.

Терміни та закони екології

Язык: украинский
Формат: книжка
Тип документа: Word Doc
0 8004
Скачать документ

Терміни та закони екології

Зміст

Перший рівень

Другий рівень

Третій рівень

Список використаної літератури

Перший рівень

1. Екологічна піраміда є графічним відображенням трофічної структури
ланцюга живлення. Правило екологічної піраміди відбиває кількісні
співвідношення продукції, створеної на різних трофічних рівнях: на
кожному попередньому трофічному рівні кількість біомаси, створеної за
одиницею часу, (продуктивність) більша, ніж на наступних. Графічно це
правило виражають у вигляді піраміди, окремі блоки якої відповідають
масштабам продукції на відповідних рівнях.

2. Консументи (гетеротрофи) – це організми, що одержують енергію за
рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами. Вони залежать від
автотрофів, оскільки для живлення потребують багатих на енергію речовин,
щоб із них будувати субстанцію свого тіла(зоомаса). Гетеротрофи
використовують енергію хімічних зв’язків органічних речовин, яка була
акумульована автотрофами. Частина енергії втрачається через дихання.
Консументи розрізняють за порядками:

· консументи 1-го порядку – це рослиноїдні тварини, наприклад
рослиноїдні комахи.

· консументи 2-го порядку – поїдають консументів 1-го порядку (хижаки),
наприклад ящірки, жаби, комахоїдні птахи тощо.

· консументи 3-го порядку – можуть живитися консументами 2-го порядку.
Часто ними є хижі звірі, птахи.

3. Екологічна система – складна ієрархічна структура організованої
матерії, в якій при об’єднанні компонентів в більші функціональні
одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є
єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природнього
середовища, в якому вони існують; відкритою термодинамічною системою, що
існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та
речовини і має здатність до саморозвитку та саморегуляції.

4. Сукцесія (від латинського successio – наступність) – послідовна зміна
одних співтовариств організмів ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%BE
%D0%B7” \o “Біоценоз” біоценозів ) іншими на деякій ділянці природнього
середовища. При природньому перебігу сукцесія закінчується формуванням
сталої стадії природнього співтовариства (клімаксом).

5. Біотичні фактори, або фактори живої природи, – це форми впливу живих
організмів один на одного (мікроорганізмів і грибів, рослин і тварин).
Безпосереднє живе оточення організму складає його біотичне середовище.

6. Ярусність – вертикальна просторова структура видової популяції.
Наприклад, лісові фітоценози вертикально структуровані за ярусністю:

· Перший ярус – ґрунтова, листяна підстилка, лишайники, водорості.

· Другий ярус – низькорослі трави, мохи.

· Третій ярус – високорослі трави, напівкущики.

· Четвертий ярус – кущі.

· П’ятий ярус – середньо рослі дерева.

· Шостий ярус – високорослі дерева.

7. Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) – взаємовідносини між організмами
під час переносу енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд
організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні

Другий рівень

1. Рівні організації живої природи

Сформувалося уявлення про якісно різні рівні організації живої природи:
молекулярний ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B
A%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%
B3%D1%96%D1%8F&action=edit” \o “Молекулярна біологія” молекулярна
біологія , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D1%96%D0%BE%D1%85%D1%9
6%D0%BC%D1%96%D1%8F&action=edit” \o “Біохімія” біохімія й інші науки,
які поєднують поняттям фізико-хімічна біологія), клітинний ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A6%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B
B%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F&action=edit” \o “Цитологія” цитологія ),
рівень організмів ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%96
%D1%8F” \o “Анатомія” анатомія , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BB%D0%BE
%D0%B3%D1%96%D1%8F” \o “Фізіологія” фізіологія , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%95%D0%BC%D0%B1%D1%80%D1%9
6%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F&action=edit” \o “Ембріологія”
ембріологія ), популяційно-видовий ( HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96
%D1%8F” \o “Екологія” екологія , HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%B3
%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F” \o “Біогеографія” біогеографія ).

Природні об’єкти (у широкому розумінні — матерія) за розмірами й рівнем
складності організації умовно поділяються на 20 рівнів, вказаних на
рис.1.

