Реферат на тему:

Ядерна зброя

В основі вогнепальної зброї лежить використання енергії хімічних
реакцій руйнування складної молекули вибухової речовини тринітротолуолу
(тротилу) — СН3С6Н2(NO3)2. Ця велика молекула під час вибуху
розпадається на частки, але хімічні елементи не змінюються.

При ядерному вибуху змінюється природа речовини. В основі ядерної зброї
лежить використання внутрішніх ядерних реакцій: поділ важких елементів
урану — 233, урану — 235, плутонію -239 і синтезу легких елементів —
дейтерію і тритію. Але найбільш зручним є використання хімічної сполуки
літію з дейтерієм — дейтеріда літія LiЄД. У розрахунку на одиницю
результативної маси реакція синтезу дає вихід енергії в 4 рази більше
порівняно з реакцією поділу. При рівній кількості реагуючих речовин в
процесі ядерних реакцій виділяється у мільйони разів більше енергії, ніж
у процесі хімічних реакцій.

Вся енергія звичайного вибуху витрачається на утворення вибухової хвилі
і розлітання уламків снарядів.

Енергія ядерного вибуху витрачається на утворення безлічі уражаючих
факторів, основними із яких є вибухова хвиля (припадає 50% всієї енергії
вибуху), світлове випромінювання (35%), проникаюча радіація в момент
вибуху (5%), на енергію розпаду продуктів поділення ядерного заряду
(10%). На відміну від усіх попередніх видів зброї, ядерна зброя здатна
одночасно вирішувати не тільки оперативні і тактичні завдання, але і
стратегічні завдання війни.

Особливостями уражаючої дії ядерної зброї є: одномоментність появи
санітарних втрат, їх масовий характер і складна структура.

Так, при несподіваному нападі із застосуванням ядерної зброї загальні
людські втрати можуть сягати до 50-60% від загальної чисельності
населення міста. При цьому 1/3 людських втрат будуть незворотні, 2/3
становитимуть санітарні втрати. У структурі санітарних втрат в епіцентрі
ядерного вибуху 50-60% будуть складати комбіновані ураження.

Особливості санітарних втрат у сполученні з факторами ситуації у зоні
ядерного ураження та на сліді радіоактивної хмари будуть зумовлювати
складність постанови завдань та визначення характеру дій, спрямованих на
захист особового складу військ і населення та надання медичної допомоги
потерпілим.

Характеристика ядерних боєприпасів.

Види ядерних вибухів

Характеристика ядерних боєприпасів

Відомі три основних види ядерної зброї: власне ядерна (або атомна
зброя), термоядерна і нейтронна.

Ядерні (атомні) боєприпаси (бомби) основані на принципі використання
енергії поділу ядер урану-235 або плутонію-239, ядра яких легко
розчіплюються на дві частки від ударів повільних нейтронів. Ядра
природного урану-238 розчіплюються важко, тільки під дією удару дуже
швидких нейтронів.

Ланцюгова реакція поділу, що призводить до ядерного вибуху, виникає
лише при наявності певної кількості речовини, яка називається критичною
масою. Величина критичної маси залежить від природи речовини, ступеня її
очистки від домішок, геометричної форми заряду та конструктивних
особливостей самого боєприпасу.

Так, при сферичній формі заряду критична маса для урану-235 становить
біля 30 кг, для плутонію-239 — 6 кг. У ядерних боєприпасах вона може
бути утворена двома способами: імплозії (направленого всередину вибуху,
збільшуючого щільність речовини) або вибухового зближення уранових і
плутонієвих півкуль, кожна із яких окремо менша критичної маси і не
вибухає.

Вибух ядерного боєприпасу відбувається слідуючим чином. На певній висоті
спрацьовує дистанційний детонатор, підриваються порохові заряди, силою
їх вибуху півкулі урану або плутонію зближуються, при цьому утворюється
критична маса і відбувається ланцюгова реакція поділу.

Термоядерні боєприпаси (бомби) містять в собі всі частини ядерної бомби
і, крім того, термоядерний заряд і природний уран-238 (у корпусі бомби).
Вибух термоядерної бомби відбувається в три стадії (триступенева бомба)
на основі реакцій поділ — синтез — поділ.

Термоядерний заряд складається з ізотопів водню (дейтерія 2Н, тритія 3H
і літія 6Li. Найбільш часто застосовуються сполуки літія з дейтерієм —
дейтерид літія Li6D. При вибуху ядерного заряду урану або плутонію
всередині бомби температура досягає декілька мільйонів градусів. При
такій високій температурі відбуваються термоядерні реакції синтезу
(новоутворення) ядер гелію із ізотопів водню і літію з виділенням
величезної кількості енергії, в 8-10 раз більшої, ніж при руйнуванні
ядер урану і плутонію.

Вибух термоядерного боєприпасу протікає в три стадії:

— вибухає ядерний заряд урану або плутонію (ланцюгова реакція поділу
ядер) з утворенням всередині бомби температури в декілька мільйонів
градусів;

— під дією високої температури відбуваються термоядерні реакції синтезу
ядер гелію із дейтерію, тритію із літія з виділенням дуже швидких
нейтронів з енергією 10-20 МеВ;

— швидкі нейтрони, бомбардуючи ядра урану -238, визивають поділ ядер
урану з додатковим виділенням величезної енергії.

Можуть бути також двоступеневі термоядерні боєприпаси на принципі поділу
— синтез, відмінні від триступеневих відсутністю урану -238 в корпусі
бомби.

