Іщенко - Політологія (книга)

Іщенко – Політологія

Передмова

В умовах, коли знання і інформація стають стратегічними ресурсами
розвитку цивілізації, особливо зростає роль освіти. Надвисокі темпи
розвитку сучасних інформаційних технологій кардинально змінюють всі
сторони життя людства. Прискорюється процес коеволюції держав і народів,
глобалізації науки, культури, освіти, здійснюються глибокі реформи
систем освіти, орієнтовані на поточні і перспективні потреби гуманізації
життя, підвищення людинознавчої компетентності особистості, на ефективне
використання власних ресурсів і соціальних технологій.

На основі нових об’єктивних реалій Ліссабонська конвенція 1997 року
започаткувала активний процес інтеграції існуючих в європейських країнах
систем освіти. Закономірним результатом робочих нарад в 1998-1999 роках
міністрів освіти і представників провідних університетів країн Європи
стала розробка важливих документів – Сор-бонської і Болонської
декларацій. Була проголошена ідея гармонізації європейської вищої освіти
і сформульовані конкретні завдання, які вирішуються з метою створення
єдиного європейського освітнього простору. Використання сучасних високих
інформаційних технологій прискорює процес формування єдиного світового
освітнього простору. В контексті найвищих освітніх і культурних
досягнень європейської та світової цивілізацій здійснюється
модерні-заційно-трансформаційна програма в Черкаському національному
університеті імені Богдана Хмельницького.

У відповідності з зазначеними вимогами відбувається оновлення,
модернізація і трансформація процесу вивчення політичних наук. Суттєвий
вплив на прискорення суспільного прогресу в наш час, як і завжди в
історії людства, на різних етапах її розвитку справляла політологія.
Вона була однією із тих наук, які пройшли через тисячоліття, і сьогодні
покликана оберігати святе право людини на волю і щастя. Вона внесла
вагомий внесок у розвиток суспільно-державного устрою, вдосконалення
матеріального і духовного буття згідно з законами стрімко прискорюваного
плину епох і поколінь. Як і в минулому, політологія ще довго має вчити
людей мистецтву жити цивілізовано, демократичними, гуманними шляхами і
засобами реалізовувати свої інтереси і потреби. Адже в усі історичні
часи вона була життєвою та ефективною наукою, необхідною людям різних
народів і цивілізацій. В інноваційних трансформаційних процесах
політологія покликана зіграти вирішальну роль в демократизації і
деполітизації сучасного людства, його гуманізації, в наданні
превентивності і пріоритетності позитивним, загальнопланетарним
тенденціям єдиної світової макроетносоціосистеми.

Ще в 1948 році, враховуючи особливе суспільно-політичне значення
політології, Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і
культури (ЮНЕСКО) рекомендувала її для вивчення у вищих навчальних
закладах країн світу. Успішне виконання навчальних програм і
навчально-методичних рекомендацій з курсу “Політологія” є невід’ємною
умовою формування у молоді системи логічно завершених базових знань про
політику, адекватних їм умінь і навичок, а також надає можливості:

1) пізнати об’єкт і метод політичної науки, компетентно оперувати і
володіти п законами і категоріями;

2) кваліфіковано розбиратись в основних світових і вітчизняних
політичних школах, концепціях і напрямках, знати і вміти давати
характеристики і оцінки вченням про політику; 3) одержати знання про
сутність політичного життя, політичних відносин і процесів, про суб’єкти
і об’єкти політики, конституційні права людини і громадянина, місце і
значення політичних систем і режимів у житті держави і громадянського
суспільства;

4) виділяти теоретичні, духовні, прикладні та інструментальні компоненти
політичного знання, усвідомлювати їхню роль і функції в підготовці
політичних рішень, у забезпеченні особистого внеску в
суспільно-політичне життя;

5) розуміти сенс і основні напрямки світового політичного процесу,
геополітичну обстановку, місце, роль і статус різних країн у сучасній
світовій макроетносоціосистемі;

6) набути знання і навички політичної культури, людинознавчої
компетентності та вміння застосувати політичні знання у професійній і
громадській діяльності.

Звичайно, основним напрямком модернізації освіти є оптимізація системи
управління навчальною роботою студентів, а також процесами формування
самостійності, відповідальності та розвитку творчих здібностей майбутніх
спеціалістів. З утвердженням кредитно-трансферної системи організації
навчання студентам надається можливість навчатись в індивідуально
оптимальному режимі, за індивідуальним графіком роботи. Обов’язковими
елементами такої структури навчального процесу є:

а) електронна і друкована версії навчально-методичного забезпечення
навчального процесу;

б) пунктуально, педантично організована система щотижневого контролю
якості виконаної самостійної роботи, в процесі якого здійснюється
перевірка домашніх завдань і проводяться дві-три міні-контрольні роботи;

в) здійснення постійних робочих зустрічей кожного студента з керівником
– професором, доцентом чи асистентом щодо організації та узгодженості
самостійної навчальної та науково-дослідницької роботи.