Рис. 2. Рівні організації матерії та поле діяльності сучасної екології

Включаючи біоструктури, вони йдуть від субелементарних частинок типу
кварків аж до Всесвіту в цілому. Ця схема корисна тим, що дає змогу
порівняно чітко вказати ті рівні, які охоплюються всіма сучасними
природничими науками:

·   біологія займається рівнями 4—14;

·   хімія – насамперед рівнями 2—4, але її застосування поширюються на
інтервал 5—18;

·   найзагальніші закони фізики стосуються всіх рівнів, хоча максимальна
активність цієї науки спостерігається на обох кінцях цього ряду (1—4 і
14—20);

·   у наш час екологія торкається насамперед рівнів 10—15, але в
майбутньому, кооперуючись з іншими науками, може поширити свою увагу як
на вищі (16, 17), так і на нижчі (6— 9).

З рисунку випливає, що найпростішим об’єктом у екології є окремий
цілісний організм. Це може бути і одноклітинна водорость, і величезний
тридцятиметровий кит. Екологія досліджує явища, які займають рівні
організації живої природи, зображені на рис.2: організму, виду,
популяції, біоценозу, біогеоценозу, біосфери.

Рис. 2. Ієрархія організмових систем у біосфері

Отже, предметом вивчення екології є переважно системи, розміщені вище
рівня організмів, – популяції й угруповання. Іншими словами, –

екологія вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою,
утворюючи із оточуючим середовищем певну єдність (тобто систему), в
межах якої здійснюється процес трансформації енергії й органічної
речовини.

2. Із блоку екологічних законів та категорій назвати 10 та пояснити їх
на прикладах.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної
галузі.

Закон мінімуму. В 1840 році Ю. Лібіх встановив, що врожай зерна часто
лімітується не тими поживними речовинами, котрі вимагаються у великих
кількостях, а тими, котрих потрібно небагато, однако їх мало в грунті.

Він сформував закон, згідно з котрим “Речовиною, що є в мінімумі,
регулюється врожай і визначається величина та стійкість його в часі”.
Дію цього закону обмежують 2 принципи. Згідно з 1 принципу закон Лібіха
застосовується лише за умов стаціонарного стану. Його більш точне
формулювання: “При стаціонарному стані лімітуючою буде та речовина,
доступні кількості котрої найбільш близькі до необхідного мінімуму. 2
принцип стосується взаємодії факторів. Нова концепція та доступність
деякої речовини може змінити споживання. Мінімальні поживної рідини
організм тоді заміняє одну, дефікритну речовину іншою, що є в надлишку.

Якщо кількість та якість екологічних факторів близькі до необхідного
організму мінімуму, він виживає, якщо менші за мінімум, організм гине,
екосистема руйнується. Приклад: якщо недостатньо води у середовищі
зростання вологолюбної рослини – рослина гине.

Наступний закон узагальнює закон мінімуму.

2 Закон толерантності (закон Шелфорда-1913 р.)

Він формується наступним чином: відсутність або неможливість розвитку
екосистеми визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з
факторів (тепло, світло, вода і т.д.). Таким чином, організми
характеризуються як мінімумом, так і максимум іншими словами цей закон
може бути виражений наступним чином: лімітуючим фактором процвітання
організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу,
діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності)
організму до даного фактора.

Згідно з законом будь-який надлишок речовини чи енергії в екосистемі
стає її ворогом, забруднювачем. Діапазон між двома величинами складає
межі толерантності в котрих організм нормально функціонує і реагує на
вплив середовища.

3. Закон біогенної міграції атомів (закон Вернадського):

Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому
здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів.

Жива речовина або бере участь у біохімічних процесах безпосередньо, або
створює відповідне збагачене О2, СО2, Н2, N, фосфором та іншими
речовинами середовища. Розуміння всіх хімічних процесів, що відбувається
в геосферах, неможливе без врахування дії біогенних факторів, зокрема –
еволюційних.

Так, автотрофи виробляють органічну речовину, яка далі мігрує до
гетеротрофів, потім у грунт і знову потрапляє до коло обігу.

4. Закон внутрішньої динаміки рівноваги: речовина, енергія, інформація
та динаміка якості окремих природних систем та їх ієрархії дуже тісно
пов’язані між собою, тому зміна одного з показників неминуче призводить
до функціонально-структурних змін інших, але при цьому зберігаються
загальні якості системи – речовини, енергетичні, інформаційні та
динамічні.

Наслідки дії цього закону виявляється в тому, що після будь-яких змін
елементів природнього середовища обов’язково розвиваються ланцюгові
реакції, які намагаються нейтралізувати ці зміни. Навіть незначна зміна
1 показника може спричинити сильні відхилення в інших і в усій
екосистемі.

5. Закон оптимальності: ніяка система не може звужувати або
розширюватися до нескінченності.