Якщо потужність зарядів, в яких використовуються реакції поділу важких
ядер, обмежена (порядку 100 тис. т), то використання реакцій синтезу в
термоядерних і комбінованих боєприпасах дозволяє створити зброю
практично з необмеженою потужністю.

Нейтронні боєприпаси (бомби)

Розвиток ядерної зброї ішов як по лінії збільшення ядерних зарядів, так
і по шляху зменшення розмірів і маси боєприпасів. Нейтронний боєприпас
являє собою малогабаритний термоядерний заряд потужністю не більше 10000
т, у якого основна доля енергії виділяється за рахунок реакції синтезу
ядер дейтерію і тритію, а кількість енергії, одержаної внаслідок поділу
важких ядер у детонаторі мінімальна, але достатня для початку реакцій
синтезу. Нейтронна складова проникаючої радіації такого малого по
потужності ядерного вибуху буде основною уражаючою на особовий склад
військ.

Для нейтронного боєприпасу на одинаковій відстані від епіцентру вибуху
доза проникаючої радіації приблизно в 5-10 разів більша, ніж заряду
поділу такої ж потужності.

Відповідно зменшується частка енергії, що припадає на ударну хвилю,
світлове випромінювання та радіоактивне зараження місцевості.

Для забезпечення виходу енергії в 1 кт повинно вступити в реакцію 4,8 г
дейтерію і 7,2 г тритію. Реакція ініціюється ядреним запалом,
використання плутонію в ядерному запалі дозволяє зменшити масу
боєприпасу. Нейтронний заряд може мати артилерійський снаряд калібру
203,2 мм, а також бойова частина до ракети «Ланс».

Характерною для нейтронної зброї особливістю є утворення наведеної
радіоактивності в матеріалах військової техніки і озброєння, деяких
видах харчових продуктів і хіміко-фармацевтичних засобах.

Фізичні властивості нейтронів визначають їх високу здібність викликати
молекулярні пошкодження в біохімічних структурах клітин, а також
організму людини.

Внаслідок взаємодії нейтронів з водою, білками, ліпідами, жирами,
вуглеводами і іншими біоорганічними сполуками організму проходить
своєрідне розподілення в тілі людини поглиненої енергії (дози)
нейтронного потоку.

Поскільки нейтронне випромінювання володіє значно більшою біологічною
дією в порівнянні з гама-випромінюванням, то прояв генетичних наслідків
навіть важко уявити.

При дозі опромінення 15 рад (0,15 Гр), яка може бути отримана на
відстані 2300 м від епіцентру вибуху нейтронного боєприпасу потужністю
1000т, гостра променева хвороба не розвивається, проте в майбутньому
імовірне виникнення злоякісних пухлин, лейкемії, а також передача
опроміненими генетичних дефектів на декілька поколінь нащадків.

Види ядерних вибухів та їх уражаюча дія

За висотою (глибиною) прийнято розрізняти такі види ядерних вибухів: 1)
космічні; 2) висотні; 3) повітряні; 4) наземні; 5) підземні; 6)
надводні; 7) підводні.

Космічним називається вибух, який здійснюється на висоті декількох
сотень кілометрів від поверхні землі, тобто в космічному просторі.

Оскільки в космічному просторі густина повітря практично рівна нулю,
ударна хвиля в такому середовищі не утворюється.

Значна енергія вибуху виділяється у вигляді видимого, ультрафіолетового,
інфрачервоного та рентгенівського випромінювань, які перетворюють
конструктивні матеріали боєприпасу та його носія (ракети) в сильно
іонізований газ. Іонізація в атмосфері порушує роботу космічних засобів
радіозв’язку.

Висотним називається вибух, що відбувається на висоті декількох десятків
кілометрів від поверхні землі, тобто за межами тропосфери.

При висотному ядерному вибуху значна частина енергії виділяється у
вигляді світлового, ультрафіолетового та рентгенівського випромінювань,
тому характерною рисою ядерного вибуху на великій висоті є надзвичайно
сильна яскравість вогняної кулі. Її світлове випромінювання може завдати
пошкоджень зору на відстані більше 500 км, але опіки шкіри на таких
відстанях малоімовірні. Висотний ядерний вибух спричиняє сильну
іонізацію у верхньму шарі атмосфери, що призводить до тривалого
(протягом декількох годин) порушення радіозв’язку, внаслідок чого можуть
виникати корабельні та авіаційні катастрофи.

При висотному ядерному вибухсі дія на особливий склад військ та
населення таких уражаючих факторів, як ударна хвиля, іонізуюче
випромінювання і радіоактивне забруднення місцевості, практично
виключені.

Повітряним називається вибух, який здійснюється на висоті декількох
кілометрів від поверхні землі, тобто в межах тропосфери, але при цьому
світлова куля не дотикається до поверхні землі. Повітряні вибухи, у
свою чергу, поділяються на високі (відбуваються у верхніх шарах
тропосфери) та низькі (відбуваються у нижніх шарах тропосфери).

Наземним називається вибух, який здійснюється над землею, коли світлова
зона дотикається до неї і, як правило, має форму півкулі, що лежить
основою на поверхні землі. При наземному ядерному вибуху велика
кількість грунту диспергується і втягується повітряними течіями у хмару,
змішуючись з радіоактивними продуктами ядерного вибуху. Утворений таким
чином радіоактивний пил, осідаючи на поверхню землі, створює сильне
радіоактивне зараження місцевості як у самому районі ядерного вибуху,
так і на сліді радіоактивної хмари.

Уражаюча дія повітряної ударної хвилі, світлового та початкового
іонізуючого випромінювань поширюються на трохи менші відстані, ніж при
повітряному вибуху. Але при наземному вибусі утворюється сейсмічна
хвиля, котра призводить до руйнувань найбільш міцних споруд у зоні
вибуху.

