, на свободу думки i слова, на гiдний житт§вий рiвень, на охорону здоров’я, медичну допомогу i медичне страхування, на правову допомогу та iн., гарантованi громадянам Украєни ст.ст. 27, 29, 30, 31, 32, 34, 35, 39… Конституцiє Украєни [2].

Сьогоднi ми ма§мо вести розмову про те, щоб наша держава йшла шляхом зменшення застосування карних покарань, зв’язаних iз позбавленням волi.

Давайте побiжно проаналiзу§мо деякi з основних прав, наданих засудженим, що вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi. Почати я б хотiв iз розгляду такого сутт§вого для всiх питання, як харчування.

Мiнiмальнi стандартнi правила [3] рекомендують у п. 20: 1) тюремне керiвництво повинно у встановлений час забезпечувати кожному в’язню єжу, досить живильну для пiдтримки його здоров’я i сил, яка ма§ досить гарну якiсть, добре приготовлену i подану; 2) кожен ув’язнений повинен мати у сво§му розпорядженнi питну воду, коли вiн єє потребу§. Вiдповiдно до чинного законодавства ми ма§мо регламентацiю таких питань, як перелiки продуктiв харчування, що можна направляти засудженим у посилках (передачах), що дозволено купувати засудженим, порядок прийому єжi i деякi iншi. Але стосовно калорiйностi єх єжi сьогоднi стоєть велике питання. Чи вiдповiда§ єжа засуджених прийнятим вимогам, якi закрiпленi в мiнiмальних правилах?

Наступне питання, на яке хочеться звернути нашу увагу, – це медичне обслуговування засуджених. Воно прямо виплива§ з першого.

Проголошуючи право на охорону здоров’я i можливiсть одержання медичноє допомоги (ст. 49 Конституцiє Украєни), держава тим самим гаранту§ можливiсть надання цього права. На практицi очевидна картина, коли засудженим, що вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi, медикаменти для проведення лiкування передаються в основнiй своєй масi родичами. Хоча це i не дозволено, але, з огляду на сформовану ситуацiю в нашiй державi, керiвництво змушене порушувати норми права, що регулюють це питання. Якщо самi ВТК не в змозi дати засудженому повноцiнну i необхiдну медичну допомогу, то навiщо обмежувати можливiсть єє одержання вiд родичiв?

У ст. 53 Конституцiє Украєни держава гаранту§ доступнiсть i безкоштовнiсть дошкiльноє, повноє загальноє середньоє, професiйно-технiчноє, вищоє освiти. Про це саме йдеться в ст.ст. 59, 60 ВТК Украєни [4]. У цих статтях на сьогоднiшнiй день цiкаво закрiплене це право для такоє категорiє громадян Украєни, як засудженi, – створюються умови… да§ться можливiсть навчання, робиться посилання на Закон Украєни “Про освiту”. Здавалося б, усе прекрасно, але в реальному життi ми ма§мо iншу ситуацiю. Освiти як такоє в мiсцях позбавлення волi просто нема§. Засудженим одержати гарантоване державою i закрiплене в Конституцiє право на освiту не можливо.

У розвитку вище сказаного хочу зупинитися на дуже актуальнiй проблемi, що заслугову§ пильноє уваги не тiльки практикiв пенiтенцiарноє системи, але i вчених, законодавчих органiв i, звичайно, самих засуджених. Ст. 43 Конституцiє Украєни говорить, що кожний ма§ право на працю. Розвиток цi§є конституцiйноє норми щодо частини суспiльства, яка нас цiкавить, – засуджених – в утриманнi: це Роздiл 6 “Праця осiб, позбавлених свободи” ВТК Украєни.

Трудозайнятiсть засуджених на сьогоднiшнiй день достатньо низька за всi§ю пенiтенцiарною системою Украєни. Свiдченням цьому може служити той факт, що в середньому за статистикою на сьогоднiшнiй день на роботу iз системи ВТК Украєни виводиться лише 30-40 % засуджених.

Так, зокрема, необхiдно вiдзначити, що на сьогоднiшнiй день iз 5,9 тис. працездатних ув’язнених виходить на роботу лише приблизно 1,9 тис. Таким чином, трудова зайнятiсть забезпечена лише 30 % осiб, якi вiдбувають кримiнальнi покарання у мiсцях позбавлення волi.

У пiдсумку загальна ситуацiя вигляда§ таким чином: забезпеченi роботою (оплачуваною) 28,4 % в’язнiв.

Вiдсутнiсть заробiтку не дозволя§ переважнiй бiльшостi засуджених виплачувати збиток, заподiяний злочинами, та алiменти на утримання дiтей.

Як показав досвiд iнших краєн, права людини, а в тому числi i засудженого, йдуть поруч з економiчними результатами. Краєна, у котрiй менша кiлькiсть засуджених знаходиться в мiсцях позбавлення волi, живе краще i навпаки. Це вже очевидний факт для бiльшостi демократичних систем.

Нашiй системi покарань не вистача§ альтернативних позбавленню волi покарань. А такими можуть бути служба пробацiє, наявнiсть кураторiв, патронажна служба, контрольована компенсацiя, система вiйськових таборiв. Герберт Гоелтер – директор Нацiонального центру альтернативних покарань США – щодо штату Калiфорнiє навiв цифри, що змушують задуматися. У штатi 100 тис. ув’язнених у в’язницях. Витрати на одну в’язницю в рiк дорiвнюють витратам на 90 тис. учнiв шкiл, утримання 9 тис. шкiл.

Варто термiново проаналiзувати дiюче кримiнально-виконавче законодавство i змiнити його.

Лiтература:

1. Тюремная реформа: поиски и достижения. – Х.: Вид-во “ФОЛIО”, 1996. – С. 156.

2. Коментар до Конституцiє Украєни. – К.: Книга, 1996. – С. 68-166.

3. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными. – Х.: Изд-во “ФОЛИО”, 1992. – С. 47.

4. Исправительно-трудовой кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 февраля 1999 года).- Х.: ООО “Одиссей”, 1999. – С. 37.

THE LEGAL STATUS OF PRISONERS IN UKRAINE

Sergei Stefanov,
Professor, Odesa State Law Academy

The democratic process in Ukraine and the first steps towards international community require development of a policy in the punishment sphere of criminal law.
The first and foremost task of law-enforcement agencies is to combine the struggle against crime while observing the human rights of prisoners.
Ukraine is a member of many international organizations, in particular, the United Nations. It has acknowledged the resolutions of these organizations in the field of human rights. In order for Ukraine to enjoy its international authority, it must implement these documents within its territory.
The legal status of the convicts is part of the common (general), special, and individual legal status of citizens. The observance of this status serves as a measure of the observance of human rights in our country.
We share John Goward’s idea, who states that the reputation of a society is determined by rules that reign in places of confinement.
In Ukraine, there has been an increase in delinquency. In 1996, 410 people out of 100 thousand were convicted of crimes, and there are 450 thousand persons out of 100 thousand today. In European countries this ratio is much lower (60-80 persons).
The attitude toward prisoners has been to treat them as if they are subject both to general and to special rules. The degree of regulation of the legal status of convicts, the dimension of their legal rights differ depending on the kind of punishment they receive under the law.
Deprivation of liberty is considered the most severe punishment for a crime committed. Confinement entails a limitation on the person’s movement, domicile, transactions, work, rest, standard of life, medical care and insurance, legal assistance, and so on . All of these rights are guaranteed to Ukrainian citizens under the Ukrainian Constitution in articles: 27,29,30,31,32,34,35,39.
There is an argument to be made that Ukraine should decrease punishment connected to deprivation of liberty. It is necessary to analysis the fundamental rights, which convicts have while they remain in confinement.
I would like to begin with the problem of supplying of food. The standard rules recommend that, 1) prison officials should provide nutritious, wholesome food, of high quality and well-cooked, i.e. enough to maintain the prisoners’ health. 2) Every prisoner should get potable water for use when he needs it.
The current rules supposedly regulate these problems by providing a list of food which can be given to convicts, the order of meal times, and other information. But, in reality, the nutrition value of prison food does not correspond to the requirements outlined in the rules?
There are some possible solutions, such as the following:
1. to define the requirements on the basis of scientific research; taking into account more precise measurements, such as the minimum amount of calories per prisoner required under international law.
2. to allow more independent decision-making authority to prison institutions in solving these problems.
Moreover, we should examine the problem of prisoners’ health, which is an outcome of the previous issues. Article 22 of the Ukrainian Constitution states that prison hospitals should posses adequate equipment, facilities, and medication indispensable for prisoners’ health care. But, in practice, this situation does not meet the expectations of the law. For example, hospitals do not possess, nor provide most of the medication used by prisoner’s, but prisoner’s receive medication from relatives on the outside, which is prohibited by law. In our opinion, if prisons are not able to provide necessary medical care, then it is irrational to limit prisoners from obtaining it from relatives. In effect, this prohibition is a violation of human rights in Ukraine.
Article 53 of the Ukrainian Constitution, states that there are guarantees to education free of charge. But in prison there is absolutely no access to education. In effect, convicts are deprived this right.
This leads to the next issue, that is, the right to sell your labor. Article 43 of the constitution states that everyone has the right to work. As it pertains to convicts, there is a chapter in the labor code pertaining to convicts, which is a modification of Article 43 of the Ukrainian Constitution. However, employment among the convict population is very low. Only around 30-40 percent of convicts are employed and about 28,4 % are paid.
One of the reasons for the low status of labor among convicts is due to the general economic situation in the country. The problem of a general recession, low level of tax collection, and a great number of convicts create the basis for violations of prisoners’ human rights. The obvious fact is that the better the economic position of a country, the fewer the number of convicts.
On the foregoing basis, we can insist on the necessity for judicial and prison reforms. In my opinion, our system of punishment lacks alternative methods. For example, probation, which involves curators, mentors, patronage service, and a system of military camps can be used as an alternative.
Gerbert Gaulter, the director of the National Center for Alternate Punishment in the United States gave data, which can compel us to consider reform in the prison system. For example, in California there are 100 thousand convicts in prison, but expenditures for one prison per year equal expenditures for 90 thousand pupils in 9 thousand secondary schools. ( Gaulter Gerbert . Possibilities of Alternate System of Punishment . Kyiv, 1997. P.15 ).
In conclusion, it is necessary to analyze the current crime and punishment situation and begin reforming it.

ПРАВА ЖIНОК

***

RIGHTS OF WOMEN

ГЕНДЕРНI ОСОБЛИВОСТI МОРАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВЕДIНКИ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ

Мосiйчук Т.,
соцiолог Iнституту соцiальних наук Одеського державного унiверситету iм. I.I. Мечникова

Правова рiвнiсть громадян рiзноє статi закрiплена Конституцi§ю Украєни. Суспiльство ХХ столiття нiвелювало статеву диференцiацiю, маскулiнiзувавши всi сфери життя, включаючи економiку, освiту, право та iн. В пошуках соцiальноє рiвноправностi i справедливостi прикладаються зусилля викоренити нерiвнiсть мiж статями. Принципово рiзне соцiокультурне призначення чоловiкiв i жiнок все частiше ста§ предметом вивчення соцiальних наук.

В умовах переходу до ринкових вiдносин в Украєнi вiдбулося зниження державного регулювання i перехiд до самоорганiзацiє власного життя з врахуванням особистiсноє i статевоє унiкальностi. Однак норми i традицiє еклектично увiбрали в себе старi i новi уявлення про регулятори соцiальноє поведiнки i умови, що визначають виживання рiзних поколiнь. Девiантна поведiнка сприя§ самоактуалiзацiє, самореалiзацiє i самоствердженню особистостi i § важливою психологiчною причиною, що поясню§ бажання людей вiдповiсти на виклик соцiальноє реальностi, яка швидко змiню§ться. Девiантна поведiнка як поведiнка вiдхилена вiд домiнуючих в соцiумi соцiокультурних очiкувань i норм, загальноприйнятих правил виконання соцiальних ролей ста§ одночасно i важливим стимулом розвитку соцiуму i його кримiналiзацiє.

Вивчаючи проблеми сучасного суспiльства, дослiдники вiдмiчають сильний сплеск рiвня злочинностi, зокрема жiночоє. Поясненням цього, з одного боку, § перiод трансформацiє системи, що пережива§ться зараз, з iншого – глобальна змiна кримiнологiчноє ситуацiє в багатьох краєнах свiту. За даними офiцiйноє статистики ¦вропейського Спiвтовариства, Украєна визнана однi§ю з найбiльш кримiналiзованих краєн колишнього СРСР. На фонi загального погiршення кримiнологiчноє обстановки вiдбува§ться рiзке збiльшення числа злочинiв, зроблених жiнками.

Спроби зрозумiти природу подiбних соцiальних вiдхилень робилися досить давно. Останнiм часом виникаючi зсуви свiдомостi у бiк злочинного вибору все частiше пояснюються як наслiдок рiзкого повороту до суспiльного самоврядування i неготовностi людей до трансформацiйних процесiв. У ситуацiє, коли руйнуються старi норми, а новi ще не створенi, коли неможливе використання легальних способiв для досягнення поставлених житт§вих цiлей, виникла небезпека в тому, що молодь сприйме подiбний культурний вакуум з метою створення нового способу вза§модiє з суспiльством. Молодi жiнки як найбiльш мобiльна соцiальна група вiддають перевагу iнновацiє як самому сприятливому типу реагування. В умовах духовноє i соцiально-економiчноє кризи в Украєнi iнновацiє не завжди базуються на тих цiнностях, якi, як правило, визначають соцiальнi позицiє людей в цивiлiзованих суспiльствах. Соцiокультурна обстановка в краєнi сприя§ сприйняттю цiнностей культури злочинного свiту, тобто виникненню рiзних девiацiй.

Незажаданiсть жiнки на “чоловiчому” ринку працi призвела до масового безробiття жiнок. На стадiє процесу формування жiночоє зайнятостi, тобто “жiночого” ринку працi, жiнки починають реалiзовувати себе за чоловiчим типом поведiнки, в тому числi i в кримiнальнiй сферi. I суспiльство ста§ перед проблемою жiночоє злочинностi. У зв’язку з цим поста§ питання про специфiку “жiночоє” злочинностi i чинники, якi єє визначають.

Статева роль § однi§ю з самих важливих детермiнант людськоє поведiнки. Тим часом дослiдники все частiше намагалися побудувати §диний масштаб вимiрювань, який, як правило, вводився як еталон на основi iнтерпретацiє даних дослiджень, якi проводилися чоловiками, i отриманi результати частiше всього або виключно полягали на основi вивчення чоловiкiв. Таким чином, виявля§ться тенденцiя розглядати поведiнку чоловiка як “норму”, а жiночу поведiнку – як якесь вiдхилення вiд цi§є “норми”.

У реальному життi зразки поведiнки i цiнностi жiнок часто вiдрiзняються вiд тих, якi утворенi iншою статтю. Бiльш того, внаслiдок переважання маскулiнних цiнностей в тих або iнших суспiльствах жiнки пiддають сумнiву нормальнiсть сво§є стратегiє поведiнки i починають змiнювати єє в напряму маскулiнностi. Як зазначають багато дослiдникiв (Фрейд, Пiаже, Кольберг), поведiнкова концепцiя чоловiкiв вiдрiзня§ться вiд жiночоє.

В умовах економiчноє кризи, рiзкого погiршення матерiального становища багатьох сiмей жiнки, що пiдлягають рiзним стресовим впливам, опиняються в ситуацiє нелегкого морального вибору мiж турботою i вiдповiдальнiстю за близьких i порушенням правових норм, що швидко змiнюються або запiзнюються. Емоцiйнiсть i упередженiсть при моральному виборi штовхають жiнку на ризикованi способи вирiшення житт§вих колiзiй. Жiнки, вiдхилившись вiд чоловiчого типу поведiнки, не змогли реалiзувати себе i в жiночому типi, тобто придбати новий соцiальний статус.

Таким чином, для того, щоб деструктивна жiноча девiацiя не набувала широкого поширення, що вiдзнача§ться останнiми роками, необхiднi певнi дiє самого соцiуму: розширення доступу до законних способiв досягнення успiху i влаштування життя не тiльки в чоловiчiй, але i в жiночiй стратегiє поведiнки особистостi; вдосконалення законодавства, приведення його у вiдповiднiсть до нових соцiальних реалiй; забезпечення адекватностi злочину i покарання. Все це в сукупностi може дозволити знизити не тiльки соцiальне напруження в суспiльствi, але й забезпечити захист прав громадян.

Лiтература:

1. Артемьева О.В. Человек = мужчина + женщина // Этическая мысль. 1991. – М.: Республика, 1992. – С. 345-352.

2. Гиллиан К. Иным голосом // Этическая мысль. 1991. – М.: Республика, 1992. – С. 352-374.

3. Козлова Т.3. Самоидентификация некоторых социальных групп по тесту “Кто Я?” // Социальная идентификация личности-2. Кн. 1. – М., 1994. – С. 130-160.

4. Осипова О. С. Девиантное поведение: благо или зло // Социологические исследования. – 1997. – № 4. – С. 106 -109.

5. Подшивалкiна В.I., Мосiйчук Т.¦. Соцiальна реабiлiтацiя як стратегiя житт§дiяльностi жiнок пiсля вiдбуття термiну покарання // Мистецтво житт§творчостi особистостi. – К., 1997. – С. 344-355.

6. Романов I.В. Особливостi статевоє iдентичностi пiдлiткiв // Питання психологiє. – 1997. – № 4. – С. 39-47.

7. Хасан Б.И., Тюменева Ю.А. Особенности присвоения социальных норм детьми разного пола // Вопросы психологии. – 1997. – № 3. – С. 32-39.

GENDER PECULIARITIES OF MORAL BEHAVIOR
ADJUSTMENT AND HUMAN RIGHTS

Tamara A. Mosijchuk,
Sociologist,
Institute of Social Sciences,
Mechnikova Odesa State University

Legal equality of citizens of different sexes is guaranteed by the Ukrainian Constitution. Society of the 20th century de-emphasized sexual differentiation and made masculine all spheres of life, including economy, education, and law. When one is in search of social equality steps are taken to diminish inequality between men and women. Principally, different socio-cultural designations of men and women, more frequently become the subject of study for social sciences.
During the transition to a market economy in Ukraine there arises a situation when state regulation is eliminated and one can observe the transition to self-organization in one’s own life. This includes an accounting of particularities of personality and gender differences. However, social norms are based on old and new understandings of the regulation of social behavior, as well as the emerging conditions that determine the survival of different generations. In fact, deviant behavior may promote self-actualization, self-realization, and self-affirmation. It is an important psychological mechanism responsible for the ability of people to rapidly changing social reality. A deviant behavior, is a behavior which declines from dominating expectations in a society, socio-cultural norms, and commonly accepted performance of social roles. Deviant behavior then can be both an important stimulus for social development or its criminalization.
When examining the problems of contemporary society, researchers observe a strong surge of criminality, specifically female. Criminality, on the one hand, this fact is accounted for by a present period systemic transformation and, on the other hand, global change of the crime situation in many countries of the world. According to the data of official statistics of the European Union, Ukraine is acknowledged as one of the most criminalized countries of the former Soviet Union. A large number of crimes, committed by women takes place within the context of in the general worsening of the crime situation.
Attempts to comprehend the nature of such social deviations were made a long time ago. During the last years, a conscious choice for criminal activity is frequently explained as a consequence of a sudden change to social self-governing and peoples’ unreadiness for the transformation process. In a situation, when the old norms collapse, and new ones are not yet created, when use of legal methods for reaching vital aims is impossible, there occurs a danger that youth will use this cultural vacuum in order to create a new method of interaction with a society. Young women, as the most mobile social group, often react through innovation. In conditions of spiritual and socio-economic crisis in Ukraine, the innovations are not always based on those values, which, as a rule, determine the social positions of people in a civilized societies. The socio-cultural situation in Ukraine contributes to the perception of cultural values of a criminal world, as well as to the emergence of different deviations.
When there is no need for women in the “masculine” labor market, this gives rise to the mass unemployment of women. In the process of creating women’s employment, i.e. (women’s labor-market), women become involved in masculine activities, including activities in the criminal sphere, and society has to deal with the problem of female criminality. In addition to this, the specific character of “female” criminality and factors which determine it can be observed.
A gender role is one of the most important determinants of human conduct. Despite this, naturalists frequently attempt to create one measuring scale, which, as a rule, is introduced as a standard for the interpretation of given research conducted by men. Thus, a tendency appears to consider men as a conduct “norm”, and women’s behavior as a deviation from this “norm”.
In real life women’s conduct, standards, and values frequently differ from that of men. Moreover, because of the dominance of male values in different societies, women start to doubt the normality of their behavior. They start to change their behavior to fit the masculine norm. As it is pointed out by many naturalists (Freud, Piaget, Kholberg), men’s conception of behavior differs from women’s.
Under the conditions of economic crisis and a sharp worsening of material conditions in many families, women suffer from different types of stress, finding themselves in a situation in which they must make the difficult moral choice between care and responsibility for people, and the violation of legal norms, which change quickly, and sometimes, on the contrary, change too late. The emotionality and partiality attached to moral choice push a woman to risky methods of settlement of vital conflicts. Women, deviating from masculine conduct type, were not able to bring themselves to act in a feminine way, i.e. to gain new social status.
Therefore, in order to reduce the destructive female behavior that has been observed in the last few years, certain actions of society are necessary: the expansion of access to legal methods for settling life disputes not only in masculine, but in feminine behavior strategies; the improvement of legislation, bringing it into accordance with a new social reality; and the guaranteeing of criminal punishment. All that together can not only bring down social tension in a society, but also provide protection of a citizen’s rights.

References
1. O.V. Artemjeva, “Human = Man + Woman,” Ethical Thought, (Respublika, 1991- 1992), p.345-352.
2. K. Gyllian, “By Other Voice,” Ethical Thought, (Respublika, 1991- 1992), p. 352-374.
3. T.Z. Kozlova, “Self-identification of some social groups by the test “Who am I?,” Social Identification of Person -2, Book 1. M. (1994), p. 130-160.
4. O.S. Osipova, “Deviant Behavior: Blessing or Evil?,” Sociological Studies, No. 4, (1997), p. 106 – 109.
5. V. I. Podshivalkina, T.E. Mosijchuk, “Social Rehabilitation as a Strategy of Life Activity of Women After Being Answerable by Punishment,” Art of Life-Creation of Personality, (Kyiv, 1997), p. 344-355.
6. I. V. Romanov, “Peculiarities Sex Identity of Teenagers,” Questions of Psychology, No 4.- FROM, (1997), p. 39-47.
7. B. I. Hasan, J.A. Tjumeneva, “Peculiarities of Adoption of Social
Norms by Children of Different Sexes,” Questions of Psychology, No. 3, (1997), p. 32-39.

ПРОБЛЕМА ЖIНКИ

Шульдешова Т.,
координатор Програми “Застереження насилля в сiм’є” проекту “Гармонiя”, практичний психолог

Кризовий стан нашого украєнського суспiльства найбiльш гостро вiдчува§ жiнка, i особливо та, що ма§ дiтей.

