Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О. та ін. 1999 – Банківське право. Українське та європейське (книга)

Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О. та ін. 1999 – Банківське право.
Українське та європейське

TOC \* MERGEFORMAT ПЕРЕДМОВА PAGEREF _Toc156547909 \h 4

ЧАСТИНА ПЕРША БАНКІВСЬКЕ ПРАВО НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ PAGEREF
_Toc156547910 \h 6

Розділ І БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА PAGEREF
_Toc156547911 \h 6

Поняття банківського права PAGEREF _Toc156547912 \h 6

Принципи банківського права PAGEREF _Toc156547913 \h 11

Розділ II БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ PAGEREF _Toc156547914 \h 13

Історія розвитку банківської справи PAGEREF _Toc156547915 \h 13

Формування банківської системи у незалежній Україні PAGEREF
_Toc156547916 \h 17

Банківська система України на сучасному етапі PAGEREF _Toc156547917 \h
22

Розділ III ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PAGEREF _Toc156547918
\h 36

Банки і банківська діяльність PAGEREF _Toc156547919 \h 36

Правовий статус банків в Україні PAGEREF _Toc156547920 \h 40

Національний банк України PAGEREF _Toc156547921 \h 41

Комерційні банки PAGEREF _Toc156547922 \h 43

Міжнародний валютний фонд (МВФ) PAGEREF _Toc156547923 \h 46

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) PAGEREF _Toc156547924
\h 47

Банки економічно розвинених країн PAGEREF _Toc156547925 \h 48

Розділ IV БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ PAGEREF _Toc156547926 \h 50

Банківська таємниця в Україні PAGEREF _Toc156547927 \h 50

Банківська таємниця в зарубіжних країнах PAGEREF _Toc156547928 \h 52

Роїділ V ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ PAGEREF
_Toc156547929 \h 55

Правове становище Центрального банку (Національного банку України)
PAGEREF _Toc156547930 \h 55

Керівні органи національного банку PAGEREF _Toc156547931 \h 61

Організаційні основи та структура Національного банку PAGEREF
_Toc156547932 \h 71

Грошово-кредитна політика PAGEREF _Toc156547933 \h 72

Управління готівковим грошовим обігом PAGEREF _Toc156547934 \h 74

Організація розрахунків та бухгалтерського обліку PAGEREF
_Toc156547935 \h 76

Операції Національного банку PAGEREF _Toc156547936 \h 77

Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями
PAGEREF _Toc156547937 \h 79

Взаємовідносини з Президентом України, Верховною Радою України та
Кабінетом Міністрів України PAGEREF _Toc156547938 \h 82

Банківське регулювання і банківський нагляд PAGEREF _Toc156547939 \h
84

Контрольні та ліцензійні функції Національного банку України PAGEREF
_Toc156547940 \h 88

Службовці Національного банку PAGEREF _Toc156547941 \h 89

Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу
PAGEREF _Toc156547942 \h 91

Аудит Національного банку PAGEREF _Toc156547943 \h 92

Особливі положення діяльності Національного банку PAGEREF
_Toc156547944 \h 93

Розділ VI ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ І ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ
БАНКІВ УКРАЇНИ PAGEREF _Toc156547945 \h 96

Правові засади контролю Національного банку за діяльністю комерційних
банків PAGEREF _Toc156547946 \h 96

Комерційний банк – основа кредитно-фінансової системи (вітчизняний та
світовий досвід) PAGEREF _Toc156547947 \h 98

Види комерційних банків, принципи їх діяльності PAGEREF _Toc156547948
\h 101

Види послуг комерційних банків PAGEREF _Toc156547949 \h 113

Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків PAGEREF
_Toc156547950 \h 121

Ощадний банк України PAGEREF _Toc156547951 \h 124

Інвестиційні банки PAGEREF _Toc156547952 \h 126

Розділ VII ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
PAGEREF _Toc156547953 \h 128

Класифікація банківських кредитів PAGEREF _Toc156547954 \h 128

Правове регулювання банківського кредитування PAGEREF _Toc156547955 \h
134

Кредитна політика держави та її вплив на стан економіки PAGEREF
_Toc156547956 \h 141

Кредитна система України в умовах переходу до ринку PAGEREF
_Toc156547957 \h 144

Механізм взаємозв’язку між банком і позичальником PAGEREF
_Toc156547958 \h 152

Укладення кредитних договорів PAGEREF _Toc156547959 \h 164

Порядок видачі і погашення кредиту PAGEREF _Toc156547960 \h 175

Правове забезпечення повернення кредиту PAGEREF _Toc156547961 \h 177

Контроль за виконанням кредитних договорів PAGEREF _Toc156547962 \h
188

Напрямки вдосконалення кредитних відносин в Україні PAGEREF
_Toc156547963 \h 193

ЗРАЗКИ БАНКІВСЬКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ: ДОКУМЕНТОЛОГ1Я БАНКІВСЬКОГО
КРЕДИТУВАННЯ PAGEREF _Toc156547964 \h 202

ЧАСТИНА ДРУГА СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
PAGEREF _Toc156547965 \h 254

Розділ І БАНКІВСЬКІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГИ PAGEREF _Toc156547966 \h
254

Історичний аспект формування банківського електронного права та етапи
розвитку комп’ютеризації банківської справи PAGEREF _Toc156547967 \h
254

Сучасні можливості банківських інформаційних систем. Автоматизація
банківської діяльності PAGEREF _Toc156547968 \h 256

Розділ II МІЖНАРОДНА ЕЛЕКТРОННА МЕРЕЖА ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКІВ (SWIFT)
PAGEREF _Toc156547969 \h 258

Використання телекомунікацій у банківській справі PAGEREF
_Toc156547970 \h 258

Міжнародна міжбанківська мережа SWIFT PAGEREF _Toc156547971 \h 259

Розділ III ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА «РЕЙТЕР» (REUTERS) PAGEREF
_Toc156547972 \h 261

Інформаційні послуги «Рейтер» PAGEREF _Toc156547973 \h 261

Інформаційний термінал PAGEREF _Toc156547974 \h 262

Власна інформаційна сторінка PAGEREF _Toc156547975 \h 263

Інформаційні продукти PAGEREF _Toc156547976 \h 264

Бази даних і система аналізу інформації PAGEREF _Toc156547977 \h 266

Використання ділинговнх технологій у практичній діяльності PAGEREF
_Toc156547978 \h 268

Рейтер в Інтернеті PAGEREF _Toc156547979 \h 269

ЧАСТИНА ТРЕТЯ СИСТЕМА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ PAGEREF _Toc156547980 \h
270

Розділ І НАУКОВІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ
В УКРАЇНІ PAGEREF _Toc156547981 \h 270

Розділ II ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯДУ У
ЗДІЙСНЕННІ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ PAGEREF
_Toc156547982 \h 273

Банківський нагляд у країнах із ринковою економікою PAGEREF
_Toc156547983 \h 273

Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю
Базельського комітету із банківського регулювання PAGEREF
_Toc156547984 \h 280

Створення і функціонування системи банківського нагляду в Україні
PAGEREF _Toc156547985 \h 286

Розділ III ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО
НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ PAGEREF _Toc156547986 \h 294

Порядок ліцензування банківських операцій PAGEREF _Toc156547987 \h
294

Дистанційний (безвиїзний) аналіз діяльності комерційних банків PAGEREF
_Toc156547988 \h 304

Практика застосування ліцензійних вимог банківським наглядом при
здійсненні інспектування банківських установ PAGEREF _Toc156547989 \h
313

Розділ IV УДОСКОНАЛЕННЯ БАНКШСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ PAGEREF
_Toc156547990 \h 321

Особливості роботи з проблемними банками PAGEREF _Toc156547991 \h 321

Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства PAGEREF _Toc156547992 \h 329

Напрямки розвитку банківського нагляду PAGEREF _Toc156547993 \h 339

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА МІЖНАРОДНЕ БАНКІВСЬКЕ ПРАВО PAGEREF _Toc156547994 \h
347

Розділ І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНА ОСНОВА ФОРМУВАННЯ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ PAGEREF _Toc156547995 \h 347

Національне та європейське банківське право PAGEREF _Toc156547996 \h
347

Європейський союз PAGEREF _Toc156547997 \h 350

Право Європейського Союзу PAGEREF _Toc156547998 \h 354

Розділ II ГАРМОНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА КРАЇН – ЧЛЕНІВ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ PAGEREF _Toc156547999 \h 360

Банківське право Європейського Союзу PAGEREF _Toc156548000 \h 360

Особливості національного банківського законодавства країн — членів ЄС
(на прикладі Франції та Великобританії) PAGEREF _Toc156548001 \h 370

Розділ III ПРОЦЕС НАБЛИЖЕННЯ І АДАПТАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ PAGEREF _Toc156548002 \h 378

Інтеграція України до європейського правового простору PAGEREF
_Toc156548003 \h 378

Пріоритетні напрямки розвитку банківського законодавства України
PAGEREF _Toc156548004 \h 384

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ: ЗАКОНОДАВЧІ І НОРМАТИВНІ PAGEREF _Toc156548005 \h
388

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА PAGEREF _Toc156548006 \h 391

ПЕРЕДМОВА

Вивчення банківського права передбачає всебічне оволодіння як
теоретичними положеннями, так і нормативними документами в галузі
банківського, кримінального, адміністративного, цивільного,
господарського та підприємницького права.

Зміст посібника умовно можна поділити на чотири частини: в першій
розглядаються теоретичні і методичні положення банківського права,
даються характеристики його статутних інститутів (поняття банківського
права і банківських правовідносин; джерела банківського права; теорія
побудови і методика використання; поняття і правове положення
Національного банку України; поняття і правове положення комерційних
банків, банківська система України та правова основа взаємодії її
елементів). Друга частина присвячена основним функціональним інститутам
банківського права (принципи і система правових актів, які регламентують
правові відносини банку і клієнта з приводу банківського рахунку;
правова основа банківського кредитування; валютні операції банків).
Третя частина торкається проблем банківської інформації (інформатики) і
банківської безпеки (інформація як об’єкт банківських правовідносин;
банківська таємниця; інформаційні технології в банківській справі;
банківська безпека). В четвертій частині розглянуті проблеми
гармонізації банківського законодавства країн Європи в процесі створення
єдиного правового простору.

Коло питань, які висвітлюються в посібнику побудовані таким чином, щоб
дати студентам й іншим читачам цілісне уявлення про зміст, структуру і
систему банківського права України.

Крім того, в даній книзі вперше у вітчизняній юридичній літературі
зроблена спроба порівняльного аналізу українського і європейського
банківського права та законодавства.

Сьогодні це одна з наймолодших і найбільш перспективних галузей права.

Практичне значення банківського права в Україні має великі перспективи
тому, що сьогодні економікою, фінансами та підприємницькою діяльністю
займаються мільйони людей. Тому основи банківського права повинні знати
не тільки юристи та економісти, але і фахівці різних підприємств,
установ і організацій, бухгалтери і менеджери, працівники податкових
служб і підприємці, клієнти банків і банківські працівники. Мати
уявлення про основи банківського права повинні практично всі громадяни
які активно

працюють у сфері економіки і фінансів. Особливо добре повинен знати
банківське право і вміти аналізувати банківське законодавство юрист,
який пов’язав свою професійну діяльність з банком. Адже від його знань,
навиків і умінь, в основному, залежить успіх банківської установи.

Авторський колектив намагався викласти матеріал так. щоб він б> в
корисним для різних категорій читачів.

Книга підготовлена колективом авторів, які мають значний досвід
викладацької, наукової і практичної діяльності в сфері права та
фінансів. У пропонованому посібнику систематизовано основні положення
навчального курсу «Банківське право України».

При,написанні цієї книги авторський колектив користувався вітчизняним і
зарубіжним досвідом.

В основу праці покладені дослідження відомих вчених,
висококваліфікованих спеціалістів-практиків А. М. Мороза. М.!. Савлука.
І. 1. Сивульського. К. Г. Зуддаса. А. Н. Шарова. М. Ф. Пуховкіної. 1. М.
Лазепка. М. Д. блексіснка. Б. С. Івасі-ва, Є. А. Ковальчука. О. А.
Костюченка. Н. І.Мируна. А. А. Пересади. А. М. Корека, Т. В. Кривов’яза
та ін.

Оскільки даний посібник представляє собою першу спробу розглянути
концептуальні засади основ банківського права України, як науки, як
прикладної галузі права то він не вільний від недоліків. Не всі проблеми
банківського права знайшли чітке і всебічне висвітлення. З деякими
позиціями авторів читачі можливо не погодяться, тому ми будемо вдячні
всім, хто знайде час і можливість висловити свої зауваження, пропозиції
і рекомендації.

Автори висловлюють вдячність своїм вчителям, колегам, рецензентам і
друзям по кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового
права, кафедрі фінансів і кредиту, досвідченим працівникам банківської
справи, а також практикам (П. В. Бурці, В. В. Головачу, М. Л. Головку,
В. І. Грушку, П. П. Гудиренку, І. І. Дахну. В. М. Кампо, В. П.
Капелюшному, Д. О. Карпенку, О.’І. Котляревському, В. М. Марчуку, Я. Т.
Москвітіні, Г. О. Науменку, Ю. 1. Осадчому, В. А. Сичу, О. А. Сугоняку,
Г. П. Шелудьку, В. А. Ющенку, Є. С. Ясиновському), спілкування з якими
надало наснаги авторам у підготовці даної книги.

Ющенко В. Національному банку – п’ять років // Вісник Національною банку
України- Київ, 1996,№ З,-С. 2.

ЧАСТИНА ПЕРША

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ

Розділ І БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

Поняття банківського права

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення
набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове
регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін,
створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває
діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових
інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського
капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з
клієнтурою.

У зв’язку з цим зростає роль правового і наукового забезпечення
банківської діяльності, як зазначив відомий український вчений О. А.
Костюченко, чим зумовлено створення і становлення нової науки і
навчальної дисципліни «Банківське право».

Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносин з
клієнтурою вивчалися в рамках двох навчальних дисциплін: «Цивільне
право» і «Фінансове право». У сучасних умовах постає потреба
детальнішого вивчення проблем правового регулювання банківської
діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному
житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської
діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем
національного права.

Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспільні
відносини, що ним регулюються.’ Це найбільш

1 Костюченко О. А. Банківське право- К.: МАУП, 1998- С. 4.

важливі відносини в державі, які вимагають особливої ува

ги до їх вивчення, потребують чіткого наукового і правово

го забезпечення. .

Виникнення банківського права (див. схему 1) і банківського
законодавства (див. схему 2) у світі характеризується певними
закономірностями і визначається конкретними передумовами розвитку того
чи іншого суспільства.

-І Передумови становлення і розвитку банківського права в світі |-

| Суцільний розвиток банківського права (США, Німеччина. Канада

– та інші країни) неминуче створюють умови для виникнення нового ?

правового механізму і мови, якою необхідно володіти |

Потреби фінансово-грошового обігу ведуть до диференціації по

нять встановлення відмінностей, виділення критеріїв для більш чі

тких класифікацій, розмежування і упорядкування правового знан-

ня. накопичення матеріалу

Виникають потреби, які побудовані на конкуренції, в умовах якої

не тільки і не стільки прибуток визначає успіх діяльності

Схема 1.

Міжнародні правові акти і звичаї’, які регулюють банківську діяль-

ність

Міжнародні акти, які регулюють банківську діяльність мають ті самі
властивості, що й любі міжнародні акти:

а) вони представляють собою звичаї, які встановлені практикою, або

угодами;

б) складний механізм, який забезпечує їх реалізацію;

в) в значній своїй частині ці норми знайшли своє відображення в на-

ціональному законодавстві

Основні нормативні акти в галузі банківського права можливо умовно
поділити на три групи актів.

Першу групу представляють собою правила здійснення окремих видів
банківських операцій (Уніфіковані правила по інкасо, Уніфіковані правила
і звичаї для документарних кредитів, типові закони і _ інструкції по
міжнародних кредитових переказах, про електронний переказ коштів,
уніфіковані правила про договірні гарантії і гарантії по першій вимозі).

Другу групу утворюють конвенції, які діють на території країн, що їх
підписали (Женевська конвенція по векселях; Конвенція про чеки;
Конвенції про надання правової допомоги і т. п). Третю групу складають
міжнародні банківські стандарти, які розробляються Міжнародною
організацією по стандартизації (180).

Схема 2.

Відомо, що термін «банківське право» широко використовується в світовій
науковій, навчально-методичній літературі і практиці. Одночасно поряд з
використанням цього терміну використовується термін «банківське
законодавстві» Мова йде про тс, що учасники комунікаційного процесу
інформаційного обміну, такі, наприклад, як юристи, економісти,
фінансисти, просто громадяни, використовують і сприймають ці терміни в
цілому правильно. Тут має місце єдність думок і цілковите розуміння
понять.

В українській юридичній літературі «банківське право» стало вживатися
досить широко в зв’язку з становленням і розвитком банківської системи і
банківської діяльності в умовах формування суверенної держави,
впровадження в життя ринкових реформ (після прийняття Декларації про
державний суверенітет України (1990 р.), Акту проголошення незалежності
України (1991 р.), Конституції України (1996 р). Закону України «Про
банки і банківську діяльність» (1991 р.) та Закону «Про Національний
банк України» (1999р.).

Раніше деякі дослідники І. С. Гуревич і Е. А. Ровінсь-кий взагалі
вважали, що банківське право є підгалуззю фінансового права.1 Ровінський
Е. А. розглядав поняття фінансових органів і кредитних організацій як
тотожні.’

Сьогодні в світовій юридичній літературі терміни «банківське право» і
«банківське законодавство» вживаються досить часто і не викликають
дискусії.

Багатогранність терміну «банківське право» підкреслюють американські
дослідники А. М. Поллард, Ж. Г. Пас-сейк, К. X. Елліс, Ж. Л. Дейлі. Вони
зазначають, що банківське право включає в себе не тільки загальні
принципи організації і діяльності банків, але і сукупність норм, які
регулюють порядок надання фінансових і пов’язаних з ними послуг.

Аналогічну позицію займають канадські юристи – дослідники, які вважають,
що поняттям «банківське право» охоплюють як конституційні, так і
прецедентні основи діяльності банків та причетних до банківських інші
фінансові інститути.

2 Гуревич II О. Очерки советского банковского права – Я.: 1952 – С. 16.

Роеинский Е. А. Осношшс вопросм теории советскоіо финансового права.-М.:
І960.-С 161.

..„, “ом”Рй А. М., Пассейк Ж. Г, Елліс К. X.. Дейлі Ж. Л. Банківське
право США.- М: Прогрес, 1992.-С. 5.

Овіксе О. Сапкііап ЬопЬіпв Іа*. Тогопіо, 1991- С. 5-25.

Цікаву думку з цього питання висловив український вчений О. А.
Костюченко. Зокрема він зазначає, що «Банківське право – це сукупність
правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків
України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними і фізичними
особами), які обслуговуються банками, а також порядок здійснення ними
банківських операцій». В Україні банківське право не є самостійною
галуззю права, тому що не має характерного лише йому предмета і методу
регулювання суспільних відносин.

Він вважає, що предметом банківського права є суспільні відносини, що
виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що
регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення
ними банківських послуг.

Своєрідним, на його думку, є метод правового регулювання банківської
діяльності, який є неоднорідним. З одного боку, використовується метод
владних приписів, що властивий адміністративному праву,— у банківських
відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними
повноваженнями (Кабінет Міністрів України, Національний банк України
(НБУ)). З іншого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на
юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод
регулювання суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють відносини, містяться насамперед як у
загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки
банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція
України, закони і постанови Верховної Ради України, укази і
розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів,
постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України,
статути банків та ін.

До системи банківського права включаються не тільки норми, які
закріплюють загальні положення банківського права, поняття і структуру
банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською
діяльністю, а також норми, що регулюють відносини, пов’язані з
організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням
кредитування та правил у галузі валютних операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з
принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм
власності зобов’язані зберігати кошти на рахунках у банках і
дотримуватися встановленого по-

полку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко
встановлюється порядок відкриття рахунків у кредитних установах, правові
форми розрахунків і порядок здійснення розрахунків за цими формами.

Норми банківського права встановлюють правові основи банківського
кредитування, визначають правове становище кредитних установ і принципи
їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та
платності, а також основи валютних відносин України з іноземними
державами та правила валютних операцій на території України.

Отже, сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію
банківської системи і проведення банківських операцій, становлять
визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми
банківського права включають також норми інших галузей національного
права.’

Проблема змісту і структури банківського права активно обговорювалась у
Росії (1995-1996 рр.).2

Аналізуючи різні точки зору російський дослідник О. М. Олійник зазначає,
що більшість юристів вважають, що банківське право представляє собою
сукупність норм права, які регулюють правові відносини в галузі
банківської діяльності, тобто встановлюють правове положення самих
банків та інших кредитних організацій, які регулюють публічні відносини
банків, а також приватно-правові відносини банків із клієнтами, тобто
норм, які в тій чи іншій мірі відносяться до банківської діяльності.3

На наш погляд банківське право України – це галузь правознавства, яка
вивчає закономірності виникнення, існування і припинення правових
відносин в галузі банківської діяльності, а також сукупність нормативних
актів нашої держави, які регулюють порядок створення і діяльності
кредитних установ України, головним чином банків, та порядок здійснення
ними банківських операцій.

Запропоновані нами в даному посібнику поняття банківського права,
програма курсу «Банківське право України» має за мету глибоке вивчення
студентами Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Про
Національний банк України», інших правових документів Верховної Ради
України, Президента України, Кабінету Міні-

| Костюченко О. А. Банківське право- К.: МАУП, 1998- С. 4-5.

} Государство и право. 1995, № 11 -1996. №1,2.

іоПринципи банківського права Банківське право України в основі своєї діяльності (освітньої, наукової і практичної) грунтується на принципах, які притаманні національному праву і національному законодавству, але в ньому є свої специфічні для даної галузі права принципи. До Основних принципів банківського права належать: Нормативність - це означає, що кожен професійний крок банківського працівника чи клієнта банку підпорядкований певним нормам, тобто урегульований законодавчо. Самостійність полягає в тому, що фахівець банківської справи самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності банківської діяльності. Індивідуальність - деонтологічна норма права для кожного службовця банку - це його особиста норма -норма його поведінки, прийняття рішень тощо. Неповторність. Практика підтверджує, що в житті різні люди навіть у подібних ситуаціях чинять по-різному. На перший погляд дії двох фахівців банківської справи видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Нестандартність. Суть цього принципу полягає в тому, що норми права розраховані не на взірцеві, ідеальні ситуації, а на реальні, які мають місце в практиці. Моментальність - високий ступінь кмітливості фахівця банківської справи, його здатність швидко і безпомилково приймати обгрунтоване правильне рішення. ... НепеРеДбачуваність. Відомо, що в багатьох випадках дії банківського працівника не запрограмовані, тобто виникають ситуації коли фахівець банку до них не готовий. Своєчасність. Реалізація даного принципу забезпечується добре розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком. Практичність. Саме на практиці спеціаліст банківської справи формує норми своєї поведінки. Конкретність. У повсякденному житті доводиться приймати конкретні рішення, тобто мова йде про конкретний внутрішній імператив службового обов'язку. Законність — формування фахівцем своїх власних норм поведінки має відбуватися під кутом зору дотримання вимог чинного законодавства. До специфічних (особливих) принципів банківського права, як вказує О. А. Костюченко, належать: принцип свободи економічної діяльності (фахівці банківської справи мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству); принцип неухильного виконання економічних норма тивів (цей принцип зобов'язує фахівців дотримуватись правил поведінки, приписуваних нормами банківського права); принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їхніх клієнтів (у цих взаємовідносинах взаємна воля і свідомість учасни ків, зацікавлених один в одному); принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ (у належному функ ціонуванні банківської системи найважливіша роль відво диться контролю).' Розділ II БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ Історія розвитку банківської справи Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі-десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити своє діло. Даний процес об'єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи. ' Костюченко О. А. Банківське право- Київ, 1998.-С. 7-8. Перші банкіри міняйли з'явилися ще у Стародавньому Вавилоні, які не тільки здійснювали «валютні» операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики проти письмових зобов'язань та застав. Значний розвиток банківської справи відбувся у Стародавній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під проценти. У Римській імперії фінансові інститути використовували такі удосконалені форми грошового обігу, як акредитиви та платежі за переказом по банківських книгах. Після падіння Риму, в епоху раннього середньовіччя банківська діяльність практично припинилась, що було зумовлено зниженням активності товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом феодальних форм господарювання. Розвиток суспільства, виробничих та торговельних відносин між людьми та державами у XII—XIII ст. відродили професію міняйла, а вже в ХІУ-ХУ ст. банкіри стали великою силою. Від таких банкірських домів, як Медічі в Італії, залежними були королі та імператори. У ХУІ-ХУІІ ст. виникають «жиро-банки», що в основному здійснювали розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування та спрощення грошового обігу. Кредитування не було їхньою основною функцією. Кредитними посередниками залишалися приватні банкіри. Наприкінці XVII ст.- у 1694 р.- виник перший акціонерний банк, який надавав комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський банк, який також мав право випуску банкнот. На аналогічних засадах здійснення операцій, які грунтувалися на випуску банкнот, утворилася ціла низка акціонерних банків. Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської діяльності пішов шляхом створення великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких грунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах та наданні кредитів. На території України грошовий обіг з'явився ще за скіфів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило появу зачатків банківської справи. За часів Київської Русі була розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них - золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого. У ХУІ1-ХХ ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов"язана з ії розвитком у Росії, хоча ці процеси відбувались із певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Державний Зайомний банк, який було засновано в 1754 р. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 р. За часів Катерини II були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 р. у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який в р. відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в р. у Херсоні. У 1802 р. у Росії створено Міністерство фінансів, яке для покриття витрат, пов"язаних із війнами кінця XVIII-початку XIX ст., випустило перші облігації державної позики. Воно ж здійснювало контроль над фінансовими операціями та управління фінансовою системою держави. Фінансові операції за межами імперії російський уряд здійснював через придворних банкірів, власників сімейних банкірських домів. Кредитна система в Україні була започаткована в 1839 р. створенням Державного комерційного банку. У 1860 р. у зв'язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані векселі, позики під товари, та процентні папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни. Поряд із Державним банком існували банки комерційного та іпотечного кредиту. В 1871 р. створено філію Петербурзького міжнародного комерційного банку. Харківський торговий та Катеринославський комерційний банки з філіями у Полтаві. У 1879 р. відкрито Одеський дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у Миколаєві та Кишиневі. У 1889 р.- Одеський Купецький банк. Значну роль відігравали філії заснованих у 1885 р. Державного Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. V 1912 р. у Києві відкрито представництва Волзько-Кам-ського та Петербурзького обліково-позикового банків, а в 1913 р.- Російського банку для зовнішньої торгівлі. У зв'язку із забороною надання поточних кредитів казенними банками наприкінці XIX ст. у Росії була створена комісія з розробки статуту кредитних товариств. У 1914 р. 13 в Україні було 450 таких товариств, які проіснували до 20-х років XX ст. На початку XX ст. в Україні працювали 3 контори Державного банку Росіїта 19 його філій. Руський торговельно-промисловий. Петербурзький банк зовнішньої торгівлі. Московський купецький. Об'єднаний московський, Варшавський комерційний банки та відділення «Об'єднаного» комерційного банку. Не меншу роль відігравали Київський приватний комерційний банк (клієнтами якого були найбільші цукрозаводчики України), Київський земельний банк. Харківський земельний банк. Існувало 4 ломбарди, 57 міських громадських банків, комерційні та іпотечні банки із розгалуженою мережею філій, ощадні каси, земські каси, 112 казначейств. В Україні діяли «Облікові дома»-це кредитні установи, які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселів. У Києві значні кредитні операції проводилися на Контрактовому ярмарку. За недовгого існування України, як незалежної держави, з 1917 по 1919 рр. (Українська Народна республіка під проводом Центральної Ради, Гетьманщина, Директорія) здійснювалися певні цілеспрямовані заходи щодо створення власної грошової та банківської систем. У грудні 1917 р. Київську контору Державного банку Росії перетворено на Український Державний банк, а 6 січня 1918 р. були випущені в обіг Державні кредитові білети УНР на загальну суму 5,5 млн. крб. 1 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла закон про впровадження нової власної валюти — гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про одержання позик на вигідних для України умовах. На початку серпня 1918 р. Радою Міністрів було ухвалено статут Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний Земельний банк. Діяльність, що була розпочата Центральною Радою зі складання державного бюджету України на 1918 р., продовжувалася урядом гетьмана Скоропадського, Директорією, але бурхливі події того часу заважали роботі, тому проект бюджету України було затверджено тільки у другій половині грудня 1918 р. як «виконавчий кошторис», тобто як звіт про державні прибутки та видатки. У січні 1919 р. Рада Міністрів Директорії УНР затвердила розроблений, тимчасово виконуючим обов'язки Міністра фінансів В. Мартосом, план фінансової політики України, який передбачав, що гривня чи карбованець стануть єдиним засобом платежу у державі, інші гроші підлягали обміну, а 14 згодом втрачали свою вартість; передбачалося також карбування українських монет. Та цим планам не судилося справдитися. П'ятого лютого уряд України було евакуйовано з Києва, а наприкінці 1920 р. він опинився у вигнанні. Із січня 1919 р. в Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом всі приватні кредитні установи було націоналізовано. В жовтні 1921 р. у Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в липні 1922 р.- Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 р- Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. В 1923 р. засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 р. відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк. 12 червня 1929 р. Центральним виконавчим Комітетом та Радою Народного Господарства СРСР було затверджено перший статут Держбанку СРСР, де визначалося, що філіями Держбанку є республіканські, крайові (обласні) контори, контори в окремих торгово-промислових центрах, відділення, агентства, каси. За кредитною реформою 1930—1932 рр. замість контор та філій галузевих банків було засновано контори спеціалізованих банків довгострокових вкладів: Промбанк, Сільгоспбанк, Цекомбанк, Всекомбанк який у 1936 р. перетворений у Торгбанк. У цьому ж році, в Україні, було ліквідовано Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо підпорядковувалися Москві. Лише в 1948 р. на прохання уряду України було створено апарат Уповноваженого Державного банку на Україні, який виконував обов'язки центрального банку не маючи права емісії грошей без дозволу Москви. У 1955 р. було створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній ліквідовано в 1957 р.). У- (У квітні 1959 р. банківська система була реорганізована: Сільгоспбанк, Цекомбанк, комунальні банки, Промбуд-банк були ліквідовані (відповідно ліквідовані й ці республіканські контори в Україні). В Україні були створені контори Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром розрахунків, єдиним емісійним та касовим центром, ці ж самі функції мала республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів здійснювалася лише з дозволу Москви. 15 Ця система функціонувала до 1987 р., коли була здійс-щ.ш чеогова реорганізація діючих банків та організовано спГиіа^повані Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Аг-оопромбанк СРСР, Жнлсоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР з відповідними конторами у республіках, з управліннями в автономних республіках, краях, областях та за необхідності з відділеннями у окремих містах та районах. Формування банківської системи у незалежній Україні Розпад Радянського Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 р. України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи./20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про банки та банківську діяльність», за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці] Декларація про державний суверенітет та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», які законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989-1991 рр. було зареєстровано біля двох десятків українських банків. У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи. Перший етап - 1991-1992 рр.- це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 р. Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк», «Укр-соцбанк» акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами. Другий етап — 1992-1993 рр — виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі з різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отримує самостійність від Москви), «Відродження», «Транс-банк» та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних «кишенькових» банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992-1994 рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 р. в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано Збанки. На кінець 1993 р. у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків. Третій етап — 1994—1996 рр.— це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з по будови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних про цесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юн ктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрут ства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 р. стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; 1995 р.- 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; в 1996 р. прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення У функціонування не тільки банківської системи, а й позна чився на всій економічній системі, була підірвана довід банківської системи у вкладників— "^ Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно вплившін на структуру банківської системи України. Гак. на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було «реєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Ч Четвертий етап - 1996-1998 рр- стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці — гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему: -створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів; здійснено перший етап реформування грошової сис теми держави з введенням проміжної валюти — українсь кого карбованця, що склало основу для проведення гро шової реформи і введення національної грошової одини ці - гривні; створено національну платіжну систему із запрова дженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило до сягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбан- ківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму тер мін проходження платежів; введено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потуж ності по друкуванню банкнот та карбуванню монет: розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках; напрацьовано нормативну базу для здійснення моне тарної політики та банківського нагляду: -діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів. 18 Проте, і рішали економічна, фінансова та платіжнії кри ці т'іі.мпчіння процесу ринкоїшх перетворень економіки інвестиційного процесу, серйочні недоліки у діяльності ко мерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, ио- рміісння багатьма ч них економічних норма типів, невпо рядкованість та нестабільність нормативмо-иравового регу лювання, недосконалість податкового та фінансовою чаконодаветва визначають необхідність поглиблення бан ківської («-'форми. . Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дісвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку ІІЬУ. Однак, залишається значним системний ріі'.шк внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підпрж -мете та неякісного менеджменту. Не вдасться повністю задовольнити потреби приватною сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості. Не вирішені остаточно мигання діяльності фінансово-кредитних установ, інсгитуціонадьного рочвитку банківської системи, стандартів бухгалтерського обліку та аудиту, банківської тагмниці та захисту інтересів клієнтів. Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька жити -здатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюючі, те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України. Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі: Макроекономічна політика маБанківська система України на сучасному етапі У період економічних реформ, які розпочались у 1989-1992 рр. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ). ! На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, за-діяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування банківських інститутів в умовах ринкової економіки. У 1995-1996 рр. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в основному у період з 1989 по 1994 р. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру. Перший рівень - Національний банк України (НБУ). 21 Дру.-ий рівеш. - система комерційних банків. За станом на І січня 1999 р. в Українській республіканській кни-іі ресстрації банків було зареєстровано 216 комерційних банків. -» них 177мають ліцензію ІІЬУ на чдійс-нення банківських операцій. Це, в основному, працюючі банки. З яких 54 банки Національним банком України віднесено до категорії проблемних, із них 20 перебувають у режимі фінансового оздоровлення. У чотирьох банків відізвані ліцензії на здійснення банківських операцій, 30 банків знаходяться в стадії ліквідації. Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій можна розділити на 4 групи: / група - найбільші банки, з активами що становлять більш ніж 1000 млн. гри. — 7 банків. Сума їхніх активів складає 52,28 відсотка від загальної суми активів усієї банківської системи. група - великі банки, з розміром активів понад 100 млн.грн. До цієї групи відносяться 22 комерційних банки, а їхня частка в загальній сумі активів складає 23,24 відсотка. група — середні банки, розміри активів від 10 до 99 млн. грн. У цю групу входить 98 банків. Частка їх у за гальних активах- 17,35 відсотка. група — малі банки, з активами до 10 млн. грн. (30 банків). їхня частка в загальних активах - 0,93 відсотка. Капітал комерційних банків за станом на 01.03.99 р. склав 4581млн. фн., що еквівалентно 1,2 млрд. доларів США. У номінальному виразі сума загального капіталу комерційних банків за минулий рік зросла на 730 млн.грн. або на 19 відсотків. Кредитний портфель комерційних банків за станом 01.03.99 р. перевищує 11,7 млрд. грн., що в сумарних активах складає 55,3 відсотка. За минулий рік заборгованість по кредитах зросла на 2157 млн. грн. або на 23,3 відсотка. За 1998 р. прибуток у цілому по системі комерційних банків склав 449 млн. грн. проти 1114 млн. грн. у 1997 р., або зменшився в 2,5 рази. Для економічної характеристики можливостей вітчизняних банків можна привести такі порівняльні дані. Сумарні активи українських комерційних банків складають 21,4 млрд.грн., або приблизно 5,6 млрд. доларів США. Активи німецького банку «Дойчебанк», що оголосив про поглинання «Банкертраст», будуть складати 750- 22 «по млрд доларів США, що перевищують активи всієї бан- к^ькоїсистеми України в 133 рази. . Минулий рік був дуже складним для економіки України й особливо для діяльності комерційних банків. Як відомо, у середині серпня минулого року в країні вибухнула фінансова криза, що особливо вдарило по банківській системі. Безпосереднім поштовхом до спалаху фінансово-банківської кризи в Україні стало погіршення ситуації на світових фінансових ринках, що відбулося під впливом фінансової кризи в східно-азіатському регіоні, а також гострої кризової ситуації в Росії. Це сприяло масовому відтокові капіталів нерезидентів, підвищився попит на іноземну валюту. До цього необхідно додати скупчення платежів за зобов'язаннями держави, для погашення яких через названі причини джерел не було. Держава опинилася у переддефолтному стані. Слід зазначити, що Асоціація українських банків (АУБ) передбачала можливість погіршення економічної ситуації в країні і загострення фінансової кризи, насамперед у банківському секторі. Національним банком України в липні минулого року була організована і проведена міжнародна конференція на тему: «Економічні і правові передумови фінансово-банківської кризи в Україні: шляхи запобігання і досвід інших країн». На цій конференції були детально проаналізовані економічна ситуація в країні, стан банківської системи, а також шляхи запобігання загострення кризових явищ у вітчизняній економіці з урахуванням світового досвіду. Конференцією були прийняті рекомендації з розглянутих проблем і визначені конкретні напрямки діяльності банків. Напередодні кризи економічна ситуація в Україні дещо стабілізувалася: було досягнуто пожвавлення виробництва, навіть мав місце невеликий приріст ВВП, протягом тривалого часу курс національної валюти - гривні -був стійким, інфляція за 9 місяців минулого року складала 2,3 відсотка. Проте кризовий стан бюджету і особливо державних фінансів, а також вплив світових фінансових катаклізмів призвели до різкого загострення фінансової ситуації в країні і вибуху кризи, що відбулася в 3-й декаді серпня. У результаті загострення кризи гривня була девальвована на 38 відсотків. Міністерство фінансів практично при- спинило ---итежі и ^.ч.і ч чв'язанками. \ рилу банків виникли проблеми зі здійсненням розрахунків і платежів. Кабінет Міністрів України і НБУ вжили ряд заходів щоб запобігти розростання кризи в країні. Насамперед б>ли введені с\ттеві зміни в порядок здійснення валютних
операцій. Зокрема, введено спочатку 75%, а після 50° о обов’язковий
продаж валютної виручки, обмежена дія чіжбанківського валютного рннк>.
встановлено підвишений контроль за здійсненням платежів у валюті,
заборонена попередня оплата операцій по імпорту.

НБУ б>ла підвищена норма обов’язкових резервів для комерційних банків з
і 1 до 16.5 відсотка, виключені з заліку обов’язкових резервів залишки
готівки в касах. ОВДП. введений щоденний контроль за резервуванням,
обмежено міжбанківськин кредитний ринок.

Мінфін провів реструктуризацію зобов’язань перед внутрішніми і
зовнішніми кредиторами. Особливе значення мала домовленість із
генеральним агентом по розповсюдженню ОВДП між нерезидентами — фірмою
«Мері Ленч» про конверсію заборгованості на суму близько 1.2 млрд.
доларів США.

Була проведена реструктуризація ОВДП. що знаходяться у внутрішніх
кредиторів – комерційних банків на сучу більш ніж 800 чин. грн.

Слід зазначити, що Кабінет Міністрів зробив спробу провести примусову
конверсію ОВДП. Проте наполеглива позиція комерційних банків і ЛУБ
справили належний ваіив і призвели до того, що дія спільної Постанови
Кабінету Міністрів і НБУ від 10.09.98 р. № 1416 була призупинена.

Асоціація українських банків, надаючи особливого значення ролі
міжнародних фінансових організацій у цей період, здійснювала контакти з
Міжнародним Валютним Фондом.

З огляду на зміни у фінансовій ситуації в Україні й у світі в порівнянні
з ситуацією, коли був прийнятий Меморандум про співробітництво України з
МВФ. АУБ було поставлено питання про послаблення деяких вимог МВФ при
наданні кредитів у співробітництві з Україною.

Слід відзначити, що МВФ задовольнив наші прохання і пропозиції, та
продовжив співробітництво і це дало можливість послабити фінансову
кризу.

Як відомо, фінансова криза в Росії проходила у більш гострій формі і
мала серйозніші наслідки. Криза виявила

24

^обгрунтовану довіру до уряду з боку банків, суб’єктів господарювання і
суспільства в цілому. За цю довіру розплатилася, в першу чергу,
банківська система.

Однією з головних причин кризи була незадовільна політика обмінного
курсу рубля, неплатоспроможність держави.

В Україні завдяки спільним, погодженим діям уряду, НБУ і комерційних
банків вдалося послабити вплив фінансової кризи. У банківській сфері
вона не переросла в об-вальну кризу, але банки дорого заплатили за це.

Криза призвела до таких наслідків:

1. Девальвація гривні склала 38 відсотків, внаслідок чого банківська
система другого рівня втратила від знецінення капіталу більш як 1 млрд.
доларів СІІІА.

Відтік вкладів населення становив біля 400 млн. грн.

Погіршилася структура кредитного портфелю – част

ка проблемних кредитів зросла з 29,2 відсотка на 01.09.98 р.

до 31,1 відсотка на 01.01.99 р.

Прибутковість активів банків знизилася в 2 рази.

У зв’язку з девальвацією гривні 50 банків вийшли із

зменшенням статутного капіталу нижче мінімального рів

ня-1 млн. ЕКЮ.

Практично перестав діяти Фондовий ринок і насам

перед, ринок ОВДП.

Призупинив роботу міжбанківський валютний ринок.

8. Значно скоротився міжбанківський кредитний ринок.

Проте, в результаті кризи жодний комерційний банк не

був ліквідований.

Головні проблеми, які стоять перед банківською системою на даному етапі:

1. Однією з важливих проблем діяльності банків у цьсь

му році була проблема мінімального розміру статутного

фонду.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01.02.96 р. банки
повинні забезпечити наявність мінімального розміру статутного фонду в
сумі, еквівалентної 1 млн. ЕКЮ. Національному банку доручено щорічно
здійснювати контроль за станом на 31.03 (поточного року) про наявність
мінімального розміру статутного фонду. Стосовно банків, що не зберігають
цей показник, НБУ повинен вживати заходи у вигляді відкликання ліцензій
на здійснення банківської’ діяльності. Контроль за діяльністю
комерційних банків повинен здійснюватися через загальний капітал.

2. Негативне відношення до малих банків. Як вже зга

дувалося в системі комерційних банків 15 відсотків від за

гальної кількості становлять малі банки.

АУБ займає позицію захисту права на існування всіх фінансово-сгійких
банків, незалежно від розміру їхніх активів і капіталів.

Малі банки (а значна частина їх є надійними і платоспроможними) мають
своє місце, свою нішу в економіці, мають свою специфічну клієнтуру і
цілком виконують функцію по обслуговуванню цієї клієнтури, особливо
малого і середньою бізнесу.

3. Із 54 банків, які віднесено до категорії проблемних, 20 банків
знаходяться в режимі фінансового оздоровлення! у 4 банків відкликані
ліцензії і 30 банків перебувають у стадії ліквідації.

Групи банків, що знаходяться в стадії ліквідації — це головним чином,
банки, відновлення нормальної діяльності яких майже неможливо. У цій
групі повинна провадитись реструктуризація — злитгя, приєднання або
ліквідація.

Процедура ліквідації банків дуже складна, вона не визначена законодавчо.
Немає органу, який міг би цим займатися. У Росії для здійснення
процедури банкрутства і ліквідації банків створена спеціальна структура
– АРКО (Агентство з реструктуризації кредитних організацій).

Особливе значення має питання захисту інтересів кредиторів, і
насамперед, вкладників. З цією метою зараз в Україні створюється Фонд
гарантування вкладів фізичних осіб.

4. Однією з проблем у системі ринкових відносин, є зверхність
позичальника над кредитором. Діючі ідеологічна, правова, політична і
адміністративна інфраструктури дозволяють позичальнику в багатьох
випадках законно не повертати борги. Позичальник спочатку стає
боржником, а потім — власником грошей. Іншими словами, у рамках чинного
законодавства і судочинства, кредитор мас суттєві проблеми з поверненням
своїх коштів.

Можна виділити два головних типи позичальників. Один – позичає, щоб
збільшити гроші по формулі Д-Т-Д1, а другий – для того, щоб привласнити
дохід за схемою: гроші – борг – власний прибуток.

Боржник привласнивши прибуток, продукує для суспільства не прибуток, а
збитки. Зростає кількість збиткових підприємств.

На ідеологічних засадах пріоритету позичальника сформувався особливий
вид боржника — держава.

Зовнішній борг України в 1992 р. становив 450 млн. доларів США, у 1994
р.— вже 4,5 млрд. доларів, а зараз -12 млрд. доларів США. Борг зріс
майже в 27 разів. Результати ситуації не важко передбачити.

26

Гіада

тора ринк

Без радикальних змін в економіці й ідеології, політиці і

законодавстві змінити ситуацію не можливо.

Задача полягає в тому, що забезпечити пріоритет кредитора над
позичальником і це є вихідним пунктом успішної ринкової економічної
політики. Про це повинна потурбуватися держава: її законодавчий орган і
відповідні правові та силові структури.

5. Питання стійкості національної валюти є невід’ємною умовою діяльності
банків.

У період загострення кризи НБУ і комерційні банки багато зробили для
того, щоб не припустити різкого знецінення національної валюти – гривні.
З урахуванням ситуації, що склалася, були внесені деякі корективи в
порядок курсоутворення, змінені межі валютного коридору, було посилено
контроль за валютними операціями.

Зараз НБУ відновив дію міжбанківського валютного ринку, змінив порядок
визначення офіційного курсу гривні.

Але проблема стабільності гривні залишається актуальною і може
вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики.

6. У результаті загострення фінансової кризи в серпні –

вересні минулого року фондовий ринок України практично

припинив свою дію. Особливо це стосується ринку держав

них цінних паперів (ОВДП).

На стан цього ринку додатково негативно вплинуло рішення Кабінету
Міністрів України від 30.01.99 р. про примусову конверсію ОВДП з
терміном погашення в лютому 1999 р.

Державі необхідно відновити довіру до її цінних паперів практичними
діями. І це буде кроком до пожвавлення фондового ринку. Без його
активізації подальший розвиток ринкових відносин не можливий.

7. Важливою умовою подальшого розвитку банківської

діяльності, залучення додаткових коштів населення, є ви

рішення проблеми гарантування вкладів фізичних осіб.

Практика показує, що в умовах загострення кризової ситуації повернення
вкладів населенню набуває особливого політичного значення.

У зв’язку з цим у даний час створюється Фонд гарантування вкладів
населення. Кошти цього Фонду формуються за рахунок двох джерел: внесків
НБУ в сумі 20 млн. грн. і внесків комерційних банків, початкова сума
яких складає 19 млн. грн.

Членами цього Фонду стануть банки, що внесуть свою частку у Фонд. Банки,
що не є членами Фонду будуть по-

27

збавлені ліцензії на здійснення операцій із коштами населення.

Розмір компенсації вкладу встановлений у межах 500 грн. на одного
вкладника.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації
українських банків на сучасному етапі полягає в тому, щоб загальними
зусиллями подолати труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і
вжити заходів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед
банківською системою країни, сприяти подальшому її зміцненню і
розвитку.’

Відомо, що кредитно-банківська система має життєво важливе значення для
любої країни світу, вона служить об’єктом пильного нагляду і регулювання
як зі сторони Національного банку України, так і зі сторони вищих
органів державної влади й управління.2

Банківська система України є однією з найважливіших структур ринкової
економіки.

Це обумовлено тим, що сьогодні Україна переходить до нової економічної
системи — ринкових відносин. Оскільки банківська діяльність у любій
країні світу є визначальною, до нових умов життя, в Україні формується
нова банківська система. її структура представлена двома рівнями (схема
4).

Банківська система України

Національний банк України

Комерційні банки різних форм власності, спеціалізації і територіального
рівня

Схема 4.

Як зазначає А. Г. Зюнькін: «Фінансово-кредитна система — сукупність
фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів держави». Структурно
вона може бути представлена таким чином (див. схему 5).3

1 Даний розділ написаний спільно з президентом Асоціації українських

банків О. А. Сугоняко.

2 Основи банковского дела- Киев, 1994.-С. 22.

Зюнькін А. Г. Фінансове право.- Київ, МАУП, 1999-С. 59.

28

Фінансово-кредитна система

І

Банки

*—т-:

Позабанківська система (спеціалізовані фінансово-кредитні інститути)

-і

Центральний банк

і

Інвестиційні фонди

1

зиійні

Спеціалізовані банки

банк*

інвестиційні

компанії

інноваційні

—

Страхові компанії

біржові

—

Пенсійні фонди

—

іпотечні

–

Лізингові компанії

ощадні

Банківські та небанківськІ консорціуми і корпорації

Схема 5.

Стаття 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установила
дворівневу банківську систему в Україні, а ст. 2 формулює поняття банку:
«Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів
господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів
підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних
ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства,
виконання валютних та інших банківських операцій».

Перший рівень банківської системи України займає Національний банк
України. Національний банк України є юридичною особою, основну функцію
якої – забезпечення стабільності грошової одиниці – визначила
Конституція України. Повноваження і принципи організації Національного
банку України визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку України є загальнодержавною
власністю. Банк функціонує як економі-

29

чно самостійна державна установа, здійснює видатки, як ппавиіо за
рахунок своїх доходів. При перевищенні доходів над ‘видатками Банк суми
перевищення відраховує в

^ЄРШдпНовідно до законодавства Національний банк Ук-

па’іни:

визначає та проводить грошово-кредитну політику на

підставі загальнодержавної програми економічного розвит

ку затвердженої Верховною Радою України;

монопольно здійснює емісію національної валюти

України та організує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і

кредитних установ, організує систему рефінансування;

встановлює для банків та інших кредитних установ

правила проведення банківських операцій, бухгалтерського

обліку і звітності, захисту інформації та коштів;

організує створення та методологічно забезпечує си

стему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор

мації та статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми розрахунків, у то

му числі між банками та іншими кредитними установами;

визначає напрями розвитку сучасних електронних бан

ківських технологій, координує та контролює створення елек

тронних засобів, систем розрахунків, автоматизації банківсь

кої діяльності та засобів захисту банківської інформації;

здійснює банківське регулювання та нагляд;

веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних

бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських

та інших операцій у передбачених законом випадках;

складає платіжний баланс і баланс міжнародних ін

вестицій України, здійснює їх аналіз та прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках

інших держав, міжнародних банках та інших кредитних

установах, де співробітництво здійснюється на рівні цент

ральних банків;

здійснює відповідно до визначених законом повно

важень валютне регулювання, визначає порядок здійснення

розрахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює ва

лютний контроль;

забезпечує накопичення, зберігання та здійснення

операцій з золотовалютним резервом;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, ціно

вих та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет

та інших цінностей;

ЗО

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секторів у
системі Національного банку України.1

фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають
порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи –
комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або
пайових засадах створюються відповідно з Законами України «Про
Національний банк України». «Про банки і банківську діяльність», «Про
господарські товариства». «Про пінні папери і фондову біржу» та
Правилами Національного банку України. Утворювати банки можуть
українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім
Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, державних
підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій,
громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям, посадовим особам
усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних
здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд заборонив займатися
певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком. Не
дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за
крадіжки і хабарництво, вони не можуть також займати керівні посади, що
зв’язані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду
акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок
власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і
створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або кошіів
інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити у національній, вільно
конвертованій валюті, майні і пов’язаних з ним майнових правах. Не можна
робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і заставних коштів.

Правові основи діяльності Національного банку України, йоіх> корінні
органи, організаційні основи та структура Національного банку,
гтюшово-крсдиіної політики, управління готівковим ірошовим обігом,
організація розрахунків та бухгалтерського обліку, операції, які
проводить Національний )аі1к ‘оіш>. більш детально будуть розглянуті в
слідуючих розділах.

ЗІ

Для формування статутного фонду відкривається тим

часовий рахунок за місцем знаходження акціонерного

банку. .

До реєстрації акціонерного банку засновники оголошують підписку на акції
на строк до 6 місяців. На протязі оголошеної підписки на акції повинні
підписатися не менш 60 відсотків акціонерів. Якщо не набирається така
кількість, банк вважається неутвореним. Якщо акції банку розподіляються
між засновниками, то до дня установчих зборів вони повинні внести не
менш 50 відсотків номінальної вартості акцій.1

Комерційні банки вважаються створеними і набувають статус юридичної
особи з моменту реєстрації в Національному банку України. Реєстрація
проводиться у відповідності з «Положенням про порядок створення і
реєстрації комерційних банків» № 77, затвердженим Правлінням
Національного банку України 27 березня 1996 р.

Для реєстрації комерційних банків орган управління банку (Рада банку)
після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає в
регіональне управління Національного банку України за місцем створення
банку визначені законом документи.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційних
банків:

у разі порушення порядку створення банку;

невідповідності його статуту та інших установчих

документів законодавству;

незадовільного фінансового стану засновників, що

загрожує інтересам кредиторів банку;

у разі професійної непридатності рекомендованого

керівництва.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене
в судовому порядку.

Про зміни, що вносяться в установчі документи, комерційні банки повинні
повідомляти Національний банк України і подавати у місячний термін
нотаріально засвідчені копії змінених документів.

Реєстрація змін і доповнень здійснюється у місячний строк з моменту
одержання заяви та всіх необхідних документів шляхом внесення їх до
книги реєстрації банків.

Комерційні банки можуть відкривати на території України і за її межами
філії та представництва, які висту-

‘ Фінансове право.- X.: «Консум», 1998- С. 403^110.

32

імюгь від імені головного банку і не с юридичними особами, але мають
свої повноваження. Філія мас свій субкорес-пондентеький рахунок та
здійснює банківські операції, передбачені її положенням.
Ііредсгаїїницгно банку фінан-сусться головним банком, від імені якою він
виступає, але не маг права виконувати банківські функції.

Комерційний банк маг право відкривати філії за умовами повної сплат
заявленого статутного фонду.

Для відкриття філії чи представництва необхідна письмова згода
Національного банку. Після одержання згоди до Національного банку
подаються:

-клопотання про реєстрацію філії і економічне обгрунтування доцільності
його створення за підписом голови ради, завіреного печаткою банку;

рішення зборів акціонерів банку про створення філії;

положення про філію;

-висновок Управління Національного банку за місцем знаходження філії
комерційного банку про відповідальність вимогам приміщення філії банку,
про професійну придатність і репутацію керуючою філією банку і головного
бухгалтера та забезнеченісті, кваліфікованими кадрами.

Національний банк України може відмовити комерційному банку у відкритті
філії у разі порушення його створення, невідповідності документів
законодавству та статуту банку, незадовільного фінансового стану банку,
порушення ним економічних нормативів через професійну непридатність
керівника головною бухгалтера, відсутності належної
матеріально-технічної бази.

За діяльністю комерційних банків здійснює контроль Головне управління
банківського нагляду Національного банку України, Кримське
республіканське та обласне управління Національного банку України.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального
виробництва, торгівлі, страхування. ‘Законодавство обмежує можливість
комерційного банку мати у власності нерухомість.

Комерційний банк забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських
послуг. Ця кредитна установа приймає та розміщує грошові внески громадян
та юридичних осіб, надає різні види позик, здійснює розрахунки за
дорученням клієнтів та касове обслуговування; випускає чеки, акредитиви,
акції, облігації гоню, купує, зберігає та продає цінні папери; здійснює
валютні операції; падає консультаційні послуги.

Розділ III ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Банки і банківська діяльність

Інфраструктура ринку покликана забезпечити розвиток і нормальну
діяльність ринкової системи. В цілому вона с складною системою, куди
входять різноманітні сгрукгури. а саме: банки (національні, комерційні,
інвестиційні, ощадні), біржі (товарні, фондові, трудові),
торгово-посерод-ницькі фірми, комерційні центри, страхові, брокерські й
інші компанії, ярмарки, аукціони, рекламні агентства, органи
демонополізації та приватизації, торгові будинки.

Формування і розвиток інфраструктури ринку посідають важливе місце в
загальній системі державного регулювання ринкової економіки.

До суб’єктів державного регулювання економіки України належить:
Президент, уряд і його органи. Верховна Рада, Національний банк і
кредитно-грошова система в цілому. Регулюючи доходи і видатки, впливаючи
на ринкову кон’юнктуру і контролюючи експортні програми, держава створює
сприятливий клімат для розвитку національної економіки.

Одна з головних ланок інфраструктури ринкової економіки, яку
використовує держава, здійснюючи вплив на економіку,- це банки, їхня
доступність для всіх підприємств, організацій і населення.

Банки є фінансово-кредитними установами, які обслуговують рух капіталів
і грошей. Виникнення і функціонування банків пов’язано з явищем кредиту
і процента.

Існують два види банківського процента:

процент по вкладах (депозитах), який банк оплачує

тим, у якого він бере в користування тимчасово вільні

кошти;

процент за кредит, який банк отримує від тих, кому

він надає кошти у користування. Різниця між процентами

за кредит і процентами по вкладах становить банківський

прибуток.