Підземним називається вибух, який здійчнюється під землею на будь-якій
глибині від її поверхні. При цьому слід розрізняти експериментальні і
бойові підземні ядерні вибухи. Експериментальні підземні ядерні вибухи
проводять у спеціальних шахтах на таких глибинах, при яких не
відбувається викиду радіоактивних продуктів у відкритий простір.

Уражаючі фактори бойового підземного вибуху такі ж, як і при наземному
вибуху, але більш слабкіші повітряна ударна хвиля, світлове та
поникаюче випромінення і більш потужніші сейсмічні хвилі у грунті та
сильніше радіоактивне зараження як у районі вибуху, так і на сліді
радіоактивної хмари.

Надводним називається вибух, під час якого світлова зона торкається
поверхні води.

Таблиця 15.1

Порівняльна оцінка впливу уражаючих факторів різних видів

в залежності від виду ядерного вибуху

Вид вибуху Повітряна ударна хвиля Сейсмі-

чна хвиля у грунті Ударна хвиля Повер-хневі хвилі Світло-

ве випро

мінювання Прони-

каюча радіація Радіоак-

тивне зараже-

ння

Косміч-ний — — — — Сильне — —

Висот-ний Слабка — — — Сильне — —

Повітря-ний Сильна Слабка — — Сильне Сильна Незнач-не

Назем-ний Сильна Сильна — — Значне Значна Сильне

Підзем-ний Залежить від глибини Сильна — — Залежить від глибини Залежить
від

глибини Сильне

Навод-ний Сильна Слабка Сильна Сильні Сильне — Сильне

Підвод-ний Залежить від глибини Слабка Сильна Сильні Залежить від
глибини Залежить від

глибини Сильне

Факторами ураження цього вибуху є ударна хвиля, а також хвилі, що
утворюються на поверхні води. Дія світлового випромінювання і
проникаючої радіації значно послаблюється екрануванням великої маси
водяної пари. Сильне радіоактивне зараження води відбувається як у
районі вибуху, так і в напрямі руху його хмари.

Підводним називається вибух під водою. Під час цього вибуху утворюється
порожнистий водяний стовп (султан) з великою хмарою у верхній частині,
яка складається з радіоактивної пари і газів. У результаті осідання
водяного стовпа утворюється базисна хвиля. Основними факторами ураження
є підводна хвиля, яка становить небезпеку для надводних кораблів і
підводних човнів та різних споруд. Світлове випромінювання і проникаючу
радіацію майже повністю поглинають товща води і водяна пара:
спостерігається сильне радіоактивне зараження води, кораблів та
берегової смуги.

Характеристика уражаючих факторів ядерного вибуху

Основними уражаючими факторами ядерного вибуху, що зумовлюють санітарні
втрати серед особового складу військ та населення є: ударна хвиля у
повітрі, сейсмічні хвилі у воді, поверхневі гравітаційні хвилі, світлове
випромінювання, проникаюча радіація під час вибуху, радіоактивне
зараження місцевості, електромагнітний імпульс, психічна дія ядерного
вибуху.

Ударна хвиля являє собою зону сильного стиску повітря, що поширюється в
усі сторони від центру вибуху з великою швидкістю. За зоною стиску
утворюється розрідження, в якому тиск повітря нижчий від атмосферного.
Зона розрідження поширюється у зворотньому напрямку (до центру вибуху)
від зони стиску.

Поблизу центру вибуху швидкість переміщення ударної хвилі в декілька
разів перевищує швидкість розповсюдження звуку у повітрі, але з
віддаленням від центру вибуху швидкість її руху поступово зменшується.

Ударна хвиля призводить до руйнування і пошкодження бойової техніки,
будівель та інших споруд, а також до механічних травм серед особового
складу військ і населення.

Сила дії ударної хвилі залежить від надлишкового тиску на фронті її, яка
вимірюється кількістю кілограм-сил, припадаючих на 1 см2 поверхні
(кгс/см2), або в паскалях (Па): 1 Па = 0,00001 кгс/см2, 1 кгс/см2 = 100
кПа.

Рівень уражаючої дії ударної хвилі знаходиться в прямій залежності від
таких її параметрів, як:

надлишковий (понадатмосферний) тиск у фронті ударної хвилі

(DРф);

швидкість переміщення фронту ударної хвилі (U);

швидкісний тиск, що утворюється рухом повітря у самій ударній хвилі
(DРшв);

тривалість дії фази підвищеного тиску повітря (+) та інших.

Прихід ударної хвилі супроводжується потужним громоподібним звуком, який
чути на відстані багатьох десятків кілометрів.

Ударна хвиля, миттєво обтікаючи все тіло людини з усіх сторін,
призводить до сильного його стискання, внаслідок чого виникає
компресійна травма, проявом якої є пошкодження органів грудної клітини
та живота (легенів, шлунку, кишечника, нирок, сечового міхура та ін.).

Швидкісний тиск повітря в момент підходу ударної хвилі створює дуже
сильний фронтальний удар, який відчувається людиною як удар твердим
предметом. Під впливом цього удару в тілі людини виникає гідродинамічна
хвиля, яка призводить до розриву судин і порожнистих органів.

В залежності від величини надлишкового тиску ураження незахищених людей
ударною хвилею поділяються на чотири ступені тяжкості: легкі, середні,
важкі та дуже важкі з великим процентом смертності (таблиця 15.2).