Вона, жiнка, § тою генеруючою силою, яка здiбна не тiльки захистити себе, своє права, сво§ майбутн§, але надати iснуючим проблемам iнший змiст, iншу динамiку дiй. Жорсткий свiт чоловiкiв пропону§ єй необхiдну кiлькiсть ролей, але як i де можливо реалiзувати це невiд’§мне ПРАВО НА ЖИТТЯ, на досвiд, на щастя – бiльшою мiрою залежить вiд особистостi самоє жiнки.

Проблема адаптацiє жiнки в умовах ринкових вiдносин повинна неодмiнно розглядатися через призму ЄЄ (жiнки) рольовоє поведiнки. Тобто через призму соцiалiзацiє як способу поведiнки – включення жiнки в соцiальну реальнiсть, в щоденне життя. Для цього необхiдно зрозумiти енергетичну сутнiсть жiнки. У жiнки як у людини § рiвне право на рiзнiсть, а не на однаковiсть, рiвне право бути такою, якою вона §. У кожного § сво§: своя неповторнiсть, своя доля, свiй набiр шансiв, своє здiйсненi та нездiйсненi мрiє, плани. I всi можуть робити зi своєм життям те, що хочуть i те що можуть. I в цьому рiвнiсть мiж нами, жiнками, i мiж жiнками та чоловiками.

Але потрiбно вiдмiтити, що такi характернi риси жiнки, якi виявилися, в умовах ринкових вiдносин опинились в кризовому станi. До цього потрiбно вiднести:

– невпевненiсть в собi, низький або занижений рiвень самооцiнки;

– висока значимiсть теплих, емоцiйних зв’язкiв, вiдкритiсть вза§мовiдносин, наявнiсть емпатiє, розумiння та пiдтримки з сторони оточуючих;

– труднощi у вольових зусиллях при прийняттi рiшень;

– заниження рiвня оптимiзму, активностi в складнiй ситуацiє;

– схильнiсть до самообвинувачення, перебiльшення сво§є вини;

– несамостiйнiсть;

– недостатня соцiалiзацiя, iнфантильнiсть та незрiлiсть особистостi.

Труднощi професiйного та особистого життя, змiна звичного стереотипу мають для таких людей суб’§ктивне значення. При зiткненнi з негативними житт§вими ситуацiями (втрата роботи, розлучення, хвороба, проблеми батькiвських вiдносин в сiм’є та iн.) такi жiнки проявляють себе як найбiльш схильнi до депресiй. У вiдповiдностi до цього соцiально-реабiлiтована педагогiка, яка склада§ться з психологiчноє, юридичноє, медичноє допомоги, ма§ базуватися на системi надання адресноє допомоги.

Загальна i часткова профiлактика кризового стану серед жiнок обов’язково повинна включати такi форми та методи роботи, як первинний прийом, зустрiчi-спiвбесiди, лекцiє-бесiди, семiнари, тренiнги, дiловi та рольовi iгри, консультування (психологiчне, юридичне та iн.), “телефони довiри”, клубну роботу. В найбiльш складних ситуацiях – надання спецiалiзованоє допомоги реабiлiтацiйних центрiв з проблем жiнок, притулкiв для жiнок та єхнiх дiтей. Головним методом психологiчного забезпечення професiйноє та особистоє адаптацiє в умовах ринкових вiдносин § психологiчна просвiта, яка озброю§ жiнку, так як i чоловiка, методами активацiє, самооптимiзацiє; iндивiдуальнi психологiчнi i юридичнi консультацiє i рiзноманiтнi форми психологiчного тренiнгу.

Зрозумiло, що процеси, якi проходять тепер в економiцi Украєни, не залишають нiкого байдужими. Хвилю§ не тiльки доля ринковоє трансформацiє, але i та соцiальна цiна, яку платить суспiльство за реформи. Єх шлях виявився не тiльки суперечливим i далеким вiд очiкуваних результатiв. В такiй складнiй ситуацiє можливiсть для реалiзацiє демократичних прав i свобод в реальному життi зменшилася. По-рiзному вони вирiшувалися ранiше, актуальною залиша§ться багатоаспектна проблема жiнок як найбiльш пригнобленоє категорiє населення. Ми заговорили про “фемiнiзацiю бiдностi”.

Зрозумiло, що цивiлiзованим шляхом вирiшити “питання жiнок” в Украєнi можливо тiльки на основi нацiональних традицiй та свiтового досвiду. Тiльки на цiй базi сьогоднi форму§ться державна жiноча полiтика, викладена зусиллями Мiнiстерства Украєни з справ сiм’є та молодi i жiночих громадських органiзацiй.

Основою для реалiзацiє державноє полiтики вiдносно жiнок в Украєнi § “Нацiональний план дiй на 1997-2000 рр. з покращання становища жiнок та пiдвищення єх ролi в суспiльствi”, затверджений Постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 8 вересня 1997 р. № 993. Нацiональний план дiй врахову§ принципи мiжнародних документiв – Конвенцiє з лiквiдацiє всiх форм дискримiнацiє вiдносно жiнок та Платформи дiй IV Всесвiтньоє конференцiє з становища жiнок (Пекiн, вересень 1995). Цi документи стали фундаментом Декларацiє про загальнi положення державноє полiтики вiдносно сiм’є та жiнок в Украєнi. В розроблених, згiдно з Нацiональним планом дiй, документах видiленi стратегiчнi напрями та цiлi про реальне становище жiнок в Украєнi. З цi§ю метою, виходячи з економiчного становища держави, Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни з 1998 р. передбачене цiльове фiнансування цiлого ряду конкретних проблем та заходiв.

З 1997 р. створена Координацiйна Рада з справ жiнок, яка прикликана сприяти проведенню в життя державноє полiтики з питань покращання становища жiнок. Положення про Координацiйну Раду передбача§ створення аналогiчних Координацiйних Рад з справ жiнок. Така дi§ i в Одесi пiд егiдою управлiння з справ сiм’є та молодi i очолена начальником управлiння Л.С. Акiмовою.

Одним iз найважливiших завдань, яке постало як перед мiнiстерством, так i перед управлiнням, § пiдготовка ряду законопроектiв та змiн до законодавчих актiв. Пропозицiє з обласних управлiнь з справ молодi та сiм’є нечисленнi, необхiдно активiзувати єх роботу на мiсцях. Лiдери жiночих неурядових органiзацiй мають можливiсть також вносити своє пропозицiє в законотворчий процес. Наприклад, активну позицiю в цьому процесi займа§ депутат мiськоє думи, керiвник Одеського товариства одиноких матерiв ¦.П. Шевцова.

Роль жiнки в законотвореннi i популяризацiє кращих традицiй сiмейного, родового виховання, питання гендерноє рiвностi цiлком могли б знайти сво§ впровадження в тематицi: “Жiнка. Сiм’я. Суспiльство”. Пропозицiє, розробленi для рiзних рiвнiв освiти громадського населення, мають бути вiльними вiд стереотипних уявлень про роль чоловiка та жiнки.

Досвiд в розробцi i впровадженнi авторських програм, якi включають гендернi питання, що ефективно впливають на формування свiдомостi нового поколiння студентiв Одеськоє державноє академiє харчових технологiй, самобутньо представлений спiвробiтниками Наукового Центру Жiночих гендерних дослiджень, який очолю§ член ¦вропейськоє Ради з справ жiнок професор Л. Смоляр.

Цiкаво те, що вперше в Украєнi та мiнiстерствi створений консультативно-експертний орган – Рада Рiвних Можливостей (Гендерна Рада), яка дi§ в зазначеному напряму. Рада iнiцiю§ введення громадського контролю за виконанням iснуючого нормативного законодавства з питань гендерноє полiтики, впливу на формування громадськоє думки вiдносно рiвноправностi статi як найважливiшого фактора стабiльностi i гармонiйного розвитку суспiльства i становлення держави Украєна. Тому такi важливi координацiя зусиль тiснi зв’язки з ЗМI. Реалiзацiя накреслених Нацiональним планом заходiв дозволить активiзувати участь в соцiально-економiчному перетвореннi держави, розширити єхнi можливостi в процесi прийняття економiчних i полiтичних рiшень.

Десятирiччя навчання правам людини, якi в допомогу жiнкам Украєни проводить ООН з 1995 по 2005 рр. при пiдтримцi Народного десятирiччя навчання правам людини, ма§ як можна повнiше використовуватися жiнками всього свiту з метою зменшення патрiархальностi i будь-якого тиску з сторони чоловiкiв.

Субординацiя жiнок § необхiдною частиною для будь-якоє соцiальноє системи, заснованоє на пануваннi, тому консерватори вiдчувають ненависть до жiнок i бояться єх. От чому багато релiгiй не дозволяють жiнцi проповiдувати i навiть розмовляти в храмi. “Вашi права записанi в Конституцiє, у вас § право голосувати i нi на що не жалiтися” (!?).

Iснуюча гендерна цензура § проблемою не тiльки жiнок- письменниць, якi активно вiдстоюють важливе право – Право говорити на повний голос i бути почутими, але й всiх, кого хвилю§ проблема емансипацiє жiнок. Єх хочуть залякати i не дати єм скористатися своєм правом.

Пробиваючи вiкно в стiнi мовчання, жiнки кажуть, що нiхто до них не говорив. Говорять це i в пресi, i по радiо, i на ТВ. Це найважливiший крок в створеннi сучасного громадянського суспiльства, тому що громадянське суспiльство створене на дискусiє, громадському використаннi права на свободу вияву. Перемогти соцiальнi вiдмiни можливо тiльки шляхом вiдкритого обговорення, коли в кожноє сторони § можливiсть виразити свою реальнiсть. Кожна демократiя, яка гiдна такоє назви, ма§ надати можливiсть звучати голосам жiнок, а не тiльки чоловiкiв. Прогресивною вiдповiддю на будь-яку монокультуру § не цензура, а розвиток бiльшостi демократичних, рiзноманiтних, живих культур, в яких достатньо мiсця для всiх голосiв. Цей процес найбiльш чiтко представляють недержавнi жiночi громадськi органiзацiє.

Ясно, що недостатньо прийняти “правильнi закони”, щоб жiнки стали рiвними. Нашi проблеми не будуть вирiшенi навiть в тому разi, якщо в кожнiй краєнi жiнки, вибранi i призначенi на 50 % всiх голосiв у владнi структури, будуть дружини, коханки, сестри групи владних структур. Крiм того, жiнки-полiтики не завжди служать iнтересам бiльшостi жiнок. Не враховуючи культурних факторiв, якi зупиняють прогрес жiнок, важко добитися бажаного. Програми культурного, полiтичного i економiчного розвитку мають дiяти разом, а не протистояти одна однiй.

Одним iз прiоритетних напрямiв роботи, визначеноє Нацiональним планом дiй, § запобiгання насиллю вiдносно жiнок. Держава ма§ розробляти i вводити змiни i доповнення до законодавства з посилення захисту вiд усiх видiв насилля i про кримiнальну вiдповiдальнiсть за торгiвлю жiнками та дiтьми.

Мiнiстерство з справ сiм’є та молодi очолю§ Робочу групу з представникiв, якi займаються даною проблемою. З 1999 р. в усiх областях Украєни почалося створення Кризових центрiв i притулкiв для жiнок i дiвчат, якi опинилися в екстремальнiй ситуацiє: над ними було здiйснене насилля, гвалтування, приниження в правах. В 1998 р. в Ки§вi пройшла презентацiя Жiночого кризового центра та притулкiв, якi були створенi зусиллями державноє адмiнiстрацiє i громадських органiзацiй.

Для реалiзацiє задуманого здiйсню§ться пошук та пiдготовка кадрiв, методик, технологiй та розширення можливостей НКО, якi плодотворно працюють над створенням рiзноманiтних форм та видiв надання допомоги жiнкам, а саме – психологiчноє, юридичноє, соцiальноє, в тому числi захисту людських прав жiнок, створення служб та телефонiв “довiри”.

Насилля – за опитуваннями соцiологiв – розумiють як “примушення до небажаних дiй” (56 %), як згвалтування (53 %), побоє (47 %). Основнi мiсця прояву насилля – незнайомi мiсця мiста, парки, сквери (13 %), приниження на робочому мiсцi (10 %), в сiм’є (10 %) – вважають чоловiки, 4 % – вважають жiнки. Але масштаб насилля, яке вiдбува§ться в сiм’є, загрозливий. Велика кiлькiсть злочинiв, ско§них в сiм’є, залишаються латентними (скритими). Тому необхiдно створити такий закон, в якому пересторога насиллю в сiм’є була б одним iз видiв соцiального обслуговування i йшлося би про вирiшення важкоє житт§воє ситуацiє соцiальними методами. I свiтовий, i вiтчизняний досвiд показу§, що орi§нтацiя на караючу функцiю закону не забезпечу§ безпеку сiм’є. Необхiднi комплекснi мiри – профiлактика та виховнi програми негайноє допомоги жертвам насилля та єх сiм’ям, спецiальнi програми консультування та психокорекцiє для винуватця насилля, жертви та iнших членiв сiм’є, включаючи дiтей, – об’§днання зусиль правоохоронних органiв, судiв, соцiальних служб, кризових центрiв, психоневрологiчних диспансерiв, громадських правоохоронних органiзацiй, освiтнiх установ.

Програма “Запобiгання насилля в сiм’є” проекту “Гармонiя” – неурядовоє громадськоє органiзацiє США – презентована Украєнi в лютому 1999 р. – приклад допомоги спецiалiстам i всiм заiнтересованим проблемою особам, об’§днав своє зусилля в “Коалiцiю з запобiгання насиллю в сiм’є”. I хоча процес iнтеграцiє, як i всi процеси в теперiшнiй Украєнi, проходить з такими труднощами, важливо, що ми ма§мо таку можливiсть не на словах, а на дiлi виробляти неоднаковiсть в громадськiй свiдомостi, опираючись на перевiрений часом досвiд зарубiжних спецiалiстiв.

Пiдпрограма “Запобiгання насиллю на стадiє побачень в пiдлiтковому вiцi” прийнята керiвництвом установ освiти i знаходить все бiльшу кiлькiсть активних прихильникiв. Без пiдтримки та спiвробiтництва юристiв, працiвникiв усiх ланок правоохоронних органiв робота в цьому напряму буде неповною. Проекти закону про запобiгання насиллю в сiм’є пiдготовлюються для передачi в Верховну Раду. Мiста Києв i Харкiв активно беруть участь в законотвореннi за цi§ю проблемою.

Спецiальнi заходи соцiально-правового захисту в сiм’є допоможуть справитися з проблемою не тiльки в сiм’є, але й в суспiльствi в цiлому. Це – надання тимчасового притулку, обстеження сiмей (соцiально-медико-психологiчнi експертизи), застереження насилля – надання термiнових соцiальних послуг.

Найкращою правовою системою – як для чоловiкiв, так i для жiнок, – буде в кiнцевому пiдсумку та, яка створю§ться з урахуванням конкретних потреб, прагнень i iсторичних реалiй конкретного народу, а також з урахуванням вiдповiдних мiжнародних норм та стандартiв.

Правознавцям мiста Одеси § над чим потрудитися у вирiшеннi проблем жiнок. В добрий час!

Лiтература:

1. Весельницкая Е. Женщина в мужском мире. – СПб., 1996.

2. Дорофеева О. Вопросы профессиональной адаптации: Психологический аспект. – М.: ООЦПОН, 1995.

3. Женщины на рынке труда: Национальная трехсторонняя конференция, Киев, февраль 1998 года. – К., 1998. – С. 4, 46-47.

4. Информационный бюллетень Украинского Института социальных исследований “Гендерное Бюро ПРООН”. – К., 1998. – № 11.

5. Настроена ли Европа против торговли женщинами // Вы и мы (альманах). – 1997. – № 4 (16).

6. Наши человеческие права: Пособие по женским человеческим правам. – К., 1996. – Гл. 1-10. – С. 69-80, 153-193.

7. Новые возможности для женщин: Вестник проекта. – М., 1997. – № 10. – С. 42-43, 58-59. – (Нет насилию в семье).

8. Пельцман Л. Стрессовые состояния у людей, потерявших работу // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13, №1.

9. Права человека в современном мире: Пособие для учителей и студентов. – Донецк, 1995 – С. 128-134.

10. Реализация государственной политики относительно положения женщин: Информ.-метод. вестник. – К.,1998. – Вып. 2.

WOMEN’S ISSUES

Tetyana Shuldeshova,
Program Coordinator,
Domestic Violence Program, Project Harmony,
Practicing Psychiatrist

The critical condition of Ukrainian society is most seriously experienced by women, particularly women with children. A women is, after all, is the generating force, capable not only of defending herself, her rights, and her future, but also gives existing problems new meaning and a new dynamic for activity.
The cruel, male world offers women a number of assigned roles, however. How and where she should fulfill these roles is an intrinsic part of life. For the most part, women must rely on themselves for the experiences and happiness that they want to have in life.
The issue of women adapting to new market conditions must be examined through the prism of “HER (the woman) ROLE OF BEHAVIOR” – in other words, through the prism of SOCIALIZATION as a means of behaving and the inclusion of the woman into social reality and everyday life. It is necessary to elevate the energetic base of the woman as a “whole” in order for her socialization to begin. Women, like men, have the right to DIFFERENTIATION, as opposed to UNIFORMITY and sameness, as well as the EQUAL RIGHT to be the person that she is. Every person has her own qualities: her own uniqueness, her own fate, her own number of chances, her own dreams (both those that have come true and those that have not) and her own plans. And everyone is free to do with their life whatever they want or are able to. Everyone is FREE and this freedom exists among women and between women and men.
It is necessary to note, however, that there are characteristic female traits that have fallen into critical condition as a result of the new demands of a market economy. Problems in professional, and personal life, and the transformation of commonplace stereotypes have subjective meaning for certain people. Upon encountering negative life situations (loss of a job, divorce, illness, family problems and others) women have a greater tendency to experience depressive reactions. In accordance with this, social rehabilitation pedagogy, which is comprised of providing women PSYCHOLOGICAL, LEGAL, and MEDICAL ASSISTANCE, must be developed in a system of DIRECTED assistance.
General and individual methods of preventing critical situations amongst women must absolutely include such forms and approaches as: initial meetings, interviews, lectures-discussions, seminars, training, professional role plays, consulting (psychological, legal and other), telephone hotlines, and the work of clubs. For more complicated cases where specialized assistance is called for, rehabilitation centers and shelters for women and children in critical situations may be more appropriate.
Naturally, the economic processes, which are currently occurring in Ukraine, have not left anyone untouched. People are concerned not only by the changes that have occurred in the market, but also the social costs that society is paying as a result of these reforms. The path of these reforms has turned out to be contradictory and removed from the results that were expected. Under such difficult circumstances, the opportunity to implement democratic rights and freedoms in actual life has decreased.
It is clear that the civilized approach for resolving “women’s issues,” in Ukraine, is based on national traditions and international experience. The basis of state policies, regarding women in Ukraine, is called “The National Plan of Action for 1997-2000 for the Improvement of Women’s Conditions and Raising their Role in Society (Established as an Act of the Cabinet of Ministers on September 8, 1997, No. 993).”
The national plan of action takes into account the principles of international documents – the Convention for the Liquidation of All Forms of Discrimination Against Women and the Action Platform of the IV International Conference on the Conditions of Women (Peking, September 1995). These documents became the foundation for the project, which yielded the Declaration on the General Conditions of State Policies Regarding Family and Women in Ukraine.
The documents, which have been developed in accordance with the National Plan, present strategic directions and goals for the improvement of the conditions of women in Ukraine. With this goal in mind and taking into account the economic conditions of the government, in 1998, the Cabinet of Ministers earmarked funds for an entire cycle of programs and activities.
One of the main tasks that stands before the Ministry and the Department of Family and Youth Services is to prepare a series of legislative projects and amendments to the current legislature. The theme of “Women. Family. Society” may be the very theme, which could allow for the implementation of the role of women in legislative work and the popularization of the best traditions of family, discipline, and gender equality. The proposals that are developed for social awareness work should be free of all stereotypical characterizations of the roles of men and women.
Another positive indication is that for the first time in Ukraine, a consultative-expert agency has been created under the guise of the Ministry – the Council for Equal Opportunity (Gender Council), which acts in accordance with its intended goal, i.e. establishing conditions of equal opportunity.
The Ten Year Study of Human Rights, which is being conducted by the United Nations from 1995-2005 with the intent of helping Ukrainian women, should be used as much as possible by all of the women in the world with the goal of reducing patriarchal systems and other pressures generated by the male world.
The existing Gender Censor is a problem not only for women writers who actively fight for the very important RIGHT TO SPEAK IN A COMPLETE VOICE and TO BE HEARD, but also for all those who are concerned with the problem of the emancipation of women. They are being threatened, frightened, and not given the right to exercise their right to free expression.
The progressive response to any type of mono-culture is not censorship, but the development of many democratic, different, and active cultures that have enough room to allow for all voices to be heard. This process is best demonstrated by existing women’s non-governmental organizations.
For the true development of any type of human rights movement or defense against physical violence should take into account the DEMANDS of WOMEN at the core of its demands.
It is not enough to pass “proper legislation” for women to experience equality. Not taking into account the cultural factors that serve as obstacles in the progress of women, it is very difficult to achieve the desired goals. Programs of cultural, political, and economic development must act in agreement and not in opposition to one another. One of the activities designated as high priority by the National Plan of Action is the program for the Prevention of Violence Against Women. The government still has to develop and implement changes and additions to legislature on strengthening protection from all forms of violence and criminal activity, such as the trafficking of women and children.
Since 1999, crisis centers and shelters have begun opening up in all regions of Ukraine for women and young girls who have experienced extreme situations, violence, rape, degradation, and violations of their rights.
In order to implement the aforementioned, it is necessary to recruit and train personnel, methodologists, acquire technology, and broaden the opportunities available to non-governmental organizations, which are actively working towards the creation of various forms of assistance for women, particularly psychological, legal, and social services that include the protection of women’s rights, creation of various services, and telephone hotlines.
A law that makes the prevention of domestic violence as one form of SOCIAL SERVICES provided is necessary and its content would include the resolution of difficult life situations by way of sociological methods. Both international and national experience shows that punitive legislation does not guarantee safety in families. A complex series of methods is necessary: prevention and educational programs offering emergency care for victims of abuse and their families; specialized public awareness programs; consultations and psychological corrective programs for batterers, victims and other family members, including children; uniting the efforts of law enforcement agencies with educational institutions. There is a necessity for the coordination of different services and agencies, as well as a cooperative approach. For these reasons, efforts should not be limited to criminal legislature.
The Prevention of Domestic Violence Program that was presented by Project Harmony, a United States, non-governmental organization, in Ukraine in February 1999 is an example of active assistance by specialists and all those interested by uniting their efforts into a “Coalition for the Prevention of Domestic Violence.” While the process of integration, as all other processes in Ukraine, is rather difficult, it is important to recognize that we have an actual opportunity to change our social perspective not by our words, but by our actions using the tested experience of foreign specialists. The subprogram, “Prevention of Teen Dating Violence” has been recognized by administrative personnel in educational institutions while the number of active supporters continues to grow. Without the support and involvement of attorneys, legal specialists, and employees of all rank in law enforcement agencies, work in this field would be incomplete.
Special resources for the socio-legal protection from domestic abuse will help deal with the problem on the level of families and society, as well. Providing a temporary shelter, family counseling (sociological, medical, and psychological work), putting an end to violence, providing urgent sociological service, providing witness testimony (with the approval of the victim) to restrain and restrict victims from access to individuals dependent on their aggressor, and directing and assisting victims of domestic violence in specialized care agencies and other facilities.
The best legal system for both men and women will ultimately be one that is created out of concrete needs and historical realities of a particular people, as well as one that takes into account the corresponding international norms and standards.