.Ьанки ? юридичними особами. Вони економічно самостійні і повністю
незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в
рішеннях, пов’язаних з їхньою оперативною власністю, а також щодо вимог
і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

34

Працівникам органів державної влади та управління забороняється участь,
у тому числі суміщення посад, в органах управління банків.

Як функціонує банк? Усі операції, що виконуються банками поділяються на
три групи: пасивні, активні та комісійні.

Пасивні операції спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку,
зібраний під час його утворення, становить незначну частину його
ресурсів. Головна частина- депозити клієнтів. Депозити поділяються на
поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) та
строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через встановлений
строк).

Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (надання
позичок). Позички надаються без будь-якого забезпечення, якщо банк
вважає позичальника надійним клієнтом, і під заставу.

Залежно від характеру застави позички поділяються на вексельні (банк
надає позичку особі, яка має вексель від свого боржника і бажає отримати
кошти раніше, ніж зазначено у векселі); підтоварні (надаються під
заставу товарів, які вже перебувають в обігу, але ще не реалізовані);
фондові (надаються під заставу цінних паперів – акцій та облігацій).

Комісійні операції – це посередницька діяльність; обслуговування
платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов’язаннями
(векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, зберігання цінних
паперів тощо.

Розглянемо більш детально, які виконуються банківські операції. Банки
виконують такі банківські операції:

-залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів;

— здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, бан-

ків-кореспондентів та їхнє касове обслуговування;

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

-фінансування капітальних вкладень за дорученням

власників або розпорядників інвестованих коштів;

— випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків,

акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

-купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а
також операції з ними;

— видавання доручень, гарантій та інших зобов’язань за

третіх осіб, що передбачають їхнє виконання у грошовій

формі;

— придбання права вимоги до поставки товарів і надан

ня послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та ін

касація цих вимог (факторинг);

2> 35

придбання за власні кошти засобів виробництва для

передачі їх в оренду (лізинг);

купівля в організацій і громадян та продаж їм інозем

ної валюти готівкою і валюти, що перебуває на рахунках і

вкладах;

купівля і продаж в Україні та за кордоном дорогоцін

них металів;

-залучення і розміщення банківських металів на рахунки і вклади та інші
операції з коштовностями відповідно до міжнародної банківської практики;

-довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними
паперами та ін.) за дорученням клієнтів;

надання консультаційних послуг;

проведення операцій, пов’язаних з касовим виконан

ням державного бюджету за дорученням Національного

банку України;

здійснення інших банківських операцій.

Операції проводяться в грошових одиницях, що перебувають в обігу на
території України, в порядку, встановленому Національним банком України.

Банки здійснюють перелічені операції у межах, встановлених їхніми
статутами.

Кредитні рссуріи Україна формує і використовує власні кредитні ресурси,
які складаються з коштів банків, залишків коштів на банківських рахунках
підприємств, установ і організацій, вкладів громадян, коштів у
міжбанківсь-ких розрахунках, інших грошових ресурсів.

Розмежування відповідальності держави і банків. Банки не відповідають за
зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями
банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку
відповідальність.

Які функції виконують банки? Банки будь-якої країни спеціалізуються на
виконанні певних функцій і об’єднуються у банківську систему. Залежно
від функцій розрізняють центральні, комерційні і спеціалізовані банки.

Центральні (емісійні) банки за розпорядженням уряду проводять емісії
грошей, зберігають обов’язковий резерв інших банків і надають їм кредит
у разі потреби.

Комерційні банки здійснюють функції кредитування промислових, торгових
та інших підприємств, банківське обслуговування клієнтів (поточні
рахунки).

Серед спеціалізованих банків розрізняють; іпотечні (надають позичку під
заставу землі, будівель тощо), інноваційні (надають кредити під
впровадження нових техноло-

36

і ііі), імо.и ‘«'”‘•” к/нч)иту (спеціалізуються на кредитуванні
населення, наданні ікпичок /(ля придбання предметі» донин: і тюковою
користування).

Правовий статус банків в Україні

Законодавство України про Національний банк України, банки і банківську
діяльність визначає правові основи діяльності банків, порядок їх
створення та основні функції.

Чинне законодавство зазначас•, що банки – цс установи, функції яких с
кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок
залучення коштів підприємств, установ, органііацій, населення та інших
кредитних ресур-сів, касове і рочрахунковс обслуговування пароднот
господарства, виконання валютних та інших банківських операцій,
передбачених законодавством про банки і банківську діяльність.

Сучасна українська кредитно-банківська система як система ринкового типу
-«находиться в процесі становлення.

В Україні йде безперервний процес становлення банківської системи.
Протягом минулого року Національним банком України зарес’ст’роіііїно ряд
нових комерційних банків, і за цей же період окремі банки виключені і
«Республіканської киши реєстрації банків, валютних бірж та інших
фінансово-кредитних установ».

Ьанківсі.кі системи держав і розвиненою ринковою економікою формувалися
століттями, а наша країна існує менше десяти років, ‘іаконодавство
нестабільне, але якщо не форсувати процес становлення банківської
системи, банківською права і банківського законодавства, ринкових
перетворень не буде.

Як було зазначено вище банківська система України знаходиться па етапі
розвитку і на сьогоднішній день складається і Національного банку
України і комерційних банків рііних форм власності, снеіналітації і
територіального рівня, атому коротко розглянемо правові іасади їх
діяльності.

Шевстчіт (‘. Д, ФіиШ 1 І. ІІІдмригмстію і мЬиіриімниці.ки діяльність. –
Київ. Виіші школа, 1997. С 25-26.

Декларація про лиржиіімнй суверенітет Укрцїни,- Киїн. 1(>9(); Акт
иро-мкіоііісннй нсіилсжносіі Укрцїни // Іііломості Ік’рчовної І’ади
України.-І МІ. №34. С. 502.

/и.**іш»’НІше мраноне становище Ниціоналміого банку і комерційних –
іиків роллядаєіілн в нисгуїших роіділах.

Національний банк України

Національний банк України було створено на базі Українського
республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради
Української РСР від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію
Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність»». 7 жовтня
1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України «Про статут
Національного банку України» було затверджено статут НБУ.

Національний банк України – юридична особа. Національний банк України є
власністю України, юридичною особою. Згідно Конституції України НБУ має
право законодавчої ініціативи.

Національний банк та його установи мають печатку з зображенням
Державного герба України.

Підзвітність Національного банку. Національний банк є підзвітним
Президенту України та Верховній Раді України. Підзвітність означає:

подання Національним банком Верховній Раді Ук

раїни щорічного звіту та аудиторського висновку;

визначення Верховною Радою України аудиторської

фірми для проведення аудиторської перевірки банку;

доповідь Голови Національного банку Верховній Ра

ді про діяльність банку при поданні річного звіту;

подання Верховною Радою України двічі на рік ін

формації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій
визначає форми звітності та порядок її складання, обов’язкові для
виконання всіма суб’єктами господарювання, у тому числі:

банками і кредитно-фінансовими установами, розта

шованими на території України (резидентами і нерезиден

тами), для складання грошово-кредитної і банківської ста

тистики;

усіма суб’єктами підприємницької діяльності (рези

дентами і нерезидентами) для складання статистики платі

жного балансу та здійснення валютного контролю.

Для забезпечення гласності з питань банківської діяльності та статистики
балансу Національний банк України:

Опублікує у друкованих органах Верховної Ради України та Кабінету
Міністрів України щорічний та квартальні баланси;

2) видає щомісячний статистичний бюлетень і журнал «Вісник Національного
банку України»;

зі

Отбліку іюі\>чн\ банківську інформацію га кііар іі.ііміІ плагіжнніі
бадане України в гаісгах і журналах,

Н надаиюиої емісії
на території криїнн, іЛсрІїї»1 і нг«і\оиуря:і>> >о[н>іі’ніішнм ііілі’рнмушіїи лсржіш-ні економічні
ироірамн. ^іійеішминн кре;іні>іиіііпн -ич|нцш> .чер*а»ноіч> бк>.чжеі>.
|н>іміноі*іни .іер-жашіі цінні папери

органом сгабільїіосіі ншіональиої грошової си

стеми :

кредитувати комерційні банки, коли в них не ни-

СПІЧІН’ К’ОІІП’ІВ

органом (>инкііісіккіііч> наг^1Я^Vу. нкнИ мілтриму* не-оочіднні* рінень
стаіі;шрти:шції ш професіоналі іму н націоншіьній кредитній системі

Схема 6.

Комерційні банки

( гворіннн к’омерційннх банків. Комерційні банки рі-ши\ видів і форм
власності створюються на акціонерних або пайових іасадах.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути
юридичні та фііичні особи, ні винятком Рад народних деиу гагів усіх
рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профенілконих
органішцііі, спілок і партій, громадських фондів. Частка будь-якою і
іасновників, акціонерів (учасників) комерційною банку не повинна
перевищувати 35 відсотків статутною фонду.

ІІли рс-С 62-*.!.

заява про реєстрацію;

засновницькі документи (часновницький договір, ста

тут банку, протокол про прийняття статуту та призначення

керівних органів банку);

економічне обгрунтування;

висновок аудиторської організації про фінансовий

стан засновників банку;

довідки про професійну придатність керівників (голо

ви та головного бухгалтера) банку, рекомендованих засно

вниками.

Реєстрацію здійснює Національний банк України у місячний термін з
моменту одержання заяви та всіх документів, передбачених законодавством.
У разі перевищення терміну реєстрації Національний банк сплачує
засновникам комерційного банку штраф у розмірі 0,01 відсотка оголошеного
статутного фонду комерційного банку за кожний день зволікання.

Національний банк може відмовити в реєстрації комерційного банку в разі
порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших
засновницьких документів законодавству держави, незадовільного
фінансового стану засновників, що загрожує інтересам кредиторів банку, а
також у разі встановлення професійної непридатності рекомендованого
керівництва.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено
у судовому порядку.

Комерційні банки зобов’язані в місячний термін повідомляти Національному
банку України про зміни, що вносяться до установчих документів, з
додатком нотаріально засвідчених копій змінених документів.

Для реєстрації банків інших держав, їхніх філій, банків за участю
іноземного капіталу додатково подаються легалізовані в установленому
порядку такі документи:

а) іноземними юридичними особами:

рішення іноземного засновника (учасника) про ство

рення банку або про відкриття філії на території України;

письмова згода контрольного органу держави, на те

риторії якої розташований банк, якщо це передбачено зако

нодавством відповідної держави;

б) іноземними громадянами:

підтвердження першокласного банку про платоспро

можність громадянина;

рекомендації не менш як двох іноземних юридичних

осіб або громадян з відомою платоспроможністю.

40

Статут комерційною банку повинен відповідній вимогам законодавства
України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств,
положенням іаконо-давства про банки і банківську діяльність, нормативним
актам Національного банку України.

У статуті комерційного банку зазначаються: -повна та скорочена наша
банку, його місцезнаходження (поштова адреса);

– перелік операцій, що здійснюються банком;

-розмір статутного фонду та перелік інших фондів,

утворюваних банком;

– положення про те, що банк г юридичною особою;

положення про органи управління банку, їхню струк

туру, порядок утворення та функції;

порядок ліквідації банку.

До статуту може бути включено й інші дані, які не суперечать
законодавству України.

Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок коштів або
пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється
використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти,
одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду визначається
засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим за розмір,
встановлений Національним банком України.

Комерційні банки утворюють резервний, страховий та інші фонди, які
призначаються для покриття можливих збитків, розширення
матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення
соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються
загальними зборами акціонерів (учасників).

Комерційні банки України «стають на ноги» і починають боротьбу за
клієнтів, тому надають все більше і більше послуг.

Найпоширенішими видами послуг с ведення розрахункових та поточних
розрахунків клієнтів, кредитування, розрахунки. Велика кількість послуг
пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю: добровільний продаж
частини валютного виторгу на УМВБ, купівля валюти, обмінні операції
готівкової валюти, інкасація, обслуговування дорож-них чеків та різних
видів акредитивів. Ьанки обслуговують облігації державної внутрішньої
позики.

Наше законодавство забороняє будь-яким юридичним ‘Собам, крім банків,
займатися залученням і розміщенням ‘ ротових вкладів та кредитів,
здійсненням розрахунків за

41

дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касовим
обслуговуванням; веденням рахунків клієнтів і банків-кореспондентів:
купівлею і продажем в Україні і за кордоном монетарних металів.

Міжнародний валютний фонд (МВФ)

МВФ є центральним регулюючим органом світової валютної системи. Він
встановлює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері, має
статус спеціалізованої установи ООН.

Основні завдання МВФ: забезпечення постійного механізму міжурядових
консультацій і співробітництва у валютних питаннях, стабілізації
валютних курсів, запобігання конкурентному знеціненню грошової одиниці,
встановлення між країнами – членами багатосторонньої системи платежів за
поточними операціями і усунення валютних обмежень з метою
безперешкодного розвитку зовнішньоекономічного обміну, надання кредитів
для врегулювання дефіцитів платіжних балансів, поновлення в деяких
випадках міжнародної заборгованості випуском штучних резервних активів.

Фінансова база МВФ складається з внесків країн – членів цієї
організації. До складу МВФ входять більш як 150 країн світу. Більшість
поточних рішень фонду приймається не голосуванням, а шляхом консенсусу,
що розширює можливості невеликих держав висловлювати і захищати свою
точку зору. Роль МВФ у світовій економіці, його кредитна діяльність
стали важливими елементами стратегії врегулювання проблеми міжнародної
заборгованості.

Основна особливість МВФ як кредитора – це його можливості впливати на
господарську політику національних урядів. У кожному випадку
розробляється державна програма фінансово-економічної стабілізації або
структурної адаптації. Деякі країни-позичальники мають достатньо тверді
економічні позиції, зрілий науковий потенціал для самостійної розробки
своїх програм. Після схвалення цих програм МВФ вони одержують потрібні
ресурси. Україна володіє всім необхідним, щоб стати однією з таких
країн.1

Шевеленко С. Д, Феоіе І. І. Підпржмство і підприємницька діяльність,-
Київ. 1997.- С. 37-38.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР)

Членами МБРР можуть бути тільки країни – члени МВФ. Мета створення МБРР
– сприяти відродженню і розвитку економіки країн – членів, що
постраждали в результаті другої світової війни чи інших катаюіізмів
глобального характеру.

У 50-ті роки МБРР почав спеціалізуватись на фінансуванні «проектів
розвитку» в галузі сільського господарства, будівництва і промисловості.
Збільшується кількість кредитів, що надаються для здійснення програм,
«структурного регулювання», тобто на повну перебудову економіки.

Діяльність МБРР дедалі тісніше змикається з діяльністю і політикою МВФ,
коли надаються «обумовлені кредити», тобто кредити під зобов’язання
держави провадити рекомендовані МВФ і МБРР реформи. «Обумовлені кредити»
надаються на термін до 25 років на умовах ставки з «плаваючими»
відсотками, яка переглядається кожні півроку.

Статутний капітал МБРР у 1987 р. був доведений до 85 млрд. доларів США.
Для своєї оперативної діяльності банк постійно залучає кошти переважно
через випуск облігаційних позик на національних ринках капіталів більш
ніж ста країн світу і на європейському ринку.

Пост президента МБРР традиційно обіймає представник США. МБРР має дві
спеціалізовані філії. Одна з них — Міжнародна фінансова корпорація
(МФК), яка покликана фінансувати підприємства приватного сектора в
країнах — членах МФК. Корпорація надає позику на 15 років. Вона має
право безпосередньо брати участь в акціонерному капіталі підприємств, що
будуються або розширюються, з правом подальшого перепродажу акцій
приватним підприємцям.

Другою філією МБРР є Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Вона
спеціалізується на сприянні економічному розвитку найбільш відсталих
економічно країн світу наданням пільгового фінансування. Це
безвідсоткові кредити на 50 років з 10-річним пільговим періодом,
протягом якого стягуються тільки комісійні в розмірі 0,75 відсотка на
адміністративні витрати. 90 відсотків кредитів МАР надає країнам з
найнижчим рівнем життя.1

Шевепенко С. Д, Федів і І. Підприємництво і підприємницька діяль–Київ,
1997,-С. 38-39.

Банки економічно розвинених країн

Сучасний банк – це. як правило, акціонерне товариство, власний капітал
якого є основою для здійснення фінансових операцій.

До основних функцій банку належать: залучення і акумуляція тимчасово
вільних грошей, заощаджень населення і дохідів; видавання грошових позик
компаніям (торговим, промисловим, транспортним тощо), центральним і
місцевим органам державної влади, а також приватним особам; операції з
цінними паперами; здійснення грошових платежів і розрахунків у народному
господарстві; випуск кредитних грошей та інших засобів обігу (банкнотів,
чеків тощо); фінансові консультації, надання економічної інформації та
ряд інших операцій.

Займаючи важливе місце в господарському обороті, банки концентрують
фінансову і загальноекономічну інформацію для надання її своїм клієнтам.

Банки поділяються на універсальні та спеціалізовані. До універсальних
належать комерційні банки, що здійснюють численні види
кредитно-розрахункових операцій. Спеціалізованими є банки ощадні,
інвестиційні та ін.

Проводячи грошові розрахунки, надаючи кредити й інші види послуг, банки
мають можливість контролювати і впливати на всі галузі народного
господарства. Форми зв’язків банків з їхніми промисловими клієнтами
постійно вдосконалюються і ускладнюються. Нині, наприклад, банки широко
проводять трастові (довірчі) операції, лізинг, факторинг.

Сутність трастових операцій полягає в передаванні банкам їхніми
клієнтами функцій управління майном. При цьому довірителю гарантується
одержання стабільного доходу, а банк одержує право використання
додаткового капіталу для своїх активних операцій. Дохід банку від цих
угод визначається, як правило, у відсотках до прибутків клієнта. Значну
частину, капіталу, яким управляють за довіреністю, банки вкладають у
цінні папери промислових корпорацій.

Лізинг – це придбання банком майна (устаткування, комп ютерних центрів)
для здавання його в оренду користувачам.

Факторинг полягає в передаванні компанією, підприємством своєї
дебіторської заборгованості банку, який бере на себе зобов’язання
фінансування їх в міру потреби за допомогою кредиту та виконання усіх
їхніх фінансових зо-

бов”язань. Становить інтерес світова практика проектного фінансування
окремих цільових інвестиційних програм за допомогою як банківського
кредиту, так і внутрішніх ресурсів підприємств.

Акумулюючи кошти і заощадження населення, банки перетворюють їх на
позиковий капітал. Розрізняють вклади поточні, за якими вилучені кошти
можуть бути перераховані в будь-який час, і термінові, за якими
вилучення коштів можливе тільки після закінчення певного періоду.

У ході цих пасивних операцій банки формують свої основні ресурси. їх
утворюють кошти, залучені на вклади (депозити). До активних операцій
банків належать банківські кредити (позики), обмін векселів і операції з
придбання цінних паперів (інвестиційні фінансові операції). Дохід від
активних операцій, одержаний за надання кредитів, за мінусом відсотків,
виплачених на залучені кошти (вкладах), становить прибуток банків.

Розділ IV БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Банківська таємниця в Україні

У процесі виконання професійних повноважень банки оперують різною
інформацією. На схемі 7 представлена класифікація банківської
інформації.

Банківська інформація знаходиться в Україні відповідно до чинного
законодавства під охороною.

Банки в Україні гарантують таємницю операцій, рахунків та вкладів своїх
клієнтів і кореспондентів. Усі службовці банків зобов’язані зберігати
зазначену таємницю.

Довідки щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій
видаються цим організаціям, державним податковим інспекціям, а також у
випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам
прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду та
аудиторським організаціям.

Шевеленко С Д, Федів І. 1. Підприємство і підприємницька діяльність.-
Київ, 1997.- С. 39-40.

45

ВЛПКІВСЬКА ІНФОРМАЦІЯ

Статутні документи

Звітність банків за певний період

Керівництво банку і його організаційно-правова форма Зовнішнє обличчя
банку і його службовців Види і форми банківського обслуговування

Своєчасність і повнота виконуваних банком своїх обов’язків як кредитора

Кількість і склад клієнтів банку

Операції по рахунках кожного кліснта

Наявність кореспондентських -зв’язків банку Технічна оснащеність банку

У разі смерті власника вкладу відповідні довідки видаються особам,
зазначеним власником рахунку і вкладу в заповідальному розпорядженні,
державним нотаріальним конторам (у справах спадщини, що перебувають на
розгляді), а також іноземним консульським установам.

На розміщені в банках грошові засоби та інші цінності юридичних осіб і
громадян арешт може бути накладено тільки за рішенням судів і
постановами слідчих органів або арбітражних судів; стягнення на них може
бути звернено лише за виконавчими листами, виданими судами, за рішенням
арбітражних судів та іншими виконавчими документами, а у випадках,
передбачених законодавством, на вимогу державних податкових інспекцій.

На грошові засоби та інші цінності, що належать іноземним та міжнародним
організаціям і розміщені в банках, може бути накладено арешт або
звернено стягнення тільки на підставі рішень судів або арбітражних судів
у порядку, встановленому законодавством.

46

Конфіскацію грошових засобів та інших цінностей громадян може бути
здійснено на підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної
відповідно до закону постанови про конфіскацію майна.1

Банківська таємниця в зарубіжних країнах

У тому випадку, коли необхідно отримати в банках різних країн світу
майно, яке знаходиться за межами України слід знати, що цю проблему
можна вирішувати виходячи з таких принципів: перший – це наявність меж
спеціальної охорони банківської інформації; другий — існування
державно-правових домовленостей про взаємодію в правовій сфері (мова йде
про екстериторіальне значення правових норм і правозастосовчих рішень).2

Відомо, що практично в усіх країнах світу відомості про банківські
рахунки і операції – банківська таємниця. Це означає, що відомості про
рахунки можна отримати, як правило, тільки у випадках порушення
кримінальної справи стосовно тієї чи іншої особи. Розгляд цивільної
справи в багатьох країнах не дає підстав для передачі банком судовим
органам будь-яких відомостей, за виключенням тих ситуацій, коли банк сам
є зацікавленою стороною у справі. Така практика існує, наприклад, у
Німеччині і Франції.

Разом з тим ця практика не поширюється на рішення судів по цивільних і
господарських спорах. Якщо у відповідності з рішенням суду проводяться
санація або оздоровлення, чи застосовується інша форма повідомлення
боржника неплатоспроможним, то в таких випадках банки зо-бовязані дати
відповідні відомості. Це правило діє у Франції для проведення процедури
оздоровлення згідно з Законом від 25 січня 1985 р., а також у випадку
накладення арешту на майно відповідно до закону від 9 липня 1991 р.
(ст.47).3

1 Шевеленко С. Д.. Федів 1. І. Підприємство і підприємницька
діяльність.- Київ, 1997.- С. 36-37.

Перелік основних міждержавних угод і договорів ООН, Ради Європи, держав-
учасниць СМД, які мають значення для вирішення вказаних вище проблем
приведені в наступній книзі: Биленчук П. Д., Еркенов С. F., Кофанов А.
В., Транс-национальная преступность: состояние и трансформация: Учебное
пособне/Под ред. Акад. П. Д. Биленчука- К : Атака,- 1999-272 с.

Кристшн Г., Стуфяе Ж. Банковское право- М.: Финстатинформ,- 1996.-105.

47

У Німеччині, наприклад, обов’язок банку повідомити відповідну
інформацію, яка співвідноситься з процесом примусового виконання рішень
чи процесом про недієздатність і супроводжується обов’язком зробити
заяву про третіх осіб (боржників).

Серед інших органів, у Німеччині, які можуть вимагати в банку передачі
відомостей про рахунки, слід назвати ще податкові служби. Що ж
стосується поліції, то банки не передають їй ніякої інформації. Більш
того, у випадку незаконного запиту поліцією яких-неб^дь довідок можна
вимагати причиненого запитом збитку.

Трохи інакше вирішується ця проблема в країнах пре-цедентного права.
Наприклад, в Англії суд має право вимагати від банку надання копій
рахунків клієнта базуючись на справі Тошпіег проти №йпаІ ргоуісіаі Ьапк
(1924). Суд може не тільки сам вимагати ці відомості, але і зобов’язати
банк надати цю інформацію іншим представникам держави, наприклад,
податковим інспекторам.

У США ці правові відносини регулюються Законом про банківську таємницю
1970 р. і Законом про право на фінансову таємницю 1978 р., а також рядом
пізніше прийнятих законів з приводу наркотиків, відмивання грошей і т.
п. Ці закони, як правило, включені в так званий Кодекс законів США
(иітіесі 8(аіе Соде Аппоіаіесі), який представляє собою систематизований
збірник. Ці норми права зобов’язують банки належним чином вести облік
документів по рахунках клієнтів і повідомляти про угоди, які перевищують
суму в 10 тис. доларів.4

У світі є група країн де охорона банківської інформації розглядається як
одна з самих важливих задач банківського права, а тому отримати
які-небудь відомості з банку практично неможливо. Відомо, що в
Швейцарії, князівстві Ліхтенштейн, Австрії та Люксембурзі правовими
актами передбачається видача банківської інформації у випадку вчинення
злочину, а необгрунтована передача такої інформації тягне за собою
суворе кримінальне покарання банківських службовців (до 20 років
позбавлення волі).5

Гросман Р. К. Как вести де.іа с банками- М.: Международньїе отношения,
1996.-С. 59.

|*Го*ЬД ВапкгесЬі. МипсЬсл, 1994-С. 19.

4 УапітікгД. П. Осваиваем баншвское дело- М.: Юнити, 1996-С. 97.

ПошароА. М.. ПассетЖ. Г, Злшс К. X.. Дейми Ж. П Банковское право’ США.-
М.: Университет. Прогресе, 1992,- С. 547.

Гросман ?. К. Как вести дела с банками.- М.: Меж дународнне отношенн»,
1996.-С. 68.

48

У більшості країн ближнього зарубіжжя ця проблема вирішується практично
так само як в Україні й Росії.1

Інформацію про рахунки за межами України і арешт грошей на них, за
дорученням українських судів, можна проводити в процесі розгляду справи
в порядку виконання окремих процесуальних дій. Ці дії виконуються
відповідно до двосторонніх договорів про правову допомогу або відповідно
до Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р., Конвенції про
отримання за кордоном доказів по цивільних і торгових справах 1970 р. і
Конвенції про міжнародний доступ до правосуддя 1980 р.

Загальне правило для України складається з того, що передача судового
доручення для використання за кордоном виконується через Міністерство
юстиції України і Міністерство закордонних справ України.2

Існують також угоди про правову допомогу з рядом країн світу.3

Направлення доручень в межах СНД виконується через центральні органи
судової влади у відповідності з багатосторонньою конвенцією від 22 січня
1993 р.4

Сьогодні йде активний процес розробки механізму правового забезпечення
міжнародно-правової діяльності. Над даною проблемою працюють фахівці
різних галузей знань: юристи і економісти, фінансисти і підприємці.5

В цілому виконання на території іншої держави рішень українських судів
можливе за умови, що таке рішення вступило в законну силу, а при його
винесенні виконані процесуальні права особи стосовно якої винесене
рішення.

Опепник О. М. Основи банковского права.- Москва, Юристі, 1997.-

Биленчук П. Д. Еркенов С. F., Кофанов А. В. Транснациональная
престул-ность: состояние и трансформация: Учебное пособие/Под ред. Акад.
П. Д. Билен-чука- К.: Атика, 1999.-272 с.

4 Правові основи міжнародної діяльності МВС України,- Київ, 1997. Т.
1-2.

Олепник О. М. Основи банковского права.- Москва,: Юристі., 1997.-С. 237.

3 Україна на міжнародній арені. (Книга 1-2).- Київ, Юрінком Інтер,
1998,-736 с; Україна в міжнародно-правових відносинах. – Київ, Юрінком,
1996-

Вогуславский М. М. Международное частное право.- М.: Международньїе
(л-ношения, 1994.- С. 384.

49

Роїділ V ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Правове становище Центрального банку (Національного банку України)

В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих
«банків банків», які можна називати Центральним (або національним)
банком країни. Вважається, що Центральний банк повинен бути:

Єдиним емісійним центром, який має монопольне

право грошової емісії на території країни, який зберігає і

враховує національні золотовалютні резерви.

Банком уряду, зобов’язаним підтримувати державні

економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту

державного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

Органом стабільності національної грошової системи.

Кредитувати комерційні банки, коли в них не виста

чає коштів.

Органом банківського нагляду, який підтримує необ

хідний рівень стандартизації і професіоналізму в націо

нальній кредитній системі.1

Всім цим ознакам відповідає Національний банк України (НБУ).
Національний банк України представляє інтереси держави в центральних
банках других країн, міжнародних банках та фінансово-кредитних
організаціях.

Згідно Закону України «Про Національний банк України (1999 р.)
Національний банк України (далі – Національний банк) є центральним
банком України, особливим центральним органом державного управління,
юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації
якого визначаються Конституцією України та іншими законами України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного
банку – місто Київ.

1 Див.: Усоскин В. М. Современньїй коммерческий банк- М., 1994-

С.8-12.

2 Фінансове право-Харків, Консум, 1998-С. 410.

Закон України «Про Національний банк України» № 679-Х1У від 20 травня
1999 р.

50

Однією з важливих ознак Національного банку є його статний капітал.
Національний банк України мас статутний капітал, що є державною
власністю. Відповідно до чинного законодавства розмір статутного
капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може
бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування
статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при
необхідності – Державний бюджет України.

Економічна самостійність Національного банку забезпечується державою.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює
видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у
визначених цим законом випадках – також за рахунок Державного бюджету
України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є
об’єктом власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної
влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями
Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе
такі зобов’язання.

Національний банк не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші
банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім
випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва
в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку
із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Доходи і видатки Національного банку забезпечуються чітким виконанням
чинного законодавства і реалізацією на практиці його функцій.

Як відомо одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Планові доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі
його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен забезпечувати
можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених
Конституцією України та Законом «Про Національний банк України».

51

щ

І’июм і мім Національний («пік і» підсумками року у ріці

ІК.’14’НМЩСІШХ к|ІШІО|)ИОІИХ ДІІХОДІІІ ІШЛ КОШТОРИСНИМИ >ІИІ|Н|-

иіміі. шні’ртженнми 1141 поточний Гчоджсіний рік, ні її кип, до
Держшшоїч бюджету України наступного іи ті і ним року пошіивіп рішиціо
па нокригія дефіциту бюджету, и перевищення пиі|мі над доходами
відінкодовуєіься «і рахунок Державною бюджету України наступного ш ті
тим року.

Платвання і облік доходів ти видатків, а іакож форму-ваїшя фондів ти
речервів ІІаціоііаііі.ноіо банку здійснюються ііідно і положенням, що
«пверджусіі.ся Радою Національного банку України.

II ході реалїкіціі’своєї діяльності Національний банк ш-беімечу(
виконання таких функцій (основних і похідних).

Основна функцій. Відповідно до Конституції України основною функції ю
Національною банку г іабсшсчсння стабільності і ротової одиниці України.

На виконання сінні основної функції Національний банк сприяг дотриманню
стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень,
цінової стабільності.

Інші функції. Національний банк виконує такі функції:

відповідно до роїроблених Радою Національного

банку України Основних часад грошово-кредитної політики

виіначагта проводить ірошово-кредитну політику;

монопольно здійснює емісію національної валюти

України та орт анііує її обіг;

виступає кредитором останньої інстанції для банків і

ортаніювує систему рефінансування;

встановлює для банків та інших фінансово-кредитних

установ правила проведення банківських операцій, бухгалтер

ською обліку і чвігпості, іахисту інформації, коштів та майна;

органі човує створення та методологічно чабечпечує

систему грошово-кредитної і банківської статистичної ін

формації та статистики платіжного балансу;

6) вичначаг систему, порядок і форми платежів, у тому

числі між банками та фінансово-кредитними установами;

7)вичначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій,
створює, координує та контролює створення електронних платіжних часобів,
платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та часобів
чахисгу банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд; У) веде І’сєетр банків, їх
філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ,
чдійснює ліценчу-вання банківської діяльності та операцій у передбачених
яконами випадках;

складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та

прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках

інших держав, міжнародних банках та інших кредитних

установах, де співробітництво здійснюється на рівні цент

ральних банків;

здійснює відповідно до визначених спеціальним зако

ном повноважень валютне регулювання, визначає порядок

здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійс

нює валютний контроль за комерційними банками та іншими

кредитними установами, які отримали ліцензію Національно

го банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

забезпечує накопичення та зберігання золотовалют

них резервів та здійснення операцій з ними та банківськими

металами;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, ціно

вих та валютних відносин;

організує інкасацію та перевезення банкнот і монет

та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та пе

ревезення банкнот і монет та інших цінностей;

реалізує державну політику з питань захисту держа

вних секретів у системі Національного банку;

бере участь у підготовці кадрів для банківської сис

теми України;

здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері

в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Отже, слід підкреслити, що Національний банк України виконує надзвичайно
важливі державотворчі функції. Оскільки Національний банк є центральним
банком держави, її емісійним центром то він провадить єдину державну
політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці,
організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської
системи в цілому, визначає курс грошової одиниці стосовно валют інших
країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також
випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.

Національний банк створює державну скарбницю держави і організовує її
діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали
та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з
центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших
фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво
передбачене на рівні центральних банків.

53

Національний банк згідно з законодавством України нагромаджує
золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку,
здійснює операції з розміщенням їх (в тому числі в іноземних банках)
самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання
зовнішньоекономічних операцій.

Національний банк затверджує бланки та форму безготівкових депозитів
приватизаційних паперів, визначає умови зберігання, обліку та погашення
приватизаційних паперів, встановлює за погодженням з Кабінетом Міністрів
України порядок видавання приватизаційних паперів.

Національний банк України виконує такі операції:

-видає комерційним банкам кредити на певний термін за домовленістю з
позичальниками;

веде рахунки банків-кореспондентів і здійснює розра

хункове касове обслуговування комерційних банків та ін

ших кредитних установ;

купує та продає цінні папери, що випускаються дер

жавою;

-видає кредити банкам під заставу векселів та цінних паперів;

виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам

зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фі

нансовими та іншими міжнародними організаціями під за

ставу державного валютного фонду та іншого державного

майна України;

купує і продає іноземну валюту і платіжні документи

в іноземній валюті;

провадить операції з резервними фондами грошових

знаків;

здійснює інші операції відповідно до своїх функцій,

передбачених законодавством про банки і банківську дія

льність.

Національний банк організовує інкасацію та перевезення грошових знаків
та інших цінностей.

Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове
виконання державного бюджету країни. За рішенням Верховної Ради України
Національний банк може надавати Міністерству фінансів України кредит на
загальних умовах. Йому, однак, забороняється фінансувати дефіцит
державного бюджету. Водночас разом з комерційними банками він здійснює
обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов’язані з
розміщенням державних позик, їх погашенням та виплатою відсотків за
ними.

54

Національний банк видає нормативні акти з питань, що належать до його
повноважень. Нормативні акти Національного банку є обовязковими для всіх
банків, розташованих на території України. Він встановлює єдині правила
бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та
комп’ютеризації.

Національний банк дає дозвіл на створення на території країни
комерційних банків та їхню реєстрацію. Він веде Державну книгу
реєстрації банків. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з
часу їх реєстрації в Державній книзі реєстрації банків. Іноземні банки,
їхні філії та представництва можуть здійснювати банківські операції
тільки після їх реєстрації в Державній книзі реєстрації банків.

Національний банк має право відкривати свої представництва за кордоном.

Національний банк щороку, у квітні, подає Верховній Раді України звіт
про свою роботу, баланс своєї діяльності, зведений баланс банківської
системи держави. Річний баланс Національного банку, а також зведений
баланс банківської системи країни підлягають опублікуванню.

Верховна Рада України щороку за поданням Національного банку затверджує
розподіл його прибутку.

Національний банк та його установи (за винятком госпрозрахункових)
звільняються від сплати всіх видів податків, зборів і державного мита.

Керівні органи національного банку

До керівних органів Національного банку відносяться Рада НБУ і Правління
НБУ.

Вищим органом управління Національного банку є Рада Національного банку
України (далі – Рада Національного банку). Керівним органом
Національного банку є Правління Національного банку України (далі –
Правління Національного банку).

До основних повноважень Ради Національного банку відносяться виконання
найбільш важливих завдань у галузі банківської діяльності.

Рада Національного банку:

1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та
основних параметрів економічного та со-

Шеве.іенко С. Д., Федів І. І. Підприємництво і підприємницька
Діяльність.-Київ, 1999-С. 25-30.

55

ціадьного розвитку України розробляє і вносить для інформування до 15
вересня на розгляд Верховної Ради України Основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх виконанням;

здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики

України на стан соціально-економічного розвитку України

та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до

неї:

вносить рекомендації Правлінню Національного бан

ку в межах розроблених Основних засад грошово-кре

дитної політики стосовно:

— методів та форм прогнозування макропоказників еко

номічного і соціального розвитку України, а також грошо

во-кредитної політики;

-окремих заходів монетарного та регулятивного характеру та їх впливу на
економічний та соціальний розвиток України:

політики курсоутворення та валютного регулювання:

розвитку банківської системи та окремих норматив

них актів з питань банківської діяльності:

вдосконалення платіжної системи:

інших питань, віднесених законом до компетенції На

ціонального банку;

затверджує кошторис доходів та витрат Національно

го банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міні

стрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані

відомості про сальдо кошторису для включення до проекту

Державного бюджету України на наступний рік:

встановлює форми оплати праці працівників Націо

нального банку відповідно до законодавства України;

приймає рішення про зміну розміру статутного капі

талу Національного банку;

визначає аудиторську компанію для проведення ау

диторської перевірки Національного банку, розглядає а\ди-

торський висновок та затверджує бухгалтерський баланс

Національного банку, публікує в офіційних друкованих за

собах масової інформації щорічний баланс Національного

банку;

погоджує щорічно до 1 липня звіт про виконання ко

шторису Національного банку та розподіл прибутку за звіт

ний бюджетний рік:

затверджує Регламент Ради Національного банку;

10) має право застосування відкладального вето щодо

окремих рішень Правління Національного банку з питань,

віднесених до її компетенції;

56

І І)затверджує рішення Правління Національного банку про участь у
міжнародних фінансових організаціях, у капіталі банків та
фінансово-кредитних установ;

затверджує зовнішньоекономічні договори та інші

угоди, якщо відповідальність за останніми перевищує ста

тутний капітал Національного банку;

щорічно визначає для Національного банку:

– вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності;

-ліміти позабалансових зобов’язань;

-регуляцію щодо формування резервів, покриття збитків та порядок
відрахувань доходів до Державного бюджету України;

-вимоги щодо мінімального розміру золотовалютних резервів;

— інші показники, що характеризують спроможність

Національного банку відповідати за своїми зобов’язан

нями;

за поданням Голови Національного банку дає згоду

на призначення на посади та звільнення з посад членів

Правління Національного банку;

вносить рекомендації Кабінету Міністрів України

стосовно впливу політики державних запозичень та подат

кової політики на стан грошово-кредитної сфери України.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності
призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку,
членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку
діяльності окремих посадових осіб Національного банку, крім випадків,
визначених у пунктах 2 та 3 ст. 9 Закону «Про Національний банк
України».

У випадку неодноразового невиконання або неналежного виконання
Національним банком рішень Ради Національного банку, які є обов’язковими
згідно з цим Законом, Рада Національного банку має право звернутися до
Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій
та отримати вмотивовану відповідь.

Склад та формування Ради Національного банку визначений в ст. 10 Закону
України «Про Національний банк України». Згідно цієї статті Рада
Національного банку складається з чотирнадцяти осіб.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який мас
вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі
економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах
законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконав-

чої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за
фінансовою чи економічною тематикою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку, до
складу яких входить Голова Національного банку за посадою, шляхом
прийняття відповідного Указу.

Призначення членів Ради Національного банку проводиться Верховною Радою
України шляхом прийняття відповідної Постанови.

Особи, кандидатури яких підлягають затвердженню Верховною Радою України,
проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного
комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації
Верховній Раді України.

Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не
пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо
призначених членів Ради Національного банку.

Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років, крім
Голови Національного банку, який призначається на строк здійснення його
повноважень на посаді.

Припинення повноважень членів Ради Національного банку відбувається у
зв’язку із закінченням строку їх повноважень або достроково органом, що
їх призначив, у разі:

власного бажання, за умови подання письмової заяви;

припинення їх громадянства або виїзду за межі Украї

ни на постійне місце проживання;

-набрання законної сили обвинувальним вироком суду у вчиненні
кримінального злочину;

-смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або
визнання безвісно відсутньою.

Президент України звільняє членів Ради Національного банку, призначених
ним, шляхом прийняття відповідного Указу, але не раніше ніж через один
рік з дня призначення.

Верховна Рада України звільняє членів Ради Національного банку,
призначених нею, шляхом прийняття відповідної Постанови за поданням
профільного Комітету Верховної Ради України, але не раніше ніж через
один рік з дня призначення.

Повноваження Голови Національного банку як члена Ради Національного
банку достроково припиняються у зв’язку з його відставкою або при
звільненні його з посади за інших причин, визначених Законом «Про
Національний банк України».

58

ііж-ни Ради Національного банку здійснюють свої функ-,? на гпомааських
засадах. Членам Ради Національного Ланку компенсуються їх фактичні
витрати, понесені у івяз’ку із виконанням ними повноважень відповідно до
Не-гпаменту Ради Національного банку.

Внутрішні питання організації діяльності Ради Національного банку,
порядок діловодства та інші питання визначаються Регламентом, який
затверджується на її засіданні.

Розміщення та організаційно-матеріальне забезпечення Ради Національного
банку здійснюється Національним банком за рахунок його кошторисних
витрат.

У ст. II Закону «Про Національний банк України» визначено порядок роботи
Ради Національного банку.

Відповідно до зазначеної статті засідання Ради Національного банку
проводяться не рідше одного разу на квартал. А позачергові засідання
Ради Національного банку скликаються Головою Ради Національного банку за
його власною ініціативою або Радою Національного банку за наполяганням
не менше однієї третини від загальної кількості її членів. Члени Ради
Національного банку сповіщаються про засідання не пізніше як за п’ять
календарних днів до дня його проведення. Порядок підготовки позачергових
засідань Ради Національного банку визначається її Регламентом.

Важливо те, що засідання Ради Національного банку є правомочними за
наявності не менше восьми її членів.

Засідання Ради Національного банку веде Голова Ради Національного банку
України, а в разі відсутності – його заступник, відповідно до
Регламенту.

Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості
присутніх на засіданні членів Ради Національного банку. Кожний член Ради
Національного банку має один голос.

На засідання Ради Національного банку можуть бути запрошені керівники
центральних органів влади, представники суб’єктів підприємницької
діяльності, науковці та інші фахівці.

Члени Ради Національного банку можуть брати участь в роботі Правління
Національного банку з правом дорадчого голосу.

Стаття 12 цього Закону визначає правові засади діяльності Голови Ради
Національного банку та його заступників.

Голова Ради Національного банку та його заступник обирається Радою
Національного банку строком на три ро-

59

‘л

І-

ки. Відповідно до чинного законодавства Голова Ради Національного банку:

– організовує засідання Ради Національного банку і головує на засіданнях
Ради Національного банку;

-скликає позачергові засідання за своєю власною ініціативою або за
наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради
Національного банку;

-здійснює інші повноваження і функції відповідно до рішень Ради
Національного банку.

Заступник заміщає Голову Ради Національного банку в разі його
відсутності або неможливості ним здійснювати свої повноваження та
здійснює інші повноваження і функції відповідно до рішень Ради
Національного банку.

Звільнення Голови Ради Національного банку або його заступника протягом
строку його повноважень здійснюється:

— у зв”язку із закінченням строку його повноважень;

-за власним бажанням, за умови подання письмової заяви:

-у разі систематичного невиконання своїх обов’язків за станом здоров’я
протягом чотирьох місяців.

У разі припинення повноважень Голови Ради Національного банку або його
заступника вибори на цю посаду здійснюються у порядку, передбаченому
Законом «Про Національний банк України».

Матеріали засідань Ради Національного банку оформлюються у вигляді
протоколів та рішень і підписуються головуючим на її засіданні.

Рішення Ради Національного банку з питань, визначених пунктами 1. 4 – 12
ст. 9 цього Закону, є обов’язковими для виконання Правлінням
Національного банку.

Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням
Національного банку протягом п’яти робочих днів. За результатами такого
розгляду Правління Національного банку зобов’язане надіслати Раді
Національного банку вмотивовану відповідь.

Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність
Правління Національного банку.

У разі коли Рада Національного банку застосовує від-кладальне вето щодо
окремого рішення Правління, таке рішення набирає чинності лише при його
підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління
Національного банку не пізніше п’ятиденного строку від дня застосування
такого вето. Якщо протягом такого строку зазначене рішення не
підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління
Національного

60

банку, таке рішення вважається таким, що не набрало чинності. У разі
коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту
застосування відкладального вето щодо нього, таке рішення зупиняється
від такого моменту до його підтвердження двома третинами від загальної
кількості членів Правління Національного банку у зазначені строки.

Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків,
коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю
відповідно до закону.

Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну,
банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв’язку зі
здійсненням ними їх повноважень відповідно до Регламенту.

Функції Правління Національного банку визначено у ст. 14 Закону «Про
Національний банк України».

Правління Національного банку згідно з Основними засадами
грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та
інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію
грошово-кредитної політики, організує виконання їхніх функцій відповідно
до ст. 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю
Національного банку.

Згідно ст. 15 Закону «Про Національний банк України» Правління
Національного банку має такі повноваження: 1) приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів, не

обхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної

політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національ

ного банку з цих питань та необхідності забезпечення ста

більності і купівельної спроможності національної валюти;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банк

нот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

про встановлення економічних нормативів для банків

та фінансово-кредитних установ;

про розмір та порядок формування обов’язкових ре

зервів для банків та фінансово-кредитних установ;

про застосування заходів впливу до комерційних бан

ків та фінансово-кредитних установ;

про встановлення лімітів операцій на відкритому рин

ку, які здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, при

датних для забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської

системи України; ….

про створення та ліквідацію підприємств, установ На

ціональної о банку;

про участь у міжнародних фінансових організаціях, у

капіталі банків та фінансово-кредитних установах за пого

дженням з Радою Національного банку;

про подання на затвердження Раді Національного

банку міжнародних договорів та інших угод, якщо відпові

дальність за останніми перевищує статутний капітал Наці

онального банку;

про купівлю та продаж майна для забезпечення діяль

ності Національного банку;

подає на розгляд Раді Національного банку річний

звіт Національного банку, проект кошторису доходів та ви

трат на наступний рік та іншу бухгалтерську і статистичну

інформацію щодо діяльності Національного банку та бан

ківської системи України на вимогу Ради Національного

банку;

визначає організаційні основи та структуру Націо

нального банку, затверджує положення про структурні під

розділи та установи Національного банку, статути його

підприємств, порядок призначення керівників підрозділів,

підприємств та установ;

затверджує штатний розпис Національного банку;

встановлює порядок надання ліцензій на ведення

банківських операцій, а також інших ліцензій у випадках та

за процедурою, передбачених законом;

видає нормативні акти Національного банку;

затверджує Регламент Правління Національного

банку;

виконує функції, передбачені статтями 3, 23, 28, 60 і

64 Закону «Про Національний банк України», та інші фун

кції, що випливають із основної мети діяльності Націо

нального банку.

Склад Правління Національного банку визначається в ст. 16 чинного
законодавства. Правління Національного банку очолює Голова Національного
банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку
затверджується Радою Національного банку за поданням Голови
Національного банку. А заступники Голови Національного банку входять до
складу Правління Національного оанку за посадою.

Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку
визначається його Регламентом.

62

У ст 18 Закону «Про Національний банк України» ви значений чіткий
порядок призначення на посаду та звіл^ нення з посади Голови
Національного банку

За Конституцією України Голова Національного банку призначається на
посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю
від конституційного складу Верховної Ради України строком на п’ять років

У разі незатвердження Верховною Радою України кандидатури,
запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним
банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом
України «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких
призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України
або Верховна Рада України за поданням Президента України». Одна
кандидатура може вноситись не більше двох разів.

Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України
шляхом прийняття відповідної Постанови у таких випадках:

закінчення строку повноважень;

набрання законної сили обвинувальним вироком суду

у вчиненні кримінального злочину;

3)у зв’язку з заявою про відставку за політичними або особистими
причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом
України;

смерті або на підставі рішення суду про оголошення

особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

припинення громадянства або виїзду за межі України

на постійне місце проживання;

за поданням Президента України в межах його консти

туційних повноважень.

Стаття 19 Закону «Про Національний банк України» визначає обов’язки та
повноваження Голови Національного банку:

керує діяльністю Національного банку;

діє від імені Національного банку і представляє його

інтереси без доручення у відносинах з органами державної

влади, з банками, фінансовими та кредитними установами,

міжнародними організаціями, іншими установами і органі

заціями;

головує на засіданнях Правління Національного

банку;

підписує протоколи, постанови Правління Націо

нального банку, накази та розпорядження, а також угоди,

що укладаються Національним банком;

63

розподіляє обовязки між заступниками Голови На

ціонального йанку;

вилає розпорядчі акти, ооов язкові до виконання усі

ма службовцями Національного банку, його підприємства

ми, установами;

приймає рішення з інших питань, що стосуються дія

льності Національного банку, крім віднесених до виключ

ної компетенції Ради Національного банку та Правління

Національного банку відповідно до цього Закону;

одноосібно несе відповідальність перед Верховною

Радою України та Президентом України за діяльність Наці

онального банку.

Стаття 20 Закону визначає кількісний склад Заступників Голови
Національного банку.

Згідно Закону Голова Національного банку має одного першого заступника
та двох заступників, які призначаються та звільняються ним за
погодженням з Радою Національного банку.

Законодавчо в ст. 21 регламентується порядок призначення та звільнення
директорів департаментів. Директори департаментів Національного банку
призначаються та звільняються з посади Головою Національного банку
відповідно до законодавства України про працю.

Організаційні основи та структура Національного банку

Статтею 22 Закону «Про Національний банк України» визначені структура та
організаційні основи Національного банку.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії
(територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний
двір, фабрика банкнотного паперу. Державна скарбниця України, Центральне
сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й
інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення
діяльності Національного банку.

Національний банк у межах, визначених законодавством, самостійно вирішує
питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних
підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує
їх статути та положення.

64

Для інкасації та охорони цінностей та об’єктів Національний банк має
відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю.

у ст. 23 Закону «Про Національний банк України» пе-оедбачасться
особливий статус філій.

Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу
юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені
Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і
функції філій Національного банку визначаються Положенням, ідо
затверджується Правлінням Національного банку.

Грошово-кредитна політика

Стаття 24 Закону «Про Національний банк України» чітко визначає Основні
засади грошово-кредитної політики в Україні.

Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних
критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми
економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального
розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники
обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту
державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового
балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями
грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком
на наступний рік і на більш тривалий період.

Грошово-кредитна політика в Україні має арсенал своїх засобів та
методів.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є
регулювання обсягу грошової маси через:

визначення та регулювання норм обов’язкових резер

вів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

процентну політику;

‘ Докладно див. Ющенко В. А. Монетарна політика України: результати
>;:[>спєістиви // Вісник Національного банку України.- Київ, 19%, № 4.-

рефінансування комерційних банків:

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку:

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Норми обов’язкових резервів. Національний банк встановлю*- банкам та
іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування
коштів. При цьом\:

розмір обов”язкових резервів встановлюється єдиним

для банків та фінансово-кредитних установ в процентному

відношенні до загальної суми залучених банком коштів в

націон&іьній та іноземній ваіюті;

для різних видів зобов’язань можуть встановлювати

ся різні норми обов’язкових резервів:

рішення про підвищення норм резерву набирає чин

ності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Процентні ставки. Національний банк встановлює порядок визначення
облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Управління золотовалютними резервами. Національний банк забезпечує
управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні
інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках
з метою впливу на курс національної валюти шодо іноземних валют і на
загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Операції відкритого ринку, Операціями відкритого ринку Національного
банку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, власних зобов’язань
Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених
Правлінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних
паперів та боргових зобов’язань.

Регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк відповідно
до законодавства України про зо-внішньоекономічн> діяльність та систему
валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт
капіталу.

Кошти Державного бюджету України, Кабінет Міністрів України зобов’язаний
зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у
Національному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України
визначаються договором між Національним банком та Державним
казначейством України.

Управління готівковим грошовим обігом

Відомо що одним із основних атрибутів банківської дійсності є грошова
одиниця. Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.

Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і
використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.

Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними
металами не встановлюється.

У статті 33 Закону України «Про Національний банк України» сформульовані
конкретні Повноваження Національного банку щодо організації готівкового
грошового обігу.

Дія забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний
банк здійснює:

виготовлення та зберігання банкнот і монет;

створення резервних фондів банкнот і монет;

встановлення номіналів, систем захисту, платіжних

ознак та дизайну грошових знаків;

встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і

монет;

встановлення правил випуску в обіг, зберігання, пе

ревезення, вилучення та інкасації готівки;

6)визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших
фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони
приміщень банківських установ.

Емісія. Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної
монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному
банку.

Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків -банкнот
(паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і
монет зазначається в рахунках Національного банку як його пасив.

Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку
України і забезпечуються всіма його активами.

Обіг банкнот і монет. Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є
єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається
усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій

3- 67

території України за всіма видами платежів, а також для «рахування на
рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Курс гривні. Національний банк встановлює офіційний курс гривні до
іноземних валют та оприлюднює його.

Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк
використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери,
встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти
регулювання грошової маси в обігу.

Конвертованість гривні. Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на
іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до
законодавства України про валютне регулювання.

Національний банк не може обмежувати права суб’єктів валютного ринку на
здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Порядок заміни зношених і пошкоджених банкнот і монет. Зношені і
пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються безоплатно на
нові грошові знаки Національним банком та комерційними банками України
без обмежень щодо сум та строків такої заміни.

Особливості і порядок визначення платіжності грошових знаків, а також
порядок обміну зношених і пошкоджених грошових знаків встановлюються
Національним банком.

Вилучення з обігу банкнот і монет. Національний банк, комерційні банки
України зобов’язані вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають
необхідних ознак платіжності, грошові знаки (банкноти, монети).

Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національним
банком і регулюється відповідними нормативними актами.

Національний банк та комерційні банки не зобов’язані відшкодовувати
знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали
недійсними, банкноти та монети.

Національний банк офіційно повідомляє через засоби масової інформації
про вилучення з обігу грошових знаків України (банкнот, монет).

Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених
грошових знаків тягне за собою відповідальність відповідно до
законодавства України.

68

Організація розрахунків та бухгалтерського обліку

Регулювання розрахунків. Національний банк встановлює правила, форми і
стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в
економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і
електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків,
дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за
допомогою електронних документів.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківсь-ких розрахунків
через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків
через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та їх власні
розрахункові системи.

Регулювання бухгалтерського обліку. Національний банк встановлює
обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та
правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають
вимогам законодавства України.

