Цирфа Г.О. 2005 – Юридична деонтологія
ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”
Г.О. ЦИРФА
ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
Навчальний посібник
для дистанційного навчання
Передрук і посилання без дозволу Університету “Україна” забороняються.
Всі права застережені
Київ
Університет “Україна”
2005
ВСТУП
Відповідно до освітньо-професійної програми підготовки фахівців за
напрямом 0601 “Право” курс “Юридична деонтологія” належить до
нормативних дисциплін циклу професійної та практичної підготовки.
“Юридична деонтологія” — відносно нова наукова та навчальна дисципліна,
яка поступово розвивається й удосконалюється. Вона розкриває загальну
“картину” юридичної діяльності як практичної, так і наукової;
навчальної, а також завдання та функції правознавства, роль юридичних
знань у вирішенні питань суспільного буття, систему юридичної освіти,
визначає вимоги до особистих і професійних якостей юриста, систему
формування цих якостей, мистецтво спілкування й мудрість прийняття
правильного рішення в юридичній практиці.
На сьогодні існують різні точки зору на зміст юридичної деонтології,
оскільки ця система знань є новою і знаходиться в стадії формування.
Існує декілька підручників (Біленчук П. Д., Сливка С. С. “Правова
деонтологія”, Сливка С. С. “Правнича деонтологія,” Гусарєв С. Д.,
Тихомиров О. Д. “Юридична деонтологія.”, Бандурка О. М., Скакун О. Ф.
“Юридична деонтологія” та ін. ), автори яких по-різному підходять до
визначення юридичної (правничої) деонтології. Якщо на перших етапах
розвитку деонтологічних знань головними чинниками вважалися
культурологічний, моральний фактори, то на сучасному етапі в результаті
додаткових колективних досліджень акцент робиться на факторі діяльності,
використовується функціонально-діяльний підхід. Це значною мірою
вплинуло на розширення предмету юридичної деонтології.
Виходячи з цього, зміст навчального матеріалу містить питання і
культурологічного, і морального характеру, а також інші найбільш
раціональні, найбільш необхідні досягнення цієї науки.
Юридична деонтологія пов’язана з багатьма навчальними дисциплінами, перш
за все, з “Теорією держави і права”, а також із “Професійною етикою
юриста”. Маючи свій власний предмет, “Юридична деонтологія” посіла
конкретне місце в системі соціальних наук — як юридичних, так і
неюридичних (педагогіки, психології, соціології, політології, етики,
естетики, інформатики).
Взаємозв’язок юридичної деонтології з іншими правовими науками і
навчальними дисциплінами полягає в тому, що юридична деонтологія: 1) є
вступною наукою і містить відомості, що необхідні для поглибленого
розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, прокурора,
судді, нотаріуса, адвоката та інших професій. У цьому розумінні її можна
назвати загальнопідготовчою наукою, введенням у юридичну практику; 2)
створює теоретичні основи для прикладних юридичних навчельних дисциплін
— судової психології, судової етики, юридичної конфліктології; 3)
поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостійному предмету
дослідження; розкриває нові підходи, надає нову інформацію, почерпнуту з
досягнень соціальних наук, і тим самим збагачує як прикладну, так і
теоретичну юриспруденцію.
Мета та завдання дисципліни. Метою курсу юридичної деонтології є:
формування у студентів первинних знань про правові основи державного і
громадського життя, дбайливого ставлення до інтересів суспільства,
держави та особи, ціннісних орієнтирів щодо моральної оцінки діяльності
юриста-професіонала, ознайомлення із системою та методологією навчання,
з вимогами, що ставляться до працівників юридичної сфери.
Юридична де онтологія виконує цілий ряд завдань:
– організаційно готує студентів до участі у навчальному процесі, ставить
основні навчальні завдання, цілі та засоби їх досягнення;
– знайомить з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності як
одного із видів соціальної діяльності, що відбувається у сфері права;
– визначає характерні риси практичної діяльності юристів за окремими
напрямками спеціалізації юридичної роботи для розкриття про-фесіограми
(моделі) юридичної професії;
– визначає нормативи культури поведінки юриста, які необхідні для його
ефективної професійної діяльності;
– зміцнює світоглядну та громадянську позицію майбутніх правозахисників,
готує їх психологічно до самостійної напруженої та відповідальної роботи
на користь суспільства і держави.
У результаті вивчення курсу “Юридична деонтологія” студент повинен
знати:
що і як треба вчити, де отримувати навчальну інформацію, як її
обробляти, які якості виховувати в собі відповідно до майбутньої
професії, в яких сферах можна використовувати отримані знання; основні
поняття з курсу “Юридична деонтологія”, основні групи деонтологічних
вимог, що пред’являються до професійних та етичних якостей правознавця
(психологічна, політична, правова, етична, естетична культура юриста як
спеціаліста), норми нормативно-правового та мо рального поводження,
деонтологічні нормативи культури, тенденції їх розвитку.
Після опанування основного змісту програми цього курсу студенти повинні
вміти:
– розумітися в структурі права, засобах юридичної техніки і вирішувати
на цій основі питання юридичної кваліфікації;
– самостійно поповнювати та поглиблювати свої знання;
– використовувати всю сукупність набутих знань;
– аналізувати причинно-наслідкові зв’язки у державному та законодавчому
процесах;
– визначати вплив традицій і звичаїв на розвиток окремих правових
документів, а також появу нових підходів у реформуванні існуючої
правової системи держави;
– осягнути і використовувати всі способи мистецтва спілкування і знання
при прийнятті рішень у практичній діяльності.
ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ
В Україні останнім часом широко запроваджується дистанційне навчання
(ДН), яке вже набуло значного розповсюдження у світі. Така форма
навчання, перш за все, передбачає самостійну роботу студентів, що є
невід’ємною складовою частиною навчального процесу.
Навчальний посібник з курсу “Юридична деонтологія” підготовлений з метою
недання допомоги студентам у творчому осмисленні цілісної системи
дисципліни.
Починається цей посібник з логіко-змістової схеми (див. Рис.1.), яка дає
можливість уявити, що вивчає даний курс та за яким принципом буде подано
навчальний матеріал. У відповідності до цієї схеми увесь навчальний
матеріал дисципліни поділено на 3 рівні: перший рівень —
загальнотеоретичний, що включає в себе основні аспекти характеристики
належного, обов’язкового в повсякденній поведінці юриста при виконанні
ним своїх службових функцій; другий — нормативний, що обґрунтовує
практичні моральні рекомендації, соціальні норми-вимоги (нормативні
приписи) до юриста будь-якої спеціалізації; третій — спеціальний, що
висвітлює специфічні деонтологічні особливості конкретних
спецісілістів-правників (слідчого, прокурора, адвоката, нотаріуса та
ін.), їх професіограми (модель, опис). Основний матеріал подано за
модульним принципом.
Модулі — це розділи навчальних дисциплін, які вважаються основними
освітніми та заліковими одиницями навчального процесу в системі ДН.
Структура рівнів неоднакова. Перший рівень налічує 4 модулі, в яких
розкриті основні теоретичні засади курсу. Другий і третій рівні більш
складні, оскільки містять в собі блоки, поділені на модулі. Другий
рівень маї; один блок, що налічує чотири модулі, які безпосередньо
розкривають процес соціалізації юриста, зміст юридичної діяльності і
юридичної практики. Третій рівень має три блоки. Перший блок містить три
модулі; другий блок містить два і третій — три модулі. Третій рівень
через різні види культури і професіограми юридичних професій розкриває
властивості особи, необхідні для ефективної професійної діяльності.
Ознайомившись зі структурою навчального матеріалу, слід уважно
переглянути назви модулів, а їх вивчення слід починати з перегляду
питань та змісту модулів.
З метою якнайкращого засвоєння дисципліни “Юридична деонтологія”
студентам рекомендується старанно опрацювати даний посібник, а також
посібники, запропоновані викладачем, збирати та оцінювати інформацію з
інших джерел.
Як основні рекомендуються навчальні підручники і посібники:
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая
литература, 1976.
2. Юридична деонтологія. — Харків., 1993.
3. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.
4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — 320 с.
5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – 336 с.
6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА, 2000.
– 506 с.
7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – 336 с.
Для якісного вивчення кожного з модулів рекомендуємо (але це не
обов’язково) конспектувати опрацьований матеріал, запропоновану
монографічну літературу та наукові статті з питань, що розкриваються в
даному модулі. Обов’язковим є складання термінологічного словника, що
пропонується як одне із курсових завдань. Це допоможе опанувати складні
терміни дисципліни. Термінологічний словник можна поповнювати як при
вивченні модулів, так і при виконанні контрольної роботи. Наприклад, при
написанні контрольної роботи зустрінеться незнайоме слово віктимологія.
Слід знайти визначення цього поняття, записати в словник і запам’ятати.
Віктимологія— це галузь науки кримінології, яка досліджує роль жертви
(потерпілого) у виникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий
віктимологічний аспект попередження злочину. Якщо самого визначення не
вистачає для повного розуміння поняття, можна додати ще й пояснення. У
випадку щодо віктимології: “Неконтрольовані дії потерпілого часто
провокують скоєння злочину в певних умовах. Неодноразові пробачення
протиправних дій злочинцю, легковажність до власної безпеки також
провокують скоєння злочину. Найчастіше потерпілими стають особи
скандальні, нестримані, скупі. Вони своєю поведінкою провокують
злочинця”.
Курсові завдання містять також питання для самоконтролю, питання до
заліку і теми контрольної роботи.
Тільки після того, коли всі завдання будуть виконані, результати слід
перевірити користуючись запропонованими відповідями, які містяться у
додатках до кожного рівня або за текстом матеріалу для вивчення. Крім
того, необхідно відповісти на питання контрольних тестів-тренінгів. Одні
з них пеоедбачають пряму відповідь на питання, інші — вимагають вибрати
із запропонованих варіантів правильну відповідь. Обсяг усіх завдань
передбачає ознайомлення не лише з матеріалами даного посібника, а й з
додатковою літературою, яка пропонується до кожного модуля.
Результатом самостійної роботи повинна бути контрольна робота, яку слід
виконати у відповідності з методичними вказівками щодо її написання і
надати викладачу під час консультацій у Центрі дистанційного навчання
(ЦДН) університету.
Рівень 1 (загальнотеоретичний) Модуль ріаня 2
Модуль рівня 1
Рівень 2 (нормативний)
Блок
1 рівень 2
Модуль рівня 3
Рівень 3 (спеціальний)
Блоки рівня 3
Рис. 1. Логіко-змістова схема курсу “Юридична деонтологія”
Методичні вказівки щодо написання контрольної роботи
Виконання контрольної роботи з курсу “Юридична деонтологія” передбачено
навчальним планом і є важливим етапом підготовки фахівця.
Написання контрольної роботи — це творчий процес, в якому виявляються
здібність студентів до самостійної роботи, вміння аналізувати прочитане,
рзбити певні висновки. Крім цього, студент має пам’ятати, що він набуває
перший досвід, який може знадобитися у подальшій науковій роботі.
У процесі підготовки контрольного завдання студенту належить опрацювати
запропонований в цьому посібнику навчальний матеріал, основні нормативні
акти, навчальну та спеціальну літературу, а також додаткову (для
найповнішого висвітлення теми).
Контрольна робота має бути самостійним твором студента. Не допускається
механічне переписування тексту з підручника чи іншого джерела,
забороняється плагіат, тобто списування чужої роботи.
Обсяг контрольної роботи має бути не менше 15 сторінок машинописного чи
комп’ютерного тексту, набраного шрифтом 14 пунктів при інтервалі 1,5.
Вона може бути також написана від руки (чітким почерком; в шкільному
зошиті або на стандартних аркушах (А-4) обсягом не менше 18 сторінок.
Контроль іа робота має містити по одній темі з кожного рівня (див. Табл.
1).
В самій роботі слід викласти суть кожного з трьох питань, дати оцінку
його розробки у літературних та інших джерелах та висловити свою думку
стосовно питання, яке розглядається.
Слід пам’ятати про посторінкові виноски (посилання на джерело, яке
використане). Наприклад, якщо використовуються вислови німецького
філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, то у виносках слід зазначати
це джерело таким чином: Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль,
1990. – С. 402-403.
В кінці контрольної роботи необхідно надати список всієї використаної
літератури і особисто розписатися.
Контрольну роботу слід надіслати по пошті або здати особисто до Центру
дистанційного навчання університету за тиждень до терміну складання
заліку з дисципліни.
Таблиця 1
Літера з якої починається прізвище студента РІВЕНЬ 1 РІВЕНЬ 2 РІВЕНЬ 3
Модуль Тема Модуль Блок Тема Модуль Блок Тема
А-В 1 3.1 1 1 3.1 1 1 3.1
Г-Ж 2 3.2 2 1 3.2 2 1 3.2
З-Л 3 3.3 2 1 3.3 3 1 3.3
М-О 3 3.4 3 1 3.4 1 2 3.1
П-Т 3 3.5 4 1 3.5 2 2 3.2
У-Я 4 3.6 4 1 3.6 2 3 3.1
РІВЕНЬ І
Тематика модулів
МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтології та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни.
МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та сруктура юридичної деонтології.
МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології.
МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування деонтологічних
нормативів у майбутнього юриста.
МОДУЛЬ 1
1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи
визнання юридичної деонтології.
2. Система юридичних наук.
3. Місце юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук.
4. Відмінності юридичних наук від юридичних навчальних дисциплін.
МОДУЛЬ 2
1. Зміст юридичної деонтології та її соціальне призначення.
2. Предмет юридичної деонтології.
3. Методи юридичної деонтології.
4. Структура юридичної деонтології.
МОДУЛЬ З
1. Принципи юридичної деонтології.
2. Функції юридичної деонтології.
3. Джерела юридичної деонтології.
4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як
офіційні джерела юридичної деонтології.
МОДУЛЬ 4
1. Роль навчального обов’язку у формуванні службового духу
юриста.
2. Юридична освіта і Закон України “Про освіту”
3. Деонтологічні нормативи випускника юридичного факультету.
4. Вироблення власних норм поведінки на початковому етапі навчання та на
перспективу.
Зміст модулів рівня 1 і рекомендована література для вивчення матеріалу
МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Етика — початок юридичної деонтології. Поняття “деонтологія”. Спільні
риси медичної і юридичної деонтології. Шлях визнання юридичної
деонтології. Поняття “наука”, предмет і об’єкт науки. Співвідношення
юридичної науки і юридичної дисципліни. Основні завдання, що стоять
перед дисципліною “Юридична деонтологія”. Система юридичних наук і місце
юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., N З (2503) . – С. 6
– 8.
2. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.
Деонтологічні кодекси
1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.
2. Міжнародний кодекс поведіники державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, ООН)
// javascript: ОреnDoc (‘995_788’)
3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
4. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
Спеціальна та додаткова література
1. Гегель Г.В.Ф. Философия права.- М.: Мысль, 1990.- С. 402-403.
2. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Прогресе, 1990.
3. Философский знциклопедический словарь. — М., 1996. — 560 с.
4. Народная знциклопедия научньїх й прикладных знаний / В 12-ти томах. –
М., 1911. – Т. 11. – С. 28 .
5. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М: Юридическая
литература, 1976.
6. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків.: Основа,
1993.
7. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учебное пособие.
– К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.
8. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.:
МАУП.1998. – С. 3-14.
9. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 10—43.
10. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999. – С. 5 — 40.
11. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.: Віра, 1999.-
С. 4 – 20.
12. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5 – 20.
13. Колодій А.М., Копейчиков В. В. та ін. Загальна теорія держави і
права. Навчальний посібник / За ред. В.В.Копейчикова. — К.: Юрінком
Інтер, 1997.- С. З – 14.
14. Подопригора А.А. Основьі римского гражданского права. — К.: Вентури,
1994. – 288с.
15. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. — К., 1993. –
591 с.
16. Грушевсьлий М. Історія України – Русі: В 11 т., 12 кн. К.. 1993.
Т.З.- С. 352-377.
17. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ.: Либідь,
1996.
18. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний
посібник. – К: Абрис, 1995. – 336 с.
19.Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. К.:
Наукова думкгі, 1996.
20. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зериало, 1999. – С. 327 – 332.
21. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо-бие.- К.:
Юринксм Интер, 2000.- 480 с.
МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та сруктура юридичної деонтології.
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Зміст юридичної деонтології в різних визначеннях. Критерії визначення
предмета юридичної деонтології. Предмет юридичної деонтології.
Компоненти юридичної деонтології: філософія — право — почуттєва норма —
професійна дія. Співвідношення компонентів юридичної деонтології і
етики. Метод і види методів юридичної деонтології: загальні; приватні
(конкретні); спеціальні. Структура юридичної деонтології.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Спеціальна та додаткова література
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
2. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків: Основа,
1993.
3. Колодій А.М., Копейчиков В.В. та ін. Загальна теорія держави і права.
Навчальний посібник / За ред. В.В.Копейчикова. — К.: Юрінком Інтер,
ГІ98. – С. 3-14.
4. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учебное пособие.
– К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.
5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 3-14.
6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 10 — 43.
7. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 5 — 40.
8. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.: Віра, 1999. –
С. 14-19
9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5 – 20.
10. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зерцало, 1999. – С. 327 – 332.
МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Принципи юридичної деонтології: гуманність, справедливість, милосердя,
нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність,
нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність,
практичність, конкретність.
Функції юридичної деонтології.
1. Функції, що стосуються самого юриста: формування у юриста
внутрішнього імперативу службового обов’язку; вироблення у нього
професійної правомірної поведінки; сприяння вибору юристом справедливого
рішення; вироблення у юриста норм мистецтва спілкування; виховання у
працівників почуття юридичної та моральної відповідальності;
конкретизація правосвідомості юристів; підвищення рівня правового
почуття у працівників правоохоронних органів; виховання у юристів поваги
до права; обгрунтування індивідуального регулювання професійних дій
юристів; вироблення у працівників юридичної саморегуляції, юридичної
репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.