Даний навчальний посібник є самодостатнім навчально-методичним
комплексом для студентів денної, заочної, екстернатної та дистанційної
форм навчання. Він включає програми базового курсу політології. На їх
основі розроблені і читаються курси, спецкурси з історії розвитку
соціально-політичної думки в світовій цивілізації та в Україні, з
філософії політики, теорії політичних систем суспільства, з політичної
філософії, соціальної політики України, філософської антропології
(людинознавча компетентність спеціаліста, менеджера, керівника) та інші.
Викладачі кафедри, використовуючи специфіку факультетів, профіль
підготовки спеціалістів, фахові, регіональні особливості, запити
студентів, конкретизують додаткові навчально-методичні матеріали й
відповідно організовують вивчення політології на факультетах, де
працюють. З метою максимального забезпечення вивчення політології
студентами денної, заочної, екстернатної та дистанційної форм навчання в
цьому навчальному посібнику подані навчальні робочі програми, методичні,
навчально-наукові, навчально-довідкові матеріали, перелік рекомендованої
літератури до кожної окремої теми академічного курсу.

ЧАСТИНА ПЕРША. ГНОСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ

РОЗДІЛ І. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ ПІЗНАННЯ: ОБ’ЄКТ, ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА
МЕТОДОЛОГІЯ.

Тема 1. Політологія – наука і навчальна дисципліна.

1.1.Об’єкт, предмет і методологія політичної науки.

Специфіка предмету і методу політичної науки. Політологія – важлива,
невід’ємна частина гуманітарної науки. Політологія – наука про
протиріччя, тенденції і закономірності політичного розвитку суспільства.
Роль, місце і значення політики в сучасному світі. Закони і категорії
політичної науки, їх характер, специфіка і співвідношення з законами і
категоріями інших суспільних і гуманітарних наук. Методи і функції
політології в оновленні сучасної цивілізації. Завдання політології, її
роль у формуванні політичної культури людини і в пізнанні
загальнолюдських ідеалів і цінностей. Визначення рівня і критеріїв
законності, істинності, справедливості та ефективності дій суб’єктів
політики і створення оптимальної моделі соціально-політичного устрою –
основне завдання політології. Соціально-політична і професійна позиція
політолога в сучасному світі.

Політика як управлінська діяльність – одна з головних сфер суспільного
життя. Політика як синтез найрізноманітніших типів і форм людської
діяльності. Дослідження тенденцій та законів розвитку політичного життя
соціальних інститутів і спільностей – основний предмет політології як
науки. Загальносоціологічний закон історичного прогресу, його
особливості і роль у виникненні та зміні політичних систем суспільства.
Закони функціонування політики, їх значення у розвитку явищ політичної
дійсності.

Актуальність питання про специфіку предмету політичної науки у сучасних
умовах. Різноманітність підходів щодо визначення предмету політології.
Синтез соціально-політичного, історичного, філософського, юридичного та
соціологічного підходів. Необхідність дослідження реальних суб’єктів
політичних відносин, виділення специфіки їх регулювання та управління
для теоретичних уявлень і політичної практики. Особливості світового
політичного процесу як об’єкту політології.

Важливість проблем політичних відносин, влади і владних відносин для
предмету політичної науки. Центральне місце влади і владних відносин у
суспільстві. Закони і принципи розвитку політичних систем та їх
елементів. Політична поведінка та пов’язані з нею проблеми цілей і
засобів лідерства. Політична свідомість і політична культура як важливі
фактори детермінації політичних орієнтацій і поведінки народних мас.
З’ясування суті і закономірностей світової політичної еволюції
міжнародних відносин. Проблеми і перспективи розвитку глобальної
макроетносоціосистеми.

Методологія як система уявлень та принципів постановки і розв’язання
проблем. Синергетичний, системний, діалектичний підходи до вивчення
політики як науки, мистецтва та праксеології.Роль біхевіоризму у
політичних дослідженнях. Порівняльний метод, його зумовленість
необхідністю спостереження політичних явищ та процесів у природному
стані. Субстанціональний, функціональний та інституціональний рівні
пізнання політики і їх суть. Метод прийняття рішень, його роль у
політичному житті, у виявленні специфіки політології у загальній системі
суспільствознавчих та природничих наук Значення прагматизму у вивченні
політичних явищ. Емпіричний рівень вивчення політичного життя. Аналіз
статистичних даних, матеріалів опитування населення, вивчення
документів. Важливість використання різноманітних методів і підходів у
прийнятті оптимальних політичних рішень.

Природа і техніка політологічного дослідження. Культура і етика
політичної науки. Соціально-моральний, нормативно-юридичний і
емпірично-соціологічний аспекти політичних явищ. Порівняльна і
ретроспективна політологія. Теоретична і прикладна політологія.
Емпіричне вивчення політики. Філософія політики. Політична психологія.
Виявлення проблем і формування цілей дослідження. Відбір джерел
інформації. Збір і аналіз інформації. Використання одержаних результатів
в діяльності політичних інститутів.

1.2. Історія політичних теорій Стародавнього світу і Середньовіччя.