Операції Національного банку

Згідно статті 42 Закону «Про Національний банк України», Національний
банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює
такі операції:

1) надає кредити комерційним банкам та іншим фі

нансово-кредитним установам для підтримки ліквідності І.2.’ Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями Узагальнення літературних джерел дозволяє зробити висновок, що валюта і валютні цінності можуть бути класифіковані на чотири основні групи: І) іноземна валюта; 70 цінні напери в іноземній валюті; дорогоцінні метали; природне дорогоцінне каміння. Детальніше показана класифікація на схемі 8. 1 ВАЛЮТА ВАЛЮТНІ ЦІННОСТІ І ІНОЗЕМНА ВАЛЮТА Це грошові знаки у вигляді банкнот, казначейські білети, монети, які знаходяться в обігу і являються законними платіжними засобами у відповідній іноземній державі або групі держав. ЦІННІ ПАПЕРИ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ Це платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви і т. п), фондові цінності (акції, облігації) та інші боргові зобов'язання, які виражені в іноземній валюті ДОРОГОЦІННІ МЕТАЛИ Золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, рутеній і осмій) в любому вигляді і стані, за винятком ювелірних та інших побутових виробів, а також лому таких виробів ПРИРОДНЕ ДОРОГОЦІННЕ КАМІННЯ Це алмази, рубіни, ізумруди, сапфіри і олександрити в сирому і обробленому вигляді, а також перли, за винятком ювелірних та інших побутових виробів з цього каміння і лому таких виробів Сгоиа 8. Чинне законодавство всебічно регламентує правові засади діяльності національного банку щодо операцій з валютними цінностями. Повноваження в сфері валютного регулювання. Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать: 1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій; 71 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту. Організація валютного ринку. Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Дисконтна та девізна валютна політика. Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування грошової одиниці України до іноземних валют. Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Структура золотовалютного резерву. Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів: - банківське золото; - спеціальні права запозичення; - резервна позиція в МВФ; - іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; - цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; -будь-які інші визнані міжнародно резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. Поповнення та використання золотовалютного резерву. Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом: 1) купівлі банківського золота та іноземної валюти; 2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами; 72 1) залучення Національним банком валютних коштів міжнародних фінансових організацій, центральних бан-ч іноземних держав та інших кредиторів. ^ Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі: 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 😉 витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов"язань резидентам і нерезидентам України. Зберігання золотовалютного запасу. Національний банк с єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів. інших коштовностей, що належать державі. Позареалізаційні валютні доходе та збитки. Доходи та збитки Національного банку, пов'язані зі зміною оцінки активів і пасивів, представлених у вигляді банківського золота та іноземної валюти, спеціальних прав запозичення, у зв'язку зі змінами к\рс\ іноземних валют та ціни золота враховуються і компенсуються у такому порядку: чисті валютні доходи та збитки збалансов\ ються від повідною сумою на спеціальному резервному рахунку пе реоцінки валютних резервів у балансі Національного банку; зазначені чисті доходи та збитки не враховуються при розрахунку річного доходу Національного банку. Взаємовідносини з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України Підзвітність. Національний банк піазвітнин Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає: призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за подан ням Президента України; призначення та звільнення Президентом України по ловини складу Ради Національного банку; 73 призначення та звільнення Верховною Радою Украї ни половини складу Ради Національного банку; доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; надання Президенту України та Верховній Раді Ук раїни двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Гаранти' невтручання. Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом «Про Національний банк України». Надання кредитів державі. Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Банківське регулювання і банківський нагляд У ст. 55 Закону «Про Національний банк України» чітко визначається мета та сфера банківського нагляду. Головна мета банківського регулювання і нагляду -безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. 74 Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків, а також інших фінансово-кредитних установ у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів. Нормативно-правові акти Національного банку. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які с обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. Доступ до інформації. Для здійснення своїх функцій Національний банк мас право безоплатно одержувати від банків та інших фінансово-кредитних установ інформацію про їх діяльність відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право отримувати необхідну інформацію від органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання усіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Економічні нормативи. З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків та інших фінансово-кредитних установ Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлю»: для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за 75 пшиками пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам (пов'язаним особам), наданням веіиких кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Резерви забезпечення ризиків. Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших фінансових ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України. Визначення професійної придатності. Національний банк визначає своїми нормативно-правовими актами професійні вимоги до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків та фінансово-кредитних установ і має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття зазначених посад. Якщо банк, інша фінансово-кредитна установа або працівник, щодо якого пред'явлено вимогу про звільнення з посади, не згодні з цією вимогою, вони можуть бути оскаржені в суді у двотижневий строк. У цьому разі виконання вимоги про звільнення зупиняється до винесення судом рішення. Повноваження щодо здійснення наглядових та регулятивних функцій. Наглядові та регулятивні функції Національного банку, встановлені Законом «Про Національний банк України», можуть здійснюватися ним безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду. Національний банк здійснює свої наглядові та регулятивні функції шляхом реалізації таких повноважень: здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також пере вірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, інших фінан сово-кредитних установ та ліцензуванні банківських опера цій; може вимагати від банків та інших фінансово- кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів 76 (У*" учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення; 3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи з правом дорадчого голосу. Національний банк пред'являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ, отримує висновки належних аудиторських організацій про результати діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ. Заходи впливу. У разі порушення банком, іншою фінансово-кредитною установою банківського законодавства, нормативних актів Національного банку, проведення ризикових операцій, що загрожує їх платоспроможності та інтересам вкладників і кредиторів, Національний банк застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу відповідно до законодавства з метою захисту кредиторів та вкладників. У разі невиконання у встановлений Національним банком строк вимог щодо усунення порушень Національний банк має право застосовувати такі заходи впливу: накладати штраф на керівників банків та інших фі нансово-кредитних установ у розмірі до ста неоподаткову ваних мінімумів доходів громадян; накладати на банки та інші фінансово-кредитні ус танови штрафи відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого ста тутного фонду; відстороняти керівництво (голову правління та голо вного бухгалтера) від управління банком та іншою фінан сово-кредитною установою і призначати тимчасову адміні страцію; зупиняти дію ліцензії на здійснення окремих банків ських операцій на строк до одного року. У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів або доходів і настан ня неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кре дитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, інших доку ментів чи активів, Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та при йняття рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора. * Обмеження вимог Національного банку. Національний банк не має права вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ виконання операцій та інших дій. не передбачених" законами України та нормативними актами Національного банку. Контрольні та ліцензійні функції Національного банку України Контрольні функції Національного банку України. Національний банк здійснює контроль за додержанням банками банківського законодавства України, економічних нормативів, шо встановлюються відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та власних нормативних актів. У разі порушення банківського законодавства та економічних нормативів Національний банк дає комерційному банку розпорядження, обов'язкові для виконання. При невиконанні розпоряджень Національного банку, систематичному порушенні встановлених нормативів (неподанні чи поданні недостовірної звітності, збитковій діяльності, виникненні становища, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, чиненні перешкод антимо-нопольним діяч чи праву клієнта вільно вибирати банк) Національний банк має право: -ставити перед засновниками комерційного банку питання про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення такого банку, його реорганізації чи припинення діяльності; - підвищувати норми обов'язкових резервів; -призначати тимчасов> адміністрацію для управління

банком на період фінансового оздоровлення;

-стягувати грошовий штраф у розмірі доходу, одержаного в результаті
неправомірних дій комерційного банку;

– виключити комерційний банк з Державної книги реєс

трації банків.

Рішення Національного банку України, пов’язані з контролем за
банківською системою держави, можуть бути оскаржені комерційними банками
в суді.

Здійснення операцій в іноземній валюті. Національний оанк України видає
ліцензії на здійснення операцій в 1%

іноземній валюті в країні та за кордоном на підставі клопотання
комерційного банку залежно від готовності банку до їх проведення.

Службовці Національного банку

У ст. 64 Закону «Про Національний банк України» визначені правові основи
статусу працівників Національного банку.

Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові
обов’язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального
захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про
державну службу».

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал
Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо
беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають
посади, передбачені штатним розписом.

Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них
застосовуються норми Закону України «Про державну службу.

Питання функціонування державної служби у Національному банку та
класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до
законодавства України.

Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам
першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги
присвоюються Головою Національного банку.

До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять
працівники, обов’язки яких безпосередньо не пов’язані із виконанням
функцій Національного банку.

Розмір оплати праці службовців Національного банку встановлюється
Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України
«Про державну службу».

Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку
встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм
законодавства про оплату праці.

Заборонена діяльність. Голова Національного банку, його заступники,
члени Правління Національного банку та інші службовці Національного
банку згідно із переліком

Шевеяенко С. Д, Федів І. І. Підприємство і підприємницька
діяль-ністі.-Київ, 1997.-С. 35-36.

79

посад затвердженим Правлінням Національного банку, не можуть бути
народними депутатами України, членами Уряду України, займатися
підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім
викладацької, наукової та іншої творчої діяльності.

Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів
та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних
установ.

Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління
Національного банку та іншим службовцям Національного банку
забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ,
за винятком Національного банку.

Збереження таємниці. Службовцям Національного банку забороняється
розголошувати інформацію, що становить службову таємницю або мас
конфіденційний характер і стала відома їм у зв’язку з виконанням
службових обов’язків, і в разі припинення роботи в Національному банку,
крім випадків, передбачених законодавством України.

Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу

Визначення звітності. Національний банк з метою виконання регулювання та
наглядових функцій визначає форми звітності та порядок її складання, які
є обов’язковими до виконання усіма суб’єктами господарювання, в тому
числі:

1)для банків та фінансово-кредитних установ, розташованих на території
України (резидентів і нерезидентів),- для складання грошово-кредитної і
банківської статистики;

2) усіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів)
– для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного
контролю.

Надана банками та іншими суб’єктами підприємницької діяльності
інформація розголошенню не підлягає, крім випадків, передбачених
законодавством України.

Вимоги ст. 67 Закону «Про Національний банк України» не стосуються
зведеної статистичної інформації, яка підлягає відкритому опублікуванню
Національним банком.

Публікації. З метою забезпечення гласності з питань банківської
діяльності та статистики платіжного балансу Національний банк:

п публікує в друкованих органах Верховно! Ради ‘(•„;’та Кабінету
Міністрів України щор.чнии та квар-«Гні баланси Національного банку;

2) видає щомісячний статистичний бюлетень та журнал «Вісник
Національного банку України»;

Опублікує в офіційних виданнях поточну банківську інАормацію, інформацію
з питань грошово-кредитної та банківської статистики, яка не належить до
державної та банківської таємниці;

4) надає для опублікування інформацію з питань гро-шово-кпедитної і
банківської статистики та статистики платіжного балансу відповідно до
міжнародних договорів.

Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації
визначається Державним комітетом статистики України відповідно до
законодавства України.

Власником зведеної інформації з питань грошово-кредитної та банківської
діяльності є Національний банк, який встановлює режим доступу до неї
відповідно до законодавства України. Використання офіційної банківської
інформації іншими органами для широкого публікування можливе лише з
дозволу Національного банку або з посиланням на джерело її офіційного
опублікування.

Аудит Національного банку

Внутрішній аудит. Національний банк контролює діяльність своїх
структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту, який
здійснюється ревізійним управлінням Національного банку, безпосередньо
підпорядкованим Голові Національного банку.

Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних
підрозділів Національного банку проводяться не рідше одного разу на рік.

Зовнішній аудит. Рада Національного банку не пізніше 1 листопада
звітного року приймає рішення про аудит Національного банку і визначає
аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки
звіту і подання аудиторського висновку. Національний банк зобов’язаний
відповідно до укладеного з аудиторською фірмою договору надавати
звітність та інформацію, необхідну для проведення аудиторської
перевірки.

анЛ-^аСТИНІ Руху Коштів ДеРжав”ого бюджету України, аналізу виконання
кошторису фінансову перевірку Національного банку здійснює Рахункова
палата

Особливі положення діяльності Національного банку

Статтею 71 Закону “Про Національний банк України,; визначаються
конкретні обмеження діяльності Націонаіь-ного банку.

Національному банку забороняється:

бути акціонером або учасником банків та інших під

приємств, установ;

здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що

пов’язані із забезпеченням діяльності Національного банку

та його установ;

здійснювати торговельну, виробничу, страхову та

іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного

банку.

Обмеження, встановлені частиною першою цієї статі, не стосуються:

набуття з метою покриття заборгованості Національ

ного банку будь-яких прав та активів за умови їх відчужен

ня в найкоротший строк;

випадків, передбачених ст. 42 цього Закону:

участі у капіталах інших підприємств, установ, шо

забезпечують діяльність Національного банку.

Крім того для Національного банку визначається конкретний податковий
режим.

Національний банк сплачує податки відповідно до законів України з питань
оподаткування.

Таким чином, слід підкреслити, шо Національний банк України має
особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями.
Нормативні акти, які видає Національний банк, обов’язкові для всіх без
виключення органів держави і органів місцевого самоврядування. Значне
розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам
самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають
нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі
будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах
Національного банку України. Державне регулювання відносин, шо виникають
з діяльності банків, набуває форми обов’язкових приписів, шо містяться у
нормах різних галузей права.

Відносини, шо виникають з діяльності банків, являють собою синтез
фактичних і юридичних відносин. Юридичним змістом цих відносин є
суб’єктивні юридичні права і

82

обов’язки їх учасників – банків та клієнтури. З одного боку ці відносини
– належна кредитній установі міра дозволеної поведінки – надання
кредитів різних видів і стягнення пла ти (%) за них у відповідності з
кредитною угодою в межах” дозволених Національним банком України, а з
другого бо’ ку – приписана другій стороні – одержувачу позички і
забезпечена можливістю державного примусу (примусового стягнення,
збільшення плати за позичку, реалізацією належного позичальнику майна і
зарахування коштів на погашення боргу) міра необхідної поведінки
(одержання позички і своєчасне повернення її), якої повинний
додержуватися позичальник в інтересах кредитора. Кредитні відносини в
основному є договірними і регулюються, природно, нормами цивільного
права. Однак навряд чи можливо відносини в галузі кредитування з участю
банку відносити тільки до цивільно-правових. Цивільно-правовий метод
регулювання суспільних відносин характеризується рівністю суб’єктів, їх
диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин. У
кредитних правовідносинах чітко визначається ініціативність – бажання
суб’єкту підприємництва одержати позичку в банку на умовах, які
виставляє кредитор, але немає диспозитивності – юридичної свободи
(можливості) позичальника здійснити правосуб’єктність за своїм розсудом.

Банківська позичка надається на підставі угоди, в якій точно фіксується
воля сторін. Одержувач позички – клієнт банка не підпорядкований
кредитору, але їх права неоднакові. У банка-кредитора фактично
знаходяться всі права, а на клієнті лежать обов’язки точного дотримання
приписів кредитора. Виконання умов кредитора гарантоване, бо позичка
видається під забезпечення. У цивільному праві угода виконує і захисну
функцію, оскільки сторони повинні точно дотримуватися умов угоди.
Кредитна угода захищає права кредитора — у випадку неповернення
простроченої заборгованості банк може примусово повернути борг і
стягнути підвищену плату. А позичальник може тільки відмовитися від
укладення угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах немає, тому
кредитна угода банка і позичальника є специфічною формою взаємовідносин
комерційного банку і суб”єкта підприємництва.

Відносини, які виникають з діяльності кредитних установ, є однією з форм
соціальних відносин і визначаються волею і свідомістю учасників. Хоча
вони виникають за волевиявленням позичальників і оформлюються кредитною
угодою, але мають владно-організаційну основу. Правила Національного
банку України, які регламентують прове-

•іення опсмиііі мо рахунках в кредитних установах, вкачують то поїш
відкриваються: а) дня зберігання коїшін; б) тія проведення операцій за
розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в)для здійснення
контролю’» ?101-риманням чинного законодавства при утворенні,
реорганізації чіквідації підприємств будь-якої форми власності і видів
діяльності, при відкритії і закритті рахунків і повсякденного контролю
за фінансово-господарською діяльністю клігнтів – власників рахунків. І
Іричому контроль ‘.здійснює комерційний банк. Державна податкова
інспекція, контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю
комерційного банку спостерігає Національний банк України.

Згідно з інструкцією Національного банку України «Про відкриття рахунків
у національній та іноземній валюті» рахунки в банках відкриваються на
умовах цієї інструкції і угоди на відкриття і обслуговування
банківського рахунку. Відносини, які виникають між установами банків і
власниками рахунків, характеризуються так; 1) сторони (банк і суб’єкт
підприємництва) зобов’язані при дотриманні законних і договірних умов і
вимог вступити в ці відносини: 2) установа перед відкриттям рахунку
суб’єкту підприємництва або установі здійснює контрольні функції,
перевіряючи иравосуб’ектність заявника; 3) зміст відносин чітко
регламентовано чинними нормативними актами.

Виникнення відносин з приводу відкриття розрахункового, поточного,
бюджетного рахунків зв’язане з поданням заяви в банк організацією
будь-якої форми власності, але не тому, що вона цього дуже бажає і
робить пропозицію банку вступити у договірні відносини, а тому, що в
силу закону вона не мас права тримати кошти понад суми (ліміту),
установленої комерційним банком, в своїй касі. Після подання заяви для
відкриття рахунку організацією кредитна установа перевіряє юридичну
особу організації і наявність документів, необхідних для відкриття
рахунку, і після цього дає згоду на його відкриття. Права і обов’язки
власника рахунку і кредитної установи визначаються нормативними актами
Національного банку України, а відповідальність за порушення цих актів –
Указом Президента України.

Норми цих актів мають суто імперативний характер, який не дозволяє
сторонам поступати за своїм волевиявленням, і є фінансово-правовими.
Відносини, які врегульовані цими нормами, є фінансово-правовими. Після
відкриття рахунку в банку ні банк, ні його клієнт – власник рахунку не
мас права змінювати приписів, які містяться в нормативних актах.

«ід*

Таким’

Відкриття рахунку в банку юридичною особою – суб’єктом підприємницької
діяльності є передумовою для виникнення цивільно-правових відносин,
пов’язаних з розрахунками по його основній діяльності, а також дас
можливість бути учасником кредитних відносин з банком. Відносини,
пов’язані з розрахунками між юридичними особами і громадянами,
регулюються інакше, ніж відносини, що виникають з приводу відкриття
рахунку в кредитній установі. Ці відносини відрізняються і методами
правового регулювання (договірні, при рівності сторін) і суб’єктним
складом. В цих відносинах можуть брати участь не два, а три та, як
правило, при іногородніх розрахунках,- чотири суб’єкти. Між
постачальником і покупцем існують цивільно-правові відносини. Для
виконання договірних умов вони повинні здійснювати взаємні розрахунки за
встановленими правовими формами. Таким чином, при розрахунках через
банки виникає складне коло цивільно-правових (договірних) і
фінансово-правових відносин. Договірні відносини регулюються
цивільно-правовими нормами і вивчаються в курсі цивільного права,
фінансово-правові – у курсі фінансового права.

Фінансово-правові норми чинного законодавства визначають правові основи
(порядок утворення і компетенцію) діяльності комерційних банків, які ми
розглянемо в наступному розділі.

Розділ VI ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ І ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ
БАНКІВ УКРАЇНИ

Правові засади контролю Національного банку за діяльністю комерційних
банків

Розглянуті в попередньому розділі концегпуальні засади діяльності
Центрального банку держави свідчать, що Національний банк України
виступає немов би посередником мгГдержавою і комерційними банками. Вш
засобами, якГмає в своєму розпорядженні, спираючись на Конституцію і
законодавство, втілює в життя економічну політику

У • Кпнсум 1998-С. 408-409. 1 Фінансове право- X.. Консум, і?

пргокави Як орган виконавчої’ влади з особливими функціями Національний
банк України реалізує державне управління в банківській системі країни,
контролює порядок створення комерційних банків, здійснює нагляд за їх
діяльністю не втручаючись в їх оперативну діяльність.

Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний
банк України», дають вихідні положення для формування комерційних банків
та визначають коло їх повноважень. В основу формування комерційних
банків також закладаються Закони України «Про підприємства в Україні»,
«Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про
обмеження монополізму» і нормативні акти Національного банку України:
Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків від
27.03.1996 р. зі змінами від 23.07.1996 р.; Положення про порядок
ліцензування банків в Україні від 27.03.1996 р. і змінами від 23.07.1996
р., Положення НБУ про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних
осіб — акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки
правильності формування статутних фондів комерційних банків від
21.II.1996 р.

Національний банк України ліцензує діяльність комерційних банків і
реєструє їх статути. Утворювати банки можуть українські та іноземні
юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім рад місцевого
самоврядування усіх рівнів, їх виконавчих органів, державних
підприємств, політичних, профспілкових організацій і об’єднань, партій,
громадських фондів.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір фонду
акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок
власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і
створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів
інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити тільки у національній валюті.
Не можна робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і
заставних коштів.

Для формування статутного фонду відкривається тимчасовий рахунок за
місцем знаходження акціонерного

Комерційні банки вважаються створеними і одержують статус юридичної
особи після реєстрації Національним банком України. Реєстрація
проводиться у відповід-86

пості і «Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних
банків», затвердженим Правлінням Національного банку 27.03.1996 р. зі
змінами, внесеними

-1.07.1996 р.’

Комерційний банк – основа кредитно-фінансової системи (вітчизняний та
світовий досвід)

Банківська система — одна із найважливіших і невід’» м-них структур
ринкової економіки. Розвиток банків і товарного виробництва тісно
переплітався на протязі історії. При цьому, банки виконуючи грошові
розрахунки, кредитуючи господарство, виступаючи в ролі посередників
перерозподілу капіталів, суттєво підвищують загальну ефективність
виробництва та впливають на ріст економіки в цілому.

Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банківська
система в Україні є дворівневою і складається з Національного банку
України та комерційних банків, в тому числі Зовнішньоекономічного банку
України, республіканських та інших комерційних банків різних видів та
форм власності.

Комерційні банки – головна ланка грошово-кредитної системи. Вони
відносяться до особливої категорії ділових підприємств — фінансових
посередників. Комерційні банки заохочують вкладання капіталів,
заощаджень населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі
господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим
економічним агентам, які потребують додаткового капіталу. Таким чином,
фінансові посередники виконують важливу народногосподарську роль,
забезпечуючи суспільству механізм міжгалузевого та міжрегіонального
перерозподілу грошового капіталу.

Фінансові посередники в процесі своєї діяльності створюють нові вимоги і
обов’язки, які стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади
клієнтів комерційний банк утворює новий обов’язок — депозит, а надаючи
кошти – нову вимогу до позичальника.

Цей процес утворення нових обов’язків й обміну їх на обов’язки інших
контрагентів складають основу, суть фі-

1 Фінаисош: право.-Х.. Консу», 1998 -С4І(М| І.

2 Даний розділ написаний спільно з В. О. Міхневичем.

87

нансового посередництва. Така трансформація виключно важлива в ринковій
економіці. Вона дозволяє долати складності прямого контакту зберігачів і
позичальників, які виникають через неспівпадання пропонованих і
необхідних сум їх строків, дохідності тошо. Накопичуючи грошові капітали
з різних джерел, комерційні банки утворюють загальний об’єм грошових
засобів і можуть задовольняти вимоги на кредит на різних умовах.,

Масштаб фінансового посередництва в сучасній ринковій економіці дуже
великий. Уяву про це дає статистика раціональних рахунків і її
фінансовий анатог – статистика грошових потоків. В цій системі обліку
господарство розділено на ряд секторів: домашні господарства, ділові
фірми, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.

Якщо порівняти пропозицію і використання грошового капіталу агентами
кожного сектору на протязі певного періоду (рік, квартал), можливо
оцінити позицію сектору в цілому як чистого кредитора або чистого
позичальника. В країнах з розвиненою ринковою економікою сектор домашніх
господарств, як правило, мас надлишок грошових заощаджень і виступає в
ролі постачальника капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в
умовах нормальної економічної кон’юнктури мас дефіцит грошових засобів,
тому що капіталовкладення перевищують повсякденні надходження від
економічної діяльності. Державний сектор також має дефіцит: витратна
частина бюджету перевищує надходження. Тобто держава, як і діловий
сектор, виступають чистими позичальниками на ринку капіталів, держава
може позичати кошти на покриття державного дефіциту за кордоном.

Закордонний сектор може мати як дефіцит так і надлишок коштів, в
залежності від стану платіжного балансу (див. табл.).

Таблиця

Р>\ грошового капіталу на американських фінансових ринках (1989 р., в
м.ірд ди.іарів)

Сектори

1 Іроіюзиція

ГІОПИТ

Чистий приріст

Домашні господарства

482

284

198

Ділові підприємства

126

129

-3

Державний сектор

-17

-171

-188

Сектори

1 Іропозниія

Попит

Чистий

приріст

Місцеві органи аіади

10

-27

-17

Фінансові установи

688

715

-27

Закордонний сектор

167

99

68

Як видно з таблиці, сектор домашніх господарств в США надав на грошовий
ринок в 1489 р. заощаджень на суму 482 млрд. доларів. На протязі того ж
року суб’єкти цього сектору виступили в ролі позичальників і придбали
кредитних обов”язків на суму 284 млрд. доларів. Державний сектор (на
всіх рівнях) мав досить великий дефіцит фінансів і покрив його за
рахунок придбання коштів на ринку. Важливим джерелом надходження
капіталу на американський грошовий ринок був закордонний сектор: чистий
приплив 68 млрд. доларів. Велику роль в міжсекторному перерозподілі
капіталів зіграли фінансові установи.

Отже, комерційні банки відіграють надзвичайно важливу роль у ринковій
економіці кожної країни. Тому розглядаючи комерційні банки та їх функції
ми можемо виявити тенденції впливу комерційних банків на стан економіки
взагалі, перспективи розвитку ділового сектору тощо. Адже криза
банківської системи паралізує економіку країни, ось чому кожний
центральний банк зробить все можливе для запобігання краху навіть одного
великого комерційного банку

Види комерційних банків, принципи їх діяльності

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову
структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, які
установи фінансового сектору надають своїм клієнтам, то можливо виділити
три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

центральний (національний) банк;

комерційні банки;

спеціалізовані фінансові установи.

В Україні необхідність в спеціалізованих фінансових \становах досить
велика, тому необхідно докладніше розвинути даний сектор на прикладі
кредитних союзів.

89

В умовах повільною збільшення доходів населення постійно збільшується
попит на предмети довгостроковою користування – будинки, автомобілі,
меблі, дорогі товари домашнього вжитку. В навколишньому світі такі
покупки практично ніколи не виконуються за рахунок збережень, а існуючі
механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі «в кредит» та
видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз
кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат, як для громадян:
негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі
-збільшення оборогу. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що
кредитні союзи носять суспільно-по-зитивний характер, тобто участь у них
самих споживачів. Основна мета такої форми — взаємне кредитування, а
мета діяльності союзу – підвищення добробуту учасників шляхом взаємного
кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.

Безумовно, така форма кредитування не нова на сучасному банківському
ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки:
нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо.
До сьогоднішнього часу ця сфера поповняється із приватних позичок і
заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та
післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами — Польщею,
Чехією, Угорщиною де малий бізнес відіграє дуже важливу роль в
забезпеченні економічного росту, неможливо не звернути увагу на роль
кредитних союзів. Становлення малого підприємства майже завжди пов’язано
з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки заінтересовані в
кредитуванні уже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками.
Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як
кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу –
потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо
якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші
кроки і вимагає більших капіталовкладень, чим торгова діяльність.

Отже, кредитний союз — це юридична форма кооперування фізичних осіб з
метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників
на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та
комерційних кредитів.

Виділяються такі етапи діяльності кредитних союзів:

Залучення капіталів учасників.

Аналіз і вибір об’єктів інвестування.

Надання кредиту.

Повернення кредиту.

В Україні існують досить солідні теоретичні доробки які слід використати
для розвитку даного інституту в умовах національної економіки.

Головною причиною є невідповідність законодавства та повне протиріччя
його загальновизнаним нормам світового права. Мається на увазі
відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої
юридичної форми (регулюється Указом Президента України «Про тимчасове
положення про кредитні союзи» від 20.09.93 р. №337/93). Більш того,
діяльність кредитних союзів вступає в протиріччя до існуючого
законодавства, згідно якому, кредитування – виключно функція банків.

Друга по значимості причина – загальна нестабільність. Рік відносної
стабільності національної валюти все ще не до кінця переконав
підприємців. Тому довгострокове кредитування вважається надризиковим.

Наступна причина — соціально-психологічна. Після краху трестів та інших
споріднених їм структур у населення з’явилась стійка неприязнь до всіх
організацій, які збирають кошти.

Але незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як
кредитний союз, неминуче пройде етап становлення і займе своє місце в
кредитно-банківській системі.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на
акціонерних або пайових засадах. В Україні виступати засновниками можуть
юридичні та фізичні особи. Частка будь-якого із засновників, акціонерів
(учасників) не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду
комерційного банку.

Акціонерна форма та форма корпорації домінує не тільки в сфері
банківської справи і фінансів, але і в інших галузях підприємницької
діяльності.

Які ж особливості акціонерної форми, її позитивні якості в порівнянні з
іншими формами підприємництва?

1. Корпорація – це юридична особа, і всі претензії пред’являються до неї
а не до окремих акціонерів. У разі банкрутства компанії, акціонер
відповідає лише в межах суми куплених акцій. Відповідальність акціонерів
по керуванню компанії обмежена вибором директорів та голосуванням з
питань політики компанії на річних зборах. А в неакціонерних фірмах
позов пред’являється як фірмі, так і

91

кожному партнеру, які відповідають всім своїм майном. Крім того, власник
неакціонерного підприємства повинен не тільки формувати політику, але й
виконувати оперативне керування всіма справами.

Акціонер може передавати акції іншій особі. При

цьому існування компанії не залежить від смерті, некомпе

тентності або банкрутства інших акціонерів. У партнерсь

кій фірмі учасник не може передати свою долю без згоди

інших партнерів, а індивідуальне підприємство припинить

своє існування зі смертю власника.

В корпорації повноваження чітко розподілені, що

суттєво підвищує ефективність управління.

Обмежена відповідальність акціонерів підвищує мо

більність капіталу, легкість його залучення із зовнішніх

джерел. В той же час роздроблення відповідальності

дозволяє залучати кошти осіб із середнім та малим дохо

дом.

Разом з тим корпоративна та акціонерна форми організації ділового
підприємства має ряд недоліків. Серед них: відносна дорожнеча та
складність утворення акціонерної компанії; менша гнучкість та
пристосованість до умов що змінюються в порівнянні з індивідуальними та
партнерськими фірмами; відсутність можливості акціонерів (більшості)
реально впливати на управління компанією.

Але незважаючи на ці недоліки акціонерна форма являється найбільш
ефективною при організації комерційного банку.

На прикладі зарубіжних країн розглянемо утворення банківських установ.

На ранніх стадіях розвитку банківської справи були розповсюджені
приватні банкірські дома та партнерські фірми. Так у Великобританії
примітивні банківські функції виконували золотих справ майстри. На зміну
їм прийшли пайові кредитні товариства (XVIII ст.), які на початку XIX
ст. почали витіснятися акціонерними банками які мали право банківської
емісії. Акт про компанії 1862 р. утвердив принцип обмеженої
відповідальності акціонерів та дозволив застосовувати його до банків. Це
відкрило дорогу швидкому росту великих акціонерних банків.

Потрібно зазначити, що в банківських системах різних країн до
сьогоднішнього дня збереглися приватні (неакціо-нерні) банки, капітал
яких належить обмеженому колу осіб. Так у Німеччині в 1988 р. було 85
приватних банкірських домів, які належать окремим особам або групі
акціонерів. Це, як правило, старі фірми, які мають багаторічну історію,

92

користуються солідною репутацією та виконують спеціалізовані функції для
вибраних клієнтів.

Аналогічна група приватних банків, організованих у формі товариств з
обмеженою відповідальністю, є в Швейцарії. Вони зайняті інвестиційними
операціями в наданні позичок вибраній клієнтурі. Ці банки мають право не
публікувати свої баланси.

В українській фінансово-банківській системі комерційні банки
організовані у формі відкритих та закритих акціонерних товариств та
компаній з обмеженою відповідальністю. Реєстрація комерційного банку
здійснюється на підставі таких документів:

заяви про реєстрацію;

установчих документів: установчого договору, стату

ту банку, протоколу про прийняття статуту та призначення

керівних органів банку;

економічного обгрунтування;

висновку аудиторської організації про фінансовий

стан засновників банку;

відомостей про професійну придатність керівників

(голови та головного бухгалтера) банку, рекомендованих

засновниками.

Взагалі організація банку представляє собою досить складну процедуру.
Наприклад, у США утворення нового банку строго регламентовано. Щоб
розпочати діяльність, банк повинен отримати чартер або зробити запит
контролеру грошового обігу про видачу федерального чартера. При
отриманні федерального чартера банк може бути організований групою осіб
не менше п’яти чоловік. Капітал банку повинен відповідати мінімальним
нормам, які установлені законодавством і залежить від кількості
населення місцевості, де організовується банк (мінімальний розмір
капіталу для національних банків у дрібних та середніх містах – від 100
до 200 тис. доларів). Далі, в поданій на ім’я контролера грошового обігу
заяві зазначаються прізвища та адреси засновників, кількість акцій, на
які підписалися засновники, схвальні резолюції трьох офіційних осіб,
додається проект уставу банку, сертифікат про структуру капіталу та ряд
інших документів.

У Німеччині дозвіл на відкриття банку надас Федеральне відомство з
контролю над банками, яке установлює обов’язкові вимоги для банківських
установ та в своїй діяльності незалежне від центрального банку. Для
отримання ліцензії засновники повинні мати:

– початковий капітал не менш 6 млн. марок;

93

двох «надійних» та «професійно підготовлених» виконавчих директорів.

– Банк може бути заснований лише в формі акціонерної компанії або
партнерської фірми.

У Швейцарії засновники звертаються за ліцензією до Федеральної
банківської комісії. Основні вимоги комісії:

– банк точно визначає характер та сферу своїх ділових операцій та
передбачає таку систему організації, яка б забезпечила їх виконання:

– банк повинен мати мінімальний повністю сплачений капітал:

– особи, що очолюють банк, повинні мати добру репутацію та кваліфікацію,
необхідну для керування банком;

– більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії.

В Японії жодний банк не розпочне діяльність без спеціальної ліцензії,
яку видає міністерство фінансів. Для отримання ліцензії засновники
повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку
існуючим розпорядженням та стандартам, мати необхідний досвід та знання
і мати певний соціальний статус. Банк має бути організований у формі
акціонерного товариства та мати капітал не менш як 1 млрд. ієн. У назві
банку повинно фігурувати слово «гінка» (банк). Дозвіл міністерства
фінансів вимагається і для відкриття відділення банку.

Разом із заявою засновники повинні надати:

– детальне обгрунтування необхідності заснування банку;

– сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;

– протокол засновницьких зборів;

– прогноз перспективи отримання прибутку на наступні три роки;

– біографії членів ради директорів та аудиторів;

– список великих акціонерів із зазначенням адреси, громадянства, роду
заняття та кількості придбаних акцій;

– баланс банку;

– перелік усіх філій банку.

Відкриття комерційного банку в Україні потребує його реєстрації в
Національному Банку України. Національний банк ввів інструкцію № 10 «Про
порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків», яка
встановлює економічні нормативи роботи банків в Україні.

Згідно цієї інструкції фіксується капітал кожного банку, якщо ж він не
досягає потрібної кількості, то вмикається

94

спеціальний механізм нагляду за такими банками. При цьому в 3-х місячний
термін банк зобов’язаний виробити план розвитку своєї капітальної бази
та подати його в Національний банк.

Якщо ж банк не в змозі виконати взяті на себе обов’язки по капіталізації
до 1.04.99 р. (2 млн. ЕКЮ) та до 1.04.2000 р. (З млн. ЕКЮ) то, як
сказано в Інструкції. НБУ «розгляне питання відклику таких пунктів
ліцензії, як»:

ведення валютних рахунків клієнтів;

виконання неторгових операцій;

встановлення кореспондентських відносин з інозем

ними банками;

робота через кореспондентські рахунки Головного

управління НБУ або через кореспондентські рахунки упов

новаженого банку;

здійснення операцій по міжнародних торгових розра

хунках;

операції по торгівлі іноземною валютою на внутріш

ньому валютному ринку;

– відкриття філіалів на території та за межами України.

Безумовно, що після таких обмежень ліцензії нормальна

робота банку буде практично паралізована.

Один із небагатьох нормативів, який залишився без змін- мінімальний
розмір уставного фонду 1 млн. ЕКЮ за станом на 1 січня 1998 р., та
графік нарощування уставного фонду в Інструкції відсутній.

Органи керування та організаційна структура банку в деяких рисах
співпадають, а в деяких відрізняються від інших ділових установ.
Головним органом управління банку вважаються загальні збори акціонерів.
Вони приймають найважливіше рішення – затверджують устав, вибирають раду
директорів, затверджують баланси та звіти, напрям та цілі політики банку
тощо.

В той же час, збори акціонерів, як правило, недостатньо поінформовані
про поточні справи банку і в багатьох випадках просто штампують рішення,
які пропонує рада директорів.

Основні питання діяльності банку вирішує рада директорів. Вана є
представницьким органом власників банку, його акціонерів та повинна
відстоювати їх інтереси. Найпершим обов’язком ради директорів є
забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладений капітал. Разом з
тим рада директорів повинна дбати, безумовно, і про захист інших
заінтересованих сторін – клієнтів банку , місцевої об-

щини тощо.

95

Рада директорів формує вищі керівні органи, які ведуть практичну
діяльність згідно рекомендаціям та наказам ради. Основні функції ради
директорів зводяться до визначення стратегічних цілей банку та
формування політики.

Визначення стратегічних цілей банку відноситься до довгострокової
стратегії банку. В великому банку цілі і ча-дачі установи, та програма
конкретних дій по їх досягненню викладається в спеціальному меморандумі,
який підготовляє рада директорів спільно з керівниками відділів та
служб.

Меморандум про політику банку повинен визначити наступні важливі
моменти:

категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть в

першу чергу направлятися ресурси банку;

операції, які підлягають першочерговому розвитку в

наступний період;

географічні райони банківської експансії;

методи маркетингу та надання споживачам нових

банківських продуктів та послуг;

переважні методи забезпечення ліквідності;

заходи по зміцненню конкурентних позицій банку на

ринку;

політика встановлення тарифів на послуги банку;

розмір та склад банківського персоналу, програми

навчання співробітників тощо.

Підбір людей на керуючі пости – це також функція ради директорів. Справа
в тому, що сучасний банк представляє собою надзвичайно складне та
ризикове підприємство. Для його успішної роботи необхідні знаючі та
відповідальні люди.

Контроль за позичковими та інвестиційними операціями, консультації,
періодична перевірка діяльності банку, утворення комітетів – це головні
завдання ради директорів.

Для керівництва та здійснення практичних операцій рада директорів формує
управлінські структури банку. За ступенем самостійності та об’єму
повноважень управлінський склад має три рівні:

вищі менеджери (Іор ехесиііуез);

адміністратори (адтіпізігаіогз);

особи, наділені наглядацькими та ревізійними функ

ціями (зирегуізогз).

Вищі менеджери мають найвищу ступінь самостійності при прийнятті рішень,
і сфера їх повноважень розповсюджується в усі сторони діяльності банку.
Основне їх завдання – координація діяльності окремих служб, визначен-

96

ня конкретних програм, консультації, оцінка результатів роботи
діяльності відділів. До категорії адміністраторів відносяться керівники
окремих функціональних служб, які несуть відповідальність за свою
частину роботи. Головна їх ціль – забезпечити нормальну роботу свого
відділу, загальні цілі банку для них другорядні. Наглядачі – це найбільш
кваліфіковані оперативні працівники, яким доручається керівництво
вузькоспеціалізованою групою або відділом, та надають допомогу рядовим
працівникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації,
займаються навчанням персоналу.

Комерційний банк – найбільш складна ланка грошово-кредитної системи
відрізняється:

– за призначенням статутного фонду та засобу його фор

мування. В цьому зв’язку вони виступають у формі акціонер

них товариств та товариств з обмеженою відповідальністю,

за участю іноземного капіталу, іноземні банки та ін.;

за видами здійснюваних операцій банки бувають уні

версальні та спеціалізовані;

за територією діяльності – республіканські, регіо

нальні тощо;

за галузевим призначенням.

Інвестиційні банки — різновидність спеціальних кредитних інститутів, які
мобілізують довгостроковий позичковий капітал та віддають його в
розпорядження позичальникам (підприємцям та державі) через випуск та
розміщення облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Функції
інвестиційного банку: з’ясування характеру та розмірів фінансових потреб
позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів,
визначення строку їх випуску з урахуванням стану ринку, їх емісію та
розміщення серед інвесторів, при необхідності – організацію банківських
синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо. При
цьому інвестиційні банки виступають не просто посередниками між
позичальниками та інвесторами, а в роді гарантів емісій і організаторів
ринку — вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за
свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип
інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено
займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та
муніципальними облігаціями).

Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що
утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задоволення
взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні
банки – це фі-

4 Л. Б4псшук

^к 4 Л. Біда

97

нансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ, шо
поєднуються, як правило, за галузевими або територіаіьними ознаками.
Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний
характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не
ділиться між пайовиками або власниками а йде на виплату відсотків за
вкладами та на збільшення резервів.

Взаємно-ощадні банки організовані по типу «взаємин.. підприємств: в них
не мас акцій та ними управляє піклу-вальна рада. В останній час
намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства.
Взаємно-ошадні банки приймають заощадження та інвестують їх в закладні
під нерухомість (50 відсотків активів) та цінні папери, а також надають
комерційні та споживацькі позики.

Акціонерні банки — банки, що утворилися в формі акціонерних товариств. У
сучасних умовах постають головною формою утворення комерційних банків.
Капітал акціонерного банку утворюється шляхом об’єднання індивідуальних
капіталів засновників за допомогою випчску та реалізації нових акцій.
Вищим органом управління такого банку ? загальні збори акціонерів, що
скликаються, як правило, один раз на рік. Поточними справами керує
правління.

Іпотечні банки – банки, що спеціалізуються на видачі довгострокових
позичок під заставу нерухомого майна (головним чином землі і будівель).
Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника
в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності
боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від
реалізованого майна. Ресурси іпотечного банку – власні накопичення й
іпотечні облігації – довгострокові цінні папери, що випускаються під
забезпечення нерухомим майном і приносять сталий відсоток.

Торгові бички – специфічна ланка англійської банківської системи.
Торгові байки здійснюють велику кількість різнобічних фінансових
операцій. Серед них:

розміщення нових випусків промислових акцій та

облігацій (у тому числі з гарантією):

фінансова консультація та розробка умов злиття та

поглинання (в формі скупки контрольного пакету акцій,

отриманні контролю в раді директорів випуск нових акцій в

обмін на старі);

управління майном та портфелем цінних паперів:

розрахунки по міжнародних операціях.

Також клірингові банки – котрі являються членами розрахункових палат;
консорціумальні банки – члени синдика-

98

тів. в які об”еднуються банки з метою розділити ризик при проведенні
крупних кредитних операцій тощо.

Підводячи підсумки можна зазначити, що сучасна класифікація комерційних
банків може бути представлена у такому вигляді (див. табл.).

Таблиця

Класифікація комерційних банків

Класифікаційні ознаки

Види комерційних банків

Порядок створення

Перепрофільовані, новостворені

Характер спеціалізації

Універсальні, спеціалізовані

Територія діяльності

Регіональні, республіканські, міжнародні

Розмір

Великі, середні, малі

Форма власності

Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті Й закриті
акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою
відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною Іноземною
власністю, змішані

Функції і характер виконуваних операцій

Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні,
промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові,
торговельні

Характер відносин

Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені

Ступінь впливу

Монополісти, аутсайдери

Структура

Багатопрофільні, безфіліальні

Ступінь контролю

Контролюючі, контрольовані

Конкурентоспроможність

Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні

Фінансовий стан

Стійкі (стабільні), проблемні, кризові,

банкрути

Види послуг комерційних банків

Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах наскільки
велике, що необхідно детально розглянути функції цих досить цікавих
інститутів. Термін «комер-

‘ Зюнькін4. Г, Фінансове право-Київ, МАУП,- 1999-С. 64

99

ційний банк» виник на ранніх етапах становлення банківської справи, коли
банки обслуговували переважно торгівлю (соттегсе), товарообмінні
операції та платежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та
інші операції, пов’язані з товарним обміном. Основними клієнтами були
торговці (звідси й назва «комерційний банк»). З розвитком промислового
виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню
виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, утворення
запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін.
Строки кредитування поступово збільшувалися для вкладання в основний
капітал, цінні папери тощо. Тобто, термін «комерційний» в назві банку
втратив початковий зміст.

Сьогодні комерційний банк в змозі надати клієнту до 200 видів
різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація
операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними
навіть при дуже несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми
операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко
розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки
формуванню інтернаціональних ринків позичкового капіталу. Потрібно мати
на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та
використовуються в практиці конкретної банківської установи. Але існує
певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально
функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать:

залучення депозитів;

здійснення грошових платежів та розрахунків;

видача кредитів.

Систематичне виконання указаних функцій і створює той фундамент, на
якому грунтується робота банку.

Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної
особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може «утворити»
депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти
цього депозиту.

Види депозитних рахунків, які використовуються в практиці сучасних
банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх
кількість в останні роки зросла. Депозити відрізняються в залежності від
строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів,
можливість отримання пільг по активних операціях з банком тощо.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох
моментах: 1) строк депозиту до моменту

100

вилучення та 2) категорії вкладника. За строками депозити діляться на
депозити до запитання (тобто, депозити, які сплачуються по першій вимозі
вкладника без попереднього повідомлення); та депозити на строк (які
сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). В
залежності від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної
особи, корпорацій (акціонерних компаній) або не-корпоративних фірм,
центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ,
іноземних вкладників.

Депозити до запитання — дають можливість вкладнику отримувати готівку по
першій вимозі та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі
рахунки зараховуються та знімаються як частково так і повністю. Головною
позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх
використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) –
відсутність нарахування процентів по рахунку (або дуже малий процент).

Особливості депозитного рахунку до запитання: -вклад та вилучення коштів
здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень;

– гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді го

тівки так і за допомогою чека;

-власник рахунку платить банку комісію за використання рахунку у вигляді
постійної місячної ставки або за кожний виписаний чек;

– по депозитах до запитання банк повинен зберігати мі

німальний резерв в центральному банку в більшому відно

шенні ніж по строкових вкладах.

Строкові та ощадні рахунки. На цих рахунках зберігаються кошти, які
приносять власнику процентний дохід та не призначений для розрахунків з
третіми особами. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не мають
фіксованого строку та від власника не вимагається попереднього
повідомлення про зняття коштів. Строковий вклад має чітко обумовлений
строк, по ньому виплачується фіксований процент та, як правило, є
обмеження по достроковому вилученню вкладу.

До числа характерних особливостей даних вкладів відносяться:

рахунки не призначені для розрахунків та на них не

виписуються чеки;

кошти на рахунках обертаються повільно;

існує формальна вимога про попереднє повідомлення

вкладником банку про вилучення коштів за 7 днів, а в де

яких випадках до ЗО днів;

101

по рахунку нннліічугться процент; при цьому максимальний рівень
процентної стяики може регулюватися ііи-ціональпим банком;

для вкладів, як правило, встаноїшюпься більш низь-ка норма обов’язкових
резервів, ніж по депозитах до запитання.