2. Функції, що відображають процес формування національного права
України: утвердження національного духу українського права; забезпечення
панування права; створення необхідних передумов функціонування
української національно-правової теорії.
3. Функції, що стосуються регулювання суспільних відносин у державі:
уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві;
взаємозв’язок суспільних відносин; сприяння формуванню цивілізованого
правопорядку в Україні.
Духовні, моральні та правові норми, а також професійна етика та
професійна культура – джерела норм юридичної деонтології. Закон як засіб
досягненчя безпеки в умовах суспільного життя людини. Документи про
стандарти юридичної професії як офіційні джерела юридичної деонтології.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р.//
Действующее международное право. Т.1. – М., 1996. — С. 7-33.
2. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное
право. Т.1. — М. 1996. – С. 707-717.
3. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї OOН від 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів. – К.,
1989.- С.9-14.
4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права / Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(ХХЦ Генеральної Асамблеї OOН 16 грудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів. – К., 1989.- С.
28-49.
5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. //Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К.,1989.— С. 15-27.
6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., № 3 (2503).- С.
6-8.
7. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).- К., 1997.— С. 295-298.
8. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник
документів.- К., 1989. -С. 97-112.
9. Конституція України // ВВР.- 1996.- № ЗО.- Ст. 141.
Деонтологічні кодекси
1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.
2. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // javascriptт: ОреnDoc
(‘994_343’).
3. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, OOН)
// javascriptт: ОреnDoc (‘995_788’).
4. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
5. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // javascriptт: ОреnDoc (‘ус001378-97’).
6. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // javascriptт: ОреnDoc (‘n0001211-97’).
7. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73 // javascriptт: ОреnDoc
(‘у0073230-98’).
8. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.
9. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
10. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
11. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІV “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // javascriptт: ОреnDoc (‘297-15’).
12. Концепція запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затвердженя рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // javascriptт: ОреnDoc
(‘vr021312-03’).
13. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постаювою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50//
javascriptт: ОреnDoc (‘v0050500-03′).
Спеціальна та додаткова література
1. Гегель Г.В.Ф. Философия права.-М.: Мьісль, 1990.- С. 402-403.
2. Вебер М. Избранньїе произведения,- М.: Прогресе, 1990.
3. Коментар до Конституції України/ Друге видання.— К., 1998— 412 с.
4. Права людини в Україні. / Щорічник.— Український центр прав людини,
1998, 19′)9, 2000.
5. Алексеев С.С. Еіведение в юридическую специальность.— М., Юридическая
литііратура, 1976.
6. Горшенєв В.М., Бенедик Й.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К,: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.
7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 10-43.
8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999.- С. 31-64.
9. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.— С. 3-26.
10. Гусарєв С.Д.,Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія,- К.: ВІРА; Дакор.,
2000.- С. 3-50.
11. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- С. 20-24.
12. Таман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ.— К.: Абрис, 1998.-424 с.
МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування деонтологічних
нормативів у майбутнього юриста
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Основні завдання, що стоять перед студентами на період початкового етапу
навчсіння та на перспективу. Навчальні обов’язки студентів. Форми участі
студентів у навчально-виховному процесі. Загальна характеристика та
показники рівня навчальної дисципліни, фактори, що впливають на її
якість. Правопорядок, дисципліна та їх співвідношення з внутрішнім
розпорядком. Вимоги Закону України “Про освіту” щодо прав та обов’язків
студентів. Деонтологічні нормативи випускника юридичного факультету.
Скарбниця життєвої мудрості і традицій на допомогу майбутньому юристу у
виробленні власних норм поведінки.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради
України (далі ВВРУ). – 1996.- № ЗО.- Ст.141.
2. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР “Про освіту” //
ВВРУ.- 2002.- № 20.- Ст.134.
Спеціальна та додаткова література
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., Юридическая
литература, 1976.
2. Горшенєв В.М., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків: Основа,
1993.
3. Горшенєв В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.
4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 10—43.
5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 5-40.
6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія – К.: ВІРА; Дакор.,
2000.- С. 14-18; 56-63.
7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 5-20; 58-86.
8. Годованець В., Кампо В., Тертичний В. Правова освіта громадян
України: методологічні проблеми розроблення Концепції// Право України.-
1999.- № 1.- с. 27-31.
9. Дементьев Г.Г. Процес формирования личности под влиянием социальной
среды в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. М.: 2000.- 191 с.
10. “Юридичні клініки” в Україні: роль, завдання та
організаційно-правові засади: Навчальний посібник / За редакцією
М.В.Дуле-6и.- К.: “МП Леся”, 2003.- 120 с.
11.Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в усло-виях
регионально-о образовательного пространства. — Луганск: Альма-матер,
2003.- С. 186-304; 335-375.
КУРСОВІ ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛІВ РІВНЯ 1
1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен містити основні
поняття і терміни з матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел
першого рівня)
Наприклад:
Етика — це вчення про мораль, духовність та їх роль у суспільстві.
2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до рівня 1
).
2.1. Ким вперше був вжитий термін “деонтологія” як науковий і в якій
праці?
2.2. Що стало передумовою виникнення дисципліни “Юридична деонтологія”?
2.3. Що таке наука?
2.4. Які існують види наук і яке призначення кожного з них?
2.5. Чим відрізняється юридична наука від юридичної навчальної
дисципліни?
2.6. Який існує набїр вихідних загальних положень, що розкриває
своєрідність і специфіку юридичної деонтології?
2.7. Що таке метод і чим він відрізняється від предмета дисципліни?
2.8. Яка роль функцій юридичної деонтології?
2.9. Як ви розумієте поняття “внутрішній імператив” службового обов’язку
юриста?
2.10. З яких елементів складається внутрішній імператив службового
обов’язку?
2.11. Від чого залежить формування національного духу українського
права?
2.12. Що такс норма права?
2.13. Які джерела норм юридичної деонтології ви знаєте?
2.14. Що таке закон?
2.15. Що такс підзаконні нормативні акти?
2.16. Який нормативний акт є джерелом формування навчального обов’язку?
3. Теми контрольної роботи
3.1. Природа юридичної деонтології та її поняття.
3.2. Предмет і метод юридичної деонтології.
3.3. Принципи юридичної деонтології..
3.4. Внутрішній імператив службового обов’язку юриста і його суть.
3.5. Джерела юридичної деонтології.
3.6. Юридична освіта та деонтологічні нормативи випускника юридичного
факультету.
4. Питання для підготовки до заліку.
4.1. Поняття та зміст навчальної дисципліни “Юридична деонтологія”.
4.2. Поняття “деонтологія”.
4.2. Поняття “юридична деонтологія”.
4.3. Природа юридичної деонтології.
4.4. Історичний аспект становлення системи деонтологічних знань.
4.5. Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну
практику.
4.6. Виникнення деонтології як науки.
4.7. Юридична деонтологія як наука і юридична дисципліна.
4.8. Завдання науки “Юридична деонтологія”.
4.9. Предмет юридичної деонтології
4.10. Методи юридичної деонтології.
4.11. Структура юридичної деонтології.
4.12. Принципи юридичної деонтології.
4.13. Функції юридичної деонтології.
4.14. Внутрішній імператив службового обов’язку юриста і його суть.
4.15. Джерела юридичної деонтології.
Матеріали для вивчення модулів рівня 1
МОДУЛЬ 1. Природа юридичної деонтологї та її розвиток як науки і
навчальної дисципліни
1.1. Історичний аспект формування системи деонтологічних знань та етапи
визнання юридичної деонтології.
Юридична деотологія за своїм віком — молода юридична наука і навчальна
дисципліна, яка знаходиться у стадії свого становлення і набуває
необхідного авторитету в системі юридичних знань. Це дисципліна,
опанування якої є важливою передумовою духовного збагачення,
інтелектуального і культурного розвитку майбутнього юриста, підготовки
його до вибору норм поведінки у практичній діяльності, формування
власних норм поведінки для кожної конкретної ситуації зокрема.
Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років, поступово
розвивається і вдосконалюється. Сьогодні цю дисципліну вивчають студенти
всіх юридичних вузів і факультетів на першому курсі.
Деонтологія (від грецького “deon” – належно і “logie” – слово, вчення) –
це розділ етики, що розглядає проблеми обов’язку, сфери належного (того,
що повинно бути) всі форми моральних вимог у різних галузях суспільного
життя. Початком юридичної деонтології є етика: система духовних норм і
правил поведінки, мораль певної суспільної чи професійної групи.
Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяльності
людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид
суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення
етики.
Етика як наука про мораль з’ясовує її місце в системі інших суспільних
відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження
та історичний розвиток, теоретично обґрунтовує її соціальну роль і
функції. Основними категоріями етики є добро і зло, моральний обов’язок,
совість, честь і гідність, сенс життя і щастя.
В процесі розвитку правової етики юридична деонтологія виділилася в
окрему галузь знань. Проте вона не тотожна з етикою. Юридична
деонтологія, з одного боку, є стрижнем, “серцевиною” правової етики, а з
іншого — значно ширшою за змістом, тому що поряд з морально-етичною
культурою містить у собі тісно пов’язані з нею інші грані культури
юриста як особи.
Професія юриста виникла та розвивалася і як вид соціальних послуг, і як
засіб виникнення управлінських функцій. Тому службові функції юриста
пов’язані із здійсненням ним владних повноважень стосовно окремих
громадян чи з наданням ним будь-яких професійно-юридичних послуг.
Кожного разу юрист повинен приймати відповідне рішення, а відтак людина
підпадає у певну залежність від волі юриста, характеру його дій. На
жаль, дії його можуть бути не тільки доброзичливими, вони можуть нести і
небезпеку посягання на особу.
Люди давно розмірковували над розробкою свого роду кодексу професійної
поведінки, який би сприяв забезпеченню найбільш сприятливих умов для
особи, яка користується тими чи іншими соціальними послугами.
Вперше здійснив спробу науково осмислити й систематизувати таку
соціальну потребу англійський філософ і правознавець Ієремія Бентам. Він
розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка має
владу. Його книга “Деонтологія, або наука про мораль”, яка вийшла у світ
у 1834 році, на жаль, досі не перекладена на інші мови. Бентам вважав
деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема, про внутрішній
імператив обов’язку. Він твердив, що початок користі є основою, а право
та мораль — вирішальними чинниками деонтології.
Деонтологія не охоплює всю науку про мораль, як вважав Бентам, а є її
складовою частиною, яка зосереджена саме на категорії належного
морального обов’язку. Будучи однією з основних категорій етики,
моральний обов’язок виражає об’єктивну необхідність у вигляді певних
моральних вимог до особистості з боку суспільства і до суспільства з
боку особистості.
У вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків, яка
є системою етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових
обов’язків. На сьогодні збереглася значна кількість історичних пам’яток,
які свідчать про розвиненість медичної деонтології.
Так, наприклад, в античний період Гіппократом був сформульований цілий
ряд деонтологічних норм лікаря-мудреця: “Все, що шукаємо в мудрості, все
це є і в медицині, а саме: презирство до грошей, совісність, скромність,
простота в одязі, повага, розсудливість, рішучість…”
В часи середньовіччя норми медичної етики зазнали негативного впливу з
боку релігійно-церковної філософії, але збереглись такі відомі пам’ятки
деонтологічного характеру, як “Салернський кодекс здоров’я”, “Етика”,
“Канон лікарської науки” та інші.
Значення деонтології у радянські часи помітила саме медицина.
Основоположником медичної деонтології того періоду вважається професор
М. Н. Петров. Ще на початку 50-х років він запропонував увести у
практику медичної освіти навчальну дисципліну, яку назвав “Медична
деонтологія”. На його думку, деонтологія вивчає не тільки відносини
“лікар-хворий”, але й систему організації обслуговування хворого в
лікарнях, поліклініках і культуру обслуговування.
Шлях становлення юридичної деонтології виявився довшим. Саме медична
деонтологія стала передумовою її виникнення. Безумовно, як медик, так і
юрист повинні захищати інтереси особи — життя, честь, гідність. Кожна
помилка медика чи юриста чи недбале ставлення до людини може призвести
до трагічних наслідків. Саме працівникам цих професій ми довіряємо свою
долю, своє майбутнє і розраховуємо не лише на високій професіоналізм цих
людей, а й на їх етику.
Отже, метою юридичної, як і медичної деонтології, стало забезпечення
високоякісного, високогуманного ставлення до такої соціальної цінності
як особа.
Отже, що ж гаке деонтологія взагалі і юридична деонтологія зокрема?
Деонтологія (перш за все) — це внутрішній імператив обов’язку,
сформований самою людиною для себе під впливом нормативних чинників
(соціальних норм) і конкретних обставин, в які вона потрапила. Це
конкретний разовий обов’язок людини (за велінням душі та волі).
Якщо зазначені якості цього поняття розглядати стосовно професійної
практики (діяльності) юриста, то деонтологія виступає як його душа й
мудрість, поєднуючи в собі сукупність моральних, правових та інших
вимог.
Виходячи з цього, деонтологія юриста – це цілісність психологічного,
політиі-ного, етичного, естетичного, юридичного. Ці складові не можна
відокремити, їх можливо лише виділити в політичні, етичні, естетичні,
інформаційні підсистеми культури особи юриста, що перебувають у
розвитку, зв’язку й гармонії.
У ті часи, коли Ієремія Бентам запропонував свою модель науки
деонтології, ще не ставилося питання про створення юридичних документів
про деонтологічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін
“деонтологія” вживається в більш широкому розумінні. Наукові дослідження
останніх часів дозволяють характеризувати її як навчальну дисципліну.
Перш, ніж розглядати юридичну деонтологію як науку і навчальну
дисципліну, з’ясуймо поняття “наука” і “навчальна дисципліна”.
1.2. Система юридичних наук
Навколишню дійсність вивчає складна система наук.
Наука — це система знань про навколишній світ. Існують науки
природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про
різні технічні конструкції; суспільні науки, які містять знання про
суспільство. Кожну з цих наук можна поділити на окремі підвиди.
Наприклад, серед суспільних наук виділяють історичну, економічну,
юридичну та інші.
В свою чергу, юридична наука поділяється на окремі галузі права, кожна з
яких має свій предмет, вивчає певну сторону об’єкта. В своїй сукупності
ці групи складають систему юридичних наук (див. Додаток до модуля 1).
Систему юридичних наук можна поділити на окремі групи:
1. Теоретико-історичні науки — “Теорія держави і права”, “Історія
держави і права”, “Історія політичних і правових вчень”.
Предметом теорії держави та права є знання про загальні закономірності
виникнення, розвитку і функіонування держави та права, а об’єктом —
загальні закономірності держави і права.
Науки “Історія держави та права України”, “Історія держави та права
зарубіжних країн” вивчають процес виникнення і розвитку держави та права
в конкретних країнах. Наука “Історія політичних та правових вчень”
досліджує розвиток теорій про державу та право.
2. Галузеві юридичні науки. Це, зокрема, науки адміністративного права,
цивільного права, фінансового права, кримінального права, аграрного
права та ін. Предмет їх дослідження — закономірності правового
регулювання відповідних галузей суспільних відносин. Так, наприклад,
фінансове право вивчає суспільні відносини, що виникають у процесі
акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінансову діяльність
держави.
3. Міжгалузеві юридичні науки. Виникли в результаті інтеграції та
диференціації знань тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так,
наприклад, господарське право поєднує якості цивільного і
адміністративного права, природоохоронне право використовує методи
різних галуззй права і т. ін.
4. Спеціальні прикладні юридичні науки (криміналистика, кримінологія,
судова мадицина, судова психологія судова хімія і т.ін. ).
5. Науки, що вивчають міжнародне, європейське і зарубіжне право.
1.3. Місце юридичної деонтології в системі суспільних і юридичних наук
У системі юридичних наук юридична деонтологія займає певне місце, але ця
наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики,
естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).
Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією держави і права
та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста,
тобто тими науками, що виникли на стику юриспруденції і зазначених
галузей суспільних наук.
Вона використовується і спеціальними юридичними науками. Наприклад, у
криміналістиці для встановлення необхідних для цієї науки фактів
дослідник використовує не тільки об’єктивний, а й суб’єктивний підходи.
Як правило, це почуттєва форма фахівця, який займається певним
дослідженням. І вона (як внутрішній імператив його поведінки) належить
саме юридичній деонтології.
У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до
теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вивчення є
правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно
пов’язана з політичною, психологічною, етичною та естетичною культурою;
2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання
закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, прокурора,
нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних
юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психології, судової
етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоретичні основи
юрисгруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові
підходи в юридичній науці і практиці.
Оскільки юридична деонтологія взаємодіє з іншими науками, то виникає
потреба і їх розмежуванні.
Розмежувати науки можна, насамперед, за допомогою предмета і об’єкта
науки.
Предмет наук — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.
Об’єкт науки — ті реальні явища, які вивчає наука.
Юридична деонтологія, як спеціальна юридична наука і вступна навчальна
дисципліна, входить до системи юридичних наук, об’єднаних загальною
назвою правознавство.
Юридичні науки треба відрізняти від юридичних навчальних дисциплін.
1.4. Відмінності юридичних наук від юридичних навчальних дисциплін
1. Інформаційний зміст науки ширше, ніж зміст відповідної дисципліни,
тому що остання включає лише частину наукових знань.
2. Наука може включати різні точки зору вчених, зміст навчальної
дисципліни — це перевірені канонічні знання.