Вихідні історичні детермінанти виникнення політичних поглядів та ідей.
Політичне життя суспільства – багатовікове соціальне явище. Зародження
політичної думки у країнах Стародавнього Сходу: закони Хаммурапі у
Вавілоні, міф Заратустри в Персії, буддизм в Індії, конфуціанство і
даосизм у Китаї. Політика як частина релігійно-філотфського комплексу в
Стародавньому світі. Уявлення про владуіволодаря на Близькому і
Середньому Сході, в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, в ранній
античності. Філософи античного світу про політику.

Політичні вчення II та І тис. до н. е. в Китаї про мету
імператора-володаря. Лепети – представники раціоналізації китайської
політичної думки. Конфуцій про політику, принципи взаємовідносин між
людьми. Погляди Геродота про різні форми держави. Політичні погляди
перських вельмож та царя Дарія. Солон про законний порядок. Розвиток
державності у творчості Гомера. Теоретична розробка поняття рівності за
Піфагором. Геракліт, Демокріт про демократію. Демократична форма
реалізації принципів справедливості, законності, державного порядку за
Протагором. Пошуки Сократом раціонального, логічно-понятійного
обґрунтування об’єктивної моральної політики і права. Вчення Платона про
державу. Аристотель – античний мислитель, основоположник самостійної
науки про політику. Епікур. Основоположники стоїцизму в Стародавній
Греції та їхнє розуміння держави.

Конструкція державної влади за Полібієм. Марк Тулій Цицерон про державу.
Луцій Сенека про аморальність рабства «Однодумство» за Марком Аврелієм
Антонієм. Юстініан та кодифікація римського права Релігійно-філософська
концепція всесвітньо-історичного розвитку Августина Блаженого Аврелія.
Проекти ідеального суспільства у працях філософа аль-Фарабі. Проект
розумного суспільства і держави у філософа та вченого Ібн-Сіна-Авіценни.
Політичні думки Нізамі Гаджієва про інтереси пригноблених людей.
Ібн-Хальдун про співвідносний між державою і суспільством. Політичні
концепції Фоми Аквінського. Вчення про закони та їх види, про державу і
владу. Політичне вчення Марсилія Падуанського.

Інтерпретація влади в ранньому і середньовічному християнстві. Політична
філософія Візантії, східно-християнських держав, Стародавньої і
середньовічної Русі. Політична ідеологія і філософія
західноєвропейського середньовіччя. Церква, держава і суспільство в
політичній думці Сходу і Заходу та християнського світу. Політичні
елементи ранньохристиянських і середньовічних єресей. Історичний
розвиток політичної філософії іудаїзму, індуїзму, буддизму,
конфуціанства, ісламу. Становлення раціоналістичних поглядів на владу і
політику.

Проблеми політики і права в епоху Відродження. Новий етап у розвитку
політичної думки. Протиставлення політики богослов’ю. Відокремлення
політики від моралі Н.Макіавеллі – засновник світової політичної науки.
Макіавеллізм. Політичні погляди Т. Мора, Т. Кампанелли. Проблема
суверенності державної влади. Вчення Жана Бодена про державу. Теорія
природного права Гроцій, Гоббс і Спіноза про природні основи політики.
Проблема перетворення політики у «точну» науку.

1.3. Генезис політології Нового часу та сучасності.

Політичні концепції Нового часу. ДЛокк – родоначальник теоретичної
системи класичного лібералізму. Т. Гоббс про походження і сутність
держави. Проблеми природних прав людини і прагнення обмежити втручання в
громадське життя у Джона Локка. «Розподіл влад» і політико-правовий
режим в суспільстві і державі. Раціоналістична трактовка політики і
влади в працях Руссо, Дідро, Гельвеція, Гольбаха. Монтеск’є та
історичні, географічні, економічні і соціальні основи політики.
Гуманістичні критерії політики. Філософсько-правові концепції політики
класиків німецької філософії. Етичні основи права і держави в філософії
Канта. Ідея «правової держави» і «вічного миру». Місце політики в
«Філософії права» Гегеля. Традиціоналізм.

Ліберальна політична думка: Б.Констан, Є.Бентам, АТоквіль та ін. Теорія
насильства Л.Гумпловича Виникнення і еволюція соціально-політичних
утопій. Концепції А.Сен-Сімона, Ш.Фур’є, Р.Оуена, М.Чернишевського.
Виникнення і основні етапи розвитку політичної доктрини марксизму.
Сутність кризи марксизму. Політичні ідеї в Російській імперії другої
половини XIX ст. (О.Герцен, М.Салтиков-Щедрін, М.Драгоманов, В.Соловйов,
Б.Чичерін, М.Ковалевський, М.Бердяєв, М. Грушевський, І.Ільїн).

Ідея відмирання держави і політики. Соціологія О.Конта. «Закон
солідарності» і політика Співвідношення матеріальної і духовної влади.
Спенсер про типи суспільства, держави і політики. Спроби юридизації
політики в працях правознавців ХІХ-ХХ ст. Заперечення влади і політики в
анархістських і анархо-синдикалістських теоріях. Погляди М.Бакуніна,
П.Кро-поткіна, Г.В.Плеханова на політичні фактори прогресу.