И спіні гострої конкурентної боротьби за збереженії» клістггів,
банківська практика висунула в останні роки деякі нові форми вкладів,
які падають кліПроблеми та перспективи розвитку комерційних банків Україна отримала в спадщину радянську систему центрального планування, тому перехід до ринку проходив в умовах відсутності розвиненого фінансового сектору. В Україні не було традицій ведення банківського бізнесу, не було ні центрального банку ні досвіду проведення монетарної та кредитної політики. Банки в Україні підпорядковувались Державному банку Радянського Союзу, який, в свою чергу, підпорядковувався Держплану та функціонував як механізм видачі грошей згідно плановим показникам. У 1990 р., до проголошення незалежності, вся банківська система України була представлена п'ятьма державними банками: Промінвестбанком, банком «Україна», Укрсоц-банком, Ощадбанком, Укрексімбанком та більш чим 15 зареєстрованими в Москві галузевими банками, які знаходились під контролем різних галузевих міністерств. Наприклад, Міністерство будівництва Української РСР заснувало Монтажспецбанк, Державний комітет по постачанню Української РСР заснував Укрснаббанк (пізніше реорганізований в банк Ажіо), Міністерство будматеріалів - Строй-банкта ін. У той же час біля 20 банків були засновані як спільні: держави та кооперативів - Укрінбанк, Градобанк, Приват-банк тощо. Шевеленко С. Д., Федів 1. 1. Підприємництво і підприємницька діяльність,- Київ. І997.-С. 32-34. 108 Другого жовтня 1991 р. банки почали перереєстрацію в книзі реєстрації банків України. Засновницьким органом банків замість галузевих міністерств стало Міністерство фінансів. Перереєстрація проводилась відповідно з Постановою КМУ «Про передачу акцій галузевих міністерств Міністерству фінансів». А також три із п'яти великих державних банків - Промбудбанк, Соцінвестбанк та Агропро-мбанк - були перетворені в акціонерні компанії - Промін-вестбанк, Укрсоцбанк та банк «Україна». Перші приватновласницькі комерційні банки періоду «перебудови» були засновані в 1989 р. Спочатку повільний розвиток банків прискорився з проголошенням незалежності. Цей процес набрав силу завдяки ліберальній ліцензійній політиці - низькі вимоги до уставного капіталу та відсутність професійних вимог до керівників нових банків. Існуюче законодавство також вплинуло на швидкий розвиток банків. До середини 1994 р. відкриття банку в Україні можна було порівняти, з юридичної точки зору, з відкриттям приватного підприємства або товариства. Оскільки кожний банк міг розраховувати на кредитні ресурси, то нестачі бажаючих відкрити банки не було. В результаті число комерційних банків на кінець 1992 р. перевищило 90. У 1992 р. їх було вже 130, а в 1993 р- 207. На протязі трьох наступних років кількість таких банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні. Аналіз статистики інших посткомуністичних країн дає можливість моделювати типову картину розвитку банківської системи. Весь цикл розвитку складається з початкової фази швидкого росту, наступної короткої фази відносної кількісної стабілізації і третьої консолідуючої фази - різке скорочення числа банків. Аналіз статистичних даних по Україні показує, що з кінця 80-х років банківська система значно зросла кількісно (за період з початку 1988 р. до р). Потім наступив період відносної стабілізації. В Україні кількість зареєстрованих банків зберігається на рівні 228-230 банків, хоча кількість працюючих банків поступово зменшилась з 220 в 1994 р. до 188 в 1996 р. Крім того, в р. тільки 52 відсотки працюючих банків отримали ліце нзію НБУ на проведення операцій з іноземною валютою. Стає очевидним, що Україну чекає третя, консолідуюча, фаза розвитку банків, коли кількість банків повинна суттєво зменшитися. Взагалі, консолідація є результатом кризи банківського сектору. Криза в Україні викликана економічними, норма- 109 тивними та організаційними факторами. Серед економічних факторів - зниження інфляції та обсягів виробництва що значно звужує клієнтуру, повільний розвиток сектора малих приватних підприємств, а також тяжкий податковий прес. Серед нормативних факторів - відсутність регулятивних норм для багатьох видів операцій, постійних правил гри, чітких бухгалтерських стандартів та ін. Серед організаційних факторів потрібно виділити нечітку кредитну політику, неможливість вирахувати ризики, недосвідченість кадрів, занадто високі затрати на рекламу низького гатунку, високі затрати на інфраструктуру, занадто висока ступінь орієнтації на російський капітал тощо. Подібні фактори призвели до різкого скорочення кількості банків та їх консолідації в інших країнах, але не в Україні. Без сумніву, процес консолідації в українській банківській системі відбувається повільно. В Україні спостерігається ріст кількості випадків некредитоспроможності банків, і разом з тим це свідчить про небажання Національного банку України піти на більш радикальні міри. Хоча збільшення уставного фонду банків є першим дієвим кроком у цьому напрямку. У порівнянні з іншими країнами можна сказати, що кількість банків в Україні, без сумніву, занадто велика. Наприклад, у Польщі, діє 90 банків, вУгорщині-31, в Чехії- 18. Консолідація банків є необхідною, і нова редакція Положення про ліквідацію банків повинна сприяти процесу консолідації. Згідно названого Положення, після того, як Виконавчий комітет НБУ прийме рішення про ліквідацію банку, обласне відділення НБУ утворює спеціальну комісію по ліквідації. Комісія формує ліквідовані активи та збирає претензії. Після цього вона задовольняє скарги кредиторів - вкладників та клієнтів банку, і лише потім можуть бути задоволені претензії державного бюджету. Для вирішення таких питань НБУ утворив спеціальний орган - Департамент по контролю за проведенням процедури ліквідації. Вважаємо, що в Україні потрібно прискорити темпи процесу консолідації банків. Однак консолідацію необхідно починати знизу, а банківський нагляд повинен сприяти цьому процесу. Необхідно також зменшити існуючу тенденцію до монополізації банківських послуг великими банками у випадку, якщо процеси об'єднання, придбання та розширення банків не будуть супроводжуватися кращою якістю послуг, які надаються та зниження процентної ставки. 110 Ощадний банк України Ощадну справу в Україні здійснюють Ощадний банк України та інші комсріл'йні банки. Отже, Ощадний банк України і спеціалізованим комерційним банком. Керівництво Ощадним банком України здійсню* ІЬав- ління банку. к Держава гарантує збереження вкладів і цінних паперів у Ощадному банку України та видавання їх вкладникам за першою вимогою. Функції Ощадного банку України. Ощадний банк України несе відповідальність за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне обслуговування іноземних громадян та громадян України, надає різноманітні платні послуги у банківській сфері. Ощадний банк України Ощадну справу в Україні здійснюють Ощадний банк України та інші комсріл'йні банки. Отже, Ощадний банк України і спеціалізованим комерційним банком. Керівництво Ощадним банком України здійсню* ІЬав- ління банку. к Держава гарантує збереження вкладів і цінних паперів у Ощадному банку України та видавання їх вкладникам за першою вимогою. Функції Ощадного банку України. Ощадний банк України несе відповідальність за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне обслуговування іноземних громадян та громадян України, надає різноманітні платні послуги у банківській сфері. Ощадний банк України встановлює відсоткові (ланки за вкладами населення у межах максимальних відсоткових ставок, визначених Національним банком України. Комерційні банки можуть залучати кошти громадян в ощадні вклади. Дня забезпечення повернення вюіадів банки угворюють міжбанківський фонд страхування вюіадів громадян. Порядок утворення цього фонду встановлюється Національним банком України. Вкладниками можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вкладники вільні у виборі банку для зберігання коштів, вони можуть мати вклади в одному або в кількох банках. Приймаючи гроші на вклади, банки видають вкладникові вкладний документ Вкладники можуть розпоряджатися вкладами, одержувати за ними дохід у вигляді відсотків іа в іншій формі, запропонованій банком, здійснювати безютівкові розрахунки. Вкладником може бути і неповнолітня особа. Неповнолітній, який вніс вклад на своє ім'я, розпоряджається цим вкладом самостійно. Вкладами, внесеними іншою особою на ім'я неповнолітнього, розпоряджаються: - до досягнення ним віку 15 років - батьки або інші за конні представники неповнолітньою; ^ -після досягнення віку 15 років - сам неповнолітній, але за згодою своїх батьків або інших законних представників. 111 Доходи за вкладами не підлягають оподаткувапню. Фізичні та юридичні особи при оформленні документів про перехід вкладів у спадщину звільняються від сплати державного міна. Вклади, одержані н порядку успадкування, не підлягають оподаткуванню. Вкладники мають право -гробити заповідальне розпорядження банку про видавання вкладу в разі своєї смергі будь-якій особі, організації або державі відповідно до законодавства. Вклад, щодо якого не зроблено заповідального розпорядження, у разі смерті вкладника банки видають спадкоємцям у порядку, встановленому законодавством України. Кошти, залучені Ощадним банком України, передаються за плату Національному банку, а також використовуються ним для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій. Інвестиційні банки Особливістю інвестиційної політики в сучасних умовах є перенесення центра ваги з нового будівництва на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств, збільшення частки коштів у складі активної частини, тобто вкладення в машини й устаткування. Це відповідає спрямуванню державної економічної політики на стабілізацію народного господарства і перехід до ринкової економіки. Перебудова структури народного господарства має здійснюватися концентрацією зусиль і ресурсів на першочерговому розвитку споживчого сектора, конверсії військово-промислового комплексу, прискоренні науково-технічного прогресу. Інвестиційна діяльність у цей період набуває особливої ваги. Принципи цієї діяльності визначені законодавчими актами Верховної Ради України і Кабінетом Міністрів України. Інвестиційні банки - спеціальні кредитно-фінансові інститути, які спеціалізуються на операціях з цінними паперами з метою залучення коштів, здійснення довготермінового кредитування і фінансування підприємств різних галузей народного господарства. Інвестиційні банки виконують такі функції: -емісія цінних паперів; - погодження умов та видів позик (облігації, акції); 1 Шекпеико С. Д., Федів 1. І. Підприємство і мілпригмииимса діяльність- Київ, 1997.- С. 34-35. 112 _ випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок: - гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів); - надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам - покупцям цінних паперів; - консультаційні послуги. У сучасних умовах інвестиційні банки пов'язані з комерційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові операції з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів. За кордоном функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціапізовані банки. Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки - Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін. У багатьох країнах діють інвестиційні компанії відкритого типу, які надають гарантію викупу своїх зобов'язань в одержувача на першу його вимогу. Світовий банк виділяє шість етапів інвестиційного циклу: 1) пошук об'єкта вкладень: 2) оцінка рентабельності й ризику; 3) розробка схеми фінансування; 4) укладення взаємопов'язаних угод; 5) виконання виробничої, комерційної, фінансової програми до повного погашення кредитів; 6) оцінка фінансових результатів проекту, порівняння з запланованим. Розділ VII ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ Класифікація банківських кредитів Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх Шевеленко С. Д.. Федів І. 1. Підприємство і підприємницька діяльність- Київ. 1997-С. 40-42. 113 \ вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству. Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим з них, хто може платити найбільшу процентну ставку по виданому кредиту, узгоджуючись з загальними умовами ринкової кон'юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій в реальний капітал, який сам по собі забезпечує високу видачу.' Банківські кредити в залежності від вибраного критерію можна класифікувати: за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченості економічної сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру та способу сплати відсотків, числу кредиторів. У банківській енциклопедії вказується на такі види банківського кредиту:" В залежності від економічної сфери застосування, кредит можна розділити на внутрішній і міжнародний. В умовах дворівневої банківської системи виділяється кредит центрального банку і кредит комерційних банків. Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств і господарських організацій та споживчі потреби населення. Тобто, можна вести мову про такі два види кредиту, як виробничий і споживчий, Кредит комерційних банків надається на поточні капітальні витрати. Виходячи з цього, розрізняються кредити в оборотні фонди і фонди обертання, а також кредити в основні фонди. В залежності від строку користування, позики діляться на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Виходячи з практики, що склалася, до короткострокових слід відносити ті позики, термін користування якими Долай Едеін Дж., Кемпбелл Колін Д, Кемпбелл Розмарі Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. М.-Л.. І99І.-С. 102. Банківська енциклопедія. Під ред. док. екон. наук професора Моро-йА.М., 1993.-С. 57. 114 не перевищує одного року. Середньострокові - це ті які надаються до 5 років, а довгострокові - більше 5 років Виділяються такі два види кредиту - забезпечені і не забезпечені. Забезпечені кредити допускають наявність тої чи іншої застави. Більшість кредитів, що надаються банками, мають забезпечення. Головна причина, виходячи з якої банки вимагають забезпечення - це ризик понести збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї перед іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням банківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів - це виявлення особливої довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання економічного становища клієнта. Незабезпеченими є кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного боргу, а також недостачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів. Бабічева Ю. А. розрізняє короткострокові кредити і довгострокові, забезпечені та незабезпечені і справедливо вважає, що при наданні кредиту банк повинен здійснювати контроль за цільовим призначенням цього кредиту і орієнтуватися на економічні (якісні), а не на технічні (кількісні) критерії при вирішенні питання про надання кредиту — на потреби соціально-економічного розвитку суспільства як єдиний критерій для всіх банківських установ.' Єфимова Л. підтримує таку класифікацію банківських кредитів:2 У залежності від строків користування ними кредити підрозділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Під строком користування кредитом слід розуміти строк від моменту одержання кредиту позичальником до обумовленого строку повернення його банку. На сьогоднішній день наше законодавство не містить чіткого розподілу кредиту на види в залежності від строку користування. У залежності від забезпеченості кредити підрозділяються на забезпечені і незабезпечені (банкові або персональні). Забезпеченням по кредитному договору можуть бути: за- 1 «Банківська справа» під ред. канд. Екон. наук. Ю. Бабічевої, М-, «Економіка», 1994- С. 109-110. 2Л. Єфімова «Банківське право». М, 1994.-С.176-178. 115 става, гарантія, порука, страхування кредитного ризику та ризику непогашення кредитів. Кредит, що надається під заставу майна, яке передається банку - заставоутримувачу, називають ломбардним. Кредити під заставу нерухомості називають «іпотечними», а банки, що їх надають,- іпотечними банками. У залежності від позичаіьників та цічеп використання кредити підроздічяються на споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківсь-кі, імпортні і експортні кредити. Таким чином, надання міжбанківських кредитів є одним з видів банківського кредитування. Одна з особливостей цих угод полягає в тому, що позичальником по кредитному договору є банк або інша кредитна установа. Другою особливістю усіх міжбанківських договорів є те, що банки-позичальники беруть кредит не для фінансування власних господарчих потреб, а для надання кредиту своїм клі-єнтам-позичальникам. Тому нерідко такі договори називають договорами про купівлю-продаж кредитних ресурсів. Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз.' У якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання і способи погашення; характер і спосіб сплати процентів; число кредиторів. У залежності від цих критеріїв банківські кредити діляться: За призначенням і характером використання позиковій коштів: позики торгово-промисловим підприємствам; позики під нерухомість; споживчі кредити; сільськогосподарські позики; контокорентний кредит; кредит під цінні папери; кредити, пов'язані з вексельним обігом; міжбанківські кредити; кредити небанківським фінансовим установам; кредити органам влади. За наявністю і характером забезпеченості: забезпечені (ломбардні) кредити; незабезпечені (бланкові) кредити. 1 Основи банківської справи, підред. А. Мороза. К..І994.-С. 58-62. 116 Формами забезпечення зобов 'язань по поверненню кое дишу можуть бути: ^ застава майна; гарантія або порука; переуступка на користь банку контрактів, вимог і ра хунків позивачів до третьої особи; -договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за позикою; шляхові і товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; - інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. Незабезпечені (бланкові) позички, називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку, тому вимагають більш пильної перевірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти. За строками використання (терміновості) кредити підрозділяються на: строкові; безстрокові (до вимоги); прострочені; відстрочені; Строкові — це позики, які надані банком на строк, зафіксований в угоді з позичальником. Вони бувають трьох видів: короткострокові — до І року; середньострокові - від 1 до З років; довгострокові - понад 3 роки. До безстрокових відносяться кредити, видані банком на невизначений строк - кредити до вимоги. Позичальник повинен погасити таку позику по першій вимозі банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, то кредит погашається за розсудом позичальника. Простроченими вважаються позики, по яким пройшли строки повернення, встановлені в кредитному договорі між банком та позичальником, а позичені кошти не повернуті останнім. Такі суми враховуються на окремому позичковому рахунку. Відстрочені - це позики, за якими на прохання позичальника банком прийняте рішення про зміну на більш пізніший час строку повернення кредиту. Відстрочка погашення позики оформляється звичайно додатковою угодою до основного кредитного договору і 117 супроводжується встановленням більш високої процентної ставки. За методами надання розрізняють позики, які надані: _ у разовому порядку; -у відповідності з відкритою кредитною лінією (лімітом кредитування, кредити по необхідності); - гарантовані кредити. Разові - це позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позиці на основні заяви й інших документів клієнта. Кредити за необхідності видаються в рамках попередньо встановленого мінімуму кредитування, тобто кредитування позичальника здійснюється у відповідності з так званою кредитною лінією. Кредит видається, як правило, шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника (платіжних документів, чеків і т. д.) без погодження з банком, кожного разу, умов кредиту. Гарантовані кредити бувають 2-х видів: з попередньо обумовленою датою видачі; з видачею позики в міру виникнення потреби. Суть гарантованої (резервної) кредитної операції полягає в прийнятті банком зобов'язання у випадку необхідності видати клієнту суму певного розміру на протязі обумовленого строку (кварталу, року). По характеру і способу сплати процентів виділяють позики з: фіксованою процентною ставкою; плаваючою процентною ставкою; -сплатою процентів по мірі використання позичених коштів (звичайні позики); -сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит). Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції. З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків особливо в умовах високих темпів інфляції і при видачі кредитів на тривалий строк банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно співвідносяться до рівня облікової ставки Національного банку України і темпами інфляції. По більшості банківських кредитів процент сплачується через певний відрізок часу після їх видачі (як правило 1 раз 118 у місяць). Це так шані звичайні позики. На відміну від -ти чайних кредитів, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів) За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть підрозділятися на: — надані одним банком; -синдиковані (консорціумальні) кредити; -паралельні. Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком. Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит. Провідний банк займається також розподілом процентів. За операції пов'язані з синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує відповідну винагороду. Паралельні кредити передбачають участь в їх наданні декількох банків. Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однакових погоджених умовах. Правове регулювання банківського кредитування Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Воно дає можливість банкам отримувати значні доходи і водночас супроводжується певними ризиками. Вони пов'язані із неповерненням позичальниками основного боргу і відсотків за позичками. У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустріваються з суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених в позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конкуренції з іншими банками по прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством. Розділ написаний спільно з Н. Іванів і О. Науменко. 114 У зв"язк\ з цим у кредитній діяльності комерційного банку с прагнення до пошуку оптимального співвідношення між рівнями ефективності, ризику і ліквідності, тобто чпотої середини». Кредитні операції як вид господарської діяльності комерційних банків, грунтуються на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу. Кредит може б\ти повернений в строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність. Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові. Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал. Кредитування - процес складний і багатогранний і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових і ефективних шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов'язків і прав, які закріплюються між ними. Основні економічні і правові основи кредитування знайшли своє закріплення в чинному законодавстві України. Для найповнішого виконання ролі кредиту законодавча влада все актуальніше підходить до проблем кредитування, вдосконалюючи кредитну політику щодо комерційних банків. Однак, кредит буде виконувати тоді свою роль, коли одночасно поліпшиться виконання його функцій всіма установами кредитної системи. Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Ще в 1988 р. розпочалася перебудова кредитної системи, яка за своєю метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи. Найбільш істотні зміни, що відбулись у кредитній системі - це перехід від командних форм відносин між банками і підприємствами до комерційних, створення дворівневої банківської системи з широкою сіткою комерційних банків, на основі єдиної кредитної системи колишнього СРСР створилися самостійні кредитні системи в нових незалежних державах. Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50 та Положення «Про порядок видачі банкам 120 ліцензії на здійснення банківських операцій» п. 2.2. Національний банк України видає банкам ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком у Положенні «Про порядок ліцензування банків в Україні». Наявність відповідного Положення «Про кредитування», яке повинно містити основні положення політики банку, на підставі яких надається кредит, об'єктивні норми та параметри, якими мають керуватись працівники банку у процесі надання кредитів (шляхи мінімізації кредитного ризику), аналіз кредитного портфеля банку, визначена організаційна структура, обов'язки та відповідальність кредитного комітету банку, а також визначені процедури затвердження і порядок надання кредиту. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов: Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріч чя, що передує зверненню його до Національного банку щодо надання ліцензії. Стан кредитного портфеля банку не повинен загро жувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума без надійних до повернення кредитів не повинна перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фонду банку). Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути на діяльність банку. Відсутність порушень банком вимог чинного законо давства, нормативних актів Національного банку і внутрі шніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії. Комерційні банки (юридичні особи, які набувають цей статус з моменту реєстрації в Національному банку України) тільки після отримання ліцензії мають право здійснювати кредитування. Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність яких відповідно встановленим Національним банком України обов'язковим вимогам, не загрожувала б інтересам їх клієнтів. '2 Поддєрьогіна А. М. Фінанси підприємств. К.: КНЕУ, 1998.- С. 199. Див. п. 1 Положення «Про створення і реєстрацію комерційних банків» »ід23.07.96р.№|82. 121 Кредитування - головний вид активних операцій комерційних банків, що пов'язане з наданням клієнтам позичок. Саме кредитні операції становлять головну сферу діяльності комерційного банку, отже і приносять їм значну частку прибутку. Незважаючи на масовий характер кредитування, процес надання позичок у комерційних банках суворо індивідуалізований, тому позбавлений автоматизму. Так, зокрема акціонерно-комерційний агропромисловий банк «Україна» відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», Положення Національного банку України «Про кредитування» та інших нормативних актів Національного банку України по регулюванню діяльності комерційних банків і процентної політики розробив своє Положення «Про кредитування», яке допомагає найбільш ефективно проводити кредитні операції зводячи до мінімуму втрати від кредитного ризику. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків, та вимог, щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ним згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування», затвердженого постановою правління Національного банку України № 246 від 28.09.95 року. Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб'єкт підприємництва відповідно до Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» від 29.04.94 р., або фізичній особі. Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їх солідарної відповідальності по зобов"язаннях підприємств усім своїм майном. Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100 відсоткових пс- 122 •«балансових зобов'язань банку, не може восьмикратного розміру власних коштів банку. Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально - кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом. Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме: - поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з ураху ванням кредитних ризиків у різних галузях народного гос подарства; -обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника, в межах яких можуть надавати кредити установи банку; методику фінансового стану та кредитоспроможності позичальника. КреОити надаються виключно на комерційних засадах з обоє 'язковим оодержанням таких умов: кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позич кового рахунку. Перевага надається такій формі розрахун ку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, на дані послуги), та акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком випадків, передбачених вище зазначеним Положенням «Про кредитування»; кредити для розрахунків з громадянами за укладени ми з ними договорами за здану сільськогосподарську про дукцію надаються в безготівковому порядку иьіяхом пере рахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою; у виняткових випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кре дитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту; сума кредиту, що надається позичальнику, знаходить ся в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції). Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, в межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а ^ при перевищенні граничного розміру, встановленого для дирекції,- кредитним комітетом банку на підставі обгрун тованого клопотання відділення банку або дирекції. Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності які передбачені Статутом (положенням) позичальника. ' Процес кредитування передбачає безумовне додержання принципів. Принципи кредитування - це основні положення кредитного механізму, що визначають сам процес кредитування. Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному позичальнику можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо позичальник порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту. Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів в конкретні господарчі процеси, на строго визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність з урахуванням економічної кон'юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку. Залежно від цілей розрізняють: кредит для фінансування оборотного капіталу; кредит для фінансування основного капіталу; кредит для фінансування торговельно-посередниць ких операцій. Принцип платності — означає, що позичальник має внести в банк визначену плату за користування кредитом. Відсотки, які сплачує позичальник за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, позичальник сплачує за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні. Витрати позичальника на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку. Розмір відсоткової ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно в залежності від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення і розміру витрат по утриманню заходу, що креди- 1 Організація і планування кредиту. Під ред. О. І. Лаврушина. М.- 1997-С. 321. 124 густься, попит та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківських справ і забезпечувала одержання доходу банку. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків, затверджених постановою Правління НБУ від 25.09.97 р. № 316. Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо у договорі встановлені умови щоквартальної сплати відсотків, до кредитного договору оформляється графік авансованих щомісячних платежів. Суми авансованих платежів визначаються щоквартально з урахуванням фінансових можливостей позичальника і банку. При цьому строк сплати авансованих щомісячних платежів може бути перенесений, але не пізніше строку квартального платежу. Протягом дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит залежно від зміни відсоткової політики органами, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, попиту та пропозиції на кредитні ресурси. Кредити зі стягненням пільгових (знижених) відсотків надаються тільки за умови відшкодування, за рахунок коштів органів, що приймають таке рішення. У разі несплати позичальником нарахованих відсотків у строки, їх сума відноситься на відповідні рахунки простроченої заборгованості по нарахованих відсотках. Слід зазначити, що банк припиняє нарахування відсотків по прострочених кредитах у разі: повного виконання зобов'язань позичальником; оголошення позичальника банкрутом; ліквідації позичальника; закінчення строку позовної давності; вчинення нотаріального запису про примусове стяг нення боргу; -рішення суду про примусове стягнення; прийняття банком на баланс заставленого майна; укладення угоди про заміну кредитного зобов'язання іншим зобов'язанням між тими ж сторонами (оформлення векселем, прийняття банком на баланс майна позичальни ка). Банк може призупинити нарахування відсотків по кре дитах, які за класифікацією Національного банку України віднесені до небезпечних і безнадійних. Рішення про призупинення нарахування відсотків приймається кредитним комітетом установи банку, який приймав рішення про надання кредиту, після детального опрацювання кредитної справи працівниками кредитних підрозділів, служби безпеки та юридичної служби, які подають обгрунтовані висновки про можливість призупинення нарахування відсотків. Принцип забезпечення кредитування означає наявність у позичальника юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Кредитна політика держави та її вплив на стан економіки Кредит — надзвичайно важлива категорія ринкової економіки. На жаль, недооцінка товарно-грошових відносин у командній економіці, всіляке їх обмеження принизили роль і значення кредиту, призвели до зниження його дієвості та ролі як могутнього засобу розвитку продуктивних сил. Заідеологізована економічна теорія позбавляла його суть, спотворювала його справжню природу. Вважалося, шо категорія позичкового капіталу фетишизує буржуазні виробничі відносини, створюючи видимість, нібито позичковий капітал має паразитичний характер, оскільки його власники нічого не створюють, а привласнюють чужу працю. В теорії і на практиці недооцінювали кредит, а сфера його застосування штучно обмежувалася. У господарській практиці, особливо в капітальному будівництві, переважало бюджетне фінансування. Узагальнюючим показником були мільярди капіталовкладень. Йшлося не про ефективність використання засобів, а про кількість їх «освоєння», що стало однією з причин загальної низької ефективності планово-командної економіки. В сучасних умовах, коли відбувається перехід до ринкової економіки, потрібно не тільки подолати збочення трактування кредиту, а й розкрити всі можливості його практичного застосування. Кредит - категорія об"єктивна, бо його необхідність полягає в самому процесі виробництва. У ході кругообіг) капіталу неминуче утворюються тимчасово вільні засоои. лк \же зазначалося, засоби праці -будівлі, машини, обладнання переносять свою вартість на створювані товари час-гинами. Тому амортизаційні відраховування поступово накопичуються на рахунках підприємств. І коли обладнання зношується або коли підприємство робить капітальний ремонт, накопичені амортизаційні відрахування використовуються для реального оновлення обладнання. Те саме можна сказати про виручку від реалізації продукції. Вона використовується не відразу в момент надходження на придбання сировини, матеріалів, виплату заробітної плати й премій, а поступово в міру необхідності. Наприклад, заробітна плата виплачується, як правило, двічі на місяць, а в проміжку між цими виплатами засоби, які призначені на оплату праці, тимчасово вільні. Підприємства поступово накопичують засоби для розширення виробництва, підвищення якості продукції, пов'язані з великими затратами. Щоб їх забезпечити, необхідно нагромадити кошти. Це й створює реальну основу для виникнення кредитних відносин. Поряд із тимчасово вільними коштами в одних підприємств у інших виникає необхідність у залученні додаткових коштів понад ті суми, які вони мають на даний момент. Окрім постійних коливань, потреби підприємств у додаткових ресурсах є і сезонні. Зокрема, це підприємства із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства по вирощуванню та вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та переробці сільськогосподарської сировини. У певні періоди року на підприємстві із сезонними умовами виробництва, як правило, виникає потреба в кредиті для формування змінних запасів. Наприклад, цукровий завод для забезпечення нового сезону цукроваріння повинен створити запаси палива, тари, а головне - заготувати цукровий буряк. Усе це потребує істотного збільшення оборотних засобів. Якби їхній обсяг встановлювався за максимальною потребою в них, то виявилося б, що у підприємства весь час є тимчасово вільні кошти, а їх витрати могли б бути нераціональними. 1, навпаки, кошти використовуються по-господарському в тому разі, коли підприємство обходиться мінімальними оборотними засобами, а в момент максимальної потреби (заготівля цукрового буряку на весь період цукроваріння) це завдання вирішується за допомогою кредиту. Тим самим підприємство намагається забезпечити ефективну переробку сировини, максимальний вихід продукції. 127 У міру ре&іізації виготовленої продукції підприємство повертає кредит із відповідними процентами. Такий спосіб організації та функціонування виробництва забезпечує найефективніше використання засобів, більш високу ефективність економіки. Отже, кредит, кредитні відносини це не тільки об'єктивно необхідна економічна категорія, а й дієвий спосіб підвищення ефективності економіки. Кредит - важливий фактор розвитку виробничих сил. Основна частина довготермінових позик іде на будівництво нових і розширення й удосконалення чинних підприємств. Кредит виступає великим джерелом засобів для науково-технічного вдосконалення виробництва. Він є головним інструментом в таких умовах виробництва. Короткотермінові позички широко використовуються для утворення запасів обладнання у будівництві. Практика розвитку кредитних відносин породила такий специфічний інститут, як інноваційні фонди, що використовуються на підтримку, на швидке й широке втілення нової перспективної техніки й технології, науково-технічних новинок, а це відповідно веде до переходу нового покоління машин та обладнання й становлення нового технологічного способу виробництва. Кредит -універсальний інструмент розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових ресурсів, а відповідно матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталу, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у народному господарстві. Кредит сприяє безперервності процесу виробництва, забезпечує прискорення обороту капіталу, збільшення прибутку. Це пов'язано з тим, що він дає змогу своєчасно й повно задовольнити потреби у коштах на купівлю сировини, матеріалів, палива тощо, на забезпечення безперервності процесу виробництва. Кредит дає змогу скорочу вати необхідну для даного обсягу виробництва та обсягу товарів суму коштів і тим самим ефективно використовувати грошові ресурси в народному господарстві. За допомогою кредиту прискорюється процес перетворення виробничої й товарної форм у грошову, скорочується час виробництва та обігу прискорюється оборотність обігових засобів. Принципи кредиту -забезпеченість позики, повернення, терміновість і платність - роблять кредит засобом економічного контролю за ходом виробництва та обігом продукції, підвищенням її якості й зростанням ефективності № і п і.л спільного виробництва. Досвід переконує, що реалізація можливостей, які закладені в кредиті, залежить головним чином від економічної системи. В умовах адміністративно командної системи коли всі підприємства й банки були державною власністю й держава виступала, по суті, єдиним господарюючим суб'єктом, кредит із стимулюючого засобу перетворився в додаткове джерело фінансування виконання завдань народногосподарського плану. Його дієві принципи не реалізувалися, бо протистояли природі відносин держави і державних підприємств. Як правило, підприємства кредит брали, але використовували його неефективно й не в змозі були повернути. Значні суми заборгованості з позик банків списувались, рішенням уряду, за рахунок державного бюджету. Неефективному використанню кредиту сприяв і низький рівень процентних ставок. Отже, держава не могла брати у своїх же підприємств високу плату за кредит, а підприємства безвідповідально ставились до його повернення. Багатоукладна ринкова економіка, конкуренція створюють умови для повної реалізації творчих можливостей, закладених у кредиті. Безліч самостійних господарюючих суб'єктів, намагання отримати найбільший прибуток шляхом зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції негайно потребує необхідності рашонального й ефективного використання усіх ресурсів і насамперед кредиту для досягнення найвищих результатів. Жорсткі закони ринку забезпечують неухильне здійснення принципів кредиту. І ми є свідками, коли підприємщ-невдахи, будучи неспроможними повернути кредит, позбуваються всього, навіть власного житла. Наука ринкового господарювання опановується з великими труднощами і навіть втратами. Таким чином, кредит містка за своїм змістом категорія є об'єктивно необхідною формою функціонування суспільного виробництва, яка істотно ваіиває на всі сфери суспільного відтворення. Вона дедалі глибше втілюється в життя й діяльність кожної людини, що знаходить особливо яскравий вираз у широкому розповсюдженні кредитних карток, продажу товарів та послуг у кредит тощо. Тому розуміння широти охоплення кредитними відносинами виробництва й суспільства в цілому становить важливу умову для всебічного й ефективного його використання. 5 П- Біяогчух 129 Кредитна система України в умовах переходу до ринку Сучасна кредитна система України являє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Кредитними називають ті відносини, які складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, населення, і використання цих коштів відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Основним провідником кредитних відносин в суспільстві є банки. Кредитну систему становлять: -банки (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні); — небанківські організації (лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові фінансові компанії, пенсійні фонди, взаємні фонди, ломбарди тощо). Головною ланкою кредитної системи є банки. Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.91 р. банками вважаються установи, функцією яких є кредитування суб"ектів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом. Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпо-рядних органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки - одна із важливих структур ринкової економіки. Україна, як й інші незалежні держави колишнього СРСР, переходять до нової економічної системи, яка основана не на командно-розподільчих, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка є складовою кредитної системи України (див. схему 9). ' У кінці даного розділу приведені зразки процесуальних документів з банківського кредитування (дадаток 1-14). 130 Схем» 9. Слід зазначити, що в літературі часто трактують банківську систему як сукупність банків, що функціонують в економіці країни. Таке визначення тлумачить банківську систему як механічне об'єднання банків, що не маг заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних функцій і не виконує самостійної ролі на грошовому ринку. Ми знаємо, що успіх реформування економіки суверенної України на здоровій ринковій основі великою мірою визначається ефективною роботою фінансово-кредитної системи, основою діяльності якої є банківська система. Надійність і стабільність роботи банківської системи є одним із найважливіших факторів стійкості й нарощування ефективності національної економіки. Водночас специфіка становлення банківської системи у країнах із перехідною економікою, як не прикро стверджувати, визначається відсутністю поки що повноцінних ринкових відносин. Скажімо, коли у високорозвинених державах загальні активи банків у 1,5-2 рази перевищують за вартістю внутрішній валовий продукт, то у Російській Федерації загальні активи комерційних банків сягають 35-40 відсотків ВВП. Що ж до України, то цей показник у зв'язку з я» 131 недостатнім розвитком національної банківської системи ще менший.1 Ось чому без якісних змін у кредитно-банківській сфері реально неможливе соціально-економічне реформування в Україні. Слід зазначити, що банківські системи розвинутих країн теж не с чимось завершеним, незмінним. Вони постійно удосконалюються. Зокрема, в Японії у квітні 1998 р. наб\в чинності закон «Про Банк Японії». Тож. говорити, що в країнах ринкової економіки є сталі банківські системи, невірно. Оскільки, вони розвиваються і з цим несуть зміни і реформи у банківській сфері." Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за виробленою заздалегідь концепцією, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, ст. 1 зафіксувала концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, і встановила, які банки відносяться до кожного з рівнів та яким буде механізм зв'язків між ними. Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин: пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспіль ними інтересами -забезпеченням сталості грошей і стабі льної роботи всіх банків; пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаю ться ними, повинен бути досить широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був. Для цього бан ки повинні керуватися в своїй діяльності не тільки коме рційними інтересами а й вимогами системи, в яку вони включені. } Див. Оцінка аналітиків інвестиційного банку С5 Рір$і Гхкіоп. Ковшенко г Вісник НБУ: Становлення і розвиток банківської спр; Японії- 1998-№4-С. 39. Як було зазначено, банківській системі України характерна дворівнева побудова, яка властива всім банківським системам країн з ринковою економікою. На першому рівні знаходиться один банк або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус центрального банку. У нас - це Національний банк України, який і є центральним. Наприклад, в США, центральним банком називають федеральні резервну систему, яка складається з 12 резервних банків діяльність яких регулюється Федеральним законодавством. В інших країнах назва «національний» може означати, що банк повністю або частково належить до національного капіталу і діє в його інтересах. У Великобританії, на відміну від США, Центральний банк - це один потужний банк, що має назву Англійський банк, у Японії - Центральний Банк Японії, який створювався спочатку на ЗО років, а в 1942 р. отримав безстроковий статус. Національний банк України як зазначено в ст. 6, 7 Закону «Про банки і банківську діяльність», є самостійною юридичною особою, незалежною від уряду, підзвітною Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи." На НБУ відповідно до зазначеного закону покладено такі основні функції: емісія грошей та організація їх обігу; кредитор останньої надії для комерційних банків; організація розрахунків між банками; обслуговування державного боргу країни; проведення операцій на ринку державних цінних па перів на валютному ринку; здійснює реєстрацію комерційних банків та ліцензу вання операцій, які вони виконують; - контроль за діяльністю комерційних банків. Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У рал систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може: -ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку; застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслі док неправомірних дій банку; підвищувати норми обов'язкових резервів; — призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздо ровлення: - відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій. Слід зазначити, що регулюючі функції у сфері фінансів НБУ виконує разом із державними фінансовими органами Мінфін, Державна скарбниця). На другому рівні банківської системи знаходяться реш-га банків, які в Україні прийнято називати комерційними Занками, вони є головною ланкою кредитної системи України. Комерційні банки - це кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств усіх галузей народного господарства (крім емісії грошей) за рахунок грошей, залучених у вигляді вкладу. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій шляхом виконання операцій і надання послуг. Саме банківська система через комерційні банки обслуговує народне господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку України. Тому комерційні банки можна розглядати як систему комерційних банків, які є фундаментом всієї банківської системи. Під системою комерційних банків необхідно розуміти систему комерційних банківських установ, що саморозви-ваються на підставі чесної конкуренції і функціонування означених структур у взаємозв'язку та взаємозумовленості з урахуванням єдиного правового поля, чітких регулятивних правил й створення для цього необхідної інфраструктури в інтересах економічного зростання і задоволення потреб народного добробуту. Комерційні банки можна розглядати у двох аспектах -широкому та вузькому. У широкому розумінні комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування характерне для української практики в якій усі банки, крім трьох, по суті називаються комерційними. У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій з єдиною метою одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США 134 та інших країн, у яких, поряд із групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними. Особливо важливим для теоретичного і практичного розуміння (в економічному і правовому аспекті) процесу формування мережі комерційних банків має розробка їх чіткої класифікації. Науково обгрунтована, раціональна і оптимальна класифікація дала б змогу найкраще враховувати специфічні властивості перехідної економіки, могла б сприяти повнішому виявленню істотних факторів щодо піднесення рівня господарсько-фінансової діяльності в усіх галузях економіки, а разом із тим зростання дієвості та ролі комерційних банків у цьому процесі. В залежності від порядку створення розрізняють: пере-профільовані та новостворені комерційні банки. Так, статус комерційних одержали колишні державні банки. На базі Жилсоцбанку був організований Укрсоц-банк, Агропромбанку - АК АПБ «Україна», Промбудбанк -Промінвестбанк. Таке перепрофілювання привело до створення нерівних умов для діяльності банків, поставивши в важке положення новостворені банки. Тому, що колишні державні банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Новостворені комерційні банки нічого цього не мали. Більш того, вони взяли на себе обслуговування більш ризикованих ринкових структур. Але слід сказати, що новостворені комерційні банки швидко адаптуються до економічних ситуацій, що постійно змінюються, мають підготовлений персонал. У залежності від набору операцій, які виконують комерційні банки розрізняють: - спеціалізовані комерційні банки; -універсальні. Спеціалізовані комерційні банки виконують тільки окремі операції на ринку і функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки, де потрібні спеціальні знання. Універсальні комерційні банки виконують широке коло операцій охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. ' Див. Вісник НБУ, травень 1998 р. Мороз А. Н. Основи банківської справи.- 1994.-Київ. - С. 121. 135 В Україні переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних. Цей факт універсального характер> банків
України слід шукати в тому, що формування їх припало на затяжну смугу
інфляції. Щоб максимально днверсифікувати свої ризики, що набули в
умовах інфляції загрохтнвого характеру, навіть ті банки, що створювалися
як спеціалізовані, згодом змушені були значно розширити коло своїх
операцій. Статус спеціалізованих в Україні зберегли тільки Ощадний банк
та Ексімбанк. оскільки від ризиків в умовах інфляції їх захищала
державна форма власності.

Всі універсальні банки можна об”еднати в 3 групи:

Комерційні банки.

Ощадні банки.

Кооперативні банки.

Комерційні банки обслуговують насамперед підприємства та організації
різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб. Правовою
формою їх організації є переважно акціонерна. Банківські акціонерні
товариства можуть бути відкритого та закритого типу. Акціонерами можуть
бути юридичні та фізичні особи. Серед юридичних осіб переважають
акціонерні компанії, але можуть бути і приватні фірми, державні
підприємства. Так. значна частина акціонерного капітану трьох найбільших
комерційних банків України (Промінвестбанку. АК АПБ «Україна»,
Укрсоцбанку) належить державі, а серед їх акціонерів переважають фізичні
особи, зокрема працівники цих банків. ‘ Другу ГРУП> універсальних банків
утворюють ощадні інститути. В Україні мережа ощадних інститутів
представлена одним банком -Ощадним банком, який за кількістю філій та
зайнятих працівників є найбільшим банком і займає домінуючі позиції на
ринку заощаджень. Розвиток Ощадного банку України в бік комерційних
банків явно відстає. Він поки що працює переважно в режимі звичайних
ощадних кас обмежуючись прийняттям вкладів населення з використанням їх
переважно через міжбанківський ринок.

З активізацією заощаджувального процесу в Україні, створенням передумов
для розвитку споживчого кредиту, розвитком малого і середнього бізнесу
зростатиме й попит на банківські послуги, найбільш доступні для установ
Ощадного банку.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства
(кооперативні банки). В Україні система кредитних товариств тільки
починає розвиватися. Найбільш

136

наломим представником ції ї групи банків с Іжсгюбанк, що функціонує в
Кисні. Проте цей різновид універсальних банків в Україні розвивається
надто повільно, що спричинено такими обставинами:

гальмуванням розвитку малого і середньою бізнесу,

виробничої кооперації;

недостатнім розвитком фондового ринку, підривом

довіри широких верств населення до фінансових посеред

ників взагалі.

Щодо спеціалізованих банків, то вони виникають у таких секторах ринку:

– споживчого кредиту;

– іпотечного кредиту;

-сільськогосподарського кредиту тощо.

За органі шцтною структурою комерційні банки бувають:

-такими, що мають велику мережу філій, розташова-них по всій території
країни;

-безфілійні банки.

На підставі сі. 25 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами
філії за погодженням із Національним банком України.

До банків, які мають велику кількість філій належать ті, що були
створені на базі колишніх державних банків. Як зазначалось вище, це,
зокрема АК АГІБ «Україна», «Укрсоц-банк», «Укрпромбудбанк». Інші банки
мають незначну кількість філій, або зовсім їх не мають.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
комерційні банки можуть бути різних форм власності. В залежності від
цього їх розрізняють:

загальнодержавні;

муніципальні;

колективні (відкриті й закриті акціонерні товариства,

холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, коо

перативні);

приватні;

-з 100 відсотковим іноземним капіталом (власністю);

-змішані.

Нинішній стан економіки, в тому числі банківської справи в Україні, не
дає достатніх підстав повністю стверджувати, що система комерційних
банків Механізм взаємозв'язку між банком і позичальником Ринкова економіка - це економіка договірних відносин між рівноправними і рівновідповідальними партнерами. На кредитному ринку в договірні відносини вступають банки, як кредитори і позичальники (юридичні та фізичні особи). Відносини між кредитором і позичальником, їх взаємозв'язок являються відносинами двох суб'єктів кредитування. Виникнення кредитних відносин між банком і позичальником можливе за таких умов: Учасники (кредитор і позичальник) мають бути взає- мозацікавлені: кредитор - у видачі кредиту, а позичаль ник - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні та правові інтереси. Необхідна наявність економічних і юридичних гаран тій повернення кредиту після певного строку. Позичальник має бути власником майна, або має бути власником, наділеним правом на користування та розпоря дження ним. Процедуру отримання кредиту позичальником показано на схемі 10. На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. Василик О. Д, Буковинський С. А.. Па&іюк А*. В. Фінансова стабільність: сугь.;заходи. проблеми. -Фінанси України- 1996- № 3-4- С. 5. Пшаиарчук В О.. Бопченко О К Банківська діяльність та умов перехідної економіки: економіко-лравові аспекти.-Фінанси України.-1998-№ З.-С. 51. Банковское дело. Под ред. В. И. Колесникова. М.: Финанш н статистика- 1998.-С. 215. 138 Контроль банку за виконанням умов кредитувати Надання кредиту 1 Підписання кредитного договору Згода банку на надання кредиту -ш- Оцінка банком ефективності кредитованого проекту тут Подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту І 2 І І Попередні переговори Схем» 10. Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому. Тому що лише довірчі відносини між банком і позичальником створюють основу для успішного співробітництва при наданні кредиту.' Ще до початку переговорів позичальник повинен бути впевнений, що він довіряє банку, а зокрема, працівнику, який безпосередньо буде вести з ним бесіду про можливість надання позики. Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.2 Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. Каталог питань банку на переговорах про кредит.3 Як ваші справи? Хто бере участь у вашому підприємстві? 1 Гросшн Р. К. Как вести дела с банками. М: Международньїе отноше- ния- 1996.-С. 34. 2 Там же. С. 38. Там же. С. 88. 139 Які умови і форма участі? Чи масте при собі останній баланс підприємства? Яке його сьогоднішнє положення? Які є суттєві зміни в балансі? Обгрунтуйте їх. Які цифрові дані вашого товарообігу? Який прибуток підприємства? Який очікується на майбутній рік? Чому знизився прибуток підприємства? Які заходи приймаються, щоб виправити становище? Може банк вам допомогти? Чи достатній ліміт на одержання прибутку? Які кредити ви одержали чи одержували в банках міста? Коли проводився останній податковий контроль на підприємстві? Які його результати? Якщо ви потребуєте кредит у великих розмірах, ви здатні його забезпечити? Який повинен бути строк кредиту? Як ви будете його погашати? Із яких джерел буде сплачуватись кредит? Яка частина майна підприємства буде використана в якості застави? Які кредити ви забезпечували і яким шляхом? Чи довіряєте ви нам? Чому саме вибрали нашу бан ківську установу? Якщо ви не боржник, то ваші позиції на переговорах чинні. Але потрібно враховувати, що банку дуже не подобається, якщо на них давлять, заставляють швидко приймати рішення, тим більше, що річ іде про кредитування. У цьому випадку банк проявляє обережність. З точки зору банку рішення, прийняте поспішно, може бути невірним.1 За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника для розгляду. На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку. У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума, строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики проекту (заходу), що кредитується та його економічної ефективності. су* ' Гросшн Р. К. Как вести дела с банками. М.: Межаународнмє отаоше-нм- 19%.- С. 40. 140 Для попередньої оцінки кредитування разом з клопо танням ІЮЧИЧШІІ.ІШК иодаг банку індивідуальну каріку. Передусім зазначимо що мигання про надання кредиту н сумі ін
перевищу»1 іраничний розмір, у межах якого маУкладення кредитних договорів Важливим етапом процедури отримання кредиту г укладення кредитного договору (угоди). Слід зазначити, що кредитний договір відноситься до типу господарських договорів. По-перше, суб'єкти кредитування (банк-кредитор і позичальник) виступають як юридично самостійні особи. По-друге, виступають як гаранти майна один перед одним, і. по-третє,- як суб"єкти, які проявляють взаємну економічну зацікавленість один до другого. Дійсно, усі питання, які пов'язані з кредитуванням, вирішуються позичальником і банком саме на договірних засадах шляхом укладення кредитного договору (угоди). Відповідно до Положення «Про кредитування», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.95 р. № 246, кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Згідно п. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), якщо згідно до закону договір повинен бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. Недодержання форми кредитної угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди відповідно ст. 45 ЦКУ. Форма кредитного договору (угоди) затверджена Правлінням НБУ від 28.09.95р. як додаток до Положення «Гіг*1 кредитування». Установи банку відповідно до своєї прак тики в кредитуванні використовують свої типові форми кредитних договорів з внесенням у разі необхідності відповідних змін та доповнень. Це типова форма кредитного договору АК АПБ «Україна». Зазначимо, що по змісту і формі кожний кредитний договір базується на чотирьох основних принципах: І Міцна основа. 2. Добровільність вступу в договір. її» Взаємозацікаалеиість сторін. Узгодженість умов договору. Саме міцну основу кредитною договору склади ва база, на якій «виростао. кредитний договір. Це -іак<. .>)\ разі морлшення строків повернення кредиту ча до-: твором виплатити
пеню, розмір якої не перевищує рочмір подвійної облікової ставки НЬУ;

за використання кредитних коштів не ча цільовим

призначенням накладається штраф в розмірі 25 відсотків

від суми використаного не за призначенням кредиту;

забезпечити достовірність відомостей, наданих для

отримання кредиту, і можливість контролю за його викори

станням;

періодично інформувати банк про хід виконання до

говору;

у разі зміни організаційно-правової форми підприєм

ства повідомити банк;

10) інше (згідно з договором).

У розділі кредитного договору «Права та обов’язки банку» говориться, що
банк мас право:

проводити перевірку забезпеченості наданого кредиту;

проводити контроль за цільовим використанням кре

диту;

припинити видачу нових позик і пред’явити претензії

щодо раніше наданих у разі порушення позичальником

умов кредитного договору, а також виявлення недостовір-

ної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку,

І затримки сплати відсотків за кредит;

стягнути з позичальника за пролонгацію кредиту від

повідну комісійну винагороду;

переглядати відсоткові ставки за користування креди

том у разі зміни облікової ставки НБУ;

-здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний
кредит (за офіційної відмови позичальника від кредиту чи його частини
протягом терміну дії договору);

аналізувати кредитоспроможність позичальника;

у встановленому порядку згідно чинного законодавст

ва банк може звернутися в арбітражний суд із заявою про

порушення справи про неспроможність (банкрутство) по

зичальника.

Обов ‘язки банку:

– надати позичальнику кредит в обсягах і у строки,

обумовлені договором;

-відкрити позичальнику індивідуальний рахунок для видачі кредиту;

156

забезпечити позичальника консультативними послу

гами з питань виконання договору;

на підставі даних бухгалтерської звітності аналізувати

кредитоспроможність позичальника, перевіряти забезпече

ність та цільове використання кредиту і вносити пропозиції

про подальші відносини з позичальником;

інформувати позичальника про стягнення банком кре

диту;

інформувати позичальника про зміни у нормативних

актах з питань кредитування і розрахунків, внесених Наці

ональним банком.

До кредитного договору в разі необхідності може бути включено розділ
«Особливі умови». Наприклад, недопущення реалізації позичальником
заставленого майна (особливо коли мова йде про капітальні вкладення),
зниження обсягів активів може вплинути на забезпеченість кредиту, зміни
форми власності чи реорганізації підприємства до повного погашення
кредиту.

У розділі «Відповідальність сторін» зазначається, що спори сторін у ході
виконання кредитного договору вирішуються і розглядаються арбітражним
судом згідно з чинним законодавством.

У кінцевій частині кредитного договору, є перелік реквізитів
банку-кредитора і позичальника:

Повне найменування сторін (як у ввідній частині).

Юридична адреса (місцезнаходження).

Поштова адреса.

Телефон (факс, телефакс).

Крім цього, бажано помістити відомості про банківські реквізити сторін
(розрахункові і валютні рахунки), ідентифікаційний номер платника
податку, реєстраційні реквізити (де, коли, як юридична особа була
зареєстрована, серія номер документа про реєстрацію) — все, що набуває
особливо важливого значення при пред’явленні позову до контрагента. Якщо
юридична адреса відсутня (або не вказана точно), тоді невідомо, куди
направляти виконавчі листи.

Усі дані позичальника обов’язково перевіряються за такими документами:

а) свідоцтво про реєстрацію (або виписку із торгового

реєстру країни, з якої походить позичальник);

б) засновницькі документи зі всіма змінами та допов

неннями, в яких слід звернути увагу на правильне написан

ня повного і скороченого найменування організації (парт

нера по кредитному договору), її юридичної та поштової

адреси і компетенції органів управління;

157

в) довідки із банків про відкриття рахунків;

г) положення про філії або відділення, якщо договір

підписується керівником цього структурного підрозділу;

д) положення про орган управління, член якого підписує

договір (наприклад, положення про дирекцію, якщо договір

укладає не генеральний директор, а один із директорів);

є) наказ керівника організації про надання одному із директорів права на
підписання договору від імені організації;

є) довіреність, видана керівником організації, згідно якої
відповідальній особі організації надається право на підписання договору.
Довіреність повинна бути перевірена чи не відмінена вона. Довіреність
повинна містити інформацію про дату її видачі і строк дії.

Нема нічого дивного і незвичайного в проханні банку-кредитора надати всі
ці документи. Якщо контрагент добросовісний партнер (і, звичайно, та
особа, за яку він себе видає), тоді без труднощів банк-кредитор зможе
одержати необхідні документи і ознайомитись з ними. Якщо ж позичальник
відповідає відмовою, тоді це може стати підставою для відмови
співробітництва з таким партнером.

Кредитний договір (як і інший документ) вимагає належного оформлення для
того, щоб запобігти ускладненням при його реалізації, розгляду в суді
або навіть можливої фальсифікації. Для цього існує ряд правил, які
вимагають неухильного їх додержання:

а) договір, текст якого можна розмістити на двох сто

рінках, слід надрукувати на звороті сторінки;

б) якщо в договорі більше ніж дві сторінки, тоді кожну з

них слід підписати ініціалами осіб, уповноважених на його

укладання; усі сторінки слід пронумерувати, прошнурувати

і скріпити печатками обох сторін на зворотній останній

сторінці;

в) зроблені в тексті виправлення слід визначити сторо

нами і засвідчити підписами і печатками.

Підготовка і укладення кредитного договору потребує напруженої і
кваліфікованої роботи кредитора і позичальника. В цій справі, яка є
надто важливою, нема дрібниць, на які можна було б не звертати уваги.

Приклад структури кредитного договору є зразком, який може мінятись у
залежності від об’єму, виду і терміну надання кредиту, постійності
кредитних зв’язків клієнта із банком, наявності в даному банку
розрахункового рахунку, ступеня інформованості банку про клієнта, його
фінансового стану тощо.

158

Разом з тим кожному банку потрібно розробити типові іЬорми кредитних
договорів, які б періодично доповнюватись і коректувались з розрахунком
накопиченого досвіду. Застосуваннятипових форм кредитних договорів, які
розроблені головним банком повинні бути обов’язковими і для

філій.

Юридично і економічно грамотно складені типові форми кредитних договорів
можуть сприяти зниженню кредитного ризику конкретних кредитних угод.

Порядок видачі і погашення кредиту

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання
кредиту є надання кредиту позичальникові. Тому кредитний відділ дає
розпорядження операційному відділу про відкриття рахунку для обліку.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному
договорі,-одноразово, щоденно або в інші строки, виходячи з потреби в
кредиті.1

У разі якщо видача кредиту здійснюється не одноразово, а в міру
необхідності, при кожній видачі коштів у рахунок оформленого кредиту
визначаються конкретні строки погашення цієї частини одержаного кредиту
і складається графік погашення, який підписується позичальником і
погоджується з банком. Після видачі всієї с\ми кредиту оформляється
графік погашення кредиту, який складається на підставі раніше оформлених
графіків. У разі необхідності, суми платежів та строки погашення кредиту
можуть уточнюватися за обгрунтованим клопотанням позичальника з
обов”язковим додержанням кінцевого строку погашення кредиту,
передбаченого кредитним договором.

Графік погашення кредиту складається у двох примірниках (по одному для
позичальника і банку). Перший примірник графіка зберігається разом із
кредитним договором. Копія графіка погашення кредиту передасться в
операційний відділ працівнику, який обсл\говуе поточний рахунок
позичальника. На підставі графіка працівник операційного відділу вносить
відповідні параметри до аналітичного обліку для здійснення контролю за
надходженням коштів на погашення кредиту.

При зміні умов виробництва і реалізації продукції (проведення робіт,
надання послуг) і появі інших причин

‘ ПоОдсрьогіна А. А/. Фінанси підприємств. К.: КНЕУ- 1998.- С. 209.

159

об’єктивного характеру банк може у певних випадках задовольнити
додаткову потребу позичальника в кредиті у межах наявних кредитних
ресурсів на умовах кредитною

договору.

Сам порядок погашення кредиту визначається кредитним договором.
Погашення кредиту може здійснюватись:1

одноразово (передбачає повернення кредиту в повній

сумі в обумовлений кредитним договором строк);

в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів

відповідно до надходження коштів від реалізації продукції

(виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

Погашення кредиту здійснюється позичальником з поточного рахунку
платіжними дорученнями, а за умови визнання позичальником претензії-у
встановленому чинним законодавством України порядку.

Банк самостійно приймає рішення про використання платежу, що надійшов
від позичальника, керуючись черговістю виконання зобов’язань, визначеним
у кредитному договорі.

Банк має право змінювати черговість сплати боргу по кредиту та відсотках
на підставі обгрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові
можливості установи банку.

У разі якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній
стягується з гарантів (поручителів).

При надходженні коштів у погашення кредиту операційний працівник робить
відмітку в графіку про дату і суму погашення.

При настанні терміну погашення прострочених кредитів операційний
працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої
заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня
після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої
заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.

У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної
бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку,
знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості
кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по
кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом.

‘гПоМсрьогіна А. М. Фінанси підприємств. К\: КНЕУ.- 1998-С. 209. Див
Арбітражний процесуальний кодекс України, ст. 8.

160

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати
процентів і пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і
незалежних від позичальника.

Правове забезпечення повернення кредиту

Повернення кредиту передбачає реальну властивість кредитних відносин і
на практиці находить своє вираження у визначеному механізмі. Цей
механізм базується, з одної сторони, на економічних процесах, що лежать
в основі повернення кредиту, з другої – на правових відносинах кредитора
і позичальника, то випливають із кредитної угоди.

Економічною основою повернення кредиту є те, що кредитор вибирає такі
сфери вкладення позичкових засобів, кількісні параметри позики, методи
її погашення, умови кредитного договору, при яких створювалися б такі
передумови, за яких кредит можна погасити вчасно.

Міжнародний досвід діяльності банків виробив механізм організації
повернення кредиту, який включає в себе: а)порядок погашення позички за
рахунок виручки (доходу); б) юридично закріплений порядок її погашення в
кредитному договорі; в) використання різних форм забезпечення повноти і
своєчасності зворотного руху позички.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне
джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на
його використання. Якщо механізм погашення позички за рахунок виручки
(доходу) і його закріплення в кредитних договорах є основною передумовою
повернення кредиту, то визначена форма забезпечення повернення
представляє собою гарантію цього повернення.

Таким чином, у банківській практиці джерела погашення розрізняють на
головні і похідні.

Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який
поступає позичальнику. Але більш реальна гарантія повернення кредиту є
виручка лише у фінансово стійких підприємств. До них відносяться:
підприємства, що мають високий рівень рентабельності і високу
забезпеченість власним капіталом. У таких підприємств відбувається не
тільки систематичний приплив грошових засобів, але і

Банковское дело. Под ред. О. И. Лаврушина. М.: Финансьі и статистика-
1998-С. 307.

6 П. Білсичук

161

приріст їх у частині створення прибутку, а також поповнення власного
капіталу.

Для фінансово стійких підприємств, які є першокласними клієнтами банку,
юридичне закріплення в кредитному договорі погашення позик за рахунок
виручки є достатнім.

Часто в практиці виникає ситуація, коли є загроза не своєчасного
надходження виручки.

Фактори ризику можуть бути пов’язані як із процесом виробництва або
реалізацією цінностей, так і станом розрахунків із покупцями, зміною
кон’юнктури ринку, сезонними коливаннями тощо.

В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії
повернення кредиту.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» від 02.10.92 р.
можуть бути:

іпотека (земля, нерухоме майно);

товари в обороті або у переробці (сировина, напівфаб

рикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

заклад (рухоме майно, яке може передаватись у воло

діння банку);

майнові права (право вимоги, яке належить заставнику);

цінні папери (купонні листи на виплату процентів, ди

відендів).

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення
кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії)
юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні
кредиту надійним позичальникам.

Таким чином право на заставу – це спосіб забезпечення зобов’язань, при
якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення
позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості
заставного майна перед іншими кредиторами. Застосування банками Закону
України «Про заставу» повинно забезпечувати своєчасне повернення наданих
банками кредитів.

Предметом застави є майно і майнові права. Згідно ст. 4 Закону «Про
заставу» предметом застави може бути майно, яке відповідно до
законодавства України може бути відсуджено заставником та на яке може
бути звернено стягнення; предметом застави може бути майно, яке стане
власністю заставника після укладення договору застави, в тому числі
продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби
тощо), якщо це передбачено договором.

162

Ця ж стаття Закону вказує, що предметом застави не можуть бути
національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній
власності і занесені до Державного реєстру національного культурного
надбання; предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий
характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;
предметом застави не можуть бути об’єкти державної власності,
приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові
комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що
знаходяться у процесі корпоратизації.

Передача майна в заставу що перебуває у спільній власності, здійснюється
з письмової згоди співвласників, у разі спільної часткової власності —
при виділенні частки майна в натурі.1

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною
або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного
договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу
позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір
забезпечення заставою вимог.”

Відповідно до ст. 11 Закону «Про заставу» сторонами договору застави
заставником і заставоутримувачем мо-жуть бути:

— фізичні особи;

– юридичні особи;

-держава.

Заставником при заставі майна може бути його власник, який має право
відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також
особа, якій у встановленому порядку власник передав майно і право
застави на це майно.

Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного
господарського відання, самостійно здійс-нює заставу цього майна, за
винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних
підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу і на
умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним
майном. Відкрите акціонерне товарист-

Диа. Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками
Закону України «Про заставу», затверджено НБУ 8.10.94 р. № 23015/П.

Див. Рекомендації по застосуванню договорів застави банком «Україна» при
забезпеченні повернення позик від 8.10.93 р. № 22015/11.

«* 163

во. створене у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у
державній власності, здійснює заставу належного йому майна за
погодженням із засновником цього товариства у порядку, передбаченому для
державних підприємств.

Заставником може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий
поручитель).

При укладанні договору про заставу необхідно передбачити:1

повне найменування юридичної особи, повноваження її

представника, прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи,

яка передає в заставу майно та майнові права. Банк повинен

переконатись, що особа має право на заставу майна чи має

майнового поручителя (подається статут, положення, свідо

цтво, угода, доручення, приватизаційні папери та ін.);

повне найменування установи банку, посада, прізвище,

ім’я, по батькові керівника установи, або в. о. керівника);

відомості, що містяться у кредитному договорі (дата,

номер цього договору, розмір позички, процентів, строки

сплати);

передачу в заставу заставоутримувачу (банку) майна

(майнових прав) у вартості, достатній для збереження, за

безпечення повернення позики за кредитним договором та

процентів за кредит;

передачу в заставу майна, яке на даний момент ніде не

заставлене, вільне від боргів і на яке не звернене стягнення;

зазначення адреси заставленого майна, належні умови

зберігання (чи експлуатації), порядок використання застав

леного майна, заміни його у випадку втрати, псування, по

шкодження з вини заставника;

надання заставником заставоутримувачу Книги запи

су застав для ознайомлення і відповідальність за вчасне та

достовірне внесення до неї змін у подальшому;2

право заставоутримувача:

а) користуватися (при закладі) предметом застави і порядком використання
заставоутримувачем отриманого прибутку та відшкодування збитків
заставнику у випадку втрати, нестачі, чи пошкодженні предмета застави;

в) на перевірку стану і умов зберігання заставленого майна;

И*

‘ Див. Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками
Закону України «Про заставу», затверджено НБУ 8.10.94 р. № 23015/П.

2 Див. Постанову Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 р. № 14 «Про
Книгу запису застав».

164

г) на реалізацію права на заставу у випадку непогашен-ня позики у
встановлені строки, а також дострокове стягнення з переліком мотивів
(неналежне зберігання, ухилення від зміни предмета застави,
використанням та інші порушення), проводиться відповідно до положень
статей 20, 21, 23, 24, 38 Закону України «Про заставу»; ‘ – порядок
вирішення спірних питань;

— строк дії договору та юридичні адреси сторін.

Зміст договору застави регулюється положенням ст. 12 Закону «Про
заставу», а ст. 13 цього Закону передбачає, що договір застави повинен
бути укладений у письмовій формі і нотаріально засвідчений у тих
випадках, коли предметом застави є:

— нерухоме майно — за місцем знаходження майна по-

свідчується;

— транспортні засоби — за місцем реєстрації цих засобів:

-товари в обороті або у переробці -за місцем знахо

дження власника.

Засвідчення договорів про заставу на такі види майна є обов’язковим, в
іншому разі договір не матиме юридичної сили.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне засвідчення договору
застави і в тих випадках, коли це не є обов’язковим в силу законодавства
України, але на цьому наполягає одна зі сторін.

Слід зазначити, що внесення будь-яких змін до нотаріально засвідчених
документів призведе до необхідності їх нотаріального засвідчення. Це
положення необхідно зазначити у договорі та вказати, що всі витрати
відшкодовуються заставником або особою, яка внесла зміни.

До договору застави додаються документи, перелік яких прикладається до
примірного договору:

Копія кредитної угоди (в якій указується номер угоди,

дата підписання) між заставником і заставоутримувачем.

Довідка відповідного органу державної влади про те,

що предмет застави не занесено у Державний реєстр націо

нального культурного надбання.

Документ про вартісну оцінку предмета застави.

Копія страхового полісу (свідоцтва) на заставлене

майно.

Копія документа, який підтверджує право власності

заставника на заставлене майно (свідоцтво, видане нотарі

альною конторою, бюро технічної експертизи, договір ку-

півлі-продажу майна та інші документи).

165

6. Довідка нотаріальної контори або іншого органу про

те шо предмет застави не знаходиться під арештом.

7. Опис майна, що передається у заставу.

Перелік може включати й інші документи.

Договір застави вважається укладеним з моменту підписання його
сторонами, а у випадку застави нерухомого майна, транспортних засобів,
товарів в обороті або у переробці – з моменту нотаріального посвідчення.

З моменту нотаріального посвідчення вважається укладений договір і
стосовно майна, на яке відповідно до закону не вимагається обов’язкового
посвідчення у нотаріуса, але це повинно бути передбачено в самому
договорі застави.

Право стягнення на предмет застави банк набуває в момент закінчення
терміну повернення позики за кредитним договором, якщо інше не
передбачено в цьому договорі відповідно до ст. 20 Закону «Про заставу»,
а при ліквідації чи реорганізації юридичної особи — заставника банк
вправі звернути стягнення на заставлене майно незалежно від закінчення
строку дії кредитної угоди.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду,
арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на
основі виконавчого запису нотаріальних органів.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, проводиться
судовим виконавцем на підставі виконавчого листа або наказу арбітражного
суду, або виконавчого запису нотаріальних органів.

Питання звернення стягнення на заставлене майно законодавчо врегульоване
Законом «Про заставу» (ст. 20). Однак на практиці цей захід проходить із
труднощами, зумовленими, як правило, небажанням заставника виконувати
свої договірні обов’язки. У таких випадках необхідно залучати
правоохоронні органи (суд, міліцію, прокуратуру), які в силу закону і
своїх службових повноважень зобов’язані забезпечити виконання умов
договору в разі недобросовісності однієї зі сторін.