3. Наука не має адресата, якому призначаються знання, а навчальна
дисципліна орієнтується на певну категорію тих, хто навчається,
враховуючи майбутню професійну діяльність.
4. Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна, окрім
знання, передбачає отримання вмінь і навичок їх реалізації.
5. Наукові дані викладаються в монографіях, брошурах та інших наукових
виданнях, а навчальні дисципліни — в підручниках і лекціях.
Навчальна дисципліна — це система знань, узятих з практичних наук, яка
включає вміння та навички реалізації цих знань, а також деякі
педагогічні поради.
Юридичну деонтологію доцільно розглядати, по-перше — як вступ до
юридичної спеціальності, метою якого є навчити студента вважати совість
(сумління), справедливість головними критеріями вибору внутрішнього
почуття; по-друге — як вступ до філософії права.
Але значення юридичної деонтології як навчальної дисципліни не
вичерпується тим, що вона є введенням в юридичну спеціальність. Розвиток
юридичних наук, удосконалення юридичної практики вносять істотні
корективи і зміни в юридичну деонтологію, тому що вона є не набором
формальних умовностей, а виразомм суспільної необхідності. Вона
покликана розкривати причини виникнення й існування тих чи інших
етичних, естетичних, правових та інших правил у юридичній професії,
формувати систему нормативів забороненого, дозволеного, зобов’язального
і рекомендаційного характеру для кожної Її спеціалізації відповідно до
досягнутого рівня соціальної культури.
Система дисципліни юридичної деонтології в цілому збігається із системою
науки юридичної деонтології. Разом з тим є і певні відмінності, що
випливають із змісту навчальної дисципліни і порядку її викладу.
Основні поняття
Етика, мораль, деонтологія, наука, предмет науки, об’єкт науки,
навчальна дисципліна.
Необхідно запам’ятати
Етика — система духовних норм і правил поведінки, мораль певної
суспільної чи професійної групи.
Мораль — один з основних способів нормативної регуляції діяльності
людини в суспільстві, особлива форма суспільної свідомості й вид
суспільних відносин (моральні відносини), предмет спеціального вивчення
етики.
Деонтологія — це внутрішній імператив обовєязку, сформований людиною
самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і
конкретних обставин, у які вона потрапила. Це конкретний обов’язок
людина (за велінням душі та волі), але обов’язок разовий.
Наука — це система знань про навколишній світ.
Предмет науки — це та сфера пізнання, якою займається ця наука.
Об’єкт науки — це реальні явища, які вивчає ця наука. Навчальна
дисципліна — це система знань, взятих з наук, яка включає вміння та
навички реалізації цих знань, а також деякі педагогічні знання.
Доробити
Додаток до модуля 1
МОДУЛЬ 2. Предмет, метод та структура “Юридичної деонтології”
2.1. Зміст юридичної деонтології та її соціальне призначення
Як уже зазначалося, існують різні точки зору стосовно змісту юридичної
деонтології. Так, В.М. Горшенєв та В.І.Бенедик розглядають юридичну
деонтологію як галузь науки, що узагальнює систему знань про мудрість
спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній
практиці (навчальний посібник цих авторів із юридичної деонтології, –
К., 1988; ще один посібник — у 1993 р.). О.В.Шмоткін вважає, ш,о
юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичні науки та
юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста,
про формування цих якостей (Юридична деонтологія. — К.,1995).
Більш повно дають це поняття Гусарєв С.Д. та Тихомиров О.Д. (див.:
підручник “Юридична деонтологія” – К.: Віра, 2000), а також Бандурка
О.М. та Скакун О.Ф. (див.: підручник “Юридична деонтологія”: Харків:
Вид-ио НУВС, 2002). Крім підручників, визначення цього поняття дається в
“Юридичній енциклопедії”.
На нашу думку, якщо деонтологія в цілому — частина науки про мораль
(етику) з .акцентом на категорію належного морального обов’язку, то
юридична деонтологія — частина правознавства, яка інтегрує принципи
правового й морального регулювання професійної юридичної діяльності, з
акцентом на службовий обов’язок юриста, з урахуванням специфіки
конкретної юридичної спеціальності, практична реалізація якої вимагає
об’єктивно належного рівня знань, умінь і навичок професіонала, людини,
громадянина.
Беручи до увгіги всі визначення, що існують сьогодні, можна дати
нижченаведене загальне поняття.
Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна,
що являє собою узагальнену систему знань про юридичну теорію і практичну
діяльність, про внутрішній імператив службового обов’язку юриста, а
також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку правил, що
дозволяють, рекомендують або забороняють юристу керуватися ними у
стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових
(посадових) повноважень.
2.2. Предмет юридичної деонтології
Як і будь-яка інша навчальна дисципліна, юридична деонтологія має свій
набір вихідних загальних положень: предмет, метод, принципи, функції, і
цей набір розкриває своєрідність і специфіку юридичної деонтології як і
будь-якої іншої дисципліни.
Межі предмета даної науки поки що чітко не визначені. На нашу думку,
визначення предмета юридичної деонтології тісно пов’язане зі з’ясуванням
питання про те, що таке юридична деонтологія, що вона вивчає, які її
цілі.
І тому у загальному вигляді предмет юридичної деонтології можна
визначити як:
– юридичну теорію;
– юридичну практику;
– систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності
юристів.
Юридична деонтологія має свої критерії визначення предмета. Виходячи з
формулювання поняття деонтології взагалі і юридичної деонтології
зокрема, критеріями визначення предмета юридичної деонтології можна
вважати:
1) загальне уявлення про юридичну науку і практику;
2) знання щодо вимог до професійних та особистих якостей юриста;
3) пізнання суті внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових
явищах;
4) пошуки та встановлення об’єктивної істини у правовому явищі самим
юристом (а не іншими установами, особами);
5) використання у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм
природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації;
6) розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста,
а також установлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної
діяльності.
Як бачимо, компоненти предмета юридичної деонтології спрямовані на
вироблення попередньої готовності до професійних дій.
І тому предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія або формулою:
право – юрист – норма – дія (практика). На наш погляд, більш повною є
перша формула, бо вона підкреслює, що норми природного права пронизують
почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми,
які разом з позитивним правом будуть більш ефективними у професійних
діях.
2.3. Методи юридичної деонтології
Своєрідність і специфіку юридичної деонтології (як вже було зазначено)
розкриває метод.
Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийом/в і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів культури юриста —
психологічної, політичної, екологічної, етичної та /н.
В юридичній деонтології виділяють: всезагальний, загальні й
спеціальні (окремі) методи.
Ця класифікація є досить умовною.
Головним є іісезагальний метод філософської діалектики (матеріалістичної
й ідеалістичної).
Загальні методи — використовуються юридичною деонтологією як основні.
Розглянемо “х.
Системно-структурний метод припускає, що всі явища юридичної деонтології
являють собою систему і є структурно взаємозалежними. Зв’язок
простежується між культурами юриста: психологічною, правовою,
політичною, етичною, естетичною, інформаційною.
Психологічн.чй метод використовується під час вивчення
психофізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,
характеру, психічних установок.
Соціологічний метод припускає дослідження фахової діяльності юриста,
упорядкування професіограм юридичних професій не на рівні абстрактних
категорій, а на базі конкретних соціальних фактів.
Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних
про предмет вивчення (наприклад, про кількість юристів різних професій,
які працюють у приватній і державній сферах і т. ін.).
Історико-політичний метод допомагає вивчити специфіку політичної
культури ориста, конкретно-історичні політичні умови практичної
юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний
керуватися юрист під час виконання свого професійного обов’язку. Так, в
колишній УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні положення
Комуністичної партії; нині, коли конституційне проголошено принцип
політичного плюралізму, такими стандартами стали права людини, що є
загальновизнаними у світі.
Порівняльно-правовий метод останнім часом набув особливої актуальності.
Порівняння розуміють як процес відображення і фіксації відношень
тотожності, подібності в певних явищах. В юридичній деонтології за
допомогою цього методу може здійснюватися зіставлення або протиставлення
юридичних понять, явищ і процесів одного порядку і з’ясування між ними
подібностей і розмежувань. Наприклад, порівняння особливостей слідчої
юридичної практики в різних країнах.
Спеціальні (окремі) методи — використовуються юридичною деонтологією як
допоміжні. Вони засновані на досягненнях математики, кібернетики та
інших наук.
Всі зазначені вище методи доцільно використовувати в сукупності, це дає
можливість більш різнобічне пізнавати юридичну деонтологію.
2.4. Структура юридичної деонтології
Неможливо чітко зрозуміти, що таке юридична деонтологія, не розглянувши
її структуру і складові елементи.
З позицій філософії, структура — це внутрішня відносно самостійна і
стійка єдність елементів і відносин об’єкта. Структура нерозривно
пов’язана із системою. Система — це зовнішня побудова об’єкта.
Юридична деонтологія (як наука, так і навчальна дисципліна) має свою
систему, структуру, тобто складається з окремих елементів.
Поряд з цим структура юридичної деонтології — це сукупність нормативів і
ку/.’ьтур (див.Табл.2)
Існують й інші види культури (інтелектуальна, внутрішня, емоційна,
функціонально-етикетна, економічна тощо), що входять до структури
юридичної деонтології. Для студентів дистанційної форми навчання в
основу курсу юридичної деонтології як навчальної дисципліни покладена
структура, вміщена в цих таблицях.
Зазначені види культури детально розглядаються в модулях 1, 2, З, (блок
1, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 2, рівень 3); модулях 1, 2, (блок 3,
рівень 3).
Основними чинниками структурних компонентів юридичної деонтології є
професійна свідомість, професійне почуття й усвідомлення наслідків
професійних дій (готовність до професійних дій).
Основні поняття
Юридична деонтологія, предмет юридичної деонтології, метод юридичної
деонтології, структура, структура юридичної деонтології.
Необхідно заіам’ятати
Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, яка узагальнює систему
знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих й професійних
якостей юриста, систему формування цих якостей, мистецтво спілкування й
прийняття правильного рішення в
юридичній практиці.
Предмет юридичної деонтології умовно можна представити формулою:
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія. (Пояснити суть
цієї формули).
Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних прийомів і
конкретних засобів обгрунтування системи знань про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів та культури юриста (
психологічної, політичної, екологічної, етичної та ін.)
Структура — це внутрішня відносно самостійна і стійка єдність елементів,
їх відносин і цілісності об’єкта.
Структура юридичної деонтології— це сукупність нормативів і культур –
духовної, національної, правової, політичної, психологічної, етичної,
естетичної, інформаційної тощо.
МОДУЛЬ 3. Принципи, функції та джерела юридичної деонтології
3.1. Принципи юридичної деонтології
Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах.
Під правовими принципами розуміються керівні положення права, його
основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.
Відхід від принципів деонтології має негативні наслідки для юриста.
Такі принципи, як гуманність, справедливість, милосердя, співпадають в
основному з принципами професійної етики юриста. Але існують і принципи,
властиві саме деонтології. Це — нормативність, самостійність,
індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність,
непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.
Вихідним принципом є гуманність, яка передбачає поважне ставлення до
кожної конкретної людини з урахуванням її прав, особистих якостей,
індивідуальних особливостей і законних інтересів.
Особливим принципом юридичної деонтології є нормативність. Це означає,
що кожна професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не
обов’язково правові норми, це можуть бути моральні норми, особливо
власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.
Принцип самостійності полягає в тому, що юрист самостійно виробляє у
себе почуття внутрішнього імперативу службового обов’язку за велінням
серця та покликом сумління, самостійно формує свою поведінку стосовно
громадян і суспільства в цілому.
Принцип індивідуальності частково вже був визначений. Він полягає в
тому, що деонтологічна норма для кожного юриста — це його особиста
норма. Аналогічні ситуації можуть бути, але деонтологічна норма для
кожного юриста буде іншою.
Принцип неповторності полягає в тому, що в житті різні люди, навіть у
подібних ситуаціях, чинять по-різному. Недарма кажуть, що немає навіть
подібних двох крапель води.
Найбільшу цінність деонтологічні норми мають саме у нестандартній
ситуації. Тому цей принцип — принцип нестандартності, — вважається
унікальним. В нестандартних, несподіваних ситуаціях практично неможливо
застосувати шаблонний підхід. І тоді приймаються” і нестандартні
рішення, але, безумовно, в рамках закону.
Принцип моментгільності характеризується високою кмітливістю юриста.
Такий юрист безпомилково приймає обгрунтоване правильне рішення.
Принцип непередбаченості близький до принципу моментальності. Адже еі
багатьох випадках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до
яких юрист не готовий. Часом за лічені хвилини юрист повинен вирішити
складну проблему, з якою він раніше не стикався, а за цією проблемою
стоїть життя або честь людини. На такі явища розраховані деонтологічні
норми, які скеровують юриста на відповідні правомірні дії.
Принцип своєчасності полягає в тому, що юрист завжди повинен вчасно
прийняти оптимальне рішення. Навіть невелике запізнення істотно впливає
н.і ефективність роботи, на кінцевий результат.
Важливим для юридичної деонтології є принцип конкретності. В даному
випадку йдеться про конкретне рішення юриста, конкретний внутрішній
імператив службового обов’язку.
Щодо принципу практичності, то саме на практиці, а не тільки за
допомогою використання теоретичних знань, формує кожен юрист норми своєї
поведінки. Практика — це конкретні дії юриста, його дії в конкретних
випадках.
Всі розглянуті принципи об’єднує такий принцип юридичної деонтології як
законність. Який би принцип чи декілька принципів не спрацьовували,
юрист повинен діяти згідно із законом. Порушення законності юристом — це
проступок або навіть злочин.
І, врешті, слід .зазначити, що, як правило, кожен принцип діє не окремо,
а в певній сукуг ності, іноді доповнюючи один одного. В деяких правових
явищах спрацьовують практично всі принципи юридичної деонтології.
Слід звернути увагу на те, що зазначені принципи юридичної деонтології
не є вичерпними. Так, у процесі розвитку суспільства та юридичної науки
розвивається такий принцип, як демократичність тощо.
3.2. Функції юридичної деонтології
Соціальне призначення, місце та роль юридичної науки в суспільстві та
правовій системі найбільш повно і конкретизовано розкриваються через її
функції.
В результаті розгляду функцій юридичної чи будь-якої іншої науки стає
більш зрозумілим її соціальне призначення та практична цінність,
окреслюються основні напрямки впливу на державно-правову дійсність та на
процес її перетворення в ході соціальної практики.
Функції юридичної деонтології є також виявом цінності цієї науки для
формування професіоналізму юристів.
Термін “функція” з’явився у юридичній науці сто років тому для
характеристики соціальної ролі права та держави.
Як вже було зазначено, сутність юридичної деонтології становлять
духовні, моральні та правові норми в їх взаємодії, які виконують певну
специфічну роль у виникненні її своєрідних функцій. Цих функцій багато.
Тому їх можна поділити на три групи:
1. Функції, що стосуються формування внутрішнього обов’язку у юриста:
формування у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку;
вироблення у нього професійної правомірної поведінки; сприяння вибору
юристом справедливого рішення; вироблення у юриста норм спілкування;
виховання у працівників почуття юридичної та моральної відповідальності,
конкретизація правосвідомості юристів;
підвищення рівня правового почуття у працівників правоохоронних органів;
виховання у юристів поваги до права; обгрунтування індивідуального
регулювання професійних дій юристів; вироблення юридичної саморегуляції,
юридичної репутації, юридичного самоутвердження і юридичної оцінки.
2. Функції, що відображають процес формування національного права
України: утвердження національного духу українського права; забезпечення
панування права; створення необхідних передумов функціонування
української національно-правової теорії та практики.
3. Функції, які стосуються регулювання суспільних відносин У держ аві:
уміння встановити цінність права і цінність держави в суспільстві;
сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні.
Враховуючи численність функцій, зупинимося тільки на окремих з них.
Формуванні) у юриста внутрішнього імперативу службового обов’язку. Це
поняття складне і має глибинний зміст.
Внутрішній ^ператив складається одночасно з правової та моральної
поведінка фахівця та виконується під впливом його сумління та обов’язку,
який вимгігає дотримання певних норм та вимог суспільства.
Для більш то-іного з’ясування цього поняття ще раз звернемось до поняття
моралі, але до того, яке дає московський професор О.І. Титаренко. За
його визначенням, мораль постає як імперативно-оціночний спосіб
ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку^ людей з точки
зору принципового протиставлення добра і зла. І тут важливою є вказівка
на імперативність. Мораль — це завжди певна вимога, веління (лат.
ітрегаїіуиз), що його висуває перед людиною суспільна думка азо голос
власного сумління. Адже відступництво від норм моралі карається не
законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Тобто,
моральні норми — це не правила поведінки, це наші вну-рішні імперативи,
на яких базується поняття честі, совісті і гідності.
Під обов’язком розуміють те, що підлягає безумовному виконанню внаслідок
суспільних вимог або внутрішніх стимулів. Отже, обов’язок слід
розглядати як зовнішній і внутрішній імператив. Зовнішній імператив
обов’язку виробляє для конкретного юриста інша особа, держава чи різні
організації.
Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто.
Цей “закон” діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно
накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти
свої особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу
розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.
Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки
юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову спрямованість.
Внутрішній імперс.тив службового обов’язку не регулюється жодним
нормативним актом, оскільки він не підвладний чужим нормам; він
керується перш з.а все загальнолюдськими цінностями, які увібрав у себе
юрист — він чинить за велінням серця. Але, крім цього, на внутрішній
імператив впливає багато чинників: юридична та загальна соціалізація,
правові та моральні норми; певні принципи, такі як, логічність, вірність
ідеї, обов’язковість тощо.