Таблиця 15. 2

Ступінь ураження незахищених людей ударною хвилею ядерного вибуху

Ураження Клінічні прояви Надлишковий тиск в ударній хвилі, кПа

Легкі Загальна легка контузія, тимчасове порушення слуху, забиті місця
різних ділянок тілі, вивихи суглобів 20-30

Середні Більш тяжка контузія, пошкодження барабанних перепонок та
внутрішніх органів, кровотечі з носа і вух, вивихи суглобів, переломи
кісток 30-50

Тяжкі Сильна контузія та значне пошкодження внутрішніх органів,
кровотечі з носа і вух, вивихи суглобів, чисельні переломи 50-100

Дуже важкі Важкі пошкодження, які, як правило, не сумісни з життям
більше 100

В залежності від виду вибуху та властивостей середовища, в якому він
відбувається, окрім розглянутих вище уражаючих факторів можливі і інші,
до яких відносяться сейсмічні хвилі у грунті, ударні хвилі у воді та
поверхневі гравітаційні хвилі.

Сейсмічні хвилі виникають при утворенні зони сильного стиску у грунті,
що має місце при наземних і підземних ядерних вибухах.

Поширюючись в усі сторони від центру вибуху, сейсмічні хвилі призводять
до руйнування і пошкодження підземних об’єктів, а також до коливання в
поверхневому шарі землі, що нагадує землетрус.

Руйнування споруд супроводжується виникненням механічних травм у
особового складу військ та населення.

Підводний ядерний вибух супроводжується створенням у товщі води потужної
ударної хвилі, а на поверхні води — гравітаційних хвиль (до 10-15 м).

Ударні хвилі у воді призводять до руйнування підводних човнів і споруд,
а поверхневі гравітаційні хвилі створюють затоплення берегової смуги.

Світлове випромінювання та його уражаюча дія.

Джерелом світлового випромінювання ядерного вибуху є світлова зона
(вогняна куля), що створюється розігрітими до високої температури
газами. У початковому періоді температура її дорівнює температурі
поверхні Сонця (біля 6000о С).

За спектром світлове випромінювання нагадує сонячне. До його складу
входять ультрафіолетове (13%), видиме (31%) та інфрачервоне (56%).
Оскільки ультрафіолетове випромінювання сильно поглинається повітрям,
основну уражуючу дію створюють видиме та інфрачервоне випромінювання.

Світлове випромінювання призводить до виникнення пожеж, а у людей
викликає опіки відкритих ділянок тіла та ураження очей.

Основним параметром, який визначає дію світлового випромінювання, є
світловий імпульс. Він характеризує кількість світлової енергії за весь
період свічення, що припадає на одиницю площі освітлювальної поверхні, і
вимірюється у кал/см2.

Величина світлового імпульсу прямо пропорційна потужності ядерного
вибуху і зворотньо пропорційна квадрату відстані від центру вибуху. Вона
також залежить від виду вибуху і прозорості атмосфери.

Опіки шкіри від світлового випромінювання ядерного вибуху мають
переважно поверхневий характер у зв’язку з короткочасною дією цього
фактору.

В залежності від величини світлового імпульсу опіки поділяються на 3
ступені важкості (таблиця 15.3).

Таблиця 15.3

Характеристтика опіків від світлового випромінювання

ядерного вибуху

Ступінь важкості (форма) Клінічні прояви Величина світлового імпульсу
кал/см2

Перший (еритоматозний) Почервоніння, набряк, біль 3,4 — 5,1

Другий (бульйозний) Утворення пухирів з серйозною рідиною 3,5 — 6,.0

Третій (виразково-некротичний) Змертвіння шкіри і утворення виразок 5,0
— 7,0

Тяжкість опікового ураження людини також визначається площею обпеченої
поверхні тіла та локалізацєю опіку. При глибокому опіку (20% поверхні
тіла) виникає опікова хвороба, яка супроводжується шоком, токсемією,
інфекцією, загальним виснаженням.

Для захисту від світлового випромінювання використовуються сховища,
фортифікаційні споруди, а також будь-які предмети, що створюють тінь.

Слід відзначити, що опіки у людей можуть виникати не лише від
безпосередньої дії світлового випромінювання ядерного вибуху, але й
внаслідок пожеж, займання одягу та інших чинників.

При дії світлового випромінювання на орган зору можливі три види
світлового ураження очей:

тимчасове осліплення, яке може тривати декілька хвилин;

опік дна ока при прямому погляді на вибух;

опіки роговиці та повік.

Травми та термічна дія характерні і для звичайної (неядерної) зброї,
тому ураження, викликані ними, добре вивчені.

Іонізуюче випромінювання

Відмінною особливістю дії ядерної зброї на особовий склад військ та
населення є дія такого фактору ураження як іонізуюче випромінювання, що
зумовлює виникнення такого особливого виду бойової терапевтичної
патології, що називається радіаційним ураженням.

Незважаючи на відносно невелику питому вагу іонізуючого випромінювання
(біля 15%) у енерговиділенні ядерного вибуху, різні види радіаційного
ураження можуть досягати 30-40% усих уражень, що виникають в епіцентрі
ядерного вибуху, а на сліді радіоактивної хмари — складати 100% усіх
уражень, тобто бути єдиними.

У момент вибуху, приблизно на протязі 15-20 с, внаслідок ядерних і
термоядерних реакцій виходить дуже потужний потік іонізуючих
випромінювань: гама-променів, нейтронів, альфа- і бета-частинок. Але до
проникаючої радіації відносяться тільки гама-промені і нейтронний потік,
так як альфа- і бета-частинки мають короткий пробіг в повітрі і не
володіють проникаючою здібністю.

?$??]

???????] ???????]

J

J

J

J

J

J

J

???????] ?$??$??]