У ст. 21 Закону «Про заставу» вказано, що реалізація заставленого майна
проводиться з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено
договором.1

Застава припиняється:

Див. Положення «Про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з
реалізації заставленого майна» від 22.12.97 р. № 1448.

Див. ст. 28 ЗУ «Про заставу» 02.10.92 (№ 2854-12). Відомості Верховної
Ради України 1992 р. № 7.

166

при поверненні заставником кредитного боргу; у рай ші послі заставленого
майна; у ріпі придбанії» заставоутримувачем права власності на
наставлене майно;

– при закінченні терміну дії права, що складає предмет

застави.

Банк вправі (і повинен) перевіряти документально і фактично наявність,
розмір, стан і умови збереження предмета застави, а також вимагати від
заставника вжипя заходів, необхідних для збереження предмета застави.

Іпотека – цс застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або)
майно, що становить предмет застави, залишається у заставника або
третьої сторони. Згідно ст. 31 Закону «Про заставу» предметом іпотеки
може бути:

майно, пов’язане з землею – будівля, споруда, кварти

ра, підприємство (його струкгурні підрозділи) як цілісний

майновий комплекс;

інше майно, яке віднесене законодавством до нерухо

мого;

належні громадянам на праві приватної власності зе

мельні ділянки та багаторічні насадження.

Зміна предмету застави допускасться тільки за згодою
банку-заставоутримувача.

Договір про іпотеку, який укладається між заставоутримувачем (банком) і
заставником теж має письмову форму і повинен бути обов’язково
нотаріально засвідчений (ст. ІЗ Закону «Про заставу»).

Державний нотаріус, якщо це передбачено договором накладає заборону на
відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним
нотаріусом, підставою для накладання державним нотаріусом заборони с
повідомлення приватного нотаріуса про засвідчення ним договору, яким
передбачається накладення заборони відчуження.’

Договір про іпотеку може бути оформлений та складений відповідно до
договору застави.

Права іпотечного заставоутримувача:

Перевіряти документально і фактично наявність,

розмір, стан і умови збереження предмету застави.

Вимагати від заставника вжиття заходів, необхідних

для збереження предмета застави.

1 Див. ст. 28 ЗУ «Про частину» 02.10.02 (№ 2854-12). Відомості Верхов

ної Ради України 1942 р. № 7.

2 Див. ст. 28 ЧУ «Про частаву» 02.10.92 (№ 2854-12). Відомості Верхов

ної Ради України 1992 р. № 7.

167

3. Вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет застави,
яке загрожує втратою або пошкодженням його.

Права іпотечного заставника:

Володіти та користуватись предметом застави відпо

відно до його призначення.

Достроково виконати основне зобов’язання, якщо це

не суперечить змісту зобов’язання.

Реалізувати за письмовою згодою заставоутримувача

предмет застави з переведенням на набувача основного

боргу, забезпеченого заставою.

Передавати за письмовою згодою заставоутримувача

предмет застави в оренду.

Предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути
сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставником
товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу
або транспортній організації для відправлення наб\ вачу або передачі на
пошту для пересилки набувачу, а набуті заставником товари, передбачені в
договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них
права власності.1

Стосовно укладення договорів застави товарів в обороті або у переробці
необхідно враховувати, що ця категорія майна постійно знаходиться у
русі, переробці, а це. як правило, викликає зміну власника предмета
застави. У цьому випадку в договорі застави товарів в обороті або у
переробці слід передбачити заміну предмета застави іншим майном.2 Щодо
цього майна, то слід вказати всі його індивідуальні особливості, його
вартість, місце знаходження.

Заклад – це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет
застави, передається заставником у володіння ‘заставоутримувача.

За угодою заставоутримувача із заставником предмет застави може бути
залишено у заставника під замком та печаткою заставоутримувача (тверда
застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставника з
накладенням знаків, які засвідчують заставу.

Щодо обов’яіків шставоутрішувача, то вони врегульовані (ст. 45 Закону «І
Іро заставу»:

1 Див. ст. 40 ЗУ «Про іаставу» 02.10 42 (№ 2854-12). Ні. ної Ради
України 1992 р. № 7.

Див. Рекомендації по іастосуванню договорів іастави банком «Україна» при
забезпеченні повернення позик від 8.10.93 р. № 22015/11.

168

і Пер*

заставоутримувач зобов’язаний вживати заходів, не

обхідних для збереження предмета закладу;

у випадку-, коли це передбачено договором, одержати

з предмета закладу прибуток в інтересах заставника;

-регулярно надсилати заставнику звіт про користування предметом закладу,
якщо користування ним допускається відповідно до ч. 1 ст. 46 цього
Закону;

-страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в
інтересах заставника;

– сплачу вати податки та збори, пов’язані з володінням

заставленою річчю за рахунок заставника.

Заставоутрнму вач мас право користуватись предметом закладу, якшо це
передбачено договором. Наб>ті ним доходи, спрямовуються на покриття
витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються в рахунок
погашення процентів боргу, забезпеченого закладом зобов’язань чи самого
боргу.

Заставник може укласти договір застави як належних йому на момент
укладання договору прав вимоги по зобов’язаннях, в яких він є
кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

У договорі застави майнових прав повинна бути вказана особа, яка ?
боржником по відношенню до заставника. У договорі застави прав, який не
має грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою
сторін.1

Цінні папери (облігації, сертифікати) можуть бути прийняті в заставу за
умови передачі заставником банку цінних паперів на зберігання, а також
обов”язкової реєстрації факту застави в організації, що надала цінні
папери. При цьому необхідно оцінити реальну вартість цінних паперів і
можливість їх реалізації з метою погашення кредиту.

Оформлення в заставу акцій підприємств України потребує більш детального
вивчення їх ринкової вартості та правомірності позичальника
розпоряджатися цими паперами (право власності). Для підтвердження права
власності позичальник подає в банк виписку зі свого особового рахунку
від реєстратора, що веде реєстр акціонерів підприємства акції якого
пропонуються у заставу.

Поряд із підписанням договору про заставу цінних паперів позичальник
надає заставне доручення, яке банк пред”яаляє реєстратору для алокування
особового рахунку власника акцій. Форма заставного доручення обов’язково
обговорюється з реєстратором. При цьому кредит надасться піс-

‘ Див розділ 5 ЗУ «Про заставу» 02.10.92 (№2854-12). Відомості Вер-швної
Ралм України 1992 р. № 7.

ч передачі заставного доручення і блокування особового ра-\\нку.

При укладенні договорів застави слід мати на увазі, що згідно з чинним
законодавством в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації
підприємств, казначейські зобовязання держави, ощадні сертифікати,
векселі.

Розглянуті форми забезпечення повернення кредиту, оформляються, як
наведено в додатках, спеціальними договорами, що мають юридичну силу і
закріплюють за кредитором визначене джерело для погашення позички у
випадку відсутності у позичальника грошових засобів при настанні строків
виконання зобов’язань.

Але слід зазначити, що використання способів забезпечення повернення
кредитів є об’ємним та важким процесом, який довго триває.

Ефективність існуючих форм забезпечення повернення кредиту залежить від
діючого правового механізму, грамотності, правового і економічного
змісту відповідних документів, дотримання норм ділової етики гарантій
платіжних зобов’язань.2

У банківській практиці країн з ринковою економікою найбільш
розповсюдженими є такі носії забезпечення кредитів^

гарантія (порука) третьої сторони:

переуступка контрактів:

переуступка дебіторської заборгованості;

забезпечення товарними запасами;

забезпечення шляховими документами;

забезпечення нерухомим майном;

забезпечення рухомим майном;

-забезпечення дорогоцінними металами;

забезпечення цінними паперами;

страхування.

Українська практика теж застосовує таку форму забезпечення кредиту як
поручительство або гарантія юридичної особи – підприємця, організації
банку та інших осіб, яке оформляється як договір поручительства або
гарантії між банком і поручителем.

^ Див. Положення «Про кредит)вання» АК АПБ «Україна» 20.12.98 р.

Банковское дело. Под ред О И Лавр>шина. М.: Финанш и
статистика.-1998.-С. 307.

‘ Банківська енциклопедія. Під ред А М. Мороіа. К*.: Ельтон.- 1993.-С.
154.

170

До укладення договору поручительства або гарантії необхідно ретельно
проаналізувати фінансовий стан поручителя (гаранта) і можливість
повернути за позичальника несплаче-ний кредит і належні відсотки по
ньому. Такий аналіз необхідно проводити за аналогією до аналізу
фінансового стану позичальника. При цьому слід одержати дані про раніше
надані зобов’язання і гарантії, що значаться за балансом поручителя
(гаранта), а також його статут, свідоцтво про державну реєстрацію та
інші необхідні банку документи для визначення фінансового стану
поручителя (гаранта).

Для стягнення з поручителя (гаранта) несплаченої позичальником позички,
відсотків, штрафних санкцій банку необхідно наступного дня після
настання строку платежу направити поручителю (гаранту) письмову
претензію, в якій викласти суть вимог банку.

У випадку безспірного стягнення боргу з поточного рахунку поручителя
(гаранта) банк направляє платіжні документи на безспірне стягнення в
банк, де відкрито поточний рахунок поручителя (гаранта).

Якщо по закінченні місячного строку з дня одержання поручителем
(гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта)
кошти в погашенні заборгованості по кредиту і відсотках у повній сумі,
питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати
через суд або арбітражний суд згідно з чинним законодавством, а саме
направити позов до суду з додержанням тримісячного строку пред’явлення
позову.

Контроль за виконанням кредитних договорів

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням
та сплатою відсотків по ньому. Цим етапом і закінчується процедура
отримання кредиту.

Зазначимо, що протягом усього строку дії кредитного договору банк
підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану
збереження заставленого майна.

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз
господарської діяльності позичальника, йо-

| Арбіїражний процесуальний кодекс України, ст. 6-Ю. Цивільний кодекс
України, ст. 194.

171

го Авансового стану відповідно до затвердженого порядку, в імзі потреби
проводяться перевірки на місцях грошових і оозпахункових документів,
бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних
документів, а також стану наданої банку застави. При цьому можуть бути
використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від
позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій
про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається
банком залежно від строку дії кредитного договору.

По кожному позичальнику банк формує досьє, в якому систематизується вся
інформація, одержана при оформленні позички і контролю за її рухом,
копії кредитного договору, договорів застави, гарантії (поручительства)
та ін. У досьє по кожному кредиту окремо необхідно вести контрольний
аркуш.

Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення
фінансового стану позичальника і можливість затримки в розрахунках по
кредиту, то питання виконання умов договору підлягає розгляду
керівництвом позичальника банку. В такому випадку позичальнику може бути
запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення
реалізації продукції, реалізації лишків матеріальних цінностей чи
застави, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської
заборгованості, надання кредитної допомоги дебіторам для розрахунків з
позичальниками погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні
потреби тощо.

Одночасно з цим банк разом з позичальником складає графік погашення
заборгованості по кредиту та нарахованих відсотках. Якщо графік
погашення не виконується, банк докладає додаткових зусиль щодо
повернення кредиту та сплати відсотків (створення тимчасової робочої
групи для пошуку шляхів виходу з кризового стану, до якої разом з
керівництвом підприємства залучаються працівники кредитного відділу та
служба безпеки).

У разі погіршення фінансово-господарського стану позичальника
використання кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю
банку, недостовірності звітності й запущеності бухгалтерського обліку,
несвоєчасного повернення раніше одержаного кредиту, а також у випадку,
коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має

Піджаренко О. М. Окремі питання захисту інтересів банків та прав їх
прицівників. К.: Юрінформ- 1994.-С. 10-17.

172

право пред’явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків по
ньому, в тому числі шляхом спрямування стягнення в установленому
законодавством України порядку.

При виявленні фактів використання кредиту не за цільовим призначенням
банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою
для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним
договором встановленому чинним законодавством порядку.’

У відповідності з п. 28 Положення НБУ «Про кредитування» у разі
несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати процентів при
відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має
право застосовувати штрафж санкції у розмірах, передбачених кредитним
договором.

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує
борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а
якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ
або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов’язань по
сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у
передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення
справи про банкрутство.3

До звернення до арбітражного суду банк направляє позичальнику належним
чином оформлену претензію.4 У претензії зазначається:

– повне найменування та поштові реквізити сторони,

якій вона пред’являється;

-обставини, у зв’язку з якими пред’являється претензія;

вимоги заявника виконати зобов’язання перед банком

та докази, що підтверджують порушення, допущені другою

стороною;

сума та грошовий розрахунок, якщо претензія підля

гає грошовій одиниці;

перелік документів, що додаються до претензії.

‘ Див. Положення Національного банку України «Про кредитування» від
28.09.95 р. № 246. Див. Там же.

1 Див. ст. 5 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.92 р. зі змінами
від 17.06.93 р.

‘ Див. ст. 6 Арбітражного процесуального кодексу України (АПК України).

173

Документи, що підтверджують вимоги заявника (банку) додаються в
оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Підготовлена претензія
візується юристом, кредитним працівником і подається керівнику установи
банку на підпис.

Претензія підписується керівником банку та надсилається адресатові
поштою рекомендованим листом з обов’язковим одержанням від поштового
відділення квитанції, яка надалі є доказом доарбітражного врегулювання
спору, що виник.’ Претензія може вручатись адресатові під розписку.

Претензія має бути розглянута в місячний строк, який обчислюється з дня
її одержання. У разі, якщо договором передбачено право провіряти ще раз
якість товарів чи продукції підприємством (виготовлювачем), то в
договорі мають бути зазначені і строки розгляду таких претензій (якщо
така перевірка пов’язана з виїздом у іншу місцевість, то такі претензії
розглядаються протягом 2-х місяців).2

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій
формі.

У відповіді на претензію зазначається:4

-повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що
дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається
відповідь;

-дата і номер відповіді;

– дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

-якщо претензію визнано повністю чи частково,— визнана сума, номер і
дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб
задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

– якщо претензію відхилено повністю або частково,-

мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні

акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

– перелік доданих до відповіді документів та інших до

казів.

Якщо претензію відхилено повністю або частково, заявникові має бути
повернуто оригінали документів, отриманих з претензією, а також
надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх нема
у заявника претензії.

Див. Роз’яснення президії Вищого Арбітражного Суду України від 25.02 92
№ 01 6/244 «Про деякі питання застосування АГІК України». ‘ Див. ст. 7
АПК України. ‘ Див. ст. 8 АПК України. Див. там же.

Відповідь на претензію підписується керівником чи заступником керівника
банку, підприємства, організації та надсилається рекомендованим листом
чи вручається під розписку. Якщо у відповіді про визнання претензії не
повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії після
закінчення 20 днів з дня отримання відповіді має право пред’явити до
банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної
боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в
ній не зазначено розмір визнаної суми, то до розпорядження додається
копія претензії. В разі, коли є безпідставна відмова у задоволенні
претензії або не отриманні відповіді на претензію у встановлені строки,
працівники, відповідальні за роботу, щодо виконання договорів, надають
усі наявні матеріали по діяльності за договором юридичній службі банку,
яка дає правову оцінку документів та звертається з позовом до судових
органів.

Якщо наданих документів виявляється недостатньо, чи вони будуть не
належним чином оформлені, юридична служба зобов’язана у письмовому
висновку встановити керівнику відповідного підрозділу строк для усунення
недоліків.

Після списання у безспірному порядку з поточного рахунку боржника
визнаної ним суми, юрист банку оформляє виконавчий напис нотаріуса на
договорі застави.

Далі здійснюється реалізація заставленого майна, за яким служба безпеки
здійснює контроль.2

Слід мати на увазі, що кошти, виручені від продажу майна банкрута,
передусім спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, забезпечених
заставою/

З метою прискорення розрахунків по прострочених кредитах установи банку
можуть використовувати такі форми, як уступка права вимоги та
переведення боргу.

Згідно зі ст. 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов’язань
може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може
передавати свої права по зобов’язанню іншій особі, оформивши це угодою
про уступ-ку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється пи-

Див. Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України, гл. 12 від 07.07.94 р.

Див. Положення «Про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з
реалізації заставленого майна» від 22.12.97 р. № 1448.

Див. п. І ст 21 Закону України «Про банкрутство» від 14.05.92 р. зі
змінами від 17.06.93 р.

175

сьмовою угодою з повідомленням про це боржника. Рекомендації щодо
використання уступки права вимоги при погашенні боргу викладені у
«Порядку погашення заборгованості за кредитами шляхом устутіки права
вимоги».

Переведення боргу оформляється письмовою угодою між первинним боржником
і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки
за угодою банку. В письмовій угоді повинно бути відображено переведення
конкретно якого боргу здійснюється і на яких умовах.

При наданні згоди на переведення боргу установи банку повинні всебічно
вивчити і проаналізувати доцільність такої угоди і реальність повернення
боргу. Необхідно також врахувати, яке майно заставлене для забезпечення
зобов’язань та можливість його реалізації в стислі строки.

Важливо також пам’ятати, що поручительство і встановлена третьою особою
застава у забезпечення зобов”язань при переведенні боргу на нового
боржника припиняються, оскільки на поручителя і заставника без їх згоди
не може бути покладена відповідальність за дії боржника, яку по його
зобов’язаннях вони на себе не брали. В угоді про \ ступку права вимоги
повинно передбачатися що вимога уступається з дати надходження коштів у
банк на рахунок погашення боргу, а в разі неперерахування новим
кредиторам суми, передбаченої у годою. договір втрачає чинність.

Після укладення договорч уступки права вимоги первинний кредитор
(установа банку) втрачає право вимагати повернення боргу від боржника, а
після укладення договору про переведення боргу установа банку втрачає
право вимагати повернення боргу від первинного боржника.

Угоди про переведення боргу у разі необхідності можуть засвідчуватись
нотаріально.

Напрямки вдосконалення кредитних відносин в Україні

Для розвитку будь-якого соціально-економічного суспільства кредит
виступає як система грошових відносин, що пов’язана з тимчасовим
перерозподілом власних грошових потоків підприємств, організацій та
населення.

За сучасних умов кредит набиває своїх специфічних рис, забезпечує
раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор
прискорення процесу розширеного

відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в
обігу на безготівковий.

Необхідність використання кредиту зумовлена тим, що надходження коштів
підприємству і його платежі не збігаються як за часом, так і за сумою.
Тому банк повинен будувати кредитні відносини з підприємством таким
чином, щоб через кредит сприяти досягненню високоприбуткової діяльності,
впровадженню у виробництво науково-технічного прогресу, розширенню
асортименту товарів і послуг.

Для формування стійких кредитних відносин між позичальниками і банками
необхідною вимогою є науково обгрунтована розробка механізму
кредитування. Цей механізм на даному етапі розвитку банківської системи
ще не досконало сформований, кожен його етап в умовах економічної
невизначеності набуває специфічних рис. Щоб простежити напрями
вдосконалення кредитних відносин в Україні розглянемо кредитний
механізм, який можна розділити на чотири етапи.

Перший етап – розгляд заявки на отримання кредиту. Для отримання кредиту
позичальник подає в банк обгрунтоване клопотання (заяву), в якому
зазначає – цільове спрямування кредиту, його суму, строк використання,
конкретні дати його повернення, характеристику проекту, який
кредитується, та економічний ефект від його здійснення,
тех-ніко-економічне обгрунтування розрахунком прогнозу надходжень від
його реалізації, копії контрактів, договорів щодо проекту.

На цьому етапі найбільшу увагу слід приділити цільовому призначенню
кредиту. У разі виявлення нецільового використання кредитний працівник
обов’язково повинен:

Скласти акт про факт порушення кредитного договору

(оскільки цільове використання кредиту — це принцип бан

ківського кредитування і умова, яка передбачається в креди

тній угоді, згідно Положення НБУ «Про кредитування»).

Доповісти керівнику банку про наявність факту по

рушення кредитного договору.

Повідомляє позичальника про необхідність достроко

вого повернення і погашення кредиту, використаного не за

цільовим призначенням.

Ставить до відома позичальника про суму штрафу за

нецільове використання кредиту.

Другий етап – це вивчення кредитоспроможності клієнта й оцінка ризику
майбутньої позики.

Із розвитком ринкових відносин виникла необхідність принципово нового
підходу банків до визначення плато-

177

?проможності і кредитоспроможності позичальника. Водночас зазначимо, що
банківські заклади застосовують безліч різноманітних методик оцінки з
певною системою коефіцієнтів.

За даною методикою визначається в балах рейтинг позикодавця. До першого
класу відносяться позичальники, які за підсумком набрали від 100 до і 50
балів. До цих позичальників банки застосовують пільговий кредитний
механізм тобто відкривають їм пряму кредитну лінію, встановлюють скидки
з процентних ставок, регулюють умови кредитного договору на користь
клієнта.

До другого класу відносяться позичальники, які за оцінкою
кредитоспроможності набрали від 151 до 250 балів. За цією позицією банк
повинен зосередити увагу на структурі ліквідних активів. Якщо питома
вага запасів і готової продукції перевищує 50 відсотків, то до цих
позичальників слід застосовувати визначені прийоми захисту від
виникнення ризику неповернення позики в строк, а саме: укладення
договору страхування, встановлення плаваючої процентної ставки тощо. Це
викликано тим, що нині даний вид ліквідних активів практично неможливо
реалізувати за короткий строк у зв’язку з проблемами зі збутом
продукції.

До третього класу відносять підприємства, які набрали від 251 до 300
балів, як правило, банк відмовляє таким позичальникам у кредиті або ж
застосовує жорсткі вимоги до дії кредитної угоди.

і Третій етап – це прийняття рішення про доцільність І видачі позики та
вибір конкретної форми її надання. 1 На даному етапі банк-кредитор
повинен визначити чи доцільно видати кредит своєму позичальнику,
звернувши увагу на якість параметрів розвитку даного позичальника. Це
означає, що банківська позика повинна надаватись саме тим господарствам,
у продукції, роботах чи послугах яких суспільство зацікавлене найбільше.

Четвертий етап – оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються
всі умови кредитування.

Звичайно найбільш відповідальний цей етап для юристів банку, які несуть
відповідальність щодо правильного правового оформлення і змісту
кредитного договору. Тут важливо, щоб договір не був формальним, а
дійсно містив заходи по попередженню прострочення плажетів по основному
боргу і відсоткам за кредит; в правовому відношенні кредитна угода
повинна забезпечити повернення виданої позики.

І, звичайно, особливої уваги заслуговує етап кредитування по
забезпеченню повернення кредиту, використову-

178

розмір –

ючн форми забезпечення, передбачені законодавством України. Це –
застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування.

‘ Без забезпечення кредит може надаватись лише в тих випадках, коли
джерело погашення позички надійне. В інших випадках треба досить уважно
провести економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей
позичальника.

Потрібно вдосконалювати правову базу, щоб розширити структуру кредитів.
Оскільки, через відсутність чинного законодавства в Україні не
застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека та ін. Цьому
причина відсутність єдиного реєстру заставленого майна та відпрацювання
механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути
позичку.

Отже, для того, щоб вдосконалити кредитні відносини в Україні потрібно:

Створити дійовий механізм застави майна, для чого:

вдосконалити процедуру реалізації майна, звільнити від

податку на додану вартість, на прибуток частину коштів (у

розмірі неповернутої суми кредиту), одержаної від реаліза

ції заставленого майна.

Проводити кредитування у межах наявних у банку

кредитних ресурсів, а всі питання, пов’язані з кредитуван

ням, повинні вирішуватись виключно на договірній основі.

Дотримуватись вимог Положення «Про кредитуван

ня», зберігаючи принципи кредитних операцій.

Дотримуватись Закону України «Про заставу» (угоди

повинні нотаріально засвідчуватись відповідно до вимог

закону).

Надання кредитів повинно належним чином оформ

лятись кредитним договором.

Виконання зобов’язань. Тобто страхування кредитів відрізняється від
інших видів страхування. Оскільки, правовий аспект домінує, страхування
кредитів визнано особливою формою страхового захисту — страхування від
збитків на випадок невиконання вимог, тобто відповідальності
позичальника.

Найважливіші моменти у страхуванні: міра відповідальності, встановлення
страхового випадку та визначення страхового відшкодування. Це
обов’язкові атрибути страхового договору.

Відповідальність виникає з настанням страхового випадку, в результаті
якого з’являється ризик неплатоспроможності. Страховим випадком при
страхуванні відповідальності

179

позичальника вважається непогашення кредиту та несплата відсотків у
термін, обумовлений кредитним договором.

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування
-страхування власне кредитів (делькреде-ре)та страхування застави під
отримані кредити (кауційне). Розглянемо першу з них (див. схему 11).

Відносини контрагентів при страхуванні рвіику неповернення кредиту
(делькредере страхування)

1

Застрахований

=

Страхувальник

Ризик

Т

Страховик

^- постійні зв’язки

Схема II.

спорадичні зв’язки

Страхувальник (як правило, цей банк застрахований) безпосередньо захищає
власні інтереси, застосовуючи механізм страхування.

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

Страхувальник (банк):

-отримує страхове відшкодування збитків у випадку | невиконання
боржником своїх зобов’язань;

бере на себе частину відповідальності (близько 20%);

зобов’язується кредити, які страхуються, позичати під

звичайні відсотки.

Страховик (страхова компанія):

-застосовує санкції при порушенні страхувальником зобов’язань (аж до
повної відмови виплатити відшкодування при страховому випадку);

-пропонує форму договору, як правило, це так зване «загальне покриття»
страховим захистом;

– залишає за собою право перевірки і самостійно прийма

ти рішення щодо запропонованих до страхування ризиків;

– переймає право регресу до кредитоотримувача.

Другою формою страхування кредитів (див. схему 12)

передбачено, що страхувальник-боржник захищає право свого кредитора чи
вірителя (котрі фактично становлять застраховану сторону). У випадку
заставного (гарантійного) страхування боржник є страхувальником, а
застрахованим, як правило, виступає кредитор.

180

Відносини контрагентів прн заставному (гарантійному) страхуванні

Банк-крсдитор

Клігнт-позичальник

Застрахований

Страхувальник

Ризик

Страховик

ПОСТІЙНІ ЗВ ЯЗКИ

спорадичні зв’язки

Страхова компанія

Страхова премія

Банк-крсдитор

Кредит

Кліснт-страхувальник

Комісія

Сума платежів

-4

Примітка: Сума платежів = погашення кредиту + відсоток ш кредит + +
страхові внески.

Схема 12.

Кожна з форм — делькредере чи заставна — безумовно, має бути
представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови
надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного
здійснення страхових операцій їх економічний сенс один: в усіх випадках
кредитного страхування йдеться про захист кредиторів від імовірних
втрат.

Страхування кредитів як новий вид захисту на українському ринку
практикується порівняно недавно (від початку 90-х років) у таких двох
варіантах:

а) добровільне страхування ризику непогашення креди

тів;

б) добровільне страхування відповідальності пози

чальника за непогашення кредитів (страхувальником тут

є боржник, який страхує кредит на користь свого креди

тора).

’

-?R

?

P

R

†

?

?

?

¤

¦

Ue

TH

F

H

J

N

-N

P

®

°

ae

ae

e

i

i

j?

j;

j¬

j/

j

o

?c

o

J

1/4c

$d

??

e

>банк по укладенні кредитного договору може самостійно застрахувати
надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне
страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків
враховується при встановленні ставки відсотка за кредит. За логікою
пов’язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій повинні бути
банки як шукачі страхового захисту. За харак-

181

тером ця операція аналогічна страчуванню від нещасного випадку, яким,
апасне. і с неповернення кредиту.

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки шо не дуже
популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки ще побоюються
використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від
ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого
висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових
компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності.
З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються
страхові платежі, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається
підвищенням цін на товари й послуги.

Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура
оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як звичайної
рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної, коли доводиться
узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати
страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до
боржника тощо.

Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності
позичальника за непогашений кредиту, оскільки страховий поліс
розглядається як різновид гарантійного документу страхової компанії
банку за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей
варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати
відсотків лише в випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна
виплатити страхову винагороду. Для цього банку необхідно через
позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі
документи:

свідоцтво про державну реєстрацію;

статут і установчі документи;

ліцензію на проведення страхової діяльності з перелі

ком видів страхування, у тому числі й страхування відпові

дальності;

правила (умови) страхування, затверджені у передба

ченому статутом порядку;

-договір добровільного страхування відповідальності за типовою формою;

-страховий поліс (свідоцтво або сертифікат)за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність
перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Проте не
завадить конкретно проаналізувати можливості страхової компанії,
спираючись на

182

оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

– власні капітали і резерви, вільні від зобов’язань;

методологію розрахунку страхових тарифів;

збалансованість страхового портфеля;

величину страхових резервів (чи вони адекватні обся

гам зобов’язань);

розміщення страхових резервів (із дотриманням прин

ципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибут

ковості);

можливості перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуванням внесених
банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк
разом ‘зі страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за
непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути
проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких
вимог:

термін дії договору страхування (угоди) повинен пе

ревищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків

за ним на період, протягом якого страховик зобов’язаний

виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін по

дачі і розгляду заяви;

договір страхування повинен набути чинності не піз

ніше дати видачі кредиту;

-строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку
повинен бути мінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву
може подати банк-кредитор;

-дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за
виплату відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати
відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен
бути мінімальним;

-договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником
усієї суми страхового платежу (премії).

Страхування здійснюється за рахунок страхувальника; з його рахунку в
даному банку списується страхова премія. Взаємовідносини між
контрагентами страхової угоди проілюстровано.

Недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не
вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а
пов’язаний із ним лише опосередковано. Отже, банк як третя особа втрачає
пріоритет при

183

захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим що на
українському страховому ринку не вироблено за’ гальних умов страхування
кредитів, які б охоплювали най суттєвіші норми кожного виду страхування.
Тому в по” дальшому страхування кредитів, очевидно, розвиватиметь” ся не
лише шляхом удосконалення діючих умов стра хування відповідальності, на
зразок страхування застави а й через поступове його перетворення у
страхування типу делькредере, яке можна буде розглядати як страхування
банків-кредиторів від «нещасного випадку» у їхній діяль ності. Такий
страховий захист міг би здійснюватись у режимі коверноту і відзначатися
більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів.

ЗРАЗКИ БАНКІВСЬКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ: ДОКУМЕНТОЛОГ1Я
БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Додаток 1 ЗАЯВА НА ОДЕРЖАННЯ КРЕДИТУ1

(назва установи банку, прізвище та ініціали керівника) (назва
підприємства, прізвище, ім’я та по батькові керівника)

ЗАЯВА

Просимо надати кредит ^^

(конкретна ціль одержання кредиту та перелік документів, що надаються
позичальником)

Для забезпечення позики зобов’язуємося надати:

(вій забезпечення, перелік док\ ментів, що надаються в підтвердження
забезпечення)

Надаємо право банкові, згідно термінового зобов’язання без особливого у
кожному окремому випадку розпорядження списувати кошти з нашого
розрахунковоі-о рахунку

№

(номер розрахункового рахунку пі реквізити установи банку, в «кому
відкрито розрахунковий рахунок)

З інструкціями про безготівкові розрахунки га про кредитування
ознайомлені і зобов’язуємося їх виконувати.

1 Ддмток Положення ..Про кредит} вання» АК АПБ «Україна» 20.12.47 р.

185

Підписи:

Директор

М. П. Головний бухгалтер

Заповнюється банком

Дата одержання заяви « » 19 р.

1. Загальна заборгованість перед банком

утому числі:

основна заборгованість

заборгованість по процентах

2. Заборгованість по прострочених кредитах у тому числі:

основна заборгованість

заборгованість по процентах

Кредитний відділ

Додаток 2

КЛОПОТАННЯ ДИРЕКЦІЇ КРЕДИТНОМУ

КОМІТЕТУ БАНКУ «УКРАЇНА»

ЩОДО НАДАННЯ КРЕДИТУ

(у разі якщо сума кредиту перевищує встановлений

граничний розмір)1

І. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗИЧАЛЬНИКА

Назва позичальника.

Ким зареєстровано, дата і номер реєстраційного

свідоцтва.

Форма власності.

Засновники.

Статутний фонд.

Основні види діяльності на наявність ліцензій на

окремі види діяльності, що підлягають ліцензування, номе

ри ліцензій, ким видані.

Юридична адреса та банківські реквізити.

‘ Додаток Положення «Про кредитування» АК АПБ «Україна» ви 20.12.97 р.

186

II. ФІНАНСОВИЙ СТАН ПОЗИЧАЛЬНИКА

Вартість основних засобів.

Обсяг власних обігових коштів.

Середньомісячний обіг коштів по розрахунковому

рахункч.

Середньомісячне надходження виручки.

Дебіторська заборгованість:

строкова;

прострочена.

2.6. Кредиторська заборгованість:

кредиторська заборгованість постачальників;

інша.

2.6.1. Заборгованість по строкових кредитах:

короткострокових;

довгострокових.

2.6.2. Заборгованість по пролонгованих кредитах:

короткострокових;

довгострокових.

2.6.3. Прострочена заборгованість по кредитах:

короткострокових;

довгострокових.

2.7. Платоспроможність позичальника.

III. ПОТРЕБА В КРЕДИТАХ

Мета кредиту, коротка характеристика заходу, що

планується до кредитування.

Сума кредиту.

Строки погашення, періодичність погашення.

Розмір відсоткової ставки.

Строки сплати відсотків.

Джерела для сплати кредиту та відсотків.

Форма забезпечення.

Сума забезпечення.

Перелік майна, що передається в заставу.

IV. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗИЧАЛЬНИКА

4.1. Чи є позичальник клієнтом банку, як часто користувався кредитом, чи
своєчасно розраховувався з банком.

V. ЕКОНОМІЧНО ОБГРУНТОВАНІ ВИСНОВКИ ДИРЕКЦІЇ (ВІДДІЛЕННЯ) БАНКУ

187

Додаток З

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР Лі

м. « »

199 р.

Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Украї

на» (далі – Банк) в особі

(прізвище, ім’я, по батькові, посада)

який діє на підставі Статуту банку та довіреності від

« » 199_ р. № , з однієї сторони, та

(назва підприсмства)

(далі – Позичальник) в особі

(прізвище, ім’я, по батькові, посада)

якій діє на підставі ,

з другої сторони, уклали цей Договір про таке.

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Банк надає Позичальнику кредит на

(зазначити на які цілі, номер та дата договору)

в сумі

(сума цифрами і літерами)

строком місяців з по

199_року

зі сплатою відсотків річних.

1 Додаток Положення «Про кредитування» АК АПБ «Україна». 188

;. УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ

:. І. У забезпечення виконання Позичальником зобо

в’язань за цим Договором Банком прийнято:

(вказати конкретно:

\ кладений договір застави, договір поручительства (гарантіях

цінні папери, що їдані на зберігання в Банк, інші документи)

22. Кредит, наданий Банком, забезпечується всім належним Позичальнику
майном та коштами, на які може бути звернуто стягнення в порядку,
встановленому законодавством України.

3. БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ

3.1. Відкрити позичальнику позичковий рахунок №

для видачі кредиту.

Забезпечити Позичальника консультативними по

слугами з питань виконання договору.

На підставі даних бухгалтерської звітності аналіз\-

ватн кредитоспроможність Позичальника, перевіряти за

безпеченість та цільове використання кредиту і вносити

пропозиції про подальші відносини з Позичальником.

4. ПОЗИЧАЛЬНИК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ

4.1. Використати кредит на зазначені у договорі цілі, пове

рнути одержаний кредит та сплатити нараховані Банком

відсотки за його користування зі свого розрахункового ра

хунку № в в такі строки

(установа банку Позичальника)

Відсотки за кредит Позичальник сплачує платіжним дору

ченням на рахунок доходів Банку № до

числа кожного місяця.

Кошти для погашення заборгованості в перш\ чергу

направляти для сплати відсотків за кредит, потім – про

строченої заборгованості. Сума, що залишилася, направля

ється для погашення кредиту.

За порушення строків повернення кредиту і сплати

відсотків за кредит сплачувати Банку додатково до встано-

189

вленої відсоткової ставки за кредит пеню в розміні

_ відсотків від суми простроченого платежу за ко

жний день прострочення.

4.4. Надавати Банку до бухгалтерський

(вказати строк)

баланс, звітні документи, зміни і доповнення до угод поставки,
реалізації об’єктів, що кредитуються, та інші матеріали для видачі,
перевірки забезпечення кредиту і контролю за його використанням і
поверненням.

4.5. Періодично ( ) інформувати Банк

про хід виконання Договору.

Допускати Банк до перевірки цільового викорис

тання кредитних коштів.

Сплатити Банку у зазначеному Банком порядку

штраф у розмірі _ відсотків від суми кредитних

коштів, що використані не за цільовим призначенням.

5. БАНК МАЄ ПРАВО

Дозволяти за клопотанням Позичальника, в окремих

випадках за умови наявності вільних кредитних ресурсів,

перенесення строків повернення кредиту зі стягненням під

вищеної відсоткової ставки в розмірі відсотків річних.

Проводити перевірку забезпечення кредиту, а у разі

потреби і попередню перевірку заставних можливостей пози

чальника та третіх осіб, які гарантують повернення позички.

Проводити перевірку цільового використання кре

дитів на місці у позичальника.

У разі виявлення нецільового використання кредитів

стягувати з позичальника штраф у розмірі від

сотків від суми кредитних коштів, що використані не за

цільовим призначенням.

5.4. У разі недодержання Позичальником умов кредит

ного договору розірвати договір і достроково стягнути кре

дит зі сплатою штрафу в розмірі __^______ відсотків від

суми позички.

б. ПОЗИЧАЛЬНИК МАЄ ПРАВО

Порушувати перед Банком питання про перенесен

ня строків платежу у разі виникнення тимчасових фінансо

вих або інших ускладнень з незалежних від нього причин,

пов’язаних з виконанням контрактів, угод за кредитним

Договором.

Достроково погашати кредит і сплачувати відсотки

за кредит.

6.3. Достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит,
включаючи відсотки за користування ним, повідомивши про це Банк не
пізніше ніж за 5 днів.

7. ОСОБЛИВІ УМОВИ

7.1. У разі відсутності коштів на розрахунковому рахунку Позичальника
відшкодування боргів банку проводиться
шляхом______________________________________

(вказати конкретно: звернення стягнення

на предмет застави, стягнення з гаранта, поручителя тошо

у встановленому чинним законодавством порядку)

7.2. У разі зміни кредитної політики згідно з рішенням Верховної Ради
України, Національного банку України, а також Банку в договір за
погодженням з Позичальником вносяться в десятиденний строк відповідні
зміни з моменту введення нових положень. При розбіжностях сторін Банк
пред’являє кредит до стягнення. У разі відсутності коштів кредит
виноситься на рахунок прострочених позичок з нарахуванням відсотків і
пені відповідно до п. 4.3.

7.3. Спірні питання за цим договором розглядаються згідно з чинним
законодавством в арбітражному порядку.

7.4. Позичальник зобов’язується у триденний строк повідомити Банк про
зміну юридичної та фактичної адреси, номера телефону.

7.5. Зміни в договорі оформляються додатковою угодою сторін, яка є
невід’ємною частиною договору.

7.6. Строк дії цього договору встановлюється з дня надання кредиту і до
повного погашення кредиту та відсотків за ним.

7.7. Особливі умови________________________________

8. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ: Банк: Позичальник:

(підпис керівника) (підпис керівника)

(підпис гол. бухгалтера) (підпис гол. бухгалтера)

м.п. м.п.

Додаток 4 КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР № З

м. Узин 26 січня 1997 року

Банк «Україна» в особі керуючого Узинським відділенням АК Агропромбанку
«Україна» Ібрагімової Ніни Василівни, який діє иа підставі Статуту Банку
«Україна» і доручення від 2.01.1995 року № 12-18/353, який надалі
іменується Банк з однієї сторони і Рекламне агентство «Ексель-сіор» в
особі директора Штики Олександра Ігоревича, який діє на підставі Статуту
підприємства № 1-3-65, зареєстрованого розпорядженням виконкому
Білоцерківської міської Ради від 3.03.1994 року, який надалі іменується
Позичальник з другої сторони заключили цей договір про таке:

1. БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

Надати Позичальнику кредит в сумі 100000 (сто ти

сяч) гривень на строк до 1 березня 1998 року з направлен

ням валюти позички для розрахунків за матеріали для буді

вництва зупинок та інших матеріалів.

Плата за кредит встановлюється в розмірі 40% річ

них і підлягає коригуванню при зміні облікової ставки На

ціонального банку України на кратність її зміни. За непо

гашену в строк заборгованість нараховується пеня в розмі

рі, який не перевищує подвійну облікову ставку Національ

ного банку України.

Кредит надається з позичкового рахунку шляхом

оплати розрахунково-грошових документів. Видача креди

ту проводиться з позичкового рахунку одноразово в повній

сумі 26 лютого 1997 року – 100000 гривень. Датою надання

кредиту вважається дата виникнення заборгованості на по

зичковому рахунку Позичальника.

1.4. В разі пролонгації кредиту застосовувати процент

ну ставку не нижче діючої у відповідний період за кредит

ним договором плюс 10% маржі.

II. ПОЗИЧАЛЬНИК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

2.1. Забезпечити використання кредиту на цілі І в порядку, передбаченими
умовами цього договору, та проводити своєчасне повернення кредиту і
сплату процентів за користування ним.

192

2.2. Забезпечити повне погашення кредиту і процентів

за користування ним згідно договору-застави до І березня

1998 року.

Погашення кредиту здійснювати шляхом ордерів

розпоряджень Банку.

Сплачувати за користування кредитом проценти в

розмірі 40% річних за строкові позички. У разі порушення

строків повернення кредиту за договором стягувати пеню у

розмірі, який не перевищує подвійну облікову ставку Наці

онального банку України. Проценти за користування кре

дитом нараховуються 20 числа кожного місяця, а сплата

проводиться до ЗО числа кожного місяця. Датою фактично

го погашення заборгованості по надходження грошових

коштів на відповідні рахунки в Банку.

При підвищенні Банком процентів за користування

кредитом сплачувати проценти за користування кредитом у

розмірі, встановленому Банком.

Подавати Банку слідуючі документи:

– строкові зобов’язання, клопотання, договір купівлі-

продажу товарів, договір застави;

— щоквартально баланс та звіт про фінансові результати

використання.

2.7. Допускати працівників Банку до проведення пере

вірок цільового використання кредиту, при потребі подава

ти в Банк накладні, платіжні доручення.

III. БАНК МАЄ ПРАВО:

Аналізувати кредитоспроможність Позичальника,

здійснювати на місцях у Позичальника перевірки з питань

економічного і фінансового стану, бухгалтерського обліку,

а також по сумі заходу, що кредитується.

Виносити на окремий особовий позичковий раху

нок Позичальника суму нарахованих, але не сплачених

процентів.

У разі погіршення фінансово-господарського стану

Позичальника, використання кредиту за нецільовим при

значенням, ухиляння від контролю Банку, недостатньої зві

тності і запущеності бухгалтерського звіту, а також у ви

падку, коли виданий кредит буде з різних причин незабез-

печеним, достроково стягнути видану позичку і проценти

по ній, у тому числі шляхом звернення стягнення на забез

печення і приміняти штрафні санкції за використання кре

диту за нецільовим призначенням у розмірі 10% від суми

нецільового використання.

3.4. У разі утворення не погашеної в строк заборговане-гі по кредиту і
процентах за користування ним (включаючи підвищені) суми, що
виплачуються Позичальником у погашення зазначеної заборгованості,
спрямовуються спочатку на погашення боргу по процентах, а потім по
кредиту.

3.5.3а несвоєчасне повернення кредиту та процентів за користування ним
стягувати пеню в розмірі який не перевищує подвійну облікову ставку
Національного банку України.

3.6. У встановленому законодавством порядку Банк може звернутися в
арбітражний суд із заявою про порушення справи про неспроможність
(банкрутство) Позичальника.

IV. ПОЗИЧАЛЬНИК МОЖЕ:

4.1 Достроково розірвати договір, погасивши заборгованість по позичці
Банку і процентах за користування кредитом попередивши Банк письмово за
ЗО Днів до передбачуваного строку погашення кредиту.

Позичальник не звільняється від повернення боргу

по позичці, сплати процентів при настанні різних обставин,

у тому числі й не залежних від Позичальника.

Рекламне агентство «Ексельсіор» попереджусться

про карну відповідальність за дачу явно неправдивої ін

формації Банку по ст. 148 Цивільного кодексу України.

Спори сторін у ході виконання цього договору роз

глядаються арбітражним судом згідно з чинним законодав

ством. Претензії розглядаються протягом 10 днів з дня

одержання претензії.

Зміни умов договору проводяться за додатковою

угодою сторін.

ЗА БАНК

ПОШТОВА АДРЕСА: 256411 м. Узин, Поповича 4 тел. 2-12-9!, 2-13-91

МФО 321392

ЗА ПОЗИЧАЛЬНИКА

ПОШТОВА АДРЕСА:

256400 м. Біла Церква

вул. Фрунзе, 15

тел. 5-12-59

БАНК

КЕРУЮЧИЙ

Н. В. ІБРАГІМОВА

194

ПОЗИЧАЛЬНИК ДИРЕКТОР О. І. ШТИКА

Додаток 5

Директору ТОВ фірми «Ангор» Зозулі С. Н.

Київська обл., Києво-Святошинський р-н, п. Новосілки, вул. Озерна, 20

ПРЕТЕНЗІЯ

на суму 455 136 ОМ або 928 976 грн. 27 коп.

24 жовтня 1997 року Дирекцією банку «Україна» по Київській області
згідно кредитного договору № 97-і 0/В був наданий кредит ТОВ «Антор» в
сумі 978 560 Ьм строком погашення 23.10.98 р. для закупівлі
плодоовочевої продукції зі сплатою за користування кредитом 25% річних

23.10.98 р. згідно додаткової угоди № 9 від 23.10 98 р до кредитного
договору № 97-10/В від 24.10.97 р. кредит в сумі 455 146 ОМ було
пролонговано до 23.11.98 р. з підвищенням відсоткової ставки до 30%
річних.

Станом на 9.12.98 р. заборгованість по кредиту складає 455 136 ОМ або
928 976 грн. 27 коп.

Просимо визнати наші претензійні вимоги та перерахувати вказану суму на
рахунок № 20576206450001 в ОПЕРУ Київської дирекції банку «Україна».

У разі неперерахування цієї суми, Банк вимушений буде звернутися до
Арбітражного суду для примусового стягнення боргу.

Додаток 6

ДОГОВІР ЗАСТАВИ № ‘

м. «__» 199_ р.

Банк «Україна» (далі – заставоутримувач) в особі

(посада, ім’я, по батькові керівника установи, філії банку «Україна»)

який діє на підставі Статуту банку та довіреності від

« » 199 р. № , з однієї сторони, і

(назва підприємства)

1 Додаток Положення «Про кредитування» АК АПБ «Україна».

,. 195

(далі – Заставник) в особі

(посада, прізвище, ім’я по батькові керівника) ”

який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей Договір про
таке:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

І.Цей Договір забезпечує виконання Заставником зо

бов’язань перед заставоутримувачем, що випливають з кре

дитного договору № від « » 199 р.,

укладеного між заставоутримувачем та ~, за

умовами якого

зобов’язаний Заставоутримувачу до

« » 199 р. повернути позичку в розмірі

гривень,

до « » 199 р. сплатити відсотків

річних за користування нею, а також пеню у розмірі і у випадках,
передбачених кредитним та цим договорами.

2. Предметом застави є таке майно (далі – Майно):

– оцінюється сторонами у _

_ гривень;

– оцінюється сторонами у _

_ гривень.

Загальна кількість Майна, вказана в цьому пункті До

говору, оцінюється сторонами у гривень.

3. Майно буде зберігатися у

за адресою _____ ?

На строк дії Договору Майно залишається у заставника під замком та
печаткою Заставоутримувача.

4. Майно є власністю заставника згідно з

5. Заставник засвідчує, що:

На підставах, передбачених законодавством Украї

ни, він має право заставляти та відчужувати Майно.

На підставах, передбачених законодавчими актами

України, на Майно може бути звернене стягнення.

Майно не підлягає вилученню і вільне від зо

бов’язань, крім тих, що передбачені цим Договором

До заставника не пред’явлені і не будуть пред’

явлені майнові позови, пов’язані з вилученням Майна

Майно під арештом та забороною не знаходиться.

Майно не знаходиться у спільній частковій власно

сті, не є часткою, паєм.

6. У разі, коли в момент настання терміну виконання

зобов’язань, забезпечених заставою згідно з цим Догово

ром, зобов’язання заставником виконані не будуть, заста

воутримувач має право одержати задоволення своїх вимог

за рахунок заставленого майна на свій розсуд переважно

перед іншими кредиторами у порядку, передбаченому цим

Договором та чинним законодавством України.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

7. Заставоутримувач має право:

Без будь-яких обмежень зі сторони заставника (або

третьої особи, у якої знаходиться Майно) перевіряти доку

ментально та фактично наявність, розмір, стан та умови

збереження Майна.

Вимагати проведення поточного ремонту та техніч

ного обслуговування Майна.

Вимагати від заставника вжиття заходів, необхід

них для збереження Майна.

8. Заставоутримувач зобов’язується без зволікань зняти

замок та печатку (знак, що засвідчує заставу), як тільки

виконає свої зобов’язання у

повному обсязі за кредитним договором, вказаним у п. І цього Договору.

9. Заставник зобов’язаний:

Сплачувати передбачені законодавством податки та

збори, пов’язані з Майном, яке передано у заставу.

Замінити протягом _____ днів Майно, передане

у заставу, за першою вимогою заставоутримувача за умов,

що „_ .

Не розпоряджатись (не відчужувати, не заставляти і

не закладати, не передавати у користування і найму (орен

ду) Майно без письмової згоди заставоутримувача.

Вживати заходів для збереження Майна, включаю

чи проведення поточного ремонту, технічного обслугову

вання та цілодобової охорони протягом дії цього Договору.

197

9.5. На період дії цього Договору застави страхувати за

свій рахунок на користь заставоутримувача Майно у пов

ному обсязі за вартістю застави за цим Договором від ризи

ків __

9.6. Не пізніше годин з моменту виявлення

втрати або пошкодження Майна сповістити про це телеграфом
заставоутримувача, а також сповіщати Заставоутримувача про всі зміни, що
відбулися стосовно обставин, визначених у п. п. 2, 3, 4, 5 цього
Договору, не пізніше однієї доби з моменту, коли ці зміни сталися.

Безумовно і за першою вимогою заставоутримувача

дати можливість його представникам ознайомитись з бух

галтерськими документами, звітами та іншими документа

ми щодо руху грошових коштів заставника, у тому числі в

іноземній валюті.

Не знімати без письмової згоди замок та печатку

(знак, що засвідчує заставу), якщо це не спричинено термі

новими діями, необхідними для збереження Майна.

Для укладення Договору як його невід’ємну части

ну передати заставоутримувачу документи:

– що підтверджують право власності на Майно, пере

дбачене п. 4

Договору;

установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та но

таріально засвідчені картки зі зразками підписів керівних

осіб;

страховий поліс та копії інших документів, що засвід

чують страхування заставленого Майна.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

У разі невиконання або неналежного виконання зо

бов’язань, передбачених цим Договором, винна сторона від

шкодовує Іншій стороні усі завдані у зв’язку з цим збитки.

За невиконання або неналежне виконання п. 9.4,

п. 9.7 Заставник сплачує на користь Заставоутримувача

штрафу розмірі -?

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА

12. Реалізація заставленого Майна проводиться з аукці

ону (публічних торгів) або шляхом передачі права власнос

ті на предмет застави заставоутримувачу за вибором остан

нього.

198

13. Якшо аукціон не відбувся, Майно без попередньої зго

ди заставника переходить у власність заставоутрнмувача.

ДОДАТКОВІ УМОВИ

Договір вступає в дію з моменту його підписання

(або нотаріального засвідчення).

Одностороння відмова заставника від Договору не

дозволяється.

Доповнення Договору та зміна окремих його поло

жень здійснюються за письмово оформленою згодою сторін.

Усі повідомлення між сторонами здійснюються у

письмовій формі шляхом направлення рекомендованих ли

стів або телеграм.

18.3 питань, що не врегульовані Договором, сторони мають керуватися
чинним законодавством.

Цей Договір укладено в _____ примірниках, один з

яких знаходиться у нотаріальній конторі і по для кож

ної зі сторін. Всі вони мають однакову юридичну силу піс

ля нотаріального посвідчення.

Адреса і банківські реквізити сторін:

Заставоутримувач: Заставник:

{підпис) (підпис)

МЛІ. М.П.

ДоОаток **

Мінюст, Наказ від 07.07.94 (14.06.94) № 20152-94 (18/5), редакція і
15.12.98

Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України

Посвідчення договорів про заставу нерухомої^ майна, транспортних
засобів, космічних обЧктів, товарів в обороті або у переробці

59. Договори про заставу нерухомого майна (жилого будинку квартири,
дачі, садового б\динку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства
чи його структурного

199

підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо),
транспортних засобів, космічних об’єктів, товарів в обороті або у
переробці підлягають обов’язковому нотаріальному засвідченню.

Засвідчення угод про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового
будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна (іпотека)’
провадиться за місцезнаходженням вказаного майна. Договори про заставу
транспортних засобів та космічних об’єктів засвідчуються за місцем
реєстрації цих засобів та об’єктів, а договори про заставу товарів в
обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби,
готова продукція тоща)-за місцезнаходженням підприємства.

Надана громадянинові у приватну власність земельна ділянка може бути
об’єктом застави лише за зобов’язанням з участю кредитної установи
(стаття 6 Земельного кодексу України) (561-12).

60. Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються
нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право
власності на майно, що заставляється, після перевірки відсутності
заборони відчуження або арешту цього майна.

В разі, коли заставником є особа, якій передано майно І право його
застави, нотаріусу подаються документи, що стверджують факт передачі
майна і права його застави.

При засвідченні договорів про заставу жилого будинку, квартири, дачі,
садового будинку, гаража нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро
технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не
проведена — довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних
депутатів, в якій викладена характеристика вказаних об’єктів договору
застави. Якшо договір про заставу майна укладається у зв’язку з
укладанням іншого договору щодо цього майна і у нотаріуса є зазначені
вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Договори про заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його
структурних підрозділів, будівель і споруд засвідчуються нотаріусом за
наявності дозволу та на умовах, погоджених з органом уповноваженим
управляти відповідним державним майном.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного
підприємства застава такого майна може здійс-

1 Див. ст. 31 Закону «Про іаставу» (2654-12) (Відо« України, 1992 р., №
7. ст. 642).

сті Верховної Ради

нюватись підприємством з дозволу відповідного органу приватизації”
(регіонального відділення або представництва Фонду державного майна
України).

61. Майно, що перебуває у спільній власності може бути передано у
заставу тільки за згодою всіх співвласників

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може
бути самостійним предмегом застави за умови відділення його в натурі.

При цьому договори про заставу спільного сумісного майна засвідчуються
за правилами, викладеними у пунктах 34 і 35 цієї Інструкції. Згода
співвласників повторно не вимагається, якщо договір про заставу майна
складається у зв’язку з засвідченням договору купівлі-продажу цього
майна з розстрочкою платежу.

Договір про наступну заставу вже заставленого

майна може бути засвідчений, якщо Інше не передбачено

законом і попереднім договором застави.

Одночасно з засвідченням договору про іпотеку но

таріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону

на відчуження предмета іпотеки за правилами, викладени

ми в пунктах 137, 138 цієї Інструкції.

Додаток 8

Мінюст, Наказ від 07.07.94 (14.06.94) № 20152-94 (18/5), редакція з
15.12.98

Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України

Вчинення виконавчих написів

164. Для стягнення грошових сум або витребування від

боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на

документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у
безспІрному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

165. Нотаріус вчиняє виконавчі написи:

-якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або
іншої відповідальності боржника перед стягу вачем;

20!

-за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло

не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами

установами та організаціями – не більше одного року ‘

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис законом встановлено
інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з
дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус пови

нен перевіряти, чи подані на обгрунтування стягнення до

кументи, зазначені у Переліку документів, за якими стяг

нення заборгованості провадиться у безспірному порядку

на підставі виконавчих написів, що встановлюється Кабіне

том Міністрів України.

Виконавчий напис повинен містити:

посаду, прізвище та ініціали нотаріуса, який вчиняє

виконавчий напис;

найменування та адресу стягувача;

найменування та адресу боржника;

зазначення строку, за який провадиться стягнення;

зазначення сум, які підлягають стягненню, або пред

метів, що підлягають витребуванню, в тому числі пені,

процентів, якщо такі належать;

зазначення розміру плати, сум державного мита,

сплачуваного стягувачем, або державного мита, яке підля

гає стягненню з боржника;

зазначення статті Закону «Про нотаріат» (3425-12) та

пункту Переліку документів, на підставі яких видано вико

навчий напис;

дату (рік, місяць, число) вчинення виконавчого напи

су;

номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в

реєстрі;

10) підпис нотаріуса, який вчинив напис, печатку.

168. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі доку

мента, що встановлює заборгованість.

Окремо від документа, що встановлює заборгованість, виконавчий напис не
вчиняється.