Зовнішній імператив можна передбачити, а внутрішній — ні. Зовнішній
імператив можна виконувати, не замислюючись (за буквою закону), а
внутрішній — ні.
Внутрішній імператив (і в цьому полягає цінність юридичної деонтології)
відповідає на запитання: в ім’я чого і чому юристові потрібно діяти
належним чином?
І тут спрацьовує формула: філософія – право – почуттєва норма
-професійна дія. Але ця формула для кожного юриста спрацьовує по-різному
і перш за все в залежності від його підготовки до професійної дії і в
залежності від його особистих якостей.
В даному випадку доречним буде такий приклад. Ще в 1904 році юрист —
фахівець судової медицини, румун за національністю, Минович проводив на
собі експерименти, щоб прослідкувати відчуття, які переживає людина під
час повішення. Він установив, через скільки секунд і за яких обставин
з’являється свист у вухах, втрата зору, зміна кольору обличчя,
блокування у кров’яних судинах і втрата свідомості. І припинив свої
експерименти лише тоді, коли у нього з’явився нестерпний біль. Він у
нього продовжувався дванадцять днів. Своїми експериментами юрист хотів
зрозуміти, коли саме злочинець повісив свою жертву, і, крім цього,
встановив інші, необхідні для судової медицини факти, які в майбутньому
використовували і зараз використовують фахівці. Тож, мабуть, не кожний
фахівець на місці цього судмедексперта вчинив би так само. Почуттєва
норма Миновича полягала в тому, що він хотів встановити істину, навіть
ризикуючи своїм життям.
Вагомим внеском в юридичну деонтологію є введення функції формування
національного духу українського права.
Перш за все, під духом слід розуміти дух людини — це ідеї, віра,
сподівання, думки і творчість і, крім цього, це внутрішній вияв людини,
її моральна та інтелектуальна могутність
А дух права виявляється в законах та різних нормативних документах.
Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у відомій праці
“Феноменологія духу” зазначав, що в законах відображається національний
характер певного народу, ступінь його історичного розвитку. Так, адже
закони творять конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці,
урядовці, громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів
складається національне право. І саме від рівня правосвідомості
суспільства, всіх його складових, усвідомлення важливості верхоненства
права в усіх сферах залежить формування національного духу українського
права.
Національні особливості українського права розкривають історико-юридичні
факти. В них відображаються історичні традиції та національні звичаї,
психологічні властивості характеру нації, особливості її потреб та
інтересів, умови і можливості життя. Національний дух українського права
вбирає в себе нтелектуальний потенціал як української нації (а тут можна
назвати і “Руську правду”, і Устав Володимира Мономаха, і Устав (Статут)
Ярослава Мудрого, і більш пізній пам’ятник — Конституцію Пилипа Орлика),
так і інтелектуальний потенціал інших народів.
Але тут важливу роль відіграє і суб’єктивний фактор. Приймаючи
нормативні акти, слід враховувати виявлені помилки і прорахунки.
Розглянемо функцію — сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в
Україні.
Правопорядок — це наслідок законності, її результат. Проте досягти його
можна різними способами: можна цивілізовано, а можна жорстокістю чи
тортурами.
Цивілізація — це синонім культури, вона означає певний рівень
суспільного розвитку.
Цивілізованим правопорядок — результат досить високого рівня загальної
нормативної культури та правосвідомості усіх громадян, починаючи від
Президента, державних та громадських діячів та інших. Свою роль тут
відіграють і юристи. І мета юридичної деонтології полягає у тому, щоб
допомогти юристові вибрати такі власні норми поведінки, які орієнтують
на встановлення цивілізованого правопорядку, правового забезпечення
життєдіяльності українського народу. І ці норми, як ми вже знаємо, — це
і духовні, і моральні (навіть релігійні норми), і правові. Крім цього,
на вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання
(загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан тощо. І
чим більше таких юристів буде в нашій країні, тим, зрозуміло, ближче
буде до цивілізованого правопорядку в У країні. Адже правопорядок
знаходиться під захистом, перш за все, закону, держави в цілому і
залежить від багатьох складових. Наприклад, це:
діяльність судових органів. Виконуючи свою основну функцію — захист прав
люди-іи, суд стоїть на сторожі законності, а в разі порушення —
відновлює її;
діяльність прокуратури, завданням якої є здійснення нагляду за
дотриманням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування,
посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями;
діяльність інших правових органів, зокрема, міліції, яка охороняє
громадський порядок, веде боротьбу з правопорушеннями тощо. Інші функції
слід розглянути самостійно.
3.3. Джерела юридичної деонтології
Норми деонтології залежать від рівня соціально-економічного розвитку
країни, від суспільно-політичного ладу, способу життя, менталітету
народу, його національних і релігійних традицій. Соціальним підґрунтям
норм юридичної деонтології виступають перш за все норми природного права
— правовий звичай, моральні, етичні, а також релігійні норми.
Джерелом норм юридичної деонтології є перш за все професійна етика та
професійна культура.
3.4. Нормативні акти, документи про стандарти юридичної професії як
офіційні джерела юридичної деонтології
Існують офіційні джерела юридичної деонтології, їх можна назвати актами
про норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширються на всіх
представників професії.
Першим таким фаховим стандартом вважається професійний кодекс, прийнятий
Американською Правовою Асоціацією (АПА) у 1908 році під назвою “Канони
професійної Етики”. Положення “Канонів” стали деонтологічними
стандартами (нормативами культури юриста), що забезпечували, з одного
боку, цілісність професії, а з іншого — довіру до юридичної професії з
боку суспільства.
Сьогодні в США діють “Канони професійної етики”, нещодавно затверджені
АПА. Ці “Канони”, а також інші зарубіжні етичні кодекси юридичних
професій не вичерпуються тільки етичними нормами, хоча і мають таку
назву. Вони містять положення матеріального і процесуального права,
правила судочинства й інші норми, що належать до юридичної практики
взагалі, а також до її спеціальних питань, наприклад, взаємин адвоката і
клієнта та ін.
Етичні правила адвокатів, суддів та представників інших юридичних
професій діють у Франції, Англії, Уельсі, Шотландії, Німеччині, Ізраїлі,
Росії та в інших країнах.
Так, наприклад, для адвокатів розроблені “Етичні правила со-л/сторі’в
Великої’ Британії”, “Регламент Паризької колегії адвокатів”, “Кодекс
•здвокатської етики Нідерландів”, “Правила професійної етики російських
адвокатів”.
Для працівників системи органів внутрішніх справ в Англії діє “Положення
про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії”, у ФРН –
“Етика поліцейського ФРН”, у США – “Морально-етичний кодекс
поліцейського СІЛА”, в Росії — “Кодекс честі рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ Російської
Федерації”.
Офіційними джерелами юридичної деонтології в Україні виступають
національні деонтологічні документи про стандарти юридичної професії та
правила поведінки професійних груп юристів. В першу чергу таким джерелом
слід вважати Основи законодавства України про культуру, прийняті
Верховною Радою України 19 лютого 1992
року.
Стандартами юридичної професії виступають деонтологічні (за назвою –
етичні) правила, розроблені для фахівців-юристів. В Україні прийняті:
“Кодекс честі працівників органів внутрішніх справ”, “Етичний кодекс
працівників органів внутрішніх справ”, “Раритети” — правила адвокатської
етики, що покликані стати путівником адвоката в обранні належних
варіантів професійної поведінки, “Ос-новні засади професійної етики
юристів України”.
Крім цього, джерелами юридичної деонтології можна вважати “Загальні
правила поведінки державного службовця”, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року, “Правила етики арбітра
(члена трудового арбітражу”, затверджені наказом Національної служби
посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року тощо.
Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути,
затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, Статут
патрульно-постової служби міліції України”, затверджений наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).
У найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів різної
спеціалізації закріплені в законах і підзаконних актах.
З теорії держави і права необхідно знати: Закон — це нормативно-правовий
акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради
України) або всього народу (під час проведення референдуму), який
регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає велю та інтереси
більшості населення і має найвищу юридичну силу.
Підзаконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті
компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими
суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його
виконання.
Загальні деотологічні вимоги містяться в Законах України “Про нотаріат”,
“Про прокуратуру”, “Про державну службу”, “Про міліцію” тощо .
Певною мірою деонтологічні вимоги містяться і в такому спеціальному
документі як Кваліфікаційна характеристика юриста, про яку йтиметься у
модулі 1 (блок 1, рівень 2).
На рубежі XX і XXI ст. у світі спостерігається об’єктивна тенденція
гармонізації деонтологічних норм юристів-професіоналів, незалежно від
державної приналежності.
Зрозуміло, ш,о кожна країна має свої традиції і специфіку в діяльності
працівників юридичної служби, обумовлені національним судоустроєм,
структурою державної влади і управління, законодавством. Однак є
загальні вихідні положення, що стали загальними міжнаціональними
правилами і є міжнародними стандартами професійної діяльності юристів.
Серед них можна назвати: “Мінімальні стандартні правила Організації
Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні
неповнолітніх” (1985); “Міжнародний кодекс етики”, схвалений Міжнародною
організацією адвокатів Європейського Союзу і прийнятий у Ліоні в
листопаді 1998 року.
Основні поняття
Правові принципи, принципи юридичної деонтології, термін “функція”,
функції юридичної деонтології, джерала юридичної деонтології.
Необхідно запам’ятати
Під правовими принципами розуміються керівні положення права, його
основні засади, що виражають суть системи чи галузі права.
Принципи юридичної деонтології: гуманність, справедливість, милосердя,
нормативність; самостійність, індивідуальність, неповторність,
нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність,
практичність, конкретність.
Термін “функція” з’явився у юридичній науці сто років тому для
характеристики соціальної ролі права та держави.
Існують три групи функцій юридичної деонтології: 1) функції, що
стосуються самого юриста; 2) функції, що відображають процес формування
національного права України; 3) функції, які стосуються регулювання
суспільних е.ідносин у державі.
Джерела норм юридичної деонтології: правовий звичай, моральні норми,
етичні норми, релігійні норми, а також професійна етика та професійна
культура. Існують офіційні джерела юридичної деонтології — акт-і про
норми-стандарти, які пред’являються до юридичної професії. Положення
таких документів стають нормативними (нормативами культури юриста) і
набувають значення фахових стандартів, тобто поширюються на всіх
представників професії.
МОДУЛЬ 4. Вплив юридичної деонтології на формування
деонтологічних нормативів у майбутнього юриста
4.1. Роль навчального обов’язку у формуванні службового духу юриста
Студент повинен вже з першого курсу налаштовуватись сприймати навчальні
дисципліни у контексті філософії права, сприймати особистість юриста,
його службову діяльність із філософського погляду, що сприятиме
ґрунтовнішому засвоєнню матеріалу з інших галузей права.
Юридична деонтологія є навчальною дисципліною, з якої починається
вивчення юриспруденції. Вона охоплює широке коло питань. В центрі уваги
вивчення деонтології знаходяться основні морально-правові цінності
професії, її канони. Особливість цієї дисципліни полягає в тому, що вона
характеризує юриспруденцію крізь призму юридичної професії і діяльності
юриста як особи. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності тільки
настановами закону, він повинен керуватися ще й деонтологічними
(етичними) нормами.
Юрист повинен бути, так би мовити, енциклопедистом, тому що прийняття
юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги
моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня
відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює пере’д
суспільством.
Саме ця дисципліна допоможе першокурснику глибше усвідомити свою
майбутню професію правознавця і правозахисника, наперед знати, які
обов’язки його чекають на життєвому професійному шляху, зрозуміти, як
готувати себе до цього напрямку професійного життя, які якості
виховувати в собі відповідно до майбутньої професії, як досягти
професійної вершини, професійної майстерності, фахового статусу
висококваліфікованого спеціаліста, а в майбутньому самоутвердитися як
професіоналу, приймати справедливі рішення у кожній юридичній справі.
Адже з перших кроків складається певний службовий дух юриста, який
проявить себе значно пізніше.
Одним з основних етапів формування особи юриста є навчання у вищому
юридичному закладі. Тут студенти вперше знайомляться з обов’язками
юриста. Глибокому усвідомленню цих обов’язків передує найперший
обов’язок — навчальний. Можна також виділити і внутрішній імператив
навчального обов’язку студента.
Студентам дистанційної форми навчання, перш за все, слід працювати
самостійно. Самостійна робота є основним засобом оволодіння навчальним
матеріалом. Для цього слід наполегливо опрацьовувати запропоновані
викладачами літературу і нормативні документи. Адже дуже важливе
значення в умовах сьогодення набуває процес правового самовиховання,
тобто оволодіння правовими знаннями самостійно.
4.2. Юридична освіта і Закон України “Про освіту”
Юридична освіта є основою культурно-правового, духовного, соціального,
економічного розвитку суспільства і держави. Вона забезпечує
інтелектуальний, творчий потенціал народу, підвищує його культурний
рівень, забезпечує апарат управління, правотворчі органи, правоохоронну
систему, економіку держави кваліфікованими спеціалістами-професіоналами.
Юридична освіта — це система правових знань, поглядів, переконань,
отриманих у результаті навчання і самоосвіти особи, що формує її як
громадянина, здатного до професійно-правової діяльності. Юридична освіта
— це діяльність щодо засвоєння знань про основи держава і права,
виховання поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до
порушень законності і правопорядку.
Основним джерелом формування навчального обов’язку є Закон України “Про
освіту”.
В цьому Законі також закріплені принципи освіти, структура вищої освіти,
види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та
кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, стандарти
вищої освіти та інші положення.
Стаття 11 Закону України “Про вищу освіту” визначає, що стандарти вищої
осе!іти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготоеки,
а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладІЕ; незалежно
від їх типів, рівнів акредитації та форм
навчання.
Державні стандарти беруться за основу, а у відповідності до цієї ‘основи
кожний юридичний вуз залежно від його спеціалізації може розробляти свій
заріант кваліфікаційної характеристики спеціаліста
даного напрямку.
Але будь-яка спеціалізація повинна відповідати певним деонтоло-
гічним нормативам.
4.3. Деонтологічиїі нормативи випускника юридичного факультету
Випускник, одержуючи вищу юридичну освіту, повинен відповідати таким
деонгологічним нормативам:
– керуватися принципом верховенства права, знати і шанувати закони,
нетерпиме ставитись до будь-якого їх порушення у власній
професійній діяльності;:
– вміти орган зувати свою діяльність, самокритично оцінювати її
результати, бути переконаним у необхідності постійного професійного
самовдосконалення, вміти акумулювати і застосовувати на практиці
нову інформацію;
– бути справедливим і гуманним, шанувати моральні цінності, бути
спроможним до співпереживання і милосердя, відповідати за долю
людей;
– шанувати чужу думку, у випадку глибокої переконаності в правоті вміти
відстоювати Е.ласну думку, виявляти твердість і незалежність у
відстоюванні своїх суджень, не боятися сміливих ідей;
– бути спроможним поставити себе на місце іншої людини (клієнта)
і оцінити ситуацію з цієї позиції;
– мати громадянську зрілість, бути політичне активним і психологічно
стійким, виявляти твердість моральних та ідейних переконань,
культивувати в колективі плюралізм думок, дискусію, ініціативу;
– мати почуття обов’язку і відповідальності за доручену справу;
– бути зібраним і врівноваженим, спроможним концентрувати і швидко
переключати свою увагу.
4.4. Вироблення власних норм поведінки на початковому етапі навчання та
на перспективу
Повертаючись до навчального обов’язку, зазначимо, що якщо студент з
перших кроків буде не в повному обсязі засвоювати запропонований йому
матеріал, не буде займатися самовихованням, наполегливо працювати, він
не усвідомлюватиме своє “Я”, не зможе виробити свою лінію поведінки у
суспільстві, не буде знати, як будувати свої взаємовідносини з
майбутніми колегами по роботі, не зможе приймати правильні рішення по
справах.
Тому у виробленні власних норм поведінки та формуванні внутрішнього
імперативу службового обов ‘язку юристові, перш за все, необхідно
пізнати себе, що є великим мистецтвом. Бажаючи успіху студентам на шляху
опанування юридичної деонтології, наведемо вислови відомих мислителів
різних часів, які стануть в нагоді майбутньому юристу:
1. Розмірковування є джерелом юридичної сили.
2. Читання є джерелом юридичної мудрості.
3. Треба прагнути до широти мислення, а не до простого накопичення
знань.
4. Філософствувати можна навчитися тільки завдяки вправам і самостійному
мисленню.
5. Істина поспішає назустріч лише тому, хто її шукає.
6. Будь уважним до своїх думок — вони початок дій.
7. “До,” а не “після” мусить думати людина кмітлива.
8. Слово є образ справи.
9. Не роби поспішних висновків у найважливіших справах.
10. Не проголошуй безповоротних суджень.
11. Що є мудрість? – Знання порядку. Якщо бажаєш бути мудрим протягом
життя, все постав на своє місце.
12. Милосердя не буває надмірним.
13. Юридичне милосердя — це ключ до самоутвердження в суспільстві.
14. Не силою бери, а переконанням.
15. Коли говориш, руками не махай — це знак шаленості і безкультурності.
14. На запитання, кого можна вважати щасливим, Сократ відповідав: “Того,
у кого чесний спосіб думок і гострий розум”.
16. Намагайся стати розумним, а не багатим: багатство можна втратити,
розум — завжди з тобою.
17. Живе вільно лише той, хто знаходить радість у виконанні свого
обов’язку.
18. Усмішка є музикою душі людини.
19. Почуття гумору – це ліки майже від всіх негараздів в житті.
20. Розумна розвага — таємниця вічної молодості.