Становлення політології як самостійної галузі й загальної системи
соціальних і гуманітарних наук. ДжС.Мілль про свободу, порядок і
соціальний прогрес. Е.Дюркгейм про значення

солідаризму в розвитку суспільства М.Вебер як класик політології. Вчення
Вебера про ідеальні типи влади та теорія раціональної бюрократії. Теорія
еліт(Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс, Д.Донцов, В.Липинський). Дослідження
політичних партій (МДюверже, Ж.Шарло, Дж.Сарторі). Міжнародні відносини
і світова політика: політологічні виміри (Б.Рассел, Г.Морген-тау,
Р.Хілсмен, М.Каплан).

Основні школи і течії сучасної політології. Біхевіористський напрямок у
дослідженнях політики (Ч.Мерріам, ГЛассуел, Дж.Кетлін та ін.). Системний
аналіз влади (Т.Парсонс, Д.Істон,
Р.Дальташ.).КошіеппЛелітократЯінаціократії(Л.Міллс,Ч.Раш та ін.).
Політична соціологія (СЛіпсет, МДюверже, Р.Арон, М.Кроз’є та ін.).
Психоаналітичні концепції політики (Ж Лакан, Ч.Мерріам та ін.). Теорія
соціально-політичних конфліктів (П.Блау, КБоулдінг, Р.Дарендорф).
Компаративістика як метод аналізу різнорідних політичних систем
(Д.Істон, Г.Алмонд, С.Верба, КДойч, С.Хантінгтон). Теорія політичних
систем (Р.Роуз, М.Девіс, КБіддсман). Геополітика Нігілізм і його
політична мета Політико-релігійні концепції. Політика «богошукання».
Проблема політики і влади в інституціоналізмі. Неоелітизм в сучасній
політології. Технократичні доктрини політики. Різноманітність і
альтернативність сучасних політичних теорій. Політичне відчуження і його
подолання.

1.4. Розвиток політичної науки в Україні.

Історичні витоки українського народу і формування перших політичних
уявлень. Політична думка Київської Русі. Морально-правові та релігійні
уявлення про суспільство. «Слово про закон і благодать» Митрополита
Іларіона «Руська Правда» часів Ярослава Мудрого і «Повість времєнних
літ» як своєрідний заклик до єдності і незалежності руської землі.
«Повчання» князя Володимира Мономаха – праобраз ідеального князя,
поєднання політики і моралі. «Моління» Даниїла Заточника: обґрунтування
принципу єдиновладдя князя.

Політичні доктрини в Галицько-Волинській та Литовсько-Польській державах
(XIV – перша пол. XVII ст.). Ідеї соціальної і національної рівності:
С.Оріховський-Роксолан, ,Ю,Дрогобич, Г.Смогрицький, С.Зизаній,
М.Смотрицький. Ідеї політичного і національного відродження України
(П.Могила, І.Вишенський, С. Яворський).

Ідеї політичного розвитку козацько-гетьманської доби (друга пол. XVII –
кінець XVIII ст.). Воля і демократія в політичному житті козацтва.
Державотворча діяльність Б.Хмельницького. Конституція П.Орликаяк
втілення української державницької ідеї. Києво-Могилянська академія –
головний осередок культури й освіти в Україні, центр освітніх політичних
сил у боротьбі за національну незалежність. Духовно-моральний підхід до
політики у поглядах Г.Сковороди.

Розвиток політичної думки в Україні XIX – поч. XX ст. Зародження
українського лібералізму. «Історія Русів»20-30-х років XIX століття.
Політичні ідеї членів Кирило-Мефодіївського братства. В.Білозерський,
М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко про шляхи національного і
соціального відродження України. Внесок МДрагоманова в становлення
політичної науки в Україні. Політична ідеологія українських демократів:
МЛавлик, О.Терлецький, С.Подолинський. І.Франко про історичний характер
держави і політичної влади, правовий статус особи і демократію.
Народницька ншола в історії української політичної думки (В.Антонович).
Національно-самостійницька концепція М.Міхновського. Політичні концепції
часів УНР. Національно-політична доктрина МГрушевського. В.Винничен-ко
про державну організацію і відродження української нації.

Основні політичні теорії 20-30-х pp. XX ст. Український
на-ціонал-комунізм (В.Шахрай, О.Шумський, М.Скрипник, М.Хвильовий).
Концепція української державності в історико-політичній науці:
народницький напрямок (ПЛаденко, С.Ше-лухин); консервативний
(В.Липинський, С.Томапгівський, В.Ку-чабський);
національно-державницький (С.Дністрянський, Д-Донцов, В.Старосольський,
М.Сціборський).

Головні напрямки розвитоку політичної науки в Україні в 40-90 pp. XX ст.
Політичні концепції українського зарубіжжя (Б.Крупницький,
І.Лисяк-Рудницький, Я.Пеленський). Рух українських «шістдесятників».
Обґрунтування новітньої української державності «Декларація про
державний суверенітет України», «Акт про державну самостійність
України», «Конституція України» 1996 р. Формування і розвиток політичних
концепцій в сучасній Україні. Утвердження політології як навчальної
вузівської дисципліни, розвиток фундаментальних досліджень (філософія
політики та соціологія політики, конфшктологія, етнополітологія,
партологія, кратологія, прикладна політологія та ін.).