?$??]?kdX

—?? ^§edo?oae

??????]

)

)

???$??]?kdP

)

?$??]?kdo

)

?$??]?Радіус дії проникаючої радіації при повітряних вибухах
20-кілотонної бомби, приблизно, виражається наступними цифрами: до 800 м
— 100% смертність (доза до 100 Гр); 1,2 км — 75% смертності (доза до 10
Гр); 2 км — променева хвороба І-ІІ ступеню (доза 0,5-2 Гр). При вибухах
термоядерних мегатонних боєприпасів смертельні ураження можливі в
радіусі до 3-4 км. із-за великих розмірів вогненої кулі в момент вибуху,
при цьому велике значення має нейтронний потік.

Особливо сильно проникаюча радіація проявляється при вибухах нейтронних
бомб. При вибуху нейтронної бомби потужністю 1000 т, коли ударна хвиля
і світлове випромінюванння уражають у радіусі 130-150 м, сумарне
гама-нейтронне випромінювання дорівнює: у радіусі 1 км — до 30 Гр; 1,2
км — 8,5 Гр; 1,6 км — 4 Гр; до 2 км — 0,75-1 Гр.

Проникаюча радіація являється головним уражаючим фактором при вибухах
боєприпасів малої потужності (1000 т і менше). При більш потужних
вибухах радіус її уражаючої дії для людей буде значно меншим радіуса дії
ударної хвилі або світлового випромінювання.

При підземному ядерному вибуху дія іонізуючого випромінювання практично
відсутня, так як гама-нейтронне випромінювання майже повністю
поглинається грунтом.

Радіоактивне забруднення місцевості

Всі види ядерних пристроїв, що вибухають у повітрі, є джерелами
радіоактивних опадів, але місце та час їх випадання, а, відповідно, і
ступінь небезпечності будуть залежати від висоти вибуху.

Випадання на землю або акваторію радіоактивних речовин ядерного вибуху,
а також радіація, наведена нейтронами у хімічних елементах оточуючого
середовища, називається радіоактивним забрудненням місцевості.

Особливість цього фактору полягає в тому, що радіоактивному забрудненню
місцевості піддаються дуже великі території і його дія продовжується
довготривалий час (місяці і навіть роки).

Існує три джерела радіаційного забруднення:

продукти поділу ядерного заряду;

радіація, наведена нейтронами;

непрореагувавша частина ядерного заряду.

Розрізняють два види радіоактивного забруднення:

забруднення в районі вибуху (головним чином наведена радіація Al, Mg,
Si, Na);

забруднення у напрямку руху радіоактивної хмари.

При повітряних та висотних вибухах продукти поділу, що мають спочатку
газоподібну форму, піднімаються разом з основною кулею у верхні шари
тропосфери або у стратосферу. Коли вогняна куля охолоджується,
радіоактивні речовини шляхом конденсації і коагуляції утворюють дуже
дрібні частинки, які повільно осідають на різних відстанях від місця
вибуху у вигляді локальних, напівглобальних і глобальних опадів.

Частинки, розміром до 1 мікрона, находяться в завислому стані місяці і
роки. За цей час вони встигають переміщуватись з усією земною атмосферою
і випадають рівномірно по всій земній кулі. По цій причині вони названі
глобальними.

Частинки порядку 5-20 мікрон находяться в завислому стані декілька
тижнів і встигають обійти земну кулю по тій географічній широті, на якій
стався вибух. Такі опади називаються напівглобальними або кільцевими.

Частинки більших розмірів находяться в завислому стані приблизно добу і
за цей час встигають забруднити лише місцевість, безпосередньо
прилягаючу до району вибуху. Вони називаються локальними або місцевими.

На радіоактивно забрудненій місцевості можливі три види уражень:

зовнішнє опромінення;

інкорпорація радіоактивних речовин;

контактне ураження тіла (при забрудненні тіла і одягу). Із
перерахованих видів ураження визначним є зовнішнє опромінення.

Типовою рисою ядерного вогнища є виникнення комбінованих уражень. За
поглядом ряду авторів кількість комбінованих уражень в ядерній війні
буде перебільшувати над числом ізольованих уражень.

Спад активності на радіаційно-забрудненій місцевості відбувається за
правилом Вейя-Вігнера (правило сімок): при збільшенні часу в 7 разів
рівні радіації зменшуються у 10 разів. Так, якщо через годину після
вибуху потужність дози 100 Р/г, то через 7 годин буде 10 Р/г, а через 49
годин — 1 Р/г.

Особливо швидко рівень радіації знижується в перші години і дні після
вибуху, а потім залишаються речовини з довгим періодом напіврозпаду і
зниження рівня радіації відбувається дуже повільно.

Доза опромінення (гама-променями) незахіщеного особового складу на
забрудненій території буде залежати від рівня радіації, часу находження
на забрудненій території, швидкості спаду рівня радіації.

Електромагнітний імпульс

При ядерних вибухах внаслідок іонізації повітря і руху електронів з
великими швидкостями виникають електромагнітні поля, які утворюють
імпульсні електричні розряди і струми. Електромагнітний імпульс, який
утворюється в атмосфері подібно блискавиці, може наводити сильні струми
в антенах, електромережах та ін. Цей фактор уражає, перш за все,
електронну і радіотехнічну апаратуру, яка знаходиться на озброєнні,
військовій техніці та інших об’єктах. Під дією електромагнітного
імпульсу в згаданій апаратурі проводяться електричні струми і напруги,
які можуть пробити ізоляцію, пошкодити трансформатори, визвати
несправність напівпровідників і інших радіотехнічних засобів та ураження
людей електричним струмом. Радіус дії електромагнітного імпульсу при
повітряних вибухах потужністю 1 мегатона буде рівнятись до 32 км, при
вибуху потужністю 10 мегатон — до 115 км.