Ці вислови – скарбниця життєвої мудрості. Вони допоможуть першокурснику
– майбутньому юристу – почати формувати в собі основні деонтолоі-ічні
норми. Отже, на студента чекає великий обсяг інтелектуальної праці, але
водночас творчої й вельми цікавої.
Основні поняття
Навчальний обов’язок, юридична освіта, стандарти вищої освіти.
Необхідно запам’ятати
Навчальний обов’язок. Студентам дистанційної форми навчання, перш за
все, слід працювати самостійно. Самостійна робота є основним засобом
оволодіння навчальним матеріалом. Для цього необхідно: наполегливо
опрацьовувати запропоновані викладачами навчальні матеріали в
посібниках, додаткову літературу і нормативні документи; виробляти у
себе звичку постійно працювати у місцевих і центральних бібліотеках
України з різними джерелами, в тому числі, з електронними.
Юридична освіта — це система правових знань, поглядів, переконань,
отриманих у результаті навчання і самоосвіти особи, що формує її як
громадянина, здатного до професійно-правової діяльності. Юридична освіта
— це діяльність щодо засвоєння знань про основи держави і права,
ізиховання поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до
порушень законності і правопорядку.
Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та
професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих
навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм
навчання.
Тест-тренінг до рівня 1
1. Враховуючи той факт, що юридична деонтологія — відносно нова наукова
та навчальна дисципліна, сьогодні існують різні визначення поняття
“Юридична деонтологія”. Яке з наведених визначень найбільш повніше
розкриває це поняття?
а) Юридична деонтологія — це галузь науки, що узагальнює систему знань
про мудрість спілкування та мистецтво прийняття правильного рішення у
юридичній практиці
б) Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичні науки
та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста,
про формування цих якостей
в) Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки, яка узагальнює
систему знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих й
професійних якостей юриста, систему формування цих якостей, мистецтво
спілкування й прийняття правильного рішення в юридичній практиці.
г) Юридична деонтологія — це галузь юридичної науки і навчальна
дисципліна, що являє собою узагальнену систему знань про юридичну
практичну діяльність, про внутрішній імператив службового обов’язку
юриста, а також кодекс фахового поводження юриста, оптимальну збірку
правил, що рекомендують, дозволяють або забороняють юристу керуватися
ними у стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових
(посадових) повноважень.
2. Виберіть правильні відповіді
Предмет юридичної деонтології становлять такі елементи:
– юридична теорія;
– юридична практика;
– система моральних вимог, що складає етикет професійної діяльності
юристів;
– закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави;
– цивільно-правові правопорушення.
3. Які з названих критеріїв притаманні визначенню предмета юридичної
деонтології?
– знання щодо вимог до професійних та особистих якостей юриста;
– загальне уявлення про державу і право;
– пізнання суті внутрішнього імперативу службового обов’язку у правових
явищах;
– розкриття системи формування професійних та особистих якостей юриста,
а також встановлення видів та форм навчання щодо здійснення юридичної
діяльності;
– використань я у службовій діяльності, поряд з позитивним правом, норм
природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації.
4. Яка з названих формул найбільш повно характеризує предмет юридичної
деонтології ?
філософія — право — почуттєва норма — професійна дія;
право — юрист — норма — дія (практика).
5. Чи всі наступні методи можна вважати методами юридичної деонтології?
психологічний метод;
соціологічний метод;
статистичний метод;
системно-структурний метод;
порівняльно-гравоЕіий метод;
історико-полі’гичний метод;
спеціально-юридичний метод.
6. Як використовується порівняльно-правовий метод і в чому полягають
його особливості?
7. Чи всі з названих елементів належать до структури юридичної
деонтології?
Юридична дезнтологія:
– характеризує наЕ,чальну дисципліну в цілому у співвідношені до
відповідної юридичної науки, визначає обсяги необхідних знань, їх;
практичну значимість;
– ознайомлює функціями діяльності юристів певної спеціальності;
– ознайомлює з юридичною діяльністю та її основними формами;
– розглядає особу юриста, його особисті якості через призму окремих
напрямків професійної діяльності та особливостей юридичної професії
взагалі;
– розглядає р зні види культур як складові професійної культури юриста;
– характеризує кримінально-правові правопорушення.
8. Чи всі з названих чинників впливають на внутрішній імпе-| ратив
службового обов’язку юриста?
а) загальнолюдські цінності, які увібрав у себе юрист;
б) юридична та загальна соціалізація;
в) принципи суспільства;
| г) державний, а також професійний, юридичний, трудовий, гро-!
мадський, моральний обов’язки;
д) правові та моральні норми.
9. Який механізм дії принципів юридичної деонтології у формуванні
внутрішнього імперативу службового обов’язку?
10. Згрупуйте принципи та функції юридичної деонтології, ; виходячи із
власних міркувань.
11. Встановіть різницю між духом права і повагою до права, духовною і
моральною відповідальністю.
Додаток до рівня 1
Відповіді на запитання для самоконтролю
2.1. “Деонтологія” — як науковий термін у системі етичних знань був
вперше вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремією Бентамом
(1748-1832).
У 1834 році вийшла книга Ієремія Бентама “Деонтологія, або наука про
мораль”, яка досі не перекладена на інші мови. В цій книзі автор
відстоював своє бачення моралі та обов’язку.
Бентам вважав деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема, про
внутрішній імператив обов’язку. Право та мораль він вважав вирішальним
чинником деонтології.
2.2. Передумовою виникнення юридичної деонтології стала медична
деонтологія. Деонтологією називали професійну етику медиків.
Основоположником медичної деонтології вважається професор М.Н.Петров. Ще
на початку 50-х років він запропонував увести у практику медичної освіти
навчальну дисципліну і назвав її “Медична деонтологія”. На його думку,
деонтологія вивчає не тільки відносини “лікар-хворий”, але й систему
організації обслуговування хворого в лікарнях, поліклініках культуру
обслуговування.
У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс
“Вступ до юридичної деонтології”, метою якого була підготовка студентів
до включення їх у процес навчання та надання інформації про майбутню
професійну діяльність.
У другій половині 80-х років вперше була запроваджена навчальна
дисципліна “Деонтологія”. Її започаткував проф. В.М. Горшенєв. Як
навчальна дисципліна юридична деонтологія була запроваджена згідно з
програмою бакалаврату у 1996 році.
Юридична деонтологія як і медична деонтологія націлені на забезпечення
високоякісного, високогу манного ставлення до такої соціальної цінності
як особа.
2.3. Наука — це сума знань про навколишній світ. Метою науки як системи
знань є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності, які
становлять пердмет її вивчення. Ця мета досягається у процесі творчої д
яльності окремих науковців або їхніх колективів.
2.4. Природознавчі, технічні, суспільні.
Природознавчі вивчають природу. Технічні містять знання про різні
технічні конструкції. Суспільні науки досліджують суспільне життя.
Кожну з цих трьох великих структур можна поділити на окремі види. Так,
серед суспільних наук розрізняють історичну, економічну, юридичну та
інші.
Юридична наука, як і інші названі науки, ділиться на окремі групи наук,
кожна з яких має свій предмет, вивчає певну сторону об’єкта.
2.5. Різниця голягає в наступному:
– інформаційний зміст науки ширше, ніж зміст відповідної дисципліни,
тому що остання включає лише частину знань науки.
– зміст науки може існувати в різних точках зору вчених, зміст
навчальної дисципліни – це перевірені канонічні знання.
– наука не має конкретного адресата, на якого вона орієнтується, а
навчальна дисципліна орієнтується на категорію людей, що навчаються,
враховуючи майбутню професійну діяльність.
– наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна -окрім
знання, передбачає отримання вміння і навичок реалізації знань;
– наукові дані вміш,ені в монографіях, брошурах та інших наукових
виданнях, а з^іст дисципліни — в підручниках і лекціях.
2.6. Предмет, метод, принципи, функції. Цей набір розкриває своєрідність
і специфіку юридичної деонтології як і будь-якої іншої дисципліни.
2.7. Метод — це спосіб побудови і обґрунтування системи знань,
сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння
дійсності.
Метод юридичної деонтології — це сукупність лзгічних прийомів і
конкретних засобів обґрунтування системи знанз про теоретичне розуміння
і практичне застосування деонтологічних нормативів, тобто нормативів
психологічної, політичної, екологічної, етичної та інших культур юриста.
Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на
загальні і окремі.
В юридичній деонтології виділяють: всезагальний, загальні і спеціальні
(окремі) методи.
На відміну від предмета метод дає змогу повніше охарактеризувати природу
даної науки, виявити її відмінні ознаки і тим самим точніше визначити
межі цієї науки.
2.8. Функції через свої види і поняття найбільш повно розкривають
соціальне призначення, місце і роль юридичної науки. Функції юридичної
деонтології є виявом цінності цієї науки, а відсутність будь-якої з
функцій позбавляє науку тієї цінності, ;жу вона несе для формування
професіоналізму юриста.
2.9. Внутрішній імператив (імператив — від латинського “веління”)
службового обов’язку сформований людиною самою для себе під впливом
нормативних факторів, морально-правових норм, обставин, в які людина
потрапила. Внутрішній імператив службового обов’язку не підвладний чужим
нормам; він керується перш за все загальнолюдськими цінностями, які
увібрав у себе юрист, – він чинить за велінням серця, але, крім цього,
на внутрішній імператив впливає багато чинників:
юридична та загальна соціалізація, правові та морсільні норми; певні
принципи, такі як, логічність, вірність ідеї, обоЕі’язковість тощо.
2.10. Внутрішній імператив складається одночасно з правової та моральної
поведінки фахівця, реалізується під впливом його сумління та обов’язку,
який вимагає дотримання певних норм та вимог суспільства.
Зовнішній імператив обов’язку виробляє для конкретного юриста інша
особа, держава чи різні організації.
Внутрішній імператив є законом, виробленим юристом для себе особисто.
Цей “закон” діє залежно від ситуації. Під впливом добровільно
накладеного на себе імперативу юрист сам себе примушує діяти, виявляти
свої особисті якості (зокрема, людяність), а також демонструвати свободу
розумної волі, веління серця, поклик сумління тощо.
Внутрішній імператив для юридичної деонтології є ціннішим, оскільки це,
перш за все, конкретний обов’язок людини (за велінням душі та волі),
який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у
практичній діяльності, юрист усвідомлює свої вчинки, які мають цільову
спрямованість.
2.11. Від рівня правосвідомості суспільства, усіх його складових,
усвідомлення важливості верховенства права в усіх сферах. Закони творять
конкретні люди — члени певного суспільства — законодавці, урядовці,
громадські діячі, певною мірою — громадська думка. Із законів
складається національне право. Національні особливості українського
права розкривають історико-юридичні факти. В них відображаються
історичні традиції та національні звичаї, психологічні властивості
характеру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості
життя. Національний дух українського права вбирає в себе інтелектуальний
потенціал як української нації, так і інтелектуальний потенціал інших
народів.
2.12. Це офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило
поведінки, яке встановлюються або санкціонується державою, охороняється
нею від порушень, спрямоване на регулювання найбільш важливих суспільних
відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних
прав і обов’язків суб’єктів права.
2.13. Правовий звичай, моральні норми, етичні норми, релігійні норми, а
також професійна етика та професійна культура. Існують офіційні джерела
юридичної деонтології — акти про норми-стандарти, які пред’являються до
юридичної професії. Наприклад: “Кодекс честі працівників органів
внутрішніх справ”. Етичний кодекс працівників органів внутрішніх справ”.
Положення таких документів стають нормативними (нормативами культури
юриста) і набувають значення фахових стандартів, тобто поширюються на
всіх представників професії.
Джерелами юридичної деонтології є також службові документи, статути,
затверджені певними міністерствами і відомствами (наприклад, “Статут
патрульно-постової служби міліції України”, затверджений наказом
Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року).
І, нарешті, у найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до
юристів різної спеціалізації закріплені в законах і підзаконних актах.
2.14. Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу
державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час
проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні
відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або
вищу юридичну силу.
2.15. Підзаконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті
компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими
суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його
виконання.
2.16. Закон України “Про освіту”. В цьому Законі закріплені принципи
освіти, структура вищої освіти, види документів, які засвідчують
здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними
освітньо-кваліфікаційними рівнями, стандарти вищої освіти та інші
положення.
РІВЕНЬ 2
БЛОК 1. Юрист, громадянське суспільство і держава Тематика модулів
МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в
громадянському суспільстві та правовій державі.
МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної
діяльності .
МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності.
МОДУЛЬ 4. Правове (державне) регулювання професійної юридичної
діяльності та основні види юридичної практики.
МОДУЛЬ 1.
1. Поняття “юрист” і основні риси юридичної професії.
2. Соціальне призначення юриста.
3. Професія, юридичний фах і кваліфікація юриста.
4. Атестація юриста.
МОДУЛЬ 2.
1. Соціалізація особи у поєднанні з суспільством.
2. Соціалізація юриста та соціальна діяльність.
3. Юридична діяльність та її види.
4. Поняття юридичної справи та порядок її ведення.
5. Система юридичної діяльності.
МОДУЛЬ 3.
1. Поняття і види соціального регулювання.
2. Поняття моралі.
3. Нормативне регулювання за допомогою різних видів нормативних систем.
4. Соціальне регулювання діяльності юриста.
5. Юридична практика — її поняття та співвідношення з юридичною
діяльністю.
МОДУЛЬ 4.
1. Норми, що застосовуються в правовому регулюванні.
2. Внутрішні і зовнішні державні акти, що регулюють юридичну практичну
діяльність.
3. Кадрова політика держави
4. Основні види юридичної практики та їх характеристика.
Зміст модулів рівня 2 і рекомендована література для вивчення матеріалу
МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в
громадянському суспільстві та правовій державі
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ Поняття «юрист» та його визначення. Основні
риси юридичної професії. Фундаментальні і спеціальні знання. Соцісільне
призначення юриста. Професіонал. Професіоналізм. Юридичний фах. Професії
і фахи, затверджені в Державному реєстрі. Кваліфікація юриста. Атестація
юриста. Якості юриста як особи, що Еіизначають рівень його кваліфікації.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. /’/ Відомості Верховної
Ради України (далі ВВРУ).- 1996.- № ЗО. — С.141.
2. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ.- 2002.-№ 20. – Ст.134.
3. Закон України від 24.03.1998 року “Про державну виконавчу службу”.
4. Наказ Генеральної прокуратури України від 17.04.1996 року “Про
організацію роботи з кадрами в органах прокуратури”.
5. Перелік напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка
спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджений постановою Кабінету
Міністрів України від 24.05.1997 р. № 507.
Деонтологічні кодекси
1. Міжнародний кодекс поведінки державних чосадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірї: ОрепОос (‘995_788’)
2. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
3. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // ]ауа5сгір1: ОрепОос (‘п0001211-97’)
4. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
5. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, № 5,
вересень—жовтень, 2002 р.
Спеціальна та додаткова література
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
2. Горшенєв ВМ., Бочарова М.Л. Юридична деонтологія. — Харків:
Основа, 1993.
3. Горшенєв В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.
4. Ьіленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 10 — 43.
5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999.— С. 5—40.
6. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.— К.:
ВІРА; Дакор., 2000. – С. 301-398.
7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Харків:
Вид-во НУВС.2002. – С. 5 – 20, 58, 67, 77.
8. Годованець В., Кампо В., Тертичний В. Правова освіта громадян
України: методологічні проблеми розроблення Концепції// Право України.-
1999. – № 1.- С. 27-31.
9. Дементьев Г.Г. Процес формирования личности под влияни-ем социальной
средьі в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. М.: 2000.- 191
с.
МОДУЛЬ 2. Соціалізація юриста, юридична діяльність та система юридичної
діяльності
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Поняття соціалізації. Соціалізація особи. Професійна соціалізація.
Соціальна діяльність і її поняття. Професія юриста як своєрідний вид
соціальної діяльності. Поняття юридичної діяльності. Зміст юридичної
діяльності. Діяльність римських юристів і її види. Сучасна юридична
діяльність і її види. Класифікація видів юридичної діяльності. Система
юридичної діяльності і її складові елементи: суб’єкт, об’єкт, засоби,
форми, методи. Поняття і характеристика суб’єктів юридичної діяльності.
Поняття і характеристика об’єктів юридичної діяльності. Поняття і
характеристика засобів юридичної діяльності. Форми здійснення юридичної
діяльності. Методи здійснення юридичної діяльності. Функції юридичної
діяльності і їх види. Загально-соціальні і спеціально-юридичні функції
юридичної діяльності.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 р./ /
Действующее международное право. Т.1. – М. 1396. С. 7-33.
2. Статут Ради Європи від 5 травня 1945 р. // Действующее международное
право. Т.1.- М. 1996.— С. 707-717.
3. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е,ід 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.
4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права./ Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 і рудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.
5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К.,1989.—С. 15-27.
6. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., № 3 (2503). С. 6-8.
7. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.
8. Конституція України від 28 червня 1996р. //ВВРУ-1996.-№ ЗО.- Ст. 141.
9. Закон України від 06 березня. 1996 р. № 100/96-ВР «Про
освіту»//ВВРУ.-2002.- № 20.-Ст.134.
10. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про Службу Безпеки»//
ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.
11. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»//
ВВРУ. – 1991. – № 53. – Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.
12. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.-1993.- № 8.- Ст. 56.
13. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»//
ВВРУ.- 2002.- № 16. – Ст.114.
Деонтологічні кодекси
1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // іауазсгірі: ОрепОос
(‘994_343’).
2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).
3. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.
4. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
5. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. //”Вісник Верховного Суду України”, №5,
вересень—жовтень, 2002 р.
Спеціальна та додаткова література
1. Философский знциклопедический словарь. М.,1996. — 560 с.
2. Коментар до Конституції України / Друге видання. — К., 1998. — 412 с.