Ніякий цілісний організм не може перевищити певних критичних розмірів,
котрі забезпечують підтримку його енергетики. Ці розміри залежать від
умов живлення та факторів існування. У природокористуванні закон
оптимальності допомагає знайти оптимальні, з точки зору, продуктивності
розміри для ділянок полів, вирощуваних тварин, рослин.

7. Закон односпрямованості потоку енергії: енергія, яку одержує
екосистема і яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їх
біомасою незворотно передається консументам 1,2,3 і інших порядків, а
потім редуцентам, що супроводжується втратою певної кількості енергії на
кожному трофічному рівні як наслідок процесів, які супроводжують
дихання.

У зворотній потік (від редуцентів до продуцентів) потрапляє дуже мало
початкової енергії не більше 10% енергії. Зворотній потік з більш
високих на більш низки рівні набагато слабший – не більше 0,5-0,25% і
тому говорити про кругообіг енергії в біоценозі не доводиться.

За цим законом можна виконувати розрахунки земних площ, лісних угідь з
метою забезпечення населення продовольством та іншими ресурсами.

8. Закон рівнозначності умов життя: всі природні умови середовища
необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі. Звідси випливає інший
закон сукупної дії екологічних факторів.

9. Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише
за рахунок використання матеріальної енергії та інформаційних
можливостей.

Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий – це висновок із законів
термодинаміки.

З цього закону випливають наступні висновки:

абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

будь яка більш високо організована система в своєму розвитку є
потенційною загрозою для менш організованих систем;

біосфера землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних
ресурсів.

10. Закон сукупної дії природних факторів (закон
Мітчерміха-Гінемана-Баулє): обсяг урожаю залежить не від окремого,
навіть лімітуючого фактора, а від всієї сукупності факторів одночасно.

?є силу, коли вплив монотонний і максимально виявляється кожний фактор
за незмінності інших у тій сукупності, що розглядається.

Сукупну дію факторів може відчути людина на прикладі погодних умов:
вологість повітря підсилює дію температури.

3. Біогеоценози. Їх структура та видовий склад.

Біогеоценоз – це сукупність на певному просторі земної поверхні
однорідних природних явищ (атмосфери, ґрунту, кліматичних умов,
рослинного, тваринного світу), поєднаних обміном речовин і енергії в
єдиний природній комплекс.

Отже, під біоценозом розуміють стійку систему сумісно існуючої біоти
(автотрофних і гетеротрофних організмів). Таким чином, біоценоз – це
конкретна сукупність живих організмів на певному просторі суші або
акваторії. Цей простір з конкретними умовами місцезростання і є
біотопом.

До складу біогеоценозу входять біотоп та біоценоз.

Біотоп – однорідний за абіотичним факторами простір середовища, зайнятий
біоценозом (тобто місце життя видів, організмів).

Біоценоз – це конкретна сукупність живих організмів на певному просторі
суші або акваторії, що називається біотопом.

Необхідність введення поняття біогеоценоз викликана тим, що екологічна
система не має просторової прив’язки (екосистемою може бути корова із
мікроорганізмами, що паразитують на її тілі). Біогеоценоз – це завжди
визначена окрема ділянка біосфери. З цієї точки зору біогеоценоз можна
розглядати як окремий випадок, або один з видів екосистеми, який має
чітку територіальну прив’язку. Поняття “біоценоз“ – умовне, оскільки
поза середовищем існування організми жити не можуть, але ним зручно
користуватися у процесі вивчення екологічних зв’язків між організмами.

Часто екосистему ототожнюють з біогеоценозом. І.Дедю вважає, що
категорії екосистема та біогеноценоз збігаються на рівні рослинної
сукупності й принципово різняться лише вище і нижче цього рівня.

Угруповання і неживе середовище функціонують разом як екологічна система
(екосистема). Угрупованню відповідає термін біоценоз, а екосистемі –
біогеоценоз. Таким чином накладаються не тільки два терміни – екосистема
(запропонований А.Тенслі) і біогеоценоз (запропонований В.М.Сукачовим),
а й два дещо різних підходи. Екосистемою, наприклад, може бути, за
широким трактуванням західних учених, і океан, і крапля води. В уявленні
В.М. Сукачова, біогеоценоз – це екосистема в межах конкретного
фітоценозу (рис. 3).