1.5. Наукове пізнання політики і політичне прогнозування.

Логіка наукового пізнання політики і структура політології. Логіка (з
гр. logos – думка, розум, закон, слово) – наука про способи доведень і
спростувань. Сукупність наукових теорій, в яких розглядаються певні
способи доведень і спростувань. Наукове пізнання як обумовлений
розвитком загально-історичної практики процес відображення і відтворення
дійсності у мисленні. Взаємодія об’єкта і суб’єкта, результатом якого є
нове знання про світ.

‘єктно-об’єктна реальність політики в аспекті загальнонаукового аналізу
суб’єктів і об’єктів політики. Теорія і методологія
інституціонально-функціонального пізнання політичної системи суспільства
Особливості функціонування духовно-політичної підсистеми суспільства
Міждержавні аспекти прояву і реалізації політичної влади в сучасній
світовій макроетносоціосистемі.

Історія пізнання політичного буття на протязі більше двох з половиною
тисячоліть. Від зародження в Стародавній Греції до потужних імпульсів
сучасного філософського осмислення політики. Наукове пізнання політики в
сотнях центрів політичних досліджень. Міжнародна асоціація політичної
науки. Оновлення, модернізація і диверсифікація форм і методів вивчення
політики.

Місце політичного прогнозування в науковому пізнанні політики, в
загальних прогнозних розробках соціальних процесів. Його співвідношення
з наукою-технічним, соціальним і іншими напрямами прогнозування.
Об’єкти, предмети і строки прогнозування політичних явищ і процесів.
Огабливості екстраполяції політичних процесів. Прогнозна експертиза в
політології. Математизація прогностичних моделей в політиці.

Прогнозування – багатоплановий процес науково-дослідницької діяльності.
Методологія та використання комплексу наукових методів: аналогія,
системний аналіз, статистичні методи, соціологічне дослідження,
матричний метод, аналіз за схемою «дія – результат» тощо. Основні
способи розробки прогнозів: екстраполяцій моделювання, опит експертів.
Моделювання як метод прогнозування політики. Поділ моделей на
матеріальні (макети, муляжі, панорами тощо) та ідеальні моделі, уявні,
мисленні. їх поділ на знакові моделі, моделі-об-рази. Знакові моделі –
математичні, їх створення на основі застосування
електронно-обчислювальної техніки. Моделі, образи, поняття й судження,
теоретичне тлумачення того чи іншого об’єкта. Модель-ідеалізація.

Можливості, межі, методика та процедури прогнозування в політиці.
Раціональне й ірраціональне у політичній науці та практиці.
Передбачуване і непередбачуване в політиці. Співвідношення загальних та
специфічних методів передбачення політичного поступу. Використання
синергетичних принципів (Е.Ласло, С.Масуда, Д.Бойтим, І.Приго-жин). Ідеї
цілісної технодемократичної системи («холотех-нодемократія»), (М.Бунге);
планетарного суспільства (М.Мокєєв). Концепції цивілізму (В.Нерсесянц),
зіткнення цивілізацій (С. Хантінгтон). Методології політичного
прогнозування. Врахування змін стадій стабільності та кризових обставин,
багатоваріантності, альтернативності шляхів та можливостей
соціально-політичного розвитку. Загальне і часткове прогнозування.

Типи прогнозів: пошуковий, нормативний, вірогіднісний та інші. Основні
напрямки прогнозування, його етапи. Системне прогнозування. Стратегічне,
тактичне і операційне прогнозування. Інформація як база й умова
прогнозування. Прогнозування як пізнання, розуміння та інтерпретація
прогресу і тенденцій політичного розвитку. Футурологія (Ф.Фукуяма, С
Платонов, Д.Несбіт). Прогноз в політиці як один із засобів наукового
обґрунтування політичних рішень. Реалії і прогнози в практиці
політизації і деполітизації сучасного світу.

ЧАСТИНА ДРУГА. ВЛАДНІ СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНІ ВІДНОСИНИ У ПОЛІТИЧНОМУ БУТТІ.

РОЗДІЛ II. ПОЛІТИКО-ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ, ЯВИЩА І ПРОЦЕСИ.

1.1. Політичні відносини.

Політичні відносини як першоджерело і першооснова зародження всіх
політичних явищ і процесів. Політичні відносини – відносини між людьми з
приводу виникнення, розвитку, функціонування, модернізації та
трансформацій державної, політичної влади. Політичні відносини, їх
сукупність, як політична структура суспільства. Місце і роль політичних
відносин в суспільній структурі. Принцип коеволюції в соціальних,
політичних, духовно-ідеологічних і економічних відносинах. Вплив
модернізаційних і трансформаційних процесів за ринкових умов на
політичні відносини. Інститути реалізації політичних відносин. Розвиток
форм політичних відносин, їх різноманітність. Проблеми політизації,
демократизації та демократизації суспільних відносин в умовах ринкових
модернізаційних, трансформаційних процесів.