3. Права людини в Україні. / Щорічник. — Український центр прав людини,
1998, 1999, 2000.
4. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
5. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 80 с.
6. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330 с.
7. Клименко Н.И. Криминалистические знання в структуро про-фессиональной
подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.
8. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз
зарубежньїх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.
9. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 14 – 18.
10. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999. — С. 175—200.
11. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 5—20.
12. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;
Дакор., 2000.- С. 324-367.
13. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС.2002. – С. 292 – 325
14. Подопригора А.А. Основи римского і-ражданского права. — К.: Вентури,
1994.- 288 с.
^.Васильєв В.Л. Юридическая психология. — М.: Юридическая литература,
1991.— 464 с.
16. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. — Львів,
1999.- 126 с.
17. Михайлова Л.И. Социология культуру / Учебное пособие. -М., 1999.-С.
157-167.
18. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ.:
Либідь, 1996.
19. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. — К.: Либідь,
1996.- С. 29-44; 84-90; 132-148.
20. Дементьев Г.Г. Процес формирования личиости под влияни-ем социальной
средьі в современньїх условиях: Дис… канд. социол. н. – М., 2000. –
191 с.
21. Савченко С.В. Социализация студенческой молодежи в условиях
регионального образовательного пространства.— Луганск: Альма-матер,
2003.- С. 335-375.
МОДУЛЬ 3. Соціальне регулювання юридичної практичної діяльності
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Поняття, загальна характеристика та види соціального регулювання. Мета
соціального регулювання. Нормативне та індивідуальне регулювання
суспільних відносин. Нормативне регулювання за допомогою різних видів
нормативних систем.
Поняття та структурна характеристика моралі. Моральна діяльність,
моральні відносини та моральна свідомість. Роль моральних принципів у
процесі регулювання юридичної діяльності та їх загальна характеристика.
Співвідношення та взаємодія вимог моралі та правових приписів, що
регулюють відносини в сфері юридичної діяльності.
Соціальне регулювання діяльності юриста. Використання правових та
неправових засобів регулювання суспільних відносин у сфері юридичної
діяльності. Поняття юридичної практики. Співвідношення юридичної
практики з юридичною діяльністю.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Загальна декларація прав людини /Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н від 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.
2. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 10 січня 2001 р., N З (2503).- С.
6-8.
3. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.
4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.- К., 1989. – С. 97-112.
5. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВРУ – 1996. -№ ЗО.- Ст.
141.
6. Закон України від 23 квітня 1991 р. № 988-12 «Про свободу совісті та
релігійні організації» // ВВРУ. — 1991.— № 25.— Ст. 283.
7. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ.- 2002. – № 20.- Ст.134.
Деонтологічні кодекси
1. Канони професійної етики /Американська Правова Асоціація.- 1908,
1998.
2. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // ]ауа5сгірт: ОрепОос
(‘994_343’).
3. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).
4. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
5. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року.// іауазсгірї: ОрепОос (‘п0001211-97’).
6. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.
7. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жов”ня 2000 року.
8. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді судів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
9. Кодекс професійної етики аудиторів банківсзких установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50//
іауазсгірї: ОрепОос (‘у0050500-03’).
Спеціальна та додаткова література
1. Златоструй “Древняя Русь” – Х-ХІ вв. – М.: 1990. – С. 113.
2. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
3. Прохоров Г.М. Памятники переводной й русской литературьі ХІУ-ХУ
веков.- Л., 1987.
4. Горшенев В.М., Бенєдик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1938. – 80 с.
5. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.
6. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.:
МАУП,1998.—С. 23-28.
7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. — К.: “Атика”, 1999.- С. 54-72;
134-143; 200-216.
8. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999. – С. 142 – 154.
9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 87-112.
10. Фуллер, Лон Л. Мораль права.— Пер. с аі-гл.- К.: Сфера.-1999-232 с.
11. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом
регулировании. — Львов, 1988. — 106 с.
12. Гаман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998.—
424 с.
^.Васильєв В.Л. Юридическая психология.— М.: Юридическая литература,
1991.— 464 с.
14. Нес/мко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста,— Львів,
1999.- 126 с.
15. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — Київ:
Либідь, 1996.
16. Шкода В. В. Вступ до правової філософії,— Харків: Фоліо, 1997.- С.
165-201.
17. Малахов В.М. Етика. Курс лекцій: Навчальний посібник. — К.:
«Либідь, 1996. – С. 35-88.
18. Саханова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической зк-спертизе в
гражданском процессе). — М.: Знание, 1990.
19. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ / Автореферат. — К., 1997.
МОДУЛЬ 4. Правове (державне) регулювання професійної
юридичної діяльності та основні види юридичної практики.
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Застосування норм права. Дозволяючі, забороняючі, зобов’язуючі та
рекомендаційні норми. Внутрішні державні правові акти. Сфери юридичної
діяльності, на які поширюються внутрішні державні правові акти.
Міжнародні правові акти і сфери юридичної діяльності, на які вони
поширюються. Поєднання національного законодавства з правом інших держав
та міжнародних договорів і угод.
Основні види юридичної практики: практика суду загальної юрисдикції;
практика господарського суду; оперативно-розшукова практика; слідча
практика; практика прокурорського нагляду; адвокатська практика;
нотаріальна практика; практика юрдичної служби; практика державної
виконавчої служби; Інтерпол як міжнародна професійна організація
кримінальної поліції. Співвідношення юридичної практики із соціальною
діяльністю. Роль юридичних наукових знань у сфері здійснення юридичної
практики.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Загальна декларація прав людини/Прийнята і проголошена резолюцією
217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е.ід 10 грудня 1948 р. // Права
людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К.,
1989.- С.9-14.
2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прийнятий і
відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А
(XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований
Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні
міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16
грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.— К., 1989.- С. 15-27.
4. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4
листопада 1950 р. “Голос України”, 1(1 січня 2001 р., № З (2503).- С.
6-8.
5. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.
6. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.- К., 1989.- С. 97-112.
7. Конституція України від 28 червня 1996 р.// ВВРУ-1996.-№ ЗО.- Ст.
141.
8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, № 435-ІУ.
9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.
10. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від
10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971.-№ 50.- Ст. 375.
11. Кримінальний кодекс України від 05..04.2С01 р. № 2341-111.
12. Кримінально-процесуальний кодекс від 28.12.1960 р. №1001-5,
прийнятий Верховною Радою УРСР.
13. Кодекс України від 07.12.84, № 8073-Х “Про адміністративні
правопорушення”.
14. Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-4.
15. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. N
1798-ХІІ
16. Закон України від 22.12.1993 № 3767-12 “Про міжнародні договори
України. // Відомості Верховної Ради (ВВРУ), 1994.— № 10.- Ст.45.
17. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»
// ВВРУ.- 1996.- № 49.- Ст.272.
18. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про службу Безпеки»
// ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.
19. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»
// ВВРУ. – 1991.- № 53.- Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.
20. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.- 1993 № 8.- Ст. 56.
21. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»//
ВВРУ.- 2002.- №16.- Ст.114.
22. Положення “Про Міністерство юстиції України”, затверджене Указом
Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник
України № 2, ст. 14 від 29.01.1998.
23. Положення “Про Міністерство внутрішніх справ України”, затверджене
Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р. // Офіційний вісник
України 0, № 42, ст. 1774 від 03.11.2000.
Деонтологічні кодекси
1. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
2. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // іауазегрт: ОрепОос (‘усО01378-97’).
3. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року.// іауазсгірС ОрепОос (‘п0001211-97’).
4. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73// іауазсгірт: ОрепОос (‘у0073230-98’)
5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.
6. Загальні правила поведінки державного сл’/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5,
вересень—жовтень, 2002 р.
8. Концепція запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затвердженя рішенням Державної комісії з фондового ринку і цінних
паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // Іауазсгірт: ОрепОос
(‘уг021312-03’).
9. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//іауа5сгір1: ОрепОос (‘у0050500-03’).
Спеціальна та додаткова література
1. Коментар до Конституції України / Друге видання. — К., 1998 — 412 с.
2. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие.- К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.
3. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введе-ниє в
специальность: Учебное пособие.— М.: Изд-во ІіЕК, 1997.— 330 с.
4. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста.— Львів, 1997.— 9(> с.
5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.: МАУП,
1998.- С. 23-28.
6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 199!).— С. 54-72; 134-143; 200-216.
7. Сливка С.С. Правнича деонтологія./ Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999.- С. 142-154.
8. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;
Дакор., 2000.- 506 с.
9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- С. 56-112.
10. Шмелева Г.Г. Конкретизация юридических норм в правовом
регулировании.— Львов, 1988.— 106 с.
П.Таман Алан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів./ Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998. — 424 с.
12. Правила профессиональной адвокатской зтики// Российская
юстиция.- 1999.- № 3.- с. 47-49.
13. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста.— Львів,
1999.- 126 с.
14. Саханова Т.В. Зачем суду психолог? (О психологической зк-спертизе в
гражданском процессе). — М.: Знание, 1990.
15. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ./ Автореферат. — К., 1997.
Курсові завдання до модулів до рівня 2
1. Складіть термінологічний словник (словник повинен містити терміни з
матеріалу модулів, а також із запропонованих джерел рівня 2).
2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до рівня
2).
2.1. Яка людина вважається професіоналом?
2.2. Що таке юридичний фах і які види юридичних фахів ви знаєте?
2.3. З чого починається розуміння норм поведінки?
2.4. Дайте визначення поняттю “соціалізація юриста”.
2.5. Якій зміст вкладається в поняття “соціальна діяльність” і який — в
поняття “юридична діяльність”?
2.6. Що таке юридична справа?
2.7. Які складові елементи має система юридичної діяльності ?
2.8. Які об’єкти юридичної діяльності ви можете назвати?
2.9. Назвіть методи здійснення юридичної діяльності.
2.10. В чому полягає суть соціального регулювання, його мета і які види
соціального регулювання ви знаєте ?
2.11. Дайте визначення поняттю'”правова політика держави”
2.12. Охарактеризуйте кадрову політику держави у сфері юридичної
практики.
2.13. Назвіть види юридичної практики.
2.14. Чим відрізняється юридична діяльність від юридичної практики?
2.15. Чим відрізняється практика суду загальної юрисдикції від практики
господарського суду?
3. Теми контрольної роботи
3.1. Юридична професія та її основні риси.
3.2. Соціалізація юриста та соціальна діяльністз.
3.3. Юридична діяльність та її сфери.
3.4. Соціальне регулювання юридичної діяльності.
3.5. Основні види юридичної практики та їх характеристика.
3.6. Відмінності юридичної практики від юридичної діяльності.
4. Питання для підготовки до заліку.
4.1. Загальна характеристика юридичної професії.
4.2. Атестація юриста.
4.3. Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфікації.
4.4. Соціалізація юриста та соціальна діяльністз.
4.5. Поняття юридичної діяльності.
4.6. Юридична діяльність як різновид соціальної діяльності.
4.7. Діяльність римських юристів і її види.
4.8. Зміст юридичної діяльності.
4.9. Види юридичної діяльності.
4.10. Система юридичної діяльності.
4.11. Суб’єкти юридичної діяльності
4.12. Об’єкти юридичної діяльності.
4.13. Засоби юридичної діяльності.
4.14. Сфери юридичної діяльності та їх характеристика.
4.15. Поняття юридичної справи.
4.16. Соціальне регулювання юридичної діяльності.
4.17. Поняття та структурна характеристика моралі.
4.18. Моральна діяльність, моральні відносини та моральна свідомість.
4.19. Місце моралі серед інших соціальних норм.
4.20. Роль моральних принципів у процесі регулювання юридичної
діяльності та їх загальна характеристика.
4.21. Місце моралі серед інших соціальних норм.
4.22. Правова політика держави.
4.23. Застосування норм права за різними сферами юридичної діяльності.
4.24. Поняття “юридична практика” та відміннос”і юридичної практики від
юридичної діяльності.
4.25. Основні види юридичної практики та їх характеристика.
Матеріали для вивчення модулів рівня 2
МОДУЛЬ 1. Юридична професія і соціальне призначення
юриста в громадянському суспільстві та правовій державі
1.1. Поняття “юрист” і основні риси юридичної професії
Професія юриста — одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому
суспільстві функції правового регулювання здійснювали досвідчені та
найбільш авторитетні старійшини, жерці, “волхви”, служителі релігійного
культу, пізніше — духовенство (єпископи, священики).
Слово “юрист” грецького походження, а в літературній українській мові
існує ще й слово “правник”. Так чи інакше, ці поняття характеризують
особу юриста як фахівця-правознавця.
Юристом має бути тільки та людина, яка відчуває власне покликання до
цього нелегкого роду діяльності, адже тут на терези кладуться людські
долі. Юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до
роботи з людьми, тому що до нього звертаються громадяни зазвичай в
екстремальних ситуаціях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на
те, чи вірить юрист людині, чи ні, він зобов’язаний їй допомогти.
Але для того, щоб виконати своє професійне завдання повністю, потрібно
знати не лише формально визначену суть (закони), але й мати моральні
принципи діяльності. Ніякий закон не може врегулювати відносини між
людьми, будучи закріпленим на папері. Лише втілений у конкретну життєву
ситуацію закон виявляє своє призначення. Тож професія “юрист” спрямована
на те, щоб закони діяли, виправдовуючи невинних та караючи порушників.
Кожна нова справа вимагає спілкування, а як відомо — скільки людей,
стільки й характерів. Тому юрист повинен бути психологом. Зважаючи на
особу співрозмовника, юрист має знайти до нього підхід і найголовніше —
допомогти.
Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові
знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при
розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів
громадян.
Фундаментальні — це глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх
закономірностей розвитку та функціонування держави і права. Вони
складаються з глибоких і твердих знань усіх важливих юридичних понять і
категорій.
Спеціальні— це конкретні юридичні знання, які використовуються для
потреб того чи іншого виду юридичної діяльності. Наприклад, слідча чи
прокурорська діяльність.
Ґрунтовна підготовка юристів започаткована у Римі. Римське право має
величезний авторитет. Не менший авторитет має професіоналізм римських
юристів. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а
його рецепція (визнання) знаходить поширення у деяких державах.
1.2. Соціальне призначення юриста
Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у
всьому цивілізованому світі. Сьогодні гостро постає питання про якість
юридичної освіти, спеціалізацію юристів, професійний відбір абітурієнтів
у юридичні вузи, тому що жоден значний захід, вчинок приватної особи,
державного органу або його посадової особи, що знаходяться поза рамками
побутових стосунків, не може обійтися без експертизи або консультації з
боку юриста чи адвоката.
У “Програмі правової освіти населення”, затвердженої Постановою Кабінету
Міністрів України від 29.05.1995 р., зокрема, підкреслюється, що правова
освіта є обов’язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх,
вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і
перепідготовки кадрів. У новій Концепції правової освіти громадян
України (2001 р.) накреслені шляхи підвищення рівня правової культури
населення і якості підготовки спеціалістів.
З розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведінки
громадян і розширенням кола цінностей, ш,о охороняються, відбулися зміни
як у праці юриста, так і у змісті його професійної роботи.
Професійна юридична робота покликана забезпечити сформовану соціальну
структуру: пенсійне забезпечення, засоби масової інформації, сільське
господарство, сферу боротьби зі злочиністю, територіальне обслуговування
населення тощо. Ринок праці (промисловість, банки, управління, торгівля,
партії та інші громадські об’єднання) мають реальну потребу в юристах.
Громадяни потребують допомоги юристів в реєстрації і перереєстрації угод
з нерухомістю, одержанні різного роду дозволів, захисту прав особи від
свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб і т. ін.
Професійна юридична робота необхідна також у дослідженні проблематики
цінних паперів, злитті юридичних осіб, що є відносно новим видом
діяльності в Україні.
За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, в
оспорюванні адміністративних рішень, виник попит на охоронні та
детективні послуги тощо.
У зв’язку з появою юридичних фірм, що ведуть зовнішньоторговельні
операції, виникла потреба в правовому забезпеченні висновків
зовнішньоторговельних договорів, оформленні дозволів на ввіз і вивіз
товарів, врахуванні зарубіжного законодавства при оформленні документів,
маркуванні товарів, що продаються, сплаті митних
зборів тощо.
Одним словом, зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних
відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою. Поняття
юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну
роботу юрист виконує, воно дозволяє охарактеризувати всі важливі риси
юридичної професії.
1.3. Професія, юридичний фах і кваліфікація юриста Професія юриста — це
широка галузь трудової діяльності, що
потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання
певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Основні риси юридичної
професії:
1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована, насамперед,
на забезпечення прав і свобод людини.
2. Це соціальне значима професія, тому що вона пов’язана з державою і
правом, важливими соціальними явищами.
3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоплювати всі
сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом
заплутані юридичні проблеми.
4. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням
нестандартних юридичних ситуацій, при цьому “творчість” завжди обмежена
рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для
розв’язання юридичних проблем.
5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на
конкретні юридичні факти при точному додержанні законодавства для
отримання конкретного результату.
6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них
неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виникають в
діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.
7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею людей,
і помилок тут не повинно бути.
Префесія юриста має свої специфічні особливості, що пред’являє високі
вимоги до ділових і моральних якостей працівника цієї сфери, \
зобов’язує його знати право, інші соціальні норми, які регулюють |
службову діяльність юриста. Правознавець покликаний здійснювати ‘
благородну функцію захисту прав людини, його гідності і честі, інтересів
держави, виховувати у громадян повагу до закону. Він – знавець права і
правового життя суспільства, відданий своїй справі, морально стійка
людина. Чесність, непідкупність, принциповість, громадянська мужність,
справедливість — невід’ємні його якості.