Рис.3. Схема будови біогеоценозу (за В.М.Сукачовим)

З екологічної точки зору критеріями виділення біоценозів і біогеоценозів
є видовий склад флори і фауни, часова тривалість системи та просторових
меж. Угруповання можна назвати біоценозом лише тоді, коли воно
відповідає таким критеріям (Тrojan, 1978):

1. Має характерний видовий склад. Існує дві характерні групи видів:

а) домінантні види, які творять зовнішній вигляд біоценозу (очеретовий,
сосновий, ковиловий, сфагновий, вересковий), причому кожен з них має
свою особливу, неповторну зовнішність;

б) субдомінантні види, які хоч і не виділяються так виразно, як перша
група, але своєю присутністю віддзеркалюють умови місцезростання.
Характерні види вказують на ці специфічні умови середовища, хоча часто
не є видами-домінантами. Наприклад, коли ми згадуємо про барвінок, то
бачимо діброву, в якій домінує дуб.

2. Має необхідний набір видів. Біоценоз є системою, в межах якої
реалізується обіг матерії й енергії, який здійснюється між компонентами
біоценозу і середовища. Тому біоценозом може називатися лише така
система, яка містить усі елементи, необхідні для реалізації обігу
матерії, – передусім продуценти, консументи, редуценти. Всі групи
організмів забезпечують те, що ми називаємо повночленністю біоценозу.
Відсутність окремих членів у тій чи іншій системі не дає права називати
її біоценозом, а лише частиною біоценозу, або ж неповночленним
біоценозом.

3. Характеризується певною тривалістю в часі. Біоценоз з його видовим
складом є системою стійкою і довговічною, однак його мешканці мають
різну тривалість життя. Наприклад, у мікробів вона триває хвилини, в
дрібних безхребетних – дні, в крупних – роки, а лісові дерева живуть
сотні років. Окремі біоценози тропічних лісів вирізняються геологічною
історією, тоді як на місцях згарищ чи евтрофних озер розвиваються цілком
юні біоценози.

4. Має свою територію і межі. Простір, на якому функціонує окремий
біоценоз, вирізняється однорідністю й особливістю умов біотопу. Малі
біоценози можуть існувати на кількох метрах квадратних (джерело з його
особливим тваринним і рослинним світом), тоді як діброви українського
Чорного лісу, наприклад, простяглись на сотні квадратних кілометрів зі
сходу до заходу. Головним у визначенні межі біоценозу є повночленність і
реалізація обігу матерії.

Виділити межі між двома біоценозами нескладно, якщо їх абіотичні та
біотичні чинники помітно відрізняються (озеро і лука, ліс і поле, болото
і лука річної заплави). Однак і в межах цих біоценозів, якщо уважніше їх
дослідити, можна побачити дрібніші повночленні утворення. Найчастіше
межі біоценозу визначаються з урахуванням характерних життєвих форм
(дерева, чагарники, лісові, лучні чи степові трави), тобто членуванням
фітоценозу. Складність у вивченні біоценозів полягає в тому, що тваринні
організми можуть мігрувати у сусідні фітоценози і тому не можна
стверджувати, що певному рослинному угрупованню обов’язково відповідає
якесь одне угруповання тварин. Одне рослинне угруповання може служити
кормовою базою для кількох видів консументів, і навпаки, один вид тварин
може годуватися в декількох різнотипних рослинних угрупованнях. Тому
вивчення біоценозів вимагає глибоких досліджень не лише флори і фауни,
але і функціонування окремих чинників біоценотичної системи.

Протягом останніх десятиріч дедалі частіше вживається термін
“агроценоз”.

Стуктура біоценозу в межах екосистеми може підрозділятися на такі види.

1. Видова структура:

· фітоценози;

· зооценози;

· мікроценози.

Видове різноманіття є одним з основних показників структури біоценозу.

4. Які основні завдання економіки  природокористування.

Раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з
найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема
охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних
ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу
роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення
науково-технічного прогресу.

Завдання економіки природокористування наступні:

вивчення економічних аспектів взаємодії суспільства і природи;

аналіз сучасних протиріч між потребами соціально-економічного розвитку і
можливостями екосистем;

аналіз спроможності ринкової системи забезпечити ефективне розміщення
ресурсів довкілля;

включення ресурсів довкілля в цінову систему на основі визначення
економічної цінності компонентів довкілля;

обґрунтування важелів для коригування неефективності ринку при
використанні екологічних благ;

розробка методології і методики економічного обґрунтування оптимальних
напрямів соціально-економічного розвитку з врахуванням екологічних
обмежень;

пошук шляхів підвищення еколого-економічної ефективності народного
господарства.