Sources Cited:

1. Human Rights in the Contemporary World (Workbook for Teachers and Students). Donetsk, 1995, pp.128-134.
2. Our Human Rights. Textbook on Women’s Human Rights, Kyiv, 1996. Chapters 1-10, pp. 69-80, 153-193.
3. Bulletin, “New Opportunities for Women” Project, No. 10, 1997, Moscow, “No Domestic Violence,” pp. 42-43, 58-59.
4. Informational Bulletin of the Ukrainian Institute of Sociological Research, Gender Bureau PROON, No. 11, Kyiv.
5. Informational-Methodological Bulletin, No. 2 – Carrying out State Policies Regarding the Condition of Women, Kyiv, 1998.
6. National 3-Sided Conference, “Women in the Labor Market,” February, 1998, Kyiv, pp. 4, 46-47.
7. Is Europe Targeted Against Trafficking of Women? Almanac “You and I,” No. 4/16, 1997.
8. E. Veselnitskaya, “Woman in a Man’s World.” Saint Petersburg, 1996.
9. L. Peltsman. Stressful Conditions in People Who Have Lost Their Jobs. Psychological Journal, Volume 13, No. 1, 1992.
10. O. Dorofeeva. “Issues Pertaining to Professional Adaptation,” Psychological Aspect, OOTPON, 1995.

ПРАВА СОЦIАЛЬНИХ МЕНШИН

***

RIGHTS OF SOCIAL MINORITIES AND OTHER GROUPS

КОНСОЦIАТИВНА МОДЕЛЬ ДЕМОКРАТIЄ I ЗАХИСТ ПРАВ НАЦIОНАЛЬНИХ МЕНШИН: УРОКИ ДЛЯ УКРАЄНИ

Грозицька Т.,
асистент кафедри полiтологiє
Iнституту соцiальних наук Одеського державного
унiверситету iм. I. I. Мечникова

З моменту набуття незалежностi полiтичний розвиток Украєни характеризу§ться вiдсутнiстю серйозних нацiональних або етнiчних конфлiктiв. Багато в чому це поясню§ться виваженою полiтикою державних структур щодо нацiональних та етнiчних меншин в культурнiй, соцiальнiй та економiчнiй сферах життя. Зазначенi меншини не зазнавали дискримiнацiє з боку держави або титульноє нацiє. Сво§часно була розроблена законодавча база вза§мин представникiв рiзних нацiональностей. Так, 25 червня 1992 р. Верховною Радою Украєни був прийнятий i введений в дiю Закон Украєни “Про нацiональнi меншини в Украєнi [1]. Фiлософською основою цього Закону стало по§днання прав людини i прав нацiональностей. Нацiональним меншинам, що мешкають на територiє Украєни, були наданi широкi культурнi, соцiальнi, економiчнi права. Максимально була спрощена процедура ототожнення особи з тi§ю чи iншою нацiональною меншiстю: “До нацiональних меншин належать групи громадян, якi не § украєнцями за нацiональнiстю, виявляють почуття нацiонального самоусвiдомлення та спiльностi мiж собою” [2]. I далi: “Громадяни Украєни мають право вiльно обирати та вiдновлювати нацiональнiсть” [3]. Нацiональним меншинам було гарантоване право на нацiонально-культурну автономiю [4]. Державним i недержавним структурам, розташованим у мiсцях, де бiльшiсть населення становить певна нацiональна меншина, надана можливiсть використовувати мову цi§є меншини поряд iз державною украєнською мовою [5]. Захист етнiчноє, культурноє, мовноє та релiгiйноє самобутностi нацiональних меншин з боку держави гаранту§ться Конституцi§ю Украєни [6].

В той самий час вже не один раз мали виступи кримських татар з полiтичними вимогами. Можна припустити, що в майбутньому пiд впливом тих етнонацiональних процесiв, якi мають мiсце в сучасному свiтi, кримськi татари будуть вимагати створення сво§є незалежноє нацiональноє держави. Тому перед украєнськими вченими i полiтиками стоєть завдання розробити демократичнi методи запобiгання етнонацiональним конфлiктам на територiє Украєни й тим самим зберегти цiлiснiсть Украєнськоє держави. Одним з таких методiв може стати надання особливих полiтичних прав етнiчним i нацiональним меншинам. Для ознайомлення з такими правами варто звернутися до свiтового досвiду, який, зокрема, зосереджений у консоцiативнiй моделi демократiє. Ця модель була встановлена в рiзнi перiоди в Австрiє, Бельгiє, Швейцарiє. Iз консоцiативноє моделi виплива§, що нацiональнi, етнiчнi, мовнi, релiгiйнi меншини в певних ситуацiях (наприклад, рiст невдоволення з боку цих меншин) потребують додаткових полiтичних прав.

Консоцiативна модель демократiє пропону§ для плюральних суспiльств (тобто для суспiльств, де бiльше нiж 20 % населення складають тi чи iншi меншини) використовувати право вето для меншин. Дане право зводиться до того, що тi меншини, котрi органiзовано репрезентованi в парламентi, мають право накладати вето на закони, якi безпосередньо зачiпають iнтереси цих меншин. На наш погляд, особливо застосування цього права потребують тi краєни, до складу яких входять меншини, котрi в минулому зазнали дискримiнацiє. У цьому разi право вето може надаватися тiй чи iншiй меншинi навiть тодi, коли дана меншина склада§ незначний вiдсоток вiд загальноє кiлькостi населення краєни.

Реалiзацiя права меншин на вето потребу§ наявностi деяких передумов. Необхiдно в законодавчому порядку забезпечити представництво меншин у парламентi. Цього можна досягти двома шляхами: або створенням двопалатного парламенту, верхня палата якого забезпечу§ представництво меншинам; або введенням фiксованоє квоти для представникiв тi§є чи iншоє меншини в межах законодавчого органу. Процес отримання мiсць для меншин спрощу§ться тодi, коли вибори вiдбуваються на пропорцiйнiй основi, а представники меншин зумiли зорганiзуватися у полiтичнi партiє. Консоцiативна модель демократiє припуска§, що фiксована квота для певних меншин може запроваджуватися й у виконавчих органах влади.

Для того, щоб запобiгти подальшим невдоволенням з боку кримськотатарського населення, необхiдно, за нашим переконанням, запровадити фiксовану квоту для його представникiв у межах Верховноє Ради i Кабiнету Мiнiстрiв Автономноє Республiки Крим та в органах мiсцевого самоврядування, розташованих у мiсцях компактного проживання кримських татар. На жаль, Конституцiя Автономноє Республiки Крим, яка була прийнята 21 жовтня 1998 р., не передбача§ такоє квоти [7]. В Украєнi поки що вiдсутнi полiтичнi партiє, створенi на етнонацiональнiй основi. Незважаючи на те, що Украєна § багатонацiональною державою (представники нацiональних i етнiчних меншин складають приблизно 15 млн. населення), фiксована квота в органах влади не нада§ться Конституцi§ю Украєни жоднiй етнонацiональнiй меншинi. В результатi нацiональнi та етнiчнi меншини, що проживають в Украєнi, не стали самостiйними суб’§ктами полiтичного процесу. Закон Украєни про нацiональнi меншини в Украєнi передбача§ можливiсть утворення на громадських засадах дорадчих органiв з представникiв нацiональних меншин [8]. Але статус “дорадчого органу на громадських засадах” не нада§ можливiсть його членам брати безпосередню участь у прийняттi рiшень.

Таким чином, можна констатувати наявнiсть дисбалансу мiж культурно-соцiальними i полiтичними правами нацiональних меншин в украєнському законодавствi. Культурно-соцiальним правам нада§ться значна перевага. Вiдсутнiсть серйозних етнонацiональних конфлiктiв в Украєнi може виявитися тимчасовою. Для того, щоб запобiгти подiбним конфлiктам, необхiдно надати нацiональним i етнiчним меншинам особливi полiтичнi права, зокрема, фiксовану квоту в органах влади.

Лiтература:

1. Див.: Закон Украєни про нацiональнi меншини в Украєнi // Закони Украєни. – К., 1996. – Т. 3. – С. 362-364.

2. Там само. – Ст. 3.

3. Там само. – Ст. 11.

4. Див.: Там само. – Ст. 6.

5. Див.: Там само. – Ст. 8.

6. Див.: Конституцiя Украєни. – Одеса, 1996. – Ст. 10-11.

7. Див.: Конституцiя Автономноє Республiки Крим // Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. – 1999. – № 5-6. – С. 65-87.

8. Див.: Закон Украєни про нацiональнi меншини в Украєнi. – Ст. 5.

THE CONSOCIATIONAL MODEL OF DEMOCRACY AND THE PROTECTION OF THE RIGHTS OF ETHNIC MINORIES:
LESSONS FOR UKRAINE

Tetiana Grozitska,
Assistant Professor,
Institute of Social Sciences, Odesa State University

Since Ukraine obtained independence its political development has been characterized by the absence of serious national or ethnic conflicts. To a great extent, this can be explained by a policy of equality of state structures towards national and ethnic minorities in cultural, social, and economic fields of life. These minorities have not been subject to discrimination from the side of the state or a dominating nation.
The legislative base of ethno-national, inter-relations was adopted by the Parliament of Ukraine (“Verkhovna Rada”) on the 25 of June in 1992 under the law “About National Minorities in Ukraine” [1]. The fusion of human and national rights created the philosophical foundation of that law. National minorities, which live on the territory of Ukraine were granted wide cultural, social, and economic rights. The procedure of personal identification with a certain national minority was simplified as much as possible: “Groups of citizens are considered a national minority if they are not Ukrainians by nationality, or reveal feelings of national self-consciousness and community among themselves [2]. And further: “The citizens of Ukraine have the right to choose freely and to resume nationality” [3]. National minorities were granted the right to have national and cultural autonomy [4]. State and non-state structures, which are situated in places where certain national minorities form the majority of the population, are granted an opportunity to use the language of that minority on equal terms with the state Ukrainian language [5]. Protection of ethnic, cultural, language, and religious uniqueness of national minorities is guaranteed by the Constitution of Ukraine [6].
At the same time, there were several meetings with the Crimean Tatars over their political demands. It can be assumed that in the future, under the influence of ethno-national processes, which are taking place in the contemporary world, the Crimean Tatars will demand the founding of their independent, national state. That is why there is a task before Ukrainian political scientists and politicians to elaborate a democratic means for preventing ethno-national conflicts in Ukraine in order to preserve the integrity of the Ukrainian state.
The granting of special political rights to ethnic and national minorities may be considered one aspect of democracy. To become acquainted with these rights, it is necessary to refer to international experience, which, for example, is summarized in the Consociational model of democracy. That model was established in different periods of time in Austria, Belgium, and Switzerland. It follows from the Consociational model that national, ethnic, language, and religious minorities, in certain situations (for example, growth of dissatisfaction from those minorities), need additional political rights.
The Consociational model of democracy suggests that for pluralistic societies (that is, for societies where more than 20% of the population are minorities) reduce the use of a right of veto for minorities. This right means that those minorities, which represent organized groups in parliament, have the right of veto on those laws directly affecting the interests of those minorities. In my opinion, the countries which have discriminated against minorities in the past are especially in need of application of this model. In such cases, the right of veto can be granted to a certain minority even when the minority forms an insignificant percentage of the population of the country.
Implementation of the minority veto right demands the presence of certain preconditions. It is necessary to elaborate the legislative base of representation of minorities in parliament. This can be achieved in two ways: by foundation of a bicameral parliament, the upper chamber of which provides representation of minorities; or by establishment of a fixed quota for the representatives of certain minorities within the legislative body of power. It is much easier for minorities to get places in parliament if elections are conducted on a proportional basis, and the representatives of minorities found their own political parties. The Consociational model of democracy assumes that fixed quotas for certain minorities can also be established in executive bodies of power.
In order to prevent further dissatisfaction from the side of the Crimean Tatars, it is necessary, in my point of view, to establish the fixed quota for their representatives within parliament (“Verkhovna Rada”) and the Cabinet of Ministers of the Autonomous Republic of Crimea, as well as within the organs of self-government situated in places where the Crimean Tatars form a majority.
Unfortunately, the Constitution of the Autonomous Republic of Crimea, which was adopted on the 21st of October of 1998 does not provide for such quotas [7]. And, there are no political parties founded on ethno-national basis in Ukraine. In spite of the fact that Ukraine is a multinational country (the representatives of national and ethnic minorities form about 15 million of the population) the fixed quota is not provided by the Constitution of Ukraine for any ethno-national minority. As a result, national and ethnic minorities, living in Ukraine have not become independent subjects of the political process. The Law of Ukraine “About national minorities in Ukraine” envisages the possibility of creating an advisory, voluntary organ of the representatives of national minorities [8]. However, status of “advisory voluntary organ” does not provide the opportunity to its members to take direct part in decision-making.
Thus, it is possible to state that there is a presence of imbalance between socio-cultural and political rights of national minorities in the Ukrainian legislature. Socio-cultural rights are given an advantage over political rights. The absence of serious ethno-national conflicts in Ukraine may appear temporary. In order to prevent such conflicts it is necessary to grant political rights to national and ethnic minorities, for example, fixed quotas in organs of power.

References:
1. “Law of Ukraine About National Minorities in Ukraine, Laws of Ukraine, Volume 3, (Kyiv, 1996), p. 362-364.
2. Ibid. – Article 3.
3. Ibid. – Article 11.
4. Ibid. – Article 6.
5. Ibid. – Article 8.
6. Constitution of Ukraine, Articles 10-11, (Odesa, 1996).
7. “Vedomosti of Verkhovna Rada of Ukraine,” Constitution of the Autonomous Republic of Crimea, No. 5-6, (1999), p.65-87.
8. “Law of Ukraine About National Minorities in Ukraine,” Article 5.

Мiграцiйна полiтика та захист прав людини в Украєнi

Вiнкл§р А.,
кафедра соцiологiє Iнституту соцiальних наук
Одеського державного унiверситету iм. I.I. Мечникова

Одна з найбiльш впливових змiн, якi призвели до поглиблення впливу мiграцiє у теперiшнiй час, трапилася в ¦вропi пiсля розпаду Радянського Союзу на початку 90-х рокiв. Полiтична нестабiльнiсть, економiчна криза та слабке громадянське суспiльство призвели до активiзацiє мiграцiйноє активностi.

У своєй роботi я хотiла б привернути увагу до питання захисту прав людини у сферi мiграцiє на iнституцiйному рiвнi. У сво§му оглядi я звертатимуся до рiзних категорiй мiгрантiв, до мiжнародних мiгрантiв та бiженцiв включно як до категорiй, якi потребують захисту своєх прав.

Як вже часто пiдкреслювалось у рiзноманiтних доповiдях, проблема захисту прав людини серед мiгрантiв § достатньо новою для Украєни. Зважуючи на цей факт, ста§ необхiдним розгляд ролi iнститутiв та держави у розвитку мiграцiйноє полiтики, яка гарантувала б захист прав мiгрантiв.

До уваги читачiв були запропонованi такi питання: необхiднiсть iнституцiйного регулювання та управлiння мiграцiйними процесами всупереч єх хаотичного розвитку; роль мiжнародних органiзацiй у впровадженнi захисту прав людини в сучаснiй Украєнi; створення надiйноє iнформацiйноє системи як перший необхiдний крок для розробки питань соцiальноє мiграцiйноє полiтики; аналiз основних напрямiв соцiальноє мiграцiйноє полiтики в Украєнi.

Мiграцiя сьогоднi, на вiдмiну вiд попереднiх часiв, – це такий соцiальний процес, що розвива§ться в свiтi пiд правовим державним контролем, а також пiд наглядом правозахисних органiв та владних iнститутiв. Сьогоднi кордони нацiональних держав усталенi та фiксованi, вiдповiдно полiтичнi та правовi режими всерединi цих кордонiв також вiдносно фiксованi (вiдносно, тому що в будь-яких краєнах постiйно вiдбуваються змiни та розвиток). Цi усталенi нацiональнi держави мають свiй особистий тип полiтичноє, соцiальноє та економiчноє системи, означений рiвень демократiє. Iншими словами, в цих державах iсну§ особистий рiвень поваги до прав людини та єх захист.

Саме тому неможливо та нереально було б уявити, що мiграцiя населення мiж краєнами може носити спонтанний характер. Наприклад, мiграцiя бiженцiв з Косово не була б можлива в такому розмiрi, який мав мiсце, як би нiмецька держава та iнституцiє, пов’язанi з мiграцi§ю, не брали активноє участi в цьому процесi. Iншi краєни Захiдноє ¦вропи через рiзноманiтнi причини не прийняли стiльки бiженцiв, скiльки Нiмеччина, навiть якщо самi бiженцi i хотiли б знайти притулок в цих краєнах. Це ще раз пiдкреслю§, що мiграцiя не може бути хаотичним процесом, а ма§ регулюватися та керуватися на iнституцiйному рiвнi. Розвиток iнституцiйного потенцiалу у вирiшеннi проблем мiгрантiв був визначений як прiоритетне питання i на Регiональнiй конференцiє щодо бiженцiв, недобровiльно перемiщених осiб в краєнах СНД та вiдповiдних сусiднiх державах, що стала першим великим кроком до координацiє зусиль з розгляду проблем рiзних категорiй мiгрантiв у краєнах СНД [1].

На жаль, якраз вiдсутнiсть регулювання була однi§ю з ведучих рис зовнiшньоє та внутрiшньоє мiграцiє в краєнах, що утворилися на мiсцi Радянського Союзу на початку 90-х рр. Вiдсутнiсть мiграцiйноє полiтики та iнфраструктури, що була б вiдповiдальна за допомогу людям, якi залишають “гарячi точки” та мiсця вiйськових конфлiктiв у колишнiх республiках СРСР i шукають притулку в Украєнi пiд час активiзацiє мiграцiйних рухiв в СНД, шкодила насамперед самим мiгрантам. Люди залишали своє будинки, часто не мали нiяких документiв або не мали паспортiв. У краєнi єхньоє iммiграцiє, в тому числi в Украєнi, вони не могли знайти квалiфiковану допомогу, тому що за радянських часiв мiграцiйноє проблеми “не iснувало”. Вони повиннi були нормалiзувати сво§ життя в краєнi лише за допомогою родичiв (якщо такi були в Украєнi) чи застосовуючи особистi, не завжди легальнi контакти. Пiзнiше, коли контроль за iммiграцi§ю та емiграцi§ю посилився, у мiгрантiв з’явилися додатковi проблеми з легалiзацi§ю свого життя та з отриманням офiцiйного статусу у зв’язку з тим, наприклад, що час, вiдведений для єх ре§страцiє, за новими законами вже пройшов. Сьогоднi в Украєнi вже створенi структури, якi займаються не тiльки контролем за пересiченням кордону, а й наданням допомоги бiженцям та шукачам притулку. Але для пiдвищення ефективностi таких структур потрiбне не тiльки прийняття законiв та започаткування установ, треба розвивати та впроваджувати мiграцiйну полiтику, яка була б ефективною та реальною щодо здiйснення, а також край необхiдним § створення державноє мiграцiйноє служби в Украєнi.

Украєнська державна полiтика у сферi мiграцiє (для емiграцiє та iммiграцiє) форму§ться у напряму забезпечення прав громадян для вiльного пересування. Наприклад, на сьогоднiшнiй день в Украєнi не iсну§ явних правових перешкоджень для емiграцiє, якi iснували на протязi майже всього радянського часу. За перiод 1991-1996 рр. були прийнятi найбiльш важливi закони, якi регулюють мiграцiю та правовий статус мiгрантiв в Украєнi. Ця правова база безумовно забезпечу§ кращi умови для захисту прав людини безпосередньо у сферi мiграцiє, а також пiдтверджу§ прихильне ставлення украєнськоє держави до захисту рiзних категорiй емiгрантiв та iммiгрантiв, але не гаранту§ у бiльш-менш повнiй мiрi захист єх iнтересiв та свобод. Законодавча база й досi недостатньо розвинута. Iсну§ багато сфер, не означених чiтко в законодавствi, а ще гiрше становище з реальним впровадженням в життя цих законiв та положень.

Треба пiдкреслити, що не тiльки ре§страцiя чи контроль за мiграцi§ю мають бути у колi нашого розгляду. Зокрема, звернемося до реалiзацiє прав та свобод мiгрантiв та бiженцiв у зв’язку з єх легальною та нормальною житт§дiяльнiстю в Украєнi. Мiгранти мають справу з рiзними проблематичними та пiдчас конфлiктними ситуацiями на протязi свого проживання в Украєнi, якi часто зумовленi слабо розвинутою мiграцiйною полiтикою. Iнодi причиною порушення людських прав мiгрантiв ста§ єх неiнформованiсть про своє права. Так, за результатами соцiологiчного дослiдження, найбiльш часто бiженцi в Украєнi мають конфлiктнi ситуацiє пiд час ре§страцiє в органах мiлiцiє чи ОМОН [2]. Багато мiгрантiв мають проблеми щодо отримання будь-якого офiцiйного статусу для забезпечення своєх прав. Було б спрощенням звинувачувати у цьому тiльки державнi органи чи тiльки мiгрантiв, кажучи, що останнi, наприклад, бажають отримати офiцiйний статус для корисних тiньових цiлей. Проблема скорiше у потребi полiпшення правовоє бази регулювання вiдносин мiж мiгрантами та мiсцевими владними та правоохоронними органами. По-друге, мають бути бiльш ясно наведенi механiзми iмплементацiє мiграцiйноє полiтики. По-трет§, i на мiй погляд, одне з головнiших для сучасного стану в мiграцiйнiй сферi Украєни – це необхiднiсть створення надiйноє iнформацiйноє системи, яка, з одного боку, надала б кращого розумiння проблем та єх вирiшення представникам рiзних галузей державного управлiння, що координують мiграцiйнi процеси, а з другого – забезпечила б мiгрантiв знаннями про своє права та обов’язки, сприяючи таким чином єх захисту.

Також менi б хотiлось пiдкреслити роль мiжнародних органiзацiй, таких, як, наприклад, МОМ та Управлiння Верховного комiсара ООН зi справ бiженцiв, для регуляцiє проблем та наслiдкiв мiграцiє. Пiд час глобалiзацiє, коли роль держави та сфери єє контролю за процесами у суспiльствах зменшуються, було б наєвно думати, що без вза§модiє на державному рiвнi можливо вирiшити проблеми мiграцiє. Праця мiжнародних органiзацiй може бути спрямована на посередництво мiж краєнами, де рiвень демократiє, а також iншi умови не забезпечують достатнього захисту прав мiгрантiв, та державами, де такi умови §. Вивчення досвiду iнших краєн у розвитку правовоє та соцiальноє мiграцiйноє полiтики § одним iз актуальнiших для сучасноє Украєни. Звичайно, новий досвiд ма§ бути адаптованим до реалiй украєнськоє ситуацiє. Приклад працi МОМ та УВКБ ООН в Украєнi та Росiє § одним з показових у цьому вiдношеннi.