Якщо за борговим документом треба провести стягнення по частинах, то
виконавчий напис по кожному стягнену ню може бути зроблений на копії
документа або на виписці з особового рахунку боржника; в цих випадках на
оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відміт-Yі
про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який

строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

164. В державній нотаріальній конторі (у приватного нотаріуса)
залишається копія документа, що встановлює заборгованість, або виписка з
особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.

При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і тим же
зобов’язанням подання колії документа, що встановлює заборгованість, не
вимагається. У цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників
виписки з особового рахунку та оригіналу зобов’язання. Один примірник
виписки з виконавчим написом і оригінал зобов’язання повертається
стягувачу, а другий примірник -залишається у нотаріуса.

При вчиненні кількох виконавчих написів по доку

ментах, що встановлюють заборгованість однакової форми,

копія кожного окремого зобов’язання не вимагається. У тих

випадках в державній нотаріальній конторі (у приватного

нотаріуса) залишається одна копія документа, що встанов

лює заборгованість (на одного з боржників) і список борж

ників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи,

з зазначенням повної назви та адреси боржників, строку

платежу суми стягнення за виконавчим написом, а в необ

хідних випадках й інших даних. Стягувачу видаються ви

конавчі написи на кожного боржника окремо у відповідно

сті зі списком.

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім до

кумента, що встановлює заборгованість, необхідно подати

й інші документи, зазначені в Переліку документів, за яки

ми стягнення заборгованості провадиться у безспірному

порядку на підставі виконавчих написів, то вони до вико

навчого напису не приєднуються, а залишаються в держав

ній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неопла-

ти чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцезнаходженням платника.
Виконавчі написи вчиняються за наявності напису платника про те, що чек
був пред’явлений до оплати з зазначенням для пред’явлення, але не був
оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність
пред’явлення чека до оплати (ст. 93 Закону «Про нотаріат» (3425-12)).

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами в строки,
визначені чинним законодавством України про чеки.

203

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержа-теля як проти
чекодавця, так І проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі і
надсилає повідомлення чекодавцю про не-оплату чека та видачу виконавчого
напису.

Додаток 9

ДОГОВІР

ПРО ЗАСТАВУ НЕРУХОМОГО МАЙНА (ІПОТЕКУ)

м. « ». 199 р.

банк, далі «Заставоутримувач», в особі начальника (керую

чого) ,

діючого на підставі

та довіреності № від « » 199___ р.,

з однієї сторони, та ____^

далі «Заставник», в особі ,

діючого на підставі з другої сторо

ни, уклали цей договір про наступне:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

І.Цей договір забезпечує вимогу Заставоутримувача,

що випливає з кредитного договору № від

«___»_ 199 р. укладеного між Заставоутри

мувачем, за умовами якого Заставник зобов’язаний Заста

воутримувачу до « » 199 р. повернути

позичку у розмірі гривень,

до « » 199__ р. сплатити

процентів річних за її користування, а також неустойку у розмірі І у
випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

ПРИКЛАД 1:

Цей Договір забезпечує вимогу Заставоутримувача, що

випливає з кредитного договору Хе ,

від « » 199 р., укладеного між

Заставоутримувачем та

204

майновим поручителем якого є Заставник, и умовами якого

зобов’язаний Заставоутримувачу до « » 199 р

повернуги позичку у розмірі 7рн-

веньдо« »__ |99_р. сплатити

процентів річних за її користування, а також неустойку у розмірі у
випадках, передбачених кредитним та цим договорами

2. Предметом іпотеки є:

(Майно) ” “—

(Цей пункт договору включає опис, оцінку та місцезнаходження Майна, без
зазначення яких договір може бути визнано недійсним)

ПРИКЛАД:

Предметом іпотеки є нерухоме майно: двоповерховий

будинок, який розташований у місті Києві по вулиці Крим

ська, 12. На першому поверсі вказаний будинок мас 5 при

міщень загальною площею 250 (двісті п’ятдесят) квадрат

них метрів по 50 (п’ятдесят) квадратних метрів кожне та

підсобне приміщення 10 (десять) квадратних метрів; на

другому поверсі вказаний будинок мас 1 (одну) трикімнат

ну квартиру загальною площею 240 (двісті сорок) квадрат

них метрів, з них 2 кімнати по 70 (сімдесят) квадратних ме

трів кожна, 1 (одна) кімната ЗО (тридцять) квадратних мет

рів, коридор 15 (п’ятнадцять) квадратних метрів, санвузол

та ванна кімната суміжні загальною площею 15 (п’ятнад

цять) квадратних метрів. Інвентарна оцінка будинку скла-

дас грн., балансова ціна скла

дає гри. Сторони цього дого-

вору оцінюють майно у грн.

(Основні положення, які повинні знайти відображення при складанні цього
пункту договору:

Опис Майна;

Оцінка Майна;

Місцезнаходження Майна;

Невіддільні плоди Майна).

Застава майна може включати і відокремлені плоди, але у випадках, межах
та порядку, передбачених законом чи договором.

3. Майно є власністю Заставника згідно з

(повинні бути вказані правоу станови І документи, тобто на підставі
яких,

відповідно до окремих випадків у заставника виникло право власності на

Майно, що передасться у заставу)

205

ПРИКЛАД:

Б>динок є власністю Заставника згідно з договором к>-

півлі-продаж> і акту передачі будинку, що зареєстрова-ннй

^ міському бюро техніч

ної інвентаризації за реєстровим номером .

Якщо предметом іпотеки є земельна ділянка, то право-установчнчи
документами с відповідні рішення та акти (договір оренди) на володіння
землею, які видаються відповідними Радами народних депутатів. Крім того,
відповідно до ст. З”1 Закон> України «Про заставу» при іпотеці б>-дІвлІ
чи епор\ди предметом застави разом з нею стає також право на
користування земельною ділянкою, на якій розташовані вказані бо “сісти у
цих випадках при зверненні стягнення на предмет застави набувач б\дівлі.
епор\ди чає право на одержання земельно? ділянки відповідно до
законодавства України:

-точу при складанні пункту про предмет Іпотеки слід описати \ ньом>
відповідним чином і земельну дітянкл.

Що стосується іпотеки майнового комплекс^ підприємства, його стр\
ктч’рного підрозділу, то вона, якщо інше не передбачено законом чи
договором, поширюється на все його Майно. \ точ\ числі на основні фонди,
оборотні кошти та інші цінності, відображені в самостійному балансі
підприємства. Точу в такоч\ випадку п. 2 договору може бути викладено >
декількох пунктах, або додаткоч до договор>.

При вирішенні питання про забезпечення кредиту за-ста&ою Майна (особливо
нерухомого), крім вивчення відповідних документів і приєднання Тх до
кредитної справи слід зробити відповіднл юридичн> експертиз\ (отримати
консультації) про правочочність відповідного підприємства (установи)
продавати або на інших підставах передавати > власність чи повне
господарське відання, а також і \ заставу відповідне майно, особливо
коли це стосується державних підприємств та \станов. Нижче наведені
приклади п\н-ктів. коли Майно, що передається \ застав\ належить
Заставник) на інших правах, ніж право власності.

ПРИКЛАД:

За Заставником (державним підприємством) Майно, шо

є > загальнодержавній власності, закріплене на праві пов

ного господарського відання відповідно до –

Функції по управлінню Майном здійснює орган держа

вної влади –

який дав згоду на чклалання договору.

206

У зв’язку з можливістю приватизації, банкрутства тощо, Заставник про
Договір попередив регіональне відділення Фонду державного майна України
та свій трудовий колектив.

ПРИКЛАД:

За Заставником (державним підприємством) Майно, що

су комунальній власності, закріплене на праві повного гос

подарського відання відповідно до ,

Функції по управлінню майном здійснює місцева Рада на

родних депутатів ___ з , яка дала зго

ду на укладення договору.

У зв’язку з можливістю приватизації, банкрутства тощо Заставник про
Договір попередив орган приватизації та свій трудовий колектив.

4. Заставник засвідчує, що:

4.1. Майно вже є заставним забезпеченням іншого зо

бов’язання Заставника згідно з договором застави №

від « » 199 р. з

про

(характер та розмір забезпечення)

(Якщо предметом застави стає Майно, яке вже є заставним забезпеченням
Іншого зобов’язання (боргу), заставне право попереднього
Заставоутримувача (попередніх заставоутримувачів) зберігає силу.

Вимоги Заставоутримувача, у якого право застави виникло пізніше,
задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення
вимог попередніх Заставоутримувачів. Заставник зобов’язаний повідомити
кожного із Заставоутримувачів про всі попередні застави, а також про
характер та розмір забезпечених цими заставами зобов’язань. Заставник
зобов’язаний відшкодовувати збитки, що виникли у будь-якого з його
Заставоутримувачів внаслідок невиконання ним його зобов’язання).

На підставах, передбачених законами України, він

має право відчужувати Майно.

На підставах, передбачених законодавчими актами

України, на майно може бути звернене стягнення.

Майно не підлягає вилученню і вільне від зо

бов’язань, крім тих що передбачені Договором.

(Крім випадків, коли предметом стає майно, яке вже є предметом застави
іншого зобов’язання).

207

До Заставника не пред’явлені і не будуть пред’яв

лені майнові позови, пов’язані з вилученням Майна.

Майно не занесене і не підлягає занесенню до Дер

жавного реєстру національного культурного надбання.

Майно не знаходиться у спільній частковій власно

сті, не є часткою, паєм.

ПРИКЛАД:

Майно перебуває у спільній власності і передано в заставу за згодою всіх
співвласників – в цьому разі кожен із співвласників вказується при
підписанні цього договору.

5. На строк дії Договору майно залишається у володінні

(користуванні) Заставника.

ПРИКЛАДІ:

На строк дії Договору Майно залишається у третьої

особи

(назва цієї особи і всі необхідні реквізити, якій Заставник передав
Майно без права розпорядження цим майном)

ПРИКЛАД 2:

На строк дії договору Майно переходить у користування Заставоутримувача.

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

6. Заставоутримувач має право:

Без будь-яких обмежень зі сторони Заставника (або

третьої особи, у якої знаходиться Майно), перевіряти доку

ментально та фактично наявність, розмір, стан і умови збе

реження майна.

Вимагати проведення поточного ремонту та капі

тального ремонту у встановлені законодавством строки.

Вимагати від Заставника вжиття заходів, необхід

них для збереження майна.

Вимагати від Заставника надання без будь-яких об

межень Книги запису застав (далі «Книга») для ознайом

лення, а також постійного сповіщення про всі зроблені за

писи у Книзі з наданням їх виписок Заставоутримувачу не

пізніше наступного дня після виготовлення кожного нового

запису.

У разі втрати Майна вимагати від Заставника від

новлення Майна, або заміни іншим Майном такої ж вартос

ті, а якщо це не зроблено, достроково вимагати виконання

забезпеченого заставою зобов’язання.

(Якшо у втраті Майна винен Заставоутримувач, так як Йому було відмовлено
у своєчасному проханні Заставника надати згоду розпорядитися Майном, де
було обгрунтоване попередження, шо це необхідно для запобігання втрати
майна,-даний пункт Договору втрачає силу.) 7. Заставоутримувач
зобов’язаний:

(На Заставоутримувача, який володіє та користується нерухомим майном або
його часткою, наприклад, складом чи консігнаційним складом, може бути
покладено обов’язок не перешкоджати умовам обробки товарів, шо
завозяться на частину складу, якою користується Заставник; або обов’язок
приймати грузи та товари, що приходять на склад за договорами,
укладеними до укладення договору іпотеки.)

8. Заставник має право:

8.1. Лише при наявності письмової згоди Заставоутримувача реалізувати
Майно, з переведенням на набувача боргу,

передбаченого договором ,

укладеним « » 199 р. між Заставоутри

мувачем та

8.2. Лише при наявності письмової згоди Заставоутримувача передавати
майно в оренду. 9. Заставник має право: 9.1. Вживати заходи, необхідні
для збереження майна:

включаючи проведення в разі необхідності поточного ремонту, а також
капітального ремонту у такий термін:

(В залежності від предмету іпотеки та його цільового призначення і
використання ці заходи встановлюються умовами договору. Наприклад:
встановлення засобів протипожежної безпеки, забезпечення цілодобової
охорони Майна, укладання договорів з відповідними організаціями.)

На період фактичної дії договору іпотеки страхува

ти за свій рахунок предмет іпотеки у повному обсязі на ко

ристь Заставоутримувача.

У разі загибелі або пошкодження предмета іпотеки

надати Заставоутримувачу протягом 3 днів аналогічне за

вартістю нерухоме майно чи, незалежно від настання тер

міну, виконати зобов’язання в повному обсязі або у відпо

відній частині.

209

(За такої умови право вибору належить Заставнику. Сторони мож>ть
домовитись про одну конкретну дію Заставника.)

Вести Книгу в порядку згідно діючого законодав

ства України, надавати “її Заставоутримувачу на його вимо

гу та сповіщати його про всі зроблені заходи згідно з п. 6.4.

цього Договору.

Сповіщати Заставоутримувача про всі зміни, що від

булися стосовно обставин, визначених у п. п. 2 та 3 цього До

говору не пізніше однієї доби з часу, коли ці зміни сталися.

Для укладення Договору, як його невід’ємну части

ну, передати Заставоутримувачу наступні документи:

а) правоустановчі документи;

б) договір страхування та страхове свідоцтво (сертифікат);

в) докази згоди органу, що управляє Майном на укла

дання Договору, а також повідомлення органів приватизації

та трудового колективу;

(Застосовується для державних підприємств)

г) виписки з Книги запису застав;

д) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та

нотаріально засвідчені примірники підписів своїх службо

вих осіб.

(Якщо Заставник є майновим поручителем.)

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

10. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань,
передбачених цим Договором, винна Сторона відшкодовує іншій Стороні
завдані у зв’язку з цим збитки.

11.3а невиконання чи неналежне виконання п. ,

п. ,… Заставник сплачує на користь Заставоутримувача

штраф у розмірі

а Всі

ПИСЬИОВІЙ [

(Умова про неустойку (штраф, пеню) повинна бути включена до договору.
Розмір неустойки визначається сторонами Договору.)

РИЗИК ЗАГИБЕЛІ ТА ЗІПСУВАННЯ МАЙНА

Ризик випадкової загибелі Майна або його випадко

вого зіпсування несе Заставник.

При загибелі Майна або його зіпсуванні (пошко

дженні) Сторони керуються положенням, передбаченим

п. 9.3. цього Договору.

“”«ч

210

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА

14. Реалізація Майна, на яке звернено стягнення, прово-

Диться самостійно протя

гом ДНІВ.

]5- Якщо _ протягом

]5- Ящо _ протягом

днів не реалізовано майно, воно переходить до Заставок римувача за
початковою ціною.

ДОДАТКОВІ УМОВИ

16. При нотаріальній реєстрації цього Договору накла

дається заборона на відчуження Майна.

(Цей пункт застосовується коли умовами договору (обов’язками заставника)
передбачено безумовну заборону на відчуження майна.)

17. Договір вступає в дію з моменту нотаріального по

свідчення Договору. Договір діє до повного виконання зо

бов’язань ___

за договором, передбаченим п. 1 цього Договору.

Одностороння відмова Заставника від Договору не

дозволяється. Одностороння відмова Заставоутримувача

від Договору можлива у передбачених законодавством ви

падках.

Доповнення Договору та зміна окремих його поло

жень здійснюється за письмово оформленою згодою Сторін.

Всі повідомлення між Сторонами здійснюються у

письмовій формі шляхом направлення рекомендованих ли

стів або телеграм.

По всіх питаннях, що не врегульовані Договором,

Сторони мають керуватись діючим законодавством України.

Даний договір складений у трьох примірниках по

одному для Сторін та для нотаріальної контори, кожен з

яких має однакову юридичну силу.

Додатки:

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН:

«ЗАСТАВОУТРИМУВАЧ» «ЗАСТАВНИК»

Начальник (керуючий) ^___ -—-

який діє по довіреності

№ ВІД « » 1 99_ р.

м.п. м.п.

211

Додаток 10 ДОГОВІР

ПРО ЗАСТАВУ ТОВАРІВ В ОБОРОТІ (ПЕРЕРОБЦІ)

м. « » 199 р.

банк, далі «Заставоутримувач», в особі начальника (керую

чого)

, діючого на підставі

та довіреності № від « » 199 р., з

однієї сторони, та ____

далі «Заставник», в особі ,

діючого на підставі з другої сторо

ни, уклали цей договір про наступне:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

І.Цей Договір забезпечує вимогу Заставоутримувача,

що випливає з кредитного договору № від

« » 199 р., укладеного між Заставоутриму

вачем та ,

за умовами якого зобов’язаний

Заставоутримувачу до «__» 199 р. повер

нути позичку у розмірі гривень, до

« . » 199 р. сплатити

процентів річних за її користування, а також неустойку у розмірі і у
випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

ПРИКЛАД:

Цей Договір забезпечує вимогу Заставоутримувача, що

випливає з кредитного договору № від « »

‘ 99__ р. укладеного між Заставоутримувачем та

, майновим поручителем якого є Застав

ник, за умовами якого зобо-

п’яіаний Заставоутримувачу до « » 199 р

звернути почичку у розмірі _____ грипсиї.

(і, (( »_ ‘чч„ Р- сплатити ііроцен

тів річних ш її користування, а також неустойку у розмірі у випадках,
передбачених кредитним та цим договорами.

Цей варіант частосовустьея у випадку, коли чаетапни-ком за зобов’язанням
почичальника виступає третя осоГщ, яка відповідно до ч. 2. ст. II Закону
України «Про заставу» називагться майновим поручителем.

2. Предметом застави товарів в обороті (товаріп у пере

робці) г:

(сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
Проводиться опис, оцінка та місцечнахо-дження майна. Для договору на
частави товарів в обороті або у переробці Закон вимагає передбачити й
інші обов’язкові умови – визначити вид товару, інші його родові ознаки,
загальну вартість предмета частави, місце, в якому він знаходиться, а
також види товарів, якими може бути замінено предмег застави, без
зазначення яких договір може бути визнано недійсним)

Сторони цього Договору оцінюють Майно у

. Місцезнаходження Майна: залізнична

станція .

При описанні товарів, що передаються у заставу (крім індивідуальних) для
уникнення річних розбіжностей, уточнення родових ознак більш точної
класифікації товарів в обороті або в переробці пропонується додатково
застосовувати коди гармонізованої товарної номенклатури ЗЕД.

3. Майно с власністю Заставника згідно з

ПРИКЛАД:

Заставнику Майно і право застави на це Майно пе

редано згідно з договором № від

« » І99__ р.

(назва власника майна)

213

який є власником Майна на підставі

(Такими право\становлюючими документами можуть бути договір поставки,
купівлі-продажу, акт про прийняття Майна; товарно-транспортні документи
(залізнична накладна, транспортна накладна) складська довідка та інші.
Але слід пам’ятати, що у транспортних накладних обов”язково вказується
грузоотримувач. який не завжди є власником Майна.)

4. Заставник засвідчує, шо:

На підставах, передбачених законом України, він

має право відчужувати Майно.

На підставах, передбачених законодавчими актами

України, на Майно може бути звернене стягнення.

Майно не підлягає вилученню і вільне від зо

бов’язань, крім тих, що передбачені Договором (крім ви

падків, коли предметом стає майно, яке вже є заставним

зобов’язанням іншого зобов’язання).

До нього не пред’явлені і не будуть пред’явлені

майнові позови, пов^язані з вилученням Майна.

Майно не знаходиться у спільній частковій власно

сті, не є часткою, паєм.

ПРИКЛАД:

Майно перебуває у спільній власності і передано в заставу за згодою всіх
співвласників. (В цьому разі кожен із співвласників вказується при
підписанні цього договору.)

4.6. У разі, коли в момент настання терміну виконання

Угоди, зобов’язання Заставником виконано не буде. Заста

воутримувач має право одержати задоволення з Майна або

його вартості на свій розсуд переважно перед іншими кре

диторами.

Наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше
не передбачене законом і попередніми договорами застави.

Якщо предметом застави стає Майно, яке вже є заставним забезпеченням
іншого зобов’язання (боргу), заставне право попереднього
Заставоутримувача (попередніх Заставоутримувачів) зберігає силу.

Вимоги Заставоутримувача, у якого право застави виникло пізніше,
задовольняється з вартості предмета застави після повного забезпечення
вимог попередніх Заставоутримувачів.

Заставник зобов’язаний повідомити кожного із Заставоутримувачів про всі
попередні застави, а також про харак-

тер та розмір забезпечених цими заставами зобов’язань. Заставник
зобов’язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-якого з його
Заставоутримувачів внаслідок невиконання ним цього зобов’язання).

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

5. Заставоутримувач зобов’язується:

Без будь-яких обмежень зі сторони Заставника (або

третьої особи, у якої знаходиться Майно), перевіряти доку

ментально та фактично наявність, розмір, стан і умови збе

реження майна.

Вимагати від Заставника вжиття заходів, необхід

них для збереження майна.

Вимагати від Заставника надання без будь-яких об

межень Книги запису застав (далі «Книга») для ознайом

лення, а також постійного сповіщення про всі зроблені за

писи у Книзі з наданням їх виписок Заставоутримувачу не

пізніше наступного дня після занесення кожного нового

запису.

6. Заставоутримувач зобов’язаний:

7. Заставник зобов’язаний:

7.1. За днів до відчуження Майна попередити

про це Заставоутримувача.

7.2. При відчуженні майна замінити його іншим май

ном, а саме:

на яке Заставник повинен мати право власності до відчуження Майна.

(Обов’язковими (істотними) умовами цього договору мають і повинні бути
відображені в ньому умови про майно, яким може бути замінено предмет
застави (Майно), при чому вартість Майна, що передається на заміну
заставленого, не може бути меншою (І може бути більшою) заставленого.

При заставі товарів в обороті або у переробці Заставник зберігає за
собою право володіти, користуватись та розпоряджатись ними.)

7.3. Застрахувати майно від ризиків

за вартістю у 120 процентів від вказаної в цьому Договорі його оцінки
(п. 2).

215

7.4. Дія укладання Договору, як його невід’ємну частину, передатиі
Заставоутримувачу такі документи:

а) копії документів, передбачених п. 3. або тих, які під

тверджують право власності на Майно, передбачене п. 7.2.

цього Договору:

б) виписки з Книги запису Застав;

в) установчі док) менти, свідоцтво про реєстрацію та

нотаріально засвідчені примірники підписів своїх службо

вих осіб;

г) страховий поліс та копії інших документів, що по

свідчують страхування заставленого Майна.

7.5. Не пізніше годин з моменту виявлення

втрати або пошкодження Майна сповістити про це телеграфом
Заставо>тримувача та у триденний строк відновити або замінити Майно на
інше такої ж вартості, а також сповіщати Заставоутримувача про всі
зміни, що відбулися стосовно обставин, передбачених п. 4 Договору не
пізніше 1 доби з часу, коли ці зміни сталися.

8. Заставник мас право:

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

9-У разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, передбачених
цим Договором, винна Сторона відшкодовує іншій Стороні усі завдані у
зв’язку з цим збитки.

10. За невиконання чи неналежне виконання п. ,

п. …. Заставник сплачує на користь Заставоутримувача

штраф у розмірі .

(Розмір неустойки визначається сторонами.) РИЗИК ЗАГИБЕЛІ ТА ЗІПСУВАННЯ
МАЙНА

11. Ризик випадкової загибелі Майна або його випадко

вого зіпсування несе Заставник.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА

12. Майно, на яке звернено стягнення реалізується _

самостійно протягом 5 днів.

13. Якщо Майно не реалізоване _

протягом 15 днів, Заставоутримувач реалізує

216

його самостійно і самостійно встановлює при цьому на Майно ціну.

(Сторони можуть домовитись і про інший порядок реалізації Майна.)

ДОДАТКОВІ УМОВИ

14. Договір вступає в дію з моменту нотаріального по

свідчення Договору. Договір діє до повного виконання зо

бов’язань _^__^

за кредитним договором,

передбаченим п. 1 цього Договору.

Одностороння відмова Заставника від Договору не

дозволяється. Одностороння відмова Заставоутримувача

від Договору можлива у передбачених законодавством ви

падках.

Доповнення Договору та зміна окремих його поло

жень здійснюється за письмово оформленою згодою Сто

рін.

Всі повідомлення між Сторонами здійснюються у

письмовій формі шляхом направлення рекомендованих ли

стів або телеграм.

По всіх питаннях, що не врегульовані Договором,

Сторони мають керуватись діючим законодавством Украї

ни.

Цей Договір складений у трьох примірниках по од

ному для Сторін та для нотаріальної контори, кожен з яких

має однакову юридичну силу.

Додатки:

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН

«ЗАСТАВОУТРИМУВАЧ» «ЗАСТАВНИК»

Начальник (керуючий)

який діє по довіреності

№ від « » 199 р.

М.П. М.П.

217

Додаток 11

ДОГОВІР ПРО ЗАСТАВУ

м. «__» 199_ р.

банк, далі «Заставоутримувач»,

в особі начальника (керуючого) ___

_^___ , діючого на підставі

та довіреності № від « » 199 р.,

з однієї сторони, та

далі «Заставник», в особі ,

діючого на підставі з другої сторо

ни, уклали цей договір про наступне:

І.Цей Договір забезпечує вимогу Заставоутримувача,

що випл иває з кредитного договору № від

« » 199 р., укладеного між Заставоутриму

вачем та ,

за умовами якого

зобов’язаний Заставоутримувачу до « »

199 р. повернути позичку у розмірі

гривень, до « » . 199_ р. сплатити

процентів річних за ЇЇ

користування, а також неустойку у розмірі і у випадках, передбачених
кредитним та цим договорами.

ПРИКЛАД:

Цей Договір забезпечує вимогу Заставоутримувача, що

випливає з кредитного договору № ___ в№

« » 199__ р. укладеного між Заставоутримува

чем та , майновим поручителем якого

є Заставник, за умовами якого зо

бов’язаний Заставоутримувачу до « » 199_

р. повернути позичку у розмірі

гривень до « »_ І99_ р. сплатити

процентів річних за її користування, а також неустойку

218

у розмірі у випадках, передбачених кредитним та цщм договорами.

(Застосовується у випадку, коли заставником за зо-бов”язанням
позичальника виступає третя особа, яка відповідно ло ч. 2. ст. II Закону
України «Про заставу» називається майновим поручителем.)

2. Предметом застави є Майно, що передається Заставником у володіння
(користування – за умови не твердої застави) Заставоутримувача:

(Даний пункт Договору включає одну з істотних умов договору застави –
опис, оцінку та місцезнаходження майна, що передається у заставу і
фактично передається Заставоутримувачу.)

Загальна кількість Майна, вказана в цьому пункті Дого

вору, оцінюється сторонами Договору у .

Майно буде зберігатися у Заставоутримувача (третьої

особи вказати повні реквізити і місцезнаходження) ______

Майно є власністю Заставника згідно з

ПРИКЛАД:

Заставнику Майно і право застави на це Майно передано

згідно з договором № від « » 199 р.

(назва власника майна)

який є власником Майна на підставі :

(Такими правоустановлюючими документами можуть бути договір поставки,
купівлі-продажу, акт про прийняття Майна; товарно-транспортні документи
(залізнична накладна, транспортна накладна) складська довідка та інші.
Але слід пам’ятати, що у транспортних накладних обов’язково вказується
грузоотримувач, який не завжди є власником Майна.)

5. Заставник засвідчує, що:

На підставах, передбачених законом України, він

має право відчужувати Майно.

На підставах, передбачених законодавчими актами

України, на Майно може бути звернене стягнення.

Майно не підлягає вилученню і вільне від зо

бов’язань, крім тих, що передбачені Договором (крім ви

падків, коли предметом стає майно, яке вже є заставним

зобов’язанням іншого зобов”язання).

219

До нього не пред’явлені І не будуть пред’явлені

майнові позови, пов’язані з вилученням Майна.

Майно не знаходиться у спільній частковій власно

сті, не є часткою, паєм.

ПРИКЛАД:

Майно перебуває у спільній власності і передано в заставу за згодою всіх
співвласників. (У цьому разі кожен із співвласників вказується при
підписанні цього договору.)

5.6. У разі, коли в момент настання терміну виконання

Угоди, зобов’язання Заставником виконано не буде, Заста

воутримувач має право одержати задоволення з Майна або

його вартості на свій розсуд переважно перед іншими кре

диторами.

(Заставник зобов’язаний повідомити кожного із Заставоутримувачів про всі
попередні застави, а також про характер та розмір забезпечених цими
заставами зобов’язань. Заставник зобов’язаний відшкодувати збитки, що
виникли у будь-якого з його Заставоутримувачів внаслідок невиконання ним
цього зобов’язання.)

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

6. Заставоутримувач зобов’язується:

6.1. Щомісяця, не пізніше числа надсилати

Заставнику звіт про користування Майном (частиною Майна), вказаного в п.
2 цього Договору.

6.2. Страхувати тільки Майно, яким Заставоутримувач

користується тільки від ризиків

Страхувати вказане в цьому пункті Майно після вико

нання забезпеченого закладом зобов’я

зання.

7. Заставоутримувач має право:

7.1. Користуватися Майном (частиною майна): .

_____ відповідно до його призначення та правил

користування.

7.2. Одержувати та спрямовувати, на власний розсуд,

доходи набуті з майна на покриття витрат по утриманню

Майна або зарахувати в рахунок погашення процентів по

позичці чи самої позички.

220

/>’

7.3. Достроково звернути стягнення на Майно V випадках, передбачених
законодавством.

(Якщо виникає загроза загибелі, пошкодження чи зменшення вартості
предмета закладу не з вини Заставоутримувача, він має право вимагати
заміни предмета закладу, а при відмові Заставника виконати цю вимогу,
достроково звернути стягнення на предмет закладу.)

8. Заставник зобов’язаний:

8.1. Страхувати все передане у заставу Майно, яким Заставоутримувач не
користується на користь Заставоутримувача від насту пних ризиків.

8.2. Сплачувати передбачені законодавством всі податки та збори.
пов”язані з майном, яке передане у заставу.

8.3. Замінити протягом ________________ днів Майно,

передане у заклад, за першою вимогою Заставоутримувача за умов,
передбачених діючим законодавством.

8.4. Не розпоряджатись (не відчужувати, не заставляти і не закладати, не
передавати у користування і найом (оренду)) Майном, переданим у заклад
Заставоутримувачу без письмової згоди Заставоутримувача. Передати
Заставоутримувачу такі документи:

а) що підтверджують право власності на Майно, передбачене п. З Договору;

б) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально
засвідчені примірники підписів своїх службових осіб.

(Застосовується для майнових поручителів).

в) страховий поліс та копії інших документів, що посвідчують страхування
заставленого Майна, яким відповідно до умов цього Договору не буде
користуватись Заставоутримувач.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

9. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, передбачених
цим Договором, винна Сторона відшкодовує іншій Стороні усі завдані у
зв’язку з цим збитки.

10.3а невиконання чи неналежне виконання п.___,

п.___,… Заставник сплачує на користь Заставоутримувача

штраф у розмірі_____________________________.

(Розмір неустойки визначається сторонами).

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА

Реалізація заставленого Майна проводиться з аукціону

(публічних торгів), або шляхом передачі права власності на

предмет застави Заставоутримувачу за вибором останнього.

Якщо аукціон не відбувся, Майно, без попередньої

згоди Заставника, переходить у власність Заставоутримува-

ДОДАТКОВІ УМОВИ

13. Договір вступає в дію з дня передачі Майна Заста

воутримувачу.

(Умова про нотаріальне посвідчення потрібна при заставі цінних паперів
на пред’явника.)

Одностороння відмова Заставника від Договору не

дозволяється.

Доповнення Договору та зміна окремих Його по

ложень здійснюється за письмово оформленою згодою

Сторін.

Всі повідомлення між сторонами здійснюються у

письмовій формі шляхом направлення рекомендованих ли

стів або телеграм.

17 По всіх питаннях, що не врегульовані Договором, Сторони мають
керуватись діючим законодавством України.

18. Цей Договір складений у _______ примірниках по

для Сторін, кожен з яких має однакову юри

дичну силу.

19. Додатки:

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН

«ЗАСТАВОУТРИМУВАЧ» «ЗАСТАВНИК»

Начальник (керуючий)

який дк по довіреності

№ від « » ] 99 р.

м.п. м.п.

т

Додаток 12 ДОГОВІР ЗАСТАВИ МАЙНОВИХ ПРАВ

м. « » 199_ р.

(назва установи банку)

в особі

(П. 1. П., посада керівника)

діючого на підставі статуту, далі «Заставоутримувач», з

одного боку та

(найменування)

в особі ^

(П. 1. П., посада керівника)

далі «Заставник», з другого боку, уклали цей Договір про:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Заставник передає в заставу Заставоутримувачу

право вимоги по зобов’язаннях

які належать йому в момент укладання цього договору, та в

яких він виступає кредитором, а також право вимоги по

зобов’язаннях

, які можуть виникнути в майбутньому.

1.2. Боржником по відношенню до Заставника є:

(найменування, юридична адреса, платіжні реквізити)

1.3. Вартість предмета застави складає

гривень.

(прописом)

2. СТРОК ТА ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ,

ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ЗАСТАВОЮ

2.1. Виконання зобов’язання застави є погашення

кредиту Заставником згідно з Кредитним договором

№ від « » 199_ р.

223

22. Заставоутримувач наб>ває право звернення стягнення на предмет
застави або його відчуження у випадку якщо в момент настання строку
виконання зобов”язання* забезпеченого заставою, воно не буде виконане
повністю.

2.3. У випадку, якщо Боржник Заставника виконає своє зобов’язання
раніше, ніж Заставник виконає зобов’язання забезпеченого заставою, все
отримане при цьому Заставником, стає предметом застави.

3. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

3.1. За виключенням положень, передбачених п. 3.3. цього Договору
сторони користуються правами та несуть обов’язки, передбачені ст. ст.
5.1., 5.2. Закону України «Про заставу».

3.2.

Заставник повинен письмово повідомити боржника

про факт передачі в заставу права вимоги, згідно з цим До

говором.

При порушенні умов цього Договору. Заставоутри

мувач має право в односторонньому порядку розірвати його,

письмово повідомивши Заставника, та провести відчуження

предмету застави > встановленому законом порядку.

Припинення застави можливе також у випадках,

передбачених ст. ст. Ж 29 Закону «Про заставу».

4. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ

4.1. Цей Договір вступає в силу після його підписання

сторонами і є невід’ємною частиною Кредитного договору

№ від « » 199_ Р-

5. ІНШІ УМОВИ

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН:

(ПІДПИС) (ПІДПИС)

м.п. м.п.

224

ДіЬкипак І і ДОГОЇШ1

шч>ч.итлн\’ цпн їй\ плі її іми

М ” » 1′) р

бамк. далі «Заставоутримувач», н оеооі начальники (кі-р\ к>

ЧОІЧ)) – ___

, діючого іш підставі ^_#^___в__міі^

та довіреності № т від « » >_ 199 р.,

ч однієї стропи, та ___->і>и-іііі_|и>і_^_^

далі «Засіашшк», в особі .

діючого ми нідсіаві і другої

строни, уклали цей доіч>вір про наступне:

ПРЕДМКГ ДОГОВОРУ

І.ЦсЙ Договір іаПсчисчуг внмосу Зцставоутримувачн,

що виїїлипас і кредитного доі опору № під

« » 199__ р., укладеною між Заставоутриму

вачем та .

чи умовами якого __

зобоїГй’Шішй ^іаегавоуфимуііачу до « » 199^. р.

повернути шпичку у роімірі ________„________^__„

гривень, до« » . . І’)’* р. сплатити

_ ироцеїгі’ііі річних іа її користу

вання, а також неустойку у рочмірі і у випадках, передбаче

них цим до і опором.

ПРИКЛАД:

Цей Договір чабечпечус вимогу ‘Іаетаноутримуинча, щ*>

випливає і кредитного договору № від « »

1УЧ р. укладеною між ‘їистпвоутримущічем і а

, майновим поручителем якого с Часінвннк, чи

умовами якого „^____„__™____»«-_™. *°

бов’иіаиий Заставоутримувачу до « » 1^9 |>.

в М І.ілскчум

звернути поличку У розмірі

гривень до « » І**9.. Р- сплатити [

процентів річних за ЇЇ користування, а також неустойку у розмірі У
випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

Наведений приклад іюстосовується у випадку, коли за-ставником за
зобон”ячанням позичальника виступає грс-тя особа, яка відповідне* до ч.
2. ст. II Закону України «Про застару» нагинається майновим поручителем.

Законодавство (ст. З Закону України «Про застану») дозволяє
забезпечувати заставою і вимоги, які можуть виникнути в майбутньому, але
за відповідних умов, передбачених діючим законодавством.

2. Предметом застави г:

(види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих
позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання держави; ощадні
сертифікати; векселі; приватизаційні папери, а також інвестиційні
сертифікати)

ПРИКЛАД:

Предметом застави є прості акції на пред’явника, від

критого акціонерного товариства ,

що зареєстроване «___» 199 р. під реєст

раційним номером у виконкомі

Ради народних депутатів, свідоцтво про реєстрацію

№ від «____» 199 р. Випуск акцій

зареєстровано у

« » І99_ р.

Всі акції серії та номери 000001, 000002,

000003, 000004, 000005. Номінальна вартість акції

гривень.

Всі акції оцінюються сторонами у

гривень. До акцій додаються купонні листи на виплату ди

відендів, порядкові номери яких _____

рік виплати дивідендів

226

.і. Цінні напери г власністю Заставника згідно і

(В цьому пункті описуються правоустановчі документи які засвідчують
право шіасності на цінні папери. Для акцій цс може бути установчий
договір про створення акціонерного товариства, або договір заявка на
підписку і придбання або на купівлю акцій гощо)

4. Заставник засвідчує, що:

4.1. Цінні папери вже с заставним забезпеченням іншо

го зобов’язання Заставника згідно з його договором Ла

від « » 199 р. з

про

{характер та розмір зобов’язання)

На підставах, передбачених законами України, кін

маг право відчужувати цінні папери.

На підставах, передбачених законодавчими актами

України, на цінні папери може бути звернене стягнення.

Цінні папери не підлягають вилученню і вільні від

зобов’язань, крім тих, що передбачені Договором.

До Заставника не пред”явлені і не будуть

пред’явлені майнові позови, пов’ячані з вилученням цінних

паперів.

Цінні папери не знаходяться у спільній частковій

власності, не є часткою, паєм.

ПРИКЛАД:

Цінні папери перебувають у спільній власності і передані в заставу за
згодою всіх співвласників (кожен із співвласників вказується).

5. На строк дії Договору цінні папери знаходяться у

(У зв’яжу з тим, що окремі положення Закону України «Про заставу», що
регламентують заставу цінних паперів на пред’явника, роблять посилання
на положення, які регламентують заставу товарів в обороті або переробці,
можна зробити висновок; заставлені цінні папери на пред’явника можуть
знаходитися в Заставника або можуть бути передані на зберігання в
депозит нотаріальної контори або банку (заставоутримувачу). Що
стосується іменних цінних паперів, щодо застави яких сторони не дій шли
згоди передати їх

«. 227

Заставоутримувачу шляхом індосаменту, то вони можуть бути передані на
зберігання Заставоутримувачу; в залежності від такої домовленості сторін
п. 5 цього Договору може бути викладено в іншій редакції”).

ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

6. Заставоутримувач зобов’язується:

Без попереднього письмового повідомлення Заста

воутримувача не відчужувати цінні папери.

За днів до відчуження цінних паперів

замінити їх іншими цінними паперами, а саме:

Передати разом з цінними паперами купонні листи

на виплату дивідендів та сертифікати на сумарну номіналь

ну вартість.

Без попередньої письмової згоди Заставоутримува

ча утримуватись від дій, пов’язаних з поверненням цінних

паперів з депозиту нотаріальної контори (або банку) куди

вони передані на зберігання.

Вести Книгу запису застав в порядку згідно діючого

законодавства України, надавати її Заставоутримувачу без

зволікань за першою вимогою Заставоутримувача.

Сповіщати Заставоутримувача про всі зміни, що

відбулися, стосовно обставин, визначених у п. п. 2 та 3 цьо

го Договору, не пізніше доби з часу, коли ці зміни

сталися.

6.7. Для укладання Договору, як його невід’ємну части

ну, передати Заставоутримувачу такі документи:

а) протоколи рішень загальних зборів акціонерів про

випуск цінних паперів та інші правоустановчі документи,

що підтверджують права Заставника на цінні папери і пе

редбачені п. п. 2, 3, 6.2. цього Договору;

б) виписки з Книги записи застав;

в) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та

нотаріально засвідчені примірники підписів своїх службо

вих осіб.

7. Заставоутримувач зобов’язується передати Заставнику заставлені цінні
папери протягом 1 доби з дати виконання ^^____________^_^_^_ своїх
зобов’язань за кредитним договором, вказаним у п. 1 цього Договору.

(Або видати відповідні письмові документи при зберіганні цінних паперів
у депозиті нотаріальної контори чи банку. Інші обов’язки
Заставоутримувача можуть бути записані у Договорі за згодою сторін.)

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

В разі невиконання чи неналежного виконання зобо

в’язань, передбачених цим Договором, винна Сторона від

шкодовує іншій Стороні усі завдані у зв’язку з цим збитки.

За невиконання чи неналежне виконання п.

п. ,..- Заставник сплачує на користь Заставоутримувача

штраф у розмірі

(Розмір неустойки визначається сторонами Договору.)

РИЗИКИ

10. Ризик випадкової загибелі цінних паперів або їх ви

падкового зіпсування несе Заставник.

(Якщо Сторони не передбачають інше умовами цього Договору.)

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВЛЕНИХ ПАПЕРІВ

Реалізація цінних паперів, на які звернено стягнен

ня, відбувається у порядку, передбаченому діючим законо

давством.

Якщо протягом 15 днів цінні папери не реалізовані,

вони переходять у власність Заставоутримувача за номі

нальною вартістю.

(Сторони можуть домовитись і про інший порядок реалізації цінних
паперів)

ДОДАТКОВІ УМОВИ

13. Договір вступає в дію з моменту нотаріального по

свідчення Договору. Договір діє до повного виконання зо

бов’язань __^__ __ __^_

(Умова про нотаріальне посвідчення потрібна при заставі цінних паперів
на пред’явника.)

Одностороння відмова Заставника від Договору не до

зволяється. Одностороння відмова Заставоутримувача від До

говору можлива у передбачених законодавством випадках.

Доповнення Договору та зміна окремих його поло

жень здійснюється за письмово оформленою згодою Сторін.

Всі повідомлення між Сторонами здійснюються у

письмовій формі шляхом направлення рекомендованих ли

стів або телеграм.

По всіх питаннях, ідо не врегульовані Договором.

Сторони мають керуватись діючим законодавством України.

Цей Договір складений у примірниках

по Для Сторін, кожен з яких має однакову

юридичну силу.

19. Додатки:

ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН «ЗАСТАВОУТРИМУВАЧ» «ЗАСТАВНИК»

Начальник (керуючий)

який ліс по довіреності

;& від « » 199 р.

м. п. м. п.

Додаток 14

ДОГОВІР ПРО ПЕРЕВІД БОРГУ

м. « » 199__ р.

(повна назва позичальника кредит})

(далі – Підприємство) в особі

(прізвище, ім’я, по батькові, посада) шо діє на підставі Статуту
(Положення), з однієї сторони, і

(новий боржник)

(далі – Боржник) в особі .

(прізвище. ім”я. по батькові, посада)

що діє на підставі , з другої сторони,

уклали цей Договір про таке. 230

І. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1 Підприємство згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України за
письмовою згодою ___________________

(установа банку)

здійснює перевід свого боргу на______________________,

шо надалі нестиме відповідальність по боргу відповідно до

договору між Підприємством і новим Боржником №_____

від «___»___________199__р.

1.2. Порука і встановлена третьою особою застава припиняються з
переводом боргу, якщо поручитель або Заставник не виявив згоди нести
відповідальність за дії нового Боржника.

2. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН

2.1. Новий Боржник зобов’язується суму боргу_______

__________________грн. (з них по кредиту_____________

__________________грн., відсотках_______________грн.)

за кредитним договором від «___»____________ 199__р.

№_____, укладеним між_______________________________

(підприємство)

і_________________________________________________________,

(установа банку)

перерахувати на розрахунковий рахунок № ____________

банку (дирекція, відділення) «Україна».

2.2. Новий Боржник користується правом заперечувати проти вимог
кредитора, якщо вони не грунтуються на відносинах, що мали місце між
кредитором і первісним боржником до переводу боргу.

3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

3.1. При проведенні розрахунків між _______________

(новий боржник)

і_________________________________________________________

(установа банку)

сторони керуються умовами договору, з якого виникли зобов’язання” між
Підприємством і новим Боржником (строки погашення боргу, штрафні
санкції, форми розра-чунківтощо).

4. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ

Договір набирає чинності з дня підписання його

сторонами І діє до погашення боргу Боржником.

Договір складено в трьох примірниках, з яких по

одному примірнику знаходиться в кожної з сторін, а третій

примірник надсилається

~~ ” (установа банку)

5. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПОРІВ ТА ІНШІ УМОВИ

5.1. При невиконанні Боржником умов договору в уста

новлені строки

(установа банку)

має право звернутися до арбітражного суду для примусового стягнення суми
боргу.

5.2. Письмова згода

(установа банку) є невід’ємною частиною цього Договору.

6. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН

Підприємство: Боржник:

(підпис) (підпис)

м.п м.п.

ЧАСТИНА ДРУГА

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Розділ І БАНКІВСЬКІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГИ

Історичний аспект формування банківського електронного права та етапи
розвитку комп’ютеризації банківської справи

У 60-х – 80-х роках у багатьох банках світу спостерігалося значне
збільшення потоків І обсягу операцій. Обчислювальні можливості і
потужності мереж і систем обробки інформації були дуже малими.

Кінець 80-х початок 90-х років привів до необхідності створювати
електронне банківське середовище, оскільки значна кількість банків
почала сприймати комп’ютерні системи, телекомунікаційні мережі та
інформаційні технології, як могутню стратегічну зброю, яка допоможе їм
краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше
обслуговувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-ті роки через послаблення державного регулювання банківської
діяльності все більшого значення набуває застосування технології для
розв’язання потреб банківської справи. Якщо в минулому банки мислили
категоріями «даних», то тепер мова йде про «інформацію». Стає
зрозумілим, що володіння інформацією і уміння опрацьовувати її з
допомогою сучасних інформаційних технологій, то є рівень, при якому
володіння інформацією може використовуватися як стратегічна зброя. Для
досягнення цього потрібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до
інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, із будь-якого місця
країни.

Початок процесу комп’ютеризації банків у світі відно^ сять до 60-х
років, коли з’явились перші автоматизовані

1 Розділ написаний спільно з Д. П. Біленчуком і О. В. Піксотовою.

системи бухгалтерського обліку, обробки рахунків клієнтів і платежів по
чеках.

Уже в 70-ті роки банки зробили дуже багато, щоб наблизитись до клієнтів,
перейти на співпрацю з клієнтами, а не з рахунками. Телекомунікаційна
техніка в цей час забезпечила можливість обслуговувати клієнта в любому
відділенні банку незалежно від місця знаходження його рахунку.

80-ті роки ознаменувалися значними успіхами у введенні «електронних»
грошей. З’явились банківські автомати, їх широке застосування приводить
до скорочення поточних розходів, зменшення чисельності касирів і
прискорення часу доступу клієнтів до своїх вкладів.

У цей час були створені банківські системи для обслуговування клієнтів
удома. З їх допомогою стало можливим:

-зробити запит по телефону про інформацію в банківському комп’ютері і
отримати відповідь синтезованим людським голосом;

— отримати термінове повідомлення про залишок грошей на рахунку,
проконтролювати їх рух і т. ін.

Це сприяло створенню нової технології банківського обслуговування.

На сьогоднішній день в Україні гостро відчувається нестача спеціалістів
по банківських технологіях, немає відповідної технічної і навчальної
літератури по банківських електронних системах. Зарубіжний книжковий
ринок у цій галузі теж не дуже насичений тому, що системи електронних
платежів не є широко тиражованим комерційним продуктом З однієї сторони,
а з Іншої, і розробники, і користувачі зовсім не зацікавлені розкривати
окремі технічні деталі системи, щоб не «навчити» потенційних
зловмисників.

Впровадження в практику банків сучасних безпаперо-вих комп’ютерних
технологій, систем електронних платежів без серйозних зусиль, суттєвих
затрат, загального підйому культури банківського виробництва і
правопорядку неможливе. Але очевидно одне, що з кожним днем будуть
зростати потенційні можливості використання програмного забезпечення при
прийнятті рішень в банківській справі, а це приведе до необхідності
залучення спеціалістів і їх знань для швидкого переходу на сучасне
банківське інформацІй-но-технологічне обслуговування в Україні.1

1 Голота Т. И., Петренко А. И. Банковские информационнь гик //
Компьютерьі и программи.- К., 1994-С. 4-8,61.

Сучасні можливості банківських інформаційних систем. Автоматизація
банківської діяльності

Аналіч практики показує, що в зарубіжних банках інформаційні технології
охвачують тепер усі аспекти банківської справи, зокрема забезпечують:

– клірингові операції (взаємні розрахунки банків);

-торгові операції і маркетинг, управління касовими ре

сурсами;

-управління діяльністю банку;

-кредитні операції, включаючи аналіз заявок клієнтів на їх
кредитоспроможність;

-системи електронних платежів (5ЧТРТ);

– використання банківських автоматів;

банківські операції по телефону і обслуговування на

дому;

використання різних платіжних карток;

електронну пошту і канцелярію;

безпаперовий документообіг у банку і при взаємодіях

центр — філіали, банк — клієнти;

-фондовий ринок і операції з цінними паперами;

аналіз інвестицій і фінансового ринку:

автоматизацію розрахунків у торгових точках.

Автоматизація банківської справи передбачає широке

використання комп’ютерних інформаційних систем у банках, автоматизацію
обробки платіжних документів у відділах, які працюють із клієнтами, в
операційних відділах, а також — автоматизацію фінансових операцій в
рамках міжнародного банківського бізнесу.

Автоматизація банківських операцій дозволяс;

-виконувати безпаперові платіжні операції з мінімальним залученням праці
людей і скороченням організаційних витрат;

– проводити обробку платежів переважно в реальному

часі, за виключенням підведення бухгалтерських звітів у

кінці дня і звітності по них;

-прискорювати обмін інформацією між банками і клієнтами, банками і їх
відділеннями за допомогою комунікаційних ліній зв’язку;

-мінімізувати типові види банківського ризику (втрата документів,
помилкова адресація, фальсифікація платіжних ?окументів та ін.);

-забезпечувати керівників стратегічними оцінками положення банку в
умовах конкуренції, організації роботи і кадрової політики.

І саме важливе те, що банківські комп’ютерні системи відрізняються від
інших в першу чергу тим, що інформація, яка опрацьовується ними повинна
бути надійно захищеною від сторонніх зазіхань, а сама система повинна
мати властивості підвищеної життєвості і безвідмовності в роботі.

Розділ II МІЖНАРОДНА ЕЛЕКТРОННА МЕРЕЖА ФІНАНСОВИХ РОЗРАХУНКІВ (SWIFT)

Використання телекомунікацій у банківській справі

Потреба в оперативному зв’язку зі своїми партнерами по всьому світу
суттєво підштовхнула розробку глобальних комп’ютерних мереж послугами
яких сьогодні користується велика кількість людей самих різних
спеціальностей. Можливість обробляти і передавати ділову інформацію з
допомогою комп’ютерів у першу чергу оцінили діячі військово-промислового
комплексу і банкіри. Одна з найбільш відомих комп’ютерних мереж, яка
створена з ініціативи фінансових організацій – це мережа SWIFT.

Всі існуючі сьогодні в світі електронні системи обробки банківських
операцій можна умовно розділити на системи банківських повідомлень і
системи розрахунків. У рамках перших проводиться оперативна пересилка і
зберігання міжбанківських документів, а функції других зв”язані
безпосередньо з виконанням взаємних вимог і зобов”язань.

Під «банківською мережею», як правило розуміють логічну віртуальну
мережу.

SWIFT є типовим прикладом використання в архітектурі мережі, мереж
пакетної комутації.

Міжнародна міжбанківська мережа SWIFT

Уже в кінці 60-х років стало очевидним, що потужність систем обробки
банківської інформації (систем розрахунків) недостатньо надійна і
швидка. Ручна обробка документів не

236

дозволяла швидко обмінюватися інформацією між більшістю банків, їх
філіалами по всьому світу. Крім того ручна обробка приводила до помилок,
збоїв у роботі. Різні банки застосовували різні системи розрахунків, що
приводило до їх практичної несумісності. Це підштовхнуло фахівців
європейських і північноамериканських банків до необхідності розробки і
створення єдиної «мови» фінансових повідомлень, єдиної системи передачі
банківської інформації.

Товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій {$осіегу ґог
\УогІа1иіаІе ІмегЬапк РіпапсіаІ Теїесоттипісаііоп, SWIFT) було засновано
в травні 1973 р. Спочатку до нього входило 239 банків із 15 країн Європи
і Америки. Але реальне виконання операцій почалось тільки 9 травня І 977
р. з участю 513 банків із 15 країн світу. В червні і 992 р. до мережі
$\УІРТ було підключено вже більше 3000 фінансових організацій з більш
чим 80 країн. Щорічний графік мереж включає в себе більше 1,7 млн.
банківських повідомлень.

Мета товариства — вивчення, створення і використання засобів, які
необхідні для швидкої обробки і безпечної передачі по комп’ютерних
мережах платіжних доручень, а також любої іншої банківської інформації.
Переваги SWIFT:

-підвищення ефективності роботи банків за рахунок використання
стандартизації і сучасних способів передачі інформації;

— забезпечення надійності при передачі повідомлень

(кодування і спеціальний порядок передачі і прийому);

прямий доступ банків – учасників SWIFT до своїх ко

респондентів, відділень і філіалів, які розміщені по всьому

світу за 20 хвилин, а термінові — за 5;

використання стандартизованих повідомлень, дозво

ляє усувати язикові бар’єри і зменшити відмінності в прак

тиці виконання міжнародних банківських операцій;

— гарантія безпеки передачі даних (захист від підробок,

втрати інформації і залишення платіжних доручень і фінан

сових повідомлень без відповіді).

Концепція повідомлень у міжнародній міжбанківській мережі.

Система SWIFT представляє собою міжнародну між-банківську мережу для
зберігання і передачі фінансової Інформації (див. схему 1). Дані
передаються в мережі у вигляді структурних повідомлень, кожна з яких
призначена для виконання певної фінансової операції. Для підключення
вузла система індивідуально підтверджує прийом повідомлень і їх обробку.

І Лрхїтектлра SWIFT

Мережа включає в себе:

процесор управління системою

маршрлтні процесори регіональні процесори зв’язкові процесори

Безпека міжбанкієської мережі.

Високий рівень безпеки забезпечується системою контролю доступу до
мережі, яка включає в себе місцеві паролі двох вузлів і журнальні файли
в яких зберігається інформація про підключення до мережі. Вся
інформація, яка передається в системі SWIFT шифр>ється.

Надійність і безперервність роботи системи.

Система працює безперервно 24 години на добу і 365 днів у році. Щоденно
всі користувачі отримують звіт, в якому міститься важлива інформація про
роботу мережі. Такий звіт може розсилатися автоматично або по
спеціальному запиту. Крім того в любий момент є можливість зв’язатись зі
спеціалістом для вияснення питання, яке виникло в ході експлуатації
системи.

Розділ III ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА «РЕЙТЕР» (REUTERS)

Інформаційні послуги «Рейтер»

Основні інформаційні і технологічні продукти які використовуються в
банківській сфері можна класифікувати на 5 груп:

1. Система одержання інформації КеиіегзТеппіпаІ (інформаційний термінал
«Рейтер»);

1 Розділ написаний спільно із Половко С. М.

База даних новин агентства Кеігіег Визіпе&з ВгіеГіпе

(«Рейтер» Бічнес Бріфінг);

Система ан&іЬу інформації Кеиїегк СгарНісз рго-

Ге55ІопаІ (технічний аналіз «Рейтер»);

Система електронного ділингу ОеаІшF 2000;

Спеціалізована телефонна система для дьіингу

Інформаційний термінал

Інформаційний термінал «Рейтер» дає широкий спектр інформації зі всього
світу в режимі реального часу.

Всі дані які отримані приблизно від 4000 передплатників більше як із
2000 організацій в більше як 80 країнах світу. На екрані можуть
одночасно висвічуватись кілька сторінок з різною Інформацією.
Користувачі системи можуть самостійно комбінувати на своєму екрані
сторінки і графіки якими часто користуються. Клієнт може відкрити на
екрані вікно для огляду телевізійного зображення від відео-магнітофону,
кабельного чи звичайного телебачення.

Інформація передасться через супутник зв’язку на антену, установлену на
даху будинку, де знаходиться організація. Це дозволяє установити
термінал «Рейтер» прямо в офісі. Термінал виконаний на базі комп’ютера
типу ІВМ РС ^ ГЕЬ з робочим середовищем МІСГО5ОЙ Мшіо^з. Це дає
можливість оперувати інформацією з найбільшою віддачею.