Невід’ємною властивістю юридичної діяльності і юридичної практики
(поняття юридичної діяльності і юридичної практики будуть розкриті в
модулях 2 і 3 цього блоку) є професіоналізм.
Професіоналізм закріплюється у відповідних юрмативно-право-вих актах і є
основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів
конкретної спеціалізації (наприклад. Закон України від 24.03.1998 року
“Про державну виконавчу службу”; наказ Генеральної прокуратури України
від 17.04.1996 року “Про організацію роботи з кадрами в органах
прокуратури”). Діяти професійно означає:
1) працювати за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому
порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе
завдань;
2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), основану на фаховій
освіті;
3) керуватися морально-правовим обов’язком {а не розуміннями користі або
вигоди); дотримуватися нормативів правової психології, економічної,
екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що
пред’являються до процесу діяльності і її результатів;
4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) об’єднанням
спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому числі партійного)
втручання;
5) гарантувати здійснення роботи — забезпечувати безперервність
Діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або
запитів;
6) одержувати належну оплату за свою квалі4’іковану працю.
Професія, як правило, містить в собі ряд фахів.
Юридичний фах— це вузька сфера професійно-трудової діяльпості юриста з
чітко визначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань,
умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і
діяльності.
У Державному реєстрі нараховуються тисячі професій і фахів, що постійно
поновлюються або змінюються (Для більшого уявлення можна ознайомитися з
“Переліком напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка
спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями”, затвердженим Постановою Кабінету
Міністрів України від 24.05.1997 р. Мв 507).
Окремі фахи юридичної професії:
– слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки,
податкової міліції;
– військовий прокурор армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та ін.;
– суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, конституційного
суду та ін.;
– інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільничний
інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по справах
неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим складом та ін.
Повертаючись до особи юриста, слід ще раз підкреслити, що робота юриста
повинна здійснюватися кваліфіковано і на професійній основі.
Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спеціальних
правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання
професійних обов’язків.
Для окремих фахів (наприклад, оперуповноваженого карного розшуку,
слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність:
відповідність цим фахам можливостей, фізичних і психічних властивостей
людини.
1.4. Атестація юриста
В України юристи підлягають кваліфікаційній атестації. Атестація юриста
— це процес визначення кваліфікації, оцінка росту і якості знань,
характеристика професіоналізму.
Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії. У 1982 році
Міністерством вищої освіти СРСР була затверджена Кваліфікаційна
характеристика юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь
юриста.
Мета кваліфікаційної атестації — поліпшення якісного складу працівників
юридичної сфери.
Завдання кваліфікаційної атестації юриста-спеціаліста:
1) визначення рівня професійної кваліфікації;
2) визначення відповідності юриста займаній посаді.
В атестаційному документі повинні міститися такі характеристики:
1) оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, яка
атестується;
2) оцінка ставлення особи до колег по роботі;
3) оцінка колегами внеску особи, яка атестується, у професійну
діяльність колективу й у створення сприятливого клімату в ньому;
4) самооцінка особи, яка атестується.
Основні поняття
Юрист, юридичний фах, кваліфікація юриста, с.тестація юриста.
Необхідно запам’ятати
Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові
знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при
розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів
громадян.
Юридичний фах — це вузька сфера професійно-трудової діяль-| ності юриста
з чітко позначеними повноваженнями, що потребує кон-| кретних правових
знань, умінь і навичок, необхідного рівня професій-I но-правового
мислення і діяльності.
Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спец-•
іальних правових знань, умінь і практичних навичоR?6DrE(G GVH?H?Ioeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeo
eoeoe
$.a2a8aуа5сгірі: ОрепОос
(‘994_343’).
2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘955_788’).
3. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
4. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
5. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//]ауа5сгірт: ОрепОос (‘у0050500-03′).
Спеціальна та додаткова література
1. Аристотель. Большая зтика // Аристотель. Соч. в 4 т. — Т.4. – М.:
Мьісль, 1983. -С. 295-374.
2. Аристотель. Политика //Там же. — С. 375-644.
3. Платан. Законьї //Платон. Соч. в 3-х т. Т.З. — М.: Мьісль, 1972. – С.
83- 478.
4. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мьісль, 1990. – С. 402-403.
5. Вебер М. Избранньїе произведения. – М.: Прогресе, 1990.
6. Кант Й. Метафизика нравов // Сочинение: В 6 т.- М., 1965. -Т. 4. – Ч.
II. -С. 233.
7. Кант Й. Идея всеобщей истори во всемирно-гражданском плане //
Сочинение: В 6 т. — М., 1965. — Т. 6. — 139 с.
8. Нерсесянс В.С. Право й закон. Из истории правовьіх учений. — М.,
1983.
9. Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М., 1988.- С.
80-87.
^^.Ашин Г.К. Современньїе теории злитьі. — М.: Международньїе отношения,
1985. — 256 с.
11. Шульженко Ф.П. Держава і право у суспільно-політичній думці України:
основні етапи розвитку. — К., 1995.— С. 24-31.
12. Философский знциклопедический словарь.— М., 1996. — 560 с.
13. Коментар до Конституції України/Друге видання. — К., 1998 — 412 с.
14. Права людини в Україні./ Щорічник. — Український центр прав людини,
2002.
^5.Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
16. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие.- К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988.- 80 с.
17. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгурський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.
18. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.— К.: “Атика”, 1999. — С. 30-42.
19. Сливка С.С. Правнича деонтологія./Підручник для вищих навчальних
закладів.- К.: “Атика”, 1999. – С. 124-132.
20. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА;
Дакор., 2000. – 506 с.
21. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002.- 336 с.
22. ТаманАлан. Право Європейського Союзу: Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998.— 424 с.
23. Нес/мко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста.— Львів, 1999.
– 126 с.
24. Сучасна зарубіжна соціальна філософі я. Хрестоматія. — Київ.:
Либідь,1996.
25. Михайлова Л.И. Социология культурьі /Учебное пособие. Москва, 1999.
– С 68-85; 157-227.
26. Лекції з історії світової та вітчизняної куліітури: навч. вид./
Загальна редакція Яртися А.В., Шендрика С„М., Черепанової С.О. -Львів.:
Світ, 1994. – 496 с.
27. Горський В.С. Історія української філософії. / Курс лекцій. -К.:
Наукова думка, 1996.
28. Жоль К.К. Философия й социология права: Учебное посо-бие.-К.:
Юринком Интер, 2000.- 480 с.
Курсові завдання до модулів блоку 2 рівня З
1. Складіть термінологічний словник (Словник повинен містити терміни з
матеріалу модулів, а також із запрогонованих джерел блоку 2 рівня 3 ).
2. Питання для самоконтролю (відповідь перевірте за додатком до модулів
блоку 2 рівня 3).
2.1. В чому полягає невід’ємність моральної культури юриста від
професійної?
2.2.Чому вищі моральні норми безальтернативні?
2.3. Як ви розумієте поняття «деформована моральність»?
2.4. В яких міднародних актах закріплений інститут прав людини?
2.5. В чому полягає зв’язок професійно-правової культури юриста і
правової культури суспільства?
3. Теми контрольної роботи
3.1. Моральна культура юриста.
3.2. Правова культура юриста.
4. Питання для підготовки до заліку.
4.1. Поняття та роль моральної культури в житгі суспільства.
4.2. Структурна характеристика (рівні) моральної культури.
4.3. Деонтологічні проблеми обов’язку людини.
4.5. Моральна культура як елемент професійної культури юриста.
4.6. Вплив релігії і здобутків духовності на формування правової
культури.
4.7.Компоненти правової культури юриста.
4.8. Принципи правової культури юриста.
4.9. Функції правової культури юриста.
4.10. Праця Гегеля «Феноменологія духу».
4.11. Вплив національного характеру (духу) народу на сучасні
закони.
4.12. Правова культура — складова професійної культури юриста.
Матеріали для вивчення модулів блоку 2 рівня З
МОДУЛЬ 1. Моральна культура юриста.
1.1. Моральна свідомість і її рівні
Важливе місце в особистій культурі юриста займає моральна культура.
Моральна культура, як уже було зазначено, має органічний взаємозв’язок з
духовною, інтелектуальною і внутрішньою культурами. Вона є невід’ємним
компонентом професійної культури юриста. Це пояснюються характером та
сферою діяльності юриста, який повинен керуватися поряд з юридичними і
моральними нормами.
Вже неодноразово підкреслювалося, що не кожна юридична норма збігається
з відповідною моральною нормою.
Моральні норми утверджують та підтримують певні соціальні цінності,
орієнтують особу шляхом повелінь і заборон на їх практичне здійснення
соціально-санкціонованим способом.
Моральні норми можна поділити на абсолютні (вищі, теоретичні, ідеальні)
й відносні (елементарні, практично-дійові).
Вищи моральні норми повинні бути безальтернативними, тому що вони
випливають із законів Всесвіту, законів природи.
Життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома
видами моральності — вищою моральністю, фактичною моральністю,
деформованою моральністю.
Щодо вияву “деформованої моральності”, то це трапляється тоді, коли
«спрацьовує» мораль і «мовчить» моральність (і навпаки): особа в думках
таїть у собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива
моральність; особа в думках і на ділі не живе за вищими моральними
законами, виявляючи аморальність.
Альтернатива вибору поведінки залежить від свідомості особи.
Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів
особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов’язану з
вимогами моральних норм.
В моральній свідомості особи, незалежно від професійної спрямованості
(політик, юрист, економіст), можна виділити, як ми вже знаємо,
теоретичний (раціональний) та психологічний (почуттєвий) рівні.
Змістом теоретичного рівня виступають знання, погляди, ідеали, принципи
та норми моралі. Цей рівень моральної свідомості формується досить довго
— протягом усього житгя особи і є стійким та визначальним для будь-якої
сфери соціальної діяльності.
Психологічний рівень складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій,
антипатій, оціночних критеріїв.
На відміну від моральних знань, моральні почуття більш динамічні,
безпосередньо відображають процеси реального жі-ття та здійснюють
суттєвий вплив на діяльність людини в цілому та на окремі її вчинки.
Людина з добре розвинутою почуттєвою системою зиявляється більш
продуктивною в системі соціальних зв’язків, відкритою, сприятливою до
оточення, що дуже бажано для представників юридичної професії.
Отже, можна зробити висновок, що ступінь моральності у кожної людини є
різною і залежить не стільки від інтелек’-у, скільки від бажання, волі,
розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізовує
відповідні моральні норми. І при цьому важливим є питання якості
засвоєння і використання цих норм у щоденному житті. Особливо це
стосується суб’єкта права, для якого правова діяльність — службовий
обов’язок. Одним словом, юрист повинен володіти високою моральною
культурою як загальнолюдською цінністю.
До системи моральних цінностей відносять сукупність стійких знань про
добро, зло, справедливість, несправедливість, про наявність певних норм
та принципів моралі, переконаність у необхідності виконання цих правил,
морально-чуттєве ставлення до випадків порушення цих правил, готовність
стати на захист основних моральних ідеалів та особистими діями втілювати
їх у практику життя.
Моральна свідомість є базовим компонентом моральної культури. Моральна
культура — це один з аспектів загальної культури особи, що
характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом
усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі,
мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої
свідомої діяльності.
1.2. Моральні якості юриста
Особа, яка не вміє стримувати своїх почуттів, раціонально мислити в
критичних ситуаціях, припускає здійснення негативних вчинків. Низький
рівень чуттєвого розвитку особи — причина цілого ряду життєвих
негараздів, а іноді і трагедій.
Високим вимогам моральної культури особливо повинні відповідати
керівники підрозділів, посадові особи юридичних установ, що безумовно
сприяє створенню в колективі обстановки доброзичливості,
взаєморозуміння, комфортності, додає керівникові авторитету, сприяє
ефективності та стабільності роботи всього колективу.
Високий рівень моральної та професійної культури в цілому є необхідним
фактором якісного вирішення поставлених перед юристом завдань.
Виділимо найбільш вагомі моральні якості юриста:
– якості, в яких виявляються ставлення особи до Батьківщини, свого
народу, його культури, мови, історії розвитку;
– розвинуте почуття обов’язку, особистої відповідальності за справу;
– особисті моральні якості: чесність, правдивість, почуття власної
гідності; скромність у спілкуванні;
– моральні якості, які виявляються в екстремальних ситуаціях:
сміливість, мужність, дисциплінованість, готовність до самопожертви
тощо;
– якості, що характеризують культуру спілкування співробітників
під час служби та побуту.
Підсумовуючи зазначене, слід зауважити, що моральна культура юриста
повинна відповідати переліченим якостям у трьох позиціях. власне, в
самій особі юриста, у службовій діяльності і при прийнятті рішення.
Основні поняття
Моральна свідомість, моральна культура .
Необхідно запам’ятати
Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів
особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов’язана з
вимогами моральних норм.
Моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, що
характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом
усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі,
мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої
свідомої діяльності.
МОДУЛЬ 2. Правова культура юриста
2.1. Правова культура і Її види
Норми моралі стають ефективними тоді, коли вени діють спільно з правом у
взаємному нормативному і психологічному погодженні. В широкому розумінні
право є моральним явищем, тому, як правило, всі норми права повинні
прийматися з урахуванням моралі, справедливості.
Правова культура — це невід’ємна частина загальної культури людства.
Формування правової культури — це’ невідокремлений процес від розвитку
інших видів культури — моральної естетичної, політичної. Це комплексна
проблема.
Сьогодні існують численні визначення правової культури. Серед них багато
філософських визначень. Спочатку розглянемо загальне визначення, яке
може стати основою для формулювання конкретного поняття культури —
світової, європейської, національної, індив дуальної тощо.
Правова культура — це система правових цінностей (форм, норм, принципів
та інститутів), уявлень і установок, що відповідають досягнутому рівню
правового розвитку людства, суспільства і особи.
Отже, можна говорити про правову культуру світового (або європейського)
співтовариства і правову культуру конкретного суспільства (національну
правову культуру). Але систему правових цінностей, (форм, норм,
принципів та інститутів), накопичених людством, і систему правових
цінностей, накопичених конкретним наоодом, не можна ототожнювати. Однак,
їх не можна і розривати, оскільки вони збагачують одна одну,
конкретизують, доповнюють.
Показником прогресу світової цивілізації є інститут прав людини,
закріплений в міжнародних актах. “Декларації прав людини”, “Декларації
про економічні соціальні та культурні права люди” та в багатьох інших. І
хоча кожна національна правова культура здатна власними правовими
цінностями збагачувати світовий культурно-правовий простір, однак вона
зазнає вплив правової культури як людства в цілому, так і окремої
держави. Тобто у світі постійно відбуває гься процес взаємовпливу
правових культур різних народів.
Сьогодні стало модним говорити про глобалізацію1 правової культури як
провідну тенденцію світу. Однак, не можна забувати культурно-правові
цінності, успадковані від минулого своєї краГни, свого народу.
У розвиток правової культури суспільства найбільший вклад вносять
юристи. В свою чергу, професійно-правова культура юриста спирається на
правову культуру суспільства, “виходить” з неї.
Врахування національних особливостей правового розвитку тієї чи іншої
країни — традиційний підхід, що завжди буде в інструментарії юриста,
поки будуть існувати розходження не тільки між народами світу, але і між
окремими людьми.
Розглянемо елементи правової культури суспільства:
1. Правосвідомість у суспільстві, ставлення суспільства, держави, особи
до права.
Нормальне функціонування правової системи забезпечує знання
закону членами суспільства.
2. Розвиток правотворчоїдіяльності і якості законодавства, ступінь
збалансованого відображення в нормативно-правових актах інтересів
суспільства, соціальних груп і особи.
Так, від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури
залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість,
попєднання динамічності і стабільності, а також юридична техніка
підготовки; прийняття і опублікування нормативно-правових актів;
вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у
законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає
рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні і
систематизації правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.
Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України до
Європи, зближенню національного законодавства з європейським правом.
Важливо, щоб юрист-учасник законодавчого процесу чи учасник групи щодо
підготовки проекту нормативного акту сприяв своєчасному впровадженню
ратифікованих міжнародних конвенцій у національне законодавство, і вони
не залишалися на рівні побажань. Правник може також запропонувати
ратифікувати ту чи іншу міжнародну конвенцію.
Наприклад, враховуючи той факт, що в Україні відбувається пенсійна
реформа і вже прийняті основоположні нормативні акти, серед яких
основним є Закон України від 9 липня 2003 року “Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування”, необхідно у зв’язку з цим ратифікувати
Конвенцію про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року.
Конвенцію про основні цілі та норми соціальної політики 1962 року.
На жаль, механізм участі спеціалістів-юристів у правотворчій діяльності
ще дуже недосконалий. Наприклад, зараз розробляється новий Кодекс
законів про працю. У Верховній Раді знаходиться проект цього Кодексу,
розроблений одним із депутатів, [виявляється, цей проект
просто переписаний з російського кодексу. Більше того, зроблено
неграмотний переклад, а деякі юридичні поняття подаються неправильно.
Учасники науково-теоретичної конференції з проблем реформування
трудового та соціального законодавства України, яка відбулася у Харкові
у листопаді 2002 року, дуже емоційно обговорювали цей законопроект і
підготували свої пропозиції. Але чи будуть внесені напрацьовані на
конференції пропозиції до нового кодексу, чи не залишаться вони під
сукном якогось чиновника, який не бачить різниці між поняттями
«нормативно-правовий акт» і «норма закону»?
3. Стан юридичної’ практики
Практична діяльність юриста є показником рівня правозастосов-ної
культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у
налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ і
доведенні їх до повного юридичного вирішення.
Але слід сказати, що стан юридичної практики е! Україні потребує
значного поліпшення. Є чимало фактів порушення законності і
правопорядку, замахів на життя, честь, гідність громадян.