Зміст основних форм політичних відносин. Стихійні і свідомі відносини.
Політична позиція – стійка сукупність взаємодій та взаємозв’язків, що
формує спосіб їхньої спільної діяльності. Політична позиція як форма
відносин між суб’єктами політики. Політичне співробітництво – форма
політичних відносин, що відбивають спільні дії суб’єктів політики, які
не суперечать цілям кожного з них. Роль процесу політичного
співробітництва у політичній стабільності, появі політичних сил.
Політичний компроміс – форма політичних відносин, за яких розв’язання
конфлікту і досягнення угоди відбуваються шляхом взаємних поступок
сторін. Досягнення політичного компромісу як практичного втілення
політичних відносин. Конкуренція в політиці – форма політичних відносин,
виражених у змаганні, у процесі здійснення політичної діяльності для
досягнення суб’єктами політики поставленої мети.

Політична консолідація – форма політичних відносин, що виражає
об’єднання суб’єктів політики з метою досягнення загальних цілей на
основі спільних принципів взаємовідносин. Політичний конфлікт – форма
політичних відносин, яка характеризується зіткненням політичних
інтересів суб’єктів політики, дії яких спрямовані на досягнення
несумісних цілей. Політичний конфлікт як різновид соціального конфлікту.

Політичне відчуження у розвитку політичних відносин. Політична боротьба
– форма політичних відносин між суб’єктами політики, спрямованих на
досягнення міцних позицій у системі владарювання і впливу на владу
шляхом реалізації своєї політичної волі. Інтереси різних суб’єктів
політики – основа політичної боротьби. Влада як об’єкт політичної
боротьби. Політичні відносини у політичній боротьбі. Соціальні функції і
об’єднувальна роль політичних відносин. Поєднання влади, її носіїв,
політичної культури в політичній системі суспільства.

1.2. Політична влада.

Влада – сутнісне явище суспільного життя. Влада як превалювання одного
явища над іншим, одних людей над іншими. Історичні детермінанти
виникненя і розвитку влади. Суспільні функції влади. Керівництво і
управління суспільними процесами, життєдіяльністю людей – соціальне
призначення влади. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади
(Р.Даль, Т.Парсонс, Р.Вебер, М.Кроз’є). Сутність політичної влади та її
головні властивості: верховенство, суверенітет, авторитарність,
відповідальність, примусовість. Співвідношення державної і політичної
влади. Конституціальні норми регулювання влади.

Обумовленість політичної влади соціально-економічними і культурними
чинниками (власність, мораль, право та ін.). Ресурси, межі та сила
влади. Структура владних відносин та механізм здійснення політичної
влади. Політичне панування. Влада як співвідношення панування і
підпорядкування між соціальними групами. Джерела влади та її носії
Авторитет влади. Легітимація політичної влади. Форма правління.
Диференціація влади за соціальною базою: демократія, аристократія,
плутократія, охлократія, теократія, олігархія. Деспотизм і тиранія при
абсолютній монархії. Народ як джерело влади в демократичній системі.
Поділ влад – атрибут демократичності. Межі і умови використання насилля.
Критерії ефективності влади. Політичні аспекти теократичної влади.
Суверенітет влади, багатовладдя і безвладдя. Влада і «контрвлада».
Витоки розпаду влади. Привілеї і розкіш у шкалі цілей боротьби за владу
і в системі цінностей влади. Криза влади і шляхи виходу з неї. Механізм
зміни влади. Соціальний механізм захисту влади і попередження її
узурпації.

Розмежування сфер компетенції і відповідальності інститутів влади та їх
взаємодія. Поділ влад на законодавчу, виконавчу, судову. Законодавчі
органи влади – обрані народом парламенти, національні збори, конгреси,
верховні ради. Парламент і парламентаризм. Порядок формування
парламентів і статус депутатів. Класифікація парламентів. Повноваження
парламенту. Законодавчий процес в різних країнах.

Централізація та децентралізація влади. Виконавчі органи – глава держави
(президент, монарх) і уряд (міністерства, департаменти, комітети,
комісії, комісаріати) на чолі з прем’єр -міністром. Фактичний і
юридичний статус глави держави і порядок заміщення ним посади.
Компетенція глави держави. Місце уряду в системі державних органів
влади. Порядок формування і структура уряду. Компетенція уряду і його
функції. Центральні і місцеві органи влади. Формальні і «тіньові»
інститути влади. Взаємодія суспільної, політичної і державної влад.
Статика, ротація і оновлення суб’єктів влади. Закриті і відкриті
механізми влади. Конституційні положення про перспективи розвитку
політичної влади в Україні, її подальшу демократизацію.

1.3. Політичне життя суспільства.

Сутність, зміст і політичні пріоритети життя як найвищої цінності
людини. Політичне життя як частина людського буття. Його зв’язок з
конкретно-історичною і політичною діяльністю людей. Типологія
політичного життя: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне.
Соціально-політичне, національно-політичне, військове і
адміністративно-політичне, соціально-класове, національне, державне,
партійне, громадсько-політичне життя. Парламентське й адміністративне
життя. Страйкове і мітингове, організоване, стихійне, слабоорганізоване
політичне життя. Політичне життя за місцем проживання, за рівнем
управління і самоуправління, за адміністративно-територіальним поділом.
Політичне життя на державному та міжнародному рівнях. Інституційні
елементи внутрішньополітичного життя.