Основнi напрями соцiальноє полiтики на 1997-2000 рр., затвердженi 18 жовтня 1997 р., визначають також напрями мiграцiйноє полiтики в Украєнi [3]. Однак самий побiжний аналiз показу§, що напрями мiграцiйноє полiтики у теперiшнiй формi мають загальний декларативний характер, залишаючи в сторонi практичнi аспекти єх впровадження. Наприклад, не висвiтлена проблема створення такого мiграцiйного режиму, де б проводився розподiл обов’язкiв мiграцiйних служб, правоохоронних та iнших органiв, з визначенням iнституцiйних, правових та фiнансових меж єхньоє дiяльностi. Слабка координацiя дiй рiзних установ призводить сьогоднi до невисокоє ефективностi регуляцiє мiграцiє, а також до появи конфлiктних ситуацiй для мiгрантiв. Далi, питання захисту прав людини мають знайти в мiграцiйнiй полiтицi мiсце головного напряму та бути поданi ширше. Також, на думку автора, створення iнформацiйноє системи ма§ бути одним з пунктiв цього документу.

Створення ефективноє iнформацiйноє системи § принциповим для Украєни, якщо ми бажа§мо створити гарантiє для забезпечення лiпшого становища мiгрантiв i захисту єх прав. Вiльна циркуляцiя iнформацiє може допомогти: покращити рiвень демократичних перетворень не тiльки в мiграцiйнiй сферi, а й в iнших сферах украєнського життя, що покращало б, у свою чергу, загальну ситуацiю щодо захисту прав людини; активiзувати роботу соцiальних iнституцiй та органiзацiй, вiдповiдальних за регуляцiю мiграцiє; розподiлити сфери регуляцiє мiграцi§ю мiж рiзними правоохоронними та адмiнiстративними установами; залучити самих мiгрантiв та населення до роботи в органiзацiях i асоцiацiях, якi беруть участь у вирiшеннi питань, пов’язаних з проблемами мiгрантiв; пiдвищити роль та практичну кориснiсть недержавних органiзацiй, включаючи мiжнароднi органiзацiє, у соцiальному розвитку, тим самим сприяючи розвитку громадянського суспiльства в Украєнi, яке § гарантом захисту прав людини у будь-якiй краєнi.
На закiнчення, хотiлося б звернути увагу на те, як тема реалiзацiє прав мiгрантiв, котрi опиняються у новому соцiально-культурному i економiко-правовому полi пiсля мiграцiє, спiвпада§ з проблемами адаптацiє та захисту своєх прав громадянами суспiльств, де проходить системна трансформацiя. Не тiльки мiгранти мають проблеми щодо отримання гарантiй захищеностi життя, власностi, належного житт§вого рiвня та iн. [4]. Усi категорiє людей суспiльства, що трансформу§ться, потребують захисту своєх прав та свобод. Тому в Украєнi iсну§ потреба подвiйного рефлектування змiн – на соцi§тальному рiвнi, а також на рiвнi соцiальних груп, таких, як мiгранти.

Лiтература:

1. Див.: Отчет региональной конференции по рассмотрению вопросов беженцев, недобровольно перемещенных лиц, других форм недобровольных перемещений и возвращающихся лиц в странах СНГ и соответствующих соседних государствах,
Женева, 30-31 мая 1996 года // Документ CISSONF/1996/6 от 4 июля 1996 года.
2. Див.: Пирожков С., Ручка А., Аза Л. Бiженцi в Украєнi: соцiологiчний портрет // Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. – С. 176-191.
3. Див.: Пiскун О. Основи мiграцiйного права: Порiвняльний аналiз: Навч. посiбник. – К.: МП “Леся”, 1998. – С. 312 – 314.
4. Макклейн Эдвин. Права человека: миграция и мигранты в России // Миграция. – 1998. – № 3-4. – С. 53-56.

MIGRATION POLICY AND HUMAN RIGHTS
PROTECTION IN UKRAINE

Alla Winkler,
MA Sociology,
Sociology Department, Institute of Social Sciences,
I.I. Mechnikova Odesa State University

One of the most influential changes, which caused an increase in migration in recent times, happened in Europe after the collapse of the Soviet Union at the beginning of 1990s. Political instability, economic crisis, and the weakness of a civil society inspired activation of the migration movement.
In my paper, I would like to draw attention to the question of human rights protection in the sphere of migration on the institutional level. I will refer to different categories of migrants, including international migrants and refugees, as categories most often needing protection of their rights.
As it is often stressed in various publications, the problem of human rights protection for migrants is a new problem in Ukraine. Because of that, I would like to underline the role of institutions and the state in developing migration policy, which would guarantee protection of the rights of migrants.
The focus of this paper will be on the following questions:
1. Necessity of governing the migration process on the institutional level versus letting it develop chaotically;
2. The role of international organizations in realizing human rights in contemporary Ukraine;
3. Creation of a valid and strong information system as a first necessary stage in developing the decisions of social migration policy;
4. Analysis of the main directions of the Ukrainian social migration policy.

Migration, nowadays, is a social process, which is developing under the legal control of the state and other authorized institutions. In this period of world development frontiers of nation states which were established a long time ago are well-fixed. Consequently, political and legal regimes inside these borders are also relatively fixed. These fixed nation-states have their own particular type of political, social and economic systems, and a certain level of democracy. In other words, they have a certain level of respect for human rights, and for their protection.
It is impossible and unrealistic to imagine that migration of the population between countries or even inside a country could have a chaotic, spontaneous character. For example, migration of refugees from Kosovo to Germany could not be possible in such quantities if the German state, and its migration institutions did not take an active part in this process. Other states of Western Europe, for various reasons, did not accept the same number of refugees as Germany, even if the refugees had wanted to find asylum in those countries. This proves once more, that migration should not be a chaotic process, but needs institutional regulation and governing. The development of institutional capability for coping with migration problems was highlighted as a priority at a regional conference held in Geneva in 1996, which considered problems of migrants on the territory of the CIS, and other related states. This conference became a very important step for the coordination of efforts to solve migration problems in these countries8.
Unfortunately, it is precisely the absence of regulation, which was the leading feature of migration between and inside the successor states of the former Soviet Union at the beginning of 1990s. There was no migration policy, and no infrastructure, responsible for helping people. This left “hot spots” and war conflicts in the former republics of the USSR at the time of the migrant movements in the CIS. This brought harm to the rights of migrants themselves. People were leaving their houses, and some of them did not have any documents or passports. In the country of their immigration, including Ukraine, they could not find any help because migration problems “did not exist” in the USSR. They were able to normalize their life, in Ukraine, only with the help of relatives (if they had them) or by using informal and not always legal, personal contacts. Later, when control over immigration and emigration was strengthened, they faced additional difficulties in legalizing their life and receiving official status because the deadline for registration given by new legal regulations had passed. Nowadays, Ukraine has such structures, but their effectiveness has to still be increased. To increase effectiveness, to adopt laws, and establish institutions is not enough. It is necessary to a develop migration policy that is effective and realistic to implement. Moreover, there is a great need for the establishment of a state migration service.
Ukrainian state policy towards migration (both emigration and immigration) is being shaped under the ideal of providing citizens the right for free movement. For example, there are no evident obstacles of a legal character for emigrating from the country today, which had existed during almost the entire Soviet period. Several laws, crucial to migration policy, were adopted in Ukraine during the period of 1991-1996. This reform of legislation provides better conditions for human rights protection, particularly, in the spheres of migration and ethnic relations, as well as providing tolerable, and, so far, a sympathetic position of the Ukrainian state towards protection of different categories of emigrants and immigrants, although it does not fully secure protection of migrant’s interests and freedoms. Despite the fact that many new laws regulating migration were adopted, legislation is not fully developed, and the situation with the implementation of laws is even worse. Adopted laws begin to work only if they are often and effectively used. For example, since the main executive office dealing with migration in the Ukraine, The Committee of Migration, Nationalities and Cults, has been ineffectively reorganized, it has not helped to establish effective institutional guidelines in this sphere.
I would like to underline the necessity not only of registering or control of migration, but the problem of realizing and securing the rights of migrants and refugees for their legal and normal life in Ukraine. Migrants face different problematic and even conflictual situations while living in Ukraine, often because social migration policy is poorly developed and not followed. Also, very often the reason for violation of human rights among migrants and refugees is a lack of knowledge about their rights. My argument can be supported by the following example. According to the results of a sociological survey, most often refugees in Ukraine have conflictual situations during the procedure of registration with the militia and when they have contacts with other order-keeping structures9. Many of them have difficulties when they try to receive official status in order to secure their rights. It would be overly simplistic to blame the state and militia on the one hand, or the migrants on the other, the latter, for example, claiming that migrants want to obtain status for hidden, illegal activities. The problem here is that the legal basis of regulation and relations between migrants and local authorities should be improved. Second, the mechanisms of implementation of migrant policy should be defined more clearly. And third, which I think is one of the most important aspect for present Ukrainian situation, is to create a reliable informational system. The information system is necessary, on the one hand, for provident a better understanding of the problem and its solution to the representatives of the state authorities and social institutions. On the other hand, it would provide migrants with knowledge about their rights and duties, and, therefore, would help to protect these rights.
I would also like to stress the role of the international organizations, such as IOM (International Organization of Migration), UNHCR (United Nations High Commission on Refugees) in regulating the problems, and consequences of migration. At the time of globalization, when the role of a nation-state, its spheres of influence are being eroded, it would be naive to consider that without cooperation on the state level, it is possible to solve problems of migration. The work of international organizations can be directed to mediate between states where the level of democracy does not provide enough protection of migrant rights, and states that support the protection of these rights. To learn from the experience of other countries in developing legal and social migrant policy is very relevant for Ukraine currently. Of course, such knowledge should be adapted to the realities of the Ukrainian situation. The experience of MOM in Russia and Ukraine is a representative example.
Thus, while The Main Areas of Social Policy in 1997-2000 in Ukraine, adopted by the President of Ukraine (18.10.97) define migration policy in Ukraine10, regrettably, it contains rather general principles, and leaves aside practical aspects, such as, creation of a migration regime where the duties and spheres of work of migration offices, militia, and frontier guards would be clearly defined. Nowadays, the weak coordination of their work brings to life many conflictual situations. Further, the questions of human rights should be included in the basic direction of a migration policy and enlarged. Also, the creation of an informational system should be a major point in such a document.
The creation of a valid and effective informational system is crucial for Ukraine, if we want to guarantee migrant rights and freedoms. Free circulation of information would allow:
1. an increase in the level of democratic changes not only in the migration sphere, but also in the other spheres of Ukrainian life, which would lead to the improvement of the general situation of human rights in Ukraine;
2. activation of the work of social institutions and organizations responsible for regulation of migration;
3. an ability to distinguish spheres of regulation between different branches of legal and administrative authorities;
4. the inclusion of migrants themselves in the work of organizations, and associations participating in decision-making concerning their own problems;
5. an increase in the role and practical usefulness of organizations, including international organizations, in social development. This would promote the establishment of a civil society in Ukraine as a guarantee for the protection of human rights.

In conclusion, turning our attention to the topic of realizing rights of migrants, who find themselves in a new social-cultural and economic-legal sphere after migration, it is evident that this topic is related to the protection of rights of people in a transforming society. It is not only migrants, who have problems in contemporary Ukraine with guarantees, for example, of a secure life, property, and a proper standard of living11. All other categories of society need protection for their rights and freedoms. Therefore, for Ukraine, there is a double task in reflecting changes on the social level, and not forgetting the minority groups of this society, such as migrants.

References
1. Report of the regional conference on discussion of refugees, involuntarily displaced persons, and other forms of involuntary displacement and persons returning to the CIS and other neighboring governments, Document CISSONF/1996/6 from July 4, 1996. (Geneva, May 30-31, 1996).
2. Sergij Pirojkov, Anatoly Roochka, Larisa Asa, “Refugees in Ukraine: Sociological Portrait,” Sociology: Theory, Methods, Marketing, 1-2, (1998), p. 176-191.
3. Olexandr Piskun, “Fundamentals of Migration Law,” (Kyiv, “Lesya Ltd”, 1998).
4. Edwin McClain, “Human Rights: Migration and Migrants in Russia,” Migration, 3-4, (1998), p.53-56.

ПРАВА ЛЮДИНИ В СУЧАСНIЙ УКРАЄНI

Кормич Л.,
керiвник проекту, професор, завiдувач кафедри соцiальних теорiй Одеськоє державноє юридичноє академiє

Гансова Е.,
професор кафедри соцiально-полiтичних наук Академiє державного управлiння при Президентi Украєни (Одеська фiлiя)

Склад дослiдницькоє групи:

Кормич Б.,
аспiрант Одеськоє державноє юридичноє академiє

Нiкiтченко О.,
викладач Одеськоє державноє юридичноє академiє

Юрiй Н.,
аспiрантка Одеськоє державноє юридичноє академiє

Нiкола§в В.,
соцiолог

(За матерiалами соцiологiчних дослiджень)

Права людини – це необхiдний елемент сучасноє демократичноє держави. До єх змiсту входять загальнолюдськi цiнностi i правовi норми. Справедливiсть, свобода, рiвнiсть утворюють фокус та базис прав людини як системи.

Головний iнтерес нашого соцiологiчного дослiдження пов’язаний з намiром виявити те значення, яке права людини мають для громадян Украєни, а також той змiст, який вони вкладають в це поняття.

Iншою метою було визначення змiн в громадськiй свiдомостi, якi виникли за роки незалежностi Украєни.

Опитування було проведено в червнi 1999 р., був опитаний 261 респондент (мешканцi мiста Одеси).

Перше питання анкети: “Що § для Вас найбiльшою цiннiстю в Вашому життi?” – передбачало з’ясування значимостi для громадян Украєни проблеми прав людини. Вiдповiдi на це питання показали, що найбiльш важливими для респондентiв виявились такi цiнностi, як родина, здоров’я, мир, матерiальне благополуччя. Цiнностi, що характеризують права людини (справедливiсть, рiвнiсть, свобода слова, право на участь в виборах i бути обраним), займають останн§ мiсце в цiннiснiй шкалi.

Мiсце
Цiннiснi орi§нтацiє
жителiв мiста Одеси
% вiдповiдей
1.
Сiм’я
73,9
2.
Здоров’я
68,6
3.
Мир i злагода в суспiльствi
57,1
4.
Матерiальне благополуччя
54,4
5.
Екологiчна безпека
34,9
6.
Справедливiсть
31,8
7.
Чеснiсть
28,4
8.
Свобода
25,7
9.
Рiвнi права для всiх громадян
23,8
10.
Можливiсть висловлювати свою думку
21,1
11.
Право брати участь у виборах
5,0
12.
Право бути вибраним в органи влади
5,0

Настане питання анкети стосувалось проблеми розумiння населенням змiсту термiнiв дискримiнацiя i порушення прав людини. 88,5 % респондентiв вважають, що порушення прав громадян ма§ мiсце в Украєнi, але тiльки 36,1 % вiдповiли, що вони особисто вiдчували дискримiнацiю щодо до себе.

Респонденти вказали на такi основи дискримiнацiє в Украєнi. Це – матерiальний статус людини, залежнiсть вiд бюрократiв i чиновникiв, вiковий чинник.

Треба вiдзначити, що бiльшiсть опитуваних не вважають, що в Украєнi помiтними § порушення прав етнiчних меншин та жiнок.

Бiльша частина громадян розумi§ дискримiнацiю як масове зубожiння населення краєни. В своєх вiдповiдях вони звертали увагу на такi дискримiнацiйнi сфери, як система пенсiйного забезпечення, зайнятiсть, розмiр та сво§часнiсть оплати працi, освiта i охорона здоров’я. Таку позицiю подiля§ 55,9 %, 46,7 %, 65,1 %, 45,2 %, 42,9 % респондентiв вiдповiдно.

Мiсце
Сфери суспiльного життя, в яких, за думкою опитаних, вiдбува§ться порушення прав людини
%
вiдповiдей
1.
В сферi оплати працi
65,1
2.
В пенсiйному забезпеченнi
55,9
3.
В сферi зайнятостi
46,7
4.
В сферi освiти
45,2
5.
В сферi медичноє освiти
42,9
6.
В податковiй сферi
44,4
7.
В мiсцях ув’язнення
21,5
8.
В сферi полiтики
21,5
9.
В сферi вiдносин власностi
21,1
10.
Iншi…
3,1

Цi данi знайшли сво§ пiдтвердження в iншому опитуваннi, яке мало мiсце весною 1999 р. Згiдно з цим дослiдженням 58 % одеситiв мають свiй прибуток нижчий за межу бiдностi (90 грн. – 20$ USA). Чисельнiсть населення Одеси, чий матерiальний стан погiршав, зросла з 55 % в минулому роцi до 65 % в 1999 р.

Соцiологiчнi дослiдження дозволяють дiйти до таких висновкiв:
демократичнi цiнностi не стали домiнуючими в сучасному украєнському суспiльствi; проблеми повсякденного iснування виявилися бiльш значимими для одеситiв, нiж єх полiтичнi та громадянськi права; демократiя, яка супроводжу§ться значним погiршенням матерiального стану населення, не отриму§ його пiдтримки i розумiння єє (демократiє) переваг; в Украєнi дискримiнацiя i порушення прав людини мають специфiчний соцiально-економiчний прояв. Якщо традицiйно жертвами дискримiнацiє вважаються расовi, етнiчнi, гендернi групи, то, як показало наше дослiдження, в Украєнi порушення прав людини стосу§ться бiльшостi єє населення. Тому ця проблема перероста§ правовi межi i ма§ стати метою соцiально-полiтичноє дiяльностi Украєнськоє держави.

HUMAN RIGHTS IN CONTEMPORARY UKRAINE:
SOCIOLOGICAL RESEARCH

L. Kormich, Project Leader, Professor, Odesa Law Academy
Research Group, Odesa Law Academy;
E. Gansova, Professor; N. Polevoy, Professor; B. Kormich, Post-graduate Student; E. Nikitchenko, Assistant-Professor; N. Yuriy, Post-graduate Student; V. Nikolaev, Sociologist

Human rights are a necessary component of modern democratic states. They provide for moral values and legal norms . Justice, freedom, and equality are the core and basic values of a human rights system .
The main interest of our sociological survey was to understand what significance human rights have for Ukrainian people. One of the scientific aims is to describe the post-soviet conscience and how it has changed in eight years of independence.
This survey was conducted in Odesa in June 1999. 261 respondents were questioned.
The first question read: What is most valuable in your life? And the answers which occupied first place on the value scale were: family, health, peace, and well-being.
Civil values, as opposed to the above “existential” values, were ranked second in importance. These included: peace and consensus in society, and ecological security.
Moral-legal values ranked third in importance. These included: justice, freedom, and honesty. Among these justice turned out to be more significant than others.
The last category on the value scale included political rights of freedom of speech, participation in elections, and the chance to be elected to public office. (see Table 1 )

Table 1

VALUE SCALE OF CITIZENS
.
Position Values Per cent of respondents
1 family 73,9
2 health 68,6
3 peace and consensus 57,1
4 material well-being 54,4
5 ecological security 34,9
6 justice 31,8
7 honesty 28,4
8 freedom 25,7
9 equality 23,8
10 right to express own opinion 21,1
11 right to be elected 5,0
11 participation in election 5,0

The next survey question assess the respondents’ opinions and understanding of the terms “discrimination” and “violation of human rights” as applied in the Ukrainian context. In political science, discrimination denotes oppression of certain groups on the basis of appropriate attributes: race, sex, nationality.
Our survey revealed a further quality of Ukrainian conscience.
Of those Odessites questioned, 75% believe that discrimination has always existed in society.
Eighty-eight and one half percent of respondents suppose that violation of human rights takes place in Ukraine. Thirty-six percent answered that they had personally experienced discrimination.
People described the following as a basis for discrimination: the material status of a person, the dependence on bureaucrats, and age.
Most of our respondents did not believe that, in Ukraine, oppression of ethnic minorities and women occurs. When questioned, only 5 % said that they believe these types of discrimination exist.
A number of Ukrainians believe that mass destitution and poverty should be acknowledged as a sort of discrimination which affects the entire nation. They believe that the main spheres of discrimination involve the size and regularity of wage payments, the social security system, unemployment, education and the health care system. This opinion is shared by 65.1%,55,9%,46,7%,45,2%,42,9% of respondents respectively. (see Table 2)

Table 2

SECTIONS OF SOCIAL LIFE
WHERE VIOLATION OF HUMAN RIGHTS
TAKES PLACE
Rang Sections of discrimination Percent of Answers
1 payment of wages 65,1
2 pension system 55,9
3 employment 46,7
4 education 45,2
5 health care 42,9
6 taxation 28,4
7 prison 21,5
7 politics 21,5
8 property relations 21,1
9 ethnic relations 14,6
10 other 3,1

These data were confirmed by other facts obtained by Odesa sociologists in the Spring of 1999. According to the data, 58% of Odesa households have an income which is lower than the poverty line (90 hrivnas or 20$ USA for the beginning of 1999). The number of the population whose material status has deteriorated increased from 55% in the last year to 65% in 1999. The level of unemployment is at 3,7 percent or more than 1 million people.( Economist. Ukrainian Journal, 1999,3,p14).
Our conclusion with regard to all of the above mentioned is summarized formulated in the following statements:
– democratic values do not dominate in contemporary Ukrainian society
– problems of everyday existence are more important for people than their political and legal rights
– democracy without material well-being is not perceived by citizens as a positive value
in Ukraine
– discrimination and violation of human rights have specific social-economic manifestations, and relate not to separate groups only, but to most parts of society.
The main issue currently facing Ukraine is the creation of a developed civic society, which includes the existence of many non-governmental organizations. The function of these NGO’s is to provide social security policies, to create a flexible network to meet target groups’ needs, to reveal groups in need, and to investigate their needs. The question is what can be done to engage the population in this process?

КОНСТИТУЦIЯ УКРАЄНИ ТА ГАРАНТIЄ ПРАВ ЛЮДИНИ

Кормич Б.,
аспiрант Одеськоє державноє юридичноє академiє

Прийняття 28 червня 1996 р. новоє Конституцiє Украєни стало початком наступного етапу розбудови суверенноє, демократичноє, правовоє Украєнськоє держави.

Нова Конституцiя немов би пiдбила риску пiд п’ятьма роками становлення та розвитку Украєни на засадах незалежностi та демократiє. Основу створення Конституцiє склали такi законодавчi акти, як Декларацiя про державний суверенiтет Украєни вiд 16 липня 1990 р. [1], Акт проголошення державноє незалежностi Украєни вiд 24 серпня 1991 р. [2], пiдтверджений Всеукраєнським референдумом 1 грудня 1991 р., а також Конституцiйний договiр мiж Верховною Радою Украєни та Президентом Украєни “Про основнi засади органiзацiє та функцiонування державноє влади та мiсцевого самоврядування на перiод до прийняття новоє Конституцiє Украєни”, який було пiдписано 8 червня 1995 р.