4. Затвердження режиму законності і правопорядку Правопорядок у
суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і
кожного громадянина. У механізмі впровадження і затвердження
правопорядку юристу належить відповідальна роль охоронця прав людини.
Але юрист повинен бути грикладом у своїх діях, культурі. Скажімо, до
працівників міліції’ у нашому суспільства неоднозначне ставлення. Адже
від уміння поводити себе, виконувати професійні обов’язки, роз’яснювати
норми права залежить авторитет будь-якого працівника — міліціонера,
судді чи адвоката, а від їх авторитету залежить і авторитет закону,
держави.
Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру
суспільства, «виходить» з неї. Одночасно воі-а впливає на неї, піднімає
правову культуру суспільства до свого, більш високого рівня, служить
стимулятором її розвитку.
Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого
законодавства, наявність уміння і нае;ичок його реалізації, а також
повага і дотримання цього законодавства.
2.2. Правова культура юриста і її риси
Із наведеного визначення виділимо основні риси як теоретичної, так і
практичної правової культури майбутнього юриста:
а) знання основних юридичних понять, категорій, термінів. Цю рису
студент повинен розвивати вже з першого курсу навчання;
б) знання основних закономірностей функціонування державно-правових
явищ. Тут слід зазначити, що державно-правові явища доступні пізнанню
перш за все на підставі законів, а також категорій діалектики — закону
єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні,
закону заперечення запереченню, а також філософських категорій — явище і
сутність, форма і зміст, аналіз і синтез тощо. Всі ці закони і категорії
докладно будуть вивчатися при вивченні філософії і філософії права;
в) досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституції,
кодексів тощо);
г) глибоке знання тих юридичних норм, які юрист повсякчас реалізує у
своїй професійній діяльності. Скажімо, якщо це підприємець, то він чітко
повинен знати норми Закону “Про підприємницьку діяльність”, наприклад,
статтю 5 цього Закону, яка визначає принципи підприємницької діяльності.
Або повинен знати, наприклад, що Законом “Про ліцензування певних видів
підприємницької діяльності” встановлений перелік, згідно з яким 60 видів
підприємницької діяльності здійснюються тільки при наявності ліцензії.
Вміння і навички реалізації законодавства — це:
а) вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, уміння роз’яснити
зацікавленим особам. Ця риса необхідна юристу будь-якого профілю,
особливо юрисконсультам, нотаріусам. А на етапі навчання студент повинен
перш за все навчитися юридичне грамотно коментувати норму закону.
По-перше, чітко розмежувати такі поняття, як норма, закон,
нормативно-правовий акт тощо;
б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях.
Наприклад, якщо особа вирішили відкрити власне підприємство, то для
того, щоб оформити його підприємство, як кажуть, “під ключ”, необхідно
пройти 10 державних інстанцій, і візит до кожної інстанції вимагає
підготовки окремого пакета документів, передбачених відповідними
нормативними актами.
Приміром візит до Управління внутрішніх справ, де отримується дозвіл на
виготовлення печатки. При цьому слід керуватися наказом Міністерства
внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17, де визначено набір
документів, які необхідно подати для реєстрації в цьому органі.
Правова культура юриста передбачає повагу і дотримання діючого
законодавства. Тобто головне в професійно-правовій культурі юриста —
високе місце права, його верховенство. Але правова культура юриста
відрізняється не просто стійко позитивним ставленням до права і практики
його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто
солідарністю із законодавством.
Відповідно до “Основних принципів юридичної діяльності”, розроблених
00Н, юристи — це “основні представники здійснення правосуддя”. І як
захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить
визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.
2.3. Професійна деформація і її вплив на розвиток і формування правової
культури юриста
Основними факторами, які сприяють професійній деформації, а також
негативно впливають на розвиток правової культури, є:
1) Зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових
повноважень.
Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох “п’янить”,
позбавляє здорового глузду. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити
людину — дай їй владу. Проявів зловживання владою в нашому суспільстві
дуже багато, особливо у вищих її ешелонах. Скажімо, глава
облдержадміністрації підписує розпорядження, яке надає перевагу у
підприємницькій діяльності певному приватному підприємству, і завдяки
цьому розпорядженню інші підприємства не витримують конкуренції. Але це
він робить не просто так, а має свій інтерес, і цей «інтерес» отримує у
вигляді хабаря в дипломаті.
Зловживання владою може бути і у разі, наприклад, необмеженого утримання
обвинуваченого під вартою. На жаль, в нашій державі таке трапляється. А
між іншим, у відповідності із п.З ст. 14 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права, особа, яку затримали за кримінальним
обвинуваченням, має право поставити перед судом або іншим органом
питання про розгляд законності її затримки або звільнення від суду.
В Україні також є норма, яка передбачає ііідпое.ідвльність за
зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України), у
вигляді виправних робіт на строк до двох років або у вигляді позбавлення
вол/ на строк до п’яти років (за тяжкі наслідки).
2) Некомпетентність, тобто відсутність спеціальних теоретичних і
практичних знань, умінь, навичок.
Наприклад, некомпетентність судді в питаннях проведення, експертизи. Не
знаючи можливостей експертизи або не розуміючи того, що саме необхідно
з’ясувати, суддя може відмовити у клопотанні захисника про проведення
експертизи. А це призводить до неповноти судового розгляду і прийняття
помилкових рішень.
Крім цього, слід знати вимоги статті 75 КПК, яка передбачає, що висновок
експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду
не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у
відповідних постановах, ухвалах, вироках.
3) Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції
невинуватості.
Принцип призумпції не винуватості, закріплений у статті 62 Конституції
України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Цей принцип закріплений у частині другій статті 2 КК, а саме -“Особа
вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
4) “Зовнішній процес” або “телефонне право” — втручання в розгляд
юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними
повноваженнями, але не мають до цих справ службового
відношення.
Це виражається в тиску ззовні на процеси розкриття, наприклад,
організованих злочинних угрупувань, у тому числі і корумпованих. Такі
факти втручання спостерігаються на рівні народних депутатів, мерій міст
тощо. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду,
закріплений в статті 129 Конституції України – “Судді при здійсненні
правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону”, або принцип —
“Вплив на суди будь-яким чином забороняється”, закріплений у статті 126
Конституції.
Основні поняття
Правова культура, правова культура юриста.
Необхідно залам ятати
Правова культура (загальне поняття) — це система правових цінностей
(форм, норм, принципів і інститутів), уявлень і устано вок, що
відповідають досягнутому рівню правового розвитку людства, суспільства і
особи.
Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого
законодавства, наявність вміння і навичок його реалізації, а також
повага і дотримання цього законодавства.
Додаток до модулів блоку 2 рівня З Відповіді на запитання для
самоконтролю.
2.1. Моральна культура юриста виявляється в активній творчо-правовій
діяльності. Моральна культура має органічний взаємозв’язок з духовною,
інтелектуальною і внутрішньою культурами. Вона пронизує культуру
юридичних дій, є основою особистої просзесійної поведінки юриста.
2.2. Ці норми випливають із законів Всесвіту, законів природи. Вони є
відображенням людської думки, їх розуміння норм духовного права. Крім
цих норм, людина не повинна визнавати вищими для себе якісь інші норми,
тобто вони для неї є безальтернативними.
2.3. “Деформована моральність” притаманна людині, яка в думках таїть у
собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива моральність;
або людині, яка в думках, і на ділі не живе за вищими моральними
законами, виявляючи аморалзність.
2.4. В Статуті Організації Об’єднаних Націй, в міжнародних актах:
“Декларації прав людини”, “Декларації про економічні соціальні та
культурні права люди” та в багатьох інших.
2.5. Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру
суспільства, «виходить» з неї. Одночасної вона впливає на неї, піднімає
правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить
стимулятором її розвитку.
БЛОК 3. Фактори формування ефективної професійної діяльності юриста
Тематика модулів
МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної свідомості юриста.
МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста.
МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних
професій.
МОДУЛЬ 1.
1) Вплив особистих і професійних якостей на розвиток професійної
культури юриста.
2) Професійне мислення та його роль у формуванні правової свідомості та
професійної культури юриста.
МОДУЛЬ 2.
1) Поняття деонтологічної, загальної і юридичної правосвідомості.
2) Взаємозв’язок деонтологічної правосвідомості і професійної культури
юриста.
3) Соціальні відхилення у діяльності юристів як один із негативних
факторів впливу на професійну культуру юриста.
4) Суть і структура професійної культури юриста.
МОДУЛЬ 3.
1) Службовий обов’язок та види службового обов’язку юриста.
2) Закріплення службового обов’язку юриста у відповідних законодавчих
актах.
3) Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за
допомогою професіограм.
4) Професіограми юридичних професій.
Зміст модулів блоку 3 і рекомендована література для вивчення матеріалу
МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної сзідомості юриста
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру, що впливають на
професійну свідомість юриста. Особа і формування її свідомості та
культури. Особисті і професійні якості юриста. Позитивні і негативні
якості юриста. Професіограма деяких юридичних пзофесій, професі-ограма
слідчого. Професія судді. Якості прокурора та адвоката.
Професійне мислення юриста. Судження, умовив д, поняття. Творче мислення
юриста, проблемний характер підходу до вивчення явищ. Оперативність
мислення. Логічність. Критичність. Об’єктивність. Глибина і широта
мислення. Гнучкість мислення. Самосвідомість — вища форма свідомості.
Зовнішні та внутрішні структурні елементи індивідуальної правосвідомості
юриста.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.
2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів. – К., 1989. – С. 97-112.
3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. — 1996. – № ЗО.
– Ст. 141.
4. Основи законодавства України про культуру. Закон України від
14.02.1992. // ВВРУ. – № 21. – Ст. 294.
Деонтологічні кодекси
1. Загальний кодекс правил для адвокатів крсіїн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер-| ство
закордонних справ України, Рада Європи) // ]сіуа5сгірт: ОрепОос |
(‘994_343’).
2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України,
00Н)// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).
3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // іауазсгірт: ОрепОос
(‘п0001211-97’).
5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8
вересня 2000 року.
6. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, №
5, вересень-жовтень, 2002 р.
8. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІУ “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // ]ауа5сгірт: ОрепОос (‘297-15’).
9. Концепція запобігання маніпуліванню ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затверджена рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // іауазсгірї : ОрепОос
(‘уг021312-03’).
10. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 №
50//]ауа5сгірт: ОрепОос (‘у0050500-03’).
Спеціальна та додаткова література
1. Жалинский А.З. Профессиональная деятельность юриста. Вве-дение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997. —
330с.
2. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгірський М.Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. – Львів, 1997. — 96 с.
3. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія. / Стислий курс лекцій.
– К.: МАУП, 1998. – С. 29 – 39.
4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів.- К.: “Атика”, 1999.—С. 94 — 134.
5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 273 – 316.
6. Гисарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.—К.: ВІРА;
Дакор., 2000. – 506 с.
7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. – Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 156 – 211; 292-325.
8. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й, Особа юриста. — Львів, 1999.
– 126 с.
9. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. — Харків: Фоліо, 1997. – С.
132- 149.
10. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ /Автореферат. — К., 1997.
МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста.
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Формування деонтологічної правосвідомості. Поняття деонтологічної
правосвідомості. Загальна правосвідомість: теоретична, практична,
досконала. Юридична правосвідомість та її стадії: неочікувано-раптова;
очікувано-раптова; постійна. Пріоритет права у формуванні деонтологічної
свідомості. Вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і
формування професійної культури юриста.
Соціальні відхилення: юридичні; економічні, організаційні,
інтелектуальні, соціально-психологічні, соціально-ціннісні. Поняття
професійної деформації. Причини соціальних відхилень і можливість їх
усунення.
Поняття професійної культури. Всі види культур особи юриста — компоненти
професійної культури юриста. Принципи професійної культури юриста.
Функції професійної культури юриста. Взаємозв’язок деонтологічної
правосвідомості і професійної культури юриста.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в
міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних
цінностей). – К., 1997. – С. 295-298.
2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.- К..1989.-С. 97-112.
3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. -1996.-№ ЗО.-Ст.
141.
Деонтологічні кодекси:
1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // ]ауазсгірт: ОрепОос
(‘994_343’).
2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірт: ОрепОос (‘995_788’).
3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // ]ауазсгір1: ОрепВос
(‘п0001211-97’).
5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8
вересня 2000 року
6. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховного Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
Спеціальна та додаткова література
1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. – М., Юридическая
литература, 1976.
2. Жалинский АЗ. Профессиональная деятельность юриста. Введение в
специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1997. — 330 с.
3. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгірський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста.— Львів, 1997. — 96 с.
4. Теория государства й права: курс лекций / Под ред. М.Н.Мар-ченко. –
М.: Зерцало, 1999. – С. 327 – 332.
5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій,— К.:
МАУП,1998. – С. 29 – 39.
6. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
навчальних закладів. – К.: “Атика”, 1999.— С. 94 — 134.
7. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних
закладів. – К.: “Атика”, 1999. – С. 273 – 316.
8. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія. — К., 1998.— 156с.
9. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник.- Харків:
Вид-во НУВС, 2002. – С. 156 – 211.
10. Васильєв В.Л. Юридическая психология. — М.: Юридическая литература,
1991. — 464 с.
11. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й. Особа юриста. -Львів, 1999.
– 126 с.
12. Шкода В. В. Вступ до правової філософії.— Харків: Фоліо, 1997.-С.
132-149.
13. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної деформації
співробітників органів внутрішніх справ/Автореферат. – К., 1997.
МОДУЛЬ 3. Службовий обов’язок юриста та професіограми юридичних
професій.
ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ
Поняття обов’язку та види обов’язків, що певною мірою стосуються
юридичної діяльності. Особистий (персональний) обов’язок юриста.
Службовий обов’язок юриста. Функціональний обов’язок — різновид
службового обов’язку. Професійна діяльність і внутрішній імператив
службового обов’язку. Зміст повсякденної роботи юриста. Загальна
характеристика основних юридичних спеціальностей: судді, прокурора,
слідчого, адвоката, нотаріуса, юрисконсульта. Юрист як державний
службовець і державний діяч. Загальна характеристика професіограм
юридичних професій. Професіограма слідчого (як приклад). Діалектичний
взаємозв’язок основних юридичних спеціальностей із загальностратегічними
завданнями професії юриста в цілому.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Нормативно-правові акти
1. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або
принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
// Права людини (Основні міжнародно-правові документи):
Збірник документів.- К., 1989. -С. 97-112.
2. Конституція України / Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996
року //Відомості Верховної ради України (ВВР). -1996.-№ ЗО.- Ст. 141.
3. Закон України від 06 березня 1996 р. № 100/96- ВР «Про освіту» //
ВВРУ. – 2002.-М 20.-Ст.134.
4. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»
// ВВРУ.-1996.- № 49.- Ст.272.
5. Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ “Про державну службу”
// ВВР. – 1993. – № 52.- Ст. 490.
6. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про Службу безпеки»//
ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.
7. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру»//
ВВРУ. – 1991.- № 53. – Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р. – ВВР.-
2002.- № 17.- Ст. 125.
8. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»//
ВВРУ.- 1993.- № 8.- Ст. 56.
9. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат» //
ВВРУ.- 2002.- № 16. – Ст.114.
10. Положення “Про Міністерство юстиції України”, затверджене Указом
Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник
України N 2, ст. 14 від 29.01.1998.
11. Положення «Про Міністерство внутрішніх справ України», затверджене
Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р.// Офіційний вісник
України 0, N 42, ст. 1774 від 03.11.2000.
Деонтологічні кодекси
1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського
Співтовариства. / Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністерство
закордонних справ України, Рада Європи) // іауазсгірі: ОрепОос
(‘994_343’).
2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний
договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)
// іауазсгірі: Ореп^^с (‘995_788’).
3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.
4. Положення від 04 квітня 1997 № 1 “Про Комісію з питань етики та
вирішення спорів Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
(ПАРД)” // ]ауа5егр1: ОрепОос (‘усО01378-97’).
5. Примірний перелік дій, що порушують ііисокі стандарти підприємницької
етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією “ПФТС” 01
липня 1997 року. // іауазсгірі: ОрепОос (‘п0001211-97’).
6. Кодекс професійної етики аудиторів України, прийнятий Аудиторською
палатою 18 грудня 1998 року № 73 // ]ауа5сгірї: ОрепОос (‘у0073230-98’).
7. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверджені
наказом Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня
2000 року.
8. Загальні правила поведінки державного сл/жбовця, затверджені наказом
Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.
9. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з’їзді суддів України
24 жовтня 2002 р. // “Вісник Верховноі-о Суду України”, N 5, вересень –
жовтень, 2002 р.
10. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІУ “Про
прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу
професійної етики судді”. // іауазсгірі: ОрепОос (‘297-15’)
11. Концепція запобігання маніпулювання ринком цінних паперів, нечесній
торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому
ринку, затверджена рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і
цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // іауазсгірї :0реп0ос
(‘уг021312-03’).
12. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, затверджений
постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50 //
іауазсгірї: ОрепОос (‘у0050500-0;’).
Спеціальна та додаткова література
1. Юридична енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім.
М.П.Бажана, 2002.
2. Коментар до Конституції України/Друге видання. — К., 1998— 412 с.
3. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб-ное
пособие. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1938. – 80 с.
4. Жалчнский А.З. Професиональная деятельюсть юриста. Вве-дение в
специальность: Учебное пособие.— М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330с.
5. Сливка С.С. Рудницький М./., Підгірський М. Т. та інш. Формування
правосвідомості юриста. — Львів, 1997. — 96 с.
6. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП,
1998. – С. 29-37.
7. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих
нав