Якщо ядерні вибухи відбуваються поблизу ліній електромереж, зв’язку,
які мають велику протяжність, то наведена в них напруга може
розповсюджуватись по мережам на багато кілометрів і викликати ураження
апаратури і особового складу, розташованого на безпечній відстані по
відношенню до інших уражаючих факторів ядерної зброї.

Медико-тактична характеристика вогнища ядерного ураження

При плануванні і організації надання медичної допомоги ураженим
необхідно враховувати медико-тактичну характеристику вогнищ ядерного
ураження.

Вогнищем ядерного ураження прийнято називати ділянку, території навколо
центру наземного чи епіцентру повітряного ядерного вибуху, на якій
відбувається руйнування чи пошкодження будівель, споруд, бойової
техніки та інших об’єктів, виникнення пожеж, а також ураження людей за
рахунок дії одного або декількох уражаючих факторів ядерного вибуху, що
потребує проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних
робіт.

Вогнище ядерного ураження характеризується масовим ураженням людей та
тварин, руйнуванням та пошкодженням наземних будівель та споруд,
виникненням місцевих, суцільних та масових пожеж, утворенням суцільних
та часткових завалів вулиць, проїздів, міжквартальних дільниць,
виникненням масових аварій на мережах комунального господарства,
утворенням районів і зон радіоактивного забруднення місцевості.

Кількість і характер санітарних втрат залежать від багатьох факторів:
потужності і виду ядерного вибуху, характеру бойових дій, місцевості,
метеорологічних умов, використання захисних властивостей бойової техніки
і інженерних споруд, бойового досвіду військ та інше.

Санітарні втрати в ядерних вогнищах будуть характеризуватись такими
особливостями:

вони будуть масові і виникати одночасно;

буде багато комбінованих уражень з більш важким протіканням і які
потребують більш складної медичної допомоги;

до 50 — 60% уражених будуть потребувати швидкої і невідкладної медичної
допомоги;

шкіряні покриви і одяг можуть бути забруднені радіоактивними речовинами,
такі уражені будуть потребувати проведення спеціальної санітарної
обробки.

Крім того, уражені будуть знаходитись на території, де багато руйнувань,
пожеж, і вона може бути заражена радіоактивними опадами. Всі ці фактори
будуть ускладнювати роботу медичної служби.

За величиною, характером та структурою санітарних втрат виділяють три
типи ядерних вогнищ (таблиця 4).

Організація і зміст медичної допомоги ураженим

Надання медичної допомоги ураженим іонізуючим випромінюванням
проводиться на основі системного етапного лікування з евакуацією за
призначенням.

Етапи медичної евакуації являють собою військові польові лікувальні
заклади медичної служби Міністерства оборонита, Міністерства з
надзвичайних ситуацій, що розгортаються на шляхах медичної евакуації
уражених для надання їм певного (визначеного) виду медичної допомоги та
лікування.

Сучасна система лікувально-евакуаційного забезпечення у військах включає
до себе 5 видів медичної допомоги, які надаються на 3-х етапах медичної
евакуації (таблиця15.6).

Таблиця 15.6

Організація надання медичної допомоги ураженим у військах

Види допомоги Ким надається допомога Де надається допомога

Перша медична допомога Самим ураженим (само- і взаємодопомога), та
осо-бовим складом санітарних дружин У місцях виявлення уражених (вогнище
ядерного ураження та слід радіоактивної хмари)

Долікарська (фельдшерська допомога) Особовим складом медичних пунктів
батальонів (МПБ) МПБ

Перша лікарська допомога Лікарями медичних пунктів (МПП) МПП

Кваліфікована медична допомога Лікарями окремих медичних батальонів
(омедб) та окремих медичних загонів (ОМЗ), окремо медрот омедб, ОМЗ,
окремі медичні роти

Спеціалізована медична допомога Лікарями-спеціалістами військових
польових госпіталів госпітальної бази ВПГ госпітальної бази

Перша медична допомога

Перша медична допомога (само- і взаємодопомога) при радіаційних
ураженнях передбачає усунення або послаблення початкових ознак
променевої хвороби. З цією метою особовий склад безпосередньо після
вибуху для профілактики первинної реакції в порядку самодопомоги і
взаємодопомоги, приймає з аптечки індивідуальної протиблювотний засіб
(одну таблетку диметкарбу або етаперазину).

У разі небезпеки опромінення приймається радіозахисний засіб (цистамін)
6 таблеток (1,2 г) внутрішньо одноразово.

Після виходу із зони радіаційного зараження проводиться часткова
санітарна обробка.

Долікарська допомога

Долікарська медична допомога при радіаційних ураженнях спрямована на
усунення або послаблення початкових ознак променевої хвороби та проявів,
погрожуючих життю постраждалих.

Вона передбачає:

— при нудоті і блюванні повторно 1-2 таблетки диметкарбу або етаперазину
(по 0,006 г);

— при серцево-судинній недостатності — 1 мл кордіаміну підшкірно, 1мл
20% розчину кофеїну-бензонату натрію підшкірно;

— при психомоторному збуджені і реакції страху — внутрішньо 1-2 таблетки
фенозопану (по 0,0005 г);

— при необхідності подальшого перебування на місцевості з високим рівнем
радіації (в зоні зараження) — повторно (через 4-6 годин після першого
прийому) 4-6 таблеток цисталіну дигідрохлориду (по 0,2 г);

— при зараженні відкритих ділянок шкіри і обмундирування продуктами
ядерного вибуху — часткова санітарна обробка після виходу із зони
радіаційного зараження.