Для нас в першу чергу § цiкавим Роздiл 2 Конституцiє “Права, свободи та обов’язки людини i громадянина”. Як прийнято говорити, в украєнськiй Конституцiє вперше на такому рiвнi пiднято питання прав людини, i що найважливiше, це зроблено у вiдповiдностi до мiжнародно-правових стандартiв в цiй галузi.

Але, як не дивно, якщо розглядати правовий бiк досвiду конституцiйного будiвництва, то ми можемо звернутися ще до козацькоє доби, до початку ХVIII столiття, коли з’явився такий документ, як “Пакти й Конституцiє законiв та вiльностей Вiйська Запорозького”, або, як його ще називають, – Конституцiя Пилипа Орлика [3]. Цей документ, який являв з себе, як би сказали сучаснi правники, рiзновид суспiльного договору, був зразком передових державницьких iдей свого часу. В ньому були закладенi такi конституцiйнi iдеє, як подiл влад на законодавчу, виконавчу та судову, гарантiє певних полiтичних та економiчних прав. I якщо подивитися на дату прийняття цi§є конституцiє – 5 квiтня 1710 р., то вона § одним з перших подiбних документiв в ¦вропi.

Вже на зовсiм iншому рiвнi до цi§є проблеми пiдiйшли творцi Конституцiє Украєнськоє Народноє Республiки вiд 29 квiтня 1918 р. [4]. Роздивляючи єє положення, ми можемо побачити прямий вплив захiдних iдей в сферi державного устрою та прав людини i громадянина. Роздiл 2 цi§є Конституцiє надавав гарантiє недоторканостi особистостi, права на життя, рiвнiсть прав чоловiка i жiнки, пiдтверджував ряд полiтичних та економiчних прав. В обох випадках цi проекти не були реалiзованi через росiйську експансiю, спочатку iмперську, потiм бiльшовицьку.

Окремо треба сказати про конституцiє радянського перiоду. Знову ж з правовоє точки зору вони декларували досить багато у сферi прав громадян, але саме декларували, а з iншого боку реальнi людськi права та свободи там були пiдмiненi економiчними i були лише iнструментом бiльшовицькоє пропаганди та прикриттям жахливих злочинiв iснуючого тодi режиму.

Таким чином, нову Конституцiю Украєни ми можемо розглядати як третю i найбiльш успiшну спробу незалежного та демократичного розвитку. То ж давайте розглянемо, якi гарантiє дотримання прав людини вона в собi мiстить.

Так, ст. 3 Конституцiє визнача§: “Людина, єє життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканiсть i безпека визнаються в Украєнi найвищою соцiальною цiннiстю.

Права i свободи людини та єх гарантiє визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiда§ перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини § головним обов’язком держави” [5].

Вищеназвана норма § передусiм декларативною, а подальшу конкретизацiю та розвиток цих принципiв ми знаходимо в наступних статтях Конституцiє, серед яких нас в першу чергу цiкавлять гарантiє прав i свобод особистостi.

В цьому аспектi необхiдно звернутися до ст. 8 Конституцiє, частина друга якоє, зокрема, визнача§, що: “Конституцiя Украєни ма§ найвищу юридичну силу”, а частина третя тi§є ж статтi, що: “Норми конституцiє § нормами прямоє дiє. Звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiє Украєни гаранту§ться”. Визначення конституцiйних норм нормами прямоє дiє гаранту§ можливiсть посилання на них навiть при вiдсутностi iнших нормативно-правових актiв i забезпечу§ право, у разi невiдповiдностi Конституцiє якихось норм законодавства, керуватися саме конституцiйними нормами.

Наступна ст. 9 Конституцiє присвячена дiє мiжнародно-правових актiв на територiє Украєни, якi, згiдно з цi§ю статтею, пiсля ратифiкацiє стають частиною нацiонального законодавства. Таким чином, всi мiжнароднi зобов’язання Украєни в галузi прав людини, що виходять з єє членства в ООН, Радi ¦вропи, норми мiжнародних договорiв та конвенцiй з прав людини дiють на територiє Украєни безпосередньо, i громадянин вправi вимагати виконання цих норм. Це положення ма§ велике правове та мiжнародно-полiтичне значення.

Вищеперелiченi конституцiйнi норми носять загальний характер, i ми показали лише той бiк єх застосування, що безпосередньо торка§ться нашого питання.

Тепер перейдемо до Роздiлу 2 Конституцiє. Вiн склада§ться з 47 статей, в яких закрiпленi головнi права i обов’язки людини. Перелiчувати єх всi не § темою даного дослiдження, то ж ми звернемося саме до гарантiє єх виконання.

Ст. 22 Конституцiє, зокрема, визнача§, що перелiченi в Конституцiє права не § вичерпними i що конституцiйнi права гарантуються i не можуть бути скасованi.

Ст. 55 Конституцiє визнача§: “Права i свободи людини i громадянина захищаються судом.

Кожному гаранту§ться право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державноє влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб.

Кожен ма§ право звертатися за захистом своєх прав до Уповноваженого Верховноє Ради Украєни з прав людини.

Кожен ма§ право пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту звертатися за захистом своєх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких § Украєна.

Кожен ма§ право будь-якими не забороненими законом засобами захищати своє права i свободи вiд порушень i протиправних посягань”.

Ця стаття нада§ фiзичнiй особi реальний, ефективний та дi§здатний механiзм захисту порушених прав. I створю§ умови для подання судового позову на зразок “громадянин А. проти Украєни”. Крiм того, вводиться iнститут уповноваженого з прав людини, що § новим для нашого законодавства. У вiдповiдностi до мiжнародних зобов’язань Украєна нада§ право громадянам для захисту своєх прав звертатися до мiжнародних органiзацiй, таких, як, наприклад, ¦вропейський Суд з прав людини, ¦вропейська комiсiя з прав людини тощо.

В ст.ст. 56-63 Конституцiє мiститься цiлий комплекс державних гарантiй щодо вiдшкодування збиткiв, завданих дiями уряду; право знати своє права та обов’язки, заборона зворотноє дiє закону, право на правову допомогу, право не виконувати злочиннi накази, презумпцiя невинностi, право не давати свiдчень щодо себе i членiв сво§є родини.

Ст. 64 Конституцiє регламенту§ рамки та термiн обмеження прав i свобод в умовах во§нного або надзвичайного стану, а також перелiк прав, що не можуть бути обмеженi.

Таким чином, права i свободи в Конституцiє закрiпленi, механiзми єх захисту iснують. Iнша рiч, наскiльки ця система працю§, але це залежить вже бiльшим чином не вiд законодавства, а вiд самих громадян, вiд єх позицiє та готовностi захищати своє права. Останн§ обумовлю§ться вже демократичними традицiями нацiє. Змiна так званоє “радянськоє ментальностi” це справа не одного року, а мабуть i десятилiття, i саме в цiй галузi необхiдно докладати найбiльшi зусилля. Бо законодавство ще не § запорукою демократiє, гарантi§ю вiд диктатури, за прикладами ходити далеко не треба – подивiться на сучасну ситуацiю в Бiлорусiє.

Лiтература:

1. Див.: Декларацiя про державний суверенiтет Украєни // Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

2. Див.: Акт проголошення незалежностi Украєни. – Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

3. Див.: Siegan Bernard H. Drafting a constitution for a nation or republic emerging into freedom. – U. of San Diego, 1992.

4. Конституцiйнi акти Украєни, 1917-1920. – К., 1992. – С. 73-79; Слюсаренко А.Г., Томенко М. В. Iсторiя Украєнськоє Конституцiє. – К., 1993. – С. 25-37.

5. Конституцiя Украєни: Прийнята Верховною Радою Украєни 28 червня 1996 р. // Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

THE CONSTITUTION OF UKRAINE AND
GUARANTEES OF HUMAN RIGHTS

Boris Kormich,
Post Graduate Student, Odesa State Law Academy

June 28th, 1996, is the day that the new Constitution of Ukraine was adopted, this had become the turning point in the development of an independent and democratic Ukrainian state.
The new Constitution was drawn up after five years of independence. It was based on such documents as the Declaration of the State’s Sovereignty of Ukraine of July 16th 1990, the Declaration of Independence of Ukraine of August 24th 1991, (confirmed by a referendum from December 1, 1991), and the Constitutional Treaty between the parliament and the president of Ukraine of June 8th 1995.
The most important point for the present discussion is contained in Chapter 2 of the Constitution: “The Rights, Freedoms and Duties of a human and citizen”. It was here that for the first time in Ukraine human rights were recognized in the Constitution. This fact was the most important step taken within the area of international legal standards.
But to consider for the moment only the legal side of the creation of this constitution we must take a look at the beginning of the 18th century, i.e. the days of the Cossack’s. A document entitled, “Pacts and Constitutions of the laws and liberties of Viysko Zaporizke,” is also known as the Constitution of Philip Orlyk provided for the division of powers in government, as well as guarantees of certain political, and economic rights for people. If one examines the date of adoption of this constitution, the 5th of April, 1710, it is quickly realized that this was one of the first constitutions in Europe.
The next move in the creation of a constitution comes with the Constitution of the Ukrainian Peoples Republic of April 29th, 1918. It was drawn up during the times of the Ukrainian national revolution, 1917 – 1921. In this document, one can find the influence of the western ideals of democracy, and influence of western ideas of human rights. Chapter 2 of this constitution provided for a wide range of rights and liberties (e.g. equal rights for men and women, etc.), and also guaranteed certain political and economic rights. Unfortunately, neither of the above projects were implemented because of Russian expansion, the empire in the first case, and communism in the second case.
Another aspect of the creation of the modern constitution deals with the constitutions of the Soviet era. Once more, from a legal point of view, Ukrainians declared many rights for people, but please notice that these rights were only, “declared.” In actuality, certain economic guarantees were substituted for real human rights. This was just a means of propaganda and an attempt to cover up the crimes of that regime.
Therefore, we may consider the new Constitution of Ukraine to be the third and the most successful attempt for independent and democratic development. What is really new for Ukraine is that this Constitution contains mechanisms to ensure and defend human rights. For example, Article 3 of the Constitution provides that a human, his/her life, dignity, and security are most valuable for the state and that protection of human rights is the main objective of the state. Human rights and freedoms, as well as their guarantees, define the content and direction of the state’s activities. The state answers to its citizens for its actions, thus the strengthening and provision of human rights and freedoms is the main duty of the state.[1]
This constitutional standard is a type of declaration. Furthermore, a more concrete development of these principles can be found in the following articles of the constitution, among which the most important for us are the guarantees of rights and freedoms of the individual.
Considering this aspect, we should refer to Article 8 (especially part 2), which states that the constitution of Ukraine has ultimate juridical power, and part 3, which states that norms of the constitution are enumerated powers. Moreover, anyone is entitled to apply to the court, directly on the basis of constitutional provisions, to defend his constitutional rights and freedoms against abuse. Recognition of constitutional norms as enumerated powers, guarantees the possibility of referring to them, even when other normative legal acts are absent. In case of conflict between certain norms of legislation and the constitution, the norms of the constitution have priority.
The next, Article 9 is devoted to applying the standards of international law in Ukraine, which after proper ratification by parliament become a part of the national legislation. Therefore, all international obligations of Ukraine, in the sphere of human rights, that are derived from membership of Ukraine in the United Nations and European Council, that is, standards of international treaties and convenants concerning human rights, are ensured on the territory of Ukraine. Thus citizens have a right to demand implementation of these standards. This statement has important legal and international, political implications.
All of the above-mentioned constitutional regulations have a general application. We have only shown one aspect of their application that applies in the case of human rights. Next, we will consider Chapter 2 of the constitution, “The Rights, Freedoms and Duties of a human and citizen”. It consists of 47 articles that these articles reserve the main rights and duties of the individual. It’s not pertinent to list all of them, but its more important to refer to the guarantees of their implementation.
Article 22 of the constitution states that the rights and freedoms named in the constitution are not exhaustive and they cannot be abolished. Article 55 of the constitution states “Rights and freedoms of the individual and citizen” are protected by courts. Every citizen is guaranteed a right to appeal to the court against decisions, actions, or administrative inaction by the state powers, by the local administration, and officials.
Everyone has the right to defend his own rights and freedoms against violation and illegal infringements, using any means not prohibited by law.
This article gives persons a real and effective mechanism of protecting violated rights, and creates conditions for filing a complaint for a lawsuit with the court (the case for citizen A. vs. Ukraine). Besides that, it establishes the position of ombudsman in the parliament, which is a new phenomena for Ukrainian legislation. Moreover, this article entitles any person to apply to international institutions, such as the European Court of Human Rights or the European Commission on Human Rights, to protect his rights. The latter comes from the international obligations of Ukraine under its agreement for admittance to the Council of Europe.
Articles 56 through 63 of the constitution include a list of state guarantees, such as the right of recovery for all loses and harm to the person and his property caused by the government, the right to know one’s own rights and duties, prohibition of the retroactive effect of laws, the right to legal assistance, the right not to follow illegal orders, presumption of innocence, and the right not to testify against oneself or one’s own family.
Article 64 of the constitution regulates the framework and limitation periods of rights and freedoms in conditions of military or state emergency, and enumerates rights, which cannot be limited.
Thus, on the one hand, rights and freedom are fixed, and the mechanisms for their implementation exist. On the other hand, it is questionable whether this system works correctly. This depends upon the citizens, their social position, and readiness to protect their rights, more than on legislation. The latter are determined by the democratic traditions of the nation. To change the so-called “soviet mentality” much time is required, in addition to a great deal of effort. Legislation itself is unable to secure democracy and prevent a dictatorship, an example of this is the present situation of Belorussia.

Literature:
1. Constitution of Ukraine. Adopted by Verhonvna Rada, 28 June, 1996. // Bulletin of the Verhovna Rada of Ukraine. – 1996. – No 30 – p. 141.
2. Declaration of Sovereignty of Ukraine. Bulletin of Verhovna Rada of Ukraine. – 1990 – No 31. -pp. 429.
3. Act of referendum of independence of Ukraine. Bulletin of Verhovna Rada of Ukraine -1991. – No 38. – pp. 502.
4. Constitutional Acts of Ukraine 1917 – 1920. – Kyiv- 1992, – pp. – 73 – 79
Slusarenko A.G., Tomenko M.V., History of Ukrainian Constitution. – Kyiv – 1993, – pp – 25 – 37
4. Siegan Bernard H., Drafting a Constitution for a Nation or Republic: Emerging Into Freedom – (U. of San Diego, 1992).

КОНЦЕПЦIЯ РЕЛIГIЙНОЄ СВОБОДИ В СУЧАСНIЙ УКРАЄНI

Нiкiтченко О.,
асистент кафедри фiлософiє
Одеськоє державноє юридичноє академiє

З початку будiвництва незалежноє держави Украєни багато дослiдникiв покладали саме на релiгiю великi надiє як на iнститут, що зможе сприяти стабiлiзацiє громадського життя. Передбачалося, що атмосфера релiгiйного плюралiзму буде сприяти створенню демократичноє держави, у якiй релiгiйнi стосунки будуть толерантними. В даний час в Украєнi функцiонують бiля 21 тис. релiгiйних общин рiзноманiтних вiросповiдань, у тому числi i тi, якi зараз прийнято називати нетрадицiйною релiгiйнiстю. У дiйсностi здiйснення релiгiйних вiдносин в нових умовах характеризу§ться значною частотою конфлiктних ситуацiй.

Деякi причини, що призвели до створення такоє ситуацiє, широко вiдомi. Це насамперед внутрiшньорелiгiйнi: 1) розкол у православнiй церквi; 2) майновий передiл мiж православною i греко-католицькою церквою; 3) прагнення деяких масових церков посiсти головне мiсце в масштабах всi§є Украєни або в окремих регiонах за допомогою офiцiйноє влади; 4) мiжконфесiйна конкуренцiя вищезгаданих релiгiй; 5) iнтенсифiкацiя мiсiонерськоє дiяльностi протестантських деномiнацiй i нетрадицiйних для украєнського суспiльства релiгiйних об’§днань.

Негативний вплив на релiгiйну сферу життя зробила i недостатня досконалiсть правовоє бази регулювання конфлiктних вiдносин у законодавствi Украєни в цiлому й в галузi задоволення релiгiйних потреб громадян зокрема.

За визнанням, законодавство, що забезпечу§ в Украєнi свободу совiстi, вiдповiда§ в основному вимогам мiжнародного права. При демократичнiй спрямованостi чинного в Украєнськiй державi законодавства про свободу совiстi i релiгiйнi органiзацiє цiлий ряд норм, особливо в сферi регулювання майнових вiдносин, ще чека§ свого удосконалення.

Тому проблеми, що хвилюють суспiльство, пов’язанi насамперед не з чинним законодавством, хоча й iсну§ проблема його удосконалення, а з реальною практикою вiдтворення прав людини в Украєнськiй державi. А вона, ця практика, ма§ як давнi витоки, так i сучасну основу. Щодо нацiональноє церкви потрiбно зауважити, що в iсторiє нашоє краєни нiколи не було такоє конфесiє, щоб охоплювала усе населення. Робити на це ставку в умовах iснуючого плюралiзму вiр i нацiй буде ще одною перешкодою на шляху до демократiє. Всi релiгiє, що багато часу функцiонують в украєнському середовищi, набувають рис, у яких вiдбиваються особливостi украєнцiв як нацiє, якщо в цей процес не втручатимуться полiтики.

Ще одна важлива деталь полiтики щодо релiгiє. У нашiй краєнi бiльшiсть людей iндиферентно ставиться до релiгiє або взагалi не ма§ релiгiйних переконань, i частина – атеєсти. Потрiбно шанувати почуття i тих, хто не вiрить у Бога.

Автором статтi було проведене експертне анкетування з проблем реалiзацiє права на свободу релiгiй у краєнi, i з цього приводу видiлена експертна група. Як експерти (усього експертну групу склали 25 чоловiк, що люб’язно погодилися подiлитися своєми знаннями i досвiдом) виступили провiднi науковi спецiалiсти у галузi релiгi§знавства, державно-адмiнiстративнi спiвробiтники рiзних регiонiв Украєни, стаж вивчення релiгiйноє проблематики яких не менш трьох рокiв (за термiновий критерiй був узятий рiк прийняття Конституцiє Украєни). Цiкава вiдповiдь експертiв на питання про те, як можна було б охарактеризувати сьогоднiшн§ ставлення православних церков до нетрадицiйноє релiгiйностi. Показово, що 80 % учасникiв опитування визначили це ставлення як вороже, а 32 % як конкуренцiю, загалом, закономiрну. Перспектива цих ставлень вплине на рiвень конфлiктностi релiгiйних вiдносин. Традицiйнi (iсторично i полiтично) церкви Украєни однозначно негативно ставляться до релiгiй, що виникли в другiй половинi ХХ сторiччя i що набули початкове поширення в економiчно розвинутих краєнах ¦вропи й Америки. Крiм того, у православ’є пiд визначення нетрадицiйних церков Украєни потрапляють i тi релiгiє, що у релiгi§знавствi розглядаються як старi нетрадицiйнi релiгiйностi, наприклад, мормони, п’ятидесятники та iн.

Думки експертiв роздiлилися з приводу посилення позицiй нетрадицiйних релiгiй найближчим часом, але в цiлому ця тенденцiя вiдбива§ загальносвiтову, яка поляга§ в тому, що процеси, пов’язанi з нетрадицiйною релiгiйнiстю, стабiлiзуються, i суспiльна думка зможе толерантно сприймати феномен єх iснування.

Про те, що в краєнi здiйсню§ться полiтика протекцiонiзму стосовно окремих релiгiй, експерти констатували бiльшiстю голосiв, зокрема протекцiонiзм носить загальнодержавний i регiональний характер. У першу чергу полiтичною пiдтримкою користуються православнi церкви Украєни, при цьому особливою пiдтримкою центральноє влади користу§ться Украєнська православна церква києвського патрiархату, потiм Украєнська православна церква й Украєнська греко-католицька церква в регiонах найбiльшого поширення єх послiдовникiв. Експертами було вiдзначено, що на мiсцях влади дотримуються принципу державностi релiгiй i пiдтримки деяких протестантських конфесiй. Така полiтика ма§ мiсце, хоча експерти практично одноголосно вважають неприпустимим єє здiйснення вiдповiдно до закону i демократичних устремлiнь незалежноє Украєни, тому що в такiй ситуацiє неможливо надати релiгiйним органiзацiям однаковi можливостi для реалiзацiє своєх цiлей, головним ста§ вмiння заручатися пiдтримкою високопоставлених державних структур. Наприклад, внесенi доповнення в роздiл Конституцiє про свободу свiтогляду i вiросповiдання обмежили активнiсть лише окремих релiгiйних органiзацiй, якi нетрадицiйнi для Украєни. Частина експертiв вважа§, що тiльки заре§строванi як юридичнi особи релiгiйнi органiзацiє мають рiвнi можливостi для реалiзацiє своєх цiлей. Йдеться про полiтичне обмеження активностi, в першу чергу, тих церков, що нiбито не пiдтримують нацiональну iдею, зокрема УПЦ i “нетрадицiйники”. Однак правомiрно вiдзначалося те, що фiнансовi переваги мають в основному закордоннi церквi.

Рiвень, ступiнь, обсяг практичноє реалiзацiє прав на свободу совiстi в особистому i соцiально-iнституцiоналiзiйному виглядi § одним з найважливiших показникiв демократичностi держави.

Тiльки послiдовне, беззастережне дотримання принципiв свободи совiстi, релiгiє i церкви на всiх рiвнях державноє влади § основою самовизначення особистостi в духовнiй сферi життя, вiльного розвитку релiгiє i дiяльностi церкви.