Програмне забезпечення дозволяє виводити на екран до шести графіків, що
відображають інформацію яка щойно надійшла. Програми дають можливість
вибрати одну із функцій, ввести її в базу даних і стежити за змінами на
ірафіку і в реальному часі. В доповнення можна використати пакет програм
Місгокой КхсеІ для складання таблиць і графіків з використанням
інформації «Рейтер» в реальному часі.

Всі інформаційні програмні продукти оснащені новинкою, спеціально
розробленою для передплатників у країнах СНД- новини російською мовою
Курге53.

Власна інформаційна сторінка

Клієнти агентства «Рейтер» мають безкоштовну можливість завести власну
інформаційну сторінку яка буде поповнюватись клієнтом з його термінала.
В інформаційній стоРІНЦІ КОрНч’ПНіІЧІ МО*\ П> ПОВІДОМЛЯТИ ІііфорМіЩІЮ
Про ціни і коіирушінч на іимшічсні проект і шнпрн.

Цю інформаційну сглрінкл Гп ;(\ гк (*»(ічиін корікі інформаційних
терміналів «І*сііпчр’ у всьому світі.

Інформаційні продукти

1. Мопсу 2000. Проект Мопсу 2000 надає інформацію

про сіюг. крос і форвардні курси 125 річних вплюг. Рачом »

інфі>рміим’і’кі и[ч> стч’ к>рсн, клієнт о гриму спінии ціни ми

:*олого і срібло. А гакож сповііцаютьсн лспоиііні і гкро

‘іеноиііні сганкн більше як і И) ті.ців ніупог, мІжі’іанківські

процентні співки. ф’ючерси на ииіоїхі і другі дороіч>ціниі

мегалн.

ІІрод>-кг Мопсу 2000 поиопмюп-ься мовинйми Мопсу N0^^, які посппаюгь н
рсіільиому режимі часу нетермінал. Цей потік новин представляє мовний
спектр поцій ?.їв’нчйннч і копір\ панням. курсами І процентними стішклмм
з річних валют, а гакож новини на ннутрііііш.ом\ грошовому ринку. Н
рамках Мопсу №\уч можна очержатн іхчлсвІ-зіЙні новини аіхмік’тва. мкі
ниснітлюють останні найбільш важливі еупгві події евіі\>вн\ фінансових
ринкін.

2. КосигНіек 2ІНН). Цс оперативна інформація нрнйлніно

про 30 тисяч акцій і 25 пр^івідних ринків свігу. ‘Іа допомо

гою прі^і^ кіл’ Хєсіігіїіє!» 2000 можна одержати:

когир>ннння акцій, а також цінних паперів, випущених під час піну
маі’сріальних активів, включаючи привілейовані акції;

-котирування конвертованих і корпоративних облігацій І акцій
інвестиційних фондів;

цінову інформацію і коментарі тловних учасників ринку.

8ееигіііе!і 2000 доповнюються Чесигіііе* №\\ч, що дозволяє одержати
оперативні новини Й іншу інформацію, яка ви-шачаї- рочвиюк фондовоіо
ринку.

3. (\>піпі«н1ііи’к 2СНМЇ. Продую С’отпкнііііс’і 2000 г ос

новним джерелом інформації в режимі реального часу про

самі великі товарні ринки світу. З Йоіч> допомогою можна

одержати:

котирування ф’ючерсін і опціонів на основі даних 50 бірж світу, а також
ціни на кольорові, дороічміінні І стріне гімні метили, чернові. кофе,
цукор, какао, каучук, масляні к\:и,г\’гш. -юмішіііі тварини;

– дані про операції і наявним товаром; тенденції руху ринку; новини і
товарних ринків й іншу допоміжну інформацію.

4. Епегцу 2000. Продукт ї.пагцу 2000 надаг інформацію про рафіновані і
поочищені нафтопродукти ч коментарями, аналпом і загальною інформацією,
яка поступає від спеціалістів, передплатників і відділень агентства
«Рейтер» -( 90 країн. Вона включає:

-котирування ф’ючерсів і опціонів і провідних. бірж включаючи МУМГІХ,
ІРЕ і ЯІМЬХ;

– щоденний чвіт по продажу нафти-сирця і нафтопроду

ктів на світовому ринку;

-рух цін на протни дня, середні ціни ча 5 і 21 день, а також кінцеві
ціни кількох десятків видів продуктів у шести основних країнах;

– оперативні новини від кореспондентів агентства «Рей

тер».

5. Магкеїв 2000. Продукт МагкеЬ 2000 включає в себе

всі перераховані вище продукти (Мопсу, ІЗеЬі, &есигіііеіі,

Епегцу і Соттодіііеь) і, відповідно, доповнюється додатком

новин Магкеіз №\У5, які об’єднують новини ч усіх ринків.

Для одержання продукту необхідно мати супутниковий канал і одну виділену
лінію.

Магкеіз 3000. Реиіетз МапЧеи 3000, об’єднує в собі ін

формацію про валютні і кредитні ринки, ринки акцій і облі

гацій, являється основним продуктом, для фінансових рин

ків. Для користувачів завжди доступна інформація в режимі

реального часу, новини І телевізійні репортажі, а також зна

чні об’єми історичних даних і довідкової інформації.

Система Коїкіог – найбільш потужна аналітична

система Рейтер по управлінню ризиками, яка виконує .фун

кції відстеження по проведеним угодам Копдог підтримує

надзвичайно широкий спектр фінансових інструментів на

всіх основних ринках, включаючи валютно-грошовий, дер

жавний і корпоративних цінних паперів тощо.

РЕЙТЕР Орієнтир – служба для отримання, відсте

ження і аналізу інформації по Україні, Росії та інших краї

нах СНД, а також основних валютних ринках світу. Служба

включає основний додаток по відстеженню інформації і

окремі спеціальні додатки для аналізу.

Ринки 1000. Остання технологічна новинка, розроб

лена для СНД. Продукт Ринки 1000 забезпечує компанії

оперативний доступ до інформації з грошових, енергетич

них, товарних ринків і ринків цінних паперів країн СНД, а

також до важливої інформації з основних фінансових І

241

товарних ринків світу. Ринки 1000 поповнюються новинами, зв’язаними з
Російським ринком – Оотеяіс ГіпапсіаІ №ууз.

Бази даних і система аналізу інформації

І.Базд даних новин Кеиіег Визіпеяз Вгіейп^/Кеоїег Іавигаосе ВгіеНпц.
Бази даних, які працюють в режимі «оп Ііпе», можуть бути розміщені на
обладнанні клієнта (З861 ВМсумісний комп’ютер. Науеа пкхіет, МісгозоЛ
\Уіпсіо\У5 3,1-1!)

Користувачі ЯЕиТЕК ВиЗіИЕЗЗ ВЯІЕРПЧС/-КЕІІТЕ& ІК81ІКА>іСЕ ВКІЕНІЖЇ мають
доступ до наступної інформації:

Аполітичні, економічні (включаючи інформацію про котирування м’яких
валют) новини від агентства ЯЕІІТЕК.5 по країнах (за тижневий період);

інформація про партнерів і конкурентів, нові техно

логії, перспективні напрямки, світові ціни (підбір інформа

ції більше як із 600 джерел за п’ятирічний період).

котирування вільно конвертованих валют, акцій ком

паній, значення індексів по цінних паперах.

Нове вирішення системи забезпечує швидкий пошук інформації і не потребує
спеціальних навиків роботи в середовищі МІСГО5ОЙ Шіікіо^з 3.1/3.11.
Одержання інформації можливе через стандартні телефонні лінії по
київських, московських, міжнародних телефонних номерах, а також в мережі
СПРІНТ.

2. Система аналізу інформації Кеиіегз СгарЬісз ргоГеззіопаІ. Для
оперативного прийняття правильних торгових рішень «Рейтер» пропонує
систему Кеиіегз ОгарНісз ргоГеззіопаї. Це 32-х бітовий додаток,
призначений для ретельного аналізу інформації про стан всіх фінансових
ринків. При цьому опрацьовується як ретроспективна інформація, так і
дані, що надходять в режимі реального часу із високо-швидкісної
інтеїтюваної інформаційної мережі Агентства. Система дозволяє одночасно
відображати на екрані стільки графіків, діаграм чи трендових ліній,
скільки захоче кліснт. Підтримує до 16 одночасно відкритих вікон і
обновляє їх в режимі реального часу. Клієнту пропонується більше ніж 65
видів технічного аналізу з можливістю додавання нових. Всі графічні
елементи показані як окремі об’єкти, що дозволяє маніпулювати ними за
допомогою «миші».

242

«Ькг

Система підтримує режим кольорового друку і сумісна з настільними
видавничими системами.

3. Аналітична служба Гогех ЧУаїсЬ фірми ТЬотзов СІоЬаІ Магкеіз
спеціалізується на наданні технічного і фундаментального аналізу для
професійних учасників фінансових ринків.

Аналітики ТІіотзоп СІоЬаІ Магкеіз. це в бііьшості люди, які працювали в
минулому дилерами в кращих банках і фінансових компаніях світу, мають
контакти з провідними маркетмейкерами на ринках, що дозволяє їм бути в
курсі всієї інформації, в тому числі і слухів. Інформація відстежугться
24 години на добу.

ТОМ Рогех \УаFсН являється одним з найбільш популя-рних сервісів
компанії Тпот5оп ОІоЬаі Магкеіз. Ця служба надає аналітичну інформацію
по світовому валютному спот-ринку, поточні позиції і «живі» рекомендації
по торгівлі основними валютами.

Крім технічного аналізу, Рогех \&’аісп надає фундамен-тальний аналіз,
який включає новини, аналітичні коментарі, прогнози короткострокового і
довгострокового розвитку ринків, слухів, які включають випуски основних
економічних показників.

Використання ділинговнх технологій у практичній діяльності

1. Електронний ділннг. Система ОЕЛЬМС 2000/1 ви-користовупься як для
ведення переговорів, так і для швидкого і конфіденційного завершення
різного роду операцій. У даний час розвинена в 82 країнах свігу і мас
біля 20 тисяч терміналів. У СНД її можливостями користуються 200 банків
і фінансових компаній, число яких постійно росте. Найбільше популярним
предметом торгівлі являється спот, крос, форвардні операції, депозити в
усіх валютах (як мякич, так і твердо конвертованих у світі). Вона все
активніше використовується на карбованцевому міжбанківському ринку.

‘ОЕАІ.ІМСЇ 2000/1 гарантує налагодження сполучення між партнерами за 1-4
секунди незалежно від їх місця знаходження. Система дозволяє весні
переговори зразу з кількома банками в один і той же час за рахунок
кількох активних вікон, відкритих на вашому моніторі.

Елементи штучного інтелекту, що використовуються в системі, дозволяють
їй «розуміти» переговори між дилерами, попереджувати їх про можливі
помилки і автоматично

243

здійснювати підготовку і реєстрацію операції. Система підказування і
маніпулятор «миша» дозволяє ще швидше працювати в умовах динамічного
ринку. Таким чином, швидкість завершення операції в системі ОеаІіп§
залежить тільки від можливостей клієнта. Найбільш досвідчені дилери
завершують операції впродовж 20 секунд.

рОМЕЗТІС ОЕАІЛМС 2000/1 являє собою продукт Веа1Іп§ 2000/1, який має
доступ тільки до користувачів системи в СНД. Технічно – це теж саме
вирішення (абсолютно те ж обладнання і програмні продукти).

2. Ділингова телефонна система. Система \УуаП$ (ОК2000) виконана на базі
телефонної системи і, на відміну від системи ОеаІіп§ 2000/1,
використовується для проведення мовно-голосового ділингу, торгових
переговорів, укладання угод. Обидві системи незалежні і можуть вдало
доповнювати одна одну.

Модульна побудова \УуаПз, а також наявність повністю дубльованого
керуючого комплексу забезпечують її надійне функціонування і гарантують
безперервну роботу дилерів.

Спектр послуг, запропонованих кінцевому користувачу (дилеру) -доступ до
любої лінії-абонента, переадресація виклику, конференцзв’язок, інтерком,
трансляція, голосний зв’язок, індікація викликів, електронна пам’ять,
можливість аудіозапису переговорів.

Використання телефонної мережі, підтримка прямого зв’язку з дилерами,
брокерами та агентами дозволяють бути «присутнім» на торгах в любому
банку, на любій біржі світу.

Рейтер в Інтернеті

Рейтер давно і досить успішно використовує Інтернет як одну з платформ
для поширення інформації. На сьогоднішній день агентство Рейтер
підтримує в Інтернеті більше 60-ти різних інформаційних, комерційних і
рекламних сай-тів. Крім того більше ніж 70 найбільших і відомих
міжнародних сайтів, таких як Атегіса Опііпе, С№4, Ехсііе Іпс, Сеосіїіез,
ІпЇ05еег, Ьусоз Іпс, МЇ^В$, РіауЬоу. сот, УаЬоо і багато інших, які
дають право на поширення новин Рейтер своїм клієнтам.

Корпоративні сайти. Основний корпоративний сайт агентство Рейтер
знаходиться по адресу ш\у«. Кеиіеге. сот. Тут можна завжди знайти
інформацію яка характеризує саму компанію, запропоновані продукти і
послуги, нові проекти, а також отримати доступ до останніх міжнародних

244

новин І котируваннях фінансових ринків. На корпоративному сайті також
розміщені дані про інші власні сайти агентства Рейтер. Багато
регіональних представництв Рейтер по всьому світу також підтримують
власні сайти з інформацією про діяльність компанії і запропонованих
продуктах в даних регіонах або країнах.

Інформаційні сайти. Найбільш успішними інформаційними сайтами Рейтер
являються \\Г\У№. топеупеї. сот. і ЧиоГез. КеШег5. сот. на яких доступна
інформація про провідні фінансові ринки світу.

Інформація про товарні й енергетичні ринки світу до найменших подробиць
представлена \у\у\у. сотпкхіз. Кешегз. сот.

Спеціалізовані сайти. В число спеціалізованих сайтІв входять сайти в
яких докладніше висвітлюється інформація про окремі серії продуктів
Рейтер і про новітні проекти в різних сферах інформаційного бізнесу.

Для тих хто цікавиться технологіями систем управління інформацією слід
відвідати сайт \лоу\у. ітз. Кеиіегз. сот. З Інформацією про системи
управління ризиками можна ознайомитися на сайтах \у\у№. КІзк. Кешегз.
сот. і \Y№\у. Яізк теігіз. Кеиіегз. сот.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

СИСТЕМА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

Розділ І НАУКОВІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ
В УКРАЇНІ

Нині Україна переживає нелегкий перехідний період до регульованої
ринкової економіки, тому становлення та роз-виток національної
банківської системи відбувається в складних кризових умовах.

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від
стабільності її фінансової системи. В умовах переходу від жорсткої
адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства
саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий
розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини,
приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових
пропорцій. Банківський сектор повинен утримувати у досить стабільному
стані грошово-кредитну систему, створювати умови для «відкриття»
економіки, сприяти конвертованості національної валюти, навчати
клієнтуру (населення, підприємства, державу) рахувати гроші.

Одна з передумов економічно стабільної держави -сильний центральний
банк. Діюча нині банківська система України мас дворівневу структуру,
яка включає: з одного боку – Національний банк України (центральний
банк) як головний банківський інститут, який с емісійним центром держави
і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою; з другого
боку — мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції
покликані задовольняти потреби населення і народного господарства країни
у банківських послугах, створити умови для стабілізації та поступового
піднесення національної економіки.

Хоч банки і працюють з метою одержання прибутку, а їхні акціонери
чекають на значний прибуток по своїх інвес-

тмиіях. широко вишлеться той факт, що банки віирі шиються від інших,
спрямованих на одержання прибутку, видів діяльності. (Х’кі.іькн банки
відіграють ключову роль у фінансовій системі й національній економіці,
до їхньої діяльності суспільство виявляє неабиякий Інтерес.

Ік>-пі*ріт\ банки надають основні сховища для суспільних ліквідних
коштів. Схоронність і наявність цих коштів для операцій та інших цілей с
значним фактором стабільності Й ефективності фінансової системи.

По-і^руге, банки використовують ці кошти для надання позик та
інвестицій, ро імітуючи тим самим обмежені ча-ощадження для виробничого
використання в економіці. За умов ринкової економіки цей процес маг
працювати для спрямування коштів в економічні сектори, які можуть
використовувати їх більш ефективно і продуктивно.

По-третє, банки виступають провідниками між центральним банком І
економікою щодо питань монетарної політики. Сильна І пристосована до
умов банківська система вкрай необхідна для передачі імпульсів
монетарної політики всій фінансовій системі і, в кінцевому результаті,
економіці в цілому.

По-четверте, комерційні банки створюють основу механізму національних
розрахунків. Надійний та ефективний механізм здійснення розрахунків –
важливий компонент розвинутої промислової економіки. У той же час розлад
механізму розрахунків може мати серйозні і глибокі негативні наслідки,
беручи до уваги високий стчпінь взаємозв’язку сучасних фінансової І
виробничої систем.

Виходячи з вищевикладених причин, банки в усьому світі більше піддаються
державному нагляду і контролю. ніж підприємства інших видів діяльності.
Спочатку відбувається процес ліцензування банків, тобто банки повинні
одержати ліцензію на здійснення банківської діяльності. Причини таких
ліцензійних вимог у різних країнах різні, але в основному вони націлені
на те. щоб попередити банкрутство банків і уникнути збитків вкладників,
підтримуючи громадську довіру до банківської системи, а також
«перенасичення банками^.

Функції регулювання та банківського нагляду \ різних країнах світу
виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне
агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи,
чинним -законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом
і стабільністю фінансового сектора економіки.

247

Національний банк України було засновано як цент-раїіьний банк нової
незалежної держави у травні 199І п У законодавчому порядку на нього були
покладені повної важення нагляду за фінансовим станом комерційних банків
Для цього у травні 1992 р. було запроваджено нову функцію банківського
нагляду.

Значення ролі підрозділу банківського нагляду в сис-темі центрального
банку дуже велике тому, що його діяльність охоплює коло питань, від
вирішення яких багато в чому залежить формування національної
банківської системи, зокрема тут розробляються «правила», обов’язкові
для всіх банкірів країни, саме фахівці банківського нагляду визначають і
вирішують проблеми створення оптимальних умов для розвитку
цивілізованого банківського бізнесу.

В умовах реформування економічної системи, утвердження товарно-грошових
відносин на ринку тісна взаємодія банку-законодавця і комерційних банків
– обов’язкова. Це потрібно, щоб забезпечувати попереднє реагування на
порушення, виявлені в діяльності банків, це, зрештою, є передумовою для
підтримання стабільності і надійності банківської системи в цілому. В
той же час не можна не бачити наявних проблем у розвитку та
функціонуванні банківської системи. Банківський сектор не може ефективно
функціонувати в умовах стагнації Інших сфер економіки.

Робота українських банків протягом останніх років здійснювалася за таких
несприятливих умов, як незадовільний стан економіки в цілому, занепад
промислового виробництва, неплатоспроможність більшості суб’єктів
господарювання – позичальників, реальні втрати статутних фондів від
знецінення національної валюти, розвинуті інфляційні процеси, непомірні
податки тощо.

Головною сьогоденною стратегією банків стала не стратегія зростання і
розвитку, а стратегія виживання. Щоб економіка працювала безперебійно, а
фінансове посередництво було ефективним і прибутковим, і потрібний
банківський нагляд. Зрештою, саме банківський нагляд покликаний надійно
захищати інтереси вкладників і кредиторів, забезпечувати їхнє довір’я до
фінансово-бан-ківської системи України, сприяючи її вдосконаленню і
зміцненню. Питання організації банківської діяльності, в силу принципів
планово-розподільної системи господарювання, яка панувала у нас до часу
набуття Україною незалежності, відносяться до найменш вивчених як у
науковому, так і ор-ганізаційно-методичному аспектах, насамперед це
стосує-ться банківського нагляду.

Однорівнева структура системи Держбанку СРСР (комерційних банків
фактично не було) не передбачала здійснення нагляду за діяльністю
банківських і фінансових інститутів

Виходячи з викладеного, становлення та розвиток банківської системи
України та окремо банківського нагляду має велике значення для держави,
її подальшого економічного розвитку, для суб’єктів господарювання,
кожного окремо взятого громадянина.

Розділ II ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯДУ У
ЗДІЙСНЕННІ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Банківський нагляд у країнах із ринковою економікою

Банківський нагляд існує в різних формах понад 100 років, особливого
значення він набув у Сполучених Штатах Америки і країнах Західної
Європи. Країни з ринковою економікою усвідомили важливу роль
банківського контролю в фінансовому секторі та в загальному економічному
зростанні:

-уряд, державні органи, суб’єкти господарювання, кредитори, вкладники,
мають право переконатися в тому, що банківська система країни стабільна;

– нестабільність банківської системи призводить до краху банків, і як
наслідок, до підриву довіри суспільства до банків у цілому.

ЦІ події можуть включати такі макроекономічні наслідки: скорочення
грошової пропозиції; розвал системи платежів; величезні й несподівані
зобов’язання уряду.

Банківський нагляд, у широкому розмінні, є системою, яку використовує
уряд, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її безпеки та
здоров’я. Щоб бути ефективним, банківський нагляд повинен ставити перед
собою чіткі завдання, зрозумілі всім, хто визначає економічну політику,
а також тим, хто безпосередньо здійснює контроль банків.

249

У різних країнах використовують різноманітні способи створення структур,
що виконують функцію банківського нагляду, як правило, під егідою
центрального банку, міністерства фінансів або незалежного агентства.

Незалежно від того як організований і налагоджений банківський нагляд,
орган, що відповідає за виконання ф>нкцій нагляду, має бути наділений
відповідною владою щоб виконати це завдання.

Ефективний банківський нагляд грунтується на адекватній правовій
інфраструктурі. Діяльність служби банківського нагляду дає позитивні
результати тільки тоді, коли вона підкріплена міцним законодавством і
чіткими правилами регулювання діяльності банків, а саме:

– чітка і конкретна правова інфраструктура дозволяє

всім банкам «знати правила гри»;

-банківський нагляд повинен мати право і владу здійснювати дієвий
нагляд, чинити швидкі й ефективні дії відносно проблемних банків;

— у період перебудови фінансового сектора, тоді, коли

починають працювати нові банки, чи в період розладу фі

нансової системи, суттєвим є те, що правова інфраструктура

повинна відповідати вимогам часу. Правова інфраструктура

ефективного банківського контролю може змінитися залеж

но від країни, але в багатьох випадках вона мас три рівні:

перший — законодавство. Законодавчий акт чи банківське законодавство,
яке прийняте парламентом чи еквівалентним органом, дає широкі офіційні
права контролюючим органам. Якщо в таке законодавство вносяться поправки
або воно повністю переглядається, то спричиняє масштабний законодавчий
процес;

другий – серії регулятивних правил. Визначення Інтерпретуючих вимог або
обмежень, які вносяться органами нагляду відповідно до їхніх
повноважень. Приклади включають правила регулювання достатності капіталу
банку чи кредитування банком своїх директорів;

третій —роз ‘яснения політики. Це може бути інтерпретація чи
роз’яснення, що надається наглядовим органом для деталізації своїх дій
щодо застосування законодавства або регулятивних правил.

Отже, правова інфраструктура має надати центральному банку права і
повноваження виконувати свої завдання щодо раціонального банківського
нагляду від створення, і якщо необхідно, до процесу ліквідації банку.

Ефективне регулювання можна сприймати як обмеження, що накладаються на
банки та інші фінансові інститути, а

250

також як ліміти, що визначаються для них ‘і метою тракт її безпеки і
сіалості при шхисті вкладників. Оскільки не ісиу-рюючи чех лий ринок конкуренції
між байками. Щоб чаСкги лечу вати ефективність раціональною регулювання,
оріаи банківської о наїляду повинен маїи право Гясовува-іи питання і
сумнівними банками на власний роюуд. Раціональне регулювання, як
правило, фокусується на таких сферах: ліцензування нових банків та інших
фінансових інститутів; достатність капіталу; обмеження на кредитні
операції; вимоги ліквідності.

У кожній країні діем» 1.

Це в значній мірі пов’язане з тим, що в країні «™РИ™° існують дві великі
групи банків: система н™™^и?а™ ків, яка підлегла федеральним властям,
та?«”™^^ штатів, які знаходяться під юрисдикщєю «реми^ида ^ Крім того,
нагляд за діяльністю оанків И»*ніос фєд н на резервна система та
Федеральна корпорація по V хуванню депозитів. 252

З метою недопущення кризових ситуацій у банківському секторі, в СШЛ
існують два типи регулювання По-перше. \ законодавчому плані обмежуються
операції, що мають великий ризик для банків та знижують їх ліквідність
(наприклад, встановлюється гранична межа кредиту який надасться одному
позичальнику). По-друге, з метою* недопущення вилучення з банку
вкладниками своїх вкладів та заощаджень протягом короткого часу та
виникнення паніки на грошовому ринку, у 1934 р. була запроваджена
загальнонаціональна система страхування банківських депозитів.
Традиційний принцип американського банківського законодавства –
обмеження концентрації капіталу, підтримка конкурентних взаємовідносин
на фінансовому ринку за рахунок встановлення територіальних обмежень на
відкриття банками відділень (як в межах одного штату, так і між
штатами), контролю з боку Федеральної резервної системи за створенням
холдінгових компаній, регулювання різними органами нагляду процесів
злиття банківських установ тощо.

Ці особливості банківського законодавства сприяли збереженню зовнішньої
децентралізації та роздрібненості банківської системи у США. На відміну
від країн Західної Європи, де створювались великі банки із розгалуженою
філійною системою, в США існує велика кількість маленьких банків. Так,
із 15.5 тис. банків у США на початку 1997 р. 7 тис. банків не мали
відділень.

На діяльність банків мають вплив також рішення інших органів влади:
Міністерства юстиції (з питань злиття банків та створення банківських
холдінгів), Комісії по біржах та цінних паперах (емісія акцій, право
працювати на біржі), Федеральної торгівельної комісії (обслуговування
споживачів) тощо.

Існують і неурядові органи контролю за діяльністю окремих груп кредитних
установ (наприклад. Американська асоціація банкірів. Асоціація
незалежних банків і т. ін.). УсІ вони розробляють стандарти
обслуговування клієнтів, вирішують технічні питання проведення операцій,
підтримують стосунки із Конгресом та пресою.

Банки у США повинні подавати щоквартальні повні звіти про свої операції,
включаючи баланси, дані про прибутки та збитки, до зазначених
федеральних контролюючих установ, крім того ці органи здійснюють
обов’язкові зовнішні перевірки кожного банку не менше ніж 1 раз у 1-2
роки.

У західноєвропейських країнах система контролю за дійсністю банків має
більш чітку та централізовану структуру.

253

Так, у Німеччині правовою основою регулювання діяльності банків є «Закон
про банки Федеративної республіки Німеччини» та «Закон про центральний
банк» від !957 р., а практичний контроль за операційною діяльністю
банків веде спеціальний орган – Федеральне відомство по контролю над
банками. Основні принципи контролю визначені спеціальним декретом цієї
установи, погоджені з центральним банком. Ці дві установи тісно
взаємодіють між собою. Так, Відомство не має своїх відділень, тому воно
постійно звертається до Центрального банку для отримання консультацій та
інформації щодо стану справ у різних регіонах країни. Відомство надає
дозволи на відкриття нових банків, встановлює обов’язкові вимоги для
банківських установ, здійснює нагляд за виконанням банківського
законодавства. Воно має можливість вимагати від банків надання будь-якої
інформації, проводити ревізії, втручатися в операційну діяльність та
давати накази щодо негайного припинення операцій. Банки, в свою чергу,
зобов’язані Інформувати Відомство про всі зміни щодо їх юридичного
статусу, подавати місячні та річні баланси.

За узгодженістю з Центральним банком Федеральне відомство, яке контролює
банки, встановлює ряд обов’язкових нормативів. Відповідно до діючих
правил це:

сума ризикових активів банку не повинна перевищу

вати суму акціонерного капіталу більш ніж у 18 разів;

наприкінці кожного операційного дня непокрита по

зиція в іноземній валюті не повинна перевищувати акціо

нерний капітал банку більш ніж на ЗО відсотків;

відкрита позиція з фінансових ф’ючерсів та опціонів

не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу

більш ніж на 20 відсотків кожного дня;

про великі кредити одному позичальнику (на суму, що

перевищує 15 відсотків капіталу банку) банки повинні не

гайно інформувати Центральний банк, а загальна сума ве

ликих кредитів не повинна перевищувати капітал банку

більше ніж у 8 разів.

Всі вказані принципи мають рекомендаційний характер і необов язкові для
виконання. В той же час, якщо Відомство вважає наявність у банку низької
ліквідності та відсутність дос гатнього капіталу наслідком невиконання
зазначених принципів, воно може застосувати такі санкції до банку, як,
наприклад, припинення проведення операцій або тимчасове закриття.

У Франції нагляд за банками здійснюють ряд комітетів, які очолює
керуючий Банком Франції. Так, Комітет по регулюванню банків встановлює
операційні стандарти для

254

всіх кредитних установ щодо достатності капіталу, кредитної політики,
ліквідності, платоспроможності оперативної діяльності та звітності.

Наприклад, у залежності від типу банку, його організаційної структури,
кількості відділень, розміру балансу тощо, найнижчий розмір акціонерного
капіталу може б.ти від 15 до ЗО мли. франків. Сума кредитів та інших
вимог банку до одного клієнта не повинна перевищувати 40 відсотків
акціонерного капіталу, а загальна сума індивідуальних ризиків не може
бути більше ніж восьмикратна величина капіталу. Банки зобов’язані
постійно підтримувати коефіцієнт ліквідності, забезпечувати 100
відсоткове покриття усіх активів та пасивів строком до 1 місяця. Крім
того, довгострокові кредити та капітальні вкладення банку повинні бути
покриті акціонерним капіталом і резервами не менше ніж на 60 відсотків.

У Швейцарії законодавством визначені вимоги до мінімального капіталу,
нормативи ліквідності, можливості кредитування одного клієнта тощо.

Так, банки зобов”язані інформувати Банківську комісію,

якщо співвідношення кредитів одному позичальник} до

суми власного капіталу банків перевищує такі розміри:

Федеральним та урядовим органам – 160%

Банкам (кредити строком до 1 року) – 100%

Банкам (кредити строком більше 1 року) – 50% Іншим позичальникам (із
забезпеченням) – 40% Іншим позичальникам (без забезпечення) – 20% До
важливих форм контролю за діяльністю банківських установ відносяться
постійні перевірки та ревізії, аналіз фінансових звітів.

Сувора система контролю за діяльністю банків існує у Бельгії, де
перевірка банківської діяльності проводиться перманентно спеціально
визначеними інспекторами, які закріплені за кожним банком.

У Швейцарії та Німеччині планові ревізії банків, як правило, не
здійснюються, але у законодавчому плані передбачено подання фінансових
звітів, погоджених незалежними аудиторськими фірмами.

У Німеччині банки надають Німецькому Федеральному банку наступну
інформацію:

щомісячний баланс та статистичний звіт;

щомісячні дані щодо мінімальних обов’язкових ре

зервів;

-щомісячний звіт за зобов’язаннями банку стосовно відкритих кредитів та
виконання кредитних ліній;

-щоквартальний звіт про позики нефінансовим сгрук-прам;

– щоквартальний звіт по позичальниках, які мають за останні три місяці
заборгованість понад 1 млн. марок і більше.

У Канаді створено державний орган банківського контролю – Бюро нагляду
за фінансовими установами. Раніше ці функції виконував Банк Канади.
Щорічно проводяться загальні ревізії банків. Крім того, банки повинні
щомісячно та щоквартально надавати звіти по операціях не тільки в Бюро
нагляду, але і відповідному органу в Парламенті.

Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю
Базельського комітету із банківського регулювання

Базельський комітет із банківського регулювання є комітетом органів
банківського нагляду, який було створено в кінці 1974 р. керівниками
центральних банків країн із групи «великої десятки». До його складу
входять представники наглядових органів за банківською діяльністю та
центральних банків із Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії,
Японії, Люксембургу, Голландії, Швеції, Швейцарії. Англії та США.

При розробці принципів ефективного банківського нагляду Базельський
комітет тісно співробітничав як із органами нагляду цих країн, так і з
органами нагляду за банківською діяльністю інших країн.

Базельський комітет вважає, що досягнення відповідності основним
принципам кожною країною буде важливим кроком на шляху поліпшення як
національної, так і міжнародної фінансової стабільності. Для цього в
багатьох країнах необхідно було провести зміни як в законодавчій
структурі так і в повноваженнях наглядових органів, тому, що в даний час
багато органів банківського нагляду не мають достатніх повноважень для
реалізації всіх принципів.

Ефективний нагляд за банківськими інститутами є ключовим елементом
сильного економічного середовища, в якому банківська система відіграє
основну роль щодо здійснення платежів і перерозподілу накопичень. Мета
наглядових органів – це впевненість у тому, що банки функціонують
ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для
недопущення ризиків, що виникають у їх бізнесі. Ефективний банківський
нагляд є важливим

інструментом, яким ринок сам себе забезпечити не може, а разом з
ефективною макроекономічною політикою є основним для фінансової
стабільності в країні. Незважаючи на те, що вартість банківського
нагляду є досить високою, наслідки недбалого банківського нагляду
набагато дорожчі.

При відпрацюванні основних принципів ефективного банківського нагляду
базовими були наступні положення:

-основною метою нагляду є зменшення ризику втрат для вкладників та інших
кредиторів, а також підтримка довіри до фінансово-банківської системи;

– органам нагляду необхідно сприяти організації ринкової дисципліни за
рахунок встановлення ефективного корпоративного керівництва (через
створення необхідної структури та переліку обов’язків для правління
банку та його керівництва), а також сприяти збільшенню прозорості ринку
для полегшення контролю;

-для ефективного виконання своїх обов’язків співробітники наглядових
органів повинні мати операційну незалежність, засоби і повноваження для
отримання інформації як на місці, так і дистанційно, а також
повноваження для застосування прийнятих ними рішень;

-органи нагляду повинні повністю розуміти природу банківських операцій
та контролювати, наскільки це можливо, ризики з якими стикаються банки;

– ефективний банківський нагляд вимагає оцінки рівня ризику окремих
банків і, відповідним чином, розподілу ресурсів;

– органи нагляду повинні бути впевнені у тому, що ресурси банків
(включаючи статутний капітал, кваліфіковане керівництво, ефективну
систему внутрішнього контролю та бухгалтерської звітності) достатні для
того, щоб брати на себе той чи інший ризик;

-необхідне тісне співробітництво з органами нагляду інших країн,
особливо при міжнародних банківських операціях.

Банківський нагляд повинен створювати ефективну та конкурентоздатну
банківську систему, яка б реагувала на потреби населення в наданні
якісних фінансових послуг за розумну вартість. Необхідно розуміти, що
завжди існує взаєморівновага між рівнем захисту, який пропонує нагляд,
та вартістю фінансової діяльності посередників. Чим нижче ступінь
сприйняття ризику банками і фінансовою системою, тим більше дієвим
повинен бути нагляд.

Нагляд не може виступати гарантом проти банкрутства. В ринковій
економіці банкрутство є протилежною сторо-

257

ною тоїх”». що суб’єкт бере на себе рилик. Ге, нким чином здійснюється
процедура банкругетка, лбиіки, які при цьому будуть понесені, с
політичним питанням, яке породжує дискусії, наскільки повинна
підгримувашся банківська система за ра\\нок громадян. Тому такі питання
не можугь знаходитися тільки у полі зору орпшів нагляду.

Банківський нагляд повинен динамічно рсаі-уваги на всі зміни на ринку,
виявляти ічггавність періодично переглядати політик} та практику наїляду
з урахуванням нових чмін та тенденцій на ринку. Для цього необхідна
достатньо гнучка законодавча сне гема.

З урахлванням викладеного Базельеький комігет із банківського
регулювання сформулював 25 принципів сфекти-вного нагляду за банківською
діяльністю. До них належать:

-попередні умови ефективного банківського нагляду, принцип 1;

-ліцензування і структура нагляду, принципи 2-5;

пруденційні правила і вимоги, принципи 6-15;

методи поточного банківського нагляду, принципи

16-20;

вимоги, що пред’являються до інформації, принцип 21;

– офіційні повноваження паї ладових орпшів. принцип 22;

-транскордонні банківські операції, принципи 23~2>.

Принцип 1. Ефективна система банківського нагляду повинна передбачати
чітке визначення відповідальності і цілей кожної установи, що бере
участь у нагляді за банківськими організаціями. Кожна з таких установ
повинна володіти оперативною незалежністю і необхідними ресурсами.
Необхідні також прийнятні правові рамки по здійсненню банківською
нагляду, включаючи положення, що відносяться до видачі дозволів на
створення банківських організацій і до поточною нагляду за їх
діяльністю; повноваження розглядати питання про відповідність цієї
діяльності існуючому законодавству однаково як вимогам безпеки і
надійності; і про правовий захист працівників наглядових органів.
Повинні існувати положення з обміну Інформацією між наглядовими органами
І по захисту конфіденційного характеру такої інформації.

Принцип 2. Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено
здійснювати установам, що отримали ліцензію і стали об’єктом нагляду.

Принцип 3. Орган який видає ліцензії повинен мати право встановлювати
необхідні критерії і відхиляти заявки установ, які не відповідають
встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум,
передбачати оцінку структури володіння банківською організацією, її
дирокто-

ріп і керівну управлінську ланку, операційний плин і меча ніш нн>
грішнього конгролю, її фінансового сінновища, ик> плннупьім. нключаіочн
Піну ЇЇ кнмІішіу; н гих нипадках, коли власником або Гшікківсі.кою
оргапішцігіо банку г іноземний банк, необхідна попередня ііодц
наглядовою оргн-ну його країни походження.

Принцип 4. Орган банківською нагляду повинен маги право ршглядати і
відхиляти будь-яку пропочицію відносно передачі іншим сторонам -іначної
частки власності або контролюючих Інтересів в існуючих банках.

Принцип 5. Орган банківського нагляду повинен маги право встановлювати
критерії, регулюючі великі придбання або інвестиції банку; критерії,
напрямлені нате, щоб корпоративні філіали або структура не піддавали
банк невиправданому ризику або не створювали перешкод здійсненню
ефектнішого нагляду.

Принцип 6. Орган банківського нагляду повинен встановлювати обачні і
належні мінімальні вимоги доеіатпосіі, що пред’являються до власного
капі галу всіх банків. І Іодібні вимоги повинні відображати ті ризики,
на які йдуть банки, і визначати компоненти капіталу, враховуючи при
цьому здатність банків покрити збитки. Щонайменше у випадку з банками,
що активно займаються міжнародними операціями, ці вимоги не можуть бути
нижче за тих, які встановлені Ьа-зельською угодою по капіталу І
поправками до неї.

Принцип 7. Важливим елементом будь-якої наглядової системи ? контакти й
обмін інформацією з іншими наглядовими органами, насамперед із
наглядовими органами приймаючої країни.

Принцип 25. Органи банківського нагляду повинні вимагати, шоб місцеві
операції іноземних банків здійснювалися відповідно до тих же високих
стандартів, які пред”яв-ляються до національних банківських установ, і в
Інтересах сукупного нагляду повинні мати в своєму розпорядженні
повноваження по обміну необхідною інформацією про такі банки з
наглядовими органами країни походження.

Технологією ефективного банківського нагляду передбачено:

-перед\ мови, що визначають розподіл цілей, функцій і зобовязань кожного
учасника банківського ринку;

-ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло установ, охоплених
банківським наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а
також передбачають оцінки власності банкл. ділових якостей його
керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю
та прогноз фінансового стану банку на майбутнє;

– пр\денційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто

вимоги щодо обов’язкової наявності мінімального капіталу,

який би відповідав рівневі ризиків банку; ведення ним ефе-

[ ктивної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і
забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за
кредитами; лімітів для обмеження розміру ризику на одного позичальника
чи групу позичальників; наявності адекватної системи внутрішнього
контролю та аудиту;

– методики поточного банківського регулювання, яка

органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд, і

передбачає постійні контакти з керівництвом банку, ство

рення ефективної системи збору, розгляду й аналізу пру-

денційних звітів та статистичних даних;

-вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду
отримують правдиву звітність про фінансовий стан банку;

– повноваження, які дозволяють органам нагляду вжи

вати адекватні виправні заходи щодо банку в разі порушен

ня ним пруденційних вимог ведення банківської справи,

чинного законодавства або створення ситуації, яка загро

жує інтересам вкладників;

262

– міжнародні оанківські операції – нагляд за діяльністю банків за межами
країни та обмін інформацією Із зарубіжними колегами.

Викладені принципи слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна
країна доповнює, виходячи з властивих лише їй > мов і можливих ризиків.

Служба банківського нагляду Національного банку України здійснює
покладені на неї функції на засадах зазначених принципів ефективного
нагляду. Банківський нагляд скоординований за вертикаллю і функціонує як
єдина система у складі центрального апарату та регіональних управлінь
Національного банку України.

Створення і функціонування системи банківського нагляду в Україні

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня
1991 р. № 873-12 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про
банки і банківську діяльність»1, який вводився в дію з 1 травня 1991 р..
на базі Українського республіканського банку “Держбанку СРСР створено
Національний банк України. Цією ж Постановою Національному банку України
було визначено:

-до 1 травня 1991 р. розробити проект Статуту Національного банку
України, визначити структуру і чисельність центрального апарату,
підпорядкованої мережі установ:

-до 1 листопада 1991 р. встановити порядок видачі ліцензій на здійснення
операцій в іноземній валюті в Україні та за кордоном і переглянути всі
видані ліцензії на здійснення цих операцій;

– провести перереєстрацію усіх розташованих на території республіки
банків. їх філіалів та інших кредитних установ. Банки, їх філії та інші
кредитні установи, які не пройшли до 1 листопада 1991 р. перереєстрацію
у НацІо-нальномч банку України, вважаються не діючими.

Основним законом, яким визначено основи організації в Україні
банківської системи, функції, в тому числі контрольні та ліцензійні,
повноваження та підзвітність Національного банку України, порядок
створення комерційних банків і основні принципи їх діяльності є Закон
України «Про банки і банківську діяльність і Закон «Про Національний
банк України».

У Статуті Національного банку України, який було затверджено постановою
Президії Верховної Ради України

7.10.1991 р-, одним з основних його завдань визначено -здійснення
контролю за додержанням банками, їх філіями й установами положень І
економічних нормативів, вста-новлених відповідно до Закону України «Про
банки і бан-ківську діяльність». А серед основних функцій і прав
визна-чені положення, які мають безпосередньо відношення до здійснення
ліцензування та організації роботи банківського нагляду, а саме:
визначає порядок реєстрації комерційних банків і видачі ліцензій; дає
дозвіл на створення комерцій-них банків за участю іноземних юридичних
осіб й інозем-них громадян; дає дозвіл комерційним банкам на відкриття
їх філій і представництв як на території України, так і за її межами;
встановлює комерційним банкам економічні нормативи та порядок їх
розрахунку. При систематичному порушенні встановлених нормативів,
невиконанні розпоряджень Національного банку, виникненні становища, що
загрожує інтересам вкладників, кредиторів банку, має право: ставити
перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з
фінансового оздоровлення банку, його реорганізацію або припинення
діяльності; призначати тимчасову адміністрацію управління банком на
період фінансового оздоровлення;

-підвищувати норму обов’язкових резервів; стягувати грошовий штраф у
розмірах доходу, отриманого внаслідок неправомірних дій комерційного
банку; виключати комерційний банк із Республіканської книги реєстрації
банків, валютних бірж та інших фінансових установ, анулювати ліцензії на
здійснення банківських операцій тощо.

Таким чином, визначені у зазначених документах права та обов’язки
Національного банку України стосовно здійснення нагляду за діяльністю
комерційних банків – є основою становлення в його структурі та розвитку
окремого підрозділу банківського нагляду.

Першими окремими нормативними актами, в яких було визначено порядок
створення банків, реєстрації, в тому чи-елі за участю іноземного
капіталу, реєстрації змін і допов-нень, відкриття філій і представництв,
припинення діяльно-сті, необхідність проведення банківського нагляду,
його структура, функції, повноваження, в тому числі щодо застосування
санкцій, були – «Тимчасове положення про порядок створення, реєстрації
комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю» (затверджено
постановою Правління Національного банку України № 16 від 17.07.1992 р.)
та «Банківський нагляд. Функції банківського нагляду Національного банку
України» (затверджено про-

токольним рішенням Правління Національного банку України № 39 від
10-12.06.1993 р.). В останньому документі було зазначено, яку саме
звітність і коли повинні надавати комерційні банки до Національного
банку України, необхідну для здійснення нагляду; а також положення
стосовно повноважень регіональних управлінь Національного банку України
з питань проведення ними нагляду за діяльністю комерційних банків та
ліцензування.

Із серпня 1991 р. по березень 1992 р. Національний банк України провів
перереєстрацію 82 комерційних банків. На той час мінімальний статутний
фонд для новостворюваних комерційних банків було встановлено у розмірі 5
млн. крб., для кооперативних – 500 тис. крб. Надалі статутний фонд
встановлювався вже в українських карбованцях і систематично зростав,
створюючи власні кошти для кредитування. Ліцензування на здійснення
комерційними банками тих чи інших операцій, передбачених Законом України
«Про банки і банківську діяльність», на той період ще не передбачалось.
Але, враховуючи всебічний розвиток кредитно-банківської системи та
валютного ринку в Україні, вимоги чинного законодавства з питань
валютного регулювання, необхідність підвищення вимог валютного контролю
та забезпечення умов розвитку сучасного внутрішнього валютного ринку,
Національним банком України протоколом № 11 від 25.06.1992 р. було
затверджено «Дорядок надання ліцензій на право здійснення операцій з
валютними цінностями». В подальшому було розроблено «Перелік технічних
вимог до комерційних банків, необхідних для здійснення валютних
операцій», «Кваліфікаційні вимоги до працівників комерційних банків, які
здійснюють операції з іноземною валютою». «Про надання ліцензій
Національного банку України», «Положення про економічні нормативи
регулювання діяльності комерційних банків», які надалі постійно
переглядались, виходячи з необхідності поліпшення роботи щодо
регулювання валютно-кредитних відносин та забезпечення стабільності
банківської системи.

На жаль, більшість невеликих і навіть середніх банківських установ на
той час не могли повноцінно виконувати функції комерційних банків на
рівні, наближеному до загальноприйнятих у світовій практиці стандартів.
Це пов’язано з тим, що за умов ринкової економіки власний капітал банків
повинен виконувати функцію внутрішніх страхових фондів банківських
установ, тобто бути резервним запасом, який можна використати у разі
необхідності для компенсації збитків. Крім того, власний капітал має
забезпечувати впев-

неність у їавтрашньому дні, а це дозволяло б залучати таю, кількість
вкладів, яка необхідна банку для нормального функціонування. Саме тому
Національний банк України з гр\д ня 1Ч*>3 р. встановив мінімальний
розмір статутного фонду комерційним банкам 3 млн. ЕКЮ. Від банків, які
6>ли створені до цієї дати. НБУ вимагав поступового нарощування їх
статутних фондів. Так. на 1 січня 1994 р. банкам необхідно було
сформувати статутний фонд у розмірі 2 млрд. крб., на 1 липня 1994 р.- 5
млрд. крб., до кінця 1995 р.- у розмірі, еквівалентному 0,5 млн. ЕКЮ.

У 1994 р. наказом Голови Правління Національного банку України № 110 від
12 липня, било затверджено «Положення про службу банківського нагляду
Національного банку України», де вищезазначені функції, права, обов’язки
та завдання нагляду були доповнені з урахуванням набуття певного досвіду
роботи, аналізу стану справ > банківській системі та вимог часу щодо
забезпечення її стабільності. Зокрема, були визначені конкретні форми
контролю при здійсненні наглядом контрольно-наглядових функцій
-вступний, попередній, поточний та мета їх здійснення.

Вступний контроль банківським наглядом проводиться з метою чіткого і
повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення
банківських операцій.

Попередній контроль здійснюється з метою дотримання банками вимог
розумного (з оптимальним ризиком) ведення банківських справ і включає
заборону або обмеження окремих видів банківської діяльності з бок\
Національного банку України, відрахування до резерву для відшкодування
можливих втрат за позиками банків, встановлення штрафних санкцій за
порушення банками показників економічних нормативів, порядку формування
обов”язкових резервів тошо.

Поточний контроль за банками здійснюється шляхом їх інспектування, а
також розроблення І вжиття заходів щодо організаційного зміцнення та
фінансового оздоровлення банків.

Реалізація такої політики потребує уважного та прод>-маного баіансу між
діями, які можуть несприятливо вплинути на довіру’громадян України до
банківської системи та діями, метою яких є створення бази для корекції
ненадійних операцій та для реабілітаційних заходів. Національний Банк
України виконує покладені на нього завдання на основі необхідної
інфраструктури банківського наглядч. яка постійно пристосовується до
змін у банківській систем».

У 1995 р. розпочалася подальша розбудова інфрастрчк-т>ри банківського
нагляду, яка мала забезпечити методоло-

гію, організаційні структури, нормативні акти, закони, підготовку кадрів
та збір інформації, достатні для того, щоб забезпечити ефективну та
своєчасну систему нагляду. В значній мірі ця інфраструктура залежала від
запровадження нової системи бухгалтерського обліку для Національного
банку України та комерційних банків, яка узгоджувалася б з міжнародними
стандартами бухгалтерського обліку та звітності. Належне функціонування
системи нагляду, розвиток довіри до цієї системи та місце яке займає
вона в системі ринкових відносин вимагають надання банками надійної та
прозорої фінансової інформації. У 1996 р. Національний банк України
очолив роботи по реформуванню бухгалтерського обліку в банківській
системі України, в результаті якої з ] січня 1998 р. банки надають звіти
згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності.

На протязі цих років розвитку банківського нагляду зусилля
спрямовувалися на розробку методології як для виїзного інспектування,
так І для безвиїзного контролю, форм звітності, положень та процедур для
проведення ефективних перевірок комерційних банків та аналізу
Інформації, що надходить із банків, для забезпечення поточною
інформацією про банківські операції у період між запланованими виїзними
перевірками. Першою розробленою методологією були Методичні вказівки
щодо Інспектування комерційних банків та банківських установ України для
банківських інспекторів, які були затверджені Правлінням Національного
банку України у грудні 1996 р. Протягом 1997 р. проводилася ґрунтовна
підготовка інспекторів у всіх регіональних управліннях внутрішнього
контролю та аудиту, а також визначення принципів взаємодії між
аудиторськими фірмами,- службою банківського нагляду Національного банку
України та іншими контролюючими органами державного регулювання та
нагляду.

18 грудня 1997 р. Національним банком України було прийнято постанову за
№ 443 «Про роботу департаменту безвиїзного нагляду Національного банку
України щодо удосконалення системи внутрішнього та зовнішнього аудиту в
комерційних банках». З цього часу проводилася робота по розробці
Положення «Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках
України» (затверджено постановою Правління Національного банку України
від 20 березня 1998 р. за №114), а також методичних рекомендацій щодо
порядку проведення внутрішнього аудиту, кваліфікаційних вимог до
керівників служб внутрішнього аудиту.

Здійснення комерційними банками внутрішнього ауди ту та контроль за цією
діяльністю з боку Національного банку України сприятиме зменшенню
ризиків банківської діяльності, захисту інтересів банку, його акціонерів
“і

КЛІЄНТІВ.

Зміни, які відбуваються в економіці країни, у банківській системі та їх
розвиток постійно спонукають до проведення якісних змін у банківському
нагляді. Він теж, як кожен живий організм, удосконалюється й
розвивається, підвищується рівень його повноважень, що також цілком
відповідає рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського
нагляду.

За останні роки серед комерційних банків України визначились кілька
банків, які давно подолали мінімальні вимоги НБУ щодо статутного фонду,
створили розгалужену мережу відділень, сконцентрували капітал, який у
загальному обсязі валюти балансу банківської системи, власних коштів,
кредитного портфелю, складає понад 70 відсотків. У свою чергу, їх
провідна роль на фінансовому ринку потребує посиленої уваги з боку НБУ
та інших державних органів, що важко забезпечити при масштабах їх
діяльності. Тому, 19 листопада 1997 р. постановою Правління
Національного банку України за № 384 були прийняті додаткові заходи щодо
вдосконалення роботи НБУ в галузі банківського нагляду та реорганізації
Центру міждержавних розрахунків у Головне управління Національного банку
України. Основними завданнями діяльності якого стали – здійснення
нагляду за великими банками з найбільшим обсягом статутного фонду,
власних коштів, валютних запасів та великою кількістю філій (АКБ
«ПромІнвестбанк», АПБ «Україна», АППБ «Аваль», АКБ «Укрсоцбанк»,
Укрексімбанк, Ощадний банк), від діяльності яких багато в чому залежить
стабільність банківської системи та економіки України, а також
забезпечення розрахунків між зазначеними та іншими банківськими
установами.

Акціонери, клієнти, вкладники, кредитори комерційних банків, відповідні
державні органи зацікавлені в отриманні достовірної економічної
інформації щодо їх діяльності. В цьому плані важко переоцінити значення
внутрішнього контролю та аудиту в банках, а також незалежного
позавідомчого контролю, тобто зовнішнього аудиту.

Враховуючи, що комерційні банки на етапі розвитку 1997 р. набули більшої
стабільності, досвіду та професіоналізму, більш зважено підходять до
прийняття управлінських рішень, виникла потреба удосконалення системи
внут-

рішнього контролю та аудиту в банках, яка відповідала б характеру і
масштабам їх діяльності. Тобто виникла нагальна потреба створення єдиної
системи аудиторської дія льності в комерційних банках із чітко
визначеними цілями і завданнями, сферою компетенції підрозділами
банківського нагляду регіональних управлінь НБУ.

Для вироблення методичних інструментів здійснення банківського нагляду
створено Консультативну Раду з питань нагляду і регулювання діяльності
банків на чолі з керівником служби банківського нагляду НБУ. В Ті складі
– директори департаментів, представники окремих обласних управлінь
Національного банку України та постійні радники з Агенції міжнародного
розвитку (США). На своїх засіданнях Консультативна Рада розглядає
поточну діяльність комерційних банків, визначає пріоритетні напрямки
розвитку служби банківського нагляду, обговорює питання щодо створення
єдиної інформаційної системи управління банківським наглядом, технічного
забезпечення служби банківського нагляду, порядки формування і
використання банками резерву для відшкодування можливих втрат за
позиками тощо.

Налагоджено ефективні партнерські стосунки спеціалістів новостворених
департаментів із постійними радниками з Агенції міжнародного розвитку.

Щоб банківський нагляд набув якості комплексного процесу, який
забезпечив би методичну основу моніторингу системного ризику у
банківському секторі економіки, прийнято рішення про розмежування
функцій вступного, попереднього та поточного контролю між департаментами
банківського нагляду і регіональними управліннями Національного банку
України.

Постановою Правління НБУ № 380 від 17.11.97 р. визначено оптимальну
структуру системи банківського нагляду Національного банку України. Вона
передбачає такі підрозділи та керівні ланки:

– відділ банківського нагляду регіонального управління

НБУ;

-Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при
регіональному управлінні НБУ;

начальник регіонального управління НБУ;

відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;

заступник Голови Правління НБУ;

Наглядові обов’язки служби банківського нагляду спрямовані на оцінку і
недопущення численних ризиків при здійсненні банківських операцій з
метою недопущення не-

платоспроможності, збитковості, неліквідності і банкрутства банків.

Банківські ризики можуть набувати різних форм, але в цііом\ їх можна
класифікувати за двома категоріями:

І) вкладники протягом короткого часу приймають рішення про вилучення з
банку своїх вкладів та заощаджень; 2) позичальники неспроможні виплатити
банку свою заборгованість за кредитами.

Повсякденна присутність ризику в діяльності банків викликає неабияку
увагу служби банківського нагляду ще й тому, що згідно з Законом України
«Про банки і банківську діяльність» комерційні банки створюються і
функціонують як господарські товариства, тобто в умовах відмежування
безпосередніх власників (акціонерів, учасників) банку від власне
керівників (правління, директорів).

Систему нагляду і регулювання діяльності комерційних банків необхідно
вдосконалювати та розвивати, підвищуючи рівень повноважень банківського
нагляду, зокрема у сфері застосування санкцій. Щоб мати змогу вести
скоординовану, зважену і послідовну політику банківського нагляду,
прогнозувати зміни у банках України і своєчасно на них реагувати.
Правління Національного банку України Постановою № 180 від 9 червня 1997
р. «Про напрями стабілізації та підвищення надійності банківської
системи України І поліпшення роботи банківсько-. го нагляду
Національного банку України» прийняло рі-I шення про реорганізацію
банківського нагляду НБУ. На ‘ базі управлінь колишнього департаменту
банківського нагляду створено нові департаменти: реєстрації та
ліцензування банків; безвиїзного нагляду; інспектування банків; з питань
роботи з проблемними банками; а також Управління координації з питань
банківського нагляду.

