.

Ковальський В.С, Козінцев І.П. 2005 – Правотворчість. Теоретичні та логічні засади (книга)

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
3 26056
Скачать документ

ЗМІСТ

  • Вступне слово

Розділ I. Теоретичні засади правотворчості

  • Глава 1. Поняття та загальна характеристика правотворчості
  • Глава 2. Нормативно-правовий акт як основна форма права
  • Глава 3. Правотворча (юридичча) техніка

Розділ II. Правотворча лінгвістика

  • Глава 1. Вимоги правотворчого стилю
  • Глава 2. Слово — основна одиниця правотворчого тексту
  • Глава 3. Речення, усталені словосполучення та скорочення

Розділ III. Логічні засади правотворчості

  • Глава 1. Роль логічних знань у правотворчості
  • Глава 2. Роль дефініцій у нормативному тексті

Розділ IV. Методичні засади нормопроектування

  • Глава 1. Правове регулювання нормопроектної діяльності
  • Глава 2. Прогнозування та планування нормопроектування
  • Глава 3. Організаційні засади нормопроектування

Розділ V. Виклад та оформлення проектів нормативно-правових актів

  • Глава 1. Структура проекту нормативно-правового акта
  • Глава 2. Виклад окремих структурних положень

Розділ VI. Засади правотворчого процесу

  • Глава 1. Офіційне внесення проекту нормативно-правового акта до правотворчого органу та його супроводження …
  • Глава 2. Розгляд правотворчим органом проекту нормативно-правового акта та прийняття по ньому рішення
  • Глава 3. Набрання чинності нормативно-правовими актами

Розділ VII. Систематизація законодавства

  • Порядок ведення Єдиного державного реєстру та державної реєстрації нормативно-правових актів
  • Глава 1. Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів
  • Глава 2. Державна реєстрація нормативно-правових актів як правотворча процедура
  • Глава 3. Систематизація законодавства

Розділ VIII. Навчання нормопроектувальників в інших країнах

  • ІТАЛІЙСЬКИЙ ДОСВІД
  • ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД
  • ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

 ЕТИКА (МОРАЛЬНІСТЬ) ПРАВОТВОРЦІВ

Щодо моральності особи російський вчений А. Гусейнов ви¬словлювався так: «Мораль — це важкий тягар, котрий людина добровільно бере на себе. Мораль — це така гра, в якій людина ставить на кін самого себе. Сократ був змушений випити отруту, Ісус Христос був розіп’ятий, Джордано Бруно — спалений, Ган-ді — вбитий. Такі ось ставки у цій грі»1. Сучасна історія України також має яскраві приклади самопожертви на терені відстоюван¬ня моральних принципів. Вячеслав Чорновіл лише один із них.

Як відомо, до правотворців, перш за все, належить великий за¬гін фахівців — нормопроектувальників. Абсолютна більшість із них — службовці центральних і місцевих органів виконавчої вла¬ди та органів місцевого самоврядування. їх діяльність нерозрив-но пов’язана з етикою поведінки, внутрішньою культурою. Тому ці питання регулюються законодавством, у чому і виявляється його моральність. Державні службовці повинні відповідати ви¬соким вимогам, які викладено у Законі України «Про державну службу» та цільових підзаконних актах. Серед останніх слід осо¬бливо виділити «Загальні правила поведінки державного служ-бовця», котрі затверджені наказом Головного управління держав¬ної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58 (Юридичний вісник України. — 2000. — ЗО листопада — 6 грудня № 48).

Наведемо деякі положення цього нормативно-правового акта. Державний службовець при виконанні службових обов’язків по-винен діяти на засадах чесності, справедливості, відповідально¬сті, відкритості й прозорості; має виконувати свої посадові обо-в’язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, повинен шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотримуватись високої культури спілкування.