THE CONCEPT OF RELIGIOUS FREEDOM IN
CONTEMPORARY UKRAINE

Elena Nikitchenko
Assistant, Faculty of Philosophy,
Odesa State Law Academy

At the beginning of the emergence of the independent Ukrainian state many researchers had high hopes that would be religion, as a social institution, that could e promote the stabilization of public life. It was considered that an atmosphere of religious pluralism would promote the creation of a democratic state in which religious relations would be tolerant.
Currently, about 21 thousand religious communities of various denominations function in Ukraine. Among them are communities which today are considered “non-traditional.” Some of the reasons which led to the creation of this situation are commonly known. These reasons are, above all, intra-religious: 1) the split in the orthodox church; 2) the property reallocation between the orthodox and the uniat church; 3) the rushing of some churches, assisted by official authorities to take a leading position in the whole of Ukraine, or in separate regions with the assistance of official authorities; 4) the competition between the above named denominations; 5) the intensification of the missionary activities of Protestant denominations and nontraditional religions in Ukraine.
In fact, there are quite a number of religious conflicts which exist in Ukraine nowadays. Imperfections in Ukrainian legislation, and in particular laws regulating questions of religion, have a negative influence on the religious situation.
It is recognized that Ukrainian laws which guarantee the rights of conscience should meet the demands of international law. Ukrainian legislation on freedom of conscience and religious organization should be improved in the sphere of regulating property relations between churches.
Problems, which are important to society, are connected first of all not to legislation but with the real practice of implementation of human rights in the Ukrainian state. This practice should be grounded on both historical traditions and contemporary rules. As to the national church, in the history of Ukraine, there have been no such denominations which would accommodate the entire population. In fact, when political forces do not interfere in the development of religious institutions, religions develop that develop the particular features of the Ukrainian people.
Another detail of importance is that in Ukraine, the majority of the people view religion indifferently, and generally do not have religious convictions. A segment of the population is atheistic. It is also necessary to take the feelings of these individuals into consideration, i.e. those who do not believe in god.
The author of this article conducted a target group survey on the issue of religious rights and freedom of religion in Ukraine. For this purpose, a target group was selected. These experts (this expert group consisted of 25 persons, who willingly shared their knowledge and experiences) gave testimony as leading experts in the field of religious studies, state administration employees of various regions of Ukraine, with at least three years of experiences in the area of religion (during the term of the study, the Ukrainian constitution was adopted). These experts gave interesting answers to the question on how, currently, they characterize the position of the orthodox church on the issue of non-traditional religions. It became evident that 80% of the respondents interpreted this question with hostility, while 32% as competitive, generally, in conformity with the law. There is perspective for these relationships to become normalized. Traditionally, (historically and politically) the church of Ukraine took a negative stance on religions that came to Ukraine at the end of the 20th century and that initially gained wide acceptance during the economic development of other European countries and America. Moreover, within orthodoxy there is an understanding that non-traditional churches of Ukraine include those religions, which are part of traditional religious beliefs, but are still non-traditional, such as Mormons, and Seventh Day Adventists.
In their opinions, the experts were split on the issue of the influence of non-traditional religions, for the time being. But overall, the tendency was toward a more general understanding, which consists of the process that leads to the stabilization in relations with non-traditional forms of religion, to the point where social opinion will tolerantly accept the phenomena of non-traditional religions.
Concerning the issue of protection of separate religions, the majority of experts stated that they are in favor of protectionism by the general state and religious authorities. In turn, the orthodox church of Ukraine relies on the political support of various groups. Those religions which are especially supported by the central government are: the Ukrainian church of the Kiev patriarch, also the Ukrainian orthodox church and the Ukrainian Greek-Catholic church in regions of majority of the population are of these denominations. The experts pointed out that the state should maintain the principles of the state religion, and in addition provide support for some types of Protestant denominations.
Though experts unanimously agree that this type of politics has a place, the idea conflicts with the goals of a independent Ukraine which respects human rights. This is because in situations where the main goal is to receive support from higher state structures, it is impossible to give all religious organizations the opportunity to realize their goals. Some of the experts argue that it is only the registered organizations, the type which are legally registered religious organizations that have equal opportunity for realization of their goals. These points concern the political limitations of the activities of, in the first case, those churches which do not support the national ideal are separate from the Ukrainian Orthodox Church and are “non-traditional.” Here it was properly pointed out that foreign churches, for the most part, have a financial advantage.
Equal opportunity and the ability to scope to practically realize their rights of freedom of religion and conscience through social-institutional means is one of the most important signs of a democratic society. Only concessive, unconditional observance of the principles of freedom of conscience, religion, and church at all levels of state power will support self-determination of the individual in the sphere of spiritual life, as well as the unhindered development of religion and activity of the church.

ПРАВА МОЛОДI ТА ДIТЕЙ

***

RIGHTS OF YOUTH AND CHILDREN

ПРАВА ЛЮДИНИ В СИСТЕМI ЦIННIСНОЄ СВIДОМОСТI УКРАЄНСЬКОЄ МОЛОДI

Юрiй Н.,
аспiрантка кафедри соцiальних теорiй
Одеськоє державноє юридичноє академiє

Украєна як сучасна демократична держава ма§ дотримуватися прав людини. Права людини включають в свою структуру такi види людських прав, як право на належне матерiальне та духовне життя, на розвиток та задоволення потреб особистостi, умови для реалiзацiє яких мають здiйснюватися державою.

Рiвнiсть прав, свобода, справедливiсть створюють моральнi iдеали – цiнностi, якi деклару§ держава, i § головними соцiально- полiтичними i соцiально-економiчними еспектацiями громадян.

Умови формування рiзних вiкових груп мають по-рiзному впливати на єх цiннiснi орi§нтацiє. Цiнностi нового демократичного вiдкритого суспiльства гiпотетично мають домiнувати в свiдомостi молодих людей. За матерiалами соцiологiчного дослiдження*, цiнностi, якi створюють змiст концепцiє прав людини – справедливiсть, рiвнiсть, свобода, полiтичнi права, – не домiнують в суспiльнiй свiдомостi молодi. Але серед них найбiльш значним виявилося поняття справедливостi (34,8 %). В 29,2 % вiдповiдей фiгуру§ свобода. 25,5 % звертають увагу на принцип рiвностi прав серед громадян (8 мiсце в шкалi з 15 позицiй). Для 23,6 % особливо важливою цiннiстю § чеснiсть. А 20,5 % вiдповiдей пiдкреслюють значимiсть можливостi вiльно висловлювати своє погляди (10 мiсце в шкалi з 15 позицiй).

* Дослiдження проведене в м. Одесi. Було опитано 261 чоловiк, з них 161 – молодь до 30 рокiв (студенти одеських вузiв) i 100 – пiсля 30 рокiв.

Найменшу прихильнiсть у молодi ма§ теза: “Право брати участь у виборах i бути обраним в органи влади”. Тiльки 6,2 % респондентiв вiдмiтили цей пункт анкети (15 мiсце в шкалi цiнностей).

Подiбна картина цiннiсноє свiдомостi молодi свiдчить про те, що в нiй переважають екзистенцiальнi цiнностi (сiм’я, здоров’я, матерiальне благополуччя).

Серед морально-правових цiнностей найбiльш важливим для молодих респондентiв виявились справедливiсть, свобода, рiвнiсть прав для всiх громадян, чеснiсть i можливiсть вiльно висловлювати своє думки.

Набагато нижче оцiню§ться можливiсть активно брати участь в полiтичному життi. Право брати участь i бути обраним не розцiню§ться молодими людьми як те, що вже §, а не те, чого потрiбно добиватися полiтичними методами.

В розумiннi рiвностi правовий аспект (рiвнiсть прав для всiх громадян, рiвна вiдповiдальнiсть за здiйснення злочину) переважа§ над економiчним (рiвнiсть прибуткiв). Рiвнiсть також ототожню§ться з вiдсутнiстю дискримiнацiє за ознакою раси i нацiональностi.

Але вiковi особливостi даноє групи виявляються в тому, що рiвнiсть єє представники розумiють як рiвнi права на отримання освiти. Вiдповiдi молодих одеситiв свiдчать про те, що вони вiдчувають моральний i правовий дискомфорт, тому що вважають, що стосовно них в краєнi допуска§ться дискримiнацiя i порушення прав людини.

34,2 % вiдмiтили, що вони вiдчували в сво§му життi дискримiнацiю. 91,3 % впевненi, що в Украєнi сьогоднi порушуються права людини. Яка ж пiдстава для подiбних вiдповiдей?

23 % вважають, що дискримiнацiя зумовлена поганим матерiальним становищем, i 17,4 % – вiком. 33,5 % вказали, що вiдчували дискримiнацiю при вступi на навчання, 27,3 % – в процесi навчання. Найменше вiдчуття дискримiнацiє в особистому спiлкуваннi (в студентському середовищi, у виборi друга). Сфера освiти § найбiльш близькою для молодих респондентiв. Тому вони вказують на неє в першу чергу як на сферу порушення прав людини (50,9 %).

Як i всi опитанi, молодi люди звертають увагу на те, що права людини порушуються при оплатi працi (64 %), в пенсiйному забезпеченнi (50,9 %), в сферi зайнятостi (47,8 %), в медичному обслуговуваннi (46 %).

Отже, iз всiх груп, якi б могли бути об’§ктами дискримiнацiє, видiля§ться група молодi. Це помiтно з результатiв загального аналiзу даних. Якщо дискримiнацiю за ознакою статi указано 5 % опитаних, нацiональностi – 5,7 %, вiросповiдання – 2,3 %, то на вiк як на основу дискримiнацiє звернуло увагу 12,6 % всiх опитаних i 17,4 % опитаних молодих респондентiв.

У вiдповiдях молодi вiдбива§ться об’§ктивна картина єх соцiально-економiчного становища. 40 % безробiтних в Украєнi – це молодi люди у вiцi до 30 рокiв. Єх заробiтна плата склада§ 60-80 % середньоє заробiтноє плати по Украєнi.

Основною сферою дискримiнацiє для них § освiта. I це не випадково. 80 % випускникiв шкiл мають намiр продовжувати свою освiту. Навчання розгляда§ться теперiшньою молоддю як головна житт§ва стратегiя.

Проте така низька оцiнка свого соцiального становища в суспiльствi не супроводжу§ться у молодi високим рiвнем полiтичноє активностi. Участь у виборах i право бути вибраним привертають увагу тiльки для 6,2 % опитаних молодих людей.

HUMAN RIGHTS IN THE VALUE SYSTEM OF THE YOUNG GENERATION OF UKRAINIANS

Nataliya Yuriy,
Post Graduate Student,
Department of Social Theory,
Odesa State Law Academy

Ukraine, as a modern, democratic state is obligated to demonstrate its commitment to human rights. The concept of human rights, includes, within its definition such rights as: the right to an independent material and spiritual life, and the development of the individual self; these are conditions which the state is obligated to fulfill.
Equality of rights, freedom, and justice are moral ideals – values, which are declared by the state are the main social-political and social-economic expectation of the citizens.
The conditions surrounding the formation of opinions differ among age groups and those conditions should also affect the different rights, which young people value. The values of a new, democratic, and open society, should, dominate the values of young people. The statistics of this social survey pertaining to values, create a conception of human rights, such as: justice, equality, freedom, and political rights, but these do not dominate in the value system of young people. However, among this group, more dominate are values, such as: understanding of justice (34,8%). Among 29,2%, freedom is important. 25,5% pay attention to principles of equality of rights among citizens (8th place in the scale which contains 15 positions). For 23, 6%, honesty is especially valued. But, 20,5% emphasized the importance of having the opportunity to express their point of view (10th place in the scale which contains 15 positions).
This sociological research was conducted by a group at the Odesa Law Academy in the city of Odesa. In the research, 260 people were questioned, and 161, of those were young people, i.e. students of the Odesa higher educational establishments, ranging in age from sixteen to thirty years old. One hundred of the study participants were 30 years old and older. The remainder of this paper describes the study results.
The least support among young people is for the theme of: “right to take part in elections and to be elected to positions of power.” Only 6,2% responded by marking that point on the questionnaire (15th place on the scale of values).
Considerably less value was placed on the opportunity to actively participate in political life. The right to take part in and to be elected was valued by young people, as a fact that already exists, and not a fact that is necessary to obtain by political methods.
The understanding of the equality of rights aspect (equality of rights for all citizens, equal responsibility for crime) exceeds economic rights (equality of income). Equality also is described as the absence of discrimination for reasons of race and nationality. However, the age characteristics of this group, are revealed, in that, equality, in the minds of the group members, is understood, as equal rights to receive an education.
The survey also shows that young Odessites feel that they are morally discriminated against, and discriminated against in terms of their rights. Of those surveyed, 34,2% testify that they experience discrimination in their lives, 91,3% admit that in Ukraine, there is violations of human rights. What are the grounds for such views?
Twenty-three percent believe that discrimination is caused by bad material conditions, and 17,4% is due to their younger age. Thirty-three and five percent said that they felt discrimination when trying to get into school, and 27,3% in the process of receiving an education. The least discrimination was felt between students, i.e. that is, within the student sphere when choosing friends. The majority of respondents felt discriminated within the sphere of education. That is the reason why they respond that this is the greatest violation of human rights (50,9%).
Like all of those questioned, young people pay attention to the fact that human rights are violated when there are no salary payments (64%), lack of social security (50,9%), within the sphere of employment (47,8%), and medical services (46%).
As the poll shows, the young generation, concentrate more on existence-oriented values, such as family, health, and material well- being.13
Among moral-legal related values, the most important values for youth centered around: justice, freedom, equality of rights for all citizens, honesty, and the ability to freely express thoughts.
Moreover, of all of the groups, who could be objects of discrimination, young people stood out. The results of the survey show that of all respondents, 5% regarded gender as the largest area of discrimination, 5,7% regarded nationality, 2,3% regarded age and 12,6% regarded youth. Similarly, 17,4% of young respondents regarded youth as a main area of discrimination.
The answers of young people reflect an objective picture of their social-economic position. Unemployment in Ukraine is 40% among youth not over 30 years old, and their wages amount to only 60-80% of the middle income level in Ukraine.
The main sphere of discrimination for them is in the area of education. This is not by chance. 80% of school graduates have the intention of prolonging their education. Education is seen, by contemporary youth, as their main life strategy.
With such a low value given to their social status in this society, it does not follow that youth will highly value political activity. Participation in elections and the right to be elected is indicated as a main right by only 6,2% of young respondents.

ПРАВО ЗАЙМАТИСЬ ПIДПРИ¦МНИЦЬКОЮ ДIЯЛЬНIСТЮ

***

BUSINESS RIGHTS

Права пiдпри§мцiв: проблеми мiжнародноє
адаптацiє правового регулювання в Украєнi

Вишняков О.,
директор Iнституту §вропейського права
Одеськоє державноє юридичноє академiє

В 1997 р. украєнський парламент прийняв як внутрiшнiй закон Конвенцiю про захист прав i основних свобод людини 1950 р., в тому числi Перший протокол 1952 р. [1], у якому закрiплено дуже важливе положення щодо захисту прав пiдпри§мцiв (ст.1): “Кожна фiзична або юридична особа ма§ право мирно володiти своєм майном. Нiхто не може бути позбавлений свого майна, iнакше як в iнтересах суспiльства i на умовах, передбачених законом або загальними принципами мiжнародного права” [2]. Предмет цi§є доповiдi – шляхи та методи адаптацiє украєнського законодавства та юридичноє практики до умов глобалiзацiє свiтового ринку та визнаних мiжнародних стандартiв правового регулювання пiдпри§мницькоє дiяльностi. Важливiсть цього питання визнача§ться тим, що правова адаптацiя в єє звичайному розумiннi стала не просто вiдбиттям в правi динамiчного процесу економiчноє глобалiзацiє чи рiзновидом унiфiкованоє мови на багатонацiональному ринку, а § ключем до цього ринку для будь-якоє держави.

Хоча з перших рокiв незалежностi на початку дев’яностих рокiв радянське законодавство, що дiяло ранiше i було присвячене питанням господарювання, було поступово замiнене цiлою низкою нормативних актiв Украєни, що регулюють сферу бiзнесу, цi нормативнi акти i юридична практика єх застосування в єх нинiшньому станi вiдвертають нацiональних та iноземних пiдпри§мцiв, особливо приватних, вiд ефективного впровадження бiзнесу, перш за все через невизначенiсть законодавства та чисельнi рудименти адмiнiстративноє економiки. Це, зокрема, ма§ мiсце у сферi зовнiшньоекономiчних вiдносин i призводить до обмеження експорту, перекачування грошей в тiньовий сектор економiки, скороченню iноземних iнвестицiй та iнших негативних наслiдкiв. Мiжнародна адаптацiя в правовому регулюваннi цi§є сфери ста§ найбiльш необхiдною.

Загальний обсяг потрiбних Украєнi iнвестицiй не може бути забезпечений без iноземних джерел iнвестування, особливо у нафтогазовому та енергетичному комплексах, на транспортi, у пiдпри§мствах, що знаходяться на постприватизацiйнiй стадiє, але для цього необхiдно прийняти до уваги критерiє держави iнвестора, наприклад, США – держави найбiльших iнвесторiв для Украєни (дiюча iнвестицiйна угода Украєна – США [3] набрала чинностi 16 листопада 1996 р. [4]). Варто зазначити, що майже всi iноземнi iнвестори скаржаться на нестабiльнiсть законодавства Украєни, що робить iнвестування бiльш ризиковим. Орi§нтацiя на визнанi мiжнароднi стандарти, правила, рекомендацiє надала б розвитку стабiлiзацiйним процесам у нормотвореннi та нормозастосуваннi, а згодом – й iнвестицiйним потокам.

Украєна вже розпочала процес при§днання до Свiтовоє органiзацiє торгiвлi (СОТ) та прийняла на себе певнi обов’язки, що з цього випливають. Спiвробiтництво з мiжнародними економiчними органiзацiями § вкрай необхiдним для Украєни задля зберiгання економiчного балансу i стабiлiзацiє нацiональноє валюти. На жаль, правовий механiзм Украєни, що не вiдповiда§ загальним умовам та рекомендацiям Групи Свiтового Банку, ¦БРР та iнших iнституцiй, ста§ завадою на шляху продуктивних вза§мовiдносин. Також грають негативну роль певнi полiтичнi сили всерединi Украєни, якi намагаються будь-яким чином перешкодити розвитку таких вiдносин i в цiлому iнтеграцiє Украєни у свiтову економiку.

В березнi 1998 р. набрала чинностi угода про спiвробiтництво мiж Украєною та ¦вропейським Союзом. Украєна взяла на себе обов’язки щодо адаптацiє єє законодавства до законодавства ¦С. Це вплине не тiльки на зовнiшню торгiвлю та iнвестицiє, а й на iншi економiчнi питання, що розглядаються, звичайно, як внутрiшнi питання економiки (наприклад, регулювання ПДВ, законодавство про пiдпри§мства, законодавство про працю тощо). Низка питань правовоє адаптацiє виника§ також у зв’язку з реорганiзацi§ю у липнi 1998 р. Чорноморського Економiчного Спiвробiтництва в економiчну органiзацiю 11 краєн, одним з iнiцiаторiв чого була Украєна. У квiтнi 1998 р. Украєна пiдписала Мiжнародну конвенцiю про вирiшення iнвестицiйних спорiв, що робить необхiдним привести правове регулювання арбiтражноє системи та iснуючоє правовоє практики у вiдповiднiсть до мiжнародноє практики розв’язання комерцiйних спорiв.

Процес адаптацiє також дуже важливий у зв’язку з пiдготовкою нових Цивiльного та Комерцiйного кодексiв Украєни, так як i для дискусiй в рiзних колах мiж прихильниками та завзятими противниками ринковоє моделi державного регулювання економiки.

Врахування в процесi адаптацiє форм пiдпри§мницькоє власностi § iншим важливим моментом, що могло б стимулювати розвиток малого i середнього бiзнесу на основi приватноє власностi, обмежити номенклатурну та кланову власнiсть, що хова§ться пiд маскою так званоє колективноє власностi. Це також сприяло б формуванню середнього класу украєнського суспiльства, i, крiм того, вiдбилося б на стабiлiзацiє соцiально-економiчноє ситуацiє в краєнi та реалiзацiє основних засад урядовоє полiтики з дерегуляцiє i системного трансформування економiки.

Дiйснiсть § такою, що новi економiчнi стандарти сприймаються швидше нiж полiтичнi та правовi стереотипи. Глобалiзацiя свiтовоє економiки прогресу§ незалежно вiд полiтичноє спрямованостi тi§є чи iншоє держави. Отже, традицiйнi засоби i методи мiжнародного права, де полiтичнi фактори розглядаються як вирiшальнi, не завжди прийнятнi у сучасних умовах. Прийняття тi§ю чи iншою державою економiчних i полiтичних стандартiв § у багатьох випадках вимушеним вибором, штучними заходами, що викликаються соцiальними та полiтичними реалiями. Це – вiдмiнна риса адаптацiє правового регулювання в пострадянських краєнах i в Украєнi зокрема.

Головна проблема в тому, яким чином i якi змiни мають бути впровадженi в законодавствi Украєни, що регулю§ пiдпри§мницьку дiяльнiсть, з метою його адаптацiє до умов глобалiзацiє свiтовоє економiки. Законодавство та правова практика Украєни у наш час досить динамiчнi, що § природним для молодоє держави. Але справа – в модифiкацiє фундаментальних, головних конструкцiй. Адаптацiя правового регулювання ста§ до якоєсь мiри драматичним штучним самообмеженням для держави, аж до обмеження суверенiтету, заради певного соцiально-економiчного або полiтичного ефекту. В цьому разi важливо, застосовуючи правовi методи, зберiгати баланс мiж провiдними вольовими рiшеннями та спонтанними, поступовими соцiально-економiчними процесами.

Правова адаптацiя § першим кроком до регiональноє та глобальноє iнтеграцiє. Другим кроком iнтеграцiє § гармонiзацiя законодавства. Звiдси для Украєни § певнi прiоритети правовоє iнтеграцiє. Це зовнiшня торгiвля i митне регулювання, обiг цiнних паперiв, страхування бiзнесових ризикiв, iноземне iнвестування та галузеве iнвестування – енергетика, нафтогазовий комплекс, сiльське господарство i транспорт.

Проблема не в рiвноправних вiдносинах пiдпри§мцiв, а у “вертикальних” вiдносинах останнiх з державою, у якiй вони займаються пiдпри§мницькою дiяльнiстю, тобто, iншими словами, правовi вiдносини не приватного, а публiчного характеру. В цьому разi проблема не стiльки в досягненнi формальноє вiдповiдностi нацiонального правового регулювання мiжнародним правилам, скiльки в тому, щоб за допомогою мiжнародних стандартiв або шляхом запозичення апробованих юридичних правил i практики знайти оптимальний ступiнь втручання держави у бiзнесову сферу i в цих рамках визначити правовi шляхи такого втручання, його форму i змiст. Це включа§: оподаткування; митне, банкiвське i валютне регулювання; регулювання платежiв, обiгу цiнних паперiв, антимонопольне регулювання, цiноутворення, конкуренцiю; ресурсозберiгання; захист iнтелектуальноє власностi; екологiчнi, соцiальнi та трудовi проблеми. Iншими словами, пiдпри§мницьке право як принципово нова галузь права Украєни ма§ приводитися у вiдповiднiсть до мiжнародного та транснацiонального бiзнесового права.

Публiчно-правовi вiдносини мiж пiдпри§мцями та державою § одним з головних напрямiв адаптацiє через той факт, що у наш час основнi конфлiкти (особливо щодо адмiнiстративного та фiнансового контролю) виникають, власне, в цьому напряму. Розв’язання цих конфлiктiв § питанням iснування вiльного пiдпри§мництва в Украєнi. Проблеми права приватноє власностi, приватизацiє державноє власностi та землi мають також велике значення, бо розвиток пiдпри§мництва i ринковi вiдносини в Украєнi не матимуть успiху без єх мiжнародноє адаптацiє. Вплив мiжнародного прецедентного права на правову практику Украєни в сферi державного регулювання пiдпри§мництва також треба брати до уваги. Це дуже важливо тому, що правова практика (перш за все – арбiтражна) § однi§ю з головних (якщо не найголовнiшою) гарантi§ю реалiзацiє адаптованих правових норм.