Зовнішньополітичне життя як система взаємовідносин між державами,
партіями, їхніми блоками і союзами з питань власних інтересів, а також
інтересів світового співтовариства. Зміст зовнішньополітичного життя.
Об’єктивні умови та суб’єктивні фактори внутрішньополітичного та
міжнародного порядку. Вплив економічного життя і соціального стану на
політичне життя суспільства. Коеволюція економіки, політики та
ідеології. Політичні засоби як регулятори динаміки соціального розвитку.
Розвиток демократії в західних країнах, її роль у політичному житті.
Різноманітність політичного життя, зростання міжнародної інформації щодо
політичного життя. Включення широких мас у політичне життя.

Управлінська діяльність – основний пріоритет політичного життя.
Політичне життя як стабілізатор суспільного життя. Сутність політичної
стабільності суспільства, її особливості. Розвиток суб’єктів політики,
політичної стабільності як одна з центральних цілей і цінностей.
Наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги
політичного життя. Активність як важлива риса сучасного політичного
життя. Фактори активності Упередження в політичній системі елементів,
структур, які порушують функціонування і розвиток політичного життя.

Функціонування внутрішніх структур політичного життя. Зв’язок
внутрішньополітичного життя країни з світовим політичним життям.
Політична стагнація та її наслідки. Особливості розвитку політичного
життя в стагааційний період. Пасивність. Стандартизація, уніфікація і
регламентація політичного життя. Розвиток суспільства за розробленим
політичним сценарієм і несвоєчасне вирішення його політичних конфліктів;
боязливе ставлення до будь-яких змін чи установлених форм політичного
життя; згортання всіх форм демократії; бюрократизація політичного життя.

Політична нестабільність суспільства, її зміст. Ознаки нестабільності
політичного життя. Наявність періодичних криз, потрясінь, політичних та
інших конфліктів; відсутність діючого механізму усунення диспропорцій,
безладдя або слабкість структур законодавчої, виконавчої та судової
влади, розпад політичних інститутів, структур. Плюралізм у діяльності
засобів масової інформації. Виникнення в умовах нестабільної правової
системи розмаїття партій, громадських об’єднань та інших форм
громадсько-політичної самодіяльності мас. Громадянська згода, злагода і
консенсус як необхідні умови розвитку стабільності політичного життя
суспільства

Характерні особливості розвитку політики і політичного життя у XX ст.
Цілісність політичного життя. Єдність політичного життя. Роль
суспільно-політичних зв’язків, різного роду залежностей у єдності
політичного життя. Соціальна впорядкованість як основа організації
політичного життя. Плюралізм політичного життя. Вплив плюралізму на
консолідацію соціальної системи. Політичний простір. Три виміри
політичного простору як передумова політичного життя. Мета політичних
процесів життєдіяльності як середовище здійснення найрізноманітніших
форм політичного життя. Політичний час як важлива властивість
політичного життя. Значення політичного часу у характеристиці змісту
політичного життя суспільства на його певному конкретно-історичному
етапі розвитку. Зв’язок минулого, сучасного і майбутнього у політичному
часі.

1.4. Політичний процес.

Політичний процес як сукупна діяльність соціальних суб’єктів, під
впливом якої відбувається формування, зміни, перетворення і
функціонування політичної системи суспільства Внутрішньополітичний і
світовий політичний процес: загальноісторичний і загальнопланетарний
виміри. Детермінованість соціального змісту політичного процесу станом
економічного базису, тилом держави, співвідношенням класових сил,
соціальних груп. Циклічно повторювані стадії політичного процесу.
Конституювання. Утворення політичної системи. Екстрополяція, відтворення
компонентів і ознак певної системи. Прийняття та виконання
політико-управлінських рішень. Контроль за функціонуванням та розвитком
політичної системи. Демократичні процедури відтворення політичної
системи.

1 Політико-владні процеси. Процеси творення та реалізації політики та
курсів політики. Прийняття рішень. Законодавчі, виконавчо-розпорядчі і
судові процеси. Політична активність. Участь громадян у політиці.
Порівняльні дослідження політичних процесів. Громадянське суспільство та
автономність політичних процесів від державного контролю. Роль демагогії
і методи політичних маніпуляцій. Релігійні фактори політичних процесів.
Моральні та емоційні фактори в політиці. Стихійність і усвідомленість.
Політична кон’юнктура та політична усвідомленість. Роль засобів масової
інформації.

Зміст політичного процесу. Політична стабільність та зміни. Політичні
кризи. Політичний конфлікт. Громадянська війна Політичні реформи: умови,
засоби, цілі. Політичний компроміс. Соціальна база політичних реформ.
Політичні реформи та революції. Революції «зверху» та «знизу». Державні
перевороти. Політичний розвиток та модернізації. Поняття, сутність і
етапи політичної модернізації. Типи і шляхи модернізації. Проблема
вибору варіантів модернізації: ліберальний напрямок (Р. Даль, Г.Алмонд,
Л.Пай) і консервативна орієнтація (С.Хантінгтон, КДейч і ХЛіндз).