У «Правилах» особливу увагу приділено тому, що держслуж-бовець має постійно підвищувати рівень відповідності своїх на-вичок і знань функціям та завданням займаної посади, підвищу¬вати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.
У цьому плані найважливіше значення має підвищення нор-мотворчої кваліфікації. Той, хто причетний до нормотворення, не може забувати про особливу відповідальність своєї праці, про те, що у нормопроекті, а особливо у прийнятому акті законодав-ства, від точного значення вжитого терміна, від поставленої ко¬ми часом може залежати доля і навіть життя багатьох людей, мо-жуть постраждати інтереси держави й суспільства.

Важливою є думка французького правника Поля Дельнуа: «Згідно із загальним розумінням, нормотворення пов’язане ли¬ше з питаннями редагування у вузькому сенсі цього слова — гра¬матичними питаннями, стилем, словниковим запасом, правиль¬ністю мови, структурою текстів. Нормопроектувальник має дбати про формальну досконалість текстів й про зміст правової норми. Тобто, нормопроектувальник не повинен бути лише людиною форми, він має бути також людиною змісту правової норми»1.

Саме через зміст правового припису й виявляється етичне кредо та моральне обличчя нормотворця.
Серед держслужбовців значний прошарок складають спеціа-лісти-юристи, а серед останніх — юристи-нормотворці, котрі є суб’єктами юридичної етики (на відміну від етики правової). Ве¬ликою довірою суспільства і держави користуються юристи-нормотворці, але на них покладено й величезну відповідаль¬ність. Тому у затверджених V з’їздом Спілки юристів України «Основних засадах професійної етики юристів України» під¬креслено: «Професійна етика юристів виступає важливою пере-думовою реалізації можливостей і потенціалу правників у про¬фесійній діяльності та є складання певних морально допусти¬мих стандартів поведінки членів кожної професійної групи юристів Поведінка юристів, що працюють в органах державної влади, повинна сприяти створенню умов для сумлінного вико¬нання службових повноважень ними особисто й іншими співро¬бітниками державних інституцій»2.

Ми, на жаль, є свідками численних наступних прикладів. Держ-службовець, працюючи в структурах законодавчої влади, відстоює одні загальноправові і правотворчі цінності, а з призначенням, на¬приклад, до Секретаріату Президента України чи в центральні ор¬гани виконавчої влади кардинально змінює попередні установки. Те саме відбувається зі зміною крісла у зворотному напрямі. По¬дібні переорієнтації далекі від етичних вимог. Вони породжують у правотворчій сфері непорозуміння, напругу і конфронтацію.
Значну, якщо не вирішальну, роль у вітчизняному нормотво-ренні відіграють народні депутати України та депутати місцевих рад. Тому природно, що вимоги до етичних норм їх поведінки знаходять відображення у чинному законодавстві. Закон «Про статус народного депутата України» містить статтю 8, яка має назву «Депутатська етика». В ній проголошено:

  1. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.
  2. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.
  3. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема в корисливих, цілях».
    Важливо, щоб для кожного нормотворця високі норми моралі стали невід’ємним кредом життя і творчості. Повчальним є ви-словлювання судді Конституційного Суду України Павла Єв-графова: «Для мене дуже суттєво, що в Конституційному Суді є змога досягти синтезу моралі та права. Право походить від мора¬лі й ніколи не втрачало з ним зв’язку»1.

Наводить на певні роздуми й висловлювання народного депу¬тата України Миколи Оніщука: «Не може бути повної свободи без економічного її підґрунтя, не може громадянин-підприємець постійно перебувати у стані конфронтації чи «тихої війни» з представниками влади, не буде надійним і міцним економічний базис країни, який грунтується на хабарах, тіньових схемах, те-лефонному праві, відстороненні людини від держави»2.

Творити нормативну базу правової держави, поєднуючи мораль з правовими приписами, можливо лише особам (юристам, економістам, освітянам, політологам та ін.), які мають чисті руки, розумну голову, глибоку переконаність у непорушності прогресивних етичних принципів та в особистій відповідальності за їх втілення в життя.

Завершити розмову про етику правотворців маємо доцільним посиланням на відомого юриста А. Ф. Коні, професійна і наукова діяльність якого формувалася в Україні, який стояв біля ви¬токів вітчизняної юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні засади своєї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя… Бо якими б добрими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і недобросовісних руках»1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019