Таким чином, невiдкладним практичним кроком § формулювання моделi правовоє адаптацiє пiдпри§мництва в Украєнi, прогнозу розвитку адаптацiйного процесу (послiдовнiсть i часовi рамки), а також внесення принципових змiн до чинного законодавства, проектування нових нормативних фрагментiв до нього або нових нормативних актiв

Лiтература:

1. Див.: Bulletin of the Verhovna Rada of Ukraine. – 1997. – No. 40. – Р. 263.

2. Bulletin of the Information and Documentation Center on the Council of Europe in Ukraine. – Kiev, 1996. – No. 2. – P. 60.

3. Див.: Treaty between the United States of America and Ukraine concerning the encouragement and reciprocal protection of investment, with annex, and related exchange of letters, Senate Treaty Documents No. 103-137. – Washington: U.S. Government Printing Office, 1994. – March 4. – Р. 1-18.

4. Див.: Partnership and Co-operation Agreement between the European Communities and their Member States and Ukraine, U.S. Bilateral Investment Treaty Program, http://www.ustr.gov/agreements/bit.pdf/. – Kiev: Delegation of the European Commission in Ukraine, 1994. – June 16. – P. 67.

RIGHTS OF BUSINESS PEOPLE: PROBLEMS CONCERNING THE INTERNATIONAL ADAPTATION OF
LEGAL REGULATION IN UKRAINE

Olexander Vyshnyakov,
Director of the European Law Institute of the
Odesa State Law Academy

In 1997 the Ukrainian Parliament adopted, as internal law, the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, including the First Protocol of 1952 [1], in which there is an important provision for the defense of business people’s rights, mentioned: “Every natural or legal person is entitled to the peaceful enjoyment of his possessions except in the public interest and subject to the conditions provided for by law and by the general principles of international law”[2].
The subject of this report is the means and methods of adaptation of Ukrainian legislation and practice to the conditions of the world market’s globalization, and the recognition of international standards in the legal regulation of business. The importance of the subject is determined by the fact that legal adaptation, in its common understanding, has become not just a mere reflection of the dynamic process of economic globalization in law, or just the unified language of the multinational market, but a key to the market for any state.
Although, since the first years of independence (early 1990’s) old Soviet legislation has been gradually replaced by numerous legislative acts of Ukraine pertinent to the sphere of business, this legislation and the practice of its application in its present state prevent national and foreign businessmen, especially private ones, from the effective conduct of business because of the inconsistency of legislation, as well as numerous rudiments of the administrative economy. This becomes particularly apparent in the sphere of external economic relations and has lead to restrictions placed on exports, the pumping of money into the black market economy, the reduction of foreign investments, and other negative consequences. Adaptation and legal regulation of this sphere is necessary.
The total amount of necessary investments for Ukraine cannot be provided without foreign sources of investment, especially in the fuel and energy areas, the areas of transportation structure, and in enterprises which have entered the post-privatization stage. To provide investment, the necessary criteria of the investing country, must be taken into account, for example, the United States, the country of the largest investment in Ukraine (the latest Investment Agreement Ukraine-USA [3]came into effect on November 16,1996 [4]). It is significant that nearly all foreign investors complain of the instability of the legislation of Ukraine, which makes investment more risky. Orientation toward approved international standards, rules, and recommendations would contribute to the development of stabilization processes in the creation and application of law, which then will contribute to the inflow of investments.
Ukraine has started the process of joining the World Trade Organization and assumed certain obligations in this respect. Cooperation with international economic organizations is of urgent necessity for Ukraine in order to maintain its economic balance and stabilize the national currency. Unfortunately, the legal mechanisms in Ukraine, being inconsistent with common conditions and recommendations of The World Bank Group, EBRD and other institutions, puts obstacles in the way of productive relations. Certain political forces inside Ukraine, which hamper development of such relations in every way, and on the whole prevent integration of Ukraine into the world economy, are also playing a negative role.
When the Agreement on Cooperation between the European Union and Ukraine came into force in March 1998 [5], Ukraine assumed the obligations for adaptation of its legislation with respect to the EU. This influences not only foreign trade and investments, but some economic questions, which used to be considered mere domestic affairs (for example, regulation of VAT, Company Law, Labor Law etc.). A number of questions of legal adaptation also emerge in connection with the reorganization of the Black Sea Economic Cooperation (in July 1998) into economic organization of 11 countries, Ukraine being one of the initiators. In April 1998, Ukraine signed the International Convention on the Settlement of Investment Disputes, which makes it necessary to bring legal regulation to the arbitration system, and existing practices into accord with the international practice on settlement of commercial disputes.
The adaptation process is also important and relevant in connection with preparation of the new Civil Code and Commercial Code of Ukraine, as well as attendant discussions in different circles between supporters and ardent opponents of the market model of state regulation of the economy.
It is also important to pay attention to the existing forms of business property, which are in the process of adaptation, this transformation could stimulate the development of small and medium-sized business on the basis of private property, and help to reduce the nomenclature and clan property, which is hidden under the mask of the so called “collective property”. This would also promote formation of the middle class in Ukrainian society, which would influence stabilization of the social-economic situation in the country and would promote actualization of the main actions of the government’s policy directed toward deregulation. This would have important effects in transforming all parts of the economy.
The reality is that new economic standards are being adopted more quickly than political and legal standards. Globalization of the world economy is progressing irrespective of the political credo of the State. Therefore, traditional means and methods of international law, when political factors are considered decisive, are not always acceptable in present-day conditions. Adoption by a state of economic and political standards is in many cases an unwilling choice and an artificial measure, which a state is forced to adopt because of social and political realities. This is a distinctive feature of the process of adaptation of legal regulation in post-soviet countries, and in Ukraine, in particular.
The essential problem concerns the question of the methods of change and the types of change that need to be introduced into the legislation of Ukraine for regulating business activity with the purpose of its adaptation to the conditions of the world economy. The legislation and legal practices of Ukraine are rather dynamic in the present period, which is natural for a young state. But, the core of the problem lies in the modification of the fundamental structure of the legal system. Frequently, adaptation of legal regulations becomes to some extent a dramatic, artificial self-restriction for the state, even becoming a restriction on sovereignty, for the sake of certain social-economic or political effects. In that case, it is important to maintain a balance between willful decisions of government and spontaneous social-economic development through using legal methods.
Legal adaptation is a first step toward legal regional or global integration. The second step is harmonization of laws. Therefore, of central priority is law integration in Ukraine. There are foreign trade and customs regulation, securities circulation, insurance of business risks, foreign investment and branch-wise investment – power engineering, oil and gas, agriculture and transport.
The problem is not with the horizontal, legal relationships between businessmen, but with businessmen’s “vertical” relations with the state in their business activities. In this case, the problem is not just to achieve formal conformity of national legal regulations with international rules, but to find an optimal boundary for the state’s interference in the business sphere with the help of international standards or by means of borrowing of legal rules and practices and then within this framework to determine the legal means for such interference, that is, its form and content. This must include: taxation; customs, banking and currency regulations; regulation of payments, securities circulation, antimonopoly regulation, pricing, competition; resources economy; protection of intellectual property; ecological, social and labor problems. In other words, business law as a fundamentally new branch of law in Ukraine has to be correlated with International Business Law and Transnational Business Law.
The choice of legal public relations between businessmen and the state as one of the main subjects of adaptation has been made due to the fact that at present time fundamental conflicts (especially in the sphere of administrative and financial control) arise in this very sphere. The resolution of these conflicts will solve the issue of existence of free business in Ukraine. Problems of private property rights, privatization of the state property and land also have special significance since development of business and market relations in Ukraine cannot be successful without their international adaptation. Influence of international case law on legal practice in Ukraine in the sphere of the state regulation of business needs to be taken into account as well. This is very important because legal practice (first of all arbitration) is one of main, if not basic, guarantees of realization of adapted rules.
Thus, as an urgent practical step, a model of legal adaptation of business in Ukraine needs to be formulated, a forecast of the adaptation process should be drafted (consecutive steps to be taken and a timeframe), drafts of fundamental amendments to active legislation should be adopted, and new normative acts should be added to existing legislation.

References

1. Bulletin of the Verhovna Rada of Ukraine, No. 40 (1997), p.263.
2. Bulletin of the Information and Documentation Center on the Council of Europe in Ukraine, No. 2, (Kyiv, 1996), p.60.
3. Treaty between the United States of America and Ukraine concerning the encouragement and reciprocal protection of investment, with annex, and related exchange of letters, Senate Treaty Documents No. 103-137, (U.S. Government Printing Office, Washington: March 4, 1994), p.1-18.
4. Partnership and Co-operation Agreement between the European Communities and their Member States and Ukraine, U.S. Bilateral Investment Treaty Program, http://www.ustr.gov/agreements/bit.pdf, (June 16, 1994, Kyiv: Delegation of the European Commission in Ukraine), p. 67.

РОЗВИТОК САМООРГАНIЗАЦIЙНИХ ПРОЦЕСIВ В
СУСПIЛЬСТВI I ПРАВА ЛЮДИНИ

Подшивалкiна В.,
доктор соцiологiчних наук, в.о. професора кафедри соцiологiє Iнституту соцiальних наук Одеського державного унiверситету iм. I.I. Мечникова

Система правового регулювання житт§дiяльностi рiзноманiтних соцiальних суб’§ктiв визнача§ться не тiльки полiтичними орi§нтирами держави, але i загалом переважаючими науковими уявленнями про устрiй i механiзми соцiального життя.
Житло – категорiя, яка пов’язана з широким спектром соцiальних функцiй людини. Цей простiр для особистого i сiмейного життя, виховання дiтей, роботи, вiдпочинку, побуту. Житловий простiр (квартира або будинок) вiдбива§ як особливостi житт§вих стратегiй людини, так i прийнятi в суспiльствi правовi норми.

Основу нормування дефiцитного житлового простору в умовах вiдсутностi iнституту приватноє власностi на житло на протязi рокiв складали бiологiчнi потреби органiзму в певному простору. Розв’язання гостроє житловоє проблеми вiдбувалось за рахунок зниження розрахункових норм житлоплощi на одну людину i рiвня комфорту житла. При цьому квартири i iншi житлово-комунальнi об’§кти з правовоє точки зору були власнiстю держави, вона сама вiдповiдала за єх збереження i благоустрiй. Держава забезпечувала своєх громадян житлом на правах квартиронаймачiв за досить символiчну плату.

Цьому сприяло розумiння суспiльства як §диного спiвтовариства, стержнем якого була суворо i§рархiчна держава з вертикаллю функцiональноє вiдповiдальностi. Держава виступала §диним суб’§ктом формування мiського середовища з розрахунком на “середнього жителя”, а особиста активнiсть людини, в тому числi i в житловiй сферi, була вторинною щодо активностi держави, що закрiплялося у вiдповiдних законах i юридичних нормах. Вiд людини був потрiбен певний рiвень згоди з суспiльно заданими зразками життя, вираженими суспiльними символами i знаками, чiткими правилами гри, якi знiмають невизначенiсть майбутнього. Фетишизацiя виконавчоє влади як основного джерела дозвiльних дiй i вiдсутнiсть традицiй самоврядування як образу думок i стилю поведiнки – основнi особливостi такого пiдходу.

Незалежна Украєна отримала цiлий клубок проблем, пов’язаний iз задоволенням ключових потреб людей. Першим кроком на шляху реформ в житловiй сферi була передача громадянам житла в приватну власнiсть i зменшення обсягу дотацiй на його утримання: з 92-95 % в 1994 р. до 10-15 % в 1998 р. Але особливе значення ма§ прийнята Верховною Радою Украєни в 1995 р. “Концепцiя державноє житловоє полiтики”, вiдповiдно до якоє громадяни дiстали право вiльноє купiвлi, продажу i будiвництва житла за своєми потребами, а не за “бiологiчними” нормами. Крiм того, передбачена система кредитування, придбання i будiвництва житла для тих, хто знаходиться в черзi на житло, а також, що особливо важливо, для молодих сiмей. Це дозволя§ забезпечувати житлом молодi сiм’є, не погiршуючи при цьому житлових умов єх батькiв. Нарiвнi з цим особливе значення в нiй прида§ться розвитку будiвництва бiльш комфортного житла, в тому числi i державного, а також реконструкцiє старого житлового фонду i споруд 60-х рр. Уперше за багато рокiв поставлено завдання переходу на самоокупнiсть житла i децентралiзацiю функцiй керування в сферi будiвництва, реконструкцiє i змiсту житла.

Прийняття “Концепцiє” по сутi справи свiдчить про те, що все в бiльшiй мiрi затверджу§ться розумiння суспiльства як асоцiацiє рiзноманiтних суверенних спiвтовариств з горизонтальними зв’язками i особистою вiдповiдальнiстю єх членiв. Iндивiд виступа§ i як об’§кт, i, головне, як самостiйний суб’§кт соцiальних iнновацiй, до яких належить i створення, наприклад, об’§днань мешканцiв, що приватизували свою квартиру i що стали практично спiввласниками багатоквартирних будинкiв. Такi об’§днання мешканцiв iснують в багатьох краєнах, включаючи США i цiлий ряд §вропейських краєн. В Украєнi вони з`являються в серединi 90-х рр.

Iдея створення об’§днань спiввласникiв багатоквартирних будинкiв заснову§ться на визнаннi ролi в життi суспiльства самоорганiзацiйних процесiв. З правовоє точки зору, йдеться про законодавчу основу участi громадян в соцiальних iнновацiях, розширення сфери самостiйностi iндивiдiв, селекцiє найбiльш житт§здатних зразкiв поведiнки шляхом вiльноє конкуренцiє культурних програм i вiдповiдних єм стилiв життя.

Товариство мешканцiв-спiввласникiв багатоквартирних будинкiв явля§ собою одну з численних форм реалiзацiє прав городян на створення комфортних умов життя у себе в будинку i на прилеглих до нього територiях.

В основу статтi покладений аналiз результатiв анкетного опитування (215 осiб) i групового фокусованого iнтерв’ю жителiв багатоквартирних будинкiв м. Одеси (7 груп), що дозволяють виявити ставлення одеситiв до проблем самоорганiзацiє i рiвня готовностi городян до реформ в житлово-комунальнiй сферi.

Результати соцiологiчного дослiдження свiдчать про те, що хоч створене правове забезпечення об’§днань мешканцiв багатоквартирних будинкiв i § практичний досвiд створення i функцiонування товариств мешканцiв, бiльшостi опитаних жителiв Одеси (81,1 %) вони невiдомi. Разом з тим до самоє iдеє об’§днання спiввласникiв багатоквартирних будинкiв бiльшiсть опитаних ставляться позитивно. 51 % тих, що вiдповiли, вважа§, що iдеє створення товариств потрiбний сво§часний почин, ще 39 % вважа§ цю iдею корисним i потрiбним почином, але в майбутньому, а не зараз. З тим, що невiрна сама iдея об’§днань спiввласникiв багатоквартирних будинкiв, погодилося тiльки 10 % респондентiв.

При цьому потрiбно пiдкреслити, що 86 % опитаних вiдмiтили свою готовнiсть в тiй або iншiй мiрi брати участь в роботi товариства мешканцiв, якби воно вже було створене. Серед причин, якi могли б перешкодити участi в товариствi, частiше за все називалися зайнятiсть на роботi i в сiм’є (39,7 %) i вiдсутнiсть пiдтримки з боку влади (23 % опитаних).

Процес створення об’§днань спiввласникiв багатоквартирних будинкiв залежить вiд багатьох чинникiв. До числа об’§ктивних причин, стримуючих активнiсть мешканцiв в органiзацiє товариств, можна вiднести загальний стан житлового фонду.

Стан будинкiв i проблеми з його пiдтримкою помiтно вiдрiзняються мiж собою в залежностi вiд типу споруди. Опитування одеситiв i аналiз вартостi житла на ринку нерухомостi показу§, що в доброму станi перебувають передусiм будинки, збудованi на протязi 50-х рр. Єм явно поступаються житловi будинки 70-90-х рр. Найбiльш в поганому станi перебувають старовиннi будинки.

Як показало опитування одеситiв, що проживають в будинках староє забудови, єх передусiм непокоєть не загальний стан своєх квартир, а загальнобудинковi проблеми: стан фундаменту, мiжповерхових перекрить, фасадiв. Без вiдповiдноє державноє або приватноє пiдтримки капiтальних ремонтiв старовинних будiвель участь мешканцiв в управлiннi таких будинкiв § вельми проблематичною.

Не менш гострою § проблема стану багатоповерхових будинкiв районiв новобудов. Через нерозвиненiсть будiвельноє сфери до зведення житла i iнших соцiальних об’§ктiв, починаючи з 60-х рр., широко залучилися будiвельнi органiзацiє галузей, основне призначення яких було промислове будiвництво, що не могло не позначитися на якостi i комфортностi житла. Крiм того, для прискорення i здешевлення будiвництва житла широко використовувались самi майбутнi жителi будинкiв, якi не були професiйними будiвельниками. Право людини на житло реалiзовувалося через власну участь майбутнього мешканця в будiвництвi будинку.

Для прикладу наведемо висловлення одного з учасникiв фокус групи: “У цей будинок ми вселилися 6 рокiв тому. А до цього бiльшiсть з нас багато мiсяцiв провели на його будiвництвi. Я – моряк, i мало що розумiю в будiвництвi, але ми вчилися по ходу будiвництва. Всi тепер скаржаться на погану стяжку пiдлоги в пiд’єздi, на те, що тече дах i багато що iнше. Будинку тiльки декiлька рокiв, а вiн вже весь розвалю§ться. Вiн в жахливому станi. Все потрiбно переробляти” (Л.Г., чоловiк 42 рокiв, житель багатоквартирного будинку).

У нових багатоповерхових будинках вiдносно недавньоє забудови найбiльш актуальними § технiчний стан лiфтiв, панельних стикiв, чистота в пiд’єздах, освiтлення, безпека, стан будинкових територiй. Тобто все те, що склада§ широке розумiння будинку i визнача§ ринкову вартiсть квартири.

Все це знаходить вiдбиття в гостротi початкових фiнансових витрат на приведення будинку в порядок. Передусiм необхiднiсть допомоги держави пiдкреслюють жителi будинкiв староє споруди. Таким чином, виснаженi попередньою владою житловi споруди без капiтальних ремонтiв не забезпечують в повнiй мiрi права городян на комфортабельне житло. По сутi справи це ставить проблеми дiловоє активностi i нестандартних рiшень для забезпечення серйозних вкладень фiнансових i матерiальних коштiв в житлову сферу.

Сфера житла в нашiй краєнi нiколи не була сферою прикладення додатку пiдпри§мницькоє активностi. I тепер, пiсля приватизацiє житла i зниження участi держави в благоустроє житлово-комунального господарства, виника§ необхiднiсть в iнших формах дiяльностi з пiдтримцi житла.

Багато рокiв iснувала тотальна загальна виробнича зайнятiсть, включаючи i тотальну жiночу зайнятiсть, при якiй будь-якi форми участi в позавиробничiй дiяльностi, в тому числi i з благоустрою будинкiв i прилягаючих до них територiй, розглядалися як другорядна дiяльнiсть на громадських засадах.

Традицiйнi уявлення про структуру зайнятостi населення поступово змiнюються iдеями про багатоварiантнiсть типiв зайнятостi, в тому числi самозайнятостi. Домашн§ господарство, побутова i житлова сфера все в бiльшiй мiрi дозволяють людинi “включатися в сфери зайнятостi i створювати цiнностi, зовсiм не з’являючись на ринку працi” [2].

Звичний образ будинкових комiтетiв, якi на громадських засадах вирiшують проблеми будинку, змiняються уявленнями про те, що такий вид дiяльностi управлiння будинком ма§ винагороджуватися. “Треба щоб людина займалася тiльки цим, типу голови, щоб збирала грошi, органiзовувала, ну i, звичайно, сама би мала щось з цього”, – вважа§ М.Ю., чоловiк 40 рокiв, власник квартири в сучасному багатоповерховому будинку.

Робота в об’§днаннi мешканцiв багатоквартирних будинкiв все частiше розгляда§ться як вид зайнятостi, що важливо в умовах безробiття. Для прикладу посилимося на думку однi§є з учасниць фокус груп С.В., жiнки 50 рокiв, власницi квартири в сучасному багатоповерховому будинку: “Якщо органiзовувати товариство, то потрiбно думати про те, як платити тим, хто в ньому буде працювати. При державному ЖЕКу ми i не думали про зарплату його спiвробiтникiв, а тут доведеться думати. Бажаючих взяти участь буде багато”.

Таким чином, створення об’§днань мешканцiв багатоквартирних будинкiв неможна розглядати тiльки як спосiб полiпшення технiчного та архiтектурного стану будинкiв, але важливо пiдкреслити множиннiсть функцiональних можливостей цi§є iнновацiє для покращання середовища iснування, форми вза§модiє людей i для реалiзацiє прав людини на комфортне житло, що вiдповiда§ не тiльки бiологiчним, але й соцiокультурним нормам.

Розвиток житловоє сфери, збереження житлового фонду, що дiстався вiд попереднiх поколiнь, по сутi справи, може виступати критерi§м успiшностi всiх перетворень в суспiльствi загалом. Демократизацiя всiх сторiн життя суспiльства передусiм склада§ться з розвитку самоорганiзацiйних процесiв i визнаннi суб`§ктного характеру соцiальних iнновацiй.

Розвиток правового забезпечення активностi городян в формуваннi комфортностi мiського середовища § принципово важливою умовою становлення трансформацiйних процесiв в Украєнi. Разом з тим процес осво§ння нових правових норм потребу§ широкого iнформацiйного висвiтлення як юристами, так i засобами масовоє iнформацiє. Новi законодавчi проекти, що розширюють правову базу особистоє активностi i iнiцiативи людини в полiтичнiй, економiчнiй та iнших сферах, частiше за все залишаються невiдомими широкiй публiцi, що зумовлю§ кримiналiзацiю суспiльного життя.

Лiтература:

1. Глазычев В.Л. Москва: среди призраков городской среды // Мир России. – Т. 3, № 1. – С. 84-133.
2. Радаев В.В. Человек в домашнем хозяйстве // Социологические исследования. – 1997. – № 4. – С. 64-72.