Поетапний характер політичної модернізації. Політична корекція моделей
та програм соціального розвитку. Зміст і основні характеристики
політичної модернізації: раціоналізація влади, диференціація політичної
структури, масова політична активність населення, вдосконалення
нормативної й ціннісної систем. Суперечності політичної модернізації:
дилема економічної ефективності і соціальної справедливості Політична
модернізація і проблема вироблення консенсусної політичної культури.

Масові стихійні рухи. Насилля і ненасилля в політичних процесах.
Соціальне партнерство та політичне співробітництво. Форми та методи
політичного протесту. Популізм, його роль у політичних процесах. Масові
ідеологічні та політичні рухи. Місце і роль виборів у політичному
процесі. Політичні комунікації. Посередництво (арбітраж) в політиці.
Проблема асиміляції політичних цінностей. Роль сім’ї в процесі первинної
політичної соціалізації. Політична соціалізація та молодіжні групи.
Вторинна соціалізація в системі соціальних відносин. Соціальний контроль
та зовнішній тиск як елементи політичної соціалізації в масових
організаціях. Політична соціалізація та засоби масової інформації. Зміна
політичних цінностей. Проблема політичної десоціалізації.

1.5. Політичний режим.

Політичний режим як сукупність методів, засобів і прийомів управління,
реалізації влади, як характеристика політичного становища в державі.
Відношення державної влади до індивіда, суспільних інститутів, етнічних
спільностей. Ступінь політичних свобод, відношення особистості до влади.
Визначальна роль політичного режиму в державній системі. Обумовленість
політичного режиму співвідношенням соціально-політичних і національних
сил, політичною зрілістю особистості і громадянського суспільства,
умовами геополітичного оточення, а також якостями і роллю особистості
політичних діячів. Класифікація політичних режимів за соціальною базою,
за методами політичної діяльності, за відношенням до соціального
прогресу.

Характеристика політичних режимів за відношенням державної влади до
прийнятих нею законодавчих актів. Ступінь відповідності політичної
практики конституціям і деклараціям. Демократія і диктатура Тоталітарні,
авторитарні, реакційні, консервативні, ліберальні, прогресивні і
революційні режими. Військові режими. Роль армії в утворенні і
функціонуванні політичних режимів. Процес переходу від одного
політичного режиму до іншого. Лібералізація, демократизація, революція
Превалювання тенденції до демократизації режимів з участю більшості
народу в керівництві державними і суспільними справами. Турбота про
суспільне благо – основний принцип функціонування демократичних
політичних режимів.

1.6. Сучасні політичні технології.

Технологія як система принципів, методів і способів впливу на процеси
управління виробництвом чи організації життєдіяльності людей
відповідними засобами. Сутність, характер і технології управлінської
праці за ринкових умов. Актуальність і необхідність «заземлення»
закономірностей, загальнотеоретичних рецептів демократизації
суспільства, переведення їх на рівень практичних управлінських
технологій.

Визначення вихідного, засадничого поняття «політична технологія» як
система способів послідовних дій і шляхів досягнення бажаних
результатів, як процес вироблення загально визнаних демократичних правил
та принципів «політичної гри». Місце політичних технологій в
демократичному процесі і в структурі політичної культури. їх роль в
діяльності суб’єктів політичного управління. Функціонування
демократичної політичної системи суспільства завдяки наявності в ній
«технологічної підсистеми», розробленої сучасними
філософсько-політичними теоріями. До складу цієї «технологічної
підсистеми» входять принципи та правила, звичаї та традиції політичного
життя. Технологічні засади демократичної діяльності партій та рухів як
масових політичних суб’єктів.

Високі політичні технології – невід’ємний структурний елемент політичної
культури як суспільства загалом, так і окремих політичних суб’єктів.
Поділ технологій, залежно від типу політичної культури на демократичний
та недемократичний. Власне технології та антитехнології. Технології
функціонування й розвитку демократії Технологія поділу політичної влади.
Технології діяльності політичного лідера.

Інноваційні політичні технології демократичного розвитку суспільства та
особливості їх застосування щодо масових політичних суб’єктів в сучасній
Україні. Базові технології – організації і здіснення демократичних
виборів, технології запобігання і розв’язання соціально-політичних
конфліктів, а також технології забезпечення стабільності в суспільстві.
Політичний менеджмент і політичний маркетинг. Важливість інноваційних
технологій для переходу від командно-адміністративної до консенсусної
системи державного управління.

Принципова відмінність технології демократичних виборів за новим законом
про вибори депутатів українського парламенту – застосування вперше в
історії України змішаної виборчої системи (у співвідношенні 50:50).
Головні технології розв’язання соціально-політичних конфліктів:
посередництво, створення «всезагальної» партії, соціальна індоктринація,
взаємне вето коаліційного уряду, децентралізація рішень.

Залежність політичних технологій від еволюцій політичної еліти у
суспільстві, рівня легітимності влади та розвиненості громадянського
суспільства, від характеру стратегічної моделі майбутнього розвитку
країни і демократизації політичної культури та суспільних відносин в
цілому.

Зміст