Третій рівень

1. Чому для майбутнього нашої цивілізації важливі самообмеження у
сферах  споживання, розселення, народжуваність

Існує лише три варіанти подальшого розвитку людської цивілізації:

Перший – технократичний: продовження максимального споживання
ресурсів, виснаження грунту, накопичення негативних впливів на
середовище, урбанізація, ріст чисельності населення. По своїй
суті, це шлях до катастрофи, оскільки для створення штучної
біосфери у людства немає достатньої кількості ресурсів та енергії.

Другий варіант – докорінна зміна стратегії розвитку суспільства,
перехід на екологічно чисті технології, альтернативне сільське
господарство, скороченняспоживання ресурсів, самообмеження
потреб, регулювання народжуваності, повне роззброєння.

Третій варіант, який сьогодні вважається найбільш придатним,
– проміжний. Це поступова зміна технократичного шляху розвитку
суспільства на шлях екологічний.

Самі по собі потреби світового суспільства являються егоїстичними
і безмежними, але справжня людська цивілізація почнеться тоді,
коли суспільство стабілізує своє середовище життя на основі
соціальних та природних процесів.

Найпопулярнішою на сьогоднішній день є концепція сталого розвитку
суспільства, виведена науками, які поєднують в собі екологію та
економіку. Концепція сталого розвитку базується на використанні
природніх ресурсів таким чином, щоб це не позначилося на функціонуванні
майбутніх поколінь.

Слід також регулювати народжуваність: уже сьогодні в країнах третього
світу спостерігаються демографічні вибухи, що призводять до нестачі
ресурсів харчування та інших для повноцінног виживання.

.2. Дайте на прикладах пояснення законів Коммонера.

Американський фахівець у області охорони навколишнього середовища Б.
Коммонер сформулював чотири закони екології: “Перший закон екології: все
пов’язано зі всім. Другий закон екології: все повинне кудись діватися.
Третій закон екології: природа знає краще. Четвертий закон екології:
ніщо не дається дарма”.

Перший закон можна довести тим, що при зникненні хоча б одного виду
організму на землі, повністю порушується баланс. Всім добре відомий
випадок, коли знищувалися птахи у Китаї, як великі шкідники на полях, а
натомість нереально збільшилася кількість видів саранчі, оскільки вона
була основним продуктом живлення знищених птахів.

Другий закон підтверджує коло обіг речовини у природі – ніщо безслідно
не зникає, а перетворюється. Наприклад, рослини потрапляють до організму
тварини як пожива і стала структурною основою певних клітин.

Із твердженням третього закону можна сперечатися. Існує 2-й початок
термодинаміки, природа підкоряється закону ентропії, хаосу. Спонтанний
розвиток природи знищує культурне середовище.

Дозвіл: господарювання по законах науки. Збереження необхідного для
людини порядку в природних системах, боротьба із зростанням ентропії
можливі при розумному співвідношенні енергетичних потреб людства і
зовнішніх природних ресурсів. По цій проблемі в науці пропонуються
сьогодні математичні моделі, слідуючи яким можна значно поліпшити стан
природних комплексів і одночасно одержати максимальну кількість благ від
природи (наприклад, математична модель мисливець- жертва).

Принцип екологічної етики: відчуття переваги людського розуму, здатного
розв’язати проблеми взаємодії суспільства і природи. Тут є сенс
послатися на один з висловів Гегеля про силу людського розуму: хитрість
людини полягає у тому, що він завжди знаходить засоби проти сил природи
і при цьому черпає ці засоби з самої ж природи…, практикою своєю
людина перетворить природне в штучне, логіка цього перетворення є
діалектична хитрість.

Список використаної літератури

Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнекласическое знание versus
классическая экология // Общественные науки и современность, 1999, № 3,
139 – 149.

Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

Кисельов М. Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки
// Філос.думка, 1998, № 3, 55 – 71.

Крисаченко В.С. Екологічна культура. К., 1996.

Людина і довкілля. К., 1995. Кн. 1, 432 с.

Межжерин В.А. Цивилизация и ноосфера. Кн. 1.К., 1996; КН.2.К., 1997.

Основи соціоекології. За ред.Г.Бачинського. К., 1995. Іб.Булатов М.O.,
Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери. К., 1995
– 150 с.

Природа і етнос. К., 1994.

Проблеми ноосфери и экобудущего. Материалы междисциплинарньїх дискуссий.
1996, вьш.1. – 368 с.

Реймерс Н.Ф. Экология. Теории, законы, принципы и гипотезы. М.,1994.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019