DEVELOPMENT OF SELF-ORGANIZATION PROCESSES IN
SOCIETY AND HUMAN RIGHTS

V.I. Podshivalkina,
Doctor of Sociological Sciences,
Professor at the Institute of Social Science,
I.I. Mechnikov Odesa State University

A system of legal regulation of life activities of various social subjects is determined not only by the political orientation of the state, but on the whole, by the predominate imagination of the societal mechanisms of life.
Housing is a category, which has been related to an entire spectrum of social functions of people. This is the space for personal and family life, upbringing of children, work, and everyday life. Housing space (apartment of house) reflects both the peculiarities of life strategies of humans and adoption of legal norms in society.
The main norm of a deficit in housing space is dealt with by initiatives of private property, which over many years was developed to meet the biological needs of the organism for space. In the Soviet Union, the resolution of the housing issue was dealt with by lowering the norm for living space to one person for one living space and accounting for equality of comfortable housing. Moreover, apartments and other living arrangements, from a legal standpoint, were the responsibility of the state, which answered for housing safety and amenities. The state provided its citizens with housing for a symbolic payment.
Due to this, there developed a norm in society of one association, which was guarded by the hierarchy of the state with vertical functions of responsibility. The state became the sole subject of formulation of urban environment, accounting for the “middle standard”, while the main function of the person, within the housing sphere, was usurped by the state and safeguarded by laws and legal norms. The person was required to give a certain level of consent with societal examples of life, expressed in social symbols, signs, and clear rules of the game, which served to remove the unpredictability of the future. The fetish of executive power as the source of activity and a relative lack of traditions of self-government was the goal of thinking and the style of conduct of this approach. To this promoted understanding of society as a single association, a bar of which was strict hierarchy of state with vertical line of functional responsibility.
Independent Ukraine acquired an entire bundle of problems related to satisfaction of key human needs. The first step toward reform in the housing sphere was the transference of housing to private hands and a decrease in the percentage of housing subsidization from 92-95% in 1994 to 10-15% in 1998. However, special significance is given to the act of Parliament in 1995 “Conception of state housing policies” responsible for citizens being able to have the right to freely buy housing and sell it, according to their own needs and not based on biological norms. Besides, a system of credits has been foreseen for those who remain without housing, and also, most importantly, for young families. This system allows young families to acquire housing not having to sacrifice the housing of their parents. Similarly, there is significance in that this will stimulate housing development even more. Moreover, reconstruction of old housing constructed in the 1960’s can take place. First, many years are accounted in the transition to full individual ownership of housing and de-centralization of construction of housing, as well as reconstruction of current housing.
The acceptance of a new “conception” is evidence of the fact that, for the greatest part, there is, currently, a solidification of the understanding of society as an association of members. The individual becomes an object and mainly interacts as an independent social subject of innovation, for example, as a member of an association of home owners, who have privatized their apartments and who became owners, for all practical purposes, of buildings with many units. Such associations exist in many countries, including the USA, as well as many European countries. In Ukraine, they appeared in the middle of the 1990’s.
The idea of creating a home owners association in buildings with multiple units, is based on the notion of role, in society, of the process of self-organization. From a legal point of view, this has to do with the participation of citizens in social innovation, resolution in the sphere of independence of the individual, and selection of lifestyle samples created by free competition of cultural programs.
The creation of associations, in multiple unit dwellings, will be one of many forms through which city dwellers can realize their rights to create comfortable living conditions in their own buildings and their surrounding territories.
The basis of this article is a social survey and analysis of the results from a questionnaire given to 215 people, as well as group focused interviews with dwellers of these buildings in Odesa. This allowed us to reveal the attitude of Odessites to the problem of self-organization and equality of readiness of citizens for reform in the sphere of housing.
The results of the social survey reveal that the idea creation of a legal association of multiple unit dwellers and experience with the creation and functions of such associations, are not familiar to the majority of city dwellers in Odesa (81,1%). The majority reacted to this proposition favorably, 51% of those who answered believe that the creation of such associations is necessary by the initiative of the citizens. Also, 39% believes that the idea is useful and necessary by citizen initiative, but in the future, not now. Those who do not believe in owners associations, numbered only 10% of the respondents.
In addition, it is necessary to underline, that 86% of those questioned, remarked on their readiness, in some measure, to take part in the work of creating such associations, and once created to participate, but some indicated that reasons such as: work and family (39,7%) may interfere with their participation, while (23%) said that lack of government support may interfere.
The process of creation of home owners associations depends on a lot of factors. To add to objective reasons for their creation could be that those seeking activity in the association could allow it to carry the general status of a housing fund.
Building status and problems of its support are distinguished depending on the type of structure. The questioning of Odessites and analysis of the maintenance of property on the real estate market, shows that high maintenance of a building is given to those buildings that were built during the 1950’s. Buildings from the 1970’s to the 1990’s have clearly yielded to their spot to the former. The majority of older buildings have a lower upkeep.
The questionnaire of Odessites revealed that it is not the general condition of their apartments that concerns them, but the upkeep of the entire building: ceilings between floors and facades. Without support from the state or private capital, for renovation of older buildings, the participation of associations in such buildings will be problematic.
There is not less of a problem with upkeep in multiple dwellings in new neighborhoods. Due to lack of development in the construction sphere and other social objectives, beginning in the 1960’s, a variety of branches of building organizations were used to begin industrial construction of buildings, which did have some effect on the quality and comfort of housing. Moreover, in order to accelerate the process of construction and lower the cost of buildings, the future dwellers were often engaged in the process of building, who were not professional builders. The right of the person to housing was realized through the power of participation of future building dwellers.
For example, there is the statement made by one participant of the focus group: “We moved into this building six years ago. Before this, a lot of us spent many months building it. I’m a sailor and understand very little about construction, but we learned as we began to build. Now, everyone complains about the bad drainage and that the leaking roof and a lot of other problems. The building is only a decade old, but its already falling apart. Its in terrible condition. Everything has to be rebuilt.” (L.G., 42 years old, multiple unit building dweller).
In new high rises of recent construction the biggest issues occur with the condition of elevators, panel joints, cleanliness in hallways, lights, safety, and the condition of adjoining territories. Therefore, everything that comes into a larger understanding of housing and generates market value.
These factors are reflected in the initial financial expenditures required in order to repair the building. Foremost, dwellers of older buildings emphasize that the assistance of the state is required. Without capital repairs, these factors will not allow city dwellers to satisfy their rights to comfortable dwellings. For the greatest part, this becomes an issue of attracting business investment to make the decisions required to provide serious financial investments and deal with the material costs in the housing sphere.
The sphere of housing has never been the business of private enterprise. And now, after the privatization of dwellings and lowering of state support in the provision of housing, it is necessary to expand to other forms of provision of housing.
For many years, there was total, universal employment, including total female employment, under which different forms of industrial activity, especially the building of dwellings and acquiring territory for their construction, was ranked by the government as secondary activity.
Traditional conceptions about employment are gradually giving way to ideas about the variety of different types of employment, and to this end, self-employment. Housework, domestic, and housing spheres, to a great extent, allow people “to be included in the sphere of employment and to create value for work which is not valued in the market place.”[2, c. 64]
The typical image of an owners association, which solves problems in buildings, paves the way for ideas about how to reward such activities: “It’s necessary for that person to only work as, the head of the association, to collect money, organize, and also, to have something for himself from this activity.” (stated by M.U., 40 years old, owner of an apartment in a private multiple unit dwelling).
Work in an owners association is seen by many as a form of employment, which is important in conditions of unemployment. For example, we shall elaborate on the statement of a participant of a focus group, S.V., a 50 year old woman, who owns an apartment in a private multiple unit building, “If we organize an association it is necessary to consider how we will pay those who will work for the association. We never thought about paying the city maintenance, but in this case, it is different. There were many who were willing to participate.”
Taking these factors into consideration, when creating a building association for multiple unit dwellings, it is better to consider them not only as means for improvement of the technological and architectural value of the building, but its necessary to envision many other functions of this innovation, e.g. for improvements of the existing environment, as a form for involving people, and for realization of the rights of people for comfortable housing, which takes into consideration not only biological, but all cultural norms.
The development of the housing sphere and putting savings into a housing fund, which will be available for future generations, in essence, can serve as criteria for a successful society, in general. Democratization in all spheres of society begins with the development of self-organization processes and recognition of the subjective nature of social innovation.
The development of legal norms for activities of citizens in the formation of city dwellings is a principle involving the transformation process in Ukraine. In conjunction with this process, the understanding of new legal norms will require more educational information for lawyers, as well as individuals involved in mass media. New legislative projects, which widen the legal base of individual activity and innovation of citizens in the political, economic, and other spheres are a part of society, remain unknown to the greater public, causing criminalization of social life.

References

1. Glazichev, V.L., “Moscow: Among the Ghosts of City Dwellings,” World Russia. T.3. No.1.- p. 84-133.
2. Radaev, V.V., “The Person in the Household World,” Social Survey. 1997. No. 4 .- p.64-72.

захист заробiтноє плати по законодавству
IзраєлЮ i Украєни

Iвановський В.,
студент факультету державного управлiння та мiжнародно- правових вiдносин Одеськоє державноє юридичноє академiє

Вступаючи до юридичного вузу, мо§ю основною метою було пiзнати ближче закони, державнi механiзми i спосiб вiдстоювання своєх законних iнтересiв громадянами i просто людьми. Я вважаю, що дуже важливо для будь-якоє людини бути юридично грамотною.

В сучасному свiтi проблема прав i свобод людини набула глобального значення. Але проблема поляга§ не в наявностi самих прав, а в засобах єх захисту. В конституцiях багатьох держав закрiпленi численнi права людини i громадянина, але це не забезпечу§ ста вiдсоткiв єх виконання. Яскравим прикладом § конституцiє краєн з тоталiтарним режимом правлiння. Наприклад, в Конституцiє СРСР 1936 р. закрiпленi всi демократичнi свободи громадянина: i свобода слова, i свобода друку, та багато iнших прав, але практично єх неможливо було здiйснити – преса була заiдеалiзована, iнакомислення каралося, проводились численнi репресiє, i протистояти цьому було неможливо. Тiльки зi змiною полiтичного режиму, з виходом на демократичний рiвень стало можливим реально вiдстоювати своє права.
Я вибрав цю тему тому, що в нашому сучасному та досить складному життi просто необхiдно знання законiв, якi допомагають нам вiдстоювати нашi права у рiзних сферах житт§дiяльностi.

В нашiй краєнi iсну§ велика проблема розходження юридичноє i фактичноє дiйсностi. Iншими словами, закони в краєнi §, але вони не працюють як треба. Можливо, в цьому провина законодавцiв, можливо, наша, адже бiльшiсть населення не знайома зi змiстом законiв. Це означа§, що вони не можуть чи не вмiють добитися справедливостi.
В своєй доповiдi я розгляну спроможнiсть захисту заробiтноє плати в Iзраєлi та Украєнi.

З початку вiдмiтимо три сутт§вих особливостi трудового законодавства Iзраєлю:

1. В Iзраєлi трудове законодавство не базу§ться на засадi принципiв конституцiє, як це прийнято в багатьох краєнах. Конституцiє в Iзраєлi нема, єє замiню§ ланка “основних законiв”.

2. Другою особливiстю § вiдсутнiсть кодексiв за галузями (нема трудового кодексу, його замiню§ комплекс спецiальних законiв за рiзноманiтними роздiлами трудових вiдносин).

3. В Iзраєлi iсну§ спецiальний суд з трудових суперечок.

Охорона заробiтноє плати працюючих здiйсню§ться в Iзраєлi на засадi Закону про захист заробiтноє плати (1958 р.), Закону про компенсацiє при звiльненi (1963 р.), Закону про мiнiмальний заробiток.

Великий вплив здiйсню§ Конвенцiя № 95 Мiжнародноє органiзацiє труда (МОТ) “Про охорону заробiтноє плати” 1949 р., ратифiкованоє Iзраєлем, та рекомендацiя МОТ № 85 “Про охорону заробiтноє плати” 1949 р.

Уряд та парламент, встановлюючи мiнiмальний розмiр заробiтноє плати, систематично здiйснюють iндексацiю цiн вiдповiдно до заробiтноє плати. Таким чином, заробiтна плата врахову§ рiвень iнфляцiє [1].

Не може йтися про те, щоб роботодавець примушував працiвника придбати товари свого виробництва чи приймати платнi послуги вiд роботодавця [2].

Заробiтна плата за мiсяць ма§ бути сплачена не пiзнiше 9 днiв пiсля залишення робочого мiсяця, запiзнення сплати врахову§ться затриманням заробiтноє плати, тобто правопорушенням. Закон про захист заробiтноє плати докладно регулю§ питання про умови i порядок сплати робiтнику компенсацiє за затримання заробiтноє плати, ст. 17 цього Закону встановлю§ обов’язок роботодавця сплатити робiтнику грошову компенсацiю у розмiрi 5 % вiд суми мiсячного заробiтку, ця компенсацiя зроста§ кожний тиждень ще на 10 % [3].

Роботодавець, вiдповiдно до Закону про компенсацiє, при звiльненнi сплачу§ робiтнику грошову компенсацiю у розмiрi мiсячноє заробiтноє плати за кожний рiк його працi у цього роботодавця [4].

Наступна форма охорони та захисту заробiтноє плати – це заборона утримань з неє, крiм випадкiв, передбачених Законом: пожертвувань з дозволу працiвника; членських внескiв в органiзацiю найманих робiтникiв, членом котрих § робiтник; штрафiв, накладених на робiтникiв на пiдставi колективного договору чи законодавства; постiйних внескiв в страховi каси, якщо робiтник єх особисто не вносить та не заперечу§ проти утримань.

Якщо взагалi розглянути випадки дозволених Законом утримань з заробiтноє плати працiвника, то ми бачимо, що бiльшiсть єх можлива тiльки з дозволу чи при вiдсутностi заперечень працiвника.

Таким чином, основнi форми захисту працiвника передбачаються iзраєльським Законом про захист заробiтноє плати:

1. компенсацiє у разi затримань плати заробiтку;

2. компенсацiє у разi звiльнення працiвника;

3. заборона утримань з заробiтноє плати.

В законодавствi Украєни iснують приблизно аналогiчнi форми захисту заробiтку: виплата вихiдного заохочення i середнього заробiтку при звiльненнi, заборона утримань з заробiткiв, крiм випадкiв, вказаних в Законi.

В законодавствi Украєни вiдсутня така форма захисту, як компенсацiя при утриманнi виплати заробiтноє плати.

Якщо порiвняти правову природу виплат, що розглядаються, якi називаються в Iзраєлi – компенсацiє при звiльненi, а в Украєнi – вихiдним заохоченням, то вони в iзраєльському та украєнському законодавствi мають належати до категорiє заходiв захисту, встановлених в законодавствi для забезпечення захисту прав та iнтересiв громадян i органiзацiй. Заходи захисту це, як i вiдповiдальнiсть, примусовi заходи i санкцiє, котрi вiдрiзняються вiд заходiв вiдповiдальностi тим, що для єх застосування не треба складу правопорушення, вони використовуються незалежно вiд вини зобов’язаноє особи, в цьому разi роботодавця. Вони встановлюються законодавцем тiльки для захисту особи, потерпiлоє вiд чиєх-небудь дiй.

Природу норми про утримання з заробiтноє плати працiвникiв розкрива§ ст. 25 Закону про захист заробiтноє плати. Єй вiдповiда§ ст. 127 Кодексу законiв про працю Украєни “Обмеження утримань з заробiтноє плати”. Правова природа цих утримань однакова в обох законах.

Особливоє уваги заслугову§ п. 4 ст. 25 ( iзраєльського законодавства), згiдно з яким можливо утримання штрафiв, накладених на робiтника вiдповiдно до колективного договору чи законодавства. Звичайно, штраф може бути накладений тiльки вiдповiдно до адмiнiстративного законодавства. Проте в п. 4 § указання про штраф, який був накладений на пiдставi колективного договору, тобто на пiдставi норм трудового законодавства. Необхiдно вiдзначити, що заходом вiдповiдальностi § саме накладення штрафу, а в п. 4 йдеться не про накладання штрафу (вiн вже накладений), а про послiдовнiсть отримання цього штрафу з працiвника, що не § вiдповiдальнiстю.

З всього вищевикладеного можна дiйти висновку, що в трудовому законодавствi Iзраєлю i Украєни нема§ багато вiдмiн, але те, як цi закони виконуються, сильно вiдрiзня§ цi двi краєни.

На мiй погляд, введення на територiє Украєни суду з трудових суперечок в значнiй мiрi вирiшило б це завдання, але § проблема: якщо захiдна людина при найменших розходженнях пода§ позов до суду, то в нашiй краєнi людина нада§ перевагу самостiйному вирiшенню конфлiктiв. Це тягне новi ускладнення в вирiшеннi питання i просто вважа§ться порушенням законодавства. Вихiд з цi§є ситуацiє можливо знайти в елементарному юридичному вихованнi з дитинства, наприклад у середнiх учбових закладах.

Лiтература:

1. Див.: Закон про мiнiмальний заробiток (Iзраєль).

2. Див.: Закон про захист заробiтноє плати 1958 р. (Iзраєль).

3. Див.: Там же.

4. Див.: Закон про компенсацiє при звiльненi 1963 р. (Iзраєль).

DEFENSE OF WAGES IN THE LAW OF UKRAINE AND ISRAEL:
A COMPARATIVE ANALYSIS

V.V. Ivanovsky,
Student, Odesa State Law Academy

When I entered the law academy, I wanted to learn as much as could about law, state mechanisms, and advocacy on behalf of the interests of citizens. I think it is very important for any person to be aware of the law.
In modern life, the problem of rights and freedoms of people, have great meaning. But, the real problem is not with the actual existence of these rights, but in the possibilities for their advocacy. In the constitutions of many countries, there are a lot of guarantees of rights of citizens, but that does not provide for 100% implementation of these rights. A good example of a constitution that provided rights, but did not implement them, is the constitution of the Soviet Union of 1936, which contained a lot of democratic freedoms for citizens: free speech and press, and a lot of other rights, but in practice it was impossible to realize these rights; mass media was idealized, dissent was punished, and it was impossible to protest. It was only when the political regime was changed, that it became possible to advocate on behalf of rights.
I have chosen this theme because in our modern and quite difficult life, it is necessary to have knowledge of the law, which can assist us in asserting our rights in different spheres of life.
In our country, there is a serious problem with contradiction between legal and factual reality. In other words, laws exist in our country, but they do not work the way in which we want them to. Maybe, the fault lies with our lawmakers, or maybe in ourselves because the majority of the population is not acquainted with the law. That is the reason citizens cannot achieve justice for themselves.
In my report, I want to examine the defense of wages (salaries) in Israel and Ukraine. To begin with, it is necessary to outline three particular situations in the labor law of Israel:

– Israeli labor law is not built on constitutional principles, as is in many countries. There is no written constitution in Israel, but only a set of “basic laws.”
– The second peculiarity is the absence of codes for different areas of the law, e.g. there is no labor code. In its place, there is a collection of special laws on different aspects of labor relations.
– And third, in Israel, there is a special court for labor disputes.

In Israel, salaries of workers are protected by the basic law on payments of 1958 and by the law on protection of salaries of 1963, the law on minimum wage of Convention No. 95 of the International Labor Organization, which outlines the law on wages (1949), and the recommendation of the International Labor Organization No. 85 on protection of wages.
The government and the parliament, which proscribe the minimum wage systematically examine the index of prices in relation to wages, so that people receive salaries with increases for cost inflation.[1]
One cannot even talk about the fact that an employer can force an employee to buy goods from his firm or force an employee to pay for services provided by his employer. [1]
Monthly salaries should be paid not later than nine days after the end of the working month. If salaries are not paid on time it is considered a withholding of salary, i.e. a violation of the law. The law concerning defense of salaries concisely formulates the conditions and manner of compensation to the employee for the withholding of salary. Article 17 of this law establishes the obligation of the employer to pay the employee monetary compensation in the sum of 5% of the sum of his monthly salary. This compensation grows every week by 10%.[1]
The employer, in conjunction with the law concerning compensation, upon dismissal of an employee, must pay the employee monetary compensation in the sum of his monthly salary for every year of the employee’s employment.[2]
The next form of guarantee and protection of salary is the prohibition of its withholding, other than in cases which are foreseen by the law. These are: donations by the employee, membership fees to the organization to which employees belong, fines to the employee which are decided by the entire organization or by law, permanent fees for insurance purposes, and if the employee does not personally pay the fees, but does not object against withholding.
In general, if we examine the cases when the law allows withholding of salaries from the employee, we can see that in the majority of cases it is possible only with the permission of or if there is no objection from the employee.
In this manner, the main forms of defense of employees are provided for by Israeli law on the defense of salaries:

In Ukrainian law there are analogous forms of defense of salary, payment of general compensation upon dismissal, as well as payment of average salary in cases of withholding of salary upon dismissal, prohibition of withholdings from salary during dismissal, other than cases provided for by the law.
In Ukrainian law, there is no defense like compensation in cases of withholding of salary.
If one talks about legal culture, which examines cases of compensation, called “compensation during dismissal” in Israel and “general compensation” in Ukraine, in Israeli and Ukrainian law, they should be regarded according to the category of laws for defense of rights and interests of citizens and organizations. Measures of defense like: accountability and sanctions. Sanctions are differentiated from types of accountability because their fulfillment is not dependent upon violations of the law. They are used regardless of the guilt of the accountable person, e.g. in the given case, the employer. They are established by law only for defense of the person, who has suffered from someone’s illegal actions.
Legal norms concerning the withholding of salary from the employee, are contained in article 25 of the law on defenses of salary, which corresponds with article 127 of the Code on Labor of Ukraine called “limits on withholding of salary.” Legal norms concerning these withholdings are the same in both laws. The employee is not accountable under these laws, but the employer. It is especially important to pay attention to point 4, article 25 (Israeli law), under which it is possible to withhold fines from an employee under collective decision or according to the law. It is known that a fine can be established only under administrative law. But, under point 4 there is an explanation on fines, which are established by collective decision, that is, in conjunction with principles of labor laws. It is necessary to note, that measures of accountability include fines. In point 4, the issue is not about establishing a fine (it has already been established), but about the consequences of this fine to the employee not fall, and does not fall under the concept of accountability.
From all of these facts, one can make a conclusion, that in the labor law of Israel and Ukraine, there are not that many differences, but there are large differences in the way in which these laws are enforced.
In my view, the establishment on the territory of Ukraine, a system of courts for labor disputes, would solve this issue in a large sense, but there is a problem: people from western countries, solve the smallest problems with court actions, but people from CIS countries, have a tendency to solve these problems on their own, i.e. without courts. In result, when a person tries to resolve labor disputes without court action, new problems arise and moreover, this is considered a violation of the law. It is possible to solve this problem by elementary legal education from childhood, for example, in schools.
Moreover, I think that changes in tax laws have influenced the sphere of labor issues and means of defenses. Because in Ukrainian laws there are many legal discrepancies, conflicts of laws, and directives, there must be extensive changes in tax law, which would to a great extent, solve the problem of development of medium and small business and would stabilize the economy in Ukraine.

References
1. law on defense of salary, 1958 (Israel)
2. law on compensation during dismissal, 1963 (Israel)
3. law on minimum wage (Israel)
4. Code of laws on labor law in Ukraine
5. “Legal Journal”, no. 3, 1996

Конференцiя
“Права людини в сучаснiй Украєнi”
17-19 Вересен 1999
Одеськоє державноє юридичноє академiє

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦIЄ

П’ЯТНИЦЯ, 17 ВЕРЕСНЯ
Тема: “Права людини в Украєнi i свiтi. Загальний погляд”

9:00 Вiтання та вступ
Сергiй Кiвалов, Президент Одеськоє державноє юридичноє академiє
Людмила Кормич, професор, директор Iнституту мунiципального права i управлiння Одеськоє державноє юридичноє академiє
Наталiя Петрова, АЙРЕКС ПроМедiа
Ерiн Робертсон, Корпус миру CША
Сюзанна Дворцин, Корпус миру CША

10:30 Лекцiя 1: “Статус засобiв масовоє iнформацiє в Украєнi”
Наталiя Петрова, АЙРЕКС ПроМедiа

11:00 Перерва

11:15 &