Керівник служби банківського нагляду на рівні заступника Голови
Правління Національного банку України здійснює управління процесом
взаємодії між новостворе-ними департаментами та між ними і відповідними
Управліннями аналізу діяльності банків та контролю за економічними
нормативами. Підготовлена інструкція № 10 «Про порядок регулювання та
аналіз діяльності комерційних банків» (затверджена постановою Правління
Національного банку України № 343 від 30.12.1996 р.), якою передбачено:

-контроль за дотриманням обов’язкових нормативів і оціночних показників
регулювання діяльності комерційних банків;

270

раннє реагування;

упереджу вальні заходи;

-застосування штрафних санкцій за порушення обов’язкових нормативів та
заходів впливу за порушення оціночних показників;

-економічний аналіз діяльності комерційних банків (у тому числі аналіз
капіталу банку, якості активів, надходжень, ліквідності, менеджменту).

Загальною метою банківського нагляду Національного банку України є
підтримка довіри суспільства до надійної та здорової фінансової системи
в цілому та захист Інтересів вкладників, а у більш широкому розумінні –
безпеки усіх кредиторів банку. Служба банківського нагляду НБУ вирішує і
тактичну задачу, а саме – гарантування впевненості в тому, що всі
комерційні банки, які здійснюють свою діяльність на основі ліцензії,
мають:

компетентний, чесний контрольний орган та керівні

органи, що усвідомлюють свою діяльність та планують на

довгостроковий період безпеку і прибуткове (рентабельне)

функціонування установи;

ефективну практику управління, зокрема системи фі

нансового та внутрішнього контролю, підкріплені відповід

ними аудиторськими функціями;

стабільну практику оцінки активів та ведення бухгал

терського обліку, особливо щодо визначення доходів;

відповідні доречні стандарти визначення достатності

капіталу та достатньої ліквідності;

відповідальну та життєздатну конкурентну позицію на

ринку, що базується на підтримці високої прибутковості

для компенсації непередбачених збитків.

Методології, що використовуються банківським наглядом, спрямовані,
головним чином, на дотримання банками пруденційних нормативів, при
оцінці роботи банків через аналіз інформації, що надасться.

Зміни, які відбулися в цих сферах банківського нагляду, а також
погіршення фінансового стану групи комерційних банків спонукали до появи
у 1996 р. додаткової функції банківського нагляду – реабілітації та
ліквідації банків. З того часу триває розробка необхідної методології як
для реабілітації, так і для ліквідації банків. Було проведено значну
роботу щодо внесення пропозицій про законодавчі зміни до Законів України
«Про банки та банківську діяльність» та «Про Національний банк України»
з метою сприяти здатності Національним банком України реабілітувати або
ліквідувати банки, та розробляти на підставі чинного

законодавства нормативні акти, які забезпечують виконання цієї важливої
функції.

У подальшому, враховуючи що вимоги до розміру статутного фонду фактично
гальмували створення нових банків, та паралельно хвилю банкрутств,
призупинення діяльності та введення режиму фінансового оздоровлення в
окремих діючих банках, виходячи з економічного становища в державі,
вимоги щодо мінімального розміру статутного фонду для новостворюваного
банку було понижено з 3,0 до 1,0 млн. ЕКЮ (постановою Верховної Ради
України №25 від 01.02.1996р. прийнято Закон України «Про внесення змін
до Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Крім того, в
новій редакції Закону від 1 лютого 1996р. було передбачено надання
дозволу на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та надання
ліцензії на виконання банківських операцій. Відповідно до цього,
департаментом банківського нагляду були підготовлені положення «Про
порядок ліцензування банків в Україні» та «Про порядок створення і
реєстрації комерційних банків», які затверджені постановою Правління
Національного банку України від 27.03.1996 р. № 77.

20 травня 1999 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про
Національний банк України» в якому є окремий «Розділ X. Банківське
регулювання і банківський нагляд (ст. 55—63)», що становить нову
сторінку в удосконаленні банківського нагляду в Україні.

Розділ III ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО
НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

Порядок ліцензування банківських операцій

Стабільність банківської діяльності забезпечується через встановлення
загальних пруденційних правил, аналізу, заснованого на висновках
перевірок, якості позик та інших критеріїв, а також втручання в
діяльність «проблемних» банків.

Основна мета нагляду полягає в оцінці загального стану банку.

Аналітики обмежуються оцінкою банківської діяльності та документацією,
необхідною для висновків щодо фінансового стану та відповідності
основним нормативам. Якщо стан банку особливо серйозний, необхідне
рішуче, швидке Й прискіпливіше втручання у його діяльність.

Такий підхід вимагає введення обов’язкових пруден-ційних стандартів –
правил, встановлених для банків з метою досягнення стійкого управління
ризиками та запобігання надмірних ризиків чи необачної діяльності в
розрахунку на інтервенцію Центрального банку як кредитора в останній
інстанції.

При оцінці загального стану банку головну роль відіграє аналіз
балансового звіту. Відтак цілком зрозуміло, що роль банківського нагляду
не зводиться тільки до контролю чи накладення санкцій. Нагляд виконує
функцію системи раннього попередження володіючи спеціальними
інструментами для цього, та маючи повноваження втручатися у діяльність
банків.

Як уже згадувалося, банківський нагляд за етапами і формами його
здійснення поділяють на вступний, попередній та поточний. Тому в цьому
розділі зупинимося більш конкретно на кожному з них та їх ролі в
комплексному процесі здійснення нагляду.

Вступний контроль починається з чіткого і вичерпного визначення вимог,
необхідних для отримання установами банків ліцензій на проведення
банківських операцій, а також порядку та терміну цієї процедури.

Вступний контроль здійснює департамент реєстрації та ліцензування
банків.

Дозволи на діяльність в Україні комерційних банків шляхом їх реєстрації
надаються Національним банком України відповідно до Закону України «Про
банки і банківську діяльність». Так, у новій редакції Закону від 1
лютого 1996 р. було передбачено надання дозволу на створення комерційних
банків шляхом їх реєстрації та надання ліцензії на виконання банківських
операцій. Відповідно до цього були підготовлені положення «Про порядок
ліцензування банків в Україні» та «Про порядок створення і реєстрації
комерційних банків», які затверджені постановою Правління Національного
банку України від 27.03.1996 р. № 77.

За час практичної роботи в процесі ліцензування банківської діяльності
були виявлені проблеми, на які необхідно звернути увагу, а саме виникла
необхідність посилити

273

вимоги та внести зміни до процедури ліцензування банків, та більш чітко
визначити умови ліцензування:

-для новостворюваних банків необхідно збільшити строк, на який
розробляється бізнес-план, тобто 3 роки у відповідності зі світовим
досвідом та вимогами Світового банку та Міжнародного валютного фонду;

– для діючих банків при наданні пакету документів на

розширення ліцензії передбачити надання банком бізнес-

плану на наступні 3 роки;

-ввести в дію вимогу залежності від розміру власних коштів банк>
кількість дозволених банку банківських операцій, а також встановити
співвідношення між розмірами статутного фонду і власних коштів банк> (за
допомогою коефіцієнтів);

доопрацювати механізм ліцензування банківських

установ;

заходи з ліцензування банків необхідно доповнити,

включивши чітко визначені процедури відмови у наданні

ліцензій банкам, а також процедури вимови або відкликан

ня ліцензій у банків, які не виконали вимоги НБУ щодо мі

німального рівня капітал\ банку;

зобов’язати керівництво комерційних банків звернути

особливу увагу на підготовку документів для отримання

ліцензій на здійснення банківських операцій тощо.

Значно розширились функції регіональних управлінь Національного банку
України з питань реєстрації змін до установчих документів банків.
Постанова Правління Національного банку України від 22.02.1996 р. ,Уе41
«Про вдосконалення порядку реєстрації змін та доповнень до установчих
документів банків» надала право приймати рішення про реєстрацію змін і
доповнень до установчих документів більшості комерційних банків України,
якщо ці зміни стосуються збільшення розміру статутного фонду банку.

Тому, з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи
України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників
комерційних банків, згідно Із Законом України «Про банки і банківську
діяльність» та іншим чинним законодавством Національний банк України
постановою Правління Національного банку України від О6.05Л998р. №181
визначив новий порядок видачі комерційним банкам ліцензій на здійснення
банківських операцій.

Так, Положенням про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення
банківських операцій (далі – Положення) рег-ламенгується порядок і умови
видачі ліцензій на здійснен-

ня банківських операцій комерційними банками та порядок І умови, за яких
Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій.

Ліцензування це – порядок видачі комерційним банкам, які з часу
реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи,
дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови
діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України
та нормативним актам Національного банку України, а також діяльність
яких не загрожує інтересам їх вкладників.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати за виданими
Національним банком України ліцензіями наступні банківські операції:

Касове обслуговування клієнтів.

Перевезення грошово-валютних цінностей та інкаса

ція грошових коштів.

Відповідальне збереження цінностей’клієнтів банку.

Ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій

одиниці України.

Ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів)

у грошовій одиниці України.

Проведення операцій з касового виконання Держав

ного бюджету України, в тому числі ведення бюджетних

рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних

фондів.

Проведення операцій з касового виконання місцевого

бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків

місцевих позабюджетних фондів.

Надання та отримання кредитів на міжбанківському

ринку.

Кредитування юридичних І фізичних осіб та фінансо

вий ЛІЗИНГ.

Факторинг.

Вкладення коштів у статутні фонди інших юридич

них осіб.

Залучення депозитів юридичних осіб.

Залучення депозитів фізичних осіб.

Емісія цінних паперів.

Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезиден

тів) в іноземній валюті та клїєнтів-нерезидентів у грошовій

одиниці України.

Неторгівельні операції з валютними цінностями.

Ведення кореспондентських рахунків банків (рези

дентів і нерезидентів) в іноземній валюті.

Ведення кореспондентських рахунків банків (нере

зидентів) у грошовій одиниці України.

Відкриття кореспондентських рахунків у повноваж

них банках України в Іноземній валюті та здійснення опе

рацій за ними.

Відкриття кореспондентських рахунків у банках (не

резидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними.

Залучення та розміщення іноземної валюти на валю

тному ринку України.

Залучення та розміщення іноземної валюти на між

народних ринках.

Валютні операції на міжнародних ринках.

Операції з банківськими металами на валютному

ринку України.

Операції з банківськими металами на міжнародних

ринках.

Фінансування капітальних вкладень за дорученням

власників або розпорядників інвестованих коштів.

Видача поручительств, гарантій та інших зобов’я

зань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошо

вій формі.

Купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.

Управління грошовими коштами та цінними папе

рами за дорученням клієнтів.

Купівля, продаж державних цінних паперів та опе

рації з ними.

Здійснення банківських операцій без ліцензії Національного банку України
тягне за собою відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства
України та нормативних актів Національного банку України.

Вимоги вступного контролю стосуються:

Вступних умов щодо обсягу капіталу, джерел внесків

до статутних фондів банків та складу їх учасників.

Кваліфікаційних та професійних якостей працівників

вищої і середньої ланок управління банками.

Оптимального бізнес-плану діяльності банків на най

ближчі один – два роки.

Мережі установ банків.

Визначення політики та напрямів діяльності банків.

Питання щодо іноземних акціонерів (учасників) і

кандидатів на керівні посади.

Відповідних технічних питань.

Умов, за яких НБУ відмовляє у наданні ліцензії на

проведення банківських операцій.

Так, новостворений комерційний банк має право отримати ліцензію на
здійснення банківських операцій за умовами виконання ним таких
обов’язкових позицій:

– на час прийняття рішення про видачу ліцензії на здійснення банківських
операцій зареєстрований статутний капітал банку повинен бути повністю
сплачений;

-наявність керівних осіб банку високого професійного рівня (Голова
Правління, його заступники, головний бухгалтер та його заступник, члени
Правління), кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам. На
вказані керівні посади не можуть бути призначені особи, які займали
керівні посади в банках, що були визнані відповідно до чинного
законодавства України банкрутами, та особи, які притягувалися до
кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою
Національного банку України;

-наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідні банківські
операції;

наявність відповідних внутрішніх положень банку, що

регламентують здійснення ним діяльності, на яку Націо

нальним банком України видається ліцензія на здійснення

банківських операцій, в тому числі положення про внутрі

шній аудит банку з урахуванням вимог чинного законодав

ства та нормативних актів Національного банку України;

забезпеченість необхідним банківським обладнанням,

комп’ютерною технікою та комунікаційними засобами, що

відповідають вимогам Національного банку України, для

здійснення і обліку банківських операцій та складання що

денного балансового звіту банку;

-відповідність приміщення банку вимогам Національного банку України,
наявність документа на право власності на приміщення або угоди на оренду
приміщення з його власником на строк не менше 5 років.

У разі створення нового комерційного банку внаслідок реорганізації
банку, що мав ліцензію на здійснення певних банківських операцій,
правління Національного банку України, враховуючи досвід роботи,
наявність спеціалістів відповідної кваліфікації, технічні умови для
здійснення банківських операцій, може прийняти рішення про видачу такому
банку ліцензії на здійснення банківських операцій у національній та
іноземній валютах у межах ліцензії банку, що реорганізувався, не
враховуючи при цьому вимоги щодо терміну функціонування банку.

У разі створення комерційного банку зі стовідсотковою участю іноземного
капіталу правління Національного банку України, враховуючи досвід
роботи, наявність спеціаліс-

тів відповідної кваліфікації, технічні умови для здійснення банківських
операцій, може прийняти рішення щодо видачі такому банку ліцензії на
здійснення банківських операцій у національній та іноземній валютах, не
враховуючи при цьому вимоги щодо терміну функціонування банку (введено
особливий, пільговий, підхід).

Визначено і перелік документів, які подаються банками для отримання
ліцензії на здійснення банківських операцій. Рішення про розширення
ліцензії на здійснення банківських операцій діючому банку приймається
Національним банком України в разі дотримання наступних обов’язкових
умов:

статутний капітал діючого банку повинен бути зареє

стрований і фактично сплачений у розмірі, не меншому за

встановлений Національним банком України;

розмір капіталу діючого банку повинен бути не мен

шим за встановлений Національним банком України і по

винен перевищувати розмір зареєстрованого фактично

сплаченого статутного капіталу банку;

відповідність формування резервного фонду банку ви

могам чинного законодавства та нормативних актів Націо

нального банку України, Статуту банку. Безперервне фор

мування резервного фонду банку: в міру витрачання коштів

резервного фонду відрахування до нього поновлюються до

досягнення розміру, встановленого Статутом банку;

відповідність формування резерву на покриття мож

ливих втрат за позиками вимогам чинного законодавства.

Внутрішні документи банку про порядок формування та

використання такого резерву не повинні суперечити вимо

гам Національного банку України;

відповідність формування фонду гарантування вкла

дів фізичних осіб вимогам чинного законодавства України,

нормативних актів Національного банку України;

-дотримання банком економічних нормативів та мінімальних обов’язкових
резервів протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного
банку України щодо розширення ліцензії;

-стабільна беззбиткова діяльність банку протягом півріччя, що передує
його зверненню до Національного банку України;

-стан кредитного портфеля банку не повинен загрожувати інтересам його
кредиторів та вкладників (сума сумнівних та безнадійних щодо повернення
кредитів не повинна перевищувати розмір фактично сформованого резерву на
покриття можливих втрат за позиками банку);

— наявність позитивного висновку зовнішнього аудито

ра про діяльність банку за звітний рік, що передує звернен

ню банк> до Національного банку України;

– відсутність письмово підтверджених порушень бан

ком вимог чинного законодавства, нормативних актів Наці

онального банку України і внутрішніх документів банку

протягом півріччя, що передує зверненню банку до Націо

нального банку України з клопотанням про розширення лі

цензії;

-банки зобов’язані про всі структурні та кадрові зміни в складі керівних
осіб у тижневий строк повідомити, подавши пакет відповідних документів,
регіональне управління Національного банку України за їх
місцезнаходженням, яке в двотижневий строк надсилає Національному банку
України інформацію про такі зміни та про результати розгляду зазначених
документів.

Крім того, Національний банк України видає банку ліцензію на здійснення
певних банківських операцій у разі виконання ним вимог, викладених у
Положенні, а також і особливих вимог, наприклад:

Проведення операцій з касового виконання Державного бюджету України, в
тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних
позабюджетних фондів:

наявність відповідного рішення Кабінету Міністрів

України про визначення банку як уповноваженого здійсню

вати касове виконання Державного бюджету України;

строк діяльності банку повинен становити не менше

3-х років;

наявність зареєстрованого та фактично сплаченого ста

тутного капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн. ЕКЮ;

дотримання банком протягом ! року обов’язкових

умов Положення.

Залучення депозитів фізичних осіб:

строк діяльності банку не менше 2-х років;

відсутність сумнівних та безнадійних кредитів, не по

критих резервами;

наявність зареєстрованого та фактично сплаченого

статутного капіталу банку в сумі, еквівалентній

З млн. ЕКЮ,

Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України :

– строк роботи банку не менше 2-х років;

-наявність зареєстрованого та сплаченого статутного

капіталу банку в сумі, еквівалентній 3 млн. ЕКЮ.

279

Купівля, продаж цінних паперів та операції г ними:

– строк діяльності банку не менше 1 року;

-наявність зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу
банку в сумі, еквівалентній З мли. ЕКЮ.

Визначено порядок, згідно з яким комерційний банк звертається з
клопотанням щодо отримання або розширення ліцензії на здійснення
операцій, а саме:

-разом із пакетом документів комерційний банк подає до регіонального
управління Національного банку України клопотання про надання висновку
щодо їх відповідності встановленим вимогам;

– у двотижневий строк Із дня отримання повного паке

та документів регіональне управління, -за результатами

розгляду, готує висновок щодо можливості видачі (роз

ширення) банку ліцензії на виконання перелічених у кло

потанні банківських операцій та готовності банку до їх

здійснення;

— після розгляду пакета документів банку на отримання

(розширення) ліцензії регіональне управління Національно

го банку України разом зі своїм висновком надсилає його

до Національного банку України на адресу Департаменту

реєстрації та ліцензування банків (матеріали розглядаються

протягом одного місяця, проект відповідного рішення по

дається на розгляд Комісії з питань нагляду та регулювання

діяльності банків Національного банку України для при

йняття остаточного рішення).

Після прийняття рішення про видачу (розширення) ліцензії на здійснення
банківських операцій Департаментом реєстрації та ліцензування банків
матеріали та оформлена ліцензія надсилаються відповідному регіональному
управлінню Національного банку України для її видачі комерційному банку.

Національний банк України приймає рішення про видачу ліцензії на
здійснення банківських операцій новостворе-ним банкам. Регіональне
управління Національного байку України приймає рішення про розширення
ліцензії на здійснення банківських операцій за умов, визначених
Комісією.

Національний банк України може відмовити банку у видачі ліцензії, якщо
за результатами розгляду поданих документів, а для діючого банку – також
аналізу діяльності за період, що передує його зверненню до Національного
банку України, встановлено, що надано недостовірну або неповну
інформацію, що здійснення операцій може негативно вплинути на діяльність
банку, або якщо банк не виконав

280

певних умов цього Положення. Рішення про відмову у видачі ліцензії
повідомляється банку в письмовій формі Із зазначенням причин відмови.

Ліцензія на здійснення банківських операцій набуває чинності з часу
прийняття Комісією відповідного рішення. У разі прийняття рішення
Комісією регіонального управління Національного банку України ліцензія
на здійснення банківських операцій набуває чинності з часу її
підписання. Комерційні банки в межах отриманої ліцензії на здійснення
банківських операцій можуть видавати дозволи на право здійснення окремих
операцій своїм філіям.

У разі виявлення в діяльності філії фактів порушень чинного
законодавства, нормативних актів Національного банку України та
внутрішніх документів банку, що регламентують здійснення філією
банківських1 операцій, регіональне управління Національного банку
України повинно звернутися до банку – юридичної особи з вимогою усунути
виявлені недоліки в роботі філії. У разі невиконання філією та банком –
юридичною особою у встановлені строки зазначених вимог регіональне
управління Національного банку України повинно подати до Національного
банку України обгрунтовані пропозиції щодо відкликання ліцензії на
здійснення окремих або всіх банківських операцій.

Кваліфікаційні вимоги до керівників комерційного банку: -наявність
диплома про вишу фінансово-економічну або юридичну освіту;

-досвід практичної роботи за фахом у фінансово-кредитних установах не
менше 3—5 років;

досвід керівної роботи не менше 3-х років;

відсутність письмово підтверджених зауважень та фак

тів порушень чинного законодавства, нормативних актів На

ціонального банку України і внутрішніх документів банку за

час роботи в банківських установах з боку регіонального

управління Національного банку України, яке здійснює на

гляд за їх діяльністю (на підставі актів перевірок підрозділів

банківського нагляду Національного банку України)

Дистанційний (безвиїзний) аналіз діяльності комерційних банків

Аналіз діяльності комерційних банків, тобто попередній контроль,
здійснюється Департаментом безвиїзного нагляду Національного банку
України. Його завдання визначаю-

тьс* основними цілями і завданнями Національного банку України >
про&еденні єдиної державної грошово-кредитної політики, зміцненні
грошової одиниці, організації міжбан-кіеських розрахунків, координації
діяльності і підтримання стабільності банківської системи України.

Так. Департамент разом з іншими підрозділами банківського нагляду
реалізує вищезазначені завдання через здійснення контрольно-наглядових
функцій на підставі:

зведеного економічного аналізу діяльності комерцій

них банків:

контролю за дотриманням банками економічних нор

мативів та оціночних показників;

механізмів управління банківськими ризиками на ета

пі раннього реагування;

взаємодії з зовнішнім та внутрішнім аудитом, та ін

ших інструментів документального нагляду за діяльністю

комерційних банків. Надає інформацію іншим Департа

ментам банківського нагляду для використання в роботі з

питань, які є спільною компетенцією, а також керівництву

Національного банку України для прийняття управлінсь

ких рішень.

Якщо розглядати детальніше, діяльність департаменту безвиїзного нагляду
стосується впровадження інструментів документального нагляду та
механізмів управління банківськими ризиками. До обов”язків працівників
департаменту також входить економічний аналіз і регулювання роботи
банків, яке здійснюється завдяки контролю виконання ними нормативних
показників та оцінок, виявлення на ранньому етапі (за результатами
проведеного аналізу й прогнозу) можливої кризи банків, вжиття запобіжних
заходів задля ЇЇ недопущення, створення організаційної та методологічної
бази для виконання контрольно-наглядових функцій регіональними
управліннями Національного банку України.

З метою захисту Інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності
комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу банків на 1
січня 1998 р. становив у сумі, еквівалентній 2 млн. ЕКЮ за офіційним
курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком України.
З липня 1998 р. по деяких позиціях ліцензії на здійснення банківських
операцій мінімальний розмір статутного капіталу комерційних банків
становить З нлн. ЕКЮ.

282

Результатом вагомої роботи Національного банку України є визначення
кички обов’язкових економічних нор-мягивів (нормативи капіталу,
ліквідності, ризику/ впровадження нових класифікаторів, відпрацювання
системи збирання інформації та її аналізу.

Дія дослідження тенденцій розвитку банківської системи, аналізу
фінансового стану банків, комерційні банки (крім тих. що ліквідовуються,
визнані банкротами або діяльність яких призупинено) поділено на чотири
групи. Основним критерієм, за яким фінансово-кредитні установи
розподілено на групи, є розмір робочих активів. Саме цей показник у
загальній сумі активів банку найбільшою мірою впливає на його
платоспроможність та ліквідність. До першої групи належать банки, у яких
граничні значення сум робочих активів становлять 2657,1-107,9 млн. грн..
до дру-го{-98.3-32,5 млн. грн.. до третьої- 28,51-10,0 млн. грн., до
четвертої- 9.97-1,5 млн. грн.

У першому півріччі 1998 р. діяльність комерційних банків України була
спрямована на реалізацію своїх основних завдань І функцій щодо
подальшого розвитку банківської сфери України, забезпечення стабільності
і надійності банківської системи. Аналіз та оцінка фінансових показників
діяльності комерційних банків дають можливість зробити висновки про
основні тенденції у розвитку банківської системи України, позитивні
зрушення І негативні явища у діяльності кожного банку окремо.1

За станом на 01.07.1998 р. у Республіканській книзі реєстрації банків,
валютних бірж та фінансово-кредитних

державні, 52 банки – закриті акціонерні товариства, 36 банків –
товариства з обмеженою відповідальністю, 25 – банків, які створені за
участю іноземного капіталу, в тому числі 8 банків – зі 100 відсотковою
участю іноземного капіталу {за цей період поточного року в банківську
систему влились 2 банки – «Райффашенбанк Україна» та «Сітібанк
(Україна)» зі 100 відсотковим іноземним капіталом).

За період і 1992 р. із Книги реєстрації банків, валютних бірж та
фінансово-кредитних установ викреслено 50 банків та 198 філій, у тому
числі у першому півріччі 1998 р. -8 банків.

1 У частині першій даного посібника наведені дані про • “*и України на
01.01.1999 р.

Динаміка та структура проблемних банків

Назва

За станом 01.01.98 р.

За станом 01.07.98 р.

—

ВІДЛНЛЄН-

Темпи приросту (зниження) %

Загальна кількість банків

227

221

-6

-2,6

Проблемні банки (в % до загальної кількості), у тому числі:

64 28,2

53 24.0

-11

-17,2

-діють у режимі фінансового оздоровлення

22

17

-5

-22,7

-знаходяться в стадії ліквідації

41

34

-7

-17,1

– припинена діяльність

1

2

+ 1

10О.0

У 1998 р. в Україні було 53 банки, які віднесені до категорії проблемних
(24 відсотки від загальної кількості), із них 17 банків знаходились в
режимі фінансового оздоровлення, 34 – в стадії ліквідації. Припинена
діяльність КАБ «Денді» та АБ «Інко», ліквідовано 8 банків. Протягом
першого півріччя 1998 р. ситуація з проблемними банками покращилася.
Кількість проблемних банків зменшилася на 11 банків, або на 17,2
відсотка. В тому числі кількість банків, що знаходились в режимі
фінансового оздоровлення зменшилася на 5 банків, або на 22,8 відсотка.
Завдяки виконанню програм фінансового оздоровлення, 6 проблемних банків
переведено із режиму фінансового оздоровлення в загальний режим
діяльності.

Банківська система України послідовно і цілеспрямовано розвивається,
стає сильнішою, більш наполегливою у досягненні рівня світових банків.

Характеристика структури пасивів.

Одним із найважливіших питань діяльності комерційних банків є формування
статутного фонду у відповідності до законодавства України. За станом на
1998 р. загальна сума сплаченого зареєстрованого статутного капіталу
комерційних банків України складала 1822,1 млн. грн. Сума статутного
капіталу за шість місяців 1998 р. збільшилася на 266,8 млн. грн.
Загальна сума капіталу комерційних банків складала 4015,5 млн. грн.

Слід звернути увагу, що в цей період відбулося нарощування статутних
фондів «малих» банків. Так, наприклад, на 01.01.1998 р. 69 банків мали
найменші суми статутних фондів у межах 2-3 млн. грн., на 01.07.1998 р.
кількість таких банків зменшилася на 14 (55 банків). У той же час у
більшості цих банків статутний фонд не нарощувався.

Враховуючи вимоги до збільшення мінімального розміру статутного капіталу
до 2 млн. ЕКЮ, при такій тенденції може виникнути проблема подальшого
існування великої кількості банків.

У першому півріччі 1998 р. у банківській системі України поряд із
структурними змінами відбулися зміни у залученні і розміщенні ресурсів.
Так, наприклад, депозити юридичних осіб складали 1031,0 млн. грн., що на
232,9 млн.грн. більше, ніж на 01.01.1998 р.; вклади населення
продовжували зростати і на 01.07.1998 р. становили 2959,3 млн. грн., що
становить 16,8 відсотка від загальної суми пасивів; збільшувалися
залишки на рахунках кредиторської заборгованості (на 403,6 млн. грн.) і
на 01.07.1998 р. їх сума становила 674,6 млн. грн.

За станом на 01.07.1998 р., згідно фінансового обліку, перевищення
доходів над витратами складала 309,1 млн. грн.

Характеристика структури активів.

Сумарні активи по системі комерційних банків України на 01.07.1998 р.
досягли рівня 17558,8 млн. грн., що на 1176,9 млн. грн. більше, ніж на
початок року.

Високоліквідні активи складали 2198,7 млн. грн., що становить 12,7
відсотка від загальної суми сумарних активів. На протязі першого
півріччя 1998 р. відбулися зміни в структурі високоліквідних активів.
Збільшилася сума залишків на рахунках в інших банках і в касах на 292,5
млн. грн. та 127,0 млн.грн. відповідно. В той же час зменшилася сума
коштів до запитання в НБУ на 136,9 млн. грн.

Ліквідні активи (активи, які приносять дохід) складали 12158,2 млн.
грн., що становить 69,2 відсотка від сумарних активів банків.

Кредитний портфель комерційних банків за станом на 01.07.1998 р. складав
9523,5 млн. грн., що становить 52,4 відсотка від сумарних активів. У
порівнянні з початком року, кредитний портфель збільшився на 291,5 млн.
грн. У той же час зменшились вкладення у кредити та депозити, надані
іншим банкам та кредити державі на 230,0 млн. грн.

Комерційні банки продовжували розміщувати свої вільні кошти в кредити
суб’єктам господарювання. На 01.07.1 998 р. суб’єктам господарювання
надано кредитів на

суму 7517.9 млн. грн.. що на 296,3 млн. грн. більше, ніж на початок
року. Кредити, надані фізичним особам складали 454,7 млн. грн.. або 4,8
відсотка загальної суми кредитного портфелю по системі комерційних
банків.

Слід зазначити, що станом на 01.07.1998 р. якість кредитного портфелю
комерційних банків України значно погіршився, про шо свідчать наведені
дані:

Таблиця Кредитний портфель комерційних банків України (в млн. грн.)

Якість кредитного портфелю

На 01.01 98р

На 01.07.98 р.

Відхилення

Сума кредитів, наданих банками

(ВСЬОГО)

– частка в сумарних активах утому числі:

9232.0

57.4%

9523,5

54.2%

291.5

Пролонговані кредити – частка в усіх кредитах

1048.7 11.4%

1173.2 ?12.3%

124.5

Прострочені кредити – частка в усіх кредитах

864.7 9.37%

1135,4 11.9%

270.6

Безнадійні до повернення – частка в усіх кредитах

57,97 0,63%

151,6 1,59%

93,7

Аналіз звітності комерційних банків України щодо розрахунку формування
резервів для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій
свідчить, що у першому півріччі 1998 р. банки значно активізували роботу
в цьому напрямку.

За даними комерційних банків розрахункова сума резервів, яку слід було
сформувати у термін до 01.07.1998 р. становила 826,0 млн. грн. Фактично
було, сформовано резервів на покриття кредитних ризиків 431,0 млн. грн.,
що складає 52 відсотки від розрахункової суми резерву. У порівнянні з
01.01.1998 р. загальна сума резервів зросла на 255,7 млн. грн., або
майже у два рази.

Протягом другого кварталу 1998 р. 37 банків списали за рахунок
сформованих фондів заборгованість по безнадійних кредитах на суму 44,2
млн. грн., у тому числі:

на мІжбанківському ринку – 22,2 млн. грн.;

на небанкІвському ринку – 20,0 млн. грн.

За даними комерційних банків за рахунок загального резерву списано
безнадійної заборгованості на суму 10,4 млн. грн. За рахунок
спеціального резерву списана безнадійна заборгованість на суму 33,8 млн.
грн.

Виходячи з вимог Положення про порядок формування і використання резерву
для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій комерційних
банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України №
122 від 27.03.1998 р., протягом другого кварталу 1998 р. не виконали
вимоги щодо перерахування коштів до резервних фондів у розрахункових
сумах 47 комерційних банків, із них 27 банків не сформували резерви на
покриття безнадійної заборгованості.

Інвестиційний портфель комерційних банків за станом на 01.07.1998 р.
складав 2788,0 млн. грн. Збільшення відбулося на 769,5 млн. грн.

Вкладання комерційних банків в ОВДП складали 2127,5 млн. грн., або 85
відсотків від загальної суми інвестиційного портфелю банків.

Аналіз інвестиційного портфелю банків у частині цінних паперів за
строками погашення свідчить, що цінні папери на Інвестиції складали 56,4
відсотка від загальної суми інвестиційного портфелю (1573,5 млн. грн.).

Цінні папери на продаж складали 1175,5 млн. грн., цю на 208,5 млн. грн.
більше, ніж на початок року.

Інвестиції капіталу в дочірні компанії складали незначну суму у
порівнянні з іншими видами цінних паперів банків (38,9 млн. грн.).

Слід звернути увагу на той факт, що за станом на 01.07.1998 р.
позначилась тенденція до збільшення низько-ліквідних та неліквідних
активів (3717,8 млн. грн., або 21,5 відсотка від сумарних активів) у
загальному обсязі сумарних активів.

Низьколіквідні активи, до яких відноситься пролонгована заборгованість і
дебіторська заборгованість, складали

млн. грн., або 13,7 відсотка від сумарних активів.

Утому числі дебіторська заборгованість складала

млн. грн., що на 252,1 млн. грн. більше ніж на поча

ток року. Майже 60 відсотків дебіторської заборгованості

припадало на розрахунки з банками і клієнтами.

Неліквідні активи (прострочена і сумнівна заборгованість) складала
1309,5 млн. грн., або 7,6 відсотка від сумарних активів. Сума
неліквідних активів у порівнянні з початком року збільшилася на 312,2
млн. грн.

У загальній сумі сумарних активів недоходні активи (основні засоби,
капітальні вкладення, товарно-матеріальні цінності, нематеріальні
активи) складали 11,9 відсотка (2057,6 млн. грн.), що на 160,7 млн. грн.
більше, ніж на початок року. Збільшення відбулося в основному за рахунок

придбання основних засобів (1628,0 млн. грн., що на 105.9 млн. грн.
більше, ніж на початок року).

Аналіз раннього реагування на проблеми комерційних банків і застережних
заходів.

Департаментом ведеться робота по виявленню проблем комерційних банків,
які працюють у загальному режимі, на ранніх етапах. Фінансова діяльність
банків розглядалася з точки зору відхилень від середніх значень
показників по системі комерційних банків.

До уваги приймаються ризики, пов”язані з активами, в тому числі з
кредитними операціями, дебіторською заборгованістю, капіталом,
ліквідністю, міжбанківськими кредитами, векселями, позабалансовими
зобов’язаннями, валютними ризиками, дохідністю.

У зв’язку з переходом на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та
звітності в 1998 р. збільшена кількість індикативних показників.
Починаючи з березня фінансова діяльність комерційних банків розглядалася
у відношенні до середніх значень показників комерційних банків,
поділених на групи у залежності до розміру робо-чих активів.

На підставі розрахунків Індикативних показників щомісячно визначаються
банки, які проводять фінансову діяльність з підвищеним ризиком, а також
вносяться пропозиції щодо проведення інспектування банків з окремих
питань та щодо переведення банків до категорії проблемних.

За станом на 01.07.1998 р. аналіз діяльності банків проводився на
підставі визначених 16-ти індикативних показників. Слід зауважити, що
показники діяльності банків, робочі активи яких знаходяться у межах від
10 млн. грн. до 100 млн. грн. (II і НІ групи) є найбільш стабільними. У
цих банках не так різко виражені проблеми, які мають місце у діяльності
«великих» і «малих» банків.

Через погіршення показників діяльності ряд комерційних банків на протязі
першого півріччя 1998 р. були переведені в режим фінансового
оздоровлення. Дотримання економічних нормативів.

Дотримання комерційними банками економічних нормативів регулюється
Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних
банків. Так, встановлено 18 економічних нормативів, які є обов’язковими
до виконання.

Станом на 01.07.1998 р. подали звітність 186 комерційних банків. При
цьому необхідно відзначити те, що у порівнянні з 01.02.1998 р. кількість
порушників встановлених

28*

економічних нормативів зменшилась на 62 і на звітну дату становила 116.

Однак, викликає занепокоєння порушення комерційними банками нормативу
капіталу банку (НІ), загальна чисельність порушників цього нормативу
становить 72 (у порівнянні з 01.02.1998 р. їх кількість зменшилась на
2). 61 комерційний банк розробив заходи, щодо перспективи розвитку бази
банку, який має капітал менше 2 мли. ЕКЮ.

Норматив мінімального розміру статутного капіталу (Н2) за цей час
порушили 15 банків (у порівнянні з 01.02.1998 р. їх кількість
збільшилась на 8), але це відбувалось у зв’язку з коливанням курсу
валюти.

Норматив платоспроможності (НЗ) – порушували З банки (їх кількість у
порівнянні з 01.02.1998 р. збільшилась на 1).

Норматив достатності капіталу (Н4) – порушувався одним банком.

Позитивним фактором є зменшення порушників, які не виконують вимоги щодо
дотримання банками нормативів ліквідності. Так, на звітну дату норматив
миттєвої ліквідності (Н5) порушували 11 банків (у порівнянні з
01.02.1998 р. їх кількість зменшилась на 10 банків. Норматив загальної
ліквідності (Н6) – порушували 7 банків (зменшення на 11 банків).

Норматив співвідношення високоліквІдних активів до робочих активів банку
(Н7) – порушували 35 банків (зменшення на 143 порушники).

Норматив максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8)
порушували 22 банки (зменшилось на З порушники).

Слід відзначити велику кількість порушників нормативу максимального
розміру кредитів, гарантій та поручительств наданих одному інсайдеру
(Н10) – їх кількість становить 59 банків (у порівнянні з 01.02.1998 р.
відбулося збільшення на 19 банків-порушннків). Однак, по дотриманню
нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та
поручительств наданих інсайдерам (Н11) спостерігається зменшення
порушників на 37 банків, і їх чисельність на звітну дату становить 15
банків-порушників.

Норматив загальної відкритої валютної позиції (НІ5) порушували 9 банків.
Серед них банки, які мають 100 відсоткову частку іноземного капіталу у
статутному капіталі банку та ті, що уклали угоди до введення в дію
Інструкції, яка передбачає дотримання банками нормативів валютної
позиції.

Норматив довгої (короткої”) відкритої валютної позиції у вільно
конвертованій валюті (НІ6) порушували 16 банків,

і 0 (1 Ьлеячум.

289

а цей же норматив у неконвертованій валюті (НІ7) порушували 10 банків.
Це порушення відбувається із-за недотримання банками відкритої валютної
позиції з російського рубля і викликане тим, що в період літніх
відпусток збільшилося надходження до обмінних пунктів російських рублів.

Отже, позитивні тенденції, які відмічаються у діяльності комерційних
банків України, слід послідовно розвивати і надалі. Але необхідно
усвідомлювати, що з кожним днем, вимоги до комерційних банків
зростатимуть. Удосконалюється законодавча і нормативна база. Посилюється
контроль із боку уряду, Верховної Ради України, Інших керівних та
контролюючих органів.

Практика застосування ліцензійних вимог банківським наглядом при
здійсненні інспектування банківських установ

Виконання цієї функції забезпечує Департамент інспектування банків
Національного банку України та відповідні відділи банківського нагляду
регіональних управлінь НБУ шляхом виїзного інспектування банків та
банківських установ, розробки і реалізації заходів щодо їх
організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення, регулювання
банківської діяльності в цілях її приведення у- відповідність до
встановлених норм І законодавчих вимог.

У зв’язку з різним розумінням поняття виїзного інспектування, є
необхідність дати його визначення та відзначити відмінності між
поняттями ревізія і перевірка.

Чинне законодавство України, а конкретно Закон України «Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні», так визначає поняття ревізії і
перевірки:

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства
з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, спосіб
документального викриття недостач, привласнень та крадіжок коштів і
матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За
наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або
доповідною запискою.

Повноваження на проведення документальних ревізій та перевірок згідно з
вищезазначеним Законом, та чинним

290

„нажо-цавсгвом України про акціонерні товариства іа інші ?іній
господарських товариств та інших іаконоданчих акин ч.іюгь органи
Державної контрольно-ревічійної служби Розділ IV УДОСКОНАЛЕННЯ БАНКШСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ Особливості роботи з проблемними банками Зміни, які відбуваються в економіці країни, у банківській системі та їх розвиток постійно спонукають до проведення якісних змін у банківському нагляді. Вдосконалює- ться, розвивається і підвищується рівень його повноважень що цілком відповідає рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського нагляду. у Банки вступають в конкуренцію і те, що складає суттє-вість бізнесу у сфері банківської діяльності, зазнає сьогодні швидких змін. Значний ризик і конкуренція прискорюють процес консолідації та спрямовують банк зосередитись на критичних проблемах: розширення спектру банківських продуктів та напрямків діяльності І власності на банки. Можна визначити три основні проблеми розвитку бан-ківської сфери: а) консолідація; б) розширення банківських послуг; в) власність на банки. Консолідація - тенденція до зменшення числа банків та концентрація коштів у невеликій групі банків. Мотивом до цього є високий рівень ризику та загострення конкуренції. Число комерційних банків залежатиме від ряду змінних: а) економічних умов; б) плати за страхування депозитів; в) вимоги регулюючих обмежень. Розширюється сфера банківських послуг, сьогодні фінансове середовище комерційних банків знаходиться у стані динамічних змін. Відповідно можна визначити п'ять основних факторів процесу цих змін: -технології- методи досягнення практичної цілі. З точки зору банківського клієнта є дві практичні цілі, яких слід досягти у банківській справі - це зручність і доступність як фондів так І обліково-бухгалтерської Інформації; -регулювання - контроль відсоткової ставки, обмеження послуг, податки та інші; - відсотковий ризик. Управління відсотковим ризиком одна з головних задач фінансового управління діяльністю банку; -конкуренція за клієнта. В сучасній сфері фінансових послуг конкуренція за клієнта стає гострою. Раніше, коли банки володіли монопольною власністю, не було потреби боротися за клієнта, розробляти і впроваджувати на ринок нові банківські продукти і послуги, в теперішній час це основні фактори, які впливають на успіх у діяльності банку; -адекватність капіталу. З точки зору фінансів адекватність капіталу інтерпретується як фінансове співвідношення між власним та залученим капіталом, тобто, як показник ступеня ризикової діяльності банку. Регулюючі ор- гани використовують норму адекватності капіталу, як важливий показник «цілості та неушкодження» кредитно-фінансових установ, розглядають капітал як буфер («подушку») для зменшення потрясінь, пов'язаних збитками. Точка зору, шо недостатність капіталу зрівноважується диверси-фікованою діяльністю неприпустима в сучасному світі. Власність иа банки концентрується на тому, хто може володіти банком, визначення порядку реєстрації кредитно-фінансової установи. Головним джерелом сигналів та оцінки фінансового стану банку є балансові дані. В дослідженнях по визначенню проблемних банків аналізуються співвідношення темпів росту, міри варіацій, відносні показники. Застосовуються такі стандартні змінні, як: - прибуток на активи; -співвідношення між власними та залученими коштами; обіг коштів; структура активів; джерела фондів; покриття збитків. Оскільки на сьогодні головна причина попадання банку у розряд проблемних - кредитний ризик, то симптоми, пов'язані з кредитним портфелем є сигналами раннього застереження. Головною причиною краху проблемних банків продовжує залишатися незадовільна якість активів, що з часом руйнує капітал банку. Розроблене положення «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства», яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 р. №38. Крім того Департаментом підготоаіені проект положення «Про проблемний банк», а також спільно з радниками фірми «Ернестенд Янг» проект Методики тимчасового управління та ліквідації проблемних банків. З метою систематизації показників діяльності банків, які знаходяться у режимі фінансового оздоровлення та в стадії реорганізації і ліквідації, готуються інформаційні збірники. Для забезпечення застосування єдиної стратегії нагляду за проблемними банками Департаментом з питань роботи з проблемними банками розроблений методичний збірник «Регламент нагляду за проблемними банками». У збірнику передбачений перелік законодавчих актів та нормативних актів Національного банку України, якими необхідно керуватися при здійсненні нагляду за проблемними банками (до яких застосовані санкції за порушення банківського законодавства). Також вказано, яку інформацію та документи необхідно мати в справі кожного банку при переведенні банку в режим фінансового оздоровлення, при усуненні керівництва комерційного банку, при призначенні тимчасової адміністрації для управління банком, при реорганізації чи ліквідації банку та виключенні з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Положенням про Департамент із питань роботи з проблемними банками Національного банку України визначено, що об'єктами його діяльності є проблемні банки, а саме: -банки, які знаходяться в зоні найбільшого фінансового ризику; -банки, які знаходяться в режимі фінансового оздоровлення; банки, які знаходяться в стадії припинення діяльності; банки, які визнані банкрутами; -банки, які знаходяться в стадії ліквідації (за рішеннями правління НБУ, Арбітражного суду або загальних зборів акціонерів). Згідно статистичних даних виявлено ряд найважливіших факторів занепаду банку, серед яких 98 відсотків припадає на якість активів. Інші фактори це: неякісне планування та управління; зловживання; незадовільні економічні обставини; відсутність належного контролю та аудиту; приховування реального фінансового стану; незабезпечені витрати. Як крок Національного банку України на шляху вирішення проблем функціонування банківської системи у державі є створення в 1996 р. у структурі Департаменту банківського нагляду управління нагляду за проблемними банками, основна мета якого - забезпечення, розроблення та реалізація політики Національного банку України, спрямованої на заходи щодо проблемних банків. Національний банк України започаткував практику особливого нагляду за проблемними банками (постановою Правління Національного банку України № 180 від 9 червня 1997 р. «Про напрями стабілізації та підвищення надійності банківської системи України і поліпшення роботи банківського нагляду Національного банку України» при- йнято рішення про реорганізацію банківського нагляду НБУ). Створено департамент із питань роботи з проблемними банками, який здійснюватиме такий нагляд. На протязі 1997 р. відбувалося подальше становлення нагляду за проблемними банками, відпрацьовувалася спільно з радниками Світового банку та Міжнародного агентства розвитку США иЗАШ Вагепіз Сгоир методика здійснення нагляду і контролю за банками, які знаходяться в режимі фінансового оздоровлення та в стадії ліквідації, напрацьовувалася відповідна нормативна та методологічна база за цими напрямками діяльності. За цей час Департаментом розроблені Методичні вказівки щодо визначення критеріїв діяльності, за якими комерційні банки переводяться до категорії проблемних. Робота з банками, які мають проблеми в своїй діяльності, з метою проведення Національним банком України скоординованої, зваженої і послідовної політики банківського нагляду, включає в себе: розробку системи виявлення фінансових ускладнень, визначення критеріїв оцінки діяльності банків, за якими остання може бути класифікована як проблемна; встановлення конкретних причин виникнення і ступе ню розвитку проблем у банків на підставі аналізу даних безвиїзного нагляду та інспектування; розробка політики регулювання, що включає застосу вання конкретних заходів впливу. До системи виявлення фінансових ускладнень у діяльності банків включають ознаки проблемності банків, які можна поділити на прямі та непрямі. До прямих відносяться: порушення банками обов'язкових економічних нор мативів та недотримання резервних вимог; різкі коливання залишків коштів на кореспондентсь ких рахунках, особливо при умові, що мінімальні залишки близькі нулю; наявність несплачених документів клієнтів; встановлення фактів грубих порушень правил бухгал терського обліку, надання свідомо недостовірної звітності, проведення ризикової кредитної та процентної політики; збиткова діяльність; часті зміни складу керівництва; наявність аудиторського висновку з обмеженнями за підсумками перевірки діяльності; -відсутність інформації, скарги клієнтів на роботу банку. 301 До непрямих відносяться: -робота банків на високо ризикових і ненадійних ринках, які мають обмежені перспективи розвитку; - незбалансованість строків залучення та розміщення коштів; -висока питома вага міжбанківських кредитів у складі залучених банком ресурсів; - агресивна реклама залучення коштів на умовах вище ринкових. За цими ознаками банки доцільно поділити на такі групи: - фінансово стабільні банки; -банки, які мають перші ознаки проблемності; -банки, які мають тимчасові ускладнення; банки з першими ознаками банкрутства; критичні (фінансово нестабільні) банки. До безпосередньо проблемних відносяться банки, які мають перші ознаки проблемності, банки, які мають тимчасові ускладнення, банки з першими ознаками банкрутства. Першими ознаками проблемності для банків є: збиткова діяльність за одну звітну дату; недотримання нормативу достатності капіталу на звіт ну дату; порушення порядку формування обов'язкових ре зервів; -співвідношення простроченої заборгованості за кредитами до обсягу кредитних вкладень складає 5-6 відсотків; різкі зміни у складі акціонерів або керівництва банку; наявність несплачених документів клієнтів на 4 дати і більше протягом місяця. Ознаками тимчасових ускладнень для банків можуть бути: збиткова діяльність протягом трьох місяців; недотримання нормативу достатності капіталу та ін ших нормативів протягом трьох місяців; зростання протягом трьох місяців питомої ваги про строченої заборгованості за кредитами в обсязі кредитних вкладень (від 6 відсотків); відсутність резерву для відшкодування можливих втрат за позиками; -наявність несплачених документів клієнтів на 6 дат і більше протягом місяця. Першими ознаками банкрутства слід вважати вище перелічені, якщо термін їх наявності перевищив один рік. 302 Робота з проблемними банками Департаментом проводиться у повній взаємодії центрального апарата з регіо- -нальними управліннями Національного банку України, а також у постійному вдосконаленні системи виявлення фінансових ускладнень у діяльності цих банків. Система попередньої діагностики може складати як вище перелічені ознаки проблемності банків, так і додаткові показники структури балансу, які не входять до економічних нормативів. Крім того, одним із важливих показників, який треба враховувати органам нагляду, є функціональне значення комерційного банку. Усі банки за величиною та функціональною важливістю можна поділити на 3 групи: Великі (структуроутворення) банки, які мають суттє ве значення для грошово-кредитної системи. Таким банкам притаманна концентрація міжбанківських операцій, пер шість в обсягах кредитів, наданих господарству країни, за лучення значного обсягу коштів населення; Середні банки з диверсифікованим кредитно-депо зитним портфелем, які за масштабами значно поступаються банкам першої групи; Малі банки, які мають порівняно вузьку спеціаліза цію і проводять операції в невеликих обсягах. Причини втрати ліквідності та кризового фінансового стану у кожному банку Індивідуальні. Разом з тим, у процесі визначення конкретних причин виникнення і ступеню розвитку проблем у банку, на підставі аналізу даних безвиїзного нагляду та інспектування, їх можна віднести до однієї з таких груп: 1. Банки, що керуються незадовільно. . Проблеми з ліквідністю таких банків пов'язані з вкладенням коштів у нерентабельний розвиток власної інфраструктури, великі сумнівні проекти, які здійснюються без урахування ринкової кон'юнктури. До них також можна віднести банки, які пропонували неринкові умови залучення депозитів (у першу чергу - населення) або, наприклад, вкладали кошти в елітне житло. Банки, що проводили примусово ризиковану політи ку. Такі банки ставали неліквідними у зв'язку з наданням кредитів, які поступово переходили до категорії безнадій них. Кримінальні банки. Втрата ліквідності такими банками викликана неповерненнями позик Інсайдерами, а також безпосередніми крадіжками. 303 Відповідно до чинного законодавства І Іаціонаїіьний олмк України несе відповідальність за стабільність банківсько? системи в цілому, а не за фінансовий стан кожного банку. Тому конкретні заходи регулювання застосовуються враховуючи розмір, функціональну важливість банку та ступінь його фінансових ускладнень. Так, по відношенню до банків першої групи, з урахуванням ступеню їх ускладнень, Національний банк України може застосовувати наступні заходи стабілізаційного характеру: - проведення банківським наглядом спільних нарад та консультацій з месою визначення шляхів подолання усклад нень; -прийняття банком письмових зобов'язань щодо усунення недоліків (при яких втручання органів нагляду у звичайний режим банківської діяльності не потрібне); -письмова домовленість між банківським наглядом і банком, яка укладається з метою подолання більш серйозних недоліків діяльності банку, коли необхідне термінове адекватне реагування, але ступінь розвитку проблем не загрожує платоспроможності банку; письмове попередження банку з боку наглядових ор ганів щодо виявлених недоліків і можливості застосування більш жорстких заходів впливу; надання стабілізаційної позики банку, який має реаль ну можливість відновити платоспроможність, окремими траншами по мірі виконання банком погоджених з нагля- ! довими органами заходів; -призначення тимчасової адміністрації для оцінки реальності перспектив стабілізації діяльності або необхідності відкликання ліцензії. У той же час для середніх і малих банків увага, наглядових органів акцентується на заходах адміністративного характеру, а саме: штрафи (застосовуються, як правило, негайно); письмове розпорядження банківського нагляду про усунення недоліків і проведення заходів по фінансовому оздоровленню; - припис на заміну керівництва банку; . -розпорядження на заборону здійснення окремих бан ківських операцій, в тому числі на відкриття філій; -відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій. За станом на 01.07.1998 р. 53 комерційні банки, або 24 відсотки від загальної кількості зареєстрованих, є проблемни- 304 ми, з них 16 — знаходяться в режимі фінансового оздоровлення, по 3-х - припинена діяльність (КЛБ «Денді», АТ «Градобанк», АКБ«Інко»>>, 34 –
знаходяться в сгадії ліквідації. В першому півріччі 6 комерційних банків
виконали програми фінансового оздоровлення, покращили свій фінансовий
стан і рішеннями правління Національного банку України переведені у
загальний режим діяльності. Основна кількість банків – 14 (87,5 відсотка
від загальної кількості банків, ідо знаходяться в режимі фінансового
оздоровлення) не виконали програми фінансового оздоровлення і не вжили
дієвих заходів щодо виходу із скрутного становища. Основними проблемами
банків, які призводять до складного фінансового стану, залишаються:
незадовільне ведення керівництвом банківської справи і, як наслідок,
недостатній розмір капіталу та неякісні активи банків.

На сьогодні в діяльності Департаменту із питань роботи з проблемними
банками існує велика правова проблема, щодо невизначеності джерел
фінансування роботи ліквідаційних комісій при відсутності коштів у
банку, ліквідації комерційних банків, яка склалася внаслідок
недосконалості чинного законодавства. Так, законодавством України не
передбачена відповідальність посадових осіб комерційних банків, які
ліквідуються, та членів ліквідаційних комісій за ухилення від здійснення
процедури ліквідації, що ускладнює процес ліквідації банків. Тому, на
стадії ліквідації банку гроші, як правило, до потерпілих вкладників
(юридичних та фізичних осіб) не повертаються.

Застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення
банківського законодавства

Національний банк України здійснює систематичний контроль та нагляд за
діяльністю комерційних банків, дотриманням ними норм і вимог чинного
банківського законодавства та нормативних актів Національного банку
України, а також з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності та
стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і
кредиторів. З цією ж метою Національний банк України постійно здійснює
нормативне забезпечення банківської діяльності та нагляду. Останній
нормативний документ з цього питання – «Положення про застосування
Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за
порушення банківського законодавства» був прийнятий постановою Правління
НБУ від

305

л піптого 1998 р. за № 38. зареєстровано в Міністерстві юстиції України
за № 177/2617 віл 19.03.1998 р. (раніше діючі документи втратили
чинність).

Так. за результатами здійснених системою банківського нападу виїзного
інспектування та перевірок до комерційного банку або банківської
установи Національним банком України можуть бути застосовані заходи
впливу неприму-сового і примусового характеру.

Вибір заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків
відповідно до банківського законодавства, повинен визначатися найбільш
ефективним вирішенням виявлених проблем у діяльності комерційних банків
та проводиться з урахуванням:

-характеру допущених комерційним банком порушень;

причин, які зумовили виникнення виявлених пору

шень;

загального фінансового стану комерційного банку;

значимості комерційного банку на ринку банківських

послуг.

Підставою для застосування Національним банком України і його
регіональними управліннями непримусових та примусових заходів впливу
можуть бути:

– результати здійснених Національним банком України

і та відповідними рівнями системи банківського нагляду пе-

| ревІрок діяльності комерційних банків чи установ комер

ційних банків;

матеріали правоохоронних органів, місцевих держав

них податкових адміністрацій та інших органів, що харак

теризують дотримання комерційними банками та устано

вами комерційних банків законодавчих актів з питань бан

ківської діяльності;

результати перевірок діяльності комерційних банків

аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно

до законодавства на здійснення таких перевірок;

інші матеріали, що характеризують діяльність комер

ційних банків (статистична звітність, щоденні баланси тощо).

^ Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків при
незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у
фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер
добровільності їх вирішення й розуміння наявності проблем з боку
комерційного банку. До них належать:

Лист із зобов’язаннями.

Письмове попередження.

Лист із зобов’язаннями (письмове визнання комерційним банком своїх
проблем і недоліків у роботі та допущених порушень) як захід впливу
застосовується тоді, коли вважається, що проблеми банків усвідомлюються
його керівництвом, що комерційний банк спроможний і буде вживати
необхідних заходів для вирішення проблем. Строки виконання листа із
зобов’язаннями встановлюються Індивідуально з врахуванням характеру
проблем та допущених порушень, контроль за його виконанням здійснюється
шляхом аналізу звітів комерційного банку, проведення нарад чи перевірок.

Лист із зобов ‘язаннями може включати наступні ча-хоои:

-складання та виконання бізнес-плану або плану з відновлення капіталу та
запровадження положень і механізму щодо поліпшення практики
кредитування;-