Перша лікарська допомога

Перша лікарська допомога спрямована на усунення тяжких проявів
променевої хвороби і підготовку уражених до подальшої евакуації.

Вона передбачає:

— при зараженні шкіри і обмундирування продуктами ядерного вибуху (вище
допустимого рівня) — часткову санітарну обробку;

— при нудоті і блюванні — 1-2 таблетки диметкарбу або етаперазину (по
0,006 г). У випадку неприборканого блювання — 1 мл 0,1% розчину атропіну
сульфату підшкірно;

— при різкому обезводенні — внутрішньовенно ізотонічний розчин натрію
хлориду, питтеве навантаження;

— при серцево-судинній недостатності — 1 мл корбіаміну підшкірно, 1 мл
20% розчину кофеїну-бензонату натрію підшкірно або 1 мл 1% розчину
мезатону внутрішньом‘язево;

— при судомах — 1 мл 3% розчину феназепаму або 5 мл 5 % розчину
барбамілу внутрішньом‘язево;

— при виражених проявах кровотечі — внутрішньо 100 мл 5% розчину
амінокапронової кислоти, вітаміни С і Р, 1-2 таблетки дімедролу (по 0,05
г).

Хворих ГПХ І ступеня після купування первинної реакції повертають в
підрозділи; при наявності прояву розпалу хвороби їх направляють, як і
хворих з більш важкими ураженнями, в омедб (ОМО).

Кваліфікована медична допомога

Кваліфікована медична допомога при радіаційних ураженнях направлена на
усунення тяжких, погрожуючих життю, проявів променевої хвороби, боротьбу
з різними її ускладненнями і підготовку уражених до подальшої евакуації.

Вона передбачає:

— при зараженні відкритих ділянок шкіри і обмундирування продуктами
ядерного вибуху (більше допустимого рівня) — повну санітарну обробку у
відділенні спеціальної обробки;

— у випадку неприборканого блювання — 1 мл 2,5% розчину аміназіну,
розбавленого в 5 мл 0,5% розчином новокаїну, внутрішньом‘язево або 1 мл
0,1% розчину атропіну сульфату підшкірно;

— при гострій судинній недостатності — 1 мл 1% розчину мезатону;

— при збудженні — феназепам по 0,0005-0,001 г 3 рази в день внутрішньо;

-при інфекційних ускладненнях — антибіотики широкого спектру дії у
великих дозах (ампіциліну тригідрату до 6 г і більше на добу;
ріфампіцину до 1,2 г на добу; тетрацикліну до 2 г на добу);

— при кровотечах — 5-10 мл 1% розчину амбену внутрішньовенно, до 100 мл
5% розчину амінокапронової кислоти внутрішньовенно; місцево —
гемостатична губка, тромбін;

— при токсемії — 200-400 мл 5% розчину глюкози внутрішньовенно
одноразово, до 3 л ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно
капельно;

— при загрозі і розвитку набряку головного мозку — внутрішньовенно 15%
розчин манніту ( із розрахунку 0,5-1,5 г сухої речовини на 1 кг маси
тіла), 10% розчин натрію хлориду (10-20 мл одноразово) або 25% розчин
магнію сульфату (10-20 мл, повільно!).

Спеціалізована медична допомога

Завдання спеціалізованої медичної допомоги при радіаційних ураженнях
полягає в повному обсязі лікування постраждалих, кінцевому виключенні у
них головних проявів променевої хвороби та її ускладнень, наданні умов
для скорішого відновлення боєздатності і працездатності.

Оцінка радіаційної обстановки

Оцінка радіаційної обстановки може проводитись двома способами:

1) методом прогнозування;

2) за даними радаційної розвідки.

Прогнозування радіаційної обстановки — це нанесення на карту (схему) зон
можливого радіоактивного забруднення.

Суть прогнозування радіоактивного забруднення при ядерних вибухах
полягає в тому, що на карту або схему наноситься не сам слід
радіоактивної хмари, а лише вірогідний район, де він може утворитися.
Цей район має вигляд сектора з центральним кутом, який дорівнює 400.
Передбачається, що в 90% випадків реальний слід буде знаходитись у цьому
секторі, займаючи одну третину його площі.

Вихідними даними для прогнозування радіаційної обстановки є:

1. Координати епіцентру ядерного вибуху (визначаються шляхом регістрації
центру (епіцентру) вибуху станціями засічки ядерних вибухів).

2. Потужність ядерного вибуху (визначається методом реєстрації
тривалості світіння вогняної кулі та висоти підйому верхнього краю хмари
вибуху).

3. Вид ядерного вибуху (визначається залежно від висоти піднімання
світлової кулі або радіоактивної хмари).

4. Напрям та швидкість середнього вітру в межах висоти піднімання хмари
ядерного вибуху (інформація надається метеорологічними станціями).

5. Дата і час ядерного вибуху (реєструється пунктами спостереження).

Методика нанесення ядерного вогнища на топографічну карту полягає в
тому, що спочатку позначають крапкою центр або епіцентр ядерного вибуху,
а потім навколо цієї крапки описують коло радіусом, що відповідає
потужності даного ядерного вибуху.

Поряд з колом роблять пояснюючий напис: в чисельнику — потужність (у
кілотоннах) і через дефіс — вид вибуху (Н — наземний, П — підземний), а
в знаменнику — час і дата вибуху (години, хвилини, число і місяць).

Від центру (епіцентру) вибуху в напрямку середнього вітру проводять
лінію (вісь зон можливого забруднення). Потім під кутом 200 до вісі,
проводять дві дотичні до кола лінії, які будуть являтися боковими межами
зон можливого радіоактивного забруднення.

Із епіцентру вибуху відповідними потужності та швидкості середнього
вітру радіусами проводять розрахункові межі зон можливого забруднення
(рис. 1).

Радіоактивні опади заражають місцевість нерівномірно. Найбільш високі
рівні радіації поблизу до центру вибуху і вісі еліпсу, на віддаленні від
центра вибуху і вісі сліду рівні радіації будуть менші.

Виявлення та подальша оцінка радіаційної обстановки методом
прогнозування виконується в першу чергу штабами об’єднань з
використанням розрахунково-аналітичних станцій (РАСТ), а також штабами
з’єднань, де цю роботу здійснюють розрахунково-аналітичні групи (РАГ).

У штабах частин виявлення та подальша оцінка радіаційної обстановки
проводяться, як правило, за даними радіаційної розвідки, проте не
виключається можливість використання і даних прогнозу вищого штабу.

У відповідності з цим слід радіоактивних опадів заведено ділити на 4
зони:

зона А — помірного забруднення, зафарбовується у синій колір;

зона Б — сильного забруднення, зафарбовується у зелений колір;

зона В — небезпечного забруднення, зафарбовується у коричневий колір;

зона Г — надзвичайно небезпечного забруднення, зафарбовується у чорний
колір.

Виявлення радіаційної обстановки за даними радіаційної розвідки
починається з того, що на карті (схемі) відмічаються крапки виміру
рівнів радіації і біля кожної із них позначається перерахований на 1
годину після ядерного вибуху рівень радіації. Потім крапки з приблизно
одинаковими рівнями радіації, що відповідають еталонним потужностям дози
на межах зон А, Б, В і Г з’єднують між собою плавними лініями
відповідного кольору.

Мал. 1. Зразок карти (схеми) зон можливого радіоактивного забруднення
при ядерному вибуху.

Таблиця 15.9

Характеристика зон радіаційного забруднення

Зона Внутрішня межа Середина зони Зовнішня

А 400/80 125/240 40/80

Б 1200/240 700/140 400/80

В 4000/800 2200/450 1200/240

Г більше/більше

7000/1400

7000/1400

4000/800

Чисельник — доза випромінювання до повного розпаду

радіоактивних речовин, Рад.

Знаменник — потужність дози випромінювання на 1 годину

після вибуху.

Оцінка радіаційної обстановки складається з вирішення наступних основних
завдань:

— визначення втрат військ (населення) при діях в зонах радіоактивного
зараження;

— визначення втрат при подоланні зон радіоактивного зараження;

— визначення допустимого терміну перебування військ (населення) на
зараженій місцевості;

— визначення допустимого часу від початку входу на заражену місцевість;

— визначення допустимого часу початку подолання зон зараження;

— визначення ступеню зараження бойової техніки та транспорту.

Вирішення цих та інших завдань грунтується на використанні відповідних
довідників, що містять розрахункові формули, таблиці, номограми та ін.

Таблиця 15.4

Медико тактична характеристика ядерних вогнищ

Назва вогнища Калібри ядерних Види вибухів Вклад у загальну дозу
радіації Санітарні втрати, % Дози радіації Переважна форма,

зарядів

Радіац. ураження Термічні в районі ГПХ

(потужність) т.

n0 ( Без комбі-нації З трав-мами і опіка-ми опіки без ГПХ і травм
санітар-них

втрат

Рад

З переважно радіаційним ураженням найменші та малі

100-1000 повітряні 70 і більше 30 і менше 95 — 97 3-5 немає 5000 і
більше край важка

З комбіно-ваним ура-женням З переважно радіаційним ураженням малі 1000 —
5000, середні 5000-20000 повітряні 60 40 40 — 70 30-60 одиничні 1500
край важка

З опіками та травмами середні

5000-20000 наземні, підземні 40 60 одиничні 50-30 50-70 600 важкого

і серед-нього ступеню

З переважно термічними ураженнями великі і найбільші 50000 і більше
наземні, підземні 30 70 немає 3-5 95-97 600 вяжкого

і серед-нього ступеню

При вибухах наземних, підземних і на водяних перешкодах додатково
виникає радіоактивне зараження місцевості, об`єктів, майна та інше.
Література

Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под
ред. Н.В.Саватеева – Л.: ВМА им. С.М. Кирова, 1987. — С.114-127.

Отравляющие вещества / Под ред. В.Н. Александрова, В.И.Емельянова — М.:
Воениздат, 1990. – С. 178-186.

Инструкция по этапному лечению пораженных с боевой терапевтической
патологией. — М.: Воениздат, 1989. – 108 с.

Руководство по токсикологии отравляющих веществ / Под ред. А.И.Черкеса.-
К.: Здоров’я, 1964. — С.325-350.

Медичні аспекти хімічної зброї: Навчальний посібник для слухачів УВМА та
студентів вищих медичних навчальних закладів — К.: УВМА, 2003. – 102 с.

Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За
ред. Ю.М.Скалецького, І.Р. Мисули — Тернопіль: Укрмедкнига. — 2003 р. –
362 с.

Зона в районі вибуху

Дальня межа зони Г

(Ближня межа зони В)

Дальня межа зони В

(Ближня межа зони Б)

Дальня межа зони Б

(Ближня межа зони А)

10-Н

6.30 5.06

Бокові межі зон А,Б,В,Г

400р.

Вісь зони

1200р

4000р

40р

Дальня межа зони А

